Постанова ВП ВС після ЄСПЛ щодо оцінки правомірності втручання у мирне володіння земельною ділянкою яка належить до земельної ділянки залізничного транспорту

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа № 466/2086/14-ц

провадження № 14-27cвц25

Велика Палата Верховного Суду у складі

головуючого судді

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Воробйової І. А.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

за участю:

секретаря судового засідання Затики Д. А.,

представника Офісу Генерального прокурора Василенко Н. В.,

представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвоката Завалишина Ю. О.,

розглянула в судовому засіданні (в режимі відеоконференції) заяву ОСОБА_1 , подану її представником Білевич Христиною Орестівною, про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2015 року (у складі судді-доповідача Кузнєцова В. О.) та рішення Апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2014 року (у складі колегії суддів Гірник Т. А., Бакуса В. Я., Левика Я. А.) у справі за позовом заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, назву якого змінено на Міністерство розвитку громад та територій України, Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця», до Брюховицької селищної ради, правонаступником якої є Львівська міська рада, ОСОБА_1 , третя особа - Відділ Держземагентства у м. Львові, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на землю,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовної заяви

1. У квітні 2014 року заступник прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, назву якого змінено на Міністерство розвитку громад та територій України, Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» (далі - ДТГО «Львівська залізниця»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»), звернувся до суду з позовом до Брюховицької селищної ради, ОСОБА_1 , третя особа - Відділ Держземагентства у м. Львові, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на землю, в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати пункт 1.7 рішення Брюховицької селищної ради від 20 липня 2006 року № 94 «Про передачу у приватну власність земельних ділянок в смт Брюховичі»;

- скасувати державний акт про право власності на землю від 14 грудня 2006 року серії ЯГ № 516531, виданий ОСОБА_1 , та державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

2. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що при проведенні прокуратурою Львівської області перевірки вимог земельного законодавства виявлено, що 24 листопада 2005 року рішенням Брюховицької селищної ради № 565 «Про надання дозволу на проведення інвентаризації земельних ділянок громадянам в смт Брюховичі» ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства.

3. Пунктом 1.7 рішення Брюховицької селищної ради від 20 липня 2006 року № 94 «Про передачу у приватну власність земельних ділянок в смт Брюховичі» затверджено технічну документацію для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,1366 га на АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 .

4. На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право власності серії ЯГ № 516531, який зареєстровано 14 грудня 2006 року, на земельну ділянку площею 0,1366 га у межах згідно з планом на АДРЕСА_1 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

5. Під час проведення ДТГО «Львівська залізниця» інвентаризації земель та виготовлення державних актів на право постійного користування землями залізничного транспорту у 2013 році встановлено, що на території смт Брюховичі у смузі відведення залізничної колії знаходиться земельна ділянка ОСОБА_1 , яка передана їй у власність на підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування. Площа накладення відведеної ОСОБА_1 земельної ділянки зі смугою відведення залізниці складає 0,0212 га, що підтверджується викопіюванням з плану геодезичної зйомки смуги відведення земель залізниці ДТГО «Львівська залізниця» на проміжку від КМ9 до КМ10 в напрямку від станції Рудно до станції Підбірці, виготовленого Приватним підприємством «Центр ринкових досліджень» (далі - ПП «Центр ринкових досліджень).

6. Згідно з планом смуги відведення земель лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці, розробленим «Дорпроектом» у 1962 році, ширина смуги відведення становить 40 м. А ділянка ОСОБА_1 починається на відстані 19,5 м від осі колії.

7. Пункт 1.7 рішення Брюховицької селищної ради від 20 липня 2006 року № 94 суперечить чинному законодавству та порушує права ДТГО «Львівська залізниця» на користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна і забезпечення безпеки руху, оскільки земельна ділянка ОСОБА_1 знаходиться в смузі відведення залізниці.

8. ДТГО «Львівська залізниця» не втрачало право землекористування на земельні ділянки, які виділені при будівництві та облаштуванні залізничного полотна, що не враховано при прийнятті оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування і видачі на його підставі державного акта про право власності на землю, чим порушено права ДТГО «Львівська залізниця» як постійного користувача земельною ділянкою залізничного транспорту.

9. Крім того, ДТГО «Львівська залізниця» як суміжний землекористувач не погоджувало ні проект відведення земельної ділянки, ні акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі та не надавало погодження на вилучення цієї земельної ділянки.

10. Таким чином, на порушення вимог пункту «б» частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) Брюховицька селищна рада прийняла незаконне рішення, яким передала у власність ОСОБА_1 частину земель залізниці, на підставі вказаного рішення видано державний акт про право власності на земельну ділянку, а отже, таке рішення є незаконним та підлягає скасуванню, як і виданий на його підставі державний акт.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

11. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 вересня 2014 року у складі судді Білінської Г. Б. в задоволенні позову заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, ДТГО «Львівська залізниця» відмовлено.

12. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ДТГО «Львівська залізниця» не довело і не підтвердило наявності права на постійне користування спірною земельною ділянкою, оскільки у нього відсутній державний акт та технічна документація на земельну ділянку в межах смуги відведення, не надало інформації про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою та не надало доказів виносу меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Також суд дійшов висновку про те, що наданий позивачем план смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці від 1962 року не може бути доказом, що підтверджує право користування ДТГО «Львівська залізниця» спірною земельною ділянкою, оскільки він не затверджений органом місцевого самоврядування і не передавався до селищної ради.

13. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2014 року апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та апеляційну скаргу ДТГО «Львівська залізниця» задоволено.

14. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 вересня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

15. Визнано незаконним та скасовано пункт 1.7 рішення Брюховицької селищної ради від 20 липня 2006 року № 94 «Про передачу у приватну власність земельних ділянок в смт Брюховичі» в частині затвердження технічної документації для видачі державного акта на право власності на землю площею 0,1366 га на АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 .

16. Скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку від 14 грудня 2006 року серії ЯГ № 516531, виданий ОСОБА_1 , та скасовано державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку.

17. Задовольняючи позовні вимоги заступника прокурора Львівської області, апеляційний суд виходив із того, що наявний у матеріалах справи план смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці від км 4 + 850 до км 11 + 106 км, у межах якої знаходиться спірна земельна ділянка, є містобудівною документацією, і з урахуванням якої можуть бути вирішені питання вилучення, викупу, передачі, надання, земельних ділянок у власність чи користування іншим особам. ДТГО «Львівська залізниця» за погодженням з органом місцевого самоврядування значиться користувачем відображеної у плані відведення земельної ділянки.

18. Суд першої інстанції не врахував надані позивачем: витяг із технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки (дата оцінки 25 січня 2013 року) від 30 січня 2013 року № 40/01-15/225 Відділу Держземагентства у м. Львові, за якою визначено площу земельної ділянки - 187 500 кв. м в смт Брюховичі, що перебуває у користуванні ДТГО «Львівська залізниця», та довідку від 20 січня 2014 року № ПЧ-3-2/10 про сплату земельного податку за ділянку вказаної площі в 2012 та 2013 роках. Тому висновки суду першої інстанції є необґрунтованими.

19. Апеляційний суд дійшов висновку, що без узгодження меж з одним із суміжних землекористувачів - ДТГО «Львівська залізниця» Брюховицька селищна рада не мала права вирішувати питання про затвердження технічної документації для видачі державного акта ОСОБА_1 , а отже, оспорюване рішення у цій частині і виданий на його підставі державний акт є незаконними і підлягають скасуванню.

20. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2015 року (суддя-доповідач Кузнєцов В. О.) у відкритті касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2014 року відмовлено.

21. Постановляючи ухвалу, суд касаційної інстанції виходив із того, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою.

Короткий зміст рішення ЄСПЛ

22. 01 липня 2015 року ОСОБА_1 подала до ЄСПЛ заяву № 33358/15, у якій скаржилася на порушення судами статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

23. 24 жовтня 2024 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Дроздик та Мікула проти України», яке набуло статусу остаточного 24 січня 2025 року, та встановив порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції при вирішенні справи судом.

24. Постановив, що немає необхідності розглядати питання щодо прийнятності та суті скарг заявників за статтею 6 Конвенції.

25. ЄСПЛ вирішив:

a) що держава-відповідач має забезпечити належними засобами та в розумні строки повне відновлення прав заявників на рекультивовану землю або надання заявникам грошової компенсації чи співмірного майна;

b) що держава-відповідач має сплатити упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, такі суми, що мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

i) 1500 (одна тисяча п`ятсот) євро відшкодування моральної шкоди другій заявниці ( ОСОБА_1 ) плюс будь-який податок, який може нараховуватися;

ii) 500 (п`ятсот) євро другій заявниці ( ОСОБА_1 ) плюс будь-який податок, який може бути стягнуто із заявника на відшкодування судових витрат, які мають бути сплачені безпосередньо на рахунок пані Білевич ;

c) зі спливом зазначеного вище тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені вище суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку у період невиконання зобов`язань плюс три відсоткові пункти.

Відхилив решту вимог щодо справедливої сатисфакції.

26. ЄСПЛ установив, що у цій справі мало місце втручання у право власності заявників, у зв`язку із чим розглянув, чи було це втручання законним, чи переслідувало воно загальний інтерес і чи було воно пропорційним.

27. Щодо питання законності ЄСПЛ зазначив, що хоча національні суди у своїх рішеннях посилалися на низку законодавчих положень, видається, що один і той самий набір положень дозволив їм дійти різних висновків. Такі розбіжності у підходах зумовлені відсутністю чіткості та ясності у відповідному національному законодавстві.

28. Стосовно законної мети ЄСПЛ визнав, що, в принципі, існує загальний інтерес у збереженні охоронних зон вздовж залізничних колій, оскільки вони є заходом безпеки, спрямованим на забезпечення безпечної та ефективної роботи залізничного транспорту та захисту населення. Попри це, спірні земельні ділянки розташовані у безпосередній близькості до залізничних колій протягом десятиліть. ЄСПЛ зазначив, що має сумніви щодо законності втручання, про яке йдеться, з точки зору передбачуваності застосовного законодавства та існування реального суспільного інтересу, здатного виправдати втручання. Тим не менш, він вважав, що немає необхідності виносити рішення із цих питань, оскільки втручання в будь-якому випадку є непропорційним з причин, викладених нижче.

29. Так, ЄСПЛ повторив, що втручання у мирне володіння майном має забезпечувати справедливий баланс між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. В контексті скасування права власності, наданого помилково, принцип «належного врядування», розроблений Судом, може не тільки покласти на органи влади обов`язок діяти оперативно для виправлення своєї помилки, але й вимагати виплати адекватної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування колишньому добросовісному власнику.

30. У цій справі сама залізниця або прокурор від її імені порушили цивільне провадження з метою скасування рішень місцевих рад про виділення земельних ділянок заявникам та визнання недійсними їхніх прав власності, стверджуючи, що таке виділення було незаконним з самого початку, оскільки земля належала до охоронної зони залізниць. Цю ситуацію слід розглядати у світлі згаданого вище «принципу належного врядування».

31. У зв`язку із цим ЄСПЛ зазначив, що на національному рівні, якби земля була відібрана у заявниці, добровільно чи ні, в процедурі відчуження землі з мотивів суспільної необхідності, виплата компенсації була б обов`язковою відповідно до національного законодавства. І навпаки, тип провадження, ініційований у цих справах (провадження у порядку rei vindicatio), не передбачав обов`язкової компенсації за втрату земельної ділянки. ЄСПЛ не було надано переконливих аргументів, які б свідчили про існування чіткого національного законодавства, яке б передбачало грошову або будь-яку іншу форму компенсації за будь-яку шкоду в ситуації, зокрема, ОСОБА_1 . Отже, заявниця була позбавлена майна без будь-якої компенсації.

32. Що стосується ОСОБА_1 , ЄСПЛ зазначив, що її право власності на всю земельну ділянку було визнано недійсним, незважаючи на те, що лише невелика її частина перетиналася з охоронною зоною залізниці, і цей факт був визнаний самими національними судами.

33. З огляду на викладене ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання у право власності ОСОБА_1 , окрім того, що викликає серйозні сумніви щодо його законності та відповідності загальним інтересам, поклало на неї непропорційний тягар, оскільки не було запропоновано жодної компенсації за вилучену у неї земельну ділянку.

34. З урахуванням своїх висновків у цій справі ЄСПЛ вважав, що заявники, зокрема ОСОБА_1 , повинні бути поставлені, наскільки це можливо, у ситуацію, еквівалентну тій, у якій вони перебували б, якби не було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Держава-відповідач повинна забезпечити за допомогою належних засобів і протягом розумного строку повне відновлення прав заявників на рекультивовану землю (у тому числі шляхом поновлення національного провадження, де це може бути застосовано), або надання грошової компенсації (розрахованої відповідно до національних вимог щодо оцінки майна та практики Суду), або надання рівноправного майна. Таким чином, ЄСПЛ констатував, що стосовно заявниці відбулося порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, та постановив, що держава Україна має забезпечити належними засобами та в розумні строки повне відновлення прав ОСОБА_1 на рекультивовану землю або надання їй грошової компенсації чи співмірного майна.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог та доводів заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

35. У лютому 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Білевич Х. О., подала до Великої Палати Верховного Суду заяву про перегляд Верховним Судом у зв`язку з виключними обставинами ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2014 року. У заяві просила скасувати зазначені судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

36. Підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами заявниця визначила пункт 2 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

37. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, заявниця посилалася на ухвалене 24 жовтня 2024 року рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у справі «Дроздик та Мікула проти України» за заявами № 27849/15, № 33358/15, яке набуло статусу остаточного 24 січня 2025 року та яким встановлено порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судами, зокрема встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а також наголошено на потребі повноговідновлення її прав на спірну земельну ділянку, зокрема, шляхом поновлення національного провадження.

38. У цьому рішенні ЄСПЛ вказав про те, що заявниця має бути поставлена, наскільки це можливо, у ситуацію, еквівалентну тій, у якій вона перебувала до установленого порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ОСОБА_1 вважає, що держава має забезпечити належними засобами та протягом розумного строку повернення їй права власності на земельну ділянку, зокрема, у спосіб поновлення національного провадження.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

39. Від інших учасників справи письмові заперечення на заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами до Великої Палати Верховного Суду не надійшли.

Відомості про рух справи за заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами

40. Ухвалою від 28 лютого 2025 року суддя Великої Палати Верховного Суду залишив без руху заяву ОСОБА_1 для усунення недоліків, зокрема щодо подання клопотання про витребування копії рішення ЄСПЛ з його автентичним перекладом з Міністерства юстиції України.

41. 06 березня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Білевич Х. О. через систему «Електронний суд» подала до Великої Палати Верховного Суду відповідне клопотання та усунула недоліки.

42. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2025 року відкрито провадження у зазначеній справі за виключними обставинами. Замінено позивача з ДТГО «Львівська залізниця» на його правонаступника - АТ «Українська залізниця». Витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, а також витребувано з Міністерства юстиції України копію рішення ЄСПЛ від 24 жовтня 2024 року у справі «Дроздик та Мікула проти України» разом із його автентичним перекладом. Призначено справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

43. 27 березня 2025 року від Міністерства юстиції України надійшла копія зазначеного рішення ЄСПЛ разом із його автентичним перекладом українською мовою.

44. 08 квітня 2025 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 466/2086/14.

45. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 23 квітня 2025 року клопотання заступника керівника Львівської обласної прокуратури про залучення правонаступників до участі у розгляді справи задоволено. Залучено до участі у справі Львівську міську раду, як функціонального правонаступникаБрюховицької селищної ради, та Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, як функціонального правонаступника Відділу Держземагентства у м. Львові.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

46. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, представника Офісу Генерального прокурора, представника АТ «Українська залізниця», оцінила їх доводи, дослідила наведені в заяві аргументи та матеріали справи, зміст установлених у рішенні ЄСПЛ порушень Україною міжнародних зобов`язань і вважає, що заява про перегляд судових рішень за виключними обставинами підлягає задоволенню з таких підстав.

Щодо процесуальних підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами та межі розгляду справи судом

47. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

48. Заява про перегляд судового рішення з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до Верховного Суду і розглядається у складі Великої Палати (частина третя статті 425 ЦПК України).

49. Частинами першою, другою статті 429 ЦПК України передбачено, що заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами розглядається судом у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження за виключними обставинами. Справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

50. Таким чином, розгляд цієї заяви здійснюється за правилами, за якими відбувається касаційне провадження.

51. За частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

52. Отже, розгляд цієї справи за заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами у Великій Палаті Верховного Суду має здійснюватися в межах доводів та вимог такої заяви, що мають узгоджуватися з висновками ЄСПЛ у відповідному рішенні.

Щодо строку звернення із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами

53. Заяву про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2014 року ОСОБА_1 подала до Великої Палати Верховного Суду 22 лютого 2025 року (згідно зі штампом поштового відправлення на конверті).

54. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 424 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання заяви про перегляд) заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу (встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом), - особою, стосовно якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, не пізніше тридцяти днів з дня, коли така особа дізналася або могла дізнатися про набуття цим рішенням статусу остаточного.

55. Пунктом2 частини другої статті 424 ЦПКУкраїни (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд за виключними обставинами) передбачалось, що з урахуванням приписів частини першої цієї статті заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подана з підстав, визначених частиною третьою статті423 цього Кодексу, - не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили.

56. 14 лютого 2024 року Рішенням Конституційного Суду України № 1- р(II)/2024 у справі № 3-41/2023(87/23) (щодо гарантування захисту прав і свобод особи за рішенням Європейського суду з прав людини) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункт 2 частини другої, частину третю статті 321 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в тім, що вони унеможливлюють: 1) подання заяв про перегляд судового рішення у зв`язку із ухваленням ЄСПЛ рішення після десяти років із дня набрання законної сили рішенням національного суду; 2) поновлення строку судом на подання заяви про перегляд рішення національного суду.

57. Конституційний Суд України виснував, що норми пункту 2 частини другої, частини третьої статті 321 ГПК України не забезпечують ефективної реалізації конституційних прав особи на судовий захисту та на звернення після використання всіх національних засобів юридичного захисту за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, тому суперечать вимогам статті 3, частини першої статті 8, частини першої статті 9, частин першої, п`ятої статті 55 Конституції України.

58. Положення пункту 2 частини другої, частини третьої статті 321 ГПК України аналогічні положенням пункту 2 частини другої та частини третьої статті 424 ЦПК України.

59. Зважаючи на Рішення Конституційного Суду України від 14 лютого 2024 року № 1-р(ІІ)/2024, а також беручи до уваги, що строк, встановлений пунктом 2 частини другої статті 424 ЦПК України, заявник пропустила з незалежних від неї обставин (рішення ЄСПЛ щодо її справи набуло статусу остаточного 24 січня 2025 року, тобто поза межами десятирічного строку), положення цього пункту та частини третьої зазначеної статті не підлягають застосуванню щодо її заяви про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2014 року. Інше буде суперечити, зокрема, частині п`ятій статті 55 Конституції України.

Оцінка аргументів заявника, висновків ЄСПЛ і національних судів

60. Юридичний зміст основних принципів міжнародного права закріплює обов`язок кожної держави виконувати свої міжнародно-правові зобов`язання.

61. Стаття 8 Конституції України передбачає, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

62. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

63. У статті 55 Конституції України зазначено, що кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

64. Одним з міжнародних договорів щодо прав людини єКонвенція, яка була ратифікована Україною 17 липня 1997 року (№ 475/97?ВР), набула чинності для України 11 вересня 1997 року і стала частиною національного законодавства, яке підлягає застосуванню.

65. Зазначена Конвенція передбачає юрисдикцію ЄСПЛ щодо заяв громадян України про порушення державою норм цієї Конвенції.

66. Міжнародним документом, що визначає правовий статус як самого ЄСПЛ, так і його рішень, є зазначена Конвенція, зокрема її розділ ІІ. При цьому у статті 46 Конвенції зазначено про безумовний обов`язок держав-учасниць виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, в яких вони є сторонами.

67. ЄСПЛ залишає за державою свободу у виборі заходів, потрібних для виконання його рішень. Згідно зі стандартами Ради Європи значення кожного з прийнятих ЄСПЛ рішень полягає в тому, що вони не тільки повинні впливати на право конкретного заявника, але також і на розвиток національного законодавства держав-учасниць Конвенції. Заходи поновлення права особи, яка зверталася до ЄСПЛ із заявою, мають значення у контексті відповідальності держави перед певною особою як санкції за порушення її права.

68. Правові норми щодо порядку виконання рішень ЄСПЛ закріплені в Законі України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).

69. Закон № 3477-IV є спеціальним та регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконувати рішення ЄСПЛ та необхідністю впроваджувати в українське судочинство європейські стандарти прав людини. Водночас чітких рекомендацій щодо правил виконання рішень ЄСПЛ судами Закон № 3477-IV не містить. Такі правила визначені у відповідних процесуальних законах.

70. Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі та Джюнта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Іtaly, заяви № 39221/98 і № 41963/98, § 249), під обов`язком Високих Договірних Сторін виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вони є сторонами, розуміється, що рішення, відповідно до якого ЄСПЛ визнав порушення, покладає на державу-відповідача обов`язок не лише здійснити на користь заявника виплати, присуджені як справедлива сатисфакція, але також і здійснити під контролем Комітету Міністрів загальні і, якщо це доречно, індивідуальні заходи, здійснення яких є необхідним у рамках внутрішньої правової системи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки такого порушення. Більше того, знаходячись під контролем Комітету Міністрів, держава-відповідач вільна у виборі засобів, якими вона виконуватиме свої зобов`язання за статтею 46 Конвенції, за умови, що такі засоби не суперечитимуть висновкам, які містяться у рішенні ЄСПЛ.

71. Глава 3 Закону № 3477-IV передбачає необхідність ужиття для виконання рішення ЄСПЛ, який констатував порушення Україною Конвенції, заходів індивідуального та загального характеру.

72. За положеннями статті 1 Закону № 3477-IV виконанням рішення є: а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

73. За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.

74. Застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у ній, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною. Для цього потрібно враховувати Рекомендацію № R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» (далі - Рекомендація № R(2000)2). Відповідно до цієї Рекомендації повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, варто застосовувати, особливо тоді:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

75. У пункті 16 цієї Рекомендації зазначено, що у справах щодо перегляду або поновлення провадження у справі, в яких ЄСПЛ присудив справедливу компенсацію, питання про те, яким чином така компенсація буде взята до уваги, має вирішуватися на розсуд компетентного внутрішньонаціонального суду або відповідних органів влади з урахуванням обставин кожної справи.

76. У рішенні ЄСПЛ може прямо зазначити про неодмінність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, чи із самого рішення ЄСПЛ можна виснувати про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у тій справі. Якщо інше ЄСПЛ не зазначив у рішенні, повторний судовий розгляд справи, включаючи відновлення у ній провадження, можливий, коли ЄСПЛ визнав порушення Україною зобов`язань за Конвенцією під час вирішення судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить заявник.

77. Згідно із частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

78. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (частина друга Першого протоколу до Конвенції).

79. Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

80. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі правила: 1) втілене в першому реченні першого абзацу правило закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладене у другому реченні того ж абзацу правило охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплене у другому абзаці правило визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, потрібно тлумачити у контексті загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East / West Alliance Limited проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04).

81. Загальні принципи, що стосуються захисту права на мирне володіння майном, встановлені в практиці ЄСПЛ і були узагальнені, серед інших рішень, у справі «Кривенький проти України» (№ 43768/07, пункти 41,42 і 45, рішення 16 лютого 2017 року).

82. Так, критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

83. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

84. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

85. За усталеною практикою ЄСПЛ, ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна у розумінні цього положення Конвенції (див., зокрема, рішення у справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 41, від 16 лютого 2017 року, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, пункти 27-40, від 13 грудня 2007 року, «Пирантієне проти Литви» (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, пункт 42, від 12 листопада 2013 року, та «Вукушіч проти Хорватії», № 69735/11, пункт 50, від 31 травня 2016 року).

86. За практикою ЄСПЛ, визнання права власності недійсним як таке не суперечить положенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, водночас воно повинне бути не лише передбачене законом і мати законну мету, але й відповідати вимозі пропорційності. Потрібно встановити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав людини; пошук цього балансу притаманний Конвенції загалом. Цей обов`язковий баланс неможливо встановити, якщо зацікавлена особа несе надмірний індивідуальний тягар (рішення у справі «Бейнарович та інші проти Литви» (Beinarovic and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, пункт 138, від 12 червня 2018 року).

87. Позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (див. рішення у справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 45, «Святі монастирі проти Греції» (The Holy Monasteries v. Greece), від 09 грудня 1994 року, пункт 71, Серія А № 301-А, та «Колишній король Греції та інші проти Греції» [ВП] (Former King of Greece and Others v. Greece) [GC], заява № 25701/94, пункт 89, ЄСПЛ 2000-XII).

88. Одночасно з додержанням принципу «пропорційності» оцінюється й дотримання принципу «належного урядування».

89. У рішенні ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

90. Необхідність виправлення старої «помилки» не повинна непропорційно втручатися у нове право, яке було набуте особою, що добросовісно покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок інших третіх осіб. У контексті позбавлення права власності на майно, передане помилково, принцип належного урядування може не лише накладати на органи влади обов`язок оперативно виправити свою помилку, але й вимагати виплати адекватної компенсації або іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власнику (див., наприклад, рішення у справі «Фортеця проти України» (Fortetsya, МРР v. Ukraine, заява № 68946/10, пункт 42, від 11 червня 2020 року, з подальшими посиланнями).

91. Помилки з боку державних органів мають слугувати на користь потерпілих осіб, особливо за відсутності конфлікту інших приватних інтересів (рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2007 року у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, пункт40).

92. Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

93. Принцип «належного урядування», як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої власної недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні минулої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалася на законність дій державного органу («Вукушич проти Хорватії» (Vukusic v. Croatia), № 69735/11, § 64, від 31 травня 2016 року; «Бейнарович та інші проти Литви» (Beinarovic and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, пункт 140, від 12 червня 2018 року).

94. Майнове право особи може бути припинено в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства і таке втручання у мирне володіння майном є пропорційним цілям, які це втручання переслідувало.

95. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б одного із зазначених критеріїв не буде дотримано. І навпаки - не встановлює такого порушення, якщо дотримано всіх трьох критеріїв (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19).

96. Лише в разі дотримання всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у право власності пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. Суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку вирішувати питання пропорційності з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, оскільки в одному випадку обмеження буде пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

97. Перевіряючи встановлені ЄСПЛ порушення за матеріалами справи, Велика Палата Верховного Суду враховує, що предметом спору є визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, лише частина якої накладається на смугу відведення залізниці, а також скасування державного акта про право власності на земельну ділянку, виданого на підставі цього рішення.

98. Земельна ділянка, про яку йдеться в цій справі, є «майном» для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

99. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, посилаючись на недоведеність факту наявності у ДТГО «Львівська залізниця» права постійного користування земельною ділянкою смуги відведення залізниці, а також на те, що земельна ділянка ОСОБА_1 межує із землями залізничного транспорту. Крім того, посилаючись на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, місцевий суд зауважив, що визнання недійсним правового акту органу місцевого самоврядування згідно із яким особа набула право власності на майно та подальше позбавлення її цього майна на підставі того, що орган влади порушив закон є неприпустимим, а тому позов є безпідставним та в його задоволенні слід відмовити.

100. Після оскарження цього рішення суд апеляційної інстанції ухвалив нове рішення про задоволення позову та дійшов висновку, що орган місцевого самоврядування не мав повноважень розпоряджатися відповідною земельною ділянкою без попереднього отримання згоди ДТГО «Львівська залізниця» і тому його рішення є незаконним. Хоча апеляційний суд і зазначив, що лише 0,0212 га ділянки ОСОБА_1 накладалося на земельну ділянку ДТГО «Львівська залізниця», проте скасував право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку в цілому. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив у відкритті касаційного провадження, визнавши, що рішення апеляційного суду було законним і обґрунтованим, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильності висновків цього суду.

101. У справі, що переглядається, суди вирішили спір, який стосувався втручання у право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку. Суд першої інстанції, крім інших висновків по суті спору, вважав неприпустимим позбавлення відповідача права власності на майно, отриманого на підставі рішення органу місцевого самоврядування, оскільки позбавлення його права власності лише з тих підстав, що цей орган порушив вимоги закону буде суперечити статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не аналізував питання щодо пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном та співвідношення такого втручання із суспільними інтересами. Таких обставин не перевіряв і суд касаційної інстанції. Зазначене й призвело до встановлення ЄСПЛ порушень міжнародних зобов`язань під час вирішенні цієї справи національними судами, а саме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

102. Характер установлених ЄСПЛ порушень, допущених національними судами під час розгляду цієї справи, які покладені в основу його висновку про порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ставлять під сумнів результат такого судового розгляду.

103. Наведені обставини в розумінні пункту ІІ Рекомендації № R(2000)2 є передумовою для повторного розгляду справи як найбільш ефективного засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

104. Для ухвалення рішення у цій справі з урахуванням висновків ЄСПЛ, сформульованих у рішенні від 24 жовтня 2024 року у справі «Дроздик та Мікула проти України», визначальними є обставини законності та пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном і співвідношення такого втручання із суспільними інтересами, що у цій справі не було предметом дослідження і перевірки судом апеляційної інстанції.

105. Характер установлених у рішенні ЄСПЛ порушень дає підстави для висновків, що правильність вирішення справи потребує встановлення певних обставин і перевірки доказів, якими ці обставини підтверджуються, що перебуває поза межами повноважень Великої Палати Верховного Суду, яка як суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду першої або апеляційної інстанції чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

106. Установлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів з`ясування фактів, тоді як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

107. Оскільки метою позову є втручання у право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, проте апеляційний суд не перевіряв питання дотримання всіх критеріїв трискладового тесту згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, то порушення, констатовані ЄСПЛ, може виправити саме суд апеляційної інстанції в межах наданих йому повноваженьчерез повторний розгляд справи.

108. ЄСПЛ як спосібrestitutio in integrum запропонував Україні забезпечити належними засобами та протягом розумного строку повне повернення заявниці права власності на відчужені земельні ділянки (у тому числі шляхом повторного відкриття провадження на національному рівні), або надання відшкодування у грошовій формі, або надання рівнозначного майна.

109. За обставинами цієї справи, суд апеляційної інстанції, з урахуванням позицій обох сторін спору має обрати найбільш прийнятний варіант restitutio in integrum.

110. Під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції має врахувати висновки ЄСПЛ, викладені у рішенні від 24 жовтня 2024 року у справі «Дроздик та Мікула проти України», і дослідити питання законності та пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном і співвідношення між таким втручанням і суспільними інтересами.

Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень

111. За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (абзац п`ятий частини третьої статті 429 ЦПК України).

112. З огляду на характер установлених ЄСПЛ порушень, права заявниці підлягають поновленню шляхом забезпечення повторного розгляду справи судом апеляційної інстанції, а тому слід скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2015 року, рішення Апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2014 року та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

113. Оскільки констатовані ЄСПЛ порушення конвенційних гарантій можна усунути шляхом скасування постанови апеляційного суду та ухвали суду касаційної інстанцій з передачею справи на новий апеляційний розгляд, то заява про перегляд судових рішень за виключними обставинами підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 416, 418, 419, 423, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2015 року, рішення Апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2014 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Суддя-доповідач І. А. Воробйова

Судді О. О. Банасько М. В. Мазур

О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв

Ю. Л. Власов К. М. Пільков

М. І. Гриців С. О. Погрібний

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук

В. В. Король Є. А. Усенко

С. І. Кравченко Н. В. Шевцова

О. В. Кривенда

Джерело: ЄДРСР 127424263

[ANTIRAID]

Чергове подвійне ставлення до вирішення аналогічних спорів і відсутність висновків про застосування строків позовної давності у цій категорії спорів. І тут вже вирішили про можливість перегляду зі спливом 10 років. Суд зазначив:

101. У справі, що переглядається, суди вирішили спір, який стосувався втручання у право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку. Суд першої інстанції, крім інших висновків по суті спору, вважав неприпустимим позбавлення відповідача права власності на майно, отриманого на підставі рішення органу місцевого самоврядування, оскільки позбавлення його права власності лише з тих підстав, що цей орган порушив вимоги закону буде суперечити статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не аналізував питання щодо пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном та співвідношення такого втручання із суспільними інтересами. Таких обставин не перевіряв і суд касаційної інстанції. Зазначене й призвело до встановлення ЄСПЛ порушень міжнародних зобов`язань під час вирішенні цієї справи національними судами, а саме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

104. Для ухвалення рішення у цій справі з урахуванням висновків ЄСПЛ, сформульованих у рішенні від 24 жовтня 2024 року у справі «Дроздик та Мікула проти України», визначальними є обставини законності та пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном і співвідношення такого втручання із суспільними інтересами, що у цій справі не було предметом дослідження і перевірки судом апеляційної інстанції.

107. Оскільки метою позову є втручання у право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, проте апеляційний суд не перевіряв питання дотримання всіх критеріїв трискладового тесту згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, то порушення, констатовані ЄСПЛ, може виправити саме суд апеляційної інстанції в межах наданих йому повноважень через повторний розгляд справи.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів М. В. Мазура, О. О. Банаська, Л. Ю. Кишакевича, В. В. Короля до постанови Великої Палати від 14 травня 2025 року у справі № 466/2086/14-ц

 

1. У цій справі позов, ініційований заступником прокурора Львівської області (далі - Позивач, прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, назву якого змінено на Міністерство розвитку громад та територій України, Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця», до Брюховицької селищної ради, правонаступником якої є Львівська міська рада, ОСОБА_1 (далі - Заявниця), третя особа - Відділ Держземагенства у м. Львові, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, був спрямований на визнання незаконним та скасування п. 1.7 рішення Брюховицької селищної ради від 20 липня 2006 року № 94 «Про передачу у приватну власність земельних ділянок в смт Брюховичі» та про скасування державного акта про право власності на землю від 14 грудня 2006 року, виданого ОСОБА_1 , та державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

2. Рішенням від 12 вересня 2014 року Шевченківський районний суд м. Львова в задоволенні позову заступника прокурора Львівської області відмовив. Суд першої інстанції виходив із того, що ДТГО «Львівська залізниця» не довело і не підтвердило наявності права на постійне користування спірною земельною ділянкою, оскільки у нього відсутній державний акт та технічна документація на земельну ділянку в межах смуги відведення, не надало інформації про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою та не надало доказів виносу меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Також суд дійшов висновку про те, що наданий позивачем план смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці від 1962 року не може бути доказом, що підтверджує право користування ДТГО «Львівська залізниця» спірною земельною ділянкою, оскільки він не затверджений органом місцевого самоврядування і не передавався до селищної ради

3. .Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2014 року апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та апеляційну скаргу ДТГО «Львівська залізниця» задоволено, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 вересня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 1.7 рішення Брюховицької селищної ради від 20 липня 2006 року № 94 «Про передачу у приватну власність земельних ділянок у смт Брюховичі» в частині затвердження технічної документації для видачі державного акта на право власності на землю площею 0,1366 га на АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 також скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку від 14 грудня 2006 року серії ЯГ № 516531, виданий ОСОБА_1 , та державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку.

4. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від14 січня 2015 року у відкритті касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2014 року відмовлено.

5. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 24 жовтня 2024 року у справі «Drozdyk and Mikula v. Ukraine», яке набуло остаточного характеру 24 січня 2025 року, дійшов висновку про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

6. З огляду на це, Заявниця звернулась до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами.

7. Розглянувши заяву, Велика Палата дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа має бути передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

8. Ми безперечно погоджуємося з рішенням Великої Палати в частині скасування рішення суду апеляційної інстанції, проте вважаємо, що у цій ситуації не було потреби в передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, натомість Велика Палата мала ухвалити своє рішення, відмовивши у задоволенні позову.

9. Особливість цієї справи полягає в тому, що ЄСПЛ у своєму рішенні чітко вказав на заходи індивідуального характеру, які мають бути вжиті державою: «заявники повинні бути поставлені, наскільки це можливо, у ситуацію, еквівалентну тій, у якій вони перебували б, якби не було порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції. Таким чином, держава-відповідач повинна забезпечити за допомогою належних засобів і в розумні строки повне відновлення прав заявників на витребувану землю (у тому числі шляхом поновлення національного провадження, де це застосовно), або надання грошової компенсації (розрахованої відповідно до національних вимог щодо оцінки майна та практики Суду), або порівнянного майна».

10. На нашу думку, передача справи на новий розгляд в суд апеляційної інстанції, по-перше, не сприятиме відновленню прав заявниці «в розумні строки», а по-друге, є недоречним, оскільки з огляду на обраний у межах цієї справи позивачем спосіб захисту і стадію судового провадження апеляційний суд a priori не матиме можливості ухвалити рішення про надання грошової компенсації або порівняного майна, а тому відмова в позові залишається єдиним можливим варіантом відновлення прав заявниці (із тих, які були запропоновані ЄСПЛ).

11. На результат розгляду цієї справи також не може вплинути нещодавно прийнятий Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-IX, який передбачає можливість вирішення судом «питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві» (ст. 390 ЦК України), але лише при ухваленні судом «рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади», а не в разі визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у приватну власність чи скасування державного акта про право власності на землю, про що прокурор просить у своєму позові.

Судді М. В. Мазур

О. О. Банасько

Л. Ю. Кишакевич

В. В. Король

Джерело:ЄДРСР 127863853