Рішення Чернівецького ОАС щодо обов'язку надати відстрочку від мобілізації у разі наявності дружини з інвалідністю ІІ групи і відсутності документів на підтвердження наявності інших осіб, що зобов'язані її утримувати

[ANTIRAID]

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2024 р.

м. Чернівці

Справа № 600/530/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнір В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом комісії з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_1 №343 від 16.01.2024р., в частині що стосується відмови у наданні ОСОБА_1 , відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 , відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз.11 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що звернувся до відповідача із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.11 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а саме у зв`язку із наявністю у нього дружини із ІІ групою інвалідності. Разом з тим, відповідач за наслідками розгляду відповідної заяви відмовив у оформлені відстрочки від призову на військову службу з підстав відсутності у позивача відповідних підтверджуючих документів, які вказують на відсутність інших працездатних осіб, які згідно із законом зобов`язані здійснювати утримання дружини військовозобов`язаного.

Позивач наголошував на протиправності прийнятого щодо нього рішення, оскільки вважає, що під час звернення до відповідача із заявою про надання відстрочки, ним було подано повний перелік необхідних документів. Такі документи підтверджують наявність у дружини ІІ групи інвалідності та відповідно докази необхідності її утримання, що здійснюється позивачем, а також відсутності інших повнолітніх членів сім`ї. При цьому, звертав увагу суду на вимогу працівників ТЦК щодо необхідності надання на підтвердження відсутності інших осіб, які зобов`язані утримувати дружину військовозобов`язаного, довідки чи витягу із ДРАЦС. З цього приводу пояснив, що у відповідності до Листа Міністерства юстиції «Щодо видачі витягів із Державного реєстру актів цивільного стану громадян» №112984/19.3.2/11-23 від 25.08.2023р. законодавством встановлено конкретні форми витягів із реєстру, який формується з нього автоматично, видача за заявою фізичної особи витягу із реєстру щодо відсутності працездатних осіб (дітей) у особи з інвалідністю не передбачено чинним законодавством. Крім того, повідомив, що батьки дружини проживають у іншій області та в силу віку його дружини (30 років) не повинні її утримувати.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Вказаною ухвалою, серед іншого, відповідачу встановлено 15-денний термін з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач подав до суду відзив на позов, в обґрунтування якого зазначив, що згідно алгоритму реалізації змін до абз.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», затвердженого головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України, у разі наявності у військовозобов`язаного дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, військовозобов`язаний для отримання відстрочки має подати:

1. Оригінали або нотаріально завірені копії документів, що підтверджують родинні зв`язки.

2. Оригінали або нотаріально завірені копії документів, що підтверджують інвалідність такого члена сім`ї.

3. Витяг з реєстру актів цивільного стану про відсутність працездатних дітей у особи з інвалідністю.

Військовозобов`язаним ОСОБА_1 під час звернення до ІНФОРМАЦІЯ_3 , було подано неповний перелік документів для підтвердження права на отримання відстрочки згідно абз.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме не було надано витяг з реєстру актів цивільного стану про відсутність працездатних дітей у особи з інвалідністю.

Відповідно до п.16 ст.1 Закону України «Про зайнятість населення» працездатні особи - особи віком від 16 років, які проживають на території України і за станом здоров`я здатні до активної трудової діяльності.

Крім того, відповідач звертав увагу на те, що звертаючись із даним позовом до суду позивач не надав належних та допустимих доказів про те, що у його дружини як особи з інвалідністю відсутні інші працездатні особи, які відповідно до закону зобов`язані її утримувати.

З огляду на зазначене, на думку відповідача, позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 (позивач) перебуває на військовому обліку починаючи із 18.09.2014 року, що підтверджується копією тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 .

Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку із тим, що має дружину із ІІ групою інвалідності.

На підтвердження права на отримання відстрочки до заяви надав: копію паспорта НОМЕР_2 , витяг з реєстру територіальної громади №2023/010697408, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , копію паспорта НОМЕР_4 , довідку про реєстрацію місця проживання, довідку МСЕК серії 12ААГ №070457 від 25.05.2023р., згідно якої ОСОБА_2 являється особою з інвалідністю ІІ групи.

З повідомлених позивачем у позові обставин, які не заперечуються відповідачем у відзиві, вбачається, що під час звернення до територіального центру комплектування із відповідною заявою та долученими до неї додатками, відповідальними особами центру було повідомлено про необхідність також долучення до заяви довідки чи витягу із РАЦС про відсутність інших родичів.

Позивачем 02.01.2024р. направлено запит до Хотинського ВДРАЦС в Дністровському районі із проханням надання передбаченого законодавством зразка довідки чи витягу про відсутність інших родичів.

Згідно відповіді від 02.01.2024р. начальника відділу територіального органу РАЦС Світлани Кушнір зазначено, що чинним законодавством не передбачено видачі відділами державної реєстрації актів цивільного стану підтверджуючого документу про наявність або відсутність інформації щодо інших повнолітніх працездатних родичів.

Зазначену відповідь позивачем додано до раніше поданої заяви до територіального центру комплектування.

Суд не має обґрунтованих сумнів щодо достовірності цих обставин, оскільки такі обставини визнаються учасниками справи, про що зазначено в заявах по суті справи, що відповідає положенням ст.78 КАС України.

Крім того, згідно з довідкою Рукшинської сільсокї ради Дністровського району Чернівецької області, виданої гр. ОСОБА_1 , 1988р.н., в тому, що він зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 . До складу його сім`ї входять: дружина - ОСОБА_2 , 1993 р.н.; донька - ОСОБА_3 , 2016 р.н.; син - ОСОБА_4 , 2020 р.н.

У відповідності до Витягу №02/08-14 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 02.01.2024р., виданого ЦНАП Рукшинської сільської ради Дністровського району Чернівецької області, за адресою реєстрації ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , за зазначеною адресою зареєстровані:

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (дата реєстрації 21.01.2020 по т.ч.);

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (дата реєстрації 24.11.2016 по т.ч.);

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (дата реєстрації 22.11.2017 по т.ч.);

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (дата реєстрації 21.09.2018 по т.ч.).

Згідно Акту обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_1 , складеного посадовими особами Рукшинської сільської ради Дністровського району Чернівецької області від 02.01.2024р., комісією встановлено, що склад сім`ї ОСОБА_1 : дружина - ОСОБА_2 , 1993 р.н., інв. ІІ гр.; донька - ОСОБА_3 , 2016р.н.; син - ОСОБА_4 , 2020р.н.

За наслідками розгляду поданої позивачем заяви, відповідно до витягу з протоколу комісії від 16.01.2024 №343 з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації - позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу, дослівно зазначено: згідно абз.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Підстава - відсутні відповідні підтверджуючі документи, які вказують на відсутність інших працездатних осіб, які згідно із законом зобов`язані здійснювати утримання дружини військовозобов`язаного.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним позивач звернувся до суду з даним позовом.

До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

У силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до норм абз.5 статті 1 Закону №3543-ХІІ особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

В свою чергу нормами статті 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Так, зокрема, відповідно до частин 3, 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

У свою чергу статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно із положеннями абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

В силу абзацу 17 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

За змістом пункту 7 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Пунктом 8 Положення №154 визначено завдання та функції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до положень пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема:

ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб;

оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам;

розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Аналіз наведеного свідчить про те, що до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку.

Таким чином, саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації.

Предметом позову у цій справі є рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, що передбачено абз.11 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Згідно із положеннями абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

З аналізу абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ, наведеного судом вище, слідує, що військовозобов`язаний має право на відстрочку від проходження військової служби за сукупності таких умов: 1) наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; 2) такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

Відмовляючи позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відповідач в якості підстави у протоколі засідання комісії від 16.01.2024 №343 вказав, що відсутні відповідні підтверджуючі документи, які вказують на відсутність інших працездатних осіб, які згідно із законом зобов`язані здійснювати утримання дружини військовозобов`язаного.

Суд звертає увагу на те, що в межах цього спору відповідач не заперечує факту наявності у позивача дружини яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Разом з тим, лише за наявності відповідних доказів того, що його дружина не має інших працездатних осіб окрім нього, зобов`язаних відповідно до закону утримувати її, як особу з інвалідністю ІІ групи, позивач може отримати відстрочку від мобілізації, передбачену абзацом 11 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ.

За визначення Закону України "Про зайнятість населення" працездатні особи - особи віком від 16 років, які проживають на території України і за станом здоров`я здатні до активної діяльності у сфері праці.

Як встановлено з матеріалів справи, дружина позивача (інвалід ІІ групи) має двох неповнолітніх дітей, 2016 та 2020 років народження, які станом на час виникнення спірних правовідносин та на момент розгляду даного спору є непрацездатними особами.

Суд наголошує, що дружина позивача, яка згідно наявних у справі документів, є повнолітньою особою, відповідно у її батьків не має обов`язку, встановленого ст.180 Сімейного кодексу України її утримувати, яка передбачає що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У відзиві відповідачем зазначено, що позивачем було подано не повний перелік документів для підтвердження права на отримання відстрочки згідно абз.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме не було надано витяг з реєстру актів цивільного стану про відсутність працездатних дітей у особи з інвалідністю.

Поряд із цим, жодним нормативно-правовим актом не передбачено такого документу, в тому числі витягу, який містив би інформацію щодо відсутності у особи працездатних дітей.

Зазначене також підтверджується відповіддю територіального органу РАЦС від 02.01.2024р. №36.5-17/1, де зазначено, що чинним законодавством не передбачено видача відділами державної реєстрації актів цивільного стану підтверджувального документу про наявність або відсутність інформації щодо інших повнолітніх працездатних родичів.

Таким чином матеріали справи містять докази того, що позивач, як на момент звернення з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, так і наразі є єдиною працездатною особою, яка відповідно до закону зобов`язаний утримувати свою дружину з інвалідністю ІІ групи.

Натомість, відповідач очікував від позивача документу, який не передбачений чинним законодавством.

З огляду на встановлені під час розгляду цієї справи обставини, суд доходить висновку про протиправність рішення відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу ОСОБА_1 та необхідність задоволення позову у цій частині.

Визначаючись щодо способу поновлення порушеного права позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі №640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд звертає увагу, що під час розгляду справи, відповідач вчинив дії та надав оцінку заявленим підставам та документам, що додані до заяви, а його рішення суд визнав протиправним, а відтак суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

З огляду на наведене, зважаючи на встановленні під час розгляду цієї справи обставини, керуючись повноваженнями, визначеними ст.245 КАС України, суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким надати позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.11 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов підлягає задоволенню з мотивів, наведених вище.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки, позов задоволено повністю, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 1211,20грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом комісії з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_1 №343 від 16.01.2024р., в частині що стосується відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз.11 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати - судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 )

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Суддя В.О. Кушнір

Джерело: ЄДРСР 119100302

[ANTIRAID]

Цинізм та некомпетентність представників ТЦК просто зашкалює. Само це рішення вже є підставою для притягнення представників ТЦК до відповідальності. Суд зазначив:

Згідно із положеннями абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

З аналізу абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ, наведеного судом вище, слідує, що військовозобов`язаний має право на відстрочку від проходження військової служби за сукупності таких умов: 1) наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; 2) такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

Суд наголошує, що дружина позивача, яка згідно наявних у справі документів, є повнолітньою особою, відповідно у її батьків не має обов`язку, встановленого ст.180 Сімейного кодексу України її утримувати, яка передбачає що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Поряд із цим, жодним нормативно-правовим актом не передбачено такого документу, в тому числі витягу, який містив би інформацію щодо відсутності у особи працездатних дітей.

Зазначене також підтверджується відповіддю територіального органу РАЦС від 02.01.2024р. №36.5-17/1, де зазначено, що чинним законодавством не передбачено видача відділами державної реєстрації актів цивільного стану підтверджувального документу про наявність або відсутність інформації щодо інших повнолітніх працездатних родичів.

Таким чином матеріали справи містять докази того, що позивач, як на момент звернення з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, так і наразі є єдиною працездатною особою, яка відповідно до закону зобов`язаний утримувати свою дружину з інвалідністю ІІ групи.

Натомість, відповідач очікував від позивача документу, який не передбачений чинним законодавством.

З огляду на встановлені під час розгляду цієї справи обставини, суд доходить висновку про протиправність рішення відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу ОСОБА_1 та необхідність задоволення позову у цій частині.