Виправдувальний вирок у справі за обвинуваченням за ч.5 ст. 407 КК України

[ANTIRAID]

Справа №750/7069/23

Провадження №1-кп/750/51/25

ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2025 року Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

головуючого-судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 ,

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

обвинуваченої ОСОБА_9 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Чернігові кримінальнепровадження,внесене доЄдиного реєструдосудових розслідуваньза №62022100150000014від 28.03.2022, по обвинуваченню

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Чорнотичі, Сосницького району Чернігівської області, громадянки України, з вищою освітою, одруженої, має на утриманні неповнолітню дитину дочку ОСОБА_10 , 2007 року народження, батька пенсіонера, 1948 р. народження, раніше не судимої, зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України

В С Т А Н О В И В:

Стороною обвинувачення ОСОБА_9 пред'явлене обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, а саме: самовільне залишення військової частини, в умовах воєнного стану.

Обвинувачення, яке сформульовано в обвинувальному акті та підтримане прокурором під час судового розгляду є таким.

Відповідно ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

24.02.2022 Президентом України видано Указ «Про введення воєнного стану в України» №64/2022, затверджений Законом №2102-ІХ від 24.02.2022, у зв'язку з чим почав діяти воєнний стан на території України.

Наказом начальника 407 військового госпіталю (військової частини НОМЕР_1 ) №4-РС від 29.09.2016 молодшого сержанта ОСОБА_9 прийнято на військову службу за контрактом та призначено на посаду лаборанта Лабораторного відділення НОМЕР_2 військового госпіталю (на 200 ліжок) ІНФОРМАЦІЯ_2 (на 475 ліжок) та наказом начальника НОМЕР_2 військового госпіталю (військової частини НОМЕР_1 ) №209 від 29.06.2016 ОСОБА_9 зараховано до списків особового складу вказаної військової частини та на всі види забезпечення.

Під час проходження військової служби за контрактом молодший сержант ОСОБА_9 відповідно до положень Військової присяги та вимог ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, зобов'язана свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених за посадою.

В свою чергу, військовослужбовець військової служби за контрактом молодший сержант ОСОБА_9 , грубо порушуючи встановлений у Збройних силах України порядок проходження військової служби, 12.03.2022 близько 10 год. 00 хв. в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, п.п. 1,2 ст. 1, п.4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що вона є військовослужбовцем і повинна проходити військову службу у НОМЕР_2 військовому госпіталі (військовій частині НОМЕР_1 ), діючи з прямим умислом, з особистих мотивів, з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, незаконно припинила виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, території цілісності України та самовільно залишила НОМЕР_2 військовий госпіталь військову частину НОМЕР_1 , розташовану у АДРЕСА_2 (адреса не розголошується).

01.04.2022 молодший сержант ОСОБА_9 прибула до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», що знаходиться у м. Києві (адреса не розголошується), та приступила до виконання обов'язків військової служби.

Так, військовослужбовець військової служби за контрактом молодший сержант ОСОБА_9 внаслідок самовільного залишення НОМЕР_2 військового госпіталю військової частини НОМЕР_1 , обов'язки військової служби з 10 години 00 хвилин 12.03.2022 по 31.03.2022 включно не виконувала, будь-яких заходів для повернення на службу та продовження несення відповідних обов'язків у зазначений період часу не вживала, а займалась особистими справами не пов'язаними з проходженням військової служби.

Обвинувачена ОСОБА_9 вину у пред'явленому їй обвинуваченні за ч.5 ст. 407 КК України не визнала повністю та показала суду, що самовільно військову частину не залишала, завжди дорожила роботою. Вона працювала лаборантом у НОМЕР_2 військовому госпіталі (військової частини НОМЕР_1 ),а звересня 2016року перейшлана військовуслужбу законтрактом.З ОСОБА_11 , який обіймав посаду начальника НОМЕР_2 військового госпіталю (військової частини НОМЕР_1 ) були непорозуміння щодо «ковідних» виплат, вона зверталась в різні інстанції щодо цього, і почався з його боку тиск, командир створив неможливі умови для роботи. Також вона давала свідчення в ДБР проти нього, оскільки за його вказівкою виписували аналізи на осіб, які не лікувались. Вона стала для нього ворогом, з нею ніколи не вітався, заборонив іншим навіть з нею спілкуватись. Коли почалась війна вона одразу прибула у госпіталь, був казармений режим спочатку. Після нарад у командира, завідуюча лабораторним відділенням ОСОБА_12 доповідала про прийняті рішення. Цивільних працівників відпускали додому одразу. Вона забрала доньку 2007 р. народження у госпіталь приблизно 28.02.2022, оскільки почались обстріли міста. З 01.03.2022 керівництво почало виганяти дитину, наполягали навіть на її звільненні. Дитину нікуди було дівати і вона почала шукати волонтерів, щоб вивезли дитину в село до дідуся у с. Чорнотичі Сосницького району. Приблизно 07.03.2022 волонтер відвіз доньку в село до дідуся. В госпіталі вже не було води та світла і 11.03.2022 на нараді командир надав розпорядження, сказав відпускати всіх по домам, щоб виходили лише за графіком. Відпускали всіх, і цивільних, і військовослужбовців, щоб не було скупчення людей і зайвих витрат. Про це сказала ОСОБА_12 після наради у командира «особисто командир сказав, щоб всі уходили і щоб ОСОБА_13 не було тут». Рапорт не вимагався на залишення частини, тому вона з таким і не зверталась. ОСОБА_12 як її безпосередній керівник передала наказ командира про дозвіл на залишення частини після чергування, який стосувався всіх. Вони склали графік чергування, і згідно графіку вона чергувала перша. З донькою вона спілкувалась спочатку і та повідомила, що дідусь захворів, ліків не було, дитина дуже хвилювалась. Він жив один, село прикордонне, сусідів не було. У батька цукровий діабет, тиск, ліків не було, дитина подзвонила, була налякана і вона вирішила після чергування поїхати до них. Чоловік був в ТРО, він колишній військовий, дома навіть не з'являвся, зв'язку з ним не було, тому не міг поїхати до дитини. Волонтера попросила відвезти її туди після чергування, взяла ліки і поїхала в село, коли волонтер погодився. До села добирались на човні через річку, бо транспорт не ходив. 12.03.2022 після чергування вона вийшла з території в/ч згідно розпорядження командира. Вона подзвонила ОСОБА_14 , повідомила, що поїде, щоб передала. Наступне чергування було 16.03.2022, але вона одразу замінилась з ОСОБА_15 за її згодою до 19.03.2022, вона була впевнена, що повернеться таким же шляхом через волонтерів, вона не ховалась, постійно була на зв'язку. Але почались обстріли і вже не могла виїхати назад ніяк. Вона постійно була на зв'язку і всі знали, де вона і що з нею, чому не може повернутись. ОСОБА_12 сказала, що командир дав вказівку писати рапорт про її відсутність, а його всі боялись. 19 та 20 березня 2022 намагалась виїхати, але не змогли, виїзд був зупинений, волонтер відмовився везти у Чернігів через небезпеку. Вона дзвонила у лабораторію і ОСОБА_16 , повідомляла, що не може виїхати. Весь час вона намагалась повернутись, але дороги були перекриті до ОСОБА_17 , мости підірвані, велись вже активні бойові дії. Потім від волонтера дізналась, що буде автобус у Київ, і вирішила з дитиною поїхати у Київський військовий госпіталь, зав. лабораторією погодилась її там прийняти. Приблизно 28-29 березня виїхали до Києва, оскільки до Чернігова неможливо було доїхати, їхали довго через обстріли. 01.04.2022 вона почала працювати лаборантом у Київському госпіталі, потім дізналась, що вона вважається СЗЧ і 13.04.2022 приїхала в Чернігів, але на територію її не впустили, був список кого не пускати. Командир сказав, що вона виключена з частини. Вона звернулась до прокуратури, спочатку справу закрили і її зарахували до мобільного шпиталю, потім постанову скасували, справу відновили і її звільнили. Командир змушував колектив приходити в суд і давати показання, які він казав. Коли командира звільнили, свідки прийшли в суд і розповіли як було насправді. Вона хотіла і хоче повернутися на військову службу і приносити користь країні.

Свідок ОСОБА_18 , який виконує обов'язки юрисконсульта військової частини НОМЕР_1 , показав суду, що 24.02.2022 розпочалось повномасштабне вторгнення. О 05 год. ранку було об'явлено збір по тривозі і він з дружиною поїхали до військової частини. Після 25.02.2022 він періодично з'являвся на роботі, працював і дистанційно. Йому, як юрисконсульту, повідомили, що деякі медсестри залишили військову частину, в тому числі і обвинувачена. Проводили службове розслідування. Наказів з приводу відлучення він не візував. Після службового розслідування був виданий наказ про завершення розслідування, інформація направлена і відомості внесені до ЄРДР. 16.03.2022 був рапорт з приводу відсутності обвинуваченої на робочому місці. Військовослужбовцям було доведено про казармений режим знаходитись на території військової частини. Під час проведення службового розслідування ОСОБА_12 вказувала, що вона телефонувала ОСОБА_9 і та повідомила, що знаходиться в Сосницькому районі, вивозила дитину, назад повернутись не може. Також зазначив, що через нього, як юрисконсульта, проходять не всі документи, накази, рапорти через нього. Усні накази не видаються щодо відпущення, переведення, усні накази видаються перед строєм. Обвинувачену він не контролює, для цього є завідуюча лабораторією ОСОБА_12 , яка і подала рапорт про відсутність обвинуваченої 16.03.2022, відповідно до якого остання не з'явилась 12.03.2022.

Свідок ОСОБА_19 , яка є лаборантом військової частини НОМЕР_1 , суду показала, що на 24.02.2022 працювала лаборантом лабораторного відділення в/ч НОМЕР_1 . Вона була працівником ЗСУ, не військовослужбовцем. З 24.02.2022 цілодобово знаходилась в військовій частині. Був складений графік чергувань, хоча всі знаходились в одному приміщенні цілодобово. Обвинувачена була єдиним військовослужбовцем і підпорядковувалась командиру військової частини. 12.03.2022 вона в неї прийняла зміну зранку і більше її не бачила. Не знає чи були у неї причини залишати військову частину та чи отримала вона на це дозвіл. У неї з обвинуваченою були службові відносини. Вона прийняла лише чергування і не бачила куди та пішла після цього. Завідувач відділенням ОСОБА_12 повідомляла, що відбувається на нарадах, повідомляла, що переходять на казармений режим, не повідомляла, що обвинувачена може покинути військову частину. З 24.02.2022 перейшли на казармений режим. Дитина обвинуваченої була в приміщенні, жила з ними. Щодо розпорядження командира відносно дітей їй невідомо. Вона займалась евакуацією своєї дочки, тому не вникала в справи інших. Були перебої зі світлом, тому вони переходили на ручний режим роботи. Вказівки завідуючого лабораторією обвинувачена виконувала. 15.03.2022 повинна була обвинувачена вийти на чергування. 15.03.2022 обвинувачена подзвонила, сказала, що таке трапилось, ОСОБА_20 знає про це, потім не було світла, проблеми були із заряджанням телефону, тому подзвонити вже не могла. Наказ командира про казармений режим був, доводився до всіх і обвинувачена була при цьому. Було усно доведено через ОСОБА_12 про наказ залишатись в військовій частині. Військовослужбовці весь час на казарменому режимі повинні бути. Вона, як працівник ЗСУ, була 4 доби на казарменому режимі, а потім просила дозволу залишитись, могла відлучитись з дозволу. Були якісь незрозумілі стосунки у обвинуваченої з керівництвом, що дитина обвинуваченої жила в військовій частині, казали, що дитині треба було залишатись вдома, бо це військова частина. Треба було з командиром це вирішувати.

У подальшому, під час повторного допиту за клопотанням сторони обвинувачення, в судовому засіданні 20.02.2025, свідок суду показала, що ОСОБА_12 прийшла з наради і сказала, що переходять на графік, щоб складали графік і згідно графіку виходили на роботу. Хто мав змогу, той пішов додому. Деякі діти спочатку були у госпіталі, а потім заборонили. Замполіт сказав обвинуваченій ще до встановлення графіку, що дітям заборонено знаходитись у військовому госпіталі. І обвинувачена домовилась з волонтером, щоб дитину забрали. Потім був складений графік виходу на роботу, довели до відома. Їй було відомо, що дитина обвинуваченої у дідуся, який сам проживає у с. Чорнотичі Сосницького району. Після того, як склали графік, обвинувачена сказала, що перша буде чергувати, а вона її змінила 12.03.2022. Чергували через 3 дні, після чергування всі йшли додому. Також обвинувачена попросила її замінити 16.03.2022, щоб вирішити особисті питання, і вона погодилась, сказала їй: «не хвилюйся». Потім напередодні чергування подзвонила і сказала: «ой, у мене таке трапилось, подзвони ОСОБА_21 » і зв'язок обірвався. Вона про це повідомила лікарям, можливо і ОСОБА_22 . Також хтось повідомив, що обвинувачена поїхала до батька і не може повернутись, дорога розбита на Чернігів. Обвинувачена намагалась повернутись. У обвинуваченої був конфлікт з керівництвом щодо «ковідних виплат», вона писала скарги. Також вказала, що під час першого допиту не все розповіла, а зараз її показання відповідають дійсності.

Свідок ОСОБА_23 , яка є лаборантом військової частини НОМЕР_1 , показала, що 24.02.2022 вони прибули до військової частини, командир збирав начальників підрозділів. Начальник відділення повідомила, що вони на казарменому положенні і до розпорядження залишаються на робочих місцях. До 12.03.2022 знаходились на місцях, а після цієї дати з дозволу могли відлучатись. Обвинувачена 12.03.2022 змінилась і більше її не бачили. До 12.03.2022 вона начебто казала, що хоче виїхати за кордон до родичів. ОСОБА_12 24.02.2022 повідомила про казармений режим. У них у відділенні лише обвинувачена була військовослужбовцем. Як їй відомо, обвинувачена без дозволу залишила військову частину 12.03.2022. Вона бачила обвинувачену 11.03.2022 на чергуванні, і після цього вона повинна була знаходитись на території військової частини. Обвинувачена повинна була свої дії погоджувати з командуванням, як військовослужбовець, адже ОСОБА_12 та підпорядковується лише з питань робочого процесу. Зі слів ОСОБА_12 їй відомо, що обвинувачена не зверталась з приводу залишення військової частини. Були періоди, коли обвинувачена перебувала з дитиною, а після 9-10 березня дитину не бачила. Обвинувачена начебто передала дитину через волонтерів дідусю, виходила 9-10 березня і виводила дитину, це свідок бачила. Дитину передала і залишилась на чергування 11.03.2022, а після чергування обвинувачену вона більше не бачила. Стосунки у неї з обвинуваченою були робочі. До 12.03.2022 був казармений режим, вони мали право виходити лише з дозволу. 12.03.2022 відмінили казармений режим. Зі слів ОСОБА_19 відомо, що обвинуваченої 12.03.2022 вже не було. 15.03.2022 обвинувачена повинна була вийти на зміну, але на робочому місці її не було. Вона не цікавилась, де поділась обвинувачена, керівництво намагалось дзвонити, але зв'язку не було. Відсутність світла впливала на роботу, були генератори. Донька обвинуваченої була у військовій частині, про те, що дитині не дозволяли перебувати на території в/ч, їй не відомо. ОСОБА_12 доповідала зміст нарад, про відміну казарменого режиму. А обвинувачена повинна була питати дозволу у командира, так вона думає. Вона зрозуміла, що може покинути військову частину з дозволу ОСОБА_12 , щодо обвинуваченої не знає. Після 12.03.2022 обвинувачена їй не телефонувала, не повідомляла про неможливість дістатися до військової частини, ці обставини їй не відомі.

У подальшому, під час повторного допиту за клопотанням сторони обвинувачення, в судовому засіданні 01.04.2025, свідок суду показала, що вона вийшла на чергування 13 чи 14 березня і обвинуваченої вже не було, про причини вона не знала. До цього ОСОБА_12 після наради у командира сказала, що після чергування всім можна йти додому. Склали графік і чергували. Вона, як цивільний працівник, після чергування йшла додому, щодо військовослужбовців їй невідомо було. Були розмови, що обвинувачена поїхала до батька. Обвинувачена їй дзвонила, але про що спілкувались, вже не пам'ятає. Потім з командиром їздили в Київ до прокурора, щоб відкрили кримінальну справу щодо обвинуваченої, бо справа не розслідувалась, їх чоловік 10 поїхало з ним, це була як підтримка командира за його ініціативою. Обвинувачена переправила дитину до свого батька і там щось трапилось, тому поїхала туди, а повернутись вже не змогла через обстріли.

Свідок ОСОБА_12 , яка є лікарем-лаборантом військової частини НОМЕР_1 , показала, що на 24.02.2022 була завідуючою лабораторним відділенням, ця посада була цивільна. Працювала у відділенні обвинувачена, яка одна була військовослужбовцем, інші цивільні. Як військовослужбовець обвинувачена підпорядковувалась командиру частини, а їй лише з роботи лабораторного відділення. 24.02.2022 зранку командир зібрав завідувачів відділень і повідомив, що вони на казарменому режимі. Всі жили в госпіталі, працювали. Для військових було казармене положення. Після наради вона повідомила, що госпіталь переведено на казармений стан, ніхто не відлучається. Для них (цивільних) 4-5 днів, а для військовослужбовців постійно. У них був графік. Командир лише міг дати дозвіл військовослужбовцям відлучитись. Вона не мала права надавати обвинуваченій дозвіл і не надавала. Їй невідомо чи зверталась обвинувачена до командира. Обвинувачена чергувала 11-12 березня, здала зміну і пішла. 15.03.2022 вона повинна була вийти на зміну в лабораторію. До цього повинна була перебувати на території військової частини. 12.03.2022 зранку вона її бачила і більше ні. Обвинувачена не з'явилась 15.03.2022 на зміну, 16.03.2022 вона про це доповіла, написала рапорт. Вона їй телефонувала, питала чому вона не вийшла, на що обвинувачена повідомила, що зараз не може вийти. Вона їй казала, щоб та доповіла командиру. Спочатку обвинувачена була у Чернігові, а потім поїхала до батька в село, вона сама про це казала. Донька обвинуваченої перебувала в госпіталі до 09.03.2022, а потім відправила її до батька. Обвинувачена казала, що допомогли волонтери. Чи були поважні причини для відсутності невідомо. Стосунки у них нормальні були. Відомо, що обвинувачена скарги писала на командира щодо «ковідних» виплат. З 24.02.2022 вони не виходили з частини, потім через 4-5 днів виходили по дозволу. Обвинувачена була військовослужбовцем і повинна знати Статут і діяти по Статуту, брати дозвіл у командира, повинна знати, що не могла покидати військову частину. Вона доводила колективу про казармений режим та інші розпорядження командира. До 16.03.2022 вона не повідомляла про відсутність обвинуваченої, вона її не бачила, але можливо та знаходилась в іншому приміщенні. ОСОБА_19 повідомила, що помінялась з обвинуваченою змінами, бо обвинувачена мала вийти 15.03.2022, а помінялась на 16.03.2022, тому і рапорт не подала до цього. Виникло питання, щоб дитина не перебувала на території військової частини, це командир сказав обвинуваченій, а вона від неї дізналась про це. На території були ще інші діти, чи залишились вони свідок не знає. Тільки цивільні могли з дозволу виходити з військової частини. Не пам'ятає як саме вона повідомила, але вона це повідомила лаборантам. Сказала, що цивільні можуть відлучатись додому з дозволу. Обвинувачена 12.03.2022 сказала, що піде додому, на що вона їй сказала, що та має відпроситись у командира, вона не може давати їй дозвіл. Обвинувачена сказала, що йому дзвонити не буде. Вона не знає чи залишились обвинувачена чи покинула територію, але ж вона не повернулась. Обвинувачена була відповідальним працівником, зауважень до неї не було.

У подальшому, під час повторного допиту за клопотанням сторони обвинувачення, в судовому засіданні 01.04.2025, свідок суду показала, що спочатку був казармений режим і всі перебували у госпіталі, потім згідно розпорядження командира почали відпускати додому і обвинувачена також пішла. Командир ОСОБА_24 на нараді дозволив ходити додому всім, усний був дозвіл, рапорт не потрібно було для цього писати. Обвинувачена чергувала, а потім пішла додому з усного дозволу, оскільки всім дозволили залишати в\ч. Обвинуваченій за графіком треба було вийти на роботу, але щось сталося і вона помінялась зі ОСОБА_15 на 16.03.2022. Обвинувачена їй подзвонила, коли не вийшла на зміну і повідомила, що батько захворів, а з ним дитина була, тому потрібно було їхати туди. Коли поверталась, автомобіль обстріляли, тому не змогла повернутись, потім поїхала у Київ. Вона їй дзвонила і повідомила, що прибула в Київський військовий госпіталь, там працювала. Вона написала доповідну командиру і почалося. Хоча після наради у командира вона всім повідомила, що всі, в тому числі і обвинувачена можуть після зміни виходити з території в/ч. Зазначила, що саме ці її показання відповідають дійсності. А раніше командир їх збирав і казав, що потрібно казати в суді. Зараз він вже не командир, все змінилось, вона вже не боїться, тому каже правду. Згідно розпорядження командира після чергування всі могли йти з частини. Обвинувачена ще перепитувала чи їй можна і вона відповіла можна. Коли не вийшла на зміну, одразу повідомила, що батько захворів, дитина там, треба терміново поїхати туди. І вона їй дозволила. Обвинувачена не змогла повернутись і одразу повідомила, тобто їй була відома причина відсутності і вона повідомила командира та відділ кадрів. Сказали кожен день писати рапорт про відсутність, хоча причина відсутності була поважна. Обвинувачена до Чернігова не доїхала через обстріли, не змогла повернутись. Командир заборонив дитині обвинуваченої знаходитись у шпиталі, тому вона її і вивезла у село до батька.

Свідок ОСОБА_11 , який обіймаєпосаду начальника НОМЕР_2 військового госпіталю(військовоїчастини НОМЕР_1 ), суду показав, що 24.02.2022 о 04:00 год. підняли по тривозі весь особовий склад госпіталю. Він довів Указ Президента України і повідомив, що вони переходять на казармений режим, про це доповіли всім. Поранені почали надходити зранку. 16.03.2022 за рапортом лаборанта стало відомо, що обвинувачена самовільно залишила територію воюючої військової частини. Сповістили військову службу правопорядку, почали розслідування, відповідно до Закону. За результатами службового розслідування встановили, що ОСОБА_9 була відсутня з 12.03.2022. У нього дозвіл на залишення військової частини не запитувала і навіть він не міг надати такий дозвіл, бо був Указ Президента захищати країну. Причини її відсутності не були відомі. Наказ про казармений режим був доведений через командирів підрозділів всьому особовому складу. З першого дня був оборонний бій, були обстріли. Діяли по ситуації, основне завдання забезпечення оборонного бою. І через керівництво і він особисто довів до відома наказ. Обвинувачена через свого керівника була повідомлена, це був письмовий і усний наказ. Документи всі підлягали знищенню. Наказ був письмовий, доведений належним чином. Обвинувачену бачив на території, чи розмовляв не пам'ятає вже. Обвинувачена безпосередньо підпорядковувалась йому, в.о завідувача лабораторії, але всі рішення приймались ним, а він за Указом Президента тримав оборону міста. Стояти до останнього і нікуди не відходити, кожна людина була потрібна. Постійно йшов бій і наради проводились ситуаційно. Діти були на території госпіталя, питання з ними вирішували як могли. Обвинувачена 09 березня 2022 передала дитину родичам і знаходилась одна. Він не пам'ятає, щоб забороняв дітям перебувати в госпіталі. Обвинувачена до нього не зверталась щодо перебування дитини. Нікому не дозволяв покидати госпіталь. Частина була переведена на казармений стан, і це стосувалось всіх. В лабораторії військова лише обвинувачена, але цивільні також були на місцях і покидали частину лише з дозволу безпосередніх керівників. Обвинувачена самовільно залишила частину, він їй дозволу не надавав. Військовослужбовці з його дозволу могли вийти на годину, подивитись що з житлом, у разі потреби. З обвинуваченою неприязних відносин не було. Йому не було відомо, що та не може прибути до військової частини, а було відомо, що самовільно залишила військову частину.

Свідок ОСОБА_25 , яка є лікарем-лаборантом військової частини НОМЕР_1 , показала, що 24.02.2022 вранці завідувач повідомив, що розпочалась війна і терміново треба прибути на роботу, вже надходили поранені. Завідувач, після наради з командиром, повідомив про казармений режим, що ніхто не має права покидати військову частину. Обвинувачена працювала з ними до 12 березня, після цієї дати вона обвинувачену не бачила і не зустрічала, не спілкувалась. Без дозволу ніхто не мав права залишити військову частину. Військовослужбовцям лише командир міг дозволити. Обвинувачена була присутня, коли завідувач повідомив про казармений стан. Дочка обвинуваченої була з ними до 09 березня, а потім через волонтерів передала своїм батькам. Вона особисто виходила додому лише з усного дозволу завідувача.

Свідок ОСОБА_26 , яка є молодшою медичною сестрою лабораторного відділення військової частини НОМЕР_1 , суду показала, що 24.02.2022 їй повідомили, що терміново треба з'явитись на роботу. Завідувач відділенням, після наради повідомив, що переходять на казармений режим і всі знаходяться у військовій частині до розпорядження, всі виконують свої функціональні обов'язки. Обвинувачена при цьому була, вона була військовослужбовцем, працювала у лабораторії. 12 березня вона бачила її востаннє, де була їй невідомо. Дитина була з обвинуваченою до 09 березня, потім її відправили до батьків, це казала сама обвинувачена. Вона з дозволу завідувача декілька разів ходила додому. Не знає чи надавався дозвіл обвинуваченій покинути військову частину.

У подальшому, під час повторного допиту за клопотанням сторони захисту, в судовому засіданні 20.02.2025, свідок суду показала, що 24.02.2022 повідомили, що треба прибути на роботу, везуть поранених. Всі прибули, два дні нікого не випускали, потім почали відпускати і половина цивільних втекли, але в лабораторії всі залишились. Обвинувачена забрала дитину у госпіталь, бо почались обстріли міста, а потім прийшов замполіт і сказав: «куди хочеш дівай дитину, не можна», і обвинувачена через волонтерів відправила дитину в село. Завідуюча ОСОБА_12 прийшла з наради і повідомила, що можна йти додому, щоб склали графік. Обвинувачена перепитала: «а мені можна?» і ОСОБА_12 їй відповіла: «так, можна, командир відпустив». Склали графік, обвинувачена почергувала і її змінила ОСОБА_15 , потім на наступне чергування обвинувачена помінялась з ОСОБА_15 . Потім ОСОБА_12 сказала, що обвинувачена дзвонила і повідомила, що не може повернутись, питає, що робити, розбомбили дорогу. Тобто всім було відомо, що обвинувачена повідомляла причину чому не може прибути на чергування. Пізніше стало відомо, що вона в Київському госпіталі. Через деякий час обвинувачена прийшла за речами, але її не впустили вже. Вона зібрала її речі і винесла. Командир її декілька разів викликав, кричав, питав, де вона, коли дитину забрала. Вона відповіла, що 10 березня, але це не точна дата була, але цю дату зазначили у документах. Також командир заборонив спілкуватись з обвинуваченою, перевіряв її телефон. Потім хтось прийшов з протоколами допитів і вони підписали вже готовий текст. В минулому судовому засіданні під час допиту вона не все сказала, бо на неї чинився тиск з боку командира, кричав на неї, поки не дала показання в суді. Інших працівників він також викликав перед судовим засіданням. Тепер вона розповіла все, як було насправді. З 12.03.2022 всі працювали згідно графіка і можна було покидати в/ч після чергування всім. Командир не допомагав з евакуацією дітей, а обвинуваченій взагалі сказав: «куди хочеш дівай». До 11 березня вона дитину через волонтерів відправила, до графіка. Працівники ЛОР відділення військовослужбовці після 11.03.2022 також виходили на роботу згідно графіка, покидали в/ч, як всі.

Свідок ОСОБА_27 показав суду, що він є військовослужбовцем ЗСУ. Він займався волонтерською діяльністю, переправляв людей з Чернігова під час окупації. Обвинувачена зателефонувала і попросила вивезти дочку, яка перебувала з нею в госпіталі. Пізніше просила допомогти перевезти і її до батьків та дитини, оскільки начальник їх відпустив для безпеки. Він переправляв через річку на човнах. Обвинувачена телефонувала майже кожного дня у першій половині березня, але через обстріли вивезти було неможливо. Коли переправили до батьків, вона просила знову переправити в Чернігів, бо командир сказав з'явитись, але вже не вдалося. Потім вже повідомила, що вона в Києві в госпіталі працює. Обвинувачена була в селі Чорнотичі. Вперше зателефонувала в першій половині березня, він забрав дитину з госпіталю приблизно 8-9 березня. Через 2-3 дні зателефонувала, сказала, що немає світла, їх відпустив командир, оскільки була загроза для військової частини. Забрали її біля пішохідного мосту і переправили до с. Чорнотичі, вона повідомила, що вже вдома, також сказала, що їй дозволили покинути військову частину. Потім повідомила, що командир сказав негайно повернутись, через 2-3 дні. Вони намагались декілька разів, але не вдалося через постійні обстріли. Останній раз намагались в другій половині березня. В кінці березня - на початку квітня ОСОБА_9 повідомила, що в м. Києві. Особисто він намагався повернути її у Чернігів, але не вдалося, перевезти вже було неможливо.

Свідок ОСОБА_28 суду показала, що з обвинуваченою разом працювали в госпіталі. Вона молодший сержант, медсестра, військовослужбовець. ЇЇ керівники ОСОБА_29 та ОСОБА_30 24.02.2022 вона була на чергуванні, на зборах не була присутня. Керівник не повідомляв як діяти, вона сама уточнювала. У неї і обвинуваченої були неприязні стосунки з командиром, той намагався прибрати «неугодних» людей. Їй не дозволяли виходити при казарменому режимі, але інші виходили ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , з дозволу керівництва. 11.03.2022 був наказ командира виходити згідно графіку чергувань, окрім реанімації та операційного блоку. Цей наказ довів ОСОБА_30 і в розмові підтвердив. Це підтвердила і старша операційна медична сестра ОСОБА_33 . Вона з дозволу ОСОБА_34 лише 25.02.2022 вийшла забрати дитину. З 11.03.2022 всі виходили з частини згідно графіку чергувань. Командир упереджено ставився до обвинуваченої і частини колективу. Обвинувачена телефонувала після того, як покинула частину, сказала, що не може повернутися, йшли бої. Потім вона не могла повернутися у частину, оскільки був список осіб, яких не пускати в частину, в тому числі її та обвинувачену. На зборах лабораторного відділення та командира присутньою не була, її туди не запрошували. ОСОБА_30 сказав після наради, що є наказ про залишення лише реанімаційного відділення і оперблоку, всі інші лише по графіку виходять. Вона 11.03.2022 здала зміну, командир відпустив, вона повезла дитину і не змогла повернутись. Для неї від командира був усний дозвіл через завідувача відділенням, озвучений при всіх. Вона вважає, що без дозволу обвинувачена не покинула б частину. Обвинувачена вивозила дитину, тому і покинула частину.

Свідок ОСОБА_29 показала, що працює на посаді начальника терапевтичного відділення у військовому госпіталі. На 24.02.2022 працювала на цій же посаді, вона була військовослужбовцем. ОСОБА_9 працювала в лабораторному відділенні. Вони в різних підрозділах, не пам'ятає чи бачила обвинувачену в той час, не пересікались. Їй невідомі обставини за яких обвинувачена залишила госпіталь, від працівників чула, що залишила. Військовослужбовці повинні були перебувати 24/7 в госпіталі у військовий час, це загальновідомо. Тільки з дозволу командира могли військовослужбовці залишати госпіталь, лютий-квітень такий порядок був встановлений. З 24.02.2022 по 15.03.2022 вона перебувала в госпіталі, а потім за наказом вибула в інше підпорядкування. Якщо показання її відрізняються, значить неуважно прочитала. 24.02.2022 вона прибула по тривозі, командир їх зібрав в актовій залі (начальників відділень, підрозділів, приблизно 15 чоловік). Була нарада, повідомлено, що приймають поранених, покидати військову частину не можна було. З нагальних потреб дозволяли виходити, речі забрати, наприклад, з дозволу командира за наявності поважних причин. Діти були в госпіталі, бачила дітей деяких працівників. Були потім графіки складені. З обвинуваченою спілкувались по телефону на побутові теми, знала, що вона не в частині. Не питала де вона, не пам'ятає цього. Зараз працюють також згідно графіку. На той час командир в усній формі надавав дозвіл.

Свідок ОСОБА_35 суду показав, що перебуває на посаді начальника адміністративного відділу військової частини НОМЕР_1 . На час подій був на тій же посаді. Обвинувачена у лютому-березні 2022 йому не телефонувала. 16.03.2022 стало відомо про залишення частини обвинуваченою, коли надійшов рапорт ОСОБА_12 , що не прибула на службу. Було доведено про переведення на казармений стан постійно перебувати в військовій частині та виконувати обов'язки. Залишати не дозволялось, можливо було лише за рішенням командира. У нього таких рішень не було, хто як виходив йому невідомо. Після 10.03.2022 нічого не змінилось, і зараз казармений стан не скасовано. На підставі рапорту проводили службове розслідування. Де перебувала обвинувачена йому невідомо. Обвинувачена рапорт на звільнення не писала, у той час звільнитись можна було лише за хворобою чи за віком, інших підстав не було. Обвинувачена йому не повідомляла, що не може прибути, він не спілкувався з нею. Якісь діти були на території, але чиї не знає. Щодо графіків чергування йому невідомо, він цим не займався. 16.03.2022 з'явився рапорт ОСОБА_12 , що не вийшла обвинувачена на роботу і було призначено службове розслідування. Була призначена комісія, яка його проводила, було підтверджено факт самовільного залишення військової частини військовослужбовцем. 26.03.2022 він виготовив наказ, направили його у ВСП і Київський госпіталь. Ще було 2 розслідування за той час, але там рапорти не поступали. 24.02.2022 він був присутній на нараді, довели наказ про казармений стан, щоб всі залишались на робочих місцях, перейшли на цілодобовий режим. Цивільним не забороняли покидати військову частину. Була інформація, що обвинувачена залишила військову частину з 13.03.2022. Не пам'ятає хто повідомив. По документам з 16.03.22 не прибула на службу і не прибула до закінчення службового розслідування. Був висновок про самовільне залишення частини. У рапорті вказано відсутня на службі. Потім обвинувачена з'явилась, після внесення відомостей до ЄРДР, і їй було запропоновано звернутись до ВСП. Він тоді вийшов до неї, командир мабуть сказав йому вийти. Причини відсутності обвинуваченої не були встановлені.

Свідок ОСОБА_36 показала суду, що працювала в військовій частині з 10.01.22 по 17.04.2022, сестра-господарка в ЛОР відділенні. Вона не військовослужбовець. Була знайома з обвинуваченою, яка працювала в лабораторії, була військовослужбовцем. 24.02.22 підняли по тривозі, встановили казармений режим, приблизно три тижні всі перебували в військовій частині, нікого не відпускали, потім цивільних почали відпускати з дозволу. 11.03.2022 зібрали працівників ЛОР відділення і сказали, що працюють згідно графіку. Старша медсестра склала графік і згідно нього ходили на роботу. Це було по всьому госпіталю. Вона з дозволу виходила. Їй невідомо щодо причини залишення військової частини обвинуваченою, знає що її не було. Діти були у військовій частині, дитина обвинуваченої також була. Чула, що казали прибрати дітей, стосовно ОСОБА_37 була ситуація. З 11.03.22 почали відпускати і військовослужбовців. Залишались працювати згідно графіку, чи потрібен був дозвіл не пам'ятає. Яким чином це відбувалось в лабораторному відділенні їй невідомо. Обвинувачена 11.03.2022 ще була на роботі. До 11.03.22 військовослужбовці не виходили взагалі з території, а чи потрібен був дозвіл з 11.03.22 не знає. Це був наказ командира після чергування залишити військову частину. Чи потрібно було повідомляти командира для військовослужбовців не знає.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

За ч.2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

При цьому, згідно з ч.6 ст. 22 КПК України, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Відповідно до ст. 25 КПК України прокурор, слідчий зобов'язаний в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Крім того, саме на них законом покладається обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень відповідно до ст. 9 КПК України.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

За нормами ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Сторона обвинувачення свій висновок щодо винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, обґрунтувала сукупністю доказів: показаннями свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_23 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 .

Крім показань свідків, свій висновок щодо винуватості ОСОБА_9 сторона обвинувачення обґрунтувала письмовими документами, відкритими сторонами, відповідно до ст. 290 КПК України, отриманими до та під час судового розгляду, які безпосередньо досліджені судом, відповідно до ст. 358 КПК України, а саме:

-копією повідомлення про вчинення кримінального правопорушення №826/17/ВЗВЗ від 27.03.2022, згідно якого ІНФОРМАЦІЯ_3 проведено перевірку за фактом скоєння дезертирства військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 лаборантом лабораторного відділення військової частини НОМЕР_1 молодшим сержантом ОСОБА_38 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняту на військову службу за контрактом 29.09.2026 командиром військової частини НОМЕР_1 через ІНФОРМАЦІЯ_4 , якою встановлено, що 16.03.2022 завідувачем лабораторного відділення працівником Збройних Сил України ОСОБА_12 встановлено факт відсутності на службі молодшого сержанта ОСОБА_9 , в станом на 27.03.2022 до місця несення служби або підрозділу військової частини зазначений військовослужбовець не повернувся;

-копією доповіді командира військової частини НОМЕР_1 про самовільне залишення (без зброї) військової частини НОМЕР_1 лаборантом лабораторного відділення молодшим сержантом ОСОБА_9 №501 від 27.03.2022 поданої начальнику ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

- відповіддю командира військової частини НОМЕР_1 щодо відсутності евакуації особового складу ІНФОРМАЦІЯ_6 , графіків чергувань в умовах казарменого стану;

Копіями матеріалів службового розслідування по факту відсутності на службі лаборанта лабораторного відділення молодшого сержанта ОСОБА_9 :

-копією рапорту завідувача лабораторного відділення ОСОБА_39 від 16.03.2022 щодо відсутності на службі лаборанта лабораторного відділення молодшого сержанта ОСОБА_9 ;

-копією витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №50 від 16.03.2022 «Про призначення службового розслідування по факту відсутності на службі молодшого сержанта ОСОБА_9 »;

-копією акту службового розслідування, яким встановлено факт самовільного залишення військової частини з 16 березня 2022 року лаборантом лабораторного відділення молодшим сержантом ОСОБА_9 ;

-копіями рапортів завідувача лабораторного відділення ПЗСУ ОСОБА_39 від 17.03.2022, 18.03.2022,19.03.2022, 20.03.2022, 21.03.2022, 22.03.2022, 23.03.2022, 24.03.2022, 25.03.2022, 26.03.2022, згідно яких остання доповідає про відсутність молодшого сержанта ОСОБА_40 на службі та перебування її за межами міста;

-копією письмових пояснень ОСОБА_12 від 26.03.2022, яка працює на посаді завідувача лабораторним відділенням в/ч НОМЕР_1 , відповідно до яких починаючи з 16.03.2022 по 26.03.2022 молодший сержант ОСОБА_9 не з'являється на службі, самовільно залишила місце служби і виїхала за межі м. Чернігова, з телефонної розмови з молодшим сержантом ОСОБА_9 нею було з'ясовано, що остання знаходиться в с. Чорнотичі, Сосницького району, Чернігівської області, ні вона, ні командування в/ч НОМЕР_1 дозволу на виїзд молодшого сержанта ОСОБА_9 за межі м. Чернігова не давало;

-копією письмових пояснень ОСОБА_19 від 26.03.2022, яка працює на посаді лаборанта в/ч НОМЕР_1 , відповідно до яких з 16 березня 2022 на службі відсутня молодший сержант ОСОБА_9 , яка самовільно залишила місце служби та виїхала за межі м. Чернігова, де вона знаходиться їй невідомо, зв'язку з нею у неї немає;

- копією письмових пояснень ОСОБА_18 від 26.03.2022, який працює на посаді юрисконсульта в/ч НОМЕР_1 , згідно яких 16 березня 2022 року завідувачем лабораторного відділення працівником ЗСУ ОСОБА_12 установлено акт відсутності на службі лаборанта лабораторного відділення молодшого сержанта ОСОБА_9 , про що було подано відповідний рапорт, з телефонної розмови керівництвом лабораторного відділення, а саме ОСОБА_12 з'ясовано, що ОСОБА_9 знаходиться в с. Чорнотичі, Сосницького району Чернігівської області, ні завідувачем лабораторного відділення ОСОБА_12 , на командування в/ч НОМЕР_1 дозволу на виїзд молодшому сержанту ОСОБА_9 за межі м Чернігова не давало;

-копією витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №53 від 26.03.2022 «Про результати проведення службового розслідування по факту відсутності на службі молодшого сержанта ОСОБА_9 », згідно якого в результаті проведеного службового розслідування комісією встановлено, що лаборант лабораторного відділення молодший сержант ОСОБА_9 з 16 березня 2022 року самовільно залишила військову частину, станом на 26 березня 2022 року вона в військовій частині відсутня.

-постановою старшого слідчого П'ятого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві від 10.06.2022 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №6202100150000014 від 28.03.2022, на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України;

-постановою прокурора Чернігівської спеціалізованої прокуратури військовій та оборонній сфері від 17.08.2022 про скасування постанови про закриття кримінального провадження;

-копією наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №69 від 26.03.2022, згідно якого молодшому сержанту ОСОБА_9 , яка 16 березня 2022 року самовільно залишила військову частину, призупинено виплату грошового забезпечення з 16 березня 2022;

-копією витягу з наказу начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок) №41-РС від 31.03.2022, відповідно до якого військовослужбовця 407 військового госпіталю (на 200 ліжок) Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок) молодшого сержанта ОСОБА_9 , лаборанта лабораторного відділення, з 28 березня 2022 року увільнити від займаної посади і зарахувати у розпорядження начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок), залишити на всіх видах забезпечення та утримувати у списках особового складу 407 військового госпіталю (на 200 ліжок) Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок);

-копією витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №74 від 31.03.2022, відповідно до якого молодшого сержанта ОСОБА_9 , лаборанта лабораторного відділення військової частини НОМЕР_1 , яка наказом начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (по особовому складу) від 31 березня 2022 №41-РС з 28 березня 2022 року увільнена від займаної посади і зарахована у розпорядження начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», з 28 березня 2022 залишити на всіх видах забезпечення та утримувати у списках військової частини НОМЕР_1 ;

- копією витягу із наказу начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок) №52-РС від 12.04.2022, відповідно до якого молодшого сержанта ОСОБА_9 , лаборанта лабораторного відділення 407 військового госпіталю (на 200 ліжок) Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», яка перебуває у розпорядженні начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок) призупинено військову службу та виключено зі списків особового складу Збройних сил України з 28 березня 2022 року, підстава витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 28.03.2022 №62022100150000014;

-копією витягу із наказу начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок) №123-РС від 16.08.2022, згідно якого, пункт 9 наказу начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок) від 12.04.2022 №52-РС про призупинення військової служби та дії контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України з 28 березня 2022 року молодшому сержанту ОСОБА_9 , яка перебувала у розпорядженні начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок), колишнього лаборанта лабораторного відділення 407 військового госпіталю (на 200 ліжок) Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок), скасовано, поновлено її на військовій службі та призначено на посаду лаборанта лабораторії 71 військового мобільного госпіталю (на 100 ліжок) Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок), ВОС-879226А, підстава - витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 28.03.2022 №62022100150000014;

-копією витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №223 від 17.08.2022, відповідно до якого молодшого сержанта ОСОБА_9 вважати, що 17.08.2022 вибула до нового місця служби військової частини НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 , 17.08.2022 молодшого сержанта ОСОБА_9 виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення;

-копією витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №267 від 28.09.2022, згідно якого молодшого сержанта ОСОБА_9 вважати, що 17.08.2022 вибула до нового місця служби військової частини НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 , 17.08.2022 молодшого сержанта ОСОБА_9 виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення;

-копією витягу із наказу начальника 407 військового госпіталю (по особовому складу) №4-РС від 29.09.2016, відповідно до якого з молодшим сержантом запасу ОСОБА_9 , укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на 3 (три) роки, прийнято на військову службу за контрактом та призначено лаборантом лабораторного відділення НОМЕР_2 військового госпіталю (на 200 ліжок) військово-медичного клінічного центру Північного регіону (на 475 ліжок), ВОС 879226А;

-копією витягу із наказу начальника 407 військового госпіталю (по особовому складу) №7-РС від 16.07.2019, відповідно до якого з військовослужбовцем НОМЕР_2 військового госпіталю (на 200 ліжок) Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок) молодшим сержантом ОСОБА_9 , лаборантом лабораторного відділення, укладено новий контракт про проходження військової служби на посадах осіб рядового складу строком на 3 (три) роки з 29.09.2019 до 29.09.2022 з урахуванням умови, визначеної пунктом восьмим цього ж контракту;

-копією контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного 29.09.2016 року між Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 полковником медичної служби ОСОБА_11 з одного боку, та молодшим сержантом запасу ОСОБА_9 з іншого боку;

-копією контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного 16.07.2019 року між Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 полковником медичної служби ОСОБА_11 з одного боку, та молодшим сержантом запасу ОСОБА_9 з іншого боку;

-відповіддю начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» генерал-майора медичної служби ОСОБА_41 №545/9/6665 від 08.11.2022, на запит старшого слідчого П'ятого слідчого відділу, згідно якої, в списках лабораторного відділення клініки лабораторної діагностики НВМКЦ «ГВКГ» ОСОБА_9 з 01.04.2022 по 12.04.2022 не перебувала, вказана особа прибула до НВМКЦ «ГВКГ» 01.04.2022 року, з її слів, в зв'язку з неможливістю прибути на місце проходження служби. Враховуючи наявність освіти, кваліфікації та навичок лаборанта, за власним бажанням на добровільних засадах, приймала участь в роботі лабораторного відділення (мікробіологічного), виконуючи окремі види робіт під контролем лаборантів та лікарів. Після налагодження транспортного сполучення з містом Чернігів та отримання звістки про відкриття кримінального провадження ОСОБА_9 повідомила, що вирушає до міста Чернігова та вибула;

-службовою характеристикою на молодшого сержанта ОСОБА_9 , з висновком, що остання відповідає займаній посаді;

-копією довідки 317-10/1-177 від 17.05.2022, виданої Північним старостинським округом Корюківського району Чернігівської області про те, що в період з 12.03.2022 по 14.04.2022, так як були зірвані мости в зв'язку з військовими діями, транспортне сполучення з містом Чернігів та селом Чорнотичі Сосницької громади було відсутнє.

Крім того, за клопотанням захисника обвинуваченої адвоката ОСОБА_7 до матеріалів кримінального провадження долучено та безпосередньо досліджено судом:

-інформацію, отриману на підставі ухвали суду від 06.06.2024, від операторів телекомунікаційних послуг ПрАТ «Київстар», ПрАТ «ВФ Україна», ТОВ «лайфселл», щодо з'єднання абонента із номерами мобільних телефонів, які належать ОСОБА_9 у період часу з 24.02.2022 по 01.05.2022 року;

-відповідь на адвокатський запит від Державного бюро розслідувань за №20599-23/10-2-04-01-9573/23 від 07.07.2023;

-відповідь Чернігівської обласної військової адміністрації №410 від 30.04.2024, наданої на адвокатський запит, відповідно до якої Чернігівською обласною державною адміністрацією укладено договори по організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території Чернігівської області та відповідно до затверджених розкладів руху передбачають забезпечення транспортного сполучення між містом Чернігів та селищем Сосниця. Внаслідок збройної агресії російської федерації пасажирські перевезення відповідно до вищезазначених договорів у період, зазначений у запиті (01.03.2022 по 15.04.2022), не здійснювались. Додатково повідомлено, що за інформацією, наданою Департаментом енергоефективності, транспортну, зв'язку та житлово-комунального господарства Чернігівської обласної державної адміністрації, відповідно до інформаційної довідки Служби відновлення та розвитку інфраструктури України ( лист від 19.09.2023 №01-0В/2234/05) 24 лютого 2022 року було підірвано міст через річку Снов на автомобільній дорозі загального користування державного значення Н-27 Чернігів-Мена-Сосниця-Грем'яч, км. 199+636, з метою зупинки просування окупаційних військ у напрямку Чернігова;

-довідку Сосницької селищної ради Чернігівської області №01-171 від 15.05.2023, відповідно до якої ОСОБА_9 , 1977 р.н., дійсно прибула до с. Сорнотичі Корюківського району Чернігівської області з метою евакуації неповнолітньої дитини ОСОБА_42 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з 14 березня 2022 року, і була зареєстрована як переселенець з 15.03.2022 і виїхати з тимчасового місця проживання не мала можливості, в зв'язку з інтенсивністю ведення бойових дій та відсутністю транспортного сполучення;

-довідку Сосницької селищної ради Чернігівської області №01-205 від 30.06.2023, відповідно до якої ОСОБА_43 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території старостинського округу народилась в с. Чорнотичі, але на даний час зареєстрована в м. Чернігів. Навчалась в Чорнотицькій ЗОШ І-ІІІ ст. По закінченню школи навчалась в Н.-Сіверському медичному училищі. З 1995 року працювала і проживала в м. Чернігів. Батько ОСОБА_44 1948 р.н., - пенсіонер, мама ОСОБА_45 , 1949 р.н., померла в 2010 році. ОСОБА_46 дуже часто приїздить до батька допомагати по господарству. Доглядала за хворою мамою. Проживаючи на території населеного пункту зарекомендувала себе з позитивної сторони. Уважна, ввічлива, доброзичлива, не конфліктна. З сусідами та односельцями в дружніх відносинах;

-скріншоти зі сторінки ОСОБА_47 , зареєстрованої у соціальній мережі facebook, де мається зокрема і фотографія, на якій зображено записку «На територию госпиталя не пускать ОСОБА_37 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 »;

-копію довідки про середню заробітну плату за час вимушеного прогулу працівника ЗСУ ОСОБА_51 , а також розмір грошового забезпечення військовослужбовців за контрактом за час перебування в СЗЧ, серед якого зокрема зазначено про розмір такого щодо ОСОБА_9 ;

-копію свідоцтва про народження ОСОБА_42 , серії НОМЕР_4 ;

-копію посвідчення інваліда 3 групи, який має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни, серії НОМЕР_5 на ОСОБА_52 , видане ІНФОРМАЦІЯ_8 ;

-копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_6 ОСОБА_53 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ;

-копії звернення молодшого сержанта ОСОБА_9 до командира військової частини НОМЕР_1 , щодо надання інформації, на яких нормативно-правових актів її включили до категорії 2 з категорії 1 у наказі командира в/ч НОМЕР_1 про виплату грошової премій військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , які безпосередньо беруть участь на роботах з ліквідації коронавірусної хвороби (COVID-19) за грудень 2020 від 26.01.2021 та відповіді ТВО командира в/ч НОМЕР_1 від 05.02.2021 №313;

-копії скарг молодшого сержанта ОСОБА_9 начальнику Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» від 26.01.2021, Командуванню Медичних сил Збройних Сил України від 19.05.2021, 16.06.2021 та відповіді ТВО начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» від 28.05.2021 №7/2787 та від 19.07.2021 №1/3731;

-копію заяви ОСОБА_9 керівнику Чернігівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері від 07.07.2022;

-копію відповіді на заяву №14-1396 вих-22 від 08.07.2022;

-копія адвокатського запиту №594 від 03.07.2024 до Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України на отримання інформації;

-відповідь на запит та копії витягів з аудиторської довідки №535/30/1 від 14.02.2024, №535/30/21 від 27.12.2023, копією витягу зі змін до аудиторського звіту від 27.12.2024 №535/30/21;

Сторона захисту вважає, що у діях ОСОБА_9 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, а саме відсутня об'єктивна сторона злочину, що також доведено не лише наданими письмовими доказами і показаннями свідків як сторони захисту ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_36 , так і сторони обвинувачення ОСОБА_12 , ОСОБА_23 , ОСОБА_26 , ОСОБА_19 .

Проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, перевіривши та оцінивши усі доводи учасників судового провадження, суд дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.

Відповідно доч.5ст.407КК України кримінальна відповідальність наступає за самовільне залишення військової частини, в умовах воєнного стану.

З об'єктивної сторони даний склад злочину полягає у залишенні в будь - який час військовослужбовцем території військової частини або місця служби, без дозволу відповідного командира (начальника), в умовах воєнного стану.

За твердженням обвинуваченої ОСОБА_9 в суді, 11.03.2022 на нараді командир госпіталю надав розпорядження, сказав відпускати всіх по домам, щоб виходили лише за графіком, як цивільні, так і військовослужбовці, щоб не було скупчення людей і зайвих витрат, тобто надав дозвіл покидати територію частини та виходити на чергування згідно складеного графіку. Про це їм доповіла безпосередній керівник ОСОБА_12 одразу після наради у командира. Рапорт не вимагався на залишення частини, тому вона з таким і не зверталась. ОСОБА_12 як її безпосередній керівник передала наказ командира про дозвіл на залишення частини після чергування, який стосувався всіх. Вони склали графік чергування, і згідно графіку вона чергувала перша. З донькою вона спілкувалась спочатку і та повідомила, що дідусь захворів, ліків не було, дитина дуже хвилювалась, дідусь жив один, село прикордонне, сусідів не було. У її батька цукровий діабет, тиск, ліків не було, дитина подзвонила, була налякана і вона вирішила після чергування поїхати до них. Чоловік був в ТРО, він колишній військовий, дома навіть не з'являвся, зв'язку з ним не було, тому не міг поїхати до дитини. Волонтера попросила відвезти її туди після чергування, взяла ліки і поїхала в село, коли волонтер погодився. До села добирались на човні через річку, бо транспорт не ходив. 12.03.2022 після чергування вона вийшла з території в/ч згідно розпорядження командира. Вона подзвонила ОСОБА_14 , повідомила, що поїде, щоб передала. Наступне чергування було 16.03.2022, але вона одразу замінилась з ОСОБА_15 за її згодою до 19.03.2022, вона була впевнена, що повернеться таким же шляхом через волонтерів, вона не ховалась, постійно була на зв'язку. Але почались обстріли і вже не могла виїхати назад ніяк. Вона постійно була на зв'язку і всі знали, де вона і що з нею, чому не може повернутись. 19 та 20 березня 2022 намагалась виїхати, але не змогли, виїзд був зупинений, волонтер відмовився везти у Чернігів через небезпеку. Вона дзвонила у лабораторію і ОСОБА_16 , повідомляла, що не може виїхати. Весь час вона намагалась повернутись, але дороги були перекриті до Чернігова, мости підірвані, велись вже активні бойові дії. Потім від волонтера дізналась, що буде автобус у Київ, і вирішила з дитиною поїхати у Київський військовий госпіталь, зав. лабораторією погодилась її там прийняти. Приблизно 28-29 березня виїхали до Києва, оскільки до Чернігова неможливо було доїхати, їхали довго через обстріли. 01.04.2022 вона почала працювати лаборантом у Київському госпіталі, потім дізналась, що вона вважається СЗЧ і 13.04.2022 приїхала в Чернігів, але на територію її не впустили, був список кого не пускати. Командир сказав, що вона виключена з частини. Вона звернулась до прокуратури. Командир змушував колектив приходити в суд і давати показання, які він казав. Ці твердження обвинуваченої підтвердив в судовому засіданні свідок ОСОБА_27 , який і був тим волонтером, який вивіз спершу дитину обвинуваченої в с. Чорнотичі, а пізніше і саму обвинувачену, та в подальшому намагався доставити ОСОБА_9 в м. Чернігів, однак через постійні обстріли цього зробити вже не вдалося. Також вказані твердження обвинуваченої підтвердили і свідки ОСОБА_19 , ОСОБА_23 , ОСОБА_12 , ОСОБА_26 , які в суді під час повторного допиту за клопотанням сторони обвинувачення, показали, що дійсно після наради у командира завідувач лабораторним відділенням (на той час ОСОБА_12 ) повідомила, що всі переходять на графік, щоб його складали і згідно графіку виходили на роботу, командир ОСОБА_24 на нараді дозволив ходити додому всім, усний був дозвіл, рапорт не потрібно було писати військовослужбовцям, також підтвердили, що дітям заборонили перебувати на території госпіталю, і обвинувачена вивезла через волонтерів свою дитину до батька в с. Чорнотичі, що остання після введення графіків чергувала першою, графік був таким, що чергували через 3 дні. Також, вказаним свідкам було відомо, що дитина ОСОБА_9 перебуває у батька тієї в с. Чорнотичі Сосницького району, що щось трапилось і тому обвинувачена домовилась зі свідком ОСОБА_19 щодо заміни її у графіку та поїхала до дитини і батька, однак назад виїхати не змогла через обстріли, і про це все вона повідомляла свого безпосереднього керівника ОСОБА_12 , а також телефонувала ОСОБА_54 та ОСОБА_23 . Свідок ОСОБА_12 також зазначила, що обвинувачена одразу повідомила її, що батько захворів, дитина там, треба терміново було поїхати туди, і вона їй дозволила, оскільки на це було розпорядження командира, що обвинувачена не змогла повернутись через бойові дії і одразу повідомила її, тобто їй була відома причина відсутності і вона повідомила командира та відділ кадрів. Також і про те, що обвинувачена при першій можливості прибула в Київський військовий госпіталь, там працювала, їй повідомила. Попередні показання нею надавались під тиском командира, який раніше їх збирав і казав, що потрібно казати в суді, тому не відповідають дійсності. Свідок ОСОБА_19 також вказала, що попередні показання не відповідають дійсності, оскільки на той час боялась командира, який у подальшому звільнився. Отже, обвинувачена ОСОБА_9 безперешкодно покинула територію військового госпіталю, оскільки відповідний дозвіл від керівництва (командира) був нею отриманий та перебування на території військової частини в зазначений період часу здійснювався на підставі графіку чергувань, і написання рапортів з цього приводу не вимагалось, що підтверджено показаннями свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_23 , ОСОБА_12 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_36 , і в сукупності з іншими належними та допустимими доказами наведеними вище, ставлять під обґрунтований сумнів доведеність висунутого ОСОБА_9 обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України.

В свою чергу до показань свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_25 , ОСОБА_11 і ОСОБА_55 , які в судовому засіданні категорично заперечували факт наявності дозволу у ОСОБА_9 покинути розташування військового госпіталю, суд відноситься критично і не бере їх в цій частині до уваги, оскільки, вказані твердження цих свідків спростовуються не лише показаннями самої обвинуваченої ОСОБА_9 , але й показаннями свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_23 , ОСОБА_12 , ОСОБА_26 ,наданими судупід часповторного допитуза клопотаннямяк сторониобвинувачення,так історони захисту,вже після звільнення ОСОБА_11 з посади начальника військового госпіталю,з обґрунтуванням причини чому такі відрізняються від попередніх,а такожсвідків ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_36 , наданими ними в суді, згідно яких, в подальшому, через начальників відділень їм було доведено розпорядження командира про режим роботи за графіком та дозвіл покидати територію госпіталя після чергування. З огляду на показання обвинуваченої ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_19 , ОСОБА_23 , ОСОБА_26 , ті підтвердили наявність існування конфлікту між обвинуваченою та ОСОБА_11 , який на той час перебував на посаді начальника військового госпіталю (в/ч НОМЕР_1 ), та з якого приводу, про заборону ОСОБА_11 на перебування дитини обвинуваченої на території госпіталю, заборони спілкування з обвинуваченою і перевірки телефону свідка ОСОБА_26 , необхідності їхати до м. Києва в якості підтримки командира з питань не розслідування справи стосовно ОСОБА_9 . До того ж, твердження свідка ОСОБА_55 щодо не повідомлення йому обвинуваченою, щодо неможливості прибути, та відсутності спілкування з нею, спростовуються отриманими, на підставі ухвали суду від 06.06.2024, даними операторів телекомунікаційних послуг, зокрема 20.03.2022 о 11:34 год. ОСОБА_9 телефонувала ОСОБА_56 .

Також судне можевзяти доуваги результатислужбового розслідування,викладені вкопії актуслужбового розслідуваннявід 26.03.2022,згідно якихкомісія військовоїчастини НОМЕР_1 дійшла висновку,що лаборантлабораторного відділеннямолодший сержант ОСОБА_9 з 16березня 2022року самовільнозалишила військовучастину,як беззаперечнийдоказ винуватостіобвинуваченої ОСОБА_9 у вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого ч.5ст.407КК України,оскільки підставоюдля складаннятакого сталирапорти ОСОБА_12 та пояснення ОСОБА_19 та ОСОБА_18 .Однак,як слідуєз показань ОСОБА_12 ,наданих неюпід часповторного допитуза клопотаннямсторони обвинувачення,в судовомузасіданні 01.04.2025,свідок судупоказала,що спочаткубув казарменийрежим івсі перебувалиу госпіталі,потім почаливсіх відпускатидодому іобвинувачену також,командир ОСОБА_11 на нарадідозволив покидатитериторію частинувсім,усний бувдозвіл,рапорт непотрібно булописати;обвинувачена чергувала,а потімпішла додомуз усногодозволу,всім дозволили, ОСОБА_9 за графікомтреба буловийти нароботу,але щосьсталося івона поміняласьзі ОСОБА_15 на 16.03.2022;обвинувачена їйдзвонила іповідомила,що батькозахворів,а зним дитинабула,тому потрібнобуло їхатитуди,а колиповерталась,були вжеобстріли,тому незмогла повернутись,потім поїхалау Київу військовийгоспіталь,дзвонила іповідомила свідку,що прибулав Київськийгоспіталь,там працювала.Свідок ОСОБА_12 написала доповіднукомандиру,хоча післянаради вонавсім повідомила,що всі,в томучислі іобвинувачена можутьпісля змінивиходити зв/ч,після чергуваннявсі моглийти зчастини,згідно розпорядженнякомандира.Обвинувачена щеперепитувала чиїй можнаі вонавідповіла,що можна,оскільки наце бувдозвіл командира.Коли обвинуваченане вийшлана зміну,одразу повідомила,що батькозахворів,дитина там,треба терміновопоїхати туди,і вонаїй дозволила,обвинувачена незмогла повернутисьі одразуповідомила,тобто їйбула відомапричина відсутностіі вонаповідомила командирата відділкадрів.Проте,їй сказаликожен деньписати рапортпро відсутність,хоча причинабула поважна.Також,свідок ОСОБА_19 ,письмові поясненняякої враховувалисьпід часскладання актуслужбового розслідування,і вяких останньоюзазначено,що дозволуна залишеннятериторії військовогогоспіталю ОСОБА_9 не мала,під часповторного допитуза клопотаннямсторони обвинувачення,в судовомузасіданні 20.02.2025,суду показала,що ОСОБА_12 прийшла знаради ісказала,що переходятьна графік,щоб складалиграфік ізгідно графікувиходили нароботу,був складенийграфік виходуна роботу,довели довідома.Після того,як склалиграфік,обвинувачена сказала,що першабуде чергувати,а вонаїї змінила12.03.2022.Чергували через3дні,після чергуваннявсі йшлидодому.Також обвинуваченапопросила їїзамінити 16.03.2022,щоб вирішитиособисті питання,і вонапогодилась.Письмові поясненняюрисконсульта ЗСУ ОСОБА_18 ,які долученодо актуслужбового розслідування,і відповіднодо якихні завідувачлабораторного відділення ОСОБА_12 ,ні командуванняв/ч НОМЕР_1 дозволу навиїзд молодшомусержанту ОСОБА_9 за межіЧернігова недавало,спростовуються йогож показаннями,наданими всудовому засіданні,відповідно дояких,останній після 25.02.2022 періодично з'являвся на роботі, працював і дистанційно; йому, як юрисконсульту, повідомили, що деякі медсестри залишили військову частину, в тому числі і обвинувачена; проводили службове розслідування, наказів з приводу відлучення він не візував. Після службового розслідування був виданий наказ про завершення розслідування, інформація направлена і відомості внесені до ЄРДР. 16.03.2022 був рапорт з приводу відсутності обвинуваченої на робочому місці. Військовослужбовцям було доведено про казармений режим знаходитись на території військової частини, під час проведення службового розслідування ОСОБА_12 вказувала, що вона телефонувала ОСОБА_9 і та повідомила, що знаходиться в Сосницькому районі, вивозила дитину, назад повернутись не може. Також зазначив, що через нього, як юрисконсульта, проходять не всі документи, накази, рапорти через нього; усні накази не видаються щодо відпущення, переведення, усні накази видаються перед строєм; обвинувачену він не контролює, для цього є завідуюча лабораторією ОСОБА_12 . Отже останній міг і не знати про встановлення графіку чергувань, що після чергувань дозволялось покидати територію військової частини (госпіталю), а вказаний наказ командира було доведено усно перед начальниками відповідних відділень госпіталю, які в подальшому довели його до відома інших. З цих же підстав не може слугувати беззаперечним доказом винуватості ОСОБА_9 і витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №53 від 26.03.2022 «Про результат проведення службового розслідування по факту відсутності на службі молодшого сержанта ОСОБА_9 », з огляду на те, що такий було видано на підставі акту службового розслідування.

Акт службового розслідування, не є доказом сам по собі, оскільки, згідно вимог ст. 94 КПК України, оцінюється в сукупності з іншими доказами у справі, такий є лише внутрішнім документом, яким фіксується позиція командування, але не є об'єктивним і не має презумпції достовірності, з огляду на свідчення свідків, які спростовують зміст акту, як то існування графіку чергувань, усного дозволу командира на залишення частини після зміни всіма працівниками госпіталю, як працівниками ЗСУ, так і військовослужбовцями, і сила вказаних свідчень є більшою за акт, оскільки походить від очевидців. З огляду на вказане, виданий на підставі такого акту наказ командира не має доказового значення для суду, оскільки виданий на підставі недостовірної інформації, викладеної у акті.

Суд враховує, що обвинувачена діяла у межах узгодженого з командуванням режиму роботи, що підтверджено свідченнями свідків про існування відповідного графіку чергувань та усного дозволу на залишення території військової частини після виконання службових обов'язків.

Судом встановлено, що під час первинного судового допиту свідки ОСОБА_19 , ОСОБА_23 , ОСОБА_12 , ОСОБА_26 надали свідчення про нібито відсутність затвердженого графіку чергувань та усного дозволу командира військової частини на залишення території госпіталю після виконання службових обов'язків всім співробітникам, в тому числі і тих, хто є військовослужбовцями.

Однак під час подальшого судового розгляду, за клопотанням сторони обвинувачення, ці ж свідки були повторно допитані. Вони надали показання, згідно з якими підтвердили факт існування затвердженого графіку чергувань, що передбачав можливість залишення території після закінчення зміни, а також факт усного дозволу командира, доведеного через начальників відділень до всіх працівників. Свідок ОСОБА_12 підтвердила свою обізнаність про причини неможливості явки обвинуваченої в частину, що такі були поважними і про такі вона доповіла керівництву.

Суд враховує пояснення свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_23 , ОСОБА_12 , ОСОБА_26 , про те, що первинні показання були надані ними під впливом службової залежності від командира військової частини, оскільки на той час боялись втратити роботу. Після усунення обставин, що перешкоджали наданню правдивих свідчень, свідки добровільно спростували свої попередні показання та надали послідовні й узгоджені показання.

Такі показання свідків узгоджуються між собою, підтверджуються іншими доказами у справі зокрема, даними про обставини евакуації дитини обвинуваченої, повідомленнями про неможливість повернення через обстріли і руйнування мостів, намагання обвинуваченої все таки дістатись до місця служби, доказами наявності телефонних дзвінків керівництву, усного дозволу на залишення частини після чергування та змінами у графіку чергувань, про що також зазначали свідки ОСОБА_28 , ОСОБА_29 та ОСОБА_36 у своїх безпосередніх показах суду, і такі покази останніми не змінювались.

Згідно зі ст.?94 КПК України, суд оцінює докази за внутрішнім переконанням, базуючись на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин кримінального провадження у їх сукупності. У зв'язку з цим суд надає перевагу повторним свідченням свідків як більш достовірним, правдивим і послідовним, а первинні показання відкидає як такі, що були дані під впливом обставин, які втратили чинність.

Під час судового розгляду стороною обвинувачення не були спростовані протиріччя щодо наявності у ОСОБА_9 дозволу на залишення території військової частини НОМЕР_1 .

З суб'єктивної сторони самовільне залишення військової частини характеризується прямим умислом. За своєю юридичною природою інкримінований обвинуваченій ОСОБА_9 злочин полягає в ухиленні від несення обов'язків військової служби шляхом самовільного залишення військової частини або місця несення служби протягом певного проміжку часу.

Також, з досліджених в судовому засіданні доказів сторони обвинувачення та сторони захисту суд не вбачає підстав вважати, що залишення ОСОБА_9 військової частини НОМЕР_1 було пов'язано з її наміром тимчасово ухилитися від виконання обов'язків військової служби.

Через широкомасштабну військову агресією російської федерації проти України всі державні ресурси були кинуті на відсіч ворогу. У такому випадку питання сім'ї, дитинства, материнства і батьківства, охорона яких відповідно до положень ст.ст. 24, 51 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про охорону дитинства» тощо в мирний час забезпечувалися та гарантувалися державою, за умов воєнного стану цілком повністю опинилися на батьках.

З наданих в судовому засіданні показань обвинуваченої слідувало, що її чоловік, як колишній військовослужбовець, вступив до лав ТРО, вдома не з'являвся, зв'язку з ним не було, а обвинувачена є військовослужбовцем і перебувала на території військової частини з 24.02.2022 року, де був казармений режим спочатку. Доньку вона забралау госпітальприблизно 28.02.2022,оскільки почалисьобстріли міста,а з01.03.2022керівництво почаловиганяти дитину,наполягали навітьна звільненніобвинуваченої,тоді якдитину нікудибуло дівати. З евакуацією дітей командир не допомагав, що було зазначено свідком ОСОБА_26 . Однак, за наявності активної фази бойових дій в Чернігівській області, неможливості залишити дитину за місцем служби у військовій частині НОМЕР_1 через позицію керівництва, зважаючи на відсутність родичів в м. Чернігові, що слідує з даних про особу, надану стороною обвинувачення, та відсутності зв'язку з чоловіком, який добровільно, як колишній військовий, пішов захищати країну і зокрема м. Чернігів (і вказана обставина стороною обвинувачення спростована не була), обвинувачена ОСОБА_9 прийняла рішення евакуювати дитину з міста Чернігова в село Чорнотичі, Сосницького (нині Корюківського) району, Чернігівської області, при чому такі дії вона довірила волонтеру, сама місце служби не покинула, а в подальшому, через хворобу батька і переживання дитини, яка опинилась без батьків в громаді, яка є прикордонною, з хворим дідусем, за відсутності ліків, обвинувачена ОСОБА_9 вирішила з'їздити до дитини та хворого батька і повернутися на чергування. Але обвинувачена повернутися до м. Чернігова вже не змогла, як через військову агресію, так і через відсутність транспортного міжміського сполучення та взірвані мости, через небезпеку волонтери припинили перевезення, що підтверджено відповідними доказами, наданими стороною захисту показаннями свідка, довідкою Сосницької селищної ради Чернігівської області №01-171 від 15.05.2023 та відповіддю Чернігівської обласної військової адміністрації №410 від 30.04.2024, відповідно до якої, зокрема повідомляється, що 24 лютого 2022 року було підірвано міст через річку Снов на автомобільній дорозі загального користування державного значення Н-27 Чернігів-Мена-Сосниця-Грем'яч, км. 199+636, з метою зупинки просування окупаційних військ у напрямку Чернігова. При цьому, як вбачається з трафіку телефонних з'єднань, отриманих стороною захисту на підставі ухвали суду від 06.06.2024, остання телефонувала до військового госпіталю і повідомляла про місце свого перебування, неможливість виїхати до м. Чернігова і з яких саме причин немає можливості доїхати, а саме, остання телефонувала: 12.03.2022 о 15:18, 15:20 та 16:13 год. ОСОБА_19 , 12.03.2022 о 15:53 год. та 13.03.2022 о 11:21 год. ОСОБА_23 , 15.03.2022 о 18:18, 18:22 год., 16.03.2025 о 17:59 год. ОСОБА_19 , 17.03.2022 о 06:39 та 10:43 год. ОСОБА_23 , 21.03.2022 о 13:47 год. ОСОБА_29 , 21.03.2022 о 17:47 год., 24.03.2022 о 17:21 год. ОСОБА_12 , 24.03.2022 о 14:15 год. ОСОБА_29 , 25.03.2022 о 10:05 год. ОСОБА_12 , 27.03.2022 о 09:48 год. ОСОБА_12 , 15.03.2022 о 10:03 год. та 16.03.2022 о 17:16 год. ОСОБА_12 , 18.03.2022 о 07:26 год. ОСОБА_23 , 19.03.2022 о 11:46 год. ОСОБА_12 , 20.03.2022 о 11:34 год. ОСОБА_35 , а також приймала спроби повернутись на службу, оскільки її номер телефону пілінгувався базовою станцією ТОВ «лайфселл» в с. Рудня та с. Загребля 19.03.2022 та 22.03.2022 та дзвінками свідку ОСОБА_27 , який займався питанням евакуації дитини обвинуваченої, доставкою обвинуваченої до села 12.03.2022 о 08:17, 08:18 год., 19.03.2022 о 12:28 год., 21.03.2022 о 10:28 год., 25.03.2022 о 12:56 год., 26.03.2022 о 15:49, 19:17 год., 27.03.2022 о 11:33 год.

Про відсутність такого прямого умислу на самовільне залишення військової частини або місця несення служби з метою ухилитися від виконання обов'язків військової служби протягом певного проміжку часу, свідчить також і те, що обвинувачена ОСОБА_9 , після встановлення графіку чергувань і прийняття рішення щодо необхідності навідатись до дитини та хворого батька задля доставки медикаментів тому, заздалегідь помінялась днем чергування з ОСОБА_19 , що було підтверджено свідком у суді, щоб встигнути повернутись на службу, а після змоги дістатись до м. Києва пішла працювати саме у Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», а не в заклади охорони здоров'я для цивільного населення чи приватні клініки, тим паче, ще не будучи обізнаною про розпочате щодо неї кримінальне провадження. Вказані дії свідчать на користь обвинуваченої та спростовують її намір не виконувати обов'язки військової служби.

Умисел, є обов'язковою ознакою складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України, тобто якщо особа не мала наміру ухилитись від служби, а діяла через об'єктивні сімейні обставини та причини, які унеможливили повернення до військової частини (обстріли та реальний стан доріг), вказана ознака складу злочину відсутня.

Суд визнає доказами показання свідків, дані щодо евакуації дитини, зокрема і через позицію керівництва, та наявності батька похилого віку з хворобливим станом здоров'я під нагляд якого і була передана неповнолітня дитина обвинуваченої, дії обвинуваченої в межах дозволу керівництва, та які були спрямовані на виконання службового обов'язку (робота за графіком, заміна її на чергуванні іншим працівником задля можливості вийти на чергування після повернення від родини), дані про стан доріг, перебування в прикордонній території, та повідомлення керівництва про неможливість повернення, що об'єктивно виключають умисел на ухилення від служби.

За таких обставин, в судовому засіданні є недоведеною версія сторони обвинувачення про те, що обвинувачена ОСОБА_9 залишила військову частину НОМЕР_1 самовільно з метою тимчасового ухилення від військової служби, а не вимушено з метою виконання свого материнського обов'язку щодо забезпечення безпечних умов для життя та здоров'я власної дитини, за відсутності інших родичів в м. Чернігові, яким можна було б залишити власну дитину, та з дозволу керівництва.

За змістом частин другої, третьої та четвертої статті 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Відповідно до ч.3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь - яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь - який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і є єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред'явленим обвинуваченням. Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений статтею 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.

Суд наголошує, що стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

З урахуванням викладеного раніше, провівши судовий розгляд у відповідності до положень ч.1 ст. 337 КПК України, згідно яких судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий сторонами обвинувачення та захисту, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що висунуте ОСОБА_9 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України не знайшло свого підтвердження, оскільки достатніх та допустимих доказів на доведення в діянні складу злочину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, стороною обвинувачення не надано, судом не встановлено.

У зв'язкуіз чим,виходячи іззагальних засадкримінального судочинства:верховенства права,законності,презумпції невинуватості,закріпленої уст.62Конституції України,та забезпеченнядоведеності вини,створивши необхідніумови дляреалізації сторонамикримінального провадженняїхніх процесуальнихправ таобов'язків,оцінивши всідокази всукупності, обвинувачена ОСОБА_9 підлягає виправданню на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України, оскільки у судовому засіданні не було доведено поза розумним сумнівом, що в діях ОСОБА_9 є склад кримінального правопорушення, передбачений ч.5 ст. 407 КК України, у якому вона обвинувачується.

Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся. Заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі і запобіжні заходи, не застосовувалися.

Керуючись ст. ст. 368, 370, 371, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати невинуватою та виправдати у пред'явленому обвинуваченні за ч.5 ст. 407 КК України за недоведеністю в її діянні даного складу злочину.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення тридцятиденного строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1

Джерело:
ЄДРСР 128662245

[ANTIRAID]

Це наша справа. Суд визнав невинуватою та виправдати у пред'явленому обвинуваченні за ч.5 ст. 407 КК України за недоведеністю в її діянні даного складу злочину нашу клієнтку. Як ухилення від військової служби так і нез'явлення на військову службу прокурором доведено не було. З вироку Ви дізнаєтесь, як командир частини примушував давати неправдиві покази задля розправи над співробітницею лабораторії яка викрила його на корупції. Раджу уважно ознайомитись з вироком.

[ANTIRAID]

Справа № 750/7069/23

Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/4823/110/26 Категорія - ч. 5 ст. 407 КК України.

Доповідач ОСОБА_2

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретарів судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6

за участі сторін кримінального провадження:

обвинуваченої ОСОБА_7

її захисників адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9

прокурора ОСОБА_10

Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 62022100150000014 від 28 березня 2022 року, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 на вирок Деснянського районного суду м.Чернігова від 07 липня 2025 року,

щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Чорнотичі Сосницького району, Чернігівської області, громадянки України, з вищою освітою, заміжньої, яка має на утриманні неповнолітню дитину, 2007 року народження, а також батька пенсіонера, 1948 року народження, зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком ОСОБА_7 визнана невинуватою та виправдана у пред'явленому обвинуваченні за ч.5 ст. 407 КК України за недоведеністю в її діянні даного складу злочину.

Органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, за наступних обставин.

Відповідно ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

24.02.2022 Президентом України видано Указ «Про введення воєнного стану в України» №64/2022, затверджений Законом №2102-ІХ від 24.02.2022, у зв'язку з чим почав діяти воєнний стан на території України.

Наказом начальника 407 військового госпіталю (військової частини НОМЕР_1 ) №4-РС від 29.09.2016 молодшого сержанта ОСОБА_7 прийнято на військову службу за контрактом та призначено на посаду лаборанта Лабораторного відділення НОМЕР_2 військового госпіталю (на 200 ліжок) ІНФОРМАЦІЯ_2 (на 475 ліжок) та наказом начальника НОМЕР_2 військового госпіталю (військової частини НОМЕР_1 ) №209 від 29.06.2016 ОСОБА_7 зараховано до списків особового складу вказаної військової частини та на всі види забезпечення.

Під час проходження військової служби за контрактом молодший сержант ОСОБА_7 відповідно до положень Військової присяги та вимог ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, зобов'язана свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених за посадою.

У свою чергу, військовослужбовець військової служби за контрактом молодший сержант ОСОБА_7 , грубо порушуючи встановлений у Збройних силах України порядок проходження військової служби, 12.03.2022 близько 10 год. 00 хв. в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, п. п. 1,2 ст. 1, п.4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що вона є військовослужбовцем і повинна проходити військову службу у НОМЕР_2 військовому госпіталі (військовій частині НОМЕР_1 ), діючи з прямим умислом, з особистих мотивів, з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, незаконно припинила виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, території цілісності України та самовільно залишила НОМЕР_2 військовий госпіталь військову частину НОМЕР_1 , розташовану у АДРЕСА_2 (адреса не розголошується).

01.04.2022 молодший сержант ОСОБА_7 прибула до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», що знаходиться у м. Києві (адреса не розголошується), та приступила до виконання обов'язків військової служби.

Так, військовослужбовець військової служби за контрактом молодший сержант ОСОБА_7 внаслідок самовільного залишення НОМЕР_2 військового госпіталю військової частини НОМЕР_1 , обов'язки військової служби з 10 години 00 хвилин 12.03.2022 по 31.03.2022 включно не виконувала, будь-яких заходів для повернення на службу та продовження несення відповідних обов'язків у зазначений період часу не вживала, а займалась особистими справами, не пов'язаними з проходженням військової служби.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду щодо ОСОБА_7 скасувати, через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та через неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Мотивує тим, що за клопотанням сторони обвинувачення, судом допитані свідки, показання яких у своїй сукупності з іншими письмовими доказами беззаперечно підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення. Переконаний, що прокурором здійснено детальний аналіз долучених та досліджених доказів, однак аналіз здійснений судом не спростував цих доводів та на порушення ст. 94 КПК України, судом взагалі не була надана оцінка доказам сторони обвинувачення, в основу виправдувального вироку покладені суперечливі показання обвинуваченої та свідків.

Усупереч показанням обвинуваченої, прокурор зазначає, що будучи обізнаною про порядок проходження служби, ОСОБА_7 дозволів від начальників на залишення військової частини не отримувала, які і мали право визначати порядок проходження військової служби. Більше того, вона до них і не зверталась. Звертає увагу на те, що з показань самої обвинуваченої слідує, що вона була обізнана про те, що є єдиним військовослужбовцем у лабораторному відділенні, начальник якого не була військовослужбовцем, а відтак не мала права приймати рішення, віддавати накази та доводити їх. При цьому сама ОСОБА_7 підтвердила, що до командирів та начальників не зверталась взагалі, а графіки чергування фактично встановлені усно та спільно з цивільними працівниками лабораторного відділення та не затверджувалися командуванням військової частини. Крім цього, сама обвинувачена вказала, що нестатутні заходи впливу до неї не застосовувались, однак вона не бажала перебувати у військовій частині. Отже, вбачається, що не отримавши дозвіл від командирів на залишення військової частини, обвинувачена самостійно залишила частину.

Апелянт переконаний, що висновки суду про те, що обвинувачена мала поважні причини неприбуття на службу до військової частини, виходять за межі обставин, що встановлюються у даному кримінальному провадженні, відповідно до висунутого обвинувачення та не мають відношення до вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, що полягає у самовільному залишенні військової частини. Вказані обставини свідчать про те, що суд не здійснив всебічної, повної та неупередженої оцінки доказів, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

Крім того, показання самої обвинуваченої не узгоджуються з показаннями наданими свідками ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , щодо відсутності у її діях складу кримінального правопорушення, та не підтверджуються показаннями ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 . За таких обставин, вважає прокурор, ці показання є лише захисною версією, спрямованою на уникнення відповідальності.

Разом з тим, у вироку суду показання свідків оцінені неправильно, оскільки твердження сторони захисту узгоджується з самими показаннями викладеними у рішенні.

При цьому прокурор звертає увагу на показання свідка ОСОБА_13 , який вказав, що накази видавалися виключно у письмовій формі, але про факти надання командуванням дозволів покидати військову частину свідку не відомо. В той же час свідок підтвердив відповідність проведення службового розслідування вимогам нормативно-правових та підзаконних актів.

Свідок ОСОБА_12 повідомив, що військовослужбовцям було заборонено покидати військову частину, а про факт відсутності ОСОБА_7 було подано рапорт і за вказаним фактом розпочато службове розслідування.

Свідок ОСОБА_11 вказав, що дозволу на залишення військової частини обвинуваченою він не надавав і ОСОБА_7 такого дозволу не запитувала.

Свідок ОСОБА_14 вказала, що станом на березень 2022 року військовослужбовцям було заборонено покидати територію військової частини і дозвіл міг надати виключно командир в/ч НОМЕР_1 .

Звертає увагу прокурор і на показання свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які працювали разом з ОСОБА_7 та вказали, що остання була єдиним військовослужбовцем у лабораторному відділенні, проте їм не відомо чи отримувала обвинувачена дозвіл командира в/ч залишити військову частину.

Свідок ОСОБА_17 , яка працювала на посаді начальника лабораторного відділення, вказала, що станом на березень 2022 року, виключно командир в/ч міг надавати дозвіл військовослужбовцям на залишення військової частини. Також свідок вказала, що з дозволу командування в/ч були складені графіки чергувань, відповідно до яких персонал заступав на добові чергування у визначену дату. Також вказала, що на нараді командир довів до відома підлеглих, що всі працівники можуть ходити додому. При цьому прокурор вважає, що при зверненні обвинуваченої до свідка ОСОБА_17 остання лише висловила своє припущення, що всім можна виходити за межі військової частини.

Однак, як зауважує прокурор, суд не навів категоричних тверджень про надання дозволу обвинуваченій залишати військову частину командуванням цієї частини та взяв до уваги лише припущення свідка, яка не є начальником ОСОБА_7 та немає повноважень визначати характер та особливості проходження військової служби військовослужбовцем, до яких і відноситься ОСОБА_7 .

При цьому прокурор звертає увагу на показання свідка ОСОБА_18 , яка повідомила, що ОСОБА_7 зверталась до ОСОБА_17 і остання інформувала її, що можна іти додому, оскільки усіх відпустили. Натомість, стверджує апелянт, суд першої інстанції вказав, що свідок зазначив про те, що командир відпустив обвинувачену з військової частини.

За вказаних обставин, прокурор вважає, що суб'єктивне твердження начальника лабораторного відділення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_17 про те, що військовослужбовцю ОСОБА_7 командиром в/ч встановлений порядок проходження військової служби, як і цивільному персоналу, не співвідноситься з фактичними обставинами справи та встановленим порядком проходження військової служби.

Обвинувачена як військовослужбовець не підпорядковувалась ОСОБА_17 з питань проходження військової служби. При цьому обвинувачена не звернулась до командування в/ч за дозволом на вибуття, а вчинила це самовільно. Також вважає, що суд частково спотворив показання цього свідка, яка вказала, що про особисті обставини обвинуваченої дізналася з телефонної розмови вже після того, як ОСОБА_7 вибула за межі військової частини.

Автор скарги вважає безпідставним те, що суд критично віднісся до показань свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 та не взяв до уваги відомості, які прямо вказують на вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення. При цьому не зазначив, чому факт перебування свідків на військовій службі у військовій частині, де обвинувачена вчинила кримінальне правопорушення, є підставою сумніватися у достовірності змісту таких показань.

Також вважає, що судом безпідставно не враховані результати службове розслідування від 26.03.2022 року та наказ командира в/ч НОМЕР_1 №53 від 26.03.2022 про його затвердження, та, як наслідок відомості викладені у них, згідно з якими комісія військової частини НОМЕР_1 дійшла висновку, що відсутність обвинуваченої у військовій частині була безпідставною.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав вимоги апеляційної скарги про скасування виправдувального вироку та постановлення обвинувального вироку, обвинувачену та її захисників. які заперечували проти аргументів прокурора та вважали виправдувальний вирок законним та обґрунтованим, повторно допитавши обвинувачену, свідків, дослідивши письмові докази, зібрані у кримінальному провадженні, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Згідно з диспозицією ст. 407 КК України є дві форми вчинення кримінального правопорушення це самовільне залишення військової частини та нез'явлення вчасно на службу без поважних причин.

Залишення військовослужбовцем без відповідного дозволу території розташування військової частини або місця служби, нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу є грубим порушенням військової дисципліни, оскільки військовослужбовець не може виконувати своїх обов'язків.

Об'єктом злочину є установлений порядок проходження військової служби, який зобов'язує військовослужбовців строкової служби постійно перебувати в розташуванні військової частини чи місця служби, а офіцерів, прапорщиків, військо¬вослужбовців за контрактом - у службовий час і не залишати їх без дозволу відповід¬ного начальника

Наказом начальника НОМЕР_2 військового госпіталю (військової частини НОМЕР_1 ) №4-РС від 29.09.2016 молодшого сержанта ОСОБА_7 було прийнято на військову службу за контрактом та призначено на посаду лаборанта Лабораторного відділення НОМЕР_2 військового госпіталю (на 200 ліжок) ІНФОРМАЦІЯ_2 (на 475 ліжок) та наказом начальника НОМЕР_2 військового госпіталю (військової частини НОМЕР_1 ) №209 від 29.06.2016 ОСОБА_7 зараховано до списків особового складу вказаної військової частини та на всі види забезпечення (том №1, а.с.124-125,126-127).

Загальновідомо, що 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення військ РФ на територію України, зокрема на Чернігів були скинуті бомби, здійснювалися обстріли міста з артилерії.

Згідно показань колишнього начальника військового госпіталю свідка ОСОБА_11 , відразу після початку повномасштабного вторгнення ворога, він підняв по тривозі увесь особовий склад, зібрав керівників підрозділів і повідомив, що усі переходять на казармений режим та виконують свої безпосередні обов'язки. Ніхто не мав права покидати територію госпіталю. Усі виконували однакову роботу, як військові, так і цивільні. Дозволу покинути госпіталь обвинуваченій ОСОБА_7 він не надавав і вважає, що такий дозвіл не мала права надати завідувачка лабораторією, безпосередній керівник лабораторії ОСОБА_17 .

Обвинувачена ОСОБА_7 підтвердила показання начальника госпіталю в тій частині, що був оголошений казармений режим, чоловік пішов в територіальну оборону захищати м. Чернігів, вона змушена була забрати доньку 2007 року народження, до себе у госпіталь, оскільки місто обстрілювали та бомбили, а дитина залишалася сама у квартирі. З 01.03.2022 керівництво госпіталю почало виганяти дитину, наполягали навіть на її звільненні. 07.03.2022 вона передала дитину волонтеру, який відвіз дівчинку в село Чорнотичі Сосницького району, де проживає її батько. 11.03.2022 на нараді начальник госпіталю ОСОБА_11 надав розпорядження, щоб відпускати всіх по домівках, щоб виходили лише за графіком. Відпускали всіх, і цивільних, і військовослужбовців, щоб не було скупчення людей і зайвих витрат. Про це сказала ОСОБА_17 після наради у командира «особисто командир сказав, щоб всі уходили і щоб ОСОБА_21 тут не було». Рапорт не вимагався на залишення частини, а тому вона з таким і не зверталась. ОСОБА_17 , як її безпосередній керівник, передала наказ командира про дозвіл на залишення частини після чергування, який стосувався усіх. Вони склали графік чергування, і згідно графіку вона чергувала першою. Оскільки у батька значно погіршилося стан здоров'я і з ним була дитина, то ОСОБА_7 після чергування вирішила поїхати до них. До села добирались на човні через річку ОСОБА_22 , так як було відсутнє транспортне сполучення.

12.03.2022 вона покинула територію госпіталю після чергування згідно розпорядження командира. Наступне чергування згідно з графіком було 16.03.2022, але вона одразу замінилась з ОСОБА_23 за її згодою до 19.03.2022, і була впевнена, що повернеться таким же шляхом через волонтерів. При цьому не ховалась і постійно була на зв'язку, але через обстріли не могла повернутися. Зв'язок із співробітниками лабораторії був постійний і всі знали, де і чому перебуває ОСОБА_7 . Увесь час намагалась повернутись, але дороги були перекриті до Чернігова, мости підірвані, велися активні бойові дії. Оскільки до Чернігова неможливо було доїхати, приблизно 28-29 березня, разом з донькою, вони виїхала до м. Києва, де за згодою зав. лабораторії Київського військового госпіталю почала працювати лаборантом.

13.04.2022 вона повернулася у м. Чернігів але на територію госпіталю її не впустили, оскільки була виключена з частини, а потім дізналась, що вважається як така, що самовільно залишила військову частину.

Самовільне залишення частини полягає у тому, що офіцер, прапорщик, військовослужбовець за контрактом у службовий час, а військовослужбовець строкової служби в будь-який час залишає територію військової частини або місце служби, не одержавши дозволу відповідного начальника. Під військовою частиною слід розуміти територію у межах казарменого, табірного, похідного чи бойового розташування частини. Місцем служби військовослужбовця, як правило, є військова частина, в якій він проходить службу, і тому поняття військової частини і місця служби звичайно збігаються.

Якщо вони не збігаються, то під місцем служби слід розуміти всяке інше місце, де військовослужбовець повинен протягом деякого часу виконувати військові обов'язки або перебувати відповідно до наказу або дозволу командира (начальника). Ними вважаються, наприклад, місця виконання службових завдань або господарських робіт поза розташуванням частини, проведення навчальних занять або культурно-масових заходів, пересування у складі команди - ешелон, поїзд, колона тощо.

Для складу злочину, передбаченого ст. 407 КК, необхідно, щоб залишення військової частини або місця служби мало самовільний характер, тобто було вчинене без дозволу начальника. Залишення частини не є самовільним, якщо воно мало місце з дозволу начальника, який не мав права надавати такий дозвіл.

Відповідно до обвинувального акту, 24.02.2022 Президентом України видано Указ «Про введення воєнного стану в України» №64/2022, затверджений Законом №2102-ІХ від 24.02.2022, у зв'язку з чим почав діяти воєнний стан на території України.

У свою чергу, військовослужбовець військової служби за контрактом молодший сержант ОСОБА_7 , грубо порушуючи встановлений у Збройних силах України порядок проходження військової служби, 12.03.2022 близько 10 год. 00 хв. в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, п.п. 1,2 ст. 1, п.4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що вона є військовослужбовцем і повинна проходити військову службу у НОМЕР_2 військовому госпіталі (військовій частині НОМЕР_1 ), діючи з прямим умислом, з особистих мотивів, з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, незаконно припинила виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, території цілісності України та самовільно залишила НОМЕР_2 військовий госпіталь військову частину НОМЕР_1 , розташовану у АДРЕСА_2 (адреса не розголошується).

01.04.2022 молодший сержант ОСОБА_7 прибула до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», що знаходиться у м. Києві (адреса не розголошується), та приступила до виконання обов'язків військової служби.

Відповідно до показань, наданих обвинуваченою як в суді першої інстанції, так і підтриманих нею в суді апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_7 самовільно військову частину не залишала.

Апеляційний суд звертає увагу, що обвинуваченій інкриміновано залишення військової частини з 10 години 12 березня 2022 року, натомість при дослідженні доказів наявних у матеріалах кримінального провадження, якими сторона обвинувачення обґрунтовує свою позицію вбачається, і на них же посилається в апеляційній скарзі прокурор, що завідувач лабораторного відділення ОСОБА_17 доповідає командиру військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 ), що 16 березня 2022 року лаборант лабораторного відділення молодший сержант ОСОБА_7 відсутня на службі. В цей же день, відповідно витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (том №1, а.с. 76) за фактом відсутності лаборанта лабораторного відділення молодшого сержанта ОСОБА_7 створено комісію, якою підписаний акт службового розслідування ( том №1, а.с. 77-79), згідно якого комісією встановлено, що лаборант лабораторного відділення молодший сержант ОСОБА_7 з 16 березня 2022 року самовільно залишила військову частину.

Також в матеріалах цього службового розслідування містяться рапорти завідувача лабораторного відділення ОСОБА_17 , відповідно до яких, щоденно ОСОБА_7 відсутня на службі і перебуває за межами м. Чернігова (том №1, а. с. 80-89) у період з 17 по 26 березня 2022 року.

Як убачається з письмових пояснень, наданих командиру в/ч НОМЕР_1 , завідувачем лабораторного відділення ОСОБА_17 , лаборантом ОСОБА_15 та юрисконсультом ОСОБА_13 вказано, що саме з 16 березня 2022 року лаборант лабораторного відділення молодший сержант ОСОБА_7 була відсутня на службі.

Відтак, постає логічне питання, чому за відсутності будь-якого дозволу, письмового чи усного, командування такої частини не вказує про відсутність ОСОБА_7 у період з 12 по 16 березня 2022 року.

А отже, колегія суддів приходить до однозначного висновку, що дійсно молодший сержант ОСОБА_7 залишила військову частину саме з дозволу командування, проте на певних умовах, про які вона і зазначає, повернутися на місце служби 16 березня 2022 року.

За таких обставин, всупереч показанням допитаних в суді першої інстанції свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , дозвіл на залишення місця служби, у тому числі і для ОСОБА_7 у період з 12 до 16 березня 2022 року мав місце.

Враховуючи повторні показання свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які повідомили, що на нараді командир частини надав дозвіл працювати згідно графіку та покидати військову частину після чергування, колегія суддів вважає показання обвинуваченої такими, що не суперечать матеріалам ні службового розслідування, ні кримінального провадження, а тому вказують на те, що ОСОБА_7 покинула військову частину саме з дозволу командування.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що хоча ОСОБА_11 і не надавав особистого дозволу ОСОБА_7 покидати військову частину, проте, у своїй роботі в лабораторному відділенні обвинувачена підпорядковувалась завідуючій лабораторного відділення ОСОБА_17 , від якої і отримала цей дозвіл, що при додатковому допиті підтвердили свідки, які працювали з обвинуваченою і сама ОСОБА_17 під час апеляційного розгляду справи.

Більше того, допитані судом свідки ОСОБА_19 , яка працює на посаді начальника терапевтичного відділення у військовому госпіталі та свідок ОСОБА_24 , яка є медсестрою, вказали, що відповідні графіки роботи у відділеннях були створені з усного дозволу командира військової частини.

Відтак, сторона обвинувачення безпідставно вказує, що залишення ОСОБА_7 військової частини було самовільним, оскільки мало місце надання дозволу завідуючою лабораторного відділення, який був обумовлений відповідним дозволом начальника військового госпіталю (в/ч НОМЕР_1 ).

Також апеляційний суд позбавлений можливості з досліджених матеріалів встановити структуру підпорядкування військового госпіталю та, безпосередньо лабораторного відділення, для того щоб однозначно стверджувати, що ОСОБА_7 мала отримати не лише дозвіл безпосереднього керівника відділення, де перебувала на роботі, а й самого начальника військового госпіталю.

Враховуючи доводи сторони обвинувачення, яка стверджує на самовільному залишенні ОСОБА_7 військової частини 12 березня 2022 року, але при цьому посилається на результати службового розслідування за якими встановлено відсутність лаборанта ОСОБА_7 з 16 березня 2022 року, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що відсутність офіційних даних за місцем служби ОСОБА_7 про залишення останньою військової частини в період з 12 по 16 березня 2022 року, і вказує на те, що у госпіталі дійсно був встановлений графік чергування і обвинувачена мала усний дозвіл на залишення військової частини, а саме до моменту її наступного чергування, що в умовах активних бойових дій було цілком закономірним та виправданим.

На відміну від бойових частин, військова частина в/ч НОМЕР_3 є віськовим госпіталем, який спеціалізується на прийнятті та наданні медичної допомоги пораненим та хворим військовослужбовцям, персонал госпіталю в основному цивільні особи з медичною освітою, так само як і начальник військового госпіталю, який є лікарем.

У той же час, заміна в чергуванні лаборанта ОСОБА_7 з лаборантом ОСОБА_15 , про що вказувала і сама обвинувачена і підтвердила свідок, та як наслідок не вихід на чергування за графіком і стало підставою для складання рапорту завідувачем лабораторного відділення про відсутність молодшого сержанта ОСОБА_7 на службі.

Тобто, підсумовуючи встановлені обставини, які грунтуються на досліджених доказах, апеляційний суд приходить до висновку, що в даному випадку на залишення ОСОБА_7 військової частини дійсно мав місце дозвіл завідувачки лабораторного відділення, яка і була для обвинуваченої прямим керівником в її безпосередній роботі, та як було встановлено в судовому засіданні, на нараді ОСОБА_17 отримала, серед інші завідувачів відділень, усний наказ командира військової частини встановити графік чергування та відпускати додому інших осіб, які не перебували на зміні.

У той же час, незважаючи на те, що ОСОБА_7 не прибула до військової частини до лабораторного відділення згідно графіку чергування, дії у вигляді нез'явлення вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини їй не інкриміновані.

Натомість, відповідно до обвинувального акту зазначено, що обвинувачена ОСОБА_7 будь-яких заходів для повернення на службу та продовження несення відповідних обов'язків не вживала, а займалась особистими справами не пов'язаними з проходженням служби.

Проте, таке обвинувачення також не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки з показань свідка ОСОБА_25 , які цілком співвідносяться із показаннями самої обвинуваченої, вказаний свідок займався волонтерською діяльністю і переправляв людей з Чернігова під час окупації, так само він же і допомагав у переправленні дитини ОСОБА_7 і її самої до с. Чорнотичі,Сосницького району Чернігівської області, а потім намагався переправити обвинувачену назад до Чернігова, але це не вдалося через постійні обстріли.

Ці обставини підтверджуються довідкою Сосницької селищної ради Чернігівської області №01-171 від 15.05.2023 року, відповідно до якої ОСОБА_7 дійсно прибула до с. Чорнотичі Корюківського району Чернігівської області з метою евакуації неповнолітньої дитини ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 14 березня 2022 року, і була зареєстрована як переселенець з 15.03.2022 і виїхати з тимчасового місця проживання не мала можливості, в зв'язку з інтенсивністю ведення бойових дій та відсутністю транспортного сполучення.

Також відповідно до копії довідки 317-10/1-177 від 17.05.2022, виданої Північним старостинським округом Корюківського району Чернігівської області, в період з 12.03.2022 по 14.04.2022, так як були зірвані мости в зв'язку з військовими діями, транспортне сполучення з містом Чернігів та селом Чорнотичі Сосницької громади, було відсутнє.

Така інформація відповідає і відповіді Чернігівської обласної військової адміністрації №410 від 30.04.2024, наданої на адвокатський запит, відповідно до якої Чернігівською обласною державною адміністрацією укладено договори по організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території Чернігівської області та відповідно до затверджених розкладів руху передбачають забезпечення транспортного сполучення між містом Чернігів та селищем Сосниця. Внаслідок збройної агресії російської федерації пасажирські перевезення відповідно до вищезазначених договорів у період, зазначений у запиті (01.03.2022 по 15.04.2022), не здійснювались.

Додатково повідомлено, що за інформацією, наданою Департаментом енергоефективності, транспортну, зв'язку та житлово-комунального господарства Чернігівської обласної державної адміністрації, відповідно до інформаційної довідки Служби відновлення та розвитку інфраструктури України ( лист від 19.09.2023 №01-0В/2234/05) 24 лютого 2022 року було підірвано міст через річку Снов на автомобільній дорозі загального користування державного значення Н-27 Чернігів-Мена-Сосниця-Грем'яч, км. 199+636, з метою зупинки просування окупаційних військ у напрямку міста Чернігова.

Отже, встановлені обставини підтверджують реальну неможливість ОСОБА_7 повернутися на службу для продовження несення відповідних обов'язків.

При дослідженні інформації, отриманої на підставі ухвали суду від 06.06.2024, від операторів телекомунікаційних послуг ПрАТ «Київстар», ПрАТ «ВФ Україна», ТОВ «лайфселл», щодо з'єднання абонента із номерами мобільних телефонів, які належать ОСОБА_7 у період часу з 24.02.2022 по 01.05.2022 року встановлено, що обвинувачена дійсно комунікувала як із співробітниками лабораторного відділення, так і з своїм безпосереднім керівником завідуючою лабораторним відділенням ОСОБА_17 , зокрема і 15 березня 2022 року, а відтак остання була обізнана про наявність об'єктивних причин, які перешкоджали обвинуваченій повернутися до служби в госпіталі.

Ці висновки апеляційного суду посилюються тим, що вже у рапорті за підписом ОСОБА_17 від 17.03.2022 року вказано, що молодший сержант ОСОБА_7 відсутня на службі і перебуває за межами міста. А отже, принаймні безпосередній керівник ОСОБА_7 завідуюча лабораторією ОСОБА_17 достеменно була обізнана про те, де та за яких обставин перебуває ОСОБА_7 , а відсутність аналогічних рапортів у період з 12 по 16 березня 2022 року щодо відсутності обвинуваченої за місцем служби однозначно свідчить про те, що ОСОБА_7 отримала дозвіл на залишення військової частини, а відтак, її дії не є самовільним залишенням військової частини.

За вказаних обставин, суд першої інстанції обґрунтовано надав оцінку показанням свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_11 та не взяв до уваги їх показання в частині того, що ОСОБА_7 не мала дозволу покинути розташування військового госпіталю. Більше того, з показань свідка ОСОБА_11 слідує, що за результатами службового розслідування було встановлено відсутність ОСОБА_7 з 12.03.2022 року, проте такі показання суперечать усім матеріалам службового розслідування, зокрема витягам з наказам, які підписані безпосередньо ОСОБА_11 , як командиром військової частини НОМЕР_1 , поясненням відібраним від працівників лабораторного відділення та юрисконсульта військового госпіталю, а також акту службового розслідування, який зокрема, грунтується на рапортах завідувачки лабораторного відділення.

Отже, взаємовиключність показань командира військової частини з документами, які ним же підписані під час службового розслідування, а також частина його показань, якими він стверджує, що нікому не дозволяв покидати госпіталь, а потім вказав, що військову частину могли покидати лише цивільні з дозволу безпосередніх керівників, вказують на суперечність таких показань та неузгодженість з іншими дослідженими судом доказами.

Таким чином, суд першої інстанції надав належну оцінку усім доказам по справі відповідно до вимог ст.94 КПК України та прийшов до обгрунтованого висновку, що у судовому засіданні не було доведено поза розумним сумнівом, що в діях ОСОБА_7 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, у вчиненні якого вона обвинувачується.

Вирок суду відповідає вимогам ст.374 КПК України, оскільки судом досліджено та надано оцінку всім доказам сторони обвинувачення, у тому числі й тим, на які вказує в апеляційній скарзі прокурор, що свідчить про всебічний, повний та об'єктивний розгляд всіх обставин провадження в їх сукупності.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, щодо отриманих та досліджених судом доказів в їх сукупності не достатньо для постановлення обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 , а тому її слід повністю виправдати у пред'явленому обвинуваченні.

В апеляційній скарзі прокурора не зазначено жодної обставини, що передбачена ст.412 КПК України, яка б свідчила про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило суду постановити законний та обґрунтований вирок.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-405, 407, 532 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м.Чернігова від 07 липня 2025 року, щодо ОСОБА_7 , без змін.

Ухвала набуває законної сили після її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

СУДДІ:

ОСОБА_27 ОСОБА_28 ОСОБА_29

Джерело:
ЄДРСР 135547256

[ANTIRAID]

Це наша справа де суд як першої, так і апеляційної інстанції визнали військову невинною у самовільному залишені частини. Командир частини, маючи на меті помститись за викриття його оборудок у шпиталі, вирішив, як на мене, просто помститись і вигада злочин. Суд апеляційної інстанції зазначив:

Отже, встановлені обставини підтверджують реальну неможливість ОСОБА_7 повернутися на службу для продовження несення відповідних обов'язків.

При дослідженні інформації, отриманої на підставі ухвали суду від 06.06.2024, від операторів телекомунікаційних послуг ПрАТ «Київстар», ПрАТ «ВФ Україна», ТОВ «лайфселл», щодо з'єднання абонента із номерами мобільних телефонів, які належать ОСОБА_7 у період часу з 24.02.2022 по 01.05.2022 року встановлено, що обвинувачена дійсно комунікувала як із співробітниками лабораторного відділення, так і з своїм безпосереднім керівником завідуючою лабораторним відділенням ОСОБА_17 , зокрема і 15 березня 2022 року, а відтак остання була обізнана про наявність об'єктивних причин, які перешкоджали обвинуваченій повернутися до служби в госпіталі.

Ці висновки апеляційного суду посилюються тим, що вже у рапорті за підписом ОСОБА_17 від 17.03.2022 року вказано, що молодший сержант ОСОБА_7 відсутня на службі і перебуває за межами міста. А отже, принаймні безпосередній керівник ОСОБА_7 завідуюча лабораторією ОСОБА_17 достеменно була обізнана про те, де та за яких обставин перебуває ОСОБА_7 , а відсутність аналогічних рапортів у період з 12 по 16 березня 2022 року щодо відсутності обвинуваченої за місцем служби однозначно свідчить про те, що ОСОБА_7 отримала дозвіл на залишення військової частини, а відтак, її дії не є самовільним залишенням військової частини.

За вказаних обставин, суд першої інстанції обґрунтовано надав оцінку показанням свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_11 та не взяв до уваги їх показання в частині того, що ОСОБА_7 не мала дозволу покинути розташування військового госпіталю. Більше того, з показань свідка ОСОБА_11 слідує, що за результатами службового розслідування було встановлено відсутність ОСОБА_7 з 12.03.2022 року, проте такі показання суперечать усім матеріалам службового розслідування, зокрема витягам з наказам, які підписані безпосередньо ОСОБА_11 , як командиром військової частини НОМЕР_1 , поясненням відібраним від працівників лабораторного відділення та юрисконсульта військового госпіталю, а також акту службового розслідування, який зокрема, грунтується на рапортах завідувачки лабораторного відділення.

Отже, взаємовиключність показань командира військової частини з документами, які ним же підписані під час службового розслідування, а також частина його показань, якими він стверджує, що нікому не дозволяв покидати госпіталь, а потім вказав, що військову частину могли покидати лише цивільні з дозволу безпосередніх керівників, вказують на суперечність таких показань та неузгодженість з іншими дослідженими судом доказами.

Таким чином, суд першої інстанції надав належну оцінку усім доказам по справі відповідно до вимог ст.94 КПК України та прийшов до обгрунтованого висновку, що у судовому засіданні не було доведено поза розумним сумнівом, що в діях ОСОБА_7 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, у вчиненні якого вона обвинувачується.