Постанова ВП ВС про відсутність підстав виплати суддівської винагороди у разі мобілізації судді на військову службу

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2025 року

м. Київ

справа № 320/10955/23

провадження № 11-5апп25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідачки Усенко Є. А.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Шевцової Н. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Проценко Р. А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - Яценка Д. С.,

представника відповідача - Добролюбова В. І.,

представника третьої особи - не з'явився,

розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 320/10955/23 за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційними скаргами Верховного Суду на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 (суддя Лиска І. Г.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2024 (суддя-доповідач Кузьменко В. В., судді Василенко Я. М., Ганечко О. М.), додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2024 (суддя-доповідач Кузьменко В. В., судді Василенко Я. М., Ганечко О. М.),

У С Т А Н О В И Л А:

1. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1.1. ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Верховного Суду (далі також - відповідач), третя особа - Державна казначейська служба України, у якому просив:

- визнати протиправними дії Верховного Суду щодо припинення нарахування та сплати йому, судді Верховного Суду ОСОБА_1 , суддівської винагороди з 19.07.2022;

- визнати протиправним та скасувати наказ голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.07.2022 № 10-к «Про внесення змін до наказу від 05.03.2022 № 3/0/203-22 «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони»;

- зобов'язати Верховний Суд відновити нарахування та виплату судді Верховного Суду ОСОБА_1 суддівської винагороди відповідно до положень статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), а саме посадового окладу з розрахунку 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а також доплат за вислугу років та науковий ступінь з відрахуванням обов'язкових податків та зборів;

- стягнути з Верховного Суду на його, ОСОБА_1 , користь недоотриману суддівську винагороду за період з 19.07.2022 по день ухвалення судового рішення у розмірі, визначеному відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII, а саме посадового окладу з розрахунку 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а також доплат за вислугу років та науковий ступінь (з відрахуванням обов'язкових податків та зборів).

1.2. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначав, що з 04.03.2022 проходить військову службу в лавах Сил територіальної оборони Збройних Сил України, однак з 19.07.2022 йому всупереч положенням статей 18, 21, 22, пункту 14 статті 92, статей 126, 130 Конституції України, статей 56, 135 Закону № 1402-VIII не виплачується суддівська винагорода. Її виплату було припинено наказом голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.07.2022 № 10-к «Про внесення зміни до наказу від 05.03.2022 № 3/0/203-22 «Про увільнення від роботи ОСОБА_2 на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони», який, як стверджує позивач, є протиправним.

1.3. Зазначає, що чинне законодавство не передбачає зупинення виплати суддівської винагороди суддям, які проходять військову службу в Збройних Силах України. Таке зупинення є протиправним обмеженням гарантованих Конституцією України прав судді.

2. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2023, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2024, позов задоволено.

2.2. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що виплата суддівської винагороди унормована статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому до спірних правовідносин не застосовуються норми Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ) [цим Законом внесено, зокрема, зміни до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), згідно з якими положення щодо збереження середнього заробітку за місцем роботи за працівниками на час призову на військову службу виключено].

2.3. Суди виснували, що оскаржуваний наказ, ненарахування та невиплата ОСОБА_1 , судді Верховного Суду, який проходить військову службу, суддівської винагороди з 19.07.2022 є протиправними.

2.4. Шостий апеляційний адміністративний суд додатковою постановою від 18.04.2024 стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Верховного Суду на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані з розглядом справи, в розмірі 20 000,00 грн.

3. Короткий зміст касаційних скарг

3.1. Верховний Суд подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) касаційні скарги на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2023, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2024 та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2024, у яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, а заяву позивача про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, залишити без розгляду.

3.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статті 130 Конституції України, статті 135 Закону № 1402-VIII, частини третьої статті 119 КЗпП, що призвело до неправильного вирішення спору. Згідно з позицією відповідача суддя, який проходить військову службу, отримує грошове забезпечення військовослужбовця. На нього також поширюються гарантії, передбачені для осіб, які виконують військовий обов'язок в особливий період, Законом України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

3.3. Посилаючись на те, що позивач не заявляв про відшкодування витрат на правову допомогу, які він сплатив або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції прийняв додаткову постанову з порушенням норм статей 139, 143 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) та без урахування висновку щодо застосування цих норм процесуального права в постанові Верховного Суду від 26.07.2023 у справі № 160/16902/20.

4. Позиція позивача щодо касаційних скарг відповідача

4.1. ОСОБА_1 у відзиві на касаційні скарги Верховного Суду не погоджується з наведеними в них доводами, стверджує, що вони не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо підстав задоволення його позову, законності та обґрунтованості цих судових рішень.

4.2. Позивач зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі. Разом з тим з огляду на особливий статус судді правове регулювання організації праці суддів визначається винятково Конституцією України та Законом № 1402-VIII, а не положеннями КЗпП. Тобто на суддю як на особу публічного права з особливим статусом не розповсюджуються загальні норми трудового законодавства.

4.3. Стосовно строку звернення до суду позивач зазначає, що питання про поновлення строку звернення до суду входить до дискреційних повноважень суду і вирішується ним на стадії відкриття провадження у справі, однак зі змісту касаційної скарги не вбачається наявності заперечень на ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі.

4.4. До того ж, як стверджує позивач, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2024 відповідачу було відмовлено в задоволенні апеляційної скарги, то він (позивач) має безумовне право на відшкодування відповідних судових витрат у строки та спосіб, визначені процесуальним законодавством, а тому суд апеляційної інстанції, приймаючи додаткову постанову у справі, дослідив усі обставини та прийняв законне судове рішення.

5. Рух касаційних скарг

5.1. Касаційний адміністративний суд ухвалами від 29.04.2024 відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами Верховного Суду, а ухвалою від 24.12.2024 передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 346 КАС.

5.2. Обґрунтовуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного адміністративного суду виходила з того, що справа містить виключну правову проблему, яка зводиться до вирішення питання щодо співвідношення норм Закону № 1402-VIII та КЗпП, а саме чи підлягає застосуванню норма частини третьої статті 119 КЗпП у правовідносинах щодо виплати суддівської винагороди суддям, які призвані на військову службу.

5.3. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 06.02.2025 прийняла справу до розгляду з підстави, передбаченої частиною п'ятою статті 346 КАС, визнавши це доцільним задля забезпечення однакового застосування судами норм матеріального права у правовідносинах щодо виплати суддівської винагороди суддям, які увільнені з посади судді у зв'язку з проходженням військової служби.

5.4. Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС).

6. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

6.1. Указом Президента України від 07.05.2019 № 195/2019 ОСОБА_1 призначений суддею Верховного Суду, а наказом в. о. Голови Верховного Суду від 14.05.2019 № 849-к призначений на посаду судді Верховного Суду у Касаційний цивільний суд та зарахований до штату цього суду.

6.2. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.03.2022 № 31-2 (наказ виданий на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану», Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» та у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України) відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом сержант ОСОБА_1 призначений на посаду командира міномета 3-го мінометного взводу мінометної батареї частини військової частини НОМЕР_1 .

6.3. Згідно з довідкою командира військової частини НОМЕР_2 від 25.02.2023 № 830 ОСОБА_1 з 04.03.2022 проходить військову службу в Силах територіальної оборони Збройних Сил України як мобілізований.

6.4. Наказом голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.03.2022 № 3/0/203-22 «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони» ОСОБА_1 , суддю Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, увільнено від роботи у зв'язку з призивом по мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони (військова частина НОМЕР_1 ) з 04.03.2022 на невизначений термін зі збереженням за ним місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати (підстава - довідка командира військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2022 № 7).

6.5. 19.07.2022 голова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду видав наказ № 10-к, яким відповідно до частини сьомої статті 42 Закону № 1402-VIII, підпункту 17 пункту 1 розділу І Закону № 2352-ІХ унесено зміни до наказу від 05.03.2022 № 3/0/203-22, а саме слова «зі збереженням… місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати» замінено словами «зі збереженням… місця роботи і посади».

6.6. З 19.07.2022 нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди припинено.

7. Норми права, які регулюють спірні правовідносини, та висновки Великої Палати Верховного Суду щодо їх застосування у цій справі

7.1. Велика Палата Верховного Суду, перевіривши обґрунтованість наведених у касаційній скарзі та відзиві на неї доводів та вирішуючи питання щодо застосування норм права відповідно до сформульованої Касаційним адміністративним судом виключної правової проблеми, дійшла таких висновків.

7.2. Статус судді визначено Конституцією України (статті 126-129) та Законом № 1402-VIII.

7.3. Так, відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

7.4. Особа, призначена на посаду судді указом Президента України, набуває повноважень судді із здійснення правосуддя, включаючи право на отримання доплат до посадового окладу, за умов зарахування у штат відповідного суду, складення присяги судді і проходження початкової підготовки у випадках та порядку, встановлених цим Законом. Датою набуття суддею повноважень із здійснення правосуддя визначається дата виконання останньої з цих умов (стаття 81 Закону № 1402-VIII).

7.5. Повноваження судді припиняються виключно з підстав, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України (стаття 119 цього ж Закону).

7.6. Частиною першою статті 48 Закону № 1402-VIII закріплено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.

7.7. Незалежність судді забезпечується правовими гарантіями, перелік яких наведено в частині п'ятій статті 48 Закону № 1402-VIII, зокрема належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

7.8. Передбачене законом матеріальне забезпечення судді означає виплату суддівської винагороди, яка, як це встановлено частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII, регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Той факт, що суддівська винагорода отримала такий правовий захист також на рівні конституційної норми [статтею 130 Конституції України визначено, зокрема, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, а розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій], свідчить про неабияке значення суддівської винагороди у забезпеченні незалежності судді.

7.9. На це неодноразово звертав увагу Конституційний Суд України в низці своїх рішень. Так, у Рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) (справа за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») Конституційний Суд України зазначив, що суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу. Згідно з висновком у цьому рішенні системний аналіз положень Конституції України свідчить, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, у тому числі, розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. При цьому Конституційний Суд України звернув увагу, що така його позиція збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.

7.10. Згідно із частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

7.11. Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу (частина десята цієї статті).

7.12. Частину десяту статті 135 Закону № 1402-VIII слід застосовувати з урахуванням висновку Конституційного Суду України в Рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) щодо неконституційності (невідповідності статті 126 Конституції України) аналогічних за змістом положень частини десятої статті 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12.02.2015 № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» для цілей застосування окремих положень Закону № 1402-VIII - частини першої статті 55 (щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду); частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 (щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з обов'язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації); частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 (щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді).

7.13. Наведені положення Закону № 1402-VIII стосуються випадків, коли суддя не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин, які безпосередньо пов'язані з організацією судочинства.

7.14. Законом № 1402-VIII не врегульовано, чи виплачується суддівська винагорода в разі проходження суддею, повноваження якого не припинені, військової служби, зокрема за призовом по мобілізації до лав Збройних Сил України в особливий період (з такої підстави військову службу проходить ОСОБА_1 ). Вочевидь суддя у такому випадку не виконує свій професійний обов'язок щодо здійснення правосуддя з незалежних від нього причин, які також не пов'язані з організацією судочинства.

7.15. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (з наступними змінами і доповненнями) (далі - Закон № 2232-ХІІ).

7.16. Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

7.17. Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом (положення частини другої зазначеної статті).

7.18. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

7.19. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частини третя, четверта статті 2 Закону № 2232-ХІІ в порядку викладення).

7.20. Гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами (стаття 40 Закону № 2232-ХІІ).

7.21. Додатково частиною другою статті 39 цього ж Закону встановлено, що громадяни України, які проходять базову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

7.22. Частиною третьою статті 119 КЗпП (зі змінами, внесеними Законом № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19.07.2022) установлено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

7.23. У редакції, чинній до 19.07.2022, частина третя статті 119 КЗпП передбачала збереження за визначеним нею колом осіб також середньої заробітної плати.

7.24. При співвідношенні норм частини третьої статті 119 КЗпП та статті 135 Закону № 1402-VIII слід мати на увазі, що вони є самостійними, регулюють різні правовідносини, а тому при їх застосуванні неприйнятні правила щодо застосування загальної та спеціальної норми.

7.25. Як уже зазначено вище, у правовому регулюванні статусу судді немає норми, яка б визначала, які гарантії має суддя, якщо він, виконуючи військовий обов'язок по захисту Батьківщини, поступив на військову службу.

7.26. У такому випадку суддя отримує також статус військовослужбовця з поширенням на нього гарантій правового і соціального захисту військовослужбовців, встановлених законом.

7.27. Як і здійснення правосуддя, військова служба є публічною. Суддя, поступивши на військову службу, здійснює функції, які притаманні цьому виду публічної служби, і така служба підлягає оплаті відповідно до умов, передбачених законом для неї. Засада оплати праці - «праця оплачується за виконану роботу (трудову функцію)» [це відповідає визначенню заробітної плати як винагороди за виконану роботу згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці»] - застосовна і в цьому випадку. Виконання одного виду публічної служби із застосуванням порядку оплати трудової функції, встановленого для іншого виду публічної служби, навпаки, суперечило б такій засаді.

7.28. Оцінка судами першої та апеляційної інстанцій суддівської винагороди як гарантії незалежності судді відповідає нормам Конституції України, Закону № 1402-VIII та висновку Конституційного Суду України, однак, вирішуючи спір у цій справі, суди розширили сферу дії такої гарантії, тоді як вона стосується лише виконання суддею професійного обов'язку щодо здійснення правосуддя.

7.29. Статтею 7 КАС установлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України (частини перша, друга цієї статті).

7.30. Застосування у правовідносинах, які виникають у зв'язку з проходженням публічної служби і які окремо не врегульовані законодавством, яке регулює цей вид публічної служби, норм КЗпП, що регулюють подібні за змістом правовідносини, цілком правомірне з огляду на їх спорідненість з нормами, які регулюють публічну службу. Такий підхід Велика Палата Верховного Суду вже застосувала, зокрема, в постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 при вирішенні питання про застосування норми частини другої статті 233 КЗпП у правовідносинах зі стягнення грошової винагороди за виконання публічної служби.

7.31. Призначення і звільнення судді з посади охоплюється сферою публічних відносин, разом з тим у нього виникають трудові відносини з відповідним судом, про що прямо зазначено в статті 125 Закону № 1402-VIII, згідно з якою припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин з відповідним судом, про що голова суду видає наказ. Ці відносини виникають на підставі наказу про зарахування судді до штату відповідного суду, про що також ідеться в статті 81 зазначеного Закону.

7.32. Отже, в разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП, оскільки в Законі № 1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини.

7.33. Наведене вище дає підстави визнати наказ голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.07.2022 № 10-к «Про внесення зміни до наказу від 05.03.2022 № 3/0/203-22 «Про увільнення від роботи ОСОБА_2 на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони» правомірним. Голова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду діяв на підставі закону, зокрема частини третьої статті 119 КЗпП, та у межах своїх повноважень.

7.34. Поступивши на військову службу, позивач не втратив статусу судді, його повноваження судді збереглися в силу норм частини сьомої статті 126 Конституції України та статті 119 Закону № 1402-VIII. Одночасно він набув статусу військовослужбовця. Будучи увільненим від виконання обов'язків зі здійснення правосуддя на період проходження військової служби, позивач у цей період не має права на отримання суддівської винагороди як винагороди за виконання професійного обов'язку судді. Він вступив у публічні правовідносини з державою щодо проходження військової служби на умовах, зокрема й щодо забезпечення (грошового, матеріального), які встановила держава для цього виду публічної служби. У зв'язку із цим припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди є правомірним.

7.35. Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права: неправильно витлумачили норми статті 135 Закону № 1402-VIII та не застосували у спірних правовідносинах норму частини третьої статті 119 КЗпП, яка підлягала застосуванню. Це призвело до неправильного вирішення спору та задоволення позову ОСОБА_1 за відсутності для цього правових підстав.

Призвавши позивача для виконання конституційного обов'язку по захисту Батьківщини, держава взяла зобов'язання надати йому відповідні правові та соціальні гарантії, в тому числі й щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця. Це відповідає й змісту норми частини третьої статті 119 КЗпП у чинній редакції, яка звільняє роботодавця від обов'язку виплачувати працівникові, призваному на військову службу, заробітну плату. За відсутності правової норми, яка б гарантувала збереження суддівської винагороди у разі призову на військову службу, вимоги ОСОБА_1 до Верховного Суду про виплату суддівської винагороди при фактичному виконанні обов'язків військової служби, а не відправленні правосуддя не мають правового підґрунтя.

7.36. Ураховуючи підстави, з яких справа була прийнята до розгляду, Велика Палата Верховного Суду формує висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах: у разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також в інших випадках, передбачених частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ, за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. У цей період на суддю поширюється статус військовослужбовця, визначений нормативно-правовими актами, зокрема, гарантії правового і соціального захисту військовослужбовців, а суддівська винагорода судді не виплачується.

7.37. Викладені в цій постанові мотиви та аргументи дають відповідь на доводи сторін, зокрема, в касаційній скарзі та відзиві на неї.

8. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

8.1. Відповідно до статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

8.2. Частиною першою статті 351 КАС встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

8.3. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 КАС).

8.4. З огляду на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права (вище розкрито, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права), що призвело до ухвалення у справі судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 КАС щодо законності та обґрунтованості судового рішення, рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2024 підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

8.5. У зв'язку із цим скасуванню підлягає також додаткова постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2024 про розподіл судових витрат на користь позивача.

Керуючись статтями 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційні скарги Верховного Суду задовольнити.

Скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2023, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2024, додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2024, ухваливши нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Верховного Суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Суддя-доповідачка Є. А. Усенко

Судді: О. О. Банасько В. В. Король

О. Л. Булейко С. І. Кравченко

Ю. Л. Власов О. В. Кривенда

І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв

М. І. Гриців К. М. Пільков

О. А. Губська С. О. Погрібний

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук

Н. В. Шевцова

Джерело:
ЄДРСР 126486069

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила:

7.34. Поступивши на військову службу, позивач не втратив статусу судді, його повноваження судді збереглися в силу норм частини сьомої статті 126 Конституції України та статті 119 Закону № 1402-VIII. Одночасно він набув статусу військовослужбовця. Будучи увільненим від виконання обов'язків зі здійснення правосуддя на період проходження військової служби, позивач у цей період не має права на отримання суддівської винагороди як винагороди за виконання професійного обов'язку судді. Він вступив у публічні правовідносини з державою щодо проходження військової служби на умовах, зокрема й щодо забезпечення (грошового, матеріального), які встановила держава для цього виду публічної служби. У зв'язку із цим припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди є правомірним.

7.36. Ураховуючи підстави, з яких справа була прийнята до розгляду, Велика Палата Верховного Суду формує висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах: у разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також в інших випадках, передбачених частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ, за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. У цей період на суддю поширюється статус військовослужбовця, визначений нормативно-правовими актами, зокрема, гарантії правового і соціального захисту військовослужбовців, а суддівська винагорода судді не виплачується.

[ANTIRAID]

Окрема думка суддів К. М. Пількова, О. О. Банаська, Ю. Л. Власова, Л. Ю. Кишакевича, О. В. Кривенди, С. Ю. Мартєва до постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2025 у справі № 320/10955/23

 

Велика Палата Верховного Суду постановою від 13.03.2025 у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - Позивач) до Верховного Суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, задовольнила касаційні скарги Верховного Суду; скасувала рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2023, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2024, додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2024, ухвалила нове рішення, яким відмовила у задоволенні позову ОСОБА_1 .

У цій справі Позивач вважав, що чинне законодавство не передбачає зупинення виплати суддівської винагороди суддям, які проходять військову службу в Збройних Силах України, а тому просив суд визнати протиправними дії Верховного Суду щодо припинення нарахування та сплати йому, судді Верховного Суду, суддівської винагороди з 19.07.2022; визнати протиправним та скасувати наказ голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.07.2022, відповідно до якого відбулось припинення цих нарахувань; зобов`язати Верховний Суд відновити нарахування та виплату суддівської винагороди; стягнути з Верховного Суду недоотриману суддівську винагороду за період з 19.07.2022 по день ухвалення судового рішення.

Суди попередніх інстанцій позов задовольнили.

Велика Палата з їх висновками не погодилась і виходила з того, що в разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП, оскільки в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини ( §7.32. постанови).

За висновком Великої Палати, поступивши на військову службу, Позивач не втратив статусу судді, його повноваження судді збереглися в силу норм частини сьомої статті 126 Конституції України та статті 119 Закону № 1402-VIII. Одночасно він набув статусу військовослужбовця. Будучи увільненим від виконання обов`язків зі здійснення правосуддя на період проходження військової служби, Позивач у цей період не має права на отримання суддівської винагороди як винагороди за виконання професійного обов`язку судді. Він вступив у публічні правовідносини з державою щодо проходження військової служби на умовах, зокрема й щодо забезпечення (грошового, матеріального), які встановила держава для цього виду публічної служби. У зв`язку із цим припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди є правомірним.

Велика Палата також сформувала висновок про застосування норм права у спірних правовідносинах: «у разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також в інших випадках, передбачених частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ, за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. У цей період на суддю поширюється статус військовослужбовця, визначений нормативно-правовими актами, зокрема, гарантії правового і соціального захисту військовослужбовців, а суддівська винагорода судді не виплачується» (§ 7.36 постанови).

З викладеним висновком, а також з ухваленим на його підставі рішенням не погоджуємось і нижче викладаємо мотиви незгоди.

 

1. Помилковість аргументу про необхідність заповнення «прогалини» судоустрійного закону нормою трудового законодавства

 

Позиція Великої Палати про те, що у спірних відносинах застосовується норма частини третьої статті 119 КЗпП, ґрунтується на єдиному аргументі: відсутність у Законі № 1402-VIII норми, яка б врегулювала відносини з виплати суддівської винагороди інакше, ніж врегульовані трудові відносини у частині третій статті 119 КЗпП:

«в разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП, оскільки в Законі № 1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини» (§ 7.32 постанови);

«За відсутності правової норми, яка б гарантувала збереження суддівської винагороди у разі призову на військову службу, вимоги ОСОБА_1 до Верховного Суду про виплату суддівської винагороди при фактичному виконанні обов`язків військової служби, а не відправленні правосуддя не мають правового підґрунтя» (§ 7.35 постанови).

Вважаємо, що Велика Палата помилково виходила з того, що судоустрійний закон мав би окремо врегульовувати питання виплати суддівської винагороди судді, призваного для проходження військової служби, а за відсутності такого регулювання на ці відносини належить поширити норму частини третьої статті 119 КЗпП.

За частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частина десята статті 135 Закону № 1402-VIII встановлює, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Саме з цих положень Велика Палата мала дійти висновку про те, що Закон № 1402-VIII не встановлює такої підстави для припинення виплати суддівської винагороди як призов для проходження військової служби.

За таких умов, коли судоустрійний закон виключає можливість регулювання суддівської винагороди будь-яким іншим нормативним актом, помилковим є висновок Великої Палати про можливість застосування у цих правовідносинах, які виникають у зв`язку з проходженням публічної служби і які окремо не врегульовані законодавством, яке регулює цей вид публічної служби, норм КЗпП, що регулюють подібні за змістом правовідносини (§ 7.30 постанови).

Велика Палата Верховного Суду, на нашу думку, помиляється, стверджуючи, що такий підхід вона вже застосувала в постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 при вирішенні питання про застосування норми частини другої статті 233 КЗпП у правовідносинах зі стягнення грошової винагороди за виконання публічної служби.

Висновок у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23, не стосувався правовідносин, подібних тим, що мали місце у цій справі, адже у тій справі мова йшла не про визначення суддівської винагороди чи встановлення підстави для її невиплати, яка, знову ж таки, може визначатись тільки судоустрійним законом.

 

2. Суддівська винагорода як складова гарантії суддівської незалежності

 

Велика Палата наголосила на значенні суддівської винагороди як складової гарантії суддівської незалежності; підкреслила, що передбачене законом матеріальне забезпечення судді означає виплату суддівської винагороди, яка, як це встановлено частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII, регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами; зауважила той факт, що суддівська винагорода отримала такий правовий захист також на рівні конституційної норми [статтею 130 Конституції України визначено, зокрема, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, а розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій], що свідчить про неабияке значення суддівської винагороди у забезпеченні незалежності судді (§§ 7.7-7.9 постанови).

Однак подальші висновки Великої Палати про те, що фактично на відносини з виплати суддівської винагороди поширюється норма частини третьої статті 119 КЗпП нівелює ці тези про значення суддівської винагороди у забезпечення незалежності судді і про неможливість врегулювання цих відносин інакше, ніж у судоустрійному законі.

Варто відзначити, що висловлена Великою Палатою позиція, окрім того, що не відповідає нормі частини першої статті 135 Закону, також вочевидь не сприяє міцності підвалин незалежності судової гілки влади. Про це свідчить також те, що висловлена Великою Палатою позиція не відповідає позиціям, висловленим з цього питання Вищою радою правосуддя та Радою суддів України, які мають передбачені законом повноваження із забезпечення незалежності судової влади.

Саме Вища рада правосуддя є конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством (стаття 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»). До повноважень Вищої ради правосуддя належить вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів (пункт 9 частини першої статті 3 цього Закону).

Вища рада правосуддя 28.12.2022 оприлюднила свою позицію з питання виплати винагороди суддям, які воюють:

«Вища рада правосуддя звертає увагу, що фінансові гарантії для суддів є незмінною константою, базовою складовою їхньої незалежності, невід`ємним елементом статусу судді.

Від початку повномасштабного вторгнення військ країни агресора в Україну багато суддів судів різних інстанцій та юрисдикцій стали на захист нашої країни. На період проходження військової служби за ними зберігається статус, місце роботи, займана посада. І, як наслідок, з огляду на це має виплачуватись суддівська винагорода.

Водночас після набрання чинності Законом України № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким з частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України вилучені слова «зберігається середній заробіток» щодо працівників, які стали військовослужбовцями, виникли дискусії щодо виплат.

На думку членів Вищої ради правосуддя, судді на війні залишаються суддями з усіма конституційними гарантіями, зумовленими посадою, отже їм має виплачуватися саме суддівська винагорода, а не грошове забезпечення військовослужбовців. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Основного Закону України).

Відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється саме цим Законом та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами. Закон передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди і перебування на військовій службі не належить до таких випадків.

Конституційний Суд України зазначав, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його матеріального і соціального забезпечення, поширюються на всіх суддів і не можуть бути скасовані чи зменшені іншими нормативними актами (Рішення від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020). Законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді (Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Спираючись на конституційні гарантії незалежності суддів, зважаючи на пріоритетність норм Конституції України та профільного Закону України «Про судоустрій і статус суддів України» над іншими нормами законодавства Вища рада правосуддя вважає, що суддям, тимчасово увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації суддівська винагорода має виплачуватися у повному обсязі.

Таку позицію поділяє Рада суддів України. У Рішенні №35 вона звертала увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018. Тож судді, які нині захищають Україну, мають всі законні підстави отримувати суддівську винагороду у повному обсязі»[1].

Схожу позицію зайняла також Рада суддів України, на яку серед іншого законом покладено завдання розробляти та організовувати виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів (пункт 1 частини восьмої статті 133 Закону № 1402-VIII).

У рішенні від 05.08.2022 № 24, вона наголосила на тому, що відповідно до частини першої статті 135 Закону про судоустрій суддівська винагорода регулюється цим Законом і не може визначатись іншими нормативно-правовими актами.

Закон передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди і перебування на військовій службі не є таким випадком:

«З огляду на це та з урахуванням конституційних гарантій незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів України» над іншими нормами законодавства Рада суддів України приходить до висновку, що суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації суддівська винагорода має виплачуватися у повному обсязі»[2].

 

3. Втручання у право Позивача на мирне володіння майном

Регулювання суддівської винагороди лише судоустрійним законом, про яку йшлося вище, а також встановлення лише у цьому законі випадків обмеження її виплати, усталеність практики судів до застосування цього засадничого для суддівської незалежності принципу, створюють для Позивача як судді правомірні очікування того, що держава у відносинах з ним буде дотримуватись цього принципу, який до того ж ґрунтується на конституційній нормі (стаття 130 Конституції).

Ці правомірні очікування ґрунтуються також на тому, що від часу призову Позивача для проходження військової служби до набрання 19.07.2022 чинності внесених Законом № 2352-ІХ змін до частини третьою статті 119 КЗпП (відповідно до наказу голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.03.2022 і до внесення змін до цього наказу 19.07.2022) Відповідач виплачував Позивачу суддівську винагороду в повному обсязі.

З правом судді на виплату суддівської винагороди пов`язана реалізація його права на відставку; отримання вихідної допомоги судді; обчислення суддівського стажу.

Ці правомірні очікування є майном у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки мають цілком конкретну економічну цінність і ґрунтуються на визначеному у законі праві Позивача на отримання суддівської винагороди.

При цьому, будучи призваним для проходження військової служби, Позивач не має можливості за власним рішенням повернутись до виконання повноважень зі здійснення правосуддя, тому фактично його позбавлено майна за обставин, які не залежали від його рішення, і в ситуації, на перебіг якої він надалі не має жодного впливу.

Вважаємо, що Велика Палата у своєму рішенні не взяла до уваги ці важливі аспекти і не аргументувала законність втручання у право Позивача на мирне володіння майном в цьому контексті, легітимність мети такого втручання та його пропорційність.

Підсумовуючи, вважаємо, що Великій Палаті належало відмовити у задоволенні касаційних скарг Верховного Суду, а оскаржені рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2023, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2024, додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2024 залишити без змін.

Судді: К. М. Пільков

О. О. Банасько

Ю. Л. Власов

Л. Ю. Кишакевич

О. В. Кривенда

С. Ю. Мартєв

[1] Офіційний сайт Вищої ради правосуддя: https://hcj.gov.ua/news/suddyam-yaki-voyuyut-u-povnomu-obsyazi-maye-vyplachuvatysya-suddivska-vynagoroda

[2] Офіційний сайт Ради суддів України: https://rsu.gov.ua/uploads/article/risenna-rsu-no-24-vid-05082022-s-7cc94c81a1.pdf

Джерело:ЄДРСР 126539230

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Ткачука О. С.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 320/10955/23 за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду про виплату суддівської винагороди судді, який проходить військову службу

Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, не згодний із судовим рішенням може письмово викласти свою окрему думку.

Історія справи та рішення судів

1. У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Верховного Суду і просив визнати протиправними дії щодо припинення нарахування та сплати йому, судді Верховного Суду, суддівської винагороди з 19 липня 2022 року, тобто з того часу, коли він почав проходити військову службу у Збройних Силах України у зв`язку з мобілізацією. Також просив стягнути неотриману за цей час суддівську винагороду.

2. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначав, що всупереч положенням статей 18, 21, 22, пункту 14 статті 92, статей 126, 130 Конституції України, статей 56, 135 Закону № 1402-VIII йому не виплачується суддівська винагорода, хоча він є діючим суддею Верховного Суду.

3. Зазначає, що чинне законодавство не передбачає зупинення виплати суддівської винагороди суддям, які проходять військову службу в Збройних Силах України. Таке зупинення є протиправним обмеженням гарантованих Конституцією України прав судді.

Встановлені судами обставини справи

4. Президент України Указом від 7 травня 2019 року № 195/2019 призначив ОСОБА_1 суддею Верховного Суду.

5. Командир військової частини НОМЕР_1 відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом 4 березня 2022 року призначив сержанта ОСОБА_1 на посаду командира міномета 3-го мінометного взводу мінометної батареї частини військової частини НОМЕР_1 .При цьому він діяв на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану», Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» та у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

6. Відповідно до наказу голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 липня 2022 року нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди припинено.

Короткий зміст судових рішень у справі

7. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2024 року, позов задоволено.

8. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що виплата суддівської винагороди унормована статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), а тому до спірних правовідносин не застосовуються норми інших законів, у тому числі ті, що стосуються трудових правовідносин, які регулюються Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).

9. Зважаючи на це, суди зробили висновок, що припинення нарахування та виплати судді Верховного Суду ОСОБА_1 , який проходить військову службу, суддівської винагороди з 19 липня 2022 року є протиправними.

10. Велика Палата Верховного Суду, не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, постановою від 13 березня 2025 року їх скасувала та ухвалила нове рішення, яким відмовила ОСОБА_2 у задоволенні його позову.

11. Велика Палата вважала, що, вирішуючи спір у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій розширили сферу дії гарантії незалежності судді, які забезпечуються, зокрема суддівською винагородою, тоді як такі гарантії поширюються лише на суддів, які здійснюють правосуддя. За висновком Великої Палати : «в разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП, оскільки в Законі № 1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини.»

12. Велика Палата вважає, що суддя звільнений «від виконання обов`язків зі здійснення правосуддя на період проходження військової служби … не має права на отримання суддівської винагороди як винагороди за виконання професійного обов`язку судді». Такий суддя «вступив у публічні правовідносини з державою щодо проходження військової служби на умовах, зокрема й щодо забезпечення (грошового, матеріального), які встановила держава для цього виду публічної служби.»

ПІДСТАВИ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

(І) Щодо помилкового застосування загальних норм трудового законодавства до питання виплати суддівської винагороди

13. Вважаю, що Велика Палата Верховного Суду під час перегляду цієї справи мала застосувати до спірних правовідносин положення статті 135 Закону № 1402-VIII, а не норми КЗпП, з огляду на таке.

14. Конституцією України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють лише суди та судді (частина перша статті 124, частина перша статті 127);незалежність і недоторканність судді гарантують Конституція і закони України; суддя обіймає посаду безстроково; вичерпний перелік підстав для звільнення судді або припинення його повноважень установлено Конституцією України (частини перша, друга, п`ята, шоста, сьома статті 126).

15. Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 наголошував на важливості належного матеріального та соціального забезпечення суддів й недопустимості будь-якого зниження рівня цієї гарантії незалежності суддів, що спрямовано на обмеження будь-якого впливу на суд, гарантування незалежного правосуддя та здійснення судочинства на основі принципів і приписів Конституції України, а також реалізацію конституційного права на судовий захист.

16. У Рішенні від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020 Конституційний Суд України підсумував, що «однією з гарантій незалежності суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, яке має гарантувати здійснення справедливого, незалежного, безстороннього правосуддя, а також, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його матеріального і соціального забезпечення, поширюються на всіх суддів і не можуть бути скасовані чи зменшені іншими нормативними актами» (абзац одинадцятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

17. Конституційний Суд України виходив із того, що конституційна гарантія незалежності суддів - винагорода судді - є невіддільним складником єдиного статусу суддів (пункт 6, абзац четвертий підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду Українивід 26 березня 2024 року

№ 3-р(ІІ)/2024).

18. Суддівська винагорода є конституційно захищеною гарантією, нерозривно пов`язаною зі статусом судді.

19. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (частина друга статті 130 Конституції України).

20. За частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

21. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (частина друга зазначеної статті).

22. Частина десята статті 135 Закону № 1402-VIII встановлює, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

23. Спеціальний закон, що регулює статус суддів (Закон № 1402-VIII), не передбачає такої підстави для припинення виплати суддівської винагороди, як призов на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та увільнення судді від обов`язку зі здійснення правосуддя на строк проходження військової служби. Відсутність такого положення в спеціальному законі вказує лише на те, що такий випадок як призов судді на військову службу (як і будь-які інші, не визначені в частині десятій статті 135 Закону № 1402-VIII) не є підставою для припинення виплати суддівської винагороди.

24. Виходячи з ієрархії нормативно-правових актів Закон № 1402-VIII є саме тим спеціальним нормативно-правовим актом про судоустрій, який, згідно зі статтею 130 Конституції України, встановлює розмір суддівської винагороди. Частина перша статті 135 цього Закону прямо забороняє визначати суддівську винагороду іншими нормативно-правовими актами.

25. Наведене вище недвозначно вказує на те, що, зокрема загальні норми права КЗпП (частина третя статті 119 зі змінами, внесеними Законом № 2352-ІХ), не можуть регулювати питання щодо виплати суддівської винагороди, оскільки воно врегульоване спеціальним законом, який має пріоритет.

26. Отже, на моє переконання, висновок Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП суперечить як принципу пріоритетності спеціального закону (lex specialis), так і прямій забороні, встановленій у частині першій статті 135 Закону № 1402-VIII.

27. У той же час не є переконливим висновок Великої Палати Верховного Суду у цій справі стосовно відсутності нормативного регулювання питання про виплату суддівської винагороди суддям, які проходять військову службу в період воєнного стану в Україні.

28. Як вже згадано у п. 22 цієї окремої думки Законом № 1402-VIII визначено, що судді, який не здійснює правосуддя не виплачують доплати до посадового окладу. Проте такі судді мають право на отримання винагороди у розмірі посадового окладу.

29. Подібний підхід існує для усіх суддів, які з тих чи інших причин (окрім тимчасової непрацездатності, перебування у щорічній оплачуваній відпустці) не здійснюють правосуддя. Застосування іншого підходу, які проходять військову службу у діючих Збройних Силах у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, вважаю необґрунтованим.

(ІІІ) Висновок

30. На моє переконання, рішення Великої Палати Верховного Суду, ухвалене в цій справі, не відповідає фундаментальним конституційним принципам незалежності судової влади, усталеній юридичній позиції Конституційного Суду України та свідчить про звуження конституційної гарантії незалежності судді, що є неприпустимим.

31. Визнаючи правомірним припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 , який має особливий статус, суддівської винагороди, Велика Палата Верховного Суду фактично позбавила суддю, який виконує свій конституційний обов`язок із захисту держави (стаття 65 Конституції), іншої конституційної гарантії - належного матеріального забезпечення (стаття 130 Конституції). Таке рішення суперечить духу Конституції, яка має на меті забезпечити як обороноздатність держави, так і незалежність судової влади.

32. Зважаючи на викладене вище, вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала частково задовольнити касаційну скаргу Верховного Судуі зробити висновок про те, що судді, які проходять військову службу в період воєнного стану, мають право на отримання суддівської винагороди у розмірі посадового окладу. Гарантії суддівської незалежності, зокрема щодо суддівської винагороди регулюються Конституцією України та Законом України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» і не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами.

СуддяО. С. Ткачук

Джерело:ЄДРСР 126649331