Постанова ВП ВС після ЄСПЛ щодо звільнення директора школи у разі реорганізації навчального закладу шляхом його об'єднання з іншим навчальним закладом

ANTIRAID · May 23, 2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року

місто Київ

справа № 125/1514/20

провадження № 14-163свц24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Мартєва С. Ю.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

за участю секретаря судового засідання Мартинюка О. С.,

розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 12 липня 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти Барської районної державної адміністрації Вінницької області, Відділу освіти Барської міської ради Вінницької області, третя особа - начальник Відділу освіти Барської районної державної адміністрації Вінницької області Сторожук Алла Миколаївна, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

УСТАНОВИЛА:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачки

1. ОСОБА_1 у вересні 2020 року звернулася до суду з позовом до Відділу освіти Барської районної державної адміністрації Вінницької області (далі - Відділ освіти Барської РДА), третя особа - начальник Відділу освіти Барської РДА Сторожук А. М., у якому просила:

- поновити її на посаді директора Митківського навчально-виховного комплексу «Заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів - заклад дошкільної освіти» (далі - Митківський НВК), який на день її звільнення з посади - 31 серпня 2020 року мав назву «Митківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Барського району Вінницької області» (далі - Митківська ЗОШ);

- стягнути з роботодавця на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 31 серпня 2020 року до дня її поновлення на роботі.

2. Позивачка обґрунтовувала пред'явлений позов тим, що з 15 листопада 2001 року працювала директором Митківської ЗОШ.

3. Зазначила, що 28 травня 2020 року сесія Барської районної ради Вінницької області (далі - Барська РР) вирішила погодити реорганізацію Митківської ЗОШ та Киянівської загальноосвітньої школи-саду І ступеня (далі - Киянівська ЗОШ-сад) у Митківський НВК.

4. Послалася на те, що процедуру обрання (проведення конкурсу) очільника реорганізованого закладу освіти Барська РР не погоджувала.

5. Позивачка вважала, що в цьому рішенні органу місцевого самоврядування визначено тип реорганізації навчальних закладів, який не передбачений законодавством. Посилаючись на правила частини першої статті 104 Цивільного кодексу України (припинення юридичної особи), зазначила, що процедуру реорганізації можна розпочати лише шляхом злиття, приєднання, поділу чи перетворення навчальних закладів, а не шляхом утворення. Барська РР у її рішенні не уточнила тип реорганізації навчальних закладів, тому не можна визначити, чи передбачає ця реорганізація ліквідацію Митківської ЗОШ.

6. Наказом від 09 червня 2020 року № 54-к/тр начальник Відділу освіти Барської РДА Сторожук А. М. попередила її про наступне вивільнення з посади директора у зв'язку з реорганізацією Митківської ЗОШ та Киянівської ЗОШ-саду у Митківський НВК, що призведе до скорочення штату, але у якій саме школі відбудеться скорочення штату працівників, у цьому наказі не уточнила.

7. ОСОБА_1 зробила висновок, що у начальника Відділу освіти Барської РДА не було правових підстав для підписання цього наказу, оскільки не було відомо, які саме зміни в організації праці потрібно застосувати до кожного навчального закладу, тому начальник Відділу освіти Барської РДА Сторожук А. М. перевищила власні повноваження.

8. Зазначила, що 01 липня 2020 року уклала строковий контракт про призначення її на посаду директора Митківської ЗОШ терміном на 1 рік.

9. Рішенням від 27 серпня 2020 року сесія Барської РР внесла зміни у рішення від 28 травня 2020 року, зокрема у його пункті 4 погодила зміну назви Митківської ЗОШ на Митківський НВК з 01 вересня 2020 року та припинення діяльності юридичної особи - Киянівської ЗОШ-саду шляхом її приєднання до Митківського НВК.

10. Позивачка вважала, що ці зміни конкретизують реорганізацію Киянівської ЗОШ-саду (шляхом приєднання), що передбачає ліквідацію цього закладу освіти та скасовує реорганізацію Митківської ЗОШ, оскільки зміна назви установи не є її реорганізацією.

11. Відповідно до пункту 13 статті 17 регламенту Барської РР рішення ради вступають у дію з моменту прийняття. Тому з 27 серпня 2020 року наказ начальника Відділу освіти Барської РДА Сторожук А. М. від 09 червня 2020 року № 54-к/тр у частині реорганізації Митківської ЗОШ та попередження її про звільнення з посади у зв'язку з реорганізацією Митківської ЗОШ утратив свою чинність.

12. Також зазначила, що наказом від 31 серпня 2020року № 72-к/тр начальник Відділу освіти Барської РДА Сторожук А. М. звільнила її із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

13. На думку позивачки, начальник Відділу освіти Барської РДА Сторожук А. М. не мала правових підстав для видання наказу про її звільнення. Митківську ЗОШ було лише перейменовано на Митківський НВК, а зміна назви навчального закладу не може бути підставою для припинення дії трудового договору.

14. ОСОБА_1 послалася на те, що наказом від 01 вересня 2020 року № 77-к/т начальник Відділу освіти Барської РДА призначила ОСОБА_3 директором Митківського НВК із 01 вересня 2020 року. Це підтверджує те, що посаду, яку вона обіймала, не було скорочено. Посада директора передбачена також штатним розписом Митківського НВК. До того ж Митківська ЗОШ і Митківський НВК мають однаковий ідентифікаційний код юридичної особи (ЄДРПОУ) 26229556.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

15. Ухвалою від 09 серпня 2022 року Барський районний суд Вінницької області залучив до участі у справі співвідповідачем Відділ освіти Барської міської ради (далі - Відділ освіти Барської МР).

16. Рішенням від 08 грудня 2022 року Барський районний суд Вінницької області частково задовольнив позов ОСОБА_1 :

- визнав незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади директора Митківської ЗОШзгідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням на підставі наказу Відділу освіти Барської РДА від 31 серпня 2020 року № 72-к/тр;

- відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 у частині вимог про її поновлення на посаді директора Митківського НВК;

- вирішив вважати ОСОБА_1 звільненою з посади директора з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв'язку із закінченням строку дії контракту з 01 липня 2021 року;

- стягнув з Відділу освіти Барської МР на користь ОСОБА_1 127 083,60 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31 серпня 2020 року до 01 липня 2021 року.

17. Суд першої інстанції обґрунтовував ухвалене рішення тим, що в наказі Відділу освіти Барської РДА від 09 червня 2020 року № 54 к/тр, яким ОСОБА_1 попередили про наступне вивільнення, не зазначено, у який спосіб буде проведено реорганізацію. Посилання у цьому наказі на пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України не дозволяє встановити наміри Відділу освіти Барської РДА, хоча у пункті 2 наказу, яким попереджено про вивільнення директора Киянівської ЗОШ-саду ОСОБА_3 , зазначено підставу для розірвання трудового договору, що передбачена пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а саме скорочення посади.

18. Суд констатував, що станом на час видання наказу про звільнення позивачки рішення сесії Барської РР про реорганізацію навчальних закладів, яке стало підставою для її звільнення, не містило пункту щодо проведення реорганізації Митківської ЗОШ, а лише про погодження зміни її назви, що не може бути підставою для звільнення директора.

19. Також суд першої інстанції виснував, що ОСОБА_1 не запропонували іншу посаду або участь у конкурсі на посаду директора (стаття 49-2 КЗпП України), який оголосили з порушенням Закону України «Про повну загальну середню освіту», що підтверджує незаконність звільнення ОСОБА_1 з посади директора Митківської ЗОШ на підставі зазначеної правової норми.

20. Наголосив про неможливість поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Митківського НВК за закінченням строку контракту між нею та Відділом освіти Барської РДА.

21. Суд першої інстанції зазначив, що незаконне дострокове розірвання контракту з позивачкою з ініціативи роботодавця та закінчення контракту на час розгляду справи дає підстави вважати ОСОБА_1 звільненою з посади з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, за закінченням дії контракту з 01 липня 2021 року.

22. Додатково суд ствердив, що розмір середнього заробітку підлягає стягненню з Відділу освіти Барської МР, яка прийняла у комунальну власність навчальні заклади, зокрема й Митківський НВК, за період з дня звільнення до закінчення строку дії контракту у розмірі 127 083,60 грн.

Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції

23. Постановою від 01 березня 2023 року Вінницький апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги ОСОБА_1 , Відділу освіти Барської МР, начальника Відділу освіти Барської РДА Сторожук А. М., скасував рішення Барського районного суду Вінницької області від 08 грудня 2022 року в частині стягнення з Відділу освіти Барської МР на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31 серпня 2020 року до 01 липня 2021 року у розмірі 127 083,60 грн та ухвалив у цій частині нове судове рішення, яким стягнув з Відділу освіти Барської РДА на користь ОСОБА_1 127 083,60 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31 серпня 2020 року до 01 липня 2021 року.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

24. Апеляційний суд мотивував рішення тим, що висновки місцевого суду про незаконність звільнення позивачки, оскільки у роботодавця не відбулося змін в організації виробництва і праці, Митківську ЗОШ не реорганізували, змінили лише її назву, є обґрунтованими.

25. Зазначив, що суд першої інстанції правильно відмовив у поновленні позивачки на посаді директора навчального закладу, оскільки строк дії контракту між сторонами складав 1 рік, з 01 липня 2020 року до 01 липня 2021 року, тому сплинув. Наведене є підставою для зміни формулювання причини та дати звільнення ОСОБА_1 .

26. Також суд апеляційної інстанцій виснував, що суд першої інстанції правильно обчислив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу й період, за який його потрібно стягнути на користь працівника, проте помилився щодо особи, яка має нести таку відповідальність,зокрема наголосив, що рішення про звільнення позивачки прийняла Барська РДА, а не Барська МР. Остання не є правонаступником Барської РДА й роботодавцем позивачки, а отже, не може відповідати за її незаконні дії.

27. Апеляційний суд врахував, що Відділ освіти Барської РДА хоча й перебуває у стані припинення, однак його не завершено, тому цивільну відповідальність за незаконне рішення про звільнення позивачки потрібно покласти на Відділ освіти Барської РДА.

Стислий виклад змісту рішення суду касаційної інстанції

28. Постановою від 12 липня 2023 року Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 та задовольнив касаційну скаргу Відділу освіти Барської РДА, скасував рішення Барського районного суду Вінницької області від 08 грудня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 березня 2023 року, ухвалив нове судове рішення, яким позов залишив без задоволення.

29. Суд касаційної інстанції мотивував постанову тим, що у спірних правовідносинах у роботодавця позивачки відбулася реорганізація, внаслідок якої утворився новий навчальний заклад, про що ОСОБА_1 було відомо. Позивачка повідомлена про наступне вивільнення, була обізнана з усіма процесами реорганізації навчального закладу, зі скороченням займаної нею посади. Проте вона не взяла участі в конкурсі на заміщення вакантної посади директора новоствореного навчального закладу - Митківського НВК.

30. Тож суд касаційної інстанції зробив висновок про законність звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

31. Суд касаційної інстанції вважав, що оскільки ОСОБА_1 була законно звільнена з посади директора навчального закладу на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням, то похідні вимоги позову не підлягають задоволенню.

Стислий виклад змісту рішення Європейського суду з прав людини

32. ОСОБА_1 18 жовтня 2023 рокуподала до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) заяву № 39366/23, у якій, посилаючись на необґрунтованість судового рішення, скаржилася на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

33. Рішенням від 14 листопада 2024 року у справі «Гадасюк проти України» (Case of Gadasyuk v. Ukraine), ухваленим за результатами розгляду заяви № 39366/23, ЄСПЛ установив порушення Україною щодо ОСОБА_1 пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з необґрунтованістю або недостатньою вмотивованістю судового рішення. Постановив сплатити заявниці 1 500,00 євро на відшкодування моральної шкоди та 250,00 євро на компенсацію судових витрат.

34. Це рішення набуло статусу остаточного 14 листопада 2024 року.

35. ЄСПЛ дійшов висновку, що національні суди не виконали свого обов'язку обґрунтувати рішення та не розглянули відповідних і важливих аргументів, сформульованих заявницею, а отже, вона позбавлена свого права на вмотивованість судового рішення. Зокрема, Верховний Суд не розглянув питання щодо того, чи були заявниці запропоновані інші вакантні посади.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Стислий зміст вимог та доводів заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

36. ОСОБА_1 13 грудня 2024 року з використанням засобів поштового зв'язку подала до Великої Палати Верховного Суду заяву про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 12 липня 2023 року у цій справі з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у зв'язку із встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань під час вирішення справи судом.

37. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судового рішення, заявниця посилається на рішення ЄСПЛ від 14 листопада 2024 року у справі «Гадасюк проти України»(Case of Gadasyuk v. Ukraine), ухвалене за результатами розгляду заяви № 39366/23, у якому встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

38. Заявниця просить скасувати постанову Верховного Суду від 12 липня 2023 року та ухвалити нове рішення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

39. Відділ освіти Барської МР 20 лютого 2025 року з використанням засобів поштового зв'язку та 21 лютого 2025 року із застосуванням системи «Електронний суд» направив до Верховного Суду заперечення на заяву ОСОБА_1 , у якому просив визнати таку заяву необґрунтованою та відмовити у її задоволенні, а постанову Верховного Суду від 12 липня 2023 року залишити в силі.

40. Начальник Відділу освіти Барської РДА 21 лютого 2025 року подала до Верховного Суду заперечення на заяву ОСОБА_1 , у якому просила відмовити в задоволенні такої заяви, а постанову Верховного Суду від 12 липня 2023 року залишити в силі.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

41. Заява ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами надійшла до Великої Палати Верховного Суду 16 грудня 2024 року.

42. Ухвалою від 20 січня 2025 року суддя Великої Палати Верховного Суду відкрив провадження за виключними обставинами; витребував від Міністерства юстиції України копію рішення ЄСПЛвід 14 листопада 2024 року у справі «Гадасюк проти України» (Case of Gadasyuk v. Ukraine), ухваленого за результатами розгляду заяви № 39366/23; витребував із Барського районного суду Вінницької області матеріали справи № 125/1514/20; призначив справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на 12 год 00 хв 26 лютого 2025 року.

43. 17 лютого 2025 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 125/1514/20.

44. Від Міністерства юстиції України 24 лютого 2025 року на адресу суду надійшла копія зазначеного рішення ЄСПЛ разом з його автентичним перекладом українською мовою.

45. ОСОБА_1 24 лютого 2025 року з використанням системи «Електронний суд» направила до Великої Палати Верховного Суду клопотання, у якому просила розгляд цієї справи здійснювати без її участі.

46. Відділ освіти Барської РДА та начальник цього Відділу Сторожук А. М. у поданих запереченнях на заяву ОСОБА_1 просили розгляд цієї заяви здійснювати без їх участі.

47. Велика Палата Верховного Суду проводила розгляд заяви за відсутності учасників справи у зв'язку з заявленими клопотаннями про розгляд справи за їх відсутності.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

48. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, оцінила доводи заявниці, дослідила матеріали заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами та матеріали справи, а також зміст рішення ЄСПЛ, дійшла висновку, що заява ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Застосовні норми права

49. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

50. Одним з міжнародних договорів щодо прав людини є Конвенція, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року (№ 475/97-ВР), набула чинності 11 вересня 1997 року і стала частиною національного законодавства, яке підлягає застосуванню.

51. Зазначена Конвенція передбачає юрисдикцію ЄСПЛ щодо заяв громадян України про порушення державою норм цієї Конвенції.

52. Міжнародним документом, що визначає правовий статус як самого ЄСПЛ, так і його рішень, є зазначена Конвенція, зокрема її розділ ІІ. Водночас

стаття 46 Конвенції зазначає про безумовний обов'язок держав-учасниць виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, в яких вони є сторонами.

53. ЄСПЛ залишає за державою свободу у виборі заходів, потрібних для виконання його рішень. Згідно зі стандартами Ради Європи значення кожного з прийнятих ЄСПЛ рішень полягає в тому, що вони не тільки повинні впливати на право конкретного заявника, але також і на розвиток національного законодавства держав-учасниць Конвенції. Заходи поновлення права особи, яка зверталася до ЄСПЛ із заявою, мають значення у контексті відповідальності держави перед певною особою як санкції за порушення її права.

54. Правові норми щодо порядку виконання рішень ЄСПЛ передбачені Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).

55. Цей Закон є спеціальним та регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконувати рішення ЄСПЛ та необхідністю впроваджувати в українське судочинство європейські стандарти прав людини. Водночас чітких рекомендацій щодо правил виконання рішень ЄСПЛ національними судами Закон № 3477-IV не містить. Такі правила визначені у відповідному процесуальному законодавстві.

56. З урахуванням частини першої статті 32 Конвенції щодо поширення юрисдикції ЄСПЛ на всі питання її тлумачення і застосування, частини другої статті 19 Конституції України щодо обов'язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, частин першої та третьої статті 124 Конституції України та частини першої статті 5 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) можна зробити висновок, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення юридичних спорів під час здійснення правосуддя в Україні є виключними повноваженнями національних судів.

57. Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі та Джюнта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Іtaly, заяви № 39221/98 і № 41963/98, параграф 249), обов'язком Високих Договірних Сторін виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вони є сторонами, є те, що рішення, відповідно до якого ЄСПЛ визнав порушення, покладає на державу-відповідача обов'язок не лише здійснити на користь заявника виплати, присуджені як справедлива сатисфакція, але також і здійснити під контролем Комітету Міністрів загальні і, якщо це доречно, індивідуальні заходи, здійснення яких є неодмінним у межах внутрішньої правової системи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки такого порушення. Більше того, перебуваючи під контролем Комітету Міністрів, держава-відповідач є вільною у виборі засобів, якими вона виконуватиме свої зобов'язання за статтею 46 Конвенції, за умови, що такі засоби не суперечитимуть висновкам, які містяться у рішенні ЄСПЛ.

58. Глава 3 Закону № 3477-IV передбачає необхідність ужиття для виконання рішення ЄСПЛ, який констатував порушення Україною Конвенції, заходів індивідуального та загального характеру.

59. Згідно зі статтею 1 Закону № 3477-IV виконанням рішення є: а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

60. Якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (стаття 41 Конвенції).

61. За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.

62. Одним із заходів індивідуального характеру є повторний розгляд справи, включаючи відновлення провадження у ній. Тут потрібно враховувати Рекомендацію № R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» (далі - Рекомендація № R(2000)2). Відповідно до цієї Рекомендації повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, варто застосовувати, особливо тоді:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

63. У пункті 16 пояснювальної записки до цієї Рекомендації зазначено, що у справах щодо перегляду або поновлення національного провадження, в яких ЄСПЛ присудив справедливу компенсацію, питання про те, як така компенсація буде взята до уваги, має вирішуватися на розсуд компетентного внутрішньонаціонального суду або відповідних органів влади з урахуванням обставин кожної справи.

64. Отже, у своєму рішенні ЄСПЛ може прямо зазначити про неодмінність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, або із самого рішення ЄСПЛ можна виснувати про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у тій справі. Якщо інше ЄСПЛ не зазначив у рішенні, повторний судовий розгляд справи, включаючи відновлення у ній провадження, можна здійснити за умови, що ЄСПЛ визнав порушення Україною зобов'язань за Конвенцією під час вирішення судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить заявник.

Щодо процесуальних підстав перегляду судового рішення за виключними обставинами та меж такого перегляду

65. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.

66. Заява про перегляд судового рішення з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до Верховного Суду і розглядається у складі Великої Палати (частина третя статті 425 ЦПК України).

67. Частинами першою, другою статті 429 ЦПК України передбачено, що заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами розглядається судом у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження за виключними обставинами. Справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

68. Розгляд цієї справи за заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами Велика Палата Верховного Суду здійснює в межах доводів та вимог такої заяви, що мають узгоджуватися з висновками ЄСПЛ у відповідному рішенні.

69. До того ж Велика Палата Верховного Суду як суд касаційної інстанції, розглядаючи заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, виходячи з положень статті 400 ЦПК України.

Оцінка доводів заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами

70. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

71. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону № 1402-VIII).

72. У рішенні від 24 листопада 2024 року у справі «Гадасюк проти України» (Case of Gadasyuk v. Ukraine), ухваленому за результатами розгляду заяви № 39366/23, ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з необґрунтованістю або недостатньою вмотивованістю судового рішення.

73. Такий висновок ЄСПЛ зробив, встановивши, що національні суди не виконали свого обов'язку обґрунтувати власні рішення та не розглянули відповідні та важливі аргументи, викладені заявницею. Зокрема, суд не розглянув питання, чи були дотримані відповідні процесуальні гарантії при звільненні заявниці, а саме: чи були заявниці запропоновані інші вакантні посади. ЄСПЛ констатував, що заявниця була позбавлена права на вмотивованість судового рішення.

74. Перевіряючи доводи заяви про перегляд рішення за виключними обставинами, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

75. ОСОБА_1 звільнено з посади директора Митківської ЗОШ на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, проте вона вважала звільнення незаконним, оскільки, на її переконання, Митківську ЗОШ лише перейменовано на Митківський НВК, а зміна назви навчального закладу не може бути підставою для припинення дії трудового договору.

76. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

77. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, зокрема й ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

78. Вирішуючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, чи додержана власником або уповноваженим ним органом норма законодавства, що регулює вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, і чи працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

79. Подібні висновки викладені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постановах від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19, від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20, від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19, від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 та інших; така судова практика є усталеною.

80. Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається у разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв'язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

81. Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті 64 Господарського кодексу України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

82. Згідно із частиною другою статті 65 цього Кодексу власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

83. Відповідно до частини шостої статті 22 Закону України «Про освіту» статус, організаційно-правова форма, тип закладу освіти визначаються засновником і зазначаються в установчих документах закладу освіти.

84. Згідно із частиною першою статті 25 Закону України «Про освіту» права і обов'язки засновника щодо управління закладом освіти визначаються цим Законом та іншими законами України, установчими документами закладу освіти.

85. За змістом пункту 1 частини другої статті 25 Закону України «Про освіту» засновник закладу освіти або уповноважений ним орган (особа) приймає рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію, зміну типу закладу освіти, затверджує статут (його нову редакцію), укладає засновницький договір у випадках, визначених законом.

86. Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 30 вересня 2021 року у справі № 462/1930/19, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення.

87. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 працювала на посаді директора Митківської ЗОШ.

88. Рішенням Барської РР від 28 травня 2020 року «Про реорганізацію Митківської ЗОШ І-ІІІ ступенів та Киянівської ЗОШ-сад І ст.» погоджено реорганізацію Митківської ЗОШ та Киянівської ЗОШ-саду у Митківський НВК із проведенням процедури призначення керівника створеної установи відповідно до чинного законодавства. Запропоновано відділу освіти Барської РДА розпочати процедуру реорганізації шляхом створення НВК з 01 вересня 2020 року. Зобов'язано директора Митківського НВК підписати нову редакцію статуту та здійснити всі необхідні реєстраційні та організаційні заходи, пов'язані зі змінами до статуту, відповідно до чинного законодавства.

89. Наказом начальника Відділу освіти Барської РДА від 29 травня 2020 року № 50-к/Тр вилучено з 01 вересня 2020 року із штатних розписів посади директорів Митківської ЗОШ і Киянівської ЗОШ-саду, введено з 01 вересня 2020 року в штатний розпис Митківського НВК посаду директора.

90. Наказом начальника відділу освіту Барської РДА від 09 червня 2020 року № 54-к/тр «Про реорганізацію Митківської ЗОШ І-ІІІ ступенів і Киянівської ЗОШ-сад І ступеня та про попередження педпрацівників про наступне вивільнення їх з роботи» ОСОБА_1 - директора Митківської ЗОШ попереджено про наступне вивільнення з посади у зв'язку з реорганізацією Митківської ЗОШ у Митківський НВК.

91. Розпорядженням голови Барської РР від 15 липня 2020 року № 40-р оголошено конкурс на заміщення вакантної посади директора Митківського НВК, установлено термін подачі документів на конкурс до 13 серпня 2020 року, утворено конкурсну комісію згідно з додатком 1.

92. Рішенням Барської РР від 27 серпня 2020 року «Про призначення директора Митківського навчально-виховного комплексу «заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів - заклад дошкільної освіти» відмінено рішення райради від 22 лютого 2018 року про реорганізацію Митківської ЗОШ (пункт 3).

93. Пунктом 4 цього рішення внесено зміни в рішення від 28 травня 2020 року «Про реорганізацію Митківської ЗОШ І-ІІІ ст. та Киянівської ЗОШ-сад І ст.», зокрема, пункт 1 викладено у новій редакції: «Погодити зміни до назви Митківської ЗОШ І-ІІІ ст. в Митківський навчально-виховний комплекс «Заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів - заклад дошкільної освіти» з 01 вересня 2020 року та провести припинення діяльності юридичної особи Киянівської ЗОШ-сад І ст. шляхом приєднання до Митківського НВК «Заклад середньої освіти І-ІІ ступенів - заклад дошкільної освіти».

94. Згідно з пунктом 5 цього рішення створено комісію з ліквідації Киянівської ЗОШ-саду.

95. Наказом начальника Відділу освіти Барської РДА від 31 серпня 2020 року № 72-к/тр ОСОБА_1 звільнено з посади директора Митківської ЗОШ на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням 31 серпня 2020 року без виплати вихідної допомоги. Підстава: рішення Барської РР від 28 травня 2020 року, наказ начальника Відділу освіти Барської РДА від 09 червня 2020 року № 54-к/тр.

96. Наказом начальника Відділу освіти Барської РДА від 01 вересня 2020 року № 77-к/тр призначено ОСОБА_3 на посаду директора Митківського НВК з 01 вересня 2020 року терміном на 6 років. Підстава: рішення Барської РР від 27 серпня 2020 року.

97. Встановлені судами обставини дають підстави для висновку, що відбулася реорганізація Митківської ЗОШ, внаслідок якої утворився новий навчальний заклад, який має свій статут, штатний розпис. Всі наведені вище рішення засновника закладу освіти, які стосуються процесу реорганізації, є чинними.

98. Тож роботодавець мав правові підстави для звільнення працівників, зокрема ОСОБА_1 , на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

99. Наступним питанням, яке підлягало з'ясуванню у цій справі, є додержання роботодавцем гарантій, передбачених трудовим законодавством, під час вивільнення працівників.

100. Позивачка не обґрунтовувала пред'явлений позов тим, що роботодавець порушив гарантію, передбачену статтею 42 КЗпП України, щодо врахування переважного права на залишення на роботі. Натомість у суді першої інстанції заявила про те, що в порушення вимог статті 49-2 КЗпП України їй не запропоновано іншої роботи.

101. За частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

102. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи (частини перша - третя статті 49-2 КЗпП України).

103. Однією з найважливіших гарантій для працівників у разі зміни в організації праці, в тому числі ліквідації, реорганізації підприємства, є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

104. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо та яка з'явилася на підприємстві протягом цього періоду й існувала на день звільнення (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 10 січня 2024 року у справі № 333/4779/20).

105. Отже, роботодавець має запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були (з'явилися) на підприємстві, до самого моменту звільнення (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 466/7604/17, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21).

106. Самий лише факт зміни в організації праці створює для роботодавця позитивне зобов'язання щодо збереження трудових правовідносин з його працівниками.

107. Належним виконанням такого зобов'язання є здійснення визначених КЗпП України дій, які нададуть працівникові можливість продовжити виконання попередніх функціональних обов'язків, а в разі неможливості - інших, які відповідають його кваліфікації.

108. Звільнення з роботи є крайнім заходом у зв'язку з об'єктивною неможливістю збереження трудових правовідносин або ж через небажання працівника продовжувати працювати на запропонованих умовах (найкращих умовах, які роботодавець об'єктивно має змогу запропонувати з урахуванням приписів трудового законодавства з дотриманням прав інших працівників, зокрема щодо переважного права на залишення на роботі).

109. Розірвання трудового договору у випадку змін в організації праці, зокрема й ліквідації чи реорганізації, є ініціативою роботодавця, що й створює для працівника відповідні гарантії від незаконного звільнення. Водночас надання таких гарантій не є формальністю у зв'язку лише із самим фактом змін в організації праці роботодавця, а спрямоване на випадки, коли продовження трудових правовідносин є об'єктивно неможливим, зокрема й у зв'язку з відмовою працівника працювати на змінених умовах. Тому факт такої відмови (за наявності відповідних вакансій) є визначальним.

110. У постанові від 28 серпня 2024 року у справі № 641/1334/23 (провадження № 14-54цс24) Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі правові висновки: «На підставі системного аналізу пункту 1 частини першої та частини другої статті 40, частини другої статті 49-2 КЗпП України з метою забезпечення цієї гарантії на власника або уповноважений ним орган у разі звільнення працівника у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці покладається обов'язок під час попередження працівника про таке звільнення одночасно запропонувати йому наявні вакантні посади. Отже, законодавець встановив принцип одночасності попередження про наступне вивільнення та пропонування наявних вакантних посад для забезпечення гарантії права громадян на сприяння у збереженні роботи.

За приписами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, власник вважається таким, що належно виконав свій обов'язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв'язку із скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Водночас роботодавець зобов'язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Такий обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення».

111. Велика Палата Верховного Суду повторює, що у рішенні від 24 листопада 2024 року у справі «Гадасюк проти України» (Case of Gadasyuk v. Ukraine) ЄСПЛ констатував, що суд не розглянув питання, чи були дотримані відповідні гарантії при звільнені заявниці, зокрема щодо того, чи заявниці запропоновані інші вакантні посади. ЄСПЛ виснував, що заявниця була позбавлена свого права на вмотивоване судове рішення, та встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з необґрунтованістю або недостатньою вмотивованістю судового рішення.

112. У постанові від 12 липня 2023 року у справі № 125/1514/20, про перегляд за виключними обставинами якої просить ОСОБА_1 , суд звернув увагу на те, що під час виникнення спору між працівником і роботодавцем він не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення, тобто з'ясовує, чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників та дотримання відповідної процедури.

113. Ухвалюючи нову постанову про відмову в позові, суд дійшов висновку про дотримання роботодавцем процедури звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням та про законність такого звільнення ОСОБА_1 з посади директора навчального закладу.

114. Втім у постанові не зроблено висновків про дотримання роботодавцем саме частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника.

115. Заявниця вважає, що найбільш відповідним заходом індивідуального характеру для відновлення її становища, що існувало до моменту порушення Конвенції, встановленого рішенням ЄСПЛ, є перегляд за виключними обставинами та скасування ухваленої у цій справі постанови суду касаційної інстанції з ухваленням нового рішення.

116. Під час розгляду заяви жоден з учасників справи не стверджував про те, що повторний розгляд справи матиме явно непропорційні негативні наслідки для інтересу інших осіб у дотриманні принципу res judicata.

117. Наведені обставини, а саме недостатня вмотивованість судового рішення, в розумінні пункту 2 Рекомендації № R(2000)2 є передумовою для повторного розгляду справи як найбільш ефективного (якщо не єдиного) засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

118. З наведених підстав Велика Палата Верховного Суду визнає обґрунтованою заяву ОСОБА_4 про перегляд постанови Верховного Суду від 12 липня 2023 року за виключними обставинами.

Щодо можливості ухвалення власного рішення по суті спору

119. Вирішуючи питання про можливість ухвалення власного судового рішення з урахуванням встановлених ЄСПЛ порушень, Велика Палата Верховного Суду враховує таке.

120. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що одночасно з попередженням про звільнення роботодавець мав запропонувати працівникові іншу роботу, проте в наказі Відділу освіти Барської РДА від 09 червня 2020 року № 54-к/тр «Про реорганізацію Митківської ЗОШ І-ІІІ ступенів і Киянівської ЗОШ-сад І ступеня та про попередження педпрацівників про наступне вивільнення їх з роботи» ОСОБА_1 - директора Митківської ЗОШ лише попереджено про наступне вивільнення з посади у зв'язку з реорганізацією Митківської ЗОШ у Митківський НВК, проте в порушення вимог статті 49-2 КЗпП України позивачці не запропоновано іншої роботи.

121. Тож суди першої та апеляційної інстанцій констатували, що ОСОБА_1 не було запропоновано іншої посади, тобто не дотримано гарантій статті 49-2 КЗпП України.

122. У матеріалах справи немає доказів на спростування зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які б свідчили про те, що роботодавець запропонував ОСОБА_1 всі вакантні посади, або ж про те, що вакантних посад не було протягом всього періоду від попередження до звільнення.

123. Велика Палата Верховного Суду врахувала, що начальник Відділу освіти Барської РДА у касаційній скарзі на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції зазначила, що ОСОБА_1 відмовилася брати участь у конкурсі на посаду директора новоствореного закладу освіти, тому вона підлягала переведенню лише на посаду вчителя.

124. Водночас відповідачі не надали доказів того, що позивачці пропонувалася посада вчителя (інші посади) і вона відмовилася від неї.

125. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи дозволяють Великій Палаті Верховного Суду як суду касаційної інстанції ухвалити власне рішення.

126. Тож Велика Палата Верховного Суду на підставі обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанції, дійшла висновку про невиконання відповідачем вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивачки, а відтак й про незаконність звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

127. Ураховуючи незаконність звільнення позивачки, Велика Палата Верховного Суду має розглянути позовні вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Митківського НВК, який на день її звільнення з посади - 31 серпня 2020 року мав назву - Митківська ЗОШ, та про стягнення з роботодавця на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо вирішення вимоги про поновлення на роботі

128. Вирішуючи вимогу про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Митківського НВК, Велика Палата Верховного Суду врахувала таке.

129. За правилами частин першої - третьої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

130. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не приводить до поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення відповідно до точного формулювання чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

131. Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про освіту» керівник закладу освіти призначається засновником у порядку, визначеному законами та установчими документами, з числа претендентів, які вільно володіють державною мовою і мають вищу освіту.

132. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 01 липня 2020 року між Відділом освіти Барської РДА та ОСОБА_1 укладено контракт, відповідно до якого останню призначено на посаду директора Митківської ЗОШ терміном на один рік з 01 липня 2020 року до 01 липня 2021 року.

133. Позивачка не брала участі у конкурсі, оголошеному розпорядженням Барської РР від 15 липня 2020 року № 40-р.

134. Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.

135. З огляду на особливості зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам під час укладення контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

136. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

137. У цій нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. Зокрема, у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв'язку із закінченням строку.

138. Контракт, у якому передбачено термін дії, який неодноразово переукладався, не вважається таким, що укладений на невизначений строк, оскільки за два місяці до закінчення строку дії контракту за згодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк.

139. Звільнення у зв'язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв'язку із закінченням строку його дії.

140. Подібні висновки містяться в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 664/2284/16-ц, від 24 травня 2023 року у справі № 756/11999/20 та інших.

141. У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 грудня 2022 року у справі № 585/1320/21-ц зроблено висновок про те, що припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він вже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час працівник виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

142. З огляду на те, що термін дії контракту від 01 липня 2020 року закінчився 01 липня 2021 року, угоди щодо продовження його дії на новий строк укладено не було, а також враховуючи, що ОСОБА_1 не брала участі в конкурсі на зайняття посади директора в новоствореному закладі освіти, позивачка не може бути поновленню на посаді директора Митківського НВК, оскільки таку посаду вона могла б обійняти лише за результатами конкурсу.

143. Водночас незаконне дострокове розірвання контракту з ініціативи роботодавця у зв'язку з порушенням процедури звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та закінчення контракту 01 липня 2021 року, відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України, є підставою для зміни формулювання і зазначення про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Митківської ЗОШ з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України - у зв'язку із закінченням терміну дії контракту з 01 липня 2021 року. Зміна дати та підстав звільнення за обставинами цієї справи є єдиним можливим способом поновлення трудових прав заявниці.

Щодо стягнення середнього заробітку

144. Вирішуючи вимогу про стягнення з роботодавця на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31 серпня 2020 року до дня закінчення строку дії контракту 01 липня 2021 року, Велика Палата Верховного Суду врахувала таке.

145. Відповідно до частин другої, третьої статті 235 КЗпП України, під час винесення рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

146. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Згідно з пунктом 1 Порядку № 100 цей нормативний акт застосовується, зокрема, у випадку вимушеного прогулу та розрахунку затримки виконання рішення суду.

147. У пункті 2 Порядку № 100 зазначено, що середня заробітна плата обраховується виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

148. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (пункт 8 Порядку № 100).

149. Оскільки ОСОБА_1 звільнено з роботи з 31 серпня 2020 року, то періодом для розрахунку середнього заробітку є останні два календарні місяці роботи - червень, липень 2020 року, за які нараховано заробітну плату в сумі 11 498,04 грн. Кількість відпрацьованих за цей період днів - 19.

150. Зазначена інформація відображена у довідці Відділу освіти Барської РДА від 23 вересня 2020 року № 162, яку відповідачі не оспорювали, інших доказів для обрахунку середнього заробітку учасники справи не надали.

151. Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 605,16 грн (11 498,04 грн / 19 днів).

152. За період з 31 серпня 2020 року до 01 липня 2021 року, тобто з дня незаконного звільнення і до дня закінчення строку дії контракту, було 209 робочих днів. Відтак розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 126 478,44 грн (605,16 грн * 209 днів).

153. Вирішуючи питання про особу роботодавця, з якого підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, Велика Палата Верховного Суду врахувала, що нарахування і виплата заробітної плати позивачці здійснювалися Відділом освіти Барської РДА.

154. Водночас відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань юридична особа - Відділ освіти Барської РДА припинена 09 липня 2024 року. Правонаступником Відділу освіти Барської РДА є Відділ освіти Барської МР, який також є відповідачем у цій справі.

155. З огляду на наведене середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 126 478,44 грн підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 з Відділу освіти Барської МР.

Загальні висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами

156. Велика Палата Верховного Суду керується тим, що Конвенція передбачає додаткові гарантії захисту прав людини, крім тих, що вже надають держави. ЄСПЛ не може повністю замінити собою відповідну національну владу, інакше він не буде враховувати субсидіарний характер міжнародного механізму гарантій, створених Конвенцією.

157. Саме такий підхід Верховного Суду до оцінки вибору варіантів повного та належного виконання рішення ЄСПЛ відповідатиме і його практиці. Згідно з такою практикою держава - учасниця у справі в принципі вільна вибирати засоби, за допомогою яких виконуватиме рішення, у якому Суд встановив порушення. Це право на власний розсуд щодо способу виконання судового рішення відображає свободу вибору, пов'язану з головним зобов'язанням Договірних держав згідно з Конвенцією забезпечувати гарантовані права та свободи («Папаміхалопулос та інші проти Греції» (стаття 50), 1995, § 34).

158. Велика Палата Верховного Суду вважає, що порушення, констатовані ЄСПЛ, через повторний розгляд справи має можливість виправити саме вона як суд касаційної інстанції в межах наданих їй повноважень, враховуючи, що всі обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, раніше встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

159. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 429 ЦПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення.

160. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що заява ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами підлягає частковому задоволенню, а постанова Верховного Суду від 12 липня 2023 року, постанова Вінницького апеляційного суду від 01 березня 2023 року та рішення Барського районного суду Вінницької області від 08 грудня 2022 року - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову шляхом зміни дати звільнення ОСОБА_1 із 31 серпня 2020 року на 01 липня 2021 року та зміни формулювання причини звільнення з «пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України» на «пункт 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України», а також стягнення з Відділу освіти Барської МР на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31 серпня 2020 року до 01 липня 2021 року в розмірі 126 478,44 грн. В іншій частині вимоги позову ОСОБА_1 не підлягають задоволення.

Розподіл судових витрат

161. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

162. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

163. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

164. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі, зокрема, у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

165. Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19). Відтак ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору в цій справі на підставі закону.

166. Незважаючи на це, у суді першої інстанції позивачка сплатила 840,80 грн судового збору за пред'явлення вимоги позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (т. 2, а. с. 66). Водночас ухвалою місцевого суду від 18 квітня 2023 року зазначений судовий збір як надмірно сплачений повернуто ОСОБА_1 (т. 3, а.с. 184).

167. З огляду на зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а також висновків, яких Велика Палата Верховного Суду дійшла щодо суті спору при розгляді заяви ОСОБА_1 про перегляд цих судових рішень за виключними обставинами, з Відділу освіти Барської МР в дохід держави підлягають стягненню судові витрати за розгляд судом першої інстанції вимоги позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що складаються із судового збору в розмірі 1 264,78 грн.

168. Натомість судові витрати за вирішення судами вимоги позову про поновлення на роботі та за перегляд в апеляційному й касаційному порядках рішення місцевого суду в частині вимоги позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу розподілу між сторонами не підлягають і відносяться на рахунок держави або сторін, які їх понесли, з огляду на результат, якого сторони досягли у судах відповідних інстанцій, та висновки щодо суті спору, сформульовані у цій постанові.

Керуючись статтями 141, 400, 416, 418, 419, 423, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 12 липня 2023 року задовольнити частково.

Постанову Верховного Суду від 12 липня 2023 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 01 березня 2023 року та рішення Барського районного суду Вінницької області від 08 грудня 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 із 31 серпня 2020 року на 01 липня 2021 року та змінити формулювання причини звільнення з

«пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України» на

«пункт 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України».

Стягнути з Відділу освіти Барської міської ради (вул. Героїв Майдану, 6, м. Бар Жмеринського району Вінницької області, 23000, код ЄДРПОУ 41299207) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 серпня 2020 року до 01липня 2021 року в розмірі 126 478,44 грн.

В іншій частині вимоги позову ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Стягнути з Відділу освіти Барської міської ради (вул. Героїв Майдану, 6, м. Бар Жмеринського району Вінницької області, 23000, код ЄДРПОУ 41299207) на користь держави судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 1 264,78 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв

Судді: О. О. Банасько О. В. Кривенда

О. Л. Булейко М. В. Мазур

Ю. Л. Власов С. О. Погрібний

І. А. Воробйова О. В. Ступак

О. А. Губська О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна Є. А. Усенко

Л. Ю. Кишакевич Н. В. Шевцова

С. І. Кравченко

Постанову оформила суддя Ступак О. В. у порядку, встановленому частиною третьою статті 415 ЦПК України.

Джерело:
ЄДРСР 127425390

ANTIRAID · May 23, 2025

Це рішення було б найбільш логічним завершенням кар'єри Дмитра Луспеника. Велика палатазазначила: