Постанова ВП ВС щодо повернення у власність КПУ подарованого майна, застосування строків позовної давності, нікчемності договору та можливості суду самостійно збирати докази

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 924/971/23

провадження № 12-25гс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю. ,

судді-доповідача Ткача І. В. ,

суддів: Банаська О. О. , Власова Ю. Л. , Воробйової І. А. , Гриціва М. І. , Губської О. А. , Єленіної Ж. М. , Кишакевича Л. Ю. , Короля В. В. , Кравченка С. І. , Кривенди О. В. , Мазура М. В. , Мартєва С. Ю. , Пількова К. М. , Погрібного С. О. , Ступак О. В. , Ткачука О. С. , Шевцової Н. В. ,

за участю секретаря судового засідання Співака С. В. ,

представників учасників:

позивача - Вакуленко О. М. , Козиренка С. П. , Росохи С. В. ,

відповідача 1 - Бочуляка Ю. І. , Петровського Ю. І. , Савченко О. В. ,

відповідача 2 - не з`явилися,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Благодійної організації «Благодійний фонд «Відродження Хмельниччини»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 (головуючий суддя Мельник О. В. , судді Гудак А. В. , Олексюк Г. Є. )

за позовом Міністерства юстиції України

до Благодійної організації «Благодійний фонд «Відродження Хмельниччини», Комуністичної партії України

про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації,

УСТАНОВИЛА:

Стислий виклад позовних вимог

1. У вересні 2023 року Міністерство юстиції України (далі - Мін`юст, позивач) звернулося до суду з позовом, у якому просить з урахуванням заяви про зміну предмета позову визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення (далі - спірний договір), а саме приміщення офісу загальною площею 607,7 м2, що знаходиться за адресою: вул. Гагаріна, 4/1, м. Хмельницький, Хмельницька обл., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 257429368101 (далі - спірне нерухоме майно), укладений 05.08.2014 між Комуністичною партією України (далі - КПУ, відповідач 2) та Благодійною організацією «Благодійний фонд «Відродження Хмельниччини» (далі - БФ «Відродження Хмельниччини», відповідач 1, скаржник), посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Романішиним Я. О. та зареєстрований за № 1202, і скасувати державну реєстрацію прав БФ «Відродження Хмельниччини» на спірне нерухоме майно.

2. Позов аргументований тим, що за результатами вирішення судового спору про заборону діяльності КПУ, ініційованого у 2014 році Мін`юстом, рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14 заборонено діяльність КПУ та передано майно, кошти та інші активи партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави. У подальшому в ході виконання Мін`юстом судового рішення в частині передання майна партії встановлено, що після подання позову у справі № 826/9751/14 КПУ відчужила належне їй майно БФ «Відродження Хмельниччини» на підставі спірного договору, який, на переконання позивача, є фіктивним і на підставі цього підлягає визнанню недійсним.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 11.07.2014 Окружний адміністративний суд м. Києва відкрив провадження у справі № 826/9751/14 за позовом Мін`юсту та Державної реєстраційної служби України до КПУ про заборону діяльності політичної партії у зв`язку з порушенням статті 5 Закону України від 05.04.2001 № 2365-ІІІ «Про політичні партії в Україні».

4. 05.08.2014 року між КПУ в особі ОСОБА_31 (дарувальник) та БФ «Відродження Хмельниччини»в особі ОСОБА_32 (обдаровуваний) укладено спірний договір.

5. Відповідно до пункту 1 спірного договору КПУ подарувала (безоплатна передача майна у власність), а БФ «Відродження Хмельниччини»прийняв у дарунок офіс Хмельницького обласного комітету КПУ (спірне нерухоме майно).

6. Згідно з пунктом 2 спірного договору вказане майно належить дарувальнику на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно (серія САЕ № 960188 ), що видане 27.12.2013 Реєстраційною службою Хмельницького міськрайонного управління юстиції Хмельницької області, індексний номер 15557056.

7. У пункті 3 спірного договору сторони дійшли згоди оцінити подарунок у 494 100,00 грн. Відповідно до довідки № 197 від 04.06.2014 залишкова вартість майна, що є предметом цього договору, становить 494 100,00 грн.

8. Дарувальник свідчить, що згадане майно до цього часу нікому не продане, не подароване, не заставлене, у спорі і під забороною (арештом) не перебуває, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесене та вільне від будь-яких прав третіх осіб (пункт 4 спірного договору).

9. Дарувальник передав, а обдаровуваний прийняв відчужуване майно (ключі, документи на оплату комунальних послуг) (пункт 6 спірного договору).

10. У пункті 10 спірного договору сторони підтверджують, що спірний договір відповідає їхнім дійсним намірам і не носить характеру мнимого та удаваного договору, а також не є зловмисним договором.

11. Майно розташоване на земельній ділянці площею 0,04338 га, кадастровий номер 6810100000:01:009:0082, земельна ділянка орендується дарувальником на підставі договору оренди землі від 19.07.2012, що укладений між дарувальником та Хмельницькою міською радою.

12. Спірний договір посвідчено приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Романішиним Я. О. та зареєстровано в реєстрі за № 1202.

13. Спірний договір укладено менш як через місяць після відкриття судом провадження у справі № 826/9751/14 про заборону діяльності КПУ.

14. Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права станом на 26.06.2017 земельна ділянка площею 0,0438 га за адресою: м. Хмельницький, вул. Гагаріна, буд. 4/1 перебуває в оренді відповідача 1 на підставі договору від 13.01.2017. Як слідує з акта приймання-передачі вказаної земельної ділянки, підписаного представником відповідача 1 та міським головою, земельна ділянка передана для обслуговування офісу.

15. Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14 задоволено вказаний позов. Заборонено діяльність КПУ. Передано майно, кошти та інші активи КПУ, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

16. Під час виконання Мін`юстом судового рішення в частині передачі майна, коштів та інших активів забороненої судом КПУ, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави встановлено, що після подання позовної заяви Мін`юсту КПУ безоплатно відчужила спірне нерухоме майно на підставі спірного договору дарування.

17. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 15.08.2023 спірне нерухоме майно належить на праві власності БФ «Відродження Хмельниччини» на підставі договору дарування від 05.08.2014 № 1202 (дата реєстрації права власності - 05.08.2014). До того приміщення перебувало у власності КПУ на підставі свідоцтва про право власності від 27.12.2013.

18. Відповідач 1 долучив до матеріалів справи технічні умови від 01.06.2023 для проектування та приєднання водопостачання та водовідведення спірного нерухомого майна, договір від 27.07.2023 з МКП «Хмельницьководоканал», договір № 7481 від 01.08.2023 про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення із МКП «Хмельницьководоканал», договір на приєднання до газорозподільної системи від 12.06.2023 з АТ «ОГС «Хмельницькгаз», договір від 24.07.2023 з Управлінням поліції охорони щодо встановлення системи охоронної сигналізації у спірному нерухомому майні, договір від 01.09.2023 про централізовану охорону майна на об`єкті з реагуванням наряду поліції охорони.

19. ОСОБА_33 у заяві свідка від 04.10.2023 повідомив, що у грудні 2014 року після вторгнення росії на територію України він здійснив переїзд до Хмельницької області з м. Іловайська Донецької області та тимчасово проживав у спірному нерухомому майні, яке належить БФ «Відродження Хмельниччини». За час перебування в приміщенні, яке було облаштоване усім необхідним для забезпечення життєдіяльності, з 2015 року БФ «Відродження Хмельниччини» надавав безоплатні консультації, розміщував людей, які переїжджали до міста зі східних областей України. Окрім того, ОСОБА_33 зазначив, що благодійний фонд здійснював утримання приміщення та прибудинкової території, проводив поточний ремонт, а також з кінця лютого 2022 року почав розміщувати у спірному нерухомому майні значну кількість людей з інших областей.

20. ОСОБА_34 у заяві свідка від 05.10.2023 повідомив, що він у спірному нерухомому майні отримував безоплатну правову консультацію від БФ «Відродження Хмельниччини» та був свідком того, що фонд з 2014 року використовував орендоване приміщення, зокрема, розміщував переселенців зі сходу України, надавав різного роду допомогу малозабезпеченим особам, здійснював утримання приміщення та прибудинкової території, проводив поточний ремонт.

21. У матеріалах справи наявний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань, отриманий судом першої інстанції, щодо відомостей про БФ «Відродження Хмельниччини» станом на 13.09.2023, згідно з яким єдиним засновником (учасником), кінцевим бенефіціаром власником юридичної особи та керівником є ОСОБА_35 .

22. У матеріалах справи наявний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань, отриманий судом апеляційної інстанції. Згідно з указаним витягом керівником та засновником БФ «Відродження Хмельниччини» у період з 06.07.2012 по 10.04.2023 був ОСОБА_36 .

23. З урахуванням заяви ОСОБА_37 щодо реєстрації Хмельницької обласної організації КПУ від 28.12.1993 з додатками, зокрема протоколу № 1 першого пленуму та протоколу конференції Хмельницької обласної організації КПУ від 24.05.1997, витягу з протоколу конференції Хмельницької обласної організації КПУ від 28.05.2005, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_38 на момент укладення спірного договору був членом керівних органів Хмельницької обласної організації КПУ, а на цей час є головою комісії з припинення Хмельницької обласної організації КПУ згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань.

24. Місце реєстрації Хмельницької обласної організації КПУ збігається з місцезнаходженням спірного нерухомого майна.

Стислий виклад рішення суду першої інстанції

25. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 27.11.2023 у справі № 924/971/23 у задоволенні позову відмовив. Мотивував рішення так.

26. Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від установленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

27. Суд першої інстанції зауважив, що дії щодо розшуку майна заборонених політичних партій, у тому числі шляхом надіслання до державних органів, зокрема Агентства з розшуку та менеджменту активів (далі - АРМА), а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності запитів про надання інформації щодо майна політичної партії (але не виключно) покладено на Мін`юст. Таким чином, враховуючи мотиви звернення до суду з цим позовом, а саме повернення майна у власність КПУ з метою подальшого передання у власність держави, та повноваження Мін`юсту у цій процедурі, Господарський суд Хмельницької області виснував, що Мін`юст наділений правом на оскарження спірного договору, укладеного між відповідачами.

28. Суд зазначив, що відбувся перехід права власності на предмет договору дарування від дарувальника до обдаровуваного, що свідчить про настання правових наслідків, передбачених оскаржуваним договором. З пояснень сторін також убачається воля відповідачів саме на передання спірного майна від КПУ до БФ «Відродження Хмельниччини», за яким у подальшому також оформлено право користування земельною ділянкою під приміщенням офісу. На думку суду, зазначені обставини виключають фіктивність спірного договору, оскільки він спричинив правові наслідки, передбачені ним.

29. Водночас твердження позивача про реєстрацію місцезнаходження Хмельницької обласної організації КПУ та редакції газети «За правду» у спірному нерухомому майні не спростовує переходу права власності на приміщення офісу до відповідача 1.

30. Господарський суд Хмельницької області також звернув увагу, що з предмета позову у справі № 826/9751/14 не слідує, що позивачі у 2014 році заявляли вимогу про передання майна, коштів та інших активів КПУ, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави. Наслідок заборони політичної партії у вигляді переходу майна, коштів та інших активів політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави з`явився лише після внесення відповідних змін Законом України від 03.05.2022 № 2243-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій».

31. На момент укладення спірного договору як у позові у справі № 826/9751/14, так і в законодавстві України не існувало такого наслідку заборони політичної партії, як передання її майна державі. Позивач не надав доказів того, що, укладаючи спірний договір, відповідачі знали, допускали або повинні були допускати, що в разі потенційної заборони партії її майно буде передане державі, та відчужили таке майно з метою спричинення шкоди кредиторам.

32. Суд першої інстанції виходив з того, що втручання держави в мирне володіння майном повинне ґрунтуватись на законі. Саме лише припущення позивача про укладення між відповідачами оскаржуваного договору з іншою метою, ніж дарування, а саме для уникнення передачі майна державі внаслідок заборони партії на шкоду кредиторам, не може бути підставою для визнання недійсним спірного договору.

33. Оскільки суд у цьому випадку за результатами вирішення спору не встановив порушення права позивача (держави в особі позивача), Господарський суд Хмельницької області виснував, що немає підстав для вирішення питання про сплив позовної давності.

Стислий виклад постанови суду апеляційної інстанції

34. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 13.02.2024 у справі № 924/971/23 апеляційну скаргу Мін`юсту задовольнив. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.11.2023 у справі № 924/971/23 скасував та прийняв нове рішення про задоволення позову. Визнав недійсним спірний договір. Скасував рішення про державну реєстрацію прав БФ «Відродження Хмельниччини» на спірне нерухоме майно. Постанову мотивував так.

35. На Мін`юст покладені повноваження щодо вжиття заходів по розшуку майна КПУ. Оскільки звернення до суду із цим позовом спрямоване на повернення майна у власність КПУ з метою подальшого його передання у власність держави, то Мін`юст є заінтересованою особою у спірних правовідносинах. Отже, Мін`юст є належним позивачем у справі та наділений повноваженнями на звернення до суду із цим позовом.

36. Північно-західний апеляційний господарський суд зауважив, що станом на момент укладення оскаржуваного договору та після відкриття провадження у справі № 826/9751/14 Закон України «Про політичні партії в Україні» не містив норм, які б регулювали порядок використання майна та коштів політичної партії, діяльність якої заборонена. До того ж за нормами цього Закону заборона діяльності політичної партії веде до припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії.

37. Отже, станом на момент укладення спірного договору сторони могли передбачити, що в разі ухвалення рішення про заборону діяльності партії відбудеться припинення її діяльності, розпуск керівних органів та її обласних організацій, відповідно, керівні органи будуть позбавлені можливості вільно розпоряджатися своїм майном, а управління справами забороненої політичної партії перейде до ліквідатора (ліквідаційної комісії). Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, не буде передано учасникам юридичної особи, оскільки членство в політичній партії припинено.

38. Північно-західний апеляційний господарський суд виснував про відсутність мотивів укладати безоплатний договір про відчуження спірного нерухомого майна на користь третьої особи, окрім як уникнути можливості переходу права власності на майно політичної партії в разі заборони її діяльності судом.

39. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про пов`язаність сторін правочину та спільну реалізацію ними волевиявлення на свідоме зловживання правом на шкоду іншій особі, оскільки, діючи недобросовісно та зловживаючи правами на шкоду позивачу як кредитору, сторони правочину мали спільний умисел на використання договору дарування виключно з метою уникнути звернення стягнення на майно КПУ внаслідок заборони діяльності партії за рішенням суду.

40. Доводи відповідача 1 про реальність використання спірного приміщення у діяльності БФ «Відродження Хмельниччини», що підтверджується укладенням договору оренди землі № 149/01 від 13.01.2017, а також договорів з постачальниками відповідних комунальних послуг, апеляційний суд не взяв до уваги, оскільки вказані доводи не спростовують установлених судом обставин справи та висновків, викладених вище.

41. Апеляційний суд зауважив, що суд першої інстанції безпідставно надав перевагу заявам свідків як доказам проти інших доказів, які свідчать про наявність правових підстав для визнання недійсним спірного договору, що стало наслідком помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

42. Щодо позовної давності Північно-західний апеляційний господарський суд виходив з того, що Мін`юст, діючи в межах своїх повноважень та вживаючи заходів з розшуку майна політичної партії, міг дізнатись про наявність спірного нерухомого майна тільки після набрання рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14 законної сили та затвердження постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 № 896 Порядку переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень - тобто не раніше 27.07.2022. Оскільки позивач звернувся із цим позовом до суду 08.09.2023, апеляційний суд дійшов висновку, що Мін`юст звернувся з позовом у межах позовної давності, а відтак заява відповідача 1 про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.

Стислий виклад вимог касаційної скарги

43. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, БФ «Відродження Хмельниччини»звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 і залишити в силі рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.11.2023 у справі № 924/971/23.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи відповідача 1, який подав касаційну скаргу

44. БФ «Відродження Хмельниччини» зазначає, що суд апеляційної інстанції самостійно зібрав та доєднав до матеріалів справи нові докази, порушивши цим самим процесуальні норми.

45. Не доведено фіктивність спірного договору. Спірний договір дарування не відповідає жодній із ознак фіктивності правочину, оскільки зобов`язання сторін за вказаним договором виконані, зміст спірного договору відповідає намірам учасників правочину, при цьому сторонами договору не вчинялися дії, спрямовані на введення в оману третьої особи щодо фактичних обставин правочину. Жодних доказів того, що, укладаючи спірний договір, відповідачі знали, допускали або повинні були допускати, що у випадку потенційної заборони партії її майно буде передане державі, та саме з цією ціллю відчужили його, діючи з метою спричинення шкоди кредиторам, позивачем не надано.

46. Заборона політичної партії станом на момент укладення спірного договору не передбачала своїм наслідком передання майна, коштів або інших активів партії у власність держави. Застосовуючи положення Закону України від 03.05.2022 № 2243-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій» до спірного договору, позивач порушує положення частини першої статті 58 Конституції України.

47. БФ «Відродження Хмельниччини» реалізує правомочності власника майна. Скаржник навів достатньо доказів наявності договірних відносин з постачальниками відповідних комунальних послуг, які об`єктивно свідчать про реальність використання спірного приміщення у діяльності БФ «Відродження Хмельниччини», що не дає правових підстав для формування висновку про фіктивність укладення договору.

48. Задоволення позовних вимог щодо БФ «Відродження Хмельниччини», який є добросовісним набувачем указаного майна, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція відповідно), оскільки в такому випадку на скаржника буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

49. Спірний договір укладено у 2014 році, вказане свідчить про сплив позовної давності для звернення позивача до суду з вимогою про визнання такого договору недійсним.

50. БФ «Відродження Хмельниччини» посилається на неналежність та неефективність вимоги про скасування державної реєстрації речових прав.

51. Мін`юст не підтвердив порушення своїх прав та інтересів в результаті укладення спірного договору. У Мін`юсту відсутні повноваження на звернення до суду з відповідним позовом. Позивач діяв поза межами повноважень, визначених Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228, яким передбачено виключні випадки звернення з позовом на захист інтересів держави. Належним позивачем у цій справі є Фонд державного майна України.

Позиція інших учасників процесу

52. Від Мін`юсту надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить у її задоволенні відмовити, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 залишити без змін.

53. Мін`юст, зокрема, зауважує, що правовідносини з повернення у державну власність майна заборонених політичних партій регулюються спеціальним порядком. Відповідач 1 не надав доказів щодо перебування спірного майна будь-коли в державній власності. Оскільки спірне майно не перебувало в державній власності, не зареєстроване на праві власності (управління) за Фондом державного майна України, останній не уповноважений звертатись до суду з позовом про визнання недійсним правочину про відчуження цього майна.

54. На думку позивача, неможливість реалізації законодавчо визначених повноважень Мін`юстом щодо забезпечення переходу майна, коштів та інших активів у власність держави забороненої судом КПУ стало передумовою для звернення до суду.

55. Мін`юст стверджує про достатні підстави вважати, що сторони спірного договору знали заздалегідь, що цей договір не буде виконаний та має інші цілі, ніж ним передбачені. Крім цього позивач зауважує, що відповідач 2 відчужив спірне нерухоме майно після пред`явлення до нього позову про заборону діяльності; спірне нерухоме майно відчужене на підставі безвідплатного договору; спірне нерухоме майно відчужене на користь юридичної особи, керівником якої на момент відчуження спірного нерухомого майна був член керівних органів Хмельницької обласної організації КПУ, тобто член КПУ та керівник підпорядкованої організації партії; дарувальник продовжив використовувати спірне нерухоме майно після переходу права власності на нього.

56. Отже, суд апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів дійшов правильного висновку про наявність у спірному договорі ознак фіктивності та фраудаторності та, як наслідок, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

57. Доводи касаційної скарги стосовно процесуальних порушень судом апеляційної інстанції щодо самостійного збору та приєднання до справи нових доказів є необґрунтованими та безпідставними.

58. Мін`юст не знав і не повинен був знати про повний перелік майна, належного КПУ з 2014 року, та звернувся з цим позовом у межах строків, передбачених чинним законодавством для захисту порушеного права. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач звернувся з позовом у межах строків позовної давності, є законним та обґрунтованим.

59. 09.04.2025 до Великої Палати Верховного Суду, в порядку частини п`ятої статті 161 ГПК України, надійшли додаткові пояснення БФ «Відродження Хмельниччини», зокрема щодо визнання спірного договору нікчемним на підставі статті 228 ЦК України. Так, БФ «Відродження Хмельниччини» вважає, що у цій справі відсутні підстави для визнання спірного договору недійсним, оскільки майно ніколи не належало державі, а сам договір не мав на меті знищення чи пошкодження майна, що підтверджується його збереженням через 11 років. На момент укладення спірного договору та подання позову про заборону партії законодавство не передбачало переходу майна у власність держави у випадку заборони політичної партії. Презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України) та принцип свободи договору (статті 3, 627 ЦК України) виключають нікчемність цього договору, оскільки він відповідав чинному законодавству на момент його укладення. Суд, хоч і має право враховувати нікчемність правочину за власною ініціативою (ex officio), проте не може виходити за межі заявлених позовних вимог, тоді як у цій справі підстави для визнання спірного договору нікчемним відсутні.

60. 14.04.2025 до Великої Палати Верховного Суду, в порядку частини п`ятої статті 161 ГПК України, надійшли додаткові пояснення Мін`юсту, зокрема щодо визнання спірного договору нікчемним на підставі статті 228 ЦК України. Позивач вважає, що спірний договір був укладений КПУ з метою уникнення передачі майна у власність держави, що порушує публічний порядок та суперечить інтересам держави й суспільства. Укладення правочину всупереч законодавству та статуту КПУ, а також наявність відповідного умислу, свідчать про його нікчемність згідно зі статтями 203, 215 та 228 ЦК України. Отже, якщо суд виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

61. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 22.02.2024 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою БФ «Відродження Хмельниччини» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 у справі № 924/971/23.

62. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 07.05.2024 передав справу № 924/971/23 на розгляд Великої Палати Верховного Судуна підставі частин третьої та п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі ? ГПК України).

63. Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив таке.

64. У справі, яка розглядається, суду необхідно вирішити питання щодо належності способу захисту інтересів держави Мін`юстом у подібних правовідносинах.

65. Звертаючись із позовом у межах цієї справи, Мін`юст указав, що на нього покладені повноваження щодо вжиття заходів по розшуку майна забороненої політичної партії, складення та затвердження переліку її майна, а отже, Мін`юст є заінтересованою особою у спірних правовідносинах щодо визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації прав на спірне нерухоме майно шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення, з метою подальшого забезпечення передачі його у власність держави.

66. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду звернув увагу на законодавчо визначені обмежені функції, які реалізує Мін`юст у спірних правовідносинах (розшук майна та затвердження переліку такого майна). Заходи щодо державної реєстрації речових прав на таке майно здійснює Фонд державного майна України. Отже, маючи на меті повернути спірне майно у попередній стан, Мін`юст не може звернутися з вимогами про витребування такого майна.

67. До того ж згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду (постанови від 20.03.2019 у справі № 587/2110/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 387/515/18), крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України; далі ? ЦК України). Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони (сторони) мали до вчинення правочину.

68. Водночас Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц зазначила, що якщо на виконання спірного правочину товариство сплатило кошти або передало інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення само собою не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

69. Реституція - це спеціальна форма відновлення становища, що існувало до порушення, сутність якої полягає в поверненні сторін правовідносин у стан, який передував вчиненню певної протиправної дії. Виділяють реституцію володіння (повернення кожною зі сторін недійсного правочину того, що така сторона за ним отримала) або компенсаційну реституцію ? відшкодування (в грошовій чи негрошовій формі) вартості одержаного в разі неможливості його повернення в натурі.

70. У межах цієї справи встановлено обставини реального виконання спірного договору, за результатом якого передано майно, а також здійснено реєстрацію за благодійною організацією права власності на таке майно, у зв`язку із чим ефективним способом захисту виходячи з правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, буде визнання недійсним договору дарування в поєднанні з вимогою про витребування майна з володіння відповідача.

71. Проте колегія суддів, розуміючи, що Велика Палата Верховного Суду не формулює абстрактних висновків, а лише в контексті конкретних обставин справи, вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в пункті 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, уточнивши його, що такий спосіб є ефективним у разі звернення з позовом сторони договору, а не будь-якої заінтересованої особи, оскільки вказаний висновок без такої конкретизації дає можливість застосувати його до невизначеної кількості позовів, у яких предметом є визнання недійсними договорів, без урахування специфіки конкретних правовідносин.

72. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважує, що, попри наявність обставин виконання спірного договору та передачі майна, ефективним способом захисту буде визнання спірного договору недійсним та скасування державної реєстрації права у випадку, якщо позивач (Мін`юст) не має на меті набути право власності на таке майно, а лише відновити становище, яке існувало до укладення договору, а тому висновок, викладений у справі № 522/22473/15-ц, обмежує права та обов`язки Мін`юсту щодо захисту прав держави у спірних правовідносинах.

73. Також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що у цій справі наявна виключна правова проблема.

74. Щодо кількісного критерію колегія суддів зазначає, що на розгляді в судах усіх інстанцій як господарської юрисдикції, так і загальної юрисдикції перебуває численна кількість аналогічних справ за позовами Мін`юсту про визнання недійсними договорів дарування та скасування державної реєстрації прав.

75. Стосовно якісного критерію Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду звертає увагу на те, що від вирішення правової проблеми щодо можливості звернення Мін`юсту з вимогами про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації прав як ефективного та належного способу захисту під час виконання функцій, визначених статтею 21 Закону України «Про політичні партії в Україні», залежатиме правильність розгляду таких видів спорів, а також їх вирішення сприятиме формуванню однозначної практики судів з цього питання. Крім того, наявність загальних висновків Великої Палати Верховного Суду щодо способів захисту (визнання недійсними договорів і скасування державної реєстрації прав) без конкретизації таких висновків з урахуванням комплексної особливості спірних відносин може призвести до розходжень у судовій практиці.

76. Зважаючи на викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України з огляду на необхідність відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, шляхом уточнення його таким чином, що такий спосіб є ефективним у разі звернення з позовом сторони договору, а не будь-якої заінтересованої особи, а також згідно із частиною п`ятою статті 302 ГПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему щодо можливості Мін`юсту під час виконання функцій, визначених у статті 21 Закону України «Про політичні партії в Україні», звернутися з вимогами про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації прав на майно забороненої політичної партії, відчужене третій особі.

77. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 26.06.2024 прийняла до розгляду справу № 924/971/23 на підставі частин третьої та п`ятої статті 302 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані положення законодавства

Щодо меж розгляду справи в суді касаційної інстанції

78. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (частини перша - третя статті 300 ГПК України).

79. Керуючись зазначеними приписами процесуального закону Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо наявності підстав у Мін`юсту на звернення з позовом

80. БФ «Відродження Хмельниччини», зокрема, посилається на те, що Мін`юст не підтвердив порушення своїх прав та інтересів у результаті укладення спірного договору, позивач не є стороною спірного договору, у Мін`юсту немає повноважень на звернення до суду з відповідним позовом. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

81. У цій справі Мін`юст на вирішення суду передав питання щодо наявності підстав для визнання недійсним спірного договору.

82. Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

83. Згідно із частиною першою статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

84. У частині четвертій статті 56 ГПК України встановлено, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

85. У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах своєї компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункті 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, пункті 21 постанови від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункті 35 постанови від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, пункті 8.5 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункті 8.16 постанови від 05.10.2022 у справі № 923/199/21).

86. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах [див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і № 922/1830/19 (пункт 7.2)]. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3)].

87. Мін`юст є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

88. Повноваження Мін`юсту визначаються Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 (далі - Положення № 228).

89. Абзацом другим пункту 1 Положення № 228, зокрема, передбачено, що Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що, серед іншого, забезпечує формування та реалізацію державної політики з питань реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань. Згідно з пунктом 3 цього Положення основними завданнями Мін`юсту є, зокрема, забезпечення формування та реалізації державної політики з питань реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань. Отже, Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики з питань реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань.

90. Одним з основних завдань Мін`юсту є забезпечення самопредставництва Мін`юсту як органу державної влади, який у випадках, передбачених законом, бере участь у справах та діє в судах України від імені та в інтересах держави (підпункт 4 пункту 3 Положення № 228).

91. Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, бере участь у справах, діє в судах України від імені та в інтересах держави у випадках, передбачених законом (підпункт 541 пункту 4 Положення № 228).

92. Отже, Мін`юст є органом держави, який наділений повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах, діяти від імені та в інтересах держави в судах України, зокрема звертатися з позовами.

93. Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України).

94. За змістом статті 215 ЦК України на звернення з позовом про визнання недійсним оспорюваного правочину, а також застосування наслідків нікчемного правочину мають право сторони правочину та заінтересовані особи.

95. Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи».

96. Власний інтерес заінтересованої особи може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц, від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19).

97. Тобто у випадку, зокрема, наявності інтересу держави у перебуванні предмета спірного договору у власності конкретної особи Мін`юст в межах своїх повноважень може звертатись з відповідним позовом на захист такого інтересу держави.

98. Скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що належним позивачем у цій справі є Фонд державного майна України. Мін`юст не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень (Фонд державного майна України), який може захищати інтереси держави.

99. На обґрунтування цих доводів скаржник посилається на частину другу статті 19 Конституції України, частину першу статті 1, пункти 3, 5 частини першої статті 4, абзац двадцять сьомий пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про Фонд державного майна України», пункт 4 Порядку № 896.

100. Велика Палата Верховного Суду на підставі аргументів, викладених нижче, дійшла висновку, що належним державним органом, наділеним повноваженнями (компетенцією) звертатися з позовом у цій справі, є Мін`юст.

101. Мін`юст у цій справі звернувся з позовом до суду у вересні 2023 року.

102. На момент звернення Мін`юсту до суду була чинною редакція Закону України «Про політичні партії в Україні», відповідно до частини четвертої статті 21 якої у разі заборони судом політичної партії майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень переходять у власність держави, про що зазначається у рішенні суду. Перехід такого майна, коштів та інших активів у власність держави забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

103. Отже, Законом України «Про політичні партії в Україні» визначено, що перехід майна, коштів та інших активів політичної партії у власність держави у разі заборони судом політичної партії забезпечує Мін`юст.

104. За змістом підпункту 8335 пункту 4 Положення № 228 Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань вживає заходів до розшуку майна забороненої судом політичної партії; затверджує перелік майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, що передається у власність держави.

105. Задля виконання частини четвертої статті 21 Закону України «Про політичні партії в Україні» Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.2022 затвердив Порядок переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 № 896 (далі - Порядок № 896).

106. Як зазначено у пункті 1 Порядку № 896, цей Порядок визначає механізм виконання рішення суду про заборону політичної партії в частині переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень (далі - майно політичної партії).

107. Відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 Порядку № 896 після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави, Мін`юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін`юст.

Не пізніше трьох робочих днів з дня отримання рішення суду Мін`юст надсилає до державних органів, зокрема АРМА, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності запити про надання інформації щодо майна політичної партії, які протягом п`яти робочих днів з дня отримання запиту зобов`язані надати запитувану інформацію.

108. Відповідно до абзаців першого та третього пункту 3 Порядку № 896 за результатами заходів із розшуку майна політичної партії Мін`юст складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого у власність держави. У разі виявлення майна політичної партії після затвердження переліку майна Мін`юст невідкладно вносить до нього відповідні зміни.

109. Згідно з приписами пункту 4 Порядку № 896 у разі коли перелік майна містить відомості про цінні папери, корпоративні права, нерухоме або рухоме майно (крім об`єктів права інтелектуальної власності, земельних ділянок та коштів), то уповноваженим органом управління таким майном є Фонд державного майна. Мін`юст протягом 10 робочих днів з дня затвердження переліку майна надсилає його копію та копію рішення суду Фонду державного майна як уповноваженому органу управління цим майном. Фонд державного майна після отримання від Мін`юсту копії переліку майна та копії рішення суду протягом 10 робочих днів вживає заходів до державної реєстрації речових прав на таке майно та/або заходів з прийняття до сфери свого управління відповідних цінних паперів, корпоративних прав.

110. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що законодавством встановлено, що Мін`юст є державним органом, який забезпечує перехід майна забороненої судом політичної партії у власність держави. Після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії Мін`юст вживає заходів щодо розшуку майна політичної партії, за результатом заходів із розшуку майна складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого у власність держави.

111. Якщо перелік майна містить відомості, зокрема, про нерухоме майно, то Мін`юст надсилає копію переліку майна та копію рішення суду Фонду державного майна України як уповноваженому органу управління цим майном.

112. Отже, Фонд державного майна України здійснює управління майном забороненої політичної партії після вжиття Мін`юстом заходів щодо розшуку майна політичної партії та затвердження переліку майна.

113. До моменту затвердження Мін`юстом переліку майна політичної партії, переданого у власність держави, органом, уповноваженим забезпечувати перехід такого майна у власність держави (зокрема і в разі необхідності звернення до суду), є Мін`юст.

114. Натомість згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про Фонд державного майна України»Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері, зокрема, управління об`єктами державної власності. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» до основних завдань Фонду державного майна України належить, зокрема, управління об`єктами державної власності.

115. Тобто повноваження Фонду державного майна України стосуються майна, що перебуває у державній власності. Фонд державного майна України набуває повноважень з управління об`єктами державної власності після передачі майна у власність держави.

116. Ураховуючи наведене та беручи до уваги викладені у позовній заяві підстави та мету звернення з позовом - забезпечення передання спірного нерухомого майна у власність держави, Велика Палата Верховного Суду вважає, що держава має інтерес у спірних правовідносинах. Мін`юст є державним органом, наділеним повноваженнями на звернення до суду із цим позовом в інтересах держави як орган, на який покладено повноваження щодо вжиття заходів з розшуку майна забороненої політичної партії, складення та затвердження переліку майна політичної партії, переданого у власність держави.

Щодо правової кваліфікації спірного договору

117. Для захисту інтересів держави Мін`юст просить визнати недійсним спірний договір та скасувати державну реєстрацію прав БФ «Відродження Хмельниччини» на спірне нерухоме майно. Мін`юст зазначає, що з метою захисту порушеного інтересу держави обрав спосіб захисту, передбачений пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України, оскільки вважає, що це відновить становище, яке існувало до порушення. Як на правову підставу позову Мін`юст посилається на статті 203, 215 та 234 ЦК України.

118. Вимоги мотивує тим, що у 2014 році Мін`юст звернувся до суду з позовом про заборону діяльності КПУ у зв`язку з порушенням партією статті 5 Закону України «Про політичні партії в Україні», чинної на момент подання позовної заяви.

119. Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14, яке набрало законної сили 27.07.2022, позов Мін`юсту задоволено. Заборонено діяльність КПУ. Передано майно, кошти та інші активи КПУ, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

120. Відповідно до Порядку № 896 після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави, Мін`юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін`юст.

121. Мін?юст зауважив, що за результатами опрацювання відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що після відкриття 11.07.2014 судом провадження в адміністративній справі про заборону КПУ, остання відчужила близько 150 об`єктів нерухомості (адміністративні будівлі, житлові будинки, квартири, земельні ділянки), зокрема й спірне нерухоме майно на підставі спірного договору.

122. Набувачем спірного нерухомого майна став БФ «Відродження Хмельниччини», керівником, засновником, представником якого з 06.07.2012 був ОСОБА_36 . З 10.04.2023 керівник ОСОБА_35 .

123. Водночас відповідно до відомостей з Єдиного реєстру громадських формувань ОСОБА_36 є членом керівних органів та головою комісії з припинення Хмельницької обласної організації КПУ. При цьому місце реєстрації Хмельницької обласної організації КПУ збігається з місцезнаходженням спірного нерухомого майна.

124. Укладення спірного договору, за твердженнями Мін`юсту, пов`язане з протиправною діяльністю політичної партії та має на меті уникнення передачі майна у власність держави.

125. Північно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 13.02.2024 у цій справі дійшов висновку, що укладений між відповідачами договір дарування від 05.08.2014 містить ознаки фіктивного та фраудаторного правочину, тобто є таким, який укладено на шкоду кредиторам, та укладений з порушенням вимог пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України і частин третьої, шостої статті 13 ЦК України, оскільки вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом, а тому наявні правові підстави для визнання його недійсним з моменту укладення та, відповідно, задоволення вказаної позовної вимоги.

126. Щодо правової кваліфікації спірного договору Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

127. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову потрібно відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Такий підхід є сталим та знайшов відображення, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження 12-15гс19, пункт 7.43) від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункти 81, 83, 84), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 95), від 22.10.2022 у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21, пункт 102), від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23, пункт 221).

128. Принцип jura novit curia («суд знає закони»), зокрема, полягає у тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum dabo tibi ius).

129. Неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

130. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

131. У зв`язку із цим посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню у цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні пред`явленого позову, оскільки при вирішенні справи суд враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог.

132. Тож для суду під час визначення меж судового розгляду є визначальними фактичні підстави позову, наведені у поданій позивачем позовній заяві. На противагу фактичним підставам позову суд у його процесуальній діяльності не обмежують визначені позивачем правові підстави позову, оскільки саме суд зобов`язаний здійснити правову кваліфікацію обставин справи під час вирішення спору.

133. Мін`юст у позовній заяві та впродовж розгляду справи, у тому числі в суді касаційної інстанції, неодноразово звертає увагу на обставини, встановлені у рішенні Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14, та зазначає про антиконституційну діяльність КПУ, яка несла загрозу безпеці держави, суверенітету та територіальній цілісності держави, спрямована на незаконне захоплення державної влади. Просить визнати недійсним спірний договір з огляду на те, що КПУ здійснила відчуження спірного майна з порушенням закону для уникнення застосування наслідків заборони діяльності партії.

134. Здійснюючи правову кваліфікацію правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

135. Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).

136. Згідно з положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

137. Стаття 216 ЦК України визначає правові наслідки недійсності правочину. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України).

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частина п`ята статті 216 ЦК України).

138. Отже, якщо правочин є оспорюваним, то такий правочин визнається недійсним судом (якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом). Натомість нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом, такий правочин не породжує будь-яких прав та обов`язків. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його вчинення, не потребує окремого судового рішення про визнання його недійсним. Суд констатує нікчемність правочину у межах розгляду конкретної справи та застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

139. Відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

140. Термін «публічний порядок» необхідно розуміти як оціночний критерій, елементи якого закріплені в публічно-правових нормативних актах держави, що визначають основи державного ладу, політичної системи та економічної безпеки держави. Тому правовий захист не надається жодним правам чи інтересам, які могли б виникнути з дії, що порушує публічний порядок.

141. У постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15 зроблено висновок про те, що статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.

142. Суд також зазначив, що, виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. Водночас категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

143. З огляду на зазначене, Верховний Суд України виснував, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

144. Питання застосування статті 228 ЦК України досліджувалося і Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, у якій зазначено, що необхідно враховувати логіку викладу норм у цій статті в цілому, а саме закладену там ієрархію цінностей: у частині першій йдеться про охоплені категорією публічного порядку цінності засадничого значення для суспільства, які є очевидними (у балансі приватного і публічного інтересів тут з очевидністю переважає загальний, публічний інтерес настільки, що існування приватного інтересу може навіть не визнаватись); натомість у частині третій йдеться про інтереси держави, суспільства, його моральні засади, які підлягають встановленню, оцінці і, якщо вони переважатимуть приватний інтерес, на задоволення якого був укладений правочин, він може бути визнаний недійсним.

145. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що у правовій державі інтереси держави повинні відповідати інтересам суспільства та не можуть їм суперечити. Ті з інтересів суспільства, які становлять власне його фундамент, становлять публічний порядок. Тобто інтереси суспільства і публічний порядок співвідносяться як родове і видове поняття: забезпечення публічного порядку завжди в інтересах суспільства, однак не все, що становить інтерес суспільства, становить публічний порядок. Його становлять лише фундаментальні цінності.

146. Для цінностей, які охоплюються категорією публічного порядку, також характерна більша стабільність. Як правило, відсутня соціальна дискусія стосовно зміни цих цінностей, а держава без ініціювання такої дискусії не може навіть законом втрутитись у них. Кожен член суспільства як колективний носій цих засадничих цінностей, що становлять публічний порядок, усвідомлює їх значення. Очевидність цих цінностей для кожного члена суспільства обумовлює те, що правочин, який їх порушує, є нікчемним, тобто будь-яка особа може дійти висновку про його недійсність без потреби у рішенні суду, яким би той визнавав його недійсним, зважуючи приватний і публічний інтереси.

147. До таких цінностей безумовно належать суверенітет, територіальна цілісність і конституційний лад держави, безпека життя і здоров`я населення, основоположні права і свободи людини.

148. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на особливість правовідносин, в яких беруть участь політичні партії.

149. Загальні засади утворення і діяльності політичних партій визначені Конституцією України.

150. Громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах (частини перша, друга статті 36 Конституції України).

151. Статтею 37 Конституції України встановлено, що утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров`я населення, забороняються.

152. Конституційний Суд України у Рішенні від 12.06.2007 № 2-рп/2007 зазначив, що політичні партії забезпечують участь громадян України в політичному житті суспільства, впливають на державну владу, беруть участь у формуванні органів влади і контролі за їх діяльністю.

153. Відповідно до статті 2 Закону України «Про політичні партії в Україні» (тут і далі, якщо окремо не зазначено інше, - в редакції на дату укладення спірного договору) політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об`єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

154. Основний статус політичної партії - публічно-правовий. Політична партія є важливим інститутом представницької демократії, за допомогою якого громадяни беруть участь в політичному житті суспільства та управлінні державою. Політичні партії беруть участь у виборах та формуванні влади, сприяють вираженню політичної волі громадян.

155. За змістом пункту 11 статті 92 Конституції України засади утворення і діяльності політичних партій віднесено до найважливіших суспільних відносин, які визначаються виключно законами України. Конституційний Суд України зазначає, що політичні партії забезпечують участь усіх громадян України у політичному житті суспільства, впливають на державну владу, беруть участь у формуванні органів влади і контролі за їх діяльністю. Можливість належного функціонування політичних партій у суспільстві є однією із загальних засад конституційного ладу держави, складовою якого є суспільний лад.

156. Отже, діяльність політичних партій спрямована на реалізацію публічного інтересу, зокрема вплив на формування державної політики та управління, та безумовно пов`язана з основними політичними процесами у державі, невід`ємною частиною яких є збереження та розвиток української державності в умовах незалежності з урахуванням закріплених у Конституції України принципів, порушення яких у діяльності політичних партій в силу приписів статті 37 Конституції України не допускається.

157. Діяльність політичних партій підлягає державному контролю. Право політичних партій набувати, володіти та розпоряджатися майном піддається законодавчим обмеженням, що зважаючи на значимість політичних партій в політичному житті суспільства повинно слугувати додатковою гарантією їх законної діяльності.

158. Враховуючи те, що основною метою діяльності політичних партій є сприяння формуванню та вираженню політичної волі громадян, участь у виборах та інших політичних заходах, здійснення володіння, користування та розпоряджання майном політичних партій повинно здійснюватися для досягнення зазначеної мети.

159. Згідно з частиною четвертою статті 11 Закону України «Про політичні партії в Україні» після реєстрації політична партія набуває статусу юридичної особи.

160. Закон наділяє політичну партію статусом юридичної особи для виконання політичною партією передусім публічно-правових функцій, спрямованих на досягнення мети створення політичної партії.

161. Тобто будучи суб`єктом публічно-правових відносин, у приватноправових відносинах політична партія бере участь виключно у тій мірі, яка необхідна для забезпечення її існування та діяльності як суб`єкта публічно-правових відносин.

162. Правосуб`єктність політичної партії як юридичної особи є спеціальною, вона підпорядкована меті участі такої організації у публічних відносинах, пов`язаних зі здобуттям публічної влади, та інших суспільно важливих для держави відносинах.

163. Статтею 14 Закону України «Про політичні партії в Україні» визначено, що держава гарантує політичним партіям право на кошти та інше майно для здійснення своїх статутних завдань. Політичні партії є неприбутковими організаціями. Політичні партії для здійснення своїх статутних завдань мають право на власне рухоме і нерухоме майно, кошти, обладнання, транспорт, інші засоби, набуття яких не забороняється законами України.

164. Використання належного політичній партії майна (коштів) не з метою реалізації її статутних завдань суперечить приписам статті 14 Закону України «Про політичні партії в Україні». Це означає, що відчуження майна політичної партії повинно відповідати публічним цілям партії, тобто фінансувати її політичну, організаційну чи соціальну діяльність.

165. Згідно з частиною першою статті 23 Закону України «Про політичні партії в Україні» політичні партії припиняють свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) або в разі заборони її діяльності чи анулювання реєстраційного свідоцтва в порядку, встановленому цим та іншими законами України.

166. Рішення про реорганізацію чи саморозпуск приймається з`їздом (конференцією) політичної партії відповідно до статуту політичної партії. Одночасно з прийняттям такого рішення з`їзд (конференція) політичної партії приймає рішення про використання майна та коштів політичної партії на статутні чи благодійні цілі (частина друга статті 23 Закону України «Про політичні партії в Україні»).

167. З наведених приписів нормативних актів слідує, що законодавство встановлює обмеження та заборони щодо розпорядження майном політичних партій. Майно, що належить політичній партії, повинно використовуватися з метою реалізації статутних завдань політичної партії, таке майно може передаватися на благодійні цілі лише у разі припинення діяльності політичної партії шляхом реорганізації чи саморозпуску.

168. Законодавство виключає можливість розподілу майна, що належить політичній партії як неприбутковій організації, між її засновниками або учасниками (членами). Учасники політичних партій не мають майнових прав на майно політичної партії, навпаки, вони вносять обов`язкові членські внески на створення та діяльність партії. Майно політичної партії не може переходити її членам, у тому числі і у разі припинення діяльності політичної партії.

169. Суди в цій справі встановили, що керівником та засновником БФ «Відродження Хмельниччини» у період з 06.07.2012 до 10.04.2023 був ОСОБА_38 , який на момент укладення спірного договору дарування був членом керівних органів Хмельницької обласної організації КПУ, а на цей час є головою комісії з припинення Хмельницької обласної організації КПУ згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань. Суди також установили, що місце реєстрації Хмельницької обласної організації КПУ збігається з місцезнаходженням спірного нерухомого майна. Тобто майно політичної партії було безоплатно відчужено пов'язаній особі, яка була членом політичної партії та займала одну з керівних посад.

170. На переконання Великої Палати Верховного Суду, передача КПУ спірного нерухомого майна в дар БФ «Відродження Хмельниччини», керівником та засновником якого є член керівних органів Хмельницької обласної організації КПУ, тобто пов`язана з дарувальником особа, свідчить про недобросовісну поведінку сторін спірного правочину. Укладення спірного договору дарування спрямоване на збереження контролю над майном політичної партії пов`язаною особою, яка входить до складу керівних органів політичної партії.

171. Для належної правової кваліфікації спірного договору дарування важливою є оцінка обставин, за яких такий договір було укладено, а саме після початку провадження у справі № 826/9751/14 про заборону діяльності КПУ.

172. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що розпорядження майном КПУ не для здійснення статутної діяльності та всупереч закону обумовлено й загрозою заборони КПУ, яка існувала на момент вчинення спірного договору.

173. Правовідносини, що є предметом розгляду в цій справі, виникли у зв`язку із подіями Революції гідності та подальшою забороною в Україні антиукраїнських політичних партій, діяльність яких створювала загрозу державній безпеці, суверенітету, територіальній цілісності України, а також правам і свободам людей.

174. Суспільно-політичний контекст діяльності КПУ в зазначений період розвитку української державності був предметом дослідження Окружного адміністративного суду міста Києва, який 11.07.2014 відкрив провадження у справі № 826/9751/14 за позовом Мін?юсту, Державної реєстраційної служби України до КПУ. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивачі у вказаній справі просили заборонити діяльність КПУ та передати майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

175. Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14 вказаний позов задоволено. Мотивуючи це рішення, суд зазначив, що з огляду на ситуацію, яка склалася в Україні, а саме: анексію Автономної Республіки Крим російською федерацією, сепаратистські дії бойовиків на сході України, незаконне проголошення Донецької та Луганської народних республік, антиконституційна діяльність КПУ в особі не лише її керівників (лідерів), а і рядових членів, є загрозою безпеки держави, суверенітету і територіальної цілісності, сприяє незаконному захопленню державної влади.

176. Адміністративний суд констатував, що в діях КПУ та її учасників (очільників) простежується виправдування окупаційних дій російської федерації українськими політиками у медійному просторі, що є неприпустимим та свідчить про діяльність, яка заборонена згідно зі статтею 5 Закону України «Про політичні партії в Україні» як така, що спрямована на завдання шкоди державній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України.

177. Ураховуючи пряму військову агресію з боку російської федерації, зважаючи на антиукраїнську політичну та організаційну діяльність, пропаганду війни, реальні загрози порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, а також дії, спрямовані на незаконне захоплення державної влади, демонстрацію проявів колабораціонізму, насильства, поширення відомостей про виправдування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, діяльність КПУ, за висновком суду у справі № 826/9751/14, має бути заборонена.

178. Отже, суд в межах справи № 826/9751/14 встановив обставини, які свідчать про те, що діяльність КПУ становить реальну загрозу конституційному ладу та основним правам і свободам громадян України, а також спрямована на завдання шкоди державній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України.

179. Повертаючись до оцінки обставин, які свідчать про порушення публічного порядку, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що публічним порядком є публічно-правові відносини, які мають імперативний характер та визначають основи суспільного ладу держави.

180. Складовою публічного порядку, зокрема, є правовідносини, пов`язані з належним функціонуванням політичної системи, включно з використанням політичними партіями майна на цілі, пов`язані з законною діяльністю політичних партій.

181. Як уже зазначалося, держава гарантує політичним партіям право на кошти та інше майно винятково для здійснення правомірної діяльності, спрямованої на реалізацію мети діяльності політичної партії, визначеної статтею 2 Закону України «Про політичні партії в Україні». Це означає, що розпорядження майном повинно відповідати цілям партії, тобто фінансувати її політичну, організаційну чи соціальну діяльність, яка у свою чергу не повинна суперечити приписам статті 37 Конституції України.

182. Спірний договір дарування укладений 05.08.2014, тобто вже після відкриття провадження у справі № 826/9751/14 та після настання обставин (здійснення політичною партією забороненої діяльності), які стали підставою для порушення питання про заборону КПУ.

183. Укладаючи спірний договір, КПУ знала про звернення Мін`юсту з позовом про заборону діяльності КПУ та усвідомлювала наслідки можливого задоволення адміністративного позову (втрата контролю над майном та іншими активами партії). Внаслідок вчинення правочину відбулося відчуження майна, призначеного для здійснення статутної діяльності політичної партії, всупереч закону, з умислом на укладення правочину з протиправною метою.

184. Виходячи з обставин справи, сторони спірного договору дарування усвідомлювали протиправність вчинення такого правочину і суперечність його мети публічному порядку (публічно-правовим відносинам, які визначають основи суспільного ладу держави) та свідомо допускали настання протиправних наслідків.

185. Підсумовуючи викладене вище слід дійти висновку, що укладаючи спірний договір дарування КПУ діяла всупереч вимогам статті 14, частини другої статті 23 Закону України «Про політичні партії в Україні». Як діяльність політичної партії, яка завдає шкоди державній безпеці, так і розпорядження майном політичної партії не у спосіб і не для мети, визначеної законом, є порушенням публічного порядку.

186. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що нікчемний правочин є недійсним уже в момент свого вчинення (ab initio) і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто ні для кого не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

187. Подібний висновок міститься й у пункті 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16, у якому зазначено, що правочин є нікчемним з моменту його вчинення незалежно від пред`явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін; бажання сторін про визнання його дійсним до уваги не беруться, оскільки такий правочин суперечить нормам закону.

188. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду констатує, що спірний договір є нікчемним на підставі приписів частин першої, другої статті 228 ЦК України як такий, що порушує публічний порядок.

Щодо способів захисту порушеного права

189. Для захисту інтересів держави Мін`юст просить визнати недійсним спірний договір та скасувати державну реєстрацію прав БФ «Відродження Хмельниччини» на спірне нерухоме майно. Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зауважити таке.

190. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам [подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)].

191. У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

192. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то зазначає про це у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19).

193. Велика Палата Верховного Суду вкотре наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечувати відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу (пункт 33.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19).

194. З огляду на викладене вимога позову про визнання нікчемного спірного договору недійсним задоволенню не підлягає саме з підстав її невідповідності критеріям ефективності та належності способів захисту порушеного права.

195. Водночас відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

196. Тобто для ефективного захисту інтересу держави у цій справі необхідно повернути спірне нерухоме майно у власність КПУ, тим самим застосувавши наслідки недійсності нікчемного договору.

197. Саме застосування наслідків недійсності правочину (реституція) як юридичний наслідок констатації нікчемності договору є належним та ефективним способом захисту порушеного права держави в цій справі.

198. Заявляючи вимогу про скасування державної реєстрації прав БФ «Відродження Хмельниччини» на спірне нерухоме майно, Мін`юст має на меті повернути таке майно КПУ.

199. В силу абзаців другого, третього частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скасування державної реєстрації прав БФ «Відродження Хмельниччини» на спірне нерухоме майно призведе до державної реєстрації набуття прав КПУ на таке нерухоме майно [див. mutatis mutandis пункти 127-133 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].

200. У цій справі позивач обґрунтовує позовні вимоги інтересом держави щодо повернення спірного нерухомого майна (раніше відчуженого на користь БФ «Відродження Хмельниччини» за безвідплатним договором) у власність КПУ задля забезпечення реалізації процедури передачі такого майна державі.

201. Державна реєстрація прав на майно за КПУ за наслідками скасування реєстрації права БФ «Відродження Хмельниччини» підтверджує повернення майна попередньому власнику.

Щодо застосування позовної давності

201. БФ «Відродження Хмельниччини» у касаційній скарзі звертає увагу суду на обставини пропуску позивачем позовної давності. Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

202. Відповідно до положень статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

203. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

204. Частиною першою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

205. Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

206. Частиною третьою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

207. Законодавець у частині третій статті 261 ЦК України встановив особливості початку перебігу позовної давності.

208. З урахуванням принципу розумності та справедливості очевидним є те, що закріплення особливого початку перебігу з початком виконання нікчемного правочину має поширюватися тільки на сторони нікчемного правочину, оскільки саме сторони (сторона) здійснюють виконання і, зрозуміло, їм про його здійснення має бути відомо. Тобто презюмується, що сторони (сторона) нікчемного правочину обізнані про початок його виконання.

209. Для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою, яка пред`явлена стороною такого правочину, належить застосовувати частину третю статті 261 ЦК України.

210. Водночас вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою (абзац 1 частини п`ятої статті 216 ЦК України).

211. Заінтересована особа (не сторона нікчемного правочину) вочевидь може й не знати про існування нікчемного правочину, а також про те, що почалося виконання нікчемного правочину.

212. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

213. Отже, для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків нікчемного правочину, яка пред`явлена заінтересованою особою (не стороною нікчемного правочину), належить застосовувати частину першу статті 261 ЦК України. Початок перебігу позовної давності в такому випадку починається з наступного дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (див. близькі за змістом висновки у постановах Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 638/16768/19, від 29.11.2022 у справі № 910/4905/20, від 22.01.2025 у справі № 753/6230/22).

214. Оскільки держава (в інтересах якої до суду звертається Мін`юст) не є стороною спірного договору, то початок перебігу позовної давності для неї визначається за правилами частини першої статті 261 ЦК України.

215. Такий підхід узгоджуються з висновком, сформульованим ЄСПЛ у справі «Фінікарідов проти Кіпру» (Finikaridov v. Cyprus) про те, що механізм застосування позовної давності повинен корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

216. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення позивач міг отримати раніше.Подібні правові висновки Велика Палата Верховного Суду викладала, зокрема, у підпунктах 7.9?7.12 постанови від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та підпунктах 5.23-5.26 постанови від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.

217. Отже, на Мін`юст у цій справі покладається обов`язок із доведення тієї обставини, що держава в особі уповноваженого органу не могла довідатися про спірний договір раніше, ніж фактично довідалася. Водночас відповідачі не тільки не позбавлені процесуальної можливості наводити заперечення на такі доводи позивача, а й у силу принципу змагальності судового процесу мають довести, що держава в особі Мін`юсту могла дізнатися про порушення своїх прав раніше.

218. Учасником у спірних правовідносинах є саме держава (а не її конкретний орган), яка згідно з приписами частини першої статті 167 ЦК України діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

219. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що держава, хоч і діє через розгалужену мережу органів державної влади, проте не здатна та не зобов`язана здійснювати всеохоплюючий та перманентний контроль за правочинами, які суперечать інтересам держави та суспільства або порушують публічний порядок.

220. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, можливість держави бути обізнаною про порушення своїх прав обмежується сферою компетенції уповноважених органів, через які вона діє у спірних правовідносинах.

221. З огляду на викладене об`єктивна можливість бути обізнаною про порушення своїх прав унаслідок укладення третіми особами правочину, який порушує публічний порядок, виникає у держави не в момент його вчинення, а пов`язана з моментом виявлення такого порушення конкретним повноважним органом, який має компетенцію на представництво держави у цих правовідносинах.

222. У справі «Богдель проти Литви» (Bogdel v. Lithuania)ЄСПЛ підтримав позицію Верховного Суду Литви про те, що позовна давність починається із дня, коли відповідний орган «здобув достатні докази для того, щоб довести, що публічний інтерес було порушено».

223. Суди встановили, що спірний договір між КПУ та БФ «Відродження Хмельниччини» було укладено 05.08.2014. Одночасно з укладенням спірного договору спірне нерухоме майно перейшло до БФ «Відродження Хмельниччини» (пункт 6 спірного договору) та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

224. Апеляційний суд врахував, що 27.07.2022 рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/9751/14, яким заборонено діяльність КПУ, набрало законної сили, і саме з цієї дати у Мін`юсту як уповноваженого суб`єкта виникли підстави для визначення переліку майна, коштів та інших активів забороненої політичної партії.

225. Після виявлення факту укладення спірного договору та його наслідків (переходу права власності на майно до БФ «Відродження Хмельниччини») Мін`юст 08.09.2023 звернувся до суду із цим позовом.

226. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не пропущений строк на звернення до суду. Мін`юст після набрання рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14 законної сили (27.07.2022), діючи в інтересах держави у межах своїх повноважень на виконання обов`язку щодо розшуку майна політичної партії, здійснив відповідний моніторинг і у зв`язку з цим міг дізнатись про вчинення спірного договору щодо передачі спірного нерухомого майна.

227. Оскільки держава в особі Мін`юсту звернулася з цим позовом до суду 08.09.2023, тобто через рік після того, як у позивача виникли підстави та об`єктивна можливість виявлення майна,коштів та інших активів забороненої політичної партії, а відповідач не довів, що держава могла дізнатися про порушення своїх прав раніше, то апеляційний суд, хоч і частково з інших мотивів, але дійшов правильного висновку про те, що строк звернення до суду із цим позовом не пропущений.

Щодо правомірності втручання держави у право власності

228. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що наслідком визнання спірного договору недійсним є повернення спірного нерухомого майна у власність політичної партії та подальший перехід майна у власність держави відповідно до частини четвертої статті 21 Закону України «Про політичні партії в Україні» на підставі рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14. Натомість право власності БФ «Відродження Хмельниччини» на таке майно припиняється.

229. У контексті вибуття майна з власності БФ «Відродження Хмельниччини» Велика Палата Верховного Суду зауважує, що критерії оцінки правомірності втручання держави у право власності закріплені у статті 1 Першого протоколу та сформовані у прецедентній практиці ЄСПЛ.

230. Зокрема, у статті 1 Першого протоколу встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

231. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ приписи статті 1 Першого протоколу містять три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.

232. Отже, оцінка відповідності втручання у право власності повинна відбуватись із застосуванням таких критеріїв, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність втручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря).

233. Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.

234. Найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу ЄСПЛ визначає законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля [рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited» v. Ukraine)].

235. ЄСПЛ також зауважив, що обмеження прав має безпосередньо передбачатись національним законом, який повинен існувати на момент введення такого обмеження, бути доведеним до відома громадянам та відповідати певним критеріям якості, оскільки обмеження прав повинні бути зрозумілими для кожного. Такі обмеження також мають відповідати легітимній меті, яка зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи. Втручання має відповідати і вимогам співмірності, яка передбачає, що характер і обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага, який є безальтернативним і достатнім, проте не надмірним.

236. Здійснюючи аналіз наявності визначених законом підстав для втручання держави в право власності юридичної особи в цій справі, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких мотивів.

237. Так, особою, втручання у майнові права якої здійснює держава, є БФ «Відродження Хмельниччини». Водночас таке втручання з урахуванням установлених фактичних обставин цієї справи нерозривно пов`язане з протиправною діяльністю КПУ та вчиненням сторонами правочину, який суперечить публічному порядку (стаття 228 ЦК України).

238. Досліджуючи дотримання в цій справі всіх наведених критеріїв, Велика Палата Верховного Суду не може не врахувати пов`язаність між собою КПУ та БФ «Відродження Хмельниччини», про яку детально зазначав суд апеляційної інстанції. Тому обставина правомірності втручання держави в право власності БФ «Відродження Хмельниччини» в контексті законності та легітимності такого втручання не може оцінюватися безвідносно до обставин, які стали передумовами запровадження державою процедури примусового припинення (заборони) політичної партії та, відповідно, спонукали КПУ до відчуження належних їй майнових активів на користь пов`язаного з нею (через керівний склад) благодійного фонду.

239. Оскільки обмеження прав політичної партії на володіння, користування та розпорядження майном прямо закріплені в національному законодавстві, а договір дарування спірного нерухомого майна кваліфікований судом як нікчемний на підставі частини першої статті 228 ЦК України, то Велика Палата Верховного Суду констатує дотримання в цій справі критерію законності втручання держави у право власності БФ «Відродження Хмельниччини».

240. Цей законодавчий припис є чітким, однозначним, відповідає вимогам правової визначеності і спір, який виник у цій справі, не пов`язаний з якістю формулювання аналізованого правового положення.

241. Щодо наявності легітимної мети для відповідного втручання, то Велика Палата Верховного Суду наголошує на такому. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

242. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (справа «Трегубенко проти України» («Tregubenko v. Ukraine», пункт 54).

243. У рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz and Roire v. France) ЄСПЛ зазначив, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування є проявом свавілля держави. У цьому рішенні ЄСПЛ також вказав на неприпустимість свавільного втручання держави у права особи без нагальної на те потреби та про те, що уповноважені органи державної влади повинні насамперед оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.

244. Відтак, Велика Палата Верховного Суду повертається до своїх висновків у цій постанові про те, що метою заборони політичної партії є припинення в інтересах суспільства її незаконної діяльності; належне такій політичній партії майно може як набуватися в результаті незаконної діяльності, так і безпосередньо в ній використовуватися. Водночас використання належного політичній партії майна (коштів) не з метою реалізації її статутних завдань прямо суперечить приписам статті 14 Закону України «Про політичні партії в Україні».

245. Вибуття спірного нерухомого майна із власності БФ «Відродження Хмельниччини» переслідує зазначену легітимну мету, не є самоціллю здійснюваного державою втручання, а вчиняється безпосередньо в інтересах суспільства.

246. Щодо критерію пропорційності, то Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що ЦК України, за загальним правилом, захищає права винятково добросовісного набувача й лише у разі набуття майна за відплатним договором, а не у випадках його набуття за безоплатним договором, що кореспондується з приписами частини третьої статті 388 ЦК України, за змістом якої якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

247. Також Велика Палата Верховного Суду застосовує у цій справі висновок, сформований раніше у пункті 269 постанови від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, в якому зазначила, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном, яке вона за добросовісної поведінки не могла б отримати у власність, не становить для такої особи надмірного тягаря.

248. Тож, з огляду на безоплатний характер спірного договору, встановлені апеляційним судом обставини пов`язаності КПУ та БФ «Відродження Хмельниччини», які укладаючи правочин діяли недобросовісно та порушили публічний порядок, Велика Палата Верховного Суду констатує, що втручання в право власності БФ «Відродження Хмельниччини» не становитиме для нього надмірного тягаря й відповідатиме сталій практиці Європейського суду з прав людини.

249. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає втручання держави у право на майно правомірним.

Щодо інших доводів касаційної скарги

250. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції самостійно зібрав та доєднав до матеріалів справи нові докази, порушивши цим самим процесуальні норми.

251. У матеріалах справи наявний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань, отриманий судом першої інстанції, щодо відомостей про БФ «Відродження Хмельниччини» станом на 13.09.2023, згідно з яким єдиним засновником (учасником), кінцевим бенефіціаром власником юридичної особи та її керівником є ОСОБА_35 .

252. Натомість позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі вказує, що керівником та засновником благодійної організації станом на дату укладення спірного договору був ОСОБА_36 .

253. Враховуючи неподання жодною із сторін на підтвердження викладених пояснень витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань щодо БФ «Відродження Хмельниччини» станом на дату укладення спірного договору дарування, а саме станом на 05.08.2014, беручи до уваги наявні за таких обставин сумніви суду у добросовісному виконанні учасниками справи обов`язків щодо надання доказів, а також вимоги щодо законності та обґрунтованості судового рішення згідно зі статтею 236 ГПК України, з метою повного та всебічного дослідження обставин справи, апеляційним судом відповідно до частини четвертої статті 74 ГПК України було отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань щодо відповідача 1.

254. Відповідно до вказаного витягу керівником БФ «Відродження Хмельниччини», який згідно з договором дарування від 05.08.2014 є набувачем спірного майна, у період з 06.07.2012 по 10.04.2023 був ОСОБА_36 .

255. За доводами БФ «Відродження Хмельниччини» встановлення апеляційним судом обставин того, що ОСОБА_36 на момент укладення спірного договору був членом керівних органів Хмельницької обласної організації КПУ, а на цей час є головою комісії з припинення Хмельницької обласної організації КПУ згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань, здійснено з порушенням частини четвертої статті 74 та частини третьої статті 269 ГПК України, оскільки суд апеляційної інстанції самостійно здійснив пошук доказів та приєднав нові докази до матеріалів справи.

256. Заперечення БФ «Відродження Хмельниччини»стосовно неможливості врахування під час прийняття рішення у зазначеній справі отриманого та долученого судом до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань щодо БФ «Відродження Хмельниччини»станом на дату укладення спірного договору дарування, а саме станом на 05.08.2014, відхиляються Великою Палатою Верховного Суду з огляду на таке.

257. Пунктами 3, 4, 8 частини першої статті 267 ГПК України визначено, що суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду: з`ясовує обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень; з`ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються учасниками справи; вчиняє інші дії, пов`язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи.

258. Відповідно до підпункту «а» пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин.

259. Згідно із частинами першою, сьомою статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата. Державні органи, у тому числі суди, органи Національної поліції, органи прокуратури, органи Служби безпеки України, а також органи місцевого самоврядування та їх посадові особи безоплатно отримують відомості з Єдиного державного реєстру з метою здійснення ними повноважень, визначених законом, виключно в електронній формі через портал електронних сервісів у порядку, визначеному Мін'юстом в Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру, крім випадків, передбачених цим Законом.

260. Відповідно до пункту 1 розділу V Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, затвердженого наказом Мін?юсту від 05.05.2023 № 1692/5, доступ державних органів, органів місцевого самоврядування та інших, визначених законом, осіб до відомостей з Єдиного державного реєстру (далі ? користувач), у тому числі до відомостей про реєстраційні номери облікових карток платників податків та паспортних даних, забезпечується через портал електронних сервісів на підставі договору, укладеного з технічним адміністратором Єдиного державного реєстру, шляхом отримання витягу з Єдиного державного реєстру в електронній формі, та/або документів, що містяться в реєстраційній справі в електронній формі. Такий доступ також може забезпечуватися шляхом електронної інформаційної взаємодії електронних інформаційних ресурсів державних органів, органів місцевого самоврядування, інших, визначених законом, осіб засобами системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів «Трембіта».

261. Пунктами 2, 3 розділу V Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, затвердженого наказом Мін?юсту від 05.05.2023 № 1692/5, визначено, що відомості з Єдиного державного реєстру надаються за допомогою програмного забезпечення цього реєстру шляхом зазначення користувачем параметрів пошуку, завантаження сформованих програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру відомостей з цього реєстру в електронній формі для їх подальшого використання, у тому числі друку. Для отримання відомостей з Єдиного державного реєстру через портал електронних сервісів користувач обов`язково зазначає підставу для їх отримання (відповідні норми закону та реквізити справи (провадження) тощо).

262. В силу приписів вказаних норм закону суд не позбавлений можливості самостійно дослідити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, зокрема документи, на підставі яких такі відомості були внесені в реєстр, з метою вирішення питання наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи, та доказів на їх підтвердження [див., зокрема, близькі за змістом висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2021 у справі № 910/3191/20 (пункт 39.5), від 11.05.2021 у справі № 923/1132/16 (пункт 56.8), від 06.07.2023 у справі № 908/3413/21 (908/2098/22) (пункт 34)].

263. Верховний Суд в постанові від 07.10.2021 у справі № 532/53/20 виснував, що відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань є відкритими і доступ до них є вільним. Положення процесуального законодавства щодо можливості з`ясування певних обставин з відкритих державних реєстрів чи витребування доказів за ініціативою суду у випадку недобросовісної поведінки сторони щодо доказів покликане зберегти баланс між змагальністю сторін, що забезпечує реалізацію приватноправового інтересу у цивільному судочинстві, та активністю суду в контексті принципу суддівського керівництва процесом, що відбиває публічно-правовий інтерес в ефективності цивільного судочинства. За таких обставин колегія суддів вважає, що використання судом за власною ініціативою відомостей з відкритих державних реєстрів є лише засобом боротьби із недобросовісною поведінкою учасників цивільного судочинства, а не механізмом сприяння стороні у збиранні процесуального матеріалу.

264. У постанові від 08.09.2021 у справі № 394/518/19 Верховний Суд зазначив, що у матеріалах справи міститься детальна інформація про юридичну особу ТОВ «Вись», отримана судом першої інстанції з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань, яка підтверджує, що ТОВ «Вись» є правонаступником СВК «Вись». Отримання судом першої інстанції цієї інформації в цьому випадку не є порушенням норм процесуального права та, відповідно, не може бути підставою для скасування правильного по суті й законного рішення.

265. Отже, фактичне отримання судом відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань і долучення їх до матеріалів справи жодним чином не спростовує наявність у суду права на дослідження відповідних документів та врахування їх під час ухвалення рішення у зазначеній справі з метою повного та всебічного вирішення спору.

266. Відповідач 1 у касаційній скарзі зазначає, що заборона політичної партії станом на момент укладення спірного договору не передбачала своїм наслідком передання майна, коштів або інших активів партії у власність держави. Застосовуючи положення Закону України від 03.05.2022 № 2243-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій» до спірного договору, позивач порушує положення частини першої статті 58 Конституції України.

267. Здійснюючи правову кваліфікацію спірного договору у цій справі, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що спірний договір є нікчемним на підставі приписів частин першої, другої статті 228 ЦК України як такий, що порушує публічний порядок. Правовим наслідком недійсності нікчемного договору є повернення кожною із сторін одержаного за таким правочином. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам в контексті недійсності спірного договору Велика Палата Верховного Суду керувалася Законом України «Про політичні партії в Україні» в редакції, чинній на дату укладення спірного договору.

Щодо відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду

268. Велика Палата Верховного Суду у пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц зазначила, що якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

269. Водночас у цій справі Велика Палата Верховного Суду не розглядала правові питання, пов`язані з задоволенням позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним, а констатувала, що спірний договір є нікчемним, а належним та ефективним способом захисту порушеного права держави у цій справі є застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Зважаючи на це, Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості розглянути питання щодо відступу від висновку, викладеного в пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

270. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

271. Статтею 311 ГПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

272. З огляду на викладене в мотивувальній частині цієї постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга повинна бути задоволена частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 у справі № 924/971/23 у частині вирішення вимог позову Мін`юсту до БФ «Відродження Хмельниччини», КПУ про визнання недійсним договору дарування потрібно скасувати, залишивши у цій частині в силі рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.11.2023 і виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови; у частині вирішення вимоги позову Мін`юсту до БФ «Відродження Хмельниччини», КПУ про скасування державної реєстрації постанову потрібно змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Судові витрати

273. Відповідно до статті 315 ГПК України в постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

274. Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України визначено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

275. За змістом резолютивних частин судових рішень суди попередніх інстанцій вирішували питання розподілу судових витрат між сторонами справи в частині судового збору. Отже, новому розподілу підлягають суми судового збору, сплачені сторонами у зв`язку з розглядом справи в судах першої, апеляційної інстанцій, а також розподілу підлягає сума судового збору, сплачена за подання касаційної скарги.

276. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають під час виконання договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

277. Оскільки за результатами касаційного перегляду цієї справи постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 у справі № 924/971/23 у частині вирішення вимоги Мін`юсту про скасування державної реєстрації змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в частині іншої вимоги - постанову апеляційного суду скасовано, тому відповідно до приписів статті 129 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору за вимогу про скасування державної реєстрації прав БФ «Відродження Хмельниччини» на спірне нерухоме майно покладаються судом на відповідачів 1, 2 у рівних частинах. Витрати позивача по сплаті судового збору за вимогу про визнання недійсним договору дарування нежитлового приміщення покладаються на позивача з огляду на відмову у задоволенні такої вимоги.

278. Отже, на користь Мін`юсту має бути стягнуто 6 710,00 грн:

? з БФ «Відродження Хмельниччини» ? 1 342,00 грн судового збору, сплаченого Мін`юстом за подання позову (в частині вимоги про скасування державної реєстрації), а також 2 013,00 грн за подання апеляційної скарги;

? з КПУ ? 1 342,00 грн судового збору, сплаченого Мін`юстом за подання позову (в частині вимоги про скасування державної реєстрації), а також 2 013,00 грн за подання апеляційної скарги.

279. Натомість у зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги на користь БФ «Відродження Хмельниччини» з Мін`юсту варто стягнути 4 294,00 грн.

280. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина одинадцята статті 129 ГПК України).

281. Оскільки на Мін`юст покладається більша сума судових витрат, він має сплатити БФ «Відродження Хмельниччини»різницю: 4 294,00 грн ? 3 355,00 грн (1 342,00 грн + 2 013,00 грн)= 939,00 грн (див. пункти 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17).

Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Благодійної організації «Благодійний фонд «Відродження Хмельниччини» задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 у справі № 924/971/23 у частині вирішення вимог позову Міністерства юстиції України до Благодійної організації «Благодійний фонд «Відродження Хмельниччини», Комуністичної партії України про визнання недійсним договору дарування скасувати. У цій частині залишити в силі рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.11.2023, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 у справі № 924/971/23 у частині вирішення вимоги позову Міністерства юстиції України до Благодійної організації «Благодійний фонд «Відродження Хмельниччини», Комуністичної партії України про скасування державної реєстрації змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

4. Стягнути з Комуністичної партії України (04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, буд. 7, код ЄДРПОУ 00049147) на користь Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13, код ЄДРПОУ 00015622) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1 342,00 грн (одна тисяча триста сорок дві гривні 00 копійок) та апеляційної скарги в розмірі 2 013,00 грн (дві тисячі тринадцять гривень 00 копійок).

5. Стягнути з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13, код ЄДРПОУ 00015622) на користь Благодійної організації «Благодійний фонд «Відродження Хмельниччини» (29000, м. Хмельницький, вул. Ярослава Галана, буд. 7, код ЄДРПОУ 38303595) 939,00 грн (дев`ятсот тридцять дев`ять гривень 00 копійок) за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції у справі № 924/971/23 набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич Суддя-доповідач І. В. Ткач Судді:О. О. Банасько С. І. Кравченко Ю. Л. Власов О. В. Кривенда І. А. Воробйова М. В. Мазур М. І. Гриців С. Ю. Мартєв О. А. Губська К. М. Пільков Ж. М. Єленіна С. О. Погрібний Л. Ю. Кишакевич О. В. Ступак В. В. Король О. С. Ткачук Н. В. Шевцова

Джерело:
ЄДРСР 127680295

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила:

183. Укладаючи спірний договір, КПУ знала про звернення Мін`юсту з позовом про заборону діяльності КПУ та усвідомлювала наслідки можливого задоволення адміністративного позову (втрата контролю над майном та іншими активами партії). Внаслідок вчинення правочину відбулося відчуження майна, призначеного для здійснення статутної діяльності політичної партії, всупереч закону, з умислом на укладення правочину з протиправною метою.

184. Виходячи з обставин справи, сторони спірного договору дарування усвідомлювали протиправність вчинення такого правочину і суперечність його мети публічному порядку (публічно-правовим відносинам, які визначають основи суспільного ладу держави) та свідомо допускали настання протиправних наслідків.

185. Підсумовуючи викладене вище слід дійти висновку, що укладаючи спірний договір дарування КПУ діяла всупереч вимогам статті 14, частини другої статті 23 Закону України «Про політичні партії в Україні». Як діяльність політичної партії, яка завдає шкоди державній безпеці, так і розпорядження майном політичної партії не у спосіб і не для мети, визначеної законом, є порушенням публічного порядку.

186. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що нікчемний правочин є недійсним уже в момент свого вчинення (ab initio) і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто ні для кого не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

266. Відповідач 1 у касаційній скарзі зазначає, що заборона політичної партії станом на момент укладення спірного договору не передбачала своїм наслідком передання майна, коштів або інших активів партії у власність держави. Застосовуючи положення Закону України від 03.05.2022 № 2243-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій» до спірного договору, позивач порушує положення частини першої статті 58 Конституції України.

267. Здійснюючи правову кваліфікацію спірного договору у цій справі, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що спірний договір є нікчемним на підставі приписів частин першої, другої статті 228 ЦК України як такий, що порушує публічний порядок. Правовим наслідком недійсності нікчемного договору є повернення кожною із сторін одержаного за таким правочином. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам в контексті недійсності спірного договору Велика Палата Верховного Суду керувалася Законом України «Про політичні партії в Україні» в редакції, чинній на дату укладення спірного договору.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів М. В. Мазура, Ю. Л. Власова, О. В. Кривенди до постанови

Великої Палати Верховного Суду від 16 квітня 2025 року

справа № 924/971/23

провадження № 12-25гс24

Суть справи

 

Позов

 

У цій справі Міністерство юстиції України (далі - позивач, Мінюст) у вересні 2023 року звернулось до суду з позовом до Благодійної організації «Благодійний фонд «Відродження Хмельниччини» (далі - Благодійний фонд) та Комуністичної партії України (далі - КПУ), в якому просило визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення, укладений 05.08.2014 року між Комуністичною партією України та Благодійною організацією «Благодійний фонд «Відродження Хмельниччини» (далі - оспорюваний договір), оскільки він є фіктивним в розумінні статті 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). У зв`язку з цим позивач також просив скасувати державну реєстрацію прав Благодійного фонду на відповідне нерухоме майно.

Позов був мотивований тим, що оспорюваний договір був укладений між відповідачами одразу після того, як Міністерство юстиції України у 2014 році звернулось до адміністративного суду з позовом про заборону діяльності Комуністичної партії України, а 05 липня 2022 року рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду діяльність КПУ була заборонена та її майно, кошти та інші активи партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень були передані у власність держави. Саме під час виконання Міністерством юстиції України цього судового рішення було встановлено, що після подання позову Міністерством юстиції України КПУ безоплатно відчужено спірне нерухоме майно на підставі оспорюваного договору дарування. Отже, на думку позивача, перехід права власності на нерухоме майно від КПУ до Благодійного Фонду мав на меті приховування справжніх намірів учасників правочину, а саме уникнення застосування наслідків заборони діяльності КПУ. При цьому позивач посилався на численні постанови Верховного Суду, де було зазначено, що правочин не може використовуватись учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, а дії особи на відчуження майна, яка достеменно була обізнана про необхідність виконання грошового зобов`язання тощо, свідчать про недобросовісність цієї особи при укладенні договору відчуження майна.

У частині строку звернення до суду позивач посилався на те, що за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У цьому випадку Міністерство юстиції України вважає, що такий строк слід відраховувати з моменту набрання законної сили рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі про заборону КПУ, тобто не раніше 27 липня 2022року.

Рішення суду першої інстанції

 

Господарський суд Хмельницької області рішенням від 27 лютого 2023 року у задоволенні позову Міністерству юстиції України відмовив. Вказане рішення мотивував тим, що на момент укладання спірного договору вимога щодо передачі майна на користь держави не містилася в позові про заборону КПУ (позовні вимоги були «збільшені» лише 24.06.2022), більше того, відповідна норма з`явилася після внесення відповідних змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій» від 03.05.2022 року. Суд також вважав припущенням і відкинув твердження позивача про те, що відповідачі з огляду на політичну ситуацію в державі могли допускати передання майна партії державі в майбутньому.

Рішення суду апеляційної інстанції

 

Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 13.02.2024 апеляційну скаргу Позивача задовольнив, рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове рішення, яким задовольнив позов Міністерства юстиції України, визнав недійсним оспорюваний договір та скасував рішення про державну реєстрацію прав Благодійного фонду на нежитлове приміщення.

Це рішення апеляційний суд мотивував тим, що на момент укладання договору дарування відповідачі могли передбачати, що у разі ухвалення адміністративним судом рішення про заборону діяльності КПУ відбудеться припинення її діяльності, у тому числі її керівні органи будуть позбавлені можливості вільно розпоряджатися своїм майном, а управління справами забороненої політичної партії перейде до ліквідатора (ліквідаційної комісії). Також апеляційний суд зауважив, що керівником і засновником Благодійного фонду, що є набувачем спірного майна, був ОСОБА_1 , який на момент укладання спірного договору був членом керівних органів Хмельницької організації КПУ, а місце реєстрації зазначеної організації КПУ співпадає з місцезнаходженням спірного майна. Вказане, на думку апеляційного суду, свідчить про відсутність мотивів укладати безоплатний договір про його відчуження на користь третьої особи, окрім мотиву на уникнення можливості переходу права власності на майно політичної партії у разі заборони її діяльності судом.

Касаційна скарга Благодійного фонду

 

Благодійний фонд подав на це рішення касаційну скаргу, в якій навів такі ключові аргументи:

- суд апеляційної інстанції в порушення ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) з власної ініціативи здійснив пошук доказів щодо засновників та керівних органів Благодійного фонду, а також всупереч ч. 3 ст. 269 ГПК України долучив до матеріалів справи і дослідив новий доказ;

- оспорюваний договір не має ознак фіктивності, оскільки станом на час його укладання заборона політичної партії не передбачала передачу її майна у власність держави і відповідної вимоги не було на той час у позові;

- застосування до спірних правовідносин Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій» від 03.05.2022 року порушує положення ст. 58 Конституції України щодо заборони зворотної дії закону в часі;

- задоволення позову покладає на Благодійний фонд «надмірний» індивідуальний тягар, що порушує вимоги ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

- позивач пропустив строк позовної давності, оскільки державну реєстрацію речового права на підставі оспорюваного договору було здійснено ще 05.08.2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, створення та забезпечення функціонування якого було покладено на Міністерство юстиції України.

Рішення Великої Палати Верховного Суду

 

Велика Палата Верховного Суду своєю постановою від 16 квітня 2025 року частково задовольнила касаційну скаргу Благодійного фонду, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2024 року в частині вирішення вимог позову Міністерства юстиції України до Благодійного фонду, КПУ про визнання недійсним договору дарування скасувала і в цій частині залишила в силі рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 лютого 2023 року, виклавши його мотивувальну частину в своїй редакції. Також Велика Палата змінила постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2024 року в частині вирішення вимоги позову Міністерства юстиції України до Благодійного фонду, КПУ про скасування державної реєстрації, виклавши мотивувальну частину вказаної постанови в своїй редакції.

Рішення Великої Палати обґрунтоване наступними ключовими мотивами:

- на час звернення Мінюсту з цим позовом у вересні 2023 року була чинною редакція Закону України «Про політичні партії в Україні», яка покладає виконання рішення суду щодо заборони політичної партії в частині передачі майна у власність держави на Мінюст, тому це міністерство є належним позивачем (до моменту затвердження переліку майна політичної партії, переданого у власність держави);

- підстави позову (обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу) слід відрізняти від правових підстав позову (правового обґрунтування позову, тобто правової кваліфікації обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги); при цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин;

- «політична партія є важливим інститутом представницької демократії», а отже «основний статус політичної партії - публічно-правовий»; тож діяльність політичних партій підлягає державному контролю, а право політичних партій набувати, володіти та розпоряджатися майном піддається законодавчим обмеженням; ст. 14 Закону України «Про політичні партії в Україні» визначає, що держава гарантує політичним партіям право на кошти та інше майно для здійснення своїх статутних завдань, а відповідно до ст. 23 цього Закону в разі прийняття з`їздом (конференцією) політичної партії рішення про реорганізацію чи саморозпуск одночасно вирішується питання про використання майна та коштів політичної партії на статутні чи благодійні цілі. На підставі наведеного Велика Палата зробила висновок, що «законодавство встановлює обмеження та заборони щодо розпорядження майном політичних партій. Майно, що належить політичній партії, повинно використовуватися з метою реалізації статутних завдань політичної партії, таке майно може передаватися на благодійні цілі лише у разі припинення діяльності політичної партії шляхом реорганізації чи саморозпуску» (п. 167) і «розпорядження майном повинно відповідати цілям партії, тобто фінансувати її політичну, організаційну чи соціальну діяльність, яка у свою чергу не повинна суперечити приписам статті 37 Конституції України» п. 181);

- у межах справи № 826/9751/14 (про заборону КПУ) суд встановив обставини, які свідчать про те, що діяльність КПУ становить реальну загрозу конституційному ладу та основним правам і свободам громадян України, а також спрямована на завдання шкоди державній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України; спірний договір дарування укладений 05.08.2014, тобто вже після відкриття провадження у справі № 826/9751/14 та після настання обставин (здійснення політичною партією забороненої діяльності), які стали підставою для порушення питання про заборону КПУ; укладаючи спірний договір, КПУ знала про звернення Мін`юсту з позовом про заборону діяльності КПУ та усвідомлювала наслідки можливого задоволення адміністративного позову (втрата контролю над майном та іншими активами партії), при цьому внаслідок вчинення правочину відбулося відчуження майна, призначеного для здійснення статутної діяльності політичної партії, всупереч закону, з умислом на укладення правочину з протиправною метою;

- таким чином, Велика Палата, на відміну від суду апеляційної інстанції, не вважала спірний договір фіктивним у розумінні ст. 234 ЦК України, а дійшла висновку, що він є нікчемним в розумінні ст. 228 ЦК України як такий, що порушує публічний порядок;

- оскільки Мінюст не був стороною спірного правочину, «Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не пропущений строк на звернення до суду. Мін`юст після набрання рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14 законної сили (27.07.2022), діючи в інтересах держави у межах своїх повноважень на виконання обов`язку щодо розшуку майна політичної партії, здійснив відповідний моніторинг і у зв`язку з цим міг дізнатись про вчинення спірного договору щодо передачі спірного нерухомого майна» (п. 226).

Мотиви окремої думки

На жаль, ми не можемо погодитися з таким рішенням більшості суддів.

Почнемо з того, що сам позов у цій справі ґрунтувався на кількох дещо суперечливих тезах.

З одного боку, за твердженням Мінюсту, інтерес держави в цій справі полягає в тому, що після ухвалення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій» від 03.05.2022 року та прийняття Восьмим апеляційним адміністративним судом рішення від 05 липня 2022 року про заборону КПУ все майно цієї партіє має бути передано у власність держави. При цьому перший відповідач (КПУ) ще в 2014 році одразу ж після подання позову про заборону цієї політичної партії передбачав можливі негативні наслідки задоволення позову у вигляді втрати майна, у зв`язку з чим уклав оспорюваний фіктивний договір для того, щоб уникнути таких наслідків.

З іншого боку, Мінюст не мав повноважень вчиняти будь-які дії щодо спірного майна до набрання рішенням суду про заборону КПУ, а тому перебіг позовної давності в цій справі слід відраховувати саме з цього моменту. При цьому Мінюст не зміг пояснити, чому в 2014 році під час подачі позову про заборону КПУ він не передбачав зазначених наслідків та своєчасно не вжив розумних і доступних заходів для того, щоб своєчасно забезпечити або захистити інтереси держави щодо майна КПУ.

Власне суперечність полягає в наступному:

1) якщо станом на 2014 рік закон не містив достатньо чітких і передбачуваних положень, які б визначали передачу майна політичної партії у власність держави як наслідок її заборони, то це дійсно пояснює, чому позивач ще не мав повноважень стосовно розшуку майна КПУ та не мав приводу для встановлення його долі (відповідно це пояснює, чому Мінюст у 2014 році не включив у позов про заборону КПУ вимогу щодо передачі майна цієї партії у власність держави, чому він не подав клопотання про забезпечення позову в тій справі, а також чому Мінюст або інший компетентний орган держави раніше 2022 року не з?ясовував долю майна КПУ і не подав позов про визнання оспорюваного в цій справі правочину недійсним протягом трьох років після його укладення чи державної реєстрації), але це одночасно означає і те, що позов про недійсність оспорюваного правочину, який розглядається в цій справі, є необґрунтованим, оскільки укладення відповідачами договору дарування з метою ухилення від «виконання зобов`язання», яке не тільки ще не виникло, але і його виникнення ще не було передбачено законом, не може бути достатньою підставою для твердження про фіктивність цього договору;

2) якщо ж погодитися з доводами позивача про те, що оспорюваний договір дарування є фіктивним, оскільки був укладений з протиправною метою «уникнення передачі майна у власність держави» (стор. 3 позову), то це можливо лише за умови, що наслідок заборони політичної партії у вигляді передачі її майна державі був чітко визначений в законі вже на час укладення відповідного договору, а відтак не тільки відповідачі, але й Мінюст, який звертався до суду з позовом про заборону політичної партії, ще в 2014 році повинен був передбачати такий наслідок, а тому вже тоді повинен був цікавитися долею майна КПУ (і Мінюст мав для цього всі можливості, оскільки вже тоді був держателем відповідних єдиних і державних реєстрів) та своєчасно вживати заходи чи то для забезпечення позову про заборону політичної партії, поданого в 2014 році, чи то для окремого оскарження будь-якої угоди про відчуження цього майна КПУ в межах трирічного строку позовної давності - відтак це призводить до висновку, що позивач звернувся у 2023 році з цим позовом про недійсність оспорюваного договору з пропуском строку позовної давності.

Для того, щоб визначитись із тим, яка з наведених альтернатив (кожна з яких була окремою і достатньою підставою для відмови в задоволенні позову) мала місце в цій справі, варто нагадати, що Закон України «Про політичні партії в Україні» було доповнено положенням про те, що в разі заборони судом політичної партії майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень переходять у власність держави майже через вісім років після укладення оспорюваного правочину згідно із Законом України № 2243-IX від 03.05.2022. У зв`язку з цим, висновки суду першої інстанції в цій справі виглядають більш переконливо, ніж висновки суду апеляційної інстанції.

Однак Велика Палата не підтримала ні висновки суду першої інстанції, ні висновки суду апеляційної інстанції, знайшовши іншу підставу для часткового задоволення позову - підставу, яка не була заявлена в самому позові: оспорюваний договір є нікчемним, оскільки він порушує публічний порядок через те, що політична партія, маючи публічно-правовий статус, не могла вільно розпоряджатися своїм майном.

Ми не підтримали це рішення Великої Палати з наступних причин.

Системне тлумачення цілої низки норм ГПК дають підстави вважати, що господарські суди мають розглядати справи не лише в межах заявлених позовних вимог, але й у межах обставин і правових підстав позову. Так, відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з ч. 1 і ч. 3 ст. 13 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Зміст цих принципів детальніше розкривається в інших нормах ГПК: поряд із викладом обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини, позивач у позові має навести «правові підстави позову» (п. 5 ч. 3 ст. 162); ці підстави позову позивач має право змінити до закінчення підготовчого судового засідання шляхом подання письмової заяви (ч. 3 ст. 46 ГПК); про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються, окрім іншого, «предмет та підстави позову» (п. 3 ч. 2 ст. 176 ГПК); у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5 ст. 269 ГПК); «зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається» (ч. 3 ст. 300 ГПК).

На додаток до наведеного, «переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права» (ч. 1 ст. 300 ГПК).

Хоча Велика Палата пояснила свій вибір іншої правової підстави для часткового задоволення позову тим, що суд має право застосувати іншу норму згідно з принципом jura novit curia, це твердження в контексті цієї справи не виглядає переконливим, оскільки Велика Палата пішла далеко за межі простого уточнення кваліфікації: вочевидь існує велика різниця між вимогою щодо визнання недійсним фіктивного правочину (де ключове значення має оцінка наміру його учасників - чи переслідували вони мету створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином?) та вимогою про застосування наслідків нікчемного правочину у зв`язку з тим, що він порушує публічний порядок (для того необхідно встановити, що правочин був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним).

Зважаючи на те, що ні в позові, ні в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, ні в касаційній скарзі Благодійного фонду питання про порушення правочином публічного порядку не піднімалося, таке рішення Великої Палати несе ризик порушення принципу змагальності, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, Європейський суд з прав людини послідовно наголошує ("Ben Amamou c. Italie", № 49058/20, 29 червня 2023 року):

«49. Суд повторює, що поняття справедливого судового розгляду включає в себе право на змагальний розгляд, що передбачає право сторін не тільки на ознайомлення з інформацією, необхідною для успіху їхніх вимог, але й на вивчення та обговорення будь-яких документів або зауважень, поданих суду з метою вплинути на його рішення (див., серед інших джерел, рішення у справах "Vegotex International S.A. c. Belgique" [ВП], № 49812/09, § 134, від 3 листопада 2022 року, "Alexe c. Roumanie", № 66522/09, § 33, 3 травня 2016 року, "Liga Portuguesa de Futebol Profissional c. Portugal", № 4687/11, § 49, 17 травня 2016 року, та "Clinique des Acacias et autres c. France", № 65399/01 та 3 інші, § 37, 13 жовтня 2005 року).

50. Сам суд повинен поважати принцип змагальності, зокрема, коли він вирішує справу, ґрунтуючись на підставі, висунутій з власної ініціативи (ex officio), або запереченні, висунутому з власної ініціативи (див. рішення у справі "Vegotex International S.A. c. Belgique", згадане вище, § 135, "Liga Portuguesa de Futebol Profissional c. Portugal", згадане вище, § 58, "Alexe c. Roumanie", згадане вище, § 34, "Cepek c. Republique tcheque", № 9815/10, § 45, 5 вересня 2013 року, та "Prikyan et Angelova c. Bulgarie", № 44624/98, § 42, 16 лютого 2006 року).

51. Отже, вирішальним фактором є те, чи була сторона "захоплена зненацька" тим, що Суд прийняв рішення, ґрунтуючись на підставі, висунутій з власної ініціативи (див. згадане вище рішення у справі "Vegotex International S.A. c. Belgique", § 135, згадане вище рішення у справі "Liga Portuguesa de Futebol Profissional c. Portugal", § 59, та згадане вище рішення у справі "Clinique des Acacias et autres c. France", § 43). Особлива ретельність вимагається від суду, коли спір набуває несподіваного повороту, тим більше, якщо це стосується питання, залишеного на розсуд суду. Принцип змагальності вимагає від судів не засновувати свої рішення на питаннях факту чи права, які не обговорювалися під час судового розгляду і які надають спору такого повороту, який навіть старанна сторона не змогла б передбачити (див. згадане вище рішення у справі "Vegotex International S.A. c. Belgique", § 136, згадане вище рішення у справі "Alexe c. Roumanie", § 37, та згадане вище рішення у справі "Cepek c. Republique tcheque", § 48)».

Окрім наведеного, висновок Великої Палати про те, що політична партія не мала права відчужувати належне їй майно, а тому оспорюваний правочин порушує публічний порядок, ґрунтується радше на власному розумінні природи політичних партій, аніж на конкретній законодавчій нормі, яка би містила пряму заборону такого відчуження, а тому це тлумачення не можна вважати наперед передбачуваним для учасників оспорюваного правочину.

Зрештою просте посилання на те, що Мінюст не був стороною оспорюваного договору, а тому міг дізнатися про цей правочин лише у 2022 році після набрання законної сили судовим рішенням про заборону КПУ, не є, на нашу думку, достатнім для твердження, що строк позовної давності для оскарження договору не сплинув, адже саме Мінюст подав у 2014 році позов про заборону КПУ, а тому не тільки міг, але й повинен був цікавитися долею майна КПУ (якщо пристати на позицію, що держава вже тоді мала законний інтерес щодо цього майна).

У цьому контексті вважаємо, що потенційно можливий подальший перегляд цієї справи Європейським судом з прав людини може поставити під сумнів рішення національних судів не лише з огляду на вимоги справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції), але й з точки зору дотримання гарантій ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Ми переконані, що навіть у справах із високим публічним інтересом суди не можуть виходити за межі наданих їм процесуальних повноважень, а отже, обов`язок дотримання принципу змагальності судового розгляду та передбачуваного застосування закону залишається незмінною гарантією захисту прав і свобод людини.

Судді М. В. Мазур

Ю. Л. Власов

О. В. Кривенда

Джерело:ЄДРСР 127863851