Постанова ВП ВС щодо відсутності підстав перерахунку заробітної плати та довічного грощового утримання судді Верховного суду України як судді Верховного суду (без України)

ANTIRAID · July 18

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2025 року

м. Київ

справа № 826/15959/18
провадження № 11-35апп25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Шевцової Н. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Губської О. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.,

за участю:

секретаря судового засідання Лук'яненко О. О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - Машкова К. Є.,

представника Верховного Суду України - Романківа І. П.,

представника Верховного Суду - Добролюбова В. І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Верховного Суду України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року (суддя Пащенко К. С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року (головуючий суддя Оксененко О. М., судді: Лічевецький І. О., Мельничук В. П.) у справі № 826/15959/18 за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Верховного Суду, за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про перерахунок посадового окладу.

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Верховного Суду України (далі також - відповідач-1, ВС України), Верховного Суду (далі також - відповідач-2, ВС), за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - третя особа, ВККС), у якому просив:

- зобов'язати ВС Україниздійснити ОСОБА_1 перерахунок заробітної плати (щомісячного довічного грошового утримання), ураховуючи пункт 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), у повному обсязі з урахуванням премій та інших надбавок, визначених цим Законом, у період з 1 січня 2017 року по теперішній час;

- зобов'язати ВС України виплатити належну йому заробітну плату (щомісячне довічне грошове утримання);

- зобов'язати ВС провести необхідне фінансування видатків на забезпечення перерахунку його заробітної плати.

2. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що він обраний суддею ВС України безстроково. ВККС протягом встановленого законом строку не прийняла щодо нього рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя з незалежних від нього причин, а тому він уважає, що де-факто держава підтвердила його здатність здійснювати правосуддя у найвищій судовій інстанції.

За наведеного позивач доводить, що розмір його посадового окладу починаючи з 1 січня 2017 року має обчислюватися з урахуванням пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, тобто у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. У цьому контексті наполягає, що Закон № 1402-VIII є спеціальним у правовідносинах щодо суддівської винагороди, що виключає можливість застосовувати інші закони до цих правовідносин.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

3. У 1983 році ОСОБА_1 призначено на посаду судді Бородянського районного народного суду Київської області.

4. 24 лютого 1994 року позивача обрано суддею ВС України, а Постановою від 5 червня 2003 року № 956-ІV Верховна Рада України обрала його на цю посаду безстроково.

5. Після набрання чинності Законом № 1402-VIII у визначені цим Законом порядок і строк ВККС не прийняла висновку про проходження ОСОБА_1 кваліфікаційного оцінювання з незалежних від нього причин.

6. Згідно з довідкою про складові суддівської винагороди, виданою ВС України за підписом виконувача обов'язків Голови ВС України Гуменюка В. І., станом на 1 січня 2017 року суддівська винагорода ОСОБА_1 становила 39 520,00 грн, у тому числі, посадовий оклад - 20 800,00 грн, доплата за вислугу років (80 %) - 16 640,00 грн, доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (10 %), - 2 080,00 грн.

7. Відповідно до розрахункових листів суддівська винагорода ОСОБА_1 у період з 1 січня 2017 року до 30 листопада 2018 року виплачувалася на підставі Закону № 1402-VIII, з урахуванням пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. За

січень - червень 2018 року нарахування відсутні у зв'язку з перебуванням позивача у відпустці, нарахування та виплати за яку здійснено у грудні 2017 року.

8. 26 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до виконувача обов'язків Голови ВС України із заявою про перерахунок посадового окладу з урахуванням пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.

9. Листом від 25 липня 2018 року № 25-806/0/8-18 відповідач-1 відмовив позивачу в проведенні перерахунку посадового окладу з огляду на ненадання ВККС щодо нього результатів проходження кваліфікаційного оцінювання.

10. Уважаючи таку відмову протиправною, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

11. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 26 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року, позов задовольнив частково. Зобов'язав ВС України здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 у повному обсязі, ураховуючи пункт 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, з урахуванням премій та інших надбавок, визначених Законом № 1402-VIII, у період з 1 січня 2017 року по теперішній час та виплатити належну ОСОБА_1 заробітну плату. В іншій частині позову відмовив.

12. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за встановлених у справі обставин спірні правовідносини врегульовані положеннями статті 135 Закону № 1402-VIII з урахуванням пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, якими визначено порядок розрахунку суддівської винагороди, її складові та не встановлено умови щодо проходження кваліфікаційного оцінювання.

13. Такий висновок суди попередніх інстанцій аргументували посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, у якому зазначено, що судді ВС України мають продовжувати здійснювати свої повноваження як судді ВС. Отже, фактична диференціація суддів ВС України та суддів ВС не узгоджується з принципом незмінюваності суддів, що є складовою конституційної гарантії незалежності суддів.

14. Як зауважили суди попередніх інстанцій, відповідач-1 у цьому випадку застосував стосовно позивача дискримінаційну норму права в частині оплати праці, а саме пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, згідно з яким до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI), а тому діяв усупереч конституційному принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України).

15. Водночас суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість та передчасність позовної вимоги про зобов'язання відповідача-2 провести необхідне фінансування видатків на забезпечення перерахунку заробітної плати позивача.

Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційних скаргах вимог

16. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог, відповідач-1 подав до Касаційного адміністративного суду у складі ВС касаційну скаргу, у якій стверджує про неправильне застосування судами норм матеріального права без урахування висновків у подібних правовідносинах щодо визначення розміру суддівської винагороди суддів, зазначених у пункті 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, на підставі Закону № 2453-VІ, викладених Верховним Судом у постановах від 1 серпня 2018 року у справі № 826/13355/17, від 14 травня 2020 року у справі № 826/12993/17, від 3 червня 2020 року у справі № 826/14879/17 та від 14 липня 2020 року у справі № 826/13405/17.

17. Так, скаржник доводить, що, оскільки позивач є суддею ВС України, до штату ВС не зарахований, то немає підстав для виплати йому суддівської винагороди суддів ВС згідно з пунктом 3 частини третьої статті 135, пунктом 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII. Наполягає, що відповідно до пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII до припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов'язки, гарантії суддів ВС України визначаються Законом № 2453-VІ.

У цьому контексті скаржник зауважує, що набуття суддею ВС права на суддівську винагороду у розмірі, визначеному пунктом 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення»

Закону № 1402-VІІІ, перебувало у взаємозв'язку не з первинним кваліфікаційним оцінюванням судді для підтвердження здатності здійснювати правосуддя, а з призначенням судді ВС на цю посаду за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону, та зарахування його до штату цього суду.

18. Скаржник також наполягає на безпідставності зобов'язання ВС України здійснити перерахунок заробітної плати позивачу починаючи з 1 січня 2017 року, оскільки днем початку роботи ВС визначено 15 грудня 2017 року і саме з цієї дати судді ВС, зараховані до його штату, почали отримувати суддівську винагороду у визначеному Законом № 1402-VІІІ розмірі.

19. Крім того, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах, предметом яких є визначення розміру суддівської винагороди саме суддям ВС України на підставі статті 135, пункту 24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Позиція інших учасників справи

20. У відзиві на касаційну скаргу позивач спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Зокрема, позивач зазначає, що доводи скаржника про відсутність факту його зарахування до штату ВС фактично є посиланням на бездіяльність законодавця, який не врегулював питання порушених прав суддів ВС України, констатованого рішеннями Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини. Наполягає, що дії чи бездіяльність держави, окремих її органів не повинні порушувати прав особи, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними нормативно-правовими актами, ратифікованими Україною, зокрема, щодо гідного матеріального забезпечення.

21. Виконувач обов'язків Голови ВС України Гуменюк В. І. у відзиві на касаційну скаргу, поданому від імені ВС України, просить відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій - залишити без змін. Зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для перерахунку суддівської винагороди позивачу виходячи з розміру посадового окладу, передбаченого

Законом № 1402-VІІІ. Із покликанням на висновки Конституційного Суду України у Рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 наполягає, що ВС України, який лише змінив свою назву, входить до системи судоустрою і його діяльність регламентується нормами Закону № 1402-VІІІ.

22. ВС у відзиві на касаційну скаргу просить її задовольнити та скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову з прийняттям нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову в цій частині. Зокрема, відповідач-2 підтримує доводи касаційної скарги про те, що оскільки ОСОБА_1 є суддею ВС України, не здійснює правосуддя у ВС та не зарахований до штату цього суду, то немає підстав для виплати йому суддівської винагороди, яка передбачена для суддів ВС. Також відповідач-2 зазначає, що з огляду на продовження процедури припинення ВС України виконання рішення суду першої інстанції, яким ВС України зобов'язано здійснити перерахунок та виплатити позивачеві кошти, безпосередньо зачіпає інтереси ВС як головного розпорядника бюджетних коштів, оскільки призведе до зміни затверджених планів їх використання, що водночас вплине на фінансове забезпечення суду.

Рух касаційної скарги

23. Касаційний адміністративний суд у складі ВС ухвалою від 25 листопада 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача-1 на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

24. Ухвалою від 16 січня 2025 року Касаційний адміністративний суд у складі ВС передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) на підставі частини п'ятої статті 346 КАС України, вважаючи, що справа № 826/15959/18 містить виключні правові проблеми і ці проблеми не можуть бути вирішені відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права.

Короткий зміст ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати

25. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі ВС виходила з того, що спірним питанням у цій справі є, зокрема, наявність (відсутність) підстав для здійснення перерахунку суддівської винагороди відповідно до пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, який був обраний суддею ВС України безстроково, проте не проходив кваліфікаційне оцінювання (відсутнє рішення про підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у ВС України), а також не призначений суддею ВС за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього ж Закону, у контексті прийняття Конституційним Судом України Рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 у справі № 1-15/2018(4086/16).

26. Ще однією правовою проблемою, що потребує вирішення в межах розгляду цієї справи, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі ВС визначила питання встановлення дати, з якої повинен бути здійснений такий перерахунок заробітної плати (суддівської винагороди), оскільки вказане питання не має чіткого законодавчого врегулювання.

27. Окремо колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі ВС зауважила, що невирішене у цій справі питання стосовно належного фінансування видатків на забезпечення перерахунку заробітної плати позивачу вплине насамперед на права ВС як головного розпорядника бюджетних коштів, призначених для фінансового забезпечення суддів ВС України.

28. Отже, на думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі ВС, на поставлені запитання неможливо відповісти без вирішення виключної правової проблеми, а саме надання системного тлумачення норм чинного законодавства України (яке було прийнято на виконання Рішення Конституційного Суду України) та положень закону, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин і в подальшому визнані неконституційними, шляхом визначення порядку здійснення перерахунку суддівської винагороди відповідно до пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, який був обраний до ВС України безстроково, не проходив кваліфікаційного оцінювання, не призначений суддею ВС за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону, а також періоду, за який має бути здійснений такий перерахунок суддівської винагороди.

29. Як зазначила колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі ВС, станом на 1 січня 2017 року право на отримання суддівської винагороди за правилами статті 135

Закону № 1402-VIII виникало у судді за наявної сукупності певних умов: проходження кваліфікаційного оцінювання, за результатами якого складено висновок про підтвердження здатності кандидата здійснювати судочинство у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України; зайняття відповідної вакантному місцю в рейтингу суддів посади судді до відповідного суду, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України; зарахування судді до штату відповідного суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України; фактичне виконання своїх обов'язків, тобто здійснення правосуддя у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України; законодавче закріплення розміру посадового окладу суддівської винагороди для судді суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України.

До ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 не було підстав для нарахування позивачу суддівської винагороди з урахуванням вказаних положень Закону № 1402-VIII, і лише з моменту визнання неконституційними положень розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII зі змінами (пунктів 7, 14, 25) та втрати їх чинності фактично було відновлено статус суддів ВС України.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі ВС також зауважила, що 27 грудня 2023 року набув чинності Закон України від 21 листопада 2023 року № 3481-IX «Про внесення змін до розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року

№ 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України» (далі - Закон № 3481-IX), яким внесено зміни до Закону № 1402-VIII, зокрема, у розділі XII «Прикінцеві та перехідні положення», шляхом доповнення пунктом 4-1 такого змісту: «Судді Верховного Суду України, обрані на посади до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», продовжують здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду відповідної спеціалізації до звільнення або припинення їхніх повноважень з підстав, визначених Конституцією України. Голова Верховного Суду у двадцятиденний строк з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України» зараховує суддів, зазначених в абзаці першому цього пункту, які станом на день набрання чинності зазначеним законом перебувають у штаті Верховного Суду України, до штату Верховного Суду - у касаційний суд тієї спеціалізації, яка відповідає спеціалізації судової палати Верховного Суду України, в якій такий суддя здійснював правосуддя».

30. Проаналізувавши положення статті 148, розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, абзацу другого частини десятої статті 51 Бюджетного кодексу України у контексті відмови судів попередніх інстанцій у задоволенні позовних вимог про зобов'язання ВС провести необхідне фінансування видатків на забезпечення перерахунку заробітної плати позивачу, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі ВС зазначила, що саме ВС є головним розпорядником бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення суддів ВС України, який перебуває в процесі припинення,[з моменту початку процедури припинення до дня набрання чинності Законом № 3481-IX (27 грудня 2023 року)].

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ

31. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 січня 2025 року справу № 826/15959/18 призначено судді-доповідачу Гриціву М. І.

32. Велика Палата ухвалою від 19 лютого 2025 року прийняла цю справу до розгляду, а ухвалою від 3 березня 2025 року - призначила її до касаційного розгляду всудовому засіданні на 10 квітня 2025 року. У судових засіданнях 10 квітня та 8 травня 2025 року оголошувалася перерва.

33. Ухвалою від 8 травня 2025 року Велика Палата відмовила у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі № 826/15959/18.

34. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 травня 2025 року, здійсненого відповідно до розпорядження виконувача обов'язків керівника Апарату ВС від 22 травня 2025 року № 5/0/30-25 у зв'язку із закінченням строку, на який суддю Верховного Суду Гриціва М. І. обрано до складу Великої Палати, справу № 826/15959/18 призначено судді-доповідачу Шевцовій Н. В.

35. Чергове судове засідання у цій справі Велика Палата Верховного Суду призначила на 10 липня 2025 року об 11:00.

36. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

37. Оскільки ВС у касаційній скарзі оскаржує рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог, то за правилами частини першої статті 341 КАС України Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

38. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

39. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши обґрунтованість наведених у касаційній скарзі та відзивах на касаційну скаргу доводів і вирішуючи питання щодо застосування норм права відповідно до сформульованих Касаційним адміністративним судом у складі ВС виключних правових проблем, Велика Палата дійшла таких висновків.

40. У цій справі ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до ВС України і ВС, оскільки вважає, що ВС України починаючи з 1 січня 2017 року протиправно нараховував йому суддівську винагороду із застосуванням пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у розмірі, визначеному Законом № 2453-VI, а не у розмірі, визначеному положеннями статті 135 Закону № 1402-VIII з урахуванням його пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення».

41. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

42. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

43. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

44. Так, частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

45. Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

46. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

47. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 😎 пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

48. Як установили суди попередніх інстанцій, Постановою від 5 червня 2003 року № 956-ІV Верховна Рада України обрала ОСОБА_1 на посаду судді ВС України безстроково.

49. Водночас згодом відбулася судова реформа, реалізована з набранням чинності 30 вересня 2016 року Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII«Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) та Законом № 1402-VIII.

50. Так, статтею 125 Конституції України (тут і далі - у редакції Закону № 1401-VIII) передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проєкт якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

ВС є найвищим судом у системі судоустрою України.

51. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

52. У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

53. Статтею 4 Закону № 1402-VIII унормовано, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

54. За правилами частин першої - третьої статті 17 Закону № 1402-VIII судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Найвищим судом у системі судоустрою є ВС.

Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) ВС. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

55. Відповідно до частини другої статті 37 Закону № 1402-VIII у складі ВС діють: 1) Велика Палата; 2) Касаційний адміністративний суд; 3) Касаційний господарський суд; 4) Касаційний кримінальний суд; 5) Касаційний цивільний суд.

56. Частинами першою і другою статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

57. Відповідно до частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

58. Згідно із частиною першою статті 79 Закону № 1402-VIII конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу.

59. Вищий суд у системі судоустрою відповідно до частини другої статті 17 Закону № 1402-VIII ВС за змістом пункту 4 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону утворюється у порядку та у складі, що визначені цим Законом, а судді до нього призначаються за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону.

60. ВС створюється на матеріально-технічній базі ВС України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України (пункт 5 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).

61. Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді ВС становить 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

62. За змістом пункту 24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення»

Закону № 1402-VIII розмір посадового окладу судді з 1 січня 2017 року для судді ВС становить 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

63. Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення»

Закону № 1402-VIII ВС України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України діють у межах їх повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи ВС у складі, визначеному цим Законом, та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ ВС у складі, визначеному цим Законом.

64. Пункт 14 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення»

Закону № 1402-VIII визначав, що судді ВС України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України мають право брати участь у конкурсі на посади суддів ВС у відповідних касаційних судах у порядку, визначеному цим Законом.

65. Водночас пункт 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення»

Закону № 1402-VIII визначав, що з дня початку роботи ВС у складі, визначеному цим Законом, ВС України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов'язки, гарантії суддів цих судів визначаються

Законом № 2453-VI.

66. У подальшому Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» були виключені пункти 22, 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, якими право суддів на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, ставилося у залежність до проходження кваліфікаційного оцінювання та підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

67. Так, пункти 22, 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення»

Закону № 1402-VIII установлювали, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI.

До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI.

68. Водночас на підставі пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов'язки, гарантії суддів, зокрема отримання суддівської винагороди, суддів ВС України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України продовжували визначатися Законом № 2453-VI.

69. У світлі викладеного Велика Палата погоджується з доводами касаційної скарги про те, що набуття суддею ВС права на суддівську винагороду у розмірі, визначеному пунктом 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ, перебувало у взаємозв'язку з призначенням судді ВС на цю посаду за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону, та зарахування його до штату цього суду.

70. Велика Палата зауважує, що ВС України звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням розглянути питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, оскільки вважав, що Верховна Рада України вийшла за межі своїх визначених Конституцією України повноважень, закріпивши на законодавчому рівні порядок припинення діяльності та ліквідації ВС України.

71. За наслідками розгляду цього подання Конституційний Суд України прийняв Рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 у справі № 1-15/2018(4086/16), яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII зі змінами, а саме положення пункту 7 «та ліквідуються» в частині ВС України; пункту 14 «судді Верховного Суду»; пункту 25.

72. Зокрема, за змістом цього Рішення, Конституційний Суд України, провівши порівняльний аналіз положень Конституції України до та після внесення до неї змін Законом № 1401-VIII, приписів Закону № 2453-VI зі змінами та Закону № 1402-VIII, дійшов висновку, що немає відмінностей між юридичним статусом судді ВС України та судді ВС.

Як зауважив Конституційний Суд України, перейменування закріпленого в Конституції України органу - ВС України - не може відбуватися без переведення суддів ВС України на посади суддів ВС, оскільки немає відмінностей між юридичним статусом судді ВС України та судді ВС, а вилучення слова «України» - власної назви держави - зі словесної конструкції «Верховний Суд України» не може бути підставою для звільнення всіх суддів ВС України або їх переведення до іншого суду, тим більше суду нижчої інстанції.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що судді ВС України мають продовжувати здійснювати свої повноваження як судді ВС. Відтак фактична диференціація суддів ВС України та суддів ВС не узгоджується з принципом незмінюваності суддів, що є складовою конституційної гарантії незалежності суддів (пункт 13 мотивувальної частини зазначеного Рішення).

73. Крім того, у пункті 5 резолютивної частини цього Рішення Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства України у відповідність до цього Рішення.

74. Згідно з пунктом 3 резолютивної частини цього Рішення положення Закону № 1402-VIIIзі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

75. На підставі приписів частини другої статті 152 Конституції України та статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України»закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

76. Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року у справі № 8-зп/1997 зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

77. З урахуванням наведеного саме з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 3-р(II)/2024 втратили чинність приписи пункту 7, 14 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII щодо ВС України.

78. Велика Палата неодноразово, зокрема у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 520/12609/19 та від 23 травня 2024 року у справі № 990/235/23, застосовувала такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (їх окремих положень).

79. Отже, до 18 лютого 2020 року пункт 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII мав юридичну силу щодо суддів ВС України, обраних на посади до дня набрання чинності Законом № 1401-VIII, і унормовував, що суддівська винагорода цих суддів визначається Законом № 2453-VI.

80. Велика Палата також ураховує, що 27 грудня 2023 року набрав чинності Закон № 3481-IX, яким внесено низку змін та доповнень до розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, зокрема доповнено його пунктом 4-1, яким передбачено, що судді ВС України, обрані на посади до дня набрання чинності Законом № 1401-VIII, продовжують здійснювати свої повноваження як судді ВС відповідної спеціалізації до звільнення або припинення їхніх повноважень з підстав, визначених Конституцією України.

Голова ВС у двадцятиденний строк з дня набрання чинності Законом № 3481-IX зараховує суддів, зазначених в абзаці першому цього пункту, які станом на день набрання чинності зазначеним Законом перебувають у штаті ВС України, до штату ВС - у касаційний суд тієї спеціалізації, яка відповідає спеціалізації судової палати ВС України, в якій такий суддя здійснював правосуддя.

81. До того часу Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган в України не виконувала рекомендацію Конституційного Суду України, викладену у його Рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо приведення положення законодавства України у відповідність до цього Рішення.

82. За змістом пояснювальної записки до Закону № 3481-IX, підставою його прийняття була необхідність виконання рекомендації Конституційного Суду України у його Рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо приведення положень законодавства у відповідність до цього Рішення, зокрема усунення інституційного дуалізму, пов'язано з одночасним існуванням двох юридичних осіб публічного права - ВС України та ВС, та вирішення питання продовження суддівської кар'єри для 9 суддів ВС України, які не здійснюють правосуддя.

83. Виходячи з мети Закону № 3481-IX та змістового аналізу наведених вище положень Закону № 1402-VIII Велика Палата вважає, що законодавець, прагнучи вирішити питання продовження суддівської кар'єри суддів ВС України, які були обрані на посади до дня набрання чинності Законом № 1401-VIII і станом на день набрання чинності Законом № 3481-IX перебували у штаті ВС України, цілеспрямовано пов'язав момент продовження здійснення їхніх повноваження як суддів ВС відповідної спеціалізації з настанням події їх зарахування до штату ВС - у касаційний суд тієї спеціалізації, яка відповідає спеціалізації судової палати ВС України, в якій такий суддя здійснював правосуддя.

84. Отже, саме з 27 грудня 2023 року (дня набрання чинності Законом № 3481-IX) законодавчо врегульовано механізм переведення суддів ВС України до штату ВС, а разом із цим і питання встановлення дати, з якої у судді, обраного до ВС України безстроково, виникає право на отримання суддівської винагороди, визначеної положеннями Закону № 1402-VIII для судді ВС, - дати зарахування його до штату ВС відповідно до наказу Голови ВС.

85. Повертаючись до встановлених у справі обставин, Велика Палата зауважує, що ОСОБА_1 станом на дату ухвалення судом першої інстанції рішення перебував у штаті ВС України і чинне на той час законодавство не врегульовувало питання щодо переведення суддів ВС України до ВС.

86. Таким чином, в оспорюваному періоді щодо позивача не було умов, необхідних для виникнення права на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 та пунктом 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ для суддів ВС, оскільки він не був зарахований до штату ВС і відповідно не здійснював у ньому правосуддя.

87. Ураховуючи викладене, Велика Палата дійшла висновку, що в межах спірних правовідносин суддівську винагороду позивачу слід було нараховувати та виплачувати саме із застосуванням положень Закону № 2453-VI.

88. У цьому аспекті Велика Палата вважає доцільним нагадати, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

89. Отже, відповідач-1, коли нараховував та виплачував позивачеві суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

90. За наведеного правового регулювання, змісту та обсягу фактичних передумов, які спричинили спір у цій справі, Велика Палата вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій щодо задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про зобов'язання ВС України перерахувати та виплати йому заробітну плату (суддівську винагороду) / довічне грошове утримання відповідно до пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

91. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

92. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

93. Оскільки фактичні обставини справи суди попередніх інстанцій встановили повно, але неправильно застосували норми матеріального права, а в питанні застосування та тлумачення норм матеріального права ВС є судом, який має повну юрисдикцію, то Велика Палата відповідно до частини першої статті 351 КАС України вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

94. З огляду на результат касаційного розгляду справи витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Верховного Суду України задовольнити.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року в частині задоволення позовних вимог у справі № 826/15959/18 скасувати.

3. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Верховного Суду, за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, про зобов'язання Верховного Суду України здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 в повному обсязі з урахуванням премій та іншій надбавок, ураховуючи пункт 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІ у період з 01 січня 2017 року по теперішній час та виплату належної ОСОБА_1 заробітної плати відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач Н. В. ШевцоваСудді: О. О. Банасько С. О. Погрібний О. Л. Булейко Н. С. Стефанів О. А. Губська Т. Г. Стрелець Л. Ю. Кишакевич О. В. Ступак В. В. Король І. В. Ткач С. І. Кравченко О. С. Ткачук С. Ю. Мартєв Є. А. Усенко К. М. Пільков

Джерело:
ЄДРСР 128876526

ANTIRAID · July 18

Велика палата зазначила:

84. Отже, саме з 27 грудня 2023 року (дня набрання чинності Законом № 3481-IX) законодавчо врегульовано механізм переведення суддів ВС України до штату ВС, а разом із цим і питання встановлення дати, з якої у судді, обраного до ВС України безстроково, виникає право на отримання суддівської винагороди, визначеної положеннями Закону № 1402-VIII для судді ВС, - дати зарахування його до штату ВС відповідно до наказу Голови ВС.

85. Повертаючись до встановлених у справі обставин, Велика Палата зауважує, що ОСОБА_1 станом на дату ухвалення судом першої інстанції рішення перебував у штаті ВС України і чинне на той час законодавство не врегульовувало питання щодо переведення суддів ВС України до ВС.

86. Таким чином, в оспорюваному періоді щодо позивача не було умов, необхідних для виникнення права на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 та пунктом 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ для суддів ВС, оскільки він не був зарахований до штату ВС і відповідно не здійснював у ньому правосуддя.

87. Ураховуючи викладене, Велика Палата дійшла висновку, що в межах спірних правовідносин суддівську винагороду позивачу слід було нараховувати та виплачувати саме із застосуванням положень Закону № 2453-VI.

88. У цьому аспекті Велика Палата вважає доцільним нагадати, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

89. Отже, відповідач-1, коли нараховував та виплачував позивачеві суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

90. За наведеного правового регулювання, змісту та обсягу фактичних передумов, які спричинили спір у цій справі, Велика Палата вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій щодо задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про зобов'язання ВС України перерахувати та виплати йому заробітну плату (суддівську винагороду) / довічне грошове утримання відповідно до пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ.

ANTIRAID · November 13

10 липня 2025 року

м. Київ

ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)

судді Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2025 року у справі № 826/15959/18 (провадження № 11-35апп25)

ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

Із цією постановою не погоджуюся, оскільки вважаю, що Велика Палата Верховного Суду не мала підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову про здійснення перерахунку заробітної плати (щомісячного довічного утримання).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави позову

1. У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Верховного Суду України (далі також

відповідач-1), Верховного Суду (далі також відповідач-2), за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - третя особа, ВККС), у якому просив:

- зобов`язати Верховний Суд України здійснити ОСОБА_1 перерахунок заробітної плати (щомісячного довічного грошового утримання), ураховуючи пункт 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), у повному обсязі з урахуванням премій та інших надбавок, визначених цим Законом, у період з 01 січня 2017 року по теперішній час;

- зобов`язати Верховний Суд України виплатити належну йому заробітну плату (щомісячне довічне грошове утримання);

- зобов`язати Верховний Суд провести необхідне фінансування видатків на забезпечення перерахунку його заробітної плати.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він обраний суддею Верховного Суду України безстроково. ВККС протягом установленого законом строку не прийняла щодо нього рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя з незалежних від нього причин, а тому він уважає, що де-факто держава підтвердила його здатність здійснювати правосуддя у найвищій судовій інстанції.

3. За наведеного позивач доводить, що розмір його посадового окладу починаючи з 01 січня 2017 року має обчислюватися з урахуванням пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, тобто у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. У цьому контексті наполягає, що Закон № 1402-VIII є спеціальним у правовідносинах щодо суддівської винагороди, що виключає можливість застосовувати інші закони до цих правовідносин.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 26 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року, позов задовольнив частково, зобов`язав Верховний Суд України здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 у повному обсязі, ураховуючи пункт 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, з урахуванням премій та інших надбавок, визначених цим Законом у період з 1 січня 2017 року по теперішній час та виплатити належну ОСОБА_1 заробітну плату, в іншій частині позову відмовив.

5. Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки позивач є діючим суддею, відповідно спірні правовідносини у справі, що розглядається, підпадають під дію положень статті 135 Закону № 1402-VIII з урахуванням пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, якими визначено порядок розрахунку суддівської винагороди, її складові та не встановлено обов`язку проходження кваліфікаційного оцінювання, тому слід зобов`язати Верховний Суд України здійснити перерахунок заробітної плати позивача в повному обсязі, ураховуючи пункт 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, з урахуванням премій та інших надбавок, визначених законом України, у період з 01 січня 2017 по теперішній час та виплатити належну позивачу заробітну плату.

6. Разом з тим суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість та передчасність позовної вимоги про зобов`язання Верховного Суду провести необхідне фінансування видатків на забезпечення перерахунку заробітної плати позивача.

7. З аналізу положень частини першої статті 4, частин першої - третьої статті 135 Закону № 1402-VIII суди попередніх інстанцій установили, що судді мають право на виплату суддівської винагороди у розмірі, визначеному відповідними нормами Закону № 1402-VIII, а саме 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням доплат за вислугу років та роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

8. Суди встановили з матеріалів справи, що суддівська винагорода позивачу в період з 01 січня 2017 року по 30 листопада 2018 року виплачувалась відповідно до Закону № 1402-VIII з урахуванням його пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» (посадовий оклад судді Верховного Суду України встановлювався пропорційно з коефіцієнтом 1,3 до посадового окладу судді місцевого суду, який становив розмір 10 мінімальних заробітних плат).

9. Суди попередніх інстанцій узяли до уваги висновки Конституційного Суду України, викладені в Рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, у якому зазначено, що судді Верховного Суду України мають продовжувати здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду. Отже, фактична диференціація суддів Верховного Суду України та суддів Верховного Суду не узгоджується з принципом незмінюваності суддів, що є складовою конституційної гарантії їх незалежності.

10. Як виснували суди попередніх інстанцій, при визначенні розміру суддівської винагороди позивача застосуванню підлягали положення статті 135 Закону № 1402-VIII з урахуванням пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

Подання касаційної скарги

11. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог, Верховний Суд України подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій стверджує про неправильне застосування судами норм матеріального права без урахування висновків у подібних правовідносинах щодо визначення розміру суддівської винагороди, зазначених у пункті 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, на підставі Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI), викладених Верховним Судом у постановах від 01 серпня 2018 року у справі № 826/13355/17, від 14 травня 2020 року у справі № 826/12993/17, від 03 червня 2020 року у справі № 826/14879/17 та від 14 липня 2020 року у справі № 826/13405/17.

12. Так, скаржник доводить, що оскільки позивач є суддею Верховного Суду України, до штату Верховного Суду не зарахований, то немає підстав для виплати йому суддівської винагороди суддів Верховного Суду згідно з пунктом 3 частини третьої статті 135, пунктом 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII. Наполягає, що відповідно до пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII до припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів Верховного Суду України визначаються Законом № 2453-VІ.

13. У цьому контексті скаржник зауважує, що набуття суддею Верховного Суду права на суддівську винагороду в розмірі, визначеному пунктом 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ, перебувало у взаємозв`язку не з первинним кваліфікаційним оцінюванням судді для підтвердження здатності здійснювати правосуддя, а з призначенням на посаду судді Верховного Суду за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону, та зарахування його до штату цього суду.

14. Скаржник також наполягає на безпідставності зобов`язання Верховного Суду України здійснити перерахунок заробітної плати позивачу починаючи з 01 січня 2017 року, оскільки днем початку роботи Верховного Суду визначено 15 грудня 2017 року і саме з цієї дати судді Верховного Суду, зараховані до його штату, почали отримувати суддівську винагороду у визначеному Законом № 1402-VІІІ розмірі.

15. Крім того, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах, предметом яких є визначення розміру суддівської винагороди саме суддям Верховного Суду України на підставі статті 135, пункту 24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

16. Ухвалою від 16 січня 2025 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважаючи, що справа № 826/15959/18 містить виключні правові проблеми, які не можуть бути вирішені відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права.

17. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходила з того, що спірним питанням у цій справі є, зокрема, наявність (відсутність) підстав для здійснення перерахунку суддівської винагороди відповідно до пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, який був обраний суддею Верховного Суду України безстроково, проте не проходив кваліфікаційного оцінювання (немає рішення про підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у Верховному Суді України), а також не призначений суддею Верховного Суду за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього ж Закону, у контексті прийняття Конституційним Судом України Рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 у справі № 1-15/2018(4086/16).

18. Ще однією правовою проблемою, що потребує вирішення в межах розгляду цієї справи, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду визначила питання встановлення дати, з якої повинен бути здійснений такий перерахунок заробітної плати (суддівської винагороди), оскільки вказане питання немає чіткого законодавчого врегулювання.

19. Окремо колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зауважила, що невирішене у цій справі питання стосовно належного фінансування видатків на забезпечення перерахунку заробітної плати позивачу вплине насамперед на права Верховного Суду як головного розпорядника бюджетних коштів, призначених для фінансового забезпечення суддів Верховного Суду України.

20. Отже, на думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, на поставлені запитання неможливо відповісти без вирішення виключної правової проблеми, а саме надання системного тлумачення норм чинного законодавства України (яке було прийнято на виконання Рішення Конституційного Суду України) та положень закону, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин і в подальшому визнані неконституційними, шляхом визначення порядку здійснення перерахунку суддівської винагороди відповідно до пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, який був обраний до Верховного Суду України безстроково, не проходив кваліфікаційного оцінювання, не призначений суддею Верховного Суду за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону, а також періоду, за який має бути здійснений такий перерахунок суддівської винагороди.

21. Як зазначила колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, станом на 01 січня 2017 року право на отримання суддівської винагороди за правилами статті 135 Закону № 1402-VIII виникало у судді за наявної сукупності певних умов: проходження кваліфікаційного оцінювання, за результатами якого складено висновок про підтвердження здатності кандидата здійснювати судочинство у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України; зайняття відповідної вакантному місцю в рейтингу суддів посади судді до відповідного суду, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України; зарахування судді до штату відповідного суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України; фактичне виконання своїх обов`язків, тобто здійснення правосуддя у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України; законодавче закріплення розміру посадового окладу суддівської винагороди для судді суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України.

22. До ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 не було підстав для нарахування позивачу суддівської винагороди з урахуванням зазначених положень Закону

№ 1402-VIII і лише з моменту визнання неконституційними положень розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону № 1402-VIII зі змінами (пунктів 7, 14, 25) та втрати їх чинності фактично було відновлено статус суддів Верховного Суду України.

23. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду також зауважила, що 27 грудня 2023 року набув чинності Закон України від 21 листопада 2023 року № 3481-IX «Про внесення змін до розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України» (далі - Закон № 3481-IX), яким внесено зміни до Закону № 1402-VIII, зокрема у його розділі XII «Прикінцеві та перехідні положення», шляхом доповнення пунктом 4-1 такого змісту: «Судді Верховного Суду України, обрані на посади до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», продовжують здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду відповідної спеціалізації до звільнення або припинення їхніх повноважень з підстав, визначених Конституцією України. Голова Верховного Суду у двадцятиденний строк з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України» зараховує суддів, зазначених в абзаці першому цього пункту, які станом на день набрання чинності зазначеним Законом перебувають у штаті Верховного Суду України, до штату Верховного Суду - у касаційний суд тієї спеціалізації, яка відповідає спеціалізації судової палати Верховного Суду України, в якій такий суддя здійснював правосуддя».

24. Проаналізувавши положення статті 148, розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, абзацу другого частини десятої статті 51 Бюджетного кодексу України у контексті відмови судів попередніх інстанцій у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Верховного Суду провести необхідне фінансування видатків на забезпечення перерахунку заробітної плати позивачу, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що саме Верховний Суд є головним розпорядником бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення суддів Верховного Суду України, який перебуває в процесі припинення [з моменту початку процедури припинення до дня набрання чинності Законом № 3481-IX (27 грудня 2023 року)].

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИСНОВКІВ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2025 року касаційну скаргу Верховного Суду України задоволено, скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року в частині задоволення позовних вимог у справі № 826/15959/18, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про перерахунок посадового окладу, в іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року залишено без змін.

26. Велика Палата Верховного Суду погодилась з доводами касаційної скарги про те, що набуття суддею Верховного Суду права на суддівську винагороду у розмірі, визначеному пунктом 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ, перебувало у взаємозв`язку з призначенням на посаду судді Верховного Суду за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону, та зарахування його до штату цього суду.

27. Зазначаючи, що з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення

№ 2-р/2020 (18 лютого 2020 року) втратили чинність приписи пунктів 7, 14 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII щодо Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що до 18 лютого 2020 року пункт 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII мав юридичну силу щодо суддів Верховного Суду України, обраних на посади до дня набрання чинності 30 вересня 2016 року Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII), і унормовував, що суддівська винагорода цих суддів визначається Законом № 2453-VI.

28. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме з 27 грудня 2023 року (дня набрання чинності Законом № 3481-IX) законодавчо врегульовано процедуру зарахування суддів Верховного Суду України до штату Верховного Суду, а разом з цим і питання встановлення дати, з якої у судді, обраного до Верховного Суду України безстроково, виникає право на отримання суддівської винагороди, визначеної положеннями Закону № 1402-VIII для судді Верховного Суду, - дати зарахування його до штату Верховного Суду відповідно до наказу Голови Верховного Суду.

29. Відтак Велика Палата Верховного Суду зауважила, що ОСОБА_1 станом на дату ухвалення судом першої інстанції рішення перебував у штаті Верховного Суду України і чинне на той час законодавство не врегульовувало питання щодо переведення суддів Верховного Суду України до Верховного Суду.

30. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в оспорюваному періоді щодо позивача не існували умови, необхідні для виникнення права на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 та пунктом 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ для суддів Верховного Суду, оскільки він не був зарахований до штату Верховного Суду і відповідно не здійснював у ньому правосуддя, у зв`язку із чим у межах спірних правовідносин суддівська винагорода позивачу повинна була нараховуватися та виплачуватися саме із застосуванням положень Закону № 2453-VI.

31. Велика Палата Верховного Суду зазначила про помилковість висновку судів попередніх інстанцій щодо задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про зобов`язання Верховного Суду України перерахувати та виплатити йому заробітну плату (суддівську винагороду) / довічне грошове утримання відповідно до пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ.

СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

Підстави висловлення та обґрунтування окремої думки

32. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.

33. Вважаю помилковими висновки Великої Палати Верховного Суду щодо визначення позивачу розміру суддівської винагороди відповідно до положень Закону № 2453-VI та встановлення відсутності підстав для отримання ним суддівської винагороди в розмірі, визначеному статтею 135 та пунктом 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ для суддів Верховного Суду, з мотивів незарахування останнього до штату Верховного Суду і відповідно нездійснення в ньому правосуддя, адже при цьому не було повною мірою враховано Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 у справі № 1-15/2018(4086/16) та норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Щодо врахування Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 у справі № 1-15/2018(4086/16) для цілей визначення розміру суддівської винагороди

34. Закон № 1402-VIII визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

35. Положеннями статті 4 зазначеного Закону встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону № 1402-VIII.

36. 02 червня 2016 року Верховна Рада України прийняла Закон України

№ 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) та Закон № 1402-VІІІ.

37. Статтею 125 Конституції України (у редакції Закону № 1401-VIII) передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проєкт якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України. Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

38. За змістом пункту 4 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом Верховний Суд утворюється у порядку та у складі, що визначені цим Законом, а судді до нього призначаються за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону.

39. Згідно з пунктом 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону

№ 1402-VІІІ з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом № 1402-VIII.

40. У свою чергу в пункті 14 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ унормовано, що судді Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України мають право брати участь у конкурсі на посади суддів Верховного Суду у відповідних касаційних судах у порядку, визначеному цим Законом. У разі якщо кандидати з числа суддів мають однакову позицію за рейтингом, визначеним за результатами кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Верховного Суду, при всіх інших рівних умовах перевага надається судді, який має більший стаж роботи в судах касаційної інстанції чи Верховному Суді України.

41. Пунктами 22, 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI.

42. Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2017 року для судді Верховного Суду - 75 мінімальних заробітних плат (пункт 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ). У подальшому з урахуванням змін, внесених Законом

№ 1774-VIII від 06 грудня 2016 року, - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

43. Відповідно до частин першої, другої статті 135 Закону № 1402-VІІІ суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

44. 03 жовтня 2016 року Пленум Верховного Суду України вирішив звернутися до Конституційного Суду України із конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.

45. 16 жовтня 2019 року Верховна Рада України ухвалила Закон № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (який набрав чинності з 1 січня 2020 року). Підпунктом 16 пункту 1 розділу I цього Закону пункти 22, 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» із Закону № 1402-VIII виключені.

46. За наслідками розгляду подання Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII Закону № 1402-VIII Конституційний Суд України прийняв Рішення від 18 лютого 2020 року

№ 2-р/2020 у справі № 1-15/2018(4086/16), згідно з яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII зі змінами: пункту 7 «та ліквідуються» в частині Верховного Суду України; пункту 14 «судді Верховного Суду України»; пункту 25.

47. Приймаючи це Рішення, Конституційний Суд України дійшов висновку, що судді Верховного Суду України мають продовжувати здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду, та зазначив, що фактична диференціація суддів Верховного Суду України та суддів Верховного Суду не узгоджується з принципом незмінюваності суддів, що є складовою конституційної гарантії незалежності суддів.

48. На обґрунтування наведеного висновку Конституційний Суд України послався на те, що порівняльний аналіз положень Конституції України до та після внесення до неї змін Законом № 1401-VIII, приписів Закону № 2453-VI зі змінами та Закону № 1402-VІІІ дає підстави для висновку, що немає відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду.

49. Конституційний Суд України зауважив, що перейменування закріпленого в Конституції України органу - Верховного Суду України не може відбуватися без переведення суддів Верховного Суду України на посади суддів Верховного Суду, оскільки немає відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду, а вилучення слова «України» - власної назви держави - зі словесної конструкції «Верховний Суд України» не може бути підставою для звільнення всіх суддів Верховного Суду України або їх переведення до іншого суду, тим більше суду нижчої інстанції.

50. Також Конституційний Суд України виснував, що у Конституції України до внесення змін Законом № 1401-VIII було передбачено, що Верховний Суд України має статус найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції (частина друга статті 125). Після набрання чинності Законом

№ 1401-VIII, яким внесено зміни до Конституції України, Верховний Суд набув статусу найвищого суду у системі судоустрою України (частина третя статті 125 Основного Закону України).

51. Провівши системний аналіз положень Конституції України «найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції» та «найвищий суд у системі судоустрою України» у взаємозв`язку з положеннями законів України з питань судоустрою та судочинства, Конституційний Суд України зазначив, що вилучення слова «України» - власної назви держави -зі словесної конструкції «Верховний Суд України» не вплинуло на конституційний статус цього органу державної влади.

52. За своєю юридичною природою найвища інстанція судової гілки влади має забезпечувати єдність та сталість судової практики всіх судів, які входять до системи судоустрою України, а тому її конституційний статус полягає у безперервності здійснення повноважень від часу прийняття Основного Закону України. Законом № 1401-VIII не змінено конституційних функцій Верховного Суду України та його місця у системі судоустрою України. Крім того, Законом № 1401-VIII не скасовано та не обмежено прав і свобод людини і громадянина, на чому наголошено у висновках Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016, від 30 січня 2016 року № 2-в/2016.

53. Таким чином, за змістом згаданого вище Рішення Конституційного Суду України системний аналіз змін до Конституції України, внесених Законом № 1401-VIII, вказує на те, що вони не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію Верховного Суду України як органу державної влади через вилучення слова «України» - власної назви держави -зі словесної конструкції «Верховний Суд України», Закон № 1401-VIII не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади, який після набрання чинності Законом № 1401-VIII продовжує діяти під назвою «Верховний Суд».

54. Варто наголосити на тому, що в рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Гуменюк та інші проти України» (заява № 11423/19), серед заявників у якій також був ОСОБА_1 , встановлено порушення статті 8 Конвенції, оскільки відповідне втручання щодо de facto усунення суддів старого Верховного Суду України від виконання їхніх суддівських функцій внаслідок судової реформи не відповідало вимогам законності для цілі Конвенції.

55. Доходячи цього висновку, ЄСПЛ надав першочергове значення Рішенню Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, яким відповідні законодавчі заходи були визнані неконституційними та в якому зазначалося, що судді старого Верховного Суду України мали право продовжувати виконувати свої функції як судді нового Верховного Суду.

56. ЄСПЛ погодився з Конституційним Судом України, що принцип незмінності суддів не було дотримано у справах заявників, оскільки вони не змогли продовжити виконувати свої функції як судді нового Верховного Суду.

57. За висновком ЄСПЛ, Уряд не довів, що спосіб, в який заявники були змушені брати участь у конкурсі для збереження права виконувати свої суддівські обов`язки, і, зокрема, спосіб організації конкурсу, у тому числі вибір членів комісії та відсутність інституційних й процесуальних гарантій, відповідали конституційним принципам загального захисту прав особи, а також спеціальним гарантіям, які стосуються терміну перебування на посаді судді (див. пункти 23 та 24), у тому числі принципу незмінності суддів, який згідно з практикою Суду, а також міжнародними документами та документами Ради Європи є ключовим елементом для підтримання незалежності суддів і суспільної довіри до судової влади [пункт 99 рішення ЄСПЛ «Гуменюк та інші проти України» (заява № 11423/19)].

58. ЄСПЛ також наголосив, що з грудня 2017 року, коли почав працювати Верховний Суд, заявники не могли виконувати суддівські функції як судді Верховного Суду, а неспроможність національних органів влади врегулювати ситуацію заявників після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, що призвело до їхньої нездатності відновити свою суддівську діяльність протягом значного періоду часу, також «серйозно підірвала правову визначеність та передбачуваність конституційних принципів незалежності суддів».

59. Подібні за змістом висновки також містяться у рішенні ЄСПЛ «Головчук проти України» (заяви № 16111/19 та № 4737/21).

60. Отже, з огляду на наведені вище висновки Конституційного Суду цілком очевидним та беззаперечним, на мою думку, при визначенні розміру суддівської винагороди позивача є застосування положення статті 135 Закону № 1402-VIII з урахуванням пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, тобтовизначення суддівської винагороди позивачу в розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а не в розмірі, визначеному Законом № 2453-VI.

61. Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідач, нараховуючи та виплачуючи позивачеві суддівську винагороду відповідно до положень Закону № 2453-VI, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки в оспорюваному періоді щодо позивача не було умов, необхідних для виникнення права на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 та пунктом 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ для суддів Верховного Суду, адже він не був зарахований до штату Верховного Суду і відповідно не здійснював у ньому правосуддя.

62. Мотиви Великої Палати Верховного Суду зводяться до того, що питання набуття позивачем права на суддівську винагороду в розмірі, визначеному статтею 135 та пунктом 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІ, перебувало у взаємозв`язку з моментом прийняття Конституційним Судом України Рішення від 18 лютого 2020 рокутаз днем набрання чинності Законом № 3481-ІХ, прийнятого на виконання зазначеного Рішення.

63. Наведені висновки Велика Палата Верховного Суду зробила, посилаючись на приписи частини другої статті 152 Конституції України, статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» та пункт 3 резолютивної частини цього Рішення, згідно з яким положення Закону № 1402-VIII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

64. Однак, на моє переконання, зміст конституційних роз'яснень, з якими фактично погодився ЄСПЛ у рішеннях «Гуменюк та інші проти України» (заява № 11423/19), «Головчук проти України» (заяви № 16111/19 та № 4737/21), переконливо свідчитьпро те, що позивач набув право на отримання суддівської винагороди, визначеної Законом № 1401-VIII, без потреби бути зарахованим до штату Верховного Суду, позаяк він перебував у штаті Верховного Суду України, зміна назви якого не вплинула на його конституційний статус як найвищого суду в системі судоустрою України, а відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду немає.

65. Навіть якщо умовно погодитись із висновкомВеликої Палати Верховного Суду про те, що до 18 лютого 2020 року пункт 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII мав юридичну силу щодо суддів Верховного Суду України, обраних на посади до дня набрання чинності Законом № 1401-VIII, і унормовував, що суддівська винагорода цих суддів визначається Законом № 2453-VI, результат вирішення спору все одно не міг би призвести до повної відмови в позові.

66. З огляду на обставини цієї справи слід врахувати, що позивач звернувся у вересні 2018 року до адміністративного суду з позовом, у якому просив зобов`язати Верховний Суд України здійснити перерахунок його заробітної плати з 01 січня 2017 року по теперішній час, за яким суд першої інстанції ухвалив рішення 26 жовтня 2020 року.

67. Відтак щодо питання, з якої дати необхідно здійснити перерахунок суддівської винагороди, відповідно до пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, судді, який був обраний до Верховного Суду України, такою датою слід визначити дату ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

68. Таким чином, позов ОСОБА_1 підлягав задоволенню щонайменше за період з 18 лютого 2020 року (дата ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020) по 26 жовтня 2020 року (дата ухвалення рішення судом першої інстанції).

69. До того ж при вирішенні цієї справи, з моєї точки зору, не можна було не врахувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 990/47/23, яким скасовано рішення Вищої ради правосуддя від 23 лютого 2023 року № 136/0/15-23 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верховного Суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку та зобов`язано Вищу раду правосуддя в цій частині повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Верховного Суду у відставку від 30 червня 2022 року.

70. У подальшому, 30 квітня 2024 року, Вища рада правосуддя ухвалила рішення № 1314/0/15-24, яким звільнила ОСОБА_1 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

71. Наголошую на тому, що ОСОБА_1 було звільнено у відставку з посади саме судді Верховного Суду і цей факт підтверджено як рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 990/47/23, так і рішенням Вищої ради правосуддя від 30 квітня 2024 року № 1314/0/15-24.

72. Окрім того, на мою думку, безсумнівний вплив на спірні правовідносини також має Рішення Конституційного Суду України № 3-р(ІІ)/2024 від 26 березня 2024 року, в якому Конституційний Суд України, з-поміж іншого, дійшов висновку про те, що пунктом 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII законодавець фактично визначив певну категорію суддів, а саме суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, для яких до припинення діяльності цих судів усупереч конституційній гарантії матеріального забезпечення суддів як елементу їх незалежності та принципу єдиного статусу суддів вибірково встановив інший (менший) розмір винагороди судді, визначений Законом

№ 2453-VI, порівняно із суддями, яким винагороду судді визначено Законом

№ 1402-VIII. Тому оспорюваний припис Закону № 1402-VIII звужує гарантії незалежності вказаної категорії суддів, що є впливом на цих суддів, відтак створює загрозу як для їх незалежності, так і судової влади в цілому, не відповідає вимозі юридичної визначеності щодо унормування розміру винагороди судді законом про судоустрій, а отже, суперечить приписам частин першої, другої статті 8, частини другої статті 19, частин першої, другої статті 126, частині другій статті 130 Конституції України.

73. Варто звернути увагу на те, що на зазначені рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, Вищої ради правосуддя та Конституційного Суду України від 26 березня 2024 року № 3-р(ІІ)/2024 у своїх письмових поясненнях від 14 березня 2025 року посилався позивач, однак вони залишені Великою Палатою Верховного Суду без належної оцінки та уваги.

Щодо застосування Закону № 3481-ІХ в спірних правовідносинах

74. Не можу погодитися з висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що у позивача відсутнє право на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 та пунктом 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ для суддів Верховного Суду, оскільки він не був зарахований до штату Верховного Суду і відповідно не здійснював у ньому правосуддя у згідно з положеннями Закону № 3481-IX, яким законодавчо врегульовано процедуру зарахування суддів Верховного Суду України до штату Верховного Суду і, як наслідок, виникнення права на отримання суддівської винагороди, визначеної положеннями Закону № 1402-VIII для судді Верховного Суду, з дати зарахування його до штату Верховного Суду відповідно до наказу Голови Верховного Суду.

75. Насамперед слід врахувати, що Закон № 3481-IX набрав чинності з 27 грудня 2023 року.

76. Водночас, як слідує з рішення Вищої ради правосуддя від 30 квітня 2024 року № 1314/0/15-24, ОСОБА_1 звільнено у відставку на підставі поданої 30 червня 2022 року заяви у зв`язку з наявністю достатнього суддівського стажу (стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді (станом на 3 серпня 2022 року) становить 37 років 9 місяців 15 днів) та досягненням шістдесяти п`яти років.

77. Згідно з пунктом 1 частини сьомої статті 126 Конституції України повноваження судді припиняються у разі досягнення суддею шістдесяти п`яти років.

78. Статтею 120 Закону № 1402-VIII передбачено, що повноваження судді припиняються з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п`яти років. З-поміж іншого, визначено, що суддя не може здійснювати правосуддя з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п`яти років.

79. Таким чином, на момент набрання чинності Законом № 3481-IX позивач досяг шістдесяти п`яти років, а тому, на моє переконання, до нього апріорі не могли бути застосовані процедури, визначені зазначеним Законом щодо зарахування його до штату Верховного Суду, оскільки наведене суперечило б конституційним положенням пункту 1 частини сьомої статті 126 Конституції України та статті 120 Закону № 1402-VIII.

80. Відтак наведений висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування Закону № 3481-IX до спірних правовідносин, на мою думку, є помилковим та не відповідає фактичним обставинам цього спору.

Щодо неврахування статті 14 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції

81. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства України.

82. Одним з міжнародних договорів щодо прав людини є Конвенція, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року (№ 475/97-ВР), набула чинності 11 вересня 1997 року і стала частиною національного законодавства, яке підлягає застосуванню.

83. Міжнародним документом, що визначає правовий статус як самого ЄСПЛ, так і його рішень, є зазначена Конвенція, зокрема її розділ ІІ.

84. Порядок виконання рішень ЄСПЛ передбачений Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ», статтею 17 якого визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

85. Так, відповідно до Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.

86. Стаття 14 Конвенції передбачає, що здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин майнового стану, народження або інших обставин.

87. Згідно з практикою ЄСПЛ, з метою з`ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест: по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об`єктивні, обґрунтовані підстави.

88. ЄСПЛ у своєму рішенні від 07 лютого 2014 року № 10441/06 у справі «Пічкур проти України» (пункти 48, 49) зазначив, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» (Willis v. the United Kingdom), заява № 36042/97, n. 48, ECHR 2002-IV).

89. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» (Van Raalte v. the Netherlands), n. 39, Reports 1997-1).

90. На заборону дискримінації згідно зі статтею 14 можна посилатися лише у зв`язку з одним з інших основних прав, захищених Конвенцією.

91. У справах за статтею 14 у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ перевіряє, чи були заявники у відносно подібному чи аналогічному становищі з групою осіб, з якою вони себе порівнювали. Однак не будь-яка різниця в поводженні означатиме порушення статті 14: Держави користуються певною свободою розсуду в оцінці того, чи виправдовують відмінності в схожих ситуаціях різне ставлення і якою мірою. Межі свободи розсуду змінюються залежно від обставин, предмета та передумов. Конвенція зазвичай надає державі широку свободу розсуду, коли йдеться про загальні заходи економічної чи соціальної стратегії («Шполяр і Дєжчі Вртіч Пчеліце проти Хорватії» (Spoljar and Djecji Vrtic Pcelice v. Croatia) (ріш.), 2020, § 33-36).

92. Хоча обсяг повноважень держави згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції може в деяких випадках бути широким, такі повноваження не можуть реалізовуватись із порушенням принципу рівності. Якщо заявнику було відмовлено в наданні всього або частково певного активу на дискримінаційній підставі, передбаченій статтею 14, відповідним критерієм тут є те, чи мав би він чи вона, якби не дискримінаційне ставлення, на яке скаржиться заявник, право відповідно до внутрішнього законодавства стосовно активів, про які йдеться («Фабрі проти Франції» (Fabris v. France) [ВП], 2013, § 52; див. також «Шалтініте проти Литви» (Saltinyte v. Lithuania), 2021, § 59, щодо виплат соціального страхування).

93. Практика ЄСПЛ про дискримінацію, що прирівнювалася до порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (захист власності), є широкою та різноманітною. Деякі форми соціального забезпечення, наприклад виплати та пенсії, можуть підпадати під обсяг застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки вони становлять «майно» у розумінні такого положення. Так, у результаті розгляду ЄСПЛ низки справ було визнано, що захист від дискримінації поширюється на різні соціальні виплати, зокрема і пенсійні виплати (справа «Пічкур проти України»).

94. У пункті 50 рішення ЄСПЛ «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy, № 33202/96).

95. Як слідує з матеріалів справи, спір у ній виник у зв`язку з наявними нерівними умовами відносно суддів суду найвищої інстанції за відсутності відмінностей між їх юридичним статусом, що стосуються нарахування та виплати суддівської винагороди.

96. Водночас обґрунтування Великої Палати Верховного Суду щодо незастосування приписів статті 135 та пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ до позивача в частині оплати праці, зокрема, різницею в статусах суддів Верховного Суду та Верховного Суду України та недотримання позивачем процедури зарахування до штату Верховного Суду в порядку, визначеному Законом № 3481-IX, свідчить про наявність різного ставлення до різних осіб за однакових обставин і за відсутності виправдання такого різного ставлення, тобто про дискримінацію, що є порушенням основних принципів Конституції України та Конвенції, положення якої підлягають застосуванню незалежно від наявності рішення Конституційного Суду України.

97. До того ж Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовим висновком Верховного Суду такі нормативні акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (див. постанову Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 537/5837/14-а, постанови Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19 тощо).

98. Знову ж таки у питанні застосування Закону № 3481-IX у спірних правовідносинах привертаю увагу до Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2024 року № 3-р(ІІ)/2024, в пункті 8.1 якого зазначено, що приписи Закону № 1402-VIII з урахуванням змін, унесених Законом № 3481-IX, свідчать про те, що для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України у разі продовження ними суддівської кар`єри, їх гарантії, зокрема щодо отримання винагороди судді, буде визначено Законом № 1402-VIII лише після переведення їх до відповідних судів; для суддів цих судів, які звільнилися у відставку до або після ухвалення Закону № 3481-IX, гарантії незалежності визначено Законом № 1402-VIII з дня набрання чинності Законом № 3481-IX. Тобто продовжує існувати нічим не виправдане та не обґрунтоване подвійне унормування гарантій матеріального забезпечення суддів, а питання тривалого зниження для суддів зазначених вищих спеціалізованих судів рівня таких гарантій порівняно з іншими суддями не розв`язане й після ухвалення Закону № 3481-IX.

99. У цьому ж Рішенні Конституційного Суду України від 26 березня 2024 року № 3-р(ІІ)/2024 зауважено, що внормування права на винагороду судді має відповідати меті встановлення конституційної гарантії матеріального забезпечення суддів як елементу їх незалежності та принципу єдиного статусу суддів, а отже, судді однієї системи та одного рівня судів України є рівними в гарантіях матеріального забезпечення, зокрема в частині розміру винагороди судді. Тобто винагорода судді не може бути різною для певної категорії суддів через підстави, що не пов`язані з єдиним статусом суддів, зокрема бути різною для суддів через запроваджені в суді системи, за якими винагорода судді залежить від обліку робочого часу чи інших обставин, що вказують на результати їхньої роботи, або бути меншою для судді, який фактично не здійснює судочинства через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою.

100. На мою думку, характер спору та підстави його виникнення зумовлені дискримінаційним підходом законодавця до визначення розміру суддівської винагороди для суддів, що порушує принцип недопустимості дискримінації, принцип єдності статусу суддів, конституційні гарантії їх незалежності.

101. Як наслідок, таке законодавче регулювання щодо визначення розміру суддівської винагороди, на моє переконання, становить втручання у право власності (мирне володіння майном), яке захищається статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

ВИСНОВКИ

102. Ураховуючи наведене, вважаю, що у цій справі Велика Палата Верховного Суду повинна була підтримати висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо визначення розміру суддівської винагороди позивача із застосуванням положення статті 135 з урахуванням пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.

103. На мою думку, Велика Палата Верховного Суду мала відхилити касаційну скаргу Верховного Суду України та залишити без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року в частині задоволення позовних вимог у справі № 826/15959/18.

Суддя О. О. Банасько

Джерело:ЄДРСР 131724101

Sign In

Чи вважаєте Ви рішення законним та справедливим?
1 member has voted

1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

Recommended Posts

ANTIRAID

ANTIRAID

ANTIRAID

Пользователи

Темы

Browse

Activity

Sign In

Чи вважаєте Ви рішення законним та справедливим? 1 member has voted

1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

Recommended Posts

Пользователи

Темы

Чи вважаєте Ви рішення законним та справедливим?
1 member has voted