Постанова ВП ВС про можливість неодноразової зміни ціни товару придбаного за ЗУ Про публічні закупівлі, але без перевищення 10% від загальної вартості

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 920/19/24
провадження № 12-16гс25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Банаська О. О.,

суддів Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Ємця А. А.,

Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Ткача І. В., Ткачука О. С., Шевцової Н. В.

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.,

представників:

Офісу Генерального прокурора Атаєвої Д. К.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство"

на рішення Господарського суду Сумської області від 26 червня 2024 року

(суддя Котельницька В. Л.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року(головуючий суддя Буравльов С. І., судді Андрієнко В. В., Шапран В. В.)

у справі за позовом керівника Конотопської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі Управління освіти Конотопської міської ради Сумської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство"

про визнання недійсними додаткових угод до договору публічної закупівлі та стягнення коштів у сумі 692 623,48 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

1. Управління освіти Конотопської міської ради Сумської області (далі - Управління освіти Конотопської міської ради, Управління, позивач) для забезпечення діяльності навчальних закладів оголосило на електронному майданчику в системі публічних закупівель "Prozorro" про проведення відкритих торгів щодо закупівлі електричної енергії, переможцем яких визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" (далі - ТОВ "Енергетичне партнерство", відповідач), з яким позивач 29 січня 2021 року уклав договір про постачання електричної енергії споживачу.

2. У подальшому сторони у період з березня по грудень 2021 року підписали низку додаткових угод до договору про збільшення ціни за одиницю товару, в результаті чого ціна на електричну енергію збільшилась на понад 10 %, а загалом на 100,75 % з одночасним зменшенням обсягів її постачання.

3. Прокурор, стверджуючи, що наведені додаткові угоди до договору були укладені з порушенням пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України від 25 грудня 2015 року № 922-VIII "Про публічні закупівлі" (далі - Закон № 922-VIII), звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Управління до ТОВ "Енергетичне партнерство", в якому просив суд визнати недійсними додаткові угоди до договору та стягнути з відповідача на користь позивача надмірно сплачені бюджетні кошти.

4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, позов прокурора задовольнив у повному обсязі, виснувавши, зокрема, про невідповідність оспорюваних додаткових угод вимогам пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, оскільки ними підвищено ціну електричної енергії з перевищенням максимального ліміту в 10 %, а загалом підвищено на 100,75 %, внаслідок чого позивач надмірно сплатив кошти за поставлену електроенергію за договором.

5. ТОВ "Енергетичне партнерство" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову прокурора.

6 Велика Палата Верховного Суду з урахуванням змісту спірних правовідносин, доводів та вимог касаційної скарги, заперечень учасників справи, розглядаючи касаційну скаргу ТОВ "Енергетичне партнерство", мала вирішити такі питання:

- чи правильно прокурор визначив у позові Управління, яке є стороною оспорюваних додаткових угод, як позивача, а не відповідача;

- чи впливає на можливість зміни умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії внесення змін до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII Законом України від 03 червня 2021 року № 1530-IX "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та інших законів України щодо вдосконалення системи функціонування та оскарження публічних закупівель"(далі - Закон № 1530-IX), який набрав чинності 26 червня 2021 року (після укладення договору про закупівлю, але на момент укладення низки оспорюваних додаткових угод);

- чого саме стосується виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII - щодо строків зміни ціни за одиницю товару чи верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

7. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що прокурор правомірно визначив Управління освіти Конотопської міської ради як позивача за пред'явленим ним позовом до суду, а на можливість зміни умов договору в цій частині не впливає дія положення пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII у двох редакціях (в редакції Закону від 19 вересня 2019 року № 114-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" (далі - Закон № 114-ІХ) та в редакції зі змінами, внесеними Законом № 1530-IX).

8. При цьому умови договору про закупівлю, предметом якого є бензин та дизельне пальне, природний газ та електрична енергія, не можуть бути змінені щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %. Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, стосується строків зміни ціни за одиницю товару і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

9. З врахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги, а оскаржуваних рішень - без змін.

Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог та заперечень відповідача

10. У січні 2024 року керівник Конотопської окружної прокуратури Сумської області (далі - прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Управління освіти Конотопської міської ради до Господарського суду Сумської області з позовом

до ТОВ "Енергетичне партнерство", в якому з урахуванням заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог від 05 лютого 2024 року № 50-1734-23 просив:

- визнати недійсними додаткові угоди від 25 травня 2021 року № 2, від 27 липня 2021 року № 5, від 27 серпня 2021 року № 6, від 03 вересня 2021 року № 7, від 19 жовтня 2021 року № 8, від 12 листопада 2021 року № 9 та від 01 грудня 2021 року № 10 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 29 січня 2021 року № 24 (далі - договір), укладеного між Управлінням освіти Конотопської міської ради і ТОВ "Енергетичне партнерство";

- стягнути з ТОВ "Енергетичне партнерство"на користь Управлінням освіти Конотопської міської ради 692 623,48 грн.

11. Позов прокурора мотивований тим, що при укладенні між позивачем та відповідачем оспорюваних додаткових угод до договору були порушені вимоги пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, унаслідок чого змінено ціну електроенергії у бік збільшення за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку та надмірно сплачено 692 623,48 грн бюджетних коштів, виділених з місцевого бюджету на освітні потреби.

12. ТОВ "Енергетичне партнерство" щодо пред'явленого прокурором позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні в повному обсязі, зазначаючи, зокрема, що прокурор безпідставно посилається на невідповідність оспорюваних додаткових угод вимогам пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, оскільки цим Законом у редакції, яка діяла в період дії договірних взаємовідносин сторін, прямо передбачено можливість неодноразового збільшення ціни за одиницю товару та одночасно жодним чином не обмежено загального відсотка підвищення такої ціни. Окрім того, зауважує, що відповідач з урахуванням норм Закону № 922-VIII та роз'яснень Мінекономіки, викладених у листі від 24 листопада 2020 року № 3304-04/69987-06 "Щодо укладення, виконання, зміни та розірвання договору про закупівлю", збільшував ціну товару саме на той відсоток, на який відбулося коливання цін, але не більше ніж граничний розмір, визначений Законом. При підписані додаткових угод та підтвердження зростання цін було враховано найбільш оптимальне визначення періоду, який має братися для визначення коливань ціни. До того ж пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII не забороняється застосування частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Динаміка збільшення ринкової ціни на електричну енергію у довідках Торгово-промислової палати України (далі - ТПП) є послідовною та очевидною. Зміна ціни на ринку електричної енергії протягом строку дії договору була непрогнозована для ТОВ "Енергетичне партнерство" та не могла бути передбачена відповідачем при його укладенні.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

13. Управління освіти Конотопської міської ради провело публічну закупівлю електричної енергії для закладів освіти громади (https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2020-12-28-015070-c).

14. Основним критерієм вибору переможця є ціна. Термін подання тендерної пропозиції учасниками - до 13 січня 2021 року; початок аукціону - 13 січня 2021 року.

15. Електрична енергія закуповувалася Управлінням освіти Конотопської міської ради за бюджетні кошти для забезпечення діяльності закладів освіти, що входять до сфери управління позивача, та забезпечення в них належної організації освітнього процесу упродовж 2021 року.

16. Термін поставки товару - з 01 лютого до 31 грудня 2021 року.

17. На відкритих торгах зареєстрували 7 юридичних осіб - учасників: ТОВ "Енергетичне партнерство", Товариство з обмеженою відповідальністю "Ернерінг", Товариство

з обмеженою відповідальністю "Енера Суми", Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія", Товариство з обмеженою відповідальністю "АС", Товариство з обмеженою відповідальністю

"Укр газ ресурс" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергогазрезерв".

18. ТОВ "Енергетичне партнерство" подало тендерну пропозицію, згідно з якою гарантувало постачання електричної енергії в кількості 1 548 380 кВт/год за ціною 1,945 грн за одиницю виміру, всього на суму 3 011 599,10 грн з ПДВ.

19. За результатами аукціону ТОВ "Енергетичне партнерство" подало остаточну тендерну пропозицію, відповідно до якої гарантувало постачання електричної енергії в кількості 1 548 380 кВт/год за ціною 1,87999987 грн за одиницю виміру з ПДВ, всього на суму 2 910 954,20 грн з ПДВ.

20. Переможцем відкритих торгів визнано ТОВ "Енергетичне партнерство" з пропозицією за результатами аукціону з урахуванням пониження ціни предмета закупівлі до 2 910 954,20 грн з ПДВ (1,87999987 грн за одиницю товару).

21. 29 січня 2021 року Управління освіти Конотопської міської ради (як споживач) та ТОВ "Енергетичне партнерство" (як постачальник) уклали договір про постачання електричної енергії споживачу № 24, відповідно до якого постачальник зобов'язується до 31 грудня 2021 року продати споживачу електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач зобов'язаний оплатити постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснити інші платежі згідно з умовами цього договору (пункт 1.1 договору).

22. За цим договором сторони, зокрема, погодили умови розрахунку споживача з постачальником за електричну енергію, механізм визначення ціни електричної енергії, ціну цього договору, яка становить (1 548 380 кВт/год) 2 910 954,20 грн з ПДВ; порядок зміни ціни договору, фінансування договору, строк його дії (пункти 3.3, 5.1 - 5.4, 13.1 договору).

23. Відповідно до комерційної пропозиції (додаток до договору № 2) фактична ціна (тариф) електричної енергії становить 1,87999987 грн з ПДВ.

24. Згодом Управління освіти Конотопської міської ради та ТОВ "Енергетичне партнерство" уклали додаткові угоди до договору, якими збільшили вартість одиниці товару.

25. Додатковою угодою від 23 березня 2021 року № 1 до договору збільшено ціну за одиницю товару - електроенергію з 1,87999987 грн до 2,06799985 грн з ПДВ (на 9,99 % від початкової ціни). Ця угода поширюється на правовідносини, які виникли між сторонами з 01 березня 2021 року.

26. Додатковими угодами від 25 травня 2021 року № 2, від 27 липня 2021 року № 5, від 27 серпня 2021 року № 6, від 03 вересня 2021 № 7, від 19 жовтня 2021 року № 8, від 12 листопада 2021 року № 9, від 01 грудня 2021 року № 10 до договору ціну електричної енергії за 1 кВт/год збільшено з 1,87999987 грн до 3,7741237 грн [(зокрема, додатковою угодою № 2 - з 1,87999987 грн до 2,18236024 грн з ПДВ (на 16,08 % від початкової ціни), додатковою угодою № 5 - з 1,87999987 грн до 2,40059626 грн з ПДВ (на 27,69 % від початкової ціни), додатковою угодою № 6 - з 1,87999987 грн до 2,64065588 грн з ПДВ (на 40,46 % від початкової ціни), додатковою угодою № 7 - з 1,87999987 грн до 2,90445740 грн з ПДВ (на 54,49 % від початкової ціни), додатковою угодою № 8 - з 1,87999987 грн до 3,11967769 грн з ПДВ (тобто на 65,94 % від початкової ціни), додатковою угодою № 9 - з 1,87999987 грн до 3,43133348 грн з ПДВ (на 82,52 % від початкової ціни), додатковою угодою № 10 - з 1,87999987 грн до 3,7741237 грн з ПДВ (на 100,75 % від початкової ціни)], що призвело до значного підвищення ціни, а саме на 100,75 % від ціни, визначеної основним договором, з одночасним зменшенням обсягів її постачання з 1 548 380 кВт/год до 1 081 362 кВт/год або на 467 018 кВт/год ( - 30,1 %).

27. Управління сплатило на користь ТОВ "Енергетичне партнерство" 2 910 951,49 грн за фактичними цінами (тарифами), встановленими на підставі додаткових угод № 2, № 5, № 6, № 7, № 8, № 9, № 10.

28. Виявивши порушення Закону № 922-VIII, Конотопська окружна прокуратура 19 жовтня 2023 року внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42023202500000137 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 Кримінального кодексу України. Кримінальне провадження № 42023202500000137 триває, і остаточне рішення не прийнято. Проте прокурор встановив підстави для пред'явлення відповідного позову в господарському судочинстві.

29. 14 грудня 2023 року Конотопська окружна прокуратура листом № 50-7375вих-23 повідомила Управління освіти Конотопської міської ради про необхідність усунення виявлених порушень Закону № 922-VIII.

30. Крім того, 14 та 21 грудня 2023 року Конотопська окружна прокуратура направила листи Управлінню освіти Конотопської міської ради щодо здійснення представництва з метою пред'явлення позову про відшкодування коштів згідно з договором.

31. Станом на 22 грудня 2023 року відповідних заходів Управління освіти Конотопської міської ради не вжило.

32. 22 грудня 2023 року Управління освіти Конотопської міської ради листом

№ 01-12/47 повідомило прокуратуру, що воно не заперечує щодо представництва окружною прокуратурою його інтересів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

33. 26 червня 2024 року Господарський суд Сумської області ухвалив рішення у справі № 920/19/24, яким позов прокурора задовольнив.

34. Рішення суду першої інстанції мотивовано, зокрема, так:

- прокурор навів та підтвердив підстави для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах та звернення до суду з цим позовом;

- обмеження у 10 % застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод). Тобто закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %. Інше тлумачення відповідної норми Закону № 922-VIII нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів; підвищення більш як на 10 % шляхом так званого "каскадного" укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця;

- внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме відповідного до зміни ціни в договорі факту коливання ціни такого товару на ринку та повинне бути обґрунтованим і документально підтвердженим;

- внесення таких змін до основного договору без належного обґрунтування коливання ціни на ринку є підставою для визнання правочинів, якими підвищується ціна, недійсними;

- у наданих ТОВ "Енергетичне партнерство" документах не міститься доказів на підтвердження пропорційного зростання ціни на товар на ринку з урахуванням періоду дії попередньої додаткової угоди. Отже, необхідність внесення змін не обґрунтована та не підтверджена документально;

- додатковими угодами № 2, 5, 6, 7, 8, 9, 10 до договору передбачено підвищення

цін на електричну енергію на 100,75 %, тобто з перевищенням максимального ліміту

у 10 % та за відсутності належного документального обґрунтування, що не відповідає вимогампункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII;

- Управління освіти Конотопської міської ради сплатило на користь відповідача 2 910 951,49 грн за фактичними цінами (тарифами), встановленими на підставі додаткових угод № 2, 5, 6, 7, 8, 9, 10, які підлягають визнанню недійсними. Водночас позивач мав сплатити на користь ТОВ "Енергетичне партнерство" 2 218 328,01 грн за фактичною ціною (тарифом), встановленим на підставі додаткової угоди № 1 до договору;

- внаслідок підвищення цін на електричну енергію на підставі додаткових

угод, які визнаються судом недійсними, Управління освіти Конотопської міської

ради надмірно сплатило ТОВ "Енергетичне партнерство" 692 623,48 грн, а тому на

підставі частини першої статті 670 ЦК України має право вимагати від постачальника електричної енергії повернення цієї суми.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

35. Північний апеляційний господарський суд постановою від 08 жовтня 2024 року рішення Господарського суду Сумської області від 26 червня 2024 року у справі

№ 920/19/24 залишив без змін.

36. Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості та наявності підстав для задоволення вимог заявленого позову про визнання недійсними додаткових угод № 2, 5, 6, 7, 8, 9, 10 до договору та стягнення з відповідача надмірно сплачених коштів у розмірі 692 623,48 грн. Також визнав підтвердженими підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

37. Окрім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та в пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі. Додаткова угода № 1

до договору укладена в межах норм, передбачених законом, адже ціна за одиницю товару збільшена в межах 10 % (9,99 %). Однак, як зазначив апеляційний господарський суд, додатковими угодами № 2, 5, 6, 7, 8, 9, 10 ціну електричної енергії було збільшено на понад 10 % та загалом на 100,75 %, що не відповідає вимогам пункту 2 частини п'ятої статі 41 Закону № 922-VIII.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги, підстави касаційного оскарження та узагальнені доводи скаржника

(ТОВ "Енергетичне партнерство")

38. ТОВ "Енергетичне партнерство" у поданій до Верховного Суду касаційній скарзі просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня

2024 року та рішення Господарського суду Сумської області від 26 червня 2024 року у справі № 920/19/24 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

39. На обґрунтування доводів касаційної скаргиТОВ "Енергетичне партнерство" посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України

(далі - ГПК України), зокрема:

1) щодо підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права (статті 203, 215, 216 ЦК України) без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 січня 2024 року у справі № 924/654/22 (зазначає також постанову від 30 січня 2024 року у справі № 924/564/22), про те, що під час розгляду позову про визнання правочину недійсним відповідачами мають бути всі учасники (сторони) цього правочину. При цьому апеляційний господарський суд, не встановивши належного складу відповідачів у цій справі, помилково погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позову в частині визнання оспорюваних правочинів недійсними (також посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17, від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19);

2) щодо підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, зауважує, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій прийняті із застосуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII (в аспекті питання про те, чи дозволяють приписи зазначеної норми збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю), обґрунтовуючи наявність підстав для відступлення від зазначеного висновку, оскільки він, за твердженням скаржника, є помилковим;

3) щодо підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, стверджує про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 44 Закону № 922-VIII у подібних правовідносинах (у контексті покладення відповідальності за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання), у тому числі пункту 2 частини п'ятої статті 41цього Закону.

40. Також скаржник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності виключної правової проблеми та необхідності забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки правовідносини сторін, пов'язані зі сферою публічних закупівель, у силу частини четвертої статті 3 Закону № 922-VIII регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, установлених цим Законом, тому суди, розглядаючи справи, пов'язані зі сферою публічних закупівель, повинні виходити із Закону № 922-VIII загалом, адже положеннями його статті 44 передбачена відповідальність за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, і така відповідальність жодною статтею Закону № 922-VIII не покладена на постачальника як суб'єкта господарювання, метою діяльності якого є отримання прибутку, а не понесення збитків за додатковими угодами (які згодом визнаються недійсними), які укладаються за згодою керівника споживача, при повному розумінні останнім правових наслідків укладення та підписання таких додаткових угод. Зміна умов договору відбувається за погодженням сторін, а отже, оцінка достатності підстав для внесення змін до договору належала саме до компетенції сторін -як постачальника, так і споживача (замовника).

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

(Прокурор)

41. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з доводами касаційної скарги відповідача та просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, у задоволенні клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити, зазначаючи, зокрема, що прокурор правильно визначив Управління освіти Конотопської міської ради позивачем, а не відповідачем, а постанова Верховного Суду від 30 січня

2024 року у справі № 924/564/22 не може бути застосована у цьому спорі з огляду на відмінний від цієї справи склад учасників та предмет спору. Також прокурор зауважує, що відповідач у жодному з випадків при ініціюванні укладення кожної з додаткових угод документально не підтвердив факту коливання ціни на ринку порівняно з ціною основного договору про закупівлю та кожною з наступних додаткових угод, а також в жодному з листів не зазначив, чи було таке коливання для нього непрогнозованим та чи було коливання враховано попередніми укладеними додатковими угодами.

42. Окрім того, прокурор наголошує на відсутності підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, оскільки на сьогодні є стала судова практика у подібних правовідносинах та єдине трактування застосування норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII щодо заборони збільшення ціни товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю; у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору; відповідач не навів вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, а саме не довів наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

43. Також прокурор зауважує, що відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування статті 44 Закону № 922-VIII не має жодного відношення до розгляду цієї справи; у позові та оскаржуваних рішеннях відсутні будь-які посилання на положення статті 44 Закону № 922-VIII, а прокурор не оскаржував жодних дій замовника при здійсненні публічної закупівлі; у всіх без винятку випадках ініціатива укладання додаткових угод виходила виключно від ТОВ "Енергетичне партнерство", яке скеровувало відповідні листи Управлінню освіти Конотопської міської ради з довідками про ціну на ринку та проєктами додаткових угод для підписання; оскільки договір мав соціальний характер і стосувався забезпечення електричною енергією 44 закладів освіти Конотопської міської територіальної громади, непідписання Управлінням додаткових угод на умовах постачальника мало наслідком припинення електропостачання в заклади для дітей та унеможливлювало здійснення належного навчально-виховного процесу.

РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Розгляд справи Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду та підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

44. Ухвалою від 05 грудня 2024 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою

ТОВ "Енергетичне партнерство" на рішення Господарського суду Сумської області

від 26 червня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 920/19/24.

45. 29 січня 2025 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання скаржника та передав справу № 920/19/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з необхідністю відступу (шляхом уточнення) від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII.

46. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду,

з-поміж іншого, зазначила, що суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи, спір у якій виник у зв'язку з тим, що внаслідок укладення додаткових угод до договору про постачання електричної енергії вартість 1кВт/год електроенергії сукупно зросла з 1,87999987 грн до 3,7741237 грн, що призвело до підвищення ціни на 100,75 % від тієї, що визначена основним договором, з одночасним зменшенням обсягів її постачання, врахували висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22.

47. Як зауважив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у

статті 652 ЦК України та в пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, однак загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

48. Водночас Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, посилаючись на перелік підстав, за умови існування яких можна здійснити відступ від уже сформованої правової позиції Верховного Суду, вважає, що у цьому випадку такими підставами, зокрема, є:

- зміна законодавства: Велика Палата Верховного Суду хоч і зробила висновок щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII в редакції Закону № 114-IX, однак не висновувала щодо застосування зазначеної норми в редакції зі змінами, внесеними Законом № 1530-IX, які діяли на період існування спірних відносин як у цій справі, так і у справі № 922/2321/22 (в якій Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову від 24 січня 2024 року);

- порушення принципу належного урядування з огляду на неоднакове праворозуміння пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, а саме наявність відмінного від висновку Великої Палати Верховного Суду роз'яснення Міністерства економіки України, викладеного в листі від 24 листопада 2020 року № 3304-04/69987-06, що сторони договору про закупівлю можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку за наявності відповідних умов, тоді як Велика Палата Верховного Суду вважає, що у будь-якому разі ціну за одиницю товару не можна збільшувати більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі.

49. З огляду на викладене Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виснував про необхідність відступити від висновку щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, сформульованого в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, зазначивши, що сторони договору можуть неодноразово збільшувати ціну за одиницю товару не більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку. Однак не повинна змінюватися саме загальна ціна договору, а факт коливання цін має бути належним чином доведений.

Розгляд справи Великою Палатою Верховного Суду

50. 09 квітня 2025 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, якою прийняла та призначила справу № 920/19/24 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на 21 травня 2025 року.

51. 21 травня 2025 року розгляд справи не відбувся. При цьому ухвалою від 04 червня 2025 року Велика Палата Верховного Суду повідомила учасників справи про призначення розгляду справи на 16 липня 2025 року.

52. 07 липня 2025 року від представника ТОВ "Енергетичне партнерство" надійшло клопотання про витребування у Комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку та Міністерства економіки України офіційних роз'яснень щодо первинного законодавчого задуму пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII та відкладення судового засідання з розгляду справи до отримання запитуваної інформації.

53. 16 липня 2025 року Велика Палата Верховного Суду оголосила перерву в судовому засіданні та постановила ухвалу, якою відклала до наступного судового засідання клопотання відповідача про витребування офіційних роз'яснень щодо первинного законодавчого задуму пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII і повідомила учасників справи про розгляд справи 17 вересня 2025 року.

54. 17 вересня 2025 року розгляд справи не відбувся, з огляду на що ухвалою

від 18 вересня 2025 року Велика Палата Верховного Суду призначила її на іншу дату та повідомила учасників про розгляд справи 05 листопада 2025 року.

55. 30 жовтня 2025 року до Великої Палати Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" від представника ТОВ "Енергетичне партнерство" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи офіційних позицій Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII та врахування цих позицій як таких, що імплементовані у чинні Особливості здійснення публічних закупівель [постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року № 1178 "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі" на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування"; далі - постанова КМУ № 1178 (у редакції постанови КМУ від 01 вересня 2025 року; № 1067, далі - постанова КМУ № 1067)].

56. 05 листопада 2025 року розгляд справи не відбувся. Водночас ухвалою від

12 листопада 2025 року Велика Палата Верховного Суду призначила справу на іншу дату та повідомила учасників про її розгляд 21 листопада 2025 року.

57. 19 листопада 2025 року через підсистему "Електронний суд" до Великої Палати Верховного Суду надійшло клопотання ТОВ "Енергетичне партнерство" про: 1) відкладення розгляду справ на іншу дату з наданням часу для отримання узагальненої позиції комітетів Верховної Ради України за результатами спільного засідання у грудні 2025 року (орієнтовно 60 днів); 2) витребування у зазначених комітетів Верховної Ради України офіційних матеріалів / рішень за результатами слухань для долучення до матеріалів справи; 3) надання сторонам строку для подання додаткових письмових пояснень та доказів після отримання результатів слухань.

58. У судове засідання 21 листопада 2025 року представники позивача та відповідача не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату та час розгляду справи.

Щодо належності повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи

59. Відповідно до частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

60. Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 242 ГПК України).

61. З матеріалів справи встановлено, що ухвала від 12 листопада 2025 року, якою Велика Палата Верховного Суду повідомила учасників справи про її розгляд 21 листопада 2025 року, як і всі інші ухвали у цій справі, надсилалась учасникам справи в електронному вигляді через підсистему "Електронний суд", що підтверджується повідомленнями про доставлення електронного листа.

62. Відповідно до повідомлень про доставлення електронних листів електронний примірник ухвали Великої Плати Верховного Суду від 09 квітня 2025 року був доставлений учасникам справи до електронного кабінету 25 квітня 2025 року, ухвали від 04 червня 2025 року - 04 липня 2025 року, ухвали від 16 липня 2025 року - 22 липня 2025 року, ухвали від 18 вересня 2025 року - 24 вересня 2025 року, ухвали від 12 листопада - 20 листопада 2025 року. Тобто позивач та відповідач були обізнані про розгляд справи Великою Палатою Верховного Суду.

63. Окрім того, учасники справи про дату, час та місце судового засідання 21 листопада 2025 року повідомлялися також телефонограмами від 12 листопада 2025 року.

64. До того ж ухвала від 12 листопада 2025 року була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, згідно з відомостями якого зареєстрована

15 листопада 2025 року із забезпеченням надання загального доступу 17 листопада 2025 року.

65. Відповідно до статті 2 Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

66. Отже, учасники справи з урахуванням перебування справи у Великій Палаті Верховного Суду, неодноразового призначення у ній судових засідань мали достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав, передбачених ГПК України, зокрема права на висловлення (викладення шляхом надіслання на поштову / електронну адреси суду) своєї позиції у справі.

67. Із матеріалів справи слідує, що учасники справи (позивач та відповідач) беззаперечно були проінформованими як про наявність справи в суді касаційної інстанції, так і про дату, час і місце судових засідань. До того ж подання численних клопотань відповідачем свідчить про безперешкодність реалізації ним своїх прав у цій справі.

68. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 24 рішення від 15 травня 2008 року у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення від 08 квітня 2010 року у справі "Гурепка проти України № 2" наголошує на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

69. На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. рішення ЄСПЛ від 01 квітня 2008 року у справі "Гуржій проти України"; від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України").

70. За частиною першою статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

71. Будь-яких заяв (клопотань) від сторін щодо неможливості ними забезпечити участь в судовому засіданні та реалізувати свої процесуальні права станом на час розгляду скарги до Великої Палати Верховного Суду не надходило.

Щодо клопотань відповідача про відкладення розгляду справи, витребування офіційних роз'яснень щодо первинного законодавчого задуму пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII та матеріалів (рішень) за результатами спільного засідання комітетів Верховної Ради України в грудні 2025 року, надання сторонам часу для подання додаткових пояснень

72. Прокурор заперечила щодо задоволення клопотань ТОВ "Енергетичне партнерство" про відкладення розгляду справи, витребування офіційних роз'яснень щодо первинного законодавчого задуму пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону

№ 922-VIII та матеріалів (рішень) за результатами спільного засідання комітетів Верховної Ради України у грудні 2025 року і надання сторонам часу для подання додаткових пояснень і зауважила, що витребування зазначених роз'яснень та матеріалів (рішень) з урахуванням предмета та підстав заявленого позову жодним чином не впливає на результат вирішення справи.

73. Велика Палата Верховного Суду розглянула наведені клопотання відповідача (скаржника) та вважає, що правових підстав для їх задоволення немає виходячи з таких міркувань.

74. Відповідно до частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

75. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов'язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.

76. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а саме неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, оскільки неявка в судове засідання однієї зі сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи в судовому засіданні.

77. Вирішуючи питання про відкладення розгляду справи за клопотанням ТОВ "Енергетичне партнерство", Велика Палата Верховного Суду враховує, що явка сторін у судове засідання у цій справі обов'язковою судом не визнавалась, у матеріалах справи наявні всі необхідні докази для розгляду справи, а наведені на його обґрунтування мотиви не є перешкодою для здійснення касаційного провадження, оскільки для вирішення цієї справи (питання, яке постало у цій справі) немає необхідності у витребуванні в Комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку та Міністерства економіки України офіційних роз'яснень щодо первинного законодавчого задуму пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, а в комітетів Верховної Ради України матеріалів / рішень за результатами слухань та відповідно потреби у наданні сторонами додаткових письмових пояснень. До того ж відкладення розгляду справи на досить тривалий строк (60 днів, на чому наполягає відповідач) може призвести до затягування розгляду справи, фактично на що за своєю суттю спрямовані відповідні клопотання відповідача.

78. З огляду на викладене, оскільки суд створив усі необхідні умови для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та обов'язків, вжито заходів для належного повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи, зважаючи на те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, розгляд справи неодноразово відкладався, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов'язковою, а затягування строку розгляду справи в цьому випадку може призвести до порушення прав сторін, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотань ТОВ "Енергетичне партнерство" про відкладення розгляду справи, витребування в Комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку та Міністерства економіки України офіційних роз'яснень щодо первинного законодавчого задуму пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, витребування в комітетів Верховної Ради України офіційних матеріалів / рішень за результатами спільного засідання у грудні 2025 року та надання сторонам строку для подання додаткових письмових пояснень та доказів після отримання результатів таких слухань.

Щодо клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи офіційних позицій Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII

79. Прокурор щодо клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи офіційних позицій Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, які надійшли 30 жовтня 2025 року (поза межами строку на касаційне оскарження), поклалась на розсуд суду.

80. Велика Палата Верховного Суду залишила наведене клопотання відповідача (скаржника) з доданими до нього матеріалами без розгляду з огляду на таке.

81. Згідно із частинами першою, другою статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

82. Відповідно до частини першої статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, а згідно із частиною першою статті 295 цього Кодексу учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

83. При розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частини перша, п'ята статті 161 ГПК України).

84. Представник ТОВ "Енергетичне партнерство" не просив дозволу додати до матеріалів справи офіційні позиції Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону

№ 922-VIII, а Велика Палата Верховного Суду не визнала необхідним їх одержання від учасників справи та не призначила строк для їх подання.

85. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду відповідно до частини другої статті 118 ГПК України залишає без розгляду подане представником відповідача клопотання з доданими до нього офіційними позиціями Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII(див. подібну позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постановах від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21, від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20, від 03 квітня 2024 року у справі № 906/1330/21, від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій

Щодо можливості звернення прокурора в інтересах держави в особі Управління освіти Конотопської міської ради та його визначення позивачем, а не відповідачем

86. ТОВ "Енергетичне партнерство" у поданій до суду касаційній скарзі стверджує, що прокурор помилково визначив Управління освіти Конотопської міської ради позивачем, а суд апеляційної інстанції не встановив належного суб'єктного складу відповідачів у цій справі.

87. Велика Палата Верховного Суду вважає наведені доводи скаржника безпідставними та неаргументованими виходячи з таких міркувань.

88. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

89. Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді встановлені у Законі України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII), частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

90. Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону

№ 1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

91. Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

92. Відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

93. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 05 березня 2020 року у справі № 9901/511/19, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21).

94. Частини третя та четверта статті 23 Закону № 1697-VII серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

95. Встановлена цим Законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

96. Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону № 1697-VII обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору, і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

97. Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган

набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і

в такому разі набуває статусу позивача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 15 січня 2020 року

у справі № 698/119/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19,

від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц).

98. У категорії спорів щодо визнання недійсними договорів, укладених у межах публічних закупівель, пред'явлення прокурором позову в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб'єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та в належному виконанні договірних зобов'язань відповідно до положень Закону № 922-VIII (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі № 924/524/24).

99. Закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 923/449/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20, від 25 червня 2024 року у справі № 918/760/23, від 01 жовтня 2024 року у справі № 918/778/23, від 20 лютого 2025 року у справі № 910/16372/21).

100. У справі, яка розглядається, прокурор, обґрунтовуючи звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Управління освіти Конотопської міської ради, зазначив, що укладення оспорюваних додаткових каскадних угод до договору публічної закупівлі з порушенням вимог Закону № 922-VIII призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, які були виділені з місцевого бюджету позивачу як головному розпоряднику бюджетних коштів на забезпечення освітньої діяльності на території територіальної громади та забезпечення здобуття дітьми повної загальної середньої освіти, а також порушило економічні (майнові) інтереси держави у бюджетній сфері, оскільки заподіяло прямої шкоди майновим інтересам держави у вигляді переплати бюджетних коштів, виділених на освітні потреби.

101. За твердженням прокурора, внаслідок неправомірного підвищення цін на електричну енергію на підставі оспорюваних додаткових угод територіальна громада, інтереси якої представляє орган освіти (а саме Управління освіти Конотопської міської ради), була позбавлена можливості отримати електричну енергію у необхідній кількості, водночас сплачуючи значні кошти з місцевого бюджету за набагато менші обсяги придбаного товару, що в свою чергу зумовило надмірну сплату коштів у сумі 692 623,48 грн.

102. Прокурор зауважує, що, оскільки фінансування за додатковими угодами здійснювалося за рахунок коштів місцевого бюджету, його звернення з позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання правомірності використання бюджетних коштів, за рахунок яких здійснюється фінансування закладів освіти, виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ.

103. Тобто прокурор обґрунтовує порушення інтересів держави укладенням Управлінням освіти Конотопської міської ради оспорюваних додаткових угод усупереч вимогам чинного законодавства та інтересам держави, що призвело до безпідставної зміни істотних умов договору, зростання ціни за одиницю товару і зменшення обсягу постачання та відповідно надмірної сплати бюджетних коштів.

104. Водночас суди попередніх інстанцій встановили, що прокурор звертався до Управління освіти Конотопської міської ради з повідомленням про те, що оспорювані додаткові угоди були укладенні з порушенням вимог Закону № 922-VIII, та проінформував Управління листом від 14 грудня 2023 року № 50-7375вих-23 про необхідність усунення виявлених порушень.

105. Однак Управління освіти Конотопської міської ради не вжило жодних заходів щодо усунення виявлених прокуратурою порушень, а натомість листом від 22 грудня 2023 року № 01-12/47 повідомило прокуратуру, що не заперечує щодо представництва нею інтересів позивача.

106. 14 та 21 грудня 2023 року прокуратура скерувала листи позивачу щодо здійснення представництва з метою пред'явлення позову про відшкодування коштів згідно з договором.

107. Тобто підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка Управління освіти Конотопської міської ради щодо захисту інтересів держави, яке є розпорядником бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалася закупівля електричної енергії за договором, та зобов'язане ефективно і раціонально використовувати бюджетні кошти, в тому числі реагувати на порушення вимог законодавства, що впливають на інтереси територіальної громади.

108. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що прокурор у цій справі підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави в суді та цілком правильно визначив Управління освіти Конотопської міської ради позивачем за пред'явленим ним до суду позовом, оскільки останнє є розпорядником бюджетних коштів та стороною спірних правочинів, юридичною особою, яка може від свого імені придбати майнові права й нести обов'язки та здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно із законодавством України. Такий висновок цілком узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 927/188/22, від 28 серпня 2024 року у справі № 918/694/23.

109. З огляду викладене Велика Палата Верховного Суду відхиляє як безпідставні доводи скаржника щодо неналежного суб'єктного складу відповідачів та помилкового визначення прокурором у цій справі Управління освіти Конотопської міської ради як позивача.

110. До того ж у світлі аргументів скаржника в цій частині Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що відповідно до статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. У такому разі двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами.

111. Для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти слід повертати (стягувати) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15 березня 2024 року у справі № 904/192/22). Тобто у спорі за позовом прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину головний розпорядник бюджетних коштів, визначений прокурором як позивач, на користь якого прокурор просить стягнути кошти (застосувати реституцію), є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся із цим позовом до суду.

112. У постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позов, який пред'являється особою, що не була учасником правочину, про визнання правочину недійсним, повинен бути пред'явлений до всіх учасників такого правочину. Однак у наведеній скаржником справі позов був пред'явлений не стороною правочину, а відповідачами були визначені не всі учасники правочину.

113. Натомість у справі, яка розглядається, позов пред'явлений прокурором в інтересах держави в особі Управління освіти Конотопської міської ради, яке є стороною оспорюваного правочину та розпорядником бюджетних коштів у спірних правовідносинах, а тому набуває статусу позивача відповідно до вимог абзацу другого частини п'ятої статті 53 ГПК України, що свідчить про необґрунтованість посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19.

Щодо можливості зміни умов договору про закупівлю шляхом збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії, в т.ч. з урахуванням унесених Законом № 1530-ІХ змін до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII

114. Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначено Законом № 922-VIII (тут і надалі - у редакції, чинній станом на час укладення договору про закупівлю та оспорюваних додаткових угод до нього).

115. Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону № 922-VIII відносини, пов'язані зі сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

116. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 цього Закону договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

117. Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані статтею 41 Закону № 922-VIII, частиною першою якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

118. Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

119. Згідно із частиною першою статті 652 ЦК України разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

120. Частиною четвертою статті 41 Закону № 922-VIII визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

121. За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі (частина п'ята статті 41 Закону № 922-VIII). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

122. У спірних правовідносинах договір про закупівлю та оспорювані додаткові угоди до нього були укладені у період дії положень норм частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII у двох редакціях: 1) Закону № 114-ІХ (договір про закупівлю та додаткова угода до нього № 2) та 2) Закону № 1530-ІХ (додаткові угоди до договору № 5 - 10).

123. Тож під час оцінки цих правовідносин слід застосовувати законодавство, чинне на момент їх виникнення.

Щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ)

124. Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ, чинній на момент укладення договору про закупівлю та оспорюваної додаткової угоди до нього № 2) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

125. 24 січня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 922/2321/22, в якій вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.

126. У пунктах 88-90 наведеної постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

127. Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у разі зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

128. У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

129. Такий правовий висновок неодноразово також був викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 922/433/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 918/779/23, від 06 лютого 2025 року у справі № 910/5182/24, від 18 лютого 2025 року у справі № 925/889/23 тощо, де інтерпретовано та застосовано положення пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII як імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.

130. Отже, згідно з положеннями пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) зміна ціни в договорі закупівлі допускається за таких умов:

-збільшення ціни за одиницю товару до 10 %;

-збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку;

-така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

-така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю;

-обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

131. До того ж застосована законодавцем при формулюванні цієї норми конструкція "не частіше ніж один раз на 90 днів" фактично надає можливість вносити зміни до ціни товару неодноразово, але лише в межах дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 %.

Щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 1530-ІХ)

132. Законом № 1530-ІХ внесено зміни до Закону № 922-VIII (у редакції Закону

№ 114-ІХ) та викладено пункт 2 частини п'ятої статті 41 цього Закону в такій редакції: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії".

133. Внесеними Законом № 1530-IX змінами у першому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII слова "підписання договору про закупівлю" замінені словами "підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару", а друге речення після слів "дизельного пального" доповнено словом "природного". Ці зміни полягали, зокрема, у корегуванні обмеження щодо мінімального 90-денного строку змін до ціни за одиницю товару після підписання договору про закупівлю. Водночас порогове значення у 10 % залишилося незмінним і застосовується й надалі.

134. Так, на відміну від норм пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIIIу редакції Закону № 114-ІХ, який урегульовував можливість збільшення ціни за одиницю товару не частіше ніж один раз на 90 днів лише з моменту підписання договору про закупівлю, положеннями цього пункту в редакції Закону № 1530-IX визначено, що строк зміни умов договору може відраховуватись як з моменту підписання договору, так і з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Тобто редакцією цієї норми законодавець передбачив лише можливість внесення зміни до ціни договору неодноразово: вперше - один раз у перші 90 днів з дня підписання договору; другий і подальші

рази - один раз на 90 днів, які починаються з моменту останньої зміни ціни.

135. Додатково на підтвердження зазначеного свідчить зміст пояснювальної записки до проєкту Закону № 1530-IX (див. https://itd.rada.gov.ua/billinfo/Bills/pubFile/634356), згідно з якою метою його прийняття було завершити реформу органу оскарження у сфері публічних закупівель, що відповідно дозволяє стверджувати, що подібні зміни вочевидь не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель (виконавцям) після підписання договору збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.

136. Іншими словами, зміни та доповнення до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, внесеніЗаконом № 1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанта визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.

137. Проте пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIIIяк у редакції, викладеній Законом №114-ІХ, так і в редакції, викладеній Законом № 1530-ХІ, однаково передбачено, що такі обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

138. Водночас положення пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIIIу редакції Закону № 1530-ХІ не містять змін щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару, погодженої сторонами договору закупівлі, визначеної попередньою редакцією цієї норми на рівні не більше 10 %. У будь-якому випадку загальний розмір збільшення ціни не може перевищувати 10 % ціни, встановленої в договорі закупівлі.

139. Філологічне тлумачення пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII унормовано на рівні не більше 10 %.

140. До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.

Щодо мети Закону № 922-VIII та прецедентної практики Суду Європейського Союзу

141. Велика Палата Верховного Суду враховує, що відповідно до преамбули Закону № 922-VIII метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

142. Така мета розкрита у статті 5 Закону № 922-VIII, в якій, зокрема, закріплений перелік принципів здійснення публічних закупівель, до яких віднесені: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об'єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

143. Окрім того, відповідно до преамбули Закону № 922-VIII цей Закон також має на

меті адаптувати законодавство України acquis Європейського Союзу на виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з

іншої сторони (далі - Угода про асоціацію)

144. Згідно з пояснювальною запискою до проєкту Закону № 922-VIII зазначений проєкт Закону розроблено на виконання розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про здійснення державних закупівель", Програми діяльності Кабінету Міністрів України, Коаліційної угоди та Указу Президента України "Про Стратегію сталого розвитку "Україна - 2020" щодо впровадження електронних закупівель,

а також статті 153 глави 8 "Державні закупівлі" розділу IV Угоди про асоціацію у частині імплементації Директив 2014/24/ЄС і 2014/25/ЄС. Метою проєкту Закону є, зокрема, підвищення рівня конкуренції у сфері державних закупівель та зниження рівня корупції шляхом запровадження системи електронних закупівель та електронної системи оскарження; здійснення процедур закупівлі, обмін

інформацією, документами та подання роз'яснень в електронній системі закупівель; виконання Угоди про асоціацію щодо імплементації Директив 2014/24/ЄС і 2014/25/ЄС шляхом запровадження нових підходів щодо здійснення закупівель у частині оптимізації процедур закупівель та можливості створення ЦЗО

(див. https://w2.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=57268&pf35401=367184).

145. Відповідно до статті 148 глави 8 "Державні закупівлі" розділу IV Угоди про асоціацію сторони визнають внесок прозорого, недискримінаційного, конкурентного і відкритого тендерного процесу у сталий економічний розвиток і встановлюють у якості своєї мети ефективне, взаємне і поступове відкриття відповідних ринків закупівель. Це передбачає послідовне наближення законодавства України у

сфері державних закупівель до acquis ЄС у сфері державних закупівель, що супроводжуватиметься інституційною реформою та створенням ефективної системи державних закупівель на основі принципів, якими регулюються державні закупівлі Сторони ЄС.

146. Частинами першою, другою статті 153 глави 8 "Державні закупівлі" розділу IV Угоди про асоціацію визначено, що Україна забезпечує поступове приведення існуючого та майбутнього законодавства у сфері державних закупівель у відповідність до acquis ЄС у сфері державних закупівель. Адаптація законодавства здійснюється поетапно згідно з періодами, визначеними у Додатку ХХІ-А та в Додатках ХХІ-В-ХХІ-Е, ХХІ-G, ХХІ-H та ХХІ-J до цієї Угоди. Додатки ХХІ-F та ХХІ-І до цієї Угоди визначають необов'язкові елементи, які не потребують впровадження в законодавство України, тоді як Додатки ХХІ-K-ХХІ-N до цієї Угоди містять елементи acquis ЄС, які залишаться поза сферою законодавчої адаптації. У цьому процесі належна увага повинна приділятися відповідному прецендентному праву Європейського Суду та імплементаційним заходам Європейської Комісії, а також, якщо в цьому виникне необхідність, будь-яким змінам в acquis ЄС, що відбуватимуться в той самий час.

147. Для прикладу Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на практику Суду Європейського Союзу (далі - Суд ЄС), який, з-поміж іншого, зазначає, що основною метою правил Співтовариства у сфері державних закупівель є забезпечення вільного руху послуг та відкриття ринку для неспотвореної конкуренції у всіх державах-членах (див. справу 26/03 Stadt Halle та RPL Lochau [2005] ECR I-1, пункт 44). Задля досягнення цієї подвійної мети право Співтовариства застосовує, серед іншого, принцип недискримінації за ознакою громадянства, принцип рівного ставлення до учасників тендеру та випливаюче з цього зобов'язання щодо прозорості (див. справу C-275/98 Unitron Scandinavia та 3-S [1999] ECR I-8291, пункт 31; справу C-324/98 Telaustria та Telefonadress [2000] ECR I-10745, пункти 60 та 61 та справу C-496/99 P Commission проти CAS Succhi di Frutta [2004] ECR I-3801, пункти 108 та 109).

148. Суд ЄС зауважує, що з метою забезпечення прозорості процедур та рівного ставлення до учасників тендеру, зміни до положень державного контракту під час його дії становлять нове укладення контракту в розумінні Директиви 92/50, якщо вони істотно відрізняються за характером від початкового контракту і, отже, свідчать про намір сторін переглянути основні умови цього контракту. Зміна державного контракту під час його дії може вважатися істотною, якщо вона вводить умови, які, якби вони були частиною початкової процедури укладення контракту, дозволили б допуск інших учасників тендеру, крім тих, які були допущені спочатку, або дозволили б прийняття іншої пропозиції, крім тієї, яка була прийнята спочатку. Зміна також може вважатися істотною, якщо вона змінює економічний баланс договору на користь підрядника в спосіб, який не був передбачений умовами початкового договору (див. справу C-454/06 pressetext Nachrichtenagentur GmbH v Republik Osterreich (Bund), APA-OTS Originaltext - Service GmbH, APA Austria Presse Agentur registrierte Genossenschaft mit beschrankter Haftung).

149. У пункті 61 рішення від 07 грудня 2023 року у справах C-441/22 та C-443/22, EU:C:2023:970 Obshtina Razgrad Суд ЄС звернув увагу, що пункт 72 директиви 2014/24ЄС по суті має на меті забезпечити дотримання принципів прозорості процедур та рівного ставлення до учасників тендеру. Ці принципи виключають, після укладення державного договору, внесення замовником та переможцем тендеру змін до положень цього договору таким чином, щоб ці положення суттєво відрізнялися за своїм характером від положень початкового договору. Дотримання цих принципів, у свою чергу, є частиною більш загальної мети правил ЄС у сфері державних закупівель, яка полягає у забезпеченні вільного руху послуг та відкриття для неспотвореної конкуренції в усіх державах-членах (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 910/13988/20, в якій було здійснено посилання на рішення Суду ЄС для ілюстрації підходу застосування схожих положень (принципів) у практиці ЄС).

Висновки щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII

150. Отже, норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договоруне повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону № 922-VIII.

151. Інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону

№ 922-VIII, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад

10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.

152. Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону № 922-VIII.

153. Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

154. До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

155. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, вважає, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.

156. Варто наголосити на тому, що, з'ясовуючи законодавчу еволюцію пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на нормативне закріплення подібної можливості у постанові КМУ № 1178, у підпункті 2 пункту 19 (в редакції постанови КМУ № 1067) якої, з-поміж іншого, визначено, що обмеження щодо збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 % застосовується щодо кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару (без обмеження кількості змін), а змінена ціна за одиницю товару не повинна перевищувати 50 % ціни за одиницю товару, що передбачена в початковому договорі про закупівлю.

157. Тобто положеннями постанови КМУ № 1178 (в редакції постанови КМУ від 01 вересня 2025 року № 1067), на відміну від норм пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, чітко визначені як можливість застосування 10-відсоткового обмеження щодо збільшення ціни щодо кожного окремого випадку збільшення (без обмеження кількості змін), а не в цілому до усіх внесених змін, так і граничне значення на рівні 50 %, на яке може бути змінена передбачена в початковому договорі про закупівлю ціна за одиницю товару, що вкотре додатково підтверджує, що приписи частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII не передбачають можливість збільшення ціни за одиницю товару на 10 % під час кожного внесення змін до договору про закупівлю.

158. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIIIне стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

159. Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII,повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

Щодо суті позовних вимог

Щодо підстав недійсності додаткових угод до договору закупівлі, повернення коштів та доказів, які підтверджують зміну ціни товару

160. Прокурор стверджує, що оскаржувані додаткові угоди до договору укладені з порушенням вимог Закону № 922-VIII, оскільки за їх умовами ціна за одинцю товару (кВт/годину) перевищила 10 % граничну межу, а ціна договору фактично збільшилась на 100,75 % порівняно з погодженою ціною під час закупівлі. З огляду на викладене прокурор просить оспорювані додаткові угоди визнати недійсними та повернути на користь позивача сплачені за цими угодами кошти.

161. Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

162. Частиною третьою статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

163. За частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

164. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

165. У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що за результатами проведення оголошеної позивачем процедури закупівлі переможцем було визнано ТОВ "Енергетичне партнерство" з остаточною пропозицією за результатами аукціону з урахуванням пониження ціни предмета закупівлі -

2 910 954,20 грн з ПДВ (1,87999987 грн за одиницю товару), з яким 29 січня 2021 року укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 24.

166. Додатковими угодами № 2, 5, 6, 7, 8, 9, 10 до договору ціну електричної енергії за 1 кВт/год збільшено з 1,87999987 грн до 3,7741237 грн, що призвело до значного підвищення ціни, а саме на 100,75 % від ціни, визначеної основним договором, з одночасним зменшенням обсягів її постачання з 1 548 380 кВт/год до 1 081 362 кВт/год, або на 467 018 кВт/год (-30,1 %).

167. Велика Палата Верховного Суду враховує, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 912/1580/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 913/368/19, від 11 травня 2023 року у справі № 910/17520/21).

168. Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

169. При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

170. Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

171. Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

172. Законом № 922-VIII не передбачено форму / вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 916/747/24).

173. Параграфом 1 глави 5 розділу І ГПК України унормовані основні положення про докази. При цьому Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

174. Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб'єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб'єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10 вересня 2014 року № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб'єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон'юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.

175. Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2023 року у справі № 926/3244/22).

176. Суди попередніх інстанцій установили, що для обґрунтування підвищення ціни ТОВ "Енергетичне партнерство" на власний розсуд обирались періоди для порівняння середніх цін на електричну енергію, дослідження яких не відображало їх динаміку, а також не могло бути належним обґрунтуванням для висновків про коливання цін у бік збільшення. Крім того, у наданих ТОВ "Енергетичне партнерство" документах не міститься доказів на підтвердження пропорційного зростання ціни на товар на ринку з урахуванням періоду дії попередньої додаткової угоди.

177. Водночас наведені документи не містять відомостей щодо динаміки ціни на електричну енергію, пропорційності їх зростання, у них відсутній аналіз вартості ціни електричної енергії на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни електричної енергії на ринку, у зв'язку із чим не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII.

178. За наведеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що необхідність внесення зазначених змін не можна вважати обґрунтованим та такою, що підтверджена належними доказами.

179. Доводи скаржника про те, що він належним чином документально довів коливання ціни на ринку за одиницю товару електроенергії у бік збільшення, зазначених висновків судів не спростовують, адже фактично зводяться до переоцінки Великою Палатою Верховного Суду наявних у матеріалах справи доказів, які були досліджені судом апеляційної інстанції та яким суд надав відповідну оцінку, що є недопустимим, зважаючи на положення частини другої статті 300 ГПК України.

180. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для визнання оспорюваних додаткових угод № 2, 5, 6, 7, 8, 9, 10 до договору недійсними, оскільки ними передбачено підвищення цін на електричну енергію на 100,75 %, тобто з перевищенням максимального ліміту у 10 %, а також за відсутності належного документального обґрунтування, що не відповідає вимогам пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII.

181. Оскільки зазначені додаткові угоди № 2, 5, 6, 7, 8, 9, 10 є недійсними та не породжують правових наслідків, то підстава для оплати електричної енергії за встановленою у них ціною відпала, а тому грошові кошти, на підставі норм статей 216, 1212 ЦК України, у заявленому розмірі ТОВ "Енергетичне партнерство" має повернути, і суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про стягнення з відповідача цих коштів (див. пункти 71, 72, 82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22).

Щодо оцінки листа Мінекономіки від 24 листопада 2020 року № 3304-04/69987-06 "Щодо укладення, виконання, зміни та розірвання договору про закупівлю"

182. Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника про наявність неоднакового праворозуміння пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону

№ 922-VIII, а саме наявність відмінного від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, роз'яснення Міністерства економіки України, викладеного в листі від 24 листопада 2020 року № 3304-04/69987-06, оскільки позиція Міністерства економіки України, викладена в листах, не є нормативно-правовим актом і тому не створювала та не створює для осіб жодних прав чи обов'язків щодо дотримання визначеної у них інформації (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19).

183. За приписами статті 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

184. Статтею 57 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права й обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, з чого випливає, що у випадках, коли цей порядок був додержаний, діє презумпція знання закону всіма громадянами.

185. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

186. Частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

187. Ураховуючи наведене, надання Міністерством економіки України листів або роз'яснень, які суперечать висновку щодо застосування норм права, викладеному у постановах Верховного Суду, а у цьому випадку викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, прямо порушує наведені вище правові приписи та жодним чином не може вплинути на правильність застосування норм Закону № 922-VIII (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 922/2497/23).

Щодо посилання скаржника на постанову КМУ № 1178

188. Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним посилання скаржника як на правомірність укладення оспорюваних додаткових угод та наявність підстав для зміни ціни товару більш ніж на 10 % на положення прийнятої Кабінетом Міністрів України постанови КМУ № 1178 на виконання пункту 37 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 16 серпня 2022 року № 2526-IX "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та інших законодавчих актів України щодо здійснення оборонних та публічних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану", що набрав чинності 10 вересня 2022 року, оскільки відповідна постанова має перспективну дію і не може застосовуватися до договірних відносин публічних закупівель, які виникли до набрання нею чинності.

189. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що договір про постачання електричної енергії споживачу було укладено між Управлінням освіти Конотопської міської ради і ТОВ "Енергетичне партнерство" 29 січня 2021 року, а додаткові угоди до нього укладались з 23 березня по 01 грудня 2021 року.

Щодо відступу від попередніх висновків Великої Палати Верховного Суду

190. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

191. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в законодавстві України відсутній принцип, згідно з яким пізніший висновок Верховного Суду відміняє його попередній висновок. Єдиний механізм узгодження правозастосування, який передбачає процесуальний закон, - це механізм відступу від висновку щодо застосування норм права, зокрема, на користь висновку Великої Палати Верховного Суду в разі, якщо йому суперечить висновок касаційного суду.

192. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див. подібний правовий висновок у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17).

193. Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 29 січня 2025 року просила, зокрема, відступити від висновку, викладеного у постанові від 24 січня 2025 року у справі № 922/2321/22, щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII стосовно неможливості збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

194. Велика Палата Верховного Суду враховує, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.

195. Водночас з часу формування правового висновку у справі № 922/2321/22, від якого пропонує відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, минув лише один рік. Відповідно ні суспільні відносини, ні їх правове регулювання в державі не змінилися. Жодних свідчень того, що рішення Великої Палати призвело до вад правозастосування, які б зумовлювали потребу відступити від сформульованого Великою Палатою Верховного Суду висновку, немає.

196. Так само в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні посилання на зміни в період з січня 2024 року суспільного контексту, через які застосований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22 підхід очевидно застарів внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

197. Внесені Законом № 1530-IX зміни до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII (на неврахуванні яких наголошує скаржник та про що зазначає колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 29 січня 2025 року), якими у першому реченні слова "підписання договору про закупівлю" замінено словами "підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару", друге речення після слів "дизельного пального" доповнено словом "природного", не можуть бути підставою для іншого висновку про застосування цієї норми щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару погодженого сторонами договору про закупівлю, порівняно з тим, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2025 року у справі № 922/2321/22.

198. З огляду на викладене та з урахуванням наведених вище у цій постанові висновків, Велика Палата Верховного Суду не вбачає відступу від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

199. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

200. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

201. З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

202. Відповідно до статті 315 ГПК України в постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

203. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, ? на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

204. Оскільки касаційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, то згідно зі статтею 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Висновки щодо застосування норм матеріального права (пункт 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII)

205. Зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, в тому числі і у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

206. Зміни та доповнення до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, внесені Законом № 1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанту визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару та не скасовують встановлену первісною редакцією цього Закону заборону збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

207. Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII,повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

Керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство"залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року та рішення Господарського суду Сумської області від 26 червня 2024 року у справі № 920/19/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич Суддя-доповідач О. О. БанаськоСудді:О. Л. Булейко М. В. Мазур І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв О. А. Губська К. М. Пільков А. А. Ємець С. О. Погрібний Л. Ю. Кишакевич Н. С. Стефанів В. В. Король І. В. Ткач С. І. Кравченко О. С. Ткачук О. В. Кривенда Н. В. Шевцова

Джерело:
ЄДРСР 132556416

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів М. В. Мазура, О. А. Губської, О. В. Кривенди, К. М. Пількова, Н. В. Шевцової до постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2025 року

справа № 920/19/24

провадження № 12-16гс25

Замість епіграфу

«Незалежно від того, як їх називають, майже всі судді використовують однакові основні інструменти тлумачення. Вони враховують текст закону, його історію, відповідні правові традиції, прецеденти, цілі закону (або цінності, що лежать в його основі) та відповідні наслідки. Різні судді можуть надавати різну вагу тому чи іншому з цих інструментів. Деякі судді надають перевагу тексту та прецедентам, інші - цілям та наслідкам. Судді також можуть розходитися в думках, наприклад, щодо того, якою саме є мета закону або які саме наслідки можуть випливати з конкретного тлумачення».

Стівен Бреєр, суддя Верховного Суду США з 1994 по 2022,

The Authority of the Court and the Peril of Politics, 2021, P.34

Вступ

1. Ця справа стосувалася тлумачення пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», який у чинній редакції передбачає:

«5. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії».

2. Суть проблеми полягала в тому, що існує два альтернативних варіанти її тлумачення:

1) вона дозволяє неодноразово (наприклад, кожні 90 днів) збільшувати ціну товару за договором закупівлі, але загалом не більше 10 відсотків (наприклад, збільшити ціну лише один раз на 10% або кілька разів, але всього на кілька відсотків кожного разу, щоб загальне збільшення ціни не перевищувало 10%),

2) або вона дозволяє неодноразово (наприклад, кожні 90 днів) збільшувати ціну товару за договором закупівлі до 10 відсотків кожного разу (тобто загальне збільшення ціни може перевищити 10 відсотків).

3. Раніше Велика Палата вже робила висновок щодо застосування цієї норми права у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22. Тоді Велика Палата обрала перший варіант тлумачення, вважаючи, що наведена норма встановлює обмеження саме загального (кумулятивного) розміру збільшення ціни товару внаслідок всіх змін договору.

4. Cудді Н. В. Шевцова, О. Л. Булейко, О. В. Кривенда, М. В. Мазур, К. М. Пільков тоді мали окрему думку, вважаючи правильним другий варіант. Суддя І. В. Ткач зазначив, що спірний договір слід було визнати недійсним не на підставі статей 216, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), а на підставі ст. 228 ЦК (невідповідність правочину інтересам держави і суспільства).

5. У цій справі Велика Палата підтвердила свій попередній висновок.

6. На жаль, ми не можемо погодитися з таким рішенням. В окремій думці ми зупинимося на питаннях тлумачення спірної норми права, передбачуваності судового тлумачення та наявності підстав для відступу від попереднього висновку Великої Палати.

Фактичні обставини справи

7. Управління освіти Конотопської міської ради Сумської області для забезпечення діяльності навчальних закладів оголосило на електронному майданчику в системі публічних закупівель "Prozorro" про проведення відкритих торгів щодо закупівлі електричної енергії, переможцем яких визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" (відповідач у справі), з яким позивач 29 січня 2021 року уклав договір про постачання 1 548 380 кВт/год електричної енергії споживачу на суму 2 910 954,20 грн., тобто по ціні 1,87999987 грн. за 1 кВт/год.

8. У подальшому сторони у період з березня по грудень 2021 року підписали низку додаткових угод до договору про збільшення ціни за одиницю товару, в результаті чого остання ціна на електричну енергію збільшилась загалом на 100,75 %, у зв'язку з чим фактичний обсяг поставленої електроенергії зменшився загалом на 30,1 % (до 1081362 кВт/год). Фактично за поставлену електроенергію було сплачено 2 910 951,49 грн., тобто фактична середня ціна за одиницю за весь час надання послуг склала 2,69193063 грн., тобто відбулося фактичне збільшення середньої ціни на 43,18 % в порівнянні з першою договірною ціною.

9. Для розуміння контексту: за даними оператора ринку (https://www.oree.com.ua/index.php/indexes) середньозважена ціна на ринку України станом на 29.01.2021 становила 1546,21 грн/МВт.год., а станом на 31.12.2021 - 3188,44 грн/МВт.год, тобто на 106,21% більше. При цьому середня ціна за період з 01.02.2021 до 31.12.2021 становила 1982,10 грн., тобто середня ринкова ціна за весь цей період була вищою на 28,19% за ринкову ціну, зафіксовану 29.01.2021.

Історичне, лінгвістичне, функціональне і телеологічне тлумачення

10. Частина 4 статті 36 першої редакції Закону України «Про публічні закупівлі» від 25 грудня 2015 року передбачала:

«4. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

2) зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі».

11. Ці положення залишалися незмінними до 20.10.2019 року, коли набрала чинності нова редакція Закону, де відповідна норма, до якої було внесено низку правок, містилася в п. 2 ч. 5 ст. 41:

5. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії».

12. Законом України № 1530-IX від 3 червня 2021 року, який набрав чинності 26.06.2021 (тобто у період дії спірного договору поставки електроенергії) у першому реченні пункту 2 слова «підписання договору про закупівлю» замінено словами «підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару», а перед словом «газу» додано «природного».

13. Просте порівняння п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції 2015 року і п. 2 ч. 5 ст. 41 цього Закону в редакції 2019 і 2021 років дає підстави для досить очевидного спостереження: якщо п. 2 ч. 4 ст. 36 містило чітке правило, яке унеможливлювало загальне збільшення ціни за одиницю товару більше, ніж 10 відсотків (скільки б разів ця ціна не змінювалася сторонами протягом дії договору), то у п. 2 ч. 5 ст. 41 після слів «крім випадків… збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків…» через тире додані слова «не частіше ніж один раз на 90 днів…», що достатньо однозначно вказує на неодноразовість таких дозволених змін. Іншими словами, якщо стара редакція норми, якою було передбачено можливість зміни ціни не більше 10% відсотків, стосувалася всього періоду дії договору, то нова - достатньо недвозначно вказує, що це правило може бути застосовано не частіше, ніж один раз на 90 днів з моменту укладанням договору (з пізнішим уточненням: або від попередньої зміни ціни товару), крім бензину, дизельного пального, природного газу та електричної енергії, для яких обмеження щодо строків зміни ціни взагалі не діє. Водночас, щоб запобігти так званому «ціновому демпінгу» (коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі) нова норма передбачила, що збільшення ціни може відбуватися лише «пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку».

14. Застосування прийомів лінгвістичного тлумачення також приводить до висновку, що обмеження стосовно неможливості збільшення ціни більше, ніж на 10 % стосується саме разового, а не кумулятивного підвищення ціни. Якби законодавець хотів установити загальне (кумулятивне) обмеження, він би використав інші сталі конструкції, які є традиційними для актів законодавства, наприклад, «у сукупності не більше…», «загальне збільшення не може перевищувати…», «сукупний розмір підвищення становить…» тощо. Натомість, якщо прибрати зайві деталі чинна редакція п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачає, що «істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання…, крім… збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків… один раз на 90 днів…» (слова «не частіше ніж», які в тексті Закону стоять перед «один раз на 90 днів», не впливають на прив'язку правила про дозволене збільшення ціни до 90-денного періоду, але уточнюють, що ціна не обов'язково має змінюватися кожні 90 днів - вона цілком може змінюватися рідше; натомість наступне речення навпаки вказує, що для бензину, дизельного пального, природного газу та електричної енергії зміни ціни можуть відбуватися частіше).

15. Функціональне тлумачення, яке вимагає оцінки економічного, соціального та іншого контексту застосування норми права, приводить до того самого результату - беручи до уваги нестабільність цін на ринку, особливо на високоволатильні товари, які необхідно поставляти не однією партією, а протягом певного періоду часу (такі як бензин, дизельне пальне, природний газ, електроенергія), немає жодного практичного сенсу встановлювати обмеження щодо періодичності коригування ціни за наявності жорсткого загального ліміту її зростання та за відсутності «разового» ліміту зростання - сторони можуть підвищити ціну одразу на 10% першою ж додатковою угодою (для бензину, дизельного пального, природного газу, електроенергія - навіть на наступний день після укладення основного договору) і після цього подальше регулювання «періодичності» зміни ціни просто не матиме сенсу, оскільки загальний ліміт збільшення ціни вже було вичерпано. У такому разі у п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону достатньо було б або взагалі не визначати жодних строків, залишивши першу редакцію норми (2015 року), можливо, з єдиним уточненням, що таке зростання має бути пропорційним зміні ціни на ринку, або замість слів «не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю» (після яких у 2021 році додано ще й «…/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару»),просто написати «не раніше 90 днівз моменту підписання договору про закупівлю»).

16. Приклад цієї справи показує, що ринкова ціна на електроенергію протягом одинадцяти місяців 2021 року збільшилася вдвічі, у зв'язку з чим і виникла об?єктивна потреба неодноразово коригувати договірну ціну товару із загальним збільшенням ціни понад 10%.

17. Аргумент про те, що ризик коливання ціни має враховуватися при укладанні договору й одразу закладатися в ціну не є переконливим, оскільки це неминуче призведе до того, що учасники процедури закупівлі (особливо щодо постачання високоволатильних товарів, яке має відбуватися протягом певного тривалого періоду) стануть закладати в тендерні пропозиції ціни, які будуть кратно більшими за поточні ринкові ціни (щоб уникнути ризику понести значні втрати замість отримання прибутку) - замовники (і держава в цілому) від цього явно не виграють.

18. Зрештою послідовність і характер змін, яких зазнала в 2019 і 2021 роках наведена норма, на наше переконання, явно переслідувало якусь мету. І сукупність наведених вище аргументів, на нашу думку, свідчить про те, що законодавець мав намір забезпечити більшу гнучкість процедури закупівлі, дозволивши сторонам договору адаптуватися до змін ціни на ринку під час його виконання.

19. Водночас законодавець передбачив також механізми протидії «ціновому демпінгу» та іншим зловживанням з боку деяких учасників процедури закупівлі: по-перше, безпосередньо у п. 2 ч. 5 ст. 41 було включено правило про «збільшення ціни за одиницю товару… пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку», а по-друге, в інших статтях Закону закріплено можливість відхилити тендерну пропозицію з «аномально низькою ціною» (останнє прямо зазначене в пояснювальній записці до законопроєкту, яким Закон України «Про публічні закупівлі» було викладено в новій редакції у 2019 році, як інструмент протидії «ціновому демпінгу»).

20. Таким чином, Велика Палата обрала варіант тлумачення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», який повністю узгоджується зі змістом першої редакції норми, викладеної в п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону від 25.12.2015, але не враховує законодавчі зміни, які відбулися в 2019 і 2021 роках.

Передбачуваність втручання у право власності відповідача

21. У цій справі внаслідок визнання недійсними додаткових угод щодо збільшення ціни товару сукупно понад 10% з відповідача було стягнуто 692 623,48 грн., що, безумовно, є втручанням у право власності, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

22. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розглядав питання передбачуваності подібного втручання в різних аспектах, які стосувалися як ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, так і статті 6 Конвенції.

23. Наприклад, у справі «Stretch v. the United Kingdom» (no. 44277/98, рішення від 24 червня 2003) ЄСПЛ зосередився на оцінці пропорційності втручання.

24. У цій справі заявник уклав з муніципалітетом Дорчестера договір оренди земельної ділянки на 22-річний строк. За умовами цього договору він мав побудувати за свій власний рахунок до шести будинків для потреб легкої промисловості, які він мав право здати в суборенду для отримання орендного доходу. Орендний договір містив умову про можливість продовження строку оренди на наступні 21 роки. Проте, коли заявник надіслав повідомлення про бажання реалізувати право на продовження строку оренди, рада Західного Корсета (місцевий орган влади - правонаступник муніципалітету Дорчестера) вирішила, що її попередник діяв поза межами повноважень, коли, не усвідомлюючи неправомірності своїх дій, дав згоду включити до договору таку умову, і що вона, відповідно, є недійсною. Суди Англії підтримали цю позицію, але «неохоче».

25. Як зауважив ЄСПЛ, хоча справді відповідно до норм англійського права суди пізніше визнали зазначену умову договору недійсною через ненавмисне перевищення повноважень муніципалітетом, заявник уклав договір оренди земельної ділянки, розраховуючи на те, що він матиме можливість продовжити строк цієї оренди. Жодна зі сторін не знала про існування будь-яких правових перешкод для включення до договору цієї умови, на яку заявник розраховував, коли погоджувався на укладення договору. Заявник розпочав на орендованій землі будівництво, сплачував орендну плату за землю місцевому органу влади та уклав договори суборенди з іншими особами, які здійснювали господарську діяльність у побудованих ним спорудах. Він явно сподівався на те, що матиме змогу реалізувати передбачене орендним договором право на продовження строку оренди та надалі одержувати вигоду завдяки орендній платі, сплачуваній йому за використання споруд, які він здавав в суборенду. Його переговори з цього питання з місцевим органом влади вже досягли стадії підготовки проекту договору про продовження строку оренди, що передбачав збільшення розміру орендної плати за землю; зі свого боку він вже підписав цей документ і розпочав укладення відповідних договорів зі своїми суборендарями. І лише тоді рада Західного Дорсета заявила про недійсність умови про можливість продовження строку оренди.

26. ЄСПЛ взяв до уваги, що у цій справі Уряд наголошував на важливості дотримання принципу ultra vires (діяти в межах повноважень), який служить гарантією проти зловживань владою з боку місцевих та інших заснованих за законодавством органів, не дозволяючи їм виходити за межі своєї компетенції, передбаченої національним законом. ЄСПЛ не заперечував мету чи корисність цього принципу, який справді відповідає принципу верховенства права, однак вважав, що в цій справі ніщо не вказувало на те, що місцевий орган влади діяв всупереч суспільним інтересам, коли укладав договір, або що його продовження завдало би шкоди інтересам тієї чи іншої третьої особи або інтересам виконання цим органом якихось інших передбачених законом функцій.

27. Уряд також посилався на те, що при укладенні договору з місцевим органом влади заявник - як і всі інші особи, які вчинюють такі правочини - повинен був усвідомлювати наслідки можливого визнання дій органу неправомірними, а також на те, що заявник мав можливість отримати юридичну консультацію або міг вчинити позов проти своїх соліситорів у зв'язку з їхньою недбалістю при наданні такої консультації. Проте саме цей місцевий орган вирішив, що має повноваження погодити в договорі умову про продовження строку оренди, і тому не видається нерозумним те, що заявник та його юридичні радники виходили з такої самої позиції.

28. У зв?язку з цим ЄСПЛ дійшов висновку, що в цій справі відбулося непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном, і констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

29. У справі «Сєрков проти України» (no. 39766/05, рішення від 07 липня 2011) ЄСПЛ зробив акцент на оцінці «якості закону» у світлі різкої зміни практики Верховного Суду України з питань податків.

30. У цій справі ЄСПЛ повторив свою усталену позицію про те, що втручання у право, гарантоване статтею 1 Першого протоколу має відбуватися «відповідно до закону», який має відповідати певним критеріям якості - законодавство має бути «доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні». При цьому обсяг застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується. «Сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці… У цьому зв'язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права» (п. 35). ЄСПЛ визнає, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів, але водночас він зобов'язаний переконатись у тому, що спосіб, у який тлумачиться та застосовується національне законодавство, приводить «до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду» (п. 36).

31. У наведеній справі національні суди відмовили заявнику в задоволенні позову до митного органу, оскільки визнали, що звільнення від сплати ПДВ не могло застосовуватись до операцій з імпорту, що здійснювались заявником. Проте національні суди неоднаково тлумачили положення законодавства щодо сфери застосування звільнення від сплати ПДВ. Зокрема, 15 січня 2003 року Верховний Суд України прийняв постанову, що допускала звільнення від сплати ПДВ до операцій з імпорту в ситуації, подібній до справи заявника. Але 23 грудня 2003 року Верховний Суд України застосував протилежний підхід, встановивши, що звільнення від сплати ПДВ не може застосовуватися до операцій з імпорту, що проводились такими платниками податку. У червні 2004 року, тобто коли заявник здійснював ввезення товарів із-за закордону, цю постанову Верховного Суду України було розповсюджено та офіційно рекомендовано для застосування.

32. На думку ЄСПЛ, не можна було виключати того, що надання права на звільнення від сплати ПДВ у тлумаченні Верховного Суду України, наведеному в постанові від 15 січня 2003 року, було суттєвим фактором при прийнятті заявником рішення укласти угоди з купівлі-продажу, які передували відповідним операціям з імпорту. Проте, вбачається, що у певний момент цієї підприємницької діяльності заявник мав виявити, що тлумачення стосовно режиму оподаткування операцій з імпорту, яким слід було керуватись, докорінно змінилось.

33. ЄСПЛ визнав, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись. Наприклад, сам Європейський суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності відходить від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (п. 39). Проте ЄСПЛ не знайшов «жодного виправдання для зміни юридичного тлумачення, з якою зіткнувся заявник. Насправді, Верховний Суд України не навів жодних аргументів, щоб пояснити відповідну зміну тлумачення. Така відсутність прозорості мала обов'язково вплинути на довіру суспільства та віру в закон» (п. 40). З огляду на обставини цієї справи ЄСПЛ зробив висновок, що спосіб, у який національні суди тлумачили відповідні положення законодавства, негативно вплинув на їхню передбачуваність.

34. Зрештою, у справі «ТОВ "Укркава" проти України» (no. 10233/20, рішення від 06 лютого 2025) ЄСПЛ оцінив нове тлумачення закону, здійснене Верховним Судом, у світлі права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції).

35. У названій справі підприємство-заявник скаржилося, що Велика Палата Верховного Суду застосувала чітке та однозначне положення ч. 1 ст. 88 ЗУ «Про нотаріат» непередбачуваним чином всупереч принципу юридичної визначеності.

36. Зокрема, ця норма в чинній на час спірних правовідносин редакції визначала, що «нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо… з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року». Однак, Велика Палата Верховного Суду, вважаючи цю норму застарілою та дискримінаційною, вирішила, що строк для всіх суб'єктів повинен бути однаковим.

37. ЄСПЛ відхилив аргумент Уряду про те, що постанова Великої Палати Верховного Суду у справі підприємства-заявника мала корисний наслідок і призвела до внесення відповідних змін до Закону України «Про нотаріат», зазначивши, що з огляду на розподіл повноважень між Верховною Радою України і судовою владою, відмову суду застосувати чіткий і однозначний закон не можна вважати законним засобом спонукати законодавця до внесення до нього змін.

38. Як наголосив ЄСПЛ, не можна виключати, що навіть у ситуації усталеної практики з відповідного питання вищий національний суд може правомірно змінити тлумачення, якщо це виправдано важливими міркуваннями та «якщо воно застосоване з належним урахуванням його впливу на вже існуючі ситуації». Однак у цій справі Велика Палата Верховного Суду «не згадала будь-які серйозні несприятливі наслідки, які виникли, незважаючи на існування різних строків протягом понад двох десятиліть, для обґрунтування такої радикальної зміни тлумачення, як оскаржуване в цій справі. Насправді її позиція не вбачається такою, яку одностайно або переважно підтримала більшість науковців у галузі права... Верховний Суд також не розглянув наслідки свого нового тлумачення щодо існуючих ситуацій і, таким чином, юридичної визначеності» (п. 48).

39. Таким чином, нове тлумачення Верховним Судом однозначних положень статті 88 Закону України «Про нотаріат» зробило результат провадження «непередбачуваним і суперечило принципу юридичної визначеності» (п. 49), а тому було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

40. Хоча справа про публічні закупівлі, яку розглянула зараз Велика Палата, не є абсолютно ідентичною наведеним вище справам, розглянутим ЄСПЛ, аналіз останніх дозволяє виділити ключові аспекти, які необхідно брати до уваги в подібних ситуаціях.

41. По-перше, принцип правової визначеності не обмежується вимогою забезпечення послідовності судової практики, але й стосується ширшого контексту - інтересів стабільності правовідносин, а тому будь-яке нове тлумачення повинно ґрунтуватися на повазі до принципу розподілу влади та бути достатньо аргументованим, переконливим і відповідати певним «важливим міркуванням», які виправдовують зміну підходу, який існував до цього.

42. Звичайно, стабільність судової практики і стабільність правових відносин є тісно пов'язаними між собою явищами. Наприклад, коли стабільна судова практика вже існує, учасники правовідносин орієнтуються на неї, чим забезпечується й стабільність правовідносин. У такому разі раптова зміна судової практики може підірвати існуючі правовідносини.

43. Але не завжди правовідносини виникають на фоні вже існуючої судової практики - час від часу судова практика стикається із необхідністю оцінки правовідносин, які виникли на підставі нового законодавства чи в контексті нових соціальних, економічних чи політичних обставин, і тоді суди різних інстанцій мусять post factum тлумачити відповідні нові правові норми та оцінювати ці нові правовідносини (тому тлумачення Верховного Суду й, особливо, Великої Палати завжди «відставатиме» від законодавчих чи суспільних змін).

44. З огляду на цей тісний зв'язок будь-яка суттєва зміна тлумачення (і тут мається на увазі не лише зміна попередньої усталеної судової практики, але й надання судом тлумачення post factum, що відходить від найбільш очевидного змісту норми права та/або не узгоджується з попередньою позицією держави, наприклад, в особі Кабінету Міністрів України, профільного міністерства або відомства тощо, на які покладалися учасники приватних правовідносин), є допустимою тільки тоді, коли вона:

- логічно витікає з розвитку соціально-економічних умов чи законодавства в цілому,

- та/або виправдана через очевидну неузгодженість попередньої практики,

- та/або спирається на доктринально чи емпірично обґрунтовані міркування тощо.

45. Якщо таких обґрунтувань немає, зміна тлумачення виглядатиме свавільною. Але навіть наявності певного обґрунтування (такого, як посилання на принцип ultra vires у справі Stretch або на застарілість і дискримінаційність чіткої норми закону у справі ТОВ "Укркава") може виявитися недостатнім для того, щоб втрутитися в уже існуючі відносини. Справи Stretch і Сєрков ЄСПЛ демонструють такий підхід: якщо приватна особа укладає договір з органом влади, у тому числі місцевим, або здійснює господарську діяльність, виходячи з тодішнього офіційного або сталого розуміння закону, держава не може згодом покладати на неї відповідальність за те, що ця особа "не передбачила" інше тлумачення, яке з'явилося постфактум, особливо якщо таке нове тлумачення не було належно обґрунтоване.

46. По-друге, у випадку неясності певної правової норми значення має не лише формальна наявність декількох можливих варіантів її тлумачення, а передусім те, чи могла сторона, яка діяла сумлінно, розумно передбачити наслідки вибору одного з таких варіантів.Суд повинен оцінювати вплив зміни тлумачення на "вже існуючі ситуації" - на ті правовідносини, які сформувались на підставі попереднього розуміння закону.

47. ЄСПЛ загалом визнає право національних судів (особливо вищих інстанцій) тлумачити й застосовувати закон, уточнювати й конкретизувати його положення або навіть змінювати попередню судову або юридичну практику. Однак результат такого тлумачення повинен відповідати критерію розумної передбачуваності, який лежить в основі правової стабільності: чи могла сторона, діючи добросовісно, розраховувати на певний правовий режим, і чи є зміна правила несподіваною настільки, що це порушує принцип правової визначеності або покладає на особу надмірний тягар. Така передбачуваність має оцінюватися не суто гіпотетичною, а в контексті специфічних обставин справи (зокрема, у справі Stretch ЄСПЛ відкинуваргумент Уряду на те, що заявник, як і всі інші особи, котрі вчинюють такі правочини, повинен був усвідомлювати наслідки можливого визнання дій органу неправомірними).

48. Як слідує зі справи ТОВ "Укркава", навіть якщо існували певні раціональні аргументи на користь зміни тлумачення, його застосування до договорів, укладених у період чинності іншої, усталеної практики, має відбуватися з обережністю, щоб не підривати довіру до правової системи. Імовірно, якщо б у цій справі Велика Палата Верховного Суду, зробивши висновок про необхідність застосування однакового граничного строку вчинення нотаріусом виконавчого напису як відносно фізичних, так і юридичних осіб, одночасно заявила б про виключно перспективну дію такого висновку (лише для нових правовідносин, які виникли після публікації постанови суду) і не застосувала його безпосередньо у справі ТОВ "Укркава", це було б цілком сумісно з принципом правової визначеності, оскільки, з одного боку, формувало б новий прогресивний підхід на майбутнє, але з іншого - не створювало б негативних наслідків для вже «існуючих ситуацій».

49. По-третє, навіть за умови, якщо правильність застосовування судом закону з формальної точки зору не викликає сумнівів, суд при вирішенні справ все одно має уникати результатів, які покладають на приватну фізичну або юридичну особу "надмірний індивідуальний тягар" або є економічно руйнівними для сторони, що діяла добросовісно (що особливо актуально у відносинах з державою).

50. У справі Stretch ЄСПЛ не вважав вирішальним те, що орган влади перевищив свої повноваження, натомість ключовим було те, що заявник добросовісно розраховував на чинність цього договору.

51. Застосування наведених критеріїв до обставин цієї справи дозволяє зробити наступні висновки.

52. По-перше, аргументи, наведені в пунктах 10-20 цієї окремої думки демонструють, що обраний Великою Палатою варіант тлумачення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» насправді не був найбільш очевидним і навпаки існували об'єктивні причини для того, щоб тлумачити цю норму як таку, що дозволяє неодноразово збільшувати ціну одиниці товару, але з трьома обмеженнями: 1) пропорційно збільшенню ціни на ринку; 2) не більше ніж на 10% за раз; 3) не частіше одного разу на 90 днів (окрім бензину, дизельного палива, природного газу та електричної енергії, для яких це обмеження щодо строків не діє). Попри явну відмінність цієї норми від попередньої (п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції 2015 року), її тлумачення Великою Палатою в частині загального ліміту зростання ціни не відходить від буквального змісту саме попередньої та не враховує подальші законодавчі зміни.

53. По-друге, спільне розуміння обома сторонами договору постачання електроенергії спірної норми як такої, що дозволяє їм шляхом укладення додаткових угод узгоджувати збільшення ціни на електроенергію сукупно більше, ніж на 10%, ґрунтувалося не тільки на їхньому власному тлумаченні п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», але й на роз'ясненні профільного міністерства, викладеному в листі Мінекономіки від 24 листопада 2020 року № 3304-04/69987-06 "Щодо укладення, виконання, зміни та розірвання договору про закупівлю". І хоча цей лист дійсно не є нормативно-правовим актом, але він безумовно зміцнив упевненість сторін договору в тому, що їх розуміння Закону є правильним, а отже сторони при укладенні договору могли розумно розраховувати на те, що в подальшому вони матимуть змогу узгоджувати збільшення ціни на електроенергію в разі її збільшення на ринку. Таким чином, наявність цього листа зайвий раз підтверджує добросовісність спільного тлумачення сторонами договору положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» в момент його укладання. Можливо Великій Палаті також варто було взяти цей лист до уваги з урахуванням належної поваги до принципу поділу влади та думки щодо цього дуже специфічного питання профільного міністерства, яке не було стороною у справі.

54. По-третє, на час укладання договору про постачання електричної енергії не було стабільної судової практики, яка б свідчила про те, що тлумачення сторонами п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» є неправильним. Лише з кінця 2021 року почала формуватися протилежна практика Касаційного адміністративного і Касаційного господарського судів з цього питання, тоді як постанова Великої Палати у справі № 922/2321/22, де був зроблений висновок про те, що під «збільшенням ціни за одиницю товару до 10 відсотків» у цій нормі мається на увазі не разове, а загальне (кумулятивне) зростання ціни, була ухвалена через кілька років після закінчення строку дії договору - 24 січня 2024 року. При цьому існуюча станом на 2021 рік практика Верховного Суду, включно з постановою Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, яка стосувалася схожого питання, насправді стосувалася тлумачення не чинної редакції п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а п. 2 ч. 4 ст. 36 зазначеного Закону в редакції 2015 року.

55. Таким чином, визнання в цій справі недійсними більшості додаткових угод про збільшення ціни електроенергії з посиланням на те, що було перевищено загальний 10-відсотковий ліміт зростання ціни не було достатньо передбачуваним для сторін угоди, а стягнення з відповідача 692623,48 грн за цих обставин становило для останнього надмірний тягар.

56. Варто зауважити, що дотримання сторонами договору вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» щодо пропорційності зростання ціни не були предметом детальної оцінки суду першої інстанції - ключовою підставою для задоволення позову прокурора стало саме твердження про перевищення загального 10-відсоткового ліміту зростання ціни. Тому суд касаційної інстанції, як суд права, а не факту, не міг робити власні детальні підрахунки. Тим не менше, загалом ситуація виглядає наступним чином: у результаті укладання низки додаткових угод остання ціна електроенергії за спірним договором збільшилася на 100,75%, тоді як ціна на ринку з 29.01.2021 до 31.12.2021 збільшилася на 106,21%; фактичне збільшення середньої ціни за договором становило 43,18 %, що, з одного боку, дещо перевищує зростання середньої ринкової ціни протягом лютого-грудня 2021 року (28,19%), але з іншого боку, лише незначно перевищує фактичне зменшення поставленої електроенергії (30,1 %). Тож, хоча остаточні висновки стосовно дотримання сторонами вимоги щодо пропорційності можуть залежати від методів підрахунку та порівняння, неможливо сказати, що в цій справі мова йде про явно й надмірно непропорційне збільшення ціни товару в порівнянні зі зростанням ціни на ринку. Навіть якщо порушення вимог щодо пропорційного зростання ціни дійсно мало місце, то сума стягнутих з відповідача коштів у цій справі все одно мала би бути в рази меншою.

Коли необхідно забезпечувати єдність судової практики, а коли - надавати перевагу її зміні

57. Велика Палата у цій справі не знайшла підстав для відступу від свого попереднього висновку, викладеного в постанові від 24 січня 2024 року (справа № 922/2321/22), чим забезпечила стабільність своєї практики. Як наголосила Велика Палата, «з часу формування правового висновку у справі № 922/2321/22, від якого пропонує відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, минув лише один рік. Відповідно ні суспільні відносини, ні їх правове регулювання в державі не змінилися. Жодних свідчень того, що рішення Великої Палати призвело до вад правозастосування, які б зумовлювали потребу відступити від сформульованого Великою Палатою Верховного Суду висновку, немає… Так само в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні посилання на зміни в період з січня 2024 року суспільного контексту, через які застосований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22 підхід очевидно застарів внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання».

58. Попри те, що забезпечення стабільності судової практики загалом є не лише бажаним, але й потрібним для забезпечення правової визначеності, це, як відомо, не виключає можливості її зміни.

59. Це визнають верховні чи інші вищі суди різних країн.

60. Наприклад, у Великій Британії Палата Лордів у 1966 році зробила заяву про те, що вона більше не вважає себе зв'язаною своїми попередніми рішеннями (https://www.uniset.ca/other/cs2/19661WLR1234.html):

«Їхні Світлості вважають використання прецеденту невід'ємною основою для визначення того, що є законом та його застосування до окремих випадків. Він забезпечує принаймні певний ступінь визначеності, на яку особи можуть покладатися у веденні своїх справ, а також основу для впорядкованого розвитку правових норм.

Однак Їхні Світлості визнають, що надмірно суворе дотримання прецеденту може призвести до несправедливості в конкретному випадку, а також надмірно обмежити належний розвиток права. Тому вони пропонують змінити свою нинішню практику та, розглядаючи попередні рішення цієї Палати як такі, що зазвичай є обов'язковими, відступати від попереднього рішення, коли це видається правильним.

У цьому зв'язку вони пам'ятатимуть про небезпеку ретроспективного порушення основи, на якій укладалися контракти, врегулювання майнових питань та фінансові угоди, а також про особливу потребу у визначеності щодо кримінального права».

61. Верховний Суд США також підкреслює важливість слідуванню попереднім прецедентам, але не вважає їх суворо обов'язковими для себе.

62. Наприклад, у справі Payne v. Tennessee, 501 U.S. 808 (1991) (https://supreme.justia.com/cases/federal/us/501/808/) було зазначено таке:

«Доктринаstare decisis є пріоритетним шляхом, оскільки вона сприяє неупередженому, передб

ачуваному та послідовному розвитку правових принципів, зміцнює довіру до судових рішень та заохочує фактичну й сприйнятну цілісність судового процесу. Див. Vasquez v. Hillery, 474 U. S. 254, 474 U. S. 265-266 (1986). Дотримання прецеденту «зазвичай є розумною політикою, оскільки в більшості випадків важливіше, щоб застосовна правова позиція була встановлена, ніж щоб вона була встановлена правильно». Burnet v. Coronado Oil & Gas Co., 285 U. S. 393, 285 U. S. 406 (1932) (окрема думка судді Брандейса). Проте, коли чинні рішення є непрацюючими або погано обґрунтованими, «цей Суд ніколи не відчував себе зобов'язаним дотримуватися прецеденту». Smith v. Allwright, 321 U. S. 649, 321 U. S. 665 (1944).
Доктрина stare decisis не є невблаганною командою; радше вона є «принципом судової політики, а не механічною формулою сліпого дотримання останнього рішення». Helvering v. Hallock, 309 U. S. 106, 309 U. S. 119 (1940). Це особливо актуально в конституційних справах, оскільки в таких випадках «виправлення шляхом законодавчих дій є практично неможливим». Burnet v. Coronado Oil & Gas Co., supra at 285 U. S. 407 (окрема думка судді Брандейса). Аргументи на користь stare decisis досягають свого апогею у справах, що стосуються майнових та договірних прав, де йдеться про інтереси стабільності, див. Swift & Co. v. Wickham, 382 U. S. 111, 382 U. S. 116 (1965); Oregon ex rel. State Land Bd. v. Corvallis Sand & Gravel Co., 429 U. S. 363 (1977); Burnet v. Coronado Oil & Gas Co., supra at 285 U. S. 405-411 (Brandeis, J., dissenting); United States v. Title Ins. & Trust Co., 265 U. S. 472 (1924); The Genesee Chief v. Fitzhugh, 12 How. 443, 53 U. S. 458 (1852); протилежне справедливо у випадках, таких як цей, які стосуються процедурних правил та правил доказування.

Застосовуючи ці загальні принципи, протягом останніх 20 термінів Суд повністю або частково відступив від 33 своїх попередніх прецедентів у сфері конституційного права. Рішення у справах Booth та Gathers були ухвалені з мінімальною перевагою голосів, незважаючи на бурхливі заперечення, що ставили під сумнів основні засади цих рішень. Вони були поставлені під сумнів членами Суду в пізніших рішеннях і не застосовувалися послідовно судами нижчих інстанцій. Див. See Gathers, 490 U.S. at 490 U. S. 813 (O'CONNOR, J., окрема думка); Mills v. Maryland, 486 U.S. at 486 U. S. 395-396 (REHNQUIST, C.J., окрема думка). See also State v. Hertas, 51 Ohio St.3d 22, 33, 553 N.E.2d 1058, 1070 (1990) («Той факт, що більшість і двоє незгодних суддів у цій справі по-різному тлумачать висновки та примітки в справах Booth і Gathers демонструє невизначеність права в цій сфері») (Moyer, C.J., збіжна окрема думка). Повторно розглянувши ці прецеденти зараз, ми дійшли висновку, з наведених вище причин, що вони були ухвалені неправильно та повинні бути - і нині є - переглянутими».

63. Федеральний конституційний суд Німеччини в рішенні від 15 січня 2009 року (https://www.bundesverfassungsgericht.de/SharedDocs/Entscheidungen/EN/2009/01/rs20090115_2bvr204407en.html) зазначив наступне:

«…Тлумачення статутного права, включаючи вибір методу тлумачення, який необхідно застосувати, залишається у компетенції звичайних (неконституційних) судів і не може бути всебічно переглянуте Федеральним конституційним судом на предмет правильності. Федеральний конституційний суд обмежує свій перегляд, у тому числі у справах, що стосуються дотримання повноважень, визначених у статті 20(2) другому реченні та статті 20(3) Основного закону, на те, чи поважав звичайний суд фундаментальні рішення, прийняті законодавцем у процесі прийняття рішень, та чи використовував він визнані методи тлумачення статутного права у прийнятний спосіб…

…Однією з визнаних функцій судів є перегляд правових принципів, встановлених судовою практикою в рамках статутного права, та, за необхідності, їх подальший розвиток. В окремих випадках це може також призвести до змін у раніше прийнятому розумінні положення та до прийняття інших рішень. Той факт, що правовий принцип, встановлений судовим рішенням, дотримувався протягом тривалого часу, може мати певний вплив на рішення про те, чи є відхилення від цього принципу виправданим, але це не надає попередньому правовому принципу більшої ваги або навіть конституційно значущої гарантії існування. Окрім захисту законних очікувань…, конституційні стандарти, за якими оцінюються зміни в судовій практиці, не відрізняються від стандартів, що застосовуються, коли суд вперше розробляє правовий принцип…

…Судова практика вищих судів не є статутним правом і не має порівняної з ним юридичної сили. Відмова від раніше проголошеного тлумачення закону сама по собі не порушує пункт 3 статті 20 Основного Закону. Дія тлумачення закону, здійсненого судами загальної юрисдикції, що виходить за межі конкретної справи, ґрунтується виключно на переконливості його аргументів, а також на авторитеті та повноваженнях суду. Немає необхідності доводити суттєві зміни обставин або загальних поглядів, щоб суд міг відступити від своєї попередньої практики без порушення пункту 3 статті 20 Основного Закону. Зміна усталеної практики верховного суду також загалом не викликає заперечень з точки зору захисту законних очікувань, якщо вона достатньо обґрунтована та залишається в межах передбачуваного розвитку… Якщо на основі усталеної судової практики було сформоване законне очікування, це може бути враховано, якщо необхідно, шляхом визначення правил щодо дії в часі або шляхом оцінки справедливості в окремому випадку…».

64. Консультативна рада європейських суддів у своєму висновку № 20 (2017) «Роль судів у забезпеченні єдності застосування закону» зазначає таке:

«КРЄС вважає, що забезпечення рівності, єдиного тлумачення й застосування закону не повинні призводити до негнучкості закону та виникненню перешкод для його розвитку. Таким чином, вимога «подібні справи мають розглядатися подібно» не повинна сприйматися як абсолютна. Розвиток судової практики як такий не має протиставлятись належному відправленню правосуддя, оскільки неспроможність розвитку й адаптації судової практики створюватиме ризик перешкоджання реформуванню або вдосконаленню права. Зміни в суспільстві можуть викликати необхідність нового тлумачення закону і, таким чином, призвести до відмови від прецеденту, який вже існує… Необхідність удосконалення попереднього тлумачення закону може бути ще однією причиною для відхилення від судової практики… КРЄС уже визначила свою позицію, що суддя має в цілому застосовувати закон послідовно, і тому надзвичайно важливим є чітке згадування в судовому рішенні про відхід від попередньої судової практики. З такого обґрунтування має бути чітко зрозумілим, що суддя знає, що стала судова практика щодо відповідного питання є іншою. Також має бути надане змістовне пояснення, чому позиція, яка була узгоджена раніше, має змінитися…».

65. Зрештою, ЄСПЛ, який формує спільні стандарти у галузі прав людини для всіх країн-членів Ради Європи, послідовно наголошуючи на важливості забезпечення єдності й стабільності судової практики, тим не менше визнає, що «навіть у ситуації усталеної практики з відповідного питання вищий національний суд може правомірно змінити тлумачення, якщо це виправдано важливими міркуваннями та якщо воно застосоване з належним урахуванням його впливу на вже існуючі ситуації» («ТОВ "Укркава" проти України», п. 48).

66. Отже, розглянемо, чи існували вагомі аргументи для зміни в цій справі практики, яка сформувалася лише рік тому після рішення Великої Палати від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, та як ця зміна потенційно могла вплинути на вже існуючі правовідносини?

67. По-перше,як було обґрунтовано вище (див. пункти 10-20 цієї окремої думки), різні методи тлумачення дозволяють зробити висновок, що п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» встановлює обмеження максимальної межі разової зміни ціни товару, а не загальний (кумулятивний) ліміт підвищення ціни протягом усього строку дії договору.

68. Тому протилежне тлумачення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (обране Великою Палатою):

- узгоджується зі змістом попередньої норми, викладеної в п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону від 25.12.2015, але не враховує законодавчих змін, які відбулися в 2019 і 2021 роках;

- погано пояснює необхідність обмежень щодо частоти зміни ціни товару, які втрачають практичний сенс в разі існування такого невеликого загального ліміту підвищення ціни (10%), якого можна досягти при першій же зміні ціни;

- фактично нівелює можливість реалістичного ціноутворення на високоволатильні товари без закладення надлишкової маржі «про запас», яка буде покладати надмірний тягар на бюджет.

69. По-друге, беручи до уваги аргументи, наведені вище в пунктах 21-56, висновок Великої Палати, викладений у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, належним чином не враховує наслідки його ретроактивного застосування до вже існуючих правовідносин. Юридичні особи приватного права, які діяли добросовісно й покладалися на офіційні роз'яснення Міністерства економіки та усталену практику ринку, опинилися в ситуації, що їхню поведінку заднім числом було оцінено як таку, що суперечить закону, хоча на момент укладення договору й подальших додаткових угод жодних чітких сигналів про протилежне тлумачення не існувало. Такий підхід важко узгодити з вимогами Конвенції щодо передбачуваності закону та чесного балансу між інтересами сторін.

70. По-третє, специфіка сфери публічних закупівель посилює вагу аргументів на користь зміни підходу. Йдеться про відносини, в яких приватні особи вступають у договірні зв'язки з державою (в широкому розумінні) через її органи. У таких ситуаціях особливу роль відіграє довіра до того, що держава не буде тлумачити закон таким чином, який заднім числом робить добросовісну поведінку контрагента «неправильною». Зміна судової практики на користь більш передбачуваного, ринково-орієнтованого тлумачення, яке краще узгоджується з текстом і логікою закону, навпаки, посилює цю довіру та не створює проблем із точки зору Конвенції.

71. По-четверте, продовження дії попереднього підходу, сформульованого Великою Палатою, об'єктивно наражає Україну на ризик повторюваних звернень до ЄСПЛ. Якщо й надалі визнавати недійсними договори або додаткові угоди, укладені у повній відповідності до тодішнього офіційного розуміння норми та ринкової практики, є висока ймовірність, що такі заяви будуть розглядатися як непропорційне та непередбачуване втручання у право власності й порушення принципу правової визначеності.

72. По-п'яте, зміна підходу до тлумачення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» на користь більш гнучкого варіанту краще узгоджувалася б правилами, які існують в Європейському Союзі (див. ст. 72 Директиви 2014/24/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 26 лютого 2014 року про державні закупівлі та скасування Директиви 2004/18/ЄС - https://eur-lex.europa.eu/eli/dir/2014/24/oj/eng), що цілком вкладається в логіку євроінтеграційних процесів.

73. По-шосте,не можна ігнорувати й організаційні засади функціонування Великої Палати. Попри безумовну важливість забезпечення стабільності судової практики, не менш важливим є виправлення можливих помилок задля належного розвитку права. Саме тому закладене законодавцем правило змінюваності складу Великої Палати за своєю ідеєю покликане забезпечити, щоб ключові правові позиції проходили своєрідну «перевірку часом» у різних комбінаціях суддів. Це означає, що кожний новий склад, з одного боку, має поважати раніше сформульовані висновки Великої Палати, але з іншого - не зобов'язаний механічно або автоматично підтверджувати кожен з них без будь-яких виключень, а навпаки - повинен критично переоцінювати ті підходи, які виявилися недостатньо обґрунтованими або проблемними з точки зору практики. Справжня стабільність судової практики досягається не «замороженням» помилкових висновків, а готовністю їх виправляти.

74. У сукупності ці обставини, на наше глибоке переконання, утворювали достатній комплекс «вагомих причин» для того, щоб Велика Палата не лише могла, а й повинна була відступити від свого попереднього висновку щодо тлумачення пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» і перейти до іншого підходу, який більше узгоджується з текстом Закону, стандартами Конвенції та правилами ЄС. Така зміна судової практики не тільки не мала б негативного ефекту для правових відносин, які вже існували, але й створила б на майбутнє належні можливості для більш гнучкої адаптації договірної ціни товару до коливань на ринку, що могло би знизити як потенційні ризики втрат для учасників процедури закупівлі, так і ризики закладання надлишкової маржі в ціну товару ще на етапі подачі тендерних пропозицій.

Судді М. В. Мазур

О. А. Губська

О. В. Кривенда

К. М. Пільков

Н. В. Шевцова

Джерело:
ЄДРСР 132556419

[ANTIRAID]

Черговий абсурд сприйняття випадковими людьми норм Закону та реальності обставин. Не дивлячись на очевидну незграбність попереднього висновку, що фактично визнається, вирішили від нього не відходити, так як пройшов всього рік з моменту абсурдного висновку. Суд зазначив:

205. Зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, в тому числі і у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

206. Зміни та доповнення до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, внесені Законом № 1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанту визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару та не скасовують встановлену первісною редакцією цього Закону заборону збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

207. Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII,повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.