vekt

Решение Соломенского райсуда о признании недействительным договоров кредита и ипотеки с Универсал Банком и возврате средств по курсу на момент выдачи

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

8 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      7
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      1
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      8
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Цивільна справа № 2-2036-1/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2010 року Солом’янський районний суд міста Києва в складі:

головуючого – судді Зінченко С.В.,

при секретарях Копейчиковій К.І., Шолудченко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа: приватний нотаріус КМНО ОСОБА_2, про визнання договору недійсним, –

в с т а н о в и в :

Позивач у квітні 2010 року звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив визнати кредитний договір №048-2914/756-0679 від 14.12.2007 року удаваним правочином, розірвати такий кредитний договір, посилаючись на те, що даний договір укладений з чисельним порушеннями чинного законодавства з метою приховування іншого правочину, який сторони насправді вчинили.

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги, зокрема, змінив предмет позову та відповідно до змінених позовних вимог просив визнати вказаний кредитний договір разом з додатковими угодами до нього недійсними в цілому, посилаючись на його невідповідність вимогам чинного законодавства, зокрема, Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів» та «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», просив визнати відповідно недійсним договір іпотеки, укладений в забезпечення кредитного договору, застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 ЦК України, та зобов’язати третю особу виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про обтяження нерухомого майна, що належить позивачу та було передано в забезпечення кредитного договору.

Представник відповідача в судовому засіданні подав клопотання, в якому просив відмовити позивачу в прийнятті судом до розгляду уточнених позовних вимог, зазначивши, що на його думку позивачем одночасно змінено предмет та підставу позову і фактично вже після початку розгляду справи по суті, що не відповідає вимогам ст. 31 ЦПК України в редакції Закону України №2453 від 07.07.2010 року, якою передбачено можливість зміни або предмету або підстави позову тільки до початку розгляду справи по суті.

Позивач проти такого клопотання заперечував, пославшись на те, що підстава поданого позову ним не змінювалась, оскільки такою підставою є невідповідність кредитного договору вимогам чинного законодавства, а також вказав, що провадження у справі було відкрито за чинності цивільного процесуального закону, яким передбачалось право позивача змінити предмет або підставу позову в будь-який час, а тому позбавлення його такого права в процесі розгляду справи є порушенням його конституційного права на судовий захист. Також позивач вказав, що згідно Конституції України закони, що звужують чи погіршують права громадян не можуть мати зворотної дій в часі, і відповідно до ч. 4 ст. 2 ЦПК України закон, який встановлює нові обов’язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі, а тому оскільки провадження у справі відкрито за чинності попереднього цивільного процесуального закону, яким передбачався певний обсяг прав позивача, та звуження обсягу таких прав в процесі розгляду справи неможливе.

У зв’язку з викладеним та враховуючи те, що представник відповідача не з'явився в попереднє судове засідання, чим унеможливив належне з’ясування позиції сторін щодо поданого позову, суд вважає правильним прийняти до розгляду уточнені позовні вимоги позивача, оскільки це відповідає принципам цивільного судочинства для забезпечення належного захисту цивільних прав.

В судовому засіданні позивач уточненні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити, посилаючись на підстави, викладені в уточненій позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, надав суду письмові заперечення, в яких вказав на безпідставність та необґрунтованість вимог позивача.

Третя особа в судове засідання не з'явилась, направивши до суду заяву, в якій просила розгляді справи провести у її відсутність.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріал справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 14 грудня 2007 року між позивачем та відповідачем було укладеного кредитний договір №048-2914/756-0679 на придбання майна, згідно з яким відповідач зобов’язався надати позивачу кредит в сумі 240000,00 швейцарських франків еквівалент 1066702,32 гривень, а позивач зобов’язався прийняти, належним чином використати та повернути вказаний кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 8,95 % річних.

В забезпечення кредитного договору 14.12.2007 року між сторонами було укладено договір іпотеки, за яким позивачем передано в іпотеку відповідачу квартиру АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2 та зареєстровано в реєстрі за №7761

Додатковою угодою від 10.04.2009 року до вказаного кредитного договору сторонами було визначено новий розмір відсотків за користуванням кредитом, а додатковою угодою від 28 квітня 2009 року кредитний договір було викладено взагалі в новій редакції.

Як вказує позивач в уточненій позовній заяві, кредитний договір №048-2914/756-0679 від 14 грудня 2007 року разом з додатковими угодами від 10.04.2009 року та 28.04.2009 року не відповідає вимогам чинного законодавства, містить несправедливі та дискримінаційні умови, положення договору надають значну перевагу відповідачу, позбавляючи натомість позивача значного обсягу прав, одночасно встановлюючи жорсткі обов’язки та відповідальність для позивача.

Перевіривши положення кредитного договору №048-2914/756-0679 від 14 грудня 2007 року разом з додатковими угодами від 10.04.2009 року та 28.04.2009 року, судом встановлено наступне.

Так, відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (надалі – Закон) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Згідно з п. 2 вищезазначеної статті перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Аналогічні вимоги встановлені постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808, пунктом 2.1 якої передбачено, що банки зобов’язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке:

а) найменування та місцезнаходження банку — юридичної особи та його структурного підрозділу;

б) умови кредитування, зокрема:

можливу суму кредиту;

строк, на який кредит може бути одержаний;

мету, для якої кредит може бути використаний;

форми та види його забезпечення;

необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов’язаннями споживача;

тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо);

переваги та недоліки пропонованих схем кредитування;

в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням:

- процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб — страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо);

- варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги;

- можливості та умов дострокового повернення кредиту;

г) інші умови, передбачені законодавством.

Крім того пунктом 3.1 вказаної постанови Національного банку України визначено, що банки зобов’язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов’язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов’язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Проте, як було з’ясовано в судовому засіданні, вказані вимоги нормативних документів відповідачем не були належним чином виконані при укладенні кредитного договору.

Так, всупереч вимогам п.п. «д» п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.п. «в» п. 2.1 постанови Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» позивачу не було надано інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб — страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо), а натомість було лише зазначено в п. 9.9 кредитного договору (а.с. 22), що такі додаткові витрати несе позичальник та перелік цих витрат зазначений в Додатку №1 до кредитного договору (а.с. 24, 25), в якому вартість таких послуг не вказується, а лише зазначається посилання на нормативні акти, якими така вартість визначається. Вказане положення п. 9.9 кредитного договору перейшло до пункту 9.5 нової редакції кредитного договору, яка була погоджена додатковою угодою від 28.04.2009 року.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

З пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що така інформація позивачу до укладення ним спірного договору не надавалась, примірник кредитного договору разом з додатками позивач отримав лише в день укладення договору та не мав змоги належним чином ознайомитись з його умовами, в той час як представник відповідача хоча і заперечував проти такого, але не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач був ознайомлений з положеннями кредитного договору до моменту його укладання та отримав інформацію згідно вимог вищевказаних нормативних актів.

Відповідно до п. 9 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що відповідачем було допущене істотне порушення прав позивача, як споживача фінансових послуг, через невиконання відповідачем вимог закону щодо надання позивачу повної, своєчасної та достовірної інформації про послугу, що є предметом договору, у зв’язку з чим позивач був позбавлений можливості належним чином оцінити властивості такої послуги та можливі негативні для нього наслідки, що можуть настати внаслідок її отримання.

Відповідно до п. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Пунктом 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Як вказує позивач, складений банком кредитний договір порушує вимоги ст. 626 ЦК України, оскільки передбачає тільки наявність прав у банку, не встановлюючи їх для позичальника і навпаки вказаним договором встановлено відповідальність за невиконання умов договору тільки для позичальника, при відсутності відповідальності за порушення умов договору з боку банку.

Судом встановлено, що пунктом 2.2 кредитного договору передбачено право банку припинити видачу кредиту у разі істотної зміни кон`юнктури ринку або інших фінансових ринків, якщо така зміна може спричинити істотне погіршення фінансового результату від виконання кредитних операцій за цим Договором для Кредитора відносно очікуваного фінансового результату на момент укладення даного Договору . Вказане положення п. 2.2 кредитного договору перейшло до нової редакції кредитного договору, яка була погоджена додатковою угодою від 28.04.2009 року.

Суд вважає вказану умову кредитного договору несправедливою, оскільки згідно статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливою є умова встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Також судом встановлено, що пунктом 3.3 кредитного договору встановлений обов’язок позичальника забезпечити страхування на користь кредитора в акредитованій кредитором страховій компанії предмет іпотеки, переданий у забезпечення виконання позичальника за цим договором. Вказане положення кредитного договору перейшло до нової редакції кредитного договору, яка була погоджена додатковою угодою від 28.04.2009 року.

Суд вважає дану умову кредитного договору такою, що суперечить п. 10 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки така умова встановлює обов'язкову для споживача умову, яка фактично не пов’язана з послугою, яку йому надає відповідач, і з якою він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору через те, що відповідачем не було надано в Додатку №1 до кредитного договору (а.с. 24, 25) такої інформації.

Також пунктом 4.1. кредитного договору визначено умови щодо права споживача за споживчим кредитом на дострокове повне чи часткове погашення кредиту, а саме:

«2.8. При надходженні від Позичальника коштів в погашення заборгованості Позичальника перед Кредитором за цим Договором, виконання зобов`язань Позичальника здійснюється у наступній черговості:

- сплата комісійної винагороди в разі дострокового погашення Кредиту у випадку, визначеному у пункті 4.1.1., пункті 4.1.2. цього Договору.

4.1. Позичальник має право здійснити дострокове погашення кредиту…

4.1.1….якщо дострокове повне погашення кредиту здійснюється протягом перших 36 місяців строку дії цього договору, позичальник сплачує кредитору комісійну винагороду у розмірі 3% від суми, вказаної в п.1.1. цього Договору, при цьому така комісія має бути сплачена в гривні. В разі, якщо кредит надано в іноземній валюті, така комісія розраховується як гривневий еквівалент за курсом НБУ на дату сплати цієї комісії кредитору.

4.1.2. Позичальник може здійснювати дострокове часткове погашення кредиту, в будь-який час, лише за умови обов`язкового виконання наступних умов:

- сума дострокового погашення має складати не менше подвійної суми першого чергового до сплати щомісячного платежу, та

- позичальник письмово повідомив кредитора про таке погашення за встановленою кредитором формою не пізніше, ніж за 3 робочих дні.»

Вказане положення кредитного договору перейшло до нової редакції кредитного договору, яка була погоджена додатковою угодою від 28.04.2009 року.

Відповідно до п. 8 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право достроково повернути споживчий кредит, у тому числі шляхом збільшення суми періодичних виплат. Якщо споживач скористався правом повернення споживчого кредиту шляхом збільшення суми періодичних виплат, встановлених в абзаці першому цієї частини, кредитодавець зобов'язаний здійснити відповідне коригування кредитних зобов'язань споживача у бік їх зменшення.

Однак, як вбачається з наведених вище положень кредитного договору, банком таке право споживача суттєво обмежене, оскільки встановлює комісійну винагороду в розмірі 3% від суми кредиту в разі дострокового повного погашення, а також обмежує права споживача щодо дострокового часткового погашення, встановлюючи обов`язок погашати суму, не меншу за суму подвійного місячного платежу.

Таки чином, дану умову слід визнати несправедливою та дискримінаційною, оскільки така умова істотним чином обмежує права споживача встановлені законом.

Також суд вважає дискримінаційними та несправедливими умови кредитного договору, визначені пунктом 5.2.5 щодо права банку вимагати повернення всієї суми кредиту при будь-якому незначному порушенні умов кредитного чи іпотечного договорів, а саме:

«5.2.5. Відповідно до статей 525 та 611 Цивільного кодексу України сторони погодили, що у випадку настання будь-якої з обставин, вказаних нижче, та направлення кредитором на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 30 календарних днів з дати відправлення кредитором вищевказаного повідомлення (вимоги) позичальнику, вважати термін повернення кредиту, таким що настав на 31 календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту.

Перелік обставин для зміни терміну погашення кредиту, які сторони домовились вважати істотним порушенням умов договору:

- прострочення сплати чергового платежу за кредитом та /або процентів за користування кредитом понад 2 місяці;

- використання кредиту не за цільовим призначенням;

- неподання позичальником на вимогу кредитора даних та інформації, що стосуються його фінансового стану та стану предмету іпотеки за іпотечним договором, а також перешкоджання кредитору в здійсненні перевірки предмету іпотеки;

- порушення умов зберігання предмету іпотеки, що призвело до пошкодження, знищення та втрати його вартості, що обумовлена іпотечним договором;

- не надання кредитору будь-яких документів, якщо обов`язок щодо їх надання позичальником передбачений цим договором;

- погіршення фінансового стану позичальника або стану забезпечення;

- встановлення такими, що не відповідають дійсності відомостей, які містяться у даному договорі, іпотечному договорі або інших документах, наданих позичальником;

- порушення проти позичальника кримінальної справи або справи про визнання позичальника недієздатним чи обмежено дієздатним;

- порушення будь-яких умов іпотечного договору;

- виникнення ситуації, коли на предмет іпотеки за іпотечним договором може бути звернено стягнення за іншими зобов`язаннями позичальника;

- відмови позичальника від обґрунтованої пропозиції кредитора щодо переоформлення (переукладення) іпотечного договору, договорів страхування та інших, необхідність укладення яких випливає з цього договору;

- недотримання позичальником обов`язків щодо надання кредитору інформації про настання страхового випадку щодо предмету застави у строк визначений цим договором;

- надання позичальником кредитору підроблених документів або будь-яких документів, що містять неправдиві відомості;

- порушень позичальником в період дії цього договору зобов`язань перед кредитором, передбачених договорами, укладеними в забезпечення виконання зобов`язань за цим договором;

- порушення позичальником в період дії цього договору договірних зобов`язань перед кредитором по будь-яких інших договорах;

- порушення судом справи про банкрутство поручителя;

- невиконання позичальником (майновим поручителем) зобов`язання застрахувати на умовах, погоджених з кредитором, на весь період дії цього договору предмету застави (іпотеки), наданий кредитору в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором;

- невиконання позичальником (майновим поручителем) будь-яких зобов`язань страхувальника, передбачених чинним законодавством України про страхування та договором страхування предмету застави (іпотеки), переданого кредитору у забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором, у тому числі зобов`язань, виклаадених у п.3.3. цього договору;

- якщо в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором було укладено договір застави, поруки або майнової поруки, і будь-якою зі сторін такого договору, державними органами чи третіми особами оспорюється дійсність такого договору, у томі числі заявлено позовну заяву про визнання його недійсним, неукладеним або таким, що не підлягає виконанню;здійснення позичальником перепланування нерухомості житлового призначення, що передано в іпотеку, з порушенням чинного законодавства та без погодження з кредитором тощо.»

Вказані положення кредитного договору перейшли до нової редакції кредитного договору, яка була погоджена додатковою угодою від 28.04.2009 року.

Аналізуючи зазначені положення кредитного договору в їх співвідношенні з обсягом прав, що наданий кредитним договором позичальнику і які фактично не окреслені в тексті договору, суд приходить до висновку, що банком в кредитному договорі передбачені підстави для набуття вимоги щодо повного погашення кредиту до настання кінцевого строку його погашення (фактично - дострокового розірвання кредитного договору в односторонньому порядку), в будь-який час та з будь-яких підстав, навіть якщо порушення умов кредитного договору з боку споживача не є істотним і суттєвими та не впливають на основні права банку і не завдають йому збитків, той час як споживачу договір такого права не надає взагалі, а отже є очевидним дисбаланс сторін договору, а самі умови договору по відношенню до споживача є дискримінаційними.

Положеннями кредитного договору щодо відповідальності сторін за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов`язань, які також перейшли до нової редакції кредитного договору, яка була погоджена додатковою угодою від 28.04.2009 року, передбачене наступне:

«6.1. За невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов’язань за цим Договором, Сторони несуть відповідальність в порядку та на умовах, обумовлених чинним законодавством України та цим Договором.

6.2. За ненадання Позичальником Кредитору у встановлені цим Договором строки/терміни будь-яких документів, обов’язок надання яких передбачений цим Договором, а також за неповідомлення Позичальником Кредитора про факти, зазначені у п.5.3.6-5.3.7 цього договору, Кредитор має право стягнути з Позичальника штраф у розмірі 10% (десять) відсотків від загальної суми Кредиту, вказаної у п.1.1. Договору. Такий штраф підлягає сплаті у гривні, а вразі якщо кредит надано у іноземній валюті, такий штраф розраховується як гривневий еквівалент за курсом НБУ на дату сплати цього штрафу Кредитору.

6.3. У випадку не виконання чи порушення Позичальником зобов’язань за цим Кредитним договором у період дії процентної ставки передбаченої п.1.1.1. цього Кредитного договору, Кредитор має право стягнути з Позичальника штраф у розмірі 2 % (два) відсотки від загальної суми невиконаного або неналежного виконаного зобов’язання Позичальника за цим Договором. Такий штраф підлягає сплаті у гривні, а вразі якщо кредит надано у іноземній валюті, такий штраф розраховується як гривневий еквівалент за курсом НБУ на дату сплати цього штрафу Кредитору.»

З наведеного вбачається, що банком в кредитному договорі не зазначено жодної відповідальності в разі невиконання чи неналежного виконання ним умов кредитного договору, однак, на позивача, як споживача фінансових послуг, покладено жорсткі умови відповідальності, навіть за незначні порушення, якими є неповідомлення банку про факти, вказані в п. 5.3.6 - 5.3.7 кредитного договору, за що стягується штраф в розмірі 10% від загальної суми кредиту.

Відповідно до положень статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливою є умова встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Зважаючи на таке, вказані вище умови кредитного договору слід також визнати несправедливими.

Також судом проаналізовано умови кредитного договору, які містяться в обох редакціях кредитних договорів, щодо зміни (підвищення) відсоткової ставки, а також спосіб її зміни та наслідки, які наступають в разі відмови споживача від такого підвищення, а саме:

«7.1. Сторони погодили, що відповідно до чинного законодавства України (зокрема, статті 651 Цивільного кодексу України), протягом строку дії цього Договору може бути змінено розмір процентної ставки (та/або підвищеної процентної ставки) за кредитом в сторону її збільшення/зменшення у разі настання події, не залежної від волі Сторін Договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів Кредитора, та /або у разі зміни інших ринкових умов, та/або у разі порушення Позичальником умов цього Договору та/або договорів забезпечення, зокрема, але не виключно у разі:

7.1.1. збільшення середньозваженої ставки міжбанківського кредитування та/або середньозважених ринкових процентних ставок за строковими депозитами фізичних/юридичних осіб у валюті кредиту та/або збільшення ставки по кредитах Національним банком України (далі -НБУ), що надаються комерційним банкам, та/або інших індикаторів грошового ринку, які визначаються НБУ, або незалежними аналітичними агентствами (об’єднаннями, спілками тощо), або розраховуються на підставі фактичних процентних ставок за міжбанківськими угодами (зокрема, але не включно, зміна ставок LIBOR, EURIBOR,KIIBOR, KIACR,KIEVPRAIME тощо);

7.1.2. збільшення офіційного індексу інфляції (індексу споживчих цін) та/або розміру облікової ставки, встановленої НБУ,

7.1.3. запровадження адміністративних та /або інших заходів, які збільшують вартість коштів на українському ринку, окрема, але не виключно, введення нових або збільшення існуючих податків чи інших обов’язкових платежів, що стягуються за депозитними чи кредитними операціями установи Кредитора, та/або збільшення НБУ норм відрахувань для формування обов’язкових резервів за строковими вкладами або резервів для відшкодування витрат за кредитним операціями банків;

7.1.4. здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та /або кредитами, або настання змін у грошово-кредитній політиці НБУ (зокрема, девальвація/ревальвація курсу гривні до курсу долара США або Євро або валюти кредиту або іншої валюти у порівнянні із курсом гривні до долару США або Євро або валюти кредиту або іншої валюти, встановленого НБУ на дату укладення цього Договору чи останнього перегляду процентної ставки;

7.1.5. невиконання з будь-яких причин Позичальником/Поручителем будь-яких умов цього Договору,що забезпечує виконання зобов’язань позичальника на період дії цього Договору, в т.ч. несвоєчасне страхування майна/життя (або страхування від нещасного випадку) Позичальника на період дії цього договору, якщо умовами цього Договору та/або договорами забезпечення передбачено таке страхування, та/або у разі погіршення фінансового стану Позичальнику,та/або у разі виникнення обставин, які явно свідчать про те, що наданий Позичальникові кредит своєчасно не буде повернений.»

Як вбачається з наведених вище умов договору, відсоткова ставка може бути змінена фактично в будь-який час та за будь-яких умов, оскільки формулювання умов п. 7.1 в договорі дають банку право застосувати ці умови на власний розсуд, що на переконання суду не відповідає принципам добросовісності та справедливості, встановленим Цивільним кодексом України та Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до п. 3.8. Постанови Правління Національного банку України №168 від 10.05.2007р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору:

- попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач;

- надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Проте п. 9.5 кредитного договору визначено, що уклавши цей Договір, Позичальник підтверджує, що:

- розуміє наслідки настання валютних ризиків за кредитом в іноземній валюті, та йому повідомлена інформація щодо методики визначення курсів і комісій, пов’язаних з конвертацією валюти;

- ознайомлений зі схемою кредитування та погашення кредиту, з умовами відкриття, ведення та закриття рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту, а також з тарифами та всіма сумами коштів, які Позичальник має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку отримання кредиту, його обслуговуванням і погашенням, факт ознайомлення Позичальника з такими умовами підтверджується підписанням ним цього Договору та договору банківського рахунку/договору про банківське обслуговування;

- до укладення ним цього Договору він був ознайомлений в письмовій формі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту у Кредитора, а саме: найменування та місцезнаходження Кредитора - юридичної особи та його структурного підрозділу; умови кредитування (зокрема,щодо можливої суми кредиту; строку, на який кредит може бути одержаний;мети, для якої кредит може бути використаний; форми та видів його забезпечення; необхідності здійснення; оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявних форм кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями Постачальника; типу процентної ставки (фіксованої, плаваючої тощо), переваг та недоліків пропонованих схем кредитування); орієнтовану сукупну вартість кредиту(з урахуванням: ( а ) процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням , обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб-страховиків, оцінювачів, реєстраторів,нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту,включаючи кількість платежів,їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту) тощо.

Представник відповідача в судовому засіданні вказав, що всі вказані вимоги було виконано при підписання, проте таке твердження спростовується безпосередньо самим кредитним договором разом з додатковими угодами, в якому відсутні будь-які письмові підтвердження про виконання банком вищевказаних вимог та самими положеннями договору, в якому зазначено, що позичальник лише розуміє наслідки настання валютних ризиків, проте те, що такі ризики несе лише позичальник можливо встановити тільки з виконання договору.

Слід також зазначити, що згідно п. 3.6. Постанови Правління Національного банку України №168 від 10.05.2007р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Проте судом встановлено, що кредитний договір передбачає умову, яка прямо суперечить вимогам вказаного пункту постанови НБУ, оскільки п. 10.9 кредитного договору передбачено зобов’язання позичальника в день надання йому кредиту за Договором сплатити Кредитору плату за ініціювання кредиту в розмірі 2520 (дві тисячі п'ятсот двадцять) швейцарських франків. Укладенням цього Договору Позичальник доручає Кредитору в порядку договірного списання здійснити списання суми такої плати з поточного рахунку Позичальника, відкритого у Кредитора у національній валюті України та наступне її перерахування на відповідний рахунок Кредитора.

Відповідно до п. 4 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Судом встановлено, що кредитний договір як в першій редакції, так і в редакції додаткової угоди від 28 квітня 2009 року, містить окремі умови, які за змістом безпосередньо не відносяться до питань виконання договору, проте можуть мати негативні наслідки для позичальника незалежно від виконання чи невиконання умов договору.

Так, пунктом 8.4 кредитного договору від 14.12.2007 року та пунктом 9.4 цього договору в редакції додаткової угоди від 28.04.2009 року встановлено, що позичальник однозначно та без жодних застережень дає пряму згоду на розкриття особистих даних позичальника, балансу рахунків, які є або будуть в майбутньому, безпосередньо кредитора, а також іншим юридичним особам, які прямо чи опосередковано пов’язані з кредитором за умови, що такі особи зберігатимуть банківську таємницю.

Суд вважає таке положення дискримінаційним та несправедливим, оскільки розкриття особистих даних позичальника є порушенням його конституційного права на приватне життя та не відповідає вимогам Закону України «Про інформацію».

Відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливою є умова встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Відповідно до п. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно п. 6 ст. 18 цього ж Закону у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, а також справедливість, добросовісність та розумність.

Стаття 13 ЦК України передбачає, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (п.1); при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (п.2); не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до листа Національного банку України від 19.01.2006р. №18-112/219-637 «Про застосування в банківській діяльності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів» банкам звернуто увагу на те, що нормами статті 11 цього Закону врегульовано права споживачів на випадок укладення ними кредитних договорів (у тому числі при здійсненні операцій з кредитування банківських рахунків споживачів), відповідно до яких кредитодавець надає кошти на придбання продукції. Зокрема, встановлено вимоги щодо письмової форми таких договорів, визначено обсяг інформації, яку кредитодавець (у тому числі банк) має право вимагати від позичальника (споживача) з метою перевірки платоспроможності останнього, на кредитодавця покладено обов'язок доведення факту передання позичальнику (споживачу) оригіналу такого договору, а також врегульовано інші аспекти відносин між кредитодавцем та позичальником (споживачем), що можуть мати місце під час виконання ними взятих на себе зобов'язань відповідно до укладеного кредитного договору. У зв'язку із вищезазначеним НБУ звертає увагу на можливість виникнення в діяльності банків певних ризиків під час укладення та виконання договорів про споживчий кредит із фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, що обумовлені нормами статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

З наведеного вбачається, що договір споживчого кредиту - це правочин, який надає споживачу особливі засоби правового захисту, які не притаманні для інших правочинів, що можуть вчинятись за участю банківських установ.

Відповідно до статті 19 цього ж Закону нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною (19-1-2). Підприємницька практика є такою що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається інформація для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Враховуючи вказане, суд критично ставиться до пояснень представника відповідача щодо добровільності укладення позивачем спірного кредитного договору, оскільки з пояснень сторін та досліджених в судовому засідання доказів вбачається, що позивач хоча і діяв добровільно при укладенні договору, проте не мав реальної змоги надати дійсну оцінку положенням даного договору та наслідків його укладання через ненадання відповідачем повної, достовірної та своєчасної інформації про умови, порядок кредитування та супутні послуги.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що досліджені судом умови кредитного договору №048-2914/756-0679 від 14 грудня 2007 року разом з додатковими угодами від 10.04.2009 року та 28.04.2009 року є несправедливими, а отже підлягають визнанню недійсними.

Враховуючи те, що визнання недійсними зазначених вище умов кредитного договору №048-2914/756-0679 від 14 грудня 2007 року разом з додатковими угодами від 10.04.2009 року та 28.04.2009 року зумовлює зміну інших положень договору, суд, враховуючи вимоги позивача щодо такого, приходить до висновку про необхідність визнання кредитного договору та додаткових угод від 10.04.2009 року та 28.04.2009 року недійсними в цілому.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно ч. 2 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

В судовому засіданні та з матеріалів справи встановлено, що відповідачем на виконання кредитного договору фактично видано позивачу 1029861,65 гривень, що підтверджується заявою на видачу готівки (а.с. 50).

При видачі кредиту 11188,80 гривень сплачено позивачем банку за ініціювання кредиту згідно п. 9.8 кредитного договору, виходячи з валютного курсу еквіваленту валюти вказаної в договорі.

За час виконання кредитного договору позивачем сплачено відповідачу 526072,24 + 20728,18 гривень, тобто з урахуванням суми сплаченої за ініціювання кредитом, позивачем сплачено відповідачу 546800,42 гривень, що підтверджується копіями заяв на переказ готівки в матеріалах справи (а.с. 65-114, 129-134, 161-164), а отже, виходячи з вказаних вище наслідків визнання правочину недійсним, позивач має повернути банку фактично одержані 1029861,65 гривень, а відповідач в свою чергу має повернути позивачу одержані від нього за час виконання договору 546800,42 гривень.

Відповідно до ч. 2 ст. 601 ЦК України зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Виходячи з викладеного, застосовуючи за заявою позивача наслідки недійсності правочину, які полягають у поверненні сторонами одержаного за договором, суд приходить до висновку про можливість здійснити зарахування зустрічних вимог, а тому з позивача на користь відповідача необхідно стягнути 471398,41 гривень різниці між фактично одержаною та сплаченою за договором сумами.

Відповідно до ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішення.

Виходячи з характеру правовідносин, що склались між сторонами, враховуючи підстави поданого позову, а також істотне погіршення майнового стану позивача, зокрема, через наслідки настання світової фінансово-економічної кризи, що є загальновідомою обставиною, суд вважає можливим встановити наступний порядок виконання рішення в цій частині, зобов’язавши позивача сплачувати 471398,41 гривень рівними частинами протягом 36 (тридцяти шести) місяців з моменту набрання рішенням законної сили, до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, по 13 094 (тринадцять тисяч дев`яносто чотири) гривень 41 коп. щомісяця, з правом дострокового погашення.

Згідно п. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

Згідно п. 253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №20/5 від 03.03.2004 року та зареєстрованої Міністерством юстиції України 03.03.2004 року за №283/8882, нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, за заявою, зокрема, заставодавця (іпотекодавця) у разі визнання рішенням суду договору застави (іпотеки) недійсним.

Виходячи з наведеного, договір іпотеки від 14.12.2007 року, що був укладений між сторонами, за яким позивачем передано в іпотеку відповідачу квартиру АДРЕСА_1, та який посвідчено приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2 за реєстровим №7761, слід визнати недійсним у зв’язку з недійсністю основного зобов’язання, зобов’язавши приватного нотаріуса КМНО ОСОБА_2 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження нерухомого майна запис про іпотеку та заборону відчуження вказаного майна.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Законом України «Про захист прав споживача», Законом України «Про фінансові послуги та держане регулювання ринків фінансових послуг», постановою Пленуму Верховного суду України №5 від 12.04.1996 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», ст.ст. 3, 13, 16, 203, 215, 217, 230, 236, 525, 601, 611, 626 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа: приватний нотаріус КМНО ОСОБА_2, про визнання договору недійсним – задовольнити.

Визнати недійсним кредитний договір №048-2914/756-0679 (на придбання майна) від 14 грудня 2007 року, укладений між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1, додаткову угоду б/н від 10 квітня 2009 року до кредитного договору №048-2914/756-0679 (на придбання майна) від 14 грудня 2007 року та додаткову угоду б/н від 28 квітня 2009 року до кредитного договору №048-2914/756-0679 (на придбання майна) від 14 грудня 2007 року з моменту укладення.

Визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки від 14 грудня 2007 року, укладений між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2 та зареєстрований за №7761.

Зобов'язати приватного нотаріуса КМНО ОСОБА_2 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження нерухомого майна запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1, яка була передана в іпотеку за договором іпотеки від 14 грудня 2007 року, укладеним між ПАТ «Універсал банк» та ОСОБА_1, (реєстровий №7761).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» 471398 (чотириста сімдесят одну тисячу триста дев`яносто вісім) гривень 41 коп., встановивши такий порядок виконання рішення суду в цій частині: сплата здійснюється рівними частинами протягом 36 (тридцяти шести) місяців з моменту набрання рішенням законної сили, до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, по 13 094 (тринадцять тисяч дев`яносто чотири) гривень 41 коп. щомісяця, з правом дострокового погашення.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства на користь ОСОБА_1 120 (сто двадцять) гривень 00 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства в дохід держави 1700 (одну тисячу сімсот) гривень 00 копійок державного мита.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції через місцевий суд, що ухвалив оскаржуване рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11586018

Share this post


Link to post
Share on other sites

МОЛОДЦЫ НЕ ПОЛЕНИЛИСЬ, ПО ПУНКТАМ РАЗБИЛИ ДОГОВОР!!! НО...ПОЧЕМУ-ТО МНЕ КАЖЕТСЯ, ЧТО ВСЕ ДЕЛО В СУММЕ, А НЕ В ДОВОДАХ...

Share this post


Link to post
Share on other sites

а если кому интересно, то єтому судье и 30 лет скорее всего еще нет))) молодой, молодой))))

Share this post


Link to post
Share on other sites

а если кому интересно, то єтому судье и 30 лет скорее всего еще нет))) молодой, молодой))))

Молодой да ранний :lol:

Респект ему и уважуха :)

Share this post


Link to post
Share on other sites

Никогда не ставьте под сомнение правильность решений, вынесенных в нашу пользу - моё мнение. Любое решение правильное и никогда заёмщик не платит судье. ЗА ЗАКАЗУХУ ПЛАТЯТ ТОЛЬКО БАНКИ. ЭТО банки покупают судей с патрохами, на всех уровнях. А если человек выносит аргументированное решение в нашу пользу, так что оно куплено? Нет, это правильное решение. Решения вынесены не в пользу заёмщика, по причинам сугубо субъективным - БАНК всё купил- есть решения неправильные и юридически безграмотные.

Это должно быть для тех, кто стоит с другой стороны баррикад, как по мне, золотым правилом, и публично мы должны говорить так, чтобы все люди видели, что сомнений в нашей ПРАВОТЕ нет и быть не может. С уважением..

Share this post


Link to post
Share on other sites

Никогда не ставьте под сомнение правильность решений, вынесенных в нашу пользу - моё мнение. Любое решение правильное и никогда заёмщик не платит судье. ЗА ЗАКАЗУХУ ПЛАТЯТ ТОЛЬКО БАНКИ. ЭТО банки покупают судей с патрохами, на всех уровнях. А если человек выносит аргументированное решение в нашу пользу, так что оно куплено? Нет, это правильное решение. Решения вынесены не в пользу заёмщика, по причинам сугубо субъективным - БАНК всё купил- есть решения неправильные и юридически безграмотные.

Это должно быть для тех, кто стоит с другой стороны баррикад, как по мне, золотым правилом, и публично мы должны говорить так, чтобы все люди видели, что сомнений в нашей ПРАВОТЕ нет и быть не может. С уважением..

КСТАТИ Я ИМЕЛА В ВИДУ ЧТО ДЕЛО В СУМЕ ИСКА... А НЕ В ТОМ О ЧЕМ ВЫ ПОДУМАЛИ

Share this post


Link to post
Share on other sites

:D я же высказал своё мнение, кстати ой как много людей читает данный форум и не только заёмщиков.

Всегда привожу пример из фильма Брат, Прав не тот у кого много денег, а тот - у кого правда, брат.

Сегодня кстати общался со святым отцом и получил очень интересный ответ, где то соизмеримый из фразой из фильма Брат. :)

Share this post


Link to post
Share on other sites

:D я же высказал своё мнение, кстати ой как много людей читает данный форум и не только заёмщиков.

Всегда привожу пример из фильма Брат, Прав не тот у кого много денег, а тот - у кого правда, брат.

Сегодня кстати общался со святым отцом и получил очень интересный ответ, где то соизмеримый из фразой из фильма Брат. :)

классика.

сумма не такая и большая

я бы еще сказал, что на нашей стороне закон

Share this post


Link to post
Share on other sites

ВЫВОД ТАКОЙ: ПИСАТЬ В ИСКЕ НУЖНО ДАЖЕ САМЫЕ НЕЗНАЧИТЕЛЬНЫЕ НАРУШЕНИЯ, ХОТЬ НА ЧТО-ТО ДА ОБРАТЯТ ВНИМАНИЕ

уменя в запереченнях проти позову банку, столько "бреда"(так судья назвал) было

а апеляция ПРОЧИТАЛА!!! И ВЕРНУЛА!!, на повторное.... а что не делается, как известно.... :P

теперь и я умнее, и судья другой, и заседания без нас не проводит, ВСЕ ТОЛЬКО НАЧИНАЕТСЯ

Share this post


Link to post
Share on other sites

ВЫВОД ТАКОЙ: ПИСАТЬ В ИСКЕ НУЖНО ДАЖЕ САМЫЕ НЕЗНАЧИТЕЛЬНЫЕ НАРУШЕНИЯ, ХОТЬ НА ЧТО-ТО ДА ОБРАТЯТ ВНИМАНИЕ

уменя в запереченнях проти позову банку, столько "бреда"(так судья назвал) было

а апеляция ПРОЧИТАЛА!!! И ВЕРНУЛА!!, на повторное.... а что не делается, как известно.... :P

теперь и я умнее, и судья другой, и заседания без нас не проводит, ВСЕ ТОЛЬКО НАЧИНАЕТСЯ

только сейчас апелелляцию лишили права возвращать иски на новое рассмотрение(((

вот этого я наиболее всего боюсь, судьи себя в плане процессуальных нарушений ведут беспредельно...

так как теперь не боятся возврата на новое рассмотрение.

Share this post


Link to post
Share on other sites

В связи с тем, что данное решение было отменено апелляционным судом и ВССУГУД с этим согласился, было подано заявление о пересмотре в связи с неодинаковым применением норм законодательства. ВССУГУД это дело было допущено к пересмотру. Луспеник наступил на свои же грабли. Посмотрим результат. Вот определение о допуске:

У Х В А Л А

26 березня 2012 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.

суддів: Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г.,Леванчука А.О., Маляренка А.В.,

-розглянувши заяву ОСОБА_6 про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2011 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання договорів недійсними,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог посилався на те, що 14 грудня 2007 року уклав з ПАТ «Універсал-Банк» кредитний договір і договір іпотеки. Просив визнати їх недійсними на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначаючи, що умови договорів є несправедливими, йому не було надано повної, своєчасної та достовірної інформації про умови договорів та порядок кредитування й супутні послуги.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22 вересня 2010 року позов задоволено. Визнано недійсними укладені 14 грудня 2007 року між сторонами кредитний договір та додаткові угоди до нього, договір іпотеки. Зобов'язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження нерухомого майна запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, яка була передана в іпотеку за договором іпотеки від 14 грудня 2007 року, укладеним між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_6 (реєстровий № 7761). Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Універсал Банк» 471 398 гривень, установлено порядок виконання рішення та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2010 року рішення місцевого суду скасовано і в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, рішення суду апеляційної інстанції від 17 листопада 2010 року залишено без змін.

У грудні 2011 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява ОСОБА_6 про перегляд ухвали суду касаційної інстанції від 27 квітня 2011 року та рішення апеляційного суду від 17 листопада 2010 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах (п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України).

Крім того, заявник просить поновити строк на подання такої заяви в зв'язку з тим, що попередньо подана ним 19 серпня 2011 року заява про перегляд судових рішень була повернута ухвалою суду касаційної інстанції 6 жовтня 2011 року в зв'язку з неусуненням недоліків, хоча ці ухвали суду він не отримував.

Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦПК України заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання, на підтвердження підстав, установлених п. 1 ч. 1 ст. 355 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

За правилами ст. 72 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Оскільки зі змісту заяви про перегляд судового рішення та клопотання про поновлення строку вбачається, що вищевказаний строк пропущено з поважних причин, він підлягає поновленню.

На підтвердження підстав неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права (ст. 203 ЦК України, ч. 8 ст. 7, ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів») ОСОБА_6 послався та додав копії ухвал Верховного Суду України від 2 лютого 2011 року, 10 лютого 2010 року, 3 листопада 2010 року, а також рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (у справі № 1-26/2011 про захист прав споживачів кредитних послуг).

Як убачається з наданих копій ухвал колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 лютого 2011 року та від 10 лютого 2010 року, на які посилається заявник, ними були скасовані постановлені в справах судові рішення з направленням справ на новий судовий розгляд, тому посилання на них, як на приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є безпідставним, оскільки постановлення касаційною інстанцією ухвали про скасування рішень судів нижчих інстанцій із передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі та не свідчить про те, що відбулося неоднакове застосування норм матеріального права під час вирішення спору по суті, тому відповідні ухвали не можуть бути предметом перегляду в порядку, передбаченому главою 3 розділу V ЦПК України, і на них не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 про визнання договорів недійсними, суд першої інстанції виходив із того, що позивач під час укладення договору не мав реальної змоги надати дійсну оцінку положенням даного договору та наслідкам його укладення через ненадання відповідачем повної, достовірної та своєчасної інформації про умови, порядок кредитування та супутні послуги. В зв'язку з цим суд, посилаючись на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», дійшов висновку, що умови кредитного договору № 048-2914/756-0679 від 14 грудня 2007 року разом із додатковими угодами від 10 квітня 2009 року та 28 квітня 2009 року є дикримінаціними та несправедливими, а тому підлягають визнанню недійсними. Крім того, врахувавши те, що визнання цих умов недійсними зумовлює зміну інших положень договору, суд визнав кредитний договір та додаткові угоди до нього, а також договір іпотеки недійсними в цілому.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції від 22 вересня 2010 року та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що районний суд неправильно застосував до правовідносин, які виникли між сторонами після укладення кредитного договору, Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки застосування цього закону можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедуру виконання договору, які передують укладенню договору. Апеляційний суд також вказав на безпідставність висновків суду першої інстанції щодо дискримінаційності та несправедливості положень цього договору.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 листопада 2010 року, постановленою в справі за позовом ОСОБА_8 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про спонукання до виконання зобов'язань за кредитним договором та стягнення пені (№ 6 - 11173св10), встановлено, що застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, можливе лише у тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення цього закону не можуть застосовуватися, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Однак, як убачається з рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (у справі № 1-26/2011 про захист прав споживачів кредитних послуг), на яке також посилається заявник, суд вирішив, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ (1023-12) з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (254к/96-ВР) треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Дослідивши подані заявником матеріали, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що заяву про перегляд рішення слід задовольнити, справу допусти до провадження Верховного Суду України.

Ураховуючи наведене та керуючись ст.ст. 72, 73, 354-356, 360 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Поновити ОСОБА_6 строк на подання заяви про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2011 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року.

Допустити до провадження Верховного Суду України справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання договору недійсним за заявою ОСОБА_6 про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2011 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року.

Ухвалу про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами надіслати до Верховного Суду України протягом п'яти днів.

Копію ухвали про допуск справи до провадження разом із копією заяви надіслати особам, які беруть участь у справі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.А. Макарчук судді: І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко А.О. Леванчук А.В. Маляренко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/23670944

Share this post


Link to post
Share on other sites

В связи с тем, что данное решение было отменено апелляционным судом и ВССУГУД с этим согласился, было подано заявление о пересмотре в связи с неодинаковым применением норм законодательства. ВССУГУД это дело было допущено к пересмотру. Луспеник наступил на свои же грабли. Посмотрим результат. Вот определение о допуске:

У Х В А Л А

26 березня 2012 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.

суддів: Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г.,Леванчука А.О., Маляренка А.В.,

-розглянувши заяву ОСОБА_6 про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2011 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання договорів недійсними,

.............................................

Допустити до провадження Верховного Суду України справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання договору недійсним за заявою ОСОБА_6 про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2011 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року.[/b][/i]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/23670944

Будет создан прецедент, ст.360-7, и тогда - если всу не попрет против ксу, то ого-го-го!!!, или наоборот(((, если всу еще какой изьян в зу о зпп найдет или в конституции))

неплохо было бы для тех у кого сейчас дело в суде по споживачам - как -то его приостановить, в связи с данной ухвалой вссу и в ожидании вердикта всу, ну не могут же они (высшие суды) так явно не соблюдать иерархию,

усе ж надежа есть.

Share this post


Link to post
Share on other sites

ВССУГУД это дело было допущено к пересмотру. Луспеник наступил на свои же грабли. Посмотрим результат. Вот определение о допуске:

А я всегда считал, что луспенику нельзя доверить и веник с лопатой...

Share this post


Link to post
Share on other sites

А КОГДА ИЗ ПРАКТИКИ МОЖЕТ БЫТЬ РЕШЕНИЕ? У меня в суде дело. Сколько нужно продержатся?

Share this post


Link to post
Share on other sites

А КОГДА ИЗ ПРАКТИКИ МОЖЕТ БЫТЬ РЕШЕНИЕ? У меня в суде дело. Сколько нужно продержатся?

Думаю месяц, правда впереди лето и в связи с отпусками может и затянуться.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Тем, кто ещё выжил с 2009 года, посвящается..

Share this post


Link to post
Share on other sites

Помоему в решении первичной инстанции слабое обоснование почему именно суд вместо возврата валюты назначил выплату по курсу на момент выдачи, а так решение ого-го. Хотя наверно тут свой нюанс, получали действительно в гривне, потому что упоминается заява на видачу готівки в грн. У нас то в основном заяви на видачу в долларах. И если даже признают договор недействительным, то наверно придется возвращать в долларах или же по курсу на сегодняшний день, что тоже плохо.....

Share this post


Link to post
Share on other sites

Помоему в решении первичной инстанции слабое обоснование почему именно суд вместо возврата валюты назначил выплату по курсу на момент выдачи, а так решение ого-го. Хотя наверно тут свой нюанс, получали действительно в гривне, потому что упоминается заява на видачу готівки в грн. У нас то в основном заяви на видачу в долларах. И если даже признают договор недействительным, то наверно придется возвращать в долларах или же по курсу на сегодняшний день, что тоже плохо.....

А, что у Вас заява на выдачу долларов явл. надлежаще оформленным первичным бухгалтерским документом? Разве Вы получили законно инвалюту , а может быть Вы получили все же гривну для своих потребительских нужд.?

Share this post


Link to post
Share on other sites

А, что у Вас заява на выдачу долларов явл. надлежаще оформленным первичным бухгалтерским документом? Разве Вы получили законно инвалюту , а может быть Вы получили все же гривну для своих потребительских нужд.?

ну вроде все нужные реквизиты в заяве есть.... а вот для потребительских нужд в украине нужна только гривна

Share this post


Link to post
Share on other sites

ну вроде все нужные реквизиты в заяве есть.... а вот для потребительских нужд в украине нужна только гривна

Що ви маєте на увазі останньою фразою?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Що ви маєте на увазі останньою фразою?

Из pешения Конституционного суда N 15-рп/2011 - "Согласно положениям пунктов 22, 23 статьи 1 Закона потребителем считается физическое лицо, которое приобретает, заказывает, использует или намеревается приобрести или заказать продукцию для личных нужд, не связанных с предпринимательской деятельностью или выполнением обязанностей наемного работника. Потребительский кредит - это средства, предоставляемые кредитодателем (банком или другим финансовым учреждением) потребителю на приобретение продукции."

Из этого мы приходим к выводу что ЗУ "О защите прав потребителя" и Конституционным судом дано определение что же такое потребительский кредит, а потребительский кредит это деньги предоставленные банком на покупку продукции. Спрашивается где на территории Украины я могу приобрести продукцию, в данном случае автомобиль за доллары США? То есть выдача валюты в кредит на приобретение автомобиля не отвечает требованиям законодательства и монетарной политике государства.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Из pешения Конституционного суда N 15-рп/2011 - "Согласно положениям пунктов 22, 23 статьи 1 Закона потребителем считается физическое лицо, которое приобретает, заказывает, использует или намеревается приобрести или заказать продукцию для личных нужд, не связанных с предпринимательской деятельностью или выполнением обязанностей наемного работника. Потребительский кредит - это средства, предоставляемые кредитодателем (банком или другим финансовым учреждением) потребителю на приобретение продукции."

Из этого мы приходим к выводу что ЗУ "О защите прав потребителя" и Конституционным судом дано определение что же такое потребительский кредит, а потребительский кредит это деньги предоставленные банком на покупку продукции. Спрашивается где на территории Украины я могу приобрести продукцию, в данном случае автомобиль за доллары США? То есть выдача валюты в кредит на приобретение автомобиля не отвечает требованиям законодательства и монетарной политике государства.

Визначення чітко прописане в Законі, і КС його не тлумачив, тільки повторив.

А споживчий кредит чи ні залежить від призначення кредиту. Більше того, переважна більшіст кредитів не видавалась валютою на руки.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Визначення чітко прописане в Законі, і КС його не тлумачив, тільки повторив.

А споживчий кредит чи ні залежить від призначення кредиту. Більше того, переважна більшіст кредитів не видавалась валютою на руки.

а если валюта на руки не выдаалась, то можно ли считать что кредит получен в валюте?

в своих разъяснениях - письмах в 2009 г. НБУ указывал, что кредиты номинированы в инвалюте. КАк это понимать?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Подскажите, пожалуйста, как пересмотр данного решения в ВСУ можно использовать при рассмотрении в суде иска по недействительности КД в инвалюте. У кого есть идеи?

Share this post


Link to post
Share on other sites

а если валюта на руки не выдаалась, то можно ли считать что кредит получен в валюте?

в своих разъяснениях - письмах в 2009 г. НБУ указывал, что кредиты номинированы в инвалюте. КАк это понимать?

В том то и дело что валюта почти никому не выдавалась, особенно на приобретение авто. Но банки и суды считают надлежащим доказательством выдачи валюты наличие заяви на выдачу долларов. Хотя что такое заява, это что бухгалтерский документ? Я знаю такие бух.документы как чеки, квитанции, мемориальные ордера.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...