Постанова ВП ВС про можливість виключно до 15 липня 2015 року прокурору звертатись до суду в інтересах держави в особі державних компаній (підприємств)

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року

м. Київ

Справа № 587/1382/15-ц
Провадження № 14-60цс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Погрібного С. О.,

суддів Банаська О. О.,Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Сумської обласної прокуратури на ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 30 січня 2023 року (суддя Гончаренко Л. М.) та постанову Сумського апеляційного суду від 16 березня 2023 року (головуючий Собина О. І. (суддя-доповідач), судді Кононенко О. Ю., Криворотенко В. І.)

у справі

за позовом прокурора Сумської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства «Сумське лісове господарство» до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, ОСОБА_1 , третя особа - Реєстраційна служба Сумського районного управління юстиції, про визнання наказу незаконним, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки,

за позовом прокурора Сумської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства «Сумське лісове господарство» до Сумської районної державної адміністрації, третя особа - Управління Держгеокадастру у Сумському районі, про визнання розпорядження незаконним у частині, скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та її повернення,

за позовом прокурора Сумської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства «Сумське лісове господарство» до Сумської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , третя особа - Управління Держгеокадастру у Сумському районі, про визнання розпорядження незаконним у частині, скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та її повернення,

СУТЬ СПОРУ

1. Прокурор Сумського району Сумської області (далі - прокурор) подав позови в інтересах держави в особі Державного підприємства «Сумське лісове господарство» (далі - ДП «Сумський лісгосп»), вважаючи, що відповідно до вимог Лісового кодексу України саме на це державне підприємство покладено функції щодо контролю за належним використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення, охорони та відтворення лісів.

2. Залишаючи без розгляду позови прокурора в інтересах держави в особі ДП «Сумський лісгосп» в об`єднаній цивільній справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що за приписами статті 36-1 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (далі - Закону № 1789-ХІІ) прокурор мав повноваження на представництво в суді винятково інтересів громадян та держави. Натомість позови прокурора, об`єднані судом в одне провадження, подані не від імені та не в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства.

3. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, заступник керівника Сумської обласної прокуратури (далі - заступник прокурора, скаржник) зазначив, що у статті 36-1 Закону № 1789-ХІІ у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду, не було передбачено заборони на звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі державних компаній (підприємств).

4. Перед Верховним Судом у цій справі постало питання про застосування приписів статті 36-1 Закону № 1789-ХІІ, зокрема щодо того, чи допускалося здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній (підприємств) до 15 липня 2015 року, тобто під час дії вказаного закону.

5. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу виходячи з такого.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

6. 08 червня 2015 року прокурор в інтересах держави в особі ДП «Сумський лісгосп» звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Сумській області), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), третя особа - Реєстраційна служба Сумського районного управління юстиції, у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Сумській області (далі - ГУ Держземагентства у Сумській області) від 23 квітня 2015 року № 18-1206/16-15-СГ «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність», згідно з яким передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2056 га, кадастровий номер 5924782200:04:002:0537;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,2056 га, кадастровий номер 5924782200:04:002:0537;

- зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 0,2056 га, кадастровий номер 5924782200:04:002:0537, розташовану на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області, з приведенням її у придатний для використання стан згідно з цільовим призначенням.

7. Прокурор обґрунтовував пред`явлений позов тим, що оскаржуваним наказом у власність ОСОБА_1 передано земельну ділянку, яка належить до земель лісогосподарського призначення та розташована у кварталі 96, виділ 3:8 Сумського лісництва.

8. 22 червня 2015 року прокурор в інтересах держави в особі ДП «Сумський лісгосп» звернувся до суду з позовом до Сумської районної державної адміністрації (далі - Сумська РДА), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), третя особа - Управління Держгеокадастру у Сумському районі, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Сумської РДА від 22 липня 2008 року № 619 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», згідно з яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,5215 га, кадастровий номер 5924782200:04:002:0469, у частині передачі земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 0,5834 га, розташованої на території Сумського лісництва ДП «Сумський лісгосп» у кварталі 96, виділ 3:8;

- визнати недійсним виданий ОСОБА_3 державний акт від 28 липня 2008 року серії ЯЕ № 412097 на право власності на земельну ділянку площею 1,5215 га у частині права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,5834 га, розташованої на території Сумського лісництва ДП «Сумський лісгосп» у кварталі 96, виділ 3:8;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 частину земельної ділянки, кадастровий номер 5924782200:04:002:0469, розташованої на території Сумського лісництва ДП «Сумський лісгосп» у кварталі 96, виділ 3:8, з приведенням її у придатний для використання стан згідно з цільовим призначенням.

9. Обґрунтовуючи позов, прокурор зазначив, що оскаржуваним розпорядженням у власність ОСОБА_3 передано земельну ділянку, яка частково охоплює землі лісогосподарського призначення на території Сумського лісництва у кварталі 96, виділ 3:8.

10. 22 червня 2015 року прокурор в інтересах держави в особі ДП «Сумський лісгосп» звернувся до суду з позовом до Сумської РДА, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ), третя особа - Управління Держгеокадастру у Сумському районі, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Сумської РДА від 22 липня 2008 року № 619 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», яким передано у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,3484 га, кадастровий номер 5924782200:04:002:0468, в частині передачі земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 0,1124 га, розташованої на території Сумського лісництва ДП «Сумський лісгосп», квартал 96, виділ 3:8;

- визнати недійсним виданий ОСОБА_3 державний акт від 28 липня 2008 року серії ЯЕ № 412096 про право власності на земельну ділянку площею 0, 3484 га в частині права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,1124 га, розташовану на території Сумського лісництва ДП «Сумський лісгосп», квартал 96, виділ 3:8;

- визнати недійсним виданий ОСОБА_4 державний акт від 05 лютого 2009 року серії ЯЗ № 378128 про право власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,1124 га, розташовану на території Сумського лісництва ДП «Сумський лісгосп», квартал 96, виділ 3:8;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1124 га, кадастровий номер 5924782200:04:002:0474, розташовану на території Сумського лісництва ДП «Сумський лісгосп» у кварталі 96, виділ 3:8, з приведенням її у придатний для використання стан згідно з цільовим призначенням.

11. Цей позов прокурор обґрунтовував тим, що передана на підставі оскаржуваного розпорядження у приватну власність ОСОБА_3 земельна ділянка частково охоплює землі лісогосподарського призначення на території Сумського лісництва у кварталі 96, виділ 3:8.

12. У результаті поділу цієї ділянки утворилися нові земельні ділянки з іншими кадастровими номерами та власниками. Так, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 жовтня 2008 року ОСОБА_3 відчужив частину земельної ділянки, кадастровий номер 5924782200:04:002:0468, у власність ОСОБА_4 (площею 0,1124 га), якій присвоєно кадастровий номер 5924782200:04:002:0474. Ця ділянка повністю накладається на землі лісогосподарського призначення площею 0,1124 га.

13. У трьох поданих позовах прокурор зазначив, що органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є ДП «Сумський лісгосп», оскільки відповідно до Лісового кодексу України на нього покладено функції з контролю за належним використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення, охорони та відтворення лісів.

14. Прокурор також наголосив на тому, що порушення інтересів держави полягають у нецільовому використанні земельних ділянок лісогосподарського призначення, у порушенні порядку передачі зазначених земель у приватну власність, а також у перешкоджанні громадянам у вільному користуванні лісовими ресурсами й у загрозі їхньої втрати.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

15. Ухвалою від 09 грудня 2015 року Сумський районний суд Сумської області об`єднав в одне провадження позови Сумської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ДП «Сумський лісгосп» та присвоїв об`єднаній справі № 587/1382/15-ц.

16. Ухвалою від 07 грудня 2017 року Сумський районний суд Сумської області замінив відповідачку ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на її правонаступницю ОСОБА_2 .

17. Ухвалою від 04 березня 2021 року Сумський районний суд Сумської області залишив без розгляду позови прокурора в інтересах держави в особі ДП «Сумський лісгосп» в об`єднаній цивільній справі.

18. Постановою від 20 квітня 2021 року Сумський апеляційний суд скасував ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 04 березня 2021 року та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

19. Ухвалою від 22 липня 2022 року Сумський районний суд Сумської області закрив провадження у справі в частині вимог позову прокурора в інтересах держави в особі ДП «Сумський лісгосп»до ОСОБА_3 у зв`язку з його смертю (правонаступників після його смерті не виявлено).

20. Ухвалою від 30 січня 2023 року Сумський районний суд Сумської області залишив без розгляду матеріали об`єднаної цивільної справи № 587/1382/15-ц за позовом Сумської місцевої прокуратури в інтересах ДП «Сумський лісгосп» до ГУ Держгеокадастру в Сумській області, ОСОБА_1 , третя особа - Реєстраційна служба Сумського районного управління юстиції, про визнання наказу незаконним та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки; за позовом Сумської місцевої прокуратури в інтересах ДП «Сумський лісгосп» до Сумської РДА, третя особа - Управління Держгеокадастру в Сумському районі, про визнання розпорядження незаконним у частині скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та її повернення; за позовом Сумської місцевої прокуратури в інтересах ДП «Сумський лісгосп» до Сумської РДА, ОСОБА_2 , третя особа - Управління Держгеокадастру в Сумському районі, про визнання розпорядження незаконним у частині скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та її повернення, на підставі пункту 2 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України.

21. Сумський апеляційний суд постановою від 16 березня 2023 року ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 30 січня 2023 року у справі № 587/1382/15-ц залишив без змін.

22. Судові рішення мотивовані тим, що приписи статті 36-1 Закону № 1789-ХІІ у редакції, чинній станом на час звернення прокурора до суду з позовами, надавали прокурору повноваження з представництва в суді винятково інтересів громадян та держави. Натомість позови прокурора, об`єднані судом в одне провадження, подані не від імені та не в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства.

Короткий зміст касаційної скарги

23. Заступник прокурора 17 квітня 2023 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 30 січня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги та заперечень на неї

24. Скаржник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права та зробили помилковий висновок про те, що прокурор не мав підстав для представництва інтересів держави у цій справі.

25. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, заступник прокурора також вказав, що:

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 36-1 Закону № 1789-ХІІ у подібних правовідносинах;

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що у статті 36-1 Закону № 1789-ХІІ немає заборони на звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі державних компаній (підприємств);

- суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно застосували статтю 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), який на час звернення прокурора до суду із цими позовами не набрав чинності;

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що питання належності прокурору повноважень з представництва інтересів держави в особі ДП «Сумський лісгосп» раніше було предметом дослідження Сумського апеляційного суду під час апеляційного перегляду ухвали Сумського районного суду Сумської області від 04 березня 2021 року в цій самій справі і суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду, зазначив, у чому полягає порушення інтересів держави.

26. ГУ Держгеокадастру у Сумській області 23 травня 2023 року направило до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 30 січня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 16 березня 2023 року - без змін.

27. Сумська РДА 02 червня 2023 року направила до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

28. У поданих відзивах учасники справи зазначили, що касаційна скарга є безпідставною, необґрунтованою й такою, що не підлягає задоволенню.

29. 10 липня 2024 року заступник Генерального прокурора подав письмові пояснення, проте Велика Палата Верховного Суду вважає, що ці письмові пояснення потрібно повернути без розгляду з огляду на таке.

30. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло під час розгляду справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 Цивільного процесуального кодексу України).

31. Велика Палата Верховного Суду не визнавала подання додаткових пояснень необхідним, тому вони підлягають поверненню без розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

32. Ухвалою від 08 травня 2023 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора та витребував матеріали цієї справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 19 лютого 2024 року призначив справу до судового розгляду.

33. Ухвалою від 28 лютого 2024 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Судупередав справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

34. Ухвалою від 25 березня 2024 року об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду прийняла та призначила справу до розгляду, а ухвалою від 22 квітня 2024 року передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 920/1461/13, щодо застосування статті 36-1 Закону № 1789-XII у редакції, чинній на час звернення прокурора із цими позовами до суду.

35. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2024 року справу № 587/1382/15-ц прийняла до розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи в суді касаційної інстанції

36. Відповідно до статті 400 Цивільного процесуального кодексу України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

37. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку судові рішення судів попередніх інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній (підприємств) згідно із Законом № 1789-ХІІ

38. У цій справі прокурор подав позови в інтересах держави в особі ДП «Сумський лісгосп», вважаючи, що відповідно до законодавства саме на нього покладено функції щодо контролю за належним використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення, охорони та відтворення лісів.

39. Залишаючи без розгляду ці позови прокурора в інтересах держави в особі ДП «Сумський лісгосп», суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що за приписами статті 36-1 Закону № 1789-ХІІ прокурор має повноваження на представництво в суді винятково інтересів громадян та держави. Натомість позови прокурора, об`єднані судом в одне провадження у цій справі, подані не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства.

40. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, заступник прокурора посилався на те, що у статті 36-1 Закону № 1789-ХІІ у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду, не було заборони на звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі державних компаній (підприємств).

41. Велика Палата Верховного Суду щодо наведених висновків судів попередніх інстанцій та доводів скаржника зазначає таке.

42. Частиною першою статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

43. Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, згідно із висновками, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

44. Отже, загальновизнаним є те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

45. Відповідно до частини третьої, четвертої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

46. Це положення втілює визнаний у праві підхід до вирішення питання про те, якими процесуальними правилами потрібно керуватися юрисдикційному органу, вирішуючи спір.

47. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

48. Пунктом 2 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

49. Такі ж положення були закріплені в пункті 2 частини першої статті 207 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, що діяла на момент звернення до суду з позовами.

50. Суд встановлює та оцінює повноваження особи, що подала позовну заяву від імені заінтересованої особи, на ведення справи саме на час вчинення нею окремої процесуальної дії, тобто на час звернення такої особи із позовом.

51. На час звернення прокурора до суду з позовами у цій справі (08 та 22 червня 2015 року) правовий статус органів прокуратури було визначено статтями 121-123 Конституції України та Законом № 1789-XII.

52. Так, стаття 121 Конституції України (у редакції, чинній до 15 липня 2015 року) передбачала, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян; нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

53. Отже, нормами Конституції України як нормами прямої дії покладалося на прокуратуру України, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

54. Відповідно до частин першої, третьої, п`ятої, шостої статті 36-1 Закону № 1789-XII (у редакції, чинній до 15 липня 2015 року) представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

55. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

56. За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом: звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями); вступати у справу, порушену за позовами (заявами, поданнями) інших осіб, на будь-якому етапі розгляду; ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справ.

57. Обираючи форму представництва, передбачену частиною п`ятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

58. Формою такого представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; участь у розгляді судами справ; внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

59. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах та форму його здійснення (частина п`ята статті 36-1 Закону № 1789-XII).

60. Подібні правові висновки викладені Верховним Судом України в ухвалі від 04 лютого 2009 року у справі № 270727св08 та постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 753/16787/15-ц.

61. Згідно із частиною другою статті 45 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15 липня 2015 року) з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

62. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

63. Ключовим під час з`ясування питання щодо наявності повноважень прокурора на представництво інтересів держави є доведення ним порушення інтересів держави.

64. У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 наголошено на тому, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося або може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

65. Відтак інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

66. Отже, прокурор, який звертався до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначав, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовував необхідність їх захисту, а також зазначав орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначав про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набував статусу позивача.

67. Подібні правові висновки щодо застосування статті 36-1 Закону № 1789-XII викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 2-5633/11, від 23 липня 2020 року у справі № 902/862/15, від 17 вересня 2020 року у справі № 922/1699/15, від 01 вересня 2021 року у справі № 904/4933/15 та від 08 червня 2022 року у справі № 372/266/15-ц.

68. Чинний на час звернення прокурора до суду з позовами в цій справі Закон № 1789-XII не передбачав будь-яких заборон (обмежень) на звернення прокурора до суду з позовами про захист інтересів держави в особі державних компаній (підприємств).

69. У подальшому, після прийняття Закону № 1697-VII та внесення змін до Конституції України, статус прокуратури зазнав суттєвих змін, оскільки прокуратура у сфері представництва інтересів держави поза межами кримінального провадження почала виконувати допоміжні функції, а основну роль почали відігравати відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження самостійно звертатися до суду.

70. У новому Законі № 1697-VII, який набрав чинності 15 липня 2015 року, законодавець прямо обмежив права прокурора на представництво в суді інтересів держави в особі державних компаній.

71. Так, за правилами частин першої, третьої, четвертої статті 23 Закону № 1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

72. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю медіа, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції (частина третя статті 23 Закону № 1697-VII).

73. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (частина четверта статті 23 Закону № 1697-VII).

74. Тобто починаючи з 15 липня 2015 року законодавець передбачив обмеження прав прокурора на представництво інтересів держави щодо певного кола осіб (державних компаній) та щодо певних правовідносин (пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань).

75. Зазначене обмеження звузило сферу, в якій прокурор наразі може здійснювати представництво державних інтересів. Стаття 23 Закону № 1697-VII містить заборонні норми, які не підлягають розширеному тлумаченню.

76. Так, у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежно здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

77. У постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21)Велика Палата Верховного Суду констатувала, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, має застосовуватися з урахуванням приписів абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті засадничого правила частини другої статті 19 Конституції України незазначення у законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не потрібно розуміти як таке, що розширює визначені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

78. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 520/8065/19 (провадження № 14-150цс23)виснувала, що чинне законодавство України не містить визначення поняття «державна компанія» як окремої організаційно-правової форми господарювання, а Державний класифікатор «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» розмежовує такі організаційно-правові форми господарювання, як «державна організація (установа, заклад)» та «державна акціонерна компанія». Державна організація (установа, заклад) - утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Натомість державна акціонерна компанія (товариство) - акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі; метою її діяльності, окрім публічних функцій, є отримання прибутку; відповідальність має не публічно-правовий, а приватноправовий характер; компанія є незалежною від держави у сфері господарської діяльності, проте перебуває в інституційній залежності з питань управління. Також Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що якщо законодавцем виключено можливість представництва прокурором державних компаній, то така норма не може тлумачитись у спосіб розширення обсягу процесуальної заборони на інших суб'єктів господарювання, зокрема державних організацій (установ).

79. Отже, щодо застосування статті 23 Закону № 1697-VII, який набрав чинності 15 липня 2015 року, Велика Палата Верховного Суду визначила два критерії, за умови існування яких не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави, а саме: 1) представництво інтересів держави в особі державних компаній; 2) позивач не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень.

80. Натомість Закон № 1789-XII встановлював лише те, що представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом, і підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

81. Тобто Закон № 1789-XII, на відміну відЗакону № 1697-VII, не визначав, що прокурор здійснює представництво інтересів держави саме в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень.

82. Визначення прокурором конкретних суб`єктів як позивачів зумовлювалося виключно нормами процесуального права. Для представництва прокурором інтересів держави в суді достатнім було лише обґрунтувати порушення або загрозу порушення інтересів держави.

83. Якщо інтереси держави збігаються з інтересами державного підприємства, то до 15 липня 2015 року прокурор не міг бути позбавлений права звернення до суду в інтересах держави в особі такого державного підприємства, оскільки чинне на той час законодавство не передбачало жодних заборон чи обмежень на таке звернення.

84. Надмірна формалізація інтересів держави може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів.

85. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що аналіз положень статті 36-1Закону № 1789-XIIв редакції, що діяла до 15 липня 2015 року, свідчить, що під час дії Закону № 1789-XIIдопускалося здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній (підприємств) у разі допущення порушень або загрози порушень інтересів держави, оскільки відповідних заборон чи певних обмежень в законодавстві закріплено не було.

Щодо відступу від попередніх правових висновків Верховного Суду

86. Ця справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави необхідності відступу від правових висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 920/1461/13, щодо застосування статті 36-1 Закону № 1789-XII.

87. Велика Палата Верховного Суду керується тим, що єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

88. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

89. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [подібний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18, пункти 43-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19, пункт 54), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19, пункт 23), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20, пункт 41), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22, пункт 62), від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (провадження № 14-201цс21, пункт 53), від 02 серпня 2023 року у справі № 925/1741/21 (провадження № 12-38гс22, пункти 8.68-8.69), від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22, пункт 74), від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22 (провадження № 14-123цс23, пункти 159-160), від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23, пункт 138), від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22, пункт 98), від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24, пункт 86), від 10 липня 2024 року у справі № 573/1020/22 (провадження № 14-40цс23, пункт 101), від 28 серпня 2024 року у справі № 761/38813/21 (провадження № 14-76цс24, пункт 7.6)].

90. За обставинами справи № 920/1461/13 Сумський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері 23 серпня 2013 року в інтересах держави в особі ДП «Сумський лісгосп» звернувся до суду з позовом до Сумської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Група», третя особа - ГУ Держземагентства в Сумській області, про скасування рішення, визнання недійсним та розірвання договору оренди, визнання відсутності права, зобов`язання повернути земельну ділянку.

91. Ухвалою від 11 червня 2019 року Господарський суд Сумської області позовну заяву залишив без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, як зазначив суд, всупереч частині третій статті 23 Закону № 1697-VII прокурор заявив позов в інтересах державного підприємства.

92. Північний апеляційний господарський суд постановою від 13 серпня 2019 року ухвалу Господарського суду Сумської області від 11 червня 2019 року скасував, а справу повернув до суду першої інстанції, оскільки на час звернення прокурором до суду з позовом не було прямої заборони подавати позов в інтересах держави в особі державного підприємства.

93. Постановою від 23 жовтня 2019 року у справі № 920/1461/13 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 серпня 2019 року залишив без змін. Верховний Суд виснував, що неврахування судом першої інстанції положень статті 58 Конституції України щодо зворотної дії законів в часі призвело до неправильного застосування норм частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII та передчасного висновку про відсутність законних підстав для представництва прокурором інтересів держави та залишення позову без розгляду.

94. Наведені висновки відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у цій постанові, про те, що під час дії Закону № 1789-XII допускалося здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній(підприємств) в разі допущення порушень або загрози порушень інтересів держави, тому відсутні підстави для відступу від висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 920/1461/13.

95. Натомість Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 12 січня 2022 року у справі № 370/430/14-ц, від 12 січня 2022 року у справі № 359/9596/15-ц, від 02 лютого 2022 року у справі № 488/5413/14-ц, від 05 квітня 2023 року у справі № 370/1141/14-ц, від 14 червня 2023 року у справі № 617/769/15-ц, від 15 червня 2023 року у справі № 617/668/15-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 619/76/15, від 05 липня 2023 року у справі № 372/4972/14, від 24 січня 2024 року у справі № 1008/5677/12 та від 27 березня 2024 року у справі № 369/473/15-ц зробив висновки про відсутність підстав для представництва держави в особі державних підприємств до 15 липня 2015 року, тобто під час дії статті 36-1 Закону № 1789-XII. З урахуванням наведеного в цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для відступу від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у зазначених постановах.

96. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Незазначення повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний [постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20), від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (провадження № 14-75цс22), від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22 (провадження № 14-113цс22), від 11 жовтня 2023 року у справі № 757/3572/17-ц (провадження № 14-37цс22), від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23), від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22), від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24)].

97. Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду нагадує, що, незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду [схожий за змістом правовий висновок міститься у її постановах від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17 (провадження № 11-281апп21, пункт 71), від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22, пункт 143), від 04 жовтня 2023 року у справі № 906/1026/22 (провадження № 12-33гс23, пункт 117), від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23, пункт 278), від 09 квітня 2024 року у справі № 925/1440/22 (провадження № 12-74гс23, пункт 125), від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24, пункт 89)].

Щодо суті касаційної скарги

98. Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені у касаційній скарзі доводи, перевірила на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права та вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

99. У справі, що розглядається, прокурор 08 та 22 червня 2015 року звернувся до суду з трьома позовами в інтересах держави в особі ДП «Сумський лісгосп», зазначаючи про те, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні за № 4201520026000020 встановлено факт незаконної передачі у приватну власність громадян земельних ділянок лісогосподарського призначення.

100. Прокурор визначив ДП «Сумський лісгосп» як суб`єкта, уповноваженого здійснювати інтереси держави у спірних правовідносинах, оскільки вважав, що відповідно до Лісового кодексу України саме на нього покладено функції з контролю за належним використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення, охорони та відтворення лісів.

101. Залишаючи без розгляду позови у справі № 587/1382/15-ц, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що прокурор не має повноважень на представництво інтересів держави в особі державного підприємства.

102. Проте суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що звернення прокурора з позовами до суду відбулося під час дії Закону № 1789-XII, норми якого не передбачали заборону представництва інтересів держави в особі державних компаній (підприємств) та не визначали, що прокурор здійснює представництво інтересів держави виключно в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, що було в подальшому закріплено в Законі № 1697-VII.

103. Велика Палата Верховного Суду у цій постанові дійшла висновку, що до 15 липня 2015 року, тобто під час дії Закону № 1789-XII, допускалося здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній (підприємств)в разі допущення порушень або загрози порушень інтересів держави.

104. У цій справі прокурор зазначав про порушення інтересів держави внаслідок незаконного розпорядження відповідачами державною власністю - землями лісогосподарського призначення, які перебували в користуванні ДП «Сумський лісгосп».

105. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

106. За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

107. Земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28 цс20, пункти 75-76), від 20 липня 2020 року у справі № 923/196/20 (провадження № 12-58гс21, пункт 39), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22, пункт 132), від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22, пункт 9.14)].

108. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання.

109. Згідно із частиною другою статті 1 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

110. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 Лісового кодексу України у вказаній редакції).

111. Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються приписами Земельного кодексу України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (стаття 3 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

112. За основним цільовим призначенням Земельний кодекс України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 Земельного кодексу України).

113. Відповідно до статті 55 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

114. До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 Лісового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

115. Відповідно до частини першої статті 8 Лісового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

116. Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 Земельного кодексу України).

117. За матеріалами справи, прокурор при зверненні із цими позовами обґрунтував порушення інтересів держави недодержанням ГУ Держземагентства в Сумській області та Сумською РДА вимог чинного законодавства, внаслідок чого земельні ділянки лісогосподарського призначення, розташовані на території Сумського лісництва, перейшли у приватну власність. Зазначив, що вказані порушення були встановлені під час досудового розслідування у кримінальному провадженні за № 4201520026000020 щодо незаконної передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 1 га на території Великочернеччинської сільської ради.

118. Ураховуючи, що землі лісогосподарського призначення є об`єктами права державної власності, мають перебувати під посиленою охороною задля збереження безпечного довкілля, непогіршення екологічної ситуації, тому саме держава в особі її органів заінтересована в забезпеченні дотримання нормативного порядку їх використання та збереження цільового призначення.

119. Відповідно до статті 89 Лісового кодексу України охорону і захист лісів на території України здійснюють: державна лісова охорона, яка діє у складі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій, що належать до сфери їх управління; лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів. Державна лісова охорона має статус правоохоронного органу. Порядок діяльності державної лісової охорони та лісової охорони визначається положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

120. Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

121. Відповідно до Положення про державну лісову охорону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 року № 976 (у редакції, чинній на момент подання позовів прокурором), державна лісова охорона (далі - держлісоохорона), діє у складі Держлісагентства, Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з питань лісового і мисливського господарства, обласних управлінь лісового та мисливського господарства і підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства. Держлісоохорона має статус правоохоронного органу. Метою діяльності держлісоохорони є здійснення правових, лісоохоронних та інших заходів, спрямованих на збереження, розширене відтворення, невиснажливе використання лісових ресурсів та об`єктів тваринного світу (пункти 1-2 цього Положення).

122. Одним з основних завдань держлісоохорони є здійснення державного контролю за додержанням вимог лісового законодавства (пункт 4 вказаного Положення).

123. Відповідно до наказу Державного комітету лісового господарства України від 03 лютого 2005 року «Про перейменування Сумського державного лісогосподарського підприємства і затвердження в новій редакції Статуту» (т. 1, а. с. 181) перейменовано Сумське державне лісогосподарське підприємство в ДП «Сумський лісгосп»(Державне підприємство «Сумське лісове господарство») та віднесено його до сфери управління Сумського обласного управління лісового господарства.

124. Органом, уповноваженим представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, прокурор визначив ДП «Сумський лісгосп», зазначивши, що відповідно до вимог Лісового кодексу України на нього покладено функції щодо контролю за належним використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення, охорони та відтворення лісів.

125. Отже, прокурор захищає порушені інтереси держави, які полягають у вибутті з державної власності земельних ділянок, що перебували в користуванні ДП «Сумський лісгосп»як спеціалізованого лісогосподарського підприємства, яке виконує покладені на нього державою функції щодо контролю за належним використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення, охорони та відтворення лісів.

126. Ураховуючи наведене та належне обґрунтування прокурором у позовних заявах необхідності захисту інтересів держави, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність у прокурора на момент звернення з позовами до суду повноважень для представництва у спірних правовідносинах інтересів держави в особі ДП «Сумський лісгосп».

127. Звідси наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

128. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 Цивільного процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

129. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 Цивільного процесуального кодексу України).

130. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу заступника прокурора задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Щодо судових витрат

131. Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 Цивільного процесуального кодексу України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

132. У частині тринадцятій статті 141 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

133. Оскільки у цій справі Велика Палата Верховного Суду не змінює судові рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не здійснюється.

Висновки щодо застосування норм права

134. Чинний на час звернення прокурора до суду з позовами в цій справі Закон № 1789-XII, зокрема стаття 36-1, не передбачав будь-яких заборон (обмежень) на звернення прокурора до суду з позовами про захист інтересів держави в особі державних компаній (підприємств).

135. Визначення прокурором конкретних суб`єктів як позивачів зумовлювалося виключно нормами процесуального права. Для представництва прокурором інтересів держави в суді достатнім було лише обґрунтувати порушення або загрозу порушення інтересів держави.

136. Якщо інтереси держави збігаються з інтересами державного підприємства, то до 15 липня 2015 року прокурор не міг бути позбавлений права звернення до суду в інтересах держави в особі такого державного підприємства, оскільки чинне на той час законодавство не передбачало жодних заборон чи обмежень на таке звернення.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 Цивільного процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Сумської обласної прокуратури задовольнити.

2. Ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 30 січня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 16 березня 2023 року скасувати.

3. Справу № 587/1382/15-ц направити до Сумського районного суду Сумської області для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачС. О. Погрібний Судді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв Ю. Л. Власов К. М. Пільков М. І. Гриців О. В. Ступак Ж. М. Єленіна І. В. Ткач І. В. Желєзний О. С. Ткачук Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич В. В. Король Є. А. Усенко О. В. Кривенда Н. В. Шевцова М. В. Мазур Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанову оформив суддя Уркевич В. Ю.

Джерело: ЄДРСР 122434170

[ANTIRAID]

Велика плата зазначила:

134. Чинний на час звернення прокурора до суду з позовами в цій справі Закон № 1789-XII, зокрема стаття 36-1, не передбачав будь-яких заборон (обмежень) на звернення прокурора до суду з позовами про захист інтересів держави в особі державних компаній (підприємств).

135. Визначення прокурором конкретних суб`єктів як позивачів зумовлювалося виключно нормами процесуального права. Для представництва прокурором інтересів держави в суді достатнім було лише обґрунтувати порушення або загрозу порушення інтересів держави.

136. Якщо інтереси держави збігаються з інтересами державного підприємства, то до 15 липня 2015 року прокурор не міг бути позбавлений права звернення до суду в інтересах держави в особі такого державного підприємства, оскільки чинне на той час законодавство не передбачало жодних заборон чи обмежень на таке звернення.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Погрібного С. О., Власова Ю. Л., Желєзного І. В., Ступак О. В., Шевцової Н. В.

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року

у справі № 587/1382/15-ц (провадження № 14-60цс24)

за позовом прокурора Сумської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства «Сумське лісове господарство» до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, ОСОБА_1 , третя особа - Реєстраційна служба Сумського районного управління юстиції, про визнання наказу незаконним, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки,

за позовом прокурора Сумської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства «Сумське лісове господарство» до Сумської районної державної адміністрації, третя особа - Управління Держгеокадастру у Сумському районі, про визнання розпорядження незаконним у частині, скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та її повернення,

за позовом прокурора Сумської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства «Сумське лісове господарство» до Сумської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , третя особа - Управління Держгеокадастру у Сумському районі, про визнання розпорядження незаконним

у частині, скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та її повернення

за касаційною скаргою заступника керівника Сумської обласної прокуратури на ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 30 січня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 16 березня 2023 року

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позовних вимог

1. Прокурор в інтересах держави в особі Державного підприємства «Сумське лісове господарство» (далі - ДП «Сумський лісгосп») 08 червня 2015 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Сумській області), ОСОБА_1 , третя особа - Реєстраційна служба Сумського районного управління юстиції, у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Сумській області (далі - ГУ Держземагентства у Сумській області) від 23 квітня 2015 року № 18-1206/16-15-СГ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність», згідно з яким передано

у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2056 га, кадастровий номер 5924782200:04:002:0537;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,2056 га, кадастровий номер 5924782200:04:002:0537;

- зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 0,2056 га, кадастровий номер 5924782200:04:002:0537, розташовану на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області,

з приведенням її у придатний для використання стан згідно із цільовим призначенням.

2. Прокурор в інтересах держави в особі ДП «Сумський лісгосп» 22 червня 2015 року звернувся до суду з позовом до Сумської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Управління Держгеокадастру у Сумському районі, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Сумської районної державної адміністрації від 22 липня 2008 року № 619 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», яким передано

у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,3484 га, кадастровий номер 5924782200:04:002:0468, в частині передачі земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 0,1124 га, розташованої на території Сумського лісництва ДП «Сумський лісгосп», квартал 96, виділ 3:8;

- визнати недійсним виданий ОСОБА_3 державний акт від 28 липня 2008 року серії ЯЕ № 412096 про право власності на земельну ділянку площею 0, 3484 га

в частині права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,1124 га, розташовану на території Сумського лісництва ДП «Сумський лісгосп», квартал 96, виділ 3:8;

- визнати недійсним виданий ОСОБА_4 державний акт від 05 лютого 2009 року серії ЯЗ № 378128 про право власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,1124 га, розташовану на території Сумського лісництва ДП «Сумський лісгосп», квартал 96, виділ 3:8;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку

площею 0, 1124 га, кадастровий номер 5924782200:04:002:0474, розташовану на території Сумського лісництва ДП «Сумський лісгосп» у кварталі 96, виділ 3:8,

з приведенням її у придатний для використання стан згідно із цільовим призначенням.

3. Також прокурор в інтересах держави в особі ДП «Сумський лісгосп» 22 червня 2015 року звернувся до суду з позовом до Сумської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 , третя особа - Управління Держгеокадастру

у Сумському районі, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Сумської районної державної адміністрації від 22 липня 2008 року № 619 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», згідно з яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,5215 га, кадастровий номер 5924782200:04:002:0469, у частині передачі земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 0,5834 га, розташованої на території Сумського лісництва ДП «Сумський лісгосп» у кварталі 96, виділ 3:8;

- визнати недійсним виданий ОСОБА_3 державний акт від 28 липня 2008 року серії ЯЕ № 412097 на право власності на земельну ділянку площею 1, 5215 га

у частині права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,5834 га, розташованої на території Сумського лісництва ДП «Сумський лісгосп» у кварталі 96, виділ 3:8;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 частину земельної ділянки, кадастровий номер 5924782200:04:002:0469, розташованої на території Сумського лісництва ДП «Сумський лісгосп» у кварталі 96, виділ 3:8,

з приведенням її у придатний для використання стан згідно із цільовим призначенням.

4. У наведених трьох позовах прокурор зазначив, що органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є ДП «Сумський лісгосп», оскільки відповідно до Лісового кодексу України (далі - ЛК України) на нього покладено функції з контролю за належним використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення, охорони та відтворення лісів.

5. Також у згаданих позовах прокурор наголосив на тому, що порушення інтересів держави полягають у нецільовому використанні земельних ділянок лісогосподарського призначення, у порушенні порядку передачі зазначених земель у власність, а також у перешкоджанні громадянам у вільному користуванні лісовими ресурсами й у загрозі їхньої втрати.

Стислий виклад змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

6. Ухвалою від 04 березня 2021 року Сумський районний суд Сумської області залишив без розгляду позови прокурора в інтересах держави в особі ДП «Сумський лісгосп» в об`єднаній цивільній справі.

7. Постановою від 20 квітня 2021 року Сумський апеляційний суд скасував ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 04 березня 2021 року та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

8. Ухвалою від 30 січня 2023 року, залишеною без змін постановою Сумського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, Сумський районний суд Сумської області залишив без розгляду позови в об`єднаній цивільній справі № 587/1382/15 на підставі пункту 2 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

9. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовував таке судове рішення тим, що приписи статті 36-1

Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру»

(далі - Закону № 1789-ХІІ) в редакції, чинній станом на час звернення до суду

з позовами, надавали прокурору повноваження з представництва в суді винятково інтересів громадян та держави. Натомість позови прокурора, об`єднані судом в одне провадження, подані не від імені та не в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства.

ІІ. РОЗГЛЯД СПРАВИ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

10. Заступник керівника Сумської обласної прокуратури 17 квітня 2024 року

з використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 30 січня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

11. Ухвалою від 25 березня 2024 року об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду прийняла та призначила справу до розгляду, а ухвалою від 22 квітня 2024 року передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правового висновку, викладеного

у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 920/1461/13, щодо застосування статті 36-1 Закону № 1789-XII у редакції, чинній на час звернення прокурора із цими позовами до суду.

12. Постановою від 25 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду задовольнила касаційну скаргу заступника керівника Сумської обласної прокуратури, скасувала ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 30 січня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, направила справу до Сумського районного суду Сумської області для продовження розгляду.

13. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що чинний на час звернення прокурора до суду з позовами в цій справі Закон № 1789-XII, зокрема стаття 36-1, не передбачав будь-яких заборон (обмежень) на звернення прокурора до суду

з позовами про захист інтересів держави в особі державних компаній (підприємств). Визначення прокурором конкретних суб`єктів як позивачів зумовлювалося виключно нормами процесуального права. Для представництва прокурором інтересів держави в суді достатнім було лише обґрунтувати порушення або загрозу порушення інтересів держави. Якщо інтереси держави збігаються з інтересами державного підприємства, то до 15 липня 2015 року прокурор не міг бути позбавлений права звернення до суду в інтересах держави в особі такого державного підприємства, оскільки чинне на той час законодавство не передбачало жодних заборон чи обмежень на таке звернення.

14. Велика Палата Верховного Суду не встановила підстав для відступу від висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених

у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 920/1461/13. Натомість відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 370/430/14-ц, від 12 січня 2022 року

у справі № 359/9596/15, від 02 лютого 2022 року у справі № 488/5413/14-ц, від 05 квітня 2023 року у справі № 370/1141/14-ц, від 14 червня 2023 року

у справі № 617/769/15-ц, від 15 червня 2023 року у справі № 617/668/15-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 619/76/15, від 05 липня 2023 року

у справі № 372/4972/14, від 24 січня 2024 року у справі № 1008/5677/12 та від 27 березня 2024 року у справі № 369/473/15-ц, у яких зазначено про відсутність підстав для представництва держави в особі державних підприємств до 15 липня 2015 року, тобто під час дії статті 36-1 Закону № 1789-XII.

15. Вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що звернення прокурора з позовами до суду відбулося під час дії Закону № 1789-XII, норми якого не передбачали заборону представництва інтересів держави в особі державних компаній (підприємств) та не визначали, що прокурор здійснює представництво інтересів держави виключно в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, що було в подальшому закріплено в Законі України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).

16. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання. Ураховуючи, що землі лісогосподарського призначення є об`єктами права державної власності, мають перебувати під посиленою охороною задля збереження безпечного довкілля, непогіршення екологічної ситуації, тому саме держава в особі її органів заінтересована в забезпеченні дотримання нормативного порядку їх використання та збереження цільового призначення.

17. У цій справі прокурор захищає порушені інтереси держави, які полягають

у вибутті з державної власності земельних ділянок, що перебували в користуванні ДП «Сумський лісгосп»як спеціалізованого лісогосподарського підприємства, яке виконує покладені на нього державою функції щодо контролю за належним використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення, охорони та відтворення лісів. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність у прокурора на момент звернення з позовами до суду повноважень для представництва у спірних правовідносинах інтересів держави

в особі ДП «Сумський лісгосп».

ІІІ. ДОВОДИ ОКРЕМОЇ ДУМКИ СУДДІВ

18. З наведеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України викладаємо окрему думку.

19. У цій справі перед Великою Палатою Верховного Суду постало питання щодо застосування приписів статті 36-1 Закону № 1789-ХІІ, зокрема, щодо того, чи допускалося здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави

в особі державних компаній (підприємств) до 15 липня 2015 року.

Оцінка можливості здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній (підприємств) під час дії

Закону № 1789-ХІІ

20. Основним висновком Великої Палати Верховного Суду є те, що чинний на час звернення прокурора до суду з позовами в цій справі Закон № 1789-XII, зокрема його стаття 36-1, не передбачав будь-яких заборон (обмежень) на звернення прокурора до суду з позовами про захист інтересів держави в особі державних компаній (підприємств).

21. Втім, на наше переконання, наведений висновок Великої Палати Верховного Суду не враховує такого.

22. У частині другій статті 19 Конституції України сформульований принцип публічного права, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах приписів норм права, що визначають їхні повноваження. Вони не повинні діяти свавільно. Якщо дії органу публічної влади виходять за межі його повноважень (ultra vires), такі дії будуть незаконними.

24. Отже, межі повноважень органів публічної влади не можуть тлумачитися широко, тобто державні органи та їх посадові особи мають діяти за принципом «дозволено лише те, що прямо визначено законом».

25. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим верховенства права (правовладдя).

26. Приписи частин третьої, четвертої статті 3 ЦПК України втілюють визнаний

у праві підхід до вирішення питання про те, якими процесуальними правилами потрібно керуватися юрисдикційному органу, вирішуючи спір. Зокрема, ними передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи; закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії

в часі.

27. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. Такі ж правила були передбачені й

у пункті 2 частини першої статті 207 ЦПК України в редакції, що діяла на момент звернення до суду з позовами у цій справі.

28. Суд встановлює та оцінює повноваження особи, що подала позовну заяву від імені заінтересованої особи, на ведення справи саме на час вчинення нею окремої процесуальної дії, тобто на час звернення такої особи з позовом.

29. Стаття 121 Конституції України в редакції, чинній до 15 липня 2015 року, передбачала, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян; нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами.

30. Отже, приписи Конституції України як норми прямої дії покладали на прокуратуру України, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

31. Зазначена правова норма Основного Закону має бланкетний характер, оскільки відсилає до спеціального закону, яким до 15 липня 2015 року був

Закон № 1789-XII.

32. Відповідно до частин першої, третьої, п`ятої, шостої статті 36-1

Закону № 1789-XII представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті,

з метою представництва громадянина або держави прокурор має право

в порядку, передбаченому процесуальним законом: звертатися до суду

з позовами (заявами, поданнями); вступати справу, порушену за позовами (заявами, поданнями) інших осіб, на будь-якому етапі розгляду; ініціювати перегляд судових рішень, зокрема, у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справ.

Обираючи форму представництва, передбачену частиною п`ятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

33. З наведених приписів Конституції України та Закону № 1789-XII випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді винятково двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та безпосередньо держави і не мав повноважень здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.

34. У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України встановила вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначила характер її діяльності і в такий спосіб передбачила її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення цього органу, дублювання його повноважень / функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

35. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи держави, а не прокурор. Прокурор не повинен бути альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18).

36. Відповідно до частини першої статті 170 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України) держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

37. У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року

у справі № 761/3884/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

38. Згідно із частиною другою статті 45 ЦПК України в редакції, чинній до 15 липня 2015 року, з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду

з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами,

а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження

у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує потребу в їх захисті, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі якщо немає такого органу або у разі браку в нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це у позовній заяві, та в такому випадку прокурор набуває статусу позивача.

39. У постанові від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає

у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатися до суду з відповідним позовом).

40. Конституційний Суд України у пункті 5 Рішення від 08 квітня 1999 року

№ 3-рп/99 зауважив, що частина друга статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - АПК України) містить поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах». З огляду на це його потрібно тлумачити саме у такій редакції, а не відокремлювати поняття «орган, уповноважений державою» і «відповідні функції у спірних відносинах», як це просить зробити Генеральна прокуратура України. Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності

у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем

у справах, порушених за позовною заявою прокурора.

41. Відповідно Конституційний Суд України вирішив, що правила абзацу четвертого частини першої статті 2 АПК України в контексті пункту 2 статті 121 Конституції України потрібно розуміти так, що прокурори та їхні заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не

в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їхнього підпорядкування і форм власності. Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», зазначеним у частині другій статті 2 АПК України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

42. Велика Палата Верховного Суду не врахувала, що частина друга статті 2 АПК України, яку тлумачив Конституційний Суд України, мала такий зміст: «Якщо прокурор звертається до арбітражного суду в інтересах держави, в позовній заяві має бути зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах». В абзаці другому частини другої статті 45 ЦПК України зазначено таке: «Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави,

в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах».

43. Отже, як у частині другій статті 2 АПК України, так і в абзаці другому частини другої статті 45 ЦПК України в редакції, що діяла на час звернення прокурора з позовами до суду, міститься формулювання «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах». Таке ж формулювання є і в частині четвертій статті 56 чинного ЦПК України.

44. Вважаємо, що тлумачення поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», надане Конституційним Судом України у Рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 в аспекті тлумачення приписів статті 2 АПК України, було б доцільно застосувати також і до приписів іншого процесуального кодексу - абзацу другого частини другої статті 45 ЦПК України, оскільки формулювання у згаданих процесуальних нормах є тотожними, а їхній зміст передовсім повинен визначатися, базуючись на відповідних приписах Конституції України.

45. На наше переконання, відповідно до абзацу другого частини другої статті 45 ЦПК України прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, в позовній заяві мав зазначити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції

у спірних правовідносинах, як-от орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

46. На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією та законом України не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16).

47. Згідно із частинами першою - третьою статті 73 Господарського кодексу України (далі - ГК України) державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції

у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

48. Велика Палата Верховного Суду не врахувала, що державне підприємство є не органом держави, а окремою юридичною особою, за якою закріплено державне майно на праві господарського відання (оперативного управління, постійного користування тощо). Державне підприємство як юридична особа формально юридично має власні інтереси і виступає самостійно в цивільних відносинах. Державні інтереси в цьому разі можуть опосередковано полягати в ефективному використанні державного майна, закріпленого за державним підприємством.

49. Тож висловлюємо своє переконання в тому, що прокурор не мав права звертатися до суду в інтересах державного підприємства. З урахуванням, зокрема, приписів частини другої статті 73 ГК України органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є орган державної влади, до сфери управління якого входить відповідне державне підприємство, є представником власника і виконує його функції.

50. Наші висновки узгоджуються й з подальшою логікою законодавця, реалізованою ним під час формулювання змісту чинного законодавства. Нині у пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що

в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді

у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.Зазначена правова норма Основного Закону не лише відсилає до спеціального закону, а й закріплює можливість представництва інтересів держави в суді лише у виняткових випадках, визначених законом.

51. За правилами частин першої, третьої, четвертої статті 23

Закону № 1697-VII, який набрав чинності 15 липня 2015 року, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю медіа, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

52. Тобто починаючи з 15 липня 2015 року законодавець уже прямо з метою уникнення суперечностей та незрозумілості у спеціальному законі передбачив, що прокурор здійснює представництво інтересів держави в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, а також установив обмеження прав прокурора на представництво інтересів держави щодо певного кола осіб (державних компаній) та щодо певних правовідносин (пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань).

53. Щодо застосування приписів статті 23 Закону № 1697-VII існує усталена практика Великої Палати Верховного Суду, яка, зокрема, у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 визначила два критерії, за умови існування яких не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави,

а саме: 1) представництво інтересів держави в особі державних компаній; 2) позивач не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень.

54. Поза увагою Великої Палати Верховного Суду залишилося те, що хоча

Закон № 1789-XII, на відмінну відЗакону № 1697-VII, прямо не визначав, що прокурор здійснює представництво інтересів держави в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, а також непередбачав прямої заборони щодо представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, проте згідно з приписами статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади

у межах їхньої компетенції, встановленої законом, а на підставі частини другої статті 45 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави,

в позовній заяві зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або ж у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

55. Підхід, застосованийВеликою Палатою Верховного Суду, відповідно до якого прокурор мав право подавати позов в інтересах держави в особі державного підприємства, оскільки не було прямої заборони на це, також не враховує приписів частини другої статті 19 Конституції України, згідно з якими органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм права, що визначають їхні повноваження. Як уже зазначалося, такі межі повноважень не можуть тлумачитися широко, тобто державні органи та їх посадові особи мають діяти за принципом «дозволено лише те, що прямо визначено законом».Тож повноваження органів прокуратури як органів державної влади не є всеосяжними і неможливість представництва інтересів держави в особі державних підприємств є очевидною не тому, що немає прямої заборони, а тому, що немає відповідних законодавчо закріплених повноважень на здійснення такого представництва.

56. Тож ми переконані, що і до 15 липня 2015 року суб`єкт, в особі якого прокурор міг звертатися до суду з позовом в інтересах держави, мав бути органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, тобто суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності в цього органу статусу юридичної особи. Такий підхід підтримують і наукові фахівці в галузі права.

57. Відтак вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала відступити саме від висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 920/1461/13, а не від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Щодо суті спору

58. Залишаючи позови без розгляду в цивільній справі № 587/1382/15, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що прокурор не має повноважень на представництво інтересів держави в особі державного підприємства.

59. Велика Палата Верховного Суду не погодилася з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій і виснувала, що в цій справі прокурор захищає порушені інтереси держави, які полягають у вибутті з державної власності земельних ділянок, що перебували в користуванні ДП «Сумський лісгосп» як спеціалізованого лісогосподарського підприємства, яке виконує покладені на нього державою функції щодо контролю за належним використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення, охорони та відтворення лісів.

60. У контексті наведених висновків про те, що ДП «Сумський лісгосп» виконує функції державної лісової охорони та є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, маємо зазначити таке.

61. Відповідно до статті 89 ЛК України охорону і захист лісів на території України здійснюють: державна лісова охорона, яка діє у складі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій, що належать до сфери їхнього управління; лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів. Державна лісова охорона має статус правоохоронного органу.

62. У пунктах 13, 14 частини першої статті 91 ЛК України передбачалося, що посадові особи державної лісової охорони мають право:направляти у відповідні державні органи матеріали про притягнення осіб до дисциплінарної, адміністративної і кримінальної відповідальності, позови до суду; подавати позови до суду про відшкодування втрат лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно або тимчасово зайнятих лісових ділянок, строк користування якими закінчився.

63. Згідно з пунктом 7 Положення про державну лісову охорону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 року № 976, посадові особи державної лісової охорони відповідно до покладених на неї завдань мають право, зокрема, надсилати у відповідні державні органи матеріали про притягнення осіб, які порушили лісове законодавство або законодавство у галузі мисливського господарства та полювання, до дисциплінарної, адміністративної і кримінальної відповідальності; звертатися до органів прокуратури з клопотанням про подання позовів до суду про відшкодування втрат лісогосподарського виробництва або збитків, завданих внаслідок порушення законодавства у галузі мисливського господарства та полювання, а також повернення самовільно або тимчасово зайнятих лісових ділянок, мисливських угідь, строк користування якими закінчився.

64. Тож статтею 91 ЛК України та пунктом 7 згаданого Положення визначено перелік позовів, з якими мають право звертатися до суду посадові особи державної лісової охорони.

65. Отже, посадові особи державної лісової охорони можуть звертатися до суду, якщо це потрібно для реалізації її повноважень зі здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства- у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження державної лісової охорони (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат лісогосподарського виробництва або збитків, завданих внаслідок порушення законодавства у галузі мисливського господарства та полювання; щодо повернення самовільно або тимчасово зайнятих лісових ділянок, мисливських угідь, строк користування якими закінчився).

66. ДП «Сумський лісгосп» хоч і є органом державної лісової охорони, проте у спірних правовідносинах не має повноважень звертатися з позовами до суду.

67. Наш висновок повністю узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 11 червня 2024 року

у справі № 925/1133/18.

68. Натомість висновки Великої Палати Верховного Суду у цій справі явно суперечать її правовим висновкам, викладеним у постанові від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18.

69. Так, у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження Держгеокадастру (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився).

70. Логічним та послідовним був би висновок Великої Палати Верховного Суду

у цій справі про те, що органи державної лісової охорони можуть звертатись до суду, якщо це потрібно для реалізації їх повноважень зі здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства - у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження державної лісової охорони (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат лісогосподарського виробництва або збитків, завданих внаслідок порушення законодавства у галузі мисливського господарства та полювання; щодо повернення самовільно або тимчасово зайнятих лісових ділянок, мисливських угідь, строк користування якими закінчився).

71. Протилежний підхід Великої Палати Верховного Суду, застосований у цій справі, фактично є невмотивованим відступом від висновків, викладених у її

попередній (нещодавній) постанові від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18, що не відповідає такому призначенню Верховного Суду, як забезпечення верховенства права, юридичної визначеності, стабільності та послідовності правозастосовної практики.

72. Поза увагою Великої Палати Верховного Суду залишилося й те, що прокурор відповідно до статті 45 ЦПК України в редакції, яка була чинною на момент звернення до суду з позовами в інтересах держави, повинен був розуміти свій обов`язок щодо зазначення в позовній заяві органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а також те, що ДП «Сумський лісгосп» є не органом державної влади, а окремою юридичною особою - державним підприємством.

73. Також Велика Палата Верховного Суду не врахувала, що прокурор звернувся з позовами в інтересах держави винятково в особі ДП «Сумський лісгосп», інших органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор у позовній заяві не зазначив, як і не покликався на неіснування такого органу або брак у нього повноважень щодо звернення до суду.

74. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 червня 2024 року

у справі № 925/1133/18 звернула увагу на те, що в такій категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги. Не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. Отже, статусом позивача має наділятися прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем. У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. У цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

75. У згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду зробила узагальнюючий висновок про те, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

76. Вважаємо, що у цій справі неможливо стверджувати, що немає відповідного компетентного органу державної влади, а тому прокурор набув статусу позивача.

77. Щодо органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції

у спірних правовідносинах, зазначаємо таке.

78. В об`єднаній справі прокурор оскаржує, зокрема, наказ ГУ Держземагентства у Сумській області від 23 квітня 2015 року № 18-1206/16-15-СГ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність», згідно з яким передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку

площею 0,2056 га, кадастровий номер 5924782200:04:002:0537. Цим наказом, на переконання прокурора, незаконно змінено цільове призначення земель лісогосподарського призначення, тому ГУ Держземагентства як розпорядник цієї земельної ділянки правильно визначене відповідачем. Уособлювати державу як позивача у спірних правовідносинах зазначений державний орган не міг, бо цей орган, за твердженнями прокурора, самий допустив порушення інтересів держави.

79. Також в об`єднаній справі прокурор оскаржує розпорядження Сумської районної державної адміністрації від 22 липня 2008 року № 619 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», яким передано у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,3484 га, кадастровий номер 5924782200:04:002:0468, у частині передачі земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 0,1124 га; розпорядження Сумської районної державної адміністрації від 22 липня 2008 року № 619 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», згідно з яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,5215 га, кадастровий номер 5924782200:04:002:0469, у частині передачі земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 0,5834 га. Цим розпорядженням, на переконання прокурора, незаконно змінено цільове призначення земель лісогосподарського призначення, тому Сумська районна державна адміністрація як розпорядник цих земель, яка сама порушила інтереси держави, правильно визначена відповідачем за цими двома позовами.

80. Водночас за двома останніми із зазначених позовів уособлювати державу як позивача у спірних правовідносинах могло ГУ Держземагентства як уповноважений орган з огляду на такі міркування.

81. Відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 08 квітня 2011 року № 445, Держземагентство було центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входило до системи органів виконавчої влади і забезпечувало реалізацію державної політики

у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності. Держземагентство України відповідно до покладених на нього завдань уживало

в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, зверталося

з позовами до суду за захистом своїх прав та з питань порушення вимог законодавства (підпункт 34 пункту 4 згаданого Положення).

82. Отже, ГУ Держземагентства було органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, оскільки було наділене повноваженнями звертатися до суду у випадку порушення вимог законодавства, тобто в цьому випадку мало повноваження на оскарження розпорядження Сумської районної державної адміністрації від 22 липня 2008 року № 619 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» у відповідних частинах.

83. Також ураховуючи приписи частини другої статті 73 ГК України, відповідно до якої орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, вважаємо, що таким органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, на момент звернення до суду з позовами могло бути й Державне агентство лісових ресурсів України (далі - Держлісагентство).

84. У пункті 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року № 521, зазначено, що Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику

у сфері лісового та мисливського господарства.

85. Держлісагентство відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю

з карантину рослин та у сфері захисту рослин); здійснює державне управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління; організовує ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь; веде державний лісовий кадастр та облік лісів; здійснює моніторинг лісів; здійснює управління об`єктами державної власності, які належать до сфери управління Держлісагентства (підпункти 4-8, 30 пункту 4 зазначеного Положення).

86. З огляду на те, що на момент звернення прокурора з позовами до суду він не міг набути статусу позивача, оскільки був орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (зокрема, Держлісагентство за всіма позовами, а також ГУ Держземагентства за двома позовами щодо оскарження розпорядження Сумської районної державної адміністрації від 22 липня 2008 року № 619 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» у відповідних частинах), прокурор у поданих ним позовних заявах не зазначив компетентний орган, а визначив винятково державне підприємство, яке таким органом державної влади не є, тому у Великої Палати Верховного Суду не було правових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

ІV. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ АВТОРІВ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

87. Системний аналіз приписів пункту 2 частини першої статті 121 Конституції України, статті 36-1 Закону № 1789-XII, статті 170 ЦК України та абзацу другого частини другої статті 45 ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року,

а також Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року

№ 3-рп/99 переконують нас у тому, що до 15 липня 2015 року, тобто до набрання чинності Законом № 1697-VII, також не допускалося здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі юридичних осіб, зокрема державного підприємства, яке в спірних правовідносинах не виступає як суб`єкт владних повноважень.Такий висновок враховує логіку законодавця, є послідовним та відповідає принципу юридичної визначеності, який є складовою основоположного принципу верховенства права.

88. ДП «Сумський лісгосп» хоч і є органом державної лісової охорони, проте у спірних правовідносинах не має повноважень звертатися з позовами до суду, оскільки посадові особи державної лісової охорони можуть звертатися до суду, якщо це потрібно для реалізації її повноважень зі здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства - у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження державної лісової охорони, зокрема у статті 91 ЛК України та в пункті 7 Положення про державну лісову охорону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 року № 976, а саме з позовами: щодо відшкодування втрат лісогосподарського виробництва або збитків, завданих внаслідок порушення законодавства у галузі мисливського господарства та полювання; щодо повернення самовільно або тимчасово зайнятих лісових ділянок, мисливських угідь, строк користування якими закінчився.

89. Ураховуючи те, що на момент звернення прокурора з позовами до суду він не міг набути статусу позивача, оскільки був орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (зокрема, Держлісагентство за всіма позовами, а також ГУ Держземагентства за двома позовами щодо оскарження розпорядження Сумської районної державної адміністрації), прокурор у поданих ним позовних заявах не зазначив компетентний орган, а визначив винятково державне підприємство, яке таким органом державної влади не є та у спірних правовідносинах не є суб`єктом владних повноважень, вважаємо, що касаційну скаргу заступника керівника Сумської обласної прокуратури потрібно було залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судді С. О. Погрібний

Ю. Л. Власов

І. В. Желєзний

О. В. Ступак

Н. В. Шевцова

Джерело:ЄДРСР 122579338