ANTIRAID Posted March 22 Report Posted March 22 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2025 року м. Київ Справа № 2а-16636/12/2670 Провадження № 11-161зва24 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого Уркевича В. Ю., судді-доповідача Кривенди О. В., суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В., за участю: секретаря судового засідання Іванової Н. П., заявника - генерального директора Приватного підприємства «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «Скала» ОСОБА_1, представника заявника - адвоката Сидоренка І. О., представників позивача - Яровенко А. В., Нескромної І. С., розглянула у відкритому судовому засіданні заяву Приватного підприємства «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «Скала» та ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2012 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 квітня 2013 року у справі № 2а-16636/12/2670 за позовом Київської міської державної адміністрації до Громадської організації «Інститут фінансових експертиз», Громадської організації «Інститут соціально-економічного моделювання» та Приватного підприємства «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «Скала» про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання і ВСТАНОВИЛА: 1. Київська міська державна адміністрація (далі - КМДА) 04 грудня 2012 року звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Громадської організації (далі - ГО) «Інститут фінансових експертиз», ГО «Інститут соціально-економічного моделювання» та Приватного підприємства «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «Скала» (далі - ПП «ВДК «Дім вина «Скала») про встановлення обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрації, мітинги, збори тощо) шляхом заборони відповідачам, а також іншим суб`єктам, які реалізують право на мирні зібрання, проведення таких заходів із 05 грудня 2012 року до 31 березня 2013 року на вулиці Інститутській у місті Києві. На обґрунтування позову позивач зазначав, що обмеження права на мирні зібрання на цій території є засобом забезпечення нормального функціонування органів державної влади та безпеки їх посадових осіб. 2. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 05 грудня 2012 року задовольнив позов КМДА. Встановив обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрації, мітинги, збори тощо) шляхом заборони ГО «Інститут фінансових експертиз», ГО «Інститут соціально-економічного моделювання» та ПП «ВДК «Дім вина «Скала», а також іншим суб`єктам, які реалізують право на мирні зібрання, проведення таких заходів із 06 грудня 2012 року до 31 березня 2013 року на вулиці Інститутській у місті Києві. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 березня 2013 року постанову суду першої інстанції залишив без змін. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09 квітня 2013 року відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній на час постановлення ухвали (далі - КАС України), відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПП «ВДК «Дім вина «Скала» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року у справі № 2а-16636/12/2670. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій 3. Відповідачі направили до КМДА письмові заяви (повідомлення) про намір провести масові заходи під стінами Національного банку України, що розташований за адресою: місто Київ, вулиця Інститутська, 9, а саме: - від ГО «Інститут фінансових експертиз» - про проведення мітингу у період з 03 грудня 2012 року до 31 грудня 2013 року, метою якого є висловлення протесту проти курсу економічних реформ в Україні. ГО «Інститут фінансових експертиз» зазначила, що кількість мітингувальників складатиме не менше 300 осіб. Під час проведення мітингу буде використовуватися звукопідсилювальна апаратура, плакати та транспаранти з відповідними гаслами, а також розташовуватися наметове містечко та сцена (трибуна); - від ГО «Інститут соціально-економічного моделювання» - про проведення мітингу у період з 30 листопада до 31 грудня 2012 року, метою якого є підтримання економічних реформ у державі. ГО «Інститут соціально-економічного моделювання» зазначила, що кількість мітингувальників складатиме до 500 осіб. Під час проведення мітингу будуть використовуватися гучномовці, підсилювальні пристрої, плакати з відповідними гаслами, піротехніка, фарби, а також буде розташовуватися наметове містечко та сцена; - від ПП «ВДК «Дім вина «Скала» - про проведення мітингу починаючи з 18 жовтня 2012 року та кожного наступного четверга, метою якого є привернення уваги до діяльності Національного банку України. Під час проведення мітингу будуть використовуватися звукопідсилювальна апаратура, мегафони, плакати та транспаранти. 4. Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві направило до КМДА лист від 04 грудня 2012 року № 1/5953-КОР про те, що проведення цих мітингів створить незручності пересічним громадянам, а також перешкодить нормальній діяльності Національного банку України та життєдіяльності міста. У листі також міститься прохання про звернення КМДА до судових органів щодо обмеження шляхом заборони, зокрема, відповідачам проводити заплановані ними масові заходи. У зв`язку із цим КМДА звернулася до суду з позовом, у якому просила встановити обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрації, мітинги, збори тощо). 5. Окружний адміністративний суд міста Києва 05 грудня 2012 року за наслідками розгляду позову у справі № 2а-16636/12/2670 прийняв постанову, залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року. Суд першої інстанції погодився з позицією позивача про встановлення обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрації, мітинги, збори тощо) шляхом заборони відповідачам та іншим суб`єктам, які реалізують право на мирні зібрання, проведення таких заходів із 06 грудня 2012 року до 31 березня 2013 року на вулиці Інститутській у місті Києві. Мотивував своє рішення тим, що, враховуючи вимоги статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статті 39 Конституції України, Закону України «Про основи національної безпеки України», Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», а також правила Порядку організації та проведення в м. Києві недержавних масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру, затвердженого рішенням КМДА від 24 червня 1999 року № 317/418 (далі - Порядок), організатори акцій подали зазначені повідомлення про проведення громадських заходів пізніше ніж за десять днів до дати запланованої акції, що унеможливлює створення належних умов для забезпечення громадського порядку та дотримання прав і свобод інших людей, зокрема, з боку Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві. Наведена вимога обумовлена необхідністю певного часу на створення КМДА та іншими державними органами належних умов для проведення заходів масового характеру та забезпечення державного і громадського порядку, життєдіяльності підприємств, установ і організацій, забезпечення захисту здоров`я людей під час проведення таких заходів. Також суд зазначив, що ПП «ВДК «Дім вина «Скала» у повідомленні не навело кількості учасників мітингів, що унеможливлює здійснення позивачем підготовчих заходів до проведення таких мітингів. Суд установив, що вулиця Інститутська у місті Києві, на якій розташований Національний банк України, перебуває в межах території, на якій відповідно до Порядку проводяться винятково загальнодержавні та загальноміські заходи. Натомість згідно з повідомленнями відповідачів під час проведення заходів вони планували утворення наметового містечка, будування сцени (проведення виступів та концертної програми), використання гучномовців та звукопідсилювальної апаратури, використання піротехніки, фарб, що призвело б до порушення громадського порядку. Стислий виклад змісту рішення Європейського суду з прав людини 6. ОСОБА_1 (генеральний директор ПП «ВДК «Дім вина «Скала») звернувся із заявою до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, Європейський суд), у якій зазначив про порушення приписів Конвенції, що полягало в тому, що йому створювали перешкоди у проведенні публічних заходів. Європейський суд розглянув заяву і 27 червня 2024 року ухвалив рішення у справі «Цімейко проти України» (Tsimeyko v. Ukraine, заява № 32960/13) (далі - Рішення ЄСПЛ), яким оголосив неприйнятними скарги стосовно постанови [національного суду в конкретній справі] від 28 лютого 2013 року, а решту скарг у заяві - прийнятними, та постановив, що були порушені: - стаття 11 Конвенції - право заявника на мирні зібрання через відсутність чіткої та передбачуваної процедури організації та проведення таких зібрань; - стаття 13 Конвенції - право заявника на ефективний захист свого права на проведення мирних зібрань під час і у зв`язку з розглядом національними судами його скарг на судові рішення, якими були запроваджені обмеження з проведення мирних зібрань. ЄСПЛ зауважив, що загальні принципи, застосовані у цій справі, та відповідне національне законодавство наведені в рішеннях у справах «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine), заява 20372/11, пункти 52 - 57, від 11 квітня 2013 року та «Черемський проти України» (Cheremskyy v. Ukraine), заява № 20981/13, пункти 11 - 13 і 25 - 33, від 07 грудня 2023 року. Європейський суд підкреслив, що він детально вивчив законодавчі положення, на які посилався Окружний адміністративний суд міста Києва у своїй постанові від 05 грудня 2012 року, і встановив, що вони не відповідали вимогам Конвенції щодо якості закону. Зокрема, вбачається, що унормоване право органів місцевого самоврядування стосовно подібного важливого питання, як свобода зібрань, не має законних підстав в українському законодавстві. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року, стаття 39 Конституції України та стаття 182 Кримінального кодексу України, взяті окремо чи у сукупності, також не становлять достатню законну підставу для встановлення обмежень права на свободу зібрань. Отже, не було необхідності перевіряти, чи було дотримано дві інші вимоги (законна мета та необхідність втручання), викладені у пункті 2 статті 11 Конвенції. Суд не знайшов підстав відходити від своїх висновків у цій справі та встановив, що була порушена стаття 11 Конвенції. У Рішенні ЄСПЛ мовиться й про те, що поняття ефективного засобу юридичного захисту означало, що заявник повинен був мати можливість домогтися розгляду судами його скарг, зокрема, на постанову від 05 грудня 2012 року до дати запланованих подій (див. рішення від 03 травня 2007 року у справі «Бьончковський та інші проти Польщі» (Baczkowski and Others v. Poland), заява № 1543/06, пункти 83 і 84). Також Європейський суд зазначив, що жодні передбачені законодавством терміни не зобов`язували суди ухвалювати свої остаточні постанови до запланованої дати проведення заходів заявником. Тому Суд не переконаний, що доступні заявнику засоби юридичного захисту, які мали ретроспективний характер, могли забезпечити належне відшкодування у зв`язку зі стверджуваними порушеннями Конвенції [див. згадане рішення у справі «Бьончковський та інші проти Польщі» (Baczkowski and Others v. Poland)]. У контексті наведеного Суд визнав, що у заявника не було ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з його скаргами за статтею 11 Конвенції і було порушено статтю 13 Конвенції. Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами 7. До Великої Палати Верховного Суду 23 липня 2024 року надійшла заява ОСОБА_1 та ПП «ВДК «Дім вина «Скала» про перегляд за виключними обставинами судових рішень у справі № 2а-16636/12/2670. Заявники просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2012 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 09 квітня 2013 року та ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову. Як підставу для перегляду судових рішень у справі заявники зазначають встановлення ЄСПЛ у рішенні від 27 червня 2024 року в справі «Цімейко проти України», яке набуло статусу остаточного, порушення Україною статей 11 та 13 Конвенції під час вирішення судом спору у справі № 2а-16636/12/2670. 8. Заявники посилаються на те, що із 06 грудня 2012 року до 31 березня 2013 року вони не могли проводити свої звичайні демонстрації перед Національним банком України, оскільки постанова суду від 05 грудня 2012 року забороняла їх проведення. З огляду на встановлені Рішенням ЄСПЛ факти порушення вимог закону та охоронюваних законом прав скаржників, на їх думку, судові рішення у справі № 2а-16636/12/2670 підлягають скасуванню, а в задоволенні позову КМДА потрібно відмовити відповідно до статті 10 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV). 9.В уточненій заяві про перегляд судових рішень за виключними обставинами заявники зазначають, що, на їхню думку, виконати Рішення ЄСПЛ можна лише шляхом відновлення судового розгляду справи. 10. У судовому засіданні ОСОБА_1 та представник ПП «ВДК «Дім вина «Скала» Сидоренко І. О. просили задовольнити вимоги, які були викладені в уточненій заяві про перегляд за виключними обставинами рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, у спосіб, який був би ефективним і справедливим. Позиція Великої Палати Верховного Суду 11. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, учасників справи, які з`явилися на судове засідання, перевірила викладені в заяві доводи й вирішила, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке. 12. За правилами частини першої та пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення цієї справи судом. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати заяву про перегляд судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, за нововиявленими або виключними обставинами (частина перша статті 362 КАС України). Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна ратифікувала Конвенцію, тим самим узявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції). Утілення таких гарантій відбувається шляхом застосування українськими судами під час розгляду справ практики ЄСПЛ як джерела права, що передбачено правилами статті 17 Закону № 3477-ІV, а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема й у частинах першій та другій статті 6 КАС України. Згідно з пунктом 1 статті 6 розділу І Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Одним з елементів закріпленого в цій статті права на справедливий суд є належне відправлення правосуддя. Судовий захист прав і свобод людини і громадянина потрібно розглядати як вид захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Брак такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності всіх перед законом та судом і у зв`язку із цим обмежувати право на судовий захист (абзац п`ятнадцятий пункту 3, абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення приписів частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002). Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. 13.За змістом пункту 1 статті 46 розділу ІІ Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною. Порядок виконання рішення Європейського суду, яке набуло статусу остаточного, встановлює, зокрема, Закон № 3477-IV. На підставі глави 3 цього Закону констатоване Європейським Судом порушення Конвенції може бути виконано шляхом виплати грошової компенсації, вжиття індивідуальних та/або загальних заходів. За статтею 10 згаданого Закону додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом. Згідно із Рекомендацією № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після ухвалення рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо: - коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; - коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції або в основі визнаного порушення лежали істотні процедурні помилки чи приписи, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні. 14. Велика Палата Верховного Суду враховує, що ЄСПЛ уже неодноразово ухвалював рішення про порушення Україною статті 11 Конвенції з огляду на те, що парламент не ухвалив закон на виконання вимог Конституції України, а суди у цій справі мотивували обмеження права на мирні зібрання актами, які не є законом. Так, у пунктах 51 та 52 рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine , заява № 20372/11) мовиться, що втручання у право на свободу мирних зібрань становитиме порушення статті 11 Конвенції, якщо воно не «встановлено законом», не переслідує одну або кілька легітимних цілей, зазначених у пункті 2, та не є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення такої цілі або цілей. Суд повторив, що вислів «встановлено законом» у статті 11 Конвенції вимагає не лише того, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який ідеться. Закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість регулювати свою поведінку, аби бути здатними - за потреби, за відповідної консультації - передбачити тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може спричинити його дія (див., наприклад, рішення у справах «Газета «The Sunday Times» проти Сполученого Королівства (№ 1)» (The Sunday Times v. the United Kingdom (no. 1)), від 26 квітня 1979 року, пункт 49, Series А № 30; «Реквеньї проти Угорщини» (Rekvenyi v. Hungary) [ВП], заява № 25390/94, пункт 34, ECHR 1999-III; «Ротару проти Румунії» (Rotaru v. Romania) [ВП], заява № 28341/95, пункт 55, ECHR 2000-V; та «Маестрі проти Італії» (Maestri v. Italy) [ВП], заява № 39748/98, пункт 30, ECHR 2004-І). Немає єдиної точки зору, зазначає ЄСПЛ у пункті 54 згаданого рішення, щодо застосовності Указу 1988 року та існування чіткого та передбачуваного порядку організації та проведення мирних демонстрацій. Практика національних судів також свідчить про неузгодженість позицій із цього питання […]. Дійсно, Конституція України передбачає певні загальні правила щодо можливих обмежень свободи зібрань, але ці правила вимагають подальшого розвитку в національному законодавстві. Єдиним існуючим документом, що визначає такий порядок, є Указ 1988 року, правила якого не є загальноприйнятними в якості належної процедури проведення демонстрацій, яка передбачає, як це підтверджується практикою національних судів […], інший порядок, ніж той, що визначений у Конституції України. Хоч Конституція України і вимагає завчасного повідомлення органів влади про намір провести демонстрацію та закріплює, що будь-яке його обмеження може встановлюватися лише судом, але Указ 1988 року, розроблений відповідно до Конституції СРСР 1978 року, передбачає, що особи, які бажають провести мирну демонстрацію, повинні отримати дозвіл від місцевих органів влади, які також мають право заборонити будь-яку таку демонстрацію. З преамбули Указу зрозуміло, що він був призначений для абсолютно інших цілей, а саме - надання органами влади засобів для висловлення своїх поглядів на користь певної ідеології лише деяким категоріям осіб, що саме по собі є несумісним із самою суттю свободи зібрань, що гарантується Конституцією України та Конвенцією. Як встановив національний суд […], демонстрації за Указом 1988 року розглядалися на предмет їхньої відповідності «неіснуючими конституціям неіснуючих суб`єктів». […] Європейський суд також відзначив, що, як загальновизнано, Постанова Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» стосується тимчасового застосування законодавства Радянського Союзу, і досі парламент України не ввів у дію жодного закону, який би регулював порядок проведення мирних демонстрацій, хоча статті 39 та 92 Конституції чітко вимагають того, щоб такий порядок було встановлено законом, тобто актом парламенту України. Хоча ЄСПЛ погодився з тим, що державі може знадобитися певний час для прийняття законодавчих актів протягом перехідного періоду, він не міг погодитися з тим, що затримка у понад двадцять років є виправданою, особливо коли йдеться про таке фундаментальне право, як свобода мирних зібрань (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine), заява № 20372/11). У рішенні від 7 грудня 2023 року у справі «Черемський проти України» (Cheremskyy v. Ukraine, заява № 20981/13) Європейський суд нагадав, що право на свободу зібрань, закріплене у статті 11 Конвенції, є основоположним правом у демократичному суспільстві та, як і право на свободу вираження поглядів, є однією з основ такого суспільства. Тож його не потрібно тлумачити вузько. Як таке це право поширюється як на приватні зустрічі, так і на зустрічі у громадських місцях, стаціонарні або у вигляді процесії; також воно може здійснюватися окремими учасниками і організаторами зборів. Втручання становитиме порушення статті 11 Конвенції, якщо тільки воно не буде «встановлено законом», не переслідуватиме одну або декілька законних цілей за пунктом 2 і не буде «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення відповідних цілей (пункт 27 рішення ЄСПЛ). 15.Велика Палата Верховного Суду має наголосити, що право громадян на мирні зібрання є їх невідчужуваним і непорушним правом, гарантованим Основним Законом України. Так, згідно зі статтею 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей. Застосування правил статті 39 Конституції України в системному зв`язку з приписами статті 92 Основного Закону України переконує в тому, що порядок організації проведення зборів має бути встановлений Верховною Радою України і винятково на підставі закону. Такий висновок узгоджується з Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення приписів частини першої статті 39 Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання) від 19 квітня 2001року № 4-рп/2001. Виходячи з положень пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України про те, що виключно законами визначаються права і свободи людини і громадянина та гарантії цих прав і свобод і що лише судом відповідно до закону може встановлюватись обмеження щодо реалізації права громадян на проведення масових зібрань (частина друга статті 39), Конституційний Суд України дійшов висновку, що визначення строків завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування з урахуванням особливостей мирних зібрань, їх форм, масовості, місця і часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання. 16.Натомість суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі мотивували свої рішення передусім Указом 1988 року № 9306-ХІ «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» та рішенням Київської міської ради від 24 червня 1999 року № 317/418, яким затверджено Порядок. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зазначив, що відповідно до Порядку для проведення недержавних масових заходів, за винятком проведення похоронних процесій, їх організаторами не пізніше ніж за 10 днів до проведення подається письмове повідомлення до виконавчого органу Київської міської ради. У повідомленні зазначається мета, форма, місце проведення заходу, маршрут проходження, час його початку та закінчення, передбачувана кількість учасників, прізвища, імена організаторів, місце їх проживання, номер контактного телефону, дата подачі повідомлення, необхідність (чи відсутність такої) використання звукопідсилювальної апаратури. Повідомлення підписується організаторами заходів. Також пунктом 9.2 цього ж Порядку передбачено, що під час масових акцій не допускається використання гучномовців та іншої звукопідсилювальної апаратури, встановлення малих архітектурних форм (кіосків, лотків, навісів, наметів, у тому числі тимчасових та пересувних, призначених для роздрібної торгівлі, інформаційних, рекламних, презентаційних та інших цілей) та об`єктів зовнішньої реклами (рекламних тумб, будь-яких стендів, щитів, панно, прапорів, екранів, транспарантів, наклейок та ін.) без погодження у порядку, визначеному законодавством. Суд апеляційної інстанції зазначив, що організатори акцій подали наведені повідомлення про проведення громадських заходів пізніше ніж за десять днів до дати запланованої акції, що унеможливлює створення належних умов для забезпечення громадського порядку та дотримання прав і свобод інших людей, зокрема, з боку Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві. У повідомленні ПП «ВДК «Дім вина «Скала» не зазначило кількість учасників мітингів, що унеможливлює здійснення позивачем підготовчих заходів до проведення таких мітингів. Апеляційний суд зауважив, що, як це випливає з повідомлень відповідачів, вони під час проведення заходів планували утворення наметового містечка, зведення сцени (проведення виступів та концертної програми), використання гучномовців та звукопідсилювальної апаратури, використання піротехніки, фарб, що, на думку колегії суддів, призвело б до порушення громадського порядку. Також колегія суддів вважала, що проведення зазначених заходів призведе до перешкоджання вільному доступу громадян та працівників до Національного банку України, що також порушує громадський порядок. 17. Велика Палата Верховного Суду переконана, що як Указ 1988 року, так і Порядок не відповідають ідеї забезпечення такого фундаментального права, як право на мирні зібрання, гарантоване Конституцією України. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України (пункт 1 Перехідних положень Конституції України). Тобто потрібно розрізняти закони України та інші акти, прийняті до схвалення Конституції України, а також після цього моменту. Указ 1988 року був уведений у дію до набуття чинності Конституцією України. Перед його застосуванням, суди мали оцінити, чи не суперечить цей нормативний акт Конституції України, і лише в тому разі, якщо б не було встановлено такої суперечності, мали право застосовувати його приписи. Інший нормативний акт, який застосували суди, - Порядок суперечить Конституції України, оскільки відповідно до статті 39 останньої обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання може встановлюватися судом відповідно до закону. Зазначений Порядок хоч і був прийнятий після схвалення Конституції України, проте не є законом, як того вимагає Конституція України. Отже, суди при вирішенні справи не врахували конституційних приписів, що регламентують право громадян на мирні зібрання, зокрема й того, що обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися виключно законом. Висновки за результатами розгляду заяви 18. Відповідно до частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення. 19.Отже, зміст та суть доводів заяви ОСОБА_1 та ПП «ВДК «Дім вина «Скала», генеральним директором якого є ОСОБА_1 , про перегляд судових рішень за виключними обставинами, законодавче визначення, за яких причин може відбутися втручання в судові рішення за наслідками їхнього перегляду за такими обставинами (зокрема, тоді, коли міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановила порушення Україною конвенційних зобов`язань саме під час розгляду конкретної судової справи), - у сукупності дають підстави ухвалити рішення про задоволення заяви про перегляд судових рішень, про які йдеться у ній, за виключними обставинами. Установивши згадані вище порушення прав заявників, установлені Європейським судом у справі «Цімейко проти України» (Tsimeyko v. Ukraine, заява № 32960/13), Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що ці права у справі, що розглядається, підлягають поновленню шляхом скасування рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалення нового рішення - про відмову в задоволенні позову. Керуючись статтями 344, 355, 356, 359, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Заяву Приватного підприємства «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «Скала» та ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2012 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 квітня 2013 року у справі № 2а-16636/12/2670 задовольнити. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2012 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 09 квітня 2013 року у справі № 2а-16636/12/2670 скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Київської міської державної адміністрації до Громадської організації «Інститут фінансових експертиз», Громадської організації «Інститут соціально-економічного моделювання» та Приватного підприємства «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «Скала» про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий В. Ю. Уркевич Суддя-доповідач О. В. Кривенда Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв Ю. Л. Власов К. М. Пільков І. А. Воробйова С. О. Погрібний М. І. Гриців О. В. Ступак О. А. Губська І. В. Ткач Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук Л. Ю. Кишакевич Є. А. Усенко В. В. Король Н. В. Шевцова Джерело: ЄДРСР 125933389 Quote
ANTIRAID Posted March 22 Author Report Posted March 22 ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна) судді Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю. 13 лютого 2025 року м. Київ справа № 2а-16636/12/2670 провадження № 11-161зва24 у справі за позовом Київської міської державної адміністрації до Громадської організації «Інститут фінансових експертиз», Громадської організації «Інститут соціально-економічного моделювання» та Приватного підприємства «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «Скала» про обмеження реалізації права на мирні зібрання за заявою Приватного підприємства «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «Скала» та ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2012 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 квітня 2013 року Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення. І. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. ОСОБА_1 є директором Приватного підприємства «Виробничо-дистриб`юторська компанія «Дім вина «Скала» (далі - ПП «ВДК «Дім вина «Скала»). 2. ПП «ВДК «Дім вина «Скала» направило до Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА) письмове повідомлення (заяву) про намір провести мітинг під стінами Національного банку України, що розташований за адресою: місто Київ, вулиця Інститутська, 9, починаючи з 18 жовтня 2012 року та кожного наступного четверга, метою якого є привернення уваги до діяльності Національного банку України. Під час проведення мітингу будуть використовуватися звукопідсилювальна апаратура, мегафони, плакати і транспаранти. 3. КМДА звернулася до суду з позовом, у якому просила встановити обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрації, мітинги, збори тощо). 4. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 05 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року, встановив обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрації, мітинги, збори тощо) шляхом заборони, зокрема, ПП «ВДК «Дім вина «Скала» проведення таких заходів із 06 грудня 2012 року по 31 березня 2013 року на вулиці Інститутській у місті Києві. 5. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09 квітня 2013 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПП «ВДК «Дім вина «Скала» на зазначені судові рішення. 6. ОСОБА_1 (директор ПП «ВДК «Дім вина «Скала») звернувся із заявою до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у якій зазначив про порушення приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що полягало в тому, що йому створювали перешкоди у проведенні публічних заходів. 7. ЄСПЛ розглянув названу заяву і 27 червня 2024 року ухвалив рішення у справі «Цімейко проти України» (Tsimeyko v. Ukraine, заява № 32960/13) (далі - Рішення), яким оголосив, зокрема, про прийнятність скарги стосовно постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2012 року, та постановив, що були порушені: - стаття 11 Конвенції - право заявника на мирні зібрання через відсутність чіткої та передбачуваної процедури організації та проведення таких зібрань; - стаття 13 Конвенції - право заявника на ефективний захист свого права на проведення мирних зібрань під час і у зв`язку з розглядом національними судами його скарг на судові рішення, якими були запроваджені обмеження з проведення мирних зібрань. 8. До Великої Палати Верховного Суду 23 липня 2024 року надійшла заява ОСОБА_1 та ПП «ВДК «Дім вина «Скала» про перегляд за виключними обставинами судових рішень у справі № 2а-16636/12/2670. Заявники просили скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2012 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 09 квітня 2013 року та ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову. Як підставу для перегляду судових рішень у справі заявники зазначили встановлення ЄСПЛ у рішенні від 27 червня 2024 року в справі «Цімейко проти України», яке набуло статусу остаточного, порушення Україною статей 11 та 13 Конвенції під час вирішення судом спору у справі № 2а-16636/12/2670. 9. Заявники переконували, що виконати Рішення ЄСПЛ можна лише шляхом відновлення судового розгляду справи. 10. Велика Палата Верховного Суду постановою від 13 лютого 2025 року задовольнила заяву ПП «ВДК «Дім вина «Скала» і ОСОБА_1 . Скасувала судові рішення у справі № 2а-16636/12/2670, що були предметом перегляду. Ухвалила нове рішення, яким відмовила у задоволенні позову КМДА про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання. 11. Велика Палата Верховного Суду врахувала, що ЄСПЛ уже неодноразово ухвалював рішення про порушення Україною статті 11 Конвенції з огляду на те, що парламент не ухвалив закон на виконання вимог Конституції України, а суди у цій справі мотивували обмеження права на мирні зібрання актами, які не є законом. 12. Наголосила, що право громадян на мирні зібрання є їх невідчужуваним і непорушним правом, гарантованим Основним Законом України. 13. Зазначила, що застосування правил статті 39 Конституції України в системному зв`язку з приписами статті 92 Основного Закону України переконує в тому, що порядок організації проведення зборів має бути встановлений Верховною Радою України і винятково на підставі закону. 14. Зауважила, що суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі мотивували свої рішення передусім Указом 1988 року № 9306-ХІ «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» та рішенням Київської міської ради від 24 червня 1999 року № 317/418, яким затверджено Порядок організації та проведення в місті Києві недержавних масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру (далі - Порядок). 15. Дійшла переконання, що як Указ 1988 року, так і Порядок не відповідають ідеї забезпечення такого фундаментального права, як право на мирні зібрання, гарантоване Конституцією України. 16. Виснувала, що суди при вирішенні справи не врахували конституційних приписів, що регламентують право громадян на мирні зібрання, зокрема й того, що обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися виключно законом. 17. На основі наведеного вирішила, що зміст та суть доводів заяви ОСОБА_1 та ПП «ВДК «Дім вина «Скала», директором якого є ОСОБА_1, про перегляд судових рішень за виключними обставинами, законодавче визначення, за яких підстав може відбутися втручання в судові рішення за наслідками їхнього перегляду за такими обставинами (зокрема, коли міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановила порушення Україною конвенційних зобов`язань саме під час розгляду конкретної судової справи), - у сукупності дають підстави ухвалити рішення про задоволення заяви про перегляд судових рішень, про які йдеться у ній, за виключними обставинами. ІІ. ЗМІСТ ОКРЕМОЇ ДУМКИ 18. З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду погодитися не можна з огляду на таке. 19. Статтею 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру. Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні. Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом. 20. Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. 21. Перегляд судових рішень у зв`язку з ухваленням ЄСПЛ рішення, у якому встановлено порушення Конвенції, є одним з механізмів забезпечення дієвості принципу відповідальності держави перед людиною за свою діяльність. 22. Метою цього механізму є виконання остаточного рішення ЄСПЛ у справі, в якій національний суд допустив порушення норм Конвенції. 23. Звертаючись із заявою про перегляд судових рішень у зв`язку з ухваленням ЄСПЛ рішення, в якому встановлено порушення Конвенції, особа, на користь якої ухвалено таке рішення, домагається насамперед усунення наслідків порушення її прав, гарантованих Конвенцією. 24. Усунення наслідків шляхом перегляду судових рішень національних судів забезпечується, наскільки це можливо, відновленням попереднього правового становища, яке особа (заявник) мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum). 25. Водночас Комітет міністрів Ради Європи у своїй Рекомендації від 19 січня 2000 року N R(2000)2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» зауважив, що у виняткових випадках повторний розгляд справи або поновлення провадження є найбільш ефективним, якщо не єдиним засобом досягнення restitutio in integrum, та наголосив, що компетентні органи держави-відповідача самі вирішують, які заходи, зважаючи на наявні в національній правовій системі засоби, є найбільш відповідними для досягнення зазначеного принципу. 26. По-перше, відповідно до пункту 4 резолютивної частини Рішення ЄСПЛ «встановлення порушення саме собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, завданої заявнику». 27. Отже, висновків про необхідність чи можливість застосування будь-яких інших засобів індивідуального характеру, зокрема поновлення судового розгляду, там немає. 28. По-друге, повертаючись до справи, в якій за висновками ЄСПЛ національні суди допустили порушення норм Конвенції, варто наголосити, що вона стосувалася заборони проведення мирних зібрань на вулиці Інститутській у місті Києві з 06 грудня 2012 року по 31 березня 2013 року. 29. Отже, є безпредметним скасування за зверненням заявника постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2012 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 квітня 2013 року, оскільки таке скасування у жодному випадку не надасть йому можливості провести мирне зібрання на вулиці Інститутській у місті Києві з 06 грудня 2012 року по 31 березня 2013 року. 30. По-трете, у своєму Рішенні ЄСПЛ провів аналіз законодавчих положень, на які послався Окружний адміністративний суд міста Києва у постанові від 05 грудня 2012 року, зробив висновок, що вони не відповідають вимогам Конвенції щодо якості закону, та наголосив, що нормотворче право органів місцевого самоврядування щодо такого важливого питання, як свобода зібрань, не має законних підстав в українському законодавстві. 31. Ці законодавчі положення не є чинними. Так, Указ 1988 року № 9306-ХІ «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» не підлягає застосуванню на території України від 07 травня 2022 року на підставі Закону України «Про дерадянізацію законодавства України», а рішення Київської міської ради від 24 червня 1999 року № 317/418, яким затверджено Порядок, втратило чинність на підставі рішення цієї ради від 19 грудня 2019 року № 470/8043. Тому оцінка цих актів Великою Палатою Верховного Суду у 2025 році не мала жодного змісту. 32. Правова оцінка ЄСПЛ цих актів є сигналом насамперед для законодавця з метою приведення національного законодавства у відповідність з нормами Конвенції, а не суду, який застосував «неякісний закон», позаяк ЄСПЛ навіть не досліджував скаргу в частині ствердження заявником порушення статті 11 Конвенції на предмет дотримання державою таких елементів, як законна мета та необхідність втручання. 33. По-четверте, щодо ефективності здійснення повторного перегляду справи для досягнення restitutio in integrum слід зазначити, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2012 року вже виконана, а поворот її виконання [за відсутності механізму «повернення у часі»] неможливий. 34. Скасування цього судового рішення не призведе до досягнення restitutio in integrum та не є справедливою сатисфакцією для заявника, оскільки порушення його права встановив ЄСПЛ, тобто будь-якої необхідності дублювання цих висновків у постанові Великої Палати Верховного Суду немає. 35. Констатуючи порушення статті 13 Конвенції, ЄСПЛ зазначив, що поняття ефективного засобу юридичного захисту означало, що заявник повинен був мати можливість домогтися розгляду судами його скарг, зокрема, на постанову від 05 грудня 2012 року до дати запланованих подій [див. рішення від 03 травня 2007 року у справі «Бьончковський та інші проти Польщі» (Baczkowski and Others v. Poland), заява № 1543/06, пункти 83 і 84]. 36. Скасування судових рішень у справі № 2а-16636/12/2670 у зв`язку із встановленням міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом не надасть заявникові ефективного способу захисту, тому що не забезпечить розгляду його скарг, зокрема, на постанову від 05 грудня 2012 року до дати запланованих подій. 37. Підсумовуючи зазначене вище, вважаю, що основною метою перегляду судового рішення за виключними обставинами у зв`язку із встановленням міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом є ефективне забезпечення відновлення порушених прав заявника, такий перегляд необхідний у виняткових випадках, коли повторний розгляд справи або поновлення провадження є найбільш ефективним, якщо не єдиним засобом досягнення restitutio in integrum. 38. Скасування судових рішень національних судів, які виконані та поворот виконання яких неможливий, задля дублювання висновків ЄСПЛ жодним чином не впливає на права заявника [порушення яких констатував ЄСПЛ], тому належним процесуальним рішенням Великої Палати Верховного Суду з урахуванням принципу правової визначеності була б відмова в задоволенні заяви ОСОБА_1 та ПП «ВДК «Дім вина «Скала» про перегляд судових рішень за виключними обставинами. Суддя С. Ю. Мартєв Джерело: ЄДРСР 125933400 Quote
ANTIRAID Posted March 22 Author Report Posted March 22 Це дуже важливе рішення з точку зору застосування норм Конституції України та відсутності Закону. Суд зазначив: 17. Велика Палата Верховного Суду переконана, що як Указ 1988 року, так і Порядок не відповідають ідеї забезпечення такого фундаментального права, як право на мирні зібрання, гарантоване Конституцією України. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України (пункт 1 Перехідних положень Конституції України). Тобто потрібно розрізняти закони України та інші акти, прийняті до схвалення Конституції України, а також після цього моменту. Указ 1988 року був уведений у дію до набуття чинності Конституцією України. Перед його застосуванням, суди мали оцінити, чи не суперечить цей нормативний акт Конституції України, і лише в тому разі, якщо б не було встановлено такої суперечності, мали право застосовувати його приписи. Інший нормативний акт, який застосували суди, - Порядок суперечить Конституції України, оскільки відповідно до статті 39 останньої обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання може встановлюватися судом відповідно до закону. Зазначений Порядок хоч і був прийнятий після схвалення Конституції України, проте не є законом, як того вимагає Конституція України. Отже, суди при вирішенні справи не врахували конституційних приписів, що регламентують право громадян на мирні зібрання, зокрема й того, що обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися виключно законом. Quote
Recommended Posts
Join the conversation
You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.