Постанова ВП ВС щодо порядку та можливості накладення у виконавчому проваджені арешту на корпоративні права у фермерському господарстві

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року

м. Київ

справа № 904/1615/22
провадження № 12-12гс25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Погрібного С. О.,

судді-доповідача Ткача І. В.,

суддівБанаська О. О., Білоконь О. В., Воробйової І. А., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

за участю секретаря судового засідання Співака С. В.,

представників учасників справи:

позивача - не з'явився,

відповідача 1 - не з'явився,

відповідача 2 - не з'явився,

відповідача 3 - не з'явився,

третьої особи - не з'явився,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постановуЦентрального апеляційного господарського суду від 30.10.2024 (головуючий суддя Парусніков Ю. Б., судді Верхогляд Т. А., Чередко А. Є.)

та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2024 (суддя Бажанова Ю. А.)

за скаргою ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньова Максима Олександровича від 21.12.2023 ВП № НОМЕР_1

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро»

до 1) Фермерського господарства «Дніпро»,

2) ОСОБА_1 ,

3) ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ? Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Агросервіс»,

про стягнення 41 447 298,93 грн,

УСТАНОВИЛА:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад вимог скарги

1. 09.01.2024 до Господарського суду Дніпропетровської області від ОСОБА_1 (далі також - боржник, скаржник) надійшла скарга на постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньова Максима Олександровича (далі також - приватний виконавець) від 21.12.2023 ВП № НОМЕР_1 щодо накладення арешту на 100 % частки ОСОБА_1 у статутному капіталі Фермерського господарства «Дніпро» (далі - ФГ «Дніпро»).

2. На обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначив, що приватний виконавець на порушення вимог частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» керувався помилково лише загальною нормою статті 56 вказаного Закону, а не спеціальною нормою ? частиною першою статті 53-1 цього Закону. Зауважив, що ФГ «Дніпро» керується у своїй діяльності Законом України «Про фермерське господарство», а не Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а тому накладення арешту на майнові права ОСОБА_1 у статутному капіталі ФГ «Дніпро», який дорівнює нулю, є порушенням статті 21 Закону України «Про фермерське господарство».

3. На думку скаржника, приватний виконавець сплутав поняття «розмір статутного капіталу» з поняттям «відсоток права голосу» і на свій розсуд, по суті, наклав арешт на 100 % права голосу у ФГ «Дніпро», маніпулюючи поняттям «100 % бенефіціарного володіння» ОСОБА_1 як засновника ФГ «Дніпро».

4. Скаржник зазначив, що згідно зі змінами до статуту ФГ «Дніпро» його частка у статутному капіталі ФГ «Дніпро» не визначена ні у відсотковому розмірі, ні у грошовому еквіваленті, оскільки статутний капітал ФГ «Дніпро» не створювався і, відповідно, його частка у статутному капіталі ФГ «Дніпро» дорівнює нулю. ФГ «Дніпро» мало право і визначило частки у майні ФГ «Дніпро». Частка ОСОБА_1 у майні ФГ «Дніпро» дорівнює 50 %, частка у майні ФГ «Дніпро» ОСОБА_2 дорівнює 25 %, частка ОСОБА_3 - 22 %, ОСОБА_4 - 1 %, ОСОБА_5 - 1 %, ОСОБА_6 - 1 %.

5. ОСОБА_1 вказав, що приватний виконавець умисно порушив частину першу статті 53-1 Закону України «Про виконавче провадження» під час накладення арешту (на 100 % частки ОСОБА_1 у статутному капіталі ФГ «Дніпро»), вважаючи це саме майном боржника - ОСОБА_1 , а також порушив частини другу та шосту статті 48 вказаного Закону. Приватний виконавець не врахував вимоги спеціального закону, зокрема частину першу статті 22 Закону України «Про фермерське господарство», що призвело до прийняття незаконної постанови від 21.12.2023 ВП № НОМЕР_1 про накладення арешту на майно боржника, зокрема на 100 % частки ОСОБА_1 у статутному капіталі ФГ «Дніпро».

Фактичні обставини справи, встановлені судами

6. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 26.07.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.11.2023, зокрема, прийняв відмову від позову в частині стягнення 3 320 334,90 грн інфляційних втрат за договором про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д та в частині стягнення 1 413 816,80 грн інфляційних втрат за договором про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д/2; провадження у справі в цій частині заявлених позовних вимог закрив на підставі пункту 4 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); позовні вимоги задовольнив частково: стягнув солідарно з ФГ «Дніпро», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро» (далі ? ТОВ «ФК «Капітал-Дніпро») 24 061 780,30 грн заборгованості за кредитом за договором про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д, 240 717,20 грн комісії, 10 544 600,54 грн заборгованості за кредитом за договором про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д/2, 144 520,16 грн комісії; в решті позовних вимог відмовив.

7. Господарський суд Дніпропетровської області додатковим рішенням від 17.08.2023 заяву ТОВ «ФК «Капітал-Дніпро» про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнив частково: стягнув солідарно з ФГ «Дніпро», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Капітал-Дніпро» витрати на правничу допомогу в сумі 80 000,00 грн; відмовив у решті стягнення витрат на правничу допомогу.

8. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 15.11.2023 додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2023 у справі № 904/1615/22 змінив: стягнув солідарно з ФГ «Дніпро», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Капітал-Дніпро» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн; в задоволенні решти вимог за заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовив.

9. 07.12.2023 на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2023, яке набрало законної сили 01.11.2023, суд видав накази.

10. Також 07.12.2023 на виконання додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2023, зміненого постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.11.2023, які набрали законної сили, суд видав наказ.

11. Із 12.12.2023 на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньова М. О. перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_2 відносно боржника ОСОБА_1 , у рамках якого об'єднано:

- виконавче провадження № НОМЕР_3 (відкрите 11.12.2023) з виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2023 у справі № 904/1615/22 про стягнення солідарно з ФГ «Дніпро», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Капітал-Дніпро» витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн;

- виконавче провадження № НОМЕР_4 (відкрите 11.12.2023) з виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2023 у справі № 904/1615/22 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Капітал-Дніпро» 174 958,09 грн судового збору;

- виконавче провадження № НОМЕР_1 (відкрите 11.12.2023) з виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2023 у справі № 904/1615/22 про стягнення солідарно з ФГ «Дніпро», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Капітал-Дніпро» 24 061 780,30 грн заборгованості за кредитом за договором про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д та 240 717,20 грн комісії; 10 544 600,54 грн заборгованості за кредитом за договором фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д/2 та 144 520,16 грн комісії.

12. Копії постанов про відкриття виконавчих проваджень у порядку приписів статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» направлялись боржникові рекомендованим поштовим відправленням. У кожній з постанов про відкриття виконавчого провадження приватний виконавець зобов'язував боржника подати декларацію про його доходи та майно, а також попереджав боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

13. 11.12.2023 приватний виконавець виніс постанови про арешт коштів боржника. Платіжними інструкціями, які направлялись до банківських установ з метою примусового списання коштів з арештованих рахунків, стягнуто лише 3 982,04 грн (інші кошти відсутні).

14. 12.12.2023 приватний виконавець виніс постанову про арешт майна боржника (рухомого і нерухомого), що належить боржнику в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження - 38 711 633,91 грн.

15. Після встановлення наявності зареєстрованого за боржником транспортного засобу (причіп) та у зв'язку з відсутністю відомостей щодо його місцезнаходження 13.12.2023 винесено постанову, якою належний боржнику причіп оголошено у розшук.

16. 14.12.2023 приватний виконавець направив боржнику вимогу, якою зобов'язав боржника надати необхідну інформацію про фінансовий та майновий стан, в т. ч. щодо місцезнаходження належного йому майна.

17. 21.12.2023 приватний виконавець виніс постанову про арешт майна боржника, якою наклав арешт на майнові права - частку в статутному капіталі ФГ «Дніпро» в розмірі 100 %, що належить ОСОБА_1 вмежах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 38 707 651,87 грн.

Стислий виклад судових рішень судів попередніх інстанцій

18. Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 02.07.2024, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2024, у задоволенні скарги відмовив.

19. Відмовляючи у задоволенні скарги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що майнові права включають право на частку в статутному капіталі, що є комплексом корпоративних прав, зокрема право на управління, отримання дивідендів та участь у розподілі майна. Ураховуючи правові висновки, наведені в постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 910/268/23, та відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань від 05.01.2024, якими приватний виконавець керувався, суди дійшли висновку, що право накладення арешту на зазначені корпоративні права прямо передбачено законодавством та підтверджується судовою практикою.

20. Щодо інших доводів скаржника суд апеляційної інстанції зазначив, що:

- скаржник неправильно тлумачить зміст норми частини п'ятої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», яка визначає черговість звернення стягнення на майно боржника, тоді як усі необхідні заходи щодо виявлення, розшуку та звернення стягнення на майно боржника були вжиті приватним виконавцем відповідно до закону в порядку черговості;

- матеріали справи не містять пропозицій з боку боржника приватному виконавцю щодо черговості звернення стягнення на наявне у боржника майно та його переліку в порядку черговості. При цьому приватний виконавець неодноразово направляв вимоги до боржника про надання інформації щодо наявного у нього та належного йому майна, які (вимоги) лишилися боржником без виконання;

- у межах виконання зведеного виконавчого провадження щодо ОСОБА_1 приватний виконавець не виявив достатньо коштів на рахунках боржника (стягнув лише 3 982,04 грн), інформацію про місцезнаходження належного боржнику майна не надано приватному виконавцю, відповідні відомості відсутні, що унеможливило звернення стягнення на майно;

- доводи стосовно того, що строк для надання декларації про доходи був визначений приватним виконавцем так, що фактично унеможливлював виконання вимоги через відсутність технічних можливостей та умови блекаутів, відхилено, оскільки докази на підтвердження обставин відключень електрики у вказаний період скаржник суду не надав. Також скаржник не надав докази на підтвердження впливу обставин, пов'язаних з відключенням світла, на неможливість виконання вимог приватного виконавця у встановлений останнім строк;

- доводи про стратегічне значення ФГ «Дніпро» є безпідставними, адже згідно з урядовим переліком стратегічних об'єктів ФГ «Дніпро» до таких не належить і є звичайним суб'єктом господарювання, створеним для отримання прибутку, а не для забезпечення державної безпеки.

Стислий виклад вимог касаційної скарги

21. Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 від 09.01.2024 на постанову приватного виконавця від 21.12.2023 ВП № НОМЕР_1 задовольнити, а вказану постанову - скасувати.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

22. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 зазначає, що суди обох інстанцій, в оскаржуваних судових рішеннях не застосували норми права з урахуванням висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.10.2021 року у справі № 922/3059/16.

23. Скаржник зазначає, що стаття 53-1 Закону України «Про виконавче провадження», на яку послався Господарський суд Дніпропетровської області в оскаржуваній ухвалі від 02.07.2024 та Центральний апеляційний господарський суд у постанові від 30.10.2024 у цій справі, регулює, зокрема, особливості звернення стягнення на частку (частину частки) учасника фермерського господарства, оскільки цей нормативний припис встановлює чітко визначене коло суб'єктів, на частку в статутних капіталах яких можна звернути стягнення, зокрема, це частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю та учасника товариства з додатковою відповідальністю, визначена Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Інших особливостей звернення стягнення на частку фермерського господарства Закон України «Про виконавче провадження» не встановлює, а тому приватний виконавець Селезньов М. О. мав діяти виключно в межах цього Закону.

24. ОСОБА_1 вважає, що приватний виконавець перевищив свої повноваження, керуючись статтею 531 Закону України «Про виконавче провадження», яка застосовується до товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю. Оскільки ФГ «Дніпро» не належить до таких товариств, виконавець мав діяти виключно в межах закону. Відповідно до Закону України «Про фермерське господарство» відчуження майна фермерського господарства можливе лише за рішенням його членів і на підставі цивільно-правових угод. Це означає, що майно ФГ «Дніпро» як цілісний комплекс не може бути предметом стягнення.

25. ФГ «Дніпро» не є господарською організацією, не є товариством з обмеженою чи додатковою відповідальністю, а розмір частки ОСОБА_1 у статутному капіталі ФГ «Дніпро» дорівнює нулю, що унеможливлює оцінку та накладення стягнення на частку в ньому.

26. Оскільки частка ОСОБА_1 відповідно до статуту складає 50 % то лише після з'ясування того, чи повністю він вніс свою частку у майно ФГ «Дніпро», проведення її експертної оцінки та виділення 50 % частки у майні ФГ «Дніпро» у спосіб, визначений законом (за заявою стягувача), приватний виконавець мав би право арештувати та продати її, але цього зроблено не було.

27. ФГ «Дніпро» має стратегічне значення для економіки та безпеки України і законодавець передбачив для нього особливий захист у правовому полі, обмежуючи можливість стягнення на частку його майна.

28. Скаржник також посилається на те, що суди не взяли до уваги лист від 15.03.2024, у якому фермерське господарство пропонувало стягнути майно у вигляді насіння соняшника, яке знаходилося на зберіганні у Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Грандіс», а приватний виконавець, незважаючи на наявність у ФГ «Дніпро» іншого майна, намагався звернути стягнення на частку ОСОБА_1 в статутному капіталі, що є суперечливим, оскільки ця частка дорівнює нулю і не є об'єктом, на який можна звернути стягнення.

29. Крім того, на обґрунтування касаційної скарги зазначається, що копії постанов про відкриття виконавчих проваджень були неналежним чином направлені приватним виконавцем ОСОБА_1, а строк для надання останнім декларації про доходи був визначений приватним виконавцем так, що фактично унеможливлював виконання вимоги через відсутність технічних можливостей та умови блекаутів.

30. Також скаржник вважає, що на порушення статті 38 ГПК України суддя Бажанова Ю. А. самостійно розглянула заявлений їй відвід ФГ «Дніпро» в частині розгляду скарги від 07.01.2024 на постанову приватного виконавця від 21.12.2023 ВП № НОМЕР_1.

Позиція інших учасників процесу

31. Від приватного виконавця надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника.

32. Приватний виконавець заперечує проти скарги та вказує, що боржник не надав необхідної інформації про своє майно та фінансовий стан, включаючи частки в статутному капіталі ФГ «Дніпро», що унеможливило виявлення майна боржника.

33. Приватний виконавець зазначив, що під час винесення постанови від 21.12.2023 ВП № НОМЕР_1 щодо накладення арешту на 100 % частки ОСОБА_1 у статутному капіталі ФГ «Дніпро» враховував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 21.01.2020 у справі № 908/2606/18, щодо можливості застосування до правовідносин, які виникають у зв'язку з діяльністю фермерських господарств, приписів законодавства, що регулюють діяльність товариств з обмеженою відповідальністю.

34. Зважаючи на вказане, приватний виконавець застосував положення статті 53-1 Закону України «Про виконавче провадження». Арешт накладений ним відповідно до приписів статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», яка регулює порядок накладення арешту на майно, оскільки згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 100 % частки у статутному капіталі ФГ «Дніпро» належить ОСОБА_1 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

35. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 18.12.2024 у цій справі, зокрема, відкрив провадження за касаційною скаргою на підставі абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України, призначив її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надав строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 07.01.2025.

36. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 17.02.2025 передав справу № 904/1615/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зокрема, на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

37. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що відповідно до статті 114 Господарського кодексу України (далі - ГК України) фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції.

38. Частиною першою статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

39. Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

40. Частиною четвертою статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи -договору (декларації) про створення фермерського господарства).

41. Відповідно до статті 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

42. Згідно із частиною першою статті 22 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання.

43. Оскільки правовий статус фермерських господарств у законодавстві чітко не визначений, то у з'ясуванні наявності в нього ознак корпоративного підприємства станом на дату виникнення спірних відносин суд виходить зі змісту статті 63 ГК України, якою корпоративне підприємство визначається як родове поняття, а видами корпоративних підприємств є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

44. З урахуванням наведеного створене шляхом об'єднання трудової участі членів сім'ї з метою отримання прибутку та зареєстроване як юридична особа фермерське господарство, в якому наявний статутний (складений) капітал поділений на частки, відповідає визначеним частиною п'ятою статті 63 ГК України ознакам корпоративного підприємства.

45. Наявність статутного (складеного) капіталу фермерського господарства дає певний обсяг корпоративних прав особі, частка якої визначається у статутному фонді (див. висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2018 та від 10.09.2019 у справі № 923/875/17).

46. З огляду на зазначене у членів фермерського господарства, які передали до статутного (складеного) капіталу майно, виникають корпоративні права, пов'язані з наявністю їх частки у статутному (складеному) капіталі господарства.

47. За змістом статей 177, 178 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) об'єктами цивільних прав також є майнові права, які можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

48. До майнових прав належить право на частку в статутному капіталі господарської організації, а до корпоративних - права із частки, які відповідно до статті 167 ГК України надають право на управління, на дохід у вигляді дивідендів та інші права, передбачені законом та статутними документами.

49. Тож об'єктом обороту (продажу, спадкування тощо) є саме частка в статутному (складеному) капіталі господарської організації, з набуттям прав на яку в особи виникають і корпоративні права. Статутний капітал, який є лише засобом бухгалтерського обліку, та самі по собі корпоративні права відчужуватися не можуть, адже не є оборотоздатним об'єктом цивільного права.

50. Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.10.2021 у справі № 922/3059/16.

51. Водночас Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 904/1615/22 зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 23.04.2021 виніс постанову у справі № 340/2214/19 за позовом Фермерського господарства «Віра» до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (м. Кропивницький) про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Улюшева Богдана Валерійовича про арешт майна боржника ? накладення арешту корпоративних прав на корпоративні права фізичної особи у Фермерському господарстві «Віра»; зобов'язання відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області вчинити дії, спрямовані на зняття арешту з рухомого майна, а саме невизначеного майна, корпоративних прав боржника, накладеного постановою державного виконавця про арешт майна боржника / накладення арешту корпоративних прав від 16.08.2019 № 59408094.

52. Позов у справі № 340/2214/19 обґрунтовано тим, що Законом України «Про фермерське господарство» не визначено порядку та механізму звернення стягнення на частку (частину частки) члена такого господарства, а застосування положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» в цьому випадку є категорично неспроможним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

53. У вказаній постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про фермерське господарство» дійшов висновків, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів щодо примусового виконання рішень, у тому числі накладати арешт на корпоративні права боржника у разі відсутності у боржника коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах.

54. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що постанова від 16.08.2019 № 59408094, у розумінні пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», є виконавчим документом з огляду на те, що дії відповідача щодо прийняття постанови, якою накладено арешт на корпоративні права, що належать боржнику, який є засновником Фермерського господарства «Віра», відповідають заходам примусового виконання рішень, передбачених частиною першою статті 10 Закону України «Про виконавче провадження».

55. Також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що невизначеність у ЗаконіУкраїни «Про виконавче провадження» порядку та механізму накладення арешту на корпоративні права фермерського господарства, а також неурегульованість процедури звернення стягнення на корпоративні права члена фермерського господарства Законом України «Про фермерське господарство» не може бути перешкодою для застосування такого заходу процесуального примусу, оскільки з огляду на правову сутність корпоративних прав (їх майновий аспект) підлягають застосуванню приписи частини першої статті 48, частин першої, другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження».

56. З урахуванням викладеного вище Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що справа № 904/1615/22 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України з огляду на необхідність відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.04.2021 у справі № 340/2214/19 щодо можливості накладення арешту на корпоративні права, що належать боржнику, який є засновником фермерського господарства, оскільки самі по собі корпоративні права відчужуватися не можуть, адже не є оборотоздатним об'єктом цивільного права (стаття 10 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв'язку зі статтею 19 Закону України «Про фермерське господарство»).

57. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 26.03.2025 прийняла до розгляду справу № 904/1615/22 на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства

Щодо меж розгляду справи в суді касаційної інстанції

58. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).

59. З огляду на зазначений припис Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду та ухвалу суду першої інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо правового статусу фермерського господарства

60. У преамбулі Закону України «Про фермерське господарство» зазначено, що цей Закон визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

61. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

62. Подібне визначення міститься у статті 114 ГК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у якій зазначено, що фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Відносини, пов'язані із створенням та діяльністю фермерських господарств, регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами.

63. Відповідно до абзацу першого статті 5 Закону України «Про фермерське господарство» право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

64. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону (частина друга статті 1 Закону України «Про фермерське господарство»).

65. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору(декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України (частина четверта статті 1 Закону України «Про фермерське господарство»).

66. Статтею 8 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

67. Таким чином, правовий статус фермерського господарства врегульований Законом України «Про фермерське господарство», який є спеціальним нормативним актом у сфері регулювання діяльності фермерських господарств.

68. Фермерське господарство створюється за умови набуття засновником фермерського господарства права власності або користування земельною ділянкою.

69. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (такий висновок викладений у пункті 30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19).

70. Метою створення фермерського господарства є отримання прибутку від виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції.

71. Особливістю фермерського господарства є його суб'єктний склад. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї.

72. Згідно із частиною першою статті 3 Закону України «Про фермерське господарство» членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

73. При створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (частина друга статті 3 Закону України «Про фермерське господарство»).

74. Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про фермерське господарство» для цілей цього Закону до членів сім'ї та родичів голови фермерського господарства відносяться дружина (чоловік), батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок, рідні та двоюрідні брати та сестри, дядько, тітка, племінники як голови фермерського господарства, так і його дружини (її чоловіка), а також особи, які перебувають у родинних стосунках першого ступеня споріднення з усіма вищезазначеними членами сім'ї та родичами (батьки такої особи та батьки чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти).

75. Фермерське господарство, членами якого є виключно члени однієї сім'ї, відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України, має статус сімейного фермерського господарства.

76. Частиною п'ятою статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» встановлено, що фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, має статус сімейного фермерського господарства, за умови що в його підприємницькій діяльності використовується праця членів такого господарства, якими є виключно члени однієї сім'ї відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України.

77. Головою сімейного фермерського господарства може бути лише член відповідної сім'ї.

78. Трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом) (частина перша статті 27 Закону України «Про фермерське господарство»).

79. Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються Статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), - законодавством України про працю. Трудові спори у фермерському господарстві вирішуються у встановленому законом порядку (частина друга статті 27 Закону України «Про фермерське господарство»).

80. Залучення сімейним фермерським господарством інших громадян відповідно до статті 27 цього Закону може здійснюватися виключно для виконання сезонних та окремих робіт, які безпосередньо пов'язані з діяльністю господарства і потребують спеціальних знань чи навичок.

81. З наведеного вище слідує, що основним критерієм членства у фермерському господарстві є сімейний або родинний зв'язок члена господарства з головою господарства та особиста участь у його діяльності на умовах, визначених установчим документом. Трудова участь члена фермерського господарства є обов'язковим елементом членства у такому фермерському господарстві

82. Відсутність в особи сімейного або родинного зв'язку з головою фермерського господарства виключає можливість набуття нею членства у фермерському господарстві.

83. Отже, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які є членами однієї сім'ї або родини, трудова участь яких є обов'язковим елементом членства у такій організації, метою якої є отримання прибутку від виробництва товарної сільськогосподарської продукції (її переробки та реалізації) на земельних ділянках, наданих членам фермерського господарства у власність та / або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства.

84. Фермерську діяльність можуть здійснювати лише громадяни України, вони мають бути родичами або членами однієї сім'ї. Родинні або сімейні стосунки є обов'язковими для створення та діяльності фермерського господарства.

Особливості корпоративних відносин у фермерському господарстві

85. Як зазначалося, фермерське господарство може бути створене громадянами України, які є родичами або членами однієї сім'ї.

86. Передумовою для створення фермерського господарства є надання фізичній особі земельної ділянки у власність або у користування для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства.

87. Як визначено законом, фермерське господарство як форма підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України може бути зареєстроване як юридична особа або фізична особа - підприємець. У цій справі аналізуються правові аспекти діяльності фермерського господарства, яке створене як юридична особа.

88. Фермерське господарство, створене як юридична особа, діє на підставі статуту, має відокремлене майно, яке належить йому на праві власності.

89. В статуті фермерського господарства зазначаються, зокрема, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього, інші положення, що не суперечать законодавству України (частина четверта статті 1 Закону України «Про фермерське господарство»).

90. Законом встановлено, що у фермерському господарстві створюється складений капітал, який формується членами фермерського господарства за рахунок належного їм майна або прав користування та інших майнових прав. Закон використовує поняття «складений капітал фермерського господарства» та «майно фермерського господарства» як тотожні. Складений капітал фермерського господарства формується за рахунок як внесків засновників та учасників фермерського господарства (майна, майнових прав, грошових коштів), так і майна, набутого фермерським господарством на законних підставах в процесі здійснення господарської діяльності. У фермерському господарстві створення статутного капіталу законом не передбачено.

91. Відповідно до статті 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

92. В Законі України «Про фермерське господарство» відсутні вимоги щодо формування майна (складеного капіталу) фермерського господарства, порядку створення органів управління, прийняття ними рішень. Ці питання повинні бути врегульовані у статуті фермерського господарства.

93. За результатами системного аналізу Закону України «Про фермерське господарство» є підстави стверджувати, що член фермерського господарства має сукупність правомочностей, пов'язаних з його членством у фермерському господарстві - юридичній особі, зокрема і право на участь в управлінні фермерським господарством, право на участь у розподілі прибутку, право на вихід з фермерського господарства, право на одержання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві тощо.

94. За визначенням, що міститься у частині першій статті 961 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.

95. Слід зазначити, що з набуттям статусу засновника (члена) фермерського господарства особа на підставі Закону України «Про фермерське господарство» набуває права, які кореспондуються із загальними корпоративними правами учасників (засновників, акціонерів, пайовиків) юридичної особи, визначеними статтею 961ЦК України.

96. Члени (засновники) фермерського господарства можуть набувати й інші права, які за своєю правовою природою належать до корпоративних. Такі права можуть встановлюватися статутом фермерського господарства та законом (частина четверта статті 961 ЦК України, частина четверта статті 1 Закону України «Про фермерське господарство»).

97. Відтак у членів (засновників) фермерського господарства виникають корпоративні права у зв'язку з їхньою участю у фермерському господарстві, яке є юридичною особою корпоративного типу.

98. Особливості змісту корпоративних прав членів (засновників) фермерського господарства визначаються з урахуванням норм Закону України «Про фермерське господарство» та статуту фермерського господарства.

99. Корпоративні права мають комплексну правову природу, вони поєднують як майнові, так і немайнові права.

100. Учасникові належить право на частку у статутному (складеному) капіталі (майні) юридичної особи. Це право володіти, користуватись та розпоряджатись часткою, зокрема, шляхом відчуження частки (її частини), що засвідчує участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом (пункт 4 частини третьої статті 961 ЦК України).

101. Учасникові належать права з частки, зокрема:

- брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом;

- брати участь у розподілі прибутку юридичної особи і одержувати його частину (дивіденди);

- у випадках, передбачених законом та установчим документом, вийти з юридичної особи;

- одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом;

- одержати частину майна юридичної особи у разі її ліквідації в порядку та у випадках, передбачених законом, установчим документом (право на ліквідаційну квоту), та інші права, встановлені статутом та законом.

102. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або в разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються Статутом фермерського господарства (стаття 20 Закону України «Про фермерське господарство»).

103. У Цивільному кодексі України визначено, що корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об'єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи (частина друга статті 961 ЦК України).

104. Отже, у членів (засновників) фермерського господарства корпоративні права виникають із частки у складеному капіталі фермерського господарства.

105. Набуваючи право власності на частку у фермерському господарстві, особа набуває сукупність правомочностей, пов'язаних із членством особи в фермерському господарстві, серед яких право на управління фермерським господарством, право на отримання частини прибутку від його діяльності, а також право на отримання частини майна фермерського господарства у разі виходу з нього або у випадку розподілу майна в процесі його ліквідації тощо.Частка у статутному (складеному) капіталі юридичної особи уособлює сукупність майнових та немайнових прав учасника юридичної особи.

106. Між корпоративними правами (сукупністю правомочностей, пов'язаних із членством особи в фермерському господарстві) та часткою існує нерозривний зв'язок. Набуття корпоративних прав обумовлюється набуттям прав на частку.

107. Законом України «Про фермерське господарство» не врегульовано питання щодо порядку відчуження частки учасником фермерського господарства.

108. З огляду на правовий статус фермерського господарства - юридичної особи, зокрема особливості суб'єктного складу фермерського господарства (який обумовлюється сімейно- або родинно-трудовим характером), частка у складеному капіталі фермерського господарства не може бути відчужена особам, які не є членами сім'ї або родини, юридичним особам, а також особам, які не є громадянами України.

109. У статуті фермерського господарства додатково можуть бути встановлені обмеження та особливості щодо відчуження часток членами (засновниками) фермерського господарства.

Загальні аспекти звернення стягнення та накладення арешту в процедурі виконавчого провадження

110. Суди попередніх інстанцій установили, що на примусовому виконанні у приватного виконавця перебуває зведене виконавче провадження щодо стягнення заборгованості за судовими рішеннями, що набули законної сили, з боржника ОСОБА_1 , який є засновником (членом) ФГ «Дніпро».

111. У цій справі постає правове питання щодо можливості накладення арешту на корпоративні права, що належать боржнику, який є засновником фермерського господарства.

112. Накладення арешту на майно боржника безпосередньо пов'язане з примусовим виконанням судового рішення.

113. Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним.

114. Однією з основних засад судочинства визначено обов'язковість судових рішень (пункт 9 частини першої статті 129 Конституції України).

115. Відповідно до частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України - і за її межами.

116. Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 № 5-рп/2013 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

117. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

118. Метою виконавчого провадження є задоволення вимог стягувачів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 712/8126/17).

119. Стаття 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

120. Відповідно до пункту 1 статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

121. Пунктом 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

122. Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

123. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника (абзац перший частини другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).

124. Отже, метою накладення арешту у виконавчому провадженні є забезпечення виконання рішення суду та унеможливлення ухилення боржника від виконання свого зобов'язання шляхом відчуження майна.

Щодо звернення стягнення в межах виконавчого провадження на майно боржника, який є членом фермерського господарства

125. Закон України «Про фермерське господарство» не визначає порядку звернення стягнення на майно члена фермерського господарства за його боргами.

126. Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про фермерське господарство» майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Розмежовується майно фермерського господарства та членів (засновників) фермерського господарства. Стягнення за боргами члена фермерського господарства може бути здійснено на частку, яка належить боржнику - члену фермерського господарства.

127. Водночас особливості суб'єктного складу фермерського господарства (який обумовлюється сімейно- або родинно-трудовим характером) унеможливлюють відчуження частки у складеному капіталі фермерського господарства особам, які не є членами сім'ї або родини, юридичним особам, а також особами, які не є громадянами України.

128. З огляду на це звернення стягнення на частку у складеному капіталі фермерського господарства має особливості, зумовлені суб'єктним складом.

129. Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

130. Оскільки ні Законом України «Про фермерське господарство», ні іншими нормативними актами не врегульовано порядку звернення стягнення на частку одного із членів фермерського господарства, то відповідно до частини першої статті 8 ЦК України щодо вказаних правовідносин слід застосувати правові норми цивільного законодавства, які регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

131. Застосування закону за аналогією допускається, якщо: відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання; ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами права; спір, що виник, неможливо вирішити на засадах і змісті законодавства; є закон, який регулює подібні відносини і який можна застосувати за аналогією закону (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/337/19).

132. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.01.2020 у справі № 908/2606/18 дійшла висновку про те, що наявність статутного (складеного) капіталу у фермерському господарстві, яке може діяти, зокрема, на основі приватної власності кількох громадян, не є достатньою підставою для ототожнення його з товариством з обмеженою відповідальністю. Але оскільки фермерське господарство створюється за рахунок об'єднання майна громадян та їх підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, є підстави для застосування до правовідносин стосовно членства у фермерському господарстві приписів чинного законодавства, що регулюють участь у товаристві з обмеженою відповідальністю, зокрема приписів стосовно виходу зі складу його членів (пункту «в» частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства»; частини першої статті 148 ЦК України у чинній на час звернення відповідачки із заявою від 27.11.2015 редакції, що передбачала повідомний характер виходу з членів товариства з обмеженою відповідальністю; частини другої статті 54 Закону України «Про господарські товариства» стосовно повернення у натуральній формі майна, наданого товариству з обмеженою відповідальністю у користування).

133. Водночас за аналогією закону має застосовуватись закон, який регулює подібні та наближені за своїм змістом відносини. З огляду на це під час застосування аналогії закону суд має враховувати обставини справи та застосувати положення законодавства, які врегульовують подібні правовідносини.

134. Таким чином, до не врегульованих законодавством відносин із фермерським господарством за аналогією закону може застосовуватись закон, який є найбільш наближеним до спірних правовідносин у конкретній справі. Застосування такого закону вирішується судом у кожній справі залежно від її особливостей.

135. Статтею 531 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що особливості звернення стягнення на частку (частину частки) учасника товариства з обмеженою відповідальністю та учасника товариства з додатковою відповідальністю визначаються Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

136. За правилами статті 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» якщо товариства чи заставодержатель не скористаються правом на придбання частки або якщо договір купівлі-продажу вважатиметься розірваним відповідно до частини сьомої цієї статті, частка передається на реалізацію на аукціоні в загальному порядку.

137. Тобто внаслідок звернення стягнення на частку у статутному капіталі товариства з обмеженою або з додатковою відповідальністю права на таку частку набуваються особою, яка придбала її на аукціоні.

138. Водночас специфіка правового статусу фермерського господарства, зокрема щодо суб'єктного складу його членів (який обумовлюється сімейно- або родинно-трудовим характером), зумовлює неможливість набуття статусу члена господарства юридичними особами та особами, не пов'язаними родинними або сімейними зв'язками з існуючими членами господарства.

139. Тому до таких правовідносин за аналогією закону (на підставі статті 8 ЦК України) не можна застосувати механізм, передбачений статтею 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, участь у якому не обмежена принципом родинної афілійованості та обов'язкової трудової участі та статутний капітал якого (на відміну від складеного капіталу фермерського господарства) поділений на частки, які можуть бути реалізовані будь-якій особі (після реалізації переважного права учасника товариства з обмеженою відповідальністю).

140. У свою чергу правові аспекти регулювання діяльності фермерського господарства певною мірою подібні з повним товариством. Зокрема, повне товариство, так само як і фермерське господарство, має складений капітал, між учасниками повного товариства існує тісний взаємозв'язок. З огляду на це статтею 131 ЦК України передбачений особливий порядок можливості звернення стягнення на частку учасника у складеному капіталі повного товариства.

141. Відповідно до частини першої статті 131 ЦК України звернення стягнення на частку учасника у складеному капіталі повного товариства за його власними зобов'язаннями допускається тільки у разі недостатності іншого майна для задоволення вимог кредиторів. У разі недостатності майна учасника повного товариства для виконання його зобов'язань перед кредиторами вони можуть вимагати у встановленому порядку виділу частини майна повного товариства, пропорційної частці учасника-боржника у складеному капіталі товариства.

142. Частина майна повного товариства, пропорційна частці учасника-боржника у складеному капіталі, виділяється у грошовій формі чи в натурі відповідно до балансу, складеного на момент вибуття такого учасника з товариства (частина друга статті 131 ЦК України).

143. Отже, положення статті 131 ЦК України, яка регламентує звернення стягнення на частку учасника у складеному капіталі повного товариства, можна за аналогією застосувати до правовідносин щодо звернення стягнення на частку боржника у складеному капіталі фермерського господарства.

144. Так, у разі недостатності іншого майна у боржника - члена фермерського господарства для задоволення вимог кредиторів у порядку звернення стягнення на частку члена фермерського господарства кредитори можуть вимагати у встановленому порядку виділу частини майна фермерського господарства, пропорційної частці члена-боржника у складеному капіталі фермерського господарства. Якщо учасником (засновником) фермерського господарства є одна особа, частка такого учасника відповідає всьому майну фермерського господарства.

145. Частина майна фермерського господарства, пропорційна частці члена-боржника у складеному капіталі, виділяється у грошовій формі чи в натурі відповідно до балансу, складеного на момент вибуття такого члена з фермерського господарства.

Щодо накладення арешту на майно боржника - члена фермерського господарства в межах виконавчого провадження

146. Законом України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно (майнові права), корпоративні права (пункт 1 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження»).

147. Зі змісту наведеної норми слідує, що для цілей виконавчого провадження закон встановлює можливість звернення стягнення як на частку, так і на корпоративні права.

148. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у цій постанові, накладення арешту на майно боржника безпосередньо пов'язане з примусовим виконанням судового рішення. Метою накладення арешту у виконавчому провадженні є забезпечення виконання рішення суду та унеможливлення ухилення боржника від виконання свого зобов'язання шляхом відчуження майна. З набуттям прав на частку у складеному капіталі фермерського господарства в особи виникають і корпоративні права. Частка у складеному капіталі фермерського господарства та корпоративні права є нерозривно пов'язаними між собою.

149. Накладення арешту на корпоративні права позбавляє боржника-члена фермерського господарства можливості розпорядитись своїм майном (часткою та корпоративними правами, які з неї виникають).

150. Накладення арешту на корпоративні права - це захід, що має на меті створення перешкоди члену фермерського господарства розпоряджатися належними йому корпоративними правами, а також слугує одним із засобів забезпечення належного виконання зобов'язання шляхом звернення стягнення на частку у складеному капіталі фермерського господарства.

151. Отже, накладення арешту на корпоративні права відповідає вимогам законодавства України та є заходом, за рахунок якого можна забезпечити реальне виконання рішення.

152. Таким чином, державний / приватний виконавець з метою забезпечення виконання рішення суду наділений повноваженнями накласти арешт як на частку, так і на корпоративні права члена фермерського господарства.

Щодо розгляду справи по суті

153. На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що ФГ «Дніпро» не є господарською організацією, не є товариством з обмеженою чи додатковою відповідальністю, а розмір частки ОСОБА_1 у статутному капіталі ФГ «Дніпро» дорівнює нулю, оскільки статутний капітал не створювався, що унеможливлює оцінку та накладення стягнення на частку в ньому. За твердженнями скаржника, суди не врахували, що його частка відповідно до статуту складає 50 %. Лише після з'ясування того, чи повністю ОСОБА_1 вніс свою частку, виділення 50 % частки у майні ФГ «Дніпро» у спосіб, визначений законом (за заявою стягувача), проведення її експертної оцінки приватний виконавець мав би право арештувати та продати її, але цього зроблено не було.

154. Відмовляючи в задоволенні скарги, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець.

155. Відповідно до відомостей, що містяться у витягу ФГ «Дніпро» з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 05.01.2024 ОСОБА_1 належить 100 відсотків частки статутного капіталу або права голосу в юридичній особі.

156. Крім того, суди врахували, що приватний виконавець направляв до ФГ «Дніпро» лист за вих. № 01-29/11084 щодо надання відомостей, необхідних для розрахунку вартості частки боржника. ФГ «Дніпро» витребувані відомості не надало. Жодних запитуваних приватним виконавцем документів від боржника не надходило. Матеріали справи таких документів також не містять.

157. З огляду на це суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність дій приватного виконавця Селезньова М.О. щодо винесення постанови про арешт майна боржника від 21.12.2023 та накладення арешту на майнові права - частку у статутному капіталі ФГ «Дніпро» в розмірі 100 %, що належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця в сумі 38 707 651,87 грн, адже він керувався відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр).

158. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення скарги на постанову приватного виконавця про арешт частки у складеному капіталі фермерського господарства та звертає увагу на таке.

159. Пунктом 15 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» встановлено, що в Єдиному державному реєстрі містяться, серед іншого, такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, як розмір статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) та розмір частки кожного із засновників (учасників).

160. Крім того, абзацом тринадцятим частини другої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній на момент внесення змін та доповнень № 2 до статуту ФГ «Дніпро», затверджених протоколом загальних зборів членів № 33 від 27.08.2012) також було передбачено, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи: дані про розмір статутного капіталу (статутного або складеного капіталу), у тому числі частки кожного із засновників (учасників), та про дату закінчення його формування.

161. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

162. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (частина друга статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

163. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості (частина третя статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

164. Отже, законодавством покладено обов'язок внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичну особу, в тому числі інформації щодо розміру статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) та розміру частки кожного із засновників (учасників).

165. З огляду на це суб'єкти правовідносин мають право розраховувати та покладатися на правдивість відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, в тому числі щодо розміру статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) та розміру частки кожного із засновників (учасників) юридичної особи.

166. У цьому і розкривається сутність презумпції достовірності внесених до Єдиного державного реєстру відомостей, реалізація якої покладає на заявника ризики неповідомлення / неповного повідомлення державного реєстратора про наявні обмеження службових осіб заявника, і наслідки невиконання заявником цих вимог не можуть покладатися на контрагента.

167. Як встановили суди попередніх інстанцій, боржник не повідомив приватного виконавця про розмір своєї частки у складеному капіталі фермерського господарства, хоча такий обов'язок передбачений пунктом 3 частини п'ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження».

168. Крім того, суди правильно застосували презумпцію достовірності внесених до Єдиного державного реєстру відомостей, за інформацією з якого єдиним членом ФГ «Дніпро» був ОСОБА_1 , що не давало приватному виконавцю підстав ставити під сумнів те, що частка ОСОБА_1 у складеному капіталі ФГ «Дніпро» є меншою 100 %.

169. Отже, у діях виконавця немає порушення вимог законодавства щодо винесення постанови про накладення арешту.

170. Оскільки у фермерському господарстві створюється не статутний, а складений капітал, правильним є формулювання про накладення арешту на частку у складеному капіталі фермерського господарства. Однак допущене некоректне формулювання не зумовлює скасування постанови приватного виконавця.

171. Крім того, як установили суди попередніх інстанцій, приватним виконавцем накладений арешт на 100 % частки у статутному капіталі ФГ «Дніпро».

172. Відповідно до частини першої статті 3391 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

173. Отже, сторона виконавчого провадження наділена правом звернутися до суду зі скаргою за захистом саме своїх прав.

174. За твердженням скаржника, він не володіє часткою у розмірі 100 %, а розмір його частки у складеному капіталі ФГ «Дніпро» складає 50 %.

175. З огляду на це накладення арешту на інші 50 % частки у складеному капіталі ФГ «Дніпро», якими володіє не скаржник, а інші особи - члени фермерського господарства, може порушувати права інших осіб - членів ФГ «Дніпро», а не скаржника.

176. Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачений механізм зняття арешту з майна.

177. Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

178. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

179. Таким чином, члени фермерського господарства, які вважають, що частка у складеному капіталі фермерського господарства належить їм, а не боржнику, мають право захистити своє право в порядку, передбаченому частинами першою - третьою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

180. Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_7 не впливають на зміну або скасування оскаржуваної ухвали, а тому відхиляються.

181. За вказаних обставин суди попередніх інстанцій правомірно відмовили в задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньова М. О. від 21.12.2023 ВП № НОМЕР_1.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення суддею порядку розгляду відводу

182. У касаційній скарзі скаржник посилається на порушення суддею Бакановою Ю. А. статті 38 ГПК України, оскільки вона самостійно розглянула заявлений їй відвід ФГ «Дніпро» в частині розгляду скарги від 07.01.2024 на постанову приватного виконавця від 21.12.2023 ВП № НОМЕР_1 та відмовила в задоволенні заявленого відводу.

183. ОСОБА_1 стверджує, що ФГ «Дніпро» 18.06.2024 подало заяву про відвід судді Бажанової Ю. А. в частині розгляду скарги ФГ «Дніпро», яка надійшла до Господарського суду Дніпропетровської області до судового засідання, призначеного на 20.06.2024. Оскільки заяву про відвід було заявлено обґрунтовано і вчасно (тобто протягом 10 днів з дня отримання скаржником ухвали про відкриття провадження у справі і не пізніше початку підготовчого засідання, тобто до 20.06.2024), то вказану заяву мав розглядати інший склад суду відповідно до частини третьої статті 38 ГПК України.

184. Велика Палата Верховного Суду вважає вказані аргументи скаржника необґрунтованими, оскільки засідання у справі було призначене на 20.06.2024, тоді як заява ФГ «Дніпро» про відвід судді від 18.06.2024 надійшла до суду 18.06.2024.

185. Частиною третьою статті 39 ГПК України передбачено, що якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

186. Оскільки заява ФГ «Дніпро» про відвід судді від 18.06.2024 надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до судового засідання, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що така заява підлягала розгляду в порядку, визначеному абзацом другим частини третьої статті 39 ГПК України.

Щодо відступу вiд висновку Верховного Суду у складі колегії судів Касаційного адміністративного суду у справi № 340/2214/19

187. Передаючи на розгляд Великої Палати Верховного Суду цю справу № 904/1615/22, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду посилався на необхідність відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.04.2021 у справі № 340/2214/19, зроблених за результатами аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про фермерське господарство», стосовно того, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів щодо примусового виконання рішень, у тому числі накладати арешт на корпоративні права боржника у разі відсутності у боржника коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах.

188. З огляду на висновки, зроблені у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстав для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного у постанові від 23.04.2021 у справі № 340/2214/19.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

189. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

190. За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

191. Зважаючи на викладене в мотивувальній частині цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2024 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2024 - без змін.

Судові витрати

192. Відповідно до частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

193. Оскільки Велика Палата Верховного Суду залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у справі № 904/1615/22залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяС. О. ПогрібнийСуддя-доповідачІ. В. ТкачСудді:О. О. БанаськоС. І. КравченкоО. В. БілоконьО. В. КривендаІ. А. ВоробйоваС. Ю. МартєвМ. М. ГімонК. М. ПільковО. А. ГубськаН. С. СтефанівА. А. ЄмецьТ. Г. СтрелецьЛ. Ю. КишакевичО. С. ТкачукВ. В. КорольВ. Ю. Уркевич

Джерело:
ЄДРСР 134456469

[ANTIRAID]

Вчергове Велика палата вдалась до нормотворчості замість застосування норм права. Фактично справа вирішена вірна, однак в самому рішенні зазначаються й підстави для задоволення позову в якому було відмовлено з огляду на власноруч створені норми. Суд зазначив:

148. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у цій постанові, накладення арешту на майно боржника безпосередньо пов'язане з примусовим виконанням судового рішення. Метою накладення арешту у виконавчому провадженні є забезпечення виконання рішення суду та унеможливлення ухилення боржника від виконання свого зобов'язання шляхом відчуження майна. З набуттям прав на частку у складеному капіталі фермерського господарства в особи виникають і корпоративні права. Частка у складеному капіталі фермерського господарства та корпоративні права є нерозривно пов'язаними між собою.

149. Накладення арешту на корпоративні права позбавляє боржника-члена фермерського господарства можливості розпорядитись своїм майном (часткою та корпоративними правами, які з неї виникають).

150. Накладення арешту на корпоративні права - це захід, що має на меті створення перешкоди члену фермерського господарства розпоряджатися належними йому корпоративними правами, а також слугує одним із засобів забезпечення належного виконання зобов'язання шляхом звернення стягнення на частку у складеному капіталі фермерського господарства.

151. Отже, накладення арешту на корпоративні права відповідає вимогам законодавства України та є заходом, за рахунок якого можна забезпечити реальне виконання рішення.

152. Таким чином, державний / приватний виконавець з метою забезпечення виконання рішення суду наділений повноваженнями накласти арешт як на частку, так і на корпоративні права члена фермерського господарства.

170. Оскільки у фермерському господарстві створюється не статутний, а складений капітал, правильним є формулювання про накладення арешту на частку у складеному капіталі фермерського господарства. Однак допущене некоректне формулювання не зумовлює скасування постанови приватного виконавця.

[ANTIRAID]

21 січня 2026 року

м. Київ

 

ОКРЕМА ДУМКА

(збіжна)

судді Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1

справа № 904/1615/22

провадження № 12-12гс25

ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

1. Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_2 (далі також - приватний виконавець) під час здійснення виконавчого провадження постановою від 21 грудня 2023 року наклав арешт на 100 % частки ОСОБА_3 (далі також - боржник, скаржник)

у статутному капіталі ФГ «Дніпро» Фермерського господарства «Дніпро» (далі - ФГ «Дніпро») у межах суми стягнення 38 707 651,87 грн.

2. Боржник оскаржив зазначену постанову до суду, посилаючись на порушення приватним виконавцем статей 48, 531 Закону України від 02 червня 2016 року

№ 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та ігнорування спеціальної норми - статті 22 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон України «Про фермерське господарство» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка, на думку скаржника, обмежує можливість накладення арешту на частку у статутному капіталі фермерського господарства.

3. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, у задоволенні скарги відмовив. Суди виходили з того, що право на частку в статутному капіталі є майновим правом, яке становить комплекс корпоративних прав (управління, отримання дивідендів, участь у розподілі майна), а тому на нього може бути накладено арешт.

4. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу боржника, мала вирішити такі питання:

? щодо правового статусу фермерського господарства та корпоративних прав у ньому;

? щодо оборотоздатності корпоративних прав;

? щодо оборотоздатності частки у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства та звернення стягнення на майно боржника, який є членом фермерського господарства;

? щодо накладення арешту на корпоративні права боржника.

5. За результатами розгляду справи Велика Палата Верховного Суду виснувала, що основним критерієм членства у фермерському господарстві є сімейний або родинний зв`язок члена господарства з головою господарства та особиста участь у його діяльності на умовах, визначених установчим документом, а відсутність в особи такого зв`язку з головою фермерського господарства унеможливлює набуття нею членства у господарстві.

6. З набуттям статусу засновника (члена) фермерського господарства особа на підставі Закону України «Про фермерське господарство» набуває права, які кореспондуються із загальними корпоративними правами учасників (засновників, акціонерів, пайовиків) юридичної особи, визначеними статтею 961 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Учленів (засновників) фермерського господарства корпоративні права виникають з частки у складеному капіталі фермерського господарства. Частка у складеному капіталі фермерського господарства не може бути відчужена особам, які не є членами сім`ї або родини, юридичним особам, а також особам, які не є громадянами України.

7. Оскільки Закон України «Про фермерське господарство» не визначає порядку звернення стягнення на майно члена фермерського господарства за його боргами, Велика Палата Верховного Суду визнала за можливе застосувати за аналогією положення статті 131 ЦК України (щодо повного товариства), враховуючи подібність правових аспектів діяльності фермерського господарства з повним товариством.

8. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що частка у складеному капіталі фермерського господарства та корпоративні права є нерозривно пов`язаними між собою. Положення пункту 1 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» стосовно звернення стягнення на корпоративні права слід розуміти так, що звернення стягнення на корпоративні права відбувається у зв`язку з одночасним зверненням стягнення на частку у складеному капіталі фермерського господарства.

9. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що накладення арешту на корпоративні права відповідає вимогам законодавства України та є заходом, за рахунок якого можна забезпечити реальне виконання рішення. Державний / приватний виконавець з метою забезпечення виконання рішення суду наділений повноваженнями накласти арешт як на частку, так і на корпоративні права члена фермерського господарства.

10. Тож Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_3 та не знайшла підстав для відступу від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 квітня 2021 року у справі № 340/2214/19, зробленого за результатами аналізу положень законів України «Про виконавче провадження» та «Про фермерське господарство» щодо можливості виконавця накладати арешт на корпоративні права боржника.

11. Поділяю загалом висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правого статусу фермерського господарства, особливостей корпоративних відносин у ньому та порядку звернення стягнення на частку у складеному капіталі фермерського господарства, можливості накладення арешту на частку в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства, а також погоджуюся з її висновками щодо розгляду справи по суті.

12. Водночас категорично не погоджуюся з висновками Великої Палати Верховного Суду щодо оборотоздатності корпоративних прав, можливості накладення виконавцем арешту на корпоративні права як самостійний об`єкт цивільних прав та звернення стягнення на них за наслідком вчинення виконавчих дій з виконання судового рішення.

13. Також вважаю неприйнятними висновки про відсутність підстав для відступу від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 квітня 2021 року у справі № 340/2214/19.

14. На моє переконання, наведені висновки Великої Палати Верховного Суду не враховують природи корпоративних прав та суперечать усталеній практиці Верховного Суду щодо їх необоротоздатності. Такий підхід помилково відносить корпоративні права до об`єктів цивільних прав, що можуть вільно перебувати в цивільному обороті, і дозволяє виконавцям звертати стягнення на необоротоздатне майно. Подібне де-факто легітимізує визнання корпоративних прав самостійним об`єктом обігу, що суперечить природі корпоративних відносин, коли права є похідними від володіння часткою. Зрештою, зазначене створює передумови для невиконання судових рішень, що є невід`ємною складовою права кожного на справедливий судовий захист.

15. З огляду на викладене щодо наведеного висновку Великої Палати Верховного Суду висловлюю окрему думку виходячи з таких міркувань.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави наведених у скарзі вимог

16. 09 січня 2024 року до Господарського суду Дніпропетровської області від ОСОБА_3 надійшла скарга на постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_2 від 21 грудня 2023 року ВП № 73565540 щодо накладення арешту на 100 % частки ОСОБА_3 у статутному капіталі ФГ «Дніпро», в якій боржник просить визнати незаконною та скасувати оскаржувану постанову.

17. На обґрунтування скарги ОСОБА_3 зазначив, що приватний виконавець на порушення вимог частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» керувався помилково лише загальною нормою статті 56, а не спеціальною нормою ? частиною першою статті 531 цього Закону. Зауважив, що ФГ «Дніпро» керується у своїй діяльності Законом України «Про фермерське господарство», а не Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а тому накладення арешту на майнові права ОСОБА_3 у статутному капіталі ФГ «Дніпро», який дорівнює нулю, є порушенням статті 21 Закону України «Про фермерське господарство».

18. За твердженням скаржника, приватний виконавець сплутав поняття «розмір статутного капіталу» з поняттям «відсоток права голосу» і на свій розсуд, по суті, наклав арешт на 100 % права голосу у ФГ «Дніпро», маніпулюючи поняттям «100 % бенефіціарного володіння» ОСОБА_3 як засновника ФГ «Дніпро» самим ФГ «Дніпро».

19. Скаржник зазначив, що згідно зі змінами до статуту ФГ «Дніпро» його частка у статутному капіталі ФГ «Дніпро» не визначена ні у відсотковому розмірі, ні в грошовому еквіваленті, оскільки статутний капітал ФГ «Дніпро» не створювався і, відповідно, його частка у статутному капіталі ФГ «Дніпро» дорівнює нулю. ФГ «Дніпро» мало право і визначило частки у майні цього господарства. Частка ОСОБА_3 у майні ФГ «Дніпро» дорівнює 50 %, частка ОСОБА_4 у майні ФГ «Дніпро» дорівнює 25 %, частка ОСОБА_5 - 22 %, ОСОБА_6 - 1 %, ОСОБА_7 - 1 %, ОСОБА_8 - 1 %.

20. ОСОБА_3 зауважив, що приватний виконавець умисно порушив частину першу статті 531 Закону України «Про виконавче провадження» під час накладення арешту (на 100 % частки ОСОБА_3 у статутному капіталі ФГ «Дніпро»), вважаючи це саме майном боржника ОСОБА_3 , а також порушив частини другу та шосту статті 48 цього Закону. Приватний виконавець не врахував вимог спеціального закону, зокрема частини першої статті 22 Закону України «Про фермерське господарство», що призвело до прийняття незаконної постанови від 21 грудня 2023 року ВП № 73565540 про накладення арешту на майно боржника, зокрема на 100 % частки ОСОБА_3 у статутному капіталі ФГ «Дніпро».

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

21. Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 02 липня 2024 року, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 904/1615/22, у задоволенні скарги відмовив.

22. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що майнові права включають право на частку в статутному капіталі, що є комплексом корпоративних прав, зокрема право на управління, отримання дивідендів та участь у розподілі майна. Ураховуючи правові висновки, наведені в постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 910/268/23, та відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань від 05 січня 2024 року, якими приватний виконавець керувався, суди дійшли висновку, що право накладення арешту на зазначені корпоративні права прямо передбачено законодавством та підтверджується судовою практикою.

23. Щодо інших доводів скаржника апеляційний господарський суд зазначив, що:

? скаржник неправильно тлумачить зміст норми частини п`ятої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», яка визначає черговість звернення стягнення на майно боржника, тоді як усі необхідні заходи щодо виявлення, розшуку та звернення стягнення на майно боржника були вжиті приватним виконавцем відповідно до закону в порядку черговості;

? матеріали справи не містять пропозицій з боку боржника приватному виконавцю щодо черговості звернення стягнення на наявне у боржника майно та його переліку в порядку черговості. Натомість приватний виконавець неодноразово направляв вимоги до боржника про надання інформації щодо наявного у нього та належного йому майна, які (вимоги) лишилися боржником без виконання;

? у межах виконання зведеного виконавчого провадження щодо ОСОБА_3 виконавець не виявив достатньо коштів на рахунках боржника (стягнуто лише 3 982,04 грн), інформацію про місцезнаходження належного боржнику майна не надано приватному виконавцю, відповідні відомості відсутні, що унеможливило звернення стягнення на майно;

? доводи стосовно того, що строк для надання декларації про доходи був визначений приватним виконавцем так, що фактично унеможливлював виконання вимоги через відсутність технічних можливостей та умови блекаутів, відхилено, оскільки доказів на підтвердження обставин відключень електрики у вказаний період скаржник суду не надав. Також скаржник не надав і доказів впливу обставин, пов`язаних з відключенням світла, на неможливість виконання вимог приватного виконавця у встановлений останнім строк;

? доводи про стратегічне значення ФГ «Дніпро» є безпідставними, адже згідно з урядовим переліком стратегічних об`єктів ФГ «Дніпро» до таких не належить і є звичайним суб`єктом господарювання, створеним для отримання прибутку, а не для забезпечення державної безпеки.

 

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи скаржника ОСОБА_3 .

24. ОСОБА_3 у поданій до Верховного Суду касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 02 липня 2024 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 904/1615/22 та прийняти нове рішення, яким його скаргу від 09 січня 2024 року на постанову приватного виконавця від 21 грудня 2023 року ВП № 73565540 задовольнити, а зазначену постанову скасувати.

25. На обґрунтування доводів касаційної скарги ОСОБА_3 зазначає, зокрема таке.

25.1. Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не застосували норм права з урахуванням висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 922/3059/16.

25.2. Стаття 531 Закону України «Про виконавче провадження», на яку послалися суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, регулює, зокрема, особливості звернення стягнення на частку (частину частки) учасника фермерського господарства, оскільки цей нормативний припис установлює чітко визначене коло суб`єктів, на частку в статутних капіталах яких можна звернути стягнення, зокрема це частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю та учасника товариства з додатковою відповідальністю, визначена Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Інших особливостей звернення стягнення на частку фермерського господарства Закон України «Про виконавче провадження» не встановлює, а тому приватний виконавець ОСОБА_2 мав діяти виключно в межах цього Закону.

25.3. Приватний виконавець перевищив свої повноваження, керуючись статтею 531 Закону України «Про виконавче провадження», яка застосовується до товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю. Оскільки ФГ «Дніпро» не належить до таких товариств, виконавець мав діяти виключно в межах закону. Відповідно до Закону України «Про фермерське господарство» відчуження майна фермерського господарства можливе лише за рішенням його членів і на підставі цивільно-правових угод. Це означає, що майно ФГ «Дніпро» як цілісний комплекс не може бути предметом стягнення.

25.4. ФГ «Дніпро» не є господарською організацією, не є товариством з обмеженою чи додатковою відповідальністю, а розмір частки ОСОБА_3 у статутному капіталі ФГ «Дніпро» дорівнює нулю, що унеможливлює оцінку та накладення стягнення на частку в ньому. Оскільки частка ОСОБА_3 відповідно до статуту складає 50 % то лише після з`ясування того, чи повністю він вніс свою частку у майно ФГ «Дніпро», проведення її експертної оцінки та виділення 50 % частки у майні ФГ «Дніпро» у спосіб, визначений законом (за заявою стягувача), приватний виконавець мав би право арештувати та продати її, але цього не зробив.

25.5. ФГ «Дніпро» має стратегічне значення для економіки та безпеки України, і законодавець передбачив для нього особливий захист у правовому полі, обмежуючи можливість стягнення на частку його майна.

25.6. Суди не взяли до уваги лист від 15.03.2024, у якому фермерське господарство пропонувало стягнути майно у вигляді насіння соняшника, яке знаходилося на зберіганні у Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія грандіс», а приватний виконавець, незважаючи на наявність у ФГ «Дніпро» іншого майна, намагався звернути стягнення на частку ОСОБА_3 в статутному капіталі, що є суперечливим, оскільки ця частка дорівнює нулю і не є об`єктом, на який можна звернути стягнення.

25.7. Копії постанов про відкриття виконавчих проваджень були неналежним чином направлені приватним виконавцем ОСОБА_3 , а строк для надання останнім декларації про доходи був визначений приватним виконавцем так, що фактично унеможливлював виконання вимоги через відсутність технічних можливостей та умови блекаутів.

25.8. Суддя ОСОБА_9 не дотрималась норм статті 38 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та самостійно розглянула заявлений їй відвід ФГ «Дніпро» в частині розгляду скарги від 07 січня 2024 року на постанову приватного виконавця від 21 грудня 2023 року ВП № 73565540.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

Приватний виконавець ОСОБА_2 .

26. Приватний виконавець ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу просить скаргу боржника залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника. Зокрема, приватний виконавець зазначає, що боржник не надав необхідної інформації про своє майно та фінансовий стан, включаючи частки в статутному капіталі ФГ «Дніпро», що унеможливило виявлення майна боржника.

27. Також приватний виконавець зауважує, що під час винесення постанови від 21 грудня 2023 року ВП № 73565540 щодо накладення арешту на 100 % частки ОСОБА_3 у статутному капіталі ФГ «Дніпро» він врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 21 січня 2020 року у справі № 908/2606/18, щодо можливості застосування до правовідносин, які виникають у зв`язку з діяльністю фермерських господарств, приписів законодавства, що регулюють діяльність товариств з обмеженою відповідальністю.

28. З огляду на викладене, як зазначив приватний виконавець, він застосував положення статті 531 Закону України «Про виконавче провадження». Арешт накладений ним відповідно до приписів статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», яка регулює порядок накладення арешту на майно, оскільки згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 100 % частки у статутному капіталі ФГ «Дніпро» належить ОСОБА_3 .

Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

29. 17 лютого 2025 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу № 904/1615/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною третьою статті 302 ГПК України.

30. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з посиланням на приписи статей 63, 114 Господарського кодексу України (далі - ГК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 1, 19, 22 Закону України «Про фермерське господарство» зазначила, що створене шляхом об`єднання трудової участі членів сім`ї з метою отримання прибутку та зареєстроване як юридична особа фермерське господарство, в якому наявний статутний (складений) капітал поділений на частки, відповідає визначеним частиною п`ятою статті 63 ГК України ознакам корпоративного підприємства, а наявність статутного (складеного) капіталу фермерського господарства дає певний обсяг корпоративних прав особі, частка якої визначається у статутному фонді (див. висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 жовтня 2018 року та від 10 вересня 2019 року у справі № 923/875/17). З огляду на наведене у членів фермерського господарства, які передали до статутного (складеного) капіталу майно, виникають корпоративні права, пов`язані з наявністю їх частки у статутному (складеному) капіталі господарства.

31. Окрім того, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з посиланням на норми статей 177, 178 ЦК України, статті 167 ГК України зазначила, що об`єктом обороту (продажу, спадкування тощо) є саме частка в статутному (складеному) капіталі господарської організації, з набуттям прав на яку в особи виникають і корпоративні права. Статутний капітал, який є лише засобом бухгалтерського обліку, та самі по собі корпоративні права відчужуватися не можуть, адже не є оборотоздатним об`єктом цивільного права.

32. Такий висновок, як зауважила колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, міститься у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 922/3059/16.

33. Водночас 23 квітня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду прийняв постанову у справі № 340/2214/19 за позовом Фермерського господарства «Віра» до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (м. Кропивницький) про: визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про арешт майна боржника ? накладення арешту на корпоративні права фізичної особи у Фермерському господарстві «Віра»; зобов`язання відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області вчинити дії, спрямовані на зняття арешту з рухомого майна, а саме невизначеного майна, корпоративних прав боржника, накладеного постановою державного виконавця про арешт майна боржника / накладення арешту корпоративних прав. Позов у цій справі обґрунтований тим, що Законом України «Про фермерське господарство» не визначено порядку та механізму звернення стягнення на частку (частину частки) члена господарства, а застосування положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» в цьому випадку є категорично неспроможним і таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

34. У наведеній постанові Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження»

та Закону України «Про фермерське господарство» виснував, що державний виконавець зобов`язаний вживати заходів щодо примусового виконання рішень, у тому числі накладати арешт на корпоративні права боржника за відсутності у боржника коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах.

35. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що зазначена постанова державного виконавця у розумінні пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»є виконавчим документом, оскільки дії відповідача щодо прийняття постанови, якою накладено арешт на корпоративні права, що належать боржнику, який є засновником Фермерського господарства «Віра», відповідають заходам примусового виконання рішень, передбачених частиною першою статті 10 Закону України «Про виконавче провадження». Також зауважив, що невизначеність у Законі України «Про виконавче провадження» порядку та механізму накладення арешту на корпоративні права фермерського господарства, а також неурегульованість процедури звернення стягнення на корпоративні права члена фермерського господарства Законом України «Про фермерське господарство» не може бути перешкодою для застосування такого заходу процесуального примусу, оскільки з огляду на правову сутність корпоративних прав (їх майновий аспект) підлягають застосуванню приписи частини першої статті 48, частин першої, другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження».

36. З огляду на викладене колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає наявними підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного в постанові від 23 квітня 2021 року у справі № 340/2214/19, щодо можливості накладення арешту на корпоративні права, що належать боржнику, який є засновником фермерського господарства, оскільки самі по собі корпоративні права відчужуватися не можуть, адже не є оборотоздатним об`єктом цивільного права (стаття 10 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв`язку зі статтею 19 Закону України «Про фермерське господарство»).

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

37. 21 січня 2026 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою залишила без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_3 , а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 02 липня 2024 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 904/1615/22 -без змін.

38. Постанова Великої Палати Верховного, з-поміж іншого, мотивована так.

Щодо правого статусу фермерського господарства

38.1. Основним критерієм членства у фермерському господарстві є сімейний або родинний зв`язок члена господарства з головою господарства та особиста участь у його діяльності на умовах, визначених установчим документом. Трудова участь члена фермерського господарства є обов`язковим елементом членства у такому фермерському господарстві.

38.2. Відсутність у особи сімейного або родинного зв`язку з головою фермерського господарства унеможливлює набуття нею членства у фермерському господарстві.

38.3. Фермерське господарств є формою підприємницької діяльності громадян, які є членами однієї сім`ї або родини, трудова участь яких є обов`язковим елементом членства у такій організації, метою якої є отримання прибутку від виробництва товарної сільськогосподарської продукції (її переробки та реалізації) на земельних ділянках, наданих членам фермерського господарства у власність та / або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства. Фермерську діяльність можуть здійснювати лише громадяни України, вони мають бути родичами або членами однієї сім`ї. Родинні або сімейні стосунки є визначальними для створення та діяльності фермерського господарства.

Щодо особливостей корпоративних відносин у фермерському господарстві

38.4. З набуттям статусу засновника (члена) фермерського господарства особа на підставі Закону України «Про фермерське господарство» набуває права, які кореспондуються із загальними корпоративними правами учасників (засновників, акціонерів, пайовиків) юридичної особи, визначеними статтею 961 ЦК України.

38.5. У членів (засновників) фермерського господарства корпоративні права виникають із частки у складеному капіталі фермерського господарства. Набуваючи право власності на частку у фермерському господарстві, особа набуває сукупність правомочностей, пов`язаних із членством особи в фермерському господарстві, серед яких право на управління фермерським господарством, право на отримання частини прибутку від його діяльності, а також право на отримання частини майна фермерського господарства у разі виходу з нього або у випадку розподілу майна в процесі його ліквідації тощо.Частка у статутному (складеному) капіталі юридичної особи уособлює сукупність майнових та немайнових прав учасника юридичної особи.

38.6. Між корпоративними правами (сукупністю правомочностей, пов`язаних з членством особи в фермерському господарстві) та часткою існує нерозривний зв`язок. Набуття корпоративних прав обумовлюється набуттям прав на частку. Законом України «Про фермерське господарство» не врегульовано питання щодо порядку відчуження частки учасником фермерського господарства.

38.7. З огляду на правовий статус фермерського господарства - юридичної особи, зокрема особливості суб`єктного складу фермерського господарства (який обумовлюється сімейно- або родинно-трудовим характером), частка у складеному капіталі фермерського господарства не може бути відчужена особам, які не є членами сім`ї або родини, юридичним особам, а також особам, які не є громадянами України. У статуті фермерського господарства додатково можуть бути встановлені обмеження щодо відчуження часток членами (засновниками) фермерського господарства.

Щодо загальних аспектів звернення стягнення та накладення арешту в процедурі виконавчого провадження

38.8. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника (абзац перший частини другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).

38.9. Метою накладення арешту у виконавчому провадженні є забезпечення виконання рішення суду та унеможливлення ухилення боржника від виконання свого зобов`язання шляхом відчуження майна.

Щодо звернення стягнення в межах виконавчого провадження на майно боржника, який є членом фермерського господарства

38.10. Закон України «Про фермерське господарство» не визначає порядку звернення стягнення на майно члена фермерського господарства за його боргами. Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про фермерське господарство» майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Розмежовується майно фермерського господарства та членів (засновників) фермерського господарства. Стягнення за боргами члена фермерського господарства може бути здійснено на частку, яка належить боржнику - члену фермерського господарства.

38.11. Особливості суб`єктного складу фермерського господарства (який обумовлюється сімейно- або родинно-трудовим характером), унеможливлюють відчуження частки у складеному капіталі фермерського господарства особам, які не є членами сім`ї або родини, юридичним особам, а також особам, які не є громадянами України. З огляду на це звернення стягнення на частку у складеному капіталі фермерського господарства має особливості, зумовлені суб`єктним складом.

38.12. Специфіка правового статусу фермерського господарства, зокрема щодо суб`єктного складу його членів (який обумовлюється сімейно- або родинно-трудовим характером), зумовлює неможливість набуття статусу члена господарства юридичними особами та особами, не пов`язаними родинними або сімейними зв`язками з існуючими членами господарства. Тому до таких правовідносин за аналогією закону (на підставі статті 8 ЦК України) не можна застосувати механізм, передбачений статтею 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, участь у якому не обмежена принципом родинної афілійованості та обов`язкової трудової участі та статутний капітал якого (на відміну від складеного капіталу фермерського господарства) поділений на частки, які можуть бути реалізовані будь-якій особі (після реалізації переважного права учасника товариства з обмеженою відповідальністю).

38.13. У свою чергу, правові аспекти діяльності фермерського господарства певною мірою подібні з повним товариством. Зокрема, повне товариство, так само як і фермерське господарство, має складений капітал, між учасниками повного товариства існує тісний взаємозв`язок. З огляду на це статтею 131 ЦК України передбачений особливий порядок можливості звернення стягнення на частку учасника у складеному капіталі повного товариства.

38.14. Положення статті 131 ЦК України, яка регламентує звернення стягнення на частку учасника у складеному капіталі повного товариства, можна застосувати до правовідносин щодо звернення стягнення на частку боржника у складеному капіталі фермерського господарства. Так, у разі недостатності іншого майна у боржника - члена фермерського господарства для задоволення вимог кредиторів у порядку звернення стягнення на частку члена фермерського господарства кредитори можуть вимагати у встановленому порядку виділу частини майна фермерського господарства, пропорційної частці члена-боржника у складеному капіталі фермерського господарства. Якщо учасником (засновником) фермерського господарства є одна особа, частка такого учасника відповідає всьому майну фермерського господарства.

38.15. Частина майна фермерського господарства, пропорційна частці члена-боржника у складеному капіталі, виділяється у грошовій формі чи в натурі відповідно до балансу, складеного на момент вибуття такого члена з фермерського господарства.

 

Щодо накладення арешту на майно боржника - члена фермерського господарства в межах виконавчого провадження

38.16. Законом України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно (майнові права), корпоративні права (пункт 1 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження»).

38.17. Зі змісту наведеної норми слідує, що для цілей виконавчого провадження закон встановлює можливість звернення стягнення як на частку, так і на корпоративні права.

38.18. Накладення арешту на майно боржника безпосередньо пов`язане з примусовим виконанням судового рішення. Метою накладення арешту у виконавчому провадженні є забезпечення виконання рішення суду та унеможливлення ухилення боржника від виконання свого зобов`язання шляхом відчуження майна. З набуттям прав на частку у складеному капіталі фермерського господарства в особи виникають і корпоративні права. Частка у складеному капіталі фермерського господарства та корпоративні права є нерозривно пов`язаними між собою.

38.19. Накладення арешту на корпоративні права позбавляє боржника-члена фермерського господарства можливості розпорядитись своїм майном (часткою та корпоративними правами, які з неї виникають).

38.20. Накладення арешту на корпоративні права відповідає вимогам законодавства України та є заходом, за рахунок якого можна забезпечити реальне виконання рішення. Державний / приватний виконавець з метою забезпечення виконання рішення суду наділений повноваженнями накласти арешт як на частку, так і на корпоративні права члена фермерського господарства.

Щодо розгляду справи по суті

38.21. Законодавством покладено обов`язок внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичну особу, в тому числі інформацію щодо розміру статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) та розміру частки кожного із засновників (учасників). З огляду на це суб`єкти правовідносин мають право розраховувати та покладатися на правдивість відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, в тому числі щодо розміру статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) та розміру частки кожного із засновників (учасників) юридичної особи.

38.22. Як установили суди попередніх інстанцій, боржник не повідомив приватного виконавця про розмір своєї частки у складеному капіталі фермерського господарства, хоча такий обов`язок передбачений пунктом 3 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, суди правильно застосували презумпцію достовірності внесених до Єдиного державного реєстру відомостей, за інформацією з якого єдиним членом ФГ «Дніпро» був ОСОБА_3 , що не давало приватному виконавцю підстав ставити під сумнів те, що частка ОСОБА_3 у складеному капіталі ФГ «Дніпро» є меншою 100 %. Отже, у діях виконавця немає порушення вимог законодавства щодо винесення постанови про накладення арешту.

38.23. Члени фермерського господарства, які вважають, що частка у складеному капіталі фермерського господарства належить їм, а не боржнику, мають право захистити своє право в порядку, передбаченому частинами першою - третьою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

38.24. За наведених обставин суди попередніх інстанцій правомірно відмовили в задоволенні скарги ОСОБА_3 на постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_2 від 21 грудня 2023 року ВП № 73565540.

СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

39. З огляду на наведені вище заперечення щодо сформульованих Великою Палатою Верховного Суду висновків у цій справі вважаю за необхідне в окремій думці зосередити увагу на таких питаннях.

Щодо оборотоздатності корпоративних прав

40. Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага. Об`єкти цивільних прав можуть існувати у матеріальному світі та / або цифровому середовищі, що обумовлює форму об`єктів, особливості набуття, здійснення та припинення цивільних прав і обов`язків щодо них.

41. Оборотоздатність в цивільному праві - правовий режим об`єктів, який визначає можливість їх переходу від одного суб`єкта до іншого.

42. За загальним правилом оборотоздатності об`єктів цивільних прав, що міститься у частині першій статті 178 ЦК України, об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

43. Отже, об`єктами цивільних прав також є майнові права, які можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

44. Законодавство не містить чіткого та вичерпного переліку майнових прав. Абзац третій частини другої статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» такими правами визначає будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (право володіння, розпорядження, користування), спеціальне майнове право на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, а також інші специфічні права (право на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та право вимоги.

45. Звертаю увагу на те, що корпоративні права виникають в особи на підставі набуття нею участі в юридичній особі (підприємницькій чи непідприємницькій) та дозволяють їй брати участь у її діяльності, отримувати майнові та (або) немайнові блага, а момент виникнення в особи цих прав законодавець у частині другій статті 961 ЦК України пов`язує з моментом набуття нею права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи. Факт належності частки конкретній особі свідчить про наділення її корпоративними правами та обов`язками щодо юридичної особи.

46. Право особи на частку в статутному капіталі юридичної особи за своєю природою є майновим правом. Водночас права, що виникають із цієї частки (права «з частки»), які відповідно до статті 96? ЦК України надають особі право на управління, участь у розподілі прибутку, здійсненні відчуження часток у статутному (складеному) капіталі тощо, є корпоративними правами.

47. Іншими словами, саме частка в статутному капіталі юридичної особи є майновим правом (об`єктом), тоді як корпоративні права складають її зміст, оскільки виникають із факту володіння часткою.

48. Тож, на моє переконання, за своєю природою корпоративні права та обов`язки є змістом корпоративних правовідносин, а частка у статутному капіталі - об`єктом правовідносин. Разом з іншими складовими (суб`єкт, підстави виникнення правовідносин) ці елементи становлять структуру корпоративних правовідносин. Зазначене свідчить про певний правовий зв`язок між часткою в статутному капіталі, статутним капіталом та корпоративними правами. Цей зв`язок полягає в такому:

1) частка в статутному капіталі не збігається з поняттям «корпоративні права» чи «майнові права»;

2) частка у статутному капіталі - це частина статутного капіталу товариства, яка виражена у вартісному еквіваленті у співвідношенні до статутного капіталу в цілому;

3) частка у статутному капіталі є особливими видом майна та об`єктом цивільних прав, здатна обертатися у цивільному обороті та спадкуватися. Частка у статутному капіталі засвідчує участь особи у товаристві. Право на частку у статутному капіталі є майновим правом;

4) виходячи з юридичного факту набуття права на частку у статутному капіталі закон або статутні документи товариства наділяють її володільця правами та обов`язками як стосовно частки, так і стосовно власне товариства та інших учасників цього товариства. Слід розрізняти право на частку у статутному капіталі та права, що випливають з володіння такою часткою;

5) корпоративні права та обов`язки учасника товариства є похідними від права учасника на частку в статутному капіталі;

6) корпоративні права виникають у тієї особи, якій належить частка в статутному капіталі товариства, проте момент виникнення корпоративних прав не завжди збігається з моментом набуття права на частку в статутному капіталі (подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 906/1336/19, постанові судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 907/922/21, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 911/1149/19, від 28 серпня 2025 року у справі № 910/8275/24).

49. Ураховуючи наведене, вважаю, що самостійним об`єктом цивільного обороту (продажу, спадкування тощо) є саме частка в статутному (складеному) капіталі юридичної особи, з набуттям права на яку в особи виникають і корпоративні права.

50. Натомість корпоративні права не є самостійним оборотоздатним об`єктом цивільних прав, а тому не можуть самостійно відчужуватися або перебувати в обігу окремо від частки, яка їх посвідчує.

51. Такий висновок відповідає усталеній судовій практиці Верховного Суду щодо необоротоздатності корпоративних прав (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі № 910/605/18, від 11 серпня 2020 року у справі № 922/333/19, від 15 липня 2021 року у справі № 909/863/19, від 07 жовтня 2021 року у справі № 922/3059/16, від 30 березня 2023 року у справі № 917/202/21, від 29 червня 2023 року у справі № 44/227-б (910/14674/21), від 22 липня 2025 року у справі № 910/16868/19, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 756/4376/21, від 24 січня 2024 року у справі № 755/12931/23, від 27 листопада 2024 року у справі № 450/177/24 та ін.). Жодних підстав для відступу цієї судової практики Велика Палата Верховного Суду у цій справі не навела.

Щодо накладення виконавцем арешту на корпоративні права боржника у фермерському господарстві

52. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

53. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

54. Згідно із частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема, виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

55. Тож основною метою діяльності виконавця та його безпосереднім завданням, на моє переконання, є сприяння виконанню судових рішень, які на підставі статті 1291 Конституції України є обов`язковими на всій території України. Для досягнення зазначеної мети виконавець зобов`язаний вживати всіх заходів, передбачених законом, для досягнення такого результату, за якого судове рішення буде реально виконаним.

56. Звертаю увагу на те, що на важливості реального виконання судових рішень неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

57. У рішенні від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

58. Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 вказав, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

59. Держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом. Конституційний Суд України наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність (див. Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019).

60. Окрім того, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав, що визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (див. пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00; пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України», заява № 6318/03; пункт 64 рішення у справі «Апостол проти Грузії» (Apostol v. Georgia), заява № 30779/04; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04).

61. ЄСПЛ зауважував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (див. рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіуньєне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року). Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).

62. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» до заходів примусового виконання рішень належить звернення стягнення на майно боржника, у тому числі якщо воно перебуває в інших осіб.

63. За частиною першою статті 48 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

64. Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника (частини перша, друга статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).

65. Відповідно до частини першої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.

66. Порядок реалізації обмежено оборотоздатного майна визначається законодавством (частина четверта статті 61 цього Закону).

67. Тлумачення наведених норм свідчить, що метою накладення виконавцем арешту на майно боржника та звернення стягнення є задоволення вимог кредиторів за рахунок:

- грошових коштів, одержаних від реалізації арештованого майна, на яке звертається стягнення;

- передачі арештованого майна стягувачу.

68. Тобто правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання судового рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2025 року у справі № 931/290/24, від 31 липня 2025 року у справі № 679/282/24, від 05 листопада 2025 року у справі № 644/7525/21, від 26 листопада 2025 року у справі № 766/8488/24, від 10 грудня 2025 року у справі

№ 757/6367/13-ц).

69. З огляду на викладене, на моє переконання, цілком очевидно, що об`єктом арешту має бути майно, за рахунок якого можливе реальне виконання судового рішення.

70. Таким майном може бути лише об`єкт, наділений властивостями оборотоздатності, тобто такий, що залучений або може бути залучений до цивільного обороту.

71. У разі відсутності в об`єкта властивості оборотоздатності за його рахунок не можна забезпечити реальне виконання судового рішення.

72. Одним з об`єктів, наділених ознаками оборотоздатності згідно з статтями 177, 178 ЦК України, є майнові права, які можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

73. Водночас за пунктом 1 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

74. Тож зазначена норма на перший погляд при буквальному прочитанні передбачає можливість звернення стягненняяк на майнові права (тобто на частку в статутному (складеному) капіталі в даному випадку фермерського господарства), так і на корпоративні права.

75. Безумовно, наразі наявна певна термінологічна неузгодженість у тексті пункту 1 частини першої статті 10 Закону «Про виконавче провадження», де серед об`єктів стягнення окремо зазначені «майнові права» та «корпоративні права».

76. Водночас звертаю увагу на те, що Закон України «Про виконавче провадження» є актом процесуального, а не матеріального права. Цей Закон регулює виконавче провадження як завершальну стадію судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

77. Тому, на мою думку, саме загальні положення ЦК України та ГК України, які визначають поняття майна, майнових та корпоративних прав, правовий режим майна тощо, поширюються на всі правовідносини, зокрема й ті, що виникають на підставі Закону України «Про виконавче провадження» в процесі примусового виконання судових рішень.

78. Власне корпоративні права є невіддільними від статусу учасника і не можуть бути самостійним об`єктом права, а тому не можуть самостійно відчужуватися або перебувати в обігу окремо від частки, яка їх посвідчує. Водночас належним об`єктом цивільного обороту (купівлі-продажу, спадкування, арешту тощо) є саме частка у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства, яка хоч і є обмежено оборотоздатною, проте має економічну цінність та може бути відчужена.

79. До того ж системне тлумачення частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» у поєднанні зі статтями 48 та 56 цього Закону свідчить, що об`єктом стягнення (та, як наслідок, арешту) є саме частка у статутному капіталі юридичної особи як майнове право, а не корпоративні права як абстрактна категорія, відірвана від правового титулу на таку частку.

80. Окрім того статтею 531 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що особливості звернення стягнення на частку (частину частки) учасника товариства з обмеженою відповідальністю та учасника товариства з додатковою відповідальністю визначаються Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Тобто законодавець чітко визначає об`єктом арешту саме частку учасника.

81. Тож, на моє переконання, наявність у Законі України «Про виконавче провадження» положення щодо можливості звернення стягнення на корпоративні права, яка не є до речі абсолютно визначеною, оскільки допускає паралельно звернення стягнення на майно (майнові права) та частку учасника слід тлумачити в системному зв`язку з нормами матеріального права - як звернення стягнення на частку боржника у статутному (складеному) капіталі, що є носієм цих прав.

82. Ураховуючи наведене, вважаю, що арешт можна накладати та здійснювати звернення стягненнялише на відповідну частку боржника в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства як об`єкт цивільних прав (див. близький за змістом підхід в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2025 року у справі № 524/5680/19).

83. Переконаний, що саме накладення виконавцем арешту на частку боржника у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства є належним та ефективним заходом примусового виконання судового рішення, спрямованим на забезпечення подальшого звернення стягнення на майно (майнові права) боржника.

84. Подібне підтверджується і практикою вжиття державними / приватними виконавцями заходів щодо звернення стягнення на частку боржника в статутному (складеному) капіталі господарської організації (див., з-поміж іншого, аналітичну статтю «Звернення стягнення на частку боржника в статутному (складеному)

капіталі» / https://jurliga.ligazakon.net/analitycs/225338_zvernennya-styagnennya-na-chastku-borzhnika-v-statutnomu-skladenomu-kaptal).

85. Однак сформульований Великою Палатою Верховного Суду в цій справі висновок про те, що накладення арешту на корпоративні права відповідає вимогам законодавства України та є заходом, за рахунок якого можна забезпечити реальне виконання рішення, а державний / приватний виконавець з метою забезпечення виконання рішення суду наділений повноваженнями накласти арешт як на частку, так і на корпоративні права члена фермерського господарства, - фактично нівелює усталене в правовій доктрині та судовій практиці розмежування «права на частку» та «права з частки» (корпоративних прав), які набуває учасник, що має відповідну частку, і які є необоротоздатними.

86. Тож навіть якщо гіпотетично погодитися з висновками Великої Палати Верховного Суду стосовно можливості з огляду на положення пункту 1 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» накладення арешту на корпоративні права фермерського господарства, такий висновок логічно суперечить доктринальному розумінню правового режиму корпоративних прав у фермерському господарстві. Ототожнення («змішування») корпоративних прав із часткою у статутному (складеному) капіталі є вочевидь неприпустимим.

87. Більш того, накладення арешту на корпоративні права як такі суперечить принципу ефективності заходів примусового виконання. Арешт необоротоздатного об`єкта не забезпечує реального виконання судового рішення, оскільки виконавець не може звернути стягнення на корпоративні права окремо від частки.

88. Укотре наголошую на тому, що метою накладення арешту на майно боржника у виконавчому провадженні є його подальша примусова реалізація для задоволення вимог стягувача (реального виконання рішення суду). Тож беззаперечним є те, що будь-який об`єкт, який залучається до цивільного обороту у процедурі примусового стягнення, повинен мати ознаку оборотоздатності («відчужуваності»), оскільки в разі неможливості продажу об`єкта, такий арешт не має юридичного сенсу та доцільності.Корпоративні права такої ознаки не мають, оскільки вони є юридичною властивістю статусу учасника, а не самостійним об`єктом цивільних прав.

89. Вважаю, що висновок Великої Палати Верховного Суду про можливість накладення арешту на корпоративні права є хибним, оскільки у разі їх арешту, а не частки у статутному капіталі, виконавець позбавлений можливості реалізувати корпоративні права як самостійний об`єкт цивільного обороту.

90. Переконаний, що підхід, за якого виконавець вправі накладати арешт на корпоративні права боржника у фермерському господарстві, не лише суперечить доктринальному розумінню об`єктів цивільних прав, а й створює передумови для неефективності виконавчого провадження, оскільки арешт майна, яке неможливо відчужити, не забезпечує реального виконання судового рішення.

Щодо забезпечення єдності судової практики

91. Вважаю також за необхідне наголосити, що зазначена справа була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на наявність різної практики Касаційного господарського та Касаційного адміністративного судів у складі Верховного Суду щодо оборотоздатності корпоративних прав, а отже можливості накладення арешту виконавцем на корпоративні права, що належать боржнику:

І підхід- щодо неможливості відчуження корпоративних прав, оскільки об`єктом обороту (продажу, спадкування тощо) є саме частка в статутному (складеному) капіталі господарської організації, з набуттям прав на яку в особи виникають і корпоративні права, які не є оборотоздатним об`єктом цивільного права (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 922/3059/16);

ІІ підхід- щодо можливості накладення арешту на корпоративні права, що належать боржнику, який є засновником фермерського господарства, оскільки невизначеність в Законі України «Про виконавче провадження» порядку та механізму накладення арешту на корпоративні права фермерського господарства, а також неурегульованість процедури звернення стягнення на корпоративні права члена фермерського господарства Законом № 973-IV не може бути перешкодою для застосування такого заходу процесуального примусу (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 квітня 2021 року у справі № 340/2214/19).

92. Тож зважаючи на відмінну практику касаційних судів у питанні можливості / неможливості можливості арешту на корпоративні права Велика Палата Верховного Суду мала повною мірою виконати покладені на неї Законом України

«Про судоустрій і статус суддів» та процесуальними кодексами обов`язки щодо забезпечення єдності судової практики, а саме:

- сформулювати чіткий загальний правовий висновок стосовно оборотоздатності корпоративних прав та можливості / неможливості накладення на них арешту виконавцем;

- залежно від змісту власного правового висновку зазначити про відступ від протилежних за змістом висновків касаційного суду певної юрисдикції.

93. Переконаний, що за подібного правового регулювання, існування протилежних підходів касаційних судів різних юрисдикцій до визначення можливості вирішення питання можливості / неможливості накладення виконавцем арешту на корпоративні права дотримання принципу правової визначеності можливе лише шляхом застосування установлених процесуальним законом механізмів забезпечення єдності судової практики, зокрема остаточного вирішення проблеми правозастосування Великою Палатою Верховного Суду із формулюванням чіткого і однозначного правового висновку щодо проблемних питань.

94. Відсутність відступу від протилежних висновків касаційних судів та одночасне визнання правомірним арешту як корпоративних прав, так і частки у статутному капіталі, закріплює (так би мовити консервує) дуальний підхід до правозастосування, що є неприпустимо, оскільки фактично залишає чинними два взаємно виключні підходи до визначення корпоративних прав як об`єктів цивільних прав: за одним - об`єктом обороту є лише частка у статутному капіталі, за іншим - корпоративні права визнаються самостійним об`єктом стягнення.

95. Вважаю, що наведене не лише ускладнює та заплутує процедуру звернення стягнення на частку боржника в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства, а й нівелює розумну передбачуваність судових рішень, ухвалених за наслідком розгляду скарг на дії (бездіяльність) виконавців.

96. Сформований підхід позбавляє учасників правовідносин можливості чітко прогнозувати юридичні наслідки своїх дій та фактично допускає вчинення виконавцем юридично неспроможних заходів, які не забезпечують реального виконання судового рішення.

97. Відсутність чіткого та зрозумілого правозастосування, яке на мій погляд не можна забезпечити без відступу від протилежних за змістом висновків касаційного суду певної юрисдикції вочевидь неминуче призведе до плутанини при накладенні арешту виконавцями, які будуть накладати їх як на корпоративні права так і на частку в статутному капіталі і як наслідок зумовить необхідність подальшої конкретизації або перегляду висновків, сформульованих у цій постанові.

98. Водночас саме Верховний Суд має бути джерелом визначеності судової практики, і саме судові рішення касаційного суду мають бути розумно передбачуваними, що безпосередньо слідує з положень частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

99. Правова визначеність (legal certainty), яка вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017, абзац шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).

100. Процедурний аспект принципу верховенства права базується на тому, що вимоги правотворчої та правозастосовної практики повинні відповідати певним стандартам, як-от: заборона зворотної дії закону; вимога ясності та несуперечності закону; вимога щодо однакового застосування закону тощо.

101. За висновками ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. Г. та інші проти Болгарії»

(C. G. and Others v. Bulgaria) від 24 квітня 2008 року (заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 09 січня 2013 року (заява № 21722/11, § 170)].

102. ЄСПЛ неодноразово зауважував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (див. рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) від 28 листопада 1999 року заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи [рішення ЄСПЛ у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії» (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania) від 29 листопада 2016 року заява № 76943/11, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ у справі «С. Р. проти Сполученого Королівства» (C.R. v. the United Kingdom) від 22 листопада 1995 року заява № 20166/92, § 36].

103. Формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року заява № 20372/11, § 65].

104. Суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції [рішення ЄСПЛ у справі «Шахін і Шахін проти Туреччини» (Sahin and Sahin v. Turkey].

105. У рішенні від 30 квітня 2019 року у справі «Аксіс та інші проти Туреччини» (Aksis and other v. Turkey, заява № 4529/06, § 53 - 56) ЄСПЛ наголосив на тому, що очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики стали причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд.

106. На мою думку Велика Палата Верховного Суду при розгляді цієї справи мала б ураховувати зазначені висновки ЄСПЛ при визначенні власної ролі у реалізації основних завдань, покладених на Верховний Суд, зокрема щодо забезпечення сталості та єдності судової практики, тим більше на рівні касаційних судів.

ВИСНОВКИ

107. На моє переконання,з урахуванням наведеного вище Велика Палата Верховного Суду в ухваленій постанові щодо оборотоздатності корпоративних прав, можливості накладення виконавцем арешту саме на корпоративні права як самостійний об`єкт цивільних прав та здійснення на них звернення стягнення за наслідком вчинення виконавчих дій з виконання судового рішення повинна була виснувати, що:

по-перше, об`єктом цивільних прав та самостійним об`єктом цивільного обороту (зокрема, арешту та примусової реалізації у виконавчому провадженні) є виключно частка у статутному (складеному) капіталі юридичної особи. Саме з набуттям права на частку в особи виникає відповідний обсяг корпоративних прав;

по-друге, корпоративні права (право на управління, участь у розподілі прибутку тощо) за своєю правовою природою є необоротоздатними (невідчужуваними) окремо від частки, юридичною властивістю якої вони є. Власне корпоративні права не можуть бути самостійним предметом договору чи об`єктом примусового стягнення у виконавчому провадженні;

по-третє, у виконавчому провадженні стосовно боржника, який є членом (учасником) фермерського господарства, арешт та звернення стягнення можуть застосовуватися лише щодо частки боржника у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства як оборотоздатного об`єкта цивільних прав. Накладення арешту на корпоративні права окремо від частки не забезпечує реального виконання судового рішення.

108. Ураховуючи наведене вище, на мою думку, Велика Палати Верховного Суду мала наявні достатні підстави для відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року у справі № 340/2214/19, зробленого за результатами аналізу положень законів України «Про виконавче провадження» та «Про фермерське господарство», щодо можливості виконавця накладати арешт на корпоративні права боржника.

Суддя ОСОБА_1

Джерело:ЄДРСР 134617265

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ткачука О. С. та Воробйової І. А.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2026 року у справі № 904/1615/22 (провадження № 12-12гс25) про звернення стягнення на майно фермерського господарства та накладення арешту на права його членів

Відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Суть спору

1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 26липня 2023 року у цій справі (№ 904/1615/22), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01 листопада 2023 року, зокрема, позовні вимоги задовольнив частково.

2. Суд стягнув солідарно з Фермерського господарства «Дніпро» (далі - ФГ »Дніпро»), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро» (далі

? ТОВ «ФК «Капітал-Дніпро») 24 061 780,30 грн заборгованості за кредитом за договором про надання фінансового кредиту від 06 січня 2021 року № ФК060121Д, 240 717,20 грн комісії, 10 544 600,54 грн заборгованості за кредитом за договором про надання фінансового кредиту від 06 січня 2021 року № ФК060121Д/2,

144 520,16 грн комісії; в решті позовних вимог відмовив.

3. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 15 листопада 2023 року, змінивши додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2023 року, стягнув солідарно з ФГ »Дніпро», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Капітал-Дніпро» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн; у задоволенні решти - відмовив.

4. 07 грудня 2023 року Господарський суд Дніпропетровської області видав накази про примусове виконання наведених вище судових рішень.

5. З 12 грудня 2023 року на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньова М. О. перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_2 стосовно ОСОБА_1 (далі також - боржник, скаржник) з виконання наведених вище судових рішень.

6. 21 грудня 2023 року приватний виконавець виніс оскаржувану постанову про арешт майна боржника, якою наклав арешт на майнові права - частку в статутному капіталі ФГ «Дніпро» в розмірі 100 %, що належить ОСОБА_1 в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця

38 707 651,87 грн.

7. 09 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області зі скаргою на зазначену постанову приватного виконавця. Скаржник зазначив, що приватний виконавець, порушуючи вимоги частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», помилково керувався лише загальною нормою статті 56 вказаного закону, а не спеціальною нормою права ? частиною першою статті 53-1 цього закону. Скаржник зауважив, що ФГ «Дніпро» керується у своїй діяльності Законом України «Про фермерське господарство», а не Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», тому накладення арешту на майнові права ОСОБА_1 у статутному капіталі ФГ «Дніпро», який дорівнює нулю, є порушенням статті 21 Закону України «Про фермерське господарство».

8. На думку скаржника, приватний виконавець сплутав поняття «розмір статутного капіталу» з поняттям «відсоток права голосу» і на свій розсуд, по суті, наклав арешт на 100 % права голосу у ФГ «Дніпро», маніпулюючи поняттям «100 % бенефіціарного володіння» ОСОБА_1 як засновника ФГ «Дніпро».

9. Скаржник зазначив, що згідно зі змінами до статуту ФГ «Дніпро» його частка у статутному капіталі не визначена ні у відсотковому розмірі, ні у грошовому еквіваленті, оскільки статутний капітал господарства не створювався. У зв`язку з цим частка скаржника у статутному капіталі ФГ «Дніпро» дорівнює нулю. ФГ »Дніпро» мало право і визначило частки у майні господарства. Частка ОСОБА_1 у майні ФГ «Дніпро» дорівнює 50 %, ОСОБА_2 - 25 %, частка ОСОБА_3 - 22 %, ОСОБА_4 - 1 %, ОСОБА_5 - 1 %, ОСОБА_6 - 1 %.

10. ОСОБА_1 також зауважив, що відповідно до Закону України «Про фермерське господарство» відчуження майна фермерського господарства можливе лише за рішенням його членів і на підставі цивільно-правових угод. Це означає, що майно ФГ «Дніпро» як цілісний комплекс не може бути предметом стягнення.

11. ОСОБА_1 зазначив, що приватний виконавець помилково не врахував частину першу статті 53-1 Закону України «Про виконавче провадження» під час накладення арешту, вважаючи це саме майном боржника, а також порушив частини другу та шосту статті 48 вказаного закону. Приватний виконавець не врахував вимоги спеціального закону, зокрема частину першу статті 22 Закону України «Про фермерське господарство», що призвело до прийняття незаконної постанови.

Рішення судів

12. Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 02 липня 2024 року, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2024 року, у задоволенні скарги боржника відмовив.

13. Місцевий господарський суд, мотивуючи своє рішення, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що майнові права включають право на частку в статутному капіталі, що є комплексом корпоративних прав, зокрема право на управління, отримання дивідендів та участь у розподілі майна. Ураховуючи правові висновки, наведені в постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 910/268/23, та відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань від 05 січня 2024 року, якими приватний виконавець керувався, суди дійшли висновку, що право накладення арешту на зазначені корпоративні права прямо передбачено законодавством та підтверджується судовою практикою.

14. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця від 21 грудня 2023 року ВП № 73565540 задовольнити, вказаний акт - скасувати.

15. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 17.02.2025 передав справу № 904/1615/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Мотиви судового рішення Великої Палати Верховного Суду

16. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 26 березня 2025 року прийняла цю справу до розгляду, а постановою від 21 січня 2026 року відмовила ОСОБА_1 у задоволенні касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін.

17. Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справи дійшла таких висновків:

- фермерське господарство є особливою формою підприємницької діяльності громадян, які є родичами або членами сім`ї, що об`єдналися для виробництва сільськогосподарської продукції. Визначальними ознаками фермерського господарства є його виключний суб`єктний склад (родичі/члени сім`ї) та обов`язкова трудова участь його членів. Статус члена фермерського господарства нерозривно пов`язаний із наявністю сімейного або родинного зв`язку з головою господарства, що унеможливлює набуття членства сторонніми особами або юридичними особами;

- з моменту набуття права на частку у складеному капіталі фермерського господарства (як юридичної особи корпоративного типу) у особи виникають корпоративні права. Такі права мають комплексну природу, поєднуючи майнові (право на частину прибутку, ліквідаційну квоту) та немайнові (управління господарством) правомочності. З огляду на сімейно-трудовий характер фермерського господарства, частка у його складеному капіталі не може бути вільно відчужена особам, які не є членами сім`ї, або негромадянам України;

- спеціальне законодавство (Закон України «Про фермерське господарство») та інші нормативні акти не врегульовують порядок звернення стягнення на частку члена фермерського господарства за його власними зобов`язаннями. Найбільш подібними за правовим регулюванням є норми права щодо повного товариства. Тому на підставі статей 8 та 131 ЦК України (аналогія закону) звернення стягнення на частку члена фермерського господарства допускається лише у разі недостатності в нього іншого майна. У такому випадку кредитор має право вимагати виділу частини майна господарства, пропорційної частці боржника у складеному капіталі, у грошовій формі або в натурі (згідно з балансом на момент вибуття члена);

- накладення арешту на корпоративні права члена фермерського господарства є законним заходом примусового виконання, передбаченим статтями 10, 18, 56 Закону України «Про виконавче провадження». Метою такого арешту є забезпечення реального виконання рішення суду та запобігання ухиленню боржника від зобов`язань шляхом розпорядження (відчуження) своєю часткою. Державний або приватний виконавець наділений повноваженнями накладати арешт на корпоративні права члена фермерського господарства, що кореспондується з положеннями законодавства.

ПІДСТАВИ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

18. Не погоджуючись із висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, викладеними у мотивувальній частині постанови щодо можливості накладення арешту та звернення стягнення на частку у складеному капіталі (корпоративні права) члена фермерського господарства, висловлюємо окрему думку.

19. Специфіка правового статусу фермерського господарства як юридичної особи визначається Законом України «Про фермерське господарство», який є спеціальним нормативно-правовим актом. Відповідно до частини першої статті 1 цього Закону фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

20. Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

21. Отже, фермерське господарство є особливою формою підприємницької діяльності громадян, які є членами однієї сім`ї або родини,нерозривно пов`язаною з використанням земельних ділянок для виробництва сільськогосподарської продукції.

22. Згідно зі статтею 19 Закону України «Про фермерське господарство» майно господарства (складений капітал) формується за рахунок майна та майнових прав, що передаються його членами. Стаття 20 Закону чітко розмежовує право власності: майно фермерського господарства належить йому на праві власності.

23. Особливу увагу слід звернути на положення статті 22 Закону України «Про фермерське господарство», яка визначає фермерське господарство як цілісний майновий комплекс. Частина друга цієї статті передбачає можливість відчуження господарства як цілісного майнового комплексу лише за рішенням його членів і лише особам, які мають право на створення фермерського господарства (громадянам України) або юридичним особам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

24. Спеціальний закон не передбачає механізму виділу, відчуження або примусової реалізації окремої «частки» у складеному капіталі господарства поза межами процедур, визначених статтею 22 Закону (відчуження всього комплексу) або статтею 20 (виплата частки при добровільному припиненні членства). Накладення арешту та подальша реалізація частки члена фермерського господарства за його особистими боргами прямо суперечить природі такого господарства як неподільного об`єкта майнових прав.

25. Застосована більшістю суддів аналогія закону (стаття 131 ЦК України щодо повних товариств) є помилковою. На відміну від повного товариства, діяльність фермерського господарства має соціально-економічне призначення, спрямоване на раціональне використання земель. Примусове втручання у суб`єктний склад фермерського господарства шляхом реалізації частки третім особам руйнує сімейно-родинний принцип організації господарства, закладений у статтях 1 та 3 Закону.

26. Крім того, звертаємо увагу на приписи пункту 1 частини першої статті 12 та пункту «а» частини першої статті 14 Закону України «Про фермерське господарство», відповідно до яких землі фермерського господарства можуть складатися із земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування. Члени господарства відповідно до закону мають право розпоряджатися своїми землями.

27. Відповідно до таких норм права можливість накладення арешту та реалізації частки майна фермерського господарства може стати наслідком втрати фермерським господарством свого ключового активу - земельної ділянки, що належить фізичній особі, яка втратила своє членство у господарстві через примусове відчуження його частки.

28. Отже, на наше переконання, арешт частки у фермерському господарстві не може обґрунтовуватися лише наявністю у особи корпоративних прав. Такий підхід ігнорує цілісність майнового комплексу фермерського господарства та може призвести до паралічу його господарської діяльності, що є недопустимим в аспекті принципу пропорційності.

29. Вважаємо, що заходи примусового виконання рішення щодо члена фермерського господарства не повинні призводити до завдання невідшкодованих збитків самому господарству як юридичній особі та порушення балансу між інтересами стягувача та правом господарюючого суб`єкта на стабільну і сталу підприємницьку діяльність.

30. З огляду на викладене, на наше переконання, Велика Палата Верховного Суду мала задовольнити касаційну скаргу та скаргу на рішення приватного виконавця, скасувавши постанову останнього про арешт майна.

Судді Великої Палати Верховного Суду:О. С. Ткачук І. А. Воробйова

Джерело:ЄДРСР 134688424