Постанова ВП ВС щодо підстав зняття арешту у виконавчому проваджені яке завершено та відсутності підстав зняття арешту при поверненні стягувачу виконавчого документа

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

14 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 2/1522/11652/11

провадження № 14-137цс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачки Ступак О.В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю.Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула справу № 2/1522/11652/11

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 ,

на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року (суддя Федчишина Т. Ю.) та постанову Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року (колегія суддів Громік Р. Д., Дришлюк А. І., Сегеда С. М.)

за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), правонаступником якого є Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 під час виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, виданого 26 квітня 2013 року Приморським районним судом м. Одеси, про солідарне стягнення зі ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості,

Історія справи

Зміст скарги

1. У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на бездіяльність начальника Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 41405070), правонаступником якого є Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 41404999),ОСОБА_3 .

2. Скаргу ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що на примусовому виконанні у Першому Приморському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) [на сьогодні - Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)] перебував виконавчий лист № 2/1522/11652/11, виданий Приморським районним судом м. Одеси 26 квітня 2013 року на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2013 року про стягнення з неї та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» суми заборгованості за кредитом, що в гривневому еквіваленті складає 1 692 657,38 грн.

3. Постановою державного виконавця від 23 травня 2013 року накладено арешт на все її рухоме, нерухоме майно та транспортні засоби. Листом Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 23 червня 2020 року її повідомлено, що матеріали виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 знищено за закінченням терміну зберігання. Однак до цього часу її майно обтяжено арештом та забороною на його відчуження згідно з постановами від 23 травня 2013 року, від 03 червня 2015 року, від 19 жовтня 2015 року. З метою зняття арешту з майна 24 жовтня 2022 року вона звернулася з відповідною заявою до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), проте листом у знятті арешту їй відмовлено.

4. Заявниця вважала, що немає підстав для збереження арештів, оскільки матеріали виконавчого провадження знищено, а вказані арешти перешкоджають їй вільно користуватися своєю власністю.

5. Із урахуванням наведених обставин заявниця просила:

- визнати протиправною бездіяльність начальника Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Гусєва О. О. щодо незняття арешту з її майна при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;

- зобов`язати начальника Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Гусєва О. О. вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту з її нерухомого майна згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП № НОМЕР_1, виданої 23 травня 2013 року Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, В-11/343; згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер б/н, виданої 03 червня 2015 року, видавник ОСОБА_5 , Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції та згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер б/н, виданої 19 жовтня 2015 року, видавник ОСОБА_5 , Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

Зміст судових рішень судів попередніх інстанції

6. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

7. Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до статті 50 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) державний виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника тільки в разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі). На момент розгляду справи в судах порядок зняття арешту з майна чи коштів боржника врегульовано частинами третьою, четвертою статті 59 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Аналіз наведеної норми свідчить, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 коштів не виконано, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження не сплачено. Відтак заявниця не довела обов`язку державного виконавця щодо зняття арешту з її майна при поверненні виконавчого документа стягувачу. Таким чином, підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності начальника відділу державної виконавчої служби щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 відсутні.

Вимоги скарги щодо зобов`язання начальника виконавчої служби вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту з майна ОСОБА_1 також не підлягають задоволенню, оскільки суд може зобов`язати державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення, зокрема вчинити дії щодо скасування (зняття арешту) лише за умови встановлення обґрунтованості скарги і визнання бездіяльності неправомірною.

Зміст вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи

8. 25 жовтня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Гареєв Є. Ш., через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове - про задоволення скарги.

9. Касаційна скарга мотивована тим, що 18 травня 2023 року сторону провадження - Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) було ліквідовано та юридична особа припинила діяльність без правонаступників. Апеляційний суд не перевірив зазначених обставин. Таким чином, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі положень частини першої статті 414 ЦПК України.

Суди не врахували, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким жодні інші дії державного виконавця не проводяться. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18), від 08 червня 2022 року у справі № 522/8685/13 (провадження № 61-3441св22).

Відмова у знятті арешту та посилання на те, що боржник не виконав рішення суду або не сплатив виконавчий збір у встановленому розмірі, є необґрунтованою, оскільки матеріали виконавчих проваджень знищені і встановити наявність заборгованості неможливо.

Листом від 26 квітня 2023 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» повідомило, що ОСОБА_1 станом на 25 квітня 2023 року не має діючих кредитів в АТ «Райффайзен Банк Аваль». Отже, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

10. Ухвалою від 12 грудня 2023 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Гареєвим Є. Ш., а ухвалою від 31 жовтня 2024 року на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України передала цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, сформульованого у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15 (адміністративне провадження № К/9901/12587/18).

11. Мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому Законом № 606-XIV порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно з статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно з статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно з статтею 48 цього Закону (частина перша статті 30 Закону №606-XIV).

12. Виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у випадках, передбачених частиною першою статті 47 Закону № 606-XIV. Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в подальшому в частині першій статті 37 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

13. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди (частина п`ята статті 37 Закону № 1404-VIII).

14. Виконавче провадження підлягає закінченню у випадках, передбачених частинами першою та другою статті 49 Закону № 606-XIV.

15. У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (частини перша та друга статті 50 Закону № 606-XIV).

Схожі за змістом норми містяться в частинах першій та другій статті 40 Закону № 1404-VIII.

16. У справі, що переглядається, суди відмовили заявниці у знятті (скасуванні) арешту з її нерухомого майна, накладеного відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, та вказали, що відповідно до Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника тільки в разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі). На момент розгляду справи в судах порядок зняття арешту з майна чи коштів боржника врегульовано частинами третьою, четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII. Оскільки заявницею рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2013 року про стягнення з неї коштів не виконано, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження не сплачено, підстави для зняття арешту, передбачені на час винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у 2014 році за статтею 50 Закону № 606-XIV і на час розгляду судом скарги заявниці за статтею 59 Закону № 1404-VIII, відсутні.

17. У постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 333/395/22 (провадження № 61-9753св23) зроблено висновок, що арешт майна боржника є заходом, який застосовується для забезпечення виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. У разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є завершеним. Лише факт такого повернення, зокрема через відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, не є підставою для зняття арешту з майна та коштів. Стягувач може повторно пред`явити виконавчий документ до виконання. Тоді як за заявою боржника суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, з підстав, передбачених частиною другою статті 432 ЦПК України.

Близький за змістом висновок сформульовано у постановах Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 202/1182/22, від 15 лютого 2023 року у справі № 202/1183/22, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20, постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 521/14329/20, в ухвалі Верховного Суду від 14 вересня 2023 року у справі № 754/19209/21, постановах Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15-г, від 16 травня 2018 року у справі № 10/56-08.

18. Натомість у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15 (адміністративне провадження № К/9901/12587/18) сформульовано висновок про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. Крім того, наслідки завершення виконавчого провадження, зокрема, у разі повернення виконавчого документа стягувачу встановлені пунктом 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 2 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), яким передбачено, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо). З наведеної норми встановлено, що у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу державний виконавець повинен, зокрема, зазначити наслідки завершення відповідного виконавчого провадження, якими у цьому випадку є зняття арешту з майна і коштів позивача, а тому твердження скаржника, що при поверненні виконавчого документа стягувачу арешти, накладені на майно боржника, не знімаються, є безпідставними. Відтак як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким жодні інші дії державного виконавця не проводяться.

19. Отже, у практиці Касаційного цивільного та Касаційного адміністративного судів у складі Верховного Суду має місце неоднакове застосування положень законів № 606-XIV та № 1404-VIII у справах про зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачу. Тому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передала цю справу для відступу від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, сформульованого у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15 (адміністративне провадження № К/9901/12587/18), щодо можливості зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачу. Такий відступ має полягати у висновку, який неодноразово викладався у постановах колегій суддів Першої, Другої та Третьої судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та підтриманий судами першої й апеляційної інстанцій у справі № 2/1522/11652/11, відмовляючи заявниці у задоволенні її скарги на бездіяльність державного виконавця щодо невжиття заходів зі зняття арешту на невизначене майно. Тобто, якщо виконавець повернув виконавчий документ стягувачу, а не органу, який його видав, то виконавче провадження є незавершеним, а отже, і відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника. Останній, якщо вважає, що для продовження виконання виконавчого документа немає підстав, може ініціювати вирішення питання про визнання цього документа таким, що не підлягає виконанню (частина друга статті 432 ЦПК України), і зняття арешту з майна з цієї підстави.

Рух справи

20. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року прийнято справу до розгляду та призначено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 22 січня 2025 року.

21. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року залучено до участі у справі Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), код ЄДРПОУ41404999, як функціонального правонаступника Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), код ЄДРПОУ 41405070.

Межі перегляду судових рішень судом касаційної інстанції

22. У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України (частина перша статті 402 цього Кодексу).

23. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Встановлені судами обставини

24. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2013 року у справі № 2/1522/11652/11 стягнуто солідарно зі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») суму заборгованості за кредитом, що у гривневому еквіваленті складає 1 692 657,38 грн.

25. 26 квітня 2013 року на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2013 року у справі № 2/1522/11652/11 судом видано виконавчий лист № 2/1522/11652/11.

26. 23 травня 2013 року державним виконавцем першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Білик Р.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа від 26 квітня 2013 року № 2/1522/11652/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» коштів у розмірі 1 692 657,38 грн.

27. 23 травня 2013 року державним виконавцем Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Білик Р.В. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все рухоме, нерухоме майно та автотранспортні засоби, що належать боржнику ОСОБА_1 в межах суми звернення стягнення, та оголошено заборону на відчуження будь-якого майна боржника в межах суми боргу.

28. Листом Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі від 23 червня 2020 року № 35869 повідомлено ОСОБА_1 , що на виконанні у відділі перебували виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, виданого Приморським районним судом м. Одеси 22 травня 2015 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» коштів у розмірі 1 692 657,38 грн. Надати матеріали виконавчих проваджень неможливо, оскільки матеріали виконавчого провадження знищено відповідно до пунктів 1, 2 розділу ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07 червня 2017 року, згідно з якими передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчено, підлягають знищенню.

29. 24 жовтня 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла адвокат Пуленко А. Г., звернулася до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) із заявою про скасування арештів, накладених згідно з постановами про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП № НОМЕР_1, виданої 23 травня 2013 року Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, серія та номер б/н, виданої 03 червня 2015 року, видавник ОСОБА_5 , Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції; серія та номер б/н, виданої 19 жовтня 2015 року, видавник ОСОБА_5, Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

30. Листом Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі від 03 листопада 2022 року № 59358 ОСОБА_1 повідомлено, що на виконанні у відділі перебували виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, виданого Приморським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» коштів у розмірі 1 692 657,38 грн. Вимоги виконавчих документів боржником не виконано, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження не сплачено. Стаття, на підставі якої завершено виконавчі провадження, не передбачає зняття арешту з майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Матеріали виконавчого провадження знищено, проте можуть бути відновлені відповідно до абзацу другого пункту 15 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02 квітня 2012 року. Арешт може бути знятий у разі надходження на рахунок органу державної виконавчої служби суми коштів, необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо правової природи арешту майна боржника

31. Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа від 26 квітня 2013 року № 2/1522/11652/11, пред`явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

32. Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

33. Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

34. Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.

35. Згідно із частиною другою статті 57 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

36. Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону № 1404-VIII.

37. Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

38. Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Щодо правових підстав завершення виконавчого провадження

39. Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі статті 30 Закону № 606-XIV як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.

40. Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно з статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно з статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно з статтею 48 цього Закону.

41. У Законі № 1404-VIII (чинний на момент розгляду справи судами) відсутня норма, аналогічна нормі частини першої статті 30 Закону № 606-XIV. Закон № 1404-VIII не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в статті 37.

42. Частина перша статті 47 Закону № 606-XIV визначала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 😎 коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

43. Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в подальшому в частині першій статті 37 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

44. Правові підстави для повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, у статті 48 Закону № 606-XIV визначались так: виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню) (частина перша цієї статті); виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред`явив виконавчий документ до виконання (частина друга цієї статті).

45. У Законі № 1404-VIII на відміну від Закону № 606-XIV повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 10 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII).

46. Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 😎 фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини перша та друга статті 49 Закону № 606-XIV).

47. Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи у судах визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIII.

48. Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться (див. подібні висновки у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22).

Щодо правових наслідків завершення виконавчого провадження

49. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.

50. Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.

51. З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).

52. Водночас частиною п`ятою статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п`ятій статті 37 Закону № 1404-VIII).

53. Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

54. Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV.

55. Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

56. Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону № 1404-VIII.

57. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

58. Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

59. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).

60. Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).

Щодо відступу від правових висновків Касаційного адміністративного суду

61. Формулюючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив про необхідність відступу від висновку, сформульованого у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15 (адміністративне провадження № К/9901/12587/18), щодо можливості зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачу.

62. У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15 (адміністративне провадження № К/9901/12587/18) зазначено, що:

«Наслідки завершення виконавчого провадження, зокрема, у разі повернення виконавчого документа стягувачу встановлені пунктом 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 2 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802, яким передбачено, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

З наведеної норми вбачається, що у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу державний виконавець повинен, зокрема, зазначити наслідки завершення відповідного виконавчого провадження, яким в даному випадку є зняття арешту з майна і коштів позивача, а тому твердження скаржника, що при поверненні виконавчого документа стягувачу арешти, накладені на майно боржника, не знімаються, є безпідставними».

63. Велика Палата Верховного Суду не погоджується із цим висновком з огляду на таке.

64. Аналіз пункту 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), свідчить про те, що в ньому відсутня вказівка на обов`язок державного виконавця щодо зняття арешту, оскільки в ньому зазначається про обов`язок останнього вказати на наслідки відповідної виконавчої дії (закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого провадження), якщо законом такі наслідки передбачені.

65. Положеннями частин першої статті 50 Закону № 606-XIV передбачено два випадки, коли державний виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

66. Оскільки частиною першої статті 50 Закону № 606-XIV не визначалось обов`язку державного виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, то відсутні підстави стверджувати, що пункт 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачав такий наслідок.

67. З огляду на висновки, сформульовані у цій постанові за результатами касаційного перегляду справи, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновківКасаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зроблених у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15, процитовані у пункті 136 цієї постанови, сформулювавши висновок про те, що як частиною першої статті 50 Закону № 606-XIV, так і пунктом 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не визначалось обов`язку державного виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу.

Щодо вирішення скарги по суті

68. З наведеного вище вбачається, що законодавство про виконавче провадження передбачає зняття арешту майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні: 1) виконавцем; 2) начальником відділу державної виконавчої служби; 3) судом.

69. Випадки, за яких державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, досліджувались у попередньому розділі цієї постанови. Зокрема, виконавець знімає арешт з майна боржника у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду, який його видав (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII). Подібні положення містяться у частині першій статті 50 Закону № 606-XIV. Також виконавець знімає арешт з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII.

У незакінченому виконавчому провадженні виконавець знімає арешт з майна боржника у випадках, визначених частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII, з-поміж яких: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно тощо.

Також виконавець знімає арешт з майна боржника, якщо після повернення виконавчого документа стягувачу встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню (частина четверта статті 40 Закону № 1404-VIII).

70. Відповідно до частини третьої статті 60 Закону № 606-XIV з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом (аналогічні положення містить частина третя статті 59 Закону № 1404-VIII).

71. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 60 Закону № 606-XIV; частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VIII).

72. Отже, визначення посадової особи, яка має повноваження зняти арешт з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні, залежить від конкретних обставин і підстав зняття такого арешту.

73. У цій справі судами встановлено, що 23 травня 2013 року державним виконавцем першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Білик Р.В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 винесено постанову, якою накладено арешт на все рухоме, нерухоме майно та автотранспортні засоби, що належать ОСОБА_1 , в межах суми звернення стягнення та оголошено заборону на відчуження будь-якого майна боржника в межах суми боргу. Також постанови про арешт майна ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження виносилися Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції 03 червня 2015 року та 19 жовтня 2015 року.

74. Зазначені арешти майна ОСОБА_1 є чинними на час розгляду скарги боржника. При цьому матеріали виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, виданого Приморським районним судом м. Одеси 26 квітня 2013 року, знищені, оскільки їх строк зберігання закінчено.

75. 24 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) із заявою про скасування вказаних арештів.

Листом Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі від 03 листопада 2022 року ОСОБА_1 повідомлено, що стаття, на підставі якої завершено виконавчі провадження, не передбачає зняття арешту з майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». При цьому конкретні обставини та підстави завершення цих виконавчих проваджень не вказано.

76. Водночас заявниця стверджує, що упродовж багатьох років ОСОБА_4 виконував рішення суду, у 2019 році він помер і виконавче провадження щодо нього було припинене. На підставі договору факторингу право вимоги за кредитним договором № 010/2-0-1/07-341 від 21 червня 2007 року перейшло до ТОВ ФК «Форінт», однак суди відмовили у задоволенні його заяви про заміну сторони виконавчого провадження. Тому заявниця вважає, що вона уже не є боржником Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», а отже, наявні правові підстави для скасування накладеного на її майно арешту.

77. З наведеного вбачається, що суди попередніх інстанцій при розгляді скарги ОСОБА_1 не встановили конкретних обставин та підстав завершення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, від яких залежить як задоволення заяви боржника про зняття арешту, так і визначення посадової особи, яка уповноваження зняти такий арешт.

78. Разом із тим нормою пункту 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції від 01 листопада 2022 року) визначено, що у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.

79. Отже, отримавши заяву ОСОБА_1 про скасування арештів, накладених у межах знищеного виконавчого провадження, Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 .

80. У свою чергу, місцевий суд, розглядаючи скаргу ОСОБА_1 на відмову у задоволенні її заяви про скасування арештів, мав зобов`язати Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі надати матеріали відновленого виконавчого провадження, встановити підставу завершення цього виконавчого провадження та в залежності від цього прийняти рішення за скаргою ОСОБА_1 .

81. Відповідно до статті 447 ЦПК України (в редакції від 06 листопада 2022 року) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

82. Згідно із частиною першою статті 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

83. У статті 451 ЦПК України зазначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

84. Натомість, розглядаючи скаргу ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій не дослідили матеріали відновленого виконавчого провадження та не встановили обставин і підстав його завершення, від чого залежить обґрунтованість або необґрунтованість скарги ОСОБА_1 .

85. Оскільки за змістом частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року слід скасувати, а справу - передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

86. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід врахувати наведені в цій постанові висновки, встановити конкретні обставини та підставу завершення виконавчого провадження у межах якого накладався арешт на майно ОСОБА_1 та за результатами цього прийняти мотивоване рішення про задоволення або відмову в задоволенні скарги.

Висновки про застосування норм права

87. Законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).

Щодо результату розгляду касаційної скарги

88. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

89. За змістом частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

90. Висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи (частина п`ята статті 411 ЦПК України).

91. Оскільки у цій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї скарги, тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

92. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

93. Оскільки справа направляється на новий розгляд, суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року скасувати.

3. Справу № 2/1522/11652/11 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачка О. В. Ступак Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв Ю.Л. Власов К. М. Пільков І. А. Воробйова С. О. Погрібний М. І. Гриців І. В. Ткач Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич В. В. Король Є. А. Усенко С. І. Кравченко Н. В. Шевцова О. В. Кривенда

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформив суддя Власов Ю.Л.

Джерело:
ЄДРСР 127605064

[ANTIRAID]

Дуже дивне рішення особливо в частині висновків, що не стосуються суті справи. Суд зазначив:

87. Законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).

[Лев]

В ЗУ "Про виконавче провадження" явна прогалина. Якщо виконавець повернув виконавчий документ стягувачу без виконання, а стягувач протягом аж цілих трьох років не пред'явив його повторно, арешт майна боржника всеодно залишається - "довічно". Який у цьому смисл? Якщо стягувач прострочив повторне пред'явлення, то втратив право на примусове стягнення. Що тоді забезпечує триваючий арешт майна боржника, крім головного болю боржника?..

На цей казус давно б повинен був звернути увагу законодавець...  

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ступак О. В., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С.

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року

у справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24)

за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), правонаступником якого є Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),ОСОБА_2 під час виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, виданого 26 квітня 2013 року Приморським районним судом м. Одеси, про солідарне стягнення зі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_4 , на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року (суддя Федчишина Т. Ю.) та постанову Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року (колегія суддів Громік Р. Д., Дришлюк А. І., Сегеда С. М.)

Історія справи

1. У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на бездіяльність начальника Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 41405070), правонаступником якого є Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 41404999),ОСОБА_2 , у якій просила визнати протиправною бездіяльність начальника органу державної виконавчої служби щодо незняття арешту з її майна під час повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 38116071 та зобов`язати останнього вчинити дії зі зняття (скасування) арешту з належного їй нерухомого майна.

2. Ухвалою від 02 березня 2023 року, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року, Приморський районний суд м. Одеси у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив. Суди у їхніх висновках базувалися на тому, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 коштів не виконано, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження не сплачено. Заявниця не довела обов`язку державного виконавця щодо зняття арешту з її майна під час повернення виконавчого документа стягувачу.

3. 25 жовтня 2023 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення скарги.

4. Ухвалою від 31 жовтня 2024 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України передала цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважала за потрібне відступити від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, сформульованого у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15 (адміністративне провадження № К/9901/12587/18) щодо можливості зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачу. Такий відступ має полягати у формулюванні висновку, який неодноразово викладався у постановах колегій суддів Першої, Другої та Третьої судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та підтриманий судами першої й апеляційної інстанцій у цій справі № 2/1522/11652/11, відмовляючи заявниці у задоволенні її скарги на бездіяльність державного виконавця щодо невжиття заходів зі зняття арешту на невизначене майно. Тож якщо виконавець повернув виконавчий документ стягувачу, а не органу, який його видав, виконавче провадження є незавершеним, а тому і бракує підстав для зняття арешту з майна боржника.

5. Постановою від 14 травня 2025 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року скасувала, справу № 2/1522/11652/11 передала на новий розгляд до суду першої інстанції.

Основні мотиви постанови Великої Палати Верховного Суду

6. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у законодавстві однозначно передбачено два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, ухваленим у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

7. Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не показує закінчення виконавчого провадження, та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

8. Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком тих випадків, що передбачені у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).

9. У справі встановлено, що арешт майна ОСОБА_1 є чинними на час розгляду скарги заявниці. Матеріали виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, виданого Приморським районним судом м. Одеси 26 квітня 2013 року, знищено, оскільки строк їхнього зберігання сплинув.

10. У пункті 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції від 01 листопада 2022 року) визначено, що у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.

11. Отже, отримавши заяву ОСОБА_1 про скасування арештів, накладених у межах знищеного виконавчого провадження, Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 .

12. Своєю чергою, суд першої інстанції, розглядаючи скаргу ОСОБА_1 на відмову у задоволенні її заяви про скасування арештів, мав зобов`язати Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі надати матеріали відновленого виконавчого провадження, встановити підставу завершення цього виконавчого провадження та залежно від цього ухвалити рішення за скаргою ОСОБА_1 .

13. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що суди попередніх інстанцій під час розгляду скарги ОСОБА_1 не встановили конкретних обставин та підстав завершення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, від яких залежить як задоволення заяви боржника про зняття арешту, так і визначення посадової особи, яка уповноваження зняти такий арешт.

14. Натомість, розглядаючи скаргу ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій не дослідили матеріали відновленого виконавчого провадження та не встановили обставин і підстав його завершення, від чого залежить обґрунтованість або необґрунтованість скарги ОСОБА_1 .

15. Із урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Мотиви окремої думки

16. З позицією Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України викладаємо окрему думку.

Оцінка дотримання Великою Палатою Верховного Суду меж касаційного перегляду

17. Велика Палата Верховного Суду направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на те, що на підставі пункту 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (у редакції від 01 листопада 2022 року) Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), отримавши заяву ОСОБА_1 про скасування арештів, накладених у межах виконавчого провадження, матеріали якого знищені, повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, розглядаючи скаргу ОСОБА_1 на відмову у задоволенні її заяви про скасування арештів, мав зобов`язати Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі надати матеріали відновленого виконавчого провадження, встановити підставу завершення цього виконавчого провадження та залежно від цього ухвалити рішення за скаргою ОСОБА_1 .

18. Вважаємо, що такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла із порушення норм процесуального права.

19. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

20. Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

21. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

22. Приписами частин першої, третьої статті 400 ЦПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

23. Наведені приписи дають підстави стверджувати, що суд не може виходити за межі вимог, викладених у скарзі, оскільки це порушує принципи диспозитивності судового процесу. Тобто, суд обмежений предметом та підставами пред`явленого позову та може вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких сторони звернулися до суду.

24. У цій справі заявниця просила визнати протиправною бездіяльність начальника органу державної виконавчої служби щодо незняття арешту з її майна під час повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 38116071 та зобов`язати його вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту з її нерухомого майна, також вказувала на відсутність підстав для тривалого обтяження її майна.

25. Рішеннями судів попередніх інстанцій відмовлено заявниці у задоволенні скарги з тих підстав, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 коштів не виконано, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження не сплачено, а отже, заявниця не довела виникнення в державного виконавця обов`язку зняти арешт з її майна під час повернення виконавчого документа стягувачу.

26. Із касаційною скаргою на рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні скарги звернулася заявниця ОСОБА_1 .

27. Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не оскаржував рішення судів попередніх інстанцій. Також не оскаржували рішення судів попередніх інстанцій і особи, які не брали участі у справі, але такі рішення потенційно стосуються їхніх прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків, зокрема, стягувач за виконавчим листом - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль».

28. Відповідно до матеріалів справи учасники справи, зокрема заявниця ОСОБА_1 , яка звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність начальника органу державної виконавчої служби, а також оскаржила рішення судів у апеляційному та касаційному порядках, не посилалися на ті обставини, що начальник Першого Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), відмовляючи у задоволенні заяви про скасування арештів, накладених у межах знищеного виконавчого провадження, повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження.

29. Звертаючись до суду, заявниця свої вимоги обґрунтовувала тим, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, коли вже немає виконавчого провадження та майнових претензій з боку кредитора, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння власним майном. Аналогічними підставами заявниця обґрунтовувала вимоги апеляційної та касаційної скарг.

30. Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

31. Обов`язкові підстави для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд визначені у частині першій статті 411 ЦПК України.

32. У цій справі суд касаційної інстанції не встановив обов`язкових підстав для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, зокрема й підстав, визначених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411 ЦПК України, за умови встановлення яких суд касаційної інстанції не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги.

Щодо вирішення скарги по суті

33. Автори цієї окремої думки погоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пунктах 31-60 постанови від 14 травня 2025 року, в частині того, що повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).

34. Водночас не погоджуємося із результатом вирішення цієї справи з таких мотивів.

35. На практиці трапляються випадки, коли немає правових підстав для визнання неправомірною бездіяльністю державного (приватного) виконавця щодо незняття арешту з майна боржника під час повернення виконавчого документа стягувачу, проте з об`єктивних причин перестає існувати правова мета накладення арешту на майно боржника (закінчення строку пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, добровільне виконання боржником судового рішення тощо).

36. Повернення виконавчого документа стягувачу не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання, проте лише протягом строків пред`явлення виконавчого документа до виконання.

37. Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

38. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII.

39. Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

40. Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII дає підстави для висновку, що правила цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Наведеним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.

41. Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

42. За частиною першою, другою, пунктом 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

43. Отже, законодавством України встановленні чіткі строки, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання і стати підставою для відкриття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій, спрямованих на виконання судового рішення в примусовому порядку.

44. Наказом Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 року № 1829/5 затверджено Правила ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями (далі - Правила).

45. Завершені виконавчі провадження та виконавчі провадження, за якими виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання, підлягають передачі до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше 01 серпня поточного року та 01 лютого наступного року (пункт 1 Розділу Х «Передача до архіву виконавчих проваджень» Правил).

46. Розділом ХІ «Знищення справ та виконавчих проваджень»Правил врегульовано порядок та підстави знищення матеріалів виконавчого провадження.

47. Пунктами 1, 2 зазначеного розділу Правил визначено, що передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню.

Строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.

48. Отже, Правилами визначено, що у разі завершення виконавчого провадження, зокрема у зв`язку із поверненням виконавчого документа стягувачу, матеріали виконавчого провадження передаються до архіву та зберігаються протягом трьох років, після чого підлягають знищенню.

49. Наявні підстави вважати, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу та неможливості поновлення виконавчого провадження у зв`язку із закінченням строків пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, а як наслідок і неможливість подальшого виконання судового рішення в примусовому порядку, існування арешту, накладеного на майно боржника, втрачає свій сенс, оскільки будь-якого правового механізму реалізації досягнення мети, з якою було накладено арешт, - забезпечення реального виконання судового рішення - немає.

50. Враховуючи наведене, виснуємо, що під час вирішення питання про скасування арешту, накладеного державним (приватним) виконавцем на майно боржника у виконавчому провадженні, яке завершене у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу, суд повинен враховувати конкретні обставини кожної справи та зважати на існування обставин, які виключають можливість поновлення примусового виконання судового рішення.

51. Водночас застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що підтверджує неодмінність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

52. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

53. Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві.

54. Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

55. Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції та утворюють «трискладовий тест», за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.

56. У рішенні від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» («Sporrong and Lonnroth v. Sweden») ЄСПЛ зазначив, що будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, своєю чергою, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

57. Щодо першого припису ЄСПЛ у пунктах 63, 64 рішення у справі «Маркс проти Бельгії» (Marckx v. Belgium) зауважив, що, визнаючи право на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності. Держава сама визначає «необхідність» відповідного закону, а наявність «спільного інтересу» може спонукати державу до «здійснення контролю за використанням власності», включаючи розпорядження та спадкування.

58. ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля [рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited v. Ukraine)].

59. Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ.

60. Так, у рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz and Roire v. France) ЄСПЛ зазначає, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Якщо такого мотивування немає, це є проявом свавілля держави.

61. У зазначеному рішенні ЄСПЛ наголосив на неприпустимості свавільного втручання держави у права людини без нагальної на те потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.

62. Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.

63. ЄСПЛ вказав на неодмінність перевіряти обмеження прав людини, передбачені у національному законі, визначати наявність обставин для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність.

64. Обмеження прав має передбачатися національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження. Обмеження прав у такому разі повинно прямо передбачатися у законі, а зміст закону повинен бути доведений до відома громадян.

65. Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного.

66. Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи.

67. Втручання у права має відповідати вимогам співмірності. Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не метою, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним, безальтернативним та достатнім, а не надмірним. Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.

68. Отже, можна зазначити, що лише за умови дотримання всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. З позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

69. У цій справі питання полягало в тому, чи може наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника становити втручання у мирне володіння у значенні статті 1 Першого протоколу, і якщо так, то чи є таке втручання законним і чи переслідує легітимну мету «в інтересах суспільства», а також чи є воно пропорційним меті, якої прагнуть досягти.

70. Вирішувати питання, чи було таке втручання законним, потрібно з огляду на те, що законодавство, чинне як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи у судах, не передбачає обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу (за винятком випадків, встановлених частиною третьою статті 37 Закону № 1404-VIII). За таких умов, державний виконавець, зберігаючи чинність арешту під час повернення виконавчого документа стягувачу, діє відповідно до вимог закону.

71. Наступним критерієм, який підлягав встановленню, є те, чи переслідувало втручання у право заявниці на мирне володіння своїм майном легітимну мету «в інтересах суспільства».

72. Правовою метою накладення арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання судового рішення. Тобто, кредитор, на користь якого у боржника виникло зобов`язання за судовим рішенням, яке підлягає примусовому виконанню, має обґрунтовані очікування, що внаслідок накладення арешту на майно боржника та його подальшої реалізації остаточне рішення суду буде виконане. Тож накладення та існування арешту на майно боржника до закінчення примусового виконання судового рішення має важливе значення для забезпечення виконання остаточного судового рішення та реального поновлення прав фізичних та юридичних осіб.

73. Із врахуванням наведеного, бракує підстав вважати, що державним виконавцем не дотримано справедливого балансу між суспільними та індивідуальними інтересами в контексті обмеження права боржника на мирне володіння своїм майном.

74. Водночас, встановлюючи, чи не змушений боржник нести надмірний індивідуальний тягар внаслідок такого обмеження, автори цієї окремої думки враховують, що арешт майна є заходом, який забезпечує збереження майна боржника з метою реального виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. В ситуації, коли бракує будь-якої можливості відновити виконавче провадження, відпадає і сама правова мета збереження арешту - забезпечення виконання судового рішення в примусовому порядку. Збереження арешту, накладеного на майно боржника, за таких умов свідчить, що особа позбавляється можливості вільно розпоряджатися своїм майном (у тому числі майном, набутим після винесення державним виконавцем постанови про арешт майна) без існування для цього правової мети, оскільки сам факт існування арешту не призведе до реального поновлення прав кредитора. За таких обставин особа змушена нести надмірний індивідуальний тягар.

75. Отже, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови, коли немає виконавчого провадження та майнових претензій з боку кредитора, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

76. Подібного підходу притримується Верховний Суд у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц

(провадження № 61-12997св21), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21).

77. Врахувавши усталену практику ЄСПЛ, яка є обов`язковою для застосування національними судами, вважаємо, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, коли немає актуального виконавчого провадження та можливості продовження виконання судового рішення у примусовому порядку, призводить до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

78. Автори цієї окремої думки погоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пунктах 68-72, в частині визначення суб`єктів, яким законом надано право скасовувати арешт.

79. Водночас враховуємо, що якщо заявник просить про зняття арешту, накладеного на майно під час здійснення виконавчого провадження, з інших підстав, ніж ті, які віднесені до повноважень виконавців, то оцінка наявності таких підстав для зняття арешту належить до компетенції суду відповідно до частини п`ятої статті 60 Закону № 606-XIV; частини п`ятої статті 59

Закону № 1404-VIII.

80. У справі, яка переглядалася судом касаційної інстанції, заявницею з урахуванням уточнень скарги питання про зняття арешту з майна ставилося не у зв`язку із порушенням порядку його накладення державним виконавцем, а через з порушенням її прав як власниці майна та браком підстав для збереження такого арешту протягом тривалого часу.

81. Враховуючи встановлені у справі обставини, а саме: відсутність відкритих виконавчих проваджень та фактичних майнових претензій стягувача (кредитора) до заявниці (у матеріалах справи немає заперечень Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на скаргу ОСОБА_1 ), вважаємо, що наявність протягом тривалого часу арешту, накладеного державним виконавцем на усе майно заявниці, без об`єктивної та передбачуваної можливості поновлення виконавчих проваджень за виконавчими листами, які повернуті, є невиправданим втручанням у її право на мирне володіння майном.

82. Оскільки у цій справі суд не встановив протиправності дій державного виконавця щодо незняття арешту з майна боржниці під час повернення виконавчого документа стягувачу, проте наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржниці за встановленими у справі обставинами становить невиправдане втручання у право заявниці на мирне володіння її власним майном, тому автори цієї окремої думки переконані, що з метою ефективного захисту прав заявниці арешт, накладений на її майно, підлягав скасуванню судом на підставі частини п`ятої статті 59 Закону №1404-VIII.

83. Підсумовуючи наведене, вважаємо, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 .

84. Велика Палата Верховного Суду мала правові підстави для скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового рішення про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 , скасування арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 , згідно з постановами про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Судді: О. В. Ступак

С. О. Погрібний

І. В. Ткач

О. С. Ткачук

Джерело:
ЄДРСР 128627136