Постанова ВП ВС після ЄСПЛ про відсутність підстав перегляду рішень про незаконне звільнення прокурора внаслідок реформ у зв'язку з виключно встановленням ЄСПЛ тривалого розгляду та відсутності ефективного захисту

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року

м. Київ

справа № 826/85/15
провадження № 11-198зва24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Біляр Л. В.,

заявника ОСОБА_1 ,

представниці заявника - адвокатки Куцак О. М.,

представника Офісу Генерального прокурора Конакової В. О.,

розглянула на відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 року (суддя Кузьменко В. А.) та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року (судді Костюк Л. О., Бужак Н. П., Кузьмишина О. М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді та стягнення коштів і

ВСТАНОВИЛА:

1. У січні 2015 року заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просив: скасувати наказ про своє звільнення від 01 грудня 2014 року № 927234; поновити його на посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генерально ї прокуратури України; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 01 грудня 2014 року до моменту фактичного поновлення на публічній службі; зобов`язати відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» (далі - Закон № 1682-VII).

Окружний адміністративний суд міста Києва 28 травня 2021 року ухвалив рішення про часткове задоволення позову. Визнав протиправним і скасував наказ Генеральної прокуратури України від 01 грудня 2014 року № 927234. Поновив ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, -старшого прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованої злочинністю і корупцією Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з 02 грудня 2014 року. Зобов`язав стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 229 498,22 грн. Зобов`язав Офіс Генерального прокурора надати до Міністерства юстиції України відомості про те, що нема підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII.

Допустив негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 15 251,24 грн. У решті адміністративного позову відмовив.

Шостий апеляційний адміністративний суд 21 жовтня 2021 року виніс ухвалу, залишену без змін постановою Верховного Суду від 13 квітня 2023 року, якою змінив рішення суду першої інстанції, виклав абзаци третій, четвертий резолютивної частини рішення у такій редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованої злочинністю і корупцією Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України в Генеральній прокуратурі України починаючи з 02 грудня 2014 року.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 100 682,47 грн (2 178 338,16 грн в редакції ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року про виправлення описки)».

2. ОСОБА_1 не примирився із цими судовими рішеннями й подав до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Європейський суд)заяву, у якій скаржився на порушення своїх прав за пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статтею 13 Конвенції, прояв яких полягав у тривалому розгляді національними судами його справи. Позаяк розв`язання спору відбувалося поза межами «розумного строку», то не було ефективного засобу юридичного захисту.

ЄСПЛ за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 у своєму рішенні від 18 липня 2024 року у справі «Буглов та інші проти України» (Case of Buglov and others v. Ukraine) (заява № 28467/18 та 6 інших заяв) (далі - Рішення Суду) встановив порушення Україною пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції при вирішенні судами України адміністративної справи № 826/85/15, що розглядалася 8 років 3 місяці та 14 днів.

3. 22 серпня 2024 року до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата)надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судових рішень. Заявник просить:

- скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України в Генеральній прокуратурі України починаючи з 02 грудня 2014 року та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції;

- скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 грудня 2014 року по 28 травня 2021 року в розмірі 2 744 150,29 грн та ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 грудня 2014 року по 28 травня 2021 року в розмірі 6 324 138,88 грн.

Прохання мотивує тим, що суди, коли ухвалювали рішення у його справі, не зважили на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 квітня 2020 року (справа № 9810/3246/16), від 29 вересня 2020 року (справа № 9826/1659/17), від 19 серпня 2020 року (справа № 826/1444/15), щодо арифметичного використання коефіцієнта підвищення посадових окладів, а саме шляхом множення визначеного коефіцієнта на середньоденну заробітну плату до її останнього підвищення, а не на середньоденну заробітну плату на день звільнення.

4. Відповідач скористався своїм правом та надав заперечення, у яких навів свої доводи на користь відмови в задоволенні заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами.

5. Суддя Великої Палати ухвалою від 28 серпня 2024 року відкрив провадження за виключними обставинами в цій справі, а ухвалою від 27 вересня 2024 року призначив справу до розгляду на судовому засіданні на 14 годину 24 жовтня 2024 року.

6. На судовому засіданні ОСОБА_1 просив задовольнити вимоги, які він відобразив у своїй заяві про перегляд за виключними обставинами рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій.

Представник Офісу Генерального прокурора висловився проти задоволення заяви ОСОБА_1 з вимогами переглянути судові рішення та зважити на практику Верховного Суду щодо розрахунку суми відшкодування за час вимушеного прогулу.

7. Велика Палата заслухала суддю-доповідача, учасників справи, які з`явилися на судове засідання, перевірила викладені в заяві доводи, уяснила зміст, характер та спрямованість вимог заяви й вирішила, що стверджувані у ній порушення прав заявника не є такими, щоб з огляду на них треба втрутитися в оскаржувані судові рішення національних судів, винесених у справі № 826/85/15. І ось чому.

8. Держава своїм Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» надала юридичної сили цьому міжнародному акту і таким чином узяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І).

За пунктом 1 статті 6 розділу І Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Одним з елементів закріпленого в цій статті права на справедливий суд є належне відправлення правосуддя.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності всіх перед законом та судом і у зв`язку із цим обмежувати право на судовий захист [абзац п`ятнадцятий пункту 3, абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб)].

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

9. Обставини, встановлені судами, можна коротко викласти таким чином.

Генеральний прокурор України наказом від 01 грудня 2014 року № 2723ц на підставі статті 15 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) і частини другої статті 3 Закону № 1682-VII та з огляду на довідки про результати вивчення особової справи звільнив радника юстиції ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Заявник вважав цей наказ про звільнення протиправним і тому звернувся до суду з відповідним позовом.

Національні суди частково задовольнили позовні вимоги та зобов`язали поновити позивача на посаді, з якої його звільнили, а також стягнули середній заробіток за час вимушеного прогулу.

ОСОБА_1 не погодився з такими рішеннями і звернувся до ЄСПЛ. Європейський суд після розгляду всіх наданих йому матеріалів, констатував, що не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних виправдати загальну тривалість проваджень на національному рівні. З огляду на свою практику із цього питання ЄСПЛ вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку», а заявники, серед яких і ОСОБА_1 , не мали ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку із цими скаргами.

Із цих підстав ЄСПЛ оголосив прийнятними заяви, зокрема заяву ОСОБА_1 , щодо надмірної тривалості цивільних проваджень та за браком у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. ЄСПЛ постановив, що ці заяви свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.

10. Отож, як випливає зі змісту та суті Рішення Суду, порушення конвенційних приписів полягало насамперед у тому, що національні суди розглядали справу, де заявник є позивачем, понад «розумний строк», що своєю чергою унеможливило використання ефективного засобу юридичного захисту.

11. За змістом пункту 1 статті 46 розділу ІІ Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною. Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, встановлює, зокрема, Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).

Частина перша статті 1 Закону № 3477-IV приписує, що виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно із частинами першою та другою статті 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

Виконання рішення ЄСПЛ може полягати в такому: а) виплата відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру (абзац 9 частини першої статті 1 Закону № 3477-IV).

12. Звертаючись до Великої Палати із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами, ОСОБА_1 наполягає на тому, що ЄСПЛ у своєму Рішенні [фактично] визнав порушення, що національні суди під час розгляду його позовних вимог не зважили («проігнорували») на висновки Верховного Суду щодо того, як правильно треба нараховувати середній заробіток за час вимушеного прогулу. До того ж вважає, що суд апеляційної інстанції хоча правильно встановив обставини справи, але хибно (не точно) застосував норми матеріального права (частину першу статті 25 КЗпП).

З приводу доводів цієї заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами Велика Палата нагадує і констатує, що в рішенні від 18 липня 2024 року у справі «Буглов та інші проти України» (Case of Buglov and others v. Ukraine) (заява № 28467/18 та 6 інших заяв) ЄСПЛ установив, що у цій справі (№ 826/85/15) тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку», а також що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку із цими скаргами. Європейський суд вирішив, що такого роду дії є свідченням порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.

Втім треба нагадати, що Рішення Суду не містить констатації порушення національними судами при розгляді позову ОСОБА_1 приписів законодавства під час вирішення цієї справи судами по суті позовних вимог. Те, чи було порушене конкретне, стверджуване заявником його право чи інтерес під час розв`язання національними судами спору по суті за конкретних, описаних ним обставин, Європейський суд, як видно з його Рішення, не досліджував фактів справи і не констатував із цього приводу жодних висновків, коли ухвалював Рішення у справі «Буглов та інші проти України» (Case of Buglov and others v. Ukraine).

Відтак можна підсумувати, що встановлені в Рішенні Суду конвенційні порушення, які допустила Україна під час вирішення справи судом, стосуються насамперед надмірної тривалості розгляду справи, порушення розумних строків її розгляду і заразом відсутності ефективних [законодавчих] засобів юридичного захисту, з використанням яких особа, права якої були порушені, могла захиститися від стверджуваних порушень. Натомість Рішення Суду не містить висновків, які б певним чином ставили під сумнів результат оскаржуваних судових рішень.

Інакше кажучи, наслідки судових рішень, про перегляд яких просить ОСОБА_1 , не пов`язані з установленим ЄСПЛ порушенням права на ефективний засіб юридичного захисту у зв`язку з недотриманням правила «розумного строку розгляду».

13. Велика Палата підкреслює, що Європейський Суд не встановив порушень Конвенції, які б певним чином зобов`язували втручатися у рішення національних судів, ухвалених за наслідками розгляду справи (№ 826/85/15), де позивачем був ОСОБА_1 .

Таких підстав також не наведено і в заяві ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами.

14. Отож в аспекті встановлених у рішенні ЄСПЛ у справі «Буглов та інші проти України» (Case of Buglov and others v. Ukraine) порушень приписів Конвенції Велика Палата вважає, що в розумінні пункту 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України нема передумов виснувати, що міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановила порушення Україною міжнародних зобов`язань [порушила пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції] при вирішенні цієї справи (№ 826/85/15) судом.

Те, що міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, не встановила порушень Україною конвенційних зобов`язань під час розгляду згаданої вище справи, робить можливим не вдаватися до застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді скасування судових рішень у справі № 826/85/15 та ухвалення нового. До того ж зі змісту рішень національних судів, які оскаржує заявник, видно, що вони за видом та змістом не є тими судовими рішеннями, які своєю дією обмежують право на звернення до суду за захистом від стверджуваного заявником порушення своїх прав та свобод.

Відсутність інших порушень конвенційних прав, ніж зазначених у Рішенні Суду, дає підстави для того, щоб ухвалити рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами.

15. За змістом частини четвертої статті 368 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

Керуючись статтями 344, 355, 356, 359, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді та стягнення коштів.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Ю. Уркевич

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв

О. Л. Булейко К. М. Пільков

Ю. Л. Власов С. О. Погрібний

І. А. Воробйова О. В. Ступак

О. А. Губська І. В. Ткач

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

Л. Ю. Кишакевич Є. А. Усенко

В. В. Король Н. В. Шевцова

О. В. Кривенда

Джерело: ЄДРСР 124904865

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила:

12. Звертаючись до Великої Палати із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами, ОСОБА_1 наполягає на тому, що ЄСПЛ у своєму Рішенні [фактично] визнав порушення, що національні суди під час розгляду його позовних вимог не зважили («проігнорували») на висновки Верховного Суду щодо того, як правильно треба нараховувати середній заробіток за час вимушеного прогулу. До того ж вважає, що суд апеляційної інстанції хоча правильно встановив обставини справи, але хибно (не точно) застосував норми матеріального права (частину першу статті 25 КЗпП).

З приводу доводів цієї заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами Велика Палата нагадує і констатує, що в рішенні від 18 липня 2024 року у справі «Буглов та інші проти України» (Case of Buglov and others v. Ukraine) (заява № 28467/18 та 6 інших заяв) ЄСПЛ установив, що у цій справі (№ 826/85/15) тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку», а також що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку із цими скаргами. Європейський суд вирішив, що такого роду дії є свідченням порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.

Втім треба нагадати, що Рішення Суду не містить констатації порушення національними судами при розгляді позову ОСОБА_1 приписів законодавства під час вирішення цієї справи судами по суті позовних вимог. Те, чи було порушене конкретне, стверджуване заявником його право чи інтерес під час розв`язання національними судами спору по суті за конкретних, описаних ним обставин, Європейський суд, як видно з його Рішення, не досліджував фактів справи і не констатував із цього приводу жодних висновків, коли ухвалював Рішення у справі «Буглов та інші проти України» (Case of Buglov and others v. Ukraine).

Відтак можна підсумувати, що встановлені в Рішенні Суду конвенційні порушення, які допустила Україна під час вирішення справи судом, стосуються насамперед надмірної тривалості розгляду справи, порушення розумних строків її розгляду і заразом відсутності ефективних [законодавчих] засобів юридичного захисту, з використанням яких особа, права якої були порушені, могла захиститися від стверджуваних порушень. Натомість Рішення Суду не містить висновків, які б певним чином ставили під сумнів результат оскаржуваних судових рішень.

Інакше кажучи, наслідки судових рішень, про перегляд яких просить ОСОБА_1 , не пов`язані з установленим ЄСПЛ порушенням права на ефективний засіб юридичного захисту у зв`язку з недотриманням правила «розумного строку розгляду».

Те, що міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, не встановила порушень Україною конвенційних зобов`язань під час розгляду згаданої вище справи, робить можливим не вдаватися до застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді скасування судових рішень у справі № 826/85/15 та ухвалення нового. До того ж зі змісту рішень національних судів, які оскаржує заявник, видно, що вони за видом та змістом не є тими судовими рішеннями, які своєю дією обмежують право на звернення до суду за захистом від стверджуваного заявником порушення своїх прав та свобод.

Відсутність інших порушень конвенційних прав, ніж зазначених у Рішенні Суду, дає підстави для того, щоб ухвалити рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами.