Постанова ВП ВС про неможливість звільнення судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку у разі звільнення суддя з посади раніше або припинення його повноважень з визначених законом підстав

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2025 року

м. Київ

справа № 990SCGC/8/25

провадження № 11-96сап25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Кривенди О. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) від 28 січня 2025 року № 124/0/15-25, прийняте за результатами розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 04 грудня 2024 року № 3531/2дп/15-24, і

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у скарзі вимог

1. 26 лютого 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення ВРП від 28 січня 2025 року № 124/0/15-25 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 04 грудня 2024 року № 3531/2дп/15-24 про притягнення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» (далі - Спірне рішення).

2. Цим рішенням ВРП погодилася з висновком її Другої Дисциплінарної палати про те, що в діях судді ОСОБА_1 наявний склад дисциплінарного проступку, передбачений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ), а саме допущення суддею поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, що має наслідком зниження рівня довіри громадян до судової влади.

3. ОСОБА_1 вважає Спірне рішення незаконним, свавільним і таким, що не відповідає фактичним обставинам. У межах спірних правовідносин вбачає наявність усіх визначених статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798?VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ) підстав для його скасування, про які йтиметься далі.

4. Подібно доводам скарги, які були предметом розгляду ВРП, ОСОБА_1 зазначає, що, незважаючи на факт припинення її повноважень як судді Окружного адміністративного суду міста Києва за наслідком розгляду рекомендації ВРП, в якій стверджувалось про факт наявності російського громадянства у судді ОСОБА_1 , всупереч положенням пунктів 13.39, 13.43 Регламенту ВРП, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі - Регламент ВРП), відповідно до яких у разі звільнення судді з посади або припинення його повноважень з визначених законом підстав дисциплінарне провадження підлягає закриттю, її було притягнуто до дисциплінарної відповідальності і застосовано дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади.

5. З погляду скаржниці, не дотрималась Рада і вимог положень Регламенту ВРП та Закону № 1798-VІІІ у частині своєчасного її повідомлення про засідання ВРП, що є підставою для скасування Спірного рішення.

6. Називає підставою для скасування Спірного рішення і той факт, що надіслана їй копія цього рішення не містить підписів членів ВРП, що також є підставою для його скасування в силу вимог пункту 2 частини першої статті 52 Закону № 1798-VІІІ, за якими рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване, зокрема, якщо рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні.

7. Наголошує, що ВРП Спірним рішенням на порушення норм Основного Закону України та свого Регламенту одночасно двічі ініціювала звільнення судді з посади за однакових підстав, проте за різними процедурами.

8. Вважає, що Рада порушила принцип неупередженості, оскільки склад Другої Дисциплінарної палати ВРП, яка ухвалила відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати. З цього приводу скаржниця повідомляла Раду в скарзі на рішення її дисциплінарного органу про наявність конфлікту інтересів у члена ВРП Маселка Р. А. , який був стороною судового процесу під головуванням судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1, у якому рішення прийнято не на його користь, однак у Спірному рішенні таким доводам скаржниці не надано оцінки.

9. Скаржниця акцентує увагу на відсутності офіційних доказів підтвердження факту наявності в неї російського громадянства, більше того, брак офіційних доказів не заперечує і Служба безпеки України (далі - СБУ), яка повідомила ВРП про цей факт.

10. Вважає, що Спірне рішення не містить ознак порушення нею статей 56, 57 Закону № 1402-VІІІ, а дисциплінарне провадження є навмисно сфабрикованим проти неї.

11. Наводячи мотиви щодо порушення Радою принципу презумпції невинуватості судді в межах дисциплінарного провадження та наявності дискримінації стосовно суддів Окружного адміністративного суду міста Києва, підкреслює, що ВРП, маючи процесуальні можливості, створила штучний суспільний резонанс навколо дисциплінарної справи скаржниці, застосувала різний підхід до оцінки відповідних публікацій, здійснила розгляд дисциплінарної справи ОСОБА_1 упереджено, з порушенням принципу презумпції невинуватості судді у межах дисциплінарного провадження, процедури розгляду дисциплінарної справи, з подвійним застосуванням відповідальності.

12. З огляду на викладене скаржниця вважає Спірне рішення протиправним та просить його скасувати.

Рух скарги

13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2025 року відкрила провадження за скаргою ОСОБА_1 на Спірне рішення.

14. Ухвалою від 15 травня 2025 року суддя Великої Палати Верховного Суду Кривенда О. В. призначив справу за цією скаргою до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на 05 червня 2025 року.

Позиція ВРП

15. У відзиві на скаргу ОСОБА_1 . Рада зазначає про відсутність передбачених статтею 52 Закону № 1798-VIII підстав, з яких рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути скасоване.

16. Зокрема, посилається на те, що Спірне рішення було прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма членами Ради, які брали участь у його ухваленні.

17. На засіданні ВРП 28 січня 2025 року були присутні 11 членів Ради. За результатами голосування за пропозицію залишити без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 04 грудня 2024 року № 3531/2дп/15-24 проголосувало 11 членів ВРП, проти - 0.

18. Зазначає, що члени ВРП, які брали участь у прийнятті Другою Дисциплінарною палатою оскаржуваного рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності ( Саліхов В. В. , Маселко Р. А. , Бурлаков С. Ю. , Ковбій О. В. , Мельник О. П. ), не брали участі в розгляді скарги на рішення цієї Дисциплінарної палати ВРП.

19. Щодо доводів скарги про участь у розгляді дисциплінарної скарги члена ВРП Маселка Р. А. Рада зазначила, що 23 жовтня 2024 року Друга Дисциплінарна палата ВРП, розглянувши заяву члена цієї палати Маселка Р. А. про самовідвід від участі в розгляді скарги СБУ стосовно судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 , вирішила відмовити в задоволенні такої заяви.

20. Відтак на момент ухвалення Спірного рішення склад ВРП був сформований відповідно до вимог чинного законодавства.

21. У засідання ВРП, призначене на 28 січня 2025 року, СБУ та ОСОБА_1 не прибули, про дату, час і місце розгляду скарги повідомлені належним чином шляхом направлення повідомлення на електронну пошту. Зазначену інформацію також оприлюднено на офіційному вебсайті ВРП.

22. На спростування доводів скарги щодо неналежного повідомлення про засідання ВРП 28 січня 2025 року зазначає, що матеріали дисциплінарного провадження містять лист секретаріату ВРП від 17 січня 2025 року № 909/0/9-25 з інформацією про дату засідання ВРП, коли розглядалась скарга ОСОБА_1 .

23. Зазначений лист був направлений на електронну пошту ОСОБА_1 , яку вона вказала у скарзі на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП.

24. Щодо визначених законом підстав та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, представник Ради наводить обставини надходження дисциплінарної скарги СБУ щодо наявності у судді ОСОБА_1 російського громадянства, набуття розголосу цією подією, з'ясування факту відсутності дій судді ОСОБА_1 щодо виходу з громадянства російської федерації у встановленому законом порядку та приховування нею цього факту.

25. На спростування доводів судді ОСОБА_1 про порушення членами Другої Дисциплінарної палати ВРП пунктів 13.39, 13.43 Регламенту ВРП у відзиві на скаргу мовиться, що припинення повноважень скаржниці не позбавило її статусу судді. Разом з тим наявність у судді ОСОБА_1 іноземного громадянства підриває віру суспільства в авторитет правосуддя та негативно впливає на ступінь довіри суспільства до судової влади. Отже, припинення повноважень судді ОСОБА_1 на підставі частини сьомої статті 126 Конституції України не виключає можливості притягнення її до дисциплінарної відповідальності відповідно до закону.

26. З урахуванням наведеного ВРП просить залишити скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Встановлені обставини справи

27. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Указом Президента України від 17 червня 2008 року № 552/2008 призначена строком на п'ять років на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва, а Постановою Верховної Ради України від 16 травня 2013 року № 248-VІІ обрана суддею Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.

28. 4 листопада 2024 року (вх. № 12839/0/8-24) голова ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва повідомив ВРП про відрахування 31 жовтня 2024 року зі штату судді ОСОБА_1 у зв'язку із припиненням повноважень судді (частина сьома статті 126 Конституції України), на підтвердження додав наказ від 31 жовтня 2024 року № 84/к.

29. Як убачається з матеріалів дисциплінарної справи, і обставин, установлених Другою Дисциплінарною палатою ВРП, ОСОБА_1 19 липня 1993 року отримала паспорт громадянина СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_1 , виданий відділом внутрішніх справ Жовтневого району міста Луганська. 25 травня 1999 року на заміну отримала паспорт громадянина України (нового зразка 1994 року) серії НОМЕР_2 виданий Мінським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві. У зв'язку з одруженням та зміною прізвища ОСОБА_1 отримала паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 10 червня 2003 року Дарницьким районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві. У зв'язку з розлученням та зміною прізвища отримала паспорт серії НОМЕР_4 , виданий 18 листопада 2003 року Оболонським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

30. Листами СБУ повідомила ВРП (вх. № 9645/0/8-24 від 18 липня 2024 року, № 10034/0/8-24 від 30 липня 2024 року) про те, що за отриманими даними, суддя Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є уродженкою м. Єкатеринбург (російська федерація). Під час проживання на території російської федерації ОСОБА_1 по досягненні шістнадцятирічного віку отримала паспорт громадянки російської федерації серії НОМЕР_5 , виданий Октябрським РУВС м. Єкатеринбург (російська федерація). У подальшому ОСОБА_1 при досягненні нею двадцятип'ятирічного віку Октябрське РУВС м. Єкатеринбург 22 липня 2002 року видало паспорт громадянки російської федерації серії НОМЕР_6 .

31. Перебування ОСОБА_1 у громадянстві російської федерації на той час також підтверджувалось відомостями з автоматизованої системи перевірки паспортів управління федеральної міграційної служби російської федерації «СПО СК: АС Российский паспорт».

32. СБУ листом від 3 жовтня 2024 року № 14/5/1-6500 додатково повідомила ВРП, що суддя ОСОБА_1 станом на 3 жовтня 2024 року має чинний паспорт громадянки російської федерації серії НОМЕР_6 , що підтверджується відомостями та роздруківкою із сайту «Проверка-паспорта.рф».

33. З посиланням на законодавчі положення СБУ повідомила, що відповідно до покладених на СБУ завдань щодо попередження, виявлення, припинення та розкриття протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, цей державний орган із правоохоронними функціями наділений необхідним обсягом повноважень, у тому числі під час контррозвідувальної діяльності (статті 24, 25 Закону України від 25 березня 1992 року № 2229-XII «Про Службу безпеки України»), які дають йому можливість виявити факт набуття громадянином України громадянства іншої держави.

34. Зміст наданих СБУ відомостей свідчить, що їх отримано із загальнодоступних джерел. Зазначені відомості отримані уповноваженим суб'єктом у межах виконання покладених на нього завдань.

35. Наведені обставини свідчать про наявність громадянства російської федерації у судді ОСОБА_1 та отримання нею паспорта громадянки російської федерації в 1994 році, який був замінений в 2002 році на інший паспорт громадянки російської федерації у зв'язку з досягненням двадцятип'ятирічного віку.

Короткий зміст рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП

36. Ухвалюючи рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, Друга Дисциплінарна палата ВРП керувалась тим, що згідно з направленими до ВРП повідомленнями СБУ (листи вх. № 9645/0/8-24 від 18 липня 2024 року, № 10034/0/8-24 від 30 липня 2024 року) у ОСОБА_1 наявне російське громадянство.

37. Цей факт СБУ додатково підтвердила листом від 03 жовтня 2024 року № 14/5/1-6500, зазначаючи, що суддя ОСОБА_1 станом на 03 жовтня 2024 року має чинний паспорт громадянки російської федерації серії НОМЕР_6 , що підтверджується відомостями та роздруківкою із сайту «Проверка-паспорта.рф».

38. Друга Дисциплінарна палата ВРП встановила, що інформація про наявність у ОСОБА_1 паспорта та громадянства російської федерації стала відомою громадськості, набула розголосу у суддівській спільноті та медіа навесні 2024 року.

39. Цей дисциплінарний орган ВРП у своєму рішенні зазначив, що після виявлення наявності громадянства та паспорта громадянки російської федерації суддя ОСОБА_1 не вчинила будь-яких дій щодо з'ясування обставин видачі паспорта, який у неї наявний з 1994 року, дій щодо виходу із громадянства російської федерації у встановленому законом порядку, що свідчить про фактичне визнання нею обставин набуття такого громадянства.

40. Надані суддею ОСОБА_1 під час розгляду дисциплінарної справи пояснення також не спростовують установлених дисциплінарним органом фактичних відомостей щодо наявності громадянства та факту невиконання нею обов'язку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 121 Закону № 1402-VІІІ, згідно з яким набуттям громадянства іншої держави визнається і отриманий суддею статус громадянина іншої держави без його згоди, якщо суддя не вчинив дій для позбавлення статусу громадянина іншої держави протягом десяти днів з дня, коли судді стало відомо про отримання такого статусу.

41. Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що зазначені обставини підтверджують невідповідність поведінки судді ОСОБА_1 високим стандартам поведінки та свідчать про недотримання нею норм суддівської етики.

42. Наявність у судді ОСОБА_1 громадянства російської федерації та приховування цього факту свідчить про порушення нею законодавства України, Кодексу суддівської етики, а здійснення нею протягом тривалого часу правосуддя в Україні та ухвалення рішень іменем України ставить під сумнів її здатність забезпечити утвердження в державі принципу верховенства права, зокрема інтересів осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя, суперечить конституційному принципу незалежності судді, неминуче підриває авторитет правосуддя, що має наслідком зниження рівня довіри громадян до судової влади, що свідчить про вчинення нею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

43. Такі дії суддя ОСОБА_1 вчинила умисно, оскільки не могла не усвідомлювати загрози, яку несе факт приховання наявності паспорта та громадянства держави-агресора для конституційного ладу України, а також не могла не передбачати, що наслідком буде підрив авторитету правосуддя, зниження довіри громадян до судової влади, особливо в умовах збройної агресії проти України, що триває.

44. Також Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що суддя Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 , порушуючи норми суддівської етики та стандарти поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, допустила поведінку, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, тим самим вчинила істотний дисциплінарний проступок, передбачений частиною дев'ятою статті 109 Закону № 1402-VІІІ.

Короткий зміст рішення ВРП

45. ВРП за наслідками розгляду скарги судді ОСОБА_1 на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 4 грудня 2024 року № 3531/2дп/15-24 «Про притягнення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» залишила це рішення без змін.

46. Рада погодилася з висновком Другої Дисциплінарної палати ВРП, що факт наявності у судді ОСОБА_1 громадянства російської федерації, паспорта громадянки російської федерації, приховування зазначених фактів під час призначення її на посаду судді та перебування на цій посаді тривалий час свідчать про порушення нею статей 4, 127 Конституції України та статей 4, 6, 7, 10 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів», статей 52, 56, 57, 121 Закону № 1402-VIII, статей 1, 3 Кодексу суддівської етики, положень Бангалорських принципів. До того ж здійснення нею протягом тривалого часу правосуддя в Україні та ухвалення рішень іменем України ставить під сумнів її здатність забезпечити утвердження в державі принципу верховенства права, зокрема інтересів осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя, суперечить конституційному принципу незалежності судді, неминуче підриває авторитет правосуддя, міжнародних стандартів поведінки судді, що має наслідком зниження рівня довіри громадян до судової влади.

47. ВРП зазначила, що такі дії суддя ОСОБА_1 вчинила умисно, оскільки не могла не усвідомлювати загрози, яку несе факт приховування наявності паспорта та громадянства держави-агресора для конституційного ладу України, а також не могла не передбачати, що наслідком її дій буде підрив авторитету правосуддя, зниження довіри громадян до судової влади, особливо в умовах збройної агресії проти України, що триває, а отже, допустила поведінку, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

48. Погодилась ВРП і з кваліфікацією дій судді ОСОБА_1 її Другою Дисциплінарною палатою за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402?VIII.

49. Спростовуючи доводи судді ОСОБА_1 про те, що СБУ стосовно інших осіб в аналогічних випадках, наприклад судді Верховного Суду у відставці та колишнього Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, повідомляла про відсутність офіційної інформації, яка б підтверджувала / спростовувала отримання ними іноземного громадянства, на відміну від інформації щодо неї, Друга Дисциплінарна палата ВРП та ВРП зазначили, що наведені обставини / факти не є тотожними обставинам цієї дисциплінарної справи.

50. Рада також указала, що доводи судді ОСОБА_1 про відсутність належних доказів щодо наявності в неї громадянства іншої держави спростовуються компетенцією СБУ, серед завдань якої - виявлення фактів набуття громадянином України громадянства іншої держави.

51. Стосовно доводів судді ОСОБА_1 про порушення членами Другої Дисциплінарної палати ВРП пунктів 13.39, 13.43 Регламенту ВРП, оскільки дисциплінарне провадження стосовно неї не закрито, хоч її повноваження як судді припинені, про що членам Другої Дисциплінарної палати ВРП було відомо, Рада з посиланням на положення статті 126 Конституції України зазначила таке.

52. Відповідно до наказу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2024 року № 84/к суддю ОСОБА_1 відраховано з 31 жовтня 2024 року зі штату суду у зв'язку із припиненням повноважень судді (частина сьома статті 126 Конституції України).

53. Хоч повноваження судді ОСОБА_1 і були припинені, але це не позбавило її статусу судді. Суддівський статус втілює високі стандарти професіоналізму та моральної відповідальності, що робить його надважливим для правової системи. Надзвичайна важливість статусу судді ґрунтується на його ролі як гаранта верховенства права та етичних цінностей.

54. Наявність у судді ОСОБА_1 іноземного громадянства підриває віру суспільства в авторитет правосуддя та негативно впливає на ступінь довіри суспільства до судової влади.

55. Крім того, навіть така гарантія незалежності суддів, як відставка, припиняється у зв'язку з набуттям суддею громадянства іншої держави або припиненням громадянства України.

56. Отже, припинення повноважень судді ОСОБА_1 на підставі частини сьомої статті 126 Конституції України не виключає можливості притягнення її до дисциплінарної відповідальності відповідно до закону.

57. Крім того, дисциплінарна справа стосовно судді ОСОБА_1 була відкрита раніше, ніж були припинені її повноваження як судді.

58. Доводи судді ОСОБА_1 про неоголошення під час засідання Другої Дисциплінарної палати ВРП повних пояснень судді, прізвища посадової особи (скаржника), яка ініціювала процес звільнення судді за відсутності офіційних документів, Рада спростувала тим, що відповідно до пункту 13.30 Регламенту ВРП суддя має право надати письмові пояснення по суті скарги. У разі розгляду питання за відсутності судді або його представника доповідач оголошує його письмові пояснення (за наявності) або стислий виклад змісту цих пояснень.

Отже, доповідач під час дисциплінарного провадження оголошує стислий виклад змісту пояснень, які представлені суддею, що дають змогу зрозуміти позицію судді.

59. Щодо неоголошення прізвища посадової особи (скаржника), яка ініціювала процес звільнення судді за відсутності офіційних документів, ВРП зазначила, що вказане не впливає на розгляд дисциплінарної справи та не має негативних наслідків, оскільки така особа діє від імені СБУ, а не особисто.

60. Стосовно доводів судді ОСОБА_1 про порушення присяги членами Другої Дисциплінарної палати ВРП, які, на думку судді, своїми діями фактично нівелюють гарантії незалежності суддів від необґрунтованих скарг, ВРП зауважила, що в рішенні її Другої Дисциплінарної палати від 4 грудня 2024 року № 3531/2дп/15?24 цей дисциплінарний орган надав свою правову оцінку доводам скарги, з огляду на що доводи судді є безпідставними.

61. Розірвання Україною дипломатичних відносин з російською федерацією не звільняло суддю ОСОБА_1 від добровільних свідомих обмежень та зобов'язань, які бере на себе суддя України з метою забезпечення довіри до суду та правосуддя з боку суспільства, не позбавляло її обов'язку дотримуватися правил суддівської етики, зокрема виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності.

62. ВРП погодилася з висновком її Другої Дисциплінарної палати, що дії судді ОСОБА_1 призвели до негативних наслідків, зокрема до підриву авторитету судової влади, та вплинули на публічний імідж системи правосуддя, оскільки відомості щодо цих подій були поширені в медіа та набули суспільного розголосу.

63. З погляду ВРП, суддя Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 порушила норми суддівської етики та стандарти поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, допустила поведінку, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, а отже, вчинила істотний дисциплінарний проступок, передбачений частиною дев'ятою статті 109 Закону № 1402-VIII.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

64. Велика Палата Верховного Суду, перевіривши матеріали дисциплінарного провадження щодо судді, дослідивши наведені в скарзі на рішення ВРП доводи, виходить з такого.

65. Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

66. З метою усунення прогалин у національному законодавстві, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798?VIII, який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.

67. Статтею 1 цього Закону передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

68. Згідно із частиною другою статті 26 Закону № 1798-VIII для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює дисциплінарні палати з числа членів ВРП.

69. Главою 4 розділу II Закону № 1798-VIII визначено порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів. Так, частинами першою, сьомою та восьмою статті 49 цього Закону передбачено, що розгляд дисциплінарної справи відбувається у відкритому засіданні Дисциплінарної палати, в якому беруть участь суддя, скаржник, їх представники.

70. У засіданні Дисциплінарної палати заслуховуються доповідач, суддя, скаржник, їх представники, свідки та інші особи, які були викликані або запрошені взяти участь у засіданні.

71. Учасники дисциплінарної справи мають право подавати докази, надавати пояснення, заявляти клопотання про виклик свідків, ставити запитання учасникам дисциплінарної справи, висловлювати заперечення, заявляти інші клопотання або відводи, ознайомлюватися з матеріалами справи. Для ознайомлення можуть надаватися матеріали, які безпосередньо пов'язані зі скаргою, з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних щодо знеособлення персональних даних.

72. Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

73. Згідно із частинами першою, третьою та десятою статті 51 Закону № 1798-VIII право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

74. Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП.

75. За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право:

1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;

2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;

5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

76. На підставі частини другої статті 52 Закону № 1798-VIII право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення.

77. Частиною сьомою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.

78. Наведені вище положення Закону № 1798-VIII та частини сьомої статті 266 КАС України узгоджуються з пунктом 77 Висновку № 3 (2002) КРЄС щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, в якому, серед іншого, зазначено, що організація дисциплінарного розгляду в кожній країні повинна бути такою, що дозволяє подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду.

79. Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

80. У пункті 123 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (див. пункт 29 рішення від 10 лютого 1983 року у справі «Альбер і Ле Конт проти Бельгії» та пункт 42 рішення від 14 листопада 2006 року у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства», заява № 60860/00). У межах скарги за статтею 6 Конвенції, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (див. пункти 44-47 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайян проти Сполученого Королівства» та пункт 43 згаданого рішення у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства»).

81. Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

82. Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

83. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

84. Ураховуючи висновки ЄСПЛ та положення Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне повно та всебічно перевірити оскаржуване рішення ВРП, у тому числі на предмет його відповідності вимогам статті 52 Закону № 1798-VIII.

85. Відповідно до статті 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п'ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

86. Згідно з положеннями частини другої статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

87. Як убачається з матеріалів справи, на засіданні ВРП 28 січня 2025 року були присутні 11 членів Ради. За результатами голосування за пропозицію залишити без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 04 грудня 2024 року № 3531/2дп/15-24 проголосувало 11 членів ВРП, проти - 0.

88. Спірне рішення підписали всі члени ВРП, які брали участь у його ухваленні.

89. Дотримано й вимог частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VIII, якими встановлено неможливість участі в розгляді скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді тих членів ВРП, які брали участь у прийнятті цією Дисциплінарною палатою оскаржуваного рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

90. Отже, рішення прийнято повноважним складом ВРП.

91. Доводи скаржниці стосовно участі в розгляді дисциплінарної скарги члена ВРП Маселка Р. А. Велика Палата Верховного Суду відхиляє з огляду на те, що 23 жовтня 2024 року Друга Дисциплінарна палата ВРП, розглянувши заяву члена цієї палати Маселка Р. А. про самовідвід від участі в розгляді скарги СБУ стосовно судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 , вирішила відмовити в задоволенні такої заяви з огляду на непідтвердження обставин, які б свідчили, що член Другої Дисциплінарної палати ВРП Маселко Р. А. особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи, або інших обставин, що викликають сумнів у його неупередженості.

92. На підставі пункту 3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП може бути скасовано також у випадку, якщо суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП.

93. З копії матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду скарги (лист секретаріату ВРП від 17 січня 2025 року № 909/0/9-25). Цей лист був направлений на електронну пошту ОСОБА_1 , яку вона вказала у скарзі на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП. Зазначену інформацію оприлюднено й на офіційному вебсайті ВРП.

94. У відповідь на лист ВРП від 17 січня 2025 року № 909/0/9-25 ОСОБА_1 зверталась до ВРП 21 січня 2025 року, в якому повідомляла про отримання листа ВРП (21 січня 2025 року) та просила Раду здійснити розгляд її скарги на засіданні 28 січня 2025 із дотриманням власного Регламенту.

95. У засідання ВРП, призначене на 28 січня 2025 року, СБУ та ОСОБА_1 не прибули.

96. Вказані обставини підтверджуються витягом з протоколу № 8 засідання ВРП від 28 січня 2025 року і не оспорюються скаржницею.

97. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність визначених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798?VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП.

98. Оцінюючи Спірне рішення щодо наявності у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

99. Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України та частини першої статті 115 Закону № 1402-VIII вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.

100. Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя (пункт 1 частини дев'ятої статті 109 Закону № 1402-VIII).

101. Ухвалюючи Спірне рішення, Рада виходила з того, що, незважаючи на припинення ОСОБА_1 повноважень судді у зв'язку з набуттям нею громадянства іншої держави, вона не втратила статусу судді, у зв'язку із чим за наявності у її діях складу дисциплінарного проступку ця суддя може бути звільнена на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

102. Проте з наведеним рішенням ВРП Велика Палата Верховного Суду погодитися не може з огляду на таке.

103. За статтею 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Принцип єдиного громадянства означає, зокрема, що громадянин України не може мати громадянства іншої держави.

104. Вимога статті 127 Основного Закону України, згідно з якою на посаду судді може бути призначений громадянин України, означає, що він не може мати іншого громадянства та, відповідно, обов'язків перед іншою державою.

105. Згідно із частиною першою статті 52 Закону № 1402-VІІІ суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

106. Набуття суддею громадянства іншої держави є підставою для припинення повноважень цього судді (пункт 2 частини сьомої статті 126 Конституції України).

107. Водночас вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді є підставою для звільнення судді, визначеною у пункті 3 частини шостої статті 126 Конституції України, про що зазначалося вище.

108. Отже, стаття 126 Конституції України визначає підстави як для звільнення судді, так і для припинення його повноважень.

109. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 131 Конституції України та пункту 6 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIIIухвалення рішення про звільнення судді з посади належить до повноважень ВРП.

110. Згідно зі статтею 112 Закону № 1402-VІІІ суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України, а рішення про таке звільнення ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.

111. Статтею 56 Закону № 1798-VIII врегульовано порядок звільнення судді з посади за особливими обставинами. Так, відповідно до вимог частини третьої зазначеної статті питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов'язку підтвердити законність джерела походження майна), ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді. Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

112. За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

113. Водночас припинення повноважень судді пов'язується з настанням одного з юридичних фактів, передбачених у частині сьомій статті 126 Конституції України, зокрема набуттям суддею громадянства іншої держави. Варто зауважити, що набуття суддею, який є громадянином України, громадянства іншої держави унеможливлює подальше виконання ним своїх повноважень щодо здійснення правосуддя.

114. Згідно зі статтею 121 Закону № 1402-VІІІ повноваження судді припиняються у разі припинення його громадянства відповідно до Закону України«Про громадянство України» або набуття суддею громадянства іншої держави - з дня припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави.

Набуттям громадянства іншої держави для цілей цієї статті визнається:

1) отримання суддею статусу громадянина іншої держави в результаті дій, вчинених таким суддею або від його імені за його дорученням або за його згодою для створення відповідних правових наслідків;

2) у разі якщо суддею отриманий статус громадянина іншої держави в силу закону або іншим чином без його згоди, - невчинення суддею дій для позбавлення статусу громадянина іншої держави протягом десяти днів з дня, коли судді стало відомо про отримання такого статусу.

115. Припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді з відповідним судом, про що голова суду видає наказ (стаття 125 Закону № 1402-VIII).

116. Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що звільнити з посади судді можна особу, яка є суддею в розумінні статті 52 Закону № 1402-VIII, зокрема займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

117. Звільнення особи з посади судді у випадку, коли вона цю посаду вже не займає у зв'язку з припиненням повноважень судді з передбачених статтею 126 Конституції України підстав, не здійснює правосуддя і відрахована зі штату відповідного суду, не узгоджується з вимогами зазначеної статті Основного Закону України та наведених вище норм законів України № 1402-VІІІта № 1798-VIII.

118. Не зайвим буде нагадати і норми Регламенту ВРП, який згідно з його преамбулою регулює процедурні питання здійснення Радою повноважень, визначених Конституцією України, законами України № 1402-VІІІ та № 1798, іншими законами України, порядок підготовки, розгляду і ухвалення Радою та її органами рішень.

119. Так, відповідно до положень пункту 13.39 Регламенту ВРП якщо на момент розгляду дисциплінарної справи суддя звільнений з посади або його повноваження припинені з визначених законом підстав, дисциплінарне провадження закривається ухвалою Ради, Дисциплінарної палати.

120. Рішення про закриття дисциплінарного провадження у зв'язку зі звільненням судді або припиненням його повноважень має містити тільки посилання на ці обставини (пункт 13.43 Регламенту ВРП).

121. Як відомо з обставин цієї справи, відповідно до наказу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2024 року № 84/к суддю ОСОБА_1 відраховано з 31 жовтня 2024 року зі штату суду у зв'язку із припиненням повноважень судді на підставі частини сьомої статті 126 Конституції України.

122. Однак, усупереч зазначеним законодавчим нормам та положенням Регламенту ВРП, Друга Дисциплінарна палата ВРП притягнула ОСОБА_1 як суддю Окружного адміністративного суду міста Києва до дисциплінарної відповідальності рішенням від 04 грудня 2024 року № 3531/2дп/15-24, тобто після того, як повноваження цієї судді були припинені з підстави, визначеної пунктом 2 частини сьомої статті 126 Конституції України.

123. ВРП за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 на рішення Дисциплінарної палати не виправила допущених порушень, у зв'язку із чим Спірне рішення підлягає скасуванню.

124. Доводи скарги ОСОБА_1 про відсутність офіційних доказів набуття нею громадянства іншої держави Велика Палата Верховного Суду не аналізує, оскільки дійшла висновку, що дисциплінарне провадження щодо скаржниці за встановлених у справі обставин підлягало закриттю у зв'язку з припиненням її суддівських повноважень.

125. Доводи ВРП, наведені у її відзиві на скаргу, про те, що припинення повноважень судді ОСОБА_1 на підставі частини сьомої статті 126 Конституції України не виключає можливості притягнення її до дисциплінарної відповідальності відповідно до закону, не узгоджуються з вимогами зазначеної статті Основного Закону України, законів України № 1402-VІІІ та № 1798 та Регламенту ВРП.

Висновки Великої Палати Верховного Суду

126. На підставі частини восьмої статті 266 КАС України Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін. У випадку скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно.

127. З урахуванням наведених вище мотивів Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Спірне рішення слід скасувати.

128. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

129. Згідно із частиною першою цієї статті при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

130. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню документально підтверджені витрати на сплату судового збору за подання скарги в розмірі 968,96 грн.

Керуючись статтями 266, 345, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Рішення Вищої ради правосуддя від 28 січня 2025 року № 124/0/15-25, прийняте за результатами розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 04 грудня 2024 року № 3531/2дп/15-24, скасувати.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00013698) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 ) на відшкодування витрат зі сплати судового збору 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. В. Кривенда

Судді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв

О. Л. Булейко С. О. Погрібний

І. А. Воробйова Т. Г. Стрелець

Ж. М. Єленіна О. В. Ступак

А. А. Ємець І. В. Ткач

Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич

В. В. Король Є. А. Усенко

М. В. Мазур Н. В. Шевцова

Джерело:
ЄДРСР 128485911

[ANTIRAID]

Нарешті Велика палата визнала очевидні речі щодо неможливості дисциплінарної відповідальності судді у разі припинення його повноважень з визначених законом підстав. Суд зазначив:

106. Набуття суддею громадянства іншої держави є підставою для припинення повноважень цього судді (пункт 2 частини сьомої статті 126 Конституції України).

107. Водночас вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді є підставою для звільнення судді, визначеною у пункті 3 частини шостої статті 126 Конституції України, про що зазначалося вище.

108. Отже, стаття 126 Конституції України визначає підстави як для звільнення судді, так і для припинення його повноважень.

116. Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що звільнити з посади судді можна особу, яка є суддею в розумінні статті 52 Закону № 1402-VIII, зокрема займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

117. Звільнення особи з посади судді у випадку, коли вона цю посаду вже не займає у зв'язку з припиненням повноважень судді з передбачених статтею 126 Конституції України підстав, не здійснює правосуддя і відрахована зі штату відповідного суду, не узгоджується з вимогами зазначеної статті Основного Закону України та наведених вище норм законів України № 1402-VІІІта № 1798-VIII.

118. Не зайвим буде нагадати і норми Регламенту ВРП, який згідно з його преамбулою регулює процедурні питання здійснення Радою повноважень, визначених Конституцією України, законами України № 1402-VІІІ та № 1798, іншими законами України, порядок підготовки, розгляду і ухвалення Радою та її органами рішень.

119. Так, відповідно до положень пункту 13.39 Регламенту ВРП якщо на момент розгляду дисциплінарної справи суддя звільнений з посади або його повноваження припинені з визначених законом підстав, дисциплінарне провадження закривається ухвалою Ради, Дисциплінарної палати.

120. Рішення про закриття дисциплінарного провадження у зв'язку зі звільненням судді або припиненням його повноважень має містити тільки посилання на ці обставини (пункт 13.43 Регламенту ВРП).

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Погрібного С. О.

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2025 року

у справі № 990SCGC/8/25 (провадження № 11-96сап25)

за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 28 січня 2025 року № 124/0/15-25, прийняте за результатами розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП (далі - Друга дисциплінарна палата) від 04 грудня 2024 року № 3531/2дп/15-24.

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад доводів скаржниці

ОСОБА_1 26 лютого 2025 року звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, в якій просила скасувати рішення ВРП від 28 січня 2025 року № 124/0/15-25 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 04 грудня 2024 року № 3531/2дп/15-24 про притягнення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».

Цим рішенням ВРП погодилася з висновком її Другої Дисциплінарної палати про те, що в діях судді ОСОБА_1 є склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ), а саме: допущення суддею поведінки, яка порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, що має наслідком зниження рівня довіри громадян до судової влади.

ОСОБА_1 вважала оскаржуване рішення незаконним, свавільним та таким, що не відповідає фактичним обставинам, посилаючись, зокрема й на те, що незважаючи на факт припинення її повноважень як судді Окружного адміністративного суду міста Києва, всупереч правилам пунктів 13.39, 13.43 Регламенту ВРП, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року

№ 52/0/15-17, відповідно до яких у разі звільнення судді з посади або припинення його повноважень з визначених законом підстав дисциплінарне провадження підлягає закриттю, втім її було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення.

Скаржниця акцентувала увагу на тому, що немає офіційних доказів підтвердження факту наявності в неї громадянства рф, навіть більше, брак офіційних доказів не заперечує і Служба безпеки України (далі - СБУ), яка повідомила ВРП про цей факт.

Вважала, що дисциплінарне провадження є навмисно сфабрикованим проти неї у зв'язку з дискримінацією суддів Окружного адміністративного суду міста Києва. ВРП, маючи процесуальні можливості, створила штучний суспільний резонанс навколо дисциплінарної справи скаржниці, застосувала відмінний підхід до оцінки відповідних публікацій, здійснила розгляд дисциплінарної справи ОСОБА_1 упереджено, з порушенням принципу презумпції невинуватості судді у дисциплінарному провадженні, з порушенням процедури розгляду дисциплінарної справи, з подвійним застосуванням відповідальності.

Стислий виклад позиції учасників справи щодо скарги

У відзиві на скаргу ОСОБА_1 ВРП зазначила про те, що немає передбачених статтею 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798?VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ) підстав, за яких рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути скасоване.

На спростування доводів судді ОСОБА_1 про порушення членами Другої Дисциплінарної палати пунктів 13.39, 13.43 Регламенту ВРП у відзиві на скаргу наголошено на тому, що припинення повноважень скаржниці не позбавило її статусу судді. Водночас наявність у судді ОСОБА_1 іноземного громадянства підриває віру суспільства в авторитет правосуддя та негативно впливає на ступінь довіри суспільства до судової влади. Отже, припинення повноважень судді ОСОБА_1 на підставі частини сьомої статті 126 Конституції України не перешкоджає притягненню її до дисциплінарної відповідальності за законом.

Обставини справи

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Указом Президента України від 17 червня 2008 року № 552/2008 призначена строком на п'ять років на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва, а Постановою Верховної Ради України від 16 травня 2013 року № 248-VІІ обрана суддею Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.

Голова ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва 04 листопада 2024 року (вх. № 12839/0/8-24) повідомив ВРП про відрахування 31 жовтня 2024 року зі штату судді ОСОБА_1 у зв'язку із припиненням повноважень судді (частина сьома статті 126 Конституції України), на підтвердження додав наказ від 31 жовтня 2024 року № 84/к.

Друга Дисциплінарна палата встановила, що ОСОБА_1 19 липня 1993 року отримала паспорт громадянина СРСР зразка 1974 року, серії НОМЕР_1 , виданий Відділом внутрішніх справ Жовтневого району міста Луганська. 25 травня 1999 року на заміну отримала паспорт громадянина України (нового зразка 1994 року) серії НОМЕР_2 , виданий Мінським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві. У зв'язку з одруженням та зміною прізвища ОСОБА_1 отримала паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 10 червня 2003 року Дарницьким районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві. У зв'язку з розлученням та зміною прізвища отримала паспорт серія НОМЕР_4 , виданий 18 листопада 2003 року Оболонським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

Листами від 18 липня 2024 року (вх. № 9645/0/8-24) та від 30 липня 2024 року (вх. № 10034/0/8-24) СБУ повідомила ВРП про те, що «за отриманими даними, суддя Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1., ІНФОРМАЦІЯ_1 , є уродженкою м. Єкатеринбург (рф). Під час проживання на території рф ОСОБА_1 , з досягненням нею шістнадцятирічного віку, отримала паспорт громадянки рф серії НОМЕР_5 , виданий Октябрським РУВС м. Єкатеринбург (рф). Надалі ОСОБА_1 з досягненням нею двадцятип'ятирічного віку Октябрське РУВС м. Єкатеринбург 22 липня 2002 року видало паспорт громадянки рф серії НОМЕР_6 .

Наявність у ОСОБА_1 громадянства рф також підтверджувалося відомостями з автоматизованої системи перевірки паспортів управління федеральної міграційної служби рф «СПО СК: АС Российский паспорт».

СБУ листом від 03 жовтня 2024 року № 14/5/1-6500 додатково повідомила ВРП, що суддя ОСОБА_1. станом на 03 жовтня 2024 року має чинний паспорт громадянки рф серії НОМЕР_6 , що підтверджується відомостями та роздруківкою із сайту «проверка-паспорта.рф».

Зміст рішення Другої Дисциплінарної палати

Ухвалюючи рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, Друга Дисциплінарна палата базувалася на тому, що згідно з направленими до ВРП повідомленнями СБУ у ОСОБА_1 є громадянство рф. Інформація про наявність у ОСОБА_1 паспорта та громадянства рф стала відомою громадськості, набула розголосу у суддівській спільноті та медіа навесні 2024 року.

Після виявлення приналежності до іноземного громадянства та наявності паспорта громадянина рф суддя ОСОБА_1. не вчинила будь-яких дій з метою з'ясування обставин видачі паспорта, який у неї є з 1994 року, дій щодо виходу із громадянства рф у встановленому законом порядку, що свідчить про фактичне визнання нею обставин набуття такого громадянства.

Наявність у судді ОСОБА_1 громадянства рф та приховування цього факту підтверджують порушення нею законодавства України, Кодексу суддівської етики, а здійснення нею протягом тривалого часу правосуддя в Україні та ухвалення рішень іменем України ставить під сумнів здатність цієї особи забезпечити утвердження в державі принципу верховенства права, зокрема, інтересів осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя, суперечить конституційному принципу незалежності судді, неминуче підриває авторитет правосуддя, що має наслідком зниження рівня довіри громадян до судової влади, що підтверджує вчинення нею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

Такі дії суддя ОСОБА_1 вчинила умисно, оскільки не могла не усвідомлювати загрози, яку несе факт приховання наявності паспорта та належності до громадянства держави-агресора для конституційного ладу України, а також не могла не передбачати, що наслідком буде підрив авторитету правосуддя, зниження довіри громадян до судової влади, особливо в умовах збройної агресії проти України, що триває.

Враховуючи наведене Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що суддя Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 , порушуючи норми суддівської етики та стандарти поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, допустила поведінку, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, тим самим вчинила істотний дисциплінарний проступок, передбачений частиною дев'ятою статті 109 Закону № 1402-VІІІ.

Зміст рішення ВРП

ВРП за наслідками розгляду скарги судді ОСОБА_1. на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 04 грудня 2024 року № 3531/2дп/15-24 «Про притягнення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» залишила це рішення без змін.

Додатково до аргументів, наведених Другою Дисциплінарною палатою, ВРП зазначила, що відповідно до наказу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2024 року № 84/к суддю ОСОБА_1 відраховано з 31 жовтня 2024 року зі штату суду у зв'язку із припиненням повноважень судді (частина сьома статті 126 Конституції України).

Незважаючи на те, що повноваження судді ОСОБА_1. припинені, це не позбавило її статусу судді. Отже, припинення повноважень судді ОСОБА_1. на підставі частини сьомої статті 126 Конституції України не виключає можливість притягнення її до дисциплінарної відповідальності згідно з законом.

До того ж, дисциплінарна справа стосовно судді ОСОБА_1. була відкрита раніше, ніж були припинені її повноваження як судді.

ІІ. РОЗГЛЯД СПРАВИ У ВЕЛИКІЙ ПАЛАТІ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвалою від 20 березня 2025 року Велика Палата Верховного Суду відкрила провадження за скаргою ОСОБА_1 .

Постановою від 05 червня 2025 року Велика Палата Верховного Суду задовольнила скаргу ОСОБА_1 , скасувала рішення ВРП від 28 січня 2025 року № 124/0/15-25, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати від 04 грудня 2024 року № 3531/2дп/15- 24; вирішила питання розподілу судових витрат.

Як аргументи ухвалення постанови наведено таке.

Велика Палата Верховного Суду не встановила підстав, визначених

пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення ВРП.

На переконання Великої Палати Верховного Суду, звільнення з посади судді може бути застосовано лише до особи, яка є суддею в розумінні статті 52 Закону № 1402-VIII, зокрема, займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Відтак, звільнення особи з посади судді у випадку, коли вона цю посаду вже не займає у зв'язку з припиненням повноважень судді з передбачених статтею 126 Конституції України підстав, не здійснює правосуддя і відрахована зі штату відповідного суду, не узгоджується з вимогами зазначеної статті Основного Закону України та правилами Законів України № 1402-VІІІ

та № 1798-VIII.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що відповідно до пункту 13.39 Регламенту ВРП, якщо на момент розгляду дисциплінарної справи суддя звільнений з посади або його повноваження припинені з визначених законом підстав, дисциплінарне провадження закривається ухвалою Ради, Дисциплінарної палати.

Проте, всупереч цьому правилу Друга Дисциплінарна палата притягнула ОСОБА_1 як суддю Окружного адміністративного суду міста Києва до дисциплінарної відповідальності після того, як повноваження цієї судді були припинені з підстави, визначеної пунктом 2 частини сьомої статті 126 Конституції України. ВРП за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 на рішення Дисциплінарної палати не виправила допущених порушень та не врахувала, що дисциплінарне провадження стосовно скаржниці за встановлених у справі обставин підлягало закриттю у зв'язку з припиненням її суддівських повноважень.

ІІІ. ДОВОДИ ОКРЕМОЇ ДУМКИ СУДДІ

З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуюся, тому відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаю окрему думку.

Щодо заборони подвійного громадянства

За статтею 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Статтею 1 Закону України від 08 жовтня 1991 року № 1636-XII «Про громадянство України» (далі - Закон № 1636-XII) (у редакції, чинній на день отримання ОСОБА_1 паспорта громадянки рф) встановлено, що в Україні існує єдине громадянство. На підставі двосторонніх міждержавних договорів допускається подвійне громадянство.

Відповідно до статті 2 Закону № 1636-XII громадянами України є: 1) особи, які на момент набрання чинності цим Законом проживали в Україні, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, які не є громадянами інших держав і які не заперечують проти набуття громадянства України; 2) особи, які працюють за державним направленням, проходять військову службу або навчаються за межами України, за умов, якщо вони народилися чи довели, що постійно проживали на її території, не перебувають у громадянстві інших держав і не пізніш як через два роки після набрання чинності цим Законом виявили бажання стати громадянами України; 3) особи, які набули громадянства України відповідно до цього Закону.

Згідно зі статтею 21 Закону № 1636-XII громадянство України втрачається: 1) внаслідок вступу особи на військову службу, службу безпеки, в поліцію, органи юстиції або в інші органи державної влади та управління в іноземній державі без згоди на те державних органів України; 2) якщо громадянство України набуто внаслідок подання завідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів; 3) якщо особа, яка перебуває за межами України, не стала на консульський облік протягом п'яти років.

Статтею 2 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-III) (у редакції, чинній на день отримання ОСОБА_1 паспорта громадянки рф повторно) встановлено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: 1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; 2) запобігання виникненню випадків безгромадянства; 3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; 4) визнання права громадянина України на зміну громадянства; 5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя; 6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; 7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Закону № 2235-III громадянство України втрачається, зокрема, якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України за своїм вільним волевиявленням, вираженим у формі письмового клопотання, набув громадянство іншої держави або якщо він добровільно отримав документ, що підтверджує наявність набуття ним іноземного громадянства, за винятком випадків, якщо: а) діти при народженні одночасно з громадянством України набувають також громадянство іншої держави; б) діти, які є громадянами України і усиновлені іноземцем, набувають громадянство усиновителя; в) громадянин України автоматично набув громадянство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем; г) згідно із законодавством іншої держави її громадянство надано громадянину України автоматично без його добровільного волевиявлення і він не отримав добровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави;

Згідно зі статтею 127 Конституції України (у редакції, чинній на день призначення ОСОБА_1 на посаду судді у межах п'ятирічного строку) на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Стаття 127 Конституції України надалі зазнала змін у зв'язку з набранням чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) у частині вікового та професійного цензу, втім у частині вимог щодо громадянства вимоги залишилися незмінними.

Відповідно до статті 7 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-XII, який діяв на день призначення ОСОБА_1 на посаду судді у межах п'ятирічного строку) передбачено, що на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Аналогічні норми містяться й у статі 69 Закону № 1402-VIII, в якій передбачено, що на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п'ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою.

Наведені приписи законодавства передбачають обов'язкову наявність громадянства України під час призначення на посаду судді та виключають можливість судді мати інше громадянство, ніж громадянство України, і, відповідно, обов'язки перед іншою державою.

Водночас фактичне набуття ОСОБА_1 громадянства рф свідчить про свідоме порушення згаданих правових норм, та, будучи призначеною на посаду судді, вона не повідомила про наявність у неї громадянства іншої держави.

Частиною другою статті 121 Закону № 1402-VIII передбачено, що набуттям громадянства іншої держави для цілей цієї статті визнається: 1) отримання суддею статусу громадянина іншої держави в результаті дій, вчинених таким суддею або від його імені за його дорученням або за його згодою для створення відповідних правових наслідків; 2) у разі якщо суддею отриманий статус громадянина іншої держави в силу закону або іншим чином без його згоди, - невчинення суддею дій для позбавлення статусу громадянина іншої держави протягом десяти днів з дня, коли судді стало відомо про отримання такого статусу.

Аналіз зазначеної норми дає підстави вважати, що законодавець встановив, що набуття суддею громадянства іншої держави може здійснюватися як у формі активних дій, коли суддя (його представник) вчиняє дії щодо отримання статусу громадянина іншої держави, так і бездіяльності, коли суддя не вчиняє дій для позбавлення статусу громадянина іншої держави, отриманого ним за законом або іншим чином без його згоди, протягом десяти днів з дня, коли йому стало відомо про отримання такого статусу.

На порушення цих вимог суддя ОСОБА_1 не вчинила будь-яких заходів щодо з'ясування обставин видачі паспорта, який наявний у неї протягом тривалого часу [виданий з досягненням нею шістнадцятирічного віку та замінений у зв'язку з досягненням двадцятип'ятиріччя], а невчинення своєчасних дій щодо виходу із громадянства рф у встановленому законом порядку свідчить про фактичне визнання нею обставин набуття такого іноземного громадянства.

Щодо правомірності здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді

Дисциплінарне провадження - це врегульований законодавством порядок розгляду та вирішення питання про дисциплінарну відповідальність судді уповноваженим на здійснення дисциплінарного провадження органом - Дисциплінарними палатами ВРП. Ця процедура розпочинається з дня отримання дисциплінарним органом дисциплінарної скарги або настання інших визначених законом обставин, з якими безпосередньо пов'язаний початок здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді, та закінчується ухваленням відповідного рішення за результатами розгляду скарги.

Предметом дисциплінарного провадження є поведінка судді (спосіб реалізації повноважень), виконання ним професійних обов'язків під час здійснення правосуддя, дотримання відповідних етичних правил і вимог у повсякденному житті.

Інститут дисциплінарного провадження щодо суддів має на меті гарантувати виконання суддями своїх службових обов'язків та забезпечення прав громадян на професійний та справедливий судовий розгляд їхніх судових справ. Дисциплінарна відповідальність суддів як одна зі складових підзвітності судді покликана сприяти належному виконанню суддями своїх професійних обов'язків.

Отже, дисциплінарна відповідальність суддів визначається як особливий, самостійний вид юридичної відповідальності, який застосовується до спеціальних суб'єктів - суддів та пов'язаний із їхньою професійною діяльністю, яка включає в себе зобов'язання суддів як щодо належного відправлення правосуддя, так і щодо дотримання правил етики та доброчесності.

Визначальним критерієм правомірності оскаржуваного рішення є встановлення дисциплінарним органом обставин, що свідчать про наявність у діях судді ознак істотного дисциплінарного проступку як підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення судді з посади.

Підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII є допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Правовий аналіз пункту 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII дає підстави для висновку, що з об'єктивної сторони передбачений цією нормою дисциплінарний проступок є вчиненням суддею діяння, яке полягає у порушені правил суддівської етики та стандартів поведінки, що забезпечують суспільну довіру до суду, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

Тож пункт 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII стосується поведінки судді, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя і складається з таких аспектів: питання моралі, чесності, непідкупності; відповідність способу життя судді його статусу; дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Про наявність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, можуть свідчити дії чи бездіяльність судді, що демонструють відверте нехтування нормами моралі і права, неповагу до інших громадян та суспільства загалом, недобросовісне використання власного соціального статусу і зумовлених посадою можливостей, поведінка, що викликає негативний суспільний резонанс, компрометує увесь суддівський корпус, здатна поставити під сумнів незалежність, неупередженість, об'єктивність правосуддя і підірвати довіру до суду як інституції, покликаної стояти на варті законності і справедливості.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 109 зазначеного Закону за наслідками дисциплінарного провадження до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Пунктом 1 частини восьмої статті 109 цього Закону визначено, що дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема й у питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду (пункт 1 частини дев'ятої статті 109 Закону № 1402-VIII).

Пунктом 33 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях (далі - КРЄС) визначено, що судді повинні поводитися бездоганно і під час виконання своїх функцій, і в їхньому особистому житті, та бути відповідальними за свою поведінку, якщо вона виходить за межі загальноприйнятих норм.

Відповідно до пункту 8 Висновку № 3 (2002) КРЄС до уваги Комітету міністрів Ради Європи про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості, повноваження, що надані суддям, тісно пов'язані із цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, які застосовуються до суддів, випливають з цих цінностей і є передумовами довіри до здійснення правосуддя.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя повинен демонструвати поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача. Спосіб дій та поведінка судді мають підтримувати впевненість суспільства в чесності та непідкупності судових органів. Відповідно до пункту 4.1 Бангалорських принципів поведінки суддів суддя має дотримуватися етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки під час здійснення будь-якої діяльності, що пов'язана з його посадою.

Статтями 1, 3 Кодексу суддівської етики, затвердженогорішенням Ради суддів України від 18 вересня 2024 року, визначено, що суддя як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді. Суддя має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя. Суддя має докладати зусиль, щоб на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об'єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони) його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності. Суддя не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді.

Аналіз зазначених приписів національного законодавства та міжнародних документів свідчить, що дотримання етичних норм, високих стандартів поведінки без прояву некоректної поведінки під час будь-якої діяльності, пов'язаної з посадою судді, є невід'ємною частиною діяльності судді незалежно від настання чи ненастання негативних наслідків такої поведінки.

Враховуючи, що чинне законодавство України не передбачає можливості того, що діючий суддя України може мати подвійне (множинне) громадянство, тому доброчесність, яка виявляється, зокрема, у неухильному дотриманні законів України, та незалежність, що полягає, крім іншого, у відсутності обов'язків перед іншою державою, є одними з основних вимог, яким має відповідати суддя.

Отже, суддя, який урочисто присягнув чесно і сумлінно виконувати обов'язки, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктивним і справедливим, зобов'язаний усвідомлювати, що:

? виявлення фактів / обставин набуття суддею громадянства рф ? держави, яка грубо порушила свої міжнародні зобов'язання, вчинила збройну агресію проти України, незаконно анексувала її території та окупувала їх, допустила скоєння воєнних злочинів і злочинів проти людяності, може свідчити про безумовне порушення Конституції України та законів України;

? виявлення фактів / обставин набуття суддею громадянства рф ставить під сумнів здатність судової влади в Україні забезпечити утвердження в державі принципу верховенства права і, зокрема, інтересів осіб, які звертаються до суду та очікують чесного і неупередженого правосуддя;

? такі дії суперечать конституційному принципу незалежності судді;

? такі дії підривають авторитет правосуддя, що має наслідком зниження рівня довіри громадян до судової влади та безпосередньо впливає на публічний імідж системи правосуддя.

Інформація про наявність у ОСОБА_1 паспорта та громадянства рф стала відомою громадськості, набула розголосу в суддівській спільноті та медіа навесні 2024 року.

Оцінивши інформацію, надану СБУ та не спростовану ОСОБА_1 , Друга Дисциплінарна палата та ВРП, на моє переконання, дійшли обґрунтованого висновку, що наявність у судді ОСОБА_1 громадянства рф, паспорта громадянки цієї країни, приховування зазначених фактів під час призначення її на посаду судді та перебування на цій посаді тривалий час, свідчить про порушення нею статей 4, 127 Конституції України та статей 4, 6, 7, 10 Закону № 2862-XII, статей 52, 56, 57, 121 Закону № 1402-VIII, статей 1, 3 Кодексу суддівської етики, Бангалорських принципів. Здійснення нею протягом тривалого часу правосуддя в Україні та ухвалення рішень іменем України ставлять під сумнів її здатність забезпечити утвердження в державі принципу верховенства права, зокрема інтересів осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя, суперечать конституційному принципу незалежності судді, неминуче підривають авторитет правосуддя, міжнародних стандартів поведінки судді, що має наслідком зниження рівня довіри громадян до судової влади.

Обґрунтованими, на мою думку, є висновки дисциплінарного органу про те, що дії, які стали підставою для ухвалення оскаржуваного рішення ВРП, суддя ОСОБА_1. вчинила умисно, оскільки не могла не усвідомлювати загрози, яку несе факт приховування наявності паспорта та громадянства держави-агресора для конституційного ладу України, а також не могла не передбачати, що наслідком її дій буде підрив авторитету правосуддя, зниження довіри громадян до судової влади, особливо в умовах збройної агресії проти України, що триває, а отже, свідомо допустила поведінку, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Вважаю, що дисциплінарний орган правильно кваліфікував дії судді ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а також правильно виснував, що суддя вчинила істотний дисциплінарний проступок, передбачений частиною дев'ятою статті 109 цього Закону.

Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, статтею 115 Закону № 1402-VIII підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

З огляду на характер допущеного суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, який є істотним, його наслідки, що призвели до підриву авторитету правосуддя та негативно вплинули на ступінь довіри суспільства до судової влади, Дисциплінарна палата та ВРП правомірно застосували до судді ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади. Визначений вид стягнення є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку та відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402- VIII, натомість застосування до неї будь-якого іншого дисциплінарного стягнення не забезпечить належного балансу між приватними та публічними інтересами, не виправить шкоди, завданої авторитету правосуддя.

Подібний підхід, а саме звільнення через дисциплінарне провадження у зв'язку з наявністю в судді громадянства рф та браку достовірних даних щодо виходу із такого громадянства, Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 09 квітня 2019 року у справі № 800/4/17.

Щодо неможливості припинення повноважень судді на підставі пункту 2 частини сьомої статті 126 Конституції України в разі набуття такого громадянства до 30 вересня 2016 року

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що звільнення з посади судді може бути застосовано лише до особи, яка є суддею в розумінні статті 52 Закону № 1402-VIII, зокрема, займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що відповідно до пункту 13.39 Регламенту ВРП, якщо на момент розгляду дисциплінарної справи суддя звільнений з посади або його повноваження припинені з визначених законом підстав, дисциплінарне провадження закривається ухвалою Ради, Дисциплінарної палати.

Тож, на думку Великої Палати Верховного Суду, дисциплінарне провадження стосовно скаржниці підлягало закриттю у зв'язку з припиненням її суддівських повноважень.

Втім наведені висновки Великої Палати Верховного Суду не враховують такого.

Указом Президента України від 17 червня 2008 року № 552/2008 ОСОБА_1 призначено строком на п'ять років на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва, а Постановою Верховної Ради України від 16 травня 2013 року № 248-VІІ обрано суддею Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.

Відповідно до наказу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2024 року № 84/к суддю ОСОБА_1 відраховано з 31 жовтня 2024 року зі штату суду у зв'язку із припиненням повноважень судді (частина сьома статті 126 Конституції України).

Дійсно, згідно з пунктом 13.39 Регламенту ВРП якщо на момент розгляду дисциплінарної справи суддя звільнений з посади або його повноваження припинені з визначених законом підстав, дисциплінарне провадження закривається ухвалою Ради, Дисциплінарної палати.

Проте, особливістю цієї справи є те, що суддя ОСОБА_1 набула громадянство рф у 1994 році, тобто задовго до внесення змін у статтю 126 Конституції України.

Стаття 126 Конституції України зазнала змін у зв'язку з набранням чинності Законом № 1401-VIII, починаючи з 30 вересня 2016 року.

Відповідно до частини сьомої статті 126 Конституції України, в актуальній редакції, повноваження судді припиняються в разі:

1) досягнення суддею шістдесяти п'яти років;

2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави;

3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним;

4) смерті судді;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину.

На момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді - 17 червня 2008 року - стаття 126 Конституції України передбачала, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:

1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;

2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

4) порушення суддею вимог щодо несумісності;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

😎 визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Таке саме правило було закріплене в статті 15 Закону № 2862-XII, який діяв на час призначення суддею скаржниці.

Тож на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва, як і на момент обрання її суддею згаданого суду безстроково, чинне на той час законодавство не передбачало, що набуття суддею громадянства іншої держави є підставою для припинення повноважень судді за законом.

Можна констатувати, що наразі існує певна юридична прогалина щодо регулювання процедури реагування на наявність у судді громадянства іншої країни у національному законодавстві, оскільки Конституцією та законодавством України неповно врегульовано питання, як саме припиняються повноваження судді, ким вони припиняються та за якою процедурою, а також не визначено, з якого саме моменту факт набуття громадянства іншої держави є підставою для припинення повноважень судді і чи можуть бути припинені повноваження судді на підставі пункту 2 частини сьомої статті 126 Конституції України, якщо такий суддя набув громадянство іноземної держави за іншого законодавчого регулювання, яке не передбачало такої підстави припинення повноважень судді, як набуття суддею громадянства іншої держави.

У постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13 лютого 2019 року у зразковій справі № 822/524/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявності у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 22 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип сформульований у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі потрібно розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі потрібно розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток із цього правила, передбачений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, за якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, зокрема й відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Враховуючи викладене, вважаю, що набуття суддею громадянства іншої держави після внесення змін до статті 126 Конституції України є підставою для припинення його повноважень в автоматичному порядку, шляхом видання головою відповідного суду, в якому працює такий суддя, наказу про відрахування його зі штату у зв'язку з припиненням повноважень.

Натомість, якщо набуття суддею громадянства іншої держави відбулося до внесення змін до статті 126 Конституції України, тобто до 30 вересня 2016 року, наявність в судді громадянства іншої держави, невчинення дій з метою виходу з такого громадянства і приховання цього факту, за умов, коли така особа продовжує здійснювати правосуддя від імені Української держави, є підставою для притягнення такого судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження.

Додатково звертаю увагу на те, що в Конституції України та Законі № 1402-VIII недостатньо врегульовано питання, як саме припиняються повноваження судді, ким вони припиняються та за якою процедурою.

Відповідно до статті 125 Закону № 1402-VIIIприпинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.

Враховуючи наведену норму склалася практика, коли голова суду видає наказ про відрахування зі штату суду судді, який набув іноземне громадянство. Проте, складність цієї ситуації полягає у спірності наявності юридичного факту отримання іншого громадянства, оскільки, зазвичай, у подібній до спірної ситуації одна держава не повідомляє про громадянство своїх громадян іншу державу, більше того, у стані війни з нею. Втім якщо факт громадянства підтверджений доказами, які не викликають сумнівів, голова суду може видавати наказ із посиланням на відповідний юридичний факт.

За умов, коли немає чіткої процедури припинення повноважень судді в разі існування спірних або непідтверджених обставин (в аспекті можливого набуття іноземного громадянства), потенційно може виникнути ситуації, коли суддя продовжуватиме виконувати свої посадові обов'язки, незважаючи на наявність таких обставин (якщо він їх приховує), або навпаки суддя може опинитися в ситуації, коли його повноваження можуть бути визнані припиненими без належного розгляду та підтвердження відповідних обставин, за процедурою, яку неможливо наперед передбачити (адже визначення наявності або відсутності відповідних обставини може залежати від розсуду сторонніх суб'єктів, які не мають стосунку до судової влади і забезпечення її гарантій, і які можуть робити свої висновки на непідтверджених фактах і припущеннях).

Про цю проблему йшлося в щорічній доповіді «Про стан забезпечення незалежності суддів в Україні за 2022 рік», затвердженій рішенням Вищої ради правосуддя від 24 серпня 2023 року № 851/0/15-23, де ВРП зазначала про доцільність наділення її повноваженнями «припиняти повноваження судді в разі набуття громадянства іншої держави» та закріплення відповідної процедури». [https://hcj.gov.ua/sites/default/files/field/file/shchorichna_dopovid_za_2022_rik_pro_stan_zabezpechennya_nezalezhnosti_suddiv_v_ukrayini.pdf]. Втім досі це питання залишається невирішеним.

Проте, така невирішеність щодо питання припинення повноважень судді у зв'язку з набуттям громадянства іншої держави, яка виникла у зв'язку з внесенням 30 вересня 2016 року змін до статті 126 Конституції України, не може бути перешкодою для завершення розгляду питання про припинення статусу судді, яка йому не відповідає, через набуття іноземного громадянства задовго до запровадження законодавчих змін, саме у тих процедурах, що передбачені законом - у порядку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Щодо наявності статусу судді та гарантій суддівської незалежності

За статтею 52 Закону № 1402-VIII особливістю статусу судді є не тільки те, що він має бути громадянином України, відповідно до Конституції України та цього Закону бути призначеним суддею, здійснювати правосуддя на професійній основі, але водночас має займати штатну суддівську посаду в одному із судів України. Втім правила цієї статті регламентують, насамперед, те, хто може бути суддею, умови і дату набуття повноважень судді відповідного суду.

Зарахування (перебування) судді у штат відповідного суду є підставою для виникнення трудових відносин судді із відповідним судом у зв'язку з набуттям повноважень судді. Якщо голова суду з тих чи інших причин може не видати наказ про зарахування судді у штат відповідного суду, такі дії не призводять до втрати особою статусу судді, не нівелюють його призначення на цю посаду чи складання ним присяги судді; він не перестає бути суддею.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2024 року

у справі № 990/56/24 виснувала, що суддя, який відповідно до Конституції України та Закону № 1402-VIII призначений / обраний на посаду судді на вакантну (вільну) посаду у відповідному судді, але, зокрема, не зарахований у штат відповідного суду з незалежних від його волі причин, може не мати повноваження на здійснення правосуддя, але не перестає бути суддею, не втрачає статусу судді.

Враховуючи зазначений висновок можна констатувати й те, що суддя, який відрахований зі штату відповідного суду, втрачає трудові відносини з цим судом, проте не втрачає статусу судді.

Також такий суддя не позбавлений права оскаржити наказ голови суду про відрахування його зі штату цього суду, і в разі задоволення судом відповідного позову суддя підлягатиме зарахування до штату суду, з якого його було відраховано.

До того ж, законодавством не врегульовано питання того, чи може голова суду в досудовому порядку видати новий наказ про визнання нечинним попереднього наказу про відрахування судді зі штату або ж про зарахування судді до штату суду у зв'язку з помилковим виданням наказу про таке відрахування.

Переконаний, що така можливість у голови відповідного суду є, оскільки прямої заборони на це законодавство не містить, а тому підставно припустити, що голова ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва може видати новий наказ про зарахування (відновлення) до штату цього суду ОСОБА_1 , за умов, коли дисциплінарне провадження стосовно неї вже буде закрите на підставі висновків Великої Палати Верховного Суду у цій справі, й це уможливить отримання права на відставку ОСОБА_1 , яка набула громадянство рф ще у 1994 році, не повідомила про наявність у неї громадянства іншої держави та не вчинила своєчасних дій щодо виходу із такого іноземного громадянства.

В абзаці четвертому підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України зазначено, що наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

За змістом частини першої статті 145 Закону № 1402-VІІІ відставка судді припиняється в разі: 1) повторного призначення його на посаду; 2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього за вчинення умисного злочину; 3) припинення його громадянства або набуття ним громадянства іншої держави; 4) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Отже, така гарантія незалежності суддів, як відставка, припиняється у зв'язку з набуттям суддею громадянства іншої держави. Втім, як вже зазначалося, є ризик того, що наказ про відрахування ОСОБА_1 зі штату Окружного адміністративного суду міста Києва через припинення повноважень судді у зв'язку з припиненням громадянства України буде скасований, зокрема й з тих підстав, що на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді чинне на той час законодавство не передбачало такого імперативного правила, що набуття суддею громадянства іншої держави є підставою для автоматичного його припинення повноважень судді.

Водночас потрібно враховувати такий загальновідомий факт, що, починаючи з 24 лютого 2022 року, Україна перебуває у стані широкомасштабної війни внаслідок збройної агресії рф.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України; держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Головну роль в обороні України відіграють Збройні Сили України та інші військові формування, які своєю мужньою боротьбою здійснюють ефективний захист Української держави та Українського народу.

В умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройній агресії рф проти України.

Отже, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.

Звертаю увагу на те, що нині ОСОБА_1 домагається отримати право на відставку. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 05 червня 2025 року у справі № 990/264/24 відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправною та скасування ухвали, зобов'язання вчинити певні дії.

У згаданому позові ОСОБА_1 просила:

- визнати протиправною та скасувати ухвалу ВРП від 23 липня 2024 року № 2263/0/15-24 «Про зупинення розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв'язку із поданням заяви про відставку»;

- зобов'язати ВРП розглянути заяву судді ОСОБА_1 про звільнення у відставку відповідно до вимог пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України з урахуванням обставин, які були актуальні для розгляду заяви у місячний строк з дня її подання, тобто станом

на 25 липня 2024 року.

Додатково наведу хронологію подій:

- у квітні 2024 року відомості щодо наявності в судді ОСОБА_1 громадянства рф поширені в медіа та зазнали суспільного розголосу;

- 25 червня 2024 року ОСОБА_1 подала до ВРП заяву про звільнення судді у відставку;

- 22 липня 2024 року до ВРП надійшла дисциплінарна скарга СБУ щодо дисциплінарного проступку судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 ;

- 23 жовтня 2024 року Друга Дисциплінарна палата відкрила дисциплінарну справу за дисциплінарною скаргою СБУ стосовно судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 ;

- 31 жовтня 2024 року голова ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва видав наказ № 84/к, яким суддю ОСОБА_1 відраховано з 31 жовтня 2024 року зі штату суду у зв'язку із припиненням повноважень судді (частина сьома статті 126 Конституції України);

- 04 грудня 2024 року Друга Дисциплінарна палата ухвалила рішення № 3531/2дп/15-24, яким притягнула до дисциплінарної відповідальності суддю Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 та застосувала до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади;

- 28 січня 2025 року ВРП ухвалила оскаржуване у цій справі

рішення № 124/0/15-25, якимзалишила без змін рішення Другої Дисциплінарної палати від 04 грудня 2024 року № 3531/2дп/15-24;

- 27 лютого 2025 року ВРП ухвалила рішення № 354/0/15-25, яким ОСОБА_1 звільнила з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України;

- 18 березня 2025 року ВРП залишила без розгляду заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у відставку;

- 05 червня 2025 року Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення ВРП від 28 січня 2025 року № 124/0/15-25 та зробила висновок про те, що дисциплінарне провадження підлягає закриттю.

Після закриття дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1 єдиною перешкодою для отримання права на відставку залишатиметься винятково наказ голови суду про її відрахування зі штату суду, який, як зазначалося, суперечить законодавству в частині заборони застосування зворотної дії закону в часі та з високим ступенем вірогідності буде скасований надалі, з огляду на цілеспрямовану поведінку скаржниці всіма можливими засобами домогтися права на звільнення у відставку з отриманням щомісячного довічного грошового утримання.

Після скасування наказу про її відрахування жодних перешкод для звільнення цієї особи у відставку не буде, втім не підлягає сумніву те, що будь-яка протиправна поведінка повинна призвести до певних негативних наслідків для особи, яка її допустила, оскільки це потрібно для забезпечення правопорядку, захисту прав та інтересів інших людей, а в даному випадку для підтримання авторитету правосуддя, а також для запобігання подальшим порушенням.

Наголошую, що вчинення будь-яких дій, які своїм наслідком матимуть уможливлення для ОСОБА_1 звільнитися у відставку з одночасним збереженням за нею звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та щомісячного довічного грошового утримання, до того ж, що вона вчинила дії, які призвели до підриву авторитету правосуддя та негативно вплинули на ступінь довіри суспільства до судової влади, особливо в умовах воєнного стану, є недопустимим.

З огляду на те, що на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді чинне на той час законодавство не передбачало, що набуття суддею громадянства іншої держави є підставою для припинення повноважень судді, це робить наказ про її відрахування зі штату Окружного адміністративного суду міста Києва очевидно протиправним, оскільки під час відрахування скаржниці зі штату суду була надана зворотна дія в часі частині сьомій статті 126 Конституції України, що створює обґрунтовані підстави для його оскарження і скасування й наступного зарахування судді ОСОБА_1 у штат суду.

Тож зазначений наказ голови Окружного адміністративного суду міста Києва не може оцінюватися як такий, що створює для ОСОБА_1 будь-які юридично значимі наслідки, пов'язані з її конституційним статусом судді.

Повторно наголошую, що станом на момент набуття ОСОБА_1 статусу судді не було такої підстави для припинення повноважень судді, як набуття іноземного громадянства.

Правове регулювання змінилося у зв'язку із внесенням змін до статті 126 Конституції України на підставі Закону № 1401-VIII, який набрав чинності 30 вересня 2016 року.

Визначаючи спосіб застосування нового припису до ОСОБА_1 , мало би бути враховано те, що чинна реакція статті 126 Конституції України автоматично не припиняє статусу судді для ОСОБА_1 , втім цей припис є так само обов'язковий для усіх осіб, які є суддями України та набули громадянство іншої держави до внесення законодавчих змін.

Тож, на моє переконання, після набрання чинності новою редакцією статті 126 Конституції України судді, які крім громадянства України мали громадянство іншої держави, повинні були невідкладно вжити усіх залежних від них заходів з метою припинення іноземного громадянства.

Якщо ж суддя не вжив таких невідкладних заходів з метою припинення іноземного громадянства, він потрапляє у правове становище, яке є несумісним з подальшим здійсненням правосуддя від імені Української держави. Оскільки, за загальним правилом, закон не має зворотної дії в часі, тому після 30 вересня 2016 року єдиним правомірним способом усунення від посади такого судді та припинення статусу судді України є звільнення у порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не є такою, що втратила статус судді, який своєю чергою виступає гарантом верховенства права та етичних цінностей,втілює високі стандарти професіоналізму та моральної відповідальності, а неспростований факт наявності в судді ОСОБА_1 іноземного громадянства, набутого задовго до внесення змін у статтю 126 Конституції України, підриває віру суспільства в авторитет правосуддя та негативно впливає на ступінь довіри суспільства до судової влади, й з огляду на те, що це питання не може бути врегульовано шляхом припинення повноважень судді на підставі частини сьомої статті 126 Конституції України, оскільки на момент призначення скаржниці суддею не було такої підстави для припинення повноважень як набуття громадянства іншої держави, тому дії судді ОСОБА_1 правомірно та обґрунтовано кваліфіковані ВРП як дисциплінарний проступок, а притягнення її до дисциплінарної відповідальності здійснено відповідно до закону.

ІV. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ АВТОРА ОКРЕМОЇ ДУМКИ

Підсумовуючи, на моє переконання, якщо набуття суддею громадянства іншої держави відбулося до внесення змін до статті 126 Конституції України, тобто до 30 вересня 2016 року, наявність в судді громадянства іншої держави, невчинення дій з метою виходу з такого громадянства і приховання цього факту є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження.

Враховуючи, що дії судді ОСОБА_1 призвели до негативних наслідків, зокрема й до підриву авторитету судової влади та вплинули на публічний імідж системи правосуддя, оскільки відомості щодо цих подій були поширені в медіа та зазнали суспільного розголосу, тому ВРП правильно кваліфікувала такі дії за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII та застосувала до судді ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади, яке є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку.

Відповідно вважаю, що оскільки ВРП, ухвалюючи оскаржуване рішення, діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тому скаргу ОСОБА_1 потрібно було залишити без задоволення, а оскаржуване рішення ВРП від 28 січня 2025 року №124/0/15-25, прийняте за результатами розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 04 грудня 2024 року № 3531/2дп/15-24 - без змін.

Суддя: С. О. Погрібний

Джерело:
ЄДРСР 128523005