Постанова ВП ВС як суду апеляційної інстанції про відсутність можливості оскарження в адмінсуді незаконних перейменувань міст в Україні без дотримання процедури встановленої Законом

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 990/72/25

провадження № 11-125заі25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Шевцової Н. В.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кравець Ростислав Юрійович, на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.02.2025 (судді Уханенко С. А., Кашпур О. В., Мельник-Томенко Ж. М., Радишевська О. Р., Смокович М. І.) у справі № 990/72/25 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправною і нечинною постанови Верховної Ради України в частині та

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог

1. 24.02.2025 ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Кравця Р. Ю. звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ( далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, у якому просила визнати протиправною та нечинною Постанову Верховної Ради України від 19.09.2024 № 3984-ІХ «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» (далі - Постанова № 3984-ІХ) у частині перейменування селища Березине Одеської області на селище Соборне.

2. На обґрунтування позовних вимог представник позивачки зазначив, що відповідачем під час прийняття спірної постанови було порушено процедуру, визначену частинами сьомою, восьмою статті 8 Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», позаяк відповідачем не було враховано думку мешканців селища Березине Одеської області, які виступали проти перейменування їх населеного пункту, а також пропущено законодавчо встановлений строк для прийняття відповідної постанови майже на 6 місяців.

3. На думку представника позивачки, оскаржену Постанову було прийнято всупереч положенням частини четвертої статті 15 Закону України «Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою», оскільки у пояснювальній записці до проекту постанови Верховної Ради України не було наведено обґрунтувань запропонованої назви населеного пункту з посиланням на географічні, історичні, національно-культурні чи інші умови місцевості.

4. Крім того, Постанову № 3984-ІХ було прийнято всупереч вимогам частини першої статті 91 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», оскільки під час подання законопроекту щодо перейменування міст було долучено пояснювальну записку, в якій було відсутнє обґрунтування доцільності перейменування селища Березине Одеської області на селище Соборне в частині невідповідності чи ймовірної невідповідності назви спірного населеного пункту положенням Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізацію топонімії».

5. Представник позивачки вказав на порушення відповідачем положень частини другої статті 96 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», оскільки питання щодо її прийняття було включено до порядку денного через один день після надання головним комітетом висновку щодо законопроекту, в той час як включення повинно було відбутись мінімум через 2 дні після надання такого висновку, та положень статей 2, 3, 4, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування», оскільки під час її прийняття було порушено право територіальної громади селища Березине на вирішення питань місцевого значення, в той час як навіть у випадку порушень на місцевому рівні Верховна Рада України несе власну і незалежну відповідальність за прийняття рішення про перейменування населеного пункту, позаяк перейменування населених пунктів належить до її виключної компетенції.

6. Кравець Р. Ю. зауважив, що оскаржувана Постанова була прийнята всупереч положенням статей 1, 12, 16 Закону України «Про Комітет Верховної Ради України», позаяк під час її прийняття комітетом Верховної Ради України не було належним чином вивчено думку територіальної громади селища Березине щодо перейменування їх селища, що призвело до формалізованого та однобічного висновку, на підставі якого Верховною Радою України було прийнято спірну Постанову, однак невиконання комітетом Верховної Ради України покладених на нього обов`язків не звільняє відповідача від відповідальності, оскільки в останнього наявна виключна компетенція щодо прийняття рішення про перейменування населеного пункту.

7. Обґрунтовуючи наявність порушеного права, представник позивачки зазначив, що ОСОБА_1 є суб`єктом правовідносин, на які розповсюджуються положення Постанови № 3984-ІХ, оскільки позивачка зареєстрована і проживає в селищі Березине, брала участь у громадських обговореннях щодо доцільності перейменування селища Березине на селище Соборне та висловлювала свою позицію щодо залишення назви селище Березине, яку не було враховано відповідачем під час прийняття спірної Постанови.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 26.02.2025 на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відмовив у відкритті провадження, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

9. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка оскаржує постанову Верховної Ради України з підстав, зокрема, регламентної процедури її прийняття, а тому перевірка Постанови № 3984-ІХ не може бути здійснена в порядку адміністративного судочинства.

10. Касаційний адміністративний суд виснував, що предмет позову у цій справі не підпадає під контроль суду адміністративної юрисдикції, а тому наявні підстави для відмови у відкритті провадження.

Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі

11. Не погодившись із таким судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою, прийнята з порушенням вимог процесуального законодавства та такою, що підлягає скасування.

12. Скаржник зазначив, що позивачка при зверненні до суду з позовом оскаржувала Постанову № 3984-ІХ, в тому числі, з підстав порушення регламентної процедури її прийняття, а не конституційності, що, зважаючи на Рішення Конституційного Суду України від 12.07.2000 у справі № 99-рп/2000 не підпадає під контроль конституційної юрисдикції.

13. Представник позивачки зауважив, що ОСОБА_1 оскаржувала постанову з мотивів її невідповідності вищестоящим законодавчим актам, а не з підстав її невідповідності приписам Конституції України, що, зважаючи на положення статті 8 Закону України «Про Конституцій Суд України», не може бути предметом конституційного контролю.

14. Крім того, суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали застосував висновок Касаційного адміністративного суду, який не є подібним до даних правовідносин, адже в ухвалі Касаційного адміністративного суду від 17.02.2025 року у справі № 990/22/25, суд закрив провадження у зв`язку з тим, що позивач оскаржував спірну постанову ВР України в частині перейменування району, а не міста, в той час як у даній справі, позивачка оскаржує перейменування виключно міста.

15. Представник позивачки також доповнив, що, зважаючи на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 990/92/22, сам факт прийняття Верховною Радою України постанови не є автоматичним свідченням, що при її прийнятті Верховна Рада України діяла на виконання законодавчих функцій, в той час як у цьому випадку відповідач діяв на виконання своїх управлінських функцій, спрямованих на виконання приписів Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики та деколонізації топонімів».

16. На підставі викладеного скаржник просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду від 26.02.2025 та направити справу для продовження розгляду до цього ж суду.

Рух апеляційної скарги

17. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19.03.2025 відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кравець Р. Ю., на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.02.2025, а ухвалою від 03.04.2025 призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на 24.04.2025.

Короткий зміст викладених у відзиві на апеляційну скаргу доводів

18. У відзиві на апеляційну скаргу представник Верховної Ради України просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а ухвалу Касаційного адміністративного суду від 26.02.2025 у справі № 990/72/25 - залишити без змін.

19. Звертає увагу, що найменування і перейменування населених пунктів і районів належить до виключної конституційної компетенції парламенту (пункт 29 статті 85 Конституції України), а вказані доводи, які на думку позивача можуть свідчити про незаконність оскаржуваної Постанови парламенту, в основному зводяться до невідповідності процедури розгляду та ухвалення акта, який не містить владних-управлінських приписів щодо прав та обов`язків позивача. Необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій (владно-розпорядчих, виконавчих, інших дій) у тих правовідносинах, в яких виник спір між сторонами, однак, у даній справі між позивачами та відповідачем такий спір відсутній, а тому даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. А відтак, предмет позову у цій справі не підпадає під контроль суду адміністративної юрисдикції.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

20. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

21. Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

22. На підставі положень пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

23. Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, зокрема шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

24. За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

25. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.

26. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради Українивстановлені статтею 266 КАС України. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої цієї статті її правила поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

27. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах вже звертала увагу на те, що наведені положення частини першої статті 2, пункту 2 частини першої статті 4, статей 5, 19 та частини першої статті 266 КАС України слід розуміти так, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, ВРУ, які прийнято / вчинено / допущено у правовідносинах, у яких парламент реалізує свої владні (управлінські) функції (постанови від 18.08.2022 у справі № 990/94/22 та від 17.11.2022 у справі № 990/116/22).

28. У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

29. Конституційний Суд України в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

30. У цій справі ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Кравця Р. Ю. звернулася до суду адміністративної юрисдикції з позовом до Верховної Ради України, у якому просила визнати протиправною та нечинною Постанову №3984-ІХ у частині перейменування селища Березине Одеської області на селище Соборне

31. За змістом розділу IV Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якої належить прийняття законів, а порядок роботи встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України, затвердженим Законом України від 10.02.2010 № 1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України» (далі - Регламент Верховної Ради України) (стаття 75, пункт 3 частини першої статті 85, частина п`ята статті 83 Конституції України).

32. Відповідно до пункту 29 статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів.

33. Конституційний процес організації територіального устрою України, у тому числі шляхом перейменування населених пунктів, та участь у ньому Верховної Ради України не є формою реалізації управлінських функцій цього органу, тому не може підпадати під контроль суду адміністративної юрисдикції.

34. Зважаючи на конституційний статус Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади, її участь у вирішенні питання територіального устрою України є юридичною формою реалізації її повноважень у сфері конституційних правовідносин.

35. У мотивувальній частині Рішення від 27.03.2002 № 7-рп/2002 Конституційний Суд України вказав, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України є об`єктом судового конституційного контролю.

36. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивачка оскаржує постанову Верховної Ради України з підстав, зокрема, регламентної процедури її прийняття, то перевірка Постанови № 3984-ІХ не може бути здійснена в порядку адміністративного судочинства.

37. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 800/400/16.

38. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, є правильним, оскільки, на переконання Великої Палати Верховного Суду, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду.

39. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала в судових рішеннях, зокрема в постановах від 20.07.2023 у справі № 990/80/23, від 01.02.2024 у справі № 990/140/23, від 25.04.2024 у справі № 990/40/24, від 04.07.2024 у справі № 990/170/24 .

40. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що в Рішенні Конституційного Суду України від 03.12.1998 № 17-рп/98 наголошено, що Верховна Рада Україниє єдиним органом законодавчої влади в Україні, діяльність якого передусім спрямована на забезпечення народного представництва, прийняття законів та здійснення інших повноважень відповідно до Конституції України.

41. Пунктом 1 частини першої статті 150 Конституції України визначено, що до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

42. За змістом частини першої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

43. Аналогічні положення закріплені й у статті 1 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України», згідно з якою Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.

44. До повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (пункт 1 частини першої статті 7 цього ж Закону).

45. До повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, перевірка на предмет відповідності Конституції України всіх без винятку правових актів Верховної Ради України і Президента України як за їх юридичним змістом, так і за дотриманням конституційної процедури їх розгляду, ухвалення та набрання ними чинності. Разом з тим такі повноваження Конституційного Суду України обмежуються виключно вирішенням питань щодо відповідності цих актів Конституції України, а не щодо їх законності.

46. Таким чином, віднесення питання про відповідність Конституції України законів України до виключної компетенції Конституційного Суду України вказує на неможливість розгляду таких справ у порядку адміністративного судочинства.

47. Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали застосував висновок Касаційного адміністративного суду, який не є подібним до цих правовідносин, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що Постанова №3984-ІХ має комплексний характер і охоплює перейменування як районів, так і населених пунктів (у тому числі селищ міського типу), що є частиною адміністративно-територіального устрою держави.

48. Незалежно від того, йдеться про перейменування району чи міста, спільним є предмет правовідносин - реалізація повноважень Верховної Ради України щодо перейменування об`єктів адміністративно-територіального устрою в межах Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

49. Правова позиція, викладена в ухвалі Касаційного адміністративного суду від 17.02.2025 року у справі № 990/22/25, є релевантною у контексті розгляду питання про наявність публічно-правового спору, підвідомчого адміністративним судам, а також оцінки допустимості втручання суду в дискреційні повноваження парламенту, а тому твердження скаржника про те, що суд першої інстанції неправомірно послався на практику, що стосується перейменування району, є необґрунтованими.

50. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

51. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

52. Таким чином, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 26.02.2025 дійшов обґрунтованого висновку про те, що предмет позову у цій справі не підпадає під контроль суду адміністративної юрисдикції, а тому у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправною та нечинною постанови Верховної Ради України в частині слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

53. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

54. Згідно з положеннями статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

55. Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Висновки щодо розподілу судових витрат

56. Згідно із частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

57. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кравець Ростислав Юрійович, на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.02.2025 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.02.2025 у справі № 990/72/25 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправною і нечинною постанови Верховної Ради України в частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Шевцова

Судді: О. О. Банасько Ю. Л. Власов І. А. Воробйова О. А. Губська Л. Ю. Кишакевич В. В. Король С. І. КравченкоО. В. Кривенда М. В. Мазур С. Ю. Мартєв С. О. Погрібний О. В. Ступак О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич Є. А. Усенко

Джерело: ЄДРСР 126906892

[ANTIRAID]

Це наша справа і висновок, що був зроблений ВП ВС, як на мене, не відповідає Закону. Громадяни позбавлені можливості звертатись напряму до Конституційного суду України, тим більше в цій справі не оскаржується конституційність рішення, а лише порядок його прийняття. Крім того, інший склад суду по іншому місту відкрив провадження і відмовив у його закритті та розгляд продовжує. Суд зазначив:

36. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивачка оскаржує постанову Верховної Ради України з підстав, зокрема, регламентної процедури її прийняття, то перевірка Постанови № 3984-ІХ не може бути здійснена в порядку адміністративного судочинства.

37. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 800/400/16.

38. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, є правильним, оскільки, на переконання Великої Палати Верховного Суду, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів М. В. Мазура, О. В. Кривенди, С. Ю. Мартєва

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року

 

справа № 990/72/25

провадження № 11-125заі25

Суть питання

 

1. 24.02.2025 ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Кравця Р. Ю. звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, у якому просила визнати протиправною та нечинною Постанову Верховної Ради України «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» від 19.09.2024 № 3984-ІХ (далі - Постанова № 3984-ІХ) у частині перейменування селища Березине Одеської області на селище Соборне.

2. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 26.02.2025 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відмовив у відкритті провадження, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

3. Не погодившись із таким судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. подав до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) апеляційну скаргу.

4. Не погодившись із таким судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що позивачка при зверненні до суду з позовом оскаржувала Постанову № 3984-ІХ з підстав порушення встановленої законом процедури її прийняття, а не з підстав її неконституційності, що, зважаючи на Рішення Конституційного Суду України від 12.07.2000 у справі № 99-рп/2000 не підпадає під контроль конституційної юрисдикції.

5. Однак Велика Палата погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки, на переконання Великої Палати, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті ч. 3 ст. 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду.

6. Тож за результатами розгляду апеляційної скаргиВелика Палата дійшла висновку, що предмет позову у цій справі не підпадає під контроль суду адміністративної юрисдикції.

Мотиви окремої думки

 

7. Ми не поділяємо таку позицію Великої Палати з наступних причин.

8. Пунктом 1 ч. 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

9. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України).

10. Статтею 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

11. Водночас ч. 2 ст. 19 КАС України встановлено застереження у вигляді того, що у порядку адміністративного судочинства не можуть бути розглянуті спори щодо визнання протиправними та скасування нормативно-правових та індивідуальних актів суб`єктів владних повноважень, розгляд яких віднесено до конституційної юрисдикції.

12. Відповідно до ч. 4 ст. 22 КАС України, Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, у тому числі, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України.

13. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України визначені ст. 266 КАС України, правила якої поширюються на розгляд адміністративних справ щодо, зокрема, законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України.

14. Таким чином, з наведеного слідує, що чинним законодавством України передбачено право кожної особи оскаржити в порядку адміністративного судочинства акти, які приймаються Верховного Радою України.

15. У цій справі позивачка оспорювала чинність Постанови Верховної Ради України від 19 вересня 2024 року № 3984-ІХ з підстав її невідповідності Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики та деколонізацію топонімів», Закону України «Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою», Закону України «Про Комітет Верховної Ради України», Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», Закону України «Про місцеве самоврядування». При цьому стороною позивача жодного разу не було згадано ані прямо, ані побічно, що оскаржувана постанова не відповідає положенням Конституції України.

16. Тож, можна погодитись з аргументами апеляційної скарги представника позивачки, який вказував на те, що у разі оскарження відповідною особою Постанови Верховної Ради України, в тому числі з підстав недотримання Верховною Радою України процедури її прийняття, встановленої Законом України «Про Регламент Верховної ради України» та Закону України «Про Комітети Верховної Ради України», така справа підсудна саме адміністративним судам, а не Конституційному Суду України.

Судді М. В. Мазур

О. В. Кривенда

С. Ю. Мартєв

Джерело:ЄДРСР 127224984