Постанова ВП ВС про застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 240/9028/24

провадження № 11-47апп25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Шевцової Н. В.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.,

за участю:

секретаря судового засідання Лук`яненко О. О.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника Вищого адміністративного суду України - Романків І. П.,

представника Верховного Суду - Добролюбова В. І.

розглянула у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційні скарги Верховного Суду та Вищого адміністративного суду України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року (суддя Попова О. Г.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року (судді Курко О. П., Боровицький О. А., Шидловський В. Б.) у справі № 240/9028/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України, Верховного Суду про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 (далі також - позивачка) звернулася до Житомирського окружного адміністративного судуз позовом до Вищого адміністративного суду України (далі також - відповідач-1), Верховного Суду (далі також - відповідач-2), у якому просила:

- визнати протиправними дії Вищого адміністративного суду України щодо проведення неповного розрахунку при звільненні та виключенні зі штату суду судді ОСОБА_1 , який полягає у виплаті за період з 27 грудня 2023 року до 8 лютого 2024 року суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що визначений на підставі положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIІІ), а також без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2 684 грн та абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3 028 грн;

- стягнути з Верховного Суду на користь ОСОБА_1 недоотримані за період з 27 грудня 2023 року до 8 лютого 2024 року суми суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у загальному розмірі 1 305 472 грн 14 коп. з утриманням із цієї суми податків та обов`язкових платежів.

2. На обґрунтування позовних вимог зазначила, що в спірному періоді відповідач-1 протиправно нарахував та виплатив їй суддівську винагороду, допомогу на оздоровлення та вихідну допомоги із застосуванням положень статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI).

У цьому контексті позивачка переконує, що нарахування їй суддівської винагороди мало здійснюватися із застосуванням посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду відповідно до положень статті 135 Закону № 1402-VІІI.

3. Крім того, позивачка доводить, що відповідач-1, коли розраховував її посадовий оклад, протиправно застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року відповідно до абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2 684 грн та абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3 028 грн.

4. Позивачка наполягає, що неправильний розрахунок її посадового окладу, з якого обчислюється суддівська винагорода, спричинив зменшення як розміру належної до виплати їй суддівської винагороди у спірному періоді, так і виплаченої вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, а також допомоги на оздоровлення.

5. Позивачка також зазначає, що оскільки Вищий адміністративний суд України не має свого фінансування, а його ліквідація та розрахунок із суддями проводиться виключно за рахунок коштів Верховного Суду як головного розпорядника коштів, то належним відповідачем у частині позовних вимог про стягнення коштів є Верховний Суд.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

6. Постановою від 25 вересня 2008 року № 597-VI «Про обрання суддів» Верховна Рада України обрала ОСОБА_1 на посаду судді Вищого адміністративного суду України безстроково.

7. Вища кваліфікаційна комісія суддів України рішенням від 27 липня 2017 року № 211/вс-17 за результатами кваліфікаційного оцінювання визнала ОСОБА_1 такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.

8. 8 лютого 2024 року Вища рада правосуддя прийняла рішення № 368/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку».

9. Згідно із наказом голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Романківа І. П. від 9 лютого 2024 року № 6-к «Про відрахування судді зі штату суду» ОСОБА_1 відрахована зі штату суду 8 лютого 2024 року із виплатою вихідної допомоги в розмірі трьох місячних суддівських винагород та компенсації за невикористані 10 робочих днів щорічної та 15 календарних днів додаткової відпустки за період роботи з 13 жовтня 2023 року до 8 лютого 2024 року.

10. 20 лютого 2024 року позивачка звернулася до Вищого адміністративного суду України із запитом про надання інформації щодо правових підстав нарахування їй суддівської винагороди та просила надати письмовий розрахунок проведених їй виплат на виконання наказу Вищого адміністративного суду України від 9 лютого 2024 року № 6-к.

11. Листом від 26 березня 2024 року за № 34/1-14/24 Вищий адміністративний суд України повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для здійснення перерахунку суддівської винагороди із застосуванням посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду відповідно до положень статті 135

Закону № 1402-VIII.

За змістом цього листа відповідач-1 вважає, що головною і необхідною вимогою для зміни порядку проведення розрахунку суддівської винагороди судді Вищого адміністративного суду України є закріплена законодавцем певна процедура, після проведення якої відбувається зміна порядку роботи, прав, обов`язків, гарантій суддів Вищого адміністративного суду України у ліквідації, що закріплена у

Законі № 1402-VIII.

12. Незгода із розрахунком при звільненні спонукала ОСОБА_1 звернутися до суду із цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

13. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 18 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року, позов задовольнив. Визнав протиправними дії Вищого адміністративного суду України щодо проведення неповного розрахунку ОСОБА_1 при звільненні та виключенні зі штату суду судді, який полягає у виплаті за період з 27 грудня 2023 року до 8 лютого 2024 року суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що визначений на підставі положень Закону № 1402-VIІІ, а також без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2 684 грн та абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3 028 грн. Стягнув з Верховного Суду на користь ОСОБА_1 недоотримані за період з 27 грудня 2023 року до 8 лютого 2024 року суми суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у загальному розмірі 1 305 472,14 грн з утриманням із цієї суми податків та обов`язкових платежів.

14. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. При цьому суди попередніх інстанцій урахували, що Конституційний Суд України Рішенням від 26 березня 2024 року № 3-р(II)/2024 визнав таким, що не відповідає Конституції України, окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII зі змінами в тім, що він установлює для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України до припинення діяльності цих судів гарантії, визначені Законом № 2453-VI, зокрема винагороду судді.

Відтак суди попередніх інстанцій виходили з того, що до спірних правовідносин має застосовуватися пункт 14-3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення»

Закону № 1402-VIII, яким установлено імперативну вимогу щодо прирівняння за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення до суддів вищих спеціалізованих, зокрема, суддів Вищого адміністративного суду України, які виявили бажання звільнитися у відставку.

За висновком судів попередніх інстанцій, відповідач-1, коли розраховував розмір суддівської винагороди та інших виплат, що належать позивачці за період з 27 грудня 2023 року до 8 лютого 2024 року, протиправно не застосовував зазначені положення пункту 14-3 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII і продовжував керуватися положеннями Закону № 2453-VI.

15. Проаналізувавши приписи Закону № 1402-VIII та Закону України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV), суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди немає. При цьому суди попередніх інстанцій наголосили, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які мають пріоритет у застосуванні стосовно загальних положень законів України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій виснували, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому позивачка має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року складає 2 684,00 грн, а на 1 січня 2024 року - 3 028,00 грн.

16. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що належним відповідачем у частині позовних вимог про стягнення коштів є Верховний Суд, позаяк Вищий адміністративний суд України не має свого фінансування, а його ліквідація та, відповідно, розрахунок із суддями проводиться виключно за рахунок коштів Верховного Суду як головного розпорядника коштів.

Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційних скаргах вимог

17. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій,

відповідач-2 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій стверджує про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

18. Підставою касаційного оскарження судових рішень відповідач-2 указує пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Обґрунтовуючи посилання на вказану норму процесуального закону, скаржник стверджує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень пункту 2 частини третьої статті 135, пункту 14-3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування указаних норм права в подібних правовідносинах.

У цьому контексті скаржник доводить, що законодавець, приймаючи Закон України від 21 листопада 2023 року № 3481-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України»(далі - Закон № 3481-IX), яким розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII доповнено, зокрема, пунктом 14-3, мав на меті визначити процедуру, за результатами проведення якої суддям вищих спеціалізованих судів, які перебувають у статусі ліквідації, буде змінено порядок їхніх соціальних гарантій у вигляді суддівської винагороди у випадку переведення до інших судів або довічного грошового утримання судді у разі звільнення у відставку. При цьому, на думку відповідача-2, для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України у разі продовження ними суддівської кар`єри гарантії, зокрема, щодо отримання винагороди судді буде визначено Законом № 1402-VIII лише після їх переведення до відповідних судів, а для суддів, які виявили бажання звільнитися у відставку, відповідні гарантії починають діяти саме з моменту прийняття Вищою радою правосуддя рішення про їх відставку, а не з моменту набрання чинності Законом № 3481-IX. Як переконує скаржник, наведеними вище змінами суддям спеціалізованих судів, що ліквідуються, надано можливість для визначення їхніх подальших дій, а отже, їх статус за рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення до суддів вищих спеціалізованих судів міг бути прирівняний лише після їх зарахування до штату відповідного суду або після прийняття Вищою радою правосуддя рішення про їх відставку. З огляду на зазначене відповідач-2 наполягає, що відповідач-1 не мав підстав для нарахування позивачці суддівської винагороди відповідно до приписів статті 135 Закону № 1402-VIII, оскільки позивачка на момент набрання чинності Законом № 3481-IX перебувала на посаді судді Вищого адміністративного суду України і була звільнена у відставку 8 лютого 2024 року.

19. Крім того, скаржник зазначає, що відповідач-1 під час розрахунку базового розміру посадового окладу судді законно та обґрунтовано керувався положеннями абзацу п`ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу п`ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Поряд із цим відповідач-2 наполягає, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. При цьому, за доводами скаржника, з моменту призначення ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України виключно її голова повноважний здійснювати нарахування і виплату заробітної плати працівникам і апарату Вищого адміністративного суду України, а отже, саме голова ліквідаційної комісії відповідає за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди, а Верховний Суд як головний розпорядник бюджетних коштів Вищого адміністративного суду України після звернення до нього ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України виділяє останньому як розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня бюджетні асигнування на погашення таких потреб, затверджує кошторис відповідних видатків та здійснює контроль за їх витрачанням.

20. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій,

відповідач-1 також подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій стверджує про неправильне застосування судами норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи і просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

21. На обґрунтування касаційної скарги відповідач-1 зазначає, що суд апеляційної інстанції в контексті спору, що виник між сторонами, не врахував положень пункту 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, який урегульовує спірні правовідносини, а саме право судді звільнитись у відставку. У цьому контексті скаржник доводить, що право позивачки на прирівняння за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення до суддів вищих спеціалізованих судів, у разі виявлення бажання звільнитися у відставку, регламентується виключно у спосіб, передбачений пунктом 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII. На переконання скаржника, оскільки рішенням Вищої ради правосуддя від 8 лютого 2024 року № 368/0/15-24 позивачку звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, то саме з цього моменту держава гарантувала їй призначення щомісячного довічного грошового утримання в розмірі та в порядку, передбачених Законом № 1402-VIII, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду.

Позиція інших учасників справи

22. У відзиві на касаційну скаргу Верховного Суду позивачкаспростовує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

23. Правом додати відзив на касаційну скаргу Вищого адміністративного суду України позивачка не скористалася.

Рух касаційної скарги

24. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 17 вересня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача-2, а ухвалою від 7 жовтня 2024 року - за касаційною скаргою відповідача-1.

25. Ухвалою від 28 січня 2025 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України, вважаючи, що справа № 240/9028/24 містить виключні правові проблеми і ці проблеми не можуть бути вирішені відповідним касаційним судом в межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права.

Короткий зміст ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

26. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходила з того, що спірним питанням у цій справі є, зокрема, наявність (відсутність) підстав для здійснення перерахунку суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою судді Вищого адміністративного суду України із застосуванням посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду відповідно до приписів статті 135

Закону № 1402-VIII. При цьому ключовим аспектом під час вирішення цього спору є встановлення дати, з якою закон пов`язує прирівнення суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, які виявили бажання звільнитися у відставку, до суддів вищих спеціалізованих судів, оскільки вказане питання не має чіткого законодавчого врегулювання та допускає неоднозначне тлумачення норм, якими урегульовано спірні правовідносини.

27. Ще однією правовою проблемою, що потребує вирішення в межах розгляду цієї справи, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду визначила питання належного відповідача у справі в частині позовних вимог про стягнення сум суддівської винагороди.

28. Так, на думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, на поставлені запитання неможливо відповісти без вирішення виключної правової проблеми, а саме надання системного тлумачення норм чинного законодавства України, які було прийнято на виконання Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, якими законодавець передбачив порядок переведення судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України до апеляційного суду чи місцевого суду, а також призначення щомісячного довічного грошового утримання при звільненні у відставку.

29. Як зазначила колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, аналіз пункту 14-3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII дає підстави вважати, що судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення прирівнюються до суддів вищих спеціалізованих судів за таких умов: якщо вони переведені до інших судів; якщо вони забажали звільнитися у відставку.

Очевидним є те, що відповідно до наведеної норми судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, які переведені до інших судів, за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення прирівнюються до суддів вищих спеціалізованих судів.

Що ж стосується суддів, які виявили намір звільнитися у відставку, то у пункті 14-3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII законодавець не визначив дати, з якої судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України прирівнюються до суддів вищих спеціалізованих судів: з моменту подання заяви про відставку, з моменту прийняття Вищою радою правосуддя рішення про звільнення судді у відставку або ж з моменту набрання чинності Законом № 3481-IX.

Розділ II «Прикінцеві положення» Закону № 3481-IX також не містить положень щодо особливостей застосування пункту 14-3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення»

Закону № 1402-VIII.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду припустила, що таке прирівняння мало б відбуватися з моменту набрання чинності Законом № 3481-IX, тобто з 27 грудня 2023 року.

Водночас у пункті 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення»

Закону № 1402-VIII визначено, що у разі звільнення у зв`язку з поданням заяви про відставку незалежно від займаної посади суддям Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України гарантується призначення щомісячного довічного грошового утримання у розмірі та в порядку, передбачених цим Законом, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду.

Проаналізувавши приписи пунктів 14-3, 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у їх сукупності, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виснувала, що судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду, які переведені до інших судів, мають право на суддівську винагороду відповідно до положень статті 135 Закону № 1402-VIII, а суддям, які виявили бажання звільнитися у відставку, гарантується призначення щомісячного довічного грошового утримання у розмірі та в порядку, передбачених цим Законом, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду. Отже, викладення положень пунктів 14-3, 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у такий спосіб дозволяє неоднозначне їх тлумачення і, як наслідок, різне застосування, залежно від того застосовувати норму пункту 14-3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII окремо або у системному зв`язку з пунктом 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.

30. Аналізуючи питання щодо визначення Верховного Суду як відповідача у справі в частині позовних вимог про стягнення сум суддівської винагороди, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходила з того, що головним розпорядником бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення суддів, зокрема, Вищого адміністративного суду України (до завершення ліквідаційних процедур) є саме Верховний Суд.

Водночас аналіз положень Бюджетного кодексу України у зіставленні з обставинами цієї справи дає підстави для висновку, що Верховний Суд як головний розпорядник бюджетних коштів Вищого адміністративного суду України після звернення до нього ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України виділяє останньому як розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня бюджетні асигнування на погашення таких потреб, затверджує кошторис відповідних видатків та здійснює контроль за їх витрачанням.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

31. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 лютого 2025 року прийняла цю справу до розгляду, а ухвалою від 6 березня 2025 року - призначила її до касаційного розгляду всудовому засіданні на 24 квітня 2025 року.

32. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

33. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

34. Керуючись зазначеними приписами процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

35. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши обґрунтованість наведених у касаційних скаргах відповідачів та відзиві позивачки на касаційну скаргу відповідача-2 доводів і вирішуючи питання щодо застосування норм права відповідно до сформульованих Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду виключних правових проблем, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

36. У цій справі ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Вищого адміністративного суду України і Верховного Суду, оскільки вважає, що Вищий адміністративний суд України, коли здійснював остаточний розрахунок із нею при звільненні, протиправно не нарахував та не виплатив їй грошові кошти в повному обсязі. При цьому позивачка визначила відповідачем за позовними вимогами про стягнення коштів Верховний Суд, оскільки Вищий адміністративний суд України не має свого фінансування, а його ліквідація та розрахунок із суддями проводиться виключно за рахунок коштів Верховного Суду як головного розпорядника коштів.

37. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

38. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

39. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

40. Так, частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

41. Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

42. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

43. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 😎 пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

44. Як установили суди попередніх інстанцій, Постановою від 25 вересня 2008 року № 597-VI «Про обрання суддів» Верховна Рада України обрала ОСОБА_1 на посаду судді Вищого адміністративного суду України безстроково, як це було передбачено статтею 79 Закону № 2453-VI.

45. Водночас згодом відбулася судова реформа, реалізована із набранням чинності 30 вересня 2016 року Закону України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) та Закону № 1402-VIII.

46. Так, статтею 125 Конституції України (тут і далі - у редакції Закону № 1401-VIII) передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Відповідно до закону можуть діяти вищі спеціалізовані суди.

47. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

48. У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

49. Статтею 4 Закону № 1402-VIII унормовано, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

50. За правилами частин першої - третьої статті 17 Закону № 1402-VIII судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд.

Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

51. Відповідно до частини другої статті 37 Закону № 1402-VIII у складі Верховного Суду діють: 1) Велика Палата Верховного Суду; 2) Касаційний адміністративний суд; 3) Касаційний господарський суд; 4) Касаційний кримінальний суд; 5) Касаційний цивільний суд.

52. Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 135

Закону № 1402-VIII).

53. У свою чергу пунктом 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення»

Закону № 1402-VIII визначено, що Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України діють у межах їх повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом у складі, визначеному цим Законом.

54. За змістом пункту 14 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення»

Закону № 1402-VIII судді Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України мають право брати участь у конкурсі на посади суддів Верховного Суду у відповідних касаційних судах у порядку, визначеному цим Законом.

55. При цьому згідно з пунктом 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення»

Закону № 1402-VIII з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом № 2453-VI.

56. У подальшому Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» були виключені пункти 22, 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, якими право суддів на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, ставилося у залежність до проходження кваліфікаційного оцінювання та підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

57. Водночас на підставі пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів, зокрема отримання суддівської винагороди, суддів Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України продовжували визначатися Законом № 2453-VI.

58. 27 грудня 2023 року набрав чинності Закон № 3481-IX, яким внесено низку змін та доповнень до розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення»

Закону № 1402-VIII, зокрема його доповнено пунктами 14-1-14-4.

59. Так, частинами першою - третьою пункту 14-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України може бути переведений до апеляційного суду чи місцевого суду, що відповідає спеціалізації такого судді, у порядку, передбаченому статтями 53 та 82 цього Закону, без проведення конкурсу, з урахуванням особливостей, передбачених цим пунктом.

Переведення такого судді здійснюється Вищою радою правосуддя на підставі його особистої заяви протягом 30 днів з дня її надходження, незалежно від наявності у відповідному суді вакантної посади судді.

Заява про переведення подається суддями, зазначеними в абзаці першому цього пункту, до Вищої ради правосуддя протягом 30 днів з дня набрання чинності Законом № 3481-IX.

60. Судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, переведені до інших судів, а також ті, які виявили бажання звільнитися у відставку, за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення прирівнюються до суддів вищих спеціалізованих судів (пункт 14-3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).

61. У разі звільнення у зв`язку з поданням заяви про відставку незалежно від займаної посади суддям Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України гарантується призначення щомісячного довічного грошового утримання у розмірі та в порядку, передбачених цим Законом, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду (абзац перший пункту 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).

62. Судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, яким призначено розмір щомісячного довічного грошового утримання відповідно до положень Закону № 2453-VI, мають право на здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання у порядку та розмірі, визначених частиною третьою статті 142 цього Закону, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду (абзац другий пункту 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).

63. Так, згідно з пунктом 11 частини п`ятої статті 48 Закону № 1402-VIII незалежність судді забезпечується серед іншого правом судді на відставку.

64. Частинами першою, третьою статті 116 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

65. За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами цієї справи 8 лютого 2024 року Вища ради правосуддя прийняла рішення № 368/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку».

66. Із цієї дати згідно з наказом голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Романківа І. П. від 9 лютого 2024 року № 6-к «Про відрахування судді зі штату суду» ОСОБА_1 відрахована зі штату суду з виплатою вихідної допомоги в розмірі трьох місячних суддівських винагород та компенсації за невикористані 10 робочих днів щорічної та 15 календарних днів додаткової відпустки за період роботи з 13 жовтня 2023 року до 8 лютого 2024 року.

67. Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій погодилися з визначеними ОСОБА_1 підставами заявлених у цій справі позовних вимог і виходили, окрім іншого, з того, що до спірних правовідносин має застосовуватися пункт 14-3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, трактуючи цей пункт як такий, що із дня набрання чинності Законом № 3481-IX встановлює імперативну вимогу щодо прирівняння за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення до суддів вищих спеціалізованих судів, зокрема, суддів Вищого адміністративного суду України, які виявили бажання звільнитися у відставку.

68. З цих міркувань суди попередніх інстанцій виснували, що відповідач-1 протиправно керувався положеннями Закону № 2453-VI, коли здійснював остаточний розрахунок з позивачкою при звільненні у відставку.

69. Своєю чергою відповідачі в поданих касаційних скаргах наполягають, що відповідно до пунктів 14-3, 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII для суддів, зокрема, Вищого адміністративного суду України отримання суддівської винагороди в розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII для суддів вищих спеціалізованих судів, передбачено лише після їх переведення до відповідних судів згідно з пунктом 14-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, а для суддів, які виявили бажання звільнитися у відставку, відповідні гарантії починають діяти саме з моменту прийняття Вищою радою правосуддя рішення про їх відставку, а не з моменту набрання чинності Законом № 3481-IX.

70. Отже, у цій справі першочергового вирішення потребує питання встановлення дати, з якої закон прирівнює суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, які виявили бажання звільнитися у відставку, до суддів вищих спеціалізованих судів.

71. За змістом пояснювальної записки до Закону № 3481-IX, підставою його прийняття була необхідність законодавчого врегулювання питання продовження суддівської кар`єри для 9 суддів Верховного Суду України та 48 суддів вищих спеціалізованих судів України, які з 5 грудня 2017 року не здійснюють правосуддя.

72. До цих суддів належала і суддя Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1

73. Виходячи із мети Закону № 3481-IX та змістового аналізу наведених вище пунктів 14-1,

14-3, 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду вважає, що законодавець, прагнучи вирішити питання продовження суддівської кар`єри суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, цілеспрямовано пов`язав застосування приписів пунктів 14-3, 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII щодо прирівнення цих суддів за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення до суддів вищих спеціалізованих судів саме із настанням подій переведення цих суддів до апеляційного суду чи місцевого суду, що відповідає їх спеціалізації, або звільнення у зв`язку з поданням заяви про відставку.

74. Таким чином, у розумінні пунктів 14-3, 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України прирівнюються за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення, зокрема у частині призначення щомісячного довічного грошового утримання у розмірі та в порядку, передбачених цим Законом, до суддів вищих спеціалізованих судів лише за умов, що вони: 1) переведені до інших судів відповідно до пункту 14-1 цього розділу Закону № 1402-VIII (до апеляційного суду чи місцевого суду, що відповідає спеціалізації судді); 2) звільнені у зв`язку з поданням заяви про відставку незалежно від займаної посади.

75. У світлі викладеного Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами касаційних скарг про те, що для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, які виявили бажання звільнитися у відставку, відповідні гарантії, визначені у пунктах 14-3, 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, починають діяти саме з моменту прийняття Вищою радою правосуддя рішення про їх відставку, а не з моменту набрання чинності Законом № 3481-IX.

76. Єдине виключення з цього правила міститься в абзаці другому пункту 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, яким передбачено право на здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання у порядку та розмірі, визначених частиною третьою статті 142 цього Закону, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, яким вже було призначено розмір щомісячного довічного грошового утримання відповідно до положень Закону № 2453-VI.

77. Велика Палата Верховного Сулу ураховує, що Конституційний Суд України Рішенням від 26 березня 2024 року № 3-р(II)/2024 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII зі змінами в тім, що він установлює для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України до припинення діяльності цих судів гарантії, визначені Законом № 2453-VI зі змінами, зокрема винагороду судді.

78. Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність із дня ухвалення цього Рішення.

79. На підставі приписів частини другої статті 152 Конституції України та статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

80. Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року у справі

№ 8-зп/1997 зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

81. З урахуванням наведеного саме з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 3-р(II)/2024 втратив чинність окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII зі змінами.

82. Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 520/12609/19 та від 23 травня 2024 року у справі № 990/235/23, застосовувала такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними неонормативно-правових актів (їх окремих положень).

83. Отже, до 26 березня 2024 року наведений припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII мав юридичну силу і унормовував встановлення визначеної Законом № 2453-VI винагороди судді для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України.

84. З огляду на викладене і зважаючи на те, що на час виникнення спірних правовідносин на підставі пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII суддівська винагорода для суддів Вищого адміністративного суду України визначалися Законом № 2453-VI, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідач-1 правомірно нараховував та виплачував позивачці суддівську винагороду у період з 27 грудня 2023 року до 8 лютого 2024 року, а також допомогу на оздоровлення та вихідну допомогу у зв`язку з відставкою із застосуванням положень Закону № 2453-VI.

85. Що ж до питання наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року відповідно до абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», для розрахунку посадового окладу позивачки у спірному періоді Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

86. Стаття 130 Конституції України визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

87. При цьому на час виникнення спірних правовідносин пункт 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачав, що суддівська винагорода для суддів Вищого адміністративного суду України визначається Законом № 2453-VI.

88. Так, згідно із частиною другою статті 133 Закону № 2453-VI суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

89. За змістом частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI з урахуванням Рішення Конституційного Суду від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом.

90. Частиною четвертою статті 133 Закону № 2453-VI визначено, що посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом, зокрема, судді вищого спеціалізованого суду - 1,2 (пункт 2).

91. Водночас пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

92. Закон № 966-XIV дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

93. Згідно зі статтею 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

94. Частиною третьою статті 4 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

95. Так, за змістом абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб було встановлено у розмірі 2684 гривні.

96. Водночас згідно з абзацом п`ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, було встановлено у розмірі 2102 гривні.

97. Аналогічно абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено у розмірі 3028 гривень, а згідно з абзацом п`ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - у розмірі 2102 гривні.

98. Отже, окремими приписами законів України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2023 року та з 1 січня 2024 року відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.

99. У цьому аспекті Велика Палата Верховного Суду зауважує, що наведені приписи абзацу п`ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу п`ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивачки, відповідач-1 діяв на законних підставах.

100. Водночас викладений у цій справі висновок Великої Палати Верховного Суду відрізняється від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 та ін. Спори у цих справах стосувалися застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року.

101. У наведених справах Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV, і в цьому ж Законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум. Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» і за приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

102. За позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

103. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з наведеними висновками з таких міркувань.

104. Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

105. Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.

106. Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

107. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

108. Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

109. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.

110. Отже, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду чи конкретизувати їх за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

111. З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

112. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.

113. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати всі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.

114. За наведеного правового регулювання, змісту та обсягу фактичних передумов, які спричинили спір у цій справі, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо задоволення заявленої ОСОБА_1 позовної вимоги про визнання протиправними дій Вищого адміністративного суду України щодо проведення неповного розрахунку при звільненні та виключенні її зі штату суду, позаяк у спірних правовідносинах відповідач-1 діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України

115. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправними дій відповідача-1, то похідна позовна вимога про стягнення на користь ОСОБА_1 сум суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою також не підлягає задоволенню.

116. З огляду на викладені вище у цій постанові мотиви щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Велика Палата Верховного Суду не вирішує питання визначення належного відповідача за позовною вимогою про стягнення коштів, оскільки його докладний аналіз у межах цієї справи не є доцільним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

117. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

118. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

119. Оскільки фактичні обставини справи суди попередніх інстанцій встановили повно, але неправильно застосували норми матеріального права, а в питанні застосування та тлумачення норм матеріального права Верховний Суд є судом, який має повну юрисдикцію, то Велика Палата Верховного Суду відповідно до частини першої статті 351 КАС України вважає за необхідне касаційні скарги задовольнити, рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

120. З огляду на результат касаційного розгляду справи витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційні скарги Верховного Суду та Вищого адміністративного суду України задовольнити.

2. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року у справі № 240/9028/24 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України, Верховного Суду про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач Н. В. ШевцоваСудді: О. О. Банасько О. В. Кривенда Ю. Л. Власов М. В. Мазур І. А. Воробйова С. О. Мартєв О. А. Губська С. О. Погрібний Л. Ю. Кишакевич О. В. Ступак В. В. Король О. С. Ткачук С. І. Кравченко Є. А. Усенко

Джерело: ЄДРСР 127425389

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила:

111. З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

112. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Кривенди О. В., Банаська О. О., Власова Ю. Л.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 (провадження № 11-47апп25) за позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України, Верховного Суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційними скаргами Верховного Суду, Вищого адміністративного суду України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року (суддя Попова О. Г.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року (судді Курко О. П., Боровицький О. А., Шидловський В. Б.) у зазначеній справі

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) та Верховного Суду, у якому просила:

- визнати протиправними дії ВАСУ щодо проведення неповного розрахунку при звільненні та виключенні зі штату суду судді ОСОБА_1 , який полягає у виплаті за період з 27 грудня 2023 року до 8 лютого 2024 року суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що визначений на підставі положень Закону України від 2 червня 2016 року

№ 1402-VIІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIІІ), а також без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2 684 грн та абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3 028 грн;

- стягнути з Верховного Суду на користь ОСОБА_1 недоотримані за період з 27 грудня 2023 року до 8 лютого 2024 року суми суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у загальному розмірі 1 305 472 грн 14 коп. з утриманням із цієї суми податків та обов`язкових платежів.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що в спірному періоді ВАСУ протиправно нарахував та виплатив їй суддівську винагороду, допомогу на оздоровлення та вихідну допомогу із застосуванням положень статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI).

У цьому контексті позивачка переконувала, що нарахування їй суддівської винагороди мало здійснюватися із застосуванням посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду відповідно до положень статті 135 Закону № 1402-VІІI.

Крім того, доводила, що ВАСУ, коли розраховував її посадовий оклад, протиправно застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року відповідно до абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2 684 грн та абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3 028 грн.

Твердила, що неправильний розрахунок її посадового окладу, з якого обчислюється суддівська винагорода, спричинив зменшення як розміру належної до виплати їй суддівської винагороди у спірному періоді, так і виплаченої вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, а також допомоги на оздоровлення.

Наголошувала, що оскільки ВАСУ не має свого фінансування, а його ліквідація та розрахунок із суддями проводиться виключно за рахунок коштів Верховного Суду як головного розпорядника коштів, то належним відповідачем у частині позовних вимог про стягнення коштів є Верховний Суд.

Обставини справи

Постановою від 25 вересня 2008 року № 597-VI «Про обрання суддів» Верховна Рада України обрала ОСОБА_1 на посаду судді ВАСУ безстроково.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії судів України (далі - ВККС, Комісія) від 07 листопада 2016 року № 145/зп-16 було оголошено конкурс на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, участь у якому взяла і позивачка.

Рішенням ВККС від 27 липня 2017 року № 211/вс-17 за результатами кваліфікаційного оцінювання, проведеного у межах зазначеного конкурсу, ОСОБА_1 визнана такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, проте відповідно до затвердженого Комісією рейтингу кандидатів не зайняла переможної позиції.

8 лютого 2024 року Вища рада правосуддя прийняла рішення № 368/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку».

Згідно з наказом голови ліквідаційної комісії ВАСУ Романківа І. П. від 9 лютого 2024 року № 6-к «Про відрахування судді зі штату суду» ОСОБА_1 відрахована зі штату ВАСУ 8 лютого 2024 року з виплатою вихідної допомоги в розмірі трьох місячних суддівських винагород та компенсації за невикористані 10 робочих днів щорічної та 15 календарних днів додаткової відпустки за період роботи з 13 жовтня 2023 року до 8 лютого 2024 року.

20 лютого 2024 року позивачка звернулася до ВАСУ із запитом про надання інформації щодо правових підстав нарахування їй суддівської винагороди та просила надати письмовий розрахунок проведених виплат.

Листом від 26 березня 2024 року за № 34/1-14/24 ВАСУ повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для здійснення перерахунку суддівської винагороди із застосуванням посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду відповідно до положень статті 135 Закону № 1402-VIII.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 18 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року, позов задовольнив. Визнав протиправними дії ВАСУ щодо проведення неповного розрахунку судді ОСОБА_1 при звільненні та виключенні її зі штату суду, який полягає у виплаті за період з 27 грудня 2023 року до 8 лютого 2024 року суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що визначений на підставі положень Закону № 1402-VIІІ, а також без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2 684 грн та абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3 028 грн.

Стягнув з Верховного Суду на користь ОСОБА_1 недоотримані за період з 27 грудня 2023 року до 8 лютого 2024 року суми суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у загальному розмірі 1 305 472,14 грн з утриманням із цієї суми податків та обов`язкових платежів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. При цьому суди попередніх інстанцій урахували, що Конституційний Суд України Рішенням від 26 березня 2024 року № 3-р(II)/2024 визнав таким, що не відповідає Конституції України, окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII зі змінами в тім, що він установлює для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України до припинення діяльності цих судів гарантії, визначені Законом № 2453-VI, зокрема винагороду судді.

Відтак суди попередніх інстанцій виходили з того, що до спірних правовідносин має застосовуватися пункт 14-3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, яким установлено імперативну вимогу щодо прирівняння за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення до суддів вищих спеціалізованих судів, зокрема суддів ВАСУ, які виявили бажання звільнитися у відставку.

За висновком судів попередніх інстанцій, ВАСУ, коли розраховував розмір суддівської винагороди та інших виплат, що належать позивачці за період з 27 грудня 2023 року до 8 лютого 2024 року, протиправно не застосовував зазначених положень пункту 14-3 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII і продовжував керуватися положеннями Закону № 2453-VI.

Крім того, проаналізувавши приписи Закону № 1402-VIII та Закону України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV), суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який установлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди немає. При цьому суди наголосили, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які мають пріоритет у застосуванні стосовно загальних положень законів України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій виснували, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому позивачка має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року складав 2 684,00 грн, а на 1 січня 2024 року - 3 028,00 грн.

Належним відповідачем у частині позовних вимог про стягнення коштів є Верховний Суд, позаяк ВАСУ не має свого фінансування, а його ліквідація та, відповідно, розрахунок із суддями проводиться виключно за рахунок коштів Верховного Суду як головного розпорядника коштів.

Ухвалою від 28 січня 2025 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати на підставі частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважаючи, що справа № 240/9028/24 містить виключні правові проблеми, які не можуть бути вирішені відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права.

Позиція Великої Палати

Велика Палата за наслідками розгляду касаційних скарг ВАСУ та Верховного Суду скасувала рішення судів попередніх інстанцій та ухвалила нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовила.

1. У своїй постанові Велика Палата зазначила, що у цій справі першочергового вирішення потребує питання встановлення дати, з якої закон прирівнює суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, ВАСУ, які виявили бажання звільнитися у відставку, до суддів вищих спеціалізованих судів.

Вирішуючи окреслене питання, Велика Палата виходила з того, що на час виникнення спірних правовідносин суддівська винагорода для суддів ВАСУ визначалася Законом № 2453-VI на підставі пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, а тому позивачці правомірно нарахована та виплачена ця винагорода за період з 27 грудня 2023 року до 8 лютого 2024 року, а також допомога на оздоровлення та вихідна допомога у зв`язку з відставкою із застосуванням положень Закону № 2453-VI.

На думку Великої Палати, у розумінні пунктів 14-3, 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, ВАСУ прирівнюються за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення, зокрема у частині призначення щомісячного довічного грошового утримання у розмірі та в порядку, передбачених цим Законом, до суддів вищих спеціалізованих судів лише за умов, що вони: 1) переведені до інших судів відповідно до пункту 14-1 цього розділу (до апеляційного суду чи місцевого суду, що відповідає спеціалізації судді); 2) звільнені у зв`язку з поданням заяви про відставку незалежно від займаної посади.

Велика Палата зазначила про врахування нею того, що Конституційний Суд України Рішенням від 26 березня 2024 року № 3-р(II)/2024 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII зі змінами в тім, що він установлює для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України до припинення діяльності цих судів гарантії, визначені Законом № 2453-VI зі змінами, зокрема винагороду судді.

Отже, зауважила Велика Палата, до 26 березня 2024 року наведений припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII мав юридичну силу і унормовував встановлення визначеної Законом № 2453-VI винагороди судді для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, ВАСУ.

2. Іншим питанням, яке вирішувала Велика Палата у цій справі, було питання щодо прожиткового мінімуму, який мав бути застосований для визначення розміру суддівської винагороди ОСОБА_1 .

Формулюючи свої висновки у цій частині, Велика Палата зазначила, що у статті 7 законів України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2023 року та з 1 січня 2024 року відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді. Наведені приписи є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивачки, відповідач діяв на законних підставах.

Безсумнівно, мовиться у постанові Великої Палати, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Водночас законодавець починаючи з 2021 року в законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.

Отже, підсумувала Велика Палата, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася інша величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Таким чином, Велика Палата відступила від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23.

У наведених справах Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV, і в цьому ж Законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум. Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» і за приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Підстави і мотиви для викладення окремої думки

Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.

Вважаємо помилковими висновки Великої Палати щодо обох питань, які вона вирішувала у цій справі, з огляду на таке.

1. Щодо застосування для обрахунку суддівської винагороди суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України положень пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.

Передусім пригадаймо, що відповідно до положень пунктів 1, 2 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII цей Закон набрав чинності з дня набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 № 1401-VIIІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя), крім пунктів 39 та 48 цього розділу, які набрали чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону. Закон № 2453-VI був визнаний таким, що втратив чинність, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

На той час відповідно до частин першої та другої статті 31 Закону № 2453-VI у системі судоустрою діяли вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ. Такими судами були: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, ВАСУ.

Відповідно до вимог пунктів 6 та 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII зазначені суди діють у межах їх повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом у складі, визначеному цим Законом. З дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, вищі спеціалізовані суди припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом № 2453-VI.

Варто наголосити, що припинення діяльності цих судів законодавець пов`язав з настанням двох подій, а саме з днем початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному Законом № 1402-VIII, та з набранням чинності процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

Загальновідомо, що постановою Пленуму Верховного Суду від 30 листопада 2017 року № 2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» таким днем визначено 15 грудня 2017 року.

Цього ж дня набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ « Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон 2147-VІІІ), яким зазначені кодекси були викладені у новій редакції. Іншими словами, набрало чинності процесуальне законодавство, яке, зокрема, регулює порядок розгляду справ Верховним Судом у складі, визначеному Законом № 1402-VIII.

Отже, саме 15 грудня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, ВАСУ припинили діяльність, про яку йшлося у пунктах 6 та 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ, розпочато процедуру ліквідації цих судів. Це знайшло своє відображення і у відповідних наказах вищих спеціалізованих судів, зокрема в наказі ВАСУ від 15 грудня 2017 року № 36 та наказі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від цієї ж дати № 80/0/14-17, в яких ідеться, що зазначені суди припинили свою діяльність 15 грудня 2017 року.

Не зайвим у цьому контексті буде нагадати і рішення Ради суддів України (далі - РСУ) від 12 квітня 2018 року № 18 «Про ситуацію, яка склалася у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України».

Хоча цим рішенням РСУ намагалася прискорити ліквідацію Верховного Суду України, яка в подальшому була визнана неконституційною (Рішення КСУ від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020), проте в мотивувальній його частині навела тлумачення пунктів 6 та 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ, яке стосується припинення діяльності та ліквідації вищих спеціалізованих судів.

Зокрема, РСУ зазначила, що датою початку роботи Верховного Суду відповідно до рішення Пленуму цього суду від 30 листопада 2017 року № 2 визначено 15 грудня 2017 року. Із вказаної дати в Україні діє Верховний Суд. Відповідно припинили свою діяльність Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, ВАСУ.

Прикметно і те, що у рішеннях про переведення суддів вищих спеціалізованих судів, зокрема й ВАСУ, до апеляційних судів на підставі пункту 14-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ Вища рада правосуддя також констатувала, що згідно з пунктом 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, ВАСУ припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. Постановою Пленуму Верховного Суду від 30 листопада 2017 року № 2 днем початку роботи Верховного Суду визначено 15 грудня 2017 року, у зв`язку із чим ВАСУ припинив свою діяльність 15 грудня 2017 року (рішення ВРП № 537/0/15-24, 715/0/15-24 та ін.).

Зазначене дає підстави для висновку, що саме 15 грудня 2017 року була припинена діяльність Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, ВАСУ і саме до цієї дати статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначалися Законом № 2453-VI.

Отже, з 15 грудня 2017 року будь-яких правових підстав для виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди відповідно до Закону № 2453-VI не було.

Ще одним підтвердженням цього є аналіз другого речення (припису) пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, в якому мовиться про те, що до припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів визначаються Законом № 2453-VI.

Так, повноваження вищого спеціалізованого суду та судді цього суду визначені у статтях 32 та 33 Закону № 2453-VI.

Вищий спеціалізований суд:

1) здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом;

2) у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає справи відповідної судової спеціалізації як суд першої або апеляційної інстанції;

3) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику;

4) надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції та законів України у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз`яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової спеціалізації;

5) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Суддя вищого спеціалізованого суду здійснює судочинство в порядку, встановленому процесуальним законом, а також інші повноваження, визначені законом.

Статтею 36 Закону № 2453-VI регламентовано повноваження і порядок скликання Пленуму вищого спеціалізованого суду:

1. Пленум вищого спеціалізованого суду діє у складі всіх суддів вищого спеціалізованого суду для вирішення питань, віднесених до його повноважень цим Законом.

2. Пленум вищого спеціалізованого суду:

1) обирає за поданням голови вищого спеціалізованого суду з числа суддів вищого спеціалізованого суду та увільняє від обов`язків секретаря пленуму вищого спеціалізованого суду;

2) з метою забезпечення однакового застосування норм права при вирішенні окремих категорій справ відповідної судової спеціалізації узагальнює практику застосування матеріального і процесуального законів, систематизує та забезпечує оприлюднення правових позицій вищого спеціалізованого суду з посиланням на судові рішення, в яких вони були сформульовані;

3) заслуховує інформацію про стан правосуддя у відповідній судовій спеціалізації та практику вирішення окремих категорій справ; заслуховує інформацію голови та заступників голови вищого спеціалізованого суду про їх діяльність;

4) приймає рішення про звернення до Верховного Суду України про направлення конституційного подання щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України;

5) затверджує Регламент пленуму вищого спеціалізованого суду;

6) за результатами аналізу судової статистики та узагальнення судової практики дає роз`яснення рекомендаційного характеру з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової спеціалізації;

7) надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов`язаних із функціонуванням судової системи України;

😎 затверджує положення про Науково-консультативну раду вищого спеціалізованого суду та визначає її персональний склад;

9) визначає персональний склад редакційної колегії друкованого органу вищого спеціалізованого суду;

10) розглядає та вирішує інші питання, віднесені законом до його повноважень.

Отже, якщо пристати на позицію відповідачів, з якою погодилась і Велика Палата, про те, що з 15 грудня 2017 року діяльність вищих судів, зокрема і ВАСУ, не припинилася, у зв`язку із чим позивачці нараховувалися всі виплати на підставі пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, то можна дійти висновку, що протягом більш як шести років після початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, вищі спеціалізовані суди могли і були зобов`язані діяти у межах повноважень, наведених вище.

Звісно, це не так, оскільки діяльність Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, ВАСУ як судових органів була припинена 15 грудня 2017 року, а всі нерозглянуті цими судами справи відповідно до розділу VII «Перехідні положення» Закону № 2147-VІІІ були передані до відповідних касаційних судів у складі Верховного Суду.

На нашу думку, як відповідачі, так і Велика Палата помилково ототожнили припинення діяльності вищих спеціалізованих судів як органів судової влади 15 грудня 2017 року і припинення цих судів як юридичних осіб у формі ліквідації, яка триває дотепер.

Таким чином, зважаючи на приписи пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, можна виснувати, що цей пункт з 15 грудня 2017 року не міг бути застосований для обрахування суддівської винагороди ОСОБА_1 , а продовжував і продовжує діяти лише в частині, яка стосується триваючої процедури ліквідації Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, ВАСУ як юридичних осіб.

Після припинення діяльності зазначених вищих спеціалізованих судів 15 грудня 2017 року іншого закону, аніж Закон № 1402-VIII, яким би було врегульовано питання отримання суддями цих судів суддівської винагороди, немає.

Відповідно до частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (частина третя статті 135 Закону № 1402-VIII).

Слушним буде зауважити, що вищими спеціалізованими судами відповідно до статті 31 Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд.

Оскільки ОСОБА_1 , будучи суддею ВАСУ, тобто одного із вищих спеціалізованих судів, передбачених у Законі № 2453-VI, після припинення діяльності цього суду 15 грудня 2017 року не втратила статусу і гарантій судді, а розмір суддівської винагороди після цієї дати визначається виключно положеннями Закону

№ 1402-VIII, позивачці мала нараховуватися суддівська винагорода виходячи з базового розміру окладу судді вищого спеціалізованого суду відповідно до положень статті 135 цього Закону.

Стосовно Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2024 року № 3-р(II)/2024, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII зі змінами в тім, що він установлює для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, ВАСУ до припинення діяльності цих судів гарантії, визначені Законом № 2453-VI зі змінами, зокрема винагороду судді, маємо зауважити таке.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України, ураховуючи свої юридичні позиції, висловлені раніше, вкотре зазначив, що конституційна гарантія незалежності суддів - винагорода судді - є невіддільним складником єдиного статусу судді.

Ураховуючи приписи частини другої статті 130 Конституції України в сув`язі з її статтею 8, Конституційний Суд України наголосив на потребі додержання юридичної визначеності як вимозі верховенства права (правовладдя) у питаннях забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів. Установлення розміру винагороди судді законом про судоустрій означає не лише гарантованість її розміру на рівні спеціального закону, а й наявність одного такого закону, який чітко, системно та послідовно унормовує питання розміру винагороди судді відповідно до єдиного статусу суддів та гарантій незалежності й недоторканності суддів.

Унормування оспорюваним приписом Закону № 1402-VIII встановлення визначеної Законом № 2453-VI винагороди судді для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, ВАСУ до припинення діяльності цих судів не засноване на чітких та завчасно відомих умовах диференціації розміру винагороди судді, не зумовлене ані статусом судді, ані його професійною діяльністю, оскільки менший розмір винагороди судді для суддів зазначених вищих спеціалізованих судів можна пояснити лише тим, що вони не з власної волі тривалий час перебувають у складі судів, які припинили діяльність та перебувають у стадії ліквідації. Судді зазначених вищих спеціалізованих судів, які не були звільнені з посади чи повноваження яких не були припинені з підстав, визначених Конституцією України, є суддями системи судоустрою України, здійснюють судочинство, тому за своїм юридичним статусом не відрізняються від інших суддів, яким винагороду судді обраховують згідно із Законом № 1402-VIII.

Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України вважає, що оспорюваним приписом Закону № 1402-VIII законодавець фактично визначив певну категорію суддів, а саме суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, ВАСУ, для яких до припинення діяльності цих судів усупереч конституційній гарантії матеріального забезпечення суддів як елементу їх незалежності та принципу єдиного статусу суддів вибірково встановив інший (менший) розмір винагороди судді, визначений Законом № 2453-VI, порівняно з суддями, яким винагороду судді визначено Законом № 1402-VIІI. Тому оспорюваний припис Закону № 1402-VIIІ звужує гарантії незалежності вказаної категорії суддів, що є впливом на цих суддів, а отже, створює загрозу як для їх незалежності, так і судової влади в цілому та суперечить приписам частин першої, другої статті 8, частини другої статті 19, частин першої, другої статті 126 Конституції України.

Як бачимо, Конституційний Суд України, зосередившись на питаннях гарантій суддівської незалежності, не аналізував закони № 1402-VIIІ та № 2453-VI на предмет того, коли ж саме припинилась діяльність Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, ВАСУ, не надавав оцінки конституційності та необхідності ліквідації цих судів, функції яких з 15 грудня 2017 року здійснюють відповідні касаційні суди у складі Верховного Суду.

Отже, виплата суддівської винагороди суддям Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, ВАСУ за період з 30 вересня 2016 року (день набрання чинності Законом № 1402-VIIІ) до 15 грудня 2017 року (день припинення діяльності вищих спеціалізованих судів) на підставі пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визнана неконституційною. Оскільки цей оспорюваний припис, як зазначив Конституційний Суд України, утрачає чинність із дня ухвалення Рішення, підстав для виплати суддям Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, ВАСУ суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 Закону № 1402-VIII, за цей період немає.

Проте після припинення цієї діяльності з 15 грудня 2017 року, зокрема і в спірний період, про який мовиться у позовній заяві ОСОБА_1 , відповідачі мали виплачувати позивачці суддівську винагороду на підставі статті 135 Закону № 1402-VIII як судді вищого спеціалізованого суду.

2. Щодо прожиткового мінімуму, який мав бути застосований для визначення розміру суддівської винагороди ОСОБА_1 .

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIIІ) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIIІ, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У пункті 62 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIIІ. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій у розумінні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 2 частини третьої статті 135 цього Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі № 966-XIV.

За статтею 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Варто зауважити, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу судді застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Водночас законодавець починаючи з 2021 року законами про бюджет на відповідні роки разом із встановленням прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб, ввів новий вид прожиткового мінімуму, а саме: «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Зокрема, у статті 7 законів України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2023 року та з 1 січня 2024 року відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 грн саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.

Слід наголосити, що зміни до Закону № 1402-VIIІ у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві ОСОБА_1 , а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

На нашу думку, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIIІ, які мають пріоритет стосовно положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori), «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali), «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас зазначені бюджетні закони фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону

№ 1402-VIIІ.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Вважаємо, що Законом № 1402-VIІI закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу судді, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 26 квітня 2006 року у справі «Зубко та інші проти України» зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Ураховуючи викладене вище, маємо констатувати, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VІII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), не може вважатися правомірною. Тому не можемо погодитися з висновком Великої Палати і в цій частині.

На нашу думку, правові висновки, викладені, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 щодо визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб для суддів є правильними і підстав для відступу від таких висновків не було.

Підсумовуючи, зазначаємо, що, на нашу думку, у Великої Палати не було підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі та відмови ОСОБА_1 у задоволенні її позову.

Судді: О. В. Кривенда

О. О. Банасько

Ю. Л. Власов

Джерело: ЄДРСР 127424300