ANTIRAID Posted October 31 Report Posted October 31 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 жовтня 2025 року м. Київ справа № 9901/57/21 провадження № 11-226заі25 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого Уркевича В. Ю., судді-доповідача Кривенди О. В., суддів Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Дашутіна І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Ступак О. В., Ткачука О. С., Шевцової Н. В., за участю: секретаря судового засідання Рожок В. В., представника позивача - Лещенка О. В., представника відповідача - Мовіле О. С., представників Офісу Генерального прокурора - Кудіної Т. А., Донського О. І., розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 9901/57/21 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Офісу Генерального прокурора, про визнання незаконним та нечинним Указу Президента України від 26 лютого 2021 року № 79/2021 «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України», за апеляційними скаргами Президента України та Офісу Генерального прокурора на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 травня 2025 року у справі № 9901/57/21 (судді Гончарова І. А., Бившева Л. І., Олендер І. Я., Ханова Р. Ф., Юрченко В. П.) та ВСТАНОВИЛА: 1. У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, в якому просив визнати незаконним та нечинним Указ Президента України від 26 лютого 2021 року № 79/2021 «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України» (далі - Указ № 79/2021). 2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він відсторонений Президентом України від посади на підставі частини третьої статті 154 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Проте, мовив далі позивач, таке відсторонення як захід забезпечення кримінального провадження не може бути застосоване до судді Конституційного Суду України (далі також - Конституційний Суд або Суд). 3. На думку ОСОБА_1 , частина третя статті 154 КПК України не передбачає правової процедури й порядку відсторонення судді Конституційного Суду України від посади, а тому оскаржуваний Указ не відповідає критерію законності. 4. Ішлося в позовній заяві і проте, що оскаржуваний Указ не відповідає пункту 3 Положення про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України, затвердженого Указом Президента України від 15 листопада 2006 року № 970/2006, яким не передбачено прийняття рішення у формі указу для відсторонення від посади судді Конституційного Суду України. 5. На переконання позивача, суддя Конституційного Суду України не входить до переліку осіб, на яких поширюються випадки можливого відсторонення Президентом України від виконання повноважень чи від посади відповідно до частини третьої статті 154 КПК України. 6. Звертав ОСОБА_1 увагу і на те, що оскаржуваним Указом, з огляду на клопотання про продовження строку досудового розслідування, відбулося продовження строку дії Указу Президента України від 29 грудня 2020 року № 607/2020 «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України», що також не передбачено законом. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 05 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив: визнав протиправним та скасував Указ № 79/2021. 8. Судове рішення вмотивовано тим, що конституційно-правовий статус інституту Президента України базується на правилах та нормах, які визначають статус глави держави у механізмі державного управління. Повноваження Президента України, порядок їх реалізації, взаємодії з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування нормативно встановлені. Зокрема, повноваження Президента України щодо формування складу Конституційного Суду України передбачено статтею 106 Конституції України, у пункті 22 частини першої якої вказано, що Президент України призначає на посади третину складу Конституційного Суду України. За висновком суду першої інстанції, реалізація повноважень Президента України стосовно формування складу Конституційного Суду України здійснюється виключно шляхом видання указів про призначення суддів Конституційного Суду України. Іншого способу реалізації Президентом України конституційних повноважень, пов'язаних із формуванням Конституційного Суду України, Основним Законом України не передбачено. Водночас, покликаючись на юридичні позиції, висловлені в рішеннях Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 5-р/2019, від 07 квітня 2004 року № 9-рп/2004, від 25 грудня 2003 року № 22-рп/2003, від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003 та інших, суд першої інстанції наголосив, що повноваження Президента України визначаються виключно Основним Законом України і не можуть бути розширені законом або іншим нормативно-правовим актом. 9. Суд першої інстанції виснував, що приписами статті 154 КПК України окремо передбачено лише вирішення Президентом України питання про відсторонення від посади осіб, що ним призначаються на ці посади, однак КПК України не визначено суб'єктів відсторонення від посад суддів Конституційного Суду України, які мають однаковий особливий конституційно-правовий статус з відповідними гарантіями його забезпечення, - ані Президента України, ані Верховну Раду України, ані з'їзд суддів України. 10. Оскільки порядок вирішення Президентом України питання про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України не встановлений, то, за висновком суду першої інстанції, норма частини третьої статті 154 КПК України не може бути застосована як підстава для відсторонення судді Конституційного Суду України. Відсутність як у Конституції України, так і в Законі України 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII) повноважень Президента України щодо відсторонення від посади судді Конституційного Суду України, на переконання суду першої інстанції, не є дефектом закону, а є волевиявленням законодавця, що безпосередньо встановив спеціальні гарантії незалежності та недоторканності судді Конституційного Суду України. 11. На спростування доводів відповідача про те, що станом на час розгляду справи Указ № 79/2021 є таким, що вичерпав свою дію та не спричиняє для позивача будь-яких обмежень, суд першої інстанції послався на висновки Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата), викладені в постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 9901/43/21 (справа щодо оскарження ОСОБА_1 Указу Президента України від 29 грудня 2020 року № 607/2020 «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України»), де вона зазначила, що законодавцем право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень не поставлено у пряму залежність як від продовження дії оскаржуваного акта, так і від перебування особи на публічній службі станом на час звернення особи з позовом про захист права, яке вона вважає порушеним, та ухвалення судового рішення у справі. 12. Цей суд також зауважив, що станом на час звернення ОСОБА_1 з позовом до Верховного Суду 04 березня 2021 року ще тривав застосований до нього Указом № 79/2021 обмежувальний захід (до 25 березня 2021 року) і строк його повноважень на посаді судді Конституційного Суду України не закінчився, що не заперечують сторони. 13. Суд першої інстанції дійшов висновку, що Указ № 79/2021 не відповідає визначеним Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень як прийнятий не на підставі закону, поза визначеними статтею 106 Конституції України повноваженнями Президента України, що є підставою для визнання його протиправним та скасування. Короткий зміст та обґрунтування заявлених в апеляційних скаргах вимог 14. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представники Президента України та Офісу Генерального прокурора подали апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції. 15. Представник Президента України, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального права, неповне з'ясування обставин у справі та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог. 16. На обґрунтування апеляційної скарги представник Президента України зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінку доводам відповідача щодо відсутності порушеного права, за захистом якого звернувся позивач до адміністративного суду, оскільки станом на час розгляду справи в суді першої інстанції оскаржуваний Указ вже був таким, що вичерпав свою дію та не спричиняв для позивача будь-яких обмежень, а сам позивач вже не міг бути суддею Конституційного Суду України в силу приписів статті 16 Закону № 2136-VIII з огляду на його призначення на цю посаду Указом Президента України від 14 травня 2013 року № 256/2013. На підставі викладеного представник Президента України переконує, що на момент прийняття судом рішення у цій справі обставини, якими обумовлено звернення позивача до суду, є усунутими, тобто фактично відсутній публічно-правовий спір між сторонами. 17. Представник відповідача також звертає увагу на те, що ОСОБА_1 , незважаючи на Указ № 79/2021, виконував свої службові обов'язки дистанційно, призначався суддею-доповідачем на розгляд конституційних скарг та отримував суддівську винагороду. Отже, позивач, на думку скаржника, так і не зазначив, за захистом якого суб'єктивного порушеного права він звернувся до адміністративного суду. 18. Скаржник уважає помилковими висновки суду першої інстанції про відсутність у Президента України повноважень щодо відсторонення від посади судді Конституційного Суду України, оскільки законодавцем свідомо, на переконання представника відповідача, не визначено обмеження чи застереження щодо неможливості відсторонення від посади судді Конституційного Суду України. На суддю Конституційного Суду України в силу приписів норми частини другої статті 19 Конституції України поширюються загальні норми законодавства, які регулюють відносини щодо сплати податків, військового обов'язку, можливості відсторонення від посади тощо. Разом із цим скаржник наполягає, що встановлені у законодавчих актах гарантії незалежності судді Конституційного Суду України є вичерпними, не підлягають розширеному тлумаченню, до них не застосовується аналогія права чи аналогія закону. Водночас у законодавстві відсутня норма, яка б визначала таку гарантію незалежності як неможливість відсторонити від посади суддю Конституційного Суду України. 19. Представник відповідача також зазначає про неврахування судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення висновків, викладених Конституційним Судом України в ухвалі від 08 травня 1997 року № 11-з у справі № 018/6-97, стосовно того, що за Президентом України закріплено широкі повноваження як у вирішенні загальнодержавних проблем, котрі вимагають поєднання політичних, економічних, соціальних та інших аспектів функціонування держави, так, рівнозначно, і у розгляді локальних питань, що стосуються захисту справедливості, прав, свобод та інтересів окремої людини в разі їх порушення будь-ким, в тому числі і державою. Для реалізації цих функцій Президент приймає рішення, які мають силу законодавчих актів, а в разі необхідності - безпосередньо втручається в критичну ситуацію з метою усунення будь-якої загрози для держави та її громадян. 20. Насамкінець представник відповідача наполягає, що при надходженні обґрунтованого клопотання прокурора про відсторонення особи, діяльність якої впливає на нормальне функціонування держави, за відсутності встановленої законодавством заборони відсторонювати суддю Конституційного Суду України Президент України має право прийняти рішення про відсторонення такого судді за умови, що призначення на займану посаду також здійснювалося главою держави. 21. Представник Офісу Генерального прокурора в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог. 22. Не погоджуючись із висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо відсутності у Президента України повноважень щодо відсторонення від посади судді Конституційного Суду України та спеціального порядку вирішення главою держави цього питання, а також з трактуванням цим судом положень частини третьої статті 154 КПК України, твердить про те, що порядок відсторонення судді Конституційного Суду України визначено нормами КПК України, зокрема, деталізовано у наведеній нормі (частині третій статті 154 цього Кодексу), що кореспондується із частиною першою статті 102, статтею 106 Конституції України. Таким чином, Указ № 79/2021 видано на підставі клопотання уповноваженої особи - Генерального прокурора, з урахуванням фактичних обставин, встановлених досудовим розслідуванням, та підстав, визначених КПК України, у межах повноважень, передбачених частиною третьою статті 154 цього Кодексу. 23. Мовить і про те, що, керуючись наведеним нормами, а також висновками Конституційного Суду України, викладеними в ухвалі від 08 травня 1997 року № 11?з у справі № 018/6-97, Офіс Генерального прокурора та Президент України мали легітимну мету щодо втручання у здійснення права на повагу до приватного життя ОСОБА_1 шляхом відсторонення його від посади судді Конституційного Суду України. 24. Вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводи Офісу Генерального прокурора про неподібність правовідносин, що є предметом спору у справах № 9901/57/21 та № 9901/43/21. На підтвердження цього зазначає, що Указ Президента України від 29 грудня 2020 року № 607/2020 «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України» та Указ № 79/2021 видано за різних фактичних обставин. Зокрема, по-перше, Офіс Генерального прокурора не був учасником справи № 9901/43/21; по-друге, у клопотанні Генерального прокурора про відсторонення ОСОБА_1 від посади судді Конституційного Суду України від 24 лютого 2021 року, на підставі якого видано Указ № 79/2021, на відміну від клопотання Генерального прокурора від 28 грудня 2020 року, на підставі якого видано Указ Президента України від 29 грудня 2020 року № 607/2020, наведено фактичні обставини незаконного перешкоджання позивачем кримінальному провадженню з використанням посади судді Конституційного Суду України, а також до клопотання долучено докази на підтвердження таких обставин. Відповідні обставини не були предметом розгляду у справі № 9901/43/21 з точки зору оцінки кримінально-процесуальних відносин, що склалися між прокурором та Президентом України в розрізі положень частини третьої статті 154 КПК України, і висновок про застосування норм права з цього приводу в постанові Великої Палати від 19 жовтня 2023 року не надавався. 25. Зазначає, що суд першої інстанції, посилаючись на висновки Великої Палати у справі № 9901/43/21 про відсутність дефекту закону щодо Закону № 2136-VIII, не врахував, що такого самого висновку відносно положень частини третьої статті 154 КПК України суд не доходив. На думку скаржника, пріоритетними у кримінальному провадженні є саме норми КПК України, що імперативно встановлено цим Кодексом. Оскільки спірний Указ видано відповідно до норм кримінального процесуального законодавства за результатом розгляду Президентом України клопотання прокурора в межах застосованої у кримінальному провадженні процедури про застосування заходу забезпечення кримінального провадження, оцінка його правомірності могла бути надана виключно за результатами оцінки законності цієї процедури в цілому, за правилами кримінального судочинства. 26. Щодо висновку суду першої інстанції про преюдиційність правових висновків, висловлених у справі № 9901/43/21, стосовно справи № 9901/57/21 апелянт зазначає, що за змістом частини четвертої статті 78 КАС України преюдиційного значення набувають лише встановлені судовим рішенням факти, а не правові висновки суду та/або результат розгляду конкретної справи. На підтвердження цього покликається на висновки Великої Палати у постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постановах від 18 січня 2023 року у справі № 826/10888/18 та від 17 листопада 2021 року у справі № 806/3572/17. Рух апеляційних скарг 27. Велика Палата ухвалами від 19 червня та 10 липня 2025 року відкрила провадження за апеляційними скаргами Президента України та Офісу Генерального прокурорана рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 травня 2025 року, а ухвалою від 27 серпня 2025 року призначила справу до розгляду в судовому засіданні на 02 жовтня 2025 року. Обставини справи, установлені судом першої інстанції 28. Указом Президента України від 14 травня 2013 року № 256/2013 ОСОБА_1 призначено суддею Конституційного Суду України, а 17 вересня 2019 року на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України його обрано головою Конституційного Суду України. 29. Указом Президента України від 29 грудня 2020 року № 607/2020 «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України» відповідно до частини третьої статті 154 КПК України відсторонено ОСОБА_1 від посади судді Конституційного Суду України строком на два місяці. 30. Указом № 79/2021 ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 154 КПК України відсторонено від посади судді Конституційного Суду України з 28 лютого 2021 року строком на один місяць. 31. Вважаючи Указ № 79/2021 протиправним, позивач звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з цим адміністративним позовом. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи 32. Заслухавши суддю-доповідача, позицію учасників справи, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, Велика Палата дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. 33. Відповідаючи на порушені в апеляційних скаргах питання, насамперед потрібно відреагувати на доводи представника Президента України щодо відсутності порушеного права позивача та публічно-правового спору між сторонами у цій справі. 34. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. 35. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. 36. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. 37. Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 38. Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. 39. Велика Палата зазначає, що гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. 40. Водночас за правилами частин першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. 41. Так, пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. 42. У цій справі ОСОБА_1 оскаржує Указ Президента України про відсторонення його від посади судді Конституційного Суду України, покликаючись на відсутність, на думку позивача, у Президента України повноважень ухвалювати рішення про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України, та акцентує увагу на тому, що цим актом порушено його право на проходження публічної служби, а отже і гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право на повагу до його «приватного життя» в аспекті обмеження доступу до обраної професії. 43. Велика Палата звертає увагу на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції повинно тлумачитись у світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін. 44. У цьому контексті слід наголосити, що статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року, закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. 45. Пунктом 1 статті 8 Конвенції гарантовано, що кожен має право, зокрема, на повагу до свого приватного життя. 46. Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) поняття «приватне життя» не виключає відносини професійного або ділового характеру, оскільки саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з навколишнім світом (див. mutatis mutandis рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Німіц проти Німеччини» (Niemietz v. Germany, заява № 13710/88, § 29). 47. На думку ЄСПЛ, приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (див. mutatis mutandis рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), заява № 21794/93, § 25). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (див. mutatis mutandis рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви № 55480/00 та № 59330/00, § 47). 48. У рішенні від 12 січня 2023 року у справі «Овчаренко та Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15) ЄСПЛ повторив, що трудові спори per se не виключаються зі сфери «приватного життя» у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які можуть вплинути такі спори внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або застосування інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входить (і) «внутрішнє коло» заявника, (іі) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (ііі) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов'язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку ЄСПЛ застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку ЄСПЛ застосовує підхід, заснований на наслідках) (див. рішення від 25 вересня 2018 року у справі «Денісов проти України» [ВП] (Denisov v. Ukraine) [GC], заява № 76639/11, пункт 115,). Під час застосування підходу, заснованого на наслідках, ЄСПЛ визнає застосовність статті 8 Конвенції лише за умови, якщо ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на приватне життя заявника (там само, пункт 116). 49. Установлені обставини справи дають підстави сприймати оскаржуваний Указ № 79/2021 як акт індивідуальної дії, який безпосередньо зачіпає права та інтереси позивача з приводу проходження ним публічної служби. Видання оскаржуваного акта було наслідком діяльності суб'єкта владних повноважень у сфері публічно-правової діяльності, яку не схвалює й оскаржує позивач як особа, проти якої було спрямоване видання цього акта, на предмет його незаконності. Разом з тим необхідно враховувати, що застосоване до позивача обмеження [відсторонення від посади судді Конституційного Суду України строком на один місяць] у контексті практики ЄСПЛ становило втручання у захищене статтею 8 Конвенції право позивача на повагу до приватного життя в аспекті обмеження доступу до обраної професії. 50. Велика Палата зазначає, що законодавцем у наведених нормах право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень не поставлено у пряму залежність як від продовження дії оскаржуваного акта, так і від перебування особи на публічній службі станом на час звернення особи з позовом про захист права, яке вона вважає порушеним, та ухвалення судового рішення у справі. 51. Разом з тим варто зауважити, що станом на час звернення ОСОБА_1 з позовною заявою у цій справі ще тривав застосований до нього оспорюваним Указом № 79/2021 обмежувальний захід [до 28 березня 2021 року] і строк його повноважень на посаді судді Конституційного Суду України не закінчився, що не заперечується сторонами. 52. Звідси можна виснувати про наявність підстав для вирішення адміністративним судом питання правомірності оскаржуваного Указу № 79/2021, а отже, доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність порушеного права, за захистом якого звернувся позивач, є необґрунтованими. 53. Вирішуючи питання про наявність у Президента України повноважень щодо відсторонення від посади судді Конституційного Суду України та видання оспорюваного Указу № 79/2021, Велика Палата виходить з таких міркувань. 54. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 😎 пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 55. Зазначені критерії хоч і адресовані суду, але одночасно є й вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення та вчиняє дії. 56. Частина друга статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 57. Указана норма Основного Закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. 58. Вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. 59. «У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. 60. «У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби. 61. У пункті 2 статті 8 Конвенції зазначено, що органи державної влади не можуть втручатись у здійснення права на доступ до професії як складової права на повагу до приватного життя, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. 62. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ вислів «згідно із законом» у пункті 2 статті 8 Конвенції вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який ідеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права. Отже, ця фраза передбачає inter alia, що формулювання національного законодавства повинне бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права. Крім того, законодавство повинне забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. mutatis mutandis рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), заява № 21722/11). 63. Згідно зі статтею 102 Конституції України Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Президент України є гарантом реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору. 64. Позаяк Президент України є органом державної влади [в одній особі], то це може означати, що глава держави зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені те тільки Конституцією, але й законами України. 65. У рішеннях від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003 (справа про гарантії діяльності народного депутата України), від 02 жовтня 2008 року № 19-рп/2008 (справа про конституційність окремих положень щодо фінансових послуг та державного регулювання ринків фінансових послуг) та інших Конституційний Суд України зазначав, що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України. 66. Права Президента України, його свобода розсуду та можливість діяти певним чином встановлені у статті 106 Конституції України, з пункту 31 частини першої якої можна зрозуміти, що Президент України здійснює інші повноваження, визначені Основним Законом України (реалізація яких вимагатиме уточнення та конкретизації їхнього змісту на рівні положень законів України). 67. Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою у постанові від 2 березня 2023 року у справі № 9901/61/20, предметом спору у якій був Указ Президента України від 11 вересня 2019 року № 680/2019 «Про скасування деяких указів Президента України». Цим указом, зокрема, було скасовано Указ Президента України від 19 травня 2019 року № 298 про присвоєння позивачу дипломатичного рангу Надзвичайного і Повноважного Посла. 68. За змістом частини третьої статті 106 Основного Закону України Президент України на основі та на виконання (знову-таки) як Конституції, так і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. 69. Так, у пункті 22 частини першої визначено повноваження Президента України щодо формування складу Конституційного Суду України та вказано, що Президент України призначає на посади третину складу Конституційного Суду України. Зазначена норма кореспондується з нормами статті 148 Конституції України та частини другої статті 9 Закону № 2136-VIII. 70. Проте Законом № 2136-VIIIвстановлено лише повноваження Президента України щодо призначення шести суддів зі складу Конституційного Суду України та порядок відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України Інших повноважень Президента України, зокрема й щодо відсторонення судді Конституційного Суду від посади, цим Законом не передбачено. 71. У пункті 3.5 Рішення від 13 червня 2019 року № 5-р/2019 Конституційний Суд України наголосив, що він неодноразово вказував у своїх рішеннях, що повноваження Президента України визначаються виключно Основним Законом України і не можуть бути розширені законом або іншим нормативно-правовим актом. Так, у Рішенні від 07 квітня 2004 року № 9-рп/2004 зазначено, що повноваження Президента України, як і повноваження Верховної Ради України, визначаються Конституцією України; у Рішенні від 25 грудня 2003 року № 22?рп/2003 - що повноваження Президента України закріплені лише на конституційному рівні; у Рішенні від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003 - що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України, а це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження (права та обов'язки). Цієї юридичної позиції Конституційний Суд України дотримувався в багатьох інших своїх рішеннях, зокрема від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007, від 08 липня 2008 року № 14-рп/2008, від 02 жовтня 2008 року № 19?рп/2008, від 08 жовтня 2008 року № 21-рп/2008, від 07 липня 2009 року № 17?рп/2009; від 15 вересня 2009 року № 21-рп/2009, від 17 грудня 2009 року № 32-рп/2009, від 10 червня 2010 року № 16-рп/2010. 72. Водночас відсторонення від посади є інститутом кримінального судочинства, що закріплений у системі заходів забезпечення кримінального провадження та регламентується главою 14 КПК України. 73. Стаття 154 КПК України визначає загальні положення про відсторонення від посади. В ній зазначається, що відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину (частина перша цієї статті). 74. За змістом частини третьої статті 154 КПК України питання відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується Президентом України на підставі клопотання прокурора в порядку, встановленому законодавством. 75. Разом з тим Конституція України та Закон № 2136-VIII не містять положень, відповідно до яких Президент України уповноважений ухвалювати рішення, пов'язані з проходженням особами публічної служби на посаді судді Конституційного Суду України, зокрема і рішення про тимчасове відсторонення судді Конституційного Суду України від посади. 76. У контексті обставин цієї справи насамперед необхідно ураховувати особливий конституційно-правовий статус позивача як судді Конституційного Суду України. 77. Так, статтею 1 Закону № 2136-VIII визначено статус Конституційного Суду України, відповідно до якого Конституційний Суд є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України. 78. Відповідно до статті 9 Закону № 2136-VIII, яка кореспондує частинам першій та другій статті 148 Конституції України, склад Суду становить 18 суддів Конституційного Суду. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду. 79. Засади діяльності Суду визначені статтею 2 цього Закону, за змістом якої Конституційний Суд здійснює свою діяльність на засадах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, відкритості, повного і всебічного розгляду справ, обґрунтованості та обов'язковості ухвалених ним рішень і висновків. 80. За приписами статті 18 Закону № 2136-VIII статус судді Конституційного Суду України визначають Конституція України та цей Закон. Особа набуває статусу судді Конституційного Суду з дня, що є наступним за днем призначення на посаду. Повноваження судді Конституційного Суду та гарантії його діяльності не можуть бути обмежені при введенні воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях. 81. Статтею 149 Конституції України передбачено, що незалежність і недоторканність судді Конституційного Суду України гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю Конституційного Суду України у будь-який спосіб забороняється. Без згоди Конституційного Суду України суддю Конституційного Суду України не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Суддю Конституційного Суду України не може бути притягнуто до відповідальності за голосування у зв'язку з ухваленням Судом рішень та надання ним висновків, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. 82. Цій нормі Основного Закону кореспондує стаття 24 Закону № 2136-VIII, у якій законодавцем конкретизовано, зокрема, що суддю не може бути притягнуто до відповідальності за голосування у зв'язку з ухваленням Судом рішень та надання ним висновків, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. суддю без згоди Суду не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Подання про надання згоди на затримання, утримування під вартою чи арешт судді вносить до Суду Генеральний прокурор або особа, яка здійснює його повноваження. Рішення про надання згоди на затримання, утримування під вартою чи арешт Судді Суд ухвалює на спеціальному пленарному засіданні у формі постанови. Суддя Конституційного Суду не може бути підданий приводу чи примусовому допровадженню до будь-якого органу або установи, крім суду. Суддя Конституційного Суду, затриманий за адміністративне правопорушення або за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна відповідальність, має бути негайно звільнений після з'ясування його особи, за винятком: 1) якщо Суд надав згоду на затримання судді у зв'язку з таким діянням; 2) якщо його затримано під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Суд має бути негайно повідомлений про затримання Судді. 83. За змістом частини першої статті 21 Закону № 2136-VIII рішення про звільнення з посади судді Конституційного Суду Суд ухвалює щонайменше двома третинами від його конституційного складу у випадках настання підстав, визначених у цій же частині статті, що кореспондує виключному переліку підстав, наведених у статті 149-1 Конституції України. 84. Отже, Конституцією України та Законом № 2136-VIII саме до компетенції Конституційного Суду України віднесено прийняття рішень, пов'язаних із проходженням публічної служби суддею Конституційного Суду України, зокрема звільнення, надання згоди на затримання або утримання під вартою чи арештом. 85. Проєкт Закону № 2136-VIII був предметом оцінки Європейської комісії «За демократію через право» (далі - Венеціанська комісія, Комісія) за зверненням Президента України, за результатами якої Комісією схвалено Висновок щодо проєкту закону «Про Конституційний Суд України» № 870/2016, прийнятий на 109-й Пленарній сесії 9-10 грудня 2016 року у м. Венеція. Зокрема, у пункті 26 цього Висновку Венеціанська комісія позитивно оцінила нове положення про те, що Президент, парламент і з'їзд суддів, відповідно, не мають права звільняти суддів Конституційного Суду України, оскільки це усуває небезпеку тиску на суддю. 86. В іншому своєму Висновку від 24 жовтня 2008 року № 481/2008 «Щодо законопроєктів про внесення змін і доповнень (1) до Закону «Про конституційне провадження» та (2) до Закону «Про Конституційний Суд Киргизької Республіки», ухваленому на її 76-му пленарному засіданні (CDL-AD(2008)029), Венеціанська комісія зазначила: «Вбачається, що ці зміни мають на меті прирівняти суддів Конституційного Суду до суддів загальних судів. Таке прирівнювання не враховує особливого становища Конституційного Суду, який має конкретне конституційне завдання, зокрема, скасування законів і нормативно-правових актів. За своїм характером це завдання може призводити до конфліктів між Конституційним Судом і політичними структурами. Хоча основні вимоги стосовно незалежності суддів однакові як для суддів загальних судів, так і для суддів Конституційного Суду, останні мають бути захищені від будь-яких спроб політичного впливу у зв'язку з їхньою посадою, яка особливо піддана критиці та тиску з боку інших органів державної влади. Тому судді Конституційного Суду потребують особливих гарантій їхньої незалежності». 87. У цьому контексті варто зауважити, що серед гарантій діяльності суддів Конституційного Суду України є незалежність та недоторканність судді Конституційного Суду України, які не допускають можливості застосування щодо них заходів забезпечення кримінального провадження. Так, суддю Конституційного Суду України без згоди Суду не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (частина четверта статті 24 Закону № 2136-VIII). 88. Отже, усі судді зі складу Конституційного Суду України мають рівний конституційно-правовий статус, який включає однакові гарантії незалежності та недоторканності судді, зокрема функціональний імунітет у сфері застосування заходів забезпечення кримінального провадження, що регламентується КПК України, безвідносно до суб'єкта призначення судді до складу Суду (Президент України, чи Верховна Рада України, чи з'їзд суддів України). 89. Такі гарантії незалежності та недоторканності застосовано законодавцем з метою недопущення здійснення тиску на діяльність суддів Конституційного Суду України, незалежно від органу влади і посадової особи, які призначили цього суддю, та незалежно від зміни виборних органів державної влади чи їх посадових осіб. 90. У контексті наведеного варто зауважити, що приписами статті 154 КПК України окремо передбачено лише вирішення Президентом України питання про відсторонення від посади осіб, що ним призначаються на ці посади, однак КПК України не визначено суб'єктів відсторонення від посад суддів Конституційного Суду України, які мають однаковий особливий конституційно-правовий статус з відповідними гарантіями його забезпечення, - ані Президента України, ані Верховну Раду України та з'їзд суддів України. 91. Відсутність у Конституції України та Законі № 2136-VIII порядку вирішення Конституційним Судом України питання про відсторонення судді Суду від посади, зокрема, у разі коли цей суддя підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, не вказує на наявність повноважень щодо вирішення цього питання у Президента України на підставі статті 154 КПК України. 92. Велика Палата наголошує, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. 93. У пункті 94 рішення від 12 січня 2023 року у справі «Овчаренко та Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15) ЄСПЛ зазначив, що словосполучення «згідно із законом» стосується якості відповідного закону та вимагає, щоб він був сумісним з принципом верховенства права і доступним для відповідної особи, яка до того ж повинна мати можливість передбачити наслідки його застосування для себе. Таким чином, це словосполучення, inter alia, передбачає, що формулювання національного законодавства має бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам належну вказівку на обставини та умови, за яких органи державної влади мають право вдаватися до заходів, що зачіпають їхні права за Конвенцією (див. рішення у справі «Фернандез Мартінез проти Іспанії» [ВП] (Fernandez Martinez v. Spain) [GC], заява № 56030/07, пункт 117, ЄСПЛ 2014 (витяги), з подальшими посиланнями). Крім того, законодавство має забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання органів державної влади. У цьому контексті необхідним є існування чітких процесуальних гарантій. Те, які саме гарантії вимагатимуться, принаймні певною мірою залежатиме від характеру та масштабів відповідного втручання (див. згадане рішення у справі «Олександр Волков проти України»(Oleksandr Volkov v. Ukraine), пункт 170, з подальшими посиланнями). 94. Ураховуючи наведені висновки ЄСПЛ та Венеціанської комісії, Велика Палата вважає, що відсутність у Конституції України та Законі № 2136-VIII повноважень Президента України щодо відсторонення від посади судді Конституційного Суду України та спеціального порядку вирішення Президентом України питання про відсторонення від посади суддів Конституційного Суду України на підставі частини третьої статті 154 КПК України не є «дефектом закону», натомість є волевиявленням законодавця, що з метою недопущення загрози тиску на суддю безпосередньо встановив спеціальні гарантії незалежності та недоторканності судді Конституційного Суду України, які включають і недопущення застосування щодо суддів Конституційного Суду України заходів забезпечення кримінального провадження без згоди Конституційного Суду України. Отже, норма частини третьої статті 154 КПК України не може застосовуватись як підстава для відсторонення судді Конституційного Суду України Президентом України, а відтак Велика Палата відхиляє доводи апеляційних скарг у цій частині. 95. Варто наголосити, що вимоги щодо юридичної визначеності слід розглядати як такі, що вимагають особливо чіткої юридичної аргументації з урахуванням усього чинного законодавства та його основних принципів. За відсутності в Конституції України та Законі № 2136-VIII визначення повноважень Президента України про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України та спеціального порядку вирішення Президентом України цього питання видання Президентом України указу про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України підриває юридичну визначеність, а тому суперечить вимозі законності. 96. З огляду на зазначене Велика Палата погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірний Указ № 79/2021 прийнято не на підставі закону, поза визначеними статтею 106 Конституції України повноваженнями Президента України, що є підставою для його скасування. 97. Викладені в апеляційних скаргах доводи Президента України та Офісу Генерального прокурора України не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що містяться в оскаржуваному рішенні. Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг 98. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. 99. Враховуючи, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційні скарги Президента України та Офісу Генерального прокурора України мають бути залишені без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін. Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Апеляційні скарги Президента України та Офісу Генерального прокурора України залишити без задоволення. 2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 травня 2025 року у справі № 9901/57/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. Ю. Уркевич Суддя-доповідач О. В. Кривенда Судді: О. Л. Булейко К. М. Пільков І. А. Воробйова С. О. Погрібний О. А. Губська Н. С. Стефанів І. В. Дашутін О. В. Ступак Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук В. В. Король Н. В. Шевцова М. В. Мазур Джерело: ЄДРСР 131282487
ANTIRAID Posted October 31 Author Report Posted October 31 Дуже шкода, що радники Президента України допустили таке свавілля, продемонструвавши повну зневагу до Конституції України. Суд зазначив: 88. Отже, усі судді зі складу Конституційного Суду України мають рівний конституційно-правовий статус, який включає однакові гарантії незалежності та недоторканності судді, зокрема функціональний імунітет у сфері застосування заходів забезпечення кримінального провадження, що регламентується КПК України, безвідносно до суб'єкта призначення судді до складу Суду (Президент України, чи Верховна Рада України, чи з'їзд суддів України). 89. Такі гарантії незалежності та недоторканності застосовано законодавцем з метою недопущення здійснення тиску на діяльність суддів Конституційного Суду України, незалежно від органу влади і посадової особи, які призначили цього суддю, та незалежно від зміни виборних органів державної влади чи їх посадових осіб. 90. У контексті наведеного варто зауважити, що приписами статті 154 КПК України окремо передбачено лише вирішення Президентом України питання про відсторонення від посади осіб, що ним призначаються на ці посади, однак КПК України не визначено суб'єктів відсторонення від посад суддів Конституційного Суду України, які мають однаковий особливий конституційно-правовий статус з відповідними гарантіями його забезпечення, - ані Президента України, ані Верховну Раду України та з'їзд суддів України. 91. Відсутність у Конституції України та Законі № 2136-VIII порядку вирішення Конституційним Судом України питання про відсторонення судді Суду від посади, зокрема, у разі коли цей суддя підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, не вказує на наявність повноважень щодо вирішення цього питання у Президента України на підставі статті 154 КПК України. 92. Велика Палата наголошує, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Recommended Posts