Постанова ВП ВС після ЄСПЛ про відмову у перегляді хоча і встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з огляду на порушення інтересів держави

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

8 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 523/7180/14-ц
провадження № 14-5cвц25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідачки Воробйової І. А.,

суддів Банаська О. О., Губської О. А., Дашутіна І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура ОСОБА_1 В., Мартєва С. Ю., Пількова К. ОСОБА_1, Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Шевцової Н. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Гузь Ю. ОСОБА_1,

представника заявника - адвоката Лещенка А. В.,

представника Одеської міської ради Танасійчука І. ОСОБА_1,

представника Офісу Генерального прокурора Василенко Н. В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні заяву адвоката Лещенка Андрія Вікторовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська бутербродна компанія» про перегляд за виключними обставинами рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 21 січня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 23 березня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року

у справі за позовом заступника прокурора Суворовського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська бутербродна компанія», Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання протиправним і скасування свідоцтва про право власності,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2014 року заступник прокурора Суворовського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська бутербродна компанія» (далі - ТОВ «Одеська бутербродна компанія», Товариство), Виконавчого комітету Одеської міської ради, у якому просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 27 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , 1/2 частки кафе з літніми будиночками за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається в цілому з кафе з літніми будиночками (шість штук) загальною площею 278,4 кв. м;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 27 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 1/2 частки кафе з літніми будиночками за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається в цілому з кафе з літніми будиночками (шість штук) загальною площею 278,4 кв. м;

- визнати протиправним та скасувати свідоцтво про право власності від 27 червня 2012 року серії САЕ № 670219 , видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради ТОВ «Одеська бутербродна компанія» на нежитлові приміщення кафе загальною площею 278,4 кв. м з літніми будиночками (шість штук) загальною площею 137,4 кв. м, розташованими на території гідропарку «Лузанівка» за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці загальною площею 0,027 га.

2. Прокурор обґрунтував позовні вимоги тим, що під час перевірки додержання вимог природоохоронного, земельного та містобудівного законодавства при розміщенні та експлуатації об'єктів, розташованих на узбережжі Чорного моря, прокуратура встановила, що на території парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва імені Котовського ТОВ «Одеська бутербродна компанія» використовує у комерційних цілях земельну ділянку площею 0,027 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для розміщення кафе площею 278,4 кв. м та шести літніх будиночків загальною площею 137,4 кв. м, всього 415,8 кв. м.

3. Зазначив про те, що право власності на спірне нежитлове приміщення кафе з літніми будиночками продавець ОСОБА_1 зареєстрував за собою за рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 14 жовтня 2011 року у справі № 2-4240/11, яке надалі скасував Апеляційний суд Одеської області рішенням від 15 червня 2012 року.

4. Наголосив на тому, що спірне нерухоме майно побудоване на земельній ділянці, яка не була відведена для цього, тому право власності на цей об'єкт, який є самочинним будівництвом, не могло виникнути, а отже, це майно не могло бути предметом продажу і передаватися до статутного фонду ТОВ «Одеська бутербродна компанія» як окремий об'єкт цивільно-правових відносин. Окрім рішення апеляційного суду у справі № 2-4240/11, факт самочинного будівництва підтверджений постановами Одеського апеляційного господарського суду від 30 січня 2007 року у справі № 30-25/271-05-9048, від 22 січня 2008 року у справі № 9/447-05-12024 (останнім суд зобов'язав забудовницю знести самочинно збудований об'єкт).

5. Переконаний, що скасування рішення суду, на основі якого зареєстроване право власності на спірний об'єкт, є підставою для визнання недійсними подальших угод щодо відчуження такого майна. Крім того, у свідоцтві від 27 червня 2012 року серії САЕ № 670219 про право власності ТОВ «Одеська бутербродна компанія» на це майно немає інформації про рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради та його дату, що є підставою для скасування такого свідоцтва.

6. Додатково звернув увагу на те, що земельна ділянка, на якій перебуває спірне самочинно збудоване майно, розташована на узбережжі Чорного моря та відноситься до земель природно-заповідного фонду, а її використання в комерційних цілях є неприпустимим.

Короткий зміст судових рішень

7. Рішенням від 21 січня 2015 року Суворовський районний суд міста Одеси позов заступника прокурора Суворовського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради задовольнив.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу від 27 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 1/2 частки кафе з літніми будиночками (шість штук) за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 278,4 кв. м.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу від 27 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 1/2 частки кафе з літніми будиночками (шість штук) за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 278,4 кв. м.

Визнав протиправним та скасував свідоцтво про право власності від 27 червня 2012 року, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради ТОВ «Одеська бутербродна компанія» на нежитлові приміщення кафе площею 278,4 кв. м з літніми будиночками (шість штук) загальною площею137,4 кв. м, що розташовані на території гідропарку «Лузанівка» за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці загальною площею 0,027 га.

8. Місцевий суд мотивував рішення тим, що самовільно зайнята земельна ділянка, на якій розміщено спірне нерухоме майно, є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, власником та розпорядником якої є Одеська міська рада, яка не надавала дозволу на будівництво спірного об'єкта та не погодилася на виділення згаданої земельної ділянки під самочинно збудоване приміщення.

9. Суд зауважив, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів, кожне порушення закону щодо безпідставного заволодіння комунальною власністю є порушенням державних інтересів.

10. Пославшись на положення статті 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за змістом яких правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає вимогам закону і порушує право власника, визнається судом незаконним і скасовується, суд виснував про безпідставність видання Виконавчим комітетом Одеської міської ради свідоцтва про право власності від 27 червня 2012 року серії САЕ № 670219 на нежитлові приміщення кафе площею 278,4 кв. м з літніми будиночками (шість штук) загальною площею 137,4 кв. м та наявність підстав для визнання протиправним і скасування такого документа.

11. Ухвалою від 23 березня 2015 року Апеляційний суд Одеської області відхилив апеляційну скаргу ОСОБА_4 , подану в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Одеська бутербродна компанія», та залишив без змін рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 21 січня 2015 року.

12. Погодившись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд наголосив, що підставою користування земельною ділянкою є наявність права власності, права постійного користування або права оренди на зазначену земельну ділянку. За відсутності такого права у відповідачів, як і дозволу на будівництво спірного об'єкта, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність захисту права територіальної громади, порушеного самочинним будівництвом.

13. Ухвалою від 20 квітня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ТОВ «Одеська бутербродна компанія» у відкритті касаційного провадження у справі за їх касаційною скаргою на рішення судів попередніх інстанцій.

14. Відмовляючи у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції виходив з того, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновків про незаконність та неправильність оскаржених судових рішень. Виснував, що касаційна скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Фактичні обставини справи

15. Суди зазначили, що Одеський апеляційний господарський суд постановами від 30 січня 2007 року у справі № 30-25/271-05-9048 та від 22 січня 2008 року у справі № 9/447-05-12024 встановив факти самочинного будівництва нежитлових приміщень кафе площею 278,4 кв. м з літними будиночками (шість штук) загальною площею 137,4 кв. м, що розташовані на території гідропарку «Лузанівка» за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці, що належить до комунальної власності.

16. Так, за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою від 30 січня 2007 року у справі № 30-25/271-05-9048, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду, Одеський апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду Одеської області від 10 листопада 2006 року та відмовив у позові суб'єкта підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_5 про визнання права власності на: двоповерхове нежитлове приміщення - кафе-морозиво «ІНФОРМАЦІЯ_1» (площею 278,4 кв. м, розташоване за адресою: місто Одеса, Суворовський район, гідропарк «Лузанівка», яке, згідно з технічним паспортом від 20 березня 2003 року, складається із: приміщень першого поверху: а) торговий зал; б) кухня; в) мийка; г) роздягальня; е) умивальник; ж) туалет; и) умивальник; к) кладова; з приміщень другого поверху: л) більярдна) та комплекс літніх типових будиночків у кількості шістьох одиниць [загальною площею 137,4 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , кожен з яких, згідно з технічним паспортом, складається з: а) основна кімната; б) санвузол; в) навіс].

Суд апеляційної інстанції, з яким погодився касаційний суд, на основі зібраних у справі доказів зробив такі висновки:

- територія гідропарку «Лузанівка», на якій позивачка побудувала спірні об'єкти, входить до складу земель комунальної власності міста Одеси;

- земельна ділянка, на якій на замовлення позивачки було збудовано спірні об'єкти, їй у власність, користування, оренду або суборенду власником землі не надавалась, і вона не придбала її на підставі інших цивільно-правових угод;

- наявні у справі акти міжвідомчої комісії про вибір та обстеження земельної ділянки лише свідчать, що позивачка та відповідний орган місцевого самоврядування проводили підготовчі дії (узгодження) щодо можливості надання позивачці в оренду земельної ділянки, але такі документи не є підтвердженням отримання позивачкою цієї земельної ділянки в оренду в порядку, передбаченому Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України «Про оренду землі»;

- позивачка в судовому порядку не оскаржила бездіяльність органів місцевого самоврядування щодо неоформлення за нею права користування згаданою земельною ділянкою;

- позивачка мала лише дозвіл на розробку проєкту, який був розроблений та узгоджений відповідним державним органом. Проте сам факт погодження проєкту не надавав їй права здійснити будівництво, позаяк дозволу на виконання будівельних робіт позивачка не отримала.

З наведеного суд виснував, що позивачка здійснила самочинне будівництво капітальної будівлі в розумінні статті 376 ЦК України, тому за частиною другою цієї статті в неї не виникло право власності на таке нерухоме майно.

У контексті частини третьої цієї статті суд звернув увагу на позицію власника земельної ділянки - Одеської міської ради, яка наполягала на відсутності наміру надати позивачці цю земельну ділянку в користування і заперечила проти визнання за нею права власності на самочинно збудоване майно.

17. Постановою від 22 січня 2008 року у справі № 9/447-05-12024 Одеський апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду Одеської області від 28 лютого 2006 року та задовольнив позов заступника прокурора Суворовського району міста Одеси в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Одеської міської ради про знесення самочинного будівництва.

Зобов'язав суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 знести самочинно забудоване кафе-морозиво «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 278,4 кв. м, розташоване за адресою: місто Одеса, Суворовський район, гідропарк «Лузанівка», за власний рахунок.

18. Надалі відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про визнання дійсним договору купівлі-продажу кафе площею 278,4 кв. м з літніми будинками (шість штук) загальною площею 137,4 кв. м, які розташовані на території гідропарку «Лузанівка» за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов ОСОБА_1 мотивував тим, що 19 вересня 2008 року сторони уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого відповідачка продала, а він купив кафе загальною площею 278,4 кв. м з шістьма літніми будиночками загальною площею 137, 4 кв. м, які розташовані на території гідропарку «Лузанівка» за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 зазначив, що виконав умови укладеного договору, сплативши 19 вересня 2008 року вартість об'єкта в розмірі 106 000,00 грн. Відповідачка частково виконала умови договору та передала в його (позивача) користування цей об'єкт нерухомості, але не вчинила дій щодо введення кафе в експлуатацію та ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Посилаючись на положення статей 220, 392 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд визнати договір купівлі-продажу від 19 вересня 2008 року дійсним та визнати за ним право власності на кафе.

19. Рішенням від 12 липня 2011 року Суворовський районний суд міста Одеси позов задовольнив.

Визнав дійсним договір купівлі-продажу від 19 вересня 2010 року, згідно з яким ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_1 купив кафе площею 278,4 кв. м з літніми будиночками (шість штук) загальною площею 137,4 кв. м, що розташовані на території гідропарку «Лузанівка» за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнав за ОСОБА_1 право власності на зазначені приміщення.

20. За рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 12 липня 2011 року ОСОБА_1 зареєстрував за собою право власності на спірне майно.

21. Рішенням від 15 червня 2012 року Апеляційний суд Одеської області скасував рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 липня 2011 року і відмовив у позові ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про визнання дійсним договору купівлі-продажу.

22. Водночас 27 грудня 2011 року ОСОБА_1 уклав договори купівлі-продажу по 1/2 частки згаданого кафе з літніми будиночками з ОСОБА_3 (посвідчений приватним нотаріусом Ганченко О. ОСОБА_1, зареєстрований за № 471) та ОСОБА_2 (посвідчений приватним нотаріусом Ганченко О. ОСОБА_1, зареєстрований за № 474), які 23 січня 2012 року зареєстрували за собою право власності на це майно.

23. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за протоколом № 3 від 23 березня 2012 року стали засновниками ТОВ «Одеська бутербродна компанія».

24. За актом приймання-передачі майна від 23 березня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 передали по 100 % своєї частки кожний спірного майна до статутного фонду заснованого ними товариства.

25. Виконавчий комітет Одеської міської ради 27 червня 2012 року видав ТОВ «Одеська бутербродна компанія» свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення кафе площею 278,4 кв. м з літніми будиночками (шість штук) загальною площею 137,4 кв. м, розташовані на території гідропарку «Лузанівка» за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

26. 12 грудня 2024 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) ухвалив рішення у справі «ТОВ «Одеська бутербродна компанія» проти України» (далі - Рішення), яким установив порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

27. У цій справі ТОВ «Одеська бутербродна компанія» подало скаргу за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції через незаконність і непропорційність позбавлення майна, якого воно зазнало. Товариство також скаржилося за статтею 6 Конвенції на те, що рішення судів у провадженні про визнання договорів купівлі-продажу спірного майна були недостатньо обґрунтованими.

28. ЄСПЛ урахував факт порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції і присудив компанії-заявнику 3 000,00 євро відшкодування моральної шкоди та 400,00 євро компенсації судових витрат.

29. Постановив, що стосовно матеріальної шкоди, завданої встановленим порушенням, питання про справедливу сатисфакцію не готове для вирішення і, відповідно, відклав це питання та запропонував уряду і компанії-заявнику подати протягом трьох місяців з дати повідомлення про це рішення свої письмові зауваження щодо цього питання і, зокрема, повідомити Суд про будь-яку угоду, якої вони можуть досягти. Суд залишив за собою подальшу процедуру та делегував голові комітету повноваження встановлювати те саме, якщо це буде необхідно.

30. У своєму Рішенні ЄСПЛ зауважив, що спірне нерухоме майно було побудоване на комунальній земельній ділянці, яка ніколи не відводилася для цієї мети органами місцевого самоврядування, а тому національний суд визнав таку забудову самочинною і постановив рішення про її знесення.

Ключове занепокоєння органів державної влади в цьому провадженні полягало в тому, щоб повернути земельну ділянку у володіння міської ради і повернути її до стану, в якому вона була до початку будівельних робіт, а не витребувати будь-які будівлі у підприємства-заявника.

Між тим, провадження призвело до того, що підприємство-заявник втратило своє зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості, побудований на цій земельній ділянці.

31. Досліджуючи спірні правовідносини на предмет порушення права підприємства-заявника на володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ЄСПЛ зазначив, що:

- ніщо в матеріалах справи не дозволяє припустити, що підприємство-заявник або, якщо на те пішло, його засновники та учасники - пан і пані ОСОБА_3 порушили закон або брали участь у будь-яких шахрайських діях;

- пан і пані ОСОБА_3 придбали кафе у пана ОСОБА_1, право власності якого було належним чином зареєстроване органами державної влади на підставі чинного на той момент рішення суду;

- процедура, яка призвела до визнання права власності пана ОСОБА_1 на кафе, є незвичною, однак цим не можна дорікнути підприємству-заявнику;

- право власності підприємства-заявника на кафе також було належним чином зареєстроване органами державної влади, і воно володіло кафе без жодних перешкод щонайменше два роки. Тому відповідне кафе було «майном» підприємства-заявника;

- необхідність виправити стару «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу, і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб.

32. З урахуванням наведеного, не відкинувши, що втручання держави у право підприємства-заявника передбачене законодавством і переслідувало законну мету, яка відповідала суспільному інтересу, ЄСПЛ констатував недотримання принципу пропорційності, з таких причин:

- у контексті скасування помилково наданого права власності принцип належного урядування може не лише покладати на органи державної влади обов'язок діяти невідкладно при виправленні своєї помилки, але й також вимагати виплати колишньому добросовісному власнику належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування;

- суд врахував, що ще у 2007 році органи державної влади намагалися виправити ситуацію з будівництвом кафе і навіть домоглися рішення суду про його знесення у січні 2008 року. Однак знесення так і не відбулося, а уряд не надав жодного пояснення у зв'язку із цим. Це первинне упущення дозволило кафе існувати далі та призвело до подальшого розвитку подій. Навіть після того, як право власності підприємства-заявника на кафе було визнано недійсним і було знову видано наказ про знесення кафе у 2016 році, жодних дій для виконання цього рішення не було вжито, а виконавче провадження досі триває, хоча минуло вісім років. Причину невиконання протягом такого тривалого періоду уряд не пояснив. Суд вважає це ознакою тривалого терпимого ставлення органів державної влади до існуючої ситуації або щонайменше небажання остаточно розв'язати її. Водночас, оскільки рішення національних судів є остаточними та підлягають виконанню, вони можуть бути виконані в будь-який момент, що викликає стан постійної невизначеності у підприємства-заявника;

- з липня 2011 року до березня 2012 року кафе тричі змінювало власників, але жодного разу органи державної влади під час реєстрації прав власності не виявили жодних порушень щодо статусу майна чи не запобігли вчиненню правочинів стосовно нього, хоча їм мало бути відомо щонайпізніше з 2008 року, що це майно було самочинною забудовою;

- уряд не надав детального пояснення алгоритму реалізації права підприємства-заявника на підставі положень національного законодавства на відшкодування шкоди.

Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

33. У січні 2025 року ТОВ «Одеська бутербродна компанія» відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) подала до Великої Палати Верховного Суду заяву про перегляд у зв'язку з виключними обставинами рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 21 січня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 23 березня 2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року (далі - Заява), в якій просило скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову заступника прокурора Суворовського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради.

Відомості про рух заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

34. Ухвалою від 17 січня 2025 року Велика Палата Верховного Суду відкрила провадження за виключними обставинами у цій справі, витребувала із Суворовського районного суду міста Одеси її матеріали, а з Міністерства юстиції України копію Рішення разом з його автентичним перекладом. Справу призначила до розгляду на 11 год 00 хв 26 лютого 2025 року.

35. 03 лютого 2025 року від Міністерства юстиції України надійшла копія зазначеного Рішення разом з його автентичним перекладом українською мовою, а із Суворовського районного суду міста Одеси - матеріали цивільної справи № 523/7180/14.

36. Після відкладення розгляду справи 26 лютого 2025 року Велика Палата Верховного Суду призначала судові засідання на 09 квітня, 11 червня, 10 вересня та 08 жовтня 2025 року.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи заяви про перегляд за виключними обставинами

37. Підставою для перегляду судових рішень у цій справі за виключними обставинами Товариство зазначило Рішення, яке набуло статусу остаточного та яким встановлено порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

38. ТОВ «Одеська бутербродна компанія» переконує, що до нього слід застосувати додатковий захід індивідуального характеру - «відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції» шляхом перегляду судових рішень у справі № 523/7180/14-ц за виключними обставинами, оскільки:

- при розгляді цієї справи суди не дослідили обставин добросовісності набуття майна ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ТОВ «Одеська бутербродна компанія». Ця обставина свідчить про неможливість витребування у них спірного майна;

- суди неправильно застосували норми статті 203 ЦК України [правочини відповідали загальним вимогам, додержання яких є необхідним для їх чинності] та дійшли помилкового висновку про недійсність оспорюваних правочинів.

39. Товариство резюмувало, що суди позбавили його права на мирне володіння майном, знехтувавши національним законодавством, що в подальшому встановив ЄСПЛ. Умови, за яких Товариство позбавили права власності на кафе без будь якого відшкодування, були непропорційними і становили для нього індивідуальний і надмірний тягар, за якого влада не дотрималася справедливого балансу між вимогами загальних інтересів, з одного боку, і правом Товариства на безперешкодне користування своїм майном - з іншого. У цій справі Товариство все ще зазнає негативних наслідків через прийняття відповідних судових рішень і вважає, що найбільш оптимальним заходом індивідуального характеру для відновлення становища, що існувало до моменту порушення Конвенції, є скасування винесених у цій справі судових рішень.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

40. 21 лютого 2025 року Одеська міська рада подала до Великої Палати Верховного Суду заперечення проти Заяви, в яких просила відмовити ТОВ «Одеська бутербродна компанія» у задоволенні його Заяви та залишити без змін рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 21 січня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 23 березня 2015 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року

41. Одеська міська рада виходить з того, що судові рішення, які Товариство просить переглянути за виключними обставинами, прийняті на підставі чинних на момент їх ухвалення норм матеріального та процесуального права, а також з урахуванням низки рішень судів різних юрисдикцій та інстанцій, які набрали законної сили і підлягають обов'язковому виконанню.

42. Зауважила, що встановлення ЄСПЛ порушення державою положень Конвенції не є безумовною підставою для скасування судових рішень, які набрали законної сили, позаяк це не відповідатиме принципу остаточності таких судових рішень.

43. Просить звернути увагу на дії Товариства, яке, з одного боку, стверджує про понесення надмірного індивідуального тягаря у зв'язку із втратою майна і невиплатою компенсації, а з іншого - у 2016 році продало це майно іншим особам за 372 000,00 грн [див. справу № 523/10129/16-ц].

44. Додатково наголошує на недопустимості легалізації самочинного будівництва на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді та ніколи не виділялася для цієї мети.

45. 25 лютого 2025 року Офіс Генерального прокурора подав до Великої Палати Верховного Суду письмові пояснення, в яких просив відмовити у Заяві тазалишити відповідні судові рішення в силі.

46. Звернув увагу на те, що сам факт будівництва нерухомого майна у прибережній смузі Чорного моря безумовно вказує на неправомірність забудови та неможливість її легалізації, оскільки будівництво об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що належить до земель як природно-заповідного, так і водного фонду, є очевидним порушенням норм земельного та водного законодавства України.

47. Заперечуючи проти добросовісності набуття Товариством спірного майна, Офіс Генерального прокурора акцентував увагу на тому, що інформація про належність гідропарку «Лузанівка» до земель природно-заповідного фонду є загальнодоступною і широко розповсюдженою [у парку розташовані інформаційні стенди, таблички та охоронні знаки, які інформують про його природоохоронний статус]. Тому набувачі майна в такій місцевості не могли не усвідомлювати незаконність забудови.

48. На підтвердження своїх доводів Офіс Генерального прокурора покликається на висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц, згідно з якими в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак земельної ділянки, проявивши розумну обачність, особи могли і повинні були знати про те, що ця ділянка розташована у міському парку, який упродовж десятків років є об'єктом природно-заповідного фонду, тому немає підстав вважати, що у спірній ситуації, мали місце недобросовісні дії лише з боку органів місцевого самоврядування. А крім того, законодавство України надає і особам як сторонам відповідного договору купівлі-продажу ефективні засоби відновлення їхніх прав, якими вони на цей час виходячи зі змісту матеріалів справи не скористалися.

Рішення суду про усунення перешкод територіальній громаді з боку кінцевої набувачки у користуванні парком-пам'яткою садово-паркового мистецтва відповідатиме легітимній меті та дозволятиме її досягнути. Такий захід втручання у відповідне право є пропорційним цій меті, оскільки кінцева набувачка, придбаваючи земельну ділянку, діючи розумно, не могла не перевірити місцезнаходження об'єкта, а отже, могла та мала пересвідчитися у тому, що ця ділянка знаходиться у Парку «Перемога».

За таких обставин неможливо виснувати про те, що втручання у право кінцевого набувача на об'єкт, який вона за добросовісної поведінки не могла отримати, є для неї надмірним тягарем. Немає жодних підстав вважати, що перед тим, як придбати земельну ділянку, у кінцевої набувачки були перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із зазначеними вище вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму цієї ділянки.

49. Офіс Генерального прокурора зауважив, що всі набувачі спірного об'єкта нерухомості, навіть без детального аналізу правовстановлюючих документів, повинні були усвідомлювати, що земля, на якій розташоване спірне майно, належить до земель водного і природно-заповідного фонду. Крім цього, численні судові рішення, якими визнається незаконність дій цих осіб, відмови в задоволенні їхніх вимог свідчать про наявність свідомого умислу уникнути правових наслідків.

50. Щодо причин невиконання судових рішень про знесення спірного майна Офіс Генерального прокурора пояснив, що органи Національної поліції та прокуратури здійснюють дії щодо сприяння виконанню судових рішень. Так, наразі здійснюється досудове розслідування за частиною другою статті 382 [невиконання судового рішення] Кримінального кодексу України у кримінальному провадженні № 42017160000001254.

Рішенням від 09 серпня 2023 року у справі № 523/8635/21 Суворовський районний суд міста Одеси задовольнив позов заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (нових покупців спірного майна) про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права, припинення права власності та звільнення земельної ділянки. Це рішення в частині звільнення земельної ділянки перебуває на примусовому виконанні Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі. Наразі виконання рішення суду в цій частині ускладнено відсутністю доступу до берегової зони моря, де розташоване спірне майно.

51. Офіс Генерального прокурора наголошує, що ЄСПЛ у своєму рішенні не робив висновків про необхідність здійснення повторного розгляду справи та скасування ухвалених у ній судових рішень.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів заявника, держави та висновків ЄСПЛ

52. Позиція компанії-заявника у ЄСПЛ була побудована на таких ключових аргументах:

- добросовісність: компанія-заявник наполягала на тому, що спірне майно, передане до її статутного капіталу, було набуте у законний спосіб на підставі правочинів, сторона-продавець яких мала зареєстроване право власності на таке майно. Звернула увагу на неможливість витребування майна у добросовісного набувача, тим більше на користь держави;

- відсутність вини за дії держави: компанія-заявник стверджувала, що вона не несе відповідальності за помилки державних органів, які зареєстрували право власності на самочинне будівництво;

- межі скарги: компанія-заявник уточнила, що її скарга стосується лише позбавлення її права власності на кафе, а не права на земельну ділянку;

- відсутність компенсації: компанія-заявник також зазначила, що позбавлення її права власності на майно без будь-якої компенсації є непропорційним втручанням.

53. Позиція України, яка визнала наявність втручання у право власності компанії-заявника, ґрунтувалася на такому:

- законність втручання: уряд зауважив, що втручання було здійснене на підставі закону і спрямоване на захист інтересів територіальної громади як власника земельної ділянки, на якій розташоване кафе;

- виправданість втручання: уряд наголосив, що дослідження на предмет наявності порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції має бути безпосередньо пов'язане із законністю придбання майна та поведінкою покупця. У зв'язку із цим він стверджував, що укладення низки договорів купівлі-продажу майна було відомим способом шахрайства з метою ускладнення можливості швидкого повернення свого майна первинним власником. Звернув увагу на те, що спосіб застосування процедури, за якою продавець за недійсним правочином набув право власності на кафе, є проявом недобросовісної поведінки і зловживанням правом. Уряд доводив, що право власності на відповідне кафе було набуте незаконно і підприємство-заявник не мало законного права на спірну земельну ділянку. Крім цього, підприємство набуло право власності на кафе на підставі правовстановлюючих документів, які суди пізніше визнали недійсними. Тому підприємство-заявник не могло стверджувати, що володіло «майном» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

- пропорційність втручання: уряд пояснив, що учасники компанії-заявника, які є сторонами недійних договорів, мають право на повернення сплачених за цими правочинами коштів шляхом застосування наслідків їх недійсності (реституції). Також компанія-заявник може звернутися за компенсацією збитків від незаконних дій державних органів. Крім цього, уряд доводив, що підприємство-заявник не могло стверджувати, що на нього було покладено надмірний тягар з огляду на той факт, що відчуження майна відбулося не внаслідок дій органів державної влади, а радше було результатом дій його учасників, оскільки кафе було їхнім внеском у статутний фонд підприємства-заявника.

54. ЄСПЛ у своєму Рішенні встановив:

- наявність володіння: спірне нерухоме майно, попри незаконний статус будівлі, вважалося «майном» компанії-заявника, оскільки її право власності офіційно зареєстрував компетентний орган держави і вона володіла цим майном без жодних перешкод щонайменше два роки;

- непропорційність втручання: ЄСПЛ зазначив, що таке втручання не відповідало принципу пропорційності.

55. ЄСПЛ виснував про непропорційність втручання в цій справі у зв'язку з:

- тривалою бездіяльністю держави: ЄСПЛ наголосив, що рішення про знесення спірного кафе суд виніс ще у 2008 році. Невиконання цього рішення дозволило об'єкту існувати і бути предметом правочинів, на підставі яких компетентні органи держави реєстрували право власності на це майно за іншими особами;

- добросовісністю володіння: ЄСПЛ виснував, що компанія-заявник діяла добросовісно, спираючись на зареєстроване право власності. Звернув увагу на те, що необхідність виправити стару «помилку» не повинна втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій органу державної влади;

- відсутністю компенсації: ЄСПЛ констатував, що у компанії-заявника не було реальних механізмів отримання відшкодування на національному рівні.

56. При цьому ЄСПЛ не заперечував законності та виправданості оскарженого втручання, врахувавши:

- самочинність побудови кафе та статус землі, на якій воно побудоване;

- прагнення міської ради повернути землю територіальній громаді у стані, в якому вона перебувала до самочинного будівництва, а не витребувати будівлі від підприємства-заявника;

- нестандартність процедури, яка призвела до визнання права власності ОСОБА_1 (особи, яка придбала кафе у забудовниці);

- остаточність і необхідність виконання рішень судів, які набрали законної сили, про знесення самочинного будівництва.

Висновки по суті заяви

57. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в задоволенні заяви ТОВ «Одеська бутербродна компанія» необхідно відмовити з таких підстав.

58. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

59. ЄСПЛ надає оцінку принципу правової визначеності як одному з основних аспектів верховенства права [рішення від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95)].

60. Питання можливості застосування судом принципу відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum), має вирішуватись судом у взаємозв'язку з принципом остаточності судового рішення, що набрало законної сили (res judicata), у кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи. Подібні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у пунктах 40-55 постанови від 04 вересня 2024 року у справі № 22-23/321-05-10190.

61. Стаття 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру.

Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

62. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом.

63. Отже, перегляд судових рішень у зв'язку з ухваленням ЄСПЛ рішення, у якому встановлено порушення Конвенції, є одним з механізмів забезпечення дієвості принципу відповідальності держави перед людиною за свою діяльність.

64. Звертаючись із заявою про перегляд судових рішень у зв'язку з ухваленням ЄСПЛ рішення, в якому встановлено порушення Конвенції, особа, на користь якої ухвалено таке рішення, домагається насамперед усунення наслідків порушення її прав, гарантованих Конвенцією.

65. Усунення наслідків шляхом перегляду судових рішень національних судів забезпечується, наскільки це можливо, відновленням попереднього правового становища, яке особа (заявник) мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

66. Водночас Комітет міністрів Ради Європи у своїй Рекомендації від 19 січня 2000 року № R(2000)2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» зауважив, що у виняткових випадках повторний розгляд справи або поновлення провадження є найбільш ефективним, якщо не єдиним засобом досягнення restitutio in integrum, та наголосив, що компетентні органи держави-відповідача самі вирішують, які заходи, зважаючи на наявні в національній правовій системі засоби, є найбільш відповідними для досягнення зазначеного принципу.

67. Отже, встановлення ЄСПЛ порушення Конвенції саме по собі не є автоматичною і безумовною підставою для перегляду судових рішень національних судів. Для обрання відповідного механізму відновлення порушеного права необхідно дослідити зміст допущеного порушення, його чинники і наявні в національній правовій системі засоби та їх ефективність.

68. У цьому випадку досягнення статусу-кво не є самоціллю, позаяк обрання такого способу має бути поєднано з поновленням права, про порушення якого констатував ЄСПЛ.

69. Іншими словами, якщо повернутися до попереднього юридичного стану, не усунувши при цьому чинників, які призвели до відповідного порушення, це спричинить нове порушення, яке потребуватиме нового захисту, що не можна вважати досягненням restitutio in integrum.

70. Це випливає з усталеної практики ЄСПЛ, який часто сам дає вказівки (інколи непрямі) щодо ефективного способу захисту індивідуального характеру у відповідній національній правовій системі, керуючись при цьому принципами, визначеними у статті 41 Конвенції щодо справедливої сатисфакції.

71. У резолютивній частині Рішення ЄСПЛ постановив відкласти розгляд питання щодо справедливої сатисфакції та закликав уряд і підприємство-заявника упродовж трьох місяців з дати повідомлення про це рішення надати свої письмові зауваження із цього питання та, зокрема, повідомити ЄСПЛ про будь-яку угоду, якої вони можуть досягти.

72. З огляду на це та висновки, зроблені в Рішенні, слід зауважити, що ЄСПЛ не закликав до перегляду судових рішень національних судів, а навпаки, врахувавши обставини справи та те, що ці рішення є остаточними та підлягають виконанню, а отже, можуть бути реалізовані в будь-який момент, що викликає стан постійної невизначеності підприємства-заявника (пункт 29 Рішення), запропонував розглянути можливість укласти угоду між урядом та підприємством-заявником.

73. Такий прагматизм ЄСПЛ у вирішенні питання відновлення порушеного права підприємства-заявника ґрунтується на згаданому вище принципі «ефективності», реалізація якого не можлива без усунення чинників виниклого порушення.

74. У контексті цієї справи Велика Палата Верховного Суду звертає особливу увагу на статус землі, на якій побудували спірне кафе, - це земля водного фонду, яка має природоохоронне значення та не може використовуватися не за цільовим призначенням.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово підкреслювала те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. [див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-71цс18), у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц) (провадження № 14-452цс18), у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)].

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та Водного кодексу України (далі - ВК України) слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)].

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)].

75. Ураховуючи особливий статус землі, на якій розміщений спірний об'єкт нерухомості, законний власник, яким є територіальна громада міста Одеси, може вимагати усунення порушення свого права незалежно від дійсності правочину, за яким відчужено самочинно збудоване на цій землі нерухоме майно.

76. Хоча підприємство-заявник твердило про нерозповсюдження меж його скарги на земельну ділянку, необхідно враховувати принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, із цією ділянкою. Тобто побудований об'єкт, на відміну від права володіння ним, не можна розглядати окремо від земельної ділянки, яка має законного власника, відмінного від забудовника (чи користувача будівлі).

77. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).

78. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

79. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).

80. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

81. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на висновки ЄСПЛ у справі «Депаль проти Франції» (заява № 34044/02, рішення від 29 березня 2010 року).

У зазначеній справі заявник і його дружина у 1960 році придбали житловий будинок, частково побудований на ділянці узбережжя, що відноситься до категорії прибережної суспільної власності. Ряд рішень, які дозволяли тимчасове заняття прибережної суспільної власності на певних умовах і регулярно поновлювалися до грудня 1992 року, надавали заявникам законний доступ до власності. Справа «Броссе-Трибуле та інші проти Франції» стосується аналогічних фактів.

У 1945 році мати заявників придбала житловий будинок, що відноситься до прибережної суспільної власності. Наступні користувачі землі ґрунтувалися на рішеннях префекта, які дозволяли її заняття, які систематично поновлювалися з вересня 1909 року по грудень 1990 року. У вересні 1993 року префект повідомив сторонам за обома справами, що набув чинності Закон про розвиток, захист і поліпшення прибережних зон (далі - Закон про прибережні зони), який не дозволяв йому знову поновлювати дозвіл на тих же умовах, оскільки цей Закон виключив будь-яке приватне використання прибережної суспільної власності, у тому числі використання житлового будинку.

Однак префект запропонував укласти зі сторонами справ договір, який дозволив би обмежене і суворо індивідуальне користування, забороняючи передачу або продаж землі і будинків, а також проведення стосовно майна будь-яких робіт, окрім пов'язаних з обслуговуванням, і давав би державі можливість після закінчення терміну дії дозволу повернути власність у первісний стан або знову використовувати. Сторони відхилили пропозицію і в травні 1994 року звернулися до адміністративного суду з вимогою скасувати рішення префекта.

У грудні 1995 року префект подав заяву до адміністративного суду, вказавши сторони як відповідачів щодо правопорушення, пов'язаного з незаконним втручанням у право громадського проїзду і проходу, оскільки вони продовжували незаконно займати суспільну власність. Він також вимагав видати стосовно них розпорядження про приведення берегової смуги у стан, що передував будівництву житлових будинків, за рахунок сторін і без надання компенсації.

Державна рада, діючи як апеляційний суд останньої інстанції, постановила у березні 2002 року, що зазначена власність була частиною прибережної суспільної власності, що сторони не могли посилатися на речове право щодо землі або будівель і що обов'язок повернути землю в початковий стан без виплати компенсації не були заходами, які заборонені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. ОСОБА_8 подав заяву до ЄСПЛ, рішення за якою було ухвалене в лютому 2009 року.

На підставі всієї сукупності зроблених висновків ЄСПЛ вважав (пункт 92), що покладений на заявника тягар у вигляді знесення будинку без відшкодування збитків не був особливим і надмірним. Розрив рівноваги між інтересами суспільства і заявника не мав місця.

Встановив, що в питаннях забудови берегів міркування захисту громадських інтересів і охорони навколишнього середовища є підставою для позбавлення права приватної власності. Тобто рішення французької влади, яка постановила знести будівлю на березі, спрямоване якраз на захист прав людини, а саме права людей на вільний доступ до берега і чисте море, які конфліктують з правом власності месьє Депаля.

Зауважив, що заявник не міг не знати про те, що дозвіл на приватне володіння ділянкою в публічних угіддях у якийсь момент може бути йому не продовжено і що вимога знести будинок може розглядатися як регулювання користування власністю з метою, що відповідає загальному інтересу. Правовий режим публічної власності, яка закріплює її призначення як публічне користування з метою служити загальному благу, відповідає цій категорії (пункт 80).

Зазначив, що збереження прибережної зони, а зокрема пляжів, «місць, відкритих для всіх», є прикладом місць, які вимагають особливого порядку облаштування.

Вважав, що втручання держави в здійснення заявником своїх прав мало законну мету загального інтересу: заохотити вільний доступ до берегової смуги, необхідність якого встановлена з усією очевидністю.

Виснував, що політика облаштування території та охорони навколишнього середовища, де переважне значення має загальний інтерес, надає державі ширшу свободу розсуду, ніж це має місце при регулюванні виключно цивільних прав. Також суд вважав, що встановлення обов'язку знести будинок за свій рахунок не було «особливим» і «надмірним». «Зрозуміло, що після такого тривалого періоду володіння знесення будинку представлятиме радикальне втручання в право заявника на користування майном».

Зазначив, що відмова продовжити дозволи і покладений на заявника обов'язок привести місцевість у стан, що передував будівництву будинку, зроблені з метою послідовного і більш суворого дотримання закону з точки зору необхідності захистити прибережну зону і публічне користування нею, а також виконати правила забудови.

Дійшов висновку, що у справі владою держави-відповідача порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції допущено не було (пункт 93).

82. Тож можна констатувати, що ЄСПЛ чітко визначає та визнає превалювання загального інтересу щодо збереження навколишнього середовища, зокрема прибережних смуг, над інтересом приватним, захист якого є не менш важливим, однак є більш варіативним і гнучким у способах його забезпечення. Така варіативність може полягати, зокрема, в застосуванні механізму індивідуальної компенсації особі, у право якої відбулося втручання, що неможливо у ситуації із загальним (суспільним) інтересом, через необхідність захисту якого власне й відбулося втручання в інтерес приватний.

83. Не менш важливими є обставини та зміст відповідного втручання, а саме порядок набуття особою відповідного майна, усвідомлення (чи можливість усвідомлення) того, що таке майно відноситься до сфери загального інтересу, передумови і спосіб втручання.

84. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у цій справі законність володіння Товариства не пов'язана із законністю забудови, а базується на чинності правочинів на час набуття права і тривалості існування спірного нерухомого майна як об'єкта права власності. ЄСПЛ визначив це як «тривале терпиме ставлення органів державної влади до існуючої ситуації або щонайменше небажання остаточно розв'язати її».

85. Що стосується власне об'єкта нерухомості, то органи державної влади, зокрема суди, послідовно визначають його як самочинне будівництво. Використання ж правового інструментарію не за його призначенням для «зцілення» правочинів, предметом яких було спірне майно, не змінює правового статусу цього майна, яке залишається самочинним будівництвом.

86. Тому право володіння, яке виникло і значний час існувало у зв'язку з такими правочинами, не є підставою для узаконення самочинного будівництва, а встановлення ЄСПЛ непропорційності втручання в це право не зобов'язує компетентні органи держави та законного володільця земельної ділянки змінити свою позицію щодо законності будівництва. Натомість це покладає на державу обов'язок усунути встановлену непропорційність, позаяк ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21 (провадження

№ 12-32гс22)].

У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (рішення ЄСПЛ у справі «Москаль проти Польщі»), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

87. Також щодо безперспективності повторного розгляду цієї справи Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на такі обставини, що відбулися надалі.

88. Дослідивши інформацію з Єдиного державного реєстру судових рішень Велика Палата Верховного Суду встановила таке:

- рішенням від 11 січня 2016 року, яке набрало законної сили, Господарський суд Одеської області у справі № 916/4741/15 задовольнив позов Одеської міської ради.

Скасував державну реєстрацію права власності ТОВ «Одеська бутербродна компанія» на нежитлові приміщення кафе загальною площею 278,4 кв. м з літніми будиночками (шість одиниць) за адресою: АДРЕСА_1 , яка була здійснена Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» на підставі свідоцтва про право власності від 27 червня 2012 року серії САЕ № 670219 .

Зобов'язав ТОВ «Одеська бутербродна компанія» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,027 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Одеської міської ради шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення кафе загальною площею 278,4 кв. м з літніми будиночками (шість одиниць) загальною площею 137,4 кв. м за власний рахунок;

- з постанови Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 523/10129/16-ц вбачається, що 20 травня 2016 року збори учасників ТОВ «Одеська бутербродна компанія» ухвалили відчужити спірне нерухоме майно і 24 травня 2016 року Товариство уклало з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 договір купівлі-продажу спірного кафе в простій письмовій формі.

20 липня 2016 року ОСОБА_9 та ОСОБА_10 звернулися до суду з позовом до ТОВ «Одеська бутербродна компанія», у якому просили визнати за ними право власності на спірне майно. Позивачі пояснили, що придбали спірне кафе у ТОВ «Одеська бутербродна компанія» за 372 000,00 грн, однак Товариство ухилилося від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Суворовський районний суд міста Одеси заочним рішенням від 16 серпня 2016 року задовольнив цей позов, проте Одеський апеляційний суд постановою від 03 жовтня 2019 року скасував зазначене рішення і в позові відмовив.

89. Таким чином, 1) після розгляду цієї справи господарський суд постановив рішення про знесення спірного майна, і наразі є два рішення національних судів, що набрали законної сили та підлягають виконанню, про знесення самочинно збудованого кафе; 2) після постановлення господарським судом зазначеного рішення ТОВ «Одеська бутербродна компанія» відчужило спірне майно іншим особам, використовуючи ту ж «незвичну процедуру», яка призвела до набуття Товариством у володіння спірного майна.

90. Метою розгляду ЄСПЛ заяви особи, яка твердить про порушення її конвенційних прав, є не лише відновити права цієї особи (у разі їх порушення), але й [а можливо й насамперед] встановити дотримання державою, яка визнала юрисдикцію цього суду, норм та принципів Конвенції, а в разі виявлення порушення - вказати на таке задля усунення державою чинників, які призвели до його виникнення.

91. Тож Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що перегляд судових рішень, ухвалених у цій справі, не призведе до відновлення права ТОВ «Одеська бутербродна компанія», оскільки об'єкт яким володіло Товариство є самочинно збудованим і право власності на нього не набувається, а територіальна громада міста Одеси як законний володілець земельної ділянки, на якій розташований об'єкт самочинного будівництва, не може бути позбавлена права на усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном.

Припинення права володіння майном, що виникло через неефективність роботи державних органів та існувало певний період часу до усунення відповідної помилки, є втручанням у право особи, яка мала законні очікування на володіння своїм майном, а непропорційність такого втручання є підставою для відповідальності держави за свої дії / бездіяльність. Проте згадана відповідальність не є формальною, поновлення порушених прав має бути ефективним.

Застосування такого індивідуального заходу, як перегляд рішення національного суду в зв'язку з установленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи цим судом, задля досягнення попереднього юридичного стану, який існував до порушення (restitutio in integrum), є виправданим, якщо чинники, які призвели до відповідного порушення, будуть усунені цим судовим переглядом і не створюватимуть перешкод особі у володінні своїм майном.

Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень

92. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 429 ЦПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

93. Оскільки скасування судових рішень у цій справі не призведе до поновлення порушеного конвенційного права ТОВ «Одеська бутербродна компанія» на мирне володіння спірним майном, то в задоволенні заяви Товариства необхідно відмовити.

Керуючись частиною дев'ятою статті 34, статтями 416, 418, 419, 423, 424, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська бутербродна компанія» про перегляд судових рішень за виключними обставинами відмовити.

2. Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 21 січня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 березня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Суддя-доповідачка І. А. Воробйова

Судді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв

О. А. Губська К. ОСОБА_1 Пільков

І. В. Дашутін С. О. Погрібний

Л. Ю. Кишакевич Н. С. Стефанів

В. В. Король Т. Г. Стрелець

С. І. Кравченко О. В. Ступак

О. В. Кривенда І. В. Ткач

ОСОБА_1 В. Мазур О. С. Ткачук

Н. В. Шевцова

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформив суддя Мартєв С. Ю.

Джерело:
ЄДРСР 131282495

[ANTIRAID]

Дуже цікава справа, якою помножено на нуль рішення ЄСПЛ та право на мирне володіння майном. Велика палата виснувала, що порушене право на мирне володіння майном фактично не підлягає захисту на відміну від норм Конвенції та рішення ЄСПЛ у разі якщо це право порушує інтереси держави чи громади.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ступак О. В., Кривенди О. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.

у справі № 523/7180/14-ц

(провадження № 14-5свц25)

1. Велика Палата Верховного Суду 08 жовтня 2025 року розглянула заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська бутербродна компанія» (далі - ТОВ «Одеська бутербродна компанія»), подану представником - адвокатом Лещенком А. В., про перегляд рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 січня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 23 березня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року за виключними обставинами у справі за позовом заступника прокурора Суворовського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Одеська бутербродна компанія», Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання протиправним і скасування свідоцтва про право власності.

2. Велика Палата Верховного Суду в цій справі постановою відмовила у задоволенні заяви ТОВ «Одеська бутербродна компанія» про перегляд судових рішень за виключними обставинами, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 січня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 березня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року - залишила без змін.

3. З цим результатом розгляду заяви ТОВ «Одеська бутербродна компанія» не погоджуємося, тому відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) викладаємо окрему думку з таких міркувань.

Історія справи

4. У травні 2014 року заступник прокурора Суворовського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Одеська бутербродна компанія», Виконавчого комітету Одеської міської ради, в якому просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 27 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , 1/2 частки кафе з літніми будиночками, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що складається в цілому з кафе з літніми будиночками (шість штук), загальною площею 278,4 кв. м;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 27 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 1/2 частки кафе з літніми будиночками, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що складається в цілому з кафе з літніми будиночками (шість штук), загальною площею 278,4 кв. м;

- визнати протиправним та скасувати свідоцтво про право власності від 27 червня 2012 року, серії НОМЕР_1 , видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради ТОВ «Одеська бутербродна компанія» на нежитлові приміщення - кафе загальною площею 278,4 кв. м з літніми будиночками (шість штук), загальною площею 137,4 кв. м., розташованими на території гідропарку «Лузанівка» за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці загальною площею 0,027 га.

5. Прокурор обґрунтував пред`явлений позов тим, що під час перевірки додержання вимог природоохоронного, земельного та містобудівного законодавства при розміщенні та експлуатації об`єктів, розташованих на узбережжі Чорного моря, прокуратура встановила, що на території парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва імені Котовського ТОВ «Одеська бутербродна компанія» використовує у комерційних цілях земельну ділянку площею 0,027 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для розміщення кафе площею 278,4 кв. м та шести літніх будиночків загальною площею 137,4 кв. м, разом - 415,8 кв. м.

6. Зазначив, що право власності на спірне нежитлове приміщення кафе з літніми будиночками продавець ОСОБА_1 зареєстрував за собою на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2011 року

у справі № 2-4240/11, яке надалі скасував Апеляційний суд Одеської області рішенням від 15 червня 2012 року.

7. Спірне нерухоме майно побудоване на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, тому право власності на цей об`єкт, який є самочинним будівництвом, не могло виникнути, а отже, це майно не могло бути предметом продажу і передаватися до статутного фонду ТОВ «Одеська бутербродна компанія» як об`єкт цивільних прав. Крім рішення апеляційного суду у справі № 2-4240/11 факт самочинного будівництва підтверджений постановами Одеського апеляційного господарського суду від 30 січня 2007 року у справі № 30-25/271-05-9048, від 22 січня 2008 року у справі № 9/447-05-12024 (останнім рішенням суд зобов`язав забудовницю знести самочинно збудований об`єкт).

8. Прокурор вважав, що скасування рішення суду, на підставі якого зареєстроване право власності на спірний об`єкт, є підставою для визнання недійсними подальших угод щодо відчуження такого майна. До того ж, у свідоцтві від 27 червня 2012 року, серії НОМЕР_1 , про право власності ТОВ «Одеська бутербродна компанія» на це майно немає інформації про рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради та його дату, що є підставою для скасування такого свідоцтва.

9. Земельна ділянка, на якій влаштований спірний об`єкт самочинного будівництва, розташована на узбережжі Чорного моря та відноситься до земель природно-заповідного фонду, а її використання у комерційних цілях є недопустимим.

10. Рішенням від 21 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 березня 2015 року,Суворовський районний суд м. Одеси позов заступника прокурора Суворовського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради задовольнив.

Суд визнав недійсним договір купівлі-продажу від 27 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , 1/2 частки кафе з літніми будиночками (шість штук), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 278,4 кв. м.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу від 27 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 1/2 частки кафе з літніми будиночками (шість штук), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 278,4 кв. м.

Визнав протиправним та скасував свідоцтво про право власності від 27 червня 2012 року, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради ТОВ «Одеська бутербродна компанія», на нежитлові приміщення - кафе площею 278,4 кв. м з літніми будиночками (шість штук), загальною площею 137,4 кв. м, що розташовані на території гідропарку «Лузанівка» за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці загальною площею 0,027 га.

11. Суд навів такі мотиви ухваленого рішення. Самовільно зайнята земельна ділянка, на якій розташоване спірне нерухоме майно, належить до комунальної власності територіальної громади міста Одеси, власником та розпорядником якої є Одеська міська рада, яка не надавала дозволу на будівництво спірного об`єкта та не виділяла у користування та володіння цю земельну ділянку.

12. Суд зауважив, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом так само, як і право власності інших суб`єктів.

13. Пославшись на статтю 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за змістом якої акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає вимогам закону і порушує право власника, визнає суд незаконним і скасовує, суд першої інстанції виснував про безпідставність видання Виконавчим комітетом Одеської міської ради свідоцтва про право власності від 27 червня 2012 року, серії НОМЕР_1 , на нежитлові приміщення кафе площею 278,4 кв. м з літніми будиночками (шість штук) загальною площею 137,4 кв. м, та про встановлення підстав для визнання протиправним і скасування такого документа.

14. Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, наголосив на тому, що підставою користування земельною ділянкою є право власності, право постійного користування або право оренди на зазначену земельну ділянку. Оскільки такого права у відповідачів немає, як і немає дозволу на будівництво спірного об`єкта, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про неодмінність захисту права територіальної громади порушеного в результаті ведення самочинного будівництва.

15. Ухвалою від 20 квітня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ТОВ «Одеська бутербродна компанія» у відкритті касаційного провадження у справі за їх касаційною скаргою на рішення судів попередніх інстанцій.

16. Суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження з огляду на те, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновків про незаконність та неправильність оскаржених судових рішень. Касаційна скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не викликають потреби у перевірці матеріалів справи.

17. ТОВ «Одеська бутербродна компанія» звернулося до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) зі скаргою за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв`язку з незаконністю і непропорційністю позбавлення майна, якого воно зазнало. Товариство також скаржилося на підставі статті 6 Конвенції на те, що рішення національних судів у провадженні про визнання договорів купівлі-продажу спірного майна були недостатньо обґрунтованими.

18. ЄСПЛ 12 грудня 2024 року ухвалив рішення у справі «ТОВ «Одеська бутербродна компанія» проти України» (далі - Рішення), яким встановив порушення Державою Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

19. ЄСПЛ врахував факт порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції і стягнув на користь компанії-заявника 3 000,00 євро на відшкодування моральної шкоди та 400,00 євро компенсації судових витрат.

20. У рішенні ЄСПЛ зауважив, що спірне нерухоме майно було побудоване на комунальній земельній ділянці, яка ніколи не відводилася для цієї мети органами місцевого самоврядування, а тому національний суд визнав таку забудову самочинною і постановив рішення про її знесення. Головне занепокоєння органів державної влади в цьому провадженні полягало в тому, щоб повернути земельну ділянку у володіння міської ради та у стан, в якому вона була до початку будівельних робіт, а не витребувати будь-які будівлі у підприємства-заявника. До того ж, провадження призвело до того, що підприємство-заявник втратило зареєстроване право власності на об`єкт нерухомості, побудований на цій земельній ділянці.

21. ЄСПЛ зазначив, що:

- ніщо в матеріалах справи не дозволяє припустити, що підприємство-заявник або, якщо на те пішло, її засновники та учасники пан і пані Є., - порушили закон або брали участь у будь-яких шахрайських діях;

- пан і пані Є. придбали кафе у пана М., право власності якого було належно зареєстроване органами державної влади на підставі чинного на той момент рішення суду;

- процедура, яка призвела до визнання права власності пана М. на кафе, є незвичною, однак цим не можна дорікнути підприємству-заявнику;

- право власності підприємства-заявника на кафе також було належно зареєстроване органами державної влади, і воно володіло кафе без жодних перешкод щонайменше два роки. Тому відповідне кафе було «майном» підприємства-заявника;

- потреба у виправленні старої «помилки» не повинна непропорційно втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб.

22. З урахуванням наведеного, не відкинувши, що втручання держави у право підприємства-заявника передбачене законодавством і переслідувало законну мету, яка відповідала суспільному інтересу, ЄСПЛ констатував недотримання принципу пропорційності, з таких причин:

- у контексті скасування помилково наданого права власності принцип належного урядування може не лише покладати на органи державної влади обов`язок діяти невідкладно при виправленні своєї помилки, але й може також вимагати виплати колишньому добросовісному власнику належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування;

- суд врахував, що ще у 2007 році органи державної влади намагалися виправити ситуацію з будівництвом кафе і навіть домоглися рішення суду про його знесення у січні 2008 року. Однак знесення так і не відбулося, а Уряд не надав жодного пояснення у зв`язку з цим. Це первинне упущення дозволило кафе існувати далі та призвело до подальшого розвитку подій. Навіть після того, як право власності підприємства-заявника на кафе було визнано недійсним і було знову видано наказ про знесення кафе у 2016 році, жодних дій для виконання цього рішення не було вжито, а виконавче провадження досі триває, хоча минуло вісім років. Причину невиконання протягом такого тривалого періоду Уряд не пояснив. Суд вважає це ознакою тривалого терпимого ставлення органів державної влади до існуючої ситуації або щонайменше небажання остаточно розв`язати її. Водночас, оскільки рішення національних судів є остаточними та підлягають виконанню, вони можуть бути виконані в будь-який момент, що викликає стан постійної невизначеності у підприємства-заявника;

- з липня 2011 року до березня 2012 року кафе тричі змінювало власників, але жодного разу органи державної влади під час реєстрації прав власності не виявили жодних порушень щодо статусу майна чи не запобігли вчиненню правочинів стосовно нього, хоча їм мало бути відомо щонайпізніше з 2008 року, що це майно було самочинною забудовою;

- уряд не надав детального пояснення алгоритму реалізації права підприємства-заявника на підставі положень національного законодавства на відшкодування шкоди.

Постанова Великої Палати Верховного Суду

23. Постановою від 08 жовтня 2025 року Велика Палата Верховного Суду відмовила у задоволенні заяви ТОВ «Одеська бутербродна компанія» про перегляд судових рішень за виключними обставинами, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 січня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 березня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року - залишила без змін.

24. Постанова мотивована тим, що перегляд судових рішень, ухвалених у цій справі, не призведе до відновлення права ТОВ «Одеська бутербродна компанія», оскільки об`єкт, яким володіло Товариство, є самочинно збудованим і право власності на нього не набувається, а територіальна громада міста Одеси як законний володілець земельної ділянки, на якій розташований об`єкт самочинного будівництва, не може бути позбавлена права на усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном.

Припинення права володіння майном, що виникло через неефективність роботи державних органів та існувало певний період часу до усунення відповідної помилки, є втручанням у право особи, яка мала законні очікування на володіння своїм майном, а непропорційність такого втручання є підставою для відповідальності держави за свої дії / бездіяльність. Проте згадана відповідальність не є формальною, поновлення порушених прав має бути ефективним.

25. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлення ЄСПЛ порушення Конвенції саме по собі не є автоматичною і безумовною підставою для перегляду судових рішень національних судів.

26. У резолютивній частині Рішення ЄСПЛ постановив відкласти розгляд питання щодо справедливої сатисфакції та закликав уряд і підприємство-заявника упродовж трьох місяців з дати повідомлення про це рішення надати свої письмові зауваження із цього питання та, зокрема, повідомити ЄСПЛ про будь-яку угоду, якої вони можуть досягти.

27. З огляду на це та висновки, зроблені в Рішенні, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що ЄСПЛ не закликав до перегляду судових рішень національних судів, а навпаки, врахувавши обставини справи та те, що ці рішення є остаточними та підлягають виконанню, а отже, можуть бути реалізовані в будь-який момент, що викликає стан постійної невизначеності підприємства-заявника (пункт 29 Рішення), запропонував розглянути можливість укласти угоду між урядом та підприємством-заявником.

28. Також Велика Палата Верховного Суду врахувала особливий статус землі -земля водного фонду, на якій розміщений спірний об`єкт нерухомості та яка має природоохоронне значення та не може використовуватися не за цільовим призначенням.

29. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законний власник, яким є територіальна громада міста Одеси, може вимагати усунення порушення свого права незалежно від дійсності правочину за яким відчужено самочинно збудоване на цій землі нерухоме майно.

30. Велика Палата Верховного Суду констатувала, що ЄСПЛ чітко визначає та визнає превалювання загального інтересу щодо збереження навколишнього середовища, зокрема прибережних смуг, над інтересом приватним, захист якого є не менш важливим, однак є більш варіативним і гнучким у способах його забезпечення. Така варіативність може полягати, зокрема, в застосуванні механізму індивідуальної компенсації особі, у право якої відбулося втручання, що неможливо у ситуації із загальним (суспільним) інтересом, через необхідність захисту якого власне й відбулося втручання в інтерес приватний.

Мотиви окремої думки

31. Автори окремої думки не погоджуються як з мотивами ухваленого судового рішення, так і з результатом вирішення заяви, з огляду на таке.

32. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій виснували, що земельна ділянка, на якій розташоване кафе з літніми будиночками є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, власником та розпорядником якої є Одеська міська рада, дозволу на будівництво спірного об`єкта, як і дозволу про виділення земельної ділянки під самочинно збудоване приміщення, ними не надавалось, а тому свідоцтво про право власності від 27 червня 2012 року було видано безпідставно, воно суперечить закону та порушує права власника земельної ділянки - Одеської міської ради.

33. У результаті судового розгляду цієї справи право власності товариства - заявника було припинено рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21 січня 2015 року, яке було залишене без змін Апеляційним судом Одеської області ухвалою від 23 березня 2015 року, а ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження.

34. Отже, наслідком визнання оспорюваних у цій справі правочинів недійсними є припинення права власності ТОВ «Одеська бутербродна компанія» на спірне майно.

35. Суть встановленого ЄСПЛ порушення у цій справі зводиться до того, що відбулося втручання в право власності заявника внаслідок ухвалення судового рішення про позбавлення права власності. Це рішення є чинним на момент перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

36. Одним із заходів індивідуального характеру є повторний розгляд справи, включаючи відновлення провадження у ній. Тут потрібно враховувати Рекомендацію № R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» (далі - Рекомендація № R(2000)2). Відповідно до цієї Рекомендації повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, варто застосовувати, особливо тоді:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

37. Відповідно до Рекомендації № R(2000)2, зобов`язання держав-учасниць виконувати остаточні рішення ЄСПЛ за певних обставин включають вжиття інших заходів, окрім справедливої сатисфакції, яку присуджує Суд, згідно зі статтею 41 Конвенції, та/або загальних заходів, якими потерпілій стороні забезпечується, наскільки це можливо, відновлення попереднього правового становища, яке ця сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

38. Відповідно заходи індивідуального характеру, які мають бути вжиті на виконання цього рішення, мають враховувати конкретну суть встановленого ЄСПЛ порушення.

39. У своєму рішенні ЄСПЛ зазначив, що у цій справі, навіть припустивши, що оскаржуване втручання було передбачене законодавством і переслідувало мету, яка відповідала суспільному інтересу, воно в будь-якому випадку не відповідало вимозі пропорційності. Суд наголосив, що навіть після того, як право власності підприємства-заявника на кафе було визнано недійсним і було знову видано наказ про знесення кафе у 2016 році, жодних дій для виконання цього рішення вжито не було, а виконавче провадження досі триває, хоча минуло вісім років. Більш того, з липня 2011 року до березня 2012 року кафе тричі змінювало власників, але жодного разу органи державної влади під час реєстрації прав власності не виявили жодних порушень щодо статусу майна чи не запобігли вчиненню правочинів стосовно нього, хоча їм мало бути відомо щонайпізніше з 2008 року, що це майно було самочинною забудовою. Суд вважав, що це є ознакою тривалого терпимого ставлення органів державної влади до існуючої ситуації або щонайменше небажання остаточно розв`язати її.

40. У статті 1 Першого протоколу до Конвенції визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

41. У контексті вибуття майна з власності ТОВ «Одеська бутербродна компанія» зауважуємо, що критерії оцінки правомірності втручання держави у право власності закріплені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції та утворюють «трискладовий тест», за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.

42. Такими критеріям, які мають оцінюватися у сукупності, є: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря).

43. Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.

44. За змістом другого речення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб`єктів власності і позбавити їх майна, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

45. Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

46. Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

47. У справі, яка переглядалася Великою Палатою Верховного Суду, ЄСПЛ Рішенням від 12 грудня 2024 року у справі «ТОВ «Одеська бутербродна компанія» проти України» визнав прийнятною скаргу підприємства-заявника та встановив порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції (захист власності) через втручання в майнові права підприємства-заявника.

48. ЄСПЛ, зокрема, акцентував, що підприємство-заявник скаржилося на визнання недійсним права власності на відповідне кафе, й не висувало жодних вимог щодо земельної ділянки, на якому воно розташоване (пункт 22 Рішення).

49. Відповідно втручання у право власності ТОВ «Одеська бутербродна компанія» відбулося в результаті ухвалення судами рішень про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27 грудня 2011 року та визнання протиправним і скасування свідоцтва про право власності від 27 червня 2012 року.

50. Велика Палата Верховного Суду проаналізувала інші судові справи, зокрема № 916/4741/15, та вказала, що суди визначили спірний об`єкт нерухомості як самочинне будівництво, та на підставі цього у пункті 91 постанови зробила висновок, що перегляд судових рішень, ухвалених у цій справі, не призведе до відновлення права ТОВ «Одеська бутербродна компанія», оскільки об`єкт яким володіло Товариство є самочинно збудованим і право власності на нього не набувається, а територіальна громада міста Одеси як законний володілець земельної ділянки, на якій розташований об`єкт самочинного будівництва, не може бути позбавлена права на усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном.

51. Із цим висновком не погоджуємося та вважаємо за неодмінне зазначити таке. ЄСПЛ розглянув доводи Уряду, відповідно до яких кафе було побудоване на комунальній земельній ділянці, яка ніколи не відводилася для цієї мети органами місцевого самоврядування. З урахуванням цього, спірний об`єкт нерухомості був визнаний самочинною забудовою, у зв`язку з чим було видано наказ про його знесення з метою повернення земельної ділянки у володіння міської ради та приведення її до стану, в якому вона була до початку будівельних робіт, а не витребувати будь-які будівлі у підприємства-заявника.

52. На підставі зазначеного Уряд наголошував, що підприємство-заявник не володіло «майном» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки відповідне майно було придбано незаконно.

53. Однак ЄСПЛ у пункті 24 Рішення виснував, що ніщо в матеріалах справи не дозволяє припустити, що підприємство-заявник - або, якщо на те пішло, її засновники - порушили закон або брали участь у будь-яких шахрайських діях. Право власності підприємства-заявника на кафе було належно зареєстроване органами державної влади, і воно володіло кафе без жодних перешкод щонайменше два роки (з 2012 року, коли воно зареєструвало своє право власності, по 2014 рік, коли прокурор ініціював провадження щодо нього).

54. ЄСПЛ визнав, що спірне кафе було «майном» підприємства-заявника у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

55. Тобто ЄСПЛ сформулював ці висновки проаналізувавши доводи Уряду щодо незаконності спірного об`єкта нерухомості як самочинного будівництва.

56. Звертаємо увагу на пункт 25 Рішення, у якому ЄСПЛ вказав, що навіть припустивши, що оскаржуване втручання було передбачене законодавством і переслідувало мету, яка відповідала суспільному інтересу, воно в будь-якому випадку не відповідало вимозі пропорційності, з причин наведених далі.

57. ЄСПЛ повторив, як йдеться в пункті 26 Рішення, що потреба виправити стару «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб. У контексті скасування помилково наданого права власності принцип належного урядування може не лише покладати на органи державної влади обов`язок діяти невідкладно при виправленні своєї помилки, але й може також вимагати виплати колишньому добросовісному власнику належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування (див., наприклад, рішення у справі «МПП «Фортеця» проти України» [Комітет] (Fortetsya, MPP v. Ukraine) [Committee], заява № 68946/10, пункт 42, від 11 червня 2020 року, з подальшими посиланнями).

58. Для вирішення питання про захід індивідуального характеру, який належить застосувати у цій справі на виконання Рішення ЄСПЛ, важливим є те, що у цій справі виправлення «старої помилки» відбулося внаслідок ухвалення судових рішень про визнання недійсним права власності підприємства-заявника на будівлю кафе.

59. Велика Палата Верховного Суду в пункті 72 постанови виснувала, що ЄСПЛ не закликав до перегляду судових рішень національних судів, а навпаки, врахувавши обставини справи та те, що «оскільки рішення є остаточними та підлягають виконанню, а отже, можуть бути реалізовані в будь-який момент, що викликає стан постійної невизначеності підприємства-заявника» (пункт 29 Рішення), запропонував розглянути можливість укласти угоду між урядом та підприємством-заявником.

60. Не погоджуючись з цим, вважаємо, що враховуючи наведені вище стандарти Ради Європи щодо поновлення провадження на національному рівні після прийняття ЄСПЛ Рішення, усунення порушення Конвенції в цій справі та реалізація засади restitutio in integrum є неможливими власне без скасування судових рішень в цій справі, адже порушення продовжує існувати та становить загрозу існуванню майновим правам підприємства-заявника попри ухвалене ЄСПЛ Рішення у справі «ТОВ «Одеська бутербродна компанія» проти України».

61. Такий висновок цілком відповідає зобов`язанню держави виконувати остаточні рішення ЄСПЛ та підходам, які застосовує Велика Палата Верховного Суду при перегляді судових рішень за виключними обставинами, а саме: можливості застосування судом принципу відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum), вирішується у взаємозв`язку із принципом остаточності судового рішення, що набрало законної сили (res judicata), у кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи (подібні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у пунктах 40-55 постанови від 04 вересня 2024 року у справі № 22-23/321-05-10190).

62. У справі, що переглядалася Великою Палатою Верховного Суду, суди вирішили спір, який стосувався втручання у право власності ТОВ «Одеська бутербродна компанія» на спірне майно, проте жодна національна судова інстанція не аналізувала питання щодо пропорційності такого втручання у право підприємства на мирне володіння майном, що й призвело до встановлення ЄСПЛ порушень міжнародних зобов`язань під час вирішення цієї справи національними судами, а саме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

63. Характер установлених ЄСПЛ порушень, які лягли в основу його висновку про порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ставить під сумнів результат такого національного судового розгляду.

64. Саме наведені обставини є визначальними для ухвалення рішення у цій справі з урахуванням висновків ЄСПЛ, сформульованих у рішенні від 12 грудня 2024 року у справі «ТОВ «Одеська бутербродна компанія» проти України».

65. З огляду на наведене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду, з метою надання національними судами належної правової оцінки зазначених обставин з урахуванням висновків ЄСПЛ у цій справі, мала всі підстави для задоволення заяви ТОВ «Одеська бутербродна компанія», скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

66. З-поміж усього наведеного вище, саме ухвалення такого рішення Великою Палатою Верховного Суду відкрило б процесуальну можливість для сторін цього спору - підприємства-заявника і держави (у цій справі - Одеської міської ради, прокуратури), відповідно до пункту 40 Рішення ЄСПЛ, досягти домовленості та укласти угоду у цій справі.

Судді: О. В. Ступак

О. В. Кривенда

К. М. Пільков

С. О. Погрібний

І. В. Ткач

В. Ю. Уркевич

Джерело:ЄДРСР 131537590