Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області про скасування постанов ТЦК про накладення адміністративного стягнення за ніби порушення правил військового обліку та відмову у проходженні ВЛК

[ANTIRAID]

Справа № 717/2890/24
Номер провадження2-а/717/52/24

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2024 року селище Кельменці

Кельменецький районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді Телешмана О.В.,

з участю секретаря Глібіщук М.Л.,

позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився,

представник позивача Кравець Р.Ю. в судове засідання з'явився,

представник відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з'явився.

Представник позивача Кравець Р.Ю. подав до Кельменецького районного суду Чернівецької області позовну заяву, у якій просить:

скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення №982 від 02.10.2024 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та постанову у справі про адміністративне правопорушення №981 від 02.10.2024 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Кельменці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанов по справах про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 Віталіна Іванічек в судове засідання не з'явилася проте, подала відзив в якому просить відмовити в позові повністю за безпідставністю.

Представник позивача Кравець Р.Ю. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, зазначених в позовній заяві. Також представник позивача пояснив, що в матеріалах справи та при розгляді оскаржуваних постанов відповідачем були відсутні відомості про надання позивачем згоди на його затримання, в протоколі про затримання позивача не зазначено причини його затримання та мотиви затримання, оскільки згідно законодавства Постанови КМУ №560 від 16.05.2024 року, затримання можливе лише після відмови особи від отримання повістки, складання відповідного акта та відмови особи добровільно прибути до відповідно підрозділу ТЦК та СП. Тобто, цілком порушено процедуру затримання, через що таке затримання є незаконним та перевищенням своїх службових обов'язків поліцейським. В подальшому внаслідок таких протизаконних дій працівника поліції, стосовно позивача були незаконно складені протоколи про адміністративні правопорушення, на підставі яких відповідач прийняв неправомірні постанови, які оскаржуються. Так в протоклі про адміністративне правопорушення від 25.09.2024 року №981 вказано, що позивач порушив ст.17 Закон України «Про оборону», проте в оскаржуваній постанові №981 від 02.10.2024 року вже вказано, що він допустив порушення норм та обов'язків, передбачених зовсім іншими законами. При розгляді даних справ представники відповідача жодним чином навіть не намагалися перевірити чи проходив позивач ВЛК. Крім того з 17.07.2024 року відповідач має доступ до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, звідки міг отримати всі необхідні дані про позивача, але не звертаючи увагу на примітку до ст.210 КУпАП відповідач незаконно притягнув позивача до відповідальності. При цьому жодних доказів вини позивача у оскаржуваних постановах не наведено, крім протоколів про адміністративні правопорушення, які є неналежними доказами через порушення процедури їх складання.

Судом також встановлено, що згідно постанов по справах про адміністративні правопорушення №981 від 02.10.2024 року та № 982 від 02.10.2024 року, які винесені начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3ст. 210-1 КУпАПта накладено на нього адміністративні стягнення у виді штрафу в розмірі по 17000 гривень за кожною постановою.

Суд вважає, що дії відповідача та дана постанова є протиправними, виходячи з наступного.

Статтею 8 Конституції Українизадекларовано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно дост. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Відповідно дост. 9 КУпАПадміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Так, в оскаржувані постанові № 982 від 02.10.2024 року зазначено, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов'язаним та перебуваючи на військовому обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 , у визначений законом 60- денний строк з дня набрання чинності Указу Президента України про оголошення мобілізації не уточнив своїперсональні дані,а самедані промісце проживаннята номертелефону,чим порушиввимоги ч.3ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз. 2 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ч.1, 2 ст. 17 Закону України «Про оборону України» тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3ст. 210-1 КУпАП.

В оскаржуваній постанові зазначено, що позивач порушив абз. 2 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яким встановлено, що Громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

В оскаржуваній постанові зазначено, що позивач ОСОБА_1 у визначений законом 60- денний строк з дня набрання чинності Указу Президента України про оголошення мобілізації не уточнив свої персональні дані, а саме дані про місце проживання та номер телефону.

Разом зтим,згідно ч.3ст.22 ЗаконуУкраїни «Промобілізаційну підготовкута мобілізацію» інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцемсвого перебуванняабо знаходження. У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.

При цьому, в протоколі про адміністративне правопорушення від 25.09.2024 року зазначено, що позивач був доставлений працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_2 та встановлено, що він не оновлював військово обліковідані протягом60днів відповіднодо ЗаконуУкраїни №3633від 11.04.2024року та не має при собі паспорта громадянина України чи будь- яких інших документів, що посвідчують особу та військово облікових документів.

Отже, при винесені оскаржуваної постанови начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 вийшов за межі зазначеного у протоколі про адміністративне правопорушення №982 від 25 вересня 2024 року обвинувачення, оскільки згідно з оскаржуваною постановою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності за те, що він не уточнив свої облікові дані, а в протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що він не оновлював свої дані відповідно до закону.

Крім того, в оскаржуваній постанові не зазначено доказів,що відповідач,як держательЄдиного державногореєстру призовників,військовозобов'язаних тарезервістів, не мав можливості отриматидоступ доперсональних данихпризовника,військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, оскільки відповідно до Примітки до ст.210 КУпАП положеннястатей 210,210-1цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Для вирішення питання правомірності притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно достатті 210-1 КУпАПвстановленню підлягають наступні обставини: чи вчинені особою відповідні дії (бездіяльність), що становлять об'єктивну сторону вказаного правопорушення та стали підставою для прийняття рішення про притягнення до адміністративної відповідальності.

З огляду на зазначене вище, при винесені оскаржуваної постанови відповідачем не з'ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зокрема, в матеріалах справи відсутні, а представником відповідача не надано суду докази, що позивач отримав повістку і не з'явився відповідно до отриманих ним документів до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також докази, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не мав можливості отримати персональні дані позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, тим більше, в оскаржуваній постанові зазначено, що позивач перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також, згідно постанови по справі про адміністративне правопорушення № 981 від 02 жовтня 2024 року, яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3ст. 210-1 КУпАПта накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень.

В оскаржувані постанові зазначено,що 25 вересня2024року,в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач ОСОБА_1 відмовився від отримання направлення на медичний огляд №174 0від 25.09.2024 року та проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності довійськової служби під час мобілізації,тобто порушив правила військового обліку в особливий період. Своїми протиправними винними діями(бездіяльністю) ОСОБА_1 порушив вимоги абз.4ч.1ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз. 4 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», пп.3.1 3.2 глави 3 розділу 2 наказу МОУ № 402 від 14.08.2008, що призвело до порушення ним законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчиненого в особливий період та вчинення адміністративного правопорушення. тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3ст. 210-1 КУпАП.

Судом встановлено,що, підставою для притягнення позивача до відповідальності та прийняття оскаржуваної постанови стала відмова позивача ОСОБА_1 25.09.2024 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 від отримання направлення на медичний огляд та відмова та проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби під час мобілізації, тобто порушення, на думку відповідача, правил військового обліку в особливий період.

В оскаржуванійпостанові зазначено,що позивач ОСОБА_1 порушив вимогиабз.4ч.1ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме обов'язок пройти медичний огляд.

Разом зтим згідноч.1ст.22 ЗаконуУкраїни «Промобілізаційну підготовкута мобілізацію» громадяни зобов'язані , крім іншого, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Згідно абз. 4 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центрукомплектування та соціальної підтримки.

Також відповідно до п.п.3.1 3.2 глави 3 розділу 2 «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністерства оборони України МОУ № 402 від 14.08.2008 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17листопада 2008року за№ 1109/15800 медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України, на підставі направлення за формою, наведеною удодатку 11до Порядкупроведення призовугромадян навійськову службупід часмобілізації,на особливийперіод,затвердженого постановоюКабінету МіністрівУкраїни від16травня 2024року №560,ВЛК приТЦК таСП на збірних пунктах районних (міських) ТЦК та СП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК ТЦК та СП, та повторний медичний огляд військовозобов'язаних проводиться один раз на 5 років ВЛК районних, міських ТЦК та СП. Офіцери запасу підлягають повторному медичному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу - у разі зміни призначення.

Отже, суд вважає, що для проходження військовозобов'язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби законодавством передбачено прийняття відповідного рішення військово-лікарською комісією чи відповідним районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, або керівником ТЦК та СП або ВЛК ТЦК та СП.

Відповідно доп.12«Положення протериторіальні центрикомплектування тасоціальної підтримки»,затвердженого постановоюКабінету МіністрівУкраїни від23лютого 2022р.№ 154 керівник територіальногоцентру комплектуваннята соціальноїпідтримки маєправо: видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.

При цьому в матеріалах справи відсутні дані, що позивач отримав повістку провиклик дотериторіального центрукомплектування тасоціальної підтримки,як цепередбачено ч.3ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», якою встановлено, що у разі отримання повістки провиклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.

Згідно ч.3ст.22 ЗаконуУкраїни «Промобілізаційну підготовкута мобілізацію» у разі отримання повістки провиклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк. У повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються: 1) прізвище, ім'я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка; 2) найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку; 3) мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; 4) місце, день і час явки за викликом; 5) підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку; 6) реєстраційний номер повістки; 7) роз'яснення про наслідки неявки і про обов'язок повідомити про причини неявки.

Крім того, відповідно до п.20, 38-40, 47 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 (далі - Порядок) з оголошенням мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: резервісти та військовозобов'язані, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманихними повісткахабо мобілізаційнихрозпорядженнях(п.20);

За викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби(п.21).

Під час мобілізації громадяни викликаються з метою: 1) до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів: взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби(п.27);

Виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання)повістки(додаток 1)(п.28).

У громадських місцях, громадських будинках та спорудах, місцях масового скупчення людей, на пунктах пропуску (блок-постах), пунктах пропуску через державний кордон України резервісти та військовозобов'язані можуть бути оповіщені: представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки; групами оповіщення,до складуяких можутьвключатися представникирайонних,міських держадміністрацій(військовихадміністрацій),територіальних центрівкомплектування тасоціальної підтримкита поліцейські. У районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки резервістам та військовозобов'язаним повістка вручається військовослужбовцями або працівниками таких центрів. Під час вручення повістки здійснюється фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським. Старший групи оповіщення, представник, уповноважений вручати повістки, територіального центру комплектування та соціальної підтримки, відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органах СБУ зупиняє (підходить до) громадянина та відрекомендовується, повідомляє про мету зупинки (прибуття) та спілкування. На вимогу громадянина пред'являє свій паспорт громадянина (посвідчення офіцера, військовий квиток, службове посвідчення), службове посвідчення особи, уповноваженої вручати повістки, а також пропонує громадянину пред'явити його паспорт та військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) (п.38 -39).

Якщо особа підлягає оповіщенню відповідно до розпорядження голови (начальника) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації) або відповідного керівника районного (міського)територіального центру комплектування та соціальної підтримки про проведення заходів мобілізації чи виклик резервістів та військовозобов'язаних районного (міського) територіального центру комплектування, їй вручається повістка.

У разі відмови резервіста або військовозобов'язаного від отримання повістки представником, який уповноважений вручати повістки, складається акт відмови від отримання повістки, який підписується не менш як двома членами групи оповіщення. Акт відмови від отримання повістки оголошується громадянину.

Акт відмови від отримання повістки подається керівнику районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для вжиття заходів до притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності.

Акт відмови від отримання повістки реєструється в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

У разі відмови від отримання повістки поліцейський, який входить складу групи оповіщення, проводить адміністративне затримання та доставлення громадянина до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки на підставістатей 261і262Кодексу України про адміністративні правопорушення (п.38-40).

При цьому також слід зауважити, що згідно абзацу 3 п. 69 Порядку громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), на медичний огляд не направляються. На медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові дані, викликаються повісткою.

З матеріалів справи вбачається, позивач був доставлений до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою уточнення своїх облікових даних, з протоколу про адміністративне правопорушення №981 від 25.09.2024 року вбачається, що позивач після уточнення військово - облікових даних військовозобовязаного був направлений на медичне обстеження військово - лікарською комісією для визначення ступеню придатності до військової служби, однак він відмовивився від проходження такого огляду.

Отже,з оглядуна абзац3п.69Порядку позивач міг бути направлений на медичний огляд після уточнення своїх облікових даних, лише шляхом виклику повісткою та на підставі рішення військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, або керівника ТЦК та СП, а не шляхом вручення йому направлення на медичний огляд

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач в порушення ч.2 ст.77 КАС України не надав суду доказів, що позивач уточнив свої облікові дані, після цього позивачу відповідно до абзацу 3 п.69 Порядку була вручена повістка про направлення на медичний огляд і позивач відмовився від отримання даної повістки та від виконання рішення керівника ІНФОРМАЦІЯ_4 , чи іншого повноважного органу про направлення його на медичний огляд.

Представник відповідачав порушенняч.2ст.77КАС Українине надавсуду доказів,що позивачу відповідно до абзацу 3 п.69 Порядку була вручена повістка для проходженнявійськовозобов'язаними медичногоогляду длявизначення придатностідо військовоїслужби вприміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 післяйого затриманнята доставленняпрацівником поліції,які відбулисяз порушеннямвказаних вищенорм Порядку,тобто ненадано відповідне розпорядження голови (начальника) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації) або відповідного керівника районного(міського)територіального центрукомплектування тасоціальної підтримки про проведення заходів мобілізації чи виклик резервістів та військовозобов'язаних районного (міського) територіального центру комплектування та акт відмови позивача від від отримання повістки.

Крім того, в протоколі про адміністративне правопорушення позивач притягувався до адміністративної за відмову від проходження медичного огляду і при цьому представник відповідача посилався на норми Конституції України та статті Закону України «Про оборону».

В оскаржуванійпостанові позивачатакож притягнутодо адміністративноївідповідальності завідмову відпроходження медичногоогляду длявизначення придатностідо військовоїслужби зпосиланням наінші норми законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, та відповідачем допущенонеправильне формулюванняоб'єктивної сторониправопорушення «відмова відпроходження військоволікарської комісії», хоча відповідні норми законодавства передбачають формулювання : «проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби», проте, по суті зміст обвинувачення в протоколі про адміністративне правопорушення та оскаржуваній постанові співпадає.

Тому суд відхиляє доводи представника позивача Кравця Р.Ю. про вихід відповідача за межі пред'явленого обвинувачення при розгляді справи та ухваленні оскаржуваної постанови, порівняно з обвинуваченням, зазначеним в протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки обсяг обвинувачення, зазначений в оскаржуваній постанові № 981 від 02.10.2024 року не збільшувався, а лише було зазначено законодавство, яке, на погляд відповідача, порушив позивач, відмовившись від отримання направлення на медичний огляд та від проходження військово лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби під час мобілізації

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, для вирішення питання правомірності притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно достатті 210-1 КУпАПвстановленню підлягають наступні обставини: чи вчинені особою відповідні дії (бездіяльність), що становлять об'єктивну сторону вказаного правопорушення та стали підставою для прийняття рішення про притягнення до адміністративної відповідальності.

З огляду на зазначене вище, при винесені оскаржуваних постанов відповідачем не встановлено чи вчинені позивачем відповідні дії (бездіяльність), що становлять об'єктивну сторону вказаного правопорушення ч.3 ст.210 -1 КУпАП.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Проте, посадова особа відповідача при розгляді справ про адміністративні правопорушення стосовно позивача не врахувала вимоги даної статті щодо встановлення всіх обставин, які мали значення для вирішення справ, зокрема дані про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, обставини, за яких було вчинено правопорушення, зокрема чи не було вчинено позивачем певні дії в умовах крайньої необхідності і чи наявний в діях позивача склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Відповідач та його представник, не надали суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення посадова особа дотрималася вимог ст. 280 КУпАП врахувала вимоги щодо встановлення всіх обставин, які мали значення для вирішення справи.

Згідно ст.278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Відповідно до ст.279 КУпАП розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.

Відповідач та його представник в порушення ч.2 ст.77 КАС України не надали суду доказів, що розгляд справ про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відбувався відповідно до вказаних вище вимог КУпАП.

Матеріали справи не містять належних доказів що оскаржувані постанови прийняті в спосіб, який передбачений нормами КУпАП. Зокрема, оскаржувані постанови прийняті без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та без дослідження всіх доказів по справі, зокрема поясненьсвідків,зазначених впротоколах про адміністративні правопорушення та заяви позивача про те, що він погоджується пройти військово - лікарську комісіюзп місцем свого проживання - Звенигородський район Черкаської області.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи враховуючи викладене вище, суд вважає, що позов слід задовольнити повністю і слід скасувати постанови про накладення адміністративних стягнень по справі про адміністративне правопорушення №981 від 02 жовтня 2024 року та №982 від 02 жовтня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тобто скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справи про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Суд вважає, що посилання представника позивача Кравця Р.Ю. на рішення ЄСПЛ в частині доктрини «плодів отруйного дерева» є недоцільними в даній справі, оскільки відповідач не приймав оскаржувані рішення на підставі доказів, які були неприйнятими у даних справах.

Зокрема, Доктрина «плодів отруйного дерева»(fruit of the poisonous tree)була сформульована Європейським судом з прав людини у наступних справах:

?«Гефген проти Німеччини»;

?«Тейксейра де Кастро проти Португалії»;

?«Шабельник проти України»;

?«Балицький проти України»;

?«Нечипорук і Йонкало проти України»;

?«Яременко проти України».

Відповідно до цієї доктрини, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його (джерела) допомогою, також будуть вважатися неналежними (справа «Гефген проти Німеччини»).

Недопустимими є докази, здобуті завдяки інформації, яка отримана внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

На думку ЄСПЛ, необхідно надавати оцінку допустимості всього ланцюга доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу.

Так, у рішенні по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» ЄСПЛ зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від: їх доказової сили; того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.

У рішеннях по справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії» та «Шабельник проти України» ЄСПЛ застосував різновид доктрини «плодів отруйного дерева»,а саме:коли визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і ті докази, які не були б отримані, якби не було отримано перших. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.

Суд відхиляє доводи представника позивача про неналежність доказів, використаних відповідачем при розгляді даних справ та винесенні оскаржуваних постанови протоколу затримання позивача, оскільки факт затримання та відповідний протокол затримання не був доказом у справах, в яких прийняті оскаржувані постанови, а також не використовувався відповідачем при ухвалені оскаржуваних рішень.

Позивач мав право оскаржити незаконність свого затримання у встановленому порядку і даний факт та протокол його затримання не був джерелом доказів в даних справах.

Суд відхиляє доводи представника позивача Кравця Р.Ю., що протокол про адміністративне правопорушення 25.09.2024 року №982 складено неуповноваженою, особою, оскільки з протоколу про адміністративне правопорушення та доказів, наданих представником відповідача вбачається, що особа, яка склала протокол про адміністративне правопорушення була уповноважена на складання протоколу наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.12.2023 року № 597, витяг якого наданий представником відповідачем та досліджений судом в судовому засіданні та який узгоджується з п.2 Розділу І «Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення» затвердженої наказом Міністерства оборони України 01 січня 2024 року № 3 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 січня 2024 р. за № 36/41381, яким встановлено, що уповноважені посадові особи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, яким надано право складати протоколи про адміністративні правопорушення (додаток 1) (далі - протокол), передбаченістаттями 210,210-1,211Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), визначаються наказами керівників відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого.

Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, крім іншого, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Право на професійну правничу допомогу гарантованостаттею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21), від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження № 61-16694св21), від 08 листопада 2023 року у справі № 539/2673/21 (провадження № 61-9750св 23).

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, провадження № 61-9124св20, вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Витрати позивача на правничу допомогу в даній справі склали 30000 гривень, що підтверджується договором про надання правничої допомоги від 30.09.2024 року № 1649 з Додатком1, попереднім розрахунком витрат на правничу допомогу від 18.11.2024 року, рахунками на оплату №1013 30.09.2024 року та № 1014 від 30.09.2024 року, квитанціями до платіжної інструкції на переказ готівки №24 від 02.10.2024 року та №27 від 02.10.2024 року, які надані представником позивача до заяв про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.

Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаєЗакон України від 5 липня 2012 року № 5076-VI«Про адвокатуру та адвокатську діяльність»(далі - Закон №5076-VI). Відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 1 Закону № 5076-VIдоговір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 30 Закону №5076-VIпередбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень пункту 1 частини третьоїстатті 132 КАС Українидо витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістомстатті 134 КАС Українивитрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої, сьомоїстатті 139 КАС Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з частинами першою та п'ятоюстатті 143 КАС Українисуд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі

З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

Відповідно до частин шостої та сьомоїстатті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, чинне законодавство покладає обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд вважає, що представником відповідача частково доведено неспівмірність витрат, заявлених представником позивача до відшкодування.

Зокрема, суд вважає, що розмір гонорару, визначений позивачем та його адвокатом, є частково неспівмірними зі складністю даної справи, яка розглядається за позовами, які не є новими в правовому плані, зважаючи на витрачений адвокатом час для підготовки позову та участі в справі, враховуючи принципи справедливості, враховуючи критерії розумності розміру витрат позивача на правничу допомогу, виходячи з обставин даної справи та фінансового стану обох сторін, суд вважає, що слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача 6000 гривень витрат на правничу допомогу.

Суд вважає, що слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок судових витрат у вигляді судового збору.

На підставі наведеного вище та на підставі ст. 8, 19 Конституції України, керуючись ст.9 -11, ст.210 -1,268,278-280 КУпАП, ст. ст. 77, 132,134,143, 241- 246, 255, 268-272, 286 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення №982 від 02 жовтня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3ст.210-1Кодексу Українипро адміністративніправопорушення і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення №981 від 02 жовтня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3ст.210-1Кодексу Українипро адміністративніправопорушення і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок судових витрат у вигляді судового збору та 6000 (шість тисяч ) гривень у вигляді витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 КАС України.

Повний текст рішення складено 11 грудня 2024 року.

Суддя Телешман О.В.

Джерело:
ЄДРСР 123678174

[ANTIRAID]

Це наша чергова справа про скасування незаконних постанов ТЦК. Суд зазначив:

При цьому, в протоколі про адміністративне правопорушення від 25.09.2024 року зазначено, що позивач був доставлений працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_2 та встановлено, що він не оновлював військово облікові дані протягом 60 днів відповідно до Закону України №3633 від 11.04.2024 року та не має при собі паспорта громадянина України чи будь- яких інших документів, що посвідчують особу та військово облікових документів.

Отже, при винесені оскаржуваної постанови начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 вийшов за межі зазначеного у протоколі про адміністративне правопорушення №982 від 25 вересня 2024 року обвинувачення, оскільки згідно з оскаржуваною постановою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності за те, що він не уточнив свої облікові дані, а в протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що він не оновлював свої дані відповідно до закону.

Крім того, в оскаржуваній постанові не зазначено доказів, що відповідач, як держатель Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, не мав можливості отримати доступ до персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, оскільки відповідно до Примітки до ст.210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Зокрема, в матеріалах справи відсутні, а представником відповідача не надано суду докази, що позивач отримав повістку і не з'явився відповідно до отриманих ним документів до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також докази, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не мав можливості отримати персональні дані позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, тим більше, в оскаржуваній постанові зазначено, що позивач перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 .