ANTIRAID Posted February 4 Report Posted February 4 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2026 року м. Київ справа № 465/5323/15-ц провадження № 14-132свц25 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Погрібного С. О. судді-доповідача Білоконь О. В., суддів: Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В., за участю секретаря судового засідання Лавренчук О. С., розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Франківського районного суду м. Львова від 17 травня 2016 року, рішення Апеляційного суду Львівської області від 02 листопада 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 січня 2017 року з підстав установлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про стягнення коштів, УСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовної заяви 1. У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - ДАІ ГУ МВС України у Львівській області, відповідач), у якому просив стягнути з відповідача на свою користь 256 309,62 грн на відшкодування майнової шкоди та 30 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. 2. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що у справі № 2/1304/968/2012 за його позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03 березня 2012 року накладено арешт на належні останньому транспортні засоби, а рішенням цього ж суду від 31 травня 2012 року задоволено його позов та стягнуто з ОСОБА_2 на його користь заборгованість у сумі 255 600 грн та судові витрати. 3. Означене судове рішення залишилось невиконаним у зв'язку з відсутністю у боржника ОСОБА_2 майна, на яке можна було б звернути стягнення. 4. Вважав, що відсутність майна у боржника та невиконання судового рішення зумовлені неправомірними діями відповідача, який 17 та 31 травня 2012 року, попри накладення судом арешту, зняв з обліку для реалізації належні боржнику транспортні засоби:автомобіль марки «Ауді А6» та автобус марки «Богдан АО9202». 5. Зазначав, що неправомірні дії відповідача завдали йому майнової шкоди, розмір якої він обчислює виходячи з розміру присуджених на його користь з ОСОБА_2 грошових коштів, а також моральної шкоди, яка полягає у душевних переживаннях через неможливість виконання судового рішення та отримання присуджених йому грошових коштів. Позиція відповідача 6. Заперечуючи проти позову, відповідач стверджував, що належні ОСОБА_2 транспортні засоби були зняті з обліку правомірно, оскільки арешт щодо них був скасований на підставі ухвали Галицького районного суду м. Львова від 19 березня 2012 року у справі № 2/1304/968/2012. 7. Вказував, що аналогічні вимоги позивача з ідентичними сторонами, предметом та підставою позову вже були предметом судового розгляду. Ухвалою Львівського окружного суду від 25 березня 2015 року у справі № 813/411/15, що залишена без змін судом апеляційної інстанції, суд відмовив визнати поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду та у зв'язку із цим залишив позовні вимоги без розгляду. Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій 8. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 17 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 9. Суд першої інстанції вважав, що позивач не довів протиправності дій відповідача щодо зняття з обліку належних боржнику транспортних засобів та причинного зв'язку між шкодою та діями відповідача. 10. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 02 листопада 2016 року скасовано рішення Франківського районного суду м. Львова від 17 травня 2016 року і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з інших підстав. 11. Суд апеляційної інстанції зауважив, що вимога про стягнення коштів на відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями органу державної влади, пред'явлена позивачем до неналежного відповідача. Належним відповідачем у справі, на переконання апеляційного суду, повинна бути держава в особі уповноваженого на розпорядження коштами державного бюджету органу - Державної казначейської служби України. 12. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 січня 2017 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалені у цій справі судові рішення. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд правильно встановив характер спірних правовідносин, застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини 13. Рішенням від 09 жовтня 2025 року у справі «Король та інші проти України» (Case of Korol and Others v. Ukraine) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) визнав прийнятною скаргу ОСОБА_1 щодо порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо обмеження доступу до суду та надмірної тривалості цивільного провадження та щодо порушення статті 13 Конвенції в аспекті відсутності ефективного засобу правового захисту. 14. Відносно заяви № 34051/23, поданої 25 серпня 2023 року ОСОБА_1 , суд встановив такі факти. 15. 17 січня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив без змін рішення Апеляційного суду Львівської області від 02листопада 2016 року, яким було відмовлено у задоволенні позову заявника про відшкодування приблизно 5 820 євро, поданого у серпні 2015 року проти Державної автомобільної інспекції, у зв'язку з її, як стверджувалося, незаконними діями. Суди встановили, що позов мав бути поданий проти Державної казначейської служби України. 16. У червні 2017 року заявник подав до Печерського районного суду міста Києва аналогічний позов проти Державної казначейської служби України. 22 червня 2022 року Апеляційний суд міста Києва залишив без змін рішення цього суду від 17 квітня 2019 року, яким було відмовлено у задоволенні позову заявника на тій підставі, що належним відповідачем у цій справі був «орган державної влади, дії якого оскаржувалися». 08 травня 2023 року Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга заявника, в якій він порушив питання про неузгодженість судових рішень, була неприйнятною за критерієм ratione valoris. 17. У цьому рішенні ЄСПЛ зазначив, що заявники скаржилися головним чином, на обмеження доступу до суду. Вони посилалися прямо або по суті на пункт 1 статті 6 Конвенції. 18. ЄСПЛ наголосив, що право на доступ до суду, тобто право ініціювати у судах провадження у цивільних справах, є невід'ємним елементом, притаманним праву, закріпленому пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це право на доступ не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які, однак, не можуть забороняти або скорочувати доступ особи у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана (див. рішення у справах «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), «Пономаренко проти України» (Ponomarenko v. Ukraine), «Мацюк проти України» (Matsyuk v. Ukraine), заява та «Кузьменко проти України» (Kuzmenko v. Ukraine). 19. У керівних справах, наведених у таблиці в додатку, ЄСПЛ вже встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі. 20. Крім того, Суд вказав на те, що у заяві № 34051/23 ОСОБА_1 подав інші скарги, які порушували питання за Конвенцією з огляду на відповідну усталену практику Суду, та зауважив, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. 21. За таких обставин ЄСПЛ констатував, що ці скарги мають бути визнані прийнятними, та зробив висновок, що вони також свідчать про порушення Конвенції у контексті його висновків у рішеннях у справах, зазначених у таблиці в додатку. 22. Розглянувши всі надані йому матеріали, ЄСПЛ не встановив фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання ЄСПЛ вважав, що у цій справі відповідні обмеження підірвали саму суть права заявників на доступ до суду. 23. Суд також зазначив, що заявники не мали у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв'язку із цими скаргами. 24. Отже, виснував, що ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції. 25. ЄСПЛ постановив: - заяви свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з обмеженням у доступі до суду; - було порушено Конвенцію у зв'язку з іншими скаргами, висунутими за усталеною практикою Суду (див. таблицю у додатку); - упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці у додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу; - із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти. 26. Додаток до цього рішення ЄСПЛ викладено у формі таблиці, відповідно до якої ключовою проблемою, яка обмежила доступ до суду ОСОБА_1 , зазначено невизначеність, до якого органу державної влади мав бути поданий позов. 27. ЄСПЛ також постановив, що упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці у додатку. Згідно з додатком до цього рішення ОСОБА_1 присуджено суму в розмірі 1 950 євро на відшкодування моральної шкоди за загальну тривалість провадження з 05 серпня 2015 року до 08 травня 2023 року в судах трьох інстанцій та 250 євро як компенсацію судових та інших витрат. Короткий зміст вимог і мотивів заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами 28. У листопаді 2025 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судових рішень, ухвалених судами у цій справі, з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 29. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, ОСОБА_1 посилається на рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2025 року у справі «Король та інші проти України», яким визнано прийнятними його ( ОСОБА_1 ) скарги щодо порушення пункту 1 статті 6 Конвенції відносно обмеження доступу до суду та надмірної тривалості цивільного провадження, а також щодо порушення статті 13 Конвенції відносно відсутності ефективного засобу правового захисту. 30. Заявник вказав, що судові рішення в справах № 465/5323/15-ц, № 757/38039/17-ц, які набрали законної сили, з приводу одних і тих самих обставин та врегульовані одними і тими самими нормами матеріального права, містять кардинально протилежні висновки щодо визначення відповідача у спорі про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень. Натомість норми матеріального права, що регламентують відповідні правовідносини, за весь період судових розглядів не змінилися, змінилася лише судова практика щодо їх застосування під час вирішення спорів. 31. Суди зробили суперечливі висновки, з яких слідує, що хоча чинне законодавство і передбачає можливість відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, однак відповідачами від імені держави не може бути ані орган, діями якого спричинена шкода, ані Державна казначейська служба України, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Зазначене створює правову невизначеність та утруднює можливість реалізувати право на відшкодування шкоди. 32. Судові рішення, ухвалені у справах № 465/5323/15-ц, №757/38039/17-ц, з урахуванням положень статті 186 ЦПК України, фактично позбавляють заявника права на справедливий суд та ефективний засіб правового захисту в розумінні Конвенції, а також позбавляють його гарантованого статтею 56 Конституції України права на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. 33. Оскільки рішенням ЄСПЛ від 09 жовтня 2025 року у справі «Король та інші проти України», юрисдикція якого визнана Україною, установлено порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні судами цієї справи, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 17 травня 2016 року, рішення Апеляційного суду Львівської області від 02 листопада 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 січня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити. Позиція іншого учасника справи 34. Від відповідача письмові заперечення на заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами до Великої Палати Верховного Суду не надійшли. 35. Учасники справи на судове засідання не з'явилися, тому розгляд справи здійснювався без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу. 36. Згідно з повідомленнями про доставлення електронних листів від 21 листопада 2025 року сторони повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Рух справи у Верховному Суді 37. Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 10 листопада 2025 року суддею-доповідачем у справі визначено суддю Великої Палати Верховного Суду Білоконь О. В. 38. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2025 року відкрито провадження у справі за виключними обставинами за заявою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні. Витребувано з Міністерства юстиції України копію рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2025 року у справі «Король та інші проти України» (Case of Korol and Others v. Ukraine) (заява № 82560/17 та 6 інших заяв) разом з його автентичним перекладом. 39. 03 грудня 2025 року від Міністерства юстиції України надійшла копія зазначеного рішення ЄСПЛ разом із його автентичним перекладом. 40. 10 грудня 2025 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 465/5323/15-ц. Фактичні обставини справи 41. Заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 31 травня 2012 року задоволено позов ОСОБА_1 , стягнуто на його користь з ОСОБА_2 заборгованість у сумі 255 600 грн та судові витрати (справа № 2/1304/968/2012). 42. Під час розгляду цієї справи в порядку забезпечення позову ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03 березня 2012 року накладено арешт на належні ОСОБА_2 шість транспортних засобів. 43. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 19 березня 2012 року скасовано вказане судове рішення в частині накладення арешту на три транспортні засоби, в тому числі автомобіль марки «Ауді А6» та автобус марки «Богдан АО9202». 44. 17 та 31 травня 2012 року за заявою ОСОБА_2 працівникиДАІ ГУ МВС України у Львівській області зняли з обліку автомобіль марки «Ауді А6» та автобус марки «Богдан АО9202». 45. На виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 31 травня 2012 року Галицьким відділом державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції 16 липня 2012 року відкрито виконавче провадження № 33424296, однак 27 червня 2014 року виконавчий документ повернуто стягувачу у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернене стягнення. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду при вирішенні заяви 46. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши суддю-доповідачаз дотриманням передбачених законодавством меж і підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами, дійшла таких висновків. 47. Відповідно до статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) та статті 46 Конвенції Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у кожній справі, в якій вона є стороною. 48. Глава 3 Закону № 3477-IV визначає, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру. 49. За статтею 41 Конвенції, якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, ЄСПЛ, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію. 50. Відповідно до положень частини першої статті 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні. 51. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом (частина друга статті 10 Закону № 3477-IV). 52. При застосуванні статті 10 Закону № 3477-IV слід враховувати Рекомендацію № R(2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», відповідно до якої повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати особливо тоді, коли: - потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; - рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні. 53. У рішенні від 09 жовтня 2025 року у справі «Король та інші проти України» ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції. 54. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. 55. Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. 56. У справах № 465/5323/15 (за позовом ОСОБА_1 до Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області) та № 757/38039/17-ц (за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України), пред'явлених позивачем про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади при виконанні посадових обов'язків, суди відмовили у задоволенні позовів через обрання позивачем неналежного відповідача. При цьому виникла юридична колізія та позивача було позбавлено права на судовий захист. 57. Ключову проблему, яка обмежила доступ заявника до суду, ЄСПЛ у таблиці в додатку до рішення сформулював так: невизначеність щодо органу державної влади, до якого мав бути поданий позов. 58. Таким чином, вирішуючи заяву про перегляд ухвалених у цій справі судових рішень за виключними обставинами, Велика Палата Верховного Суду має застосувати захід, який є найбільш відповідним для відновлення доступу заявника до суду, та визначити належного відповідача у цій справі. Щодо відповідальності держави за шкоду, завдану діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових чи службових осіб 59. Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 вказав, що неправомірними діями органу державної влади, зокрема ДАІ ГУ МВС України у Львівській області, щодо зняття з обліку належних ОСОБА_2 транспортних засобів, що призвело до неможливості виконати судове рішення про стягнення з останнього на його користь грошових коштів, йому заподіяно майнову та моральну шкоду. 60. Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). 61. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України). 62. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина перша та третя статті 22 ЦК України). 63. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частини перша статті 23 ЦК України). 64. За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). 65. Відповідно до положень статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт 3) в інших випадках, встановлених законом. 66. Стаття 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. 67. Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади, передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України. 68. Згідно із частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. 69. Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. 70. Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. 71. Велика Палата Верховного Суду неодноразово послідовно зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. (див. постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)). 72. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що у судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21 (пункти 8.5., 8.6.), від 08 серпня 2023 року в справі № 910/5880/21 (пункти 34, 35)). 73. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави Україна, не є обов'язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (див. пункт 71 цієї постанови). 74. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб'єктом який порушив права чи інтереси позивача (див. пункт 30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц). 75. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»). 76. У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив: «Стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права» (див. також рішення у справі «Джорджел і Джорджета Стоіческу проти Румунії»). 77. У справі, що переглядається, позивач розцінював дії працівників ДАІ ГУ МВС України у Львівській області щодо зняття з обліку належних боржнику та арештованих судом транспортних засобів як такі, які допустили порушення його прав та завдали йому матеріальної та моральної шкоди. 78. Таким чином, з огляду на предмет, підстави цього позову та зазначення позивачем ДАІ ГУ МВС України у Львівській області як порушника його прав, фактичною стороною у спорі про відшкодування шкоди, заподіяної працівниками ДАІ при здійсненні своїх повноважень, та відповідачем у справі є держава, яка здійснює свої права та обов'язки через орган державної влади, який допустив, на переконання позивача, порушення його прав. 79. Як слідує з позовної заяви, позивач звернувся до суду із позовом до належного відповідача, яким фактично є держава в особі ДАІ ГУ МВС України у Львівській області. 80. Установлено, що за такого суб'єктного складу рішенням Франківського районного суду м. Львова від 17 травня 2016 року розглянуто позов по суті позовних вимог та відмовлено у їх задоволенні через недоведеність. 81. Вважаючи доведеним факт спричинення йому шкоди протиправними діями відповідача, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. 82. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 02 листопада 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції лише з підстав пред'явлення позову до неналежного відповідача, що є помилковим за наведених у постанові мотивів. 83. Таким чином, суд апеляційної інстанції не вирішив справу по суті спору, пред'явленого до належного відповідача, в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, а суд касаційної інстанції на вказані порушення уваги не звернув. 84. Ураховуючи зазначене, а також те, що поданий заявником ідентичний за підставами та предметом позов до Державної казначейської служби України (справа № 757/38039/17-ц) також залишено без задоволення з тих міркувань, що належним відповідачем у цій справі має бути «орган державної влади, дії якого оскаржувалися», відбулось обмеження гарантованого статтею 6 Конвенції права позивача на доступ до правосуддя. Такі процесуальні помилки неможливо усунути інакше, ніж направленням справи на новий судовий розгляд, враховуючи те, що суд апеляційної інстанції не перевіряв усіх доводів апеляційної скарги та не розглянув спір у цій справі по суті. 85. Наведені обставини в розумінні частини другої статті 10 Закону № 3477-IV та пункту ІІ Рекомендації № R(2000)2 Комітету міністрів Ради Європи є передумовою для повторного розгляду цієї справи як найбільш ефективного (якщо не єдиного) засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції. 86. Згідно з абзацом другим частини третьої статті 429 ЦПК України за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції. 87. Під час розгляду справи судом касаційної інстанції була чинною редакція статті 335 ЦПК України, яка передбачала межі розгляду справи цим судом. Зокрема, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряв у межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не міг встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряв законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. 88. Межі розгляду апеляційної скарги на час розгляду справи апеляційним судом були передбачені в статті 303 ЦПК України, згідно з якою під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряв законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі. 89. Близькі за змістом положення закріплені у статтях 400 та 367 ЦПК України в чинній редакції. 90. Тобто суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, є судом факту, який встановлює правовідносини, події, обставини і застосовує до них конкретні норми права. Суд касаційної інстанції є судом права, який виключно перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права, формує єдину судову практику. 91. Обставини, які є визначальними для ухвалення рішення у справі, не були з'ясовані апеляційним судом. 92. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 93. Таким чином, суд касаційної інстанції як суд права позбавлений повноважень встановлювати фактичні обставини справи, досліджувати докази та надавати їм оцінку. Такі порушення має виправити суд апеляційної інстанції в межах наданих йому повноважень. 94. З огляду на висновки ЄСПЛ, зміст рішень національних судів і обставини справи є підстави вважати, що не тільки ухвала суду касаційної інстанції, а й рішення суду апеляційної інстанції у справі суперечить вимогам закону. 95. На підставі системного аналізу статей 400 та 411 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями продовжувати розгляд цієї справи самостійно та ухвалити судове рішення по суті спору, оскільки суд апеляційної інстанції не перевіряв усіх доводів апеляційної скарги та не розглянув спір у цій справі по суті. 96. Порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції, що констатував ЄСПЛ, через повторний розгляд справи має виправити суд апеляційної інстанції в межах наданих йому повноважень на встановлення обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, та здійснення оцінки доказів, з наведенням обґрунтованих мотивів, адже саме на стадії апеляційного перегляду були допущені порушення норм процесуального законодавства. 97. З наведених міркувань не підлягає задоволенню клопотання заявника про скасування рішення суду першої інстанції. Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень 98. За результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (абзац п'ятий частини третьої статті 429 ЦПК України). 99. Велика Палата Верховного Суду вважає, що констатовані ЄСПЛ порушення конвенційних гарантій з урахуванням обставин цієї справи, можна усунути тільки шляхом скасування рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій з переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. З огляду на це заяву про перегляд судових рішень слід задовольнити частково. 100. Керуючись частиною дев'ятою статті 34, статтями 423, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 січня 2017 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 02 листопада 2016 року скасувати, а справу № 465/5323/15-ц направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена. Головуючий суддя С. О. Погрібний Суддя-доповідач О. В. Білоконь Судді:О. О. Банасько О. Л. Булейко І. А. Воробйова М. М. Гімон О. А. Губська А. А. Ємець Л. Ю. Кишакевич В. В. Король С. І. КравченкоО. В. Кривенда М. В. Мазур С. Ю. Мартєв К. М. Пільков Н. С. Стефанів Т. Г. Стрелець І. В. Ткач О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич Н. В. Шевцова Джерело: ЄДРСР 133719651 1
ANTIRAID Posted February 4 Author Report Posted February 4 Ця справа демонструє наслідки потрапляння випадкових людей до Верховного суду та постійної зміни ними позицій відповідно до температури повітря чи напрямку вітру. Суд зазначив: 30. Заявник вказав, що судові рішення в справах № 465/5323/15-ц, № 757/38039/17-ц, які набрали законної сили, з приводу одних і тих самих обставин та врегульовані одними і тими самими нормами матеріального права, містять кардинально протилежні висновки щодо визначення відповідача у спорі про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень. Натомість норми матеріального права, що регламентують відповідні правовідносини, за весь період судових розглядів не змінилися, змінилася лише судова практика щодо їх застосування під час вирішення спорів. 31. Суди зробили суперечливі висновки, з яких слідує, що хоча чинне законодавство і передбачає можливість відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, однак відповідачами від імені держави не може бути ані орган, діями якого спричинена шкода, ані Державна казначейська служба України, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Зазначене створює правову невизначеність та утруднює можливість реалізувати право на відшкодування шкоди. 32. Судові рішення, ухвалені у справах № 465/5323/15-ц, №757/38039/17-ц, з урахуванням положень статті 186 ЦПК України, фактично позбавляють заявника права на справедливий суд та ефективний засіб правового захисту в розумінні Конвенції, а також позбавляють його гарантованого статтею 56 Конституції України права на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. 84. Ураховуючи зазначене, а також те, що поданий заявником ідентичний за підставами та предметом позов до Державної казначейської служби України (справа № 757/38039/17-ц) також залишено без задоволення з тих міркувань, що належним відповідачем у цій справі має бути «орган державної влади, дії якого оскаржувалися», відбулось обмеження гарантованого статтею 6 Конвенції права позивача на доступ до правосуддя. Такі процесуальні помилки неможливо усунути інакше, ніж направленням справи на новий судовий розгляд, враховуючи те, що суд апеляційної інстанції не перевіряв усіх доводів апеляційної скарги та не розглянув спір у цій справі по суті. 2
Recommended Posts