Постанова ВП ВС після ЄСПЛ про відсутність підстав для перегляду у зв'язку з встановленням виключно порушень у вигляді тривалості судового розгляду

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2025 року

м. Київ

справа № 1-459/12

провадження № 13-9зво25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

судді-доповідача ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_19 ,

захисників ОСОБА_20 , ОСОБА_21 ,

прокурора ОСОБА_22 ,

розглянула в судовому засіданні заяву захисника ОСОБА_20 про перегляд за виключними обставинами вироку Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року та ухвали колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 30 травня 2023 року щодо ОСОБА_23 і заяву захисника ОСОБА_21 про перегляд за виключними обставинами вироку Печерського районного суду м. Києва від 04 квітня 2013 року та вироку Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 рокущодо ОСОБА_24 з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і

В С Т А Н О В И Л А:

Зміст рішень національних судів, що переглядаються, та встановлені обставини кримінальної справи

1. Вироком від 04 квітня 2013 року Печерський районний суд м. Києва визнав винуватими і засудив:

ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Карпівці Чуднівського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за частиною другою статті 15, частиною третьою статті 368-2 Кримінального кодексу України (далі - КК України) - до позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк три роки, а на підставі статті 75 КК України звільнив його від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 76 цього Кодексу;

ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за частиною п`ятою статті 27, частиною другою статті 15, частиною третьою статті 368-2 КК України - до позбавлення волі на строк п`ять років, а на підставі статті 75 КК України звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 76 цього Кодексу.

Вирішив питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

2.Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 26 грудня 2013 року вирок суду першої інстанції залишив без змін.

3. Ухвалою від 19 лютого 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2013 року щодо ОСОБА_23 і ОСОБА_24 скасував, а справу направив на новий апеляційний розгляд.

4. Апеляційний суд м. Києва скасував вирок Печерського районного суду м. Києва від 04 квітня 2013 року щодо ОСОБА_23 і ОСОБА_24 у частині кваліфікації їх дій та призначення покарання і постановив 12 липня 2018 року новий вирок, яким визнав винуватими:

ОСОБА_23 за частиною четвертою статті 368 КК України (в редакції Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII) та призначив покарання із застосуванням статті 69 КК України (в редакції Закону України від 15 листопада 2011 року № 4025-VI) у виді позбавлення волі на строк два роки один місяць з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк три роки з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності, крім житла;

ОСОБА_24 за частиною п`ятою статті 27, частиною четвертою статті 368 КК України (в редакції Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII) та призначив покарання із застосуванням статті 69 КК України (в редакції Закону України від 15 листопада 2011 року № 4025-VI) у виді позбавлення волі на строк два роки один місяць з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності, крім житла.

На підставі частини п`ятої статті 72 КК України (в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) зарахував ОСОБА_23 і ОСОБА_24 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 18 березня 2012 року до 04 квітня 2013 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, що становить два роки один місяць позбавлення волі.

Визнав ОСОБА_23 і ОСОБА_24 такими, що відбули основне покарання у виді позбавлення волі.

В решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.

5. Ухвалою від 04 жовтня 2018 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду скасувала вирок Апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2018 року щодо ОСОБА_23 і ОСОБА_24 , а справу направила на новий апеляційний розгляд.

6.Київський апеляційний суд скасував вирок Печерського районного суду м. Києва від 04 квітня 2013 року щодо ОСОБА_23 і ОСОБА_24 в частині кваліфікації їх дій та призначення покарання і постановив 17 січня 2023 року новий вирок, яким визнав винуватими:

ОСОБА_23 за частиною четвертою статті 368 КК України (в редакції Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII) та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк три роки з конфіскацією майна;

ОСОБА_24 за частиною п`ятою статті 27, частиною четвертою статті 368 КК України (в редакції Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII) та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років з конфіскацією майна.

Строк відбування покарання ОСОБА_23 і ОСОБА_24 рахувати з моменту їх затримання.

На підставі частини п`ятої статті 72 КК України (в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) зарахував ОСОБА_23 і ОСОБА_24 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 18 березня 2012 року до 04 квітня 2013 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, що становить два роки один місяць позбавлення волі.

В решті вирок місцевого суду залишив без змін.

7.Ухвалою від 30 травня 2023 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду вирок Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року щодо ОСОБА_23 і ОСОБА_24 залишила без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_20 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , засуджених ОСОБА_24 , ОСОБА_23 - без задоволення.

8. Згідно з вироком суд апеляційної інстанції визнав ОСОБА_23 винуватим в одержанні, а ОСОБА_24 в пособництві в одержанні службовою особою неправомірної вигоди за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, та в інтересах третьої особи дій з використанням свого службового становища, в особливо великому розмірі, які вони вчинили за обставин, наведених у вироку.

Так, ОСОБА_23 , будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, працюючи директором Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України (далі - Інститут педагогіки НАПН України) та обіймаючи посаду першого віцепрезидента НАПН України за контрактом, вступив у злочинну змову зі своїм сином ОСОБА_24 - докторантом Інституту педагогіки НАПН України та спільно розробили план про одержання від ОСОБА_27 неправомірної вигоди в сумі 11 000 000 доларів США за вирішення питання укладення між Інститутом педагогіки НАПН України та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРМАДА-КВО» договору оренди нежитлового приміщення в м. Києві по вул. Б. Хмельницького, 10 на строк 49 років.

17 березня 2012 року о 22:00 в приміщенні кабінету № НОМЕР_1 Інституту педагогіки НАПН України на вул. Артема, 52-А у м. Києві ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , який виконував роль пособника, одержали від ОСОБА_27 неправомірну вигоду в розмірі 800 000 гривень та 250 000 доларів США, що є особливо великим розміром, а іншу частину неправомірної вигоди у розмірі 10 650 000 доларів США не отримали з причин, що не залежали від їх волі, оскільки були затримані працівниками УСБ України в м. Києві.

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

9.Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) 14 листопада 2024 року ухвалив рішення у справі «Мадзігон та інші проти України» (Case of Madzigon and others v. Ukraine, заява № 37778 /23 та 2 інші заяви), яке набуло статусу остаточного (далі - Рішення).

10.Суд констатував порушення Україною пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) у зв`язку з надмірною тривалістю кримінального провадження та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з цим.

Короткий зміст вимог заяв про перегляд судових рішень. Позиція учасників судового провадження

11. 03 лютого 2025 року захисникОСОБА_20 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, у якій просить скасувативирок Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 рокута ухвалу колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 30 травня 2023 року щодо ОСОБА_23 та ОСОБА_24 і направити справу на новий апеляційний розгляд.

12. Обґрунтовуючи необхідність перегляду судових рішень на підставі пункту 2 частини третьої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), захисник ОСОБА_20 посилається на Рішення, в якому ЄСПЛ констатував порушення щодо заявників пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції (надмірна тривалість кримінального провадження та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з цим).

13. У заяві захисник ОСОБА_20 зазначає про істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, допущені апеляційним судом при новому розгляді (зокрема, про недопустимість як доказів матеріалів оперативно-розшукової діяльності; порушення права на захист; відмову в задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження певних доказів та допит свідків; незакриття кримінальної справи за наявності підстав, передбачених статтею 49 КК України), невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність і неповноту досудового та судового слідства; неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

14. На думку захисника ОСОБА_20 , тривалий розгляд справи, зокрема в Київському апеляційному суді, призвів до того, що обвинувачений був позбавлений права ефективного юридичного захисту. Вважає, що через сплив великого проміжку часу від дня ухвалення вироку судом першої інстанції та значні соціально-політичні зміни у державі була втрачена можливість допиту основного свідка у справі ОСОБА_27 , яка проживала на території Автономної Республіки Крим і після незаконної анексії вона залишилася на тимчасово окупованій території, а після повномасштабного вторгнення російської федерації до України 24 лютого 2022 року соціальний та комунікаційний зв`язок з мешканцями Автономної Республіки Крим був значно ускладнений.

15. Крім того, захисник ОСОБА_20 наголошує на тому, що у справі залишилися недослідженими обставини обману ОСОБА_23 свідком ОСОБА_27 про реальні наміри та правові наслідки оренди нерухомого майна, наявність інвесторів, грошових коштів на капітальний ремонт будівлі - об`єкта оренди.

16. Наполягає захисник й на тому, що не було з`ясовано наявність законних підстав проведення оперативно-розшукових заходів щодо ОСОБА_23 відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» в редакції, чинній на час проведення таких заходів, і не були допитані поняті ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , які були присутні при огляді грошових коштів 17 березня 2012 року.

17. Захисник вважає, що значний термін розгляду справи (11 років 2 місяці та 14 днів) об`єктивно позбавив сторону захисту можливості зібрати нові докази та перевірити наявні докази сторони обвинувачення під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Також при новому апеляційному розгляді не виконані вказівки суду касаційної інстанції, які Верховний Суд зазначив в ухвалі від 04 жовтня 2018 року, і це, на думку захисника, призвело до порушення права на захист обвинуваченого ОСОБА_23 та було встановлено рішенням ЄСПЛ.

18. Захисник звертає увагу, що апеляційний суд при новому розгляді справи всупереч вимогам статті 275 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК України 1960 року) вийшов за межі пред`явленого обвинувачення та не сформулював обвинувачення, визнаного судом доведеним щодо кожного обвинуваченого відповідно до вимог частини першої статті 334 цього Кодексу.

19. Захисник ОСОБА_20 посилається на порушення вимог статті 376 КПК України 1960 року, згідно з якими апеляційний суд, встановивши обставини, передбачені статтями 6, 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи постанову і закриває справу. Зазначає, що апеляційний суд не розглянув його клопотання про закриття справи.

20. Крім того, на думку захисника, апеляційний суд, відмовивши у задоволенні клопотання про проведення судового слідства, належно не перевірив доводи сторони захисту про здобуття доказів у незаконний спосіб та наявність ознак провокації одержання неправомірної вигоди.

21. Захисник ОСОБА_20 зазначає, що на порушення вимог статей 48, 354, 358, 361 КПК України 1960 року суд апеляційної інстанції не повідомив захисників ОСОБА_25 , ОСОБА_30 , ОСОБА_26 і ОСОБА_31 про час та місце розгляду справи, а також не з`ясував думку засуджених про можливість розгляду справи за відсутністю інших захисників та провів судовий розгляд без їх участі.

22. Посилається захисник ОСОБА_20 і на те, що після скасування вироку за результатами нового розгляду справи апеляційний суд при призначенні покарання погіршив становище засуджених, чим, на його думку, порушив вимоги статті 400 КПК України 1960 року.

23. 28 квітня 2025 року захисникОСОБА_21 подав заяву до Великої Палати Верховного Суду про перегляд за виключними обставинами вироку Печерського районного суду м. Києва від 04 квітня 2013 року та вироку Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 рокущодо ОСОБА_24 , які просить скасуватиі направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

24. Як зазначає захисник, у справі «Мадзігон та інші проти України» ЄСПЛ встановив порушення Україною пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції, а тому є підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

25. Захисник ОСОБА_21 вважає, що вироком від 17 січня 2023 року суд апеляційної інстанції змінив кваліфікацію дій ОСОБА_23 і ОСОБА_24 та застосував суворі стандарти правозастосовної практики у сфері боротьби з корупцією, які діяли станом на 2023 рік, однак позбавив сторону захисту можливості скористатися змінами в судовій практиці з питань провокації злочинів, сформульованих на той час.

26. На думку захисника ОСОБА_21 , з огляду на усталену практику ЄСПЛ зібрані у матеріалах кримінальної справи докази підтверджують наявність очевидних ознак провокації злочину щодо ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , і це виключає можливість притягнення їх до кримінальної відповідальності.

27. Крім того, захисник наголошує на тому, що під час судового розгляду та ухвалення обвинувальних вироків суди першої й апеляційної інстанцій не звернули уваги на обставини справи, які мали б кваліфікуватися як провокація злочину, не перевірили відповідні доводи сторони захисту.

28. За твердженням захисника ОСОБА_21 , кримінальне законодавство України має прогалини в регулюванні, що порушує конституційні гарантії прав особи, а саме: норми частини четвертої статті 70 та статті 72 КК України не передбачають зарахування у строк покарання відбутого особою покарання з випробуванням за вироком, який у подальшому суд скасував і призначив особі більш суворе покарання у зв`язку зі зміною кваліфікації її дій.

29. Така прогалина в кримінальному законі, як вважає захисник, призводить до порушення положень статей 24 та 61 Конституції України (дискримінації осіб, які вчинили один злочин, порівняно з особами, котрі вчинили кілька злочинів, а також до відбуття цією особою двічі кримінального покарання - спочатку покарання з випробуванням, а в подальшому покарання у виді позбавлення волі).

30. Захисник ОСОБА_21 зазначає, що під час виконання покарання щодо засудженого ОСОБА_24 мають виконуватися як вирок Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року про призначення йому покарання у виді восьми років позбавлення волі, так і ухвала Подільського районного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року про звільнення ОСОБА_24 від відбування покарання у виді п`яти років позбавлення волі після закінчення іспитового строку. Недотримання цієї умови, на думку захисника, призводить до порушення приписів статті 129 Конституції України.

31. Ці ж обставини, як стверджує захисник, призвели до того, що порушення гарантованого статтею 6 Конвенції права ОСОБА_24 на розгляд його справи упродовж розумного строку має наслідком погіршення становища засудженого та порушення конституційних прав (притягнення двічі ОСОБА_24 до відповідальності за одне й те саме діяння, дискримінація його порівняно з особами, які вчинили кілька кримінальних правопорушень і при цьому мають право на зарахування покарання, відбутого за попереднім вироком, а він такого права не має, хоча засуджений за одне кримінальне правопорушення).

32. Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 10 лютого 2025 року відкрив провадження за заявою захисника ОСОБА_20 про перегляд судових рішень за виключними обставинами, витребував матеріали кримінальної справи та ухвалою від 27 лютого 2025 року призначив заяву до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

Ухвалою від 29 квітня 2025 року суддя Великої Палати Верховного Суду відкрив провадження за заявою захисника ОСОБА_21 про перегляд судових рішень за виключними обставинами.

33. У судовому засіданні захисник ОСОБА_20 просив заяву задовольнити, скасувати судові рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції на новий апеляційний розгляд. Захисник ОСОБА_21 підтримав думку захисника ОСОБА_20 , просив заяву задовольнити.

ПрокурорОСОБА_22 просила заяви захисників ОСОБА_20 та ОСОБА_21 залишити без задоволення.

34. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача,учасників судового провадження, які з`явилися на судове засідання, перевірила викладені у заявах доводи, дослідила матеріали кримінальної справи, рішення ЄСПЛ у справі «Мадзігон та інші проти України» і дійшла таких висновків.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Правові наслідки констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції

35.Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, тим самим узявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

36. Це відбувається шляхом урахування норм Конвенції і практики ЄСПЛ у національному праві з огляду на статтю 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), згідно з якою суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.

37. Відповідно до статті 2 Закону № 3477-IV та статті 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вона є стороною. Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом № 3477-IV, іншими нормативно-правовими актами.

38.За змістом абзацу дев`ятого частини першої статті 1, глави 3 Закону

№ 3477-IV констатоване Судом порушення Конвенції може бути виконано шляхом виплати грошової компенсації, вжиття індивідуальних та/або загальних заходів.

39.Статтею 10 цього Закону передбачено, що додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду. Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

40.Комітет міністрів Ради Європи у Рекомендації державам-членам від 19 січня 2000 року № R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» (далі -Рекомендація № R (2000) 2) зазначив, що повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

-коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції; б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

41. Виходячи з наведеного, з огляду на встановлення ЄСПЛ порушення Україною положень Конвенції, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Велика Палата Верховного Суду має вирішити питання щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_23 та ОСОБА_24 заходів індивідуального характеру, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.З цією метою здійснюється аналіз рішення ЄСПЛ у цій справі, зокрема в частині характеру (змісту) констатованих Судом порушень Конвенції.

Аналіз змісту й характеру встановлених ЄСПЛ порушень Конвенції

42. Відповідно до Рішення ОСОБА_23 і ОСОБА_24 скаржилися, що тривалість кримінального провадження була несумісною з вимогою «розумного строку» та у них не було ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку із цим. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 і статтю 13 Конвенції.

43. У Рішенні Суд повторив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як: складність справи, поведінка заявників і відповідних органів державної влади, а також важливість предмета спору для заявників (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах «Пелісьє і Сассі проти Франції» [ВП] (Pelissier and Sassi v. France) [GC], заява № 25444/94, пункт 67, ЄСПЛ 1999-II, та «Фрідлендер проти Франції» [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ

2000-VII).

44. Суд нагадав, що у керівній справі «Нечай проти України» [(Nechay v. Ukraine),заява № 15360/10, рішення від 01 липня 2021 року] він вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, які розглядаються у цій справі.

45. У таблиці додатка до Рішення Суд зазначив, що загальна тривалість кримінального провадження щодо ОСОБА_24 і ОСОБА_23 у трьох інстанціях становила 11 років 2 місяці 14 днів.

46. Розглянувши всі надані йому матеріали, ЄСПЛ дійшов висновку, що не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних виправдати загальну тривалість проваджень на національному рівні. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку».

47. Суд також встановив, що заявники не мали у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку із цими скаргами, а отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.

48.ЄСПЛ констатував порушення Україною пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції (надмірна тривалість кримінального провадження та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку із цим).

49.З огляду на наявні в нього документи та свою практику (рішення у справі «Бевз проти України» (Bevz v. Ukraine), заява № 7307/05, пункт 52, від 18 червня 2009 року) ЄСПЛ присудив ОСОБА_23 і ОСОБА_24 по 3000 євро на відшкодування моральної шкоди.

Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду при прийнятті постанови

50. Згідно із частиною першою, пунктом 2 частини третьої статті 459 КПК України виключною обставиною для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

51. При цьому системне тлумачення положень глави 34 КПК України дає підстави для висновку про те, що перегляд за виключними обставинами є екстраординарною процедурою перегляду, коли після завершення розгляду кримінального провадження по суті пред`явленого обвинувачення встановлені виключні обставини, що могли суттєво вплинути на прийняті судові рішення.

52. Відповідно до наведених у Рекомендації № R (2000) 2 орієнтирів рішення національного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд у разі встановлення ЄСПЛ фактів того, що воно суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні. Підстави для втручання в судові рішення в означений спосіб виникають у разі, коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження.

53. В інших випадках з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення допущених порушень, вжиття інших заходів загального характеру. Виконання цих заходів покладається на компетентні органи державної влади.

54. У заяві про перегляд судових рішень за виключними обставинами захисник ОСОБА_20 наполягає на повторному розгляді справи судом,просить скасуватисудові рішення щодо ОСОБА_23 та ОСОБА_24 і направити справу на новий апеляційний розгляд, тобто вважає, що констатовані ЄСПЛ порушення можна усунути лише шляхом застосування такого додаткового заходу індивідуального характеру, як відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який ОСОБА_23 і ОСОБА_24 мали до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

55. Посилаючись на констатацію ЄСПЛ порушення пункту 1 статті 6 і статті 13 Конвенції у справі «Мадзігон та інші проти України», у заяві захисник ОСОБА_20 стверджує, що значний термін розгляду справи позбавив сторону захисту можливості зібрати нові докази та перевірити наявні у ній докази сторони обвинувачення під час апеляційного розгляду. На думку захисника, допущені у справі процесуальні порушення призвелидо позбавлення права засуджених на справедливий судовий розгляд.

56. Захисник ОСОБА_21 у заяві про перегляд судових рішень за виключними обставинами зазначає, що констатовані ЄСПЛ у Рішенні порушення норм Конвенції призвели до ухвалення щодо ОСОБА_24 неправосудних судових рішень.

57.Вище зазначалось, що рішення суду може бути переглянуте в разі встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

58. Разом з тим у розумінні статті 10 Закону № 3477-IV повторний розгляд справи є засобом для забезпечення відновлення попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції, як додаткового заходу індивідуального характеру, що вживається з метою виконання рішення ЄСПЛ.

Системний аналіз цих правових норм дає підстави для висновку про те, що встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише у випадку, якщо такий перегляд забезпечить відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.

59. Водночас Рішення не містить висновків про те, що в основі констатованих порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які б ставили під серйозний сумнів результат провадження або що їх було спричинено ухваленими стосовно ОСОБА_23 і ОСОБА_24 рішеннями, котрі й надалі зумовлюють негативні наслідки для заявників і не можуть бути усунуті (виправлені) в інший спосіб, аніж повторний розгляд справи.

60. Натомість у цій справі, зважаючи на свою практику у справах, де вже встановлювались порушення з аналогічних питань, Суд визнав, що тривалість кримінального провадження щодо заявників була надмірною і вони не мали у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку із цими скаргами, та констатував порушення Україною пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції.

61.Отже, у справі «Мадзігон та інші проти України» ЄСПЛ не оцінював судових рішень за результатами кримінального провадження на національному рівні та не робив висновку про порушення права заявників на справедливий судовий розгляд чи вирішення по суті кримінальної справи, що могло б поставити під серйозний сумнів законність рішень національних судів.

62. До того ж Велика Палата Верховного Суду зазначає, що визнані ЄСПЛ стосовно ОСОБА_23 і ОСОБА_24 порушення у вигляді надмірної тривалості кримінального провадження (порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції) мали місце впродовж розгляду судами у трьох інстанціях кримінальної справи і наразі негативних наслідків через констатовані ЄСПЛ порушення вони не зазнають.

63.Крім того, Суд постановив надати ОСОБА_23 і ОСОБА_24 справедливу сатисфакцію у вигляді присудження кожному з них по 3000 євро компенсації моральної шкоди.

За наявною інформацією у Верховному Суді виплата відшкодування за Рішенням була сплачена заявникам: платіжною інструкцією Міністерства юстиції України від 23 січня 2025 року № 7 ОСОБА_23 перераховано грошові кошти в сумі 131 620,50 грн (еквівалент 3000 євро за курсом на день здійснення платежу), платіжною інструкцією Міністерства юстиції України від 20 січня 2025 року № 1 ОСОБА_24 перераховано грошові кошти в сумі 130 105,20 грн (еквівалент 3000 євро за курсом на день здійснення платежу).

28 січня 2025 року та 05 лютого 2025 року виконавчі провадження завершені.

64. Враховуючи наведені вище Рекомендації № R (2000) 2, з огляду на зміст Рішення та відсутність у ньому висновку про те, що встановлені порушення Конвенції були спричинені такими рішеннями судів, існування яких і надалі зумовлює шкідливі наслідки, яких не можна усунути (виправити) іншим способом, аніж їх скасуванням, переконують Велику Палату Верховного Судуу відсутності підстав для вжиття заходів індивідуального характеру з метою відновлення порушених прав заявників.

65. Тому повторний судовий розгляд у кримінальній справі щодо ОСОБА_23 і ОСОБА_24 , включаючи поновлення провадження, не може бути належним способом захисту їх конвенційних прав, за порушення яких було визначено справедливою сатисфакцією виплату присуджених коштів.

66.Аналогічний підхід є усталеним у практиці Великої Палати Верховного Суду у подібних справах (постанова від 20 лютого 2018 року, справа № 775/15/15к; постанова від 07 листопада 2018 року, провадження № 13-34зво18; постанова від 05 червня 2019 року, справа № 1-2/2012; постанова від 29 січня 2025 року, справа № 646/7414/17).

67. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що у заявах захисники ОСОБА_20 і ОСОБА_21 вказують про наявність ознак провокації злочину, до того ж захисник ОСОБА_20 зазначає про порушення матеріального закону, недопустимість доказів, порушення вимог КПК під час апеляційного розгляду, які не були предметом розгляду ЄСПЛ і щодо яких Суд не встановлював порушень національними судами вимог Конвенції.

68. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що підставою для втручання в остаточні рішення національних судів є саме встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань за Конвенцією. Тому питання, що не були предметом дослідження міжнародної судової установи, перебувають поза межами перегляду справи за пунктом 2 частини третьої статті 459 КПК України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2023 року, справа № 1-7/12).

69. У зв`язку із цим інші наведені у заявах захисників ОСОБА_20 і ОСОБА_21 доводи виходять за межі визначеного законом предмета перегляду судових рішень і не можуть бути підставою для перегляду за виключними обставинами судових рішень та їх скасування.

70. У своїх рішеннях ЄСПЛ постійно наголошує, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (див. рішення у справах «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, пункт 40; «Осовська та інші проти України, заява № 2075/13, пункт 26).

Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип полягає в тому, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Повноваження судів вищих інстанцій щодо перегляду мають здійснюватись для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись як прихований засіб оскарження, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами.

71. Отже, рішення ЄСПЛ у справі «Мадзігон та інші проти України» не містить висновків про те, що встановлені стосовно заявників порушення Конвенції вплинули на загальну справедливість провадження на національному рівні або в основі визнаних ЄСПЛ порушень лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, що не можуть бути усунуті в інший спосіб, ніж повторний розгляд справи, а тому й немає підстав для задоволення заяв захисників ОСОБА_20 та ОСОБА_21 .

72.Відповідно до частини першої статті 467 КПК України за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може залишити заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами без задоволення.

Керуючись статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Заяву захисника ОСОБА_20 про перегляд за виключними обставинами вироку Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року та ухвали колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 30 травня 2023 року щодо ОСОБА_23 і заяву захисника ОСОБА_21 про перегляд за виключними обставинами вироку Печерського районного суду м. Києва від 04 квітня 2013 року та вироку Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року щодо ОСОБА_24 - залишити без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий ОСОБА_1

Суддя-доповідач ОСОБА_2

Судді: ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_32 ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14 ОСОБА_15 ОСОБА_16 ОСОБА_17 ОСОБА_18

Джерело:
ЄДРСР 128485945

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила:

9.Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) 14 листопада 2024 року ухвалив рішення у справі «Мадзігон та інші проти України» (Case of Madzigon and others v. Ukraine, заява № 37778 /23 та 2 інші заяви), яке набуло статусу остаточного (далі - Рішення).

10.Суд констатував порушення Україною пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) у зв`язку з надмірною тривалістю кримінального провадження та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з цим.

67. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що у заявах захисники ОСОБА_20 і ОСОБА_21 вказують про наявність ознак провокації злочину, до того ж захисник ОСОБА_20 зазначає про порушення матеріального закону, недопустимість доказів, порушення вимог КПК під час апеляційного розгляду, які не були предметом розгляду ЄСПЛ і щодо яких Суд не встановлював порушень національними судами вимог Конвенції.

68. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що підставою для втручання в остаточні рішення національних судів є саме встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань за Конвенцією. Тому питання, що не були предметом дослідження міжнародної судової установи, перебувають поза межами перегляду справи за пунктом 2 частини третьої статті 459 КПК України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2023 року, справа № 1-7/12).

69. У зв`язку із цим інші наведені у заявах захисників ОСОБА_20 і ОСОБА_21 доводи виходять за межі визначеного законом предмета перегляду судових рішень і не можуть бути підставою для перегляду за виключними обставинами судових рішень та їх скасування.