Постанова ВП ВС після ЄСПЛ щодо необхідності переглянути справу та визначити можливість застосування позовної давності при стягненні допомоги по безробіттю з батька-одинака, що отримує соціальну допомогу на дитину-інваліда

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

11 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 303/5393/23

провадження № 14-136свц25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О. С.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,

за участю секретаря судового засідання Войтовича С. М.,

представника позивача Гладинець О. І.,

розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд у зв'язку з виключними обставинами постанови Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2024 року (Головуючого судді Фазикош Г. В. суддів Джуги С. Д., Куштана Б. П.) та ухвали Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.) від 05 березня 2024 року у справі за позовом Закарпатського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про повернення коштів.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2023 року Закарпатський обласний центр зайнятості (далі - Центр зайнятості) звернувся до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що останній з 21 травня 2020 року до 14 травня 2021 року отримував допомогу по безробіттю. Однак за результатами проведеного Центром зайнятості розслідування було з'ясовано, що ОСОБА_1 отримував державну соціальну допомогу та надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю, виплату якої призначено відповідно до Закону «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» з 20 травня 2020 року до 11 квітня 2024 року. При цьому ОСОБА_1 приховав від Центру зайнятості ці відомості, які могли вплинути на рішення щодо нарахування йому допомоги по безробіттю.

2. 08 травня 2023 року ОСОБА_1 було направлено претензійний лист з вимогою повернути кошти добровільно протягом 15 днів з дня отримання листа. Однак станом на день звернення до суду він цих коштів не повернув.

3. Ураховуючи викладене, Центр зайнятості просив стягнути з відповідача кошти в розмірі 104 943,31 грн, отримані як допомога по безробіттю.

Короткий зміст судових рішень

4. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 липня 2023 року в задоволенні позову Центру зайнятості відмовлено.

5. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів факту недобросовісності дій з боку відповідача. Тому немає підстав для висновку про відсутність у відповідача права на допомогу по безробіттю. Оскільки необхідною умовою для відмови у виплаті такої допомоги є виключно недобросовісність з боку набувача, то з огляду на принцип змагальності саме позивач мав довести існування такої обставини.

6. Суд також зауважив, що ОСОБА_1 офіційно не працював, заробітної плати не отримував, а кошти, що він отримував, здійснюючи догляд за дитиною з інвалідністю, є не заробітком, а надбавкою на догляд за дитиною.

7. Крім того, щодо заяви відповідача від 23 червня 2023 року про застосування строку позовної давності суд першої інстанції зазначив, що за результатами розгляду справи дійшов висновку про безпідставність позову по суті, а тому вважав, що немає підстав для надання правової оцінки зазначеній заяві.

8. Закарпатський апеляційний суд постановою від 23 січня 2024 року рішення суду першої інстанції скасував, позов Центру зайнятості задовольнив та стягнув з ОСОБА_1 104 943,31 грн, що отримані ним як допомога по безробіттю.

9. Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач надав Центру зайнятості неправдиві відомості про відсутність доходів, приховавши отримання соціальної допомоги та надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю. При цьому він був під особистий підпис ознайомлений з правами та обов'язками зареєстрованого безробітного, а також попереджений про відповідальність за подання недостовірних даних для призначення виплат і статусу безробітного згідно із законами «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

10. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 березня 2024 року відмовив ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження. Зазначив, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, адже його ухвалено у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

11. 05 липня 2024 року ОСОБА_1 подав заяву до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Європейський суд, Суд), в якій скаржився на необґрунтованість судового рішення. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

12. Європейський суд рішенням від 23 жовтня 2025 року у справі «Попов проти України» (заява № 20817/24) констатував порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з необґрунтованістю судового рішення. Рішення Суду є остаточним.

Зміст та мотиви заяви

13. У листопаді 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла заява про перегляд у зв'язку з виключними обставинами постанови Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2024 року та ухвали Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2024 року. Заявник просить за наслідками розгляду його заяви скасувати зазначені судові акти та ухвалити нове рішення у цій справі, яким відмовити Центру зайнятості в задоволенні позову.

14. Заява обґрунтована ухваленням Європейським судом зазначеного вище рішення від 23 жовтня 2025 року у справі «Попов проти України» (заява № 20817/24), яким констатовано порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції.

15. По суті спору заявник зазначив, що згідно з принципом «належного урядування» Центр зайнятості мав самостійно перевірити дані про соціальні виплати. Відповідно до пункту 2 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13 лютого 2009 року № 60/62, та Порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 136, саме на позивача покладено функцію верифікації інформації.

16. Стягнення коштів згідно з абзацом першим частини третьої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» можливе лише у разі умисного невиконання особою своїх обов'язків або зловживання ними. Заявник діяв добросовісно і не мав жодного умислу на незаконне отримання допомоги, вважаючи її призначення правомірним.

17. Заявник має право на статус безробітного згідно з пунктом 4 частини першої статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» та абзацом третім частини другої статті 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» як одинокий батько, який здійснює догляд за дитиною з інвалідністю. Право на призначення надбавки на догляд незалежно від факту роботи передбачено Законом України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», а статус одинокого батька заявника підтверджений рішеннями судів (рішеннями Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 серпня 2019 року у справі № 303/2995/19, Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року у справі № 260/2228/20 та від 26 травня 2021 року у справі № 260/115/21) та висновками органу опіки та піклування виконкому Мукачівської міської ради.

18. Кошти, які отримував заявник, є надбавкою на догляд, а не заробітком чи доходом як джерела власного існування. На переконання заявника, особа, яка здійснює такий догляд, вважається непрацюючою, а сама виплата є компенсаційною. Оскільки ці кошти призначаються на утримання дитини, вони не є доходом у розумінні законодавства про зайнятість і не перешкоджають отриманню допомоги по безробіттю. Послався на положення Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2021 № 79, та правову позицію, висловлену в ухвалі Верховного Суду від 15 березня 2019 року у справі № 683/1782/16-ц, постановах Верховного Суду від 01 березня 2021 року в справі № 2610/27695/2012 та від 24 травня 2021 року в справі № 2610/27695/2012.

19. Позивач пропустив строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові згідно зі статтею 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Перебіг трирічного строку розпочався з моменту призначення допомоги (21 травня 2020 року) і сплив 21 травня 2023 року, тоді як Центр зайнятості звернувся до суду лише 13 червня 2023 року, тобто поза межами трирічного строку. Проте суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення на користь позивача, взагалі не надав правової оцінки заяві відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, чим грубо порушив норми матеріального права.

20. Постанова апеляційного суду є процесуально необґрунтованою, оскільки вона не містить мотивів прийняття або відхилення аргументів заявника, викладених у відзивах та запереченнях. Суд обмежився лише доводами позивача, проігнорувавши принцип змагальності та рівності сторін. Це порушує вимоги статті 382 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) щодо змісту судового рішення та статті 6 Конвенції, яка зобов'язує національні суди належним чином вивчати доводи і докази, представлені сторонами.

21. Отже, заявник вважає, що належний захід індивідуального характеру для відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який він мав до порушення Конвенції, має виражатися у скасуванні рішень, що підлягають перегляду за виключними обставинами, та в ухваленні нового судового рішення про відмову в задоволенні позову Центру зайнятості.

Рух справи у Верховному Суді

22. Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 21 листопада 2025 року відкрив провадження у справі за виключними обставинами за заявою ОСОБА_1 та призначив справу до розгляду в судовому засіданні на 11 лютого 2026 року.

23. 03 грудня 2025 року надійшов офіційний переклад рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 2025 року у справі «Попов проти України» (заява № 20817/24).

24. 08 грудня 2025 року до Верховного Суду надійшла справа № 303/5393/23.

25. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду у складі судді-доповідача від 03 лютого 2026 року задоволено заяву Центру зайнятості про проведення судового засідання, призначеного на 11 лютого 2026 року, в режимі відеоконференції, проведення якої доручено Господарському суду Закарпатської області.

26. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду у складі судді-доповідача від 09 лютого 2026 року задоволено заяву ОСОБА_1 про проведення судового засідання, призначеного на 11 лютого 2026 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Фактичні обставини справи

27. 20 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного.

28. Відповідно до наказу Центру зайнятості від 21 травня 2020 року № НТ200521 ОСОБА_1 надано статус безробітного, призначено допомогу по безробіттю та розпочато її виплату.

29. Однак згідно з довідкою Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради від 24 квітня 2023 року № 898/01-07/7423 ОСОБА_1 призначена державна соціальна допомога та надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю з 20 травня 2020 року до 11 квітня 2024 року.

30. З огляду на такі дані Центром зайнятості складено акт від 03 травня 2023 року № 50 щодо розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

31. Відповідно до наказу Центру зайнятості від 04 травня 2023 року № 65 ОСОБА_1 мав повернути грошові кошти, які він отримував під час перебування на обліку як безробітна особа з 21 травня 2020 року до 14 травня 2021 року. Згідно з довідкою-розрахунком від 26 травня 2023 року № 560/702.113 розмір нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 матеріального забезпечення на випадок безробіття становить 104 943,31 грн.

32. На вимогу Центру зайнятості, оформлену листом-претензією (надіслана 08 травня 2023 року), ОСОБА_2 не повернув грошових коштів, що стало наслідком звернення до суду з позовом у цій справі.

Мотиви, якими керувалася Велика Палата Верховного Суду при вирішенні заяви

33. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, дослідила наведені в заяві доводи, зміст установлених у рішенні ЄСПЛ порушень Україною міжнародних зобов'язань і вирішила, що заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

34. Порядок виконання рішення Європейського суду, яке набуло статусу остаточного, визначається законами України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) та від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами.

35. Відповідно до статті 2 Закону № 3477-IV і статті 46 Конвенції Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у кожній справі, в якій вона є стороною.

36. Глава 3 Закону № 3477-IV визначає, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру.

37. За статтею 41 Конвенції, якщо Європейський суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Європейський суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

38. Відповідно до положень частини першої статті 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

39. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом (частина друга статті 10 Закону № 3477-IV).

40. При застосуванні статті 10 Закону № 3477-IV слід враховувати Рекомендацію № R(2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» (далі - Рекомендація № R(2000)2), відповідно до якої повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати особливо тоді, коли:

- потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

41. У рішенні від 23 жовтня 2025 року у справі «Попов проти України» (заява № 20817/24) Суд констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з необґрунтованістю судового рішення.

42. У пункті 5 свого рішення ЄСПЛ зазначив, що відповідно до його тривалої та усталеної практики він не має діяти як суд четвертої інстанції, а тому не ставитиме під сумнів рішення національних судів за пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо тільки їхні висновки не вважаються свавільними або явно необґрунтованими (див. рішення від 05 лютого 2015 року у справі «Бочан проти України (№ 2)» [Bochan v. Ukraine (№ 2)], заява № 22251/08, пункт 61 з подальшими посиланнями).

43. ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення [див. рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28 січня 2011 року (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21 січня 1999 рокуу справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26]. Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення від 01 липня 2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).

44. Конвенція не гарантує захисту теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення від 13 травня 1980 року у справі «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie) заява № 6694/74, абзац третій пункту 33). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення від 21 березня 2000 року у справі «Дюлоранс проти Франції» (Dulaurans v. France), заява № 34553/97, пункт 33; рішення від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії» (Donadze v. Georgia), заява № 74644/01, пункти 32 та 35). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, пункт 30).

45. Розглядаючи факти цієї справи в контексті зазначених принципів, ЄСПЛ визнав, що національні суди не виконали обов'язку обґрунтувати свої рішення та не розглянули відповідних та важливих аргументів, висунутих заявниками. Конкретні процесуальні недоліки вказані в таблиці, оформленій у вигляді додатка до рішення, і вони дають підстави ЄСПЛ дійти висновку, що заявник був позбавлений свого права на вмотивоване судове рішення. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (пункти 7, 8 рішення).

46. Конкретні процесуальні недоліки ЄСПЛ у таблиці в додатку до рішення сформулював так:

«(…) Заявник також наголошував, що позов був поданий поза межами строку позовної давності, що було окремою підставою для відмови у позові.

17.07.2023 суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що центр зайнятості не довів, що заявник діяв недобросовісно, тоді як центр зайнятості не перевірив належним чином дотримання заявником усіх критеріїв для отримання допомоги по безробіттю. Суд також постановив, що строк позовної давності міг бути застосований лише тоді, коли є підстави для задоволення цивільного позову; оскільки у цій справі позов задоволено не було, потреба детально досліджувати питання строку позовної давності була відсутня.

23.01.2024 апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив постанову не на користь заявника, мотивуючи це тим, що обов'язком заявника було надати точну інформацію до центру зайнятості. Апеляційний суд не надав жодних коментарів щодо аргументів заявника про закінчення строку позовної давності для подання такого позову.

Заявник подав касаційну скаргу, але 05.03.2024 Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження, оскільки у справі був незначний «ratione valoris».

47. ЄСПЛ у таблиці відзначив, що ключовий аргумент заявника про закінчення строку позовної давності для подання позову, що становить окрему підставу для відмови в такому позові, залишився без жодного коментаря з боку суду апеляційної інстанції, відповідно, не був ним розглянутий.

48. Перевіряючи встановлені ЄСПЛ порушення за матеріалами справи, Велика Палата Верховного Суду встановила, що предметом спору є стягнення з відповідача на користь Центру зайнятості грошових коштів у розмірі 104 943,31 грн, отриманих як допомога по безробіттю.

49. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 21 травня 2020 року на підставі заяви ОСОБА_1 . Центр зайнятості надав йому статус безробітного та з цього ж дня розпочав здійснення виплати допомоги по безробіттю відповідно до статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

50. Підставою для звернення Центру зайнятості з позовом до суду (13 червня 2023 року) слугували з'ясовані в результаті розслідування дані щодо отримання безробітним ОСОБА_1 державної соціальної допомоги та надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю, що були призначені відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» з 20 травня 2020 року до 11 квітня 2024 року.

51. ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою від 22 червня 2023 року (зареєстрована судом 23 червня 2023 року) про застосування строку позовної давності відповідно до статті 257 ЦК України. На обґрунтування своєї заяви відповідач зазначив, що, припускаючи правомірність позовних вимог, перебіг позовної давності розпочався з моменту надання ОСОБА_1 статусу безробітного і виплати допомоги по безробіттю, а саме з 21 травня 2020 року. Відповідно, 21 травня 2023 року позовна давність за вимогою, пред'явленою у цій справі, спливла. Однак Центр зайнятості звернувся до суду з позовом лише 13 червня 2023 року. На цю обставину відповідач посилається як на окрему підставу для відмови в задоволенні позову.

52. Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 17 липня 2023 року відмовив Центру зайнятості в задоволенні позовних вимог через необґрунтованість.

53. Закарпатський апеляційний суд постановою від 23 січня 2024 року рішення суду першої інстанції скасував, позов Центру зайнятості задовольнив та ухвалив нове рішення про задоволення позову.

54. При цьому, вважаючи позов обґрунтованим, апеляційний суд не звернув уваги на заяви ОСОБА_1 від 22 червня та 05 вересня 2023 року про застосування строку позовної давності та не надав їм відповідної оцінки (том 1, стор. 88-92, стор. 145-156).

55. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 березня 2024 року відмовив ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження.

56. Відповідно до частин першої - другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

57. Частинами першою - третьою та п'ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

58. Натомість судові акти, що переглядаються за виключними обставинами, не відповідають критеріям оцінки правомірності судового рішення, визначеним у статті 263 ЦПК України. Суд залишив поза увагою заяву сторони, що має істотне значення для правильного вирішення спору у цій справі.

59. Наведені обставини в розумінні пункту ІІ Рекомендації № R(2000)2 є передумовою для повторного розгляду справи як найбільш ефективного (якщо не єдиного) засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

60. З'ясування обставин, про які йшлося вище, має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь установленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також взаємного зв'язку доказів у сукупності.

61. Отже, установлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій. Оскільки Велика Палата Верховного Суду діє за правилами касаційного розгляду та не наділена повноваженнями щодо встановлення фактичних обставин справи відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, такі дії має вчинити суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, адже саме на стадії апеляційного перегляду були допущені порушення норм процесуального законодавства щодо належного розгляду справи судом.

Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень

62. За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (абзац п'ятий частини третьої статті 429 ЦПК України).

63. Як уже зазначалось, Велика Палата Верховного Суду вважає, що констатовані ЄСПЛ порушення конвенційних гарантій, ураховуючи обставини цієї справи, можна усунути тільки шляхом скасування рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій із переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

64. Рішення суду касаційної інстанції підлягає скасуванню на підставі наведених норм ЦПК України, оскільки залишення в силі такого рішення може стати перешкодою для перегляду справи в апеляційному порядку та можливого подальшого оскарження такого рішення у Верховному Суді.

Керуючись статтями 416, 418, 419, 423, 424, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2024 року та ухвалу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2024 року скасувати, а справу № 303/5393/23 направити на новий розгляд до Закарпатського апеляційного суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Ткачук

Судді: О. О. Банасько С. І. Кравченко

О. В. Білоконь О. В. Кривенда

О. Л. Булейко М. В. Мазур

І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв

М. М. Гімон Н. С. Стефанів

О. А. Губська Т. Г. Стрелець

А. А. Ємець І. В. Ткач

Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич

В. В. Король Н. В. Шевцова

Джерело:
ЄДРСР 134266637

[ANTIRAID]

Дивна справа і саме рішення, як і рішення про стягнення коштів. Фактично у самому рішенні ВП ВС виключно послався на необхідність перевірки застосування строків позовної давності уникнувши головного питання - неправомірності стягнення коштів.

 

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів М. В. Мазура і С. Ю. Мартєва до постанови Великої Палати

від 11 лютого 2026 року у справі № 303/5393/23

1. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 23 жовтня 2025 року у справі «Попов проти України» (заява №20817/24) констатував порушення Україною п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв`язку з необґрунтованістю судового рішення.

2. При цьому конкретні порушення були наведені ЄСПЛ в таблиці в додатку до вказаного рішення і сформульовані таким чином:

«(…) Заявник також наголошував, що позов був поданий поза межами строку позовної давності, що було окремою підставою для відмови у позові.

17.07.2023 суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що центр зайнятості не довів, що заявник діяв недобросовісно, тоді як центр зайнятості не перевірив належним чином дотримання заявником усіх критеріїв для отримання допомоги по безробіттю. Суд також постановив, що строк позовної давності міг бути застосований лише тоді, коли є підстави для задоволення цивільного позову; оскільки у цій справі позов задоволено не було, потреба детально досліджувати питання строку позовної давності була відсутня.

23.01.2024 апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив постанову не на користь заявника, мотивуючи це тим, що обов`язком заявника було надати точну інформацію до центру зайнятості. Апеляційний суд не надав жодних коментарів щодо аргументів заявника про закінчення строку позовної давності для подання такого позову.

Заявник подав касаційну скаргу, але 05.03.2024 Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження, оскільки у справі був незначний «ratione valoris».

3. Тобто порушення п. 1 ст. 6 Конвенції стосувалося рішення суду апеляційної інстанції, тоді як касаційний суд відмовив у відкритті касаційного провадження через наявність процесуального фільтру, обумовленого ціною позову.

4. Велика Палата Верховного Суду своєю постановою від 11 лютого 2026 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 (далі - Заявник) про перегляд у зв`язку з виключеними обставинами судових рішень скасувала постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2024 року, ухвалу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) від 05 березня 2024 року та направила справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

5. Ми погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду про необхідність скасування рішення апеляційного суду, але не вважаємо, що в цій справі існували підстави для скасування ухвали КЦС ВС від 05 березня 2024 року.

6. Зазначеною ухвалою КЦС ВС відмовив Заявнику у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою останнього, оскільки ця скарга подана на рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто на рішення, яке згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягає касаційному оскарженню.

7. Таким чином, названа ухвала КЦС ВС не є рішенням по суті спору, не підтверджує і не спростовує законностірішень судів попередніх інстанцій, а лише констатує відсутність підстав для відкриття касаційного провадження в силу закону, тобто ця ухвала має суто процедурний характер. Скасування подібної ухвали суду касаційної інстанції потрібне лише в разі, якщо сама по собі відмова у відкритті касаційного провадження була неправомірною, а наслідком такого скасування, як правило, має бути відкриття касаційного провадження, а не направлення на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

8. Натомість констатоване порушення ЄСПЛ порушення п. 1 ст. 6 Конвенції полягало у тому, що суд апеляційної інстанції не надав жодних коментарів щодо аргументів заявника про закінчення строку позовної давності для подання такого позову. ЄСПЛ не ставив під сумнів правомірність обмеження доступу до Верховного Суду за ознакою«ratione valoris».

9. З огляду на викладене, вважаємо, що повне та ефективне поновлення прав Заявника у контексті висновків ЄСПЛ могло бути досягнуто шляхом скасування лише постанови апеляційного суду. Скасування ухвали касаційного суду про відмову у відкритті касаційного провадження не було необхідним чи доцільним.

Судді М. В. Мазур

С. Ю. Мартєв

Джерело:ЄДРСР 134499694