Постанова ВП ВС про підстави та можливість звільнення в.о. керівника підприємства за рішенням однієї з первинних профспілок на підприємстві

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року

м. Київ

справа № 359/8573/20
провадження № 12-20гс25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Погрібного С. О. ,

судді-доповідача Ткача І. В. ,

суддів Банаська О. О. , Білоконь О. В. , Воробйової І. А. , Гімона М. М. , Губської О. А. , Ємця А. А. , Кишакевича Л. Ю. , Короля В. В. , Кравченка С. І. , Кривенди О. В. , Мартєва С. Ю. , Пількова К. М. , Стефанів Н. С. , Стрелець Т. Г. , Ткачука О. С. , Уркевича В. Ю. ,

за участю секретаря судового засідання Співака С. В. ,

позивача ОСОБА_20 ,

представників учасників справи:

позивача - Ємельянова В. Р. , Вітліної М. О. ,

відповідача - ОСОБА_48 , Казака К. І. ,

третьої особи 1 - Бохана О. Г. , Лисова Д. О. ,

третьої особи 2 - Лов'як С. С. ,

розглянула в судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_20 та Державного підприємства обслуговування повітряного руху України

на рішення Господарського суду Київської області від 28.02.2024 (суддя Бацуца В. М. )

та постановуПівнічного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 (головуюча суддя Кропивна Л. В. , судді Барсук М. А. , Руденко М. А. )

за позовом ОСОБА_20

до Первинної профспілкової організації «Інженерно-технічних фахівців»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) Державне підприємство обслуговування повітряного руху України,

2) Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України,

про скасування рішення профспілкового комітету,

УСТАНОВИЛА:

Стислий виклад позовних вимог

1. ОСОБА_20 (далі також - позивач) звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до Первинної профспілкової організації «Інженерно-технічних фахівців» про скасування рішення профспілкового комітету Первинної профспілкової організації «Інженерно-технічних фахівців» (далі - ППО «ІТФ», відповідач) від 22.04.2020 про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов'язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі ? Украерорух) ОСОБА_20 .

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22.04.2020 про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов'язків директора Украероруху ОСОБА_20 прийнято за відсутності відповідних правових підстав та з порушенням установленої процедури його прийняття.

3. ОСОБА_20 вважав це рішення незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно прийняте ППО «ІТФ» без узгодження з іншими представниками трудового колективу, які є підписантами колективного договору та галузевої угоди. Також позивач звертав увагу на те, що на нього чинився тиск з боку відповідача, а рішення про розірвання трудового договору (контракту) є зловживанням правом, наданим відповідачу законом.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

4. Украерорух відповідно до пункту 1.1 статуту є державним унітарним підприємством, яке діє як державне комерційне підприємство та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України.

5. Відповідно до пунктів 7.2, 7.4 статуту Украероруху управління підприємством здійснює директор підприємства, який є підзвітним та підконтрольним уповноваженому органу управління - Міністерству інфраструктури України. Директор підприємства самостійно, в межах своєї компетенції, вирішує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції уповноваженого органу управління.

6. ППО «ІТФ» утворена 15.07.2014, що підтверджується протоколом № 1 установчих зборів щодо створення первинної профспілкової організації.

7. Відповідно до зазначеного протоколу ППО «ІТФ» приймає та визнає статут Всеукраїнської профспілки «Федерації профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України» (далі - ВП «ФПАРРіЗУ»).

8. 05.01.2018 Міністерством соціальної політики України зареєстровано Галузеву угоду між Міністерством інфраструктури України, Федерацією роботодавців транспорту України та профспілками працівників цивільної авіації України на 2018 - 2020 роки, укладену між Міністерством інфраструктури України, Федерацією роботодавців транспорту України, Професійною спілкою авіапрацівників України, Професійною спілкою - Асоціацією льотного складу цивільної авіації України, ВП «ФПАРРіЗУ», Всеукраїнською профспілкою «Федерації профспілок авіаційних диспетчерів України».

9. Наказом Міністерства інфраструктури України від 10.10.2019 № 10-Ос ОСОБА_20 призначено виконувачем обов'язків директора Украероруху з 15.10.2019 на період до прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління з посадовим окладом згідно зі штатним розписом для керівника цього підприємства.

10. 22.04.2020 профспілковий комітет ППО «ІТФ» прийняв рішення, за змістом якого вимагає від Міністерства інфраструктури України розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов'язків директора Украероруху ОСОБА_20 з причин численних порушень адміністрацією підприємства законодавства України, а саме:

? нездійснення на вимогу ВП «ФПАРРіЗУ» об'єктивного аналізу дій посадових осіб підприємства, що призвели до порушення пункту 1.4 колективного договору Украероруху, та нездійснення відповідних заходів згідно із частиною другою пункту 11.6 колективного договору, що є невиконанням пунктів 11.3 та 11.6 цього договору та порушенням статті 18 Закону України «Про колективні договори і угоди»;

? ненадання працівникам штатного розпису, введеного в дію 03.02.2020 наказом від 08.01.2020 № 9;

? ненадання можливості працівникам підприємства претендувати на посади, зазначені в цьому штатному розписі, що призвело до порушення статті 42 Кодексу законів про працю України (далі ? КЗпП України) стосовно працівників, які згодом отримали попередження про скорочення;

? прийняття на роботу сторонніх осіб у період з 03.02.2020 до 11.02.2020 на посади, на які звільнені 13.04.2020 працівники могли бути працевлаштовані;

? ненадання на запити ВП «ФПАРРіЗУ» штатного розпису підприємства, введеного в дію 03.02.2020 наказом від 08.01.2020 № 9;

? ненадання на запити ВП «ФПАРРіЗУ» чинного штатного розпису підприємства, що припиняє дію 12.05.2020, та переліку осіб, прийнятих на посади в підрозділи підприємства у період з 03.02.2020 до 12.02.2020;

? звільнення 18.12.2019 начальника служб інформаційних технологій ОСОБА_32 ;звільнення 05.12.2019 без законних підстав головного радника з питань виробництва групи радників департаменту персоналу ОСОБА_33 ;

? звільнення 13.04.2020 керівника виборного профспілкового органу ОСОБА_48 без попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, та вищого виборного органу, а також без додержання строків надання такої згоди;

? ненадання матеріальної допомоги при виході на пенсію та скороченні; надіслання на адресу профспілки подання про розірвання трудового договору з працівником підприємства з порушенням вимог постанов Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 02.04.2020 № 255 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211».

11. У квітні 2020 року відповідач звернувся до Міністра інфраструктури України з листом від 23.04.2020 № ІТФ-330 про розірвання трудового договору з ОСОБА_20 , у якому повідомив та надав рішення профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22.04.2020.

Стислий виклад судових рішень

12. Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 13.10.2021 у справі № 359/8573/20 позовні вимоги залишив без задоволення.

13. Київський апеляційний суд постановою від 14.09.2022 рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.10.2021 у справі № 359/8573/20 скасував і ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив та скасував рішення профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22.04.2020 про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов'язків директора Украероруху ОСОБА_20 .

14. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду постановою від 10.05.2023 скасував рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.10.2021 та постанову Київського апеляційного суду від 14.09.2022 у справі № 359/8573/20, закрив провадження у справі за позовом ОСОБА_20 до ППО «ІТФ», за участю третіх осіб - Украероруху, Міністерства інфраструктури України про скасування рішення щодо звільнення з посади.

15. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, скасовуючи рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.10.2021 та постанову Київського апеляційного суду від 14.09.2022 у справі № 359/8573/20, з посиланням на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 201/909/20 про те, що спори про розірвання трудового договору з керівником господарської організації на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації в порядку, передбаченому статтею 45 КЗпП України відносяться до господарської юрисдикції, указав, що спір у цій справі потрібно розглядати за правилами господарського судочинства.

16. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду ухвалою від 31.05.2023 справу № 359/8573/20 передав до Господарського суду Київської області.

17. Господарський суд Київської області рішенням від 28.02.2024 у справі № 359/8573/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024, у задоволенні позову відмовив.

18. Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач не надав належних, допустимих і достатніх доказів на спростування обставин та фактів порушення ним трудового законодавства, про які міститься посилання в оспорюваному рішенні профспілкового комітету відповідача. Натомість обставини і факти порушення позивачем трудового законодавства встановлені у судових рішеннях, ухвалених різними судами за результатами розгляду позовів за трудовими спорами, щодо ОСОБА_33 , ОСОБА_32 , ОСОБА_48 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 .

19. Також суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі дійшли висновку, що оспорюване рішення профспілкового комітету відповідача прийнято з дотриманням положень КЗпП України, законів України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні договори і угоди», інших нормативно-правових актів.

20. Апеляційний господарський суд також відхилив доводи позивача про спростування встановлених у судових рішеннях обставин вчинення ним під час перебування на посаді виконувача обов'язків директора Украероруху порушень норм трудового законодавства, поясненнями та листами адміністрації підприємства, інших профспілкових організацій та Міністерства інфраструктури України.

21. Доводи Украероруху про те, що стороною в таких справах є підприємство, а не його керівник ОСОБА_20 , суд апеляційної інстанції також визнав неспроможними, адже назовні воля Украероруху реалізується через рішення та дії його виконавчого органу.

22. Також апеляційний господарський суд зазначив, що:

? наявність на підприємстві іншої профспілки ? ВП «ФПАРРіЗУ» та формування спільного представницького органу не зобов'язує утворені на підприємстві профспілкові організації узгоджувати із Всеукраїнською чи іншою профспілковою організацією свої рішення в силу рівності прав та автономності кожної організації при прийнятті нею рішень по здійсненню функцій представництва, захисту прав та інтересів членів профспілки;

? викладена у частині другій статті 4 Закону України «Про колективні договори і угоди» вимога сформувати спільний представницький орган у разі наявності на одному підприємстві декількох профспілок чи їх об'єднань або інших уповноважених трудовими колективами на представництво органів стосується виключно питань укладення колективного договору;

? те, що позивач виконує обов'язки директора Украероруху, а не призначений на цю посаду, не змінює можливості застосування до нього процедур, передбачених статтею 45 КЗпП України.

Стислий виклад вимог касаційної скарги ОСОБА_20 .

23. У січні 2025 року позивач звернувся до Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 28.02.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 у цій справі та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

24. Підставою касаційного оскарження зазначено пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі ? ГПК України), а саме те, що суд апеляційної інстанції застосував пункт 9 частини першої статті 38, частину другу статті 37 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» без урахування висновків щодо застосування вказаних норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 266/4331/17.

Стислий виклад вимог касаційної скарги Украероруху

25. Украерорух також не погодився з висновками судів та мотивами, якими вони керувалися під час прийняття рішень, та звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 28.02.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 у цій справі та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

26. Підставою касаційного оскарження зазначено пункти 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме:

- відсутність висновку Верховного Суду щодо законності розірвання трудового договору з керівником господарської організації на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації в порядку, передбаченому статтею 45, пунктом 9 статті 247 КЗпП України, статтею 33, пунктом 9 частини першої статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»;

- суди при вирішенні справи по суті не надали належної правової оцінки поясненням та листам адміністрації підприємства, діючих профспілкових організацій та Міністерства інфраструктури України.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ПО СУТІ СПОРУ

Доводи ОСОБА_20 .

27. Позивач у касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 4 Закону України «Про колективні договори і угоди» у подібних правовідносинах.

28. ОСОБА_20 указує, що суди не звернули належної уваги на те, що між адміністрацією Украероруху та уповноваженим представником працівників - ВП «ФПАРРіЗУ» був укладений колективний договір на 2018 - 2020 роки, у підписанні якого відповідач, не будучи членом спільного представницького органу профспілок, участі не брав.

29. Не врахували суди і того, що відповідач не узгодив своє рішення з ВП «ФПАРРіЗУ» і не сформував разом з нею спільний представницький орган, хоч така вимога міститься у частині другій статті 4 Закону України «Про колективні договори і угоди» та передбачена частиною другою статті 37 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

30. За доводами позивача, первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси найманих працівників відповідно до частини другої статті 37 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Сторони у справі не заперечують тієї обставини, що колективний договір між ними не укладався. Отже, відповідач не має відповідних повноважень на представництво інтересів усього колективу Украероруху.

31. Позивач вважає рішення профспілки необґрунтованим та незаконним. За твердженням ОСОБА_20 , його вина в порушенні вимог трудового законодавства України жодним доказом не підтверджена. Відповідач, окрім своєї позиції, нічим не обґрунтував протиправність дій позивача і не довів причинно-наслідкового зв'язку між такими діями позивача та наслідками, які настали.

32. На переконання позивача, на підтвердження правомірності дій ОСОБА_20 на посаді виконувача обов'язків директора Украероруху були надані суду відповідні пояснення та листи адміністрації цього підприємства, діючих профспілкових організацій та Міністерства інфраструктури України (т. 1, а. с. 94 - 98; 124, 125; 128 -130; 155, 156; т. 2, а. с. 16), однак таким доказам суди першої та апеляційної інстанцій належної оцінки при вирішенні справи не надали.

33. Та обставина, що позивач виконує обов'язки директора підприємства, не дозволяє застосовувати до нього процедури, передбачені статтею 45 КЗпП України.

Доводи Украероруху

34. Доводи касаційної скарги Украероруху збігаються з доводами, викладеними в касаційній скарзі ОСОБА_20 .

Позиція інших учасників процесу

35. Відповідач подав відзиви на касаційні скарги, в яких просив залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

36. Міністерство розвитку громад та територій України подало пояснення щодо касаційних скарг, в яких просить їх задовольнити.

Надходження касаційних скарг на розгляд Великої Палати Верховного Суду

37. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалами від 29.01.2025 у цій справі відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_20 та Украероруху.

38. Надалі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 18.03.2025 справу № 359/8573/20 разом із зазначеними касаційними скаргами передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 ГПК України, для відступу від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладених у постановах від 11.12.2019 у справі № 266/4331/17 та від 03.02.2021 у справі № 213/4925/19-ц.

39. Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.

40. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виходив з того, що у справі № 266/4331/17, обставини в якій є подібними зі справою № 359/8573/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які мотивовані тим, що:

- з метою здійснення представництва і захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів працівників ДП «Маріупольський морський торговельний порт» створено Первинну профспілкову організацію ДП «Маріупольський морський торгівельний порт» профспілки працівників вугільної промисловості України, яка об'єднує 57 працівників, тоді як діюча на підприємстві Профспілкова організація ДП «Маріупольський морський торговий порт» об'єднує більше 3 000,00 працівників;

- за наявності на підприємстві декількох профспілок (профспілкових організацій) або інших уповноважених трудовим колективом на представництво органів вони мають сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів та укладення колективного договору. У цьому разі кожна первинна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов'язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Оскільки, відповідач не брав участі в погодженні та підписанні колективного договору ДП «Маріупольський морський торговельний порт» на 2015 - 2018 роки, не є членом представницького органу профспілок, Первинна профспілкова організація ДП «Маріупольський морський торгівельний порт» профспілки працівників вугільної промисловості України не набула передбаченого законом права на звернення до Міністерства інфраструктури з вимогою про розірвання договору з позивачем.

41. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 11.12.2019 у справі № 266/4331/17 погодився з наведеними висновками судів попередніх інстанцій та виснував, що:

- відповідач не реалізував свого права за наявності на підприємстві іншої профспілки на формування спільного представницького органу, незважаючи на те, що відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про колективні договори і угоди» за наявності на підприємстві кількох профспілок чи їх об'єднань або інших уповноважених трудовими колективами на представництво органів вони повинні сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення колективного договору. Аналогічне за змістом положення передбачене частиною другою статті 37 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»;

- первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси найманих працівників при підписанні колективного договору (частина друга статті 37 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»);

- за наявності на підприємстві, установі, організації декількох профспілкових організацій, які здійснюють представництво і захист прав та інтересів членів профспілок, їх виборні органи на відповідному рівні договірного регулювання повинні узгоджувати свої дії задля досягнення своїх статутних цілей і завдань в питанні захисту інтересів членів своїх профспілок для уникнення можливого прийняття рішення, яке б суперечило правам та інтересам членів іншої профспілкової організації, оскільки за законом профспілки є рівними у своїх правах.

42. Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, посилаючись на висновки Конституційного Суду України, викладені у Рішенні від 29.10.1998 № 14-рп/98 у справі № 1-31/98 (справа про профспілку, що діє на підприємстві), вважає, що професійна спілка, яка діє на підприємстві, в установі, організації, з метою захисту трудових прав своїх членів наділена повноваженнями приймати рішення про вимогу до власника або уповноваженого ним органу розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації та пред'явлення його роботодавцю, незалежно від того, чи є така професійна спілка стороною колективного договору.

43. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16.04.2025 прийняла до розгляду справу № 359/8573/20 з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 ГПК України, в частині вирішення питання щодо відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладеного в постанові від 11.12.2019 у справі № 266/4331/17.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства

Щодо меж розгляду справи в суді касаційної інстанції

44. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів на іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).

45. Керуючись зазначеними приписами процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Правові основи діяльності професійних спілок

46. Статтею 36 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

47. Частиною першою статті 243 КЗпП України (тут і далі, якщо окремо не зазначено інше, - в редакції, чинній на дату прийняття рішення профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22.04.2020)визначено, що відповідно до Конституції України та Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати професійні спілки з метою представництва, здійснення і захисту своїх трудових та соціально-економічних прав та інтересів, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі професійних спілок.

48. Держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об'єднаннями громадян (частина друга статті 243 КЗпП України).

49. Частиною першою статті 2 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (тут і далі, якщо окремо не зазначено інше, - в редакції, чинній на дату прийняття рішення профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22.04.2020) встановлено, що професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

50. Частинами першою та другою статті 4 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що законодавство про профспілки складається з Конституції України, Закону України «Про об'єднання громадян», цього Закону, Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Закони та інші нормативно-правові акти не можуть бути спрямовані на обмеження прав і гарантій діяльності профспілок, передбачених Конституцією України, цим Законом, крім випадків, передбачених частиною другою статті 3 цього Закону.

51. Відповідно до статті 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» спілка (профспілка) - це добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

52. У цій же статті визначено, що первинна організація профспілки - це добровільне об'єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному закладі освіти.

53. Згідно із частиною першою статті 246 КЗпП України первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси.

54. Статус первинних мають профспілки чи організації профспілки, які діють на підприємстві, в установі, організації, закладі освіти або об'єднують членів профспілки, які забезпечують себе роботою самостійно чи працюють на різних підприємствах, в установах, організаціях або у фізичних осіб (частина друга статті 11 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

55. Первинні профспілкові організації здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно зі статутом на представництво інтересів членів професійної спілки, який діє в межах прав, наданих Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статутом професійної спілки (частина друга статті 246 КЗпП України).

56. Отже, профспілкою є добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

57. Члени профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному закладі, утворюють первинні організації профспілки.

58. Основною метою створення та діяльності профспілкових організацій є здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

Щодо права профспілки вимагати розірвання трудового договору з керівником підприємства

59. У касаційних скаргах скаржники наголошують на тому, що відповідач, не будучи членом спільного представницького органу профспілок, не брав участі в укладенні колективного договору Украероруху на 2018-2020 роки. Через це відповідач не може звертатися з вимогою про розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства.

60. Щодо цього доводу касаційних скарг Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

61. Право виборного органу первинної профспілкової організації або профспілкового представника звернутися до роботодавця з вимогою про розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи чи організації у разі порушення ним законодавства про працю, законодавства про колективні договори або Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» було закріплено в частині першій статті 45 КЗпП України. Аналогічні положення містилися в пункті 9 частини першої статті 247 КЗпП України, статті 33 та пункті 9 частини першої статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

62. Статтею 45 КЗпП України (в редакції, чинній до 04.05.2001) було встановлено, що на вимогу профспілкового органу, який за дорученням трудового колективу підписав колективний договір, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір (контракт) з керівником або усунути його із займаної посади, якщо він порушує законодавство про працю і не виконує зобов'язань за колективним договором (частина перша статті 45 КЗпП України).

63. У разі, коли колективний договір підписав інший уповноважений на представництво орган, трудовий договір з керівником, який не виконав зобов'язань за колективним договором, має бути розірвано на вимогу цього органу (частина друга статті 45 КЗпП України).

64. Стаття 247 КЗпП України (в редакції, чинній до 04.05.2001) також не містила прямого посилання на таке право, але зазначала, що профспілковий комітет має й інші повноваження, передбачені законодавством. Зокрема, таке повноваження було закріплене в статті 33 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (в редакції, чинній на той момент), де встановлювалось, що виборний орган профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації приймає рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує законодавство про працю, про охорону праці, ухиляється від участі у переговорах щодо укладення або зміни колективного договору; не виконує зобов'язань за колективним договором, якщо цей виборний орган профспілкової організації підписав колективний договір.

65. Пунктом 9 частини першої статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (в редакції, чинній до 04.05.2001) було визначено, що виборний орган профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації приймає рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує законодавство про працю, про охорону праці, ухиляється від участі у переговорах щодо укладення або зміни колективного договору; не виконує зобов'язань за колективним договором, якщо цей виборний орган профспілкової організації підписав колективний договір.

66. Отже, законодавство до травня 2001 року закріплювало, що право на прийняття рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи або організації мав лише профспілковий (виборний) орган, який підписав колективний договір за дорученням трудового колективу. Якщо ж договір підписав інший представницький орган, вимогу міг подати лише він.

67. Надалі вказані положення законодавства зазнали змін.

68. Законом України від 05.04.2001 № 2343-III «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» (набув чинності 04.05.2001) з урахуванням змін, внесених згідно із Законом України від 10.07.2003 № 1096-IV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань діяльності профспілок», статтю 45 викладено в новій редакції, у якій зазначено, що на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (частина перша статті 45 КЗпП України).

69. Аналогічну за змістом норму викладено у пункті 9 частини першої статті 247 КЗпП України з урахуванням змін, внесених Законом України від 10.07.2003 № 1096-IV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань діяльності профспілок».

70. Законом України «Про внесення змін до Закону України від 13.12.2001 № 2886-III «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» пункт 9 частини першої статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» було викладено у новій редакції, в якій зазначається, що виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації приймає рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, ухиляється від участі у переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов'язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори.

71. Отже, на момент виникнення спірних відносин у цій справі положення статей 45 та 247 КЗпП України, статей 33 та 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» не пов'язували можливість реалізації права профспілкового органу на звернення з вимогою про розірвання трудового договору з керівником підприємства з фактом підписання колективного договору чи участі в спільному (об'єднаному) органі.

72. Такий висновок узгоджується з положеннями Конституції України. Статтею 36 Конституції України закріплено принцип рівності прав усіх професійних спілок.

73. Відповідно до статті 10 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлено, що усі профспілки рівні перед законом і мають рівні права щодо здійснення представництва та захисту прав і інтересів членів профспілки.

74. Конституційний Суд України у пункті 3 Рішення № 14-рп/98 від 29.10.1998 у справі № 1-31/98 зазначає про те, що зі змісту частини третьої статті 36 Конституції України випливає, що всі професійні спілки, які утворені і діють згідно з їх статутами на підприємствах, в установах, організаціях, мають гарантовані Конституцією України рівні права для захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів.

75. Частиною першою статті 12 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлено, що професійні спілки, їх об'єднання у своїй діяльності незалежні від державних органів та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні.

76. Профспілки самостійно організовують свою діяльність, проводять збори, конференції, з'їзди, засідання утворених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству (частина друга статті 12 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

77. Забороняється втручання державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об'єднань у статутну діяльність профспілок, їх організацій та об'єднань (частина третя статті 12 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

78. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Конституційний Суд України у пункті 2 Рішення від 29.10.1998 № 14-рп/98 у справі № 1-31/98 зазначає, що участь професійної спілки в укладанні колективного договору, угоди не впливає на здійснення нею своїх повноважень і не є ознакою для визначення професійної спілки такою, що діє на підприємстві, в установі, організації.

79. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що якщо на підприємстві діє декілька первинних профспілкових організацій, кожна з них (через виборний орган або профспілкового представника) незалежно від членства у спільному представницькому органі та участі в укладенні колективного договору має право самостійно звертатися до власника або уповноваженого ним органу з вимогою про розірвання трудового договору з керівником підприємства відповідно до частини першої статті 45 КЗпП України (пункту 9 частини першої статті 247 КЗпП України, частини першої статті 33, пункту 9 частини першої статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Щодо захисту профспілкою колективних та індивідуальних прав та інтересів працівників

80. Статтею 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» врегульовані питання здійснення профспілками представництва та захисту прав та інтересів членів профспілки.

81. Частиною першою статті 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлено, що профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян.

82. У питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках (частина друга статті 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

83. У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами(частина третя статті 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

84. Профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ (частина четверта статті 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

85. Представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах з роботодавцями, державними органами та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства (частина п'ята статті 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

86. Системний аналіз статті 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» дає підстави для висновку про те, що законодавець розмежовує колективні інтереси працівників підприємства та індивідуальні права та інтереси членів профспілки в контексті повноважень представництва. Так, профспілки здійснюють представництво та захист індивідуальних прав та інтересів працівників, які входять до складу профспілки. Натомість представництво та захист колективних інтересів здійснюється профспілками незалежно від членства працівників у профспілках, тобто профспілки здійснюють представництво та захист колективних інтересів всього трудового колективу чи певної частини трудового колективу незалежно від членства у профспілках.

87. Колективні інтереси реалізуються усіма працівниками підприємства, тому статус члена профспілки не має значення в контексті представництва як повноваження профспілки. Індивідуальні права та інтереси окремого працівника реалізуються ним в процесі виконання трудової функції і не пов'язані з реалізацією інтересів інших працівників підприємства. Тому такі індивідуальні права та інтереси профспілка уповноважена представляти лише щодо тих працівників, які є членами профспілки.

88. Індивідуальні трудові права та інтереси працівника виникають у процесі його трудової діяльності у правовідносинах із роботодавцем та іншими працівниками. До таких прав, зокрема, належать, право на укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, право на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на гідне ставлення з боку роботодавця, інших працівників, на участь у професійній спілці тощо.

89. З огляду на характер індивідуальних прав працівника, які невід'ємно пов'язані з його особою, способи та порядок захисту таких прав профспілкою мають на меті в кінцевому результаті відновити індивідуальне порушене право працівника, тобто отримати працівником конкретний результат, який відновить його правовий стан.

90. Такими видами захисту індивідуальних прав працівників можуть вважатись, зокрема, представництво інтересів працівників за їх дорученням під час розгляду індивідуальних трудових спорів (пункт 8 частини першої статті 247 КЗпП України), відмова в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках, передбачених законом (пункт 10 частини першої статті 247 КЗпП України) тощо.

91. У свою чергу, колективні інтереси працівників виникають у правовідносинах працівників та роботодавця, які стосуються, зокрема, регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, і охоплюють, в тому числі, зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; заходи, спрямовані на запобігання, протидію та припинення мобінгу (цькування), а також заходи щодо відновлення порушених внаслідок мобінгу (цькування) прав тощо.

92. Колективні інтереси регламентуються трудовим законодавством України, а також колективними договорами та угодами, укладеними між стороною роботодавця та стороною працівників.

93. У випадку порушення колективних інтересів працівників профспілкові організації мають право здійснювати представництво та захист колективних інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках. Способи захисту колективних інтересів працівників профспілкою мають бути спрямовані на реальне поновлення колективних інтересів працівників.

94. Підсумовуючи викладене слід зазначити, що профспілкові організації можуть здійснювати представництво та захист колективних інтересів та індивідуальних прав та інтересів працівників. У питаннях індивідуальних прав та інтересів працівників профспілка здійснює представництво і захист членів профспілки, а у питаннях колективних інтересів працівників - представництво та захист інтересів працівників підприємства незалежно від їх членства у профспілках.

95. Профспілки мають різний обсяг повноважень щодо представництва та захисту індивідуальних прав та колективних інтересів працівників. Розмежування

таких повноважень пов'язані з різною правовою природою колективних інтересів та індивідуальних прав та інтересів. Способи захисту, які використовує профспілка для захисту колективних та індивідуальних прав та інтересів працівників, мають бути спрямовані на їх реальне відновлення.

96. Вимога виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про розірвання трудового договору з керівником підприємства за своїм характером може стосуватися захисту саме колективних інтересів працівників підприємства.

Щодо правових підстав для реалізації вимоги профспілкової організації про звільнення керівника підприємства

97. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що виходячи із загальних засад законодавства про працю, з огляду на принцип пропорційності вимога профспілки про розірвання трудового договору з керівником підприємства має бути прийнята з урахуванням балансу інтересів працівників (трудового колективу або більшої його частини), власника та керівника підприємства.

98. Статтею 25 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлено, що профспілки представляють права та інтереси працівників у відносинах з роботодавцем в управлінні підприємствами, установами, організаціями.

99. У разі звернення профспілки з вимогою про розірвання трудового договору мова йде про припинення трудового договору з керівником, який одночасно є як органом управління підприємства, так і найманим працівником, права якого захищені законодавством про працю.

100. Правовий статус керівника є більш складним, ніж загальний правовий статус працівників. Правовий статус керівника передбачає, що він, з одного боку, є одноосібним виконавчим органом юридичної особи, який здійснює по відношенню до інших працівників основний обсяг прав і обов'язків наймача. З іншого - керівник сам є найманим працівником, який здійснює належні йому функції на основі трудових правовідносин із роботодавцем, який призначає керівника на посаду. Керівник підприємства має права та соціальні гарантії, передбачені законодавством про працю.

101. Звернення профспілки з вимогою про розірвання трудового договору з керівником варто розуміти як виключний захід, що використовується у випадках порушень законодавства про працю з боку керівника, який водночас є найманим працівником підприємства.

102. З огляду на загальні аспекти регулювання законодавством про працю взаємовідносин між роботодавцями та працівниками, потрібно враховувати справедливий баланс між інтересами власника та працівників. Власник має гарантоване Конституцією України право на здійснення підприємницької діяльності, невід'ємною частиною якого є призначення на розсуд власника керівника для управління діяльністю юридичної особи. Водночас неможливо допускати зловживання профспілкою наданими правами, створення загрози соціального шантажу з боку працівників або профспілки, використання своїх повноважень непропорційно її представницькому статусу та намірам, що суперечать завданням профспілки сприяти скоординованим діям у питаннях, що стосуються колективних інтересів працівників підприємства.

103. Стаття 45 КЗпП України встановлює самостійну підставу припинення трудового договору з керівником, яка обумовлюється вимогою профспілкового органу, що ґрунтується на твердженні про порушення керівником: а) законодавства про працю; б) законодавства про колективні договори і угоди; в) Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

104. Важливе значення має зміст та обґрунтованість вимоги про розірвання трудового договору з керівником.

105. Вимога про розірвання трудового договору з керівником має бути обґрунтованою, тобто містити вказівку на конкретні факти порушення керівником законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Питання про розірвання трудового договору з керівником відноситься до питань управління підприємством, а також воно стосується інтересів усього колективу або переважної більшості працівників підприємства, незалежно від їх приналежності до профспілки.

106. Прийняття виборним органом первинної профспілкової організації рішення щодо звернення до роботодавця з вимогою про розірвання трудового договору з керівником підприємства є реалізацією повноважень профспілки, встановлених статтею 45 КЗпП України. Таке рішення профспілки є ініціацією розірвання трудового договору з керівником підприємства.

107. Водночас вимога профспілки про звільнення керівника підприємства підлягає судовому контролю. Так, відповідно до частини другої статті 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у разі незгоди з нею керівник, стосовно якого прийнято рішення, або орган чи особа, від яких залежить звільнення керівника, можуть у двотижневий строк оскаржити рішення профспілкового органу до місцевого суду. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення. Подібне за змістом положення міститься й у частині другій статті 45 КЗпП України.

108. Тобто вимога профспілки про звільнення керівника підприємства підлягає судовому контролю на предмет, зокрема, обґрунтованості та відповідності законодавству. До того ж на період розгляду цього питання судом виконання вимоги профспілки зупиняється, що сприяє дотриманню балансу між забезпеченням інтересів працівників підприємства та дотриманням трудових прав керівника підприємства.

109. Відтак у кожній справі застосування механізму, передбаченого статтею 45 КЗпП України, повинно оцінюватися, зокрема, з урахуванням обґрунтованості вимоги профспілки, тобто наявності в ній конкретизованих та підтверджених фактичними даними порушень саме керівником законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

110. Виходячи із суті наданого законодавцем права профспілковому органу заявляти вимогу про розірвання трудового договору з керівником підприємства така вимога має ґрунтуватись на факті вчинення керівником істотного порушення трудового законодавства.

111. Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що будь-яка профспілка матиме формальну підставу вимагати від роботодавця звільнення керівника навіть за вчинення ним дрібного, несуттєвого проступку. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити баланс інтересів суб'єктів трудових правовідносин і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності.

112. Визначаючи підстави для припинення трудового договору з керівником за ініціативою профспілки, Велика Палата Верховного Суду звертається також до актів міжнародного права, які за змістом статті 9 Конституції України після згоди на їх обов'язковість, наданої Верховною Радою України, стають складовою частиною національного законодавства України.

113. Таким джерелом міжнародного права є, зокрема, Конвенція Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3933-XII (далі - Конвенція №158).

114. Згідно зі статтею 4 Конвенції №158 трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

115. Щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві (пункт b частини другої статті 9 Конвенції).

116. Так само, як за загальним правилом тягар доведення наявності законної підстави для звільнення працівника покладається на роботодавця, у разі ініціювання розірвання трудового договору з керівником з ініціативи профспілки, профспілка має довести наявність законної підстави для розірвання трудового договору з керівником.

117. За змістом частини третьої статті 9 Конвенції №158 у випадках звільнення з причин, викликаних виробничою потребою підприємства, установи чи служби, органи, зазначені в статті 8 цієї Конвенції, наділяються повноваженнями з'ясовувати, чи справді трудові відносини припинено з цих причин, однак межі їхніх повноважень приймати рішення про те, чи є ці причини достатньо обґрунтованими для припинення трудових відносин, визначаються методами здійснення, зазначеними у статті 1 цієї Конвенції.

118. Отже, в питанні судового контролю у процедурі звільнення керівника за ініціативи профспілки суду необхідно враховувати, що наведені у відповідній вимозі підстави для розірвання трудового договору з керівником підприємства повинні бути обґрунтованими, істотними та прямо передбачені законом.

119. Під час вирішення спору за позовом про оскарження рішення профспілки щодо звернення з вимогою до власника підприємства про звільнення керівника суд має оцінити підстави такої вимоги на предмет її обґрунтованості, відповідності визначеному законом переліку підстав її заявлення, істотності порушення трудового законодавства керівником підприємства, а також меті діяльності профспілкових організацій, яка, як уже зазначалося, в питанні розірвання трудового договору з керівником підприємства полягає в захисті колективних інтересів працівників підприємства.

Щодо правового статусу виконувача обов'язків директора Украероруху

120. У касаційних скаргах скаржники звертають увагу на те, що позивач перебуває на посаді виконувача обов'язків директора Украероруху, а не директора, що перешкоджає виконанню процедури внесення рішення профспілкового органу в порядку статті 45 КЗпП України.

121. Щодо цього доводу касаційних скарг Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

122. Відповідно до частини першої статті 65 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (тут і далі, якщо окремо не зазначено інше, - в редакції, чинній на дату прийняття рішення профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22.04.2020) встановлено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

123. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів (частина друга статті 65 ГК України).

124. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи (частина третя статті 65 ГК України).

125. Пунктом 7.1 статуту Украероруху встановлено, що управління діяльністю підприємства здійснюється відповідно до цього статуту.

126. Управління підприємством здійснює директор підприємства, який підзвітний та підконтрольний Уповноваженому органу управління (пункт 7.2 статуту Украероруху).

127. Директор підприємства самостійно, в межах своєї компетенції, вирішує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до Уповноваженого органу управління (пункт 7.4 статуту Украероруху).

128. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.05.2024 у справі № 366/3222/21 дійшла таких висновків:

«48. Керівник - це посадова особа, яка наділена адміністративною владою щодо очолюваного нею певного колективу працівників (службовців) і здійснює внутрішньоорганізаційне управління ним. Розрізняють керівників: лінійних - здійснюють комплексне управління об'єктом у цілому та всіма його підрозділами, функціональних - керують всередині організаційних структур виконанням певних функцій управління або елементами цих функцій.

49. Отже, категорія «керівник» є загальним поняттям, що вказує на особу, яка має функції управління.

50. Під поняття «керівник підприємства», враховуючи функціональні повноваження, підпадають особи, які виконують обов'язки організаційно-розпорядчі (керівництво трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форми власності) чи адміністративно-господарські (обов'язки з управління або розпорядження державним майном).

51. Особа, яка тимчасово виконує обов'язки керівника підприємства за вакантною посадою, тобто «виконувач обов'язків директора підприємства» так і особа, яка на постійній основі обіймає посаду керівника підприємства, тобто «директор (генеральний директор) підприємства» підпадають під загальне поняття «керівник підприємства».

129. Суди попередніх інстанцій встановили, що наказом Міністерства інфраструктури України від 10.10.2019 № 10-Ос ОСОБА_20 призначений виконувачем обов'язків директора Украероруху з 15.10.2019 на період до прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом для керівника цього підприємства.

130. На ОСОБА_20 покладені обов'язки керівника підприємства, визначені пунктом 7.7 статуту Украероруху, яким зокрема, встановлено, що директор підприємства несе відповідальність за додержанням законодавства з охорони праці та пожежної безпеки; у межах своїх повноважень видає накази, розпорядженням тощо і дає вказівки, обов'язкові для виконання всіма працівниками з питань діяльності підприємства, організовує і контролює їх виконання; у встановленому порядку призначає на посади та звільняє з посад працівників підприємства, з урахуванням обмежень, передбачених цим статутом; забезпечує створення безпечних та належних умов праці працівників підприємства.

131. Крім того, до нього застосовуються інші положення внутрішніх актів підприємства та законодавства України, які регламентують правовий статус керівника (директора) підприємства.

132. Таким чином, ОСОБА_20 як особа, яка тимчасово виконує обов'язки керівника підприємства за вакантною посадою, тобто «виконувач обов'язків директора підприємства», підпадає під загальне поняття «керівник підприємства».

133. Отже, оскільки особа, яка тимчасово виконує обов'язки керівника підприємства за вакантною посадою, тобто «виконувач обов'язків керівника підприємства», підпадає під загальне поняття «керівник підприємства», то рішення виборного органу або профспілкового представника первинної профспілкової організації про звернення до власника або уповноваженого ним органу з вимогою про розірвання трудового договору (контракту) може стосуватись і виконувача обов'язків керівника підприємства.

Щодо вирішення спору по суті

134. Предметом спору в цій справі є скасування рішення профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22.04.2020 про розірвання трудового договору з виконувачем обов'язків директора Украероруху.

135. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що відповідно до частини першої статті 45 КЗпП України підставою для прийняття рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи або організації є порушення ним законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Вимога про розірвання трудового договору з керівником має бути обґрунтованою, повинна містити вказівку на конкретні факти порушення керівником законодавства про працю. Профспілка має довести наявність законної підстави для розірвання трудового договору з керівником. Така вимога має ґрунтуватися на істотному порушенні керівником підприємства положень законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», внаслідок чого відбулося порушення колективних інтересів працівників підприємства.

136. Здійснюючи правову кваліфікацію правовідносин у цій справі з урахуванням викладених висновків про застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

137. Суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши наявні у справі докази та надавши правову оцінку підставам розірвання трудового договору з ОСОБА_20 , наведеним у рішенні профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22.04.2020, дійшли висновку про відмову в позові, зазначивши, що позивач допустив порушення законодавства про працю. На підтвердження таких порушень суди послалися на судові рішення в трудових спорах щодо ОСОБА_33 , ОСОБА_32 , ОСОБА_48 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 .

138. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такою правовою оцінкою судів рішення профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22.04.2020 та застосуванням статті 45 КЗпП України судами першої та апеляційної інстанцій у спірних правовідносинах.

139. Судові рішення, на які посилається профспілкова організація в оскаржуваному рішенні ППО «ІТФ» від 22.04.2020, ухвалені за результатами вирішення індивідуальних трудових спорів про поновлення на роботі працівників підприємства ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_48 , а також щодо стягнення матеріальної допомоги працівникам підприємства ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_42 .

140. Отже, обставини, наведені профспілкою як підстави для розірвання трудового договору, можуть свідчити про порушення індивідуальних прав окремих працівників, а не колективних інтересів трудового колективу.

141. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що захист індивідуальних трудових прав працівників здійснюється судами або відповідними комісіями у спорах з підприємством. Обставини, на які посилається відповідач та які підтверджуються наведеними вище судовими рішеннями, стосуються порушення індивідуальних прав та інтересів працівників, які вже захищені в судовому порядку, передбаченому трудовим законодавством. Відповідач не обґрунтовує порушення позивачем колективних інтересів працівників підприємства, які можуть бути підставою для вимоги профспілкового органу до роботодавця про звільнення керівника підприємства.

142. До того ж судові рішення, на які посилався в цій справі відповідач та які були враховані судами попередніх інстанцій, на момент звернення профспілки до власника з вимогою про звільнення ОСОБА_20 не існували, у зв'язку із чим обставини порушення керівником підприємства трудового законодавства підлягали доведенню сторонами та встановленню судами в цій справі на загальних засадах.

143. Відповідно до приписів статті 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», положень Кодексу законів про працю України звернення профспілки до роботодавця з вимогою про розірвання трудового договору з керівником підприємства може відбуватися у зв'язку із захистом колективних інтересів працівників і така вимога має ґрунтуватися на істотному порушенні керівником підприємства положень законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», внаслідок чого відбулося таке порушення колективних інтересів працівників. У цій справі суди помилково визнали порушення індивідуальних прав та інтересів працівників підставами для вимоги профспілкового органу до роботодавця про звільнення керівника підприємства.

144. Як зазначено у цій постанові, згідно з положеннями Конвенції № 158, КЗпП України обґрунтування підстав звільнення працівника покладається на роботодавця. Якщо профспілка ініціює розірвання трудового договору з керівником, то профспілка має довести, що наявні обґрунтовані підстави для розірвання трудового договору.

145. Втім у рішенні профспілки від 22.04.2020 міститься вимога про розірвання трудового договору з ОСОБА_20 , як зазначено в самому рішенні, «…з причин чисельних порушень адміністрацією Украероруху законодавства України…». Водночас профспілка не обґрунтувала, що ОСОБА_20 допустив істотне порушення законодавства про працю, що призвело до порушення колективних інтересів працівників Украероруху.

146. Профспілка не довела належними і допустимими доказами обставин, які б підтверджували наявність порушень з боку ОСОБА_20 , зазначених у рішенні профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22.04.2020, які можуть бути підставою для розірвання трудового договору з керівником підприємства за ініціативою профспілки відповідно до статті 45 КЗпП України.

147. Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що профспілка не довела наявність законної підстави для розірвання трудового договору з ОСОБА_20 . Перелік підстав, який зазначений у рішенні профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22.04.2020 як порушення виконувачем обов'язків директора ОСОБА_20 законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», не є доведеним і таким, що має наслідком розірвання трудового договору з керівником підприємства на підставі статті 45 КЗпП України.

Щодо відступу від висновків Верховного Суду

148. Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду цю справу № 359/8573/20 з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 ГПК України, в частині вирішення питання щодо відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 11.12.2019 у справі № 266/4331/17.

149. У справі № 266/4331/17 виконувач обов'язків директора ДП «Маріупольський міський торговельний порт» звернувся з позовом до Первинної профспілкової організації ДП «Маріупольський морський торгівельний порт» профспілки працівників вугільної промисловості України про визнання незаконним та скасування рішення виборного органу профспілкової організації від 17.10.2017 № 01.10.2017 про розірвання з ним трудового договору.

150. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду постановою від 11.12.2019 у цій справі залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими позов задоволено.

151. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в указаній справі погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та зазначив: «Установивши, що між адміністрацією ДП «Маріупольський морський торговельний порт» та уповноваженим представником працівників - Профспілковою організацією ДП «Маріупольський морський торговий порт» укладений колективний договір на 2015-2018 роки, у підписанні якого відповідач, не будучи членом спільного представницького органу профспілок, участі не приймав, та за відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження порушень позивачем законодавства про працю та Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1.

Доводи касаційної скарги про те, що підставою для вимоги про розірвання трудового договору з позивачем слугувало не лише порушення директором підприємства умов колективного договору, а і законодавства про працю та Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», не спростовують висновків судів попередніх інстанцій враховуючи, що відповідач не реалізував своє право при наявності на підприємстві іншої профспілки - Профспілкової організації ДП «Маріупольський морський торговий порт» на формування спільного представницького органу, незважаючи на те, що відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про колективні договори і угоди» за наявності на підприємстві кількох профспілок чи їх об'єднань або інших уповноважених трудовими колективами на представництво органів вони повинні сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення колективного договору. Аналогічне за змістом положення передбачене частиною другою статті 37 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси найманих працівників при підписанні колективного договору (частина друга статті 37 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

За наявності на підприємстві, установі, організації декількох профспілкових організацій, які здійснюють представництво і захист прав та інтересів членів профспілок, їх виборні органи на відповідному рівні договірного регулювання повинні узгоджувати свої дії задля досягнення своїх статутних цілей і завдань у питанні захисту інтересів членів своїх профспілок для уникнення можливого прийняття рішення, яке б суперечило правам та інтересам членів іншої профспілкової організації, оскільки за законом профспілки є рівними у своїх правах.

Крім того, на дату прийняття оспорюваного рішення виборного органу Первинної профспілкової організація ДП «Маріупольський морський торгівельний порт» профспілки працівників вугільної промисловості України, ОСОБА_1 не був керівником підприємства, а лише виконувачем обов'язків директора ДП «Маріупольський морський торговельний порт» на період до прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління».

152. Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі № 266/4331/17 дійшов висновку, що за наявності на підприємстві, установі, організації декількох профспілкових організацій первинна профспілкова організація, яка не була членом спільного представницького органу профспілок та не брала участі у погодженні та підписанні колективного договору, не набуває передбаченого законом права приймати рішення про вимогу до власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов'язків директора підприємства. Крім того, вимога про розірвання трудового договору (контракту) стосується тільки керівника підприємства (директора), а не виконувача обов'язків керівника підприємства.

153. Натомість у цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, таких висновків.

- якщо на підприємстві діє декілька первинних профспілкових організацій, кожна з них (через виборний орган або профспілкового представника) незалежно від членства у спільному представницькому органі та участі в укладенні колективного договору має право самостійно звертатися до власника або уповноваженого ним органу з вимогою про розірвання трудового договору з керівником підприємства відповідно до частини першої статті 45 (пункту 9 частини першої статті 247 КЗпП України, частини першої статті 33, пункту 9 частини першої статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»);

- оскільки особа, яка тимчасово виконує обов'язки керівника підприємства за вакантною посадою, тобто «виконувач обов'язків керівника підприємства» підпадає під загальне поняття «керівник підприємства», то рішення виборного органу або профспілкового представника первинної профспілкової організації про звернення до власника або уповноваженого ним органу з вимогою про розірвання трудового договору (контракту) може стосуватись і виконувача обов'язків керівника підприємства.

154. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постанові від 11.12.2019 у справі № 266/4331/17.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

155. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

156. Згідно із частинами першою та другою статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

157. Неправильне застосування судами у цій справі норм матеріального права (частини першої статті 45 КЗпП України) є підставою для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення.

158. З огляду на викладене в мотивувальній частині цієї постанови Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційні скарги ОСОБА_20 та Державного підприємства обслуговування повітряного руху України потрібно задовольнити, рішення судів попередніх інстанцій - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити.

Щодо судового збору

159. Оскільки Велика Палата Верховного Суду задовольнила касаційні скарги ОСОБА_20 та Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, скасувала рішення судів попередніх інстанцій та ухвалила нове рішення про задоволення позову, судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, на підставі статті 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційні скарги ОСОБА_20 та Державного підприємства обслуговування повітряного руху України задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 28.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 у справі № 359/8573/20 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_20 задовольнити. Скасувати рішення профспілкового комітету Первинної профспілкової організації «Інженерно-технічних фахівців» від 22.04.2020 про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов'язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України ОСОБА_20 .

4. Стягнути з Первинної профспілкової організації «Інженерно-технічних фахівців» (08307, Київська обл., м. Бориспіль, аеропорт; код ЄДРПОУ 39326503) на користь ОСОБА_20 (08301, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Бежівка, 3, кв. 73; ідентифікаційний номер 3138015458) судовий збір у розмірі 9 459,00 (дев'яти тисяч чотирьохсот п'ятдесяти дев'яти) грн.

5. Стягнути з Первинної профспілкової організації «Інженерно-технічних фахівців» (08307, Київська обл., м. Бориспіль, аеропорт; код ЄДРПОУ 39326503) на користь Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (08324, Київська обл., Бориспільський р-н, територіальна громада Гірська, «Украерорух» масив, будинок 1; код ЄДРПОУ 19477064) судовий збір у розмірі 7 357,00 (семи тисяч трьохсот п'ятдесяти семи) грн.

Постанова суду касаційної інстанції у справі № 359/8573/20 набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяС. О. Погрібний Суддя-доповідачІ. В. Ткач Судді:О. О. Банасько С. І. Кравченко О. В. Білоконь О. В. Кривенда І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв М. М. Гімон К. М. Пільков О. А. Губська Н. С. Стефанів А. А. Ємець Т. Г. Стрелець Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук В. В. Король В. Ю. Уркевич

Джерело:
ЄДРСР 134124018

[ANTIRAID]

Доволі цікаве рішення щодо повноважень профспілки та підстав для звільнення навіть в.о. керівника підприємства. Суд зазанчив:

140. Отже, обставини, наведені профспілкою як підстави для розірвання трудового договору, можуть свідчити про порушення індивідуальних прав окремих працівників, а не колективних інтересів трудового колективу.

143. Відповідно до приписів статті 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», положень Кодексу законів про працю України звернення профспілки до роботодавця з вимогою про розірвання трудового договору з керівником підприємства може відбуватися у зв'язку із захистом колективних інтересів працівників і така вимога має ґрунтуватися на істотному порушенні керівником підприємства положень законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», внаслідок чого відбулося таке порушення колективних інтересів працівників. У цій справі суди помилково визнали порушення індивідуальних прав та інтересів працівників підставами для вимоги профспілкового органу до роботодавця про звільнення керівника підприємства.

144. Як зазначено у цій постанові, згідно з положеннями Конвенції № 158, КЗпП України обґрунтування підстав звільнення працівника покладається на роботодавця. Якщо профспілка ініціює розірвання трудового договору з керівником, то профспілка має довести, що наявні обґрунтовані підстави для розірвання трудового договору.

145. Втім у рішенні профспілки від 22.04.2020 міститься вимога про розірвання трудового договору з ОСОБА_20 , як зазначено в самому рішенні, «…з причин чисельних порушень адміністрацією Украероруху законодавства України…». Водночас профспілка не обґрунтувала, що ОСОБА_20 допустив істотне порушення законодавства про працю, що призвело до порушення колективних інтересів працівників Украероруху.

146. Профспілка не довела належними і допустимими доказами обставин, які б підтверджували наявність порушень з боку ОСОБА_20 , зазначених у рішенні профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22.04.2020, які можуть бути підставою для розірвання трудового договору з керівником підприємства за ініціативою профспілки відповідно до статті 45 КЗпП України.

147. Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що профспілка не довела наявність законної підстави для розірвання трудового договору з ОСОБА_20 . Перелік підстав, який зазначений у рішенні профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22.04.2020 як порушення виконувачем обов'язків директора ОСОБА_20 законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», не є доведеним і таким, що має наслідком розірвання трудового договору з керівником підприємства на підставі статті 45 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, таких висновків.

- якщо на підприємстві діє декілька первинних профспілкових організацій, кожна з них (через виборний орган або профспілкового представника) незалежно від членства у спільному представницькому органі та участі в укладенні колективного договору має право самостійно звертатися до власника або уповноваженого ним органу з вимогою про розірвання трудового договору з керівником підприємства відповідно до частини першої статті 45 (пункту 9 частини першої статті 247 КЗпП України, частини першої статті 33, пункту 9 частини першої статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»);

- оскільки особа, яка тимчасово виконує обов'язки керівника підприємства за вакантною посадою, тобто «виконувач обов'язків керівника підприємства» підпадає під загальне поняття «керівник підприємства», то рішення виборного органу або профспілкового представника первинної профспілкової організації про звернення до власника або уповноваженого ним органу з вимогою про розірвання трудового договору (контракту) може стосуватись і виконувача обов'язків керівника підприємства.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Короля В. В., Банаська О. О., Воробйової І. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю. та Кривенди О. В.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2026 року у справі № 359/8573/20 (провадження № 12-20гс25)

 

за позовом ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації «Інженерно-технічних фахівців» (далі - ППО «ІТФ»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, Міністерство розвитку громадян, територій та інфраструктури України про скасування рішення профспілкового комітету

за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішенняГосподарського суду Київської області від 28 лютого 2024 року та постановуПівнічного апеляційного господарського суду від 04 грудня 2024 року.

 

Короткий виклад історії справи

1. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області із позовом до ППО «ІТФ» про скасування рішення профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22 квітня 2020 року про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов`язки директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі ? Украерорух) - ОСОБА_1

2. Позовні вимоги мотивував тим, що рішення профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22 квітня 2020 року про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов`язки директора Украероруху - ОСОБА_1 прийнято за відсутності відповідних правових підстав та із порушенням встановленої процедури його прийняття.

3. ОСОБА_1 вважав це рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно прийнято ППО «ІТФ» без узгодження з іншими представниками трудового колективу, які є підписантами колективного договору та галузевої угоди.

4. Також позивач звертав увагу на те, що на нього чинився тиск з боку відповідача, а рішення про розірвання трудового договору (контракту) є зловживанням правом, наданим відповідачу законом.

 

Короткий зміст установлених обставин та рішення судів першої та апеляційної інстанцій

5. Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 13 жовтня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишив без задоволення.

6. Київський апеляційний суд постановою від 14 вересня 2022 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2021 року скасував і ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив та скасував рішення профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22 квітня 2020 року про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов`язки директора Украероруху - ОСОБА_1 .

7. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду постановою від 10 травня 2023 року скасував рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ППО «ІТФ», за участю третіх осіб - Украрероруху, Міністерства інфраструктури України про скасування рішення щодо звільнення з посади закрив, а ухвалою від 31 травня 2023 року справу передав до Господарського суду Київської області.

8. Господарський суд Київської області рішенням від 28 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04 грудня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

9. Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач не надав належних, допустимих і достатніх доказів на спростування обставин та фактів порушення ним трудового законодавства, про які міститься посилання в оспорюваному рішенні профспілкового комітету відповідача. Натомість, обставини і факти порушення позивачем трудового законодавства встановлені у судових рішеннях, ухвалених різними судами за результатами розгляду позовів за трудовими спорами щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

10. Також суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі дійшли висновку, що оспорюване рішення профспілкового комітету відповідача прийнято з дотриманням положень КЗпП України, Законів України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні угоди та договори», інших нормативно-правових актів.

11. Крім того,апеляційний господарський суд відхилив доводи позивача про спростування встановлених у судових рішеннях обставин вчинення ним під час перебування на посаді виконувача обов`язків директора Украероруху порушень норм трудового законодавства поясненнями та листами адміністрації підприємства, інших профспілкових організацій та Міністерства інфраструктури України.

12. Доводи Украероруху про те, що стороною в таких справах є підприємство, а не його керівник ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції також визнав неспроможними, адже назовні воля Украероруху реалізується через рішення та дії його виконавчого органу.

13. Також апеляційний господарський суд зазначив, що:

? наявність на підприємстві іншої профспілки ? ВП «ФПАРРіЗУ» не зобов`язує утворені на підприємстві профспілкові організації узгоджувати з Всеукраїнською чи іншою профспілковою організацією свої рішення в силу рівності прав та автономності кожної організації при прийнятті нею рішень по здійсненню функцій представництва, захисту прав та інтересів членів профспілки;

? викладена у частині другій статті 4 Закону України «Про колективні договори і угоди» вимога сформувати спільний представницький орган у разі наявності на одному підприємстві декількох профспілок чи їх об`єднань або інших уповноважених трудовими колективами на представництво органів стосується виключно питань укладення колективного договору;

? те, що позивач виконує обов`язки директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, а не призначений на цю посаду, не змінює можливості застосування до нього процедур, передбачених статтею 45 КЗпП України.

14. До Верховного Суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 28 лютого 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 грудня 2024 року, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

15. ОСОБА_1 вказував, що суди не звернули належної уваги на те, що між адміністрацією Украероруху та уповноваженим представником працівників - ВП «ФПАРРіЗУ» був укладений колективний договір на 2018 - 2020 роки, у підписанні якого відповідач, не будучи членом спільного представницького органу профспілок, участі не брав.

16. На думку ОСОБА_1 , суди не врахували того, що відповідач не узгодив своє рішення з ВП «ФПАРРіЗУ» і не сформував разом з нею спільний представницький орган, незважаючи на те, що така вимога міститься у частині другій статті 4 Закону України «Про колективні договори і угоди» та передбачена частиною другою статті 37 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

17. Також ОСОБА_1 вважав, що первинна профспілкова організація, яка відмовилася від участі в представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси найманих працівників в силу частини другої статті 37 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Сторони у справі не заперечують тієї обставини, що колективний договір між ними не укладався. Отже, відповідач не має відповідних повноважень на представництво інтересів усього колективу Украероруху.

18. За твердженням ОСОБА_1 , його вина в порушенні вимог трудового законодавства України жодним доказом не підтверджена. Відповідач, окрім своєї позиції, нічим не обґрунтував протиправність дій позивача і не довів причинно-наслідковий зв`язок між такими діями позивача та наслідками, які настали.

19. На переконання позивача, на підтвердження правомірності його дій на посаді виконувача обов`язків директора Украероруху були надані суду відповідні пояснення та листи адміністрації цього підприємства, діючих профспілкових організацій та Міністерства інфраструктури України, однак таким доказам суди першої та апеляційної інстанцій належної оцінки при вирішенні справи не надали.

20. При цьому ОСОБА_1 вказував, що та обставина, що він виконує обов`язки директора підприємства, не дозволяє застосовувати до нього процедури, передбачені статтею 45 КЗпП України.

21. На рішення Господарського суду Київської області від 28 лютого 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 грудня 2024 року була подана касаційна скарга Державним підприємством обслуговування повітряного руху України, доводи якої аналогічні доводам касаційної скарги ОСОБА_1 .

22. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 18 березня 2025 року передав справу № 359/8573/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, оскільки вважав за необхідне відступити від висновків, викладених Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 266/4331/17 та від 03 лютого 2021 року у справі № 213/4925/19-ц.

23. Як зазначила колегія суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду, обставини у справі № 266/4331/17 є подібними зі справою № 359/8573/20.

24.При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі № 266/4331/17 дійшов висновку, що за наявності на підприємстві, установі, організації декількох профспілкових організацій первинна профспілкова організація, яка не була членом спільного представницького органу профспілок та не приймала участі у погодженні та підписанні колективного договору, не набуває передбаченого законом права приймати рішення про вимогу до власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов`язків директора підприємства. Крім того, вимога про розірвання трудового договору (контракту) стосується тільки керівника підприємства (директора), а не виконувача обов`язків керівника підприємства.

25. Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, посилаючись на висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 29 жовтня 1998 року № 14-рп/98 у справі № 1-31/98 (справа про профспілку, що діє на підприємстві), вважає, що професійна спілка, яка діє на підприємстві, в установі, організації з метою захисту трудових прав своїх членів, наділена повноваженнями приймати рішення про вимогу до власника або уповноваженого ним органу розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації та пред`явлення його роботодавцю незалежно від того, чи є така професійна спілка стороною колективного договору.

26. Велика Палата Верховного Суду постановою від 21 січня 2026 рокукасаційні скарги ОСОБА_1 та Державного підприємства обслуговування повітряного руху України задовольнила, рішення Господарського суду Київської області від 28 лютого 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 грудня 2024 року скасувала. Ухвалила нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнила. Скасувала рішення профспілкового комітету Первинної профспілкової організації «Інженерно-технічних фахівців» від 22 квітня 2020 року про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов`язки директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України - ОСОБА_1 .

 

Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду

27. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 січня 2026 року відступила від правового висновку, викладеного Касаційним цивільним судом Верховного Судуу постанові від 11 грудня 2019 року (справа № 266/4331/17).

28. Водночас Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо застосування норм права:

- якщо на підприємстві діє декілька первинних профспілкових організацій, кожна з них (через виборний орган або профспілкового представника) незалежно від членства у спільному представницькому органі та участі в укладенні колективного договору має право самостійно звертатися до власника або уповноваженого ним органу з вимогою про розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства відповідно до частини першої статті 45, пункту 9 частини першої статті 247 КЗпП України, частини першої статті 33, пункту 9 частини першої статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»;

- оскільки особа, яка тимчасово виконує обов`язки керівника підприємства за вакантною посадою, тобто «виконувач обов`язків керівника підприємства» підпадає під загальне поняття «керівник підприємства», то рішення виборного органу або профспілкового представника первинної профспілкової організації про звернення до власника або уповноваженого ним органу з вимогою про розірвання трудового договору (контракту) може стосуватись і виконувача обов`язків керівника підприємства.

29. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду не погодиласьз правовою оцінкою, наданою судами першої та апеляційної інстанцій, рішенню профспілкового комітетуППО «ІТФ» від 22.04.2020, згідно з якою позивач допустив порушення законодавства про працю і такі порушення підтверджуються судовими рішеннями в трудових спорах щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , та застосуванням статті 45 КЗпП України у спірних правовідносинах.

30. Таким чином Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, щообставини, наведені профспілкою як підстави для розірвання трудового договору, можуть свідчити про порушення індивідуальних прав окремих працівників, а не колективних інтересів трудового колективу.

31. При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що обставини, на які посилається відповідач та які підтверджуються наведеними вище судовими рішеннями, стосуються порушення індивідуальних прав та інтересів працівників, які вже захищені в судовому порядку, передбаченому трудовим законодавством. Відповідач не обґрунтовує порушення позивачем колективних інтересів працівників підприємства, які можуть бути підставою для вимоги профспілкового органу до роботодавця про звільнення керівника підприємства.

32. До того ж Велика Палата Верховного Суду зазначила, що судові рішення, на які посилався в цій справі відповідач та які були враховані судами попередніх інстанцій, на момент звернення профспілки до власника з вимогою про звільнення ОСОБА_1 не існували, у зв`язку із чим обставини порушення керівником підприємства трудового законодавства підлягали доведенню сторонами та встановленню судами в цій справі на загальних засадах.

33. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що профспілка не довела наявність законної підстави для розірвання трудового договору з ОСОБА_1 . Перелік підстав, який зазначений у рішенні профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22 квітня 2020 року як порушення виконувачем обов`язків директора ОСОБА_1 законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», не є доведеним і таким, що має наслідком розірвання трудового договору з керівником підприємства на підставі статті 45 КЗпП України.

 

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

34. Не заперечуючи висновків щодо застосування норм права, яких дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові, водночас не можемо погодитисяіз твердженнями більшості її суддів про не підтвердження допущених позивачем порушень законодавства про працю, викладених у рішенні профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22 квітня 2020 року, доказами, наявними у матеріалах справи, та з рішенням про задоволення касаційних скарг ОСОБА_1 та Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, скасуваннярішення Господарського суду Київської області від 28 лютого 2024 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 04 грудня 2024 року, а також ухваленням нового рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено та скасовано рішення профспілкового комітету Первинної профспілкової організації «Інженерно-технічних фахівців» від 22 квітня 2020 року про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов`язки директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України - ОСОБА_1 .

35. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Міністерства інфраструктури України від 10 жовтня 2019 року № 10-Ос ОСОБА_1 був призначений виконувачем обов`язків директора Украероруху з 15 жовтня 2019 року на період до прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом для керівника цього підприємства.

36. Також на ОСОБА_1 були покладені обов`язки керівника підприємства, в тому числі визначені пунктом 7.7 статуту Украероруху, згідно з якими директор підприємства несе відповідальність за додержанням законодавства з охорони праці та пожежної безпеки; у межах своїх повноважень видає накази, розпорядження тощо і дає вказівки, обов`язкові для виконання всіма працівниками з питань діяльності підприємства, організовує і контролює їх виконання; у встановленому порядку призначає на посади та звільняє з посад працівників підприємства, з урахуванням обмежень, передбачених цим статутом; забезпечує створення безпечних та належних умов праці працівників підприємства.

37. Крім того, до ОСОБА_1 застосовувались й інші положення внутрішніх актів підприємства та законодавства України, які регламентують правовий статус керівника (директора) підприємства.

38. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», частини першої статті 45 та пункту 9 частини першої статті 247 КЗпП України підставою для прийняття рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи або організації є порушення ним Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», законодавства про працю, ухилення від участі у переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконання зобов`язань за колективним договором, інші порушення законодавства про колективні договори.

39. Як встановили суди попередніх інстанцій, рішення профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22 квітня 2020 року про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов`язки директора Украероруху прийняте з причин численних порушень адміністрацією підприємства законодавства України, а саме:

- нездійснення на вимогу ВП «ФПАРРіЗУ» об`єктивного аналізу дій посадових осіб підприємства, що призвели до порушення пункту 1.4 колективного договору Украероруху та нездійснення відповідних заходів згідно з частиною другою пункту 11.6 колективного договору, що є невиконанням пунктів 11.3 та 11.6 цього договору та порушенням статті 18 Закону України «Про колективні договори і угоди»;

- ненадання працівникам штатного розпису, введеного в дію 03 лютого 2020 року наказом від 08 січня 2020 року № 9;

- ненадання можливості працівникам підприємства претендувати на посади, зазначені в цьому штатному розписі, що призвело до порушення статті 42 КЗпП України стосовно працівників, які згодом отримали попередження про скорочення;

- прийняття на роботу сторонніх осіб у період з 03 до 11 лютого 2020 року, зокрема сторонні особи працевлаштовані у цей період на посади, на які звільнені 13 квітня 2020 року працівники могли бути працевлаштовані;

- ненадання на запити ВП «ФПАРРіЗУ» штатного розпису підприємства, введеного в дію 03 лютого 2020 року наказом від 08 січня 2020 року № 9;

- ненадання на запити ВП «ФПАРРіЗУ» чинного штатного розпису підприємства, що припиняє дію 12 травня 2020 року, та переліку осіб, прийнятих на посади в підрозділи підприємства у період з 03 до 12 лютого 2020 року;

- звільнення 18 грудня 2019 року начальника служб інформаційних технологій ОСОБА_3 ;

- звільнення 05 грудня 2019 року без законних підстав головного радника з питань виробництва групи радників департаменту персоналу ОСОБА_2 ;

- звільнення 13 квітня 2020 року керівника виборного профспілкового органу ОСОБА_4 без попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, та вищого виборного органу, а також без додержання строків надання такої згоди;

- ненадання матеріальної допомоги при виході на пенсію та скороченні;

- надіслання на адресу профспілки подання про розірвання трудового договору з працівником підприємства в порушення вимог постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 02 квітня 2020 року № 255 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211».

40.Також судами було зазначено, що викладені у рішенні профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22 квітня 2020 року обставини підтверджуються доказами, наявними у матеріалах справи, зокрема, судовими рішеннями в трудових спорах щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

41.Цими рішеннями, зокрема, визнано незаконними та скасовано накази, підписані виконувачем обов`язки директора Украероруху ОСОБА_1 :

? від 05 грудня 2019 року № 1253/о про застосування до ОСОБА_2 (члена виборного профспілкового органу ППО «ІТФ») дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення;

? від 18 грудня 2019 року № 1279/0 про звільнення ОСОБА_3 на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України,

? від 13 квітня 2020 року № 402/о щодо звільнення ОСОБА_4 (керівника виборного профспілкового органу ППО «ІТФ») у зв`язку зі за скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України;

? від 13 квітня 2020 року № 412/о щодо звільнення ОСОБА_6 у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України;

? від 13 квітня 2020 року № 409/о про звільнення ОСОБА_7 , головного інженера Украероруху, у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту першого статті 40 КЗпП України,

? від 13 квітня 2020 року №403/о про звільнення ОСОБА_8 , начальника служби інформаційних технологій та інформаційної безпеки, у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту першого статті 40 КЗпП України.

42. Також вказаними рішеннями з Украероруху стягнуто:

? на користь ОСОБА_5 - одноразову грошову допомогу при звільненні у зв`язку із скороченням посади в розмірі 400 000 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 343 858,56 грн;

? на користь ОСОБА_9 - матеріальну допомогу в сумі 716 100 грн.

? на користь ОСОБА_10 - матеріальну допомогу в розмірі 469 600 грн;

? на користь ОСОБА_11 - матеріальну допомогу при звільненні працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 570 800 грн;

? на користь ОСОБА_12 - заборгованість по виплаті матеріальної допомоги при звільненні в розмірі 764 300 грн та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 76 430 грн;

? на користь ОСОБА_13 - матеріальну допомогу в розмірі 667 700 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 66 770 грн.

43.Таким чином, обставини та факти порушення виконувачем обов`язки директора Украероруху ОСОБА_1 трудового законодавства вже були встановлені вищезазначеними судовими рішеннями у трудових спорах, які набрали законної сили, та не потребували повторного доказування.

44. При вирішенні цієї справи суди надали оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, у тому числі судовим рішенням у трудових спорах щодо працівників Украероруху та дійшли правильного висновку проте, що вимога профспілки про розірвання трудового договору була обґрунтована та містила конкретні факти порушення виконувачем обов`язки директора Украероруху ОСОБА_1 .Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», законодавства про працю та невиконання зобов`язань за колективним договором, що в свою чергу стало підставою для прийняття рішення профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22 квітня 2020 року про розірвання з ним трудового договору (контракту).

45. З огляду на викладене, вважаємо, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову є обґрунтованими, атому касаційні скарги ОСОБА_1 та Державного підприємства обслуговування повітряного руху України необхідно було залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 28 лютого 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 грудня 2024 року - без змін.

Судді В. В. Король

О. О. Банасько

І. А. Воробйова

А. А. Ємець

Л. Ю. Кишакевич

О. В. Кривенда

 

 

Джерело:ЄДРСР 134456468

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю.

 

21 січня 2026 року

м. Київ

 

справа № 359/8573/20

провадження № 12-20гс25

у справі за позовом ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації «Інженерно-технічних фахівців», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, 2) Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, про скасування рішення профспілкового комітету, за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Господарського суду Київської області від 28 лютого 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 грудня 2024 року.

Відповідно до змісту частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку, про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до Первинної профспілкової організації «Інженерно-технічних фахівців» про скасування рішення профспілкового комітету Первинної профспілкової організації «Інженерно-технічних фахівців» (далі - ППО «ІТФ», відповідач) від 22 квітня 2020 року про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов`язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі ? Украерорух) ОСОБА_1

2. Позовні вимоги мотивував тим, що рішення профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22 квітня 2020 року про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов`язків директора Украероруху ОСОБА_1 прийнято за відсутності відповідних правових підстав та з порушенням установленої процедури його прийняття.

3. Вважає це рішення незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно прийняте ППО «ІТФ» без узгодження з іншими представниками трудового колективу, які є підписантами колективного договору та галузевої угоди. Звернув увагу на те, що відповідач чинив на нього тиск, а рішення про розірвання трудового договору (контракту) є зловживанням правом, наданим відповідачу законом.

4. Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 13 жовтня 2021 року у справі № 359/8573/20 у позові відмовив.

5. Київський апеляційний суд постановою від 14 вересня 2022 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2021 року у справі № 359/8573/20 скасував і ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив та скасував рішення профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22 квітня 2020 року про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов`язків директора Украероруху ОСОБА_1 .

6. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду постановою від 10 травня 2023 року скасував рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 359/8573/20, закрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ППО «ІТФ», за участю третіх осіб - Украероруху, Міністерства інфраструктури України про скасування рішення щодо звільнення з посади.

7. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, скасовуючи рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 359/8573/20, з посиланням на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 201/909/20, про те, що спори про розірвання трудового договору з керівником господарської організації на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації в порядку, передбаченому статтею 45 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відносяться до господарської юрисдикції, указав, що спір у цій справі потрібно розглядати за правилами господарського судочинства.

8. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду ухвалою від 31 травня 2023 року справу № 359/8573/20 передав до Господарського суду Київської області.

9. Господарський суд Київської області рішенням від 28 лютого 2024 року у справі № 359/8573/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04 грудня 2024 року, у задоволенні позову відмовив.

10. Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не надав належних, допустимих і достатніх доказів на спростування обставин та фактів порушення ним трудового законодавства, про які міститься посилання в оспореному рішенні профспілкового комітету відповідача. Натомість обставини і факти порушення позивачем трудового законодавства встановлені у судових рішеннях, ухвалених різними судами за результатами розгляду позовів за трудовими спорами, щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

11. Також суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі дійшли висновку, що оспорене рішення профспілкового комітету відповідача прийнято з дотриманням положень КЗпП України, законів України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні договори і угоди», інших нормативно-правових актів.

12. Апеляційний господарський суд відхилив доводи позивача про спростування поясненнями та листами адміністрації підприємства, інших профспілкових організацій та Міністерства інфраструктури України встановлених у судових рішеннях обставин вчинення ним під час перебування на посаді виконувача обов`язків директора Украероруху порушень норм трудового законодавства.

13. Доводи Украероруху про те, що стороною в таких справах є підприємство, а не його керівник ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції також визнав неспроможними, адже назовні воля Украероруху реалізується через рішення та дії його виконавчого органу.

14. Також апеляційний господарський суд зазначив, що наявність на підприємстві іншої профспілки ? ВП «ФПАРРіЗУ» та формування спільного представницького органу не зобов`язує утворені на підприємстві профспілкові організації узгоджувати із всеукраїнською чи іншою профспілковою організацією свої рішення в силу рівності прав та автономності кожної організації при прийнятті нею рішень щодо здійснення функцій представництва, захисту прав та інтересів членів профспілки; викладена у частині другій статті 4 Закону України «Про колективні договори і угоди» вимога сформувати спільний представницький орган у разі наявності на одному підприємстві декількох профспілок чи їх об`єднань або інших уповноважених трудовими колективами на представництво органів стосується виключно питань укладення колективного договору; те, що позивач виконує обов`язки директора Украероруху, а не призначений на цю посаду, не змінює можливості застосування до нього процедур, передбачених статтею 45 КЗпП України.

15. Постановою від 21 січня 2026 року Велика Палата Верховного Суду касаційні скарги ОСОБА_1 та Украероруху задовольнила.

Рішення Господарського суду Київської області від 28 лютого 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 грудня 2024 року у справі № 359/8573/20 скасувала.

Ухвалила нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнила. Скасувала рішення ППО «ІТФ» від 22 квітня 2020 року про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов`язків директора Украероруху ОСОБА_1 .

16. Стягнула з ППО «ІТФ» на користь ОСОБА_1 9 459,00 грн судового збору.

17. Стягнула з ППО «ІТФ» на користь Украероруху судовий збір у розмірі 7 357,00 грн.

18. Постанову мотивувала тим, що профспілкою є добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

19. Зазначила, що члени профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному закладі, утворюють первинні організації профспілки.

20. Послалася на те, що основною метою створення та діяльності профспілкових організацій є здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

21. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на момент виникнення спірних відносин у цій справі положення статей 45 та 247 КЗпП України, статей 33 та 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» не пов`язували можливість реалізації права профспілкового органу на звернення з вимогою про розірвання трудового договору з керівником підприємства з фактом підписання колективного договору чи участі в спільному (об`єднаному) органі.

22. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що якщо на підприємстві діє декілька первинних профспілкових організацій, кожна з них (через виборний орган або профспілкового представника) незалежно від членства у спільному представницькому органі та участі в укладенні колективного договору має право самостійно звертатися до власника або уповноваженого ним органу з вимогою про розірвання трудового договору з керівником підприємства відповідно до частини першої статті 45 КЗпП України (пункту 9 частини першої статті 247 КЗпП України, частини першої статті 33, пункту 9 частини першої статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

23. Зауважила, що профспілкові організації можуть здійснювати представництво та захист колективних інтересів та індивідуальних прав та інтересів працівників. У питаннях індивідуальних прав та інтересів працівників профспілка здійснює представництво і захист членів профспілки, а у питаннях колективних інтересів працівників - представництво та захист інтересів працівників підприємства незалежно від їх членства у профспілках.

24. Виходила з того, що профспілки мають різний обсяг повноважень щодо представництва та захисту індивідуальних прав та колективних інтересів працівників. Розмежування таких повноважень пов`язані з різною правовою природою колективних інтересів та індивідуальних прав та інтересів. Способи захисту, які використовує профспілка для захисту колективних та індивідуальних прав та інтересів працівників, мають бути спрямовані на їх реальне відновлення.

25. Зазначила, що вимога виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про розірвання трудового договору з керівником підприємства за своїм характером може стосуватися захисту саме колективних інтересів працівників підприємства.

26. Зауважила, що виходячи із суті наданого законодавцем права профспілковому органу заявляти вимогу про розірвання трудового договору з керівником підприємства така вимога має ґрунтуватись на факті вчинення керівником істотного порушення трудового законодавства.

27. Послалася на необхідність ураховувати істотність порушення важливо, адже протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що будь-яка профспілка матиме формальну підставу вимагати від роботодавця звільнення керівника навіть за вчинення ним дрібного, несуттєвого проступку. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити баланс інтересів суб`єктів трудових правовідносин і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності.

28. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в питанні судового контролю у процедурі звільнення керівника за ініціативи профспілки суду необхідно враховувати, що наведені у відповідній вимозі підстави для розірвання трудового договору з керівником підприємства повинні бути обґрунтованими, істотними та прямо передбачені законом.

29. Під час вирішення спору за позовом про оскарження рішення профспілки щодо звернення з вимогою до власника підприємства про звільнення керівника суд має оцінити підстави такої вимоги на предмет її обґрунтованості, істотності порушення трудового законодавства керівником підприємства відповідності визначеному законом переліку підстав її заявлення, а також меті діяльності профспілкових організацій, яка, як уже зазначалося, в питанні розірвання трудового договору з керівником підприємства полягає в захисті колективних інтересів працівників підприємства.

30. Велика Палата Верховного Суду вважала, що ОСОБА_1 як особа, яка тимчасово виконує обов`язки керівника підприємства за вакантною посадою, тобто «виконувач обов`язків директора підприємства», підпадає під загальне поняття «керівник підприємства».

31. Отже, оскільки особа, яка тимчасово виконує обов`язки керівника підприємства за вакантною посадою, тобто «виконувач обов`язків керівника підприємства», підпадає під загальне поняття «керівник підприємства», то рішення виборного органу або профспілкового представника первинної профспілкової організації про звернення до власника або уповноваженого ним органу з вимогою про розірвання трудового договору (контракту) може стосуватись і виконувача обов`язків керівника підприємства.

32. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що профспілка не довела наявність законної підстави для розірвання трудового договору з ОСОБА_1 . Перелік підстав, який зазначений у рішенні профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22 квітня 2020 року як порушення виконувачем обов`язків директора ОСОБА_1 законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», не є доведеним і таким, що має наслідком розірвання трудового договору з керівником підприємства на підставі статті 45 КЗпП України.

ІІ. ЗМІСТ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

33. Не погоджуюся із висновками Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.

34. Так, згідно зі статтею 45 КЗпП України на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

35. Системний аналіз зазначеної норми свідчить про те, що по-перше, обов`язок власника розірвати трудовий договір з керівником виникає у разі встановлення факту порушення ним законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закон «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», по-друге, такий обов`язок є імперативним.

36. При цьому врахування істотності порушення керівником підприємства законодавства, оцінка підстави такої вимоги на предмет її обґрунтованості, відповідності визначеному законом переліку підстав її заявлення не передбачено вимогами статті 45 КЗпП України.

37. Наявність вини встановлюється на підставі оцінки доказів.

38. Разом з тим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 76-79, 86, 269 ГПК України.

39. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

40. Водночас переоцінка обставин в силу визначених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції не входить до компетенції Верховного Суду як суду права. Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16).

41. Суди попередніх інстанцій встановили обставини та факти порушення позивачем трудового законодавства, про колективні договори і угоди, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», що було підтверджено листуванням та судовими рішеннями, ухваленими різними судами за результатами розгляду позовів за трудовими спорами.

42. Вважаю, що у Великої Палати Верховного Суду з огляду на статтю 300 ГПК України були відсутні будь-які підстави для переоцінки доказів або встановлення інших обставин та фактів, а також для висновків про те, що ППО «ІТФ» не довела наявність законної підстави для розірвання трудового договору з ОСОБА_1 на підставі статті 45 КЗпП України.

43. Також вважаю, що Велика Палата Верховного Суду повинна була касаційні скарги ОСОБА_1 та Украероруху залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 28 лютого 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 грудня 2024 року у справі № 359/8573/20 залишити без змін.

Щодо юрисдикції спору

44. Відповідно до частини другої статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

45. Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з трудових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

46. Питання звільнення керівника на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) врегульовано статтею 45 КЗпП України, тобто нормами трудового законодавства.

47. Сторонами у цій справі є ППО «ІТФ» та найманий працівник - керівник, виконувач обов`язків директора Украероруху ОСОБА_1, якого звільнено за порушення норм трудового законодавства.

48. Отже, суб`єктний склад та правове регулювання спірних правовідносин є трудовим.

49. Пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

50. Ані позивач ОСОБА_1 , ані ППО «ІТФ» не є засновниками, акціонерами чи членами, що виключає наявність корпоративних правовідносин між ними.

51. Отже, відсутні ознаки наявності підстав для врегулювання правовідносин у цій справі господарською юрисдикцією.

52. Частиною четвертою статті 300 ГПК України передбачено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

53. Проте Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду постановою від 10 травня 2023 року скасував рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 359/8573/20, а провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ППО «ІТФ», за участю третіх осіб: Украрероруху, Міністерства інфраструктури України, про скасування рішення щодо звільнення з посади - закрив.

54. Верховний Суд, скасовуючи рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 359/8573/20, дійшов висновку, що спір у цій справі потрібно розглядати за правилами господарського судочинства.

55. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду ухвалою від 31 травня 2023 року справу № 359/8573/20 передав до Господарського суду Київської області.

56. Ураховуючи наведене, вважаю за можливе завершити розгляд цієї справи у господарській юрисдикції.

57. При цьому наголошую, що інше тлумачення норм права дає підстави для висновку про те, що судова практика зводиться до того, що спір про звільнення з посади керівника юридичної особи відноситься до компетенції господарських судів, а звільнення інших працівників - до компетенції судів загальної юрисдикції.

58. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

59. Спори пов`язані з професійною діяльністю є об`єктом охорони цієї статті, а також статті 6 Конвенції.

60. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

61. Судовий орган, який не відповідає вимогам незалежності (напр. від виконавчої влади) і безсторонності, не може вважатися «судом» в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

62. «Суд, встановлений законом» має на меті забезпечення того, щоб «судова організація в демократичному суспільстві [не] залежала від розсуду виконавчої влади, а [регулювалася] законом, що прийнятий Парламентом».

63. Фраза «встановлений законом» охоплює не лише правову основу існування «суду», а й дотримання судом конкретних правил, які регулюють його діяльність, і склад суду (Ezgeta v. Croatia, § 38; Pasquini v. San Marino, §§ 100-102).

64. Процесуальна компетенція / юрисдикція суду означає, що суди мають певну свободу тлумачення національного законодавства, однак вони не можуть діяти поза межами своєї юрисдикції.

65. Згідно зі статтею 111-18 ГПК України Верховний Суд, скасувавши постанову Вищого господарського суду України, міг або повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі. Натомість він залишив у силі постанову апеляційного суду, і такі дії не були передбачені ГПК України (справа «Верітас проти України» (заява № 39157/02), рішення ЄСПЛ від 13 листопада 2008 року).

66. На думку ЄСПЛ, перевищивши свої повноваження, які були чітко викладені у ГПК України, Верховний Суд не може вважатися «судом, встановленим законом» щодо оскарженого провадження (рішення ЄСПЛ «Сокуренко і Стригун проти України», порушення пункту 1 статті 6 Конвенції).

Суддя С. Ю. Мартєв

Джерело:ЄДРСР 134499697