Постанова ВП ВС після ЄСПЛ щодо непропорційного втручання у права власності на земельну ділянку

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 483/1336/13-ц
провадження № 14-72cвц25

Велика Палата Верховного Суду у складі

головуючого судді Воробйової І. А.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Дашутіна І. В., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ткача І. В., Ткачука О. С., Шевцової Н. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Гузь Ю. М.,

представника Офісу Генерального прокурора Василенко Н. В.,

представника заявника ОСОБА_2.,

розглянула в судовому засіданні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 30 червня 2015 року та рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 квітня 2015 року у справі за позовом Очаківського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури до Миколаївської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області, Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку і повернення земельної ділянки,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовної заяви

1. У травні 2013 року Очаківський міжрайонний екологічний прокурор Дніпровської екологічної прокуратури (далі - прокурор), об'єднавши в одній позовній заяві вимоги до Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області, правонаступником якої є Миколаївська районна державна адміністрація, та 37 фізичних осіб, серед яких був і ОСОБА_1 , треті особи: Миколаївське обласне управління водних ресурсів, яке перейменовано на Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області, Очаківське міськрайонне управління юстиції в Миколаївській області, правонаступником якого є Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, Управління Держземагентства в Очаківському районі Миколаївської області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, звернувся до суду з позовом та просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області від 08 квітня 2011 року № 109 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України (37 чоловік) для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності, не наданих у власність або користування в межах території Солончаківської сільської ради Очаківського району Миколаївської області», визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, повернути земельні ділянки у власність держави, скасувати державну реєстрацію права власності на землю та внести відповідні зміни до державного земельного кадастру про власників земельних ділянок.

2. Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 травня 2013 року позовні вимоги прокурора роз'єднано в окремі провадження та цій справі, відповідачем у якій є ОСОБА_1 , присвоєно єдиний унікальний номер № 483/1336/13-ц (т. 1 а. с. 51).

3. У вересні 2013 року прокурор уточнив позовні вимоги та просив суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області від 08 квітня 2011 року № 109 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України (37 чоловік) для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності, не наданих у власність або користування в межах території Солончаківської сільської ради Очаківського району Миколаївської області» затвердження в частині проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4825184000:01:000:0820, площею 1 га, вартістю 32 200,00 грн для ведення особистого селянського господарства та передачі її у власність ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати виданий відділом Держкомзему у Очаківському районі Миколаївської області державний акт від 07 жовтня 2011 року серії ЯК № 255369, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 482510001000469, на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1 га, експертна грошова оцінка якої становить 32 200,00 грн, в межах території Солончаківської сільської ради Очаківського району Миколаївської області;

- зобов'язати Очаківське міськрайонне управління юстиції скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 4825184000:01:000:0820, що розташована в межах Солончаківської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, на підставі державного акта від 07 жовтня 2011 року серії ЯК № 255369.

- повернути у власність держави в особі Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області земельну ділянку площею 1 га, кадастровий номер 4825184000:01:000:0820, що розташована в межах Солончаківської сільської ради Очаківського району Миколаївської області;

- зобов'язати Управління Держземагенства в Очаківському районі Миколаївської області внести до державного земельного кадастру інформацію про власника земельної ділянки, кадастровий номер 4825184000:01:000:0820, що розташована в межах Солончаківської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, - Очаківську районну державну адміністрацію Миколаївської області.

4. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що розпорядженням Очаківської районної державної адміністрації від 08 квітня 2011 року № 109 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України (37 чоловік), зокрема і ОСОБА_1 - земельної ділянки площею 1,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності, не наданих у власність або користування в межах території Солончаківської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

07 жовтня 2011 року на підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 255769.

Прокурор зазначав, що під час проведення прокуратурою перевірки дотримання вимог Очаківською районною державною адміністрацією земельного і природоохоронного законодавства України щодо розпорядження землями у межах Солончаківської сільської ради Очаківського району Миколаївської області було встановлено, що надана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка площею 1 га, кадастровий номер 4825184000:01:000:0820, знаходиться на відстані 1999,30 м від урізу води, тобто в межах нормативно визначеної двокілометрової прибережної захисної смуги Дніпровсько-Бузького лиману Чорнорго моря, тому не могла бути передана у власність фізичній особі.

Крім того, зазначена земельна ділянка частково розташована у межах земельної ділянки, яка передана в постійне користування Державному підприємству «Очаківське лісомисливське господарство» (далі - ДП «Очаківське лісомисливське господарство») для ведення лісового господарства.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

5. Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 листопада 2013 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено - ДП «Очаківське лісомисливське господарство» (т. 1, а. с. 88).

6. Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 27 березня 2014 року, у задоволенні позову виконуючого обов'язки Очаківського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

7. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивач не надав належних доказів того, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Дніпровсько-Бузького лиману Чорного моря та відноситься до земель водного фонду, а також доказів того, що на час прийняття Очаківською районною державною адміністрацією розпорядження від 08 квітня 2011 року Солончаківською сільською радою Очаківського району були визначені розмір та межі водоохоронної зони з прибережною захисною смугою.

8. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014 рокукасаційну скаргу першого заступника Дніпровського екологічного прокурора задоволено. Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 27 березня 2014 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

9. Ухвалу касаційного суду мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідно до статті 88 Водного кодексу України (далі - ВК України), Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 434 від 05 листопада 2004 року (далі - Порядок № 434),та Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 486 від 08 травня 1996 року (далі - Порядок № 486), розмір та межі прибережних захисних смуг мали встановлюватись за проєктами землеустрою, а на землях населених пунктів відповідно до існуючих на час встановлення конкретних умов забудови, а при наданні в користування земельних ділянок навколо зазначених та інших водних об'єктів, у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проєкту землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, повинно бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку від 08 травня 1996 року з урахуванням конкретної ситуації [тобто з урахуванням прибережних захисних смуг шириною не менше двох кілометрів від урізу води (частина дев'ята статті 88 ВК України)]. Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14.

10. Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 квітня 2015 року позов прокурора задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Очаківської районної державної адміністрації від 08 квітня 2011 року № 109 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України (37 чоловік) для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності, не наданих у власність або користування в межах території Солончаківської сільської ради Очаківського району Миколаївської області» затвердження в частині проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4825184000:01:000:0820, площею 1 га - для ведення особистого селянського господарства та передачі її у власність ОСОБА_1 .

Визнано недійсним державний акт від 07 жовтня 2011 року серії ЯК № 255369, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 482510001000469, на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1 га в межах території Солончаківської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Зобов'язано ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області земельну ділянку площею 1 га, кадастровий номер 4825184000:01:000:0820, що розташована в межах Солончаківської сільської ради.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

11. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, оскільки перебуває в законодавчо встановленій двокілометровій прибережній захисній смузі Дніпровсько-Бузького лиману на відстані 1999,30 м від водойми, що в силу вимог статті 60 Земельного кодексу України (далі -ЗК України) та частини дев'ятої статті 88 ВК України унеможливлювало її відведення у власність ОСОБА_1 , тому суд вважав, що оскаржуване розпорядження Очаківської районної державної адміністрації та державний акт, виданий відповідачу на право власності на земельну ділянку, слід скасувати, а спірну земельну ділянку повернути у власність держави в особі Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області.

Разом з тим суд вважав, що не знайшли свого підтвердження доводи прокурора в частині часткового розташування земельної ділянки ОСОБА_1 в межах земельної ділянки, що була передана в постійне користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство» для ведення лісового господарства.

12. Додатковим рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 травня 2015 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат у справі.

13. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 30 червня 2015 року рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 квітня 2015 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення суду висновок про недоведеність розташування земельної ділянки ОСОБА_1 в межах земельної ділянки, що була передана у постійне користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство» для ведення лісового господарства.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

14. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції, встановивши, що спірна земельна ділянка розташована в межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги Дніпровсько-Бузького лиману Чорного моря, правильно вважав, що вимоги статті 60 ЗК України та частини дев'ятої статті 88 ВК України, унеможливлювали її відведення у власність ОСОБА_1 . Суд першої інстанції обґрунтовано скасував розпорядження Очаківської районної державної адміністрації в частині виділення земельної ділянки ОСОБА_1 , визнав недійсним його державний акт на право власності на землю та зобов'язав відповідача повернути спірну земельну ділянка, оскільки вона отримана ним без належних правових підстав.

Апеляційний суд зазначив, що, незважаючи на те, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), це не вплинуло на зміст судового рішення в цій частині, оскільки суд першої інстанції встановив характер спірних правовідносин та застосовав до них спеціальне законодавство правильно.

Разом тим апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності належності частини спірної земельної ділянки ОСОБА_1 до земель лісового фонду, а саме ДП «Очаківське лісомисливське господарство», оскільки з інформації Головного управління Держземагентства у Миколаївській області, листів ДП «Очаківське лісомисливське господарство», копії державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, акта про встановлення меж, довідки Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» слідує, що частина земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_1 , площею 0,2233 га перебуває в законному користуванні ДП «Очаківське лісомисливське господарство».

Ураховуючи зазначене, апеляційний суд вважав за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення висновок суду першої інстанції про недоведеність розташування земельної ділянки ОСОБА_1 в межах земельної ділянки, що була передана в постійне користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство» для ведення лісового господарства.

15. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 квітня 2015 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 30 червня 2015 року залишено без змін.

16. Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, касаційний суд посилався на те, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, правильно виходив з того, що спірна земельна ділянка розташована в зоні прибережної смуги та на час прийняття рішення про її виділення не була повністю вільною, а тому не могла бути передана у власність відповідача. Крім того, вказана земельна ділянка знаходилась у постійному користуванні ДП «Очаківське лісомисливське господарство», що підтверджується державним актом, та в установленому законом порядку не вилучалась.

Змінюючи рішення суду першої інстанції та виключаючи з мотивувальної частини рішення суду висновок про недоведеність розташування частини земельної ділянки ОСОБА_1 у межах земельної ділянки, що була передана у постійне користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство» для ведення лісового господарства, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що частина земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_1 , площею 0,2233 га перебуває в законному користуванні ДП «Очаківське лісомисливське господарство».

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

17. 25 червня 2016 року ОСОБА_1 подав до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) заяву № 40214/16, у якій скаржився на порушення судами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до неї.

18. 09 травня 2025 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «ОСОБА_1 проти України», яке є остаточним, та встановив порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції при вирішенні справи судом.

19. Постановив, що немає необхідності розглядати питання щодо прийнятності та суті скарги заявника за статтею 6 Конвенції.

20. ЄСПЛ вирішив:

a) держава-відповідач повинна забезпечити належними засобами та протягом розумного строку повне повернення заявнику прав власності на відповідну земельну ділянку, або надати заявнику відшкодування у грошовій формі чи у вигляді рівнозначного майна;

b) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 1 500 (одна тисяча п'ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, як відшкодування моральної шкоди, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

c) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Відхилив решту вимог щодо справедливої сатисфакції.

21. ЄСПЛ установив, що у цій справі було втручання у право власності заявника, у зв'язку із чим розглянув, чи було це втручання законним, чи переслідувало воно загальний інтерес і чи було воно пропорційним.

22. Щодо питання законності ЄСПЛ зазначив, що справа заявника зосереджувалася навколо питання, чи мали бути офіційно оформлені межі «прибережної захисної смуги». Як встановив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у його ухвалі від 26 листопада 2014 року (висновки якого були по суті повторені судами нижчих інстанцій під час нового розгляду справи), межі такого характеру мали бути офіційно оформлені за встановленою процедурою. Відповідно до Порядку № 434 та Порядку № 486 в тих випадках, коли межі не були офіційно оформлені, органи державної влади, відповідальні за виділення землі, повинні були покладатися на законодавчо встановлений розмір «прибережних захисних смуг» та «орієнтовні розміри» водоохоронних зон. Суд вважав, що такий підхід залишав можливість для виникнення помилок та зловживань, і тому викликає сумніви щодо відповідності вимозі «якості закону».

23. У зв'язку із цим Суд зауважив, що у справі заявника не існувало офіційно оформлених меж для захисної зони у відповідному районі. Окрім того - і це не заперечувалося на національному рівні - земельна ділянка заявника знаходилася на відстані 1 999,3 метра від берегової лінії, тобто лише 70 см (0,07 м) земельної ділянки потенційно могли вважатися такими, що входили до «прибережної захисної смуги». Ця цифра є незначною порівняно із загальною законодавчо встановленою шириною смуги у два кілометри. Також Уряд не заперечував, що відповідна земля десятиліттями використовувалася для сільськогосподарських потреб і заявник отримав (та використовував) її для тих же цілей.

24. Крім того, ЄСПЛ звернув увагу на висновок міськрайонного суду під час першого розгляду справи, що жодна з підстав для припинення права власності на землю, встановлених статтею 140 ЗК України, не була застосовна до справи заявника. Під час нового розгляду справи національні суди взагалі не аналізували це питання.

25. Через це ЄСПЛ мав сумніви щодо законності втручання. З тих же причин Суд також вважав сумнівним існування загального інтересу для визнання недійсним права власності заявника. Водночас Суд не вважав за необхідне ухвалювати рішення із цих питань, оскільки у будь-якому випадку це втручання не відповідало вимозі пропорційності.

26. ЄСПЛ зазначив, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов'язаної з її вартістю, зазвичай становитиме непропорційне втручання, а повна відсутність відшкодування шкоди може вважатися виправданою за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції лише за виняткових обставин.

27. У цій справі заявник не отримав жодного відшкодування за земельну ділянку, якої він був позбавлений, а жодної спроби запропонувати йому таку компенсацію або будь-яку іншу форму відшкодування зроблено не було. Отже, було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

28. З огляду на викладене ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання у право власності ОСОБА_1 , окрім того, що викликає серйозні сумніви щодо його законності та відповідності загальним інтересам, поклало на нього непропорційний тягар, оскільки не було запропоновано жодної компенсації або будь-якої іншої форми відшкодування за вилучену в нього земельну ділянку.

29. Відповідно мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

30. З урахуванням своїх висновків у цій справі ЄСПЛ вважав, що заявник ОСОБА_1 повинен бути поставлений, наскільки це можливо, у ситуацію, еквівалентну тій, у якій він перебував би, якби не було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Держава-відповідач повинна забезпечити за допомогою належних засобів і протягом розумного строку повне відновлення прав заявника на землю (у тому числі шляхом повторного відкриття провадження на національному рівні, якщо це можливо). Як альтернативу держава-відповідач повинна надати заявнику відшкодування у грошовій формі (розраховане відповідно до національних вимог щодо оцінки майна та практики Суду) або рівнозначне майно.

31. Таким чином, ЄСПЛ констатував, що стосовно заявника відбулося порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, та постановив, що Україна має забезпечити належними засобами та в розумні строки повне повернення заявнику прав власності на відповідну земельну ділянку або надати заявнику відшкодування у грошовій формі чи у вигляді рівнозначного майна.

Короткий зміст вимог заяв про перегляд судового рішення за виключними обставинами

32. У червні 2025 року через систему «Електронний суд» до Великої Палати Верховного Суду надійшли заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 30 червня 2015 року та рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 квітня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у зв'язку зі встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань під час вирішення цієї справи судом.

33. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, посилається на рішення ЄСПЛ від 09 травня 2025 року, яке є остаточним, у справі «ОСОБА_1 проти України» (Case of Kulyk v. Ukraine), ухвалене за результатами розгляду заяви № 40214/16, у якому встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Рух заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

34. Ухвалою від 24 червня 2025 року суддя Великої Палати Верховного Суду залишила без руху заяву ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , для усунення недоліків.

35. 08 липня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2. через систему «Електронний суд» подала до Великої Палати Верховного Суду відповідне клопотання та усунула вказані в ухвалі недоліки.

36. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18 липня 2025 року відкрито провадження у зазначеній справі за виключними обставинами.

Витребувано в Міністерства юстиції України копію рішення ЄСПЛ від 09 травня 2025 року у справі «ОСОБА_1 проти України» (Case of Kulyk v. Ukraine) разом з його автентичним перекладом.

Витребувано з Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області матеріали справи № 483/1336/13-ц.

Призначено справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на 11 годину 22 жовтня 2025 року.

37. 04 серпня 2025 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 466/2086/14.

38. 06 серпня 2025 року від Міністерства юстиції України надійшла копія зазначеного рішення ЄСПЛ разом із його автентичним перекладом українською мовою.

39. 22 жовтня 2025 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду клопотання ОСОБА_1 про залучення правонаступників до участі у розгляді справи задоволено частково.

У порядку процесуального правонаступництва у справі замінено: Очаківську районну державну адміністрацію на Миколаївську районну державну адміністрацію, Очаківське міськрайонне управління юстиції в Миколаївській області на Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, Управління Держземагентства в Очаківському районі Миколаївської області на Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство» на Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами

40. На обґрунтування заяв про перегляд судових рішень у зв'язку з виключними обставинами та підстав для їх скасування та про ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову прокурора заявник та його представник посилаються на те, що рішенням ЄСПЛ від 09 травня 2025 року у справі «ОСОБА_1 проти України» встановлено порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судами, зокрема встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, та наголошено на потребі повноговідновлення його прав на спірну земельну ділянку, зокрема, шляхом поновлення національного провадження.

41. У цьому рішенні ЄСПЛ вказав про те, що заявник має бути поставлений, наскільки це можливо, у ситуацію, еквівалентну тій, у якій він перебував до установленого порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Таким чином, заявник вважає, що держава має забезпечити належними засобами та протягом розумного терміну повернення йому права власності на землю, якої він був позбавлений, або надати йому грошову компенсацію чи аналогічне майно, зокрема, у спосіб поновлення національного провадження.

Позиція інших учасників справи

42. Відзиви на заяви про перегляд судових рішень до Верховного Суду інші учасники справи не подали.

Фактичні обставини, встановлені судами

43. 08 квітня 2011 року Очаківська районна державна адміністрація прийняла розпорядження № 109 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України (37 чоловік) для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності, не наданих у власність або користування в межах території Солончаківської сільської ради Очаківського району Миколаївської області», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян (37 осіб), у тому числі й відповідачеві ОСОБА_1 , для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності, не наданих у власність або користування, в межах території Солончаківської сільської ради Очаківського району Миколаївської області (т. 1, а. с. 21).

44. Відповідно до довідки про присвоєння кадастрових номерів спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 4825184000:01:000:0820 (т. 1, а. с. 40).

45. 07 жовтня 2011 року на підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯК № 255369 на право власності на земельну ділянку площею 1,0000 га, цільове призначення - ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Миколаївська область, Очаківський район, Солончаківська сільська рада, за межами населеного пункту, що підтверджується копією цього державного акта (т. 1, а. с. 50).

46. Відповідно до листа Миколаївського обласного управління водних ресурсів від 12 лютого 2015 року земельна ділянка відведена у власність ОСОБА_1 в межах території Солончаківської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, загальна площа 1,00 га, розташована в межах прибережної захисної смуги Дніпровсько-Бузького лиману і відноситься до земель водного фонду (т. 2, а. с. 99).

47. Згідно з інформацією, наданою Миколаївською регіональною філією Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», земельна ділянка, кадастровий номер 4825184000:01:000:0820, розташована на відстані 1 999,3 м від урізу води Дніпровсько-Бузького лиману (т. 1, а.с. 111, 112).

48. Відповідно до інформації Миколаївської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», Головного управління Держземагентства у Миколаївській області, листів ДП «Очаківське лісомисливське господарство», копії державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, акта про встановлення меж, частина земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_1 , площею 0,2233 га перебуває в користуванні ДП «Очаківське лісомисливське господарство» (т. 1 а. с. 114, 116-120).

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

49. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.

50. Заява про перегляд судового рішення з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до Верховного Суду і розглядається у складі Великої Палати (частина третя статті 425 ЦПК України).

51. Частинами першою, другою статті 429 ЦПК України передбачено, що заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами розглядається судом у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження за виключними обставинами. Справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

52. Таким чином, розгляд цієї заяви здійснюється за правилами, за якими відбувається касаційне провадження.

53. За частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

54. Отже, розгляд цієї справи за заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами у Велика Палата Верховного Суду має здійснювати в межах доводів та вимог такої заяви, що повинні узгоджуватися з висновками ЄСПЛ у відповідному рішенні.

55. Велика Палата Верховного Суду як суд касаційної інстанції, розглядаючи заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

56. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, представника заявника та прокурора, оцінила їх доводи, дослідила наведені в заяві аргументи та матеріали справи, зміст установлених у рішенні ЄСПЛ порушень Україною міжнародних зобов'язань і вважає, що заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами слід задовольнити частково.

57. Юридичний зміст основних принципів міжнародного права закріплює обов'язок кожної держави виконувати свої міжнародно-правові зобов'язання.

58. Стаття 8 Основного Закону України передбачає, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

59. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

60. У статті 55 Конституції України зазначено, що кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

61. Одним з міжнародних договорів щодо прав людини є Конвенція, яка була ратифікована Україною 17 липня 1997 року (№ 475/97?ВР), набула чинності для України 11 вересня 1997 року і стала частиною національного законодавства, яке підлягає застосуванню.

62. Зазначена Конвенція передбачає юрисдикцію ЄСПЛ щодо заяв громадян України про порушення державою норм цієї Конвенції.

63. Міжнародним документом, що визначає правовий статус як самого ЄСПЛ, так і його рішень, є зазначена Конвенція, зокрема її розділ ІІ. При цьому у статті 46 Конвенції зазначено про безумовний обов'язок держав-учасниць виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, в яких вони є сторонами.

64. ЄСПЛ залишає за державою свободу у виборі заходів, потрібних для виконання його рішень. Згідно зі стандартами Ради Європи значення кожного з прийнятих ЄСПЛ рішень полягає в тому, що вони не тільки повинні впливати на право конкретного заявника, але також і на розвиток національного законодавства держав-учасниць Конвенції. Заходи поновлення права особи, яка зверталася до ЄСПЛ із заявою, мають значення у контексті відповідальності держави перед певною особою як санкції за порушення її права.

65. Правові норми щодо порядку виконання рішень ЄСПЛ закріплені в Законі України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).

66. Закон № 3477-IV є спеціальним та регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконувати рішення ЄСПЛ та необхідністю впроваджувати в українське судочинство європейські стандарти прав людини. Водночас чітких рекомендацій щодо правил виконання рішень ЄСПЛ судами Закон № 3477-IV не містить. Такі правила визначені у відповідних процесуальних законах.

67. Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі та Дж'юнта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Іtaly, заяви № 39221/98 і № 41963/98, § 249), під обов'язком Високих Договірних Сторін виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вони є сторонами, розуміється, що рішення, відповідно до якого ЄСПЛ визнав порушення, покладає на державу-відповідача обов'язок не лише здійснити на користь заявника виплати, присуджені як справедлива сатисфакція, але і здійснити під контролем Комітету Міністрів загальні і, якщо це доречно, індивідуальні заходи, здійснення яких є необхідним у рамках внутрішньої правової системи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки такого порушення. Більше того, перебуваючи під контролем Комітету Міністрів, держава-відповідач вільна у виборі засобів, якими вона виконуватиме свої зобов'язання за статтею 46 Конвенції, за умови, що такі засоби не суперечитимуть висновкам, які містяться у рішенні ЄСПЛ.

68. Глава 3 Закону № 3477-IV передбачає необхідність ужиття для виконання рішення ЄСПЛ, який констатував порушення Україною Конвенції, заходів індивідуального та загального характеру.

69. За положеннями статті 1 Закону № 3477-IV виконанням рішення є: а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

70. За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.

71. Застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у ній, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною. Для цього потрібно враховувати Рекомендацію № R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» (далі - Рекомендація № R(2000)2). Відповідно до цієї Рекомендації повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, варто застосовувати, особливо тоді:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

72. У пункті 16 цієї Рекомендації зазначено, що у справах щодо перегляду або поновлення провадження у справі, в яких ЄСПЛ присудив справедливу компенсацію, питання про те, яким чином така компенсація буде взята до уваги, має вирішуватися на розсуд компетентного внутрішньонаціонального суду або відповідних органів влади з урахуванням обставин кожної справи.

73. У рішенні ЄСПЛ може прямо зазначити про неодмінність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, чи із самого рішення ЄСПЛ можна виснувати про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у тій справі. Якщо інше ЄСПЛ не зазначив у рішенні, повторний судовий розгляд справи, включаючи відновлення у ній провадження, можливий, за умови, що ЄСПЛ визнав порушення Україною зобов'язань за Конвенцією під час вирішення судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить заявник.

74. Згідно із частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

75. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (частина друга Першого протоколу до Конвенції).

76. Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

77. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі правила: 1) втілене в першому реченні першого абзацу правило закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладене у другому реченні того ж абзацу правило охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплене у другому абзаці правило визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, потрібно тлумачити у контексті загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East / West Alliance Limited проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04).

78. Загальні принципи, що стосуються захисту права на мирне володіння майном, встановлені в практиці ЄСПЛ і були узагальнені, серед інших рішень, у рішенні 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» (№ 43768/07, пункти 41,42 і 45).

79. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

80. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - не встановлює такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19).

81. Тобто лише в разі дотримання всіх зазначених вище критеріїв можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. Суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку вирішувати питання пропорційності з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, оскільки в одному випадку обмеження буде пропорційним, а в іншому випадку те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

82. Так, критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

83. За усталеною практикою ЄСПЛ, ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна у розумінні цього положення Конвенції (див., зокрема, рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 41; від 13 грудня 2007 року у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, пункти 27-40; від 12 листопада 2013 року «Пирантієне проти Литви» (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, пункт 42; від 31 травня 2016 року «Вукушіч проти Хорватії», № 69735/11, пункт 50).

84. За практикою ЄСПЛ, визнання права власності недійсним як таке не суперечить положенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, водночас воно повинне бути не лише передбачене законом і мати законну мету, але й відповідати вимозі пропорційності. Потрібно встановити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав людини; пошук цього балансу притаманний Конвенції загалом. Цей обов'язковий баланс неможливо встановити, якщо зацікавлена особа несе надмірний індивідуальний тягар (рішення від 12 червня 2018 року у справі «Бейнарович та інші проти Литви» (Beinarovic and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, пункт 138).

85. Позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов'язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (див. рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 45; від 09 грудня 1994 року у справі «Святі монастирі проти Греції» (The Holy Monasteries v. Greece), пункт 71, Серія А № 301-А, від 10 червня 2021 року «Колишній король Греції та інші проти Греції» [ВП] (Former King of Greece and Others v. Greece) [GC], заява № 25701/94, пункт 89, ЄСПЛ 2000-XII).

86. Одночасно з додержанням принципу пропорційності оцінюється й дотримання принципу належного урядування.

87. У рішенні ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

88. Необхідність виправлення старої «помилки» не повинна зумовлювати непропорційне втручання у нове право, яке було набуте особою, що добросовісно покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок інших третіх осіб. У контексті позбавлення права власності на майно, передане помилково, принцип належного урядування може не лише накладати на органи влади обов'язок оперативно виправити свою помилку, але й вимагати виплати адекватної компенсації або іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власнику (див., наприклад, рішення від 11 червня 2020 року у справі «Фортеця проти України» (Fortetsya, МРР v. Ukraine, заява № 68946/10, пункт 42, з подальшими посиланнями).

89. Помилки з боку державних органів мають слугувати на користь потерпілих осіб, особливо за відсутності конфлікту інших приватних інтересів (рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2007 року у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, пункт 40).

90. Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

91. Принцип належного урядування, як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої власної недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні попередньої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалася на законність дій державного органу (рішення від 31 травня 2016 року «Вукушич проти Хорватії» (Vukusic v. Croatia), № 69735/11, § 64; від 12 червня 2018 року «Бейнарович та інші проти Литви» (Beinarovic and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, пункт 140).

92. Майнове право особи можна припинити в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства і таке втручання у мирне володіння майном є пропорційним до цілей, які це втручання переслідувало.

93. Перевіряючи встановлені ЄСПЛ порушення за матеріалами справи, Велика Палата Верховного Суду встановила, що предметом спору є визнання незаконним і скасування розпорядження Очаківської районної державної адміністрації прозатвердження проєктів землеустрою щодо відведення у власність, зокрема, ОСОБА_1 земельної ділянки та визнання недійсним державного акта на право власності на спірну земельну ділянку.

94. Земельна ділянка, про яку йдеться в цій справі, є «майном» для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

95. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, задовольнив позов прокурора, посилаючись на положення статті 60 ЗК України та частини дев'ятої статті 88 ВК України, оскільки встановив, що спірна земельна ділянка розташована в межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги Дніпровсько-Бузького лиману, а тому не могла бути передана у власність відповідача. Змінюючи рішення суду першої інстанції та виключаючи з мотивувальної частини рішення висновок про недоведеність розташування частини земельної ділянки ОСОБА_1 в межах земельної ділянки, що була передана у постійне користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство» для ведення лісового господарства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що частина земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_1 , площею 0,2233 га перебуває в законному користуванні ДП «Очаківське лісомисливське господарство».Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками судів попередніх інстанцій та залишив їх без змін.

96. У справі, що переглядається, суди вирішили спір, який стосувався втручання у право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку. Проте суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій після передачі справи Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 26 листопада 2014 року на новий розгляд до суду першої інстанції не аналізували питання щодо наявності підстав для припинення права власності заявника, встановлених статтею 140 ЗК України, та щодо пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, з огляду на те, що земельна ділянка заявника знаходилася на відстані 1 999,3 м від берегової лінії, тобто лише 70 см (0,7 м) земельної ділянки потенційно могли вважатися такими, що входили до «прибережної захисної смуги», співвідношення такого втручання із суспільними інтересами, що й призвело до встановлення ЄСПЛ порушень міжнародних зобов'язань під час вирішення цієї справи національними судами, а саме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

97. Характер установлених ЄСПЛ порушень, допущених національними судами під час розгляду цієї справи, які покладені в основу його висновку про порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ставлять під сумнів результат такого судового розгляду.

98. Наведені обставини в розумінні пункту ІІ Рекомендації № R(2000)2 є передумовою для повторного розгляду справи як найбільш ефективного (якщо не єдиного) засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

99. Для ухвалення рішення у цій справі з урахуванням висновків ЄСПЛ, сформульованих у рішенні від 09 травня 2025 року у справі «ОСОБА_1 проти України», визначальними є обставини законності та пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном і співвідношення такого втручання із суспільними інтересами, що у цій справі не було предметом дослідження і встановлення судом першої інстанції, а також предметом перевірки судами.

100. Характер установлених у рішенні ЄСПЛ порушень дає підстави для висновків, що правильність вирішення справи потребує встановлення певних обставин і перевірки доказів, якими ці обставини підтверджуються, що перебуває поза межами повноважень Великої Палати Верховного Суду, яка як суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду першої або апеляційної інстанції чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

101. З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь установленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також взаємного зв'язку доказів у сукупності.

102. Установлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів з'ясування фактів, тоді як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

103. Порушення, констатовані ЄСПЛ, через повторний розгляд справи має виправити суд першої інстанції в межах наданих йому повноважень на встановлення обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, та здійснення оцінки доказів.

104. ЄСПЛ як спосібrestitutio in integrum запропонував Україні забезпечити належними засобами та протягом розумного строку повне повернення заявнику права власності на відчужену земельну ділянку (у тому числі шляхом повторного відкриття провадження на національному рівні), або надання відшкодування у грошовій формі, або надання рівнозначного майна. Саме суд першої інстанції з урахуванням позиції обох сторін у цій справі має вибрати найбільш прийнятний варіант restitutio in integrum.

105. Під час нового розгляду справи суд першої інстанції має врахувати висновки ЄСПЛ, викладені у рішенні від 09 травня 2025 року у справі «ОСОБА_1 проти України», зокрема щодо законності та пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном і співвідношення між таким втручанням і суспільними інтересами.

106. За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (абзац п'ятий частини третьої статті 429 ЦПК України).

107. З огляду на характер установлених ЄСПЛ порушень та відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості встановлювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу у справі, що розглядається, чи про перевагу одних доказів над іншими, права заявника підлягають поновленню шляхом забезпечення повторного розгляду справи судом першої інстанції, а тому слід скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 30 червня 2015 року та рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 квітня 2015 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

108. Оскільки констатовані ЄСПЛ порушення конвенційних гарантій, ураховуючи обставини цієї справи, можна усунути шляхом скасування рішення судів першої, апеляційної інстанцій та ухвали суду касаційної інстанції з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, то заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами підлягають частковому задоволенню.

109. Керуючись частиною дев'ятою статті 34, статтями 258, 259, 416, 418, 419, 423, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами задовольнити частково.

2. Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 квітня 2015 року, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 30 червня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя І. А. Воробйова

Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур

О. В. Білоконь С. Ю. Мартєв

О. Л. Булейко С. О. Погрібний

І. В. Дашутін Н. С. Стефанів

А. А. Ємець Т. Г. Стрелець

Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач

В. В. Король О. С. Ткачук

О. В. Кривенда Н. В. Шевцова

Джерело:
ЄДРСР 132197245

[ANTIRAID]

Чергові наслідки звернень прокуратури і не дослідження судами всіх обставин справи та суцільні припущення. Суд зазначив:

92. Майнове право особи можна припинити в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства і таке втручання у мирне володіння майном є пропорційним до цілей, які це втручання переслідувало.

93. Перевіряючи встановлені ЄСПЛ порушення за матеріалами справи, Велика Палата Верховного Суду встановила, що предметом спору є визнання незаконним і скасування розпорядження Очаківської районної державної адміністрації прозатвердження проєктів землеустрою щодо відведення у власність, зокрема, ОСОБА_1 земельної ділянки та визнання недійсним державного акта на право власності на спірну земельну ділянку.

94. Земельна ділянка, про яку йдеться в цій справі, є «майном» для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

96. У справі, що переглядається, суди вирішили спір, який стосувався втручання у право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку. Проте суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій після передачі справи Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 26 листопада 2014 року на новий розгляд до суду першої інстанції не аналізували питання щодо наявності підстав для припинення права власності заявника, встановлених статтею 140 ЗК України, та щодо пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, з огляду на те, що земельна ділянка заявника знаходилася на відстані 1 999,3 м від берегової лінії, тобто лише 70 см (0,7 м) земельної ділянки потенційно могли вважатися такими, що входили до «прибережної захисної смуги», співвідношення такого втручання із суспільними інтересами, що й призвело до встановлення ЄСПЛ порушень міжнародних зобов'язань під час вирішення цієї справи національними судами, а саме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

(збіжна)

суддів Великої Палати Верховного СудуМартєва С. Ю., Мазура М. В.

 

12 листопада 2025 року

м. Київ

 

справа № 483/1336/13-ц

провадження № 14-72cвц25

у справі за позовом Очаківського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури до Миколаївської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , за участю третіх осіб: Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області, Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку і повернення земельної ділянки

за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 30 червня 2015 року та рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 квітня 2015 року

Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

І. Короткий зміст справи

1. У справі спір виник щодо протиправного, на переконання прокурора, володіння ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 1 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

2. У квітні 2011 року Очаківська районна державна адміністрація Миколаївської області (далі - Очаківська РДА) прийняла розпорядження, яким затвердила проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян, зокрема й ОСОБА_1 , для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності , не наданих у власність або користування, в межах території Солончаківської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

3. У жовтні 2011 року на підставі цього розпорядження ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1 га для ведення особистого селянського господарства.

4. У травні 2013 року місцевий прокурор подав позов в інтересах держави з вимогами про визнання незаконним і скасування розпорядження Очаківської РДА від 2011 року про виділення земельної ділянки, визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на цю земельну ділянку та повернення її у власність держави в особі Очаківської РДА із внесенням до державного земельного кадастру інформації про її (ділянки) власника.

5. Зазначив, що спірна земельна ділянка розташована у межах двокілометрової зони від берегової лінії Дніпровсько-Бузького лиману (законодавчо встановлена ширина для прибережної захисної смуги). Крім того, частина цієї захищеної земельної ділянки також була виділена у користування місцевому лісогосподарському підприємству.

6. Рішенням від 05 грудня 2013 року Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області відмовив у задоволенні позову прокурора.

Виходив з того, що немає доказів належності земельної ділянки ОСОБА_1 до водоохоронної зони або того, що частина цієї землі виділена для використання місцевому лісогосподарському підприємству.

Зауважив, що жодна з підстав припинення права власності на землю, передбачених статтею 140 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), у справі не застосовувалася.

7. 27 березня 2014 року зазначене рішення залишив без змін Апеляційний суд Миколаївської області.

Апеляційний суд по суті погодився з висновками міськрайонного суду і також установив, що спірна земельна ділянка використовувалася для сільськогосподарських потреб з 1959 року, зокрема місцевими колективними господарствами.

Зазначив, що спірна ділянка розташована на відстані 1999,3 метра від берегової лінії; тож більша частина цієї землі взагалі не могла вважатися такою, що належить до «прибережної захисної смуги».

8. 26 листопада 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) скасував зазначені судові рішення і передав справу на новий розгляд.

Установив, що стаття 88 Водного кодексу України встановлювала двокілометрову захисну смугу землі вздовж берегових ліній морів і лиманів. Точні межі водоохоронних зон такого характеру мали бути оформлені відповідною технічною документацією. Однак за відсутності такої документації органи державної влади, відповідальні за ухвалення рішень щодо розпорядження такою землею, були зобов`язані враховувати нормативно визначені розміри «прибережних захисних смуг» та «орієнтовні розміри» водоохоронних зон. У зв`язку з цим ВССУ посилався на наказ N 434 від 05 листопада 2004 року та постанову Кабінету Міністрів України N 486 від 08 травня 1996 року. Насамкінець ВССУ зауважив, що землі, розташовані в межах «прибережних захисних смуг», не могли бути передані у приватну власність. Вони могли бути передані лише в оренду, і навіть тоді тільки для обмеженого переліку цілей.

9. Рішенням від 07 квітня 2015 року Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області задовольнив позов прокурора.

10. Визнав незаконним і скасував розпорядження Очаківської РДА від 2011 року про виділення спірної земельної ділянки, визнав недійсним державний акт на право власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку та зобов`язав повернути її у власність держави в особі Очаківської РДА.

11. Апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, змінив лише мотивувальну частину цього рішення, виключивши з неї висновок про недоведеність розташування спірної земельної ділянки в межах земельної ділянки, переданої у постійне користування місцевому лісогосподарському підприємству.

12. У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) із заявою, у якій скаржився на порушення судами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до неї.

13. 09 травня 2025 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Кулик проти України», яке є остаточним, та встановив порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції при вирішенні справи судом.

Постановив, що немає необхідності розглядати питання щодо прийнятності та змісту скарги заявника за статтею 6 Конвенції.

14. ЄСПЛ вирішив:

a) держава-відповідач повинна забезпечити належними засобами та протягом розумного строку повне повернення заявнику прав власності на відповідну земельну ділянку, або надати заявнику відшкодування у грошовій формі чи у вигляді рівнозначного майна;

b) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 1 500 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, як відшкодування моральної шкоди, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

c) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Відхилив решту вимог щодо справедливої сатисфакції.

15. ЄСПЛ установив, що у цій справі було втручання у право власності заявника, у зв`язку із чим розглянув, чи було це втручання законним, чи переслідувало воно загальний інтерес і чи було воно пропорційним.

16. Зазначив, що справа заявника зосереджувалася навколо питання, чи мали бути офіційно оформлені межі «прибережної захисної смуги». Як встановив ВССУ в його ухвалі від 26 листопада 2014 року (висновки якого були в цілому повторили суди нижчих інстанцій під час нового розгляду справи), межі такого характеру мали бути офіційно оформлені за встановленою процедурою. У тих випадках, коли межі не були офіційно оформлені, органи державної влади, відповідальні за виділення землі, повинні були покладатися на законодавчо встановлений розмір «прибережних захисних смуг» та «орієнтовні розміри» водоохоронних зон. ЄСПЛ вважає, що такий підхід залишав можливість для виникнення помилок та зловживань, і тому викликає сумніви щодо відповідності вимозі «якості закону».

17. Зауважив, що у справі немає інформації про офіційно оформлені межі для захисної зони у відповідному районі. Окрім того - і це не заперечувалося на національному рівні - земельна ділянка ОСОБА_1 розташована на відстані 1 999,3 м від берегової лінії, тобто лише 70 см (0,07 м) земельної ділянки потенційно могли вважатися такими, що входили до «прибережної захисної смуги». ЄСПЛ наголосив, що ця цифра є незначною порівняно із загальною законодавчо встановленою шириною смуги у два кілометри. Також уряд не заперечив, що відповідна земля десятиліттями використовувалася для сільськогосподарських потреб і ОСОБА_1 отримав (та використовував) її для тих же цілей.

18. ЄСПЛ звернув увагу на висновок місцевого суду під час першого розгляду справи, що жодна з підстав для припинення права власності на землю, встановлених статтею 140 ЗК України, не була застосовна у справі. Під час нового розгляду справи національні суди взагалі не аналізували це питання.

Через це ЄСПЛ засумнівався щодо законності втручання та існування загального інтересу для позбавлення ОСОБА_1 права власності. Водночас не вважав за необхідне ухвалювати рішення із цих питань, позаяк у будь-якому разі це втручання не відповідало вимозі пропорційності.

19. ЄСПЛ вкотре наголосив, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай становитиме непропорційне втручання, а повна відсутність відшкодування шкоди може вважатися виправданою за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції лише за виняткових обставин.

Водночас у цій справі заявник не отримав жодного відшкодування за земельну ділянку, якої він був позбавлений, а жодної спроби запропонувати йому таку компенсацію або будь-яку іншу форму відшкодування зроблено не було. Отже, було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

20. З огляду на наведене ЄСПЛ виснував, що втручання у право власності ОСОБА_1 , окрім того, що викликає серйозні сумніви щодо його законності та відповідності загальним інтересам, поклало на нього непропорційний тягар, оскільки йому не запропонували жодної компенсації або будь-якої іншої форми відшкодування за вилучену в нього земельну ділянку.

21. З урахуванням своїх висновків у цій справі ЄСПЛ вважав, що ОСОБА_1 повинен бути поставлений, наскільки це можливо, у ситуацію, еквівалентну тій, у якій він перебував би, якби не було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Держава-відповідач повинна забезпечити за допомогою належних засобів і протягом розумного строку повне відновлення прав заявника на землю (у тому числі шляхом повторного відкриття провадження на національному рівні, якщо це можливо). Як альтернативу держава-відповідач повинна надати заявнику відшкодування у грошовій формі (розраховане відповідно до національних вимог щодо оцінки майна та практики ЄСПЛ) або рівнозначне майно.

22. Тож ЄСПЛ констатував, що стосовно ОСОБА_1 відбулося порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, та постановив, що Україна має забезпечити належними засобами та в розумні строки повне повернення заявнику прав власності на відповідну земельну ділянку або надати заявнику відшкодування у грошовій формі чи у вигляді рівнозначного майна.

23. У червні 2025 року ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду (далі також - Велика Палата) заяву про перегляд за виключними обставинами рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 квітня 2015 року, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 30 червня 2015 року та ухвали ВССУ від 23 грудня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України, у зв`язку зі встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення цієї справи судом.

24. Велика Палата постановою від 12 листопада 2025 року частково задовольнила заяву ОСОБА_1 , скасувала зазначені судові рішення та передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

25. Велика Палата зазначила, що для ухвалення рішення у цій справі з урахуванням висновків ЄСПЛ, сформульованих у рішенні від 09 травня 2025 року у справі «Кулик проти України», визначальними є обставини законності та пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном і співвідношення такого втручання із суспільними інтересами, що у цій справі не було предметом дослідження і встановлення судом першої інстанції, а також предметом перевірки судами.

26. Зауважила, що характер установлених у рішенні ЄСПЛ порушень дає підстави для висновків, що правильність вирішення справи потребує встановлення певних обставин і перевірки доказів, якими ці обставини підтверджуються, що перебуває поза межами повноважень Великої Палати, яка як суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду першої або апеляційної інстанції чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

27. Тож Велика Палата виснувала, що порушення, констатовані ЄСПЛ, через повторний розгляд справи має виправити суд першої інстанції в межах наданих йому повноважень на встановлення обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, та здійснення оцінки доказів.

ІІ. Зміст окремої думки

28. В цілому погоджуючись з результатом розгляду заяви ОСОБА_1 вважаємо за неодмінне висловити свої зауваження щодо наведених Великою Палатою мотивів.

29. За змістом частини другої статті 429 ЦПК України суд розглядає справу за заявою про перегляд судового рішення виключними обставинами за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

30. Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

31. Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).

32. Насамперед наголошуємо, що повторний розгляд справи відрізняється від первинного необхідністю усунення допущених при судовому розгляді порушень / виниклих недоліків. Тобто суд вищої інстанції, встановивши відповідні порушення / недоліки акцентує на них увагу та зазначає порядок їх усунення, який пов`язаний з необхідністю проведення нового розгляду справи.

33. У разі, якщо правильність вирішення справи потребує встановлення певних обставин і перевірки доказів, то касаційний суд повинен конкретизувати, які саме обставини слід встановити та які докази дослідити.

34. Формулювання «обставини законності та пропорційності втручання у право на мирне володіння майном і співвідношення такого втручання із суспільними інтересами» не є виконанням зазначеного процесуального обов`язку, воно є занадто загальним та не відображає висновків касаційного суду за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами, мета якого не зводиться до автоматичного направлення справи на новий судовий розгляд. Таке рішення суду повинне обумовлюватися конкретними порушеннями / недоліками, допущеними судами попередніх інстанцій та встановленими касаційним судом при розгляді заяви, що можуть бути усунені лише при новому розгляді справи.

35. Тому автори окремої думки переконані, що направляючи справу на новий судовий розгляд Велика Палата повинна була чітко окреслити мету і межі цього розгляду, тобто зазначити, які саме обставини суду потрібно встановити та які зібрані у справі докази (групу доказів) у зв`язку з цим дослідити, узгодивши при цьому такі процесуальні дії суду із способом захисту, який слід застосувати в цій справі, оскільки на цьому також наголосив ЄСПЛ, зауваживши про розмір земельної ділянки, що потенційно входить до прибережно-захисної смуги (70 см). Наприклад, якщо йдеться про віндикацію частини земельної ділянки, то зазначити, зокрема, про необхідність проведення земельно-технічної експертизи для встановлення площі її (ділянки) накладення, у разі обрання іншого способу захисту, який є належним у спірних правовідносинах, вказати на необхідність надання компенсації за позбавлення права власності на майно чи доцільність встановлення певних обмежень у користуванні майном (земельний сервітут тощо).

Судді С. Ю. Мартєв М. В. Мазур

Джерело:ЄДРСР 132871115