Постанова ШААС про залишення в силі рішення КОАС щодо протиправності ДМС у прийняті декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства рф та зобов'язання розглянути звернення

[ANTIRAID]

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/26814/24 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДМС у місті Києві та Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у місті Києві та Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області щодо відмови у прийнятті в ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 щодо прийому у неї декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації із врахуванням висновків суду.

В якості підстави позову зазначено про незгоду з діями відповідача щодо відмови у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Центральне міжрегіональне управління ДМС України у м. Києві та Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з неповним та невірним з`ясуванням фактичних обставин справи, порушенням норм матеріального права.

Зокрема відповідач вказує, що позивачу необхідно було надати документ про припинення громадянства рф до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області або його територіальних підрозділів до 18.11.2021; у визначений законодавством термін позивачем не надано підтверджуючих документів про існування незалежних від особи причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства та не надано документ про припинення громадянства рф.

Також апелянт наголошує, що позивачем не було виконано зобов`язання припинити громадянство рф, а незалежних від неї причин неотримання документа про припинення не існувало; позивач в період з 18.11.2019 по 18.11.2021 мала достатньо часу аби зібрати всі необхідні документи та відповідно до вимог чинного законодавства України припинити громадянство рф.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року та від 28 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

09 грудня 2024 року представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого просить стягнути з Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

03 січня 2025 року відповідачем подано відповідь на відзив.

Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до фактичних обставин справи, 18.11.2019 Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області прийнято відносно ОСОБА_1 рішення про оформлення набуття громадянства України відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство».

10.08.2019 позивач взяла на себе зобов`язання протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство російської федерації і подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України документ про припинення громадянства російської федерації.

25.10.2021 позивачем було подано пакет документів до консульської установи рф на вихід з громадянства рф за реєстраційним №269100441 і отримано підтверджуючий документ, який невідкладно було подано відповідачу.

Згодом, позивач отримала лист від Міністерства закордонних справ рф від 11.10.2022 №27045/кд-гр, в якому було повідомлено, що її заява стосовно припинення громадянства рф була погоджена з МВД росії та ФСБ росії, проте з причини зупинення діяльності російських закордонних установ на території України відповідне рішення не було прийняте. Зокрема, позивачу було рекомендовано звернутися з даного питання в дипломатичне представництво або консульство рф.

У зв`язку з об`єктивною неможливістю отримати підтвердження припинення іноземного громадянства, 06.11.2023 позивач звернулась до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області зі зверненням до якого були долучені відповіді рф та декларація про відмову від іноземного громадянства.

Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області було направлено відповідь №3-2295/6/8010-23/8010.4.2/33-24 від 08.01.2024, у якій зазначалося, що у позивача відсутні підстави для подання декларації про відмову від громадянства російської федерації з причини того, що вона не належить до осіб, які мають право на подачу декларації.

07.02.2024 позивач повторно звернулася до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області з листом та подала декларацію про відмову від іноземного громадянства. Також було долучено довідку з посольства рф в Україні від 25.10.2021 та відповідь МЗС рф від 11.10.2022.

Надалі, листом від 13.02.2024 №3-234/6/8010-24/8010.4.2/397-24 Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області зазначило, що в позивача відсутні підстави для подання декларації про відмову від громадянства російської федерації, оскільки вона не належить до категорій осіб, які мають на це право.

Вважаючи протиправною відмову у прийнятті декларації, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 4 Конституції України установлено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

За умовами пункту 2 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Законом України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон України «Про громадянство України»).

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про громадянство України» громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; реєстрація громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи; зобов`язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України; незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури; (абзац 13); декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав (абзац 16).

Порядок набуття громадянства України визначений розділом ІІ Закону України «Про громадянство України», а підстави набуття громадянства України установлені статтею 6 Закону України «Про громадянство України», якою, зокрема, передбачено, що громадянство України набувається за територіальним походженням (пункт 2 частини першої статті 6 Закону).

Умови набуття громадянства України за територіальним походженням установлені статтею 8 Закону України «Про громадянство України».

За приписами частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» (у редакції, чинній на час звернення позивача із заявою про оформлення набуття громадянства) особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства. Іноземці із числа осіб, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка отримала посвідку на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». .

Іноземці, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства (частина п`ята статті 8 Закону України «Про громадянство України»).

Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначений Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок № 215).

Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України, рішення за якими приймаються територіальними органами Державної міграційної служби України установлений розділом IV Порядку №215, зокрема, пунктом 92 якого передбачено, що територіальні органи ДМС України приймають рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням.

За правилами абзацу 11 пункту 92 Порядку №215 до повноважень територіальних органів Державної міграційної служби України також належить скасування прийнятих ними рішень про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 Закону України «Про громадянство України».

За правилами пункту 118 розділу V Порядку №215 передбачено, що особам, які проживають на території України і набули громадянство України, за винятком осіб, які взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, територіальні підрозділи Державної міграційної служби України видають паспорти громадянина України або свідоцтва про належність до громадянства України.

Особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон (пункт 119 розділу V Порядку №215).

На час виникнення спірних правовідносин, редакція пункту 119 Порядку №215 не змінювалася з 05 червня 2012 року.

Відповідно до статті 5 Указу Президента України від 27 березня 2001 року № 215 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 405, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16 серпня 2012 року №715 (далі - наказ МВС України № 715) затверджено зразки документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, та журналів обліку.

Станом на грудень 2023 року і до сьогодні чинний зразок документа під назвою «Декларація про відмову від іноземного громадянства» (форма 45,) затверджений наказом МВС України №715.

Зміст цього документа викладено наступним чином: «Я, _(прізвище, ім`я, по батькові)_ ,___ _________ _____ (року народження), громадянин(ка) _(назва держави)_ відмовляюся від іноземного громадянства (підданства) _(назва держави)_, у зв`язку з тим, що існують незалежні від мене причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства)_(назва держави)_,а саме:

1) у мене уповноваженими органами _ (назва держави)_(зазначити дату) було прийнято клопотання про припинення мого громадянства (підданства) __ (назва держави)_, проте в установлений її законодавством строк протягом _(назва держави)_ я не отримав (не отримала) документа про припинення громадянства (підданства) цієї держави. Повідомлень від уповноважених органів__ (назва держави)_ про відмову в задоволенні мого клопотання я не отримував (не отримувала);

2) у мене уповноваженими органами _( назва держави)_ було прийнято клопотання про припинення мого громадянства (підданства) (зазначити дату) , проте протягом двох років я не отримав (зазначити дату) _ (назва держави)_(не отримала) документа про припинення громадянства (підданства) цієї держави. Повідомлень від уповноважених органів _( назва держави)_про відмову в задоволенні мого клопотання я не отримував (не отримувала). Строк розгляду клопотань про припинення громадянства цієї держави не встановлено;

3) у законодавстві _(назва держави)_ відсутня процедура припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи;

4) процедура оформлення припинення громадянства (підданства) _( назва держави)_ не здійснюється;

5) вартість оформлення виходу з громадянства (підданства) _ (назва держави)_ становить, що перевищує половину розміру _(зазначити вартість у гривневому еквіваленті)_мінімальної заробітної плати, установленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянства України.

Станом на _(дата набуття особою громадянства України) розмір мінімальної заробітної плати в Україні становив_____.

У зв`язку з викладеним вище я зобов`язуюся повернути паспорт громадянина _ (назва держави)_ до уповноважених органів цієї держави,не користуватися правами громадянина (підданого) _ (назва держави)_і не виконувати обов`язків, передбачених її законодавством для громадян (підданих) цієї держави.

Мені_____(прізвище, ім`я, по батькові)_ повідомлено, що в разі невиконання мною цього зобов`язання я втрачу громадянство України на підставі статті 19 Закону України "Про громадянство України" або його буде скасовано на підставі статті 21 цього Закону. Дата: ___ __________ 20___ року (підпис)».

З 19 грудня 2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про громадянство України» щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб» від 14 грудня 2021 року №1941-IX (далі - Закон №1941-IX), яким, зокрема, визначені особливі умови для певного переліку осіб, які можуть подати декларацію про відмову від іноземного громадянства, поза межами загальної процедури. Цим же Законом затверджені нові види таких декларацій, переліком яких доповнено статтю 1 Закону України «Про громадянство України».

Пунктом 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1941-IX установлено, що право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства у разі неможливості виконати зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) мають особи, які набули громадянство України у період з 1 січня 2018 року до набрання чинності цим Законом та:

1) які в установленому законодавством України порядку проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України або які в установленому законодавством України порядку проходили військову службу за контрактом у Збройних Силах України, контракт яких припинено (розірвано), та звільнені з військової служби з підстав, передбачених підпунктами «а», «б» пунктів 1-3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

2) які мають визначні заслуги перед Україною або прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України;

3) які в установленому законодавством України порядку проходять військову службу у Збройних Силах України та нагороджені державною нагородою України;

4) є іноземцями з числа осіб, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»;

5) які є громадянами держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, що зазнали у країні своєї громадянської належності переслідувань через політичні переконання, що підтверджується документом, передбаченим цим Законом.

Відповідно до Закону України від 06 червня 2019 року № 2743-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які брали участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України» та Закону України № 1941-IX щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 грудня 2021 року № 989 (далі - наказ МВС № 989) затверджено зразки деяких документів, які подаються для набуття громадянства України іноземцями, які мають визначні заслуги перед Україною або прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України, які брали (беруть) участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України, та іноземцями, які зазнали переслідувань.

Отже, саме наказом МВС № 989 затверджено нові зразки декларації для осіб, що підпадають під дію Закону України № 1941-IX. Проте, зразок декларації, затвердженої наказом МВС України № 715 також є чинним.

Вихід з громадянства рф особи, яка проживає на території іноземної держави, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи у спрощеному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 федерального закону від 31 травня 2002 року № 62-ФЗ «Про громадянство РФ» (далі - Закон № 62-ФЗ).

Стаття 32 Закону № 62-ФЗ визначає прядок подання заяв з питань громадянства рф та передбачає, що заява з питань громадянства рф подається за місцем проживання заявника:

а) особою, яка проживає на території рф, - до територіального органу федерального органу виконавчої влади у сфері внутрішніх справ;

б) особою, яка проживає за межами рф і не має місця проживання на території РФ, - дипломатичне представництво або консульська установа рф, що знаходяться за межами рф.

Заява подається особисто заявником.

У випадку, якщо заявник не може особисто подати заяву у зв`язку з обставинами, що мають винятковий характер та підтверджені документально, заяви та необхідні документи можуть бути передані для розгляду через іншу особу або надіслані поштою. У цьому випадку справжність підпису особи, яка підписала заяву, та вірність копії документа, що додається до заяви, її оригіналу засвідчуються нотаріально.

Строк розгляду заяви про вихід із громадянства відповідно до частини другої статті 35 Закону № 62-ФЗ складає один рік з моменту подання заяви з усіма документами.

Порядок розгляду питань громадянства рф регламентується Положенням про порядок розгляду питань громадянства РФ, затвердженим указом президента рф від 14 листопада 2002 року № 1325 (далі - Положення № 1325), яке визначає певні особливості, за умови дотримання яких може бути прийнята заява про вихід (припинення) з громадянства рф, у тому числі в оформленні заяви, яка складається у двох примірниках (кожен на бланку) за формою, що відповідає конкретним підставам припинення громадянства РФ (додатки № 4, 5, 6).

Також Положення № 1325 вимагає, щоб заява про вихід із громадянства рф складалася російською мовою. Усі подані разом із заявою документи, виконані не російською мовою, підлягають перекладу російською мовою. Правильність перекладу чи справжність підпису перекладача має бути засвідчена відповідно до законодавства рф про нотаріат.

Відповідно до статті 64 Конституції України, статей 12-1, 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», статей 7, 34, 37 та 38 Закону України «Про нотаріат», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнято постанову №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», відповідно до пункту 1 якої, з 16 грудня 2023 року запроваджено засвідчення справжності підпису, зокрема, на заяві про вихід з громадянства рф.

Принципи та правила, що, зокрема, стосуються громадянства фізичних осіб, , з якими має узгоджуватися внутрішньодержавне право держав-учасниць, встановлені Європейською конвенцією про громадянство від 06 листопада 1997 року, ратифікованою Законом України від 20 вересня 2006 року № 163-V « Про ратифікацію Європейської конвенції про громадянство» (із застереженнями щодо пункту 2 статті 8 та глави VII) (далі - Європейська конвенція).

Умови втрати громадянства за ініціативою особи визначені статтею 8 Європейської конвенції, частиною першою якої встановлено, що кожна держава-учасниця дозволяє відмовлятися від її громадянства, якщо відповідні особи не стануть внаслідок цього особами без громадянства.

Держава-учасниця не може зумовлювати набуття або збереження її громадянства відмовою від іншого громадянства або його втратою, якщо така відмова чи втрата є неможливою або не може розумно вимагатися (стаття 16 Європейська конвенція).

Завдання та основні засади адміністративного судочинства визначені статтею 2 КАС України, відповідно до частини другої якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 😎 пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Нормами Закону України «Про громадянство України» передбачено можливість набуття громадянства України за територіальним походженням, за умови звернення іноземця з відповідною заявою, однак положення частини другої статті 8 Закону України «Про громадянство України» містять імперативний припис щодо обов`язку таких осіб одночасно із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подати зобов`язання припинити іноземне громадянство.

Надалі, у разі одержання позитивного рішення щодо вирішення такої заяви, іноземцю видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, на підставі якої він має право оформити тимчасове посвідчення, що діє не більше двох років. Тому лише у разі виконання ним обов`язку припинити іноземне громадянство, така особа має право отримати паспорт України.

Водночас, запроваджуючи інститут подання декларації про відмову від іноземного громадянства, законодавець в імперативному порядку насамперед зобов`язав іноземця, який звернувся із відповідною заявою до органу ДМС протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подати документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України. Такі дії передбачають активну поведінку іноземця, спрямовану на безпосереднє самостійне вирішення питання щодо отримання ним документу про припинення громадянства (підданства) іншої держави.

І лише за певних причин, перелік та форма, яких наведено у статті 1 Закону України «Про громадянство України» (що насамперед передбачають вжиття іноземцем активних дій, зокрема, звернення до уповноваженого органу країни, від громадянства якої він має бажання відмовитися) та за умови доведення факту вжиття іноземцем усіх заходів задля отримання документу про відмову від попереднього громадянства, орган ДМС може прийняти у іноземця декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Це означає, що особа, яка набула громадянство України на загальних підставах за результатами вирішення її заяви про прийняття до громадянства України впродовж дворічного строку з моменту набуття такого громадянства повинна вчинити дії, спрямовані на отримання документа про припинення громадянства (підданства) іншої держави. І лише у разі невирішення такого питання у строки, передбачені законодавством країни громадянської належності чи відмови у вирішенні такої заяви за результатами звернення іноземця (за незалежних від нього причин, що розкриті та перелічені у Законі) він має право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства безпосередньо до органу ДМС, що приймав його заяву.

Крім того, визначаючи певну процедуру виходу з громадянства рф, законодавством цієї країни насамперед передбачено, що особа повинна подати відповідну заяву, у якій висловити таке прохання як особисто або, як виняток, подати її через іншу особу, або надіслати поштою, за умови нотаріального засвідчення. Тобто громадяни рф мають декілька варіантів вирішення такого питання, у тому числі і у разі настання обставин, що є винятковими. Водночас такі заяви за законодавством рф можуть розглядатися протягом року з дня звернення.

Підсумовуючи викладене, суд констатує, що межі дії приписів абзацу 13 частини першої статті 1 Закону України «Про громадянство України» у спірних правовідносинах необхідно оцінювати, виходячи із оцінки активних дій іноземця, які ним вчинялися з дати набуття ним громадянства України, щодо отримання документа про припинення іноземного громадянства.

Суд ураховує, що після 24 лютого 2022 року, у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року, Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства рф в Україні з огляду на припинення роботи його відділів на території України.

Проте, особи, що мають бажання відмовитись від громадянства рф не позбавлені права звернутися до дипломатичних представництв рф, що продовжують працювати поза межами України, в інших територіально наближених країнах, обравши будь-який зручний для них спосіб звернення. Тим більш, що питання нотаріального завіряння документів для оформлення таких заяв в Україні наразі урегульоване, про що 08 серпня 2022 року Нотаріальною палатою видано інформаційний лист під назвою «Щодо засвідчення справжності підпису громадян держави-агресора рф на заявах про вихід з такого громадянства» відповідно до підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 червня 2022 року № 719).

За таких обставин, з 24 лютого 2022 року органи ДМС можуть прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства від колишніх громадян російської федерації, які набули громадянство України на загальних підставах до 24 лютого 2022 року за двох умов:

- якщо такі особи як до, так і після 24 лютого 2022 року вже безпосередньо зверталися до уповноваженого органу рф, з відповідною заявою, у якій виявили бажання припинити попереднє громадянство, проте не отримали інформації щодо вирішення їхньої заяви протягом строків її розгляду, що підтверджується доказами;

- якщо такі особи як до, так і після 24 лютого 2022 року вже безпосередньо зверталися до уповноваженого органу рф з відповідною заявою, отримали негативну відповідь та надали докази, що підтверджують ці обставини.

В інших випадках відсутні правові підстави для прийняття такої декларації у межах процедури, визначеної Законом України «Про громадянство України», установленої для оформлення громадянства.

Як установлено судами у цій справі, ОСОБА_1 набула громадянство України відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство», у зв`язку із чим, взяла на себе зобов`язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття громадянства.

Суд зауважує, що частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування у спорі покладено на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Водночас суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття рішень, що містять невмотивовані висновки або обґрунтовані загальними фразами, а не конкретними аргументами, що повинні містити відповідь на ключові питання, за яких виник спір. Тому негативне для особи рішення повинно бути належним чином вмотивоване.

Як убачається із матеріалів справи, звернувшись до відповідача з проханням прийняти у нього декларацію про відмову від іноземного громадянства, позивач повідомляв про наявність довідки з посольства рф в Україні від 25.10.2021 та відповідь МЗС рф від 11.10.2022.

Зокрема, з листа Міністерства закордонних справ рф від 11.10.2022 №27045/кд-гр, вбачається, що заява позивача стосовно припинення громадянства рф була погоджена з МВД росії та ФСБ росії, проте з причини зупинення діяльності російських закордонних установ на території України відповідне рішення не було прийняте.

Оцінюючи зміст листа відповідача від 13.02.2024 №3-234/6/8010-24/8010.4.2/397-24, наданого на заяву ОСОБА_1 щодо прийняття у неї декларації, колегія суддів висновує невідповідність відмови відповідача вимогам частини другої статті 2 КАС України в частині обґрунтованості та безсторонності, оскільки, отримавши від позивача документи, відповідач обмежився лише роз`ясненнями норм законодавства щодо загальної процедури припинення іноземного громадянства та не надав вмотивованої відповіді на жодний із аргументів ОСОБА_1 , викладені нею у заяві про прийняття декларації.

Водночас, з встановлених обставин справи та наявних доказів у справі вбачається, що позивачем вчинялися необхідні дії задля припинення громадянства російської федерації, однак такі не призвели до певних правових результатів з незалежних від позивача причин.

Суд зазначає, що, в такому випадку, законодавство передбачає можливість подання декларації про вихід з громадянства російської федерації, позаяк, за ч. 1 ст. 1 Закону №2235-III, декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.

Суд також враховує, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України 24.02.2022 були офіційно розірвані дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією, та, відповідно, посольства та консульства російської федерації в Україні припинили свою діяльність.

Таким чином, визнання офіційно цього факту не потребує додаткового доведення з боку позивача про наявність незалежної від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства. У законодавстві України відсутнє правове регулювання процедури припинення іноземного громадянства за ініціативою особи в разі ведення воєнних дій між Україною та відповідною державою громадянства такої особи.

З огляду на встановлені обставини та норми закону, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Згідно з частиною 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення, усі наведені аргументи апелянта не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Таким чином, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України .

Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Надаючи оцінку вимогам позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Згідно із статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина сьома стаття 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами третьою, четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частина перша стаття 1 Закону № 5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частина перша стаття 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц.

Вказане також узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах № 810/2816/18, № 810/3806/18), від 22 листопада 2019 року у справі № 810/1502/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

З системного аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Згідно з договором про надання правової допомоги №294 від 26 жовтня 2023 року позивач користується адвокатськими послугами.

На виконання умов договору про надання правничої допомоги №294 від 26 жовтня 2023 року адвокатським об`єднанням «Кравець і партнери» було надано позивачу правничу допомогу, а саме: підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу (вартість - 6 000,00 грн, трудовитрати: 4 (чотири) год. роботи адвоката).

За надання вказаних вище послуг адвокатським об`єднанням було виставлено позивачу рахунок на оплату №1214 від 03 грудня 2024 року на суму 6 000,00 грн.

Факт оплати рахунку підтверджується квитанціями до платіжної інструкції на переказ готівки №3 від 05 грудня 2024 року на суму 3 000,00 грн, №17 від 05 грудня 2024 року на суму 3 000,00 грн та Актом надання послуг №942 від 06 грудня 2024 року.

Здійснивши системний аналіз наведених вище доказів понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу у їх співвідношенні до тривалості розгляду справи, складності правовідносин та обсягу вчинених представником позивача дій в процесі підготовки процесуальних документів для забезпечення юридичного представництва інтересів, колегія суддів зазначає, що сума в розмірі 3 000, 00 грн відповідає принципу співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу, що підлягає стягненню з Центрального міжрегіонального управління ДМС у місті Києві та Київській області на користь позивача.

Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДМС у місті Києві та Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДМС у місті Києві та Київській області (код ЄДРПОУ: 42552598) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 3 000,00 грн (три тисячі) гривень 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан

Джерело:
ЄДРСР 125965346

[ANTIRAID]

Це наша справа, суд зазначив:

Оцінюючи зміст листа відповідача від 13.02.2024 №3-234/6/8010-24/8010.4.2/397-24, наданого на заяву ОСОБА_1 щодо прийняття у неї декларації, колегія суддів висновує невідповідність відмови відповідача вимогам частини другої статті 2 КАС України в частині обґрунтованості та безсторонності, оскільки, отримавши від позивача документи, відповідач обмежився лише роз`ясненнями норм законодавства щодо загальної процедури припинення іноземного громадянства та не надав вмотивованої відповіді на жодний із аргументів ОСОБА_1 , викладені нею у заяві про прийняття декларації.

Водночас, з встановлених обставин справи та наявних доказів у справі вбачається, що позивачем вчинялися необхідні дії задля припинення громадянства російської федерації, однак такі не призвели до певних правових результатів з незалежних від позивача причин.

Суд зазначає, що, в такому випадку, законодавство передбачає можливість подання декларації про вихід з громадянства російської федерації, позаяк, за ч. 1 ст. 1 Закону №2235-III, декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.

Суд також враховує, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України 24.02.2022 були офіційно розірвані дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією, та, відповідно, посольства та консульства російської федерації в Україні припинили свою діяльність.

Таким чином, визнання офіційно цього факту не потребує додаткового доведення з боку позивача про наявність незалежної від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства. У законодавстві України відсутнє правове регулювання процедури припинення іноземного громадянства за ініціативою особи в разі ведення воєнних дій між Україною та відповідною державою громадянства такої особи.

З огляду на встановлені обставини та норми закону, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

[ANTIRAID]

Рішення першої інстанції можна прочитати тут: