Постанова ВП ВС після ЄСПЛ про необхідність перегляду кримінальної справи не тільки у відношення заявниці, а й іншої особи обвинуваченої у злочині у зв'язку з порушенням матеріального і процесуального аспекту та жорстким поводженням міліції

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 686/23636/13-к
провадження № 13-7зво26

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

судді-доповідачки ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_19 ,

адвокатів ОСОБА_20 , ОСОБА_21 ,

прокурора ОСОБА_22 ,

заявниці ОСОБА_23 (в режимі відеоконференції),

розглянула у відкритому судовому засіданні заяви засудженої ОСОБА_23 та адвоката ОСОБА_20 , поданої в її інтересах, про перегляд за виключними обставинами вироку Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 вересня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 23 січня 2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2016 року та ухвали Верховного Суду України від 21 жовтня 2016 року стосовно неї з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом і

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень та встановлені фактичні обставини

1. За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 вересня 2014 рокуОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку та жительку АДРЕСА_4 засуджено за:

пунктами 1, 2, 4, 6, 9, 12 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України) у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, крім житла;

частиною 4 статті 187 КК України у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна, крім житла;

на підставі статті 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_23 , покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, крім житла;

в силу частини 4 статті 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначеного вироком Хмельницького міськрайонного суду від 25 вересня 2013 року, остаточно визначено покарання ОСОБА_23 у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, крім житла.

2. Суд залишив без змін обраний заявниці запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

3. Початок строку відбування покарання визначено рахувати з 24 вересня 2014 року, зарахувавши в цей строк час утримання її під вартою з 13 серпня 2013 року по 23 вересня 2014 року включно.

4. Цим же вироком засуджено ОСОБА_24 , стосовно якого міжнародною судовою установою рішення не ухвалювалось і питання про перегляд судових рішень щодо якого не ставиться.

5. Цивільні позови потерпілих ОСОБА_25 та ОСОБА_26 задоволено, стягнуто з ОСОБА_24 та ОСОБА_23 солідарно на користь ОСОБА_25 та ОСОБА_26 моральну шкоду в сумі 500 000 грн. кожному. В частині відшкодування матеріальної шкоди позов ОСОБА_26 залишено без розгляду.

6. Вирішено питання щодо арешту, накладеного на майно ОСОБА_23 , речових доказів та судових витрат.

7. Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 23 січня 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_23 та її захисниці ОСОБА_27 залишено без задоволення. Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 вересня 2014 року стосовно ОСОБА_23 залишено без зміни.

8. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2016 року касаційні скарги ОСОБА_23 та її захисниці ОСОБА_27 залишено без задоволення. Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 вересня 2014 року і ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 23 січня 2015 року стосовно ОСОБА_23 залишено без зміни.

9. Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 21 жовтня 2016 року засудженій ОСОБА_23 відмовлено у допуску до провадження щодо перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2016 року стосовно неї.

10. Як встановили суди, ОСОБА_24 та ОСОБА_23 вчинили розбійний напад на ОСОБА_28 , поєднаний із спричиненням їй тяжких тілесних ушкоджень, а також за попередньою змовою між собою, вчинили її умисне вбивство, з корисливих мотивів, із особливою жорстокістю та умисне вбивство малолітнього ОСОБА_29 , поєднане із особливою жорстокістю та з метою приховати раніше скоєний злочин, за таких обставин.

11. 01 серпня 2013 року, ОСОБА_24 спільно із ОСОБА_23 , в період часу із 11:30 до 14:00, прибули до будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_24 піднявся на четвертий поверх та зайшов до квартири АДРЕСА_2 , де знаходилась потерпіла ОСОБА_28 і її малолітній син ОСОБА_29 , 2007 року народження. Після цього, ОСОБА_23 , яка знаходилась на вулиці, також піднялась до вказаної квартири.

АДРЕСА_3 . Знаходячись в квартирі ОСОБА_24 та ОСОБА_23 , застосовуючи фізичне насильство, нанесли численні удари руками в різні частини тіла ОСОБА_28 , вимагаючи передати їм грошові кошти. Після того як потерпіла ОСОБА_28 відмовилась виконати таку вимогу, ОСОБА_23 та ОСОБА_24 повалили останню на ліжко в спальні вказаної квартири, вставили у рот кляп, зав'язали за спиною руки та, накинувши на шию потерпілої ремінь червоного кольору, здушуючи шию, утримували її.

13. Далі, ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , з метою заволодіння грошовими коштами, з особливою жорстокістю завдаючи ОСОБА_28 особливих фізичних та психічних страждань, шляхом мордування, мучення, вчиняючи вказані дії в присутності сина ОСОБА_28 - ОСОБА_29 , усвідомлюючи, що такими діями завдають останньому особливих психічних страждань, ОСОБА_24 , притисши ОСОБА_28 до ліжка своїми руками утримував її, а ОСОБА_23 умисно ножем, заподіяла не менше одинадцяти колюче-ріжучих поранень у шию ОСОБА_28 , внаслідок чого настала смерть ОСОБА_28 .

14. Після цього ОСОБА_24 та ОСОБА_23 переконавшись що ОСОБА_28 мертва, реалізовуючи умисел спрямований на умисне вбивство з метою приховування злочину, утримуючи ОСОБА_29 за руки та одяг, не давали чинити опору, а ОСОБА_24 взявши ніж, з особливою жорстокістю, усвідомлючи, що вони таким чином, вчиняють вбивство з метою приховування іншого злочину, а також завдаючи ОСОБА_29 особливих психічних страждань, знаючи, що останній є малолітнім, умисно заподіяв йому колюче-ріжучі поранення в область шиї, внаслідок чого настала смерть ОСОБА_29 .

15. Здійснивши напад на потерпілу ОСОБА_28 та, як наслідок, умисне вбивство її та малолітнього ОСОБА_29 , ОСОБА_24 та ОСОБА_23 заволоділи грошовими коштами потерпілої в сумі 1700 грн.

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

16. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) в остаточному рішенні від 23 жовтня 2025 року у справі «Одаренко проти України» (заява № 23906/15) (далі - Рішення) установив такі порушення стосовно ОСОБА_23 :

матеріальний та процесуальний аспекти статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) щодо жорстокого поводження із заявницею працівниками міліції та неефективного розслідування;

пункту 1 статті 6 Конвенції щодо права на справедливий розгляд справи.

17. У зв'язку з констатацією порушень Конвенції ЄСПЛ присудив заявниці 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 1500 євро в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути перераховані безпосередньо на банківський рахунок захисника заявниці. Решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції ЄСПЛ відхилив.

Короткий зміст вимог заяв про перегляд судового рішення та узагальнені доводи особи, на користь якої постановлено рішення ЄСПЛ

18. У січні 2026 року засуджена ОСОБА_23 та адвокат ОСОБА_30 в її інтересах звернулися до Великої Палати Верховного Суду із заявами про перегляд за виключними обставинами вироку Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 вересня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 23 січня 2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2016 року та ухвали Верховного Суду України від 21 жовтня 2016 року стосовно ОСОБА_23 з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, в яких просили скасувати вищевказані судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

19. Обґрунтовуючи необхідність перегляду судових рішень на підставі пункту 2 частини третьої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), заявники посилаються на те, що в рішенні «Одаренко проти України» ЄСПЛ встановив порушення статті 3 Конвенції, оскільки заявниця зазнала жорстокого поводження, яке має бути кваліфіковане як нелюдське та таке, що принижує гідність, та пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку невідповідністю провадження проти заявниці вимогам справедливого судового розгляду, що призвело до несправедливості провадження в цілому.

20. Суддя-доповідачка Великої Палати Верховного Суду ухвалами від 14 січня 2026 року та 28 січня 2026 року відкрила провадження відповідно за заявою засудженої ОСОБА_23 та заявою адвоката ОСОБА_31 в її інтересах, про перегляд судових рішень за виключними обставинами, витребувала з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області матеріали кримінальної справи, а з Міністерства юстиції України автентичний переклад рішення ЄСПЛ у справі «Одаренко проти України» від 23 жовтня 2025 року та ухвалою від 05 лютого 2025 року призначила заяви до розгляду Великою Палатою Верховного Суду (далі - Велика Палата).

21. 30 січня 2026 року від Міністерства юстиції України надійшла копія автентичного перекладу зазначеного рішення ЄСПЛ українською мовою, а 03 лютого 2026 року із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області надійшли матеріали кримінальної справи стосовно ОСОБА_23 .

Позиція учасників судового провадження

22. У судовому засіданні заявниця ОСОБА_23 , її адвокати ОСОБА_20 та ОСОБА_21 підтримали подані заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами у повному обсязі, просили скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

23. Прокурор ОСОБА_22 заперечив доводам, наведеним у заявах, щодо скасування судових рішень, просив заяви ОСОБА_23 та ОСОБА_20 задовольнити частково, змінити судові рішення шляхом виключення з оскаржуваних судових рішень посилання на докази, а саме, на дані слідчого експерименту та додаткової експертизи, яка є похідною від цієї слідчої дії, а ухвалу Верховного Суду України від 21 жовтня 2016 року залишити без зміни і в цій частині - відмовити.

24. Велика Палата заслухала суддю-доповідачку, пояснення заявниці ОСОБА_23 , адвокатів ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , прокурора, оцінила наведені ними доводи, зміст встановлених у Рішенні порушень Україною міжнародних зобов'язань, зміст заяв про перегляд судових рішень за виключними обставинами, у зв'язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення останньою міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, дійшла таких висновків.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо застосування заходів, направлених на відновлення попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції

25. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

26. Одним з міжнародних договорів щодо прав людини є Конвенція, яка була ратифікована Україною 17 липня 1997 року Законом № 475/97-ВР, а набула чинності 11 вересня 1997 року і стала частиною національного законодавства.

27. Конвенція передбачає юрисдикцію ЄСПЛ щодо заяв громадян України про порушення державою норм цієї Конвенції та визначає правовий статус як самого Суду, так і його рішень. При цьому стаття 46 Конвенції зазначає про безумовний обов'язок держав-учасниць виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, в яких вони є сторонами.

28. Поряд із цим міжнародна судова установа залишає за державою свободу у виборі заходів, необхідних для виконання його рішень. Згідно зі стандартами Ради Європи значення кожного з прийнятих ЄСПЛ рішень полягає в тому, що вони не тільки повинні впливати на право конкретного заявника, але також і на розвиток національного законодавства держав-учасниць Конвенції. Заходи поновлення права особи, яка зверталась до ЄСПЛ із заявою, мають значення у контексті відповідальності держави перед певною особою як санкції за порушення її права.

29. Правові норми щодо порядку виконання рішень Суду закріплені в Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), який регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконувати рішення ЄСПЛ та необхідністю впроваджувати в українське судочинство європейські стандарти прав людини.

30. З урахуванням частини першої статті 32 Конвенції щодо поширення юрисдикції ЄСПЛ на всі питання тлумачення і застосування Конвенції, частини другої статті 19 Конституції України щодо обов'язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, частин першої та третьої статті 124 Конституції України та частини першої статті 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією Суду, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення юридичних спорів при здійсненні правосуддя в Україні - виключними повноваженнями національних судів.

31. Як зазначив Суд у рішенні від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі та Джюнта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Іtaly, заяви № 39221/98 і № 41963/98, § 249), під обов'язком Високих Договірних Сторін виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вони є сторонами, розуміється, що рішення, відповідно до якого міжнародна судова установа визнала порушення, покладає на державу-відповідача обов'язок не лише здійснити на користь заявника виплати, присуджені як справедлива сатисфакція, але також і здійснити під контролем Комітету Міністрів загальні і, якщо це доречно, індивідуальні заходи, здійснення яких є необхідним у рамках внутрішньої правової системи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки такого порушення. Більше того, знаходячись під контролем Комітету Міністрів, держава-відповідач вільна у виборі засобів, якими вона виконуватиме свої зобов'язання за статтею 46 Конвенції, за умови, що такі засоби не суперечитимуть висновкам, які містяться у рішенні ЄСПЛ.

32. Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (стаття 41 Конвенції).

33. За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 3477-IV, виконанням рішення ЄСПЛ є: а) виплата стягувачу відшкодування та застосування додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

34. Глава 3 Закону № 3477-IV передбачає ужиття заходів індивідуального та загального характеру для виконання рішення ЄСПЛ, який констатував порушення Україною Конвенції.

35. За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду. Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.

36. Застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у ній, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною. Для цього потрібно враховувати Рекомендацію № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» ( далі- Рекомендація № R (2000) 2). Відповідно до цієї рекомендації повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, варто застосовувати, особливо тоді:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

37. Отже, міжнародна судова установа в рішенні може прямо вказати на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, чи з самого рішення ЄСПЛ можна виснувати про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у тій справі. Якщо інше Суд не вказав у рішенні, повторний судовий розгляд справи, включаючи відновлення у ній провадження, можливий, коли ЄСПЛ визнав порушення Україною зобов'язань за Конвенцією під час вирішення судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить заявник.

38. Виходячи з наведеного, з огляду на встановлення ЄСПЛ порушення Україною положень Конвенції, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Велика Палата Верховного Суду має вирішити питання щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_23 заходів індивідуального характеру, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі. Із цією метою здійснюється аналіз рішення ЄСПЛ у цій справі, зокрема в частині характеру (змісту) констатованих Судом порушень Конвенції.

Аналіз змісту й характеру встановлених ЄСПЛ порушень

Стверджувальне порушення статті 3 Конвенції

39. Як убачається з рішення ЄСПЛ у справі «Одаренко проти України», Суд констатував порушення як процесуального, так і матеріального аспектів статті 3 Конвенції у зв'язку зі стверджуваним жорстоким поводженням працівників міліції стосовно ОСОБА_23 та неефективністю розслідування її скарг щодо цього.

40. ЄСПЛ вказав, що хоч заявниця самостійно не подавала офіційних скарг, компетентні органи державної влади знали про її твердження про жорстоке поводження щонайменше з 18 грудня 2013 року, коли її допитали, а отже, вони були зобов'язані провести ефективне розслідування.

41. Суд дійшов висновку, що національні органи влади не виконали свого зобов'язання провести ефективне розслідування, оскільки розслідуванню бракувало ретельності настільки, що твердження про жорстоке поводження були відхилені, по суті, на підставі показань відповідних працівників міліції. Не було докладено серйозних зусиль для встановлення фактичної дати затримання заявниці, узгодження цієї дати з часом отримання заявницею тілесних ушкоджень, або для з'ясування походження цих тілесних ушкоджень. У зв'язку з цим Суд також зазначив, що початкове пояснення заявниці, що вона отримала тілесні ушкодження, «вдаряючись об одвірки», було неправдоподібним і за цих обставин мало б викликати занепокоєння щодо можливого жорстокого поводження.

42. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що саме держава має надати правдоподібне пояснення щодо тілесних ушкоджень, отриманих особою, яка перебуває під її контролем, органи державної влади належним чином не встановили, що тілесні ушкодження заявниці виникли за обставин, які виключали жорстоке поводження під час тримання під вартою у відділі міліції, як вона стверджувала.

43. Спираючись на свою попередню практику розгляду подібних справ, висновки у справі «Каверзін проти України» (рішення від 15 травня 2012 року, заява

№ 23893/03), в якій було встановлено системну проблему - небажання органів державної влади забезпечити оперативне й ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів, а також висновки у справах «Аднаралов проти України» (рішення від 27 листопада 2014 року, заява № 10493/12), «Кулік проти України (рішення від 19 березня 2015 року, заява № 10397/10) та «Ярошовець та інші проти України» (рішення від 03 грудня 2015 року, заява № 74820/10), в яких вказано про обов'язок держави надавати переконливі пояснення щодо тілесних ушкоджень, яких особи зазнали, перебуваючи під контролем працівників міліції, ЄСПЛ встановлено, що заявниця була піддана жорстокому поводженню, яке має бути кваліфіковане як нелюдське та таке, що принижує гідність.

Стверджувальне порушення пункту 1 статті 6 Конвенції

44. ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що визнання допустимими доказами показань, отриманих в результаті катування або жорстокого поводження усупереч статті 3 Конвенції з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні, призводить до несправедливості провадження в цілому. Цей висновок застосовується незалежно від доказової сили показань, а також від того, чи було їхнє використання вирішальним для засудження обвинуваченого (див. рішення у справах «Гефген проти Німеччини» [ВП] (Gafgen v. Germany) [GC], заява №22978/05, пункт 166, ЄСПЛ 2010 з подальшими посиланнями та «Замфереско проти України» (Zamferesko v. Ukraine), заява № 30075/06, пункти 70 - 72, від 15 листопада 2012 року).

45. Також Суд вказав, що, оскільки заявниця залишалася під контролем працівників міліції, триваючі наслідки попереднього жорстокого поводження могли вплинути на її поведінку одразу після нього (див. рішення у справі «Налбандян проти Вірменії» (Nalbandyan у. Armenia), заяви №9935/06 і №23339/06, пункт 102, від 31 березня 2015 року). Таким чином, повторення заявницею своїх зізнавальних показань на місці злочину було так само скомпроментовано попереднім жорстоким поводженням з нею і не могло бути допустимим доказом (див. рішення у справі «Міндадзе та Немсіцверідзе проти Грузії» (Mindadze and Nemsitsveridze v. Georgia), заява №21571/05, пункт 141, від 01 червня 2017 року).

46. Враховуючи вищезазначене, та факт, що визнання заявниці винною не ґрунтувалося на її первинних зізнавальних показаннях, ЄСПЛ дійшов висновку, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції оскільки національні суди не виключили надані в ході слідчого експерименту показання заявниці з доказової бази, що зробило провадження в цілому несправедливим.

47. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у заявах про перегляд судових рішень за виключними обставинами ОСОБА_23 та в її інтересах адвокат ОСОБА_30 наводять обґрунтовані доводи про те, що встановлене ЄСПЛ у рішенні «Одаренко проти України» порушення матеріального та процесуального аспектів статті 3 Конвенції (жорстоке поводження та неефективне розслідування) та пункту 1 статті 6 Конвенції (права на справедливий судовий розгляд), які вплинули на результат оскарженого провадження на національному рівні, а також й те, що вона й далі зазнає негативних наслідків рішень, ухвалених на національному рівні у зв'язку із цими конвенційними порушеннями.

48. З огляду на висновки ЄСПЛ, наведені в рішенні «Одаренко проти України» про порушення статті 3 та пункту 1 статті 6 Конвенції, слід зауважити, що повне відновлення юридичного стану шляхом скасування судових рішень стосовно ОСОБА_23 з призначенням нового розгляду справи в суді першої інстанції є необхідним, оскільки ЄСПЛ у своєму рішенні встановив факти порушення Конвенції щодо жорстокого поводження працівників правоохоронних органів саме під час досудового розслідування, яке призвело до несправедливості провадження в цілому.

49. Суд зазначає, що, хоча вирішення питання про допустимість доказів є в принципі прерогативою національних судів, а роль Суду обмежується оцінкою загальної справедливості провадження, докази, отримані за допомогою заходу, який визнано таким, що суперечить статті 3 Конвенції, потребують окремого підходу. Отже, згідно з практикою Суду, допустимість як доказів свідчень, отриманих за допомогою катування, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні призводить до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких свідчень і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження підсудного судом (див. рішення у справі «Гефген проти Німеччини» (Gafgen v. Germany).

50. Стаття 41 Конвенції передбачає: «Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію». Беручи до уваги позицію заявниці та її захисника з цього питання, Велика Палата вважає, що констатація порушень сама по собі є достатньою справедливою сатисфакцією для них. У той же час, з огляду на встановлення Судом несправедливості національного провадження, наслідком якого було засудження заявниці, та з огляду на серйозні обставини її справи, включаючи той факт, що зізнавальні показання, отримані з порушенням абсолютної заборони катування, були допущені як докази, Суд вважає, що інтереси належного захисту прав людини вимагатимуть перегляду справи заявниці. Такий судовий розгляд має здійснюватися з суворим дотриманням матеріально-правових і процесуальних гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції (див. вищенаведене рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine)

Висновки за результатами розгляду заяв про перегляд судових рішень

51. Отже, враховуючи вищенаведене, Велика Палата висновує, що рішення ЄСПЛ «Одаренко проти України» містить належні та обґрунтовані висновки про те, що, встановлені стосовно заявниці порушення Конвенції, суттєво вплинули на загальну справедливість провадження на національному рівні, оскільки в основі визнаних ЄСПЛ порушень лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження щодо заявниці та які не можуть бути усунуті в інший спосіб, ніж повторний розгляд справи судом першої інстанції, який уповноважений досліджувати докази з позиції їх належності, достовірності, допустимості та достатності.

52. Відповідно до частини першої статті 467 КПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції.

53. Таким чином ОСОБА_32 встановлено підстави для задоволення заяви ОСОБА_23 та заяви адвоката ОСОБА_20 , поданої в її інтересах, в повному обсязі, що буде належним способом захисту порушених конвенційних прав заявниці.

54. Положеннями ч. 2 ст. 28 КК України встановлено, що кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення. При цьому домовленість про спільне вчинення кримінального правопорушення заздалегідь означає наявність згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об'єктивної сторони.

55. Як видно із матеріалів кримінальної справи та зазначено в судових рішеннях, які є предметом перегляду за виключними обставинами, ОСОБА_23 була засуджена за вчинення особливо тяжких злочинів, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9, 12 частини 2 статті 115 КК України, та за частиною 4 статті 187 КК України, вчинених за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_24 , якого теж було засуджено вказаними судовими рішеннями й стосовно якого міжнародною судовою установою рішення не ухвалювалось.

56. Згідно з приписами частини другої статті 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, суд касаційної інстанції зобов'язаний прийняти таке рішення.

57. Враховуючи вищенаведені положення кримінального процесуального закону, зміст обвинувачення ОСОБА_23 у вчиненні злочинів за попередньою змовою з ОСОБА_24 , встановлені Великою Палатою у цьому провадженні підстави для задоволення заяв про перегляд судових рішень за виключними обставинами, беручи до уваги наведені у Рішенні ЄСПЛ висновки щодо встановлення загальної несправедливості судового розгляду справи, у якій було засуджено заявника ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , Велика Палата дійшла висновку про те, що задоволення заяви ОСОБА_23 дає підстави для прийняття рішення на користь іншого засудженого ОСОБА_24 , оскільки скасування вказаних судових рішень може вплинути на його права.

58. Під час скасування судового рішення і надіслання справи на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції у судовому рішенні вирішується питання про обрання запобіжного заходу.

59. За правилами частин першої та другої статті 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

60. Підставою застосування запобіжного заходу є, зокрема, наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

61. Враховуючи, що ОСОБА_23 та ОСОБА_24 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, зокрема їх переховуванню від суду та вчинення інших кримінальних правопорушень, забезпечення можливості проведення нового розгляду судом першої інстанції, а також забезпечення виконання процесуальних рішень у справі, на підставі положень частини першої статті 467 КПК України Велика Палата вважає за необхідне обрати ОСОБА_23 та ОСОБА_24 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.

Керуючись статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяви засудженої ОСОБА_23 та адвоката ОСОБА_20 , поданої в її інтересах, про перегляд за виключними обставинами вироку Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 вересня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 23 січня 2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2016 року та ухвали Верховного Суду України від 21 жовтня 2016 року стосовно ОСОБА_23 задовольнити.

Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 вересня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 23 січня 2015 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2016 року та ухвалу Верховного Суду України від 21 жовтня 2016 року стосовно ОСОБА_23 та в порядку ч.2 ст. 433 КПК України стосовно ОСОБА_24 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обрати ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 18 квітня 2026 року включно.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Суддя-доповідачкаОСОБА_2

Судді: ОСОБА_3 ОСОБА_11

ОСОБА_4 ОСОБА_12

ОСОБА_5 ОСОБА_13

ОСОБА_6 ОСОБА_14

ОСОБА_7 ОСОБА_15

ОСОБА_8 ОСОБА_16

ОСОБА_33 ОСОБА_17

ОСОБА_10 ОСОБА_18

Джерело:
ЄДРСР 134235160

[ANTIRAID]

Відсутність у складі ВП ВС Антонюк та Яновської принципово вплинули не результат розгляду справи. Суд зазначив:

39. Як убачається з рішення ЄСПЛ у справі «Одаренко проти України», Суд констатував порушення як процесуального, так і матеріального аспектів статті 3 Конвенції у зв'язку зі стверджуваним жорстоким поводженням працівників міліції стосовно ОСОБА_23 та неефективністю розслідування її скарг щодо цього.

40. ЄСПЛ вказав, що хоч заявниця самостійно не подавала офіційних скарг, компетентні органи державної влади знали про її твердження про жорстоке поводження щонайменше з 18 грудня 2013 року, коли її допитали, а отже, вони були зобов'язані провести ефективне розслідування.

41. Суд дійшов висновку, що національні органи влади не виконали свого зобов'язання провести ефективне розслідування, оскільки розслідуванню бракувало ретельності настільки, що твердження про жорстоке поводження були відхилені, по суті, на підставі показань відповідних працівників міліції. Не було докладено серйозних зусиль для встановлення фактичної дати затримання заявниці, узгодження цієї дати з часом отримання заявницею тілесних ушкоджень, або для з'ясування походження цих тілесних ушкоджень. У зв'язку з цим Суд також зазначив, що початкове пояснення заявниці, що вона отримала тілесні ушкодження, «вдаряючись об одвірки», було неправдоподібним і за цих обставин мало б викликати занепокоєння щодо можливого жорстокого поводження.

42. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що саме держава має надати правдоподібне пояснення щодо тілесних ушкоджень, отриманих особою, яка перебуває під її контролем, органи державної влади належним чином не встановили, що тілесні ушкодження заявниці виникли за обставин, які виключали жорстоке поводження під час тримання під вартою у відділі міліції, як вона стверджувала.

44. ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що визнання допустимими доказами показань, отриманих в результаті катування або жорстокого поводження усупереч статті 3 Конвенції з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні, призводить до несправедливості провадження в цілому. Цей висновок застосовується незалежно від доказової сили показань, а також від того, чи було їхнє використання вирішальним для засудження обвинуваченого (див. рішення у справах «Гефген проти Німеччини» [ВП] (Gafgen v. Germany) [GC], заява №22978/05, пункт 166, ЄСПЛ 2010 з подальшими посиланнями та «Замфереско проти України» (Zamferesko v. Ukraine), заява № 30075/06, пункти 70 - 72, від 15 листопада 2012 року).

45. Також Суд вказав, що, оскільки заявниця залишалася під контролем працівників міліції, триваючі наслідки попереднього жорстокого поводження могли вплинути на її поведінку одразу після нього (див. рішення у справі «Налбандян проти Вірменії» (Nalbandyan у. Armenia), заяви №9935/06 і №23339/06, пункт 102, від 31 березня 2015 року). Таким чином, повторення заявницею своїх зізнавальних показань на місці злочину було так само скомпроментовано попереднім жорстоким поводженням з нею і не могло бути допустимим доказом (див. рішення у справі «Міндадзе та Немсіцверідзе проти Грузії» (Mindadze and Nemsitsveridze v. Georgia), заява №21571/05, пункт 141, від 01 червня 2017 року).

46. Враховуючи вищезазначене, та факт, що визнання заявниці винною не ґрунтувалося на її первинних зізнавальних показаннях, ЄСПЛ дійшов висновку, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції оскільки національні суди не виключили надані в ході слідчого експерименту показання заявниці з доказової бази, що зробило провадження в цілому несправедливим.