Постанова ВП ВС після ЄСПЛ про відсутність підстав перегляду у зв’язку з ніби не встановленням в рішенні ЄСПЛ порушень при розгляді справи

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року

м. Київ

Справа № 646/7414/17
Провадження № 13-35зво24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

судді-доповідача ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_20 ,

захисників ОСОБА_21 , ОСОБА_22 ,

представника потерпілого ОСОБА_23 - адвоката ОСОБА_24 ,

представника потерпілих

ОСОБА_25 , ОСОБА_23 - адвоката ОСОБА_26 ,

представника цивільного відповідача

(у режимі відеоконференції) - ОСОБА_27 ,

прокурора ОСОБА_28 ,

розглянула в судовому засіданні заяви захисника ОСОБА_21 про перегляд за виключними обставинами вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року, ухвали Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року та постанови Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2023 року щодо ОСОБА_29 і ОСОБА_30 з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом і

В С Т А Н О В И Л А:

Зміст рішень національних судів, що переглядаються, та встановлені обставини кримінального провадження

1. Вироком від 15 вересня 2021 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області визнав винуватими і засудив:

ОСОБА_29 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Миролюбівки Нововоронцовського району Херсонської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, за частиною третьою статті 365 Кримінального кодексу України (далі - КК) - до позбавлення волі на строк дев'ять років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк три роки та з позбавленням спеціального звання «підполковник поліції», частиною третьою статті 186 КК - до позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням спеціального звання «підполковник поліції», частиною четвертою статті 187 КК - до позбавлення волі на строк десять років з конфіскацією всього належного йому майна та з позбавленням спеціального звання «підполковник поліції», а на підставі частини першої статті 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань призначив йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк одинадцять років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк три роки, з позбавленням спеціального звання «підполковник поліції» та з конфіскацією всього належного йому майна;

ОСОБА_30 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за частиною третьою статті 365 КК - до позбавлення волі на строк вісім років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк три роки та з позбавленням спеціального звання «майор поліції», частиною третьою статті 186 КК - до позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням спеціального звання «майор поліції», частиною четвертою статті 187 КК - до позбавлення волі на строк дев'ять років з конфіскацією всього належного йому майна та з позбавленням спеціального звання «майор поліції», а на підставі частини першої статті 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань призначив йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк десять років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк три роки, з позбавленням спеціального звання «майор поліції» та з конфіскацією всього належного йому майна.

2. Цим же вироком Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області визнав ОСОБА_29 невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 368 КК та виправдав його за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

3. Також суд зарахував у строк відбуття покарання ОСОБА_29 і ОСОБА_31 строк попереднього ув'язнення з 06 квітня 2017 року до 23 вересня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

4. Цивільні позови потерпілих ОСОБА_23 і ОСОБА_25 до ОСОБА_29 , ОСОБА_32 , Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України задовольнив частково.

Постановив стягнути з Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України: на користь потерпілого ОСОБА_23 -22 610 721,60 грн на відшкодування майнової шкоди та 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди; на користь потерпілої ОСОБА_25 -19 570 760,70 грн на відшкодування майнової шкоди та 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а в задоволенні решти їх позовних вимог відмовив.

5. Вирішив питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

6. Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 14 лютого 2023 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_29 і ОСОБА_32 змінив. Виключив з мотивувальної частини вироку посилання суду на порушення порядку затримання 06 квітня 2017 року обвинувачених ОСОБА_29 і ОСОБА_32 на підставі пункту 2 частини першої статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) без ухвали слідчого судді.

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_23 і ОСОБА_25 до ОСОБА_29 , ОСОБА_32 , Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди задовольнив частково. Постановив стягнути з ОСОБА_29 та ОСОБА_32 на користь потерпілих ОСОБА_23 і ОСОБА_25 по 10 000 грн з кожного на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог відмовив за необґрунтованістю. В решті вирок суду залишив без змін.

7. Постановою від 21 грудня 2023 року Перша судова палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу захисника ОСОБА_33 в інтересах засуджених ОСОБА_29 і ОСОБА_32 залишила без задоволення, а касаційні скарги представника потерпілих ОСОБА_25 і ОСОБА_23 - адвоката ОСОБА_26 та представника потерпілого ОСОБА_23 - адвоката ОСОБА_24 задовольнила частково.

Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року стосовно ОСОБА_29 та ОСОБА_32 в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_25 і ОСОБА_23 скасувала і призначила в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

8. Згідно з вироком ОСОБА_29 та ОСОБА_32 визнано винуватими у тому, що вони, будучи працівниками правоохоронного органу, за встановлених судом обставин вчинили перевищення влади та службових повноважень, що супроводжувалося застосуванням насильства, погрозою застосування насильства, застосуванням спеціальних засобів та болісними діями, за відсутності ознак катування, що спричинило тяжкі наслідки. А також ОСОБА_29 та ОСОБА_34 за попередньою змовою групою осіб з проникненням у житло вчинили грабіж та розбій, спрямований на заволодіння майном в особливо великих розмірах.

16 квітня 2016 року до чергової частини Дніпровського відділення поліції Дніпровського відділу ГУ НП в Дніпропетровській області звернулась ОСОБА_35 із заявою про скоєння за місцем її мешкання на АДРЕСА_3 крадіжки грошових коштів в особливо великих розмірах та ювелірних виробів, а саме 1 420 000 доларів США, 156 000 євро та золотих виробів з дорогоцінним камінням на загальну суму не менше 200 000 доларів США, які знаходились у неї на зберіганні та належали її подрузі ОСОБА_25 . Відомості за заявою внесено до ЄРДР за № 12016040440001001 від 17 квітня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 185 КК.

Того ж дня ОСОБА_35 звернулась до поліції із заявою про зникнення 15 квітня 2016 року свого чоловіка ОСОБА_36 , відомості про що внесено до ЄРДР за № 12016040440001002 від 17 квітня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 КК.

Після того як про зникнення ОСОБА_36 разом із грошовими коштами та золотими ювелірними виробами ОСОБА_35 повідомила ОСОБА_25 , остання зв'язалась з правоохоронцями Дніпропетровської області з питанням про сприяння у розшуку ОСОБА_36 , а також грошових коштів та золотих ювелірних виробів.

Подальший розшук організував заступник начальника відділу Дніпровського відділу поліції Дніпропетровської області свідок ОСОБА_37 , який доручив без належно оформлених відповідно до вимог КПК документів займатися розшуком близьким до себе співробітникам карного розшуку, а саме: начальнику сектору Дніпровського відділу поліції ГУ НП в Дніпропетровській області ОСОБА_38 , матеріали про притягнення до кримінальної відповідальності якого виділені в окреме провадження, начальнику сектору зазначеного відділу поліції ОСОБА_29 , старшому оперуповноваженому цього ж відділу поліції ОСОБА_31 і оперуповноваженому відділу поліції ОСОБА_39 , матеріали про притягнення до кримінальної відповідальності якого виділені в окреме провадження, які у подальшому зустрілися зі свідком ОСОБА_40 з метою з'ясування обставин зникнення її чоловіка та майна.

Далі ОСОБА_29 , ОСОБА_34 і особа, матеріали про притягнення до кримінальної відповідальності якої виділені в окреме провадження, явно виходячи за межі наданих владних та службових повноважень працівників поліції, перевищуючи свої владні та службові повноваження, 21 квітня 2016 року вдень, діючи з корисливих мотивів, умисно, за попередньою змовою групою осіб, з метою власного збагачення та пошуку майна потерпілої ОСОБА_25 , без належно оформлених відповідно до вимог КПК документів прибули з м. Дніпра до місця мешкання свідка ОСОБА_41 за адресою: АДРЕСА_4 . Діючи за попередньою змовою групою осіб, вони незаконно проникли до домоволодіння свідка ОСОБА_41 , де почали вимагати у неї видати грошові кошти та золоті вироби, які, на їхню думку, могли залишити потерпілі ОСОБА_42 та ОСОБА_43 . Обшукавши всі приміщення помешкання, а також прилеглу до нього територію, на підвісній шафі при вході в домоволодіння ОСОБА_29 , ОСОБА_34 і особа, матеріали про притягнення до кримінальної відповідальності якої виділені в окреме провадження, знайшли два мобільні телефони марки «Nokia-220 (Duos)» та «Nokia-107 (Duos)», які потерпілі ОСОБА_42 і ОСОБА_44 залишили на зберігання. Діючи відкрито, з метою викрадення чужого майна ОСОБА_29 , ОСОБА_34 і особа, матеріали про притягнення до кримінальної відповідальності якої виділені в окреме провадження, у присутності свідка ОСОБА_41 забрали вказані телефони та залишили місце скоєння кримінального правопорушення у невідомому напрямку, чим спричинили потерпілим ОСОБА_45 та ОСОБА_46 матеріальну шкоду.

Після цього, діючи умисно та протиправно, явно виходячи за межі наданих прав та повноважень працівників поліції, ОСОБА_29 , ОСОБА_34 і особи, матеріали про притягнення до кримінальної відповідальності яких виділені в окреме провадження, перевищуючи свої владні та службові повноваження, 06 травня 2016 року отримали інформацію про місце перебування потерпілих ОСОБА_36 та ОСОБА_47 .

Діючи у групі за попередньою змовою, ОСОБА_29 , ОСОБА_34 і особа, матеріали про притягнення до кримінальної відповідальності якої виділені в окреме провадження, приблизно о 15:30 06 травня 2016 року прибули з м. Дніпра в м. Павлоград Дніпропетровської області, встановили адресу орендованої потерпілим ОСОБА_48 у АДРЕСА_5 , про що повідомили особу, матеріали про притягнення до кримінальної відповідальності якої виділені в окреме провадження.

Далі, реалізуючи свій злочинний намір, діючи умисно та протиправно із корисливих мотивів, спрямованих на незаконне збагачення, явно виходячи за межі наданих владних та службових повноважень, перевищуючи свої владні та службові повноваження, із застосуванням фізичного насильства, за відсутності ухвали суду про дозвіл на проведення обшуку ОСОБА_29 , ОСОБА_34 і особа, матеріали про притягнення до кримінальної відповідальності якої виділені в окреме провадження, на першому поверсі зазначеного будинку затримали та здійснили насильницькі дії із застосуванням кайданків до потерпілих ОСОБА_36 і ОСОБА_49 , силоміць завели їх у кв. 56, до якої у подальшому прибула інша особа, матеріали про притягнення до кримінальної відповідальності якої виділені в окреме провадження, де під час погроз застосування зброї ОСОБА_29 змусили надати інформацію про місце знаходження викрадених грошових коштів та золотих ювелірних виробів.

Після чого потерпілий ОСОБА_44 , реально сприймаючи вказані вище погрози та побоюючись за своє і ОСОБА_49 життя, показав крісла, в яких зберігалися дві сумки з грошима та ювелірними виробами.

ОСОБА_29 , ОСОБА_34 і особи, матеріали про притягнення до кримінальної відповідальності яких виділені в окреме провадження, забрали ці сумки з викраденими потерпілим ОСОБА_48 грошовими коштами, а саме 1 370 000 доларами США, 156 000 євро, золотими ювелірними виробами з дорогоцінним камінням та іншими предметами, із них грошові кошти в сумі 50 000 доларів США вони видали потерпілим ОСОБА_46 та ОСОБА_45 , наказавши їм невідкладно покинути Дніпропетровську область, а решту майна присвоїли собі.

Своїми протиправними діями ОСОБА_29 , ОСОБА_34 і особи, матеріали про притягнення до кримінальної відповідальності яких виділені в окреме провадження, спричинили потерпілим ОСОБА_25 і ОСОБА_23 матеріальні збитки в особливо великому розмірі на загальну суму 42 181 482,20 грн, що є тяжкими наслідками.

9. Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_29 обвинувачувався в тому, що він, будучи службовою особою, вимагав і одержав неправомірну вигоду для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій із використанням влади та службового становища.

10. Суд першої інстанції дійшов висновку, що жоден з наданих стороною обвинувачення доказів беззаперечно не доводить вчинення ОСОБА_29 кримінального правопорушення за частиною третьою статті 368 КК, а тому він підлягає виправданню за цим обвинуваченням.

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

11. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) 12 вересня 2024 року ухвалив остаточне рішення у справі «Спариш та Куцманд проти України» (Case of Sparysh and Kutsmand v. Ukraine, заяви № 49709/18, № 49870/18), яким констатував порушення Україною статей 3 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) у зв'язку з неналежними умовами тримання під вартою та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

12. Крім того, ЄСПЛ постановив, що було порушено Конвенцію у зв'язку з іншими скаргами, висунутими за усталеною практикою Суду, пославшись на таблицю в додатку, та вказав, що держава-відповідач має виплатити заявникам по 7500 євро компенсації матеріальної та моральної шкоди.

13. Відповідно до викладеної у таблиці інформації у цій справі Суд також встановив порушення:

статті 3 Конвенції - використання металевих кліток у залах судових засідань та неналежні умови тримання під час перевезень;

пункту 1статті 5 Конвенції - незаконне затримання за відсутності рішення суду;

пункту 3статті 5 Конвенції - надмірна тривалість тримання під вартою під час досудового розслідування;

пункту 5статті 5 Конвенції - відсутність належного відшкодування за незаконне затримання чи тримання під вартою;

пункту 1статті 6 Конвенції - надмірна тривалість кримінального провадження;

статті 13 Конвенції - відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв'язку з надмірною тривалістю кримінального провадження.

Короткий зміст вимог заяв про перегляд судових рішень. Позиція учасників судового провадження

14. 10 та 11 жовтня 2024 року до Верховного Суду від захисника засуджених ОСОБА_32 і ОСОБА_29 - адвоката ОСОБА_21 надійшли аналогічні за своїм змістом заяви про перегляд за виключними обставинами судових рішень з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

15. У заявах захисник ОСОБА_21 просив скасувати вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року та постанову Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2023 року щодо ОСОБА_29 та ОСОБА_32 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

16. Обґрунтовуючи необхідність перегляду судових рішень на підставі пункту 2 частини третьої статті 459 КПК, захисник ОСОБА_21 посилається на те, що у рішенні від 12 вересня 2024 року у справі «Спариш та Куцманд проти України» (Case of Sparysh and Kutsmand v. Ukraine, заяви № 49709/18, № 49870/18) ЄСПЛ визнав порушення Україною пункту 1 статті 5 Конвенції у зв'язку з незаконним затриманням заявників за відсутності рішення суду.

17. Захисник ОСОБА_21 зазначає, що затримання ОСОБА_29 та ОСОБА_32 за відсутності ухвали суду на підставі пункту 2 частини першої статті 208 КПК відбулось 06 квітня 2017 року, тобто майже через один рік після вчинення кримінального правопорушення. На думку захисника, зі спливом такого значного проміжку часу процедура затримання підозрюваних об'єктивно не може бути визнана такою, що здійснена безпосередньо після вчинення злочину. Крім того, посилається захисник і на відсутність очевидців чи очевидні ознаки, які б вказували на вчинення ОСОБА_29 та ОСОБА_50 злочину.

18. Захисник звертає увагу, що під час досудового розслідування і судового розглядуОСОБА_29 та ОСОБА_34 стверджували про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону у зв'язку з неправомірним затриманням без ухвали слідчого судді та відсутністю для цього підстав, передбачених статтею 208 КПК.

19. Ураховуючи наявність усталеної практики ЄСПЛ з приводу застосування статті 208 КПК, суди, на думку захисника, могли і повинні були виправити зазначені порушення, однак цього не зробили. До того ж, як вважає захисник, рішення Верховного Суду не містить жодних аргументів, з яких не взято до уваги актуальну практику ЄСПЛ, яка стосувалась умов застосування статті 208 КПК.

20. На переконання захисника, за обставин ухвалення ЄСПЛ 12 вересня 2024 року остаточного рішення у справі «Спариш та Куцманд проти України», в якому констатовано порушення Україною приписів пункту 1 статті 5 Конвенції і неправильне застосування положень статті 208 КПК, постанова Першої судової палатиКасаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2023 року, з огляду на приписи частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», підлягає скасуванню як така, що суперечить висновкам ЄСПЛ.

21. Захисник ОСОБА_21 стверджує про недопустимість доказів, отриманих внаслідок незаконного затримання ОСОБА_29 та ОСОБА_32 на підставі статті 208 КПК, та вважає, що в сукупності з іншими констатованими ЄСПЛ у цій справі порушеннями прав людини ухвалення обвинувального вироку в цьому конкретному випадку не може вважатися таким, що здійснено у законний спосіб та з доведенням вини поза розумним сумнівом.

22. Також захисник посилається й на інші процесуальні недоліки, які, на його думку, призвели до порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією, зокрема в частині права на справедливий судовий розгляд, та про які ОСОБА_34 та ОСОБА_29 зазначали у новій заяві, поданій до ЄСПЛ, яка наразі перебуває на його розгляді.

23. Ухвалами від 17 жовтня 2024 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду заяви захисника ОСОБА_21 про перегляд за виключними обставинами вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року, ухвали Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року та постанови Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2023 року щодо ОСОБА_29 та ОСОБА_32 передала на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата).

24. 29 жовтня 2024 року на адресу Великої Палати надійшло клопотання захисника ОСОБА_21 , в якому він наводить доводи, аналогічні тим, які зазначені у заявах. Зокрема, захисник посилається на недопустимість доказів, здобутих під час незаконного, на його думку, затримання ОСОБА_32 і ОСОБА_29 , порушення вимог статті 290 КПК (щодо відкриття матеріалів іншій стороні) та статті 52 КПК (щодо обов'язкової участі захисника).

25. Суддя Великої Палати ухвалами від 30 жовтня 2024 року відкрив провадження за заявами захисника ОСОБА_21 про перегляд судових рішень за виключними обставинами, витребував матеріали кримінального провадження та призначив заяви до розгляду Великою Палатою.

26.16 січня 2025 року до Великої Палати надійшло заперечення від представника потерпілих ОСОБА_25 і ОСОБА_23 - адвоката ОСОБА_26 , в якому він просить заяви захисника ОСОБА_21 залишити без задоволення.

27. Представник потерпілих зазначає, що в рішенні у справі «Спариш та Куцманд проти України» ЄСПЛ не робив висновку про загальну несправедливість судового розгляду справи, в якій заявників було засуджено, та не констатував інших порушень Конвенції, які були б безпосередньо пов'язані з проведеним судовим розглядом і постановленими за його підсумками судовими рішеннями. Крім того, представник потерпілих зауважує, що у заявах захисник ОСОБА_21 посилається на порушення, яким Суд оцінки в рішенні не надавав, і наполягає на повторному розгляді справи судом, тобто просить застосувати інший, не відображений у рішенні ЄСПЛ у справі «Спариш та Куцманд проти України» додатковий захід індивідуального характеру, передбачений для випадків, коли є можливим відновлення попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.

28. 27 січня 2025 року до Великої Палати надійшло заперечення адвоката ОСОБА_24 , яка діє в інтересах потерпілого ОСОБА_23 , в якому вона просить заяви захисника ОСОБА_21 залишити без задоволення.

29. Представник потерпілого вважає, що відсутні правові підстави для скасування оспорюваних судових рішень, оскільки в цій справі ЄСПЛ не встановив, що рішення національних судів суперечать Конвенції по суті. Крім того, вона зазначає, що констатуючи порушення Україною міжнародних зобов'язань за статтею 3, пунктами 1, 3, 5 статті 5, пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції, Суд не визнавав ці порушення такими, що вплинули на загальну справедливість провадження або поставили під сумнів його кінцевий результат на національному рівні, а також не характеризував докази, на недопустимості яких наполягає захисник, як такі, що отримані з порушенням конвенційних прав заявників.

30. Водночас, на думку представника потерпілого, рішення ЄСПЛ не містить висновку про те, що встановлені щодо ОСОБА_29 та ОСОБА_32 порушення Конвенції були спричинені рішеннями національних судів, існування яких і надалі зумовлює негативні наслідки для заявників, яких не можна усунути (виправити) іншим способом, аніж їх скасуванням.

31. У судовому засіданні захисник ОСОБА_21 підтримав вимоги, викладені ним у заявах про перегляд за виключними обставинами судових рішень щодо ОСОБА_29 та ОСОБА_32 та у клопотанні, у повному обсязі. Просив заяви задовольнити, скасувати судові рішення щодо ОСОБА_29 та ОСОБА_32 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Захисник ОСОБА_22 підтримав заяви захисника ОСОБА_21 та просив судові рішення щодо ОСОБА_29 та ОСОБА_32 скасувати, направити справу на новий судовий розгляд з метою встановлення нової сукупності доказів, обставин і їх оцінки відповідно до чинного процесуального законодавства.

Представник потерпілого ОСОБА_23 - адвокат ОСОБА_24 та представник потерпілих ОСОБА_25 , ОСОБА_23 - адвокат ОСОБА_26 вважали, що відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень щодо засуджених і просили заяви захисника ОСОБА_21 залишити без задоволення.

Представник цивільного відповідача ОСОБА_27 підтримав доводи захисниківОСОБА_21 та ОСОБА_22 , просив заяви захисникаОСОБА_21 задовольнити.

Прокурор ОСОБА_28 звертала увагу на відсутність у рішенні ЄСПЛ висновку про порушення ст. 6 Конвенції стосовно заявників, вважала доводи заяв захисника безпідставними і просила відмовити у їх задоволенні.

32. Велика Палата заслухала суддю-доповідача, учасників судового провадження, які з'явилися на судове засідання, перевірила викладені у заявах доводи, дослідила матеріали кримінального провадження, рішення ЄСПЛ у справі «Спариш та Куцманд проти України» і дійшла таких висновків.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ

Правові наслідки констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції

33. Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, тим самим узявши на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

34. Це відбувається шляхом урахування норм Конвенції і практики ЄСПЛ у національному праві з огляду на статтю 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), згідно з якою суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.

35. Відповідно до статті 2 Закону № 3477-IV та статті 46 Конвенції Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вона є стороною. Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом № 3477-IV, іншими нормативно-правовими актами.

36. За змістом абз. дев'ятого частини першої статті 1, глави 3 Закону № 3477-IV констатоване Судом порушення Конвенції може бути виконано шляхом виплати грошової компенсації, вжиття індивідуальних та/або загальних заходів.

37. Статтею 10 цього Закону передбачено, що додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду. Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

38. Комітет міністрів Ради Європи у Рекомендації державам-членам від 19 січня 2000 року № R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» (далі - Рекомендація № R (2000) 2) зазначив, що повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції; б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

39. Виходячи з наведеного, з огляду на встановлення ЄСПЛ порушення Україною положень Конвенції, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Велика Палата має вирішити питання щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_29 та ОСОБА_32 заходів індивідуального характеру, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі. З цією метою здійснюється аналіз рішення ЄСПЛ у цій справі, зокрема, в частині характеру (змісту) констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції.

Аналіз змісту й характеру встановлених ЄСПЛ порушень Конвенції

40. Відповідно до рішення від 12 вересня 2024 року у справі «Спариш та Куцманд проти України» (Case of Sparysh and Kutsmand v. Ukraine, заяви № 49709/18, № 49870/18) заявники скаржилися, головним чином, на неналежні умови тримання їх під вартою та на відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту у зв'язку з цим. Вони посилалися на статті 3 та 13 Конвенції.

41. Суд визнав, що в цій справі умови тримання заявників під вартою були неналежними і вони не мали у своєму розпорядженні ефективних засобів юридичного захисту з огляду на ці скарги.

42. ЄСПЛ постановив, що ці скарги свідчать про порушення статей 3 і 13 Конвенції у зв'язку з неналежними умовами тримання під вартою та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

43. Крім того, Суд зазначив, що заявники висунули й інші скарги, які також порушували питання за Конвенцією з огляду на відповідну усталену практику, в яких вони скаржилися на неналежні умови їхнього перевезення та використання металевих кліток у залах судових засідань, незаконне затримання без постанови суду, відсутність відповідних та достатніх підстав для затримання, надмірну тривалість кримінального провадження та відсутність ефективних засобів юридичного захисту у зв'язку із цим.

44. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд дійшов висновку, що ці скарги також свідчать про порушення Конвенції у контексті його висновків у рішеннях у справах, зазначених у таблиці в додатку.

45. ЄСПЛ постановив, що було порушено Конвенцію у зв'язку з іншими скаргами, висунутими за усталеною практикою Суду (див. таблицю в додатку).

46. Відповідно до викладеної у таблиці інформації Суд, пославшись на свою усталену практику у справах з подібними скаргами, констатував також порушення:

статті 3 Конвенції - використання металевих кліток у залах судових засідань -заявників тримали в клітці під час засідань Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з 28 листопада 2017 року [рішення у справі «Свинаренко та Сляднєв проти Росії» (заяви № 32541/08, № 43441/08, § 138, ЄСПЛ 2014 (витяги)];

статті 3 Конвенції - неналежні умови тримання під час перевезень - 11 разів у період з листопада 2017 року до жовтня 2018 року заявників перевозили на 97 км з Дніпровської установи виконання покарань № 4 до Павлоградського міськрайонного суду для участі в засіданнях. Як приміщення у судах, так і транспортні засоби були переповнені, не було питної води, належної вентиляції та температурних умов [рішення у справі «Ярошовець та інші проти України» (заява № 74820/10 та 4 інші заяви, §§ 101-104, 03 грудня 2015 року)];

пункту 1 статті 5 Конвенції - незаконне затримання за відсутності рішення суду - 06 квітня 2017 року заявників затримали без рішення суду в контексті розслідування кримінальної справи про зловживання службовими повноваженнями та крадіжку, які відбулися у квітні та травні 2016 року. У відповідних протоколах зазначалося без будь-яких деталей, що заявників затримали одразу після вчинення злочину та існували незазначені свідки або докази, які вказували на них як на осіб, які щойно вчинили злочин [рішення у справах «Строган проти України» (заява № 30198/11, §§ 88 - 89, 06 жовтня 2016 року), «Грубник проти України» (заява № 58444/15, §§83-85, 17 вересня 2020 року)];

пункту 3 статті 5 Конвенції - надмірна тривалість тримання під вартою під час досудового розслідування - з 06 квітня 2017 року до 23 вересня 2019 року. Постанови про тримання під вартою були викладені в загальних формулюваннях, містили повторювані фрази з абстрактними припущеннями про ризики переховування або перешкоджання правосуддю [рішення у справах «Харченко проти України» (заява № 40107/02, 10 лютого 2011 року), «Ігнатов проти України» (заява № 40583/15, 15 грудня 2016 року)];

пункту 5 статті 5 Конвенції - відсутність належного відшкодування за незаконне затримання чи тримання під вартою [рішення у справах «Котій проти України» (заява № 28718/09, § 55, 05 березня 2015 року), «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11, §§ 286-287, 30 квітня 2013 року)];

пункту 1 статті 6 Конвенції - надмірна тривалість кримінального провадження - з 06 квітня 2017 року до 21 грудня 2023 року, три інстанції [рішення у справі «Нечай проти України» (заява № 15360/10, 01 липня 2021 року)];

статті 13 Конвенції - відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв'язку з надмірною тривалістю кримінального провадження [рішення у справі «Нечай проти України» (заява № 15360/10, §§ 77-79,01 липня 2021 року)].

47. ЄСПЛ присудив кожному заявнику як відшкодування матеріальної та моральної шкоди 7500 євро і по 250 євро в кожній заяві як компенсацію судових та інших витрат.

Мотиви, з яких виходить Велика Палата при прийнятті постанови

48. Згідно із частиною першою, пунктом 2 частини третьої статті 459 КПК виключною обставиною для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

49. При цьому системне тлумачення положень глави 34 КПК дає підстави для висновку про те, що перегляд за виключними обставинами є екстраординарною процедурою перегляду, коли після завершення розгляду кримінального провадження по суті пред'явленого обвинувачення встановлені виключні обставини, що могли суттєво вплинути на прийняті судові рішення.

50. Відповідно до наведених у Рекомендації № R (2000) 2 орієнтирів рішення національного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд у разі встановлення ЄСПЛ фактів того, що воно суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні. Підстави для втручання в судові рішення в означений спосіб виникають у разі, коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження.

51. В інших випадках з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення допущених порушень, вжиття інших заходів загального характеру. Виконання цих заходів покладається на компетентні органи державної влади.

52. Захисник ОСОБА_21 у заявах до Верховного Суду посилається на констатацію ЄСПЛ порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у справі «Спариш та Куцманд проти України»(Case of Sparysh and Kutsmand v. Ukraine, заяви № 49709/18, № 49870/18) у зв'язку із затриманням заявників за відсутності рішення суду та стверджує, зокрема, про недопустимість доказів, які були отримані внаслідок такого затримання. Вказане, на думку захисника, свідчить про відсутність підстав для визнання провадження у справі щодо ОСОБА_29 та ОСОБА_32 справедливим.

53. Водночас рішення ЄСПЛ від 12 вересня 2024 року у справі «Спариш та Куцманд проти України» (Case of Sparysh and Kutsmand v. Ukraine, заяви № 49709/18, № 49870/18) не містить висновків про те, що в основі констатованих порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які б ставили під серйозний сумнів майбутній результат провадження або що їх було спричинено ухваленими стосовно ОСОБА_29 та ОСОБА_32 рішеннями, котрі й надалі зумовлюють негативні наслідки для заявників і не можуть бути усунуті (виправлені) в інший спосіб, аніж повторний розгляд справи.

54. ЄСПЛ у справі «Спариш та Куцманд проти України» не оцінював судових рішень за результатами кримінального провадження на національному рівні та не робив висновку про порушення права заявників на справедливий судовий розгляд чи вирішення по суті кримінальної справи № 646/7414/17, що могло б поставити під серйозний сумнів законність рішень національних судів.

55. У цій справі, розглянувши скарги заявників за статтями 3 і 13 Конвенції та констатувавши порушення Україною зазначених статей Конвенції, ЄСПЛ у пункті 18 рішення щодо інших скарг заявників зробив лише посилання на таблицю в додатку. При цьому ЄСПЛ дійшов висновку, що «вони також свідчать про порушення Конвенції у контексті його висновків в рішеннях у справах, зазначених у таблиці в додатку».

Вказане формулювання у пункті 18 досліджуваного рішення обумовлює необхідність звернутися до практики ЄСПЛ у справах, наведених у відповідній таблиці.

56. Так, у контексті скарг заявників на незаконне затримання за відсутності рішення суду ЄСПЛ посилається на рішення у справах «Строган проти України» (заява № 30198/11, §§ 88 - 89, 06 жовтня 2016 року) та «Грубник проти України» (заява № 58444/15, §§83-85, 17 вересня 2020 року) як усталену практику за подібними скаргами.

57. На ці ж справи звертає увагу і захисник ОСОБА_21 , який вважає, що суди апеляційної та касаційної інстанцій не застосували під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_29 та ОСОБА_51 . Конвенцію та практику Суду як джерело права, хоча на час ухвалення ними рішень уже існувала усталена практика ЄСПЛ, яка стосувалась умов застосування положень статті 208 КПК.

58. У наведених рішеннях ЄСПЛ також констатував порушення Україною пункту 1 статті 5 Конвенції у зв'язку із затриманням заявників за відсутності попередньо постановленої ухвали суду. Водночас за результатами аналізу змісту згаданих рішень ЄСПЛ Велика Палата звертає увагу на відсутність у них висновків щодо впливу констатованого порушення на справедливість судового розгляду в цілому, що може поставити під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або про визнання порушення Україною міжнародних зобов'язань за статтею 6 Конвенції з огляду на таке затримання.

59. Постановляючи рішення у справі «Грубник проти України», ЄСПЛ вказав, що встановлення порушень само по собі становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, якої зазнав заявник. У справі «Строган проти України» ЄСПЛ присудив сплатити заявнику 10 000 євро відшкодування моральної шкоди, вважаючи це достатньою сатисфакцією. А з рішення ЄСПЛ «Спариш і Куцманд проти України» вбачається, що Суд постановив надати ОСОБА_29 та ОСОБА_31 справедливу сатисфакцію у вигляді присудження кожному із заявників по 7500 євро компенсації матеріальної та моральної шкоди.

60. Отже, посилання ЄСПЛ на зазначені рішення як на усталену практику в контексті скарг заявників у справі «Спариш та Куцманд проти України» підтверджує, що саме по собі затримання особи за відсутності рішення суду за подібних обставин вказує на порушення прав особи, гарантованих частиною першою статті 5 Конвенції, але констатація такого порушення ще не свідчить про наявність підстав для повторного розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_29 та ОСОБА_51 .

61. Варто також звернути увагу, що у справі «Спариш і Куцманд проти України» (Case of Sparysh and Kutsmand v. Ukraine, заяви № 49709/18, № 49870/18) питання про можливий вплив на справедливість судового провадження недотримання державою міжнародних зобов'язань у процесуальному аспекті статті 5 Конвенції не було предметом перевірки Суду.

62. У заявах про перегляд судових рішень за виключними обставинами захисник ОСОБА_21 зазначає, що констатовані ЄСПЛ порушення можна усунути лише шляхом застосування такого додаткового заходу індивідуального характеру, як відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який ОСОБА_29 та ОСОБА_34 мали до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

63. На думку захисника, адекватним способом поновлення прав засуджених ОСОБА_29 і ОСОБА_32 та відновлення попереднього юридичного стану, в якому вони перебували до порушення Україною міжнародних зобов'язань за статтею 3, пунктами 1, 3, 5 статті 5, пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції, є повторний розгляд справи зі скасуванням оскаржених судових рішень та передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

64. Велика Палата нагадує, що відповідно до наведених у Рекомендації № R (2000) 2 орієнтирів повторний розгляд справи може бути адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, у тому випадку, якщо заявник і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження.

65. Зміст рішення Суду у справі «Спариш і Куцманд проти України» та відсутність у ньому висновку про те, що встановлені порушення Конвенції були спричинені такими рішеннями судів, існування яких і надалі зумовлює шкідливі наслідки, яких не можна усунути (виправити) іншим способом, аніж їх скасуванням, переконують Велику Палату у відсутності підстав для вжиття заходів індивідуального характеру з метою відновлення порушених прав заявників.

66. Виходячи з наведеного з огляду на позицію Великої Палати у подібних справах (постанова від 20 лютого 2018 року, справа № 775/15/15к; постанова від 07 листопада 2018 року, провадження № 13-34зво18; постанова від 05 червня 2019 року, справа № 1-2/2012) повторний судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_29 та ОСОБА_32 , включаючи поновлення провадження, не може бути належним способом захисту їх конвенційних прав, за порушення яких було визначено справедливою сатисфакцією виплату присуджених коштів.

67. Велика Палата зазначає, що у заявах захисник ОСОБА_21 посилається й на інші процесуальні порушення, зокрема недопустимість доказів, невідкриття матеріалів іншій стороні (стаття 290 КПК) та щодо обов'язкової участі захисника (стаття 52 КПК), які не були предметом розгляду ЄСПЛ, який не констатував порушень національними судами вимог Конвенції у цій частині. Відтак інші наведені у заявах захисника доводи виходять за межі визначеного законом предмета перегляду судових рішень і не можуть бути підставою для перегляду за виключними обставинами судових рішень та їх скасування.

68. Водночас захисник ОСОБА_21 стверджує, що заява ОСОБА_32 та ОСОБА_29 про порушення права на справедливий судовий розгляд ще перебуває на розгляді у ЄСПЛ.

69. Велика Палата неодноразово наголошувала, що підставою для втручання в остаточні рішення національних судів є саме встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань за Конвенцією. Тому питання, що не були предметом дослідження міжнародної судової установи, перебувають поза межами перегляду справи за пунктом 2 частини третьої статті 459 КПК (постанова Великої Палати від 28 листопада 2023 року, справа № 1-7/12).

70. Відповідно до частини першої статті 467 КПК за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може залишити заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами без задоволення.

71. Отже, рішення ЄСПЛ не містить висновків про те, що встановлені стосовно заявників порушення Конвенції вплинули на загальну справедливість провадження на національному рівні або в основі визнаних ЄСПЛ порушень лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, що не можуть бути усунуті в інший спосіб, ніж повторний розгляд справи.

72. А тому з огляду на викладене немає підстав для задоволення заяв захисника ОСОБА_21 про перегляд оскаржених судових рішень щодо ОСОБА_29 та ОСОБА_32 за виключними обставинами, їх скасування та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 459, 467 Кримінального процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Заяви захисника ОСОБА_21 про перегляд за виключними обставинами вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року, ухвали Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року та постанови Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2023 року щодо ОСОБА_29 і ОСОБА_30 залишити без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий ОСОБА_1

Суддя-доповідач ОСОБА_2

Судді: ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14 ОСОБА_15 ОСОБА_16 ОСОБА_17 ОСОБА_18 ОСОБА_19

Джерело: ЄДРСР 124968514

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді ОСОБА_5 до постанови

Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2025 року

справа № 646/7414/17

провадження № 13-35зво24

Вступ

1. До Великої Палати Верховного Суду час від часу надходять заяви про перегляд за виключними обставинами вироків та інших судових рішень за результатами розгляду кримінальних проваджень по суті від осіб (чи їхніх представників), стосовно яких Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) встановив порушення статті 3 (в частині умов тримання під вартою чи умов відбування покарання), статті 5 (переважно, коли мова йде про надмірну тривалість тримання під вартою і тому подібні порушення), а також статті 6 (в частині порушення розумних строків розслідування та судового розгляду кримінальних проваджень) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини (далі - Конвенція).

2. Велика Палата, як правило, залишає такі заяви без задоволення з доволі простої причини - подібні порушення, як правило, носять самостійний характер і не впливають на оцінку справедливості судового розгляду кримінального провадження по суті та, відповідно, ухвалених за його результатами судових рішень. Я, загалом, вважаю цю практику правильною, адже для перегляду ухвалених у кримінальному провадженні судових рішень недостатньо просто послатися на те, що ЄСПЛ встановив якісь порушення, що мали місце під час розслідування та судового розгляду кримінального провадження, натомість необхідно продемонструвати наявність необхідного причинно-наслідкового зв'язку між встановленим ЄСПЛ порушенням і результатом розгляду кримінального провадження по суті. Лише за цієї умови перегляд рішень національних судів може вважатися належним і доречним заходом restitutio in integrum (заходом відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції).

3. Ця справа, на мою думку, є прикладом ситуації, коли встановлене ЄСПЛ порушення статті 5 Конвенції, могло бути підставою для перегляду щонайменше постанови суду касаційної інстанції.

4. Нагадаю, що рішенням ЄСПЛ від 12 вересня 2024 року у справі «Спариш і Куцманд проти України» (заяви № 49709, № 49870) встановлено порушення цілої низки конвенційних положень: статей 3 та 13 (неналежні умови тримання під вартою та відсутність будь-якого ефективного засобу юридичного захисту щодо цього; використання металевих кліток у залах судових засідань); пункту 1 статті 5 (незаконний арешт без судового рішення); пункту 3 статті 5 (надмірна тривалість досудового тримання під вартою); пункту 5 статті 5 (відсутність компенсації за незаконний арешт або тримання під вартою); пункту 1 статті 6 і статті 13 (надмірна тривалість кримінального провадження та відсутність будь-якого ефективного засобу юридичного захисту щодо цього).

5. Більшість із цих порушень очевидно не можуть тягнути за собою перегляд судових рішень по суті кримінального провадження. Однак у цій справі заявники, на мою думку, змогли навести аргумент, який мені видається досить переконливим.

6. Зокрема, ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв'язку з тим, що 06 квітня 2017 року заявники були заарештовані без рішення суду в рамках кримінального розслідування зловживання владою та розбою, що мали місце у квітні та травні 2016 року (при цьому у відповідних звітах зазначалося, без надання будь-яких подробиць, що арешт заявників був здійснений одразу після вчинення злочину і що існували неназвані свідки або докази, які вказували на них як на злочинців). При цьому в заявах про перегляд судових рішень за виключними обставинами наголошувалося на тому, що під час цього затримання у ОСОБА_1 було вилучено флеш-носій, який було використано як один із доказів, покладених в основу обвинувального вироку суду. При цьому наведені питання були предметом оцінки національних судів, які зрештою відкинули відповідні аргументи сторони захисту.

7. Дійсно у постанові Касаційного кримінального суду від 21 грудня 2021 року є два фрагменти (пункти 32-33, 36-37), які стосуються цих питань:

«32. під час затримання ОСОБА_1 у нього був вилучений флеш-носій, з якого була зроблена роздруківка файлу з особистими даними ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , інформація про притягнення останніх до кримінальної, адміністративної відповідальності, що свідчить про причетність обвинувачених до інкримінованих їм подій.

33. Сукупністю цих та інших доказів у справі , ретельно досліджених та оцінених у ході судового розгляду з дотриманням вимог ст. 94 КПК України, підтверджується винуватість ОСОБА_4 і ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, їх дії правильно кваліфіковано за ч. 3 ст. 365, ч. 3 ст. 186, ч. 4 ст. 187 КК України, а у вироку та ухвалі наведено докладний аналіз доказів та вичерпні мотиви прийнятих судами рішень.

36. Оцінюючи законність затримання у порядку ст. 208 КПК України без ухвали слідчого судді після спливу значного проміжку часу після вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 207 та п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК України законним вважається затримання особи, яка затримана безпосередньо після вчинення злочину та під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні. Тобто вказана норма не регламентує час затримання. А оскільки на той час були об'єктивні дані вважати, що обвинуваченні ОСОБА_4 і ОСОБА_1 будуть переховуватися від органу досудового розслідування, було констатовано, що орган досудового розслідування (слідчий) діяв відповідно до КПК України, а затримання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 здійснено на законних підставах. Обставини затримання ОСОБА_4 і ОСОБА_1 були предметом перевірки прокуратурою Харківської області та предметом судового контролю, у тому числі під час розгляду клопотання про обрання їм запобіжного заходу у виді тримання під вартою, доводи обвинувачених про їх незаконне затримання підтвердження не знайшли, а запобіжний захід у виді тримання під вартою їм було обрано саме з часу затримання, тобто з 06.04.2017.5.2.16.

37. Відтак колегія суддів касаційного суду не вбачає таких істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування чи зміни вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду стосовно ОСОБА_4 і ОСОБА_1 ».

8. Наведені уривки красномовно свідчать про те, що національні суди дійсно посилалися, як на доказ винуватості, на флеш-носій, вилучений під час затримання ОСОБА_1 , яке Касаційний кримінальний суд вважав законним, а ЄСПЛ - таким, що порушує статтю 5 Конвенції.

9. У цьому контексті Великій Палаті вочевидь варто було звернутися до положень частини першої статті 87 КПК України, згідно з якою «недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України…».

10. Із цього б слідував неминучій (на моє переконання) висновок про те, що заявники змогли продемонструвати наявність достатньо тісного зв'язку встановленого ЄСПЛ факту незаконного затримання із подальшим судовим розглядом кримінального провадження по суті, який робив перегляд рішень національних судів належним засобом restitutio in integrum.

Суддя ОСОБА_5

Джерело: ЄДРСР 124968527

[ANTIRAID]

Черговий приклад того, що права людини в Україні навіть після рішень ЄСПЛ не мають гарантій бути поновленими. Суд зазначив:

60. Отже, посилання ЄСПЛ на зазначені рішення як на усталену практику в контексті скарг заявників у справі «Спариш та Куцманд проти України» підтверджує, що саме по собі затримання особи за відсутності рішення суду за подібних обставин вказує на порушення прав особи, гарантованих частиною першою статті 5 Конвенції, але констатація такого порушення ще не свідчить про наявність підстав для повторного розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_29 та ОСОБА_51 .

61. Варто також звернути увагу, що у справі «Спариш і Куцманд проти України» (Case of Sparysh and Kutsmand v. Ukraine, заяви № 49709/18, № 49870/18) питання про можливий вплив на справедливість судового провадження недотримання державою міжнародних зобов'язань у процесуальному аспекті статті 5 Конвенції не було предметом перевірки Суду.

62. У заявах про перегляд судових рішень за виключними обставинами захисник ОСОБА_21 зазначає, що констатовані ЄСПЛ порушення можна усунути лише шляхом застосування такого додаткового заходу індивідуального характеру, як відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який ОСОБА_29 та ОСОБА_34 мали до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

66. Виходячи з наведеного з огляду на позицію Великої Палати у подібних справах (постанова від 20 лютого 2018 року, справа № 775/15/15к; постанова від 07 листопада 2018 року, провадження № 13-34зво18; постанова від 05 червня 2019 року, справа № 1-2/2012) повторний судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_29 та ОСОБА_32 , включаючи поновлення провадження, не може бути належним способом захисту їх конвенційних прав, за порушення яких було визначено справедливою сатисфакцією виплату присуджених коштів.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

 

судді Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_3

 

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 646/7414/17 (провадження № 13-35зво24)

 

Короткий виклад історії справи

Вироком від 15 вересня 2021 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області визнав винуватими і засудив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за частиною третьою статті 365, частиною третьою статті 186 та частиною четвертою статті 187 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 14 лютого 2023 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 змінив. Зокрема, виключив з мотивувальної частини вироку посилання суду на порушення порядку затримання 06 квітня 2017 року обвинувачених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на підставі пункту 2 частини першої статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) без ухвали слідчого судді.

Постановою від 21 грудня 2023 року Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зазначеній частині залишив без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими у тому, що вони, будучи працівниками правоохоронного органу, за встановлених судом обставин вчинили перевищення влади та службових повноважень, що супроводжувалося застосуванням насильства, погрозою застосування насильства, застосуванням спеціальних засобів та болісними діями, за відсутності ознак катування, що спричинило тяжкі наслідки. А також ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за попередньою змовою групою осіб з проникненням у житло вчинили грабіж та розбій, спрямований на заволодіння майном в особливо великих розмірах.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) 12 вересня 2024 року ухвалив остаточне рішення у справі «Спариш та Куцманд проти України» (Case of Sparysh and Kutsmand v. Ukraine, заяви № 49709/18, № 49870/18), яким констатував порушення Україною статей 3 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) у зв`язку з неналежними умовами тримання під вартою та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

Крім того, ЄСПЛ постановив, що було порушено Конвенцію у зв`язку з іншими скаргами, висунутими за усталеною практикою Суду, пославшись на таблицю в додатку, та вказав, що держава-відповідач має виплатити заявникам по 7500 євро компенсації матеріальної та моральної шкоди.

Зокрема, ЄСПЛ встановив такі порушення: статті 3 Конвенції - використання металевих кліток у залах судових засідань та неналежні умови тримання під час перевезень; пункту 1 статті 5 Конвенції - незаконне затримання за відсутності рішення суду; пункту 3 статті 5 Конвенції - надмірна тривалість тримання під вартою під час досудового розслідування; пункту 5 статті 5 Конвенції - відсутність належного відшкодування за незаконне затримання чи тримання під вартою; пункту 1 статті 6 Конвенції - надмірна тривалість кримінального провадження; статті 13 Конвенції - відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з надмірною тривалістю кримінального провадження.

Захисник засуджених подав до Верховного Суду заяви про перегляд за виключними обставинами судових рішень з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом. Просив скасувати вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року та постанову Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2023 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи необхідність перегляду судових рішень на підставі пункту 2 частини третьої статті 459 КПК України, захисник посилався на те, що у Рішенні у справі «Спариш та Куцманд проти України» ЄСПЛ визнав порушення Україною пункту 1 статті 5 Конвенції у зв`язку з незаконним затриманням заявників за відсутності рішення суду. Захисник звертає увагу, що під час досудового розслідування і судового розгляду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стверджували про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону у зв`язку з неправомірним затриманням без ухвали слідчого судді та відсутністю для цього підстав, передбачених статтею 208 КПК України.

Ураховуючи наявність усталеної практики ЄСПЛ з приводу застосування статті 208 КПК України, суди, на думку захисника, могли і повинні були виправити зазначені порушення, однак цього не зробили. До того ж, як вважає захисник, рішення Верховного Суду не містить жодних аргументів, з яких не взято до уваги актуальну практику ЄСПЛ, яка стосувалась умов застосування статті 208 КПК України. На переконання захисника, за обставин ухвалення ЄСПЛ 12 вересня 2024 року остаточного рішення у справі «Спариш та Куцманд проти України», в якому констатовано порушення Україною приписів пункту 1 статті 5 Конвенції і неправильне застосування положень статті 208 КПК України, постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2023 року, з огляду на приписи частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», підлягає скасуванню як така, що суперечить висновкам ЄСПЛ.

Також захисник стверджує про недопустимість доказів, отриманих внаслідок незаконного затримання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі статті 208 КПК України, та вважає, що в сукупності з іншими констатованими ЄСПЛ у цій справі порушеннями прав людини ухвалення обвинувального вироку в цьому конкретному випадку не може вважатися таким, що здійснено у законний спосіб та з доведенням вини поза розумним сумнівом.

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 646/7414/17 заяви захисника ОСОБА_4 про перегляд за виключними обставинами вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року, ухвали Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року та постанови Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2023 року щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що згідно із частиною першою, пунктом 2 частини третьої статті 459 КПК України виключною обставиною для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом. При цьому системне тлумачення положень глави 34 КПК України дає підстави для висновку про те, що перегляд за виключними обставинами є екстраординарною процедурою перегляду, коли після завершення розгляду кримінального провадження по суті пред`явленого обвинувачення встановлені виключні обставини, що могли суттєво вплинути на прийняті судові рішення (пункти 48, 49).

Водночас рішення ЄСПЛ від 12 вересня 2024 року у справі «Спариш та Куцманд проти України» (Case of Sparysh and Kutsmand v. Ukraine, заяви № 49709/18, № 49870/18) не містить висновків про те, що в основі констатованих порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які б ставили під серйозний сумнів майбутній результат провадження або що їх було спричинено ухваленими стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рішеннями, котрі й надалі зумовлюють негативні наслідки для заявників і не можуть бути усунуті (виправлені) в інший спосіб, аніж повторний розгляд справи. ЄСПЛ у справі «Спариш та Куцманд проти України» не оцінював судових рішень за результатами кримінального провадження на національному рівні та не робив висновку про порушення права заявників на справедливий судовий розгляд чи вирішення по суті кримінальної справи № 646/7414/17, що могло б поставити під серйозний сумнів законність рішень національних судів (пункти 53, 54).

Зміст рішення Суду у справі «Спариш і Куцманд проти України» та відсутність у ньому висновку про те, що встановлені порушення Конвенції були спричинені такими рішеннями судів, існування яких і надалі зумовлює шкідливі наслідки, яких не можна усунути (виправити) іншим способом, аніж їх скасуванням, переконують Велику Палату у відсутності підстав для вжиття заходів індивідуального характеру з метою відновлення порушених прав заявників (пункт 65).

Водночас захисник ОСОБА_4 стверджує, що заява ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про порушення права на справедливий судовий розгляд ще перебуває на розгляді у ЄСПЛ. Велика Палата неодноразово наголошувала, що підставою для втручання в остаточні рішення національних судів є саме встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань за Конвенцією. Тому питання, що не були предметом дослідження міжнародної судової установи, перебувають поза межами перегляду справи за пунктом 2 частини третьої статті 459 КПК України (постанова Великої Палати від 28 листопада 2023 року, справа № 1-7/12) (пункти 68, 69 постанови).

Отже, рішення ЄСПЛ не містить висновків про те, що встановлені стосовно заявників порушення Конвенції вплинули на загальну справедливість провадження на національному рівні або в основі визнаних ЄСПЛ порушень лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, що не можуть бути усунуті в інший спосіб, ніж повторний розгляд справи (пункт 71).

Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 375 КПК України кожен суддя з колегії суддів має право викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення.

Я не погоджуюсь з висновком більшості суддів Великої Палати Верховного Суду про те, що зміст рішення ЄСПЛ у справі «Спариш і Куцманд проти України» свідчить про відсутність підстав для вжиття заходів індивідуального характеру з метою відновлення порушених прав заявників.

Так, у рішенні від 12 вересня 2024 року у справі «Спариш і Куцманд проти України» (заяви № 49709, № 49870) ЄСПЛ встановив порушення низки конвенційних положень: статей 3 та 13 (неналежні умови тримання під вартою та відсутність будь-якого ефективного засобу юридичного захисту щодо цього; використання металевих кліток у залах судових засідань); пункту 1 статті 5 (незаконний арешт без судового рішення); пункту 3 статті 5 (надмірна тривалість досудового тримання під вартою); пункту 5 статті 5 (відсутність компенсації за незаконний арешт або тримання під вартою); пункту 1 статті 6 і статті 13 (надмірна тривалість кримінального провадження та відсутність будь-якого ефективного засобу юридичного захисту щодо цього).

Більшість із цих порушень, дійсно, не можуть тягнути за собою перегляд судових рішень по суті кримінального провадження, оскільки не є такими, що впливають на загальну справедливість провадження на національному рівні або ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

Водночас, на моє переконання, встановлене ЄСПЛ порушення статті 5 Конвенції могло бути підставою для перегляду щонайменше постанови суду касаційної інстанції.

Зокрема, ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв`язку з тим, що 06 квітня 2017 року заявники були заарештовані без рішення суду в рамках кримінального розслідування зловживання владою та розбою, що мали місце у квітні та травні 2016 року (при цьому у відповідних звітах зазначалося, без надання будь-яких подробиць, що арешт заявників був здійснений одразу після вчинення злочину і що існували неназвані свідки або докази, які вказували на них як на злочинців). При цьому в заявах про перегляд судових рішень за виключними обставинами наголошувалося на тому, що під час цього затримання у ОСОБА_2 було вилучено флеш-носій, який було використано як один із доказів, покладених в основу обвинувального вироку суду. Наведені питання були предметом оцінки національних судів, які зрештою відкинули відповідні аргументи сторони захисту.

Зі змісту постанови Касаційного кримінального суду від 21 грудня 2021 року вбачається, що національні суди дійсно посилалися, як на доказ винуватості, на флеш-носій, вилучений під час затримання ОСОБА_2 , яке Касаційний кримінальний суд вважав законним (зокрема, про цей доказ йде мова у пунктах 32-33, 36-37 вказаної постанови), а ЄСПЛ - таким, що порушує статтю 5 Конвенції.

Водночас відповідно до положень частини першої статті 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

У заявах про перегляд судових рішень за виключними обставинами захисник ОСОБА_4 зазначав, що констатовані ЄСПЛ порушення можна усунути лише шляхом застосування такого додаткового заходу індивідуального характеру, як відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

На думку захисника, адекватним способом поновлення прав засуджених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та відновлення попереднього юридичного стану, в якому вони перебували до порушення Україною міжнародних зобов`язань за статтею 3, пунктами 1, 3, 5 статті 5, пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції, є повторний розгляд справи зі скасуванням оскаржених судових рішень та передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала частково погодитися з доводами захисника засуджених та виснувати про те, що у цій справі існує достатньо тісний причинно-наслідковий зв`язок між встановленим ЄСПЛ фактом незаконного затримання та подальшим судовим розглядом кримінального провадження по суті, тому перегляд рішень національних судів є належним засобом restitutio in integrum.

Висновки

Отже, вважаю, що у цій справі були наявні підстави для того, щоб задовольнити заяви захисника засуджених про перегляд за виключними обставинами судових рішень з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, скасувати вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року та постанову Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2023 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суддя ОСОБА_3

Джерело:ЄДРСР 125639458