Постанова ВП ВС після ЄСПЛ по справі щодо встановлення батьківства, належного розгляду доказів та зміни позиції ВП ВС в частині належного повідомлення й врахування висновків Пленуму

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

09 квітня 2025 року

м. Київ

Справа № 2-856/12

Провадження № 14-105звц24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О.С.,

суддів: Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства за заявою ОСОБА_1 , поданою його представником - адвокатом Фокієм Богданом Васильовичем, про перегляд рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 16 грудня 2013 року, ухвали Апеляційного суду Чернівецької області від 05 лютого 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2014 року за виключними обставинами.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У листопаді 2012 року ОСОБА_1 подав позов до ОСОБА_2 про визнання батьківства, зокрема про визнання покійного ОСОБА_3 його батьком.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що мати ОСОБА_1 - ОСОБА_4 проживала разом із ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу. Від спільного проживання у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився позивач, проте ОСОБА_3 не визнав себе батьком дитини. У подальшому ОСОБА_3 відносився до ОСОБА_4 як до сина, приїздив до нього, проводив з ним вільний час та надавав матеріальну допомогу.

1.3. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. Оскільки ОСОБА_1 бажає отримати спадщину після смерті батька, він звернувся до суду із цим позовом до іншого спадкоємця померлого ОСОБА_3 - його сестри ОСОБА_2 .

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 16 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 05 лютого 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

2.2. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження.

3. Зміст та мотиви заяви

3.1. У серпні 2024 року через електронний суд до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 , подана його представником - адвокатом Фокієм Б. В., про перегляд наведених вище судових рішень за виключними обставинами у зв'язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом (пункт 2 частини третьої статті 423 ЦПК України).

3.2. Заява мотивована тим, що Європейський суд з прав людини (далі - Європейський Суд, ЄСПЛ) у своєму рішенні від 14 березня 2024 року у справі «Молдован проти України» встановив порушення судами України статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо забезпечення права заявника на повагу до його приватного життя. Тому він просить скасувати судові рішення у цій справі та направити її на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Рух справи у Верховному Суді

4.1. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2024 року провадження за заявою ОСОБА_1 відкрито та витребувано матеріали справи № 2-856/12 із Хотинського районного суду Чернівецької області.

4.2. У жовтні 2024 року надійшов офіційний переклад рішення ЄСПЛ від 14 березня 2024 року у справі «Молдован проти України» (заява № 62020/14).

4.3. У вересні 2024 року від Хотинського районного суду Чернівецької області надійшов лист № 2-856/12/6415/2024, згідно з яким цивільну справу № 2-856/12 знищено у зв'язку із закінченням строку зберігання.

4.4. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року матеріали у справі № 2-856/12 направлено до Хотинського районного суду Чернівецької області для ініціювання відновлення втраченого судового провадження та зупинено провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом судових рішень за виключними обставинами до надходження відновленого судового провадження.

4.5. Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 22 листопада 2024 року відновлено судове провадження у цивільній справі № 2-856/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства.

4.6. У грудні 2024 року до Верховного Суду надійшло відновлене судове провадження № 2-856/12.

4.7. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2025 року провадження за заявою ОСОБА_1 відновлено та призначено розгляд справи в судовому засіданні.

4.8. Від відповідача заперечення на заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення суду за виключними обставинами не надходило.

4.9. У судові засідання 12 березня та 09 квітня 2025 року представники сторін не з'явилися.

4.10. Повістки-повідомлення про виклик позивача в судові засідання 09 квітня 2025 року були доставлені та отримані ОСОБА_1 та його представником адвокатом Фокієм Б. В., про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

4.11. Відповідачці судова кореспонденція направлялася за наявною в матеріалах справи адресою, а саме: АДРЕСА_1 , проте була повернута без вручення з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Інших засобів комунікації відповідачка не повідомила, в електронному кабінеті вона також не зареєстрована.

4.12. Слід наголосити, що судове засідання, яке було призначене на 12 березня 2025 року, не відбулось та було перенесене на 09 квітня 2025 року через неявку сторін.

4.13. При цьому на офіційному сайті Верховного Суду була розміщена інформація про виклик відповідачки в судові засідання, що мали відбутися 12 березня та 09 квітня 2025 року.

4.14. За приписами частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

4.15. Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

4.16. Велика Палата Верховного Суду виконала всі можливі дії щодо виклику відповідачки в судове засідання. Повторна неявка сторін та/або їх представників у судове засідання не є підставою для відкладення розгляду справи.

5. Обставини справи, встановлені судами України та ЄСПЛ

5.1. ОСОБА_1 народився поза шлюбом. В актовому записі про народження відомості про батька були внесені зі слів матері. Заявник вважав своїм батьком ОСОБА_3 .

5.2. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, а в листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Хотинського районного суду Чернівецької області з позовом (у цій справі) до спадкоємців померлого ОСОБА_3 про встановлення батьківства, вимагаючи визнати його сином і спадкоємцем померлого ОСОБА_3 .

5.3. Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 29 листопада 2012 року було призначено генотипоскопічну експертизу, виконання якої доручено експертам Одеського біологічного бюро судово-медичних експертиз (далі - Одеське бюро). На вирішення експертизи поставлено питання, чи є ОСОБА_3 біологічним батьком ОСОБА_1 .?

5.4. ЄСПЛ у своєму рішенні встановив, що 03 грудня 2012 року Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи (далі - Чернівецьке бюро) відібрало зразки крові у рідкому вигляді у заявника та його матері. Вони були опечатані в пробірках. Чернівецьке бюро також надало опечатаний пакет зі зразком висушеної крові з трупа ОСОБА_3 . Як зазначено в листі Чернівецького бюро до районного суду від 02 квітня 2013 року, зразки були надані заявнику для організації їхньої доставки до Одеського бюро, оскільки Чернівецьке бюро не могло зробити це самостійно. З висновку експерта Одеського бюро від 04 січня 2013 року вбачається, що зразки були доставлені приватним підприємством з доставки. У своєму висновку експерти зазначили, що зразки прибули належним чином запаковані, а пломби були цілими.

5.5. Результати ДНК-експертизи, проведеної Одеським бюро, показали, що ймовірність того, що ОСОБА_3 був батьком заявника, становила 99,9999 % (п. 10 рішення ЄСПЛ).

6. Мотиви, якими керувалася Велика Палата Верховного Суду при вирішенні заяви

6.1. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши суддю-доповідача, з дотриманням передбачених законодавством меж і підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами дійшла таких висновків.

6.2. Відповідно до статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) і статті 46 Конвенції Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у кожній справі, в якій вона є стороною.

6.3. Глава 3 Закону № 3477-IV визначає, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру.

6.4. За статтею 41 Конвенції, якщо Європейський суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Європейський суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

6.5. Відповідно до положень частини першої статті 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

6.6. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом (частина друга статті 10 Закону № 3477-IV).

6.7. При застосуванні статті 10 Закону № 3477-IV слід враховувати Рекомендацію № R(2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», відповідно до якої повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати особливо тоді, коли:

- потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

6.8. У рішенні від 14 березня 2024 року у справі «Молдован проти України» ЄСПЛ встановив процедурні порушення, які були допущені судами України, що поставили під серйозний сумнів остаточний результат розгляду справи.

6.9. Зокрема, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що сам по собі факт біологічного походження дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року, при недоведеності спільного проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і особою, яку заявник просить визнати батьком, не є підставою для встановлення батьківства.

6.10. При цьому позивач не довів факту спільного проживання його матері з особою, яку заявник просить визнати його батьком.

6.11. ЄСПЛ у пунктах 46-49 свого рішення зауважив, що Кодекс про шлюб та сім'ю України 1969 року було прийнято в той час, коли ДНК-експертизи ще не були широко розповсюдженими. Таким чином, положення статті 53 цього Кодексу давали можливість встановити батьківство на «соціальних» підставах (див. для порівняння згадане рішення у справі «Мікулич проти Хорватії» (Mikulic v. Croatia), пункт 64 in fine). Ці положення залишалися незмінними протягом десятиліть, навіть коли вже широко використовувалися результати надійної ДНК-експертизи.

6.12. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що проведення ДНК-експертизи з метою встановлення батьківства наразі є простим і дуже надійним методом, а «її доказова цінність суттєво переважає будь-які інші докази, надані сторонами для підтвердження або спростування факту близьких стосунків» (див., наприклад, згадане рішення у справі «Калачева проти Росії» (Kalacheva v. Russia), пункт 34; «Брауер проти Німеччини» (Brauer v. Germany), заява № 3545/04, пункт 43, від 28 травня 2009 року та «Цветелін Пєтков проти Болгарії» (Tsvetelin Petkov v. Bulgaria), заява № 2641/06, пункт 55, від 15 липня 2014 року).

6.13. У рішенні у справі «Калачева проти Росії» (Kalacheva v. Russia) національні суди відмовилися враховувати результати ДНК-експертизи, оскільки сторони не дотрималися певних формальних вимог. На думку Європейського суду, найкращі інтереси дитини у цій справі вимагали однозначної відповіді, хто був батьком дитини, і це питання не могло бути задовільно вирішене без проведення ДНК-експертизи; другий аналіз був необхідним, оскільки перший був визнаний неприйнятним з формальних процесуальних підстав. Коли заявниця не звернулася з клопотанням про проведення повторної експертизи, суди також не призначили її, хоча це було у межах їхніх повноважень. З огляду на таку послідовність подій Суд встановив порушення статті 8 Конвенції у вказаній справі (див. згадане рішення у справі «Калачева проти Росії» (Kalacheva v. Russia), пункти 36-38).

6.14. ЄСПЛ констатував, що під час провадження на національному рівні, яке розпочалося у 2012 році, суди дотримувалися постанови Пленуму Верховного Суду України 2006 року, яка передбачала застосування Кодексу про шлюб та сім'ю України 1969 року до справи заявника, роблячи доказ наявності спільного проживання необхідним для визнання батьківства.

6.15. Проте, на переконання ЄСПЛ, застосування такого підходу, подібного до підходу, який передбачає відсутність гнучких часових обмежень або наявність інших процесуальних обмежень, призвело до унеможливлення встановлення чи оскарження батьківства, зокрема, за допомогою нових методів експертизи. ЄСПЛ неодноразово встановлював, що такі обмеження суперечать важливості інтересів приватного життя (див. згадані рішення у справах «А. Л. проти Польщі» (A. L. v. Poland), пункт 71; «Тавлі проти Туреччини» (Tavl? v. Turkey), пункт 34, та в якості нещодавнього прикладу згадане рішення у справі «Больєвич проти Сербії» (Boljevic v. Serbia), пункт 55).

6.16. Отже, суди при розгляді справи за позовом ОСОБА_1 мали не лише встановити факт проживання однією сім'єю матері позивача та особи, яку він вважає своїм батьком, а й дослідити інші докази, які могли б свідчити про наявність кровної спорідненості між позивачем та зазначеною вище особою, зокрема результати ДНК-експертизи.

6.17. Суд першої інстанції у цій справі, за висновком ЄСПЛ, взагалі не дав оцінки висновку судово-медичної експертизи (ДНК-експертизи). Натомість апеляційний суд вказав, що «висновок експертизи піддається сумніву, оскільки в порушення встановленого порядку експертний матеріал -клаптик бинта з кров'ю ОСОБА_3 був переданий для доставки до експертної установи родині позивача ОСОБА_1 , що не виключає заміну його кров'ю матері».

6.18. ЄСПЛ у пункті 50 свого рішення наголосив, що твердження про можливу недостовірність наданого заявником доказу у вигляді результатів ДНК-експертизи було зроблено лише побіжно, воно не вбачається таким, що ґрунтувалося на ретельному аналізі. Зокрема, згадка про «порушення встановленого порядку» під час обробки зразків не була підтверджена жодним посиланням на положення національного законодавства; до того ж твердження, що зразки могли бути замінені, зазвичай потребувало б збору доказів або щонайменше ретельного пояснення конкретних причин для такого припущення, чого зроблено не було. Залучених експертів не викликали для надання показань, а також не було призначено нову експертизу. Крім того, незрозуміло, коли і як виник аргумент щодо достовірності зразків, наданих для ДНК-експертизи, особливо з огляду на відсутність копій поданих відповідачами заяв до суду та протоколів судових засідань. Справді, у певний момент відповідачі звернулися до районного суду з клопотанням призначити нову експертизу, враховуючи, що відповідний порядок не був дотриманий, але пізніше вони відкликали своє клопотання, а районний суд у своєму рішенні жодним чином не згадав про достовірність доказу у вигляді ДНК-експертизи. За цих обставин залишається сумнівним, чи відповідала процесуальним нормам, які регулювали прийняття нових доказів в апеляційному провадженні, перевірка достовірності доказу у вигляді ДНК-експертизи вперше в апеляційному суді, і, якщо це було так, чи був заявник достатньо обізнаний про цей аргумент і чи міг його ефективно оскаржити під час апеляційного провадження.

6.19. З огляду на зазначене ЄСПЛ виснував, що хоча апеляційний суд порушив питання про достовірність результатів ДНК-експертизи, він не дослідив його достатньо ретельно.

6.20. ЄСПЛ дійшов висновку, що зазначений підхід національних судів у поєднанні з розглядом доказу у вигляді результатів ДНК-експертизи з недостатньою ретельністю становив порушення їхніх позитивних зобов'язань за статтею 8 Конвенції щодо забезпечення права заявника на повагу до його приватного життя (пункт 53 рішення ЄСПЛ).

6.21. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком Європейського суду та вважає за необхідне наголосити, що суди припустилися порушення процесуального законодавства, зокрема статей 150, 212-215 ЦПК України у чинній на той час редакції.

6.22. Так, суд першої інстанції ретельно не дослідив доказів у справі в сукупності, зокрема і висновку судово-медичної експертизи. Натомість суд апеляційної інстанції хоч і вказав про наявність зазначеного висновку, проте також не дав йому належної правової оцінки, а лише вказав на сумніви щодо наданих на дослідження матеріалів (зразка крові померлого ОСОБА_3 ), не зазначаючи про природу походження таких сумнівів та на яких доказах ґрунтується висновок про неприйнятність висновку судово-медичної експертизи в якості доказу. Тобто апеляційний суд обґрунтував своє рішення на припущеннях, не вживши заходів для всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи.

6.23. Крім того, відповідно до частини другої статті 150 ЦПК України у редакції, що діяла на час розгляду справи судами, у тому випадку коли висновок експерта визнається необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, суд може призначити повторну експертизу.

6.24. Суд апеляційної інстанції, зробивши припущення про фальсифікацію ключового доказу у справі, не з'ясував позицію позивача стосовно доцільності призначення повторної судово-медичної експертизи. Так само суд не призначив таку експертизу з власної ініціативи.

6.25. З огляду на ці обставини Велика Палата Верховного Суду констатує, що встановлені у рішенні ЄСПЛ порушення Україною гарантій статті 8 Конвенції поставили під сумнів правильність результатів розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції порушення, допущені судами, не усунув.

6.26. Наведена обставина в розумінні підпункту «b» підпункту «іі» пункту ІІ Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам № R(2000)2 від 19 січня 2000 року «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» є підставою для застосування у цій справі індивідуального заходу у вигляді повторного перегляду справи з дотриманням вимог процесуального закону щодо рівності сторін спору для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

6.27. Щодо ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2014 року про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 05 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 05 лютого 2014 року Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

6.28. Однією з основних передумов для звернення особи до міжнародної судової установи (зокрема, ЄСПЛ) є вичерпання такою особою усіх національних засобів правового захисту. По суті йдеться про звернення особи до судів усіх інстанцій на національному рівні, найвищим із яких є суд касаційної інстанції. Без звернення до суду касаційної інстанції за захистом своїх прав особа не набуває права на подання заяви до ЄСПЛ.

6.29. Тому, якщо ЄСПЛ установить порушення національними судами основоположних прав заявника, передбачених Конвенцією, то за пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України скасуванню підлягатимуть як судові рішення, якими спір вирішено по суті, так і ухвала суду касаційної інстанції про відмову у відкритті касаційного провадження.

6.30. Без скасування ухвали суду касаційної інстанції Велика Палата Верховного Суду як єдиний повноважний орган на перегляд судових рішень за пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України не має можливості вирішити питання про направлення справи на новий розгляд.

6.31. З огляду на характер установлених ЄСПЛ порушень та відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості встановлювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу у справі, що розглядається, права заявника підлягають поновлення шляхом забезпечення повторного розгляду справи. У зв'язку із цим підлягають скасуванню ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2014 року, ухвала Апеляційного суду Чернівецької області від 05 лютого 2014 року та рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 05 лютого 2013 року, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

7. Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень

7.1. За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (абзац п'ятий частини третьої статті 429 ЦПК України).

7.2. Як уже зазначалось, Велика Палата Верховного Суду вважає, що констатовані ЄСПЛ порушення конвенційних гарантій, ураховуючи обставини цієї справи, можна усунути тільки шляхом скасування судових рішень із переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, тому заява про перегляд судових рішень підлягає задоволенню.

Керуючись частиною дев'ятою статті 34, статтями 416, 418, 419, 423, 424, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Заяву ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Фокієм Богданом Васильовичем, задовольнити.

2. Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 16 грудня 2013 року, ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 05 лютого 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2014 року скасувати, а справу № 2-856/12 направити на новий розгляд до Хотинського районного суду Чернівецької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Ткачук

Судді: О. О. Банасько О. В. Кривенда

Ю. Л. Власов М. В. Мазур

І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв

М. І. Гриців К. М. Пільков

О. А. Губська С. О. Погрібний

Ж. М. Єленіна О. В. Ступак

Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач

В. В. Король В. Ю. Уркевич

С. І. Кравченко Н. В. Шевцова

Джерело:
ЄДРСР 126803544

[ANTIRAID]

Ця справа цікава у декількох аспектах. У ВП ВС нарешті зрозуміли та встановили, що поверхня повістки у зв'язку з закінченням терміну зберігання є належним доказом оповіщення про розгляд справи, крім того і ЄСПЛ зазначив, що обов'язкове врахування висновків Пленуму, як наразі і ВП ВС та об'єднаних палат касаційних судів це добре, тільки якщо не суперечить здоровому глузду.

Суд зазначив:

6.14. ЄСПЛ констатував, що під час провадження на національному рівні, яке розпочалося у 2012 році, суди дотримувалися постанови Пленуму Верховного Суду України 2006 року, яка передбачала застосування Кодексу про шлюб та сім'ю України 1969 року до справи заявника, роблячи доказ наявності спільного проживання необхідним для визнання батьківства.

6.15. Проте, на переконання ЄСПЛ, застосування такого підходу, подібного до підходу, який передбачає відсутність гнучких часових обмежень або наявність інших процесуальних обмежень, призвело до унеможливлення встановлення чи оскарження батьківства, зокрема, за допомогою нових методів експертизи. ЄСПЛ неодноразово встановлював, що такі обмеження суперечать важливості інтересів приватного життя (див. згадані рішення у справах «А. Л. проти Польщі» (A. L. v. Poland), пункт 71; «Тавлі проти Туреччини» (Tavl? v. Turkey), пункт 34, та в якості нещодавнього прикладу згадане рішення у справі «Больєвич проти Сербії» (Boljevic v. Serbia), пункт 55).

6.16. Отже, суди при розгляді справи за позовом ОСОБА_1 мали не лише встановити факт проживання однією сім'єю матері позивача та особи, яку він вважає своїм батьком, а й дослідити інші докази, які могли б свідчити про наявність кровної спорідненості між позивачем та зазначеною вище особою, зокрема результати ДНК-експертизи.

6.17. Суд першої інстанції у цій справі, за висновком ЄСПЛ, взагалі не дав оцінки висновку судово-медичної експертизи (ДНК-експертизи). Натомість апеляційний суд вказав, що «висновок експертизи піддається сумніву, оскільки в порушення встановленого порядку експертний матеріал -клаптик бинта з кров'ю ОСОБА_3 був переданий для доставки до експертної установи родині позивача ОСОБА_1 , що не виключає заміну його кров'ю матері».

6.19. З огляду на зазначене ЄСПЛ виснував, що хоча апеляційний суд порушив питання про достовірність результатів ДНК-експертизи, він не дослідив його достатньо ретельно.

6.20. ЄСПЛ дійшов висновку, що зазначений підхід національних судів у поєднанні з розглядом доказу у вигляді результатів ДНК-експертизи з недостатньою ретельністю становив порушення їхніх позитивних зобов'язань за статтею 8 Конвенції щодо забезпечення права заявника на повагу до його приватного життя (пункт 53 рішення ЄСПЛ).

6.21. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком Європейського суду та вважає за необхідне наголосити, що суди припустилися порушення процесуального законодавства, зокрема статей 150, 212-215 ЦПК України у чинній на той час редакції.