Рішення Солом'янського райсуду Києва про відмову Приватбанку у стягненні заборгованості по іпотечному договору у зв'язку з пропуском позовної давності та стягнення витрат на правову допомогу

[ANTIRAID]

Справа №760/19100/22 2/760/1346/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.,

за участю секретаря судового засідання Воловіченко Л. В.,

представника позивача Шерстневої О. В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що між ним та ОСОБА_1 12 липня 2006 року укладений кредитний договір № KIG0GA0000808M, відповідно до якого банк зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 26 300 дол. США на термін до 12 липня 2010 року, а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу ОСОБА_1 кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.

Водночас, відповідач у порушення умов кредитного договору свої зобов`язання не виконав, не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки, у зв`язку з чим, станом на 05 грудня 2022 року утворилася заборгованість у сумі 34 572,10 дол. США, що складається з: 16 626,04 дол. США - заборгованості за кредитом (тілом кредиту); 3 110,93 дол. США - заборгованості за відсотками за користування кредитом; 686,28 дол. США - заборгованості по комісії за користування кредитом; 14 148,85 дол. США - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

У зв`язку з вищевикладеним, позивач просив позов задовольнити та стягнути з відповідача зазначену заборгованість.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року за вказаним позовом відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

20 листопада 2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

06 лютого 2024 року до суду надійшов відзив, у якому представник відповідача заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що позов є необґрунтованим. Зазначає, що окрім кредитного договору, для забезпечення його виконання 12 липня 2006 року між сторонами також було укладено договір іпотеки № KIGOGA0000808M, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , що належить відповідачу на праві власності. У подальшому позивач реалізував свої права іпотекодержателя та звернув стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку, однак рішенням Апеляційного суду міста Києва від 07 лютого 2013 року, що залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2013 року, у задоволенні позовних вимог банку до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки було відмовлено.

09 грудня 2016 року за заявою банку приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О. було внесено запис № 17975552 про державну реєстрацію прав та обтяжень, відповідно до якого право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належала на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_1 , зареєстровано за банком.

Водночас, рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 12 липня 2018 року (справа № 760/16905/17), що залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року, визнано незаконними дії приватного нотаріуса Швеця Р. О. щодо проведення 09 грудня 2016 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за банком, а також визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса від 12 грудня 2016 року про внеcення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису № 17975669 про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за банком на підставі договору іпотеки від 13 липня 2006 року. Однак постановою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у вказаній справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовані, а у задоволенні позову відмовлено.

Крім того, у липні 2016 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором № KIG0GA0000808M від 12 липня 2006 року у розмірі 49 141,40 дол. США. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 03 березня 2021 року (справа № 760/12553/16-ц) залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року та постановою Верховного Суду від 19 травня 2022 року позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором були залишені без задоволення.

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до банку про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса, зобов`язання осіб, уповноважених на здійснення державної реєстрації, внести запис до державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав власності на квартиру та визнання права власності на квартирі. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року (справа № 760/27913/20), що залишено без змін постановою Київського апеляцінйого суду від 14 липня 2021 року визнано дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О. щодо проведення 09 грудня 2016 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за банком незаконними; визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса, згідно з яким 12 грудня 2016 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 17975669 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за банком на підставі договору іпотеки.

Таким чином, позивач у 2016 році скористався своїм правом на звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, однак у задоволені позову було відмовлено.

Крім того, відповідач не погоджується з розрахованою позивачем сумою заборгованості, оскільки у розрахунку не зазначено усіх дат погашення відповідачем тіла кредиту та відсотків за його користування, та не враховано всі платежі, що здійснював відповідач в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Так, стосовно основної заборгованості не зазначено залишок заборгованості на початок та кінець кожного періоду, суму грошових коштів, сплачених відповідачем в рахунок погашення заборгованості, напрямки та підстави їх зарахування; стосовно відсотків не зазначено залишок заборгованості, на який нараховуються відсотки на початок та кінець кожного періоду, розмір % ставки, формула за якою розраховані відсотки.

При цьому, відповідач неодноразово вносив на рахунок банку кошти в рахунок погашення кредиту, що в загальному становить більше ніж 30 000 дол. США.

Також, позивачем нараховано пеню в доларах США, що суперечить нормам чинного законодавства.

Отже, позивачем не надано належного розрахунку заборгованості та жодного доказу, що підтверджував би наявність заборгованості відповідача.

Окрім того, сторона відповідача зазначає, що позивачем було пропущено строк позовної давності, оскільки 18 серпня 2016 року позивач направив на адресу відповідача письмову вимогу-повідомлення про те, що у ОСОБА_1 наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 210 925,52 дол. США, яку останній повинен був погасити протягом 30 днів, а у разі невиконання цієї вимоги, банком буде задоволено забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Таким чином, позивач, звернувшись до позивача з вимогою про дострокове повернення кредиту змінив строк кредитування на 31-й день з дня відправлення вимоги, тобто з 19 вересня 2016 року розпочався строк позовної давності в межах якого позивач мав право звернутися до суду за захистом своїх прав.

Враховуючи вищевикладене, оскільки строк позовної давності розпочався 19 вересня 2016 року, то він закінчився 19 вересня 2019 року, а банк звернувся до суду із вказаним позовом у 2022 році, тобто з пропуском строку позовної давності, тому сторона відповідач просить застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

29 лютого 2024 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що на момент подачі цієї заяви до суду за договором укладеним з відповідачем рахується заборгованість, останній не надав доказів належного виконання кредитного договору. У свою чергу, відповідач здійснював погашення кредиту з порушенням термінів, що підтверджується долученим до позову розрахунком. Зобов`язання відповідача за кредитним договором не припинялися, право вимоги банку про повернення кредиту і сплату процентів залишилося дійсним і підлягає судовому захисту.

Отже, з матеріалів справи не вбачається, а відповідачем не доведено відсутність заборгованості та, відповідно, виконання умов договору належними чином, а тому позов підлягає задоволенню.

Щодо пропуску строку позовної давності, то пунктом 5.1 договору встановлено, що договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань, оскільки позичальник свої зобов`язання не виконав, то договір не може вважатись виконаним, тому є чинним та продовжує свою дію, а строк позовної давності позивачем дотримано.

Крім того, вимога, що була направлена відповідачу, була складена на виконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку», що не є тотожним зміні строку виконання зобов`язань.

Враховуючи вищевикладене, просив позов задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені у позові та відповіді на відзив, просила їх задовольнити. Зазначила, що позивач не пропустив строк позовної давності, оскільки звернувся до суду відразу після того як стало відомо про наявність рішень Верховного Суду, якими було залишено без змін рішення суду про відмову у стягненні заборгованості за кредитним договором, а також про відмову у відкритті провадження по справі щодо скасування рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за банком. Повідомила, що відповідачем останній платіж здійснено 03 лютого 2014 року.

Відповідач в судовому засідання заперечував проти задоволення позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві, просив задовольнити клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши сторін, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази в їх сукупності, суд виходить з наступного.

Суд установив, що 12 липня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № KIG0GA0000808M за умовами якого відповідач отримав в кредит в розмірі 25 000 доларів США для будівництва і 1 300 доларів США на сплату страхових платежів. Умовами договору передбачено повернення кредитної заборгованості щомісячними платежами з урахуванням процентів за користування кредитом в розмірі 1 % на місяць строком до 12 липня 2010 року (пункт 1.1 договору).

Згідно з розрахунком, складеним позивачем і поданим при зверненні до суду з позовом, заборгованість відповідача складається з: заборгованості за кредитом (тілом кредиту) - 16 626,04 дол. США; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 31 110,93 дол. США; заборгованості по комісії та користування кредитом - 686,28 дол. США; пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 14 148,85 дол. США.

Позивач, враховуючи вищевикладене, звертаючись до суду з цим позовом, зазначив, що відповідачем не виконано зобов`язання щодо повернення кредиту у відповідності до умов договору, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яку просив стягнути.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Частиною першою статті 527 ЦК України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною другою статті 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Як установлено судом, у порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором № KIG0GA0000808M від 12 липня 2006 року належним чином не виконував, у зв`язку з чим, станом на 05 грудня 2022 року утворилась заборгованість у сумі 34 572,10 дол. США.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Звертаючись до суду з цим позовом, банк подав до суду кредитний договір № KIG0GA0000808M від 12 липня 2006 року, розрахунок заборгованості, виписку по рахунку відповідача за період з 12 липня 2006 року по 07 грудня 2022 року.

Дослідивши надані позивачем докази судом встановлено, що відповідач користувався наданими кредитними коштами. При цьому, частково виконував свої кредитні зобов`язання щодо повернення цих коштів, що позивачем не заперечується. Останній платіж відповідачем було здійснено 03 лютого 2014 року.

У свою чергу, відповідач ОСОБА_1 наведені позивачем обставини не спростував, доказів належного виконання зобов`язань за кредитним договором не надав, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з останнього заборгованості за кредитиви договором № KIG0GA0000808M від 12 липня 2006 року.

Посилання відповідача на те, що у розрахунку заборгованості не відображені усі внесені ним платежі, а також не визначено заборгованість за кожний період нарахування та розмір % ставки є безпідставними, оскільки в розрахунку заборгованості наведені усі необхідні відомості, у тому числі відсоткова ставка та розмір заборгованості з розрахунку за кожний місяць. Щодо неврахування внесених відповідачем платежів, то останнім на підтвердження викладеного суду не було надано будь-яких доказів, зокрема, квитанції про сплату у періоди, що не відображені в розрахунку.

Разом з тим, у поданому до суду відзиві відповідач просив застосувати наслідки спливу позовної давності.

Вирішуючи вищевказане клопотання сторони відповідача суд виходить з такого.

Права на звернення до суду за захистом, закріплене статтею 4 ЦПК України, кореспондується зі статтею 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 1007/115/2009-ц (провадження № 61-9525св18).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Так, у кредитному договорі № KIG0GA0000808M від 12 липня 2006 року сторони передбачили, що кредитні кошти надаються на строк з 12 липня 2006 року по 12 липня 2010 року.

Крім того, судом установлено, що для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між сторонами 12 липня 2006 року був укладений договір іпотеки, предметом якого є однокімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що належить відповідачу на праві власності.

У зв`язку з невиконанням відповідачем до закінчення строку кредитування умов кредитного договору та наявністю заборгованості за ним, у липні 2011 року ПАТ КБ «ПривтБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 10 травня 2012 року позов було задоволено. Водночас, рішенням апеляційного суду міста Києва від 07 лютого 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено. Рішення апеляційного суду міста Києва від 07 лютого 2013 року залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2013 року.

Підставами для відмови у задоволенні позову було те, що кредитором не надано доказів дотримання процедури збільшення відсоткової ставки, належного розрахунку заборгованості позичальника перед ПАТ КБ «ПриватБанк», доказів, що після підвищення процентної ставки позичальником сплачувалася заборгованість за кредитним договором із врахуванням підвищеної процентної ставки, не проведено оцінку предмета іпотеки, іпотеко держателем порушено процедуру попереднього повідомлення за 30 днів іпотекодавця про свій намір укласти договір.

Враховуючи викладене, 18 серпня 2016 року банк надіслав відповідачу письмову вимогу-повідомлення про те, що у нього наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 210 925,52 дол. США, в якій запропонував погасити заборгованість в указаному розмірі протягом 30 днів, та попередив, що у разі невиконання цієї вимоги задовольнить забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - квартиру, АДРЕСА_1 .

За заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» 09 грудня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р. О., як державний реєстратор, вніс запис № 17975552 про державну реєстрацію прав та обтяжень, відповідно до якого право власності на предмет іпотеки - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_1 , зареєстрував за ПАТ КБ «ПриватБанк».

Крім того, у липні 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 49 141,40 дол. США, яка складається з: заборгованості за процентами - 31 409,75 доларів США; заборгованості за комісією - 343,14 дол. США; заборгованості за пенею - 17 388,51 дол. США.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 03 березня 2021 року (справа № 760/12553/16-ц), що залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року та постановою Верховного Суду від 19 травня 2022 року відмовлено у задоволенні позову банку про стягнення заборгованості.

Підставою для відмови у задоволенні позову слугувало те, що на день розгляду даної справи рішення приватного нотаріуса від 09 грудня 2016 року про визнання за АТ КБ «ПриватБанк» в позасудовому порядку звернення стягнення на предмет іпотеки - квартири АДРЕСА_1 було чинним.

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щвеця Р. О., третя особа - ПАТ КБ «ПриватБанк», про визнання дій приватного нотаріуса незаконними в частині проведення 09 грудня 2016 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «ПриватБанк», визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Швеця Р. О. щодо внесення 12 грудня 2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису № 17975669 про державну реєстрацію права власності на вищезазначену квартиру за ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору іпотеки.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 12 липня 2018 року у справі № 760/16905/17, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року, зазначений позов ОСОБА_1 було задоволено. Підставами для задоволення стало те, що нотаріус не пересвідчився чи дійсно має місце невиконання боржником ОСОБА_1 кредитних зобов`язань перед банком та чи наявна заборгованість, а також спірна квартира є предметом іпотеки в іноземній валюті та використовується як постійне місце проживання позичальника, тому підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Однак постановою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у вказаній справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовані, а у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з тим, що спір у ОСОБА_1 є саме з АТ КБ «ПриватБанк» щодо реєстрації за ним права власності, тому вимоги заявлені до неналежного відповідача - приватного нотаріуса, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до вимог статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме із цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності.

За змістом статті 264 ЦК України переривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний.

Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Однією із підстав переривання позовної давності є пред`явлення особою позову предметом якого є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц та від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17.

При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження 61-3872св18)).

Крім того, переривання позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов`язанням не перериває перебігу позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, і навпаки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц, провадження № 14-208цс21).

Так, звернення банком у липні 2011 року до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, з наміром таким шляхом стягнути заборгованість з відповідача за кредитним договором № KIG0GA0000808M від 12 липня 2006 року, свідчить про те, що станом на липень 2011 року позивач вже довідався про порушення свого права на отримання кредитних коштів.

Отже, позивач довідався про своє порушене право у липні 2011 року, тому трирічний строк позовної давності щодо звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості мав сплинути у липні 2014 року.

Разом з тим, з виписки по рахунку відповідача, доданої позивачем до позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 03 лютого 2014 року та 22 березня 2017 року було здійснено платежі на погашення заборгованості за кредитним договором, після чого, останнім платежі на погашення заборгованості більше не вносились.

Таким чином, здійснивши вищевказані платежі відповідач перервав перебіг строку позовної давності шляхом вчинення дій, що свідчать про визнання ним заборгованості, тому строк позовної давності щодо звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості сплинув 23 березня 2020 року.

Звернувшись у липні 2016 року до суду з позовом про стягнення заборгованості, позивач вкотре підтвердив про його обізнаність щодо порушеного відповідачем його права.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем пропущений строк позовної давності звернення до суду з цим позовом, оскільки позивач звернувся до суду 16 грудня 2022 року, а строк позовної давності сплинув 23 березня 2020 року.

Посилання представника позивача на те, що позов було подано до суду лише після того як стало відомо про порушене право позивача, а саме після отримання постанови Верховного Суду від 19 травня 2022 року, якою було залишено без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову банку про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 оцінюються судом критично.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи позивач довідався про своє порушене право ще у липні 2011 року, починаючи з того часу та до моменту звернення до суду з цим позовом, ним активно вчинялись дії щодо захисту свого порушеного права, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки як у судовому, так і позасудовому порядку, подання позову про стягнення заборгованості, оскарження рішень суду в судах апеляційної та касаційної інстанції, що підтверджується вищенаведеними рішеннями судів.

При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року (справа № 914/3224/16) зроблено правовий висновок про те, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням (пункт 7.20).

Отже, зважаючи на положення чинного законодавства та наведену практику Верховного Суду, позивачем не надано суду переконливих доказів того, що про порушене право він довідався лише після отримання постанови Верховного Суду від 19 травня 2022 року, що також спростовано дослідженими в ході судового розгляду доказами та процесуальною поведінкою позивача до моменту звернення до суду з цим позовом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості, у зв`язку з чим, в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Крім того, частиною п`ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Ураховуючи те, що позов не підлягає задоволенню, то судові витрати, відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України покладаються на позивача.

На підставі статей 256, 257, 261, 264, 509, 525, 526, 530, 551, 553, 554, 559, 610, 615, 1054 ЦК України, та керуючись статтями 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л. М. Ішуніна

Джерело: ЄДРСР 127405433

[ANTIRAID]

Це наша справа де банки в чергове довели хибність своїх процесів щодо стягнення заборгованості шляхом позасудового стягнення. Суди вже неодноразово у цій справі відмовляли банку і врешті, майже через 10 років банк вирішив просто звернутись з позовом, але з огляду на попрядені невдалі спроби, строк позовної давності вже було пропущено. Суд зазначив:

Звернувшись у липні 2016 року до суду з позовом про стягнення заборгованості, позивач вкотре підтвердив про його обізнаність щодо порушеного відповідачем його права.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем пропущений строк позовної давності звернення до суду з цим позовом, оскільки позивач звернувся до суду 16 грудня 2022 року, а строк позовної давності сплинув 23 березня 2020 року.

Посилання представника позивача на те, що позов було подано до суду лише після того як стало відомо про порушене право позивача, а саме після отримання постанови Верховного Суду від 19 травня 2022 року, якою було залишено без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову банку про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 оцінюються судом критично.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи позивач довідався про своє порушене право ще у липні 2011 року, починаючи з того часу та до моменту звернення до суду з цим позовом, ним активно вчинялись дії щодо захисту свого порушеного права, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки як у судовому, так і позасудовому порядку, подання позову про стягнення заборгованості, оскарження рішень суду в судах апеляційної та касаційної інстанції, що підтверджується вищенаведеними рішеннями судів.

[ANTIRAID]

Справа №760/19100/22 2-др/760/84/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

додаткове

26 березня 2025 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.,

за участю секретаря судового засідання Воловіченко Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Цесельської Інни Валентинівни про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Солом`янського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 27 лютого 2025 року у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

07 березня 2025 року до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Цесельської І. В., про ухвалення додаткового рішення, в якій остання просила стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані з правничою допомогою при розгляді цивільної справи № 760/19100/22 у розмірі 30 800 грн.

Мотивуючи подану заяву, зазначає, що рішенням суду у задоволенні позову відмовлено. У позовній заяві було наведено орієнтовний розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13 600 грн, який збільшився пропорційно кількості судових засідань та на момент подання вказаної заяви становить 30 800 грн. До закінчення судових дебатів представником відповідача у судовому засіданні було зроблено заяву про те, що докази на підтвердження вищевказаних витрат будуть надані протягом 5 днів після ухвалення судом рішення по справі.

Вказувала, що на момент розгляду зазначеної справи відповідачу надавалась правнича допомога, що виразилась у підготовці відзиву на позов та участі адвоката у судових засіданнях 06 лютого 2024 року, 13 травня 2024 року, 02 липня 2024 року, 30 вересня 2024 року, 13 листопада 2024 року та 17 лютого 2025 року.

Витрати на правничу допомогу підтверджуються такими доказами: актами наданих послуг, рахунками на оплату та квитанціями.

Враховуючи викладене, витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу підтверджені належними доказами, тому представник просила заяву задовольнити.

Сторони по справі в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, що не є перешкодою для розгляду даної заяви, у відповідності до вимог частини четвертої статті 270 ЦПК України.

Разом з тим, представник відповідача подала до суду заяву про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення у її відсутність та відсутність відповідача, зазначила, що заяву підтримують у повному обсязі.

Представник позивача подав до суду заяву про зменшення витрат на правничу допомогу, в якій зазначив, що визначений стороною відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, враховуючи ціну позову. Так, вартість послуг з написання відзиву на позов у розмірі 5 000 грн є непропорційною до складності справи. Щодо витрат за участь представника у судових засіданнях в розмірі 25 800 грн, то він не відповідає критеріям розумності, оскільки представник мала можливість брати участь у судових засіданнях через відеоконференцію, а підстав для очної участі у справі адвокатом не наведено.

Крім того, визначений стороною відповідача розмір витрат значно перевищує встановлені діючим законодавством та нормативно-правовими актами граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу.

Враховуючи вищевикладене, розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи, що віднесена судом до малозначних справ, та не є пропорційним до витраченого часу, а також не доведено, що він був фактичним та неминучим, у зв`язку з чим, просив зменшити розмір витрат до мінімально розумної суми.

Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, оскільки учасники в судове засідання не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши зміст поданої до суду заяви, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила чи має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, представником відповідача у відзиві на позовну заяву було зазначено орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, а до закінчення судових дебатів повідомлено, що їх розмір збільшився та докази понесених позивачем судових витрат будуть подані до суду після ухвалення рішення відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, та у встановлений законодавством 5?денний строк звернулася до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, до якої додала відповідні докази.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, провадження № 61-22131 св 19.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Як вбачається з матеріалів позову та заяви 02 лютого 2018 року між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Кравець і Партнери» був укладений договір про надання правничої допомоги № б/н, відповідно до якого Адвокатське об`єднання зобов`язується, в порядку та на умовах, визначених цим договором надати замовнику правову допомогу за його запитом, а замовник зобов`язується оплатити надані послуги (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 4.1 договору орієнтовна вартість послуг за надання правничої допомоги визначається в додатку № 1 до договору, який є конфіденційним та може бути розголошений виключно за письмовою згодою сторін, крім випадків його розголошення при поданні до суду заяви про відшкодування судових витрат. Остаточна вартість послуг, наданих Адвокатським об`єднанням визначається в рахунку на оплату правничих послуг.

Згідно з пунктом 4.5 договору на підтвердження факту надання Адвокатським об`єднанням замовнику послуг відповідно до умов цього договору складається акт про надані послуги.

З додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги № б/н від 02 лютого 2018 року вбачається, що сторони погодили вартість наступних послуг, зокрема: підготовка та подача відзиву - від 4 000 грн; участь у судовому засіданні (виїзд на судове засідання) на території м. Києва - від 4 300 грн.

Відповідно до актів надання послуг № 215 від 06 лютого 2024 року, № 216 від 06 лютого 2014 року, № 476 від 29 травня 2024 року, № 525 від 12 липня 2024 року, № 1048 від 03 жовтня 2024 року, № 1113 від 13 листопада 2014 року, № 96 від 24 лютого 2025 року Адвокатським об`єднанням були надані ОСОБА_1 наступні послуги: відзив на позовну заяву - 5 000 грн; участь у судових засіданнях 06 лютого 2024 року, 13 травня 2024 року, 02 липня 2024 року, 30 вересня 2024 року, 13 листопада 2024 року, 17 лютого 2025 року - 4 300 грн кожне.

З наданих представником відповідача рахунків на оплату № 181 від 02 лютого 2024 року, № 182 від 02 лютого 2024 року, № 571 від 17 травня 2024 року, № 708 від 02 липня 2024 року, № 1016 від 30 вересня 2024 року, № 1154 від 12 листопада 2024 року, № 109 від 18 лютого 2025 року та квитанцій № 7 від 06 лютого 2024 року, № 8 від 06 лютого 2024 року, № ПН3088821 від 20 травня 2024 року, № 29 від 12 липня 2024 року, № ПН1446 від 03 жовтня 2024 року, № 47545979 від 13 листопада 2024 року, № 15 від 20 лютого 2025 року вбачається, що відповідачем було сплачено вартість наданої правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги № б/н від 02 лютого 2018 року в сумі 30 800 грн.

Згідно з пунктами 2, 4 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, а також дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

На необхідність врахування розумності розміру відшкодування судових витрат вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії", у якому зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування правничої допомоги суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Про пропорційність і співмірність витрат йдеться і у Постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, відповідно до висновку якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Проаналізувавши подані представником відповідача договір про надання правничої допомоги, акти надання послуг, рахунки на оплату та квитанції, суд вважає, що сторона відповідача довела понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Посилання позивача на те, що зазначена справа віднесена судом до малозначних не беруться судом до уваги, оскільки розгляд справи проводився за правилами загального позовного провадження, що нівелює наведені твердження представника позивача.

З огляду на викладене, ураховуючи, що сторона позивача зазначала про неспівмірність розміру витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, принцип пропорційності задоволених вимог при покладенні на сторін судових витрат, критерії співмірності зазначених витрат зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, суд вважає, що визначена стороною позивача сума витрат на професійну правничу допомогу, є завищеною і не являється співмірною, обґрунтованою і пропорційною об`єму здійсненої роботи та наданих послуг, складності справи, а тому суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру її відшкодування до 15 500 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 133, 137, 141, 142, 258-261, 270, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Заяви задовольнити частково.

Ухвалити по цивільній справі № 760/19100/22 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості додаткове рішення.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , понесені судові витрати в сумі 15 500 грн (п`ятнадцять тисяч п`ятсот гривень).

В іншій частині заяви відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50;

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Л. М. Ішуніна

Джерело: ЄДРСР 127405434