Окрема думка судді Мазура М.В. до постанови ВП ВС щодо місця підпису позовної заяви

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді М. В. Мазура

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2025 року

справа № 120/6998/24
провадження № 11-171заі24

Вступ

1. Якби на моєму місці зараз був Антонін Скалія (суддя Верховного Суду США, відомий надзвичайно влучними висловлюваннями та яскравими образами, які він використовував у своїх думках, як тих, що стали судовими рішеннями, так і тих, які залишилися окремими[1]), то він, мабуть, почав би цю окрему думку приблизно так: «Ця справа, яка стосується визначення точного місця, де в позовній заяві має бути розташований підпис позивача, надає чудову можливість краще зрозуміти сенс відомого Інтернет-мему «Підпис тут і підпис тут» [цитата неточна]».

2. На таку думку мене наштовхнуло одне з його судових рішень, написаного ще коли він був суддею Апеляційного суду округу Колумбія, яке починалося зі слів: «Ця справа, яка стосується правових вимог до складу та маркування м`ясних продуктів, таких як сосиски, надає рідкісну можливість одночасно дослідити обидві частини афоризму Бісмарка, що "ніхто не повинен бачити, як створюються закони чи ковбаси"»[2].

3. Я пригадав цього суддю, майстра юридичної письменності, оскільки він наголошував на особливій ролі окремих думок суддів для розвитку права і наводив декілька вагомих аргументів на користь цього, але водночас він визнавав, що на відміну від думок більшості (судових рішень, які будуть читати незалежно від того, як добре вони написані, оскільки вони наділені авторитетом в силу закону), окремі думки «не обов`язково читати після дати їхнього оприлюднення. Вони не будуть цитуватися і не залишаться в пам`яті, якщо тільки якість думки або виразність стилю не забезпечить їм визнання у майбутніх поколінь. І таке трапляється доволі часто, оскільки дисидентські думки можуть мати характер і витонченість, які зазвичай недоступні думкам більшості»[3]. Саме це твердження і пояснює, чому його юридичні тексти мають такий унікальний стиль - гострий, афористичний, сповнений інтелектуальної енергії - і чому вони надовго закарбовуються в пам`яті читача.

4. Тож у контексті цієї справи я хотів звернутися до його цитати з окремої думки, якою він висловив незгоду з некоректним, на його думку, застосуванням Верховним Судом США свого попереднього прецеденту: «Посилання Суду на stare decisis можна найкраще охарактеризувати як штучне. Він наполягає на необхідності дотримання не всього рішення у справі Roe, а лише того, що воно називає "основним положенням". На мою думку, stare decisis слід застосовувати навіть до самої доктрини stare decisis, і я, зізнаюся, ніколи не чув про цю нову версію "залишай-що-хочеш-і-викинь-решту"»[4].

5. І хоча категоричність автора цих слів може бути предметом окремих дискусій, оскільки і в теорії, і особливо на практиці (коли мова йде про величезний масив судової практики, де кожній справі притаманні той чи інший набір фактичних обставин) існували, існують і безперечно далі існуватимуть різні підходи до визначення того, що в тому чи іншому судовому рішенні становить ratiodecidendi, а що - obiterdictum, у цій конкретній справі, розглянутій Великою Палатою, я так само вважав, що більшість не досить вдало застосувала попередній висновок Великої Палати, оскільки залишила поза увагою деякі особливості, які робили ту справу відмінною від цієї.

Суть питання

6. ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якій просив визнати протиправною бездіяльність ВРП щодо нерозгляду його скарги від 18.03.2024 та зобов`язати ВРП розглянути його скаргу від 18.03.2024.

7. Справу за цим позовом Вінницький окружний адміністративний суд передав за підсудністю до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції.

8. Касаційний адміністративний суд повернув позовну заяву позивачу на підставі норми пункту 3 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), зробивши висновок, що позов підписано іншою особою, повноваження якої на це не підтвердженні.

9. Позивач не погодився з таким рішенням суду і оскаржив його в апеляційному порядку до Великої Палати Верховного Суду, оспорюючи висновок суду першої інстанції про те, що позовна заява підписана не ним.

10. Велика Палата погодилася з цими аргументами апелянта, визнавши помилковими мотиви суду першої інстанції щодо підстав повернення позову, але водночас вважала правильною резолютивну частину судового рішення (хоча і з іншої причини - у позовній заяві підпис позивача був розташований не наприкінці тексту, а на першій сторінці в лівому верхньому куті; при цьому Велика Палата послалася на висновок, зроблений нею у справі № 930/191/23).

11. Тож за результатами розгляду апеляційної скарги Велика Палата Верховного Суду лише змінила мотиви повернення позовної заяви ОСОБА_1 .

Мотиви окремої думки

12. Я не поділяю таку позицію Великої Палати з кількох взаємопов`язаних і взаємообумовлених причин.

13. Перш за все, я вважаю, що висновок у справі № 930/191/23 був зроблений за дещо інших обставин. Зокрема, у тій справі апеляційний суд повернув апеляційну скаргу особі, від імені якої її подано, тому що підпис у ній був розташований не під текстом скарги, а в лівому верхньому куті її першої сторінки. Але важливо, що перед поверненням скарги апеляційний суд залишив її без руху та надав заявникові можливість усунути цей недолік. Втім заявник відмовився виконати цю просту вимогу суду, наполягаючи на своїй правоті та пізніше подавши касаційну скаргу на цю ухвалу з такими самими недоліками.

14. Хоча на перший погляд може здатися, що питання розташування підпису в тексті позову, апеляційної чи касаційної скарги тощо взагалі не є суттєвим, але практика показала, що деякі особи зловживають цим, чи то ставлячи підписи у випадкових місцях, чи то ставлячи підпис на початку тексту, щоб потім заявити, що «я цього не писав, адже мого підпису під текстом немає!». Тому дотримання простої вимоги ставити підпис під текстом само по собі не є проявом надмірного формалізму, а радше мірою, яка сприяє належному здійсненню правосуддя.

15. У справі № 930/191/23 суд апеляційної інстанції дав скаржнику можливість поставити підпис там, де він мав би бути, залишивши його апеляційну скаргу без руху, натомість позивач проявив зайву принциповість і замість того, щоб просто підписати апеляційну скаргу там, де це було необхідно, подав касаційну скаргу, яка так само була підписана лише перед текстом скарги, а не після нього, що і мало наслідком закриття Великою Палатою касаційного провадження у тій справі.

16. Таким чином у попередній справі скаржникові було надано можливість виправити недолік апеляційної скарги і єдиною причиною повернення апеляційної скарги та, відповідно, подальшого закриття касаційного провадження було те, що скаржник не захотів цей недолік виправити, хоча це було не складно.

17. Натомість у цій справі суд першої інстанції повернув позов з іншої причини - у зв`язку з тим, що на думку суду він був підписаний іншою, неуповноваженою особою. Предметом апеляційного оскарження було саме це питання. Ні суд першої інстанції, ні апелянт не піднімали питання щодо правильного чи неправильного розташування підпису в позові. Проте Велика Палата, погодившись із доводами апелянта щодо предмета оскарження, вийшла за межі доводів і вимог апеляційної скарги і знайшла іншу підставу для повернення позову - відсутність підпису під текстом позову, що Велика Палата розцінила як відсутність підпису в позові взагалі.

18. Я далеко не впевнений, що така ініціатива суду апеляційної інстанції узгоджується з положеннями ст. 308 КАС, включно з її другою частиною, де йдеться про можливість виходу за межі апеляційної скарги в разі, якщо «буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення». Нагадаю, що у цій справі Велика Палата не скасувала судове рішення, а навпаки залишила без змін резолютивну частину оскарженого рішення.

19. На моє переконання, вирішення питань, які виникають на стадії відкриття провадження у справі, належить до виключної інстанційної компетенції суду першої інстанції і роль суду апеляційної інстанції тут є досить обмеженою. Саме тому я вважаю, що Велика Палата, діючи як суд апеляційної інстанції, не повинна була встановлювати наявність чи відсутність підстав для повернення позову, якщо вони не були предметом оскарження, тим більше коли це робиться не з метою захисту прав особи. Натомість суд першої інстанції, дійсно, міг би залишити цей позов без руху, керуючись висновком Великої Палати у справі № 930/191/23, і дати позивачеві можливість виправити указаний недолік, що дозволило б уникнути надмірного формалізму і забезпечити належний баланс між інтересами.

20. Нагадаю, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на необхідності уникати надмірного формалізму при застосуванні норм процесуального права.

21. Для прикладу, у справі «Dos Santos Caladо та інші проти Португалії» (рішення від 31.03.2020, заяви № 55997/14, 68143/16, 78841/16 і 3706/17) ЄСПЛ нагадав, що «хоча право на звернення до засобу юридичного захисту, безумовно, залежить від визначених законом умов, суди повинні, застосовуючи процесуальні норми, уникати як надмірного формалізму, що підриває справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, що призводить до невиконання встановлених законом процесуальних умов... Сутність права на доступ до суду підривається, коли його регулювання перестає служити цілям правової визначеності та належного відправлення правосуддя і є своєрідним бар`єром, який перешкоджає стороні у справі отримати розгляд своєї справи по суті компетентним судом» (§ 117); надмірний формалізм «може бути наслідком особливо суворого тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду справи заявника по суті і є елементом, який може призвести до порушення права на ефективний захист з боку судів і трибуналів» (§ 116).

22. Зокрема у згаданій справі Конституційний суд визнав неприйнятною частину скарги заявниці у зв`язку з тим, що заявниця послалася виключно на підпункт «b» певного законодавчого положення, тоді як вона повинна була посилатися на його підпункт «f» цього положення. ЄСПЛ визнав, що національний закон дійсно вимагав, щоб такі заяви містили посилання на відповідний підпункт, на якому ґрунтується скарга, а тому ця вимога була законною. Вона також переслідувала легітимну мету, а саме повагу до верховенства права та належне здійснення конституційного правосуддя. Разом із тим, ЄСПЛ звернув увагу і те, що мова в даному випадку йшла суто про редакційну помилку, яка була очевидною у тому числі для Конституційного суду, у зв`язку з чим особливо суворе тлумачення останнім процесуальних правил у цій справі непропорційно обмежило право заявниці на розгляд по суті її скарги, в результаті чого заявниця не змогла скористатися засобом юридичного захисту, доступним їй за національним законодавством. ЄСПЛ окремо зауважив, що за відсутності можливості самому обрати необхідний підпункт, Конституційний Суд міг би запропонувати заявниці виправити зазначений недолік, як це передбачено національним законом, враховуючи, що оскаржуване питання незаконності правових норм було, по суті, чітким і очевидним з викладу заявницею підстав для оскарження.

Суддя Микола МАЗУР

[1] З огляду на специфіку американської правничої традиції судові рішення у Верховному Суді США ухвалються у формі "думок". Іншими словами, думка, підтримана більшістю суддів, стає рішенням суду (Majority opinion), а якщо ні, то вона стає окремою думкою, яка не погоджується з рішенням більшості (Dissenting opinion) або окремою думкою, яка погоджується з результатом розгляду, але повністю або частково з інших мотивів (Concurring Opinion).

[2] Nutrition Inst. v. Block, 749 F.2d 50, 51. URL: https://law.resource.org/pub/us/case/reporter/F2/749/749.F2d.50.82-2494.html.

[3] Scalia, Antonin. "Dissents." OAH Magazine of History, Volume 13, Issue 1, Fall 1998, P.23. URL: https://doi.org/10.1093/maghis/13.1.18.

[4] Окрема думка суддів Ренквіста, Скалії, Вайта і Томаса у справі Planned Parenthood v. Casey, 505 U.S. 833, 993 (1992). URL: https://caselaw.findlaw.com/court/us-supreme-court/505/833.html (хоча ця окрема думка була підписана кількома суддями, авторство наведеної цитати, з огляду на її специфічний і впізнаваний стиль, одностайно приписується судді Скалії).

Джерело: ЄДРСР 125435412

[ANTIRAID]

Дуже цікава окрема думка яка демонструє системну кризу розуміння прав людини в Україні, а також привалювання надмірного формалізму над здоровим глуздом. Раджу всім ознайомитись. В цьому випадку підтримую думку судді.