ANTIRAID Posted February 15 Report Posted February 15 Номер провадження 2-а/754/25/25 Справа №754/14923/24 РІШЕННЯ Іменем України 12 лютого 2025 року Деснянський районний суд міста Києва в особі головуючого-судді Сенюти В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови та визнання дій протиправними, - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови та визнання дій протиправними. Адміністративний позов обґрунтовує наступним: 21 жовтня 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_2 було прийнято оскаржувану постанову, на підставі якої позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000,00 грн. З оскаржуваною постановою, позивач не погоджується, оскільки вважає необгрунтованою та такою, що не містить належних доказів щодо вчинення ним правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.201-1 КУпАП, оскільки в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення. Крім того, позивач вказує, що в постанові про притягнення його до адміністративної відповідальності від 21.10.2024 вказано, що він визнав свою провину та виявив готовність нести відповідальність, проте дане твердження не відповідає його поясненням, наданим у письмовому вигляді та долученим до матеріалів про адміністративне правопорушення. При цьому, позивач зазначає, що наразі у нього оформлена відстрочка від мобілізації та відсутні порушення правил військового обліку. Позивач вважає, що відповідачем було порушено передбачену КУпАП процедуру розгляду адміністративної справи та незаконно притягнуто його до відповідальності у вигляді штрафу. Позивач не погоджується із зазначеною постановою, вважає її протиправною та просить її скасувати. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 24.10.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін. 13.11.2024 представником відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 до суду подано відзив на позовну заяву. Відповідач не погоджується з позовними вимогами оскільки позивачем вимоги законодавства про мобілізацію щодо з'явлення до відповідача на підставі отриманої повістки - не дотримані. Позивач про причини нез'явлення за згідно отриманою повісткою відповідача не повідомив ні в день неприбуття, ні згодом. При притягненні позивача до адміністративної відповідальності, відповідачем було дотримано всі вимоги законодавства, доказів протиправних дій відповідача позивачем не надано. При цьому, наявність у позивача військово-облікового документа, проходження ним військово-лікарської комісії не звільняє позивача від обов'язку з'являтися за викликом територіальних центрів комплектування. Так само і наявність відстрочки не звільняє позивача від обов'язку виконання ним як військовозобов'язаним своїх обов'язків - відстрочка звільняє від призову на військову службу під час мобілізації, а не від виконання будь-яких військово-облікових обов'язків. Тому, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, бездоказовими та такими, що не відповідають фактичним обставинам при притягненні позивача до адміністративної відповідальності та просить відмовити у задоволенні позову. Відповідно до ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь - яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Положеннями ч.5 ст.262 КАС України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі, не викликались. Дослідивши надані матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку. Судом встановлено, що 21.10.2024 відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та 21.10.2024 на підставі вказаного протоколу винесена постанова, на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляду штрафу в сумі 17 000,00 грн. Відповідно до оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 , 07.10.2024 не прибув за викликом ІНФОРМАЦІЯ_3 у строк, зазначений у повістці, надісланій цінним листом №0221701721264 від 18.09.2024, за адресою реєстрації, чим порушив вимоги ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», абз. 2 ч.1 та абз.8 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» та Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних і резервістів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, чим вчинив адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Згідно військово-облікового документу № 160120231320380100017 від 30 серпня 2024 року, ОСОБА_1 , є придатним до військової служби на підставі довідки Деснянського ВЛК від 30 серпня 2024 року, а в пункті 7 вказано, що повторному медичному огляду не підлягає. Відповідно до довідки від 23 серпня 2024 року, про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, ОСОБА_1 надано відстрочу від призову на військову службу під час мобілізації згідно вимог пункту 1 частини З статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації діє до 09.11.2024. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Диспозиція частини третьої статті 210-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що вчинено в особливий період, і вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. За змістом ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. Згідно розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 3633-ІХ від 11.04.2024 року Установлено, що: під час дії Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 3 березня 2022 року № 2105-IX: громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності). Відповідно до ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. Таким чином, законом чітко визначено підстави, за яких у громадян виникає обов'язок з'явитися до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, на підставі отримання відповідної повістки або мобілізаційного розпорядження. Отже, враховуючи вищезазначені норми закону, у даному випадку матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять доказів того, що позивач мав обов'язок прибути у зазначені дату та час до ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак, без поважних причин не зробив цього. Крім того, відповідно до абзацу 3 п. 63 Постанови Кабінету Міністрів від 16.04.2024 р. № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», військовозобов'язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім випадків, коли військовозобов'язані приймаються на військову службу за контрактом. Таким чином, з вище викладеного вбачається, що Постанова № 560, яка регулює порядок проведення призову громадян, у період діючої відстрочки у військовозобов'язаного виключає можливість направлення останнього на проходження медичного огляду (ВЛК), що саме по собі дає підстави вважати, що і направлення повістки військовозобов'язаному для проходження ВЛК є неможливим. За приписами частини 1 статті 268 КУпАП України, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи; давати пояснення, подавати докази; заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Матеріалами справи підтверджено, що позивачем було надано пояснення, де ним було повідомлено про те, що він має відстрочку від мобілізації, вчасно поновив всі дані й пройшов ВЛК. Зі змісту ст. 247 КУпАП вбачається, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; 😎 наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі. Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Згідно з ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до ст. ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Враховуючи вищезазначені норми закону, у даному випадку в матеріалах справи про адміністративне правопорушення повинні міститися докази того, що позивач мав обов'язок прибути. Проте, відповідач при розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно позивача не врахував вимоги даної статті щодо встановлення та врахування всіх обставин, які мали значення для вирішення справи, зокрема, дані про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, а саме відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови було встановлено, але не було враховано, що позивач є військовозобов'язаним, який всю інформацію надав, на підтвердження того, що він має відстрочку. З матеріалів справи вбачається, що позивач вчинив всі передбачені законом дії щодо виконання свого обов'язку, у зв'язку з чим положення ч.3 ст. 210-1 КУпАП не можуть бути застосовані до дій позивача. Таким чином, в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, немає. При складанні протоколу та прийнятті постанови начальником ТЦК повинно бути з'ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, але встановлені при дослідженні справи обставини свідчать про неналежне з'ясування всіх обставин начальником, що призвело до прийняття неправильного рішення по справі. У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, є недоведеним. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.07.2020 у справі № 216/5226/16-а, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Суд враховує і те, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що позивач допустив вказане правопорушення та не спростовано його твердження про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення. При цьому, підстав для задоволення позову у частині позовних вимог про визнання неправомірними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 немає, оскільки належним способом захисту у разі протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності за приписами п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України є скасування рішення суб'єкта владних повноважень і закриття справи про адміністративне правопорушення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin and others v. Ukraine, №4909, параграф 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року). Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що уповноваженою посадовою особою не в повній мірі були виконані вимоги ст.252 КУпАП та не встановлено усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. За таких обставин, суд приходить до переконання щодо недодержання процедури винесення оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, яка передбачена Законом; належних і допустимих доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідачем не надано, у зв'язку з чим, оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ст. 139 КАС України суд стягує за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача у справі на користь позивача судовий збір у сумі 605,60 грн. На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 210-1 ч. 2, 247, 251, 252, 287 - 293 КУпАП, ст. ст. 2, 5, 19, 25, 90, 168, 246, 258, 293 КАС України, суд - УХВАЛИВ: Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови та визнання дій протиправними - задовольнити частково. Постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 №99 по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст.210-1 КУпАП від 21 жовтня 2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф в розмірі 17 000,00 грн.- скасувати. Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст.210-1 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення - закрити. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 605,60 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовити. Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 . Повний текст рішення виготовлений 12 лютого 2025 року. Суддя В.О. Сенюта Джерело: ЄДРСР 125103029
ANTIRAID Posted February 15 Author Report Posted February 15 Це чергова і вже шоста з початку року наша справа про скасування незаконного штрафу ТЦК. Пропаганда у ЗМІ та пустопорожні заяви нардепів призводять до ігнорування й невиконання Закону представниками ТЦК. Суд зазначив: Отже, враховуючи вищезазначені норми закону, у даному випадку матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять доказів того, що позивач мав обов'язок прибути у зазначені дату та час до ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак, без поважних причин не зробив цього. Крім того, відповідно до абзацу 3 п. 63 Постанови Кабінету Міністрів від 16.04.2024 р. № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», військовозобов'язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім випадків, коли військовозобов'язані приймаються на військову службу за контрактом. Таким чином, з вище викладеного вбачається, що Постанова № 560, яка регулює порядок проведення призову громадян, у період діючої відстрочки у військовозобов'язаного виключає можливість направлення останнього на проходження медичного огляду (ВЛК), що саме по собі дає підстави вважати, що і направлення повістки військовозобов'язаному для проходження ВЛК є неможливим. З матеріалів справи вбачається, що позивач вчинив всі передбачені законом дії щодо виконання свого обов'язку, у зв'язку з чим положення ч.3 ст. 210-1 КУпАП не можуть бути застосовані до дій позивача. Таким чином, в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, немає.
Recommended Posts