Постанова ВП ВС після ЄСПЛ про відсутність підстав перегляду справи про умисне вбивство у зв'язку з відсутністю висновків ЄСПЛ та матеріалів самої справи

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 1-144

провадження № 13-3зво23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

судді-доповідача ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_18 ,

засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_19 ,

захисника ОСОБА_20 ,

прокурора ОСОБА_21 ,

розглянула в судовому засіданні заяви ОСОБА_19 та його захисника ОСОБА_20 про перегляд за виключними обставинами вироку Апеляційного суду Донецької області від 11 лютого 2011 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2012 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і

ВСТАНОВИЛА:

Зміст рішень національних судів, що переглядаються та встановлені обставини справи

1. Вироком Апеляційного суду Донецької області від 11 лютого 2011 року визнано винуватим та засуджено:

ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Нехвороще Новосанжарського району Полтавської області, раніше судимого, останній раз: 24 березня 1999 року вироком Волноваського районного суду Донецької області за ч. 2 ст. 86, ч. 3 ст.140, ст. 42, ст. 43 КК України (у редакції 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна, звільненого 29 травня 2004 року умовно-достроково на 1 рік 6 місяців 27 днів,

- за пунктами 1, 12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК)

до покарання виді довічного позбавлення волі, за ч. 2 ст. 194 КК - позбавлення волі на строк 8 років, за ч. 2 ст. 185 КК - позбавлення волі строком на 3 роки, звільненого від призначеного за даною статтею покарання на підставі ст. 74 КК

у зв`язку із закінчення строків давності.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_19 покарання у виді довічного позбавлення волі.

Відповідно до ст. 71 КК за сукупністю вироків, шляхом поглинення невідбутої частини покарання за вироком Волноваського районного суду Донецької області від 24 березня 1999 року, ОСОБА_19 визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.

2. Цим самим вироком ОСОБА_22 також визнано винуватим та засуджено за пунктами 1, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК до остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі, щодо якого судові рішення Великою Палатою Верховного Суду не переглядаються.

3. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2012 року зазначений вирок скасовано у частині стягнення судових витрат за проведення пожежно-технічної експертизи, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд в порядку статей 409, 411 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). В решті вирок залишено без змін.

4. Кримінальна справа розглядалась за Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року.

5. Як встановив суд, ОСОБА_19 ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 03 години ночі знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_22 , з мотивів неприязних відносин з ОСОБА_23 та ОСОБА_24 вчинили їх умисне вбивство за таких обставин.

Так, ОСОБА_19 та ОСОБА_22 завдали ОСОБА_24 ударів кулаками у різні частини тіла, а також множинних ударів молотком та камінням у голову, внаслідок чого потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх заподіяння, від яких остання втратила свідомість. Вважаючи, що ОСОБА_24 вже мертва, а їх єдиний умисел на позбавлення її життя доведено до кінця, ОСОБА_19 та ОСОБА_22 скинули тіло ОСОБА_24 у криницю з метою приховати вчинений злочин. Смерть потерпілої ОСОБА_24 настала в результаті механічної асфіксії - утоплення.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_19 та ОСОБА_22 зайшовши до приміщення літньої кухні, завдали численних ударів молотком у голову ОСОБА_23 , що у цей час спав. Від отриманих тілесних ушкоджень потерпілий помер на місці події, а ОСОБА_19 та ОСОБА_22 маючи на меті приховати вчинений злочин - скинули тіло потерпілого у криницю.

Після вчиненого, ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 4 години ранку, перебуваючи за тією ж адресою, ОСОБА_19 повторно, за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_22 умисно таємно викрали майно ОСОБА_23 на загальну суму 530 грн.

Крім того, ОСОБА_19 вчинив підпал будівлі літньої кухні за вищезазначеною адресою, в результаті чого було умисно пошкоджено і знищено майно та завдано матеріальної шкоди на суму 16 718 грн.

Зміст рішення Європейського суду з прав людини

6. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 06 жовтня 2022 року у справі «Демидецький проти України» (заява № 50829/09), яке набуло статусу остаточного (далі - Рішення), констатовано порушення матеріального та процесуального аспекту статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв`язку із стверджуваним жорстоким поводженням працівників міліції та неефективністю розслідування.

7. В цьому ж рішенні ЄСПЛ постановив, що немає необхідності розглядати питання прийнятності та суть скарг за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривалість кримінального провадження щодо заявника та за підпунктом «с» пункту 3 статті 6 у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції на стверджуване порушення його права на захист під час провадження у касаційному суді.

8. ЄСПЛ постановив, що держава-відповідач повинна сплатити на користь ОСОБА_19 15 000 (п`ятнадцять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що можуть нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст вимог заяв про перегляд судових рішень та узагальнені доводи заявників. Позиція заявників й інших учасників судового провадження

9. ОСОБА_19 та його захисник ОСОБА_20 подали до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) заяви про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_19 за виключними обставинами, які є аналогічними за своїм змістом.

10. Заявники, посилаючись на констатоване ЄСПЛ у справі «Демидецький проти України» порушення статті 3 Конвенції, та, на їхню думку, порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо ОСОБА_19 , просять скасувати судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд.

11. Обґрунтовуючи свої вимоги, заявники вказують на те, що ЄСПЛ встановлено, що у період з 31 липня 2005 року по 02 серпня 2005 року ОСОБА_19 отримав численні тілесні ушкодження, коли перебував під контролем працівників міліції. Вказане, з урахуванням обставин справи, свідчить про жорстоке поводження із засудженим. Заявники також зазначили про те, що органи державної влади зі свого боку не забезпечили оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів. Крім того, заявники наголошують, що було порушено право ОСОБА_19 на захист, оскільки розгляд кримінальної справи щодо нього у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ проведено за відсутності ОСОБА_19 та його захисника.

12. Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_19 та його захисника ОСОБА_20 , які підтримали подані заяви, міркування прокурора ОСОБА_21 про необхідність залишення таких заяв без задоволення, перевіривши викладені у заявах доводи, дослідивши постановлене на користь засудженого рішення ЄСПЛ від 06 жовтня 2022 року та наявні матеріали кримінальної справи, Велика Палата дійшла таких висновків.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ

Щодо витребування матеріалів кримінальної справи та меж перегляду судових рішень за виключними обставинами

13. Великою Палатою ухвалами від 14 та 24 січня 2023 року відкрито провадження за заявами засудженого ОСОБА_19 та його захисника ОСОБА_20 про перегляд судових рішень за виключними обставинами та витребувано матеріали кримінальної справи з Донецького апеляційного суду.

14. Донецьким апеляційним судом на виконання ухвали Великої Палати до Верховного Суду було скеровано відновлену частину матеріалів кримінальної справи щодо ОСОБА_19 , втім встановити місцезнаходження всіх матеріалів справи в умовах воєнного стану не виявилось можливим.

15. З метою швидкого, повного та неупередженого судового розгляду Велика Палата звернулась із запитом до Голови ліквідаційної комісії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини - направити наявні у них копії матеріалів кримінальної справи щодо ОСОБА_19 .

16. Також, Великою Палатою направлено запити до Державної судової адміністрації України, Міжнародного комітету Червоного Хреста, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, з метою сприяння в отриманні Великою Палатою кримінальної справи щодо ОСОБА_19 .

17. Однак, на вищевказані запити, всіх матеріалів кримінальної справи Великою Палатою станом на сьогодні так і не отримано.

18. Велика Палата розуміє, що в умовах воєнного стану гарантоване Конституцією України право на судовий захист не припиняється та не обмежується, проте може здійснюватися з певними особливостями. Так, тривала окупація міста Донецька, де знаходився Апеляційний суд Донецької області, в якому й зберігались матеріали кримінальної справи щодо ОСОБА_19 , перебування України в умовах воєнного стану, створили відповідні підстави, за яких з об`єктивних причин відновити всі матеріали втраченої кримінальної справи, не є можливим.

19. Отже, Великою Платою за обставин, наведених вище, в умовах воєнного стану, було вжито всіх можливих заходів та використано всіх процесуальних можливостей для отримання матеріалів кримінальної справи щодо ОСОБА_19 у повному обсязі.

20. У судовому засіданні прокурор та сторона захисту наполягають на розгляді заяв по суті, оскільки переконані, що наявних матеріалів справи достатньо для повного та всебічного перегляду рішень національних судів за виключними обставинами. Можливість сторін без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя.

21. Вирішуючи питання щодо можливості подальшого розгляду заяв засудженого ОСОБА_19 та його захисника ОСОБА_20 по суті за наявними у суді матеріалами кримінальної справи, Велика Палата виходить з необхідності дотримання справедливого балансу, який потрібно встановити між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності.

22. Складовим елементом загального принципу юридичної визначеності як вимоги верховенства права (правовладдя) є принцип правомірних (легітимних) очікувань, який, за тлумаченням Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційської Комісії), «виражає ідею, що органи публічної влади повинні додержуватися не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань». Відповідно, органи публічної влади повинні не лише додержуватися законів та інших нормативних актів, а й своїх обіцянок та правомірних очікувань людини. Ті, хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати краху надій щодо своїх легітимних (правомірних) очікувань.

23. Сторони у кримінальному провадженні мають легітимні очікування, що справа буде розглянута у розумні строки.

24. Таким чином, беручи до уваги неможливість отримання всіх матеріалів кримінальної справи щодо ОСОБА_19 , вичерпність всіх процесуальних засобів для їх отримання, правомірні (легітимні) очікування сторін на розгляд справи у розумні строки, а також враховуючи позицію прокурора та сторони захисту щодо достатності наявних у розпорядженні Великої Палати матеріалів справи для повного та всебічного перегляду рішень національних судів за виключними обставинами, з метою розгляду заяв сторони захисту у розумні строки, Велика Палата вважає за необхідне розглянути такі заяви в межах наявних матеріалів кримінальної справи.

Правові наслідки констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції

25. За змістом ст. 46 Конвенції та ст. 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) Україна зобов`язана виконуватиостаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вона є стороною. Порядок виконання рішення Суду визначається цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

26. Відповідно до абз. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 3477-IV виконання рішення міжнародної судової установи передбачає: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

27. Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції та протоколів до неї; б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

28. У Рекомендації № R(2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень ЄСПЛ від 19 січня 2000 року (далі - Рекомендація № R(2000)2) Комітет міністрів закликав Договірні Сторони забезпечувати повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, у таких випадках:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення Суду спонукає до висновку, що a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

29. З урахуванням наведеного, приписів ст. 2 КПК й положень глави 34 цього Кодексу при здійсненні провадження за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК Велика Палата у цій справі має дослідити, чи спонукає постановлене на користь ОСОБА_19 рішення ЄСПЛ до висновку, що вирок і ухвала суперечать Конвенції по суті або що в основі констатованих порушень лежать такі недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат провадження на національному рівні.

Аналіз змісту й характеру встановлених ЄСПЛ порушень за ст. 3 Конвенції

30. Як убачається з рішення ЄСПЛ у справі «Демидецький проти України», Суд констатував порушення як процесуального, так і матеріального аспектів статті 3 Конвенції у зв`язку зі стверджуваним жорстоким поводженням працівників міліції відносно ОСОБА_19 та неефективністю розслідування його скарг щодо цього.

31. ЄСПЛ з`ясував, що на національному рівні заявник висунув правдоподібну скаргу на жорстоке поводження працівників міліції, а проведені на національному рівні розслідування не свідчили про серйозні спроби встановити відповідні факти і, зокрема, встановити походження тілесних ушкоджень заявника.

32. Враховуючи детальний і послідовний опис заявником обставин стверджуваного жорстокого поводження, зафіксовані у медичних документах тілесні ушкодження у заявника та неспроможність Уряду надати переконливі пояснення щодо тілесних ушкоджень, яких заявник зазнав, перебуваючи під контролем працівників міліції, ЄСПЛ постановив, що держава несе відповідальність за жорстоке поводження із заявником.

33. Спираючись на свою попередню практику розгляду подібних справ, висновки у справі «Каверзін проти України» (рішення від 15 травня 2012 року, заява

№ 23893/03), в якій було встановлено системну проблему - небажання органів державної влади забезпечити оперативне й ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів, а також висновки у справах «Аднаралов проти України» (рішення від 27 листопада 2014 року, заява

№ 10493/12), «Кулік проти України (рішення від 19 березня 2015 року, заява

№ 10397/10) та «Ярошовець та інші проти України» (рішення від 03 грудня

2015 року, заява № 74820/10), в яких вказано про обов`язок держави надавати переконливі пояснення щодо тілесних ушкоджень, яких особи зазнали, перебуваючи під контролем працівників міліції, ЄСПЛ встановлено, що заявник був підданий жорстокому поводженню, яке має бути кваліфіковане як нелюдське та таке, що принижує гідність.

34. ЄСПЛ постановив, що справедливою сатисфакцією за порушення Україною міжнародних зобов`язань за ст. 3 Конвенції буде виплата заявнику відшкодування моральної шкоди в розмірі 15 000 євро.

35. Велика Палата зауважує, що рішенням ЄСПЛ щодо заявника констатовано порушення лише ст. 3 Конвенції, матеріальний аспект якого знайшов своє відображення в тому, що під час досудового розслідування ОСОБА_19 був підданий жорстокому поводженню з боку працівників міліції.

36. Таким чином, повне відновлення юридичного стану шляхом скасування судових рішень щодо ОСОБА_19 з призначенням нового розгляду справи не є можливим, оскільки ЄСПЛ у своєму рішенні встановив факт порушення Конвенції щодо жорстокого поводження працівників правоохоронних органів саме під час досудового розслідування. Однак, Суд не дійшов висновку про загальну несправедливість судового розгляду справи, у якій заявника було засуджено, та не констатував інших порушень Конвенції, які були б безпосередньо пов`язані з проведеним судовим розглядом і постановленими за його підсумками судовими рішеннями.

37. Щодо встановленого у рішенні ЄСПЛ порушення процесуального аспекту ст. 3 Конвенції слід зазначити, що Суд вкотре звернув увагу на системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції щодо небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів. Однак, у рішенні ЄСПЛ не міститься приписів щодо конкретних заходів індивідуального характеру, спрямованих на відновлення прав особи, на користь якої воно постановлене, окрім виплати йому грошової компенсації державою-відповідачем.

38. При цьому зазначені порушення за ст. 3 Конвенції та їх системний характер вже було констатовано ЄСПЛ у інших справах, а саме: «Каверзін проти України» (заява № 23893/03), «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)та «Бєлоусов проти України» (заява № 4494/07), виконання рішень у яких на сьогодні перебуває під наглядом Комітету Міністрів Ради Європи (далі - КМ РЄ).

39. Так, у п. 2 рішення КМ РЄ від 07 грудня 2023 року, ухваленого в межах нагляду за виконанням рішень ЄСПЛ увищевказаних справах наголошується, що заходи індивідуального характеру, які вимагаються рішеннями, у яких ЄСПЛ встановив матеріальний та/або процесуальний аспекти порушення абсолютної заборони жорстокого поводження згідно зі ст. 3 Конвенції, включають виплату справедливої сатисфакції, призначеної Судом, а також зобов`язання провести нові розслідування або відновити ті, що вже були закінчені, для забезпечення відповідності конкретним вказівкам ЄСПЛ.

40. Необхідно зауважити, що ефективне розслідування суті тверджень ОСОБА_19 щодо жорстокого поводження з ним працівниками міліції під час досудового розслідування та встановлення винних у цьому осіб належить до повноважень правоохоронного органу відповідно до визначеної законодавством компетенцією (підслідністю), а не суду в рамках провадження за виключними обставинами.

41. Під час судового засідання Великою Палатою 24 квітня 2024 року до матеріалів справи був долучений лист від ТУ ДБР, розташованого у м. Краматорську, наданий захисником ОСОБА_20 , з якого вбачається, що за скаргами ОСОБА_19 на дії працівників міліції під час досудового розслідування, які були предметом дослідження ЄСПЛ, зареєстровано кримінальне провадження за ч. 2 ст. 365 КК і наразі здійснюється досудове розслідування.

42. У своїх заявах про здійснення провадження за виключними обставинами засуджений ОСОБА_19 та його захисник наполягають на повторному розгляді справи судом, тобто просять застосувати інший, не відображений у рішенні ЄСПЛ «Демидецький проти України» додатковий захід індивідуального характеру, передбачений для випадків, коли є можливим відновлення попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

43. За Рекомендацією № R (2000) 2 КМ РЄ державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» від 19 січня 2000 року зазначений захід застосовується у разі, коли оскаржене рішення національного суду визнано таким, що суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, а також у випадках, коли людина (потерпіла сторона) і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження.

44. Однак ЄСПЛ не визнавав рішення національних судів у справі ОСОБА_19 такими, що по суті суперечать Конвенції або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінального провадження, які й надалі зумовлюють шкідливі наслідки і не можуть бути усунуті (виправлені) іншим способом, аніж під час повторного розгляду справи.

45. Крім того, Суд у справі «Демидецький проти України» на підставі пунктів 1 і 4 статті 35 Конвенції відхилив скаргу заявника за статтею 6 Конвенції, в якій ОСОБА_19 вказував, що визнання його винуватим ґрунтувалось на підставі зізнавальних показань, здобутих із застосуванням жорстокого поводження з боку працівників міліції.

46. Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги постанови Великої Палати в подібних справах (від 20 лютого 2018 року (справа № 775/15/15-к), від 10 квітня 2018 року (справа № 0907/1-661/2011) та від 16 лютого 2022 року (справа № 1-74/09)),повторний судовий розгляд у цій кримінальній справі відносно ОСОБА_19 , включаючи поновлення провадження, не може бути належним способом захисту конвенційного права (ст. 3 Конвенції), за порушення якого було визначено справедливою сатисфакцією виплату присуджених коштів.

Щодо інших доводів заяв про перегляд судових рішень за виключними обставинами

47. У своїх заявах про перегляд судових рішень засуджений ОСОБА_19 та його захисник ОСОБА_20 вказують на те, що ЄСПЛ встановив у цій справі порушення не тільки за ст. 3 Конвенції, а й зокрема, за п. 1 ст. 6 Конвенції (надмірна тривалість кримінального провадження щодо заявника), а також п.п. «с» п. 3 ст. 6 у поєднанні з п. 1 ст. 6 Конвенції (порушення права ОСОБА_19 на захист під час провадження у касаційному суді), наводять відповідні доводи та з цих підстав просять скасувати рішення національних судів.

48. Велика Палата не може погодитись і з доводами заявників про необхідність перевірки висловлених засудженим скарг, відображених у п. 11 рішення у справі «Демидецький проти України». Зокрема, ЄСПЛ, посилаючись на рішення «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпенау проти Румунії» (заява № 47848/08), зазначив, що «з огляду на факти справи, доводи сторін і попередні висновки, Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені в заяві, й немає потреби окремо розглядати питання прийнятності та суть скарг за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривалість кримінального провадження щодо заявника та за підпунктом «с» пункту 3 статті 6 у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції на стверджуване порушення його права на захист під час провадження у касаційному суді» (п. 12 рішення у справі «Демидецький проти України»).

49. Так, Рекомендація КМ РЄ № R(2000)2, містить заклик до Договірних Сторін, які взяли на себе зобов`язання виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у справах, сторонами яких вони є, з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли ЄСПЛ визнав порушення Конвенції.

50. ЄСПЛ у рішенні «Демидецький проти України»постановив, що не було необхідності розглядати питання прийнятності та суті скарг за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривалість кримінального провадження щодо заявника та за підпунктом «с» пункту 3 статті 6 у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції на стверджуване порушення його права на захист під час провадження у касаційному суді.

51. Велика Палата неодноразово наголошувала, що підставою для втручання в остаточні рішення національних судів є саме встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань за Конвенцією. Тому питання, що не були предметом дослідження міжнародної судової установи, перебувають поза межами перегляду справи за п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК (зокрема, постанови Великої Палати від 07 лютого 2018 року (справа № 2а-4552/11 та справа № 9101/94335/2012), а також від 28 листопада 2023 року (справа № 1-7/12)).

52. Враховуючи зазначене, Велика Палата дійшла висновку, що викладені у заявах доводи засудженого ОСОБА_19 та його захисника ОСОБА_20 ґрунтуються на скаргах щодо яких не було констатовано порушення Конвенції. Вказане свідчить про відсутність підстав для перегляду судових рішень у справі № 1-144 в контексті скарг заявника за п. 1 ст. 6 Конвенції та п.п «с» п. 3 ст. 6 у поєднанні з п. 1 ст. 6 Конвенції. 53. Таким чином, заяви засудженого ОСОБА_19 та захисника ОСОБА_20 про перегляд судових рішень за виключними обставинами необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК 2012 року, параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ОСОБА_19 та його захисника ОСОБА_20 про перегляд за виключними обставинами вироку Апеляційного суду Донецької області від 11 лютого 2011 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2012 рокуз підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом залишити без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Суддя-доповідач ОСОБА_2

Судді:

ОСОБА_3 ОСОБА_10

ОСОБА_4 ОСОБА_11

ОСОБА_5 ОСОБА_12

ОСОБА_6 ОСОБА_13

ОСОБА_7 ОСОБА_14

ОСОБА_8 ОСОБА_15

ОСОБА_9 ОСОБА_16

ОСОБА_17

Джерело: ЄДРСР 123081964

[ANTIRAID]

З огляду на те, що матеріалів самої справи у суду не було, висновок про відсутність підстав для перегляду справи вважаю незаконним. Суд зазначив:

35. Велика Палата зауважує, що рішенням ЄСПЛ щодо заявника констатовано порушення лише ст. 3 Конвенції, матеріальний аспект якого знайшов своє відображення в тому, що під час досудового розслідування ОСОБА_19 був підданий жорстокому поводженню з боку працівників міліції.

36. Таким чином, повне відновлення юридичного стану шляхом скасування судових рішень щодо ОСОБА_19 з призначенням нового розгляду справи не є можливим, оскільки ЄСПЛ у своєму рішенні встановив факт порушення Конвенції щодо жорстокого поводження працівників правоохоронних органів саме під час досудового розслідування. Однак, Суд не дійшов висновку про загальну несправедливість судового розгляду справи, у якій заявника було засуджено, та не констатував інших порушень Конвенції, які були б безпосередньо пов`язані з проведеним судовим розглядом і постановленими за його підсумками судовими рішеннями.

42. У своїх заявах про здійснення провадження за виключними обставинами засуджений ОСОБА_19 та його захисник наполягають на повторному розгляді справи судом, тобто просять застосувати інший, не відображений у рішенні ЄСПЛ «Демидецький проти України» додатковий захід індивідуального характеру, передбачений для випадків, коли є можливим відновлення попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

44. Однак ЄСПЛ не визнавав рішення національних судів у справі ОСОБА_19 такими, що по суті суперечать Конвенції або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінального провадження, які й надалі зумовлюють шкідливі наслідки і не можуть бути усунуті (виправлені) іншим способом, аніж під час повторного розгляду справи.

45. Крім того, Суд у справі «Демидецький проти України» на підставі пунктів 1 і 4 статті 35 Конвенції відхилив скаргу заявника за статтею 6 Конвенції, в якій ОСОБА_19 вказував, що визнання його винуватим ґрунтувалось на підставі зізнавальних показань, здобутих із застосуванням жорстокого поводження з боку працівників міліції.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8

у справі № 1-144

(провадження № 13-3 зво 23)

Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) 30 жовтня 2024 року розглянула заяви ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_10 про перегляд вироку Апеляційного суду Донецької області від 11 лютого 2011 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2012 рокущодо ОСОБА_9 з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

Зміст оскаржуваних рішень національних судів і встановлені обставини справи

Вироком Апеляційного суду Донецької області від 11 лютого 2011 року визнано винуватим та засуджено:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Нехвороще Новосанжарського району Полтавської області, який раніше був засуджений 24 березня 1999 року вироком Волноваського районного суду Донецької області за ч. 2 ст. 86, ч. 3 ст.140, ст. 42, ст. 43 КК України (у редакції 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна, та звільнений 29 травня 2004 року умовно-достроково на 1 рік 6 місяців 27 днів,

- за пунктами 1, 12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК)

до покарання виді довічного позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 194 КК - позбавлення волі на строк 8 років;

- за ч. 2 ст. 185 КК - позбавлення волі строком на 3 роки, звільненого від призначеного за даною статтею покарання на підставі ст. 74 КК

у зв`язку із закінчення строків давності.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено

ОСОБА_9 покарання у виді довічного позбавлення волі.

Відповідно до ст. 71 КК за сукупністю вироків, шляхом поглинення невідбутої частини покарання за вироком Волноваського районного суду Донецької області від 24 березня 1999 року, ОСОБА_9 визначено остаточне покарання

у виді довічного позбавлення волі.

Цим же вироком за пунктами 1, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК до довічного позбавлення волі засуджено ОСОБА_11 , судові рішення щодо якого не оскаржуються.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2012 року зазначений вирок скасовано

у частині стягнення судових витрат за проведення пожежно-технічної експертизи, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд в порядку статей

409, 411 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). У решті вирок залишено без змін.

Кримінальна справа розглядалась за Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року.

ОСОБА_9 та ОСОБА_11 визнано винуватими у тому, що вони 30 липня 2005 року за викладених у вироку обставин, за попередньою змовою між собою, умисно позбавили життя ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , окрім того, таємно викрали майно ОСОБА_13 на суму 530 грн.

Крім того, ОСОБА_9 вчинив підпал будівлі літньої кухні за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок чого було умисно пошкоджено і знищено майно та завдано матеріальну шкоду на суму 16 718 грн.

Зміст рішення Європейського суду з прав людини

06 жовтня 2022 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) прийняв рішення у справі «Демидецький проти України» (заява № 50829/09), яке набуло статусу остаточного (далі - Рішення).

У пункті 1 Рішення ідеться про те, що ця справа стосується стверджуваного жорстокого поводження із заявником з боку працівників міліції усупереч статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та, як стверджується, надмірної тривалості і несправедливості кримінального провадження щодо нього всупереч статті 6 Конвенції.

31 липня 2005 року працівники міліції затримали заявника за підозрою у вчиненні вбивства і крадіжки та доставили до відділу міліції, де тримали його під вартою до 02 серпня 2005 року. Згідно з детально викладеними твердженнями заявника протягом цього часу різні працівники міліції наносили йому удари кулаками та ногами, пластиковими пляшками та книгами, застосовували електричний струм через електроди, прикріплені до його кінцівок, приковували кайданками до батареї на тривалий період часу, одягали на голову поліетиленовий пакет або протигаз і неодноразово перекривали потік повітря, внаслідок чого заявник декілька разів втрачав свідомість. Як стверджувалося, це було зроблено, аби змусити заявника зізнатися у злочинах, у вчиненні яких його підозрювали. У медичних документах від 02 серпня та 12 жовтня 2005 року зазначено, що у заявника були численні садна на тілі, обличчі та кінцівках, більшість з яких утворилися внаслідок ударів «тупими і тупо-загостреними предметами», тоді як садна на його зап`ястях «найімовірніше» були спричинені застосуванням кайданків. У період із серпня 2005 року по червень 2017 року проводилися численні повторні розслідування поданих заявником скарг на жорстоке поводження працівників міліції. Національні суди критикували розслідування, inter alia, у зв`язку з тим, що прокуратура не встановила причину виникнення тілесних ушкоджень заявника. Зрештою, постановою від 06 червня 2017 року, яка не оскаржувалася, прокуратура закрила провадження, встановивши, що хоча описані у відповідних медичних документах тілесні ушкодження заявника могли утворитися у період з 31 липня по 02 серпня 2005 року, не існувало доказів нанесення їх працівниками міліції, на твердженнях яких, головним чином, ґрунтувався цей висновок. Прокуратура також зазначила, що свідок бачив, як заявник бився головою об стіну під час тримання його під вартою у відділі міліції. Невідомо, чи не був цей свідок працівником міліції (пункт 2 Рішення ).

Кримінальне провадження щодо заявника, про що мовиться у пункті 3 Рішення, зрештою закінчилося ухваленням вироку Донецьким апеляційним судом від 11 лютого 2011 року, яким заявник був визнаний винним у вчиненні вбивства за обтяжуючих обставин, крадіжці і знищенні чужого майна, а також йому було обрано покарання у виді довічного позбавлення волі. 26 квітня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ провів засідання за касаційними скаргами сторін, на якому не був присутній заявник, а жоден захисник не представляв його інтереси, та залишив вирок заявника без змін.

Щодо стверджуваного порушення статті 3 Конвенції ЄСПЛ зазначив, що на національному рівні заявник висунув правдоподібну скаргу на жорстоке поводження працівників міліції. Проте вбачається, що проведені на національному рівні розслідування не свідчили про серйозні спроби встановити відповідні факти і, зокрема, встановити походження тілесних ушкоджень заявника. У рішенні в справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), пункти 173-180, від 15 травня 2012 року, Суд встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів становило системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції. З огляду на обставини цієї справи та його практику Суд вважає, що ця справа є ще одним таким прикладом непроведення оперативного та ретельного розслідування (пункти 6, 7 Рішення).

У пункті 8 Суд зауважує, що опис заявником обставин стверджуваного жорстокого поводження є детальним і переважно послідовним. Хоча деякі з його тверджень, зокрема, стосовно застосування до нього електричного струму та удушення одягненим на голову поліетиленовим пакетом чи протигазом, не підтверджені медичними або іншими об`єктивними доказами, результати розслідування з огляду на неспроможність встановити походження тілесних ушкоджень заявника не можуть спростувати його ключове твердження, що тілесні ушкодження, зазначені у відповідних медичних документах, йому нанесли працівники міліції (див. пункт 2). Аргумент Уряду, що тілесні ушкодження заявник завдав собі самостійно, тобто він умисно вдарився головою об стіну, не може бути прийнятий, оскільки Уряд не навів пояснень, як це могло призвести до утворення тілесних ушкоджень на різних частинах його тіла та кінцівках. Суд також не може погодитися з аргументом Уряду, що кайданки були застосовані до заявника законно, у зв`язку з відсутню відповідних деталей чи посилання на відповідний документ. За цих обставин і з огляду на обов`язок держави надати переконливі пояснення щодо тілесних ушкоджень, яких особи зазнали, перебуваючи під контролем працівників міліції (див. згадане рішення у справі «Буїд проти Бельгії» (Bouyid v. Belgium), пункт 83, а також, наприклад, рішення у справах «Аднаралов проти України» (Adnaralov v. Ukraine), заява № 10493/12, пункт 45, від 27 листопада 2014 року, «Кулік проти України» (Kulik v. Ukraine), заява № 10397/10, пункт 59, від 19 березня 2015 року, та «Ярошовець та інші проти України» (Yaroshovets and Others v. Ukraine), заява № 74820/10 та 4 інші заяви, пункт 85, від 03 грудня 2015 року), Суд доходить висновку, що держава несе відповідальність за жорстоке поводження із заявником.

Цих висновків достатньо для встановлення Судом того, що заявник був підданий жорстокому поводженню, яке має бути кваліфіковане як нелюдське та таке, що принижує гідність. Отже, Суд доходить висновку, що скарги заявника свідчать про порушення як процесуального, так і матеріального аспектів статті 3 Конвенції у зв`язку зі стверджуваним жорстоким поводженням із заявником (пункти 9, 10 Рішення).

Щодо інших скарг, у пунктах 11,12 Рішення Суд зазначив таке.

Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на надмірну тривалість кримінального провадження щодо нього, а за підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції - на те, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ проігнорував його клопотання від 17 квітня 2012 року про надання безоплатної правової допомоги під час розгляду провадження у касаційному суді.

З огляду на факти справи, доводи сторін і попередні висновки Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені в цій заяві, й немає потреби окремо розглядати питання прийнятності та суть цих скарг (див. рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] () [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014).

У пункті 13 Рішення ЄСПЛ зазначив, що у зауваженнях від 25 березня 2020 року заявник також скаржився за статтею 6 Конвенції на те, що визнання його винним ґрунтувалося на його зізнавальних показаннях, отриманих внаслідок жорстокого поводження працівників міліції. Ця скарга була подана більше ніж через шість місяців після того, як Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 26 квітня 2012 року залишив вирок без змін (див. пункт 2), тому вона має бути відхилена на підставі пунктів 1 і 4 статті 35 Конвенції.

За результатами розгляду скарги Суд:

1. Оголошує прийнятними скарги за статтею 3 Конвенції на стверджуване жорстоке поводження з боку працівників міліції та неефективність розслідування.

2. Постановляє, що було порушено матеріальний та процесуальний аспекти статті 3 Конвенції.

3. Постановляє, що немає необхідності розглядати питання прийнятності та суть скарг за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривалість кримінального провадження щодо заявника та за підпунктом «с» пункту 3 статті 6 у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції на стверджуване порушення його права на захист під час провадження у касаційному суді.

4. Оголошує решту скарг у заяві неприйнятними.

5. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 15 000 (п`ятнадцять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що можуть нараховуватися, в якості відшкодування матеріальної шкоди, ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Короткий зміст вимог заяв про перегляд судових рішень та узагальнені доводи заявників. Позиція заявників й інших учасників судового провадження

1. ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_10 подали до Великої Палати заяви про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_9 за виключними обставинами, які є аналогічними за своїм змістом.

2. Заявники, посилаючись на констатоване ЄСПЛ у справі «Демидецький проти України» порушення статті 3 Конвенції, та, на їхню думку, порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо ОСОБА_9 , просили скасувати судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд.

3. Обґрунтовуючи свої вимоги, заявники вказували на те, що за висновками ЄСПЛ у період з 31 липня 2005 року по 02 серпня 2005 року ОСОБА_9 отримав численні тілесні ушкодження, коли перебував під контролем працівників міліції. Вказане, з урахуванням обставин справи, свідчить про жорстоке поводження із засудженим. Заявники також зазначили про те, що органи державної влади зі свого боку не забезпечили оперативне та ретельне розслідування скарг щодо жорстокого поводження працівників правоохоронних органів. Крім того, заявники наголошували, що було порушено право ОСОБА_9 на захист, оскільки розгляд кримінальної справи щодо нього у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ проведено за відсутності ОСОБА_9 та його захисника.

Позиція Великої Палати Верховного Суду.

За наслідками розгляду справи 30 жовтня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою заяву ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_10 про перегляд вироку Апеляційного суду Донецької області

від 11 лютого 2011 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2012 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом залишила без задоволення.

Рішення мотивоване тим, що ЄСПЛ констатовано порушення лише ст. 3 Конвенції, матеріальний аспект якого знайшов своє відображення в тому, що під час досудового розслідування ОСОБА_9 був підданий жорстокому поводженню з боку працівників міліції. Повне відновлення юридичного стану шляхом скасування судових рішень щодо ОСОБА_9 з призначенням нового розгляду справи не є можливим, оскільки ЄСПЛ у своєму рішенні встановив факт порушення Конвенції щодо жорстокого поводження працівників правоохоронних органів саме під час досудового розслідування. Однак Суд не дійшов висновку про загальну несправедливість судового розгляду справи, у якій заявника було засуджено, та не констатував інших порушень Конвенції, які були б безпосередньо пов`язані з проведеним судовим розглядом і постановленими за його підсумками судовими рішеннями.

Щодо встановленого у рішенніЄСПЛ порушення процесуального аспекту

ст. 3 Конвенції Велика Палата зауважила, що Суд вкотре звернув увагу на системну проблему у розумінні статті 46 Конвенціїщодо небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів. Однак, у рішенні ЄСПЛ не міститься приписів щодо конкретних заходів індивідуального характеру, спрямованих на відновлення прав особи, на користь якої воно постановлене, окрім виплати йому грошової компенсації державою-відповідачем. Ефективне розслідування суті тверджень ОСОБА_9 щодо жорстокого поводження з ним працівниками міліції під час досудового розслідування та встановлення винних у цьому осіб належить до повноважень правоохоронного органу відповідно до визначеної законодавством компетенції (підслідності), а не суду в рамках провадження за виключними обставинами.

Також у постанові Великої Палати йдеться про те, що в матеріалах справи міститься лист від територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, з якого вбачається, що за скаргами ОСОБА_9 на дії працівників міліції під час досудового розслідування, які були предметом дослідження ЄСПЛ, зареєстровано кримінальне провадження за ч. 2 ст. 365 КК і наразі здійснюється досудове розслідування.

Пославшись на Рекомендацію № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» від 19 січня 2000 року, Велика Палата наголосила, що зазначений захід застосовується у разі, коли оскаржене рішення національного суду визнано таким, що суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, а також у випадках, коли людина (потерпіла сторона) і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження. Однак ЄСПЛ не визнавав рішення національних судів у справі ОСОБА_9 такими, що по суті суперечать Конвенції або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінального провадження, які й надалі зумовлюють шкідливі наслідки і не можуть бути усунуті (виправлені) іншим способом, аніж під час повторного розгляду справи.

Мотиви викладення окремої думки

Не погоджуючись з ухваленим ОСОБА_14 судовим рішенням, вважаємо за необхідне викласти окрему думку з таких міркувань.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача (особи, за заявою якої Європейським судом з прав людини постановлено Рішення), крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру.

Одним із таких заходів відповідно до пункту «а» частини другої статті 10 Закону № 3477-IV є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції.

Зазначений захід здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі (пункт «а» частини третьої статті 10 Закону № 3477-IV).

Враховуючи, що Закон № 3477-IV, як зазначено в його преамбулі, регулює відносини, що виникають, зокрема, у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України та необхідністю усунути причини порушення Україною Конвенції, перед ОСОБА_14 у цій справі стояло завдання визначитися щодо можливості повторного розгляду справи судом з метою забезпечення відновлення порушених прав ОСОБА_9 .

Як видно з вироку Апеляційного суду Донецької області від 11 лютого 2011 року, обґрунтовуючи свої висновки щодо винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, суд послався, зокрема, на показання, які заявник давав під час досудового слідства, коли допитувався як підозрюваний, а також при проведенні обстановки і обставин події.

При цьому ОСОБА_9 , про що також зазначено у вироку, заявляв, що ці показання він давав у зв`язку із застосуванням до нього незаконних методів досудового слідства, проте суд розцінив ці заяви як спосіб уникнення кримінальної відповідальності за вчинені злочини. Суд, крім того, вказав, що за відсутністю об`єктивних даних, постановою прокурора Волноваського району Донецької області від 29 січня 2010 року відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно працівників Волноваського райвідділу міліції за фактом застосування незаконних методів досудового слідства.

Як видно з матеріалів справи, на ці ж докази міститься посилання і в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26 квітня 2012 року, якою касаційна скарга ОСОБА_9 на обвинувальний вирок щодо нього залишена без задоволення.

Суд касаційної інстанції також зазначив у своїй ухвалі про необґрунтованість доводів ОСОБА_9 щодо застосування до нього незаконних методів досудового слідства.

Водночас, варто нагадати, що ЄСПЛ у Рішенні констатував, що ОСОБА_9 був підданий жорстокому поводженню, яке має бути кваліфіковане як нелюдське та таке, що принижує гідність. Суд дійшов висновку, як зазначалося вище, що скарги заявника свідчать про порушення як процесуального, так і матеріального аспектів статті 3 Конвенції у зв`язку зі стверджуваним жорстоким поводженням із заявником.

Отже, на нашу думку, питання доведеності винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому злочинів вимагає ретельного аналізу доказів у цій справі в межах повторного судового розгляду, оскільки судові рішення щодо заявника у значній мірі ґрунтуються на доказах, ймовірно отриманих з порушенням його процесуальних прав, під примусом, а отже вони можуть бути «плодом отруйного дерева» (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Гефген проти Німеччини» (Gafgen v. Germany) [ВП] заява № 22978/05, п. 168, ECHR 2010).

Варто нагадати, що згідно з матеріалами справи, станом на сьогодні триває досудове розслідування за скаргами ОСОБА_9 на дії працівників міліції, які були предметом дослідження ЄСПЛ і дані цього розслідування також могли б мати неабияке значення для суду під час повторного розгляду справи.

До того ж, як видно з Рішення, ЄСПЛ не визнав неприйнятною скаргу ОСОБА_9 за підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції - на те, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ проігнорував його клопотання від 17 квітня 2012 року про надання безоплатної правової допомоги під час розгляду провадження у касаційному суді. Суд лише зазначив, що він розглянув основні юридичні питання, порушені в заяві ОСОБА_9 , і немає потреби окремо розглядати питання прийнятності та суть цієї скарги.

Враховуючи, що право на захист / юридичну допомогу є одним із прав, гарантованих статтею 6 Конвенції, статтею 59 Конституції України та статтею 20 КПК, а порушення цього права є безумовною підставою для скасування судових рішень, при повторному розгляді справи суд мав би, зваживши на висновки ЄСПЛ, забезпечити ОСОБА_9 це основоположне право та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Підсумовуючи, висловлюємо переконання, що, на нашу думку, саме такий індивідуальний захід як відновлення попереднього юридичного стану ОСОБА_9 шляхом повторного розгляду справи судом щодо нього був би належним виконанням Рішення.

Судді: ОСОБА_1

ОСОБА_2

ОСОБА_3

ОСОБА_4

ОСОБА_5

ОСОБА_6

ОСОБА_7

ОСОБА_8

Джерело:ЄДРСР 123282017