Ухвала ВП ВС у зразковій справі про закриття апеляційного провадження за скаргами Мінфіну, КМУ та Мінсоцполітики у справі про незаконність зменшення щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України інваліду війни ІІ групи

[ANTIRAID]

УХВАЛА

26 вересня 2024 року

м. Київ

Справа № 440/14216/23
Провадження № 11-67заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження питання про закриття апеляційного провадження заапеляційними скаргами Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2024 року у зразковій справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - ГУ ПФУ в Полтавській області), у якому просив:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи у меншому розмірі, ніж передбачено статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 440/14216/23.

Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 08 листопада 2023 року звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з поданням про розгляд Верховним Судом цієї типової справи як зразкової.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 листопада 2023 року відкрив провадження у зразковій справі № 440/14216/23 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги за 2023 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи в меншому розмірі, ніж вісім мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи за 2023 рік відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

Частиною одинадцятою статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що рішення Верховного Суду у зразковій справі підлягає перегляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами перегляду рішень в апеляційному порядку, визначеному цим Кодексом.

Не погодившись із цим рішенням суду, ГУ ПФУ в Полтавській області, Міністерство фінансів України, Кабінет Міністрів України та Міністерство соціальної політики України направили до Великої Палати Верховного Суду апеляційні скарги.

Велика Палата Верховного Суду ухвалами від 10, 11 та 25 квітня 2024 року відкрила апеляційне провадження за апеляційними скаргами ГУ ПФУ в Полтавській області, Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2024 року у зразковій справі № 440/14216/23.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2024 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 293 КАС України встановлено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до наведеної норми передумовою апеляційного оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі, є встановлення обставин, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Особи, що подали апеляційні скарги та не брали участі в розгляді цієї справи (Міністерство фінансів України, Кабінет Міністрів України, Міністерство соціальної політики України), вважають, що оскаржуване судове рішення безпосередньо впливає на їхні права та обов`язки. Зокрема посилаються на те, що справа розглянута судом як зразкова, ухвалення у ній судового рішення може надати підстави для збільшення аналогічних позовів та потребуватиме додаткових видатків, що вплине на реалізацію державної політики у сферах соціального захисту та контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що судове рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яку не було залучено до участі у справі, якщо в його мотивувальній частині містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи або в його резолютивній частині суд прямо вказав про права та обов`язки цієї особи. У такому випадку судове рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають зі сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) положення про право кожного на справедливий судовий розгляд справи про його права та обов`язки.

Судове рішення, оскаржуване незалученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Якщо скаржник лише зазначає, що оскаржуване судове рішення може вплинути на його права (інтереси, обов`язки), або лише зазначає (констатує), що судовим рішенням вирішено питання про його права (інтереси, обов`язки), то такі доводи, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою підставою для виникнення права на апеляційне оскарження судового рішення.

Особа, яка не була учасником справи, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки. Такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Як свідчить мотивувальна та резолютивна частини рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 березня 2024 року, суд першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та/або обов`язки Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України жодним чином не вирішував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

Також у пункті 53 рішення від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 305 КАС України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Оскільки питання про права, свободи, інтереси та/або обов`язки Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України в оскаржуваному судовому рішенні не вирішувалися, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 293, 305, КАС України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Апеляційне провадження за апеляційними скаргами Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 березня 2024 року у зразковій справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. ЖелєзнийСудді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв Ю. Л. Власов К. М. Пільков М. І. Гриців С. О. Погрібний Ж. М. Єленіна О. В. Ступак Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач В. В. Король В. Ю. Уркевич О. В. Кривенда Є. А. Усенко М. В. Мазур Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 122118317
 

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ступак О. В., Банаська О. О., Гриціва М. І., Короля В. В., Мазура М. В., Погрібного С. О.

до ухвали Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2024 року

у справі № 440/14216/23 (провадження № 11-67заі24) за результатами розгляду апеляційних скарг Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2024 року у зразковій справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

1. 26 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, якою закрила апеляційне провадження за апеляційними скаргами Міністерства фінансів України (далі - Мінфін), Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), Міністерства соціальної політики України (далі - Мінсоцполітики) на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2024 року.

2. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що суд першої інстанції в мотивувальній та резолютивній частинах свого рішення питання про права, інтереси та обов`язки Мінфіну, КМУ, Мінсоцполітики не вирішував, тому закрила апеляційне провадження за апеляційними скаргами зазначених державних органів.

3. Із таким процесуальним рішенням не погоджуємось, а тому відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України

(далі - КАС України) висловлюємо окрему думку.

Підстави та мотиви окремої думки

4. На наше переконання, висновок Великої Палати Верховного Суду про закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами Мінфіну, КМУ, Мінсоцполітики є помилковим з таких міркувань.

Нормативно-правове обґрунтування

5. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

6. Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

7. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 06 грудня 2007 року у справі «Воловік проти України», заява № 15123/03, зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (рішення у справі Podbielski and PPU Polpure v. Poland від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98).

8. ЄСПЛ зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі De Geouffre de la Pradelle v. France від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

9. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

10. Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

11. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

12. Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

13. Частиною першою статті 293 КАС України встановлено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

14. Судове рішення, оскаржуване незалученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто суд має розглянути і вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на час розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають зі сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції правила про право кожного на справедливий судовий розгляд під час визначення його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може бути взято до уваги.

15. Отже, за змістом статей 13, 293 КАС України особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку цих статей КАС України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що заявник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо зазначено про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

16. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 305 КАС України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося

17. Тлумачення наведеної норми процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. Якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Щодо апеляційної скарги Мінсоцполітики

18. Мінсоцполітики в обґрунтування права на оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційній скарзі послалося на те, що оскаржуване рішення впливає на його права та обов`язки як: 1) головного розпорядника бюджетних коштів та відповідального виконавця бюджетної програми «Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань та соціальна допомога особам, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною»; 2) органу, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики, оскільки рішення у зазначеній зразковій справі буде мати суттєвий вплив на формування соціальної політики України.

19. Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423 (далі - Положення № 423) Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики, загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту населення, волонтерської діяльності, з питань сім`ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, торгівлі людьми, забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, надання соціальних послуг та проведення соціальної роботи, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, ветеранів праці, ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалих учасників Революції Гідності, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України в частині організації виплати їм до Дня Незалежності України разової грошової виплати, ветеранів військової служби, жертв нацистських переслідувань, дітей війни та жертв політичних репресій, пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки (державна допомога, пільги, житлові субсидії та інші виплати, що проводяться за рахунок державного бюджету, соціальні послуги) та за дотриманням прав дітей, а також забезпечує формування та реалізує державну політику щодо здійснення державного нагляду у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності в частині забезпечення відповідності законодавству рішень уповноваженого органу управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління), державного регулювання та нагляду за дотриманням норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі, у сфері гуманітарної допомоги.

20. Пунктом 3 Положення № 423 передбачено, що основними завданнями Мінсоцполітики є, зокрема, забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері соціального захисту ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалих учасників Революції Гідності, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України в частині організації виплати їм до Дня Незалежності України разової грошової виплати.

21. Згідно з підпунктом 41 пункту 4 Положення № 423 Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до Дня Незалежності України разової грошової виплати ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалим учасникам Революції Гідності, членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України.

22. Пунктом 1 Порядку використання коштів державного бюджету для виплати особам, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною або за роботу в спеціальних умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2023 року № 1396 (далі - Порядок № 1396), встановлено, що цей порядок визначає механізм використання коштів, передбачених у загальному фонді державного бюджету за бюджетною програмою КПКВК 2501250 «Виплата особам, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною або за роботу в спеціальних умовах» (далі - бюджетні кошти).

23. Згідно з пунктом 2 Порядку № 1396 головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики.

24. Відповідно до пункту 7 Порядку № 1396 бюджетні кошти використовуються Мінсоцполітики в межах відповідних бюджетних призначень, установлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням необхідності виконання взятих на облік в органах Казначейства бюджетних зобов`язань минулих років.

25. Пенсійний фонд України є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, зокрема, за напрямком, визначеним підпунктом 4 пунктом 4 Порядку (здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України відповідно до Порядку здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2023 року № 1396 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах»).

26. Згідно з підпунктом 4 пункту 5 Порядку № 1396 бюджетні кошти розподіляються в межах бюджетних призначень і спрямовуються Мінсоцполітики Пенсійному Фонду України за напрямом, визначеним підпунктом 4 пункту 4 цього Порядку, - на підставі заявки (за формою, визначеною Мінсоцполітики) на фінансування виплати разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої частиною п`ятою статей 12-15, пунктом 1 частини першої статті 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і частиною третьою статей 6-1-6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога), і витрат на оплату послуг, пов`язаних з її виплатою та доставкою організаціями, які здійснюють виплату та доставку пенсій і грошової допомоги за місцем фактичного проживання.

Пенсійний фонд України формує заявку на фінансування грошової допомоги і витрат на оплату послуг, пов`язаних з її виплатою та доставкою організаціями, які здійснюють виплату та доставку пенсій і грошової допомоги за місцем фактичного проживання, та подає її до 10 серпня поточного року Мінсоцполітики.

Кошти для виплати грошової допомоги та оплати послуг, пов`язаних з її виплатою та доставкою, перераховуються Мінсоцполітики на окремий рахунок Пенсійного фонду України, відкритий в АТ «Ощадбанк».

Суми грошової допомоги, не виплаченої станом на 1 грудня поточного року, що надійшли до Пенсійного фонду України від уповноважених банків та АТ «Укрпошта», повертаються Пенсійним фондом України на рахунок Мінсоцполітики, відкритий у Казначействі.

27. Отже, Порядком № 1396 врегульовано алгоритм дій державних органів у процедурі виплати разової грошової допомоги, у якій задіяно крім Пенсійного фонду України також Мінсоцполітики, яке є органом, що формує політку у цій сфері, визначає обсяг фінансового ресурсу, необхідного на її реалізацію, є головним розпорядником бюджетних коштів відповідного призначення та спрямовує кошти на виконання визначених законодавством завдань відповідно до своїх повноважень до Пенсійного фонду України.

28. Згідно з частинами першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.

29. Відповідно до пунктів 20, 29 частини першої статті 116 БК України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

30. Мінсоцполітики наголошувало, що виплата разової грошової допомоги до Дня Незалежності України може бути проведена лише відповідно до вимог, встановлених законодавством, та після перерахування бюджетних коштів Пенсійному фонду від Мінсоцполітики, як головного розпорядника коштів.

31. З огляду на викладене вважаємо, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2024 року безпосередньо впливає на права та обов`язки Мінсоцполітики як головного розпорядника бюджетних коштів і відповідального виконавця бюджетної програми «Виплата особам, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною або за роботу в спеціальних умовах», а також органу, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики.

Щодо апеляційної скарги Мінфіну

32. Мінфін в обґрунтування права на оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційній скарзі послалося на те, що оскаржуване рішення впливає на його права та обов`язки, оскільки міністерство є:

- є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову, бюджетну та боргову політику;

- забезпечує збалансованість та прозорість бюджетної політики та розподіл ресурсів відповідно до пріоритетів розвитку держави;

- здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як щодо державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України;

- у межах своїх повноважень забезпечує реалізацію єдиної державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства, координує та спрямовує діяльність органів виконавчої влади, уповноважених на проведення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, якщо інше не передбачено законодавством.

33. Відповідно до пункту 1 Положення про Мінфін, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375

(далі - Положення № 375)

, Міністерство фінансів України (Мінфін) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову, бюджетну та боргову політику, державну політику у сфері міжбюджетних відносин та місцевих бюджетів, державну політику у сфері державного пробірного контролю, бухгалтерського обліку та аудиту, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства, державного фінансового контролю, державного внутрішнього фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, забезпечує формування державної політики у сфері організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності та забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової, митної політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, державної політики у сфері контролю за трансфертним ціноутворенням, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку.

34. Згідно з пунктом 4 Положення № 375 Мінфін відповідно до покладених на нього завдань:

- прогнозує обсяги доходів державного бюджету, визначає обсяги фінансування державного бюджету, повернення кредитів до державного бюджету та орієнтовні граничні показники видатків державного бюджету та надання кредитів з державного бюджету (включаючи обсяг видатків та надання кредитів на національну безпеку і оборону) на середньостроковий період (підпункт 8?);

- складає разом з головними розпорядниками коштів державного бюджету Бюджетну декларацію (підпункт 11);

- розробляє в установленому порядку проект закону про Державний бюджет України на відповідний рік та готує відповідні матеріали, що додаються до нього (підпункт 12);

- організовує роботу, пов`язану із складенням та управлінням виконання Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету (підпункт 13);

- проводить оцінку відповідності бюджетному законодавству бюджетних запитів, паспортів бюджетних програм, проектів зведених кошторисів для складення розпису державного бюджету (підпункт 22);

- проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, на предмет його відповідності Бюджетній декларації, а також ефективності використання бюджетних коштів (підпункт 23);

- формує проект річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України та здійснює публічне представлення звіту про виконання Державного бюджету України за попередній бюджетний період (підпункт 31);

35. Згідно з частиною першою статті 37 БК України Міністерство фінансів України подає Кабінету Міністрів України для розгляду проект закону про Державний бюджет України та вносить пропозиції щодо термінів і порядку розгляду цього проекту в Кабінеті Міністрів України.

36. Відповідно до частин першої, другої статті 44 БК України Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується Міністром фінансів України, відповідно до бюджетних призначень у місячний строк з дня прийняття закону про Державний бюджет України. До затвердження розпису Державного бюджету України Міністром фінансів України затверджується тимчасовий розпис Державного бюджету України на відповідний період.

Міністерство фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням, а також відповідність розподілу бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів за загальним фондом державного бюджету за визначеними цим розписом періодами року відповідному прогнозу надходжень загального фонду державного бюджету протягом бюджетного періоду.

37. Отже, Мінфін в межах своїх повноважень розробляє проєкт Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, забезпечує виконання Державного бюджету України, здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів.

38. Вважаємо, що оскаржуване рішення у цій зразковій справі стосується прав та обов`язків Мінфіну як органу, що забезпечує формування та реалізує державну бюджетну політики, а також здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства.

39. Виконання типових рішень, прийнятих в майбутньому на основі цієї зразкової справи у разі задоволення позову, потребуватиме додаткових видатків з Державного бюджету України, тоді як здійснення розподілу бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів належить до повноважень Мінфіну.

Щодо апеляційної скарги КМУ

40. КМУ в обґрунтування права на оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційній скарзі послався на те, що оскаржуване рішення впливає на його права та обов`язки, оскільки рішення у цій зразковій справі буде застосовуватися до всіх інших типових справ, а забезпечувати їх виконання буде Держава Україна в особі КМУ.

41. Згідно з приписами статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує виконання законів України, забезпечує проведення фінансової політики та політики у сфері соціального захисту, розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

42. Основні повноваження КМУ деталізовані у частині першій статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», які полягають у забезпеченні проведення державної соціальної політики шляхом вжиття заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян; забезпеченні підготовки проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій; забезпеченні розроблення та виконання державних програм соціальної допомоги.

43. В Рішенні від 02 березня 1999 року № 2-рп/99 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади.

44. Політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення проведення якої на підставі пункту 3 статті 116 Конституції України здійснюється КМУ.

45. Згідно з частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(в чинній редакції) щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

46. Отже, Верховна Рада України делегувала КМУ право встановлювати порядок та розмір разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями Уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.

47. 21 липня 2023 року КМУ прийняв постанову № 754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань». Цією постановою, зокрема, затверджено «Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».

48. Потрібно враховувати, що КМУ діє у судовому процесі передусім як суб`єкт, наділений владними повноваженнями. Як найвищий орган державної виконавчої влади КМУ не тільки видає правові акті нормативного характеру, а й організовує та контролює їх виконання, дотримання вимог, викладених у цих актах тощо. Тобто як правотворчий та управлінський орган КМУ має правову зацікавленість у виконанні його нормативних приписів усіма суб`єктами правозастосування - у цьому реалізується принцип побудови та функціонування правової держави, а також принцип державного суверенітету.

49. Враховуючи наведене, вважаємо, що оскаржуване судове рішення у цій зразковій справі стосується прав, інтересів та обов`язків КМУ як органу, який забезпечує проведення соціальної політики в державі, зокрема встановлює порядок та розмір разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни.

Загальні висновки

50. Очевидним є те, що рішення суду першої інстанції, в разі набрання ним законної сили, буде обов`язковим для Мінсоцполітики, Мінфіну та КМУ як органів державної влади. Тому, на той випадок, коли судовим рішенням вирішено питання про інтереси особи, яка не брала участі у справі, зокрема органу державної влади, законодавець надав право такій особі (у цій справі Мінсоцполітики, Мінфіну та КМУ) оскаржити таке судове рішення та спростувати висновки, що порушують їх правомірні інтереси як органів державного управління, викладені у цьому рішенні.

51. Вважаємо, що рішення суду першої інстанції у справі стосується публічно-правових інтересів Мінсоцполітики, Мінфіну та КМУ як суб`єктів владних повноважень, оскільки виконання рішення у цій зразковій справі, так і інших типових справах подібної категорії у разі задоволення позову потребуватиме вчинення кожним із цих органів відповідних дій в межах повноважень. Державні органи обґрунтували право на апеляційне оскарження рішення у цій зразковій справі порушенням їх публічних інтересів, тому оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягало перегляду за апеляційними скаргами Мінсоцполітики, Мінфіну та КМУ по суті.

52. Відтак, на наше переконання, Велика Палата Верховного Суду зробила помилковий висновок про те, що оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалося питання про права, інтереси та обов`язкиМінфіну, КМУ, Мінсоцполітики, у зв`язку із чим безпідставно закрила апеляційне провадження за апеляційними скаргами зазначених державних органів.

Судді: О. В. Ступак
О. О. Банасько
М. І. Гриців
В. В. Король
М. В. Мазур
С. О. Погрібний

Джерело: ЄДРСР 122603350

[ANTIRAID]

Велика палата, на моє переконання, досить обгрунтовано закрила апеляційне провадження у зразковій справі за скаргами Мінфіну, КМУ та Мінсоцполітики у зв'язку з незазначенням, які самі їх права порушуються. Мін'юст, що їх представляв вчергове продемонстрував свій рівень. Хоча не всі судді з цим погодились, але питання не стільки в правах, бо тоді потрібно у всі пенсійні та соціальні справи залучати всі ці державні установи, а у безграмотності тих хто готував апеляційну скаргу. Суд зазначив:

Якщо скаржник лише зазначає, що оскаржуване судове рішення може вплинути на його права (інтереси, обов`язки), або лише зазначає (констатує), що судовим рішенням вирішено питання про його права (інтереси, обов`язки), то такі доводи, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою підставою для виникнення права на апеляційне оскарження судового рішення.

Особа, яка не була учасником справи, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки. Такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Як свідчить мотивувальна та резолютивна частини рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 березня 2024 року, суд першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та/або обов`язки Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України жодним чином не вирішував.