Постанова ВП ВС після ЄСПЛ про необхідність перегляду рішень щодо позбавлення права власності на земельні ділянки, що знаходяться в межах земель залізничного транспорту

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року

місто Київ

справа № 723/3691/13-ц

провадження № 14-14свц25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Погрібного С. О.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Шевцової Н. В.,

за секретаря судового засідання Затики Д. А.,

за участю:

представника позивача - адвокатаЛевчука І. М.,

розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 грудня 2014 року та від 30 березня 2015 року

у справі за позовом Акціонерного товариства «Укрзалізниця» до Чудейської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, ОСОБА_1 , третя особа - Сторожинецький відділ Державного комітету України по земельних ресурсах, про визнання незаконним рішення сільської ради та визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки, скасування державної реєстрації,

УСТАНОВИЛА:

Вступ

1. Заявниця звернулася із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами у цій справі, в якій вона є відповідачкою, після ухвалення Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) рішення за її зверненням.

2. За результатами розгляду цього позову національні суди визнали незаконним рішення сільської ради про передачу у власність заявниці земельних ділянок, а також недійсними державні акти, які посвідчують таке право, в тій частині земельних ділянок, що накладаються на землі залізничного транспорту у віданні Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»).

3. ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

4. Основним висновком ЄСПЛ було те, що національні суди у цій справі, де відбулося втручання у право власності заявниці, не дослідили питання, зокрема, щодо пропорційності такого втручання у мирне володіння майном відповідачки.

5. ЄСПЛ як спосіб restitutio in integrum запропонував уряду України забезпечити належними засобами та протягом розумного строку повне повернення заявниці права власності на відчужені земельні ділянки (і навіть шляхом повторного відкриття провадження на національному рівні), або надання відшкодування у грошовій формі, або надання рівнозначного майна.

6. Урахувавши обставини, які встановили національні суди, та сформульовані міркування ЄСПЛ, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що усі судові рішення, ухвалені у цій справі, безумовно підлягають скасуванню.

7. Велика Палата Верховного Суду, визначаючи варіант власного рішення, який би максимально враховував інтереси сторін і вимоги матеріального та процесуального закону в Україні, зокрема приписів статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), взявши до уваги, що у цій справі з метою належного виконання рішення ЄСПЛ потрібно встановити та оцінити нові обставини, дійшла переконання, що ця справа має бути неодмінно передана на новий розгляд до суду першої інстанції як єдино повноважного з урахуванням усіх обставин. У такому висновку Велика Палата Верховного Суду діє в процесуальних межах, визначених для неї як суду касаційної інстанції.

8. Верховний Суд, безумовно поважаючи рішення ЄСПЛ та прагнучи належно їх виконати, вирішує кожний такий спір, ґрунтуючись на тому, що ця міжнародна судова установа винятково з`ясовує питання дотримання самою Україною як суверенною державою приписів та заборон Конвенції і протоколів до неї.

9. Велика Палата Верховного Суду керується тим, що Конвенція передбачає додаткові гарантії захисту прав людини, крім тих, що вже надають держави. ЄСПЛ не може повністю замінити собою відповідну національну владу, інакше він не буде враховувати субсидіарний характер міжнародного механізму гарантій, створених Конвенцією.

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

10. Державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця» (далі - ДТГО «Львівська залізниця»), правонаступником якого є АТ «Укрзалізниця», звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просило:

- визнати незаконним та скасувати рішення Чудейської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області (далі - Чудейська сільська рада) від 07 грудня 2009 року № 115-23/09 щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельних ділянок, загальною площею 0,2530 га;

- визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд від 23 липня 2010 року, серія ЯД № 256054, виданий на ім`я ОСОБА_1 на підставі рішення Чудейської сільської ради від 07 грудня 2009 року № 115-23/09, та скасувати його державну реєстрацію;

- визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0575 га для ведення особистого селянського господарства від 23 липня 2010 року, серія ЯД № 256055, виданий на ім`я ОСОБА_1 на підставі рішення Чудейської сільської ради від 07 грудня 2009 року № 115-23/09, та скасувати його державну реєстрацію.

11. Позивач обґрунтовував пред`явлений позов тим, що під час виконання робіт в адміністративних межах Чудейської сільської ради, як виявлено складеним актом від 07 жовтня 2013 року в смузі відведення залізниці з 18 км + 254 м за напрямком Карапчів - Чудей з лівої сторони по ходу на відстані 28,4 м від осі колії розташовані дві земельні ділянки ОСОБА_1 , які передані їй у власність Чудейською сільською радою на підставі оспорюваного рішення, і, які накладаються на земельну ділянку ДТГО «Львівська залізниця» загальною площею 0,2530 га.

12. На підставі цього рішення ОСОБА_1 видано два державні акти на право власності на земельні ділянки, з яких для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,0575 га.

13. Посилаючись на те, що оспорюваним рішенням порушується право позивача на користування землями залізничного транспорту та воно суперечить чинному законодавству, ДТГО «Львівська залізниця» просило визнати незаконним та скасувати це рішення, а також визнати недійсними державні акти і скасувати їх державну реєстрацію.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

14. Відповідачі та третя особа заперечували проти позову, посилаючись на те, що позивач не надав доказів на підтвердження його права користування спірними земельними ділянками, які, своєю чергою, правомірно передано у власність ОСОБА_1 . Також вважали, що позивач пропустив позовну давність.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

15. Рішенням від 03 квітня 2014 року Сторожинецький районний суд Чернівецької області позов задовольнив частково:

- визнав незаконним рішення Чудейської сільської ради від 07 грудня 2009 року № 115-23/09 в частині передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельних ділянок площею 0,2441 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,0089 га - для ведення особистого селянського господарства в с. Чудей Сторожинецького району Чернівецької області;

- визнав недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд від 23 липня 2010 року, серія ЯД № 256054, виданий на ім`я ОСОБА_1 на підставі рішення Чудейської сільської ради від 07 грудня 2009 року № 115-23/09, в частині права власності на земельну ділянку площею 0,2441 га та скасував у державному земельному кадастрі реєстрацію цієї ділянки;

- визнав недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства від 23 липня 2010 року, серія ЯД № 256055, виданий на ім`я ОСОБА_1 на підставі рішення Чудейської сільської ради від 07 грудня 2009 року № 115-23/09, в частині права власності на земельну ділянку площею 0,0089 га та скасував у державному земельному кадастрі реєстрацію цієї ділянки;

- в іншій частині вимог позову відмовив за необґрунтованістю.

16. Суд першої інстанції обґрунтовував ухвалене рішення тим, що земельні ділянки відводилися ДТГО «Львівська залізниця» в користування на підставі постанови Ради Міністрів СРСР від 27 січня 1962 року № 83, Інструкції про норми і порядок відведення земель для залізниць і використання смуги відведення, затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 30 січня 1963 року (далі - Інструкція), та згідно з Нормами відведення земель для залізниці СН 468-74, затвердженими постановою Держбуду СРСР від 19 грудня 1974 року № 247. Ці правові акти не суперечать Конституції та законам України, тому відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» застосовуються на території України до прийняття відповідних актів законодавства України.

17. Також суд врахував, що позивач як землекористувач сплачує земельний податок за користування спірною земельною ділянкою.

18. Суд першої інстанції виснував, що оспорюваними рішенням сільської ради та державними актами порушується право позивача на користування землями залізничного транспорту, втім врахував, що позивач належно обґрунтував лише розмір часткового накладення земельних ділянок площею 0,2441 га та 0,0089 га на землі залізничного транспорту, тому суд визнав незаконним рішення сільської ради та недійсними державні акти лише в тій частині земельних ділянок, що накладаються, тобто площею 0,2441 га та 0,0089 га.

19. До того ж, на переконання суду першої інстанції, позивач не пропустив позовну давність, оскільки про порушення його права дізнався в момент проведення замірів накладання земельних ділянок, що належать відповідачці, тобто в жовтні 2013 року. Розміщення будівель на спірній земельній ділянці, право власності на які в порядку спадкування визнано за ОСОБА_1 в судовому порядку, не є безспірним доказом того, що позивач дізнався чи повинен був дізнатися про порушення його права в момент їх будівництва.

Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції

20. Рішенням від 12 червня 2014 року Апеляційний суд Чернівецької області скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.

21. Суд апеляційної інстанції обґрунтовував ухвалене рішення тим, що підстави припинення права власності передбачені статтею 141 Земельного кодексу України й таких підстав у справі не встановлено.

22. Позивач не надав доказів того, що його землекористування оформлено відповідно до вимог статей 193, 194 Земельного кодексу Української РСР, пунктів 2,27, 32 Інструкції, пункту 4.3 Інструкції про порядок встановлення (відновлення) меж ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками від 18 травня 2010 року.

23. Відповідно позивач не довів, що спірні земельні ділянки, які належать ОСОБА_1 на праві власності, а саме: з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на якій розташовані житловий будинок з усіма господарськими будівлями та спорудами, збудованими протягом 1968-1972 років; з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства - розташовані у смузі відведення залізниці за напрямком Карапчів - Чудей, порушують його право землекористування, яке підлягає захисту в обраний ним спосіб.

Стислий виклад змісту рішень суду касаційної інстанції

24. Ухвалою від 03 грудня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишив у силі.

25. Суд касаційної інстанції обґрунтовував зазначене судове рішення тим, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права.

26. Натомість суд апеляційної інстанції, зазначаючи про недоведеність позивачем розташування спірних ділянок в смузі відведення залізниці, висновків суду першої інстанції з цього приводу не спростував; не встановив і не зазначив у рішенні, у чому полягає порушення судом першої інстанції встановленого порядку дослідження доказів або в дослідженні яких доказів було неправомірно відмовлено; посилаючись на невизначення постановою Ради Міністрів СРСР від 14 травня 1953 року № 1263 «Про об`єднання залізних доріг» питання землекористування ДТГО «Львівська залізниця», не врахував, що сам факт реорганізації (об`єднання тощо) залізних доріг статусу відповідних земель як земель транспорту не змінив, довідці статистичного обліку (форма 6-зем), згідно з якою земельні ділянки на сьогодні обліковуються як землі транспорту, оцінки не надав та рішення суду першої інстанції скасував помилково.

27. Ухвалою від 30 березня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив у допуску до провадження Верховного Суду України цієї справи за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 грудня 2014 року.

Стислий виклад змісту рішення ЄСПЛ

28. ОСОБА_1 27 травня 2015 рокуподала до ЄСПЛ заяву № 27849/15, у якій скаржилася на порушення судами статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

29. Рішенням від 24 жовтня 2024 року у справі «Дроздик та Мікула проти України» (Case of Drozdyk and Mikula v. Ukraine), ухваленим за результатами розгляду заяв № 27849/15 та № 33358/15, ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

30. Це рішення набуло статусу остаточного 24 січня 2025 року.

31. ЄСПЛ, враховуючи, що у цій справі відбулося втручання у право власності заявниці, розглянув, чи було це втручання законним, чи переслідувало воно загальний інтерес та чи було воно пропорційним.

32. В оцінці питання законності ЄСПЛ зазначав, що хоча національні суди у своїх рішеннях посилалися на низку законодавчих приписів, одні і ті самі положення дозволили їм дійти різних висновків. Такі розбіжності у підходах зумовлені відсутністю чіткості та ясності у відповідному національному законодавстві.

33. Стосовно законної мети ЄСПЛ визнав, що в принципі, існує загальний інтерес у збереженні охоронних зон вздовж залізничних колій, оскільки вони є заходом безпеки, спрямованим на забезпечення безпечної та ефективної роботи залізничного транспорту та захисту населення. Тим не менш, спірні земельні ділянки розташовані у безпосередній близькості до залізничних колій протягом десятиліть. Більше того, щодо ОСОБА_1 , то земля була виділена її чоловікові вже після того, як була побудована залізнична колія. Очевидно, що ОСОБА_1 та її чоловікові ніколи не чинилися перешкоди у користуванні цією землею до 2014 року.

34. ЄСПЛ звернув увагу на інформацію органів земельної реєстрації, надану урядом, яка свідчить про те, що ОСОБА_1 все ще була зареєстрована як власниця земельних ділянок, про які йде мова. На думку ЄСПЛ, це скоріше свідчить про те, що насправді не було нагальної потреби у визнанні недійсним її права власності.

35. ЄСПЛ повторив, що втручання у мирне володіння майном має забезпечувати справедливий баланс між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Цю ситуацію потрібно розглядати у світлі «принципу належного врядування». У зв`язку із цим ЄСПЛ зазначив, що на національному рівні, якби земля була відібрана у заявниці, добровільно чи ні, в процедурі відчуження землі з мотивів суспільної необхідності, виплата компенсації була б обов`язковою відповідно до національного законодавства. І навпаки, тип провадження, ініційований у цих справах (провадження у порядку rei vindicatio ), не передбачав обов`язкової компенсації за втрату земельної ділянки. ЄСПЛ не було надано переконливих аргументів, які б свідчили про існування чіткого національного законодавства, яке б передбачало грошову або будь-яку іншу форму компенсації за будь-яку шкоду в ситуації, зокрема, ОСОБА_1 . Отже, заявниця була позбавлена майна без будь-якої компенсації.

36. ЄСПЛ також зазначив, що з моменту визнання недійсним права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку у 2014 році Залізниця (тут і далі - йдеться про сторону позивача у цьому спорі), очевидно, не вжила жодних заходів щодо реєстрації свого права власності на неї або будь-яких інших дій, пов`язаних із земельною ділянкою, наприклад, розмежування меліорованих частин. Вона також не обмежувала її використання ОСОБА_1 , у зв`язку із чим в ЄСПЛ виникло питання, чи могли бути застосовані інші заходи, крім позбавлення права власності, у цій справі. Водночас той факт, що жодних заходів не було вжито протягом такого тривалого періоду, ставить першу заявницю в стан невизначеності, оскільки вона знає, що Залізниця може вжити заходів у будь-який час - або не вживати їх ніколи - але в будь-якому випадку вона не може вільно розпоряджатися ні землею, ні будинком.

37. З огляду на викладене, ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання у право власності ОСОБА_1 , крім того, що викликає серйозні сумніви щодо його законності та відповідності загальним інтересам, поклало на неї непропорційний тягар, оскільки заявниці не запропоновано жодної компенсації за вилучені

у неї земельні ділянки.

38. З урахуванням своїх висновків у цій справі ЄСПЛ вважав, що заявниці, зокрема ОСОБА_1 , повинні бути поставлені, наскільки це можливо,

у ситуацію, еквівалентну тій, у якій вони перебували б, якби не було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Тож держава-відповідач повинна забезпечити за допомогою належних засобів і протягом розумного строку повне відновлення прав заявниць, зокрема й ОСОБА_1 , на рекультивовану землю (у тому числі шляхом поновлення національного провадження, де це може бути застосовано), або надання грошової компенсації (розрахованої відповідно до національних вимог щодо оцінки майна та практики суду), або надання рівнозначного майна.

39. Отже, ЄСПЛ констатував, що стосовно заявниці відбулося порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, та постановив, що держава Україна має забезпечити належними засобами та в розумні строки повне відновлення прав ОСОБА_1 на рекультивовану землю або надання їй грошової компенсації чи рівнозначного майна.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Стислий зміст вимог та доводів заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

40. ОСОБА_1 24 січня 2025 року з використанням засобів поштового зв`язку подала до Великої Палати Верховного Суду заяву про перегляд за виключними обставинами ухвал Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 грудня 2014 року та від 30 березня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України, у зв`язку зі встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення справи судом.

41. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, заявниця посилається на рішення ЄСПЛ від 24 жовтня 2024 року у справі «Дроздик та Мікула проти України» (Case of Drozdyk and Mikula v. Ukraine), ухвалене за результатами розгляду заяв № 27849/15 та № 33358/15, у якому встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та наголошено на потребі повного відновлення її прав на спірну землю, зокрема, шляхом поновлення національного провадження.

42. Заявниця просить скасувати ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 грудня 2014 року

(провадження № 6-28538св14) та від 30 березня 2015 року

(провадження № 6-8148зп15) та ухвалити нове рішення про відмову

в задоволенні позову.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

43. Від інших учасників справи заперечення на заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами до Великої Палати Верховного Суду не надійшли.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

44. Заява ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами надійшла до Великої Палати Верховного Суду 28 січня 2025 року.

45. Ухвалою від 03 лютого 2025 року суддя Великої Палати Верховного Суду залишив без руху заяву ОСОБА_1 для подання беззаперечних відомостей, які

б дозволили зробити висновок, що рішення ЄСПЛ дійсно набуло статусу остаточного, а сторони не скористалися процедурою, зазначеною у статті 44 Конвенції.

46. ОСОБА_1 06 лютого 2025 року через систему «Електронний суд» подала до Великої Палати Верховного Суду заяву про усунення недоліків. Заявниця повідомила, що 28 січня 2025 року на її електронну адресу надійшло повідомлення від ЄСПЛ про те, що рішення в справі «Дроздик та Мікула проти України» (Drozdyk and Mikula v. Ukraine) набуло статусу остаточного 24 січня 2025 року опівночі (за місцевим часом міста Страсбурга) відповідно до статті 44 Конвенції, оскільки жодного клопотання про передання справи на розгляд Великої Палати ЄСПЛ відповідно до статті 43 Конвенції заявлено не було. На підтвердження наведеного ОСОБА_1 додала копію листа від ЄСПЛ.

47. Ухвалою від 13 лютого 2025 року суддя Великої Палати Верховного Суду відкрив провадження за виключними обставинами; замінив позивача у цивільній справі № 723/3691/13-ц з ДТГО «Львівська залізниця» на його правонаступника - АТ «Укрзалізниця»; витребував у Міністерства юстиції України копію рішення ЄСПЛ від 24 жовтня 2024 року у справі «Дроздик та Мікула проти України»

(Case of Drozdyk and Mikula v. Ukraine), заяви № 27849/15 та № 33358/15; витребував зі Сторожинецького районного суду Чернівецької областіматеріали справи № 723/3691/13-ц; призначив справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на 12 год 00 хв 12 березня 2025 року.

48. Від Міністерства юстиції України 21 та 28 лютого 2025 року на адресу суду надійшла копія зазначеного рішення ЄСПЛ разом із його автентичним перекладом українською мовою.

49. Також 03 березня 2025 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 756/3665/19.

50. У судовому засіданні представник АТ «Укрзалізниця» адвокат Левчук І. М. просив відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 та залишити

в силі судові рішення, про перегляд яких подано заяву, оскільки, на думку цього представника, згадані судові рішення постановлено відповідно до чинних на той час норм матеріального та процесуального права.

51. У судове засідання інші учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належно.

52. За приписами частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належно повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

53. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, оцінила доводи заявниці, дослідила матеріали заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами та матеріали справи, а також зміст рішення ЄСПЛ, дійшла висновку, що заява ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Застосовні норми права

54. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

55. Одним з міжнародних договорів щодо прав людини є Конвенція, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року (№ 475/97-ВР), набула чинності 11 вересня 1997 року і стала частиною національного законодавства, яке підлягає застосуванню.

56. Зазначена Конвенція передбачає юрисдикцію ЄСПЛ щодо заяв громадян України про порушення державою норм цієї Конвенції.

57. Міжнародним документом, що визначає правовий статус як самого ЄСПЛ, так і його рішень, є зазначена Конвенція, зокрема її розділ ІІ. Водночас стаття 46 Конвенції зазначає про безумовний обов`язок держав-учасниць виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, в яких вони є сторонами.

58. ЄСПЛ залишає за державою свободу у виборі заходів, потрібних для виконання його рішень. Згідно зі стандартами Ради Європи значення кожного

з прийнятих ЄСПЛ рішень полягає в тому, що вони не тільки повинні впливати на право конкретного заявника, але також і на розвиток національного законодавства держав-учасниць Конвенції. Заходи поновлення права особи, яка зверталася до ЄСПЛ із заявою, мають значення у контексті відповідальності держави перед певною особою як санкції за порушення її права.

59. Правові норми щодо порядку виконання рішень ЄСПЛ передбачені Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»

(далі - Закон № 3477-IV).

60. Цей Закон є спеціальним та регулює відносини, що виникають у зв`язку

з обов`язком держави виконувати рішення ЄСПЛ та необхідністю впроваджувати

в українське судочинство європейські стандарти прав людини. Водночас чітких рекомендацій щодо правил виконання рішень ЄСПЛ національними судами Закон № 3477-IV не містить. Такі правила визначені у відповідному процесуальному законодавстві.

61. З урахуванням частини першої статті 32 Конвенції щодо поширення юрисдикції ЄСПЛ на всі питання її тлумачення і застосування, частини другої статті 19 Конституції України щодо обов`язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, частин першої та третьої статті 124 Конституції України та частини першої статті 5 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) можна зробити висновок, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення юридичних спорів під час здійснення правосуддя в Україні є виключними повноваженнями національних судів.

62. Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі та Джюнта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Іtaly, заяви № 39221/98 і № 41963/98, параграф 249), під обов`язком Високих Договірних Сторін виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вони є сторонами, розуміється, що рішення, відповідно до якого ЄСПЛ визнав порушення, покладає на державу-відповідача обов`язок не лише здійснити на користь заявника виплати, присуджені як справедлива сатисфакція, але також і здійснити під контролем Комітету Міністрів загальні і, якщо це доречно, індивідуальні заходи, здійснення яких є необхідним у рамках внутрішньої правової системи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки такого порушення. Більше того, перебуваючи під контролем Комітету Міністрів, держава-відповідач є вільною у виборі засобів, якими вона виконуватиме свої зобов`язання за статтею 46 Конвенції, за умови, що такі засоби не суперечитимуть висновкам, які містяться у рішенні ЄСПЛ.

63. Глава 3 Закону № 3477-IV передбачає необхідність ужиття для виконання рішення ЄСПЛ, який констатував порушення Україною Конвенції, заходів індивідуального та загального характеру.

64. Згідно зі статтею 1 Закону № 3477-IV виконанням рішення є: а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

65. Якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї, і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (стаття 41 Конвенції).

66. За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.

67. Перелік додаткових заходів індивідуального характеру досить вузький. По суті, їх існування не є гарантією забезпечення відновлення порушених прав і не свідчить про досягнення у кожному випадку мети цих заходів, передбаченої законодавством.

68. Застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у ній, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною. Для цього потрібно враховувати Рекомендацію № R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини». Відповідно до цієї Рекомендації повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, варто застосовувати, особливо тоді:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що (а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або (б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

69. У пункті 16 пояснювальної записки до цієї Рекомендації зазначено, що

у справах щодо перегляду або поновлення національного провадження, в яких ЄСПЛ присудив справедливу компенсацію, питання про те, як така компенсація буде взята до уваги, має вирішуватися на розсуд компетентного внутрішньонаціонального суду або відповідних органів влади з урахуванням обставин кожної справи.

70. Отже, у рішенні ЄСПЛ може прямо зазначити про неодмінність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, або із самого рішення ЄСПЛ можна виснувати про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у тій справі. Якщо інше ЄСПЛ не зазначив у рішенні, повторний судовий розгляд справи, включаючи відновлення у ній провадження, можливий, коли ЄСПЛ визнав порушення Україною зобов`язань за Конвенцією під час вирішення судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить заявник.

Щодо процесуальних підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами та меж такого перегляду

71. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

72. Заява про перегляд судового рішення з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до Верховного Суду і розглядається у складі Великої Палати (частина третя статті 425 ЦПК України).

73. Частинами першою, другою статті 429 ЦПК України передбачено, що заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами розглядається судом у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження за виключними обставинами. Справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

74. Тож розгляд цієї заяви здійснюється за правилами, за якими відбувається касаційне провадження.

75. За частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

76. Отже, розгляд цієї справи за заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами Велика Палата Верховного Суду здійснює в межах доводів та вимог такої заяви, що мають узгоджуватися з висновками ЄСПЛ

у відповідному рішенні.

77. До того ж Велика Палата Верховного Суду як суд касаційної інстанції, розглядаючи заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

78. Такими ж повноваженнями не наділений і ЄСПЛ.

Оцінка доводів заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

Щодо наявності підстав для скасування судових рішень національних судів

79. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

80. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону № 1402-VIII).

81. У рішенні від 24 жовтня 2024 року у справі «Дроздик та Мікула проти України» (Case of Drozdyk and Mikula v. Ukraine), яке набуло статусу остаточного 24 січня 2025 року, ухвалене за результатами розгляду заяв № 27849/15 та № 33358/15, ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

82. Такий висновок ЄСПЛ зробив, оцінивши, чи було втручання у право власності, зокрема, ОСОБА_1 законним, чи переслідувало воно загальний інтерес і чи було воно пропорційним.

83. Оцінюючи законність втручання, ЄСПЛ звернув увагу на те, що різні підходи національних судів у їхніх рішеннях зумовлені відсутністю чіткості та ясності

у відповідному національному законодавстві.

84. Щодо того, чи переслідує втручання у право власності ОСОБА_1 суспільний інтерес, то ЄСПЛ урахував, що існує загальний інтерес у збереженні охоронних зон уздовж залізничних колій, оскільки вони є заходом безпеки, спрямованим на забезпечення безпечної та ефективної роботи залізничного транспорту та захисту населення. Однак спірні земельні ділянки розташовані

у безпосередній близькості до залізничних колій протягом десятиліть, земля була виділена чоловіку ОСОБА_1 після того, як була побудована залізнична колія, і очевидним є те, що ОСОБА_1 та її чоловікові ніколи не чинилися перешкоди в користуванні цією землею до 2014 року.

85. Також у цьому аспекті ЄСПЛ урахував, що з моменту визнання недійсним права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку у 2014 році Залізниця очевидно не вжила жодних заходів щодо реєстрації свого права власності на неї або будь-яких інших дій, пов`язаних із земельною ділянкою, у будь-який спосіб не обмежувала її використання ОСОБА_1 , що може свідчити про те, що насправді не було нагальної потреби у визнанні недійсним її права власності,

у зв`язку із чим у ЄСПЛ виникло питання, чи могли бути застосовані у цій справі інші заходи, крім позбавлення права власності заявниці.

86. В оцінці пропорційності втручання ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання

у право власності ОСОБА_1 , крім того, що викликає серйозні сумніви щодо його законності та відповідності загальним інтересам, поклало на неї непропорційний тягар, оскільки заявниці не було запропоновано жодної компенсації за вилучені в неї земельні ділянки.

87. З урахуванням своїх висновків у цій справі ЄСПЛ констатував, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу, та вважав, що ОСОБА_1 потрібно відновити настільки, наскільки це можливо, попереднє правове становище, яке вона мала до порушення. Тож держава-відповідач повинна забезпечити за допомогою належних засобів і протягом розумного строку повне відновлення прав заявниці на рекультивовану землю (у тому числі шляхом поновлення національного провадження, де це може бути застосовано), або надання грошової компенсації (розрахованої відповідно до національних вимог щодо оцінки майна та практики суду), або надання рівнозначного майна.

88. Перевіряючи встановлені ЄСПЛ порушення за матеріалами справи, Велика Палата Верховного Суду врахувала, що предметом спору є визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування пропередачу у власність ОСОБА_1 земельних ділянок та визнання недійсними державних актів.

89. Суд першої інстанції задовольнив позов частково, суд апеляційної інстанції ухвалив нове рішення про відмову в позові, а Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив у силі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

90. Земельні ділянки, про які йдеться в цій справі, є «майном» для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

91. Відповідно до практики ЄСПЛ ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна у розумінні цього положення Конвенції (рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, § 40, 41; від 13 грудня 2007 року у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, § 27-40; від 12 листопада 2013 року

у справі «Пирантієне проти Литви» (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, § 42; від 31 травня 2016 року у справі «Вукушич проти Хорватії» (Vukusic v. Croatia), № 69735/11, § 50).

92. За практикою ЄСПЛ, визнання права власності недійсним як таке не суперечить положенням статті 1 Першого протоколу, водночас воно повинне бути не лише передбачене законом і мати законну мету, але й відповідати вимозі пропорційності. Потрібно встановити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав людини; пошук цього балансу притаманний Конвенції загалом. Цей обов`язковий баланс неможливо встановити, якщо зацікавлена особа несе надмірний індивідуальний тягар (рішення від 12 червня 2018 року у справі «Бейнарович та інші проти Литви» (Beinarovic and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, § 138).

93. У справі, що переглядається, суди вирішили спір, який стосувався втручання у право власності ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки, проте жодна національна судова інстанція не аналізувала питання щодо пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном та співвідношення такого втручання із суспільними інтересами, що й призвело до встановлення ЄСПЛ порушень міжнародних зобов`язань під час вирішення цієї справи національними судами, а саме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

94. Характер установлених ЄСПЛ порушень, допущених національними судами під час розгляду цієї справи, які й лягли в основу його висновку про порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ставить під сумнів результат такого судового розгляду.

95. З наведених підстав Велика Палата Верховного Суду визнає обґрунтованою заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами, якими є рішення ЄСПЛ від 24 жовтня 2024 року у справі «Дроздик та Мікула проти України» (Case of Drozdyk and Mikula v. Ukraine),

заяви № 27849/15, 33358/15, яке набуло статусу остаточного 24 січня 2025 року та у якому наголошено на обов`язку держави України забезпечити належними засобами та в розумні строки повне відновлення прав заявників на рекультивовану землю, зокрема, шляхом поновлення національного провадження.

96. Заявниця вважає, що найбільш відповідним заходом індивідуального характеру для відновлення її становища, що існувало до моменту порушення Конвенції, встановленого рішенням ЄСПЛ, є перегляд за виключними обставинами та скасування постановлених у цій справі ухвал суду касаційної інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

97. Під час розгляду заяви жоден з учасників справи не стверджував про те, що повторний розгляд справи матиме явно непропорційні негативні наслідки для інтересу інших осіб у дотриманні принципу res judicata. Навпаки, представник позивача ствердив, що рішення суду у цій справі фактично ще не виконане, АТ «Укрзалізниця» не зареєструвала за собою право на спірні земельні ділянки.

98. Наведені обставини в розумінні пункту ІІ Рекомендації № R(2000)2 є передумовою для повторного розгляду справи як найбільш ефективного (якщо не єдиного) засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

Щодо можливості ухвалення власного рішення по суті спору

99. Вирішуючи питання про можливість ухвалення власного судового рішення

з урахуванням встановлених ЄСПЛ порушень, Велика Палата Верховного Суду враховує таке.

100. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, порушення якого констатував ЄСПЛ, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як

в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте, попередні положення не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

101. За усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі правила: 1) викладене в першому реченні першого абзацу закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладене в другому реченні того ж абзацу охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплене у другому абзаці визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, потрібно тлумачити у контексті загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04).

102. Критеріями допустимості заходу втручання у право на мирне володіння майном та його співвідношення із гарантіями, передбаченими у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало воно легітимну мету (суспільний, загальний інтерес), що випливає зі змісту зазначеної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке повинне бути доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом та з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

103. Одночасно з додержанням принципу «пропорційності» оцінюється й дотримання принципу «належного урядування».

104. Принцип «належного урядування», як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої власної недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні минулої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалася на законність дій державного органу (рішення від 31 травня 2016 року у справі «Вукушич проти Хорватії» (Vukusic v. Croatia), № 69735/11, § 64; від 12 червня 2018 року у справі «Бєнаровіч та інші проти Литви» (Beinarovic and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, § 140).

105. За усталеною практикою ЄСПЛ, у разі скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на державні органи обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам (рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine), № 29979/04).

106. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - не встановлює такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19).

107. Тобто лише у разі дотримання всіх зазначених вище критеріїв можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. Суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку вирішувати питання пропорційності з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, оскільки в одному випадку обмеження буде пропорційним, а в іншому випадку те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

108. Водночас, як зазначалося, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій у цій справі не досліджували питання щодо законності та пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном і співвідношення такого втручання із суспільними інтересами.

109. Ці обставини є визначальними для ухвалення рішення у цій справі з урахуванням висновків ЄСПЛ, сформульованих у рішенні від 24 жовтня 2024 року у справі «Дроздик та Мікула проти України» (Case of Drozdyk and Mikula v. Ukraine), заяви № 27849/15 та № 33358/15, що набуло статусу остаточного 24 січня 2025 року.

110. Характер установлених у рішенні ЄСПЛ порушень дає підстави стверджувати, що правильність вирішення справи потребує встановлення певних обставин і перевірки доказів, якими ці обставини підтверджуються, що є за межами повноважень Великої Палати Верховного Суду, яка як суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду першої або апеляційної інстанції чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

111. Усебічність та повнота розгляду справи передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

112. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також взаємного зв`язку доказів у сукупності.

113. Як уже зазначалося, згідно з імперативними приписами частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

114. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

115. Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів з`ясування фактів, тоді як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

116. За змістом правил частини третьої статті 411 ЦПК України однією з безумовних підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема в разі недослідження судом доказів.

117. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

118. На підставі системного аналізу статей 400 та 411 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями продовжувати розгляд цієї справи самостійно та ухвалити рішення по суті спору.

119. Такий висновок ґрунтується на тому, що виняткові повноваження зі встановлення обставин справи, їх оцінки передовсім належить суду першої інстанції та як виняток суду апеляційної інстанції.

120. Велика Палата Верховного Суду як суд касаційної інстанції за задумом законодавця не має права вдаватися до оцінки обставин справи, їх встановлювати, змінювати саме ту оцінку, яку здійснили суди першої та апеляційної інстанцій як суди факту.

121. Особливості здійснення провадження за виключними обставинами не надають Великій Палаті Верховного Суду додаткових повноважень, оскільки воно здійснюється за правилами касаційного провадження, що чітко та безальтернативно зазначено в частині другій статті 429 ЦПК України.

122. Тож якщо касаційний суд вдаватиметься до встановлення та оцінки обставин, то він допускатиме істотне порушення процесуальних норм та діятиме не як «суд, встановлений законом».

123. Такий підхід є усталеним у практиці Великої Палати Верховного Суду за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень за виключними обставинами, зокрема застосований у постановах від 12 березня 2019 року у справі № 2-23/2008 та від 27 березня 2024 року у справі № 2-777/11.

124. Відповідно, враховуючи законодавчу заборону, Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості дослідити та надати оцінку законності й пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, а також співвідношенню такого втручання із суспільними інтересами, відтак за змістом процесуальних обмежень не може ухвалити у цій справі власне судове рішення щодо вирішення цього спору по суті сформульованих вимог.

125. Верховний Суд, безумовно поважаючи рішення ЄСПЛ та прагнучи належно їх виконати, вирішує кожний такий спір, ґрунтуючись на тому, що ця міжнародна судова установа безпосередньо не здійснює перегляду судових рішень національних судів, не маючи таких повноважень, не встановлює обставин у конкретній справі національного суду, не досліджує доказів, не дає тлумачення національному законодавству тощо, а винятково з`ясовує питання дотримання самою Україною як суверенною державою приписів та заборон Конвенції і протоколів до неї.

126. Велика Палата Верховного Суду керується тим, що Конвенція передбачає додаткові гарантії захисту прав людини, крім тих, що вже надають держави. ЄСПЛ не може повністю замінити собою відповідну національну владу, інакше він не буде враховувати субсидіарний характер міжнародного механізму гарантій, створених Конвенцією.

127. Саме такий підхід Верховного Суду до оцінки вибору варіантів повного та належного виконання рішення ЄСПЛ відповідатиме і його практиці. Згідно з такою практикою держава-учасниця у справі в принципі вільна вибирати засоби, за допомогою яких виконуватиме рішення, у якому Суд встановив порушення. Це право на власний розсуд щодо способу виконання судового рішення відображає свободу вибору, пов`язану з головним зобов`язанням Договірних держав згідно з Конвенцією забезпечувати гарантовані права та свободи («Папаміхалопулос та інші проти Греції» (стаття 50), 1995, § 34).

128. Велика Палата Верховного Суду врахувала, що заявниця просила переглянути за виключними обставинами лише ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 грудня 2014 року та від 30 березня 2015 року, скасувати їх та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Втім, оскільки суди у цій справі взагалі не досліджувати питання дотримання всіх критеріїв згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а метою позову є втручання у право власності ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки, то без скасування судових рішень судів усіх інстанцій неможливо відновити права заявниці, бо, як уже відзначалося, Велика Палата Верховного Суду як суд права не має повноважень встановлювати фактичні обставини справи та надавати оцінку доказам.

129. Отже, порушення, констатовані ЄСПЛ, через повторний розгляд справи має виправити суд першої інстанції в межах наданих йому повноважень на встановлення обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, та здійснення оцінки доказів.

130. Під час нового розгляду справи суд першої інстанції повинен врахувати висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 24 жовтня 2024 року у справі «Дроздик та Мікула проти України» (Case of Drozdyk and Mikula v. Ukraine), заяви № 27849/15, 33358/15, що набуло статусу остаточного 24 січня 2025 року, і дослідити питання законності та пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном і співвідношення такого втручання із суспільними інтересами. До того ж суд першої інстанції має вирішити питання про правонаступництво третьої особи - Сторожинецького відділу Державного комітету України по земельних ресурсах.

131. Додатково в оцінці неодмінності направлення справи на розгляд саме до суду першої інстанції Велика Палата Верховного Суду враховує, що ЄСПЛ як спосіб restitutio in integrum запропонував Україні забезпечити належними засобами та протягом розумного строку повне повернення заявниці права власності на відчужені земельні ділянки (у тому числі шляхом повторного відкриття провадження на національному рівні), або надання відшкодування у грошовій формі, або надання рівнозначного майна. Саме суд першої інстанції з урахуванням позиції обох сторін у цій справі та з`ясування нових обставин, визначених у рішенні міжнародної судової інституції, має вибрати найбільш прийнятний варіант restitutio in integrum, про здійснення якого наголосив ЄСПЛ у власному рішенні.

Загальні висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

132. За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (абзац п`ятий частини третьої статті 429 ЦПК України).

133. З огляду на характер установлених ЄСПЛ порушень та брак у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості встановлювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу у справі, що розглядається, чи про перевагу одних доказів над іншими, - права заявниці підлягають поновленню шляхом забезпечення повторного розгляду справи саме судом першої інстанції, а тому підлягають скасуванню не лише ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 грудня 2014 року та від 30 березня 2015 року, а й рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 12 червня 2014 року та рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 03 квітня 2014 року з передачею справи на новий розгляд до Сторожинецького районного суду Чернівецької області.

134. Оскільки констатовані ЄСПЛ порушення конвенційних гарантій можна усунути тільки шляхом скасування рішень судів першої, апеляційної та ухвал суду касаційної інстанцій з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, то заява про перегляд судових рішень за виключними обставинами підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 400, 416, 418, 419, 423, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами - задовольнити частково.

Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 грудня 2014 року та від 30 березня 2015 року, рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 12 червня 2014 року та рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 03 квітня 2014 року - скасувати, а справу № 723/3691/13-ц передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Суддя-доповідач С. О. Погрібний

Судді: О. О. Банасько С. І. Кравченко

Ю. Л. Власов О. В. Кривенда

І. А. Воробйова М. В. Мазур

М. І. Гриців С. Ю. Мартєв

О. А. Губська К. М. Пільков

Ж. М. Єленіна О. В. Ступак

Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач

В. В. Король О. С. Ткачук

Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 126803551

[ANTIRAID]

Цікаве рішення, яке демонструє відсутність безумовного позбавлення права власності на земельні ділянки спеціального призначення у зв'язку з тривалим користуванням ними. Суд зазначив:

4. Основним висновком ЄСПЛ було те, що національні суди у цій справі, де відбулося втручання у право власності заявниці, не дослідили питання, зокрема, щодо пропорційності такого втручання у мирне володіння майном відповідачки.

5. ЄСПЛ як спосіб restitutio in integrum запропонував уряду України забезпечити належними засобами та протягом розумного строку повне повернення заявниці права власності на відчужені земельні ділянки (і навіть шляхом повторного відкриття провадження на національному рівні), або надання відшкодування у грошовій формі, або надання рівнозначного майна.

32. В оцінці питання законності ЄСПЛ зазначав, що хоча національні суди у своїх рішеннях посилалися на низку законодавчих приписів, одні і ті самі положення дозволили їм дійти різних висновків. Такі розбіжності у підходах зумовлені відсутністю чіткості та ясності у відповідному національному законодавстві.

33. Стосовно законної мети ЄСПЛ визнав, що в принципі, існує загальний інтерес у збереженні охоронних зон вздовж залізничних колій, оскільки вони є заходом безпеки, спрямованим на забезпечення безпечної та ефективної роботи залізничного транспорту та захисту населення. Тим не менш, спірні земельні ділянки розташовані у безпосередній близькості до залізничних колій протягом десятиліть. Більше того, щодо ОСОБА_1 , то земля була виділена її чоловікові вже після того, як була побудована залізнична колія. Очевидно, що ОСОБА_1 та її чоловікові ніколи не чинилися перешкоди у користуванні цією землею до 2014 року.

34. ЄСПЛ звернув увагу на інформацію органів земельної реєстрації, надану урядом, яка свідчить про те, що ОСОБА_1 все ще була зареєстрована як власниця земельних ділянок, про які йде мова. На думку ЄСПЛ, це скоріше свідчить про те, що насправді не було нагальної потреби у визнанні недійсним її права власності.

130. Під час нового розгляду справи суд першої інстанції повинен врахувати висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 24 жовтня 2024 року у справі «Дроздик та Мікула проти України» (Case of Drozdyk and Mikula v. Ukraine), заяви № 27849/15, 33358/15, що набуло статусу остаточного 24 січня 2025 року, і дослідити питання законності та пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном і співвідношення такого втручання із суспільними інтересами. До того ж суд першої інстанції має вирішити питання про правонаступництво третьої особи - Сторожинецького відділу Державного комітету України по земельних ресурсах.

131. Додатково в оцінці неодмінності направлення справи на розгляд саме до суду першої інстанції Велика Палата Верховного Суду враховує, що ЄСПЛ як спосіб restitutio in integrum запропонував Україні забезпечити належними засобами та протягом розумного строку повне повернення заявниці права власності на відчужені земельні ділянки (у тому числі шляхом повторного відкриття провадження на національному рівні), або надання відшкодування у грошовій формі, або надання рівнозначного майна. Саме суд першої інстанції з урахуванням позиції обох сторін у цій справі та з`ясування нових обставин, визначених у рішенні міжнародної судової інституції, має вибрати найбільш прийнятний варіант restitutio in integrum, про здійснення якого наголосив ЄСПЛ у власному рішенні.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів М. В. Мазура, О. О. Банаська, Л. Ю. Кишакевича, В. В. Короля, С. Ю. Мартєва, К. М. Пількова, Н. В . Шевцової до постанови Великої Палати від 09 квітня 2025 року у справі № 723/3691/13-ц

1. У цій справі позов, ініційований ДТГО «Львівська залізниця» (далі - ДТГО «Львівська залізниця»), був спрямований на визнання незаконною передачі у власність ОСОБА_1 земельних ділянок, які, на думку Позивача, накладались на землі залізничного транспорту.

2. Рішенням від 03 квітня 2014 року Сторожинецький районний суд Чернівецької області задовольнив позов частково, визнавши незаконним рішення Чудейської сільської ради в частині передачі ОСОБА_1 у приватну власність спірних земельних ділянокі визнав недійсними державні акти про право власності на спірні земельні ділянки. Апеляційний суд Чернівецької області, 12 червня 2014 року скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову, але ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 грудня 2014 року скасував рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишив у силі.

3. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).у рішенні від 24 жовтня 2024 року у справі «Drozdyk and Mikula v. Ukraine», яке набуло остаточного характеру 24 січня 2025 року, дійшов висновку про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

4. З огляду на це, Заявниця звернулась до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами.

5. Розглянувши заяву, Велика Палата дійшла висновку, що судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а сама справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Ми безперечно погоджуємося з рішенням щодо скасування судових рішень попередніх інстанцій, проте вважаємо, що у цій ситуації не було потреби в передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, більше того Велика Палата, з огляду на наявність повної процесуальної та доказової бази, мала можливість постановити остаточне рішення по суті, відмовивши у задоволенні позову.

7. Особливість цієї справи полягає в тому, що ЄСПЛ у своєму рішенні чітко вказав на заходи індивідуального характеру, які мають бути вжиті державою: «заявники повинні бути поставлені, наскільки це можливо, у ситуацію, еквівалентну тій, у якій вони перебували б, якби не було порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції. Таким чином, держава-відповідач повинна забезпечити за допомогою належних засобів і в розумні строки повне відновлення прав заявників на витребувану землю (у тому числі шляхом поновлення національного провадження, де це застосовно), або надання грошової компенсації (розрахованої відповідно до національних вимог щодо оцінки майна та практики Суду), або порівнянного майна».

8. Беручи до уваги обставини цієї справи, суб`єктний склад справи і обраний позивачем спосіб захисту, у межах цієї справи a priori неможливо буде ухвалити рішення про надання грошової компенсації або порівняного майна, а тому відмова в позові залишається єдиним можливим варіантом відновлення прав заявниці в межах розгляду цієї справи (із тих, які були запропоновані ЄСПЛ).

9. Ми також беремо до уваги, що в день ухвалення Великою Палатою своєї постанови набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-IX, який врегулював питання витребування майна від добросовісного набувача, який теоретично може бути застосований до спірних земельних ділянок, але не в цій справі. Зокрема, позивачем у цій справі є ДТГО «Львівська залізниця», тоді як наведений закон (який вже став частиною Цивільного кодексу України) передбачає можливість ухвалення судом «рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду» та одночасним вирішенням питання «питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві» (ст. 390 ЦК України).

10. На нашу думку, відмова в задоволенні позову в цій справі не перешкоджала б державі використати в разі необхідності новий механізм витребування нерухомого майна від добросовісного набувача, передбачений Законом України № 4292-IX.

Судді М. В. Мазур

О. О. Банасько

Л. Ю. Кишакевич

В. В. Король

С. Ю. Мартєв

К. М. Пільков

Н. В. Шевцова

Джерело:ЄДРСР 127190237