Рішення Дарницького районного суду міста Києва про відмову у визнанні договору про поділ спільного майна подружжя недійсним

[ANTIRAID]

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/17833/24

провадження № 2/753/3533/25

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Цимбал І.К.,

при секретарі Козін В.Є.,

з участю сторін:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

представника відповідача - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Белугіна Венера Леонідівна, Державний реєстратор Козинської селищної ради Київської області Марченко Анастасія Володимирівна, про визнання договору про поділ спільного майна подружжя недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Суть питання, що вирішується рішенням.

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, де є треті особи, про визнання договору про поділ спільного майна подружжя недійсним, скасування державної реєстрації, посилаючись на те, що останній був укладений сторонами з метою приховати майно від правоохоронних органів та суду, оскільки вразі якби кримінальне переслідування позивача завершилося не на його користь, санкція статті передбачала конфіскацію майна. Таким чином, з метою убезпечити родинне майно набуте під час шлюбу, був укладений оспорюваний правочин, який є фіктивним. Позивач звернувся до відповідача щодо повернення виділеного останній на підставі оспорюваного правочину майна та його перереєстрації, проте остання відмовилась, у зв'язку з чим позивач вимушений був звернутися до суду з даним позовом, оскільки залишився без житла та іншого рухомого та нерухомого майна.

Рух справи.

16.09.2024 визначено головуючого суддю.

19.09.2024 відкрито загальне позовне провадження, підготовче засідання призначено на 22.10.2024.

22.10.2024 підготовче засідання відкладено на 04.11.2024, у зв'язку з неявкою адвоката відповідача.

04.11.2024 підготовче засідання відкладено на 26.11.2024, у зв'язку з витребуванням доказів.

26.11.2024 підготовче засідання відкладено на 13.01.2025, у зв'язку з витребуванням доказів.

13.01.2025 підготовче засідання відкладено на 29.01.2025, для ознайомлення сторін із витребуваними доказами.

29.01.2025 підготовче провадження закрито, призначено судовий розгляд на 31.03.2025.

31.03.2025 в судовому засіданні оголошена перерва до 02.04.2025 для виклику свідків.

02.04.2025 ухвалено рішення.

Доводи учасників справи.

В судовому засіданні позивач, допитаний як свідок та представник останнього, позовні вимоги підтримали, з підстав зазначених у позові. Крім того, позивач та представник зазначили, що фіктивність оспорюваного правочину підтверджується тим, що фактично передача майна не мала місця, останнє використовувалося сторонами як завжди. Позивач протягом усього часу будував на земельній ділянці будинок, сторони разом перебували у сімейних подорожах. Позивач протягом усього часу намагався врегулювати питання переоформлення майна, проте відповідач не виявляла відповідного бажання.

Відповідач та представник останньої позовні вимоги не визнали, просили відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що укладення оспорюваного правочину мало місце не за тих обставин, про які зазначає позивач, а у зв'язку з тим, що відповідач дізналась, що через подружні зради позивача, про які відповідачу було відомо ще раніше, у позивача є дві доньки від двох різних жінок з якими під час зареєстрованого шлюбу позивач створив дві нові сім'ї. Після розмови сторін та претензій відповідача, що позашлюбні діти, як потенційні спадкоємці можуть в подальшому претендувати на майно родини, яке набувалося у шлюбі, позивач особисто запропонував у якості справедливої сатисфакції за свою поведінку поділити майно, з метою убезпечити офіційну родину від подальшого поділу спадку із позашлюбними дітьми. Таким чином сторони дійшли згоди щодо поділу рухомого та нерухомого майна, та залишення родинного бізнесу в особистій власності та управлінні позивача. Позивач особисто запропонував форму угоди про поділ майна подружжя, замість дарування, з метою мінімізації витрат.

Відповідач та представник останньої зазначили, що доводи позивача щодо мети оспорюваного правочину є неспроможними, оскільки позивач не одноразово піддавався кримінальному переслідуванню, пов'язаному із діяльністю родинного бізнесу і станом на час укладення угоди, позивач не мав будь якого статусу у кримінальному провадженні, як і раніше. Крім того, при поділі майна позивачу була виділена земельна ділянка, яка коштує значно більше ніж земельна ділянка виділена відповідачу, а також грошові кошти, що в свою чергу не свідчить про намір позивача приховати майно родини від можливої конфіскації.

Треті особи направили до суду заяви про розгляд справи у відсутність останніх /Т.І а.с. 205, Т.ІІІ а.с. 233/. Крім того, третя особа приватний нотаріус Белугіна В.Л. також зазначила, що під час укладення та посвідчення оспорюваного договору будь які ознаки того, що останній має ознаки фіктивного не мали місця /Т.ІІІ а.с. 233/.

Встановлені судом обставини.

Сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 30.04.1980.

17.08.2020 сторони уклали договір про поділ спільного сумісного майна подружжя /Т.І а.с. 16-17/.

Відповідно до умов договору в особисту приватну власність позивача виділено земельну ділянку площею 0,1172 га, кадастровий номер 3221881400:29:114:0306, цільове призначення для колективного садівництва, для ведення садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 300627 грн. 79 коп. /Т.І а.с. 22, 23, 43/; грошові кошти в розмірі 150000 грн.; телевізор «Самсунг»; холодильник «Сіменс», електрична плита «Бош».

Відповідачу виділено земельну ділянку площею 0,1190 га кадастровий номер 3223155400:03:038:0060 цільове призначення для колективного садівництва, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район,смт. Козин, садове товариство «Міжріччя» вартістю 46228 грн. 86 коп. та розташований на ній будинок АДРЕСА_2 , вартістю 1296259 грн. 60 коп., поліпшення 1250030 грн. 74 коп. /Т.І а.с. 18 - 21, 41, 42/; автомобіль «Ленд Ровер», вартістю 952200 грн. /Т.І а.с. 24/, автомобіль «Мерседес Бенц» вартістю 1480700 грн. /Т.І а.с. 31; квартиру АДРЕСА_3 , вартістю 7923613 грн. 17 коп. /Т.І а.с. 45, 46/.

Учасниками справи визнано, що за позивачем як за одноосібним власником був зареєстрований ТОВ «Міжнародний експрес», що був родинною компанією (бізнесом), корпоративні права не входили у перелік майна за поділом. ТОВ «Міжнародний експрес» відчужено позивачем перед зверненням до суду з даним позовом.

21.05.2020 СУГУДФС у м. Києві було зареєстровано кримінальне провадження

№ 32020100000000266 від 21.05.2020 за ч. 3 ст. 212 КК України, з метою проведення досудового розслідування за фактом ухилення від сплати податків службовими особами ТОВ «Міжнародний експрес» в особі директора ОСОБА_1. В ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді від 13.07.2020 у приміщенні, що належало товариству в період 20.07.2020 - 21.07.202 було проведено обшук, позивач один раз був викликаний на допит в якості свідка на 27.07.2020. /Т.І а.с. 76-85, 89/. В подальшому кримінальне провадження було закрито за відсутністю події і складу злочину, у зв'язку з чим Товариству на підставі ухвали слідчого судді від 01.02.2021 повернуті вилучені речі та документи /Т.І а.с. 84, 85/.

Крім того, відповідно до ухвал слідчих суддів ТОВ «Міжнародний експрес» неодноразово фігурував у кримінальних провадження від 13.06.2017, 13.02.2018, 08.10.2018, в межах яких на складських приміщення Товариства були проведені обшуки та накладено арешти на вилучене майно, проте останній також були закриті /Т.ІІІ а.с. 143 - 145 185 - 196/.

Учасниками справи визнано, що позивач має двох доньок від двох різних жінок з якими в період шлюбу підтримував позашлюбні відносини, зокрема такі, що притаманні сім'ї, утримував дітей, придбавав рухоме та нерухоме майно, сумісно подорожував. Перші стосунки з жінкою від якої у позивача народилась старша донька, яка на даний час є повнолітньою тривали 18 років, після чого припинилися та почалися інші стосунки від яких у позивача є інша неповнолітня донька.

Мотиви, з яких суд виходив при постановленні рішення і положення закону, яким керувався.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Згідно ч. ч.1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у ст. 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у ст. 215 ЦК України.

За змістом ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.ч.1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 (провадження № 6-1873цс16), від 23.08.2017 у справі 306/2952/14-ц та від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору щодо майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03.07.2019, за наслідками розгляду цивільної справи № 369/11268/16-ц (касаційне провадження № 14-260цс19), у якому Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 (провадження № 6-1873цс16), від 23.08.2017 у справі 306/2952/14-ц та від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.ст. 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що оспорюваний договір є фіктивним, оскільки укладений з метою уникнення конфіскації майна, так як він мав обґрунтований страх притягнення його до кримінальної відповідальності, у зв'язку з проведеним правоохоронними органами обшуком у приміщенні товариства, в якому позивач був керівником та власником, а також викликом його на допит в якості свідка. Позивач зазначав, що фіктивність вказаного договору характеризується відсутністю бажання сторін на реальне відчуження майна.

Суд вважає такі доводи позивача неспроможними, оскільки досудове розслідування щодо несплати податків Товариством було нетривалим, позивач не мав статусу підозрюваного, лише один раз був викликаний до слідчого в якості свідка, таким чином обов'язкової ознаки для констатації фіктивності правочину, зокрема введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи не мало місця.

Крім того, обшуки на складських приміщеннях Товариства, протягом часу його діяльності під керівництвом позивача, правоохоронними органами проводилися неодноразово в межах різних кримінальних проваджень в тому числі і за статтями КК, що передбачають конфіскацію майна, проте майно позивач у будь який спосіб не відчужував.

Також неспроможність доказів позивача щодо страху кримінального переслідування у вигляді конфіскації майна спростовуються тим, що позивач не маючи статусу підозрюваного міг сплатити податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувати шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня) і був би звільнений від кримінальної відповідальності, якби реально вважав, що своїми діями вчинив кримінальне правопорушення, адже як зазначено вище в силу діяльності вже був обізнаний із відповідними правовими аспектами та мав захисника.

Крім того, суд вважає, що вразі якби мета укладення правочину була інша ніж поділ майна, то для збереження майна від можливої конфіскації при поділі відповідачу мало б бути виділено все майно набуте за час шлюбу, зокрема земельна ділянка та побутова техніка, а відповідачу лише грошові кошти як компенсація. В свою чергу, позивач не надавав суду обґрунтованих пояснень у зв'язку з чим останній був готовий «пожертвувати» зокрема коштовною земельною ділянкою в разі як би могли настати негативні наслідки у вигляді примусового відчуження майна.

Також, позивач не надав суду обґрунтованих пояснень у зв'язку з чим не відбувся поділ корпоративних прав Товариства, родинного бізнесу, що в свою чергу підтверджує доводи відповідача про те, що відповідний поділ майна було запропоновано позивачем, який залишив за собою усі права на Товариство та його прибутки яке в подальшому одноосібно відчужив.

Суд вважає, що надані позивачем докази на підтвердження заявлених вимог не вказують на те, що оспорюваний правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Доказів, які б переконливо свідчили про обґрунтований страх позивача про притягнення його до кримінальної відповідальності, матеріали справи не містять.

Юридичні наслідки після укладення оспорюваного договору про поділ нерухомого майна досягнуті, оскільки після його укладення нерухомість, а також транспортні засоби були зареєстровані за власниками відповідно до поділу згідно оспорюваного правочину.

Матеріали справи не містять даних про те, що сторони оспорюваного правочину діяли лише для вигляду та не намагалися досягти правового результату.

Разом з тим, суд вважає спроможними доводи відповідача щодо мети та правомірності укладення оспорюваного правочину, а саме що відповідний поділ майна було запропоновано позивачем з метою залагодження вини перед відповідачем за подружні зради та уникнення в подальшому претензій позашлюбних дітей на майно здобуте сторонами під час зареєстрованого шлюбу.

Так, згідно показів свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , встановлено що на початку 2020 року відповідачу стало відомо про те, що у позивача є позашлюбне життя, а в подальшому відповідач дізналась про наявність двох дітей від двох різних жінок, про що остання їм особисто розповідала.

Зазначене підтверджується тим, що у 2019 році сторони спільно відпочивали та мали нормальні стосунки /Т.ІІІ а.с. 36-42/, а у лютому 2020 року відповідач дізналась про наявність у позивача іншої жінки /Т.ІІІ а.с. 42/.

ОСОБА_5 також показала, що будучи тривалий час помічницею родини по прибиранню, помітила, що особисті предмети гігієни та інші речі позивача у квартирі, де раніше проживали сторони були відсутні.

ОСОБА_6 привозила відповідачу продукти харчування, оскільки остання перебувала у після операційному стані, самостійно не мала можливості пересуватися на великі відстані, в той час як позивач перебував на курорті з іншою жінкою та надсилав відповідачу відповідні фото та смс повідомлення, які остання показувала свідкові.

Крім того, наявність позашлюбних дітей та відносини з іншими жінками підтверджується і самим позивачем, допитаним в якості свідка, його листуванням із відповідачем, фотокартками на яких позивач визнав, що зображені діти є його доньками /Т.ІІІ а.с. 197-204/.

Також перебування у фактичних шлюбних відносинах з позивачем протягом 18 років підтвердила і свідок ОСОБА_7 , яка має від позивача вже повнолітню доньку та протягом життя її та доньку утримував позивач, купив квартиру та автомобіль, оплачував приватні садок та школу дитині, вони разом подорожували у різних країнах, зокрема і із спільними друзями сторін. Відносини припинилися, коли ОСОБА_7 почала помічати брехню з боку позивача, яка мала місце в результаті того, що позивач почав відносини з іншою жінкою, після чого ОСОБА_7 вже майже як 7 років тому припинила з позивачем будь які відносини, проте позивач з дитиною відносини підтримує, матеріально допомагає і після її повноліття.

Крім того, з пояснень сторін, а також письмових доказів, відеодоказу, вбачається, що сторони після укладення оспорюваного правочину почали намагатися налагодити стосунки та зберегти сім'ю, при чому з ініціативи позивача, періодично спільно проживали, подорожували та відпочивали разом, зокрема і будинку, будівництвом якого переважно займався позивач, зокрема і після укладення оспорюваного правочину /Т.І а.с. 86-88, а.с. 91-185, Т.ІІ а.с. 131-139, а.с. 194 - 233, а.с. 246, Т. ІІІ а.с. 5-10, а.с. 12 - 35, а.с. 43- 54, а.с. 56/, що також підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 . Разом з тим, вжиті заходи результатів не дали /Т.ІІІ а.с. 56/, що призвело до того, що у позивача виникло бажання продати будинок, про що в свою чергу останній особисто зазначив у судовому засіданні, проти чого категорично заперечувала відповідач, що і стало реальним приводом для звернення до суду з даним позовом.

Та обставина, що сторони користувалися автомобілями таким чином як і до їх поділу жодним чином не підтверджують доводів позивача та не спростовують висновків суду, з правових обґрунтувань, адже як зазначено вище сторони намагалися зберегти сім'ю і після укладення оспорюваного правочину, оскільки фактично мета укладення такого правочину була досягнута і питання матеріального характеру, що спонукали сторін укласти правочин були вирішені.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимог не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати в разі вімови в задоволенні позову покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись 1-13, 17, 18, 76-82, 89, 133, 137, 141, 242, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, ст. ст.-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Белугіна Венера Леонідівна, Державний реєстратор Козинської селищної ради Київської області Марченко Анастасія Володимирівна, про визнання договору про поділ спільного майна подружжя недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення суду.

Головуючий:

Джерело:
ЄДРСР 126642872

[ANTIRAID]

Це наша справа. Суд ретельно розібрався з обставинами справи і показами свідків та зробив обґрунтовані висновки. Суд зазначив:

Суд вважає, що надані позивачем докази на підтвердження заявлених вимог не вказують на те, що оспорюваний правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Доказів, які б переконливо свідчили про обґрунтований страх позивача про притягнення його до кримінальної відповідальності, матеріали справи не містять.

Юридичні наслідки після укладення оспорюваного договору про поділ нерухомого майна досягнуті, оскільки після його укладення нерухомість, а також транспортні засоби були зареєстровані за власниками відповідно до поділу згідно оспорюваного правочину.

Матеріали справи не містять даних про те, що сторони оспорюваного правочину діяли лише для вигляду та не намагалися досягти правового результату.

Разом з тим, суд вважає спроможними доводи відповідача щодо мети та правомірності укладення оспорюваного правочину, а саме що відповідний поділ майна було запропоновано позивачем з метою залагодження вини перед відповідачем за подружні зради та уникнення в подальшому претензій позашлюбних дітей на майно здобуте сторонами під час зареєстрованого шлюбу.

Та обставина, що сторони користувалися автомобілями таким чином як і до їх поділу жодним чином не підтверджують доводів позивача та не спростовують висновків суду, з правових обґрунтувань, адже як зазначено вище сторони намагалися зберегти сім'ю і після укладення оспорюваного правочину, оскільки фактично мета укладення такого правочину була досягнута і питання матеріального характеру, що спонукали сторін укласти правочин були вирішені.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимог не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.