Образец Апелляционная жалоба


Recommended Posts

До Апеляційного суду Донецькій області в м. _________ (через ____________)

Від Апелянта (Позивач): ________________

Адреса для листування:
______________________________

Відповідач 1: ______________________



А П Е Л Я Ц І Й Н А С К А Р Г А


На рішення ____________ від _______________року по справі № _____________ головуючого судді ___________


Рішенням _____________ суду від __________ року у складі головуючого судді __________ при секретарі __________., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. _________ справу за ______________ (Апелянт) до ПАТ ______________ про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, в позові відмовлено.

Апелянт, ______________________ не може погодитися із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині визначених їм відсутності підстав для визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, а саме в наслідок наступних обставин:


- суд не в повної мірі з’ясував обставини справи, які мають суттєве значення для правомірного її вирішення;
- суд не дослідив надані докази, дослідження яких має суттєве значення при вирішенні справи;
- мотивувальна частина Рішення не містить належних доводів та доказів, чітких посилань на норми діючого законодавства, суд першої інстанції приймає рішення спираючись на припущеннях та на норми непрямої дії;
- судом не встановлена суть позову, при визначенні обставин суд вийшов за межі позовної заяви.



Своїм Рішенням суд першої інстанції фактично (помилково) визнав або встановив, що вираження зобов’язання та виконання за зобов’язанням на території України між резидентами мають та/або можуть бути виражені в іноземної валюті. Для використання іноземної валюти як засобу платежу за будь - якими зобов’язаннями, в тому числі і при кредитних відносинах, на території України між резидентами не потрібні ніякі дозвільні документи, ці операції дозволено проводити Банкам або іншим особам на територій України без будь-яких обмежень. Всі ці валютні операції (сплата за зобов’язанням в іноземної валюті) має або може бути передбачені в договорах, що заключені між резидентами на території України. Вищезазначені правочини при таких обставинах мають всі юридичні підстави для існування без жодного протиріччя з нормами діючого законодавства на підставі того, що в ньому прямо не зазначена заборона щодо цих операцій.

Суд першої інстанції фактично погодився з думкою Відповідача, який зазначив (цитата Рішення 2 абзац. мотивувальної частини): «чинне законодавство не забороняє банкам здійснювати операції з іноземною валютою, в тому числі і видавати кредити у доларах США» (кінець цитати рішення).

Далі вже було встановлено, що Відповідач на час укладання спірного кредитного договору мав відповідну Банківську ліцензію, Дозвіл та додаток до Дозволу.

В цьому ствердженні виникає протиріччя, так як якщо чинне законодавство не забороняє валютне кредитування, вираження зобов’язання в іноземної валюті між резидентами на території України, то тоді і не існує необхідності отримання відповідних дозвільних документів. Але Відповідач отримав ці документи передусім за причиною заборони своєї діяльності та проведення певних валютних операцій без цих дозвільних документів.

Отже суд першої інстанції не встановив наступне питання:

Дозвіл на використання іноземної валюти як засіб платежу при будь-яких зобов’язаннях, в тому числі і при валютному кредитуванні, може бути передбачено на підставі відсутності прямої заборони на такі операції в діючому законодавстві, чи при наявності відповідних дозвільних документів (Банківська ліцензія, Дозвіл та Додаток до Дозволу)?

Проте в ПОЛОЖЕННІ про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій Постанова Правління Національного банку України від 17.07.2001 за N 275 зазначено (Цитата положення) :

«1.3. Банк має право здійснювати банківську діяльність лише після отримання банківської ліцензії.
Банк має право розпочати здійснювати операції лише за умови дотримання вимог чинних законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України, якими визначаються умови для здійснення відповідних операцій (у тому числі щодо наявності технічних умов, спеціальних підрозділів, їх керівників, відповідних спеціалістів та внутрішніх положень, що регламентують порядок здійснення операцій).

1.4. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється одночасно здійснювати діяльність із залучення вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і надання кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законодавством України.»
(Кінець цитати Положення)

Отже відсутність прямої заборони в чинному законодавстві в даному випадку по валютному кредитуванню не може прийматися як аргумент, так як це протирічить навіть підзаконним актам, що прямо регламентують діяльність банківських установ. Суд першої інстанції не дослідив цей факт.

Більш того, це підтверджує, що суд фактично прийняв сторону Відповідача та виходить за межі позову. В своєї позовної заяві я не оспорював законність чи незаконність валютного кредитування як такого, я оспорював законність факту вираження зобов’язання в іноземній валюті, виконання зобов’язання за цим правочином в іноземній валюті (доларах США) без відповідних дозвільних документів, згідно з якими це може бути передбачено та/чи дозволено.


Суд не прийняв до уваги також письмові ПОЯСНЕННЯ Позивача щодо заперечення відповідача на позовну заяву про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними (у справі), де були зазначені чіткі посилання на прямі норми чинного законодавства, що обмежують та/або забороняють використання іноземної валюти при виконанні будь яких зобов’язань на території України, використання іноземної валюти як засобу платежу.

Тобто суд знівелював та не застосував при винесенні рішення ст.. 99 Конституції України, ст.. ст. 32, 35 Закону України „Про Національний банк України”, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” № 15-93 від 1993р, ст..ст.192, 533 Цивільного кодексу України, ст. 3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, а лише посилався на непрямі норми ЦК, що передбачають (але прямо не дозволяють) використання іноземної валюти лише у випадках і порядку, встановлених саме ЗАКОНОМ.

Суд першої інстанції не навів жодного Закону в своєму Рішенні, згідно з яким передбачено та дозволено використання іноземної валюти як засіб платежу, за виконанням будь-якого зобов’язання, вираження зобов’язання в іноземної валюті. Суд першої інстанції навів після вищезазначеного лише положення Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» в якому передбачені певні (але не будь-які) валютні операції на підставі генеральної ліцензії. Але вищезазначений Декрет не є Законом, він лише має силу Закону і саме в ньому передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань (ст. 3). Більш того, наявність генеральної ліцензії не звільняє банківську установу від отримання індивідуальної ліцензії (щодо використання іноземної валюти як засобу платежу).

Більш того, суд першої інстанції неправомірно посилався на п.4.ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” № 15-93 від 1993р. мотивуючи, що згідно неї не потрібна наявність індивідуальної ліцензії так як законодавець не встановив термін і суми кредитів, що перевищують встановлені законодавством межі (п. «в» ч.4.ст.5) Проте я не зауважував про необхідність отримання індивідуальної ліцензії саме на підставі цього пункту. Тобто є підстави вважати, що відповідач відвів суд від суті справи, поза межі позовної заяви, незважаючи на те, що я давав відповідні письмові пояснення щодо цих стверджень.

В своєї позовної заяві я посилався на необхідність отримання індивідуальної ліцензії на підставі п. «г» ч.4.ст.5 вищезазначеного Декрету, тобто використання іноземної валюти як засіб платежу за будь-якими зобов’язаннями, в тому числі і при валютному кредитуванні, та сплати відсотків за ним у іноземній валюті. Більш того в своєму листі відповідач сам визнав про необхідність отримання індивідуальної ліцензії. В листі від ____________ року відповідачем зазначено (1 стор.7 абз.) (Цитата листу): «Відповідно до вимог вищезазначеного Декрету, використання іноземної валюти як засобу платежу, а також залучення та розміщення коштів як в національній, так і в іноземній валюті від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, що по суті є кредитною операцією (кредитними відносинами), вимагають наявності індивідуальної ліцензії НБУ» (кінець цитати листу) Але суд першої інстанції фактично проігнорував це ствердження Відповідача.

Крім того суд першої інстанції не дослідив надані докази Відповідачем та не врахував ПОЯСНЕННЯ щодо ствердження Відповідача про дозвіл надання валютних кредитів, розрахунку за ними в іноземної валюті, вираження зобов’язання в іноземної валюті та проведення інших валютних операцій на підставі Банківської ліцензії, Дозволу та додатку до Дозволу, які є у справі.

В наслідок дослідження цих доказів було визначено Позивачем, що надана Банківська ліцензія № 8 від 02 жовтня 2006 року, що видана ЗАТ «ПУМБ» не містить жодних ознак валютної операції, отже розглядати її як дозвільну для використання іноземної валюти не припустимо. Валютні операції передбачені як дозвільні лише в Дозволу № 8-1 від 02 жовтня 2006 року, який недійсний без Додатку, а в Додатку № 8-1 від 02 жовтня 2006 року до Дозволу міститься конкретизація цих валютних операцій, їх чіткий перелік. Єдиними кредитними операціями в цьому Додатку, що стосуються Банку є залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;
залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;


Але згідно Постанови Правління Національного банку України 10.08.2005 N 281 встановлено (Цитата Постанови):

«міжбанківський валютний ринок України - це сукупність відносин у сфері торгівлі іноземною валютою в Україні між суб'єктами ринку, між суб'єктами ринку та їх клієнтами (у тому числі банками-нерезидентами), а також між суб'єктами ринку і Національним банком;

суб'єкти ринку - уповноважені банки, уповноважені фінансові установи;

торгівля іноземною валютою - це купівля, продаж, обмін іноземної валюти, здійснення операцій з валютними деривативами;

купівля іноземної валюти - це операція з купівлі іноземної валюти за гривні;

міжнародний валютний ринок - це сукупність відносин у сфері торгівлі іноземною валютою за межами України між суб'єктами ринку та іноземними контрагентами, які за дорученням і за рахунок суб'єктів ринку здійснюють торгівлю іноземною валютою за межами України;» (Кінець цитати Постанови).

Тобто суд помилково погодився з тим, що в переліку операцій з валютними цінностями в Додатку до Дозволу, є операції, що можуть стосуватись правочинів (кредитних відносин) між/з фізичною особою резидентом на території України, тобто правочину, що було вчинено між Позивачем та Відповідачем.

Більш того в Постанові Правління Національного банку України від 30.05.2007 N 200 зазначено (Цитата Постанови):

«1.1. Ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.

8.8. Уповноважений банк отримує комісійну винагороду за операціями, передбаченими цими Правилами, згідно з власними тарифами виключно в гривнях.»
(Кінець цитати Постанови). Тобто в подальшому було додатково заборонено банкам отримувати винагороду в іноземної валюті.

А в Постанові Правління Національного банку України 14.10.2004 N 483 встановлено (Цитата Постанови):

«1.11. Валютна операція, на здійснення якої видана (отримана) ліцензія, не може проводитися за рахунок іноземної валюти, отриманої як кредит (позика) або купленої за гривні на міжбанківському валютному ринку України.» (Кінець цитати Постанови).
Постанова Правління Національного банку України 10.08.2005 N 281 також встановлює отримання винагороди Банку виключно в гривнях.
(Цитата Постанови):

«36. Суб'єкти ринку мають право отримувати комісійну винагороду за здійснення торгівлі безготівковою іноземною валютою виключно в гривнях.» (кінець цитати Постанови)

Всі ці нормативно правові акти за своєї юридичною силою нижчі ніж ті, що Позивач наводив у Позовної заяві, Доповненні до неї, в відповідних письмових Поясненнях, але суд першої інстанцій знівелював положення, що мають верховенство над Постановами НБУ і не застосував їх для встановлення справедливого та неупередженого рішення.

Також Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправомірно визначив, що зміст Договору не суперечить вимогам закону, оскільки особи, які його укладали, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішньої волі та договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Апелянт не оспорював правомірність Договору з підстав недієздатності осіб, чи відсутності певного волевиявлення. Я стверджував, що під час укладання Договору мене фактично було введено в оману, що полягала в певному приховуванні, обмеженні необхідної інформації, що має істотне значення при подальшому виконанню Договору, в несправедливих умовах Договору, а точніше в відсутності інформації про те, що усі ризики мають бути покладені виключно на споживача, що ціна договору може змінюватись за вимогою Банку на його власний розсуд, при цьому є дискримінаційні умови зміни відсоткової ставки, агресивна підприємницька практика, що заборонена.

Згідно ч.2 ст. 638 ЦК істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Істотні умови кредитного договору визначаються в ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» , яка вказує , що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються (Цитата закону):
«1) сума кредиту;
2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача;
3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;
4) право дострокового повернення кредиту;
5) річна відсоткова ставка за кредитом;
6) інші умови, визначені законодавством
У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. » (Кінець цитати закону)
Згідно п.2 ст. 11 Закону України «Про Захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року (з усіма змінами і доповненнями, що діяли на момент укладання договору) (далі Закон України «Про Захист прав споживачів») (Цитата закону): «Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у ПИСЬМОВІЙ формі про наступне:
1) особу та місцезнаходження кредитодавця;
2) кредитні умови, зокрема:
а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;
б) форми його забезпечення;
в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей
між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;
г) тип відсоткової ставки;
ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;
д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з
оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат,
пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та
поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на
страхування, юридичне оформлення тощо);
е) строк, на який кредит може бути одержаний;
є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів,
їх частоту та обсяги;
ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;
з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка
є необхідною, ким вона здійснюється;
и) податковий режим сплати відсотків та про державні
субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від
кого споживач може одержати докладнішу інформацію;
і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.» (Кінець цитати закону)

Банк, надаючи кредит строком на 20 (двадцять) років, повинен був відобразити валютні ризики в Договорі та сукупну вартість кредиту, чого зроблено не було і фактично, всі валютні ризики було покладено на Позичальника та ціна договору змінилась, відсутність даного пункту або окремого додатку затрудняє можливість виконання даного Договору на умовах, які були на час підписання Договору і суперечить п.2 ст. 11, п.2 ст.18 Закону України «Про Захист прав споживачів», в якому зазначено: «2. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.»

Ніяких письмових заяв від Банку, на момент підписання Договору не надходило, ніяких порівнювальних таблиць, графіків, роз’яснювальних записок, діаграм, фінансових розрахунків та будь-якої іншої наочної та доступної інформації тощо, я не бачив, що суперечить п.2 ст. 11 Закону України « Про захист прав споживачів» та ч. 1. ст..15 цього закону в якої зазначено:
«1. Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору.»
А в п. 2 ст. 15 встановлено : «2. Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем)
у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.»

Проте фактично Відповідач позбавив мене цього права. Інформація стосовно кредиту, що встановлює істотні умови виконання кредитного договору не була надана ані в усному, ні тим паче в письмовому вигляді, як це вимагає закон.

Судом першої інстанції встановлено, що в Анкеті –заяві на отримання кредиту для придбання нерухомості (у додатках) зазначено: «Клієнт підтверджує, що ознайомлений з наявними формами кредитування, умовами отримання та користування кредитом, тарифами банку і проінформований про переваги та недоліки запропонованих схем кредитування.».

Проте я зазначав, що інформація про переваги та недоліки схем кредитування полягала в усному інформуванні працівниками банку про суттєву вигоду у разі заключення кредитного договору, де зобов’язання буде виражене у доларах США, так як ця валюта значно вигідніша для кредитування, ніж національна. При виборі валюти кредитування співробітники Відповідача запевнили мене, що курс долара США значний час знаходиться на достатньо стабільному рівні, що різких коливань курсу долара США вони не передбачають, та повідомили мене, що саме при кредитуванні в доларах США я буду сплачувати менші платежі за кредитом в порівнянні з кредитуванням в гривні.
Саме про це свідчить мій підпис у зазначеної Анкеті заяві.


Іншої усної інформації стосовно схем кредитування, їх переваг та недоліків, ні тим паче письмової, як це вимагає закон, не надходило. Суд не дослідив в достатньої мірі цей факт, він також не встановив, що ця Анкета заповнювалася не мною особисто.

Більш того суд знівелював положення п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.96 „Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів” та Ст.. 15 п.9.Закону України „Про захист прав споживачів” в яких зазначено, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів, робіт, послуг і суд має виходити саме з цього припущення. Але суд встановив, що споживач в змозі був передбачити зміну курсу долара, лише з підстав, що до цього було декілька його суттєвих змін. І по суті це не є обов’язковим для відповідного інформування щодо подібних властивостей умов договору.
Крім того, в зазначеному законі встановлено ст.. 18 : п. 8. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

В анкеті – заяві згідно первинних умов договору на отримання кредиту для придбання нерухомості зазначено: «У разі надання кредиту в іноземній валюті для розрахунку суми кредиту використовуються курси, встановлені банком для таких операцій на дату надання кредиту» на той день курс НБУ був 5.05. Тобто настання певних подій не були передбачені умовами договору, не була зазначена орієнтовна вартість кредиту з урахуванням відсотків, коливань курсу гривні по відношенню до долара.

Фактично підписувався договір на одних умовах, а виконувався вже на інших, що є неприпустимим.

Це також суд не врахував при винесені рішення.
Суд не визначив, що фактично Відповідач вимагав від мене виконати зобов’язання на які я не давав своєї згоди, які непередбачені договором та заборонені чинним законодавством.
Так як, я вносив кредитні кошти за своїм зобов’язанням у встановлений графіком платежів (у справі) строки та в сумах, що перевищували зазначені в графіку.

А саме:

-в 2007 року було сплачено 6041,35 доларів США, що в еквіваленті становило 30508, 82 грн.
-в 2008 року сплачено 5906,07 доларів США, що в еквіваленті становило 31442,13 грн.
- в 2009 року 4693,85 доларів США, що в еквіваленті становило 36463,07 грн.
-в 2010 року 455,25 доларів США, що в еквіваленті становило 3639,28 грн.
Загальна сума, що була сплачена за графіком (з перевищенням зазначених сум) становила 17096,52 доларів США, що в еквіваленті становить 102053,30 грн.

А згідно графіку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом (додаток № 1 до кредитного договору ) я повинен був сплатити:
- в 2007 року 1797,78 доларів США;
- в 2008 року-1822,71 доларів США;
-в 2009 року- 1817,76 доларів США;
-в 2010 року (до 01.10.2010 р) – 1210,19 доларів США.

Що в сумі становить 6648,44 доларів США.

Тобто загальна переплата за графіком становила: 17096,52- 6648,44= 10448,08 доларів США. Виключно виходячи із зазначених в графіку сум наступний платіж, що дорівнює сумі сплачених платежів наступить лише 31 липня 2016 року.

Таким чином Вимога відповідача про сплату надмірних коштів не є правомірною, та не відповідає чинному законодавству України. В відповідному листі я звернувся з проханням до Відповідача надати мені математичний розрахунок заборгованості, алгоритм (формулу) нарахування сум, але Відповідач фактично проігнорував це звернення, зазнаючи, що в Договорі все указано. Більш того, сам факт вимоги повернути суму, що не зумовлена ані кредитними умовами, ані діючим законодавством свідчить про агресивну підприємницьку практику, що заборонена.

Проте в п.4. ст..11 ЗУ «Про захист прав споживачів» зазначено: «Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.»

Графік повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом є додатком №1 до кредитного договору і є невід’ємною складовою договору. Але Позивач фактично вимагав від мене надмірну сплату за кредитом, порушуючи публічний порядок та умови договору, так як фактично сплачував частинами більшими ніж зазначені в графіку.

Таким чином, суд не дослідив, що Відповідач приховав повну інформацію щодо отриманого мною кредиту, яка містить обставини, що мають істотне значення та умови, що в свою чергу є обманом з боку Відповідача та підтвердженням щодо нечесної підприємницької практики.
Також суд першої інстанції проігнорував ствердження Позивача та докази щодо незаконної Вимоги Банку по сплаті зобов’язань (письмові вимоги банку про необхідність поновлення страхових договорів), які не зазначені ані в Договорі, ані в чинному законодавстві, що підтверджує про агресивну підприємницьку практику, а якщо така практика має місце при виконанні правочину, такий правочин визнається недійсним.


Суд першої інстанції неправомірно визначив згідно Позову, що несправедливість умов договору полягає в тягарі наслідків від економічної кризи (такого ствердження в позовної заяві взагалі не існує і це не наголошувалось Позивачем під час судового засідання), але вірно визначив, що валютні ризики покладені виключно на позичальника.

Суд фактично погодився з тим, що валютні ризики, які покладені на позичальника, це нормальне явище, навіть якщо це прямо непередбачено (зазначено) умовами договору, коли виробник, кредитор, виконавець покладає всі свої можливі збитки, всі ризики виключно на свого клієнта, споживача послуг.

Проте це не визначено договором, ця інформація була прихована кредитором або надана в нечіткій формі в двозначному положенні та є незрозумілою. Відсутність цієї інформації встановлює, що Договір не спрямовано на реальне настання правових наслідків в частині його подальшого виконання. Адже отримання кредиту, купівля квартири та певний час погашення заборгованості це ще не всі правові наслідки, що повинні були передбачені в Договорі. Проте суд першої інстанцій посилався лише на ці факти.
Більш того, під час судових засідань письмові пояснення Позивача (апелянта) щодо заперечень, зауважень Відповідача фактично були знівельовані та проігноровані.

Вищенаведені факти, говорять про відсутність засад змагальності, рівності сторін, всебічності, повноти та об'єктивності при з'ясуванні обставин справи судом.

Крім того суд першої інстанції фактично не знайом зі справою яку він розглядав та/або не має певний кваліфікаційний рівень та/або знаходиться в певних кулуарних відносинах з Відповідачем. Так під час судових засідань суд починаючи з неправомірних дій по долученню письмових доказів до матеріалів справи з відповідними запереченнями Відповідача на позовну заяву з порушенням процесуальних строків подання (відповідне заперечення щодо дій головуючого судді у справі, технічний запис 20100902-103504 з часу : 0:10:00 по 0:14:10). При цьому суд встановив, що саме Позивач затребував надані докази, але в позовної заяві мною було лише витребувано Довідку про отримання доходу та копії індивідуальної та генеральної ліцензії. Не існувало також Ухвали суду про витребування інших доказів за ініціативою суду.

Подальші дії суду під час розгляду справи також свідчать про упередженість та перебування в особливих відносинах з особами, які беруть участь у справі (а саме з представником відповідача). Під час судових засідань суд першої інстанції фактично не давав змоги задавати певні питання Позивачу до Відповідача, постійно формулював за Відповідача відповідь, відповідав за нього, а при його питаннях формулював та уточнював їх (технічний запис файлу 20100902-103504 з часу: 00:56:00 по 1:33:26). А при моєму запереченні щодо дій головуючого судді (технічний запис файлу 20100902-103504 з часу : 1:33:25 по 1:34:02 ) суд проігнорував це заперечення, чим порушив ст.. 160 ЦПК України, згідно якої суд повинен був занести це в журнал судового засідання та винести відповідну Ухвалу, що свідчить про незаінтересованість суду у всебічному розгляді справи, що має істотне значення при її вирішенні та винесенні справедливого та неупередженого рішення.

Під час останнього судового засідання (а їх було два) суд запитав відповідача, чи подавав він зустрічний позов, тим самим підтверджуючи, що суд навіть не знайом з матеріалами справи та порядком надання зустрічного позову, як це вимагає закон, та свідчить про певні кулуарні відносини з банком, крім того суд відмовив від об’єктивного освітлення справи шляхом заборони проведення відео зйомки судового процесу (Ухвала суду від ________ року технічний запис файл 20100902-103504 часу від: 0:07:00 по 0:09:50), також судом було проігноровано клопотання Позивача на роздрукування технічного запису судових засідань та не надано відповідної копії судового рішення з мотивувальною частиною (заява про надання у справі). Всі вищезазначені факти прямо встановлюють певну заінтересованість суду в неправомірному рішенні, в порушенні процесуальних норм, які можуть вплинути на неупереджене рішення суду першої інстанції.

Вважаю за необхідним знов зазначити підстави за якими правочин має бути визнаним недійсним, підстави, які суд першої інстанції не застосував:
1. на підставі ч.1 ст.227 ЦК : «1. Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.»
2. на підставі приписів п.6 ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів»: «Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними» (омана, агресивна підприємницька практика, несправедливі, дискримінаційні умови)
3. на підставі п.1 ст.230 ЦК України – «Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.»
4. на підставі п.6. ст.. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» «6. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу спожива 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.»
5. на підставі п.5. ст.. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» «5. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.»
6. на підставі ч.3. ст..215 ЦК «Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).»
7. на підставі ч.1 ст.215 ЦК «1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.» Стаття 203 ЦК: «1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.»

На підставі ст..ст.13, 294, 295, 296, 297, 301, 302, 309 ЦПК України , -

ПРОШУ:


1. Прийняти до розгляду апеляційну скаргу на Рішення _______ суду м. ________ від 2__________ року по справі № _________ головуючого судді ___________

2. Скасувати Рішення ___________ суду м. _________ від _______ року по справі № _________ головуючого судді _________ у повному обсязі.

2. Ухвалити нове рішення по даній справі, яким задовольнити позовні вимоги ___________в зв’язку з обґрунтованістю позовних вимог та наявності підстав, оскільки судом першої інстанції не застосовано ряд законів та норм, які мають підлягати до застосування при визначенні правочину недійсним, виконання за яким порушує публічний порядок, створює приховані несправедливі та дискримінаційні умови, що вводять споживача фінансових послуг в оману, при виконанні якого є прояв агресивної підприємницької практики.



«_____» ______________ 2010 р. _____________

Додатки:
1. 3 екземпляри апеляційної скарги на 10 арк. кожний;
2. Документ, що посвідчує сплату інформаційно-технічного забезпечення;
3. Документ, що посвідчує сплату судового збору.


Пользуйтесь кому надо. Апелляция не моя. Отдельное спасибо Васильку, Антирейду, Гранд Иншуру, Стаиртову и всем всем участникам.
Хотя, наверное, и эта апелляция, ровно как и все другие уже в нашей стране обречены. После их узагальнень.
Но все равно бороться надо. Хотя бы ради борьбы.

Давиду тоже было нелегко, когда он выходил против Голиафа.

Всем удачи
Link to comment
Share on other sites

  • 4 years later...

Прошу подсказать в таком вопросе.

В 1-й инстанции в процессе выяснились некоторые неизвестные мне обстоятельства из-за которых мои требования в просительной части иска не сработали. Формально судья отказал полностью наверное правильно, т.к. в иске просил с неправильно формулировкой.

А теперь собственно вопрос.

1. Могу ли я в апелляционной жалобе просить не только "отменить решение 1-ой инстанции и удовлетворить мои старые просьбы", а изменить (скорректировать, расширить) свои просьбы? (чтобы хотя бы частично мой иск был удовлетворен)

 

В последнем заседании стали очевидными факты как минимум подделки документов ответчиками (ПИБ и КИ), но судья не обратила на это внимание и приняла решение не в мою пользу. Повторюсь, формально надо было просить чуть другое. Но маэмо, що маэмо :)

2. Что в апелляции я могу предпринять в такой ситуации?

    - просить вернуть в 1-ую инстанцию по вновь открывшимся обстоятельствам;

    - просить вынести доп.решение с обращен в компетентные органы о выявлении правонарушения;

    - что-то ещё или другое.

 

3. Где вообще почитать, что я могу в апелляции? (ЦПКУ читал, комментарии к статьям, но на вопросы выше так и не нашел ответа)

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...