Постанова ВП ВС щодо випадків повноважень прокурора досі продовжувати строки досудового розслідування у об'єднаних кримінальних провадженнях з відступом від позиції ОП ВС-ККС

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 755/15993/18
провадження № 13-20кс25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

судді-доповідача ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_19 ,

прокурора ОСОБА_20 ,

захисника ОСОБА_21 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_22 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42017101040000203, щодо ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 і

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини

1. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року кримінальне провадження за обвинуваченням

ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, котра народилася у м. Києві, зареєстрована на АДРЕСА_1 , проживає на АДРЕСА_2 , раніше не судимої,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 306 та ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК);

ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, котрий народився у м. Нетішин Хмельницької обл., проживає на АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 306 та ч. 3 ст. 307 КК;

ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, котрий народився у м. Києві, проживає на АДРЕСА_3 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК,

закрито на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

2. Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року залишено без задоволення апеляційну скаргу прокурора на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року, а рішення місцевого суду - без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

3. У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року на підставі положень п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК та призначити новий розгляд в суді першої інстанції, не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності повноважень у прокурора на продовження строку досудового розслідування в об'єднаних кримінальних провадженнях, де відомості про кримінальні правопорушення внесені до ЄРДР до 16 березня 2018 року та після зазначеної дати. Також посилаючись на правозастосовні позиції, викладені в постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - ОП ККС ВС) від 07 жовтня 2024 року у справі № 755/6898/21 (провадження № 51-4645кмо23), наголошує, що прокурор відповідного рівня має право продовжувати строк досудового розслідування в об'єднаних провадженнях, де відомості про кримінальні правопорушення внесені як до, так і після 16 березня 2018 року.

4. Звертає увагу, що зміни в ст. 294 КПК в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закону № 2147-VIII) не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, у яких відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР після введення в дію цих змін - із 16 березня 2018 року. У зв'язку з цим, на думку касатора, саме до компетенції прокурора відповідного рівня належали повноваження щодо продовження строків досудового розслідування до 16 березня 2018 року, а в об'єднаних провадженнях, де відомості про одне чи більше кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР до зазначеної дати, а інші - після, прокурор з огляду на приписи ст. 217 КПК також має повноваження продовжувати строк досудового розслідування.

Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

5. За приписами ч. 5 ст. 434-1 КПК підставою для передачі кримінальної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) є обґрунтований висновок суду, який розглядає справу в касаційному порядку, про те, що справа містить виключну правову проблему і така передача потрібна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

6. Ухвалою від 27 березня 2025 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - ККС ВС) передала кримінальне провадження стосовно ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 на розгляд Великої Палати, оскільки, на переконання колегії суддів, у даному кримінальному провадженні є виключна правова проблема, яку потрібно усунути для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

7. Предметом перевірки Великої Палати є ухвала місцевого суду про закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 у зв'язку із закінченням строку досудового розслідування на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК та ухвала апеляційного суду, якою зазначене рішення місцевого суду залишено без змін.

8. Велика Палата має сформувати висновки щодо визначення суб'єкта, який є уповноваженим вирішити питання про продовження строку досудового розслідування у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР до введення в дію правил Закону № 2147-VIII та об'єднаних із тими, відомості про які в ЄРДР внесено після набрання чинності цим Законом, тобто застосування приписів ст. 294 КПК з урахуванням наведених особливостей.

Позиції учасників судового провадження

9. Прокурор ОСОБА_20 підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити.

10. Захисник ОСОБА_21 заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора.

11. Також у матеріалах цього кримінального провадження є клопотання захисника ОСОБА_21 , в якому наведено доводи про те, що висновки, викладені в постанові ОП ККС ВС від 31 жовтня 2022 року, є переконливими порівняно із тими, про які йдеться в постанові від 07 жовтня 2024 року, де об'єднана палата необґрунтовано, на думку цього учасника, змінила правозастосовні позиції, що є підставою передати кримінальне провадження на розгляд Великої Палати для відступу від висновку ОП ККС ВС у постанові від 07 жовтня 2024 року щодо суб'єкта продовження строку досудового розслідування в об'єднаних провадженнях.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

12. Згідно зі ст. 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

13. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях формує правову позицію з питань правозастосування, орієнтуючи у такій спосіб судову практику на однакове застосування норм права.

14. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

15. З огляду на зміст ч. 5 ст. 434-1 КПК Велика Палата в разі передачі кримінального провадження на її розгляд вирішує правові питання, які стали підставами для такої передачі, а також розглядає справу як суд касаційної інстанції в межах викладених касаційних вимог з дотриманням приписів ст. 433 цього Кодексу.

16. Відповідно до вимог ст. 434-1 КПК необхідність передачі провадження на розгляд Великій Палаті виникає у разі відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах або якщо справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

17. Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади загалом.

18. Питання, який суб'єкт є уповноваженим продовжувати строк досудового розслідування в об'єднаних провадженнях, неодноразово ставало предметом розгляду різних колегій суддів ККС ВС, а також ОП ККС ВС.

19. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон 2147-VIII, яким, зокрема, внесені зміни до ст. 294 КПК та надано повноваження слідчому судді на продовження строків досудового розслідування у кримінальних провадженнях, відомості про які внесені до ЄРДР після введення в дію цього Закону, тобто з 16 березня 2018 року.

20. Колегія суддів Першої судової палати ККС ВС у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 310/9496/19 (провадження № 51-728км20) зробила висновок, що належним суб'єктом продовження строків досудового розслідування після введення в дію положень Закону № 2147-VIII є слідчий суддя незалежно від того, що кримінальні провадження, внесені до ЄРДР із 16 березня 2018 року, були об'єднані з кримінальним провадженням, розпочатим до цієї дати.

21. Колегія суддів Третьої судової палати ККС ВС у постанові від 26 травня 2021 року у справі № 199/4574/20 (провадження № 51-768км21) у кримінальному провадженні, де відомості про вчинення кримінального правопорушення були внесені до ЄРДР до набрання чинності Законом № 2147-VIII, а стосовно інших кримінальних правопорушень - після набрання чинності зазначеним Законом, ґрунтувала свої висновки також на тому, що строк досудового розслідування в такому кримінальному провадженні відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 294 КПК мав право продовжити винятково слідчий суддя.

22. Натомість колегія суддів Третьої судової палати ККС ВС у справі № 753/12578/19 (провадження № 51-206км22) вказала, що за умови об'єднання матеріалів декількох досудових розслідувань формується одне об'єднане кримінальне провадження, якому присвоюється номер того провадження, що було розпочато раніше, а тому й правовий режим в об'єднаному кримінальному провадженні визначається згідно з тим процесуальним порядком продовження строку досудового розслідування, який передбачений для провадження, що було розпочато раніше. У разі продовження строку досудового розслідування підлягає застосуванню той правовий режим, який діяв на момент внесення до ЄРДР відомостей щодо того провадження, яке розпочалося раніше, отже, прокурор уповноважений продовжити строк досудового розслідування.

23. З метою відступу від висновків, викладених у постановах Першої судової палати ККС ВС від 23 квітня 2020 року у справі № 310/9496/19 (провадження № 51-728км20) і Третьої судової палати ККС ВС від 26 травня 2021 року у справі № 199/4574/20 (провадження № 51-768км21), та для формування єдиної правозастосовчої практики матеріали кримінального провадження (справа № 753/12578/19, провадження № 51-206км22) були передані на розгляд ОП ККС ВС.

24. Розглянувши зазначене провадження, ОП ККС ВС, у постанові від 31 жовтня 2022 року (справа № 753/12578/19, провадження № 51-206кмо22) дійшла висновку, що норми п. 4 § 2 «Прикінцеві положення» Закону № 2147-VIII щодо здійснення судового контролю за продовженням строку досудового розслідування підлягають застосуванню з урахуванням положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ст. 58 Конституції України, статей 5, 8, 9 КПК, та зазначила, що суб'єктом, який наділений повноваженнями продовжувати строки досудового розслідування у таких кримінальних провадженнях, є винятково слідчий суддя.

25. Колегія суддів Першої судової палати ККС ВС ухвалою від 04 червня 2024 року у справі № 755/6898/21 (провадження № 51-4645км23) передала зазначене кримінальне провадження на розгляд ОП ККС ВС для відступу від висновку, викладеного в постанові ОП ККС ВС від 31 жовтня 2022 року (справа № 753/12578/19, провадження № 51-206кмо22).

26. ОП ККС ВС у постанові від 07 жовтня 2024 року (справа № 755/6898/21, провадження № 51-4645кмо23) дійшла висновку, що у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР до 16 березня 2018 року, а також у тих провадженнях, що були об'єднані або виділені з інших, у яких початок строку досудового розслідування мав місце до зазначеної дати, продовження строків досудового розслідування належить до компетенції прокурора відповідного рівня. До того ж звернула увагу на те, що у разі продовження строку досудового розслідування слідчим суддею таке продовження відповідає гарантіям, визначеним кримінальним процесуальним законом, оскільки судовий контроль на етапі досудового розслідування є підвищеною гарантією контролю за дотриманням прав і свобод учасників кримінального провадження.

27. Відповідно до матеріалів кримінального провадження, яке передано на розгляд Великої Палати, Дніпровський районний суд м. Києва, з висновком якого погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення, посилався на приписи ст. 5, п. 2 ч. 1, ч. 4 ст. 219 КПК §4 глави 24 цього Кодексу, дійшов висновку, що суб'єктом, який наділений повноваженнями щодо продовження строку досудового розслідування за клопотанням про продовження такого строку в об'єднаному кримінальному провадженні, де відомості про перше кримінальне правопорушення були внесені до ЄРДР до введення в дію положень Закону № 2147-VIII (16 березня 2018 року), а щодо наступних - після визначеної цим Законом дати, є слідчий суддя.

28. Місцевий суд ґрунтував свої висновки на тому, що 19 жовтня 2017 року до ЄРДР було внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК (кримінальне провадження № 42017101040000203).

29. 02 березня 2018 року в порядку, передбаченому статтями 276-278 КПК, ОСОБА_23 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК (том 8 а. п. 68 - 74). Також було повідомлено про підозру ОСОБА_25 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК (том 8 а. п.172 - 176).

30. 24 квітня 2018 року постановою керівника Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_26 строк досудового розслідування у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_23 , ОСОБА_27 та ОСОБА_25 продовжено до трьох місяців, тобто до 02 червня 2018 року (том 5 а. п.63 - 69).

31. 04 травня 2018 року, в порядку статей 276 -278 КПК, було повідомлено про підозру ОСОБА_24 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК (том 8 а. п.130 - 132).

32. 08 травня 2018 року ОСОБА_23 було повідомлено про нову підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306 КК (том 8 а. п.75 - 81).

33. До того ж 08 травня 2018 року постановою прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_28 матеріали досудових розслідувань № 42017101040000203 від 19 жовтня 2017 року (щодо ОСОБА_23 , ОСОБА_27 та ОСОБА_25 ) було об'єднано з матеріалами досудових розслідувань № 42017101040004509 від 08 травня 2018 року № 42017101040004510 від 08 травня 2018 року та присвоєно об'єднаному кримінальному провадженню єдиний номер кримінального провадження № 42017101040000203 (том 5 а. п. 78-79).

34. 30 травня 2018 року постановою першого заступника прокурора м. Києва ОСОБА_29 строк досудового розслідування в об'єднаному кримінальному провадженні № 42017101040000203 від 19 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_23 , ОСОБА_27 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 було продовжено до шести місяців (том 5 а. п.108 - 115).

35. 17 серпня 2018 року ОСОБА_23 було повідомлено про нову підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1, 2 ст. 306 КК (том 8 а. п. 82 - 129), ОСОБА_24 повідомлено про нову підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 306 КК (том 8 а. п. 133 - 168), а ОСОБА_25 повідомлено про нову підозру у вчиненні кримінального злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК (том 8 а. п. 177 - 198).

36. 19 жовтня 2018 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42017101040000203 за обвинувачення ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 направлено до Дніпровського районного суду м. Києва.

37. Відповідно до положень Закону № 2147-VIII ст. 294 КПК, яка регламентує загальні положення продовження строку досудового розслідування, викладено в такій редакції: «Якщо з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину досудове розслідування (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у п. 4 ч. 3 ст. 219 цього Кодексу, такий строк може бути продовжений у межах строків, встановлених пунктами 2 і 3 ч. 4 ст. 219 цього Кодексу: до трьох місяців - керівником окружної прокуратури, керівником обласної прокуратури або його першим заступником чи заступником, заступником Генерального прокурора; до шести місяців - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з керівником обласної прокуратури або його першим заступником чи заступником, заступниками Генерального прокурора; до дванадцяти місяців - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим із Генеральним прокурором чи його заступниками».

38. Зазначеними змінами фактично запроваджено судовий контроль за продовженням строків досудового розслідування, які обчислюються не тільки з моменту повідомлення особі про підозру, а й з моменту внесення відповідних відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

39. Також цим Законом ст. 217 КПК було доповнено новою ч. 7, де зазначено, що днем початку досудового розслідування у провадженні, виділеному в окреме провадження, є день, коли було розпочато розслідування, з якого виділено окремі матеріали, а у провадженні, в якому об'єднані матеріали кількох досудових розслідувань, - день початку розслідування того провадження, яке розпочалося раніше.

40. Відповідно до п. 4 §2 «Прикінцеві положення» Закону № 2147-VIII зміни щодо судового контролю за продовженням строку досудового розслідування не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, щодо яких відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР після введення в дію цих змін.

41. Отже, законодавцем передбачено два різні порядки (підходи) продовження строків досудового розслідування у кримінальних провадженнях залежно від дати внесення відомостей про них до ЄРДР. До того ж залежно від дати внесення таких відомостей до ЄРДР буде також визначатися суб'єкт, до компетенції якого належать повноваження продовжити строки досудового розслідування.

42. Ключове питання, яке має вирішити Велика Палата, пов'язане з можливістю (необхідністю) застосування ст. 5 КПК до кримінальних проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР до 16 березня 2018 року, та які згодом були об'єднані з кримінальними провадженнями, розпочатими після зазначеної дати.

43. Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

44. Як зазначається в п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року (справа N 1-7/99) у справі про зворотну дію в часі та інших нормативно-правових актів, у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

45. За загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, як зазначено вище, визначений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, згідно з якою дію нормативно-правового акта в часі потрібно розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

46. Конституційний принцип щодо зворотної дії закону у часі відображений у ст. 5 КПК, відповідно до якої процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

47. Проте, співставляючи формулу дії кримінального процесуального закону у часі, визначену в ст. 5 КПК, із формулою, яка використана законодавцем у п. 4 §2 «Прикінцеві положення» Закону № 2147-VIII, Велика Палата робить висновок про їх нетотожність.

48. Якщо в ст. 5 КПК йдеться про вчинення окремих процесуальних дій та прийняття окремих процесуальних рішень, то у п. 4 §2 «Прикінцеві положення» Закону № 2147-VIII встановлено заборону застосування зворотної дії в часі до справ (кримінальних проваджень), стосовно яких відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР до введення в дію цих змін.

49. Саме така відмінність у формулюванні правил зворотної дії закону у часі є визначальною.

50. Велика Палата звертає увагу, що законодавець у п. 4 § 2 «Прикінцеві положення» Закону № 2147-VIII застосував термін «справи», а не «процесуальні дії» чи «процесуальні рішення». Таке формулювання свідчить про намір законодавця визначити порядок застосування нового правового режиму не до окремих процесуальних актів, а до кримінального провадження загалом як цілісного правового явища.

51. Системний аналіз приписів КПК дозволяє виснувати, що кримінальне провадження як процесуальна категорія характеризується єдністю предмета розслідування та процесуального режиму його здійснення. Об'єднання матеріалів кількох досудових розслідувань не породжує нового кримінального провадження, а утворює єдине об'єднане провадження, правовий режим якого визначається моментом його початку - датою внесення відомостей про перше кримінальне правопорушення до ЄРДР.

52. Велика Палата доходить висновку, що в кримінальному процесуальному законі визначено спеціальну норму (п. 4 §2 «Прикінцеві положення» Закону № 2147-VIII) з приводу регулювання цього питання, і саме вона, а не загальна норма (ст. 5 КПК), має застосовуватися під час визначення правового режиму продовження строків досудового розслідування у справах, які були розпочаті до 16 березня 2018 року і об'єднані з кримінальними провадженнями щодо кримінальних правопорушень, відомості про які внесені до ЄРДР після 16 березня 2018 року.

53. Аналізуючи зазначені зміни законодавства, Велика Палата вважає, що повноваження слідчого судді щодо продовження цих строків поширюються винятково на провадження, які розпочаті після 16 березня 2018 року.

54. Відповідно до п. 8 глави 2 розділу ІІ Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 04 квітня 2016 року № 139 (далі - Положення), відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень вносяться до ЄРДР за кожним кримінальним провадженням окремо.

55. Відомості про об'єднання матеріалів досудових розслідувань підлягають внесенню до ЄРДР, водночас об'єднаному кримінальному провадженню присвоюється номер раніше розпочатого провадження (абз. 17 п. 1 глави 2 розділу І, абз. 4 п. 1 глави 3 розд. ІІ Положення).

56. Такий самий порядок внесення відомостей та присвоєння номера провадження визначено Положенням про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженим наказом Генерального прокурора № 298 від 30 червня 2020 року.

57. До того ж згідно із ч. 6 ст. 219 КПК загальний строк досудового розслідування у разі об'єднання кримінальних проваджень у порядку, передбаченому ст. 217 цього Кодексу, визначається: у провадженнях, які розслідувалися в один проміжок часу, - шляхом поглинання меншого строку більшим; у провадженнях, які розслідувалися в різні проміжки часу, - шляхом додавання строків досудового розслідування щодо кожного із таких проваджень, які не пересікаються, в межах строків досудового розслідування злочину, який передбачає найбільш тривалий строк досудового розслідування з урахуванням можливості його продовження, передбаченої ч. 2 цієї статті.

58. Велика Палата звернула увагу, що під час об'єднання матеріалів кількох досудових розслідувань законодавець у ч. 6 ст. 219 КПК передбачив спеціальні правила визначення загального строку досудового розслідування (поглинання або додавання непересічних періодів), проте не змінив правила визначення суб'єкта продовження строку. Оскільки ч. 7 ст. 217 КПК прямо вказує на день початку розслідування раніше розпочатого провадження як початковий момент відліку для об'єднаного провадження, то й повноваження щодо продовження строку зберігаються за тим суб'єктом, який був уповноважений на момент початку цього раніше розпочатого провадження.

59. Велика Палата наголошує, що інший підхід, а саме застосування різних правових режимів продовження строків досудового розслідування в межах одного об'єднаного кримінального провадження, суперечив би принципу процесуальної економії та призводив би до правової невизначеності. Такий підхід створював би ситуацію, за якої в одному провадженні одночасно діяли б два несумісні процесуальні порядки, що унеможливило б ефективне здійснення кримінального провадження.

60. Велика Палата звернула увагу, що висновок, викладений в постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду від 31 жовтня 2022 року у справі № 753/12578/19 (провадження № 51-206кмо22), про виключну компетенцію слідчого судді щодо продовження строку досудового розслідування в об'єднаних провадженнях незалежно від дати внесення відомостей до ЄРДР, ґрунтувався на припущенні про обов'язковість судового контролю як підвищеної гарантії прав людини відповідно до статей 5, 6 Конвенції.

61. Водночас такий підхід не враховує вимоги п. 4 § 2 Прикінцевих положень Закону № 2147-VIII про незастосування змін зворотної дії в часі до проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР до 16 березня 2018 року. Ігнорування цього спеціального припису призводить до порушення принципу правової визначеності та передбачуваності правового регулювання.

62. Правова позиція, викладена в постанові ОП ККС ВС від 31 жовтня 2022 року (справа № 753/12578/19, провадження № 51-206кмо22), ґрунтувалася на надмірно широкому тлумаченні ст. 5 КПК без урахування спеціального правила, визначеного в п. 4 § 2 «Прикінцеві положення» Закону № 2147-VIII. Згаданий висновок не враховував, що законодавець свідомо відступив від загального правила дії закону в часі, встановленого ст. 5 КПК, закріпивши в прикінцевих правилах Закону № 2147-VIII спеціальну норму, яка визначає порядок застосування нового правового режиму саме до «справ» (кримінальних проваджень), а не до окремих процесуальних дій.

63. Велика Палата відступає від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові ОП ККС ВС від 31 жовтня 2022 року (справа № 753/12578/19, провадження № 51-206кмо22), у частині твердження про те, що суб'єктом, уповноваженим продовжувати строки досудового розслідування в об'єднаних кримінальних провадженнях, де перше розпочате до 16 березня 2018 року, є винятково слідчий суддя.

64. На підтвердження наведеного також необхідно зазначити, що положення ч. 7 ст. 217 КПК, якими передбачено, що днем початку досудового розслідування у провадженні, виділеному в окреме провадження, є день, коли було розпочато розслідування, з якого виділено окремі матеріали, а у провадженні, в якому об'єднані матеріали кількох досудових розслідувань, - день початку розслідування того провадження, яке розпочалося раніше, запроваджені у текст у КПК також у результаті змін, внесених Законом № 2147-VIII, і вступили в дію з 16 березня 2018 року, оскільки до цього кримінальний процесуальний закон не містив такої норми, яка б визначала день початку досудового розслідування в разі виділення або об'єднання матеріалів досудового розслідування.

65. Велика Палата підкреслює, що наведений правовий висновок узгоджується з конституційним принципом правової визначеності, який передбачає, що учасники кримінального провадження повинні мати можливість передбачати правові наслідки своїх дій та рішень компетентних органів. Застосування єдиного процесуального режиму до об'єднаного кримінального провадження забезпечує стабільність правового регулювання та виключає ситуації, за яких один і той самий строк досудового розслідування мав би продовжуватися різними суб'єктами залежно від того, яке саме з об'єднаних правопорушень є предметом перевірки.

66. До того ж такий підхід відповідає принципу єдності кримінального провадження, закріпленому в ч. 7 ст. 217 КПК, згідно з яким об'єднане кримінальне провадження розглядається як єдине ціле з моменту його початку, визначеного датою внесення відомостей про перше кримінальне правопорушення до ЄРДР.

67. Враховуючи викладене, Велика Палата зробила висновок, що за умови об'єднання матеріалів кількох досудових розслідувань утворюється одне об'єднане кримінальне провадження, якому, відповідно, присвоюється номер того провадження, що було розпочато раніше, а тому й правовий режим у об'єднаному кримінальному провадженні визначається згідно з тим процесуальним порядком продовження строку досудового розслідування, який передбачений для провадження, що було розпочато раніше. А тому у разі продовження строку досудового розслідування підлягає застосуванню той правовий режим, який діяв на момент внесення до ЄРДР відомостей щодо того провадження, яке розпочалося раніше.

68. Велика Палата зазначає, що суди попередніх інстанцій, застосовуючи висновок, викладений у постанові ОП ККС ВС від 31 жовтня 2022 року (справа № 753/12578/19, провадження № 51-206кмо22), не врахували спеціального правила дії закону в часі, передбаченого п. 4 § 2 «Прикінцеві положення» Закону № 2147-VIII, та неправильно застосували ст. 5 КПК до правовідносин, які регулюються спеціальною нормою.

69. Передбачивши два різні порядки (підходи) продовження строків досудового розслідування залежно від дати внесення відомостей до ЄРДР, законодавець визначив і суб'єкта, до компетенції якого буде відноситися продовження строків досудового розслідування.

70. Порядок обчислення та продовження строків досудового розслідування у кримінальних провадженнях, відомості про які внесені до ЄРДР до 16 березня 2018 року (до моменту набрання чинності Законом № 2147-VIII), належить до компетенції прокурора відповідного рівня.

71. У кримінальних провадженнях, відомості про які внесені до ЄРДР після 16 березня 2018 року, застосовується новий порядок обчислення та продовження строків досудового розслідування з урахуванням нових змін у положеннях статей 219, 244, 294 КПК.

72. У випадку об'єднання матеріалів кількох проваджень (або виділення матеріалів) порядок обчислення та продовження строків досудового розслідування визначається залежно від дати початку досудового розслідування того провадження, яке розпочалося раніше (до 16 березня 2018 року чи після зазначеної дати), а тому і продовження строків досудового розслідування буде віднесено до компетенції відповідних осіб, повноваження яких були передбачені чинними на той момент положеннями КПК.

73. Враховуючи викладене, Велика Палата дійшла такого висновку щодо застосування норми права:

Суб'єктом, уповноваженим продовжувати строк досудового розслідування, є прокурор або слідчий суддя залежно від дати внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

У провадженнях, розпочатих до 16 березня 2018 року (до початку дії Закону № 2147-VIII), коли діяла попередня редакція ст. 294 КПК, повноваження з продовження строків належать прокурору відповідного рівня. У провадженнях, відомості про які внесені вже після цієї дати, діє новий порядок, що передбачає необхідність звернення (у передбачених законом випадках) до слідчого судді.

У разі об'єднання кількох проваджень, де перше розпочате до 16 березня 2018 року (до початку дії Закону № 2147-VIII), продовження строків віднесено до компетенції прокурора, тоді як у випадках, коли перше провадження розпочато після цієї дати, такі повноваження належать і слідчому судді у передбачених випадках нової редакції ст. 294 КПК.

У тому разі, коли за часом початку першого з об'єднаних проваджень (що розпочато до 16 березня 2018 року) уповноваженим продовжувати строк досудового розслідування був прокурор, проте таку процесуальну дію вчинив слідчий суддя, то це не є таким порушенням норм процесуального права, що надалі може бути підставою для закриття такого провадження. Велика Палата такий висновок робить з огляду на те, що вчинення такої процесуальної дії слідчим суддею за формою і порядком надає більші гарантії дотримання прав та законних інтересів осіб у кримінальному провадженні.

74. Оскільки відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, у кримінальному провадженні, яке передано на Велику Палату було внесені до ЄРДР 19 жовтня 2017 року за № 42017101040000203, тобто до прийняття та набрання чинності Закону № 2147-VIII,продовження строку досудового розслідування належало до повноважень прокурора відповідного рівня.

75. Враховуючи викладені обставини, Велика Палата дійшла висновку, що рішення судів першої й апеляційної інстанцій є такими, що ухвалені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

76. Підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

77. З урахуванням наведеного касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвали місцевого та апеляційного судів з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

78. Під час нового розгляду суду першої інстанції потрібно врахувати наведене в постанові Великої Палати й ухвалити законне, обґрунтоване рішення.

79. Керуючись статтями 430, 434-2, 441 КПК, п. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_22 , яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом першої та апеляційної інстанцій, задовольнити.

2. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 скасувати і призначити новий розгляд провадження в суді першої інстанції.

3. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_1 Суддя-доповідач ОСОБА_2

Судді:ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_30 ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14 ОСОБА_15 ОСОБА_16 ОСОБА_17 ОСОБА_18

Джерело:
ЄДРСР 134802046

[ANTIRAID]

Намагання бути трохи вагітними завжди призводить до порушення прав людини, як і в цьому випадку. Фактично це чергове підтвердження помилковості побудови правової системи на праві прецеденту чи так званому правовому висновку. Врешті суд зазначив:

Суб'єктом, уповноваженим продовжувати строк досудового розслідування, є прокурор або слідчий суддя залежно від дати внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

У провадженнях, розпочатих до 16 березня 2018 року (до початку дії Закону № 2147-VIII), коли діяла попередня редакція ст. 294 КПК, повноваження з продовження строків належать прокурору відповідного рівня. У провадженнях, відомості про які внесені вже після цієї дати, діє новий порядок, що передбачає необхідність звернення (у передбачених законом випадках) до слідчого судді.

У разі об'єднання кількох проваджень, де перше розпочате до 16 березня 2018 року (до початку дії Закону № 2147-VIII), продовження строків віднесено до компетенції прокурора, тоді як у випадках, коли перше провадження розпочато після цієї дати, такі повноваження належать і слідчому судді у передбачених випадках нової редакції ст. 294 КПК.

У тому разі, коли за часом початку першого з об'єднаних проваджень (що розпочато до 16 березня 2018 року) уповноваженим продовжувати строк досудового розслідування був прокурор, проте таку процесуальну дію вчинив слідчий суддя, то це не є таким порушенням норм процесуального права, що надалі може бути підставою для закриття такого провадження. Велика Палата такий висновок робить з огляду на те, що вчинення такої процесуальної дії слідчим суддею за формою і порядком надає більші гарантії дотримання прав та законних інтересів осіб у кримінальному провадженні.

74. Оскільки відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, у кримінальному провадженні, яке передано на Велику Палату було внесені до ЄРДР 19 жовтня 2017 року за № 42017101040000203, тобто до прийняття та набрання чинності Закону № 2147-VIII,продовження строку досудового розслідування належало до повноважень прокурора відповідного рівня.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА (збіжна)

судді ОСОБА_1

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 лютого 2026 року

справа № 755/15993/18

провадження № 13-20кс25

Вступ

16 березня 2018 року були введені в дію зміни, внесені Законом України №2147-VIII до Кримінального процесуального кодексуУкраїни (далі - КПК), які передбачали суттєву трансформацію інституту строків досудового розслідування, включно із зміною порядку продовження строків досудового розслідування, передавши повноваження щодо їх продовження понад три місяці після повідомлення про підозру від прокурора до слідчого судді. Водночас за змістом перехідних положень цього Закону запроваджені ним новели "не мають зворотньої дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін".

Проблема полягала в тому, що цей Закон не заборонив об`єднувати кримінальні провадження щодо злочинів, відомості про які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) до та після 16 березня 2018 року, але й не визначив які саме процесуальні норми щодо строків досудового розслідування (нові чи старі) необхідно застосовувати щодо таких об`єднаних проваджень (тут і далі під "об`єднаними провадженнями" розуміються провадження, в яких розслідуються злочини, відомості про які внесені до ЄРДР як до, так після 16 березня 2018 року). Це призвело до тривалого існування суперечливої правозастосовної та судової практики щодо цього питання, у тому числі на рівні об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - об`єднана палата, ОП ККС).

Так, у постанові об`єднаної палати від 31 жовтня 2022 року у справі № 753/12578/19 було зроблено висновок, що в таких провадженнях продовження строків досудового розслідування понад три місяці належить до повноважень слідчого судді, а не прокурора, у зв`язку чим об`єднана палата залишила без змін ухвалу суду про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування (попри наявність у справі рішень прокурора про продовження такого строку).

Натомість у постанові від 07 жовтня 2024 року у справі № 755/6898/21 об`єднана палата фактично змінила підхід, зазначивши, що такі повноваження належать прокурору відповідного рівня, але водночас продовження строку досудового розслідування слідчим суддею саме по собі не свідчить про порушення прав учасників провадження, оскільки судовий контроль на стадії досудового розслідування є підвищеною гарантією дотримання прав і свобод учасників провадження.

Велика Палата у справі, що перебувала на її розгляді, по суті підтримала висновок ІНФОРМАЦІЯ_1 , сформульований у 2024 році.

Наведена ситуація яскраво демонструє типові проблеми, які неминуче виникають на практиці через недостатню ясність, двозначність або неповноту законодавчого регулювання кримінального процесу: для того, щоб Верховний Суд, який покликаний формувати єдину судову і правозастосовчу практику, подолав цю правову невизначеність завжди потрібен доволі значний час (нерідко кілька років, щоб відповідні справи надійшли на розгляд суду касаційної інстанції), але суб?єкти правозастосування (слідчі судді, прокурори, слідчі тощо) не мають можливості просто чекати допоки відповідне питання буде остаточно вирішене Верховним Судом - вони змушені діяти в умовах цієї невизначеності, коли навіть добросовісне тлумачення не гарантує того, що в подальшому суд його підтримає.

Це створює ризик дуже серйозних наслідків для кримінального провадження у вигляді його закриття або визнання ключового доказу недопустимим, що, звичайно, добре для обвинуваченого, але навряд чи відповідає конкуруючому інтересу суспільства та потерпілих у притягненні винних до відповідальності.

Це також ставить суддів, які через роки правової невизначеності мають її подолати, перед дилемою вибору між прогресивним тлумаченням, який має сформувати кращу правозастосовну практику в майбутньому, але матиме непередбачувані або передбачувано негативні наслідки для існуючих справ, і більш консервативним тлумаченням, яке матиме обмежений вплив на майбутню практику, але водночас не матиме руйнівних наслідків для вже існуючих справ (ця дилема вже неодноразово поставала перед Верховним Судом в інших справах - див., наприклад, ухвалу ККС ВС від 12.05.2021 у справі № 663/267/19, де колегія суддів пропонувала об`єднаній палаті ККС ВС заявити про перспективну дію її висновків щодо порядку визначення прокурора та слідчого в кримінальному провадженні, або ухвалу ККС ВС від 15 жовтня 2019 року у справі № 242/3982/16-к, де колегія суддів пропонувала Великій Палаті дещо "пом`якшити" раніше сформульовані нею висновки щодо застосування ст. 290 КПК).

Зазначена дилема не є унікальною для України. У різних країнах вже застосовуються доктрини, які дозволяють її вирішити та знайти розумний баланс між потребою забезпеченні розвитку судової практики і необхідністю уникати непропорційних негативних наслідків для існуючих правовідносин.

Одна з цих доктрин - "prospective overruling" - полягає у тому, що суд, відступаючи від попередньої практики, може заявити, що новий прецедент (нове тлумачення норми права) буде застосовуватися лише до нових правовідносин, а не до тих, які виникли до цього. Ця доктрина зазвичай застосовується, коли суд вважає за необхідне змінити усталену практику з метою її вдосконалення, але водночас доходить висновку, що переваги нового підходу не є настільки переконливими, щоб виправдати підрив правової визначеності, на яку обґрунтовано раніше покладалися учасники правовідносин.

Інша доктрина - "reasonable mistake of law" (або її аналоги, що існують у різних країнах) - полягає в тому, що суд не визнає недійсними або недопустимими результати процесуальних дій поліцейського, прокурора тощо, якщо вони є наслідком добросовісного та об`єктивно розумного тлумачення неоднозначного закону, навіть якщо згодом суд визнав таке тлумачення неправильним.

На моє переконання, незастосування подібних доктрин Верховним Судом стає вагомим фактором, який стримує розвиток права, оскільки судді часто обирають більш консервативне тлумачення, щоб не зашкодити вже існуючим кримінальним провадженням чи іншим правовідносинам, або, навпаки, нерідко призводить до коливань у судовій практиці, які ми всі так не любимо: спочатку Суд обирає найбільш прогресивний або надто категоричний варіант тлумачення, а коли стикається з руйнівними наслідками його застосування до вже існуючих справ - починає відступати або "уточнювати" раніше зроблені висновки, щоб усунути чи пом`якшити такі наслідки.

Останнє було в питанні про невідкриття засекречених ухвал слідчих суддів про надання дозволу на проведення НСРД (порівняй висновки, викладені в постановах Великої Палати від 16.01.2019 у справі №751/7557/15-к та від 16.10.2019 у справа № 640/6847/15-к, а також у п. 16 ухвали Великої Палати від 19.11.2019 у згаданій вище справі № 242/3982/16-к), про визначення прокурора і слідчого в кримінальному провадженні (порівняй висновки, зроблені у постановах об`єднаної палати ККС ВС від 22.02.2021 у справі № 754/7061/15, від 04.10.2021 у справі № 724/86/20, від 14.02.2022 у справі № 477/426/17, а також у постанові колегії ВС від 21.03.2023 у справі № 336/941/19), а також у питанні про повноважного суб`єкта продовження строку досудового розслідування в об`єднаних кримінальних провадження, яке розглядалося Великою Палатою в цій справі.

Власне в останньому питанні об`єднана палата спочатку у 2022 році дійшла висновку, що в таких об`єднаних кримінальних провадження строк досудового розслідування понад три місяці повинен продовжувати слідчий суддя (що очевидно встановлювало дещо вищі гарантії від можливих зловживань під час досудового розслідування, але мало наслідком закриття багатьох справ, де такі строки продовжував прокурор), а потім у 2024 році вона зробила протилежний висновок, що такі повноваження належать прокурору, але водночас зауважила, що продовження строку досудового розслідування слідчим суддею саме по собі не свідчить про порушення прав учасників провадження, оскільки судовий контроль на стадії досудового розслідування є підвищеною гарантією дотримання прав і свобод учасників провадження.

Оскільки Велика Палата підтримала у цій справі останній висновок об`єднаної палати, який не тягне непропорційних негативних наслідків для існуючих кримінальних проваджень, я можу погодитися з ним як певним компромісним варіантом. Але я не можу не відзначити один вагомий недолік такого підходу - він консервує вже скасоване на рівні закону правило про можливість продовження строку досудового розслідування прокурором, а не слідчим суддею, що теоретично може створити підґрунтя для певних зловживань - прокурору достатньо буде об`єднати нову справу зі старою, щоб "вивести" її з-під судового контролю (в питанні продовження строків досудового розслідування).

Тому я пропонував колегам третій варіант розв`язання цієї виключної проблеми, який тезисно можна сформулювати так:

- у кримінальних провадженнях, у яких об`єднані матеріали щодо кримінальних правопорушень, відомості про які внесені до ЄРДР як до, так і після 16 березня 2018 року, підлягає застосуванню єдина процедура продовження строку - та, що є чинною на момент її здійснення (у цій частині мотиви істотно відрізняють від мотивів об`єднаної палати ККС ВС 2022 року);

- продовження у таких кримінальних провадження строку досудового розслідування прокурором, якщо це мало місце до публікації постанови Великої Палати (у редакції, яку я пропонував), слід було, як правило, вважати результатом добросовісної помилки в тлумаченні закону, яке не тягне недійсності цього процесуального рішення (однак з урахуванням обставин конкретного кримінального провадження суд міг спростувати цю презумпцію добросовісної помилки).

Крім того, названий альтернативний проєкт передбачав і вирішення інших проблем, пов?язаних із дією в часі змін, які були введені в дію 16 березня 2018 року (наприклад, якщо строк досудового розслідування все ж було пропущено, то чи можна закривати кримінальне провадження не в цілому, а лише в частині епізодів, відомості про які були внесені після 16 березня 2018 року?).

Далі навожу текст мотивувальної частини цього альтернативного проєкту, який, на жаль, не був підтриманий більшістю.

Альтернативний проєкт

"Оскільки законодавець змінював норми, які регулюються порядок продовження строків досудового розслідування, в контексті більш широкої реформи правового інституту строків досудового розслідування, висновок Великої Палати неминуче зачіпатиме цей правовий інститут в цілому, впливаючи на тлумачення інших пов?язаних правових норм. Це обумовлює необхідність аналізу історії та характеру законодавчих змін до комплексу норм, які регулюють названий інститут.

Правове регулювання до 16 березня 2018 року

Ст. 284 КПК ("Закриття кримінального провадження та провадження щодо юридичної особи")до 16 березня 2018 року не містила такої підстави закриття кримінального провадження, як закінчення строку досудового розслідування.

Ст. 217 КПК ("Об`єднання і виділення матеріалів досудового розслідування") не містила порядку визначення початку перебігу строку досудового розслідування у об`єднаних або виділених кримінальних провадженнях.

Ст. 219 КПК ("Строки досудового розслідування") регламентувала лише строки досудового розслідування "з дня повідомлення особі про підозру" і не встановлювала жодних граничних строків досудового розслідування до моменту повідомлення особі про підозру. При цьому для злочинів було встановлено загальний двомісячний строк (п. 2 ч. 1), який можна було продовжити до 6 місяців для злочину невеликої або середньої тяжкості (п. 2 ч. 2) та до 12 місяців для тяжкого або особливо тяжкого злочину (п. 3 ч. 3).

Законом України від 16 березня 2017 року № 1950-VIII «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення механізмів забезпечення завдань кримінального провадження» ст. 219 КПК була доповнена частинами 4 і 5, які врегулювали порядок обчислення визначеного цією статтею строку (тобто на той час - "з дня повідомлення особі про підозру") при об?єднанні кримінальних проваджень:

- у провадженнях, які розслідувалися в один проміжок часу, - шляхом поглинання меншого строку більшим;

- у провадженнях, які розслідувалися в різні проміжки часу, - шляхом додавання строків досудового розслідування по кожному із таких проваджень, які не пересікаються, в межах строків досудового розслідування злочину, який передбачає найбільш тривалий строк досудового розслідування з урахуванням можливості його продовження, передбаченої частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 2 ст. 294 КПК ("Загальні положення продовження строку досудового розслідування"), якщо досудове розслідування злочину (досудове слідство) неможливо було закінчити у строк, зазначений у п. 2 ч. 1 ст. 219 КПК, він міг бути продовжений у межах строків, установлених пунктами 2 та 3 ч. 2 ст. 219 КПК (тобто не більше, ніж до 6 або 12 місяців для злочинів відповідної тяжкості):

- до 3 місяців - керівником місцевої прокуратури;

- до 6 місяців - керівником регіональної прокуратури або його першим заступником чи заступником;

- до 12 місяців - Генеральним прокурором чи його заступниками.

При цьому ч. 8 ст. 223 КПК ("Вимоги до проведення слідчих (розшукових) дій") визначала, що слідчі (розшукові) дії не можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування, крім їх проведення за дорученням суду у випадках, передбачених частиною третьою статті 333 КПК. Будь-які слідчі (розшукові) або негласні слідчі (розшукові) дії, проведені з порушенням цього правила, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази - недопустимими.

Таким чином, до внесення змін Законом № 2147-VIII продовження строків досудового розслідування здійснювалось виключно органами прокуратури, без залучення судового контролю; при цьому такі строки починали спливати тільки після повідомлення особі про підозру, а закінчення строків досудового розслідування не тягнуло автоматичного закриття провадження, маючи наслідком лише визнання недопустимими доказів, отриманих після цього.

Правове регулювання після 16 березня 2018 року

16 березня 2018 року набрали чинності положення Закону № 2147-VIII, якими були внесені істотні зміни до низки статей КПК, у тому числі тих, що стосувалися порядку перебігу строків досудового розслідування і наслідків їх закінчення (зокрема, до статей 217, 219, 284, 294, 295 та інших).

Перша ключова новела (в аспекті питання, що розглядається Великою Палатою) полягала у змінах, внесених до статтей 217 і 219 КПК.

Зокрема, у ст. 219 КПК ("Строки досудового розслідування") тепер було передбачено, що строк досудового розслідування "обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження".

При цьому загальний строк досудового розслідування складався з двох частин, які рахувалися:

- з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру;

- з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до дня звернення до суду.

Синхронно із цими змінами статтю 217 КПК ("Об`єднання і виділення матеріалів досудового розслідування") було доповнено частиною 7 такого змісту: "Днем початку досудового розслідування у провадженні, виділеному в окреме провадження, є день, коли було розпочато розслідування, з якого виділено окремі матеріали, а у провадженні, в якому об`єднані матеріали кількох досудових розслідувань, - день початку розслідування того провадження, яке розпочалося раніше."

Таким чином, ч. 7 ст. 217 КПК визначала особливості обчислення строку досудового розслідування в об`єднаних і виділених провадженнях "до дня повідомлення особі про підозру", тоді як ч. 4 ст. 219 КПК, яка не зазнала змін, продовжувала регулювати особливості обрахунку в об`єднаних провадженнях строку "з дня повідомлення особі про підозру".

Другою ключовою новелою стало доповнення ч. 1 ст. 284 КПК ("Закриття кримінального провадження та провадження щодо юридичної особи") пунктом 10, який передбачав, що дві підстави закриття кримінального провадження у зв`язку з закінчення строків досудового розслідування:

- якщо "після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи" та

- якщо "строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру".

Третя ключова новела полягала у внесенні змін до ст. 294 КПК ("Загальні положення продовження строку досудового розслідування"), які передбачили порядок продовження строків досудового розслідування "до дня повідомлення особі про підозру", а також визначили, продовження строку, який рахується "з дня повідомлення особі про підозру" до 6 та до 12 місяців здійснюється слідчим суддею, а не прокурором, як було раніше.

Однак всі наведені зміни, за змістом пункт 4 § 2 "Прикінцеві положення" розділу 4 Закону України № 2147-VIII, "не мають зворотньої дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін".

Таким чином, у березні 2018 року відбулася комплексна реформа інституту строків досудового розслідування, коли змін зазнала одразу низка взаємопов`язаних норм. При цьому наведені прикінцеві положення, по суті, передбачили одночасне існування двох різних правових режимів досудового розслідування (в частині строків досудового розслідування), один з яких підлягав застосуванню щодо кримінальних правопорушень, внесених до ЄРДР до 16 березня 2018 року, а інший - щодо злочинів, відомості про які внесені до ЄРДР, починаючи з цієї дати.

На жаль, згадані прикінцеві положення жодним чином не визначили, який з цих двох режимів слід застосовувати в разі об?єднання кримінальних проваджень, де відомості про частину епізодів, які розслідуються, були внесені до 16 березня 2018 року, а про іншу частину - після цього.

Подальші зміни та чинне правове регулювання

Після 16 березня 2018 року законодавець кілька разів вносив зміни до аналізованих норм, але найбільш важливі з них відбулися у 2022 і 2023 роках.

Зокрема, після початку повномасштабного вторгнення Законом України від 15 березня 2022 року № 2137-IX «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та Закону України "Про електронні комунікації" щодо підвищення ефективності досудового розслідування "за гарячими слідами" та протидії кібератакам», ст. 615 КПК ("Особливий режим кримінального провадження в умовах воєнного стану") доповнено частиною 8, зміст якою було уточнено Законом України від 14 квітня 2022 року № 2201-IX «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» такого змісту:

"У кримінальних провадженнях, в яких жодній особі не було повідомлено про підозру на дату введення воєнного стану, строк від зазначеної дати до дати припинення чи скасування воєнного стану не зараховується до загальних строків, передбачених статтею 219 цього Кодексу".

Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року перебіг строків досудового розслідування "до повідомлення особі про підозру" було зупинено в усіх кримінальних провадженнях, де він мав обчислюватися.

Законом від 08 грудня 2023 року № 3509-IX «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури», який набрав чинності 01 квітня 2024 року, попередню реформу правового інституту строків досудового розслідування було частково переглянуто:

- зі ст. 219 КПК виключено норми, які регулювали строк досудового розслідування "з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру" і залишено єдине правило, за яким "строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотанням про закриття кримінального провадження або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження";

- зі ст. 284 КПК виключено норму про необхідність закриття кримінального провадження в разі, якщо строк досудового розслідування закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру (тобто в разі, якщо закінчився строк, який рахувався з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру).

Наразі Міжнародний Валютний Фонд і Європейський Союз продовжують висувати вимогу "раціоналізувати наслідки спливу строків досудового розслідування" (Звіт МВФ від 07 жовтня 2024 року - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), адже "що стосується етапу після повідомлення про підозру, то обов`язкове закриття кримінальних справ у зв`язку із закінченням строків та тривалість строків слід переглянути для забезпечення ефективних розслідувань" (Звіт Єврокомісії від 30 жовтня 2024 року, С. 33 - ІНФОРМАЦІЯ_3 ). У Звіті Єврокомісії від 04 листопада 2025 року Україні знову наголошено на необхідності "скасувати положення про автоматичне закриття кримінальних справ через закінчення строків досудового розслідування та переглянути існуючі строки" (ІНФОРМАЦІЯ_7, С. 5). Тим не менше, на сьогодні положення п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК щодо обов`язкового закриття кримінального провадження через сплив строку досудового розслідування після оголошення особі підозри (для справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в ЄРДР, починаючи з 16 березня 2018 року) залишаються чинними і підлягають виконанню.

Правова оцінка Великої Палати

Пункт 4 § 2 "Прикінцеві положення" розділу 4 Закону № 2147-VIII про заборону зворотної дії деяких нових положень КПК, як уже було зазначено вище, стосувалися не окремо взятої ст. 294 КПК, яка визначає суб`єктів, уповноважених продовжувати строки досудового розслідування, а цілої системи норм, які регулювали і регулюють інститут строків досудового розслідування, включно з положеннями п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК. Тому Велика Палата розглядатиме питання дії в часі відповідних норм в комплексі.

Щодо конституційності наведених прикінцевих положень Закону № 2147-VIII

У справі № 1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09 лютого 1999 року) Конституційний Суд України зазначив:

"В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма)".

Велика Палата також раніше зазначала (постанова від 29 серпня 2018 року у справі № 663/537/17):

"34. Залежно від напряму дії нормативно-правових актів у часі (в т.ч. й закону про кримінальну відповідальність) дія закону в часі може бути прямою, зворотною або переживаючою (ультраактивною).

35. Пряма дія полягає в тому, що новий нормативно-правовий акт або нова правова норма поширюється на факти й правовідносини, що виникли та/або існують після набрання ним чинності.

36. Зворотна дія полягає в тому, що новий нормативно-правовий акт або нова правова норма застосовується до фактів та правовідносин, які існували до набрання цим актом (нормою) чинності.

37. Переживаюча дія полягає в тому, що правова норма продовжує свою дію після втрати чинності внаслідок скасування всього нормативно-правового акта чи зміни відповідної його частини".

Важливо, що ст. 58 Конституції України забороняє лише зворотну дію законів та інші нормативно-правових актів (крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи), але не ультраактивну їх дію.

Отже, передбачивши, що нові норми "не мають зворотньої дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін" (тобто не застосовуються до справ, відомості про які були внесені до ЄРДР до введення в дію цих змін), пункт 4 § 2 "Прикінцеві положення" розділу 4 Закону № 2147-VIII заборонив зворотну дію цих новин норм і забезпечив переживаючу (ультраактивну) дію попередніх.

Ультраактивна дія закону означає, що скасовані норми продовжують діяти та застосовуватися до правовідносин, які виникли під час їх чинності (фактично такі норми залишаються чинними для цілей регулювання таких правовідносин).

Іншими прикладами норм, які забезпечують переживаючу дію старого кримінального процесуального закону є ціла низка положень розділу XІ "Перехідні положення" чинного КПК, наприклад:

- "1. … Після введення в дію частини п`ятої статті 216 цього Кодексу розпочаті слідчими органів прокуратури кримінальні провадження продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, до закінчення досудового розслідування, але не пізніше дня початку діяльності відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур";

- "6. Кримінальні справи, які на день набрання чинності цим Кодексом перебувають у провадженні органів досудового слідства, залишаються у провадженні цих органів до завершення розслідування незалежно від зміни їх підслідності відповідно до цього Кодексу";

- "7. Оперативно-розшукові заходи, слідчі та процесуальні дії, розпочаті до дня набрання чинності цим Кодексом, завершуються у порядку, який діяв до набрання ним чинності…";

- "8. Допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається у порядку, що діяв до набрання ним чинності";

- "11. Кримінальні справи, які до дня набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, з урахуванням положень, передбачених § 3 розділу 4 Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" ";

- "13. Судові рішення, які ухвалені судом першої інстанції і не набрали законної сили на день набрання чинності цим Кодексом, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку та строки, що діяли до набрання чинності цим Кодексом";

- "14. Неоскаржені судові рішення, які ухвалені судом першої інстанції і не набрали законної сили на день набрання чинності цим Кодексом, набирають законної сили в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом";

- та інші.

Загалом встановлення ультраактивної дії попередніх норм у перехідних положеннях закону є усталеним прийомом законодавчої техніки, спрямованим на забезпечення правової визначеності. Цей прийом сприяє підтриманню необхідного балансу між необхідністю удосконалення механізму правового регулювання та потребою уникнути непередбачуваних або неприйнятних негативних наслідків у правовідносинах, які вже розпочалися за старого правового регулювання. Без такого підходу занепокоєння щодо можливого порушення стабільності існуючих правовідносин ставало б істотним фактором стримування розвитку й оновлення законодавства.

Тому Велика Палата не бачить підстав для висновку, що положення пункту 4 § 2 "Прикінцеві положення" розділу 4 Закону № 2147-VIII самі по собі або в сукупності з нормами попередньої редакції КПК, яким цей пункт забезпечив переживаючу дію, є такими, що суперечать Конституції України або Конвенції. Хоча нові положення ст. 294 КПК, якими передбачено продовження строку досудового розслідування після оголошення підозри понад три місяці слідчим суддею, а не прокурором, дійсно встановлюють дещо вищі процесуальні гарантії для підозрюваного, це, однак, не означає, що попередня процедура, як така, суперечила Конституції чи Конвенції.

Таким чином, запровадження нової процедури продовження строків досудового розслідування, навіть з урахуванням того, що вона передбачає більш високий стандарт здійснюваного контролю (слідчим суддею замість прокурора на строк більше трьох місяців), а також нового правила щодо закриття кримінальних проваджень як наслідок закінчення цих строків, які згідно з наведеними прикінцевими положеннями мають застосовуватися до справ, внесених до ЄРДР, починаючи з 16 березня 2018 року, не означає неможливості застосування попередньої процедури до справ, розпочатих до цієї дати.

Іншими словами, обидва правові режими є цілком законними і вибір правильної процедури залежить від чіткого критерію:

- у справах, "по якимвідомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань" до змін, введених у дію 16 березня 2018 року, застосовується норми щодо строків досудового розслідування в редакції, яка діяла до 16 березня 2018 року;

- у справах, "по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін" застосовуються норми щодо строків досудового розслідування в чинній на час відповідної процесуальної дії редакції.

Важливо зазначити, що пункт 4 § 2 "Прикінцеві положення" розділу 4 Закону № 2147-VIII пов`язує дію в часі наведених вище норм саме з первинною датою внесення відомостей про кримінальне правопорушення, а не з датою внесення відомостей про нове кримінальне провадження (наприклад, в разі виділення матеріалів у нове провадження). Це дає підстави зробити висновок, що внесення до ЄРДР після 16 березня 2018 року відомостей про об?єднання проваджень щодо кримінальних правопорушень, первинно зареєстрованих до 16 березня 2018 року, або реєстрація виділених із такого провадження матеріалів не змінює правового регулювання строків досудового розслідування щодо цих злочинів - у таких справах у частині строків досудового розслідування продовжують застосовуватися норми, які були чинними до 16 березня 2018 року (за умови, що ці провадження на будь-якому етапі не об?єднувалися зі справами щодо кримінальних правопорушень, зареєстрованих у ЄРДР 16 березня 2018 року або пізніше).

Щодо процедури продовження строку досудового розслідування, яка має застосовуватися в об?єднаних кримінальних провадженнях

Однак наведений критерій залишається чітким допоки в одному кримінальному провадженні не будуть об`єднані кілька справ щодо злочинів, відомості про які внесено до ЄРДР як до, так і після 16 березня 2018 року, а так само в разі виділення після 16 березня 2018 року матеріалів з такого кримінального провадження.

Проблема обумовлена тим, що прикінцеві положення Закону № 2147-VIII жодним чином не обмежили можливість об?єнання чи виділення матеріалів щодо злочинів, внесених до ЄРДР до і після введення в дію внесених цим Законом до КПК змін, а так само не містили жодних вказівок стосовно того, які норми (нові чи попередні) підлягають застосуванню в таких випадках. У результаті це створило ситуацію правової невизначеності, яка спричинила формування та подальше тривале існування суперечливої правозастосовної та судової практики з цього питання.

Велика Палата розгляне ключові доводи на користь того чи іншого варіанту тлумачення норм, що регламентують порядок продовження строку досудового розслідування в об?єднаних провадженнях.

Нерідко на користь застосування попередньої процедури (продовження строку прокурором) звучить аргумент, що відповідно до ч. 7 ст. 217 КПК "днем початку досудового розслідування у провадженні, виділеному в окреме провадження, є день, коли було розпочато розслідування, з якого виділено окремі матеріали, а у провадженні, в якому об`єднані матеріали кількох досудових розслідувань, - день початку розслідування того провадження, яке розпочалося раніше".

Велика Палата відкидає цей аргумент, тому що сама ця норма з?явилася в КПК 16 березня 2018 року як частина нових правил обчислення строків досудового розслідування і перебувала у системному зв?язку з новими положеннями ст. 219 КПК, які визначали строк досудового розслідування "з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру" (від якого законодавець вже відмовився). До того ж ця норма, як і решта нововведень, за змістом пункту 4 § 2 "Прикінцеві положення" розділу 4 Закону № 2147-VIII не має зворотньої дії в часі та застосовується "до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в ЄРДР після введення в дію цих змін". Тому ця норма не стосується ані кримінальних проваджень, внесених у ЄРДР до 16 березня 2018 року, в цілому, ані порядку обчислення строку досудового розслідування "з дня повідомлення особі про підозру" (незалежно від дати внесення відомостей про злочин у ЄРДР).

Водночас Велика Палата не поділяє й протилежну групу аргументів про те, що з огляду на положення ст. 58 Конституції України, ст. 6 Конвенції та ст. 5 КПК попередня процедура (продовження всіх строків прокурором) взагалі не може бути застосована після введення в дію нової (продовження слідчим суддею строків до 6 і 12 місяців). Як уже було обґрунтовано вище, положення пункту 4 § 2 "Прикінцеві положення" розділу 4 Закону № 2147-VIII не надають жодним положенням зворотної дії, а навпаки забороняють її для нових норм, забезпечуючи ультраактивну дію попередніх (що є звичайним прийомом законодавчої техніки, покликаний забезпечити розумний баланс між потребою вдосконалення законодавства і уникненням небезпеки непередбачуваних та/або надмірних негативних наслідків для вже існуючих правовідносин). Тому наведені прикінцеві положення не порушують ст. 58 Конституції, а так само немає жодних ознак того, що вони порушують ст. 6 Конвенції. Зрештою положення ч. 1 ст. 5 КПК про те, що "процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення" є лише загальним правилом, яке не виключає можливості існування спеціальних правил щодо дії окремих кримінальних процесуальних норм в часі, доказом чого є як положення частини 2 цієї статті ("Допустимість доказів визначається положеннями цього Кодексу, які були чинними на момент їх отримання"), так і наведеними вище численними перехідними положеннями КПК.

Натомість Велика Палата спиратиметься на кілька інших аргументів.

По-перше, Велика Палата виходить із того, що в об?єднаних кримінальних провадженнях не можуть одночасно застосовуватися дві різних процедури продовження строків досудового розслідування (тобто, коли в одному кримінальному провадженні по "старим" епізодам строк досудового розслідування продовжував би прокурор, а по "новим" - слідчий суддя), оскільки це суперечить самій логіці об`єднання кримінальних проваджень і може призвести до ухвалення різними суб`єктами суперечливих рішень в межах одного провадження (наприклад, прокурор вважатиме за необхідне продовжити строк досудового розслідування для частини епізодів, а слідчий суддя за тих же обставин може зробити протилежний висновок для іншої частини епізодів, або навпаки), що підірватиме легітимність відповідного кримінального провадження в цілому. Це означає, що в кримінальних провадженнях, в яких об`єднані справи щодо злочинів, зареєстрованих у ЄРДР до і після 16 березня 2018 року, має застосовуватися лише одна з названих процедур.

По-друге, відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК. Однією з таких засад є принцип верховенства права, "відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави" (ч. 1 ст. 8 КПК). Тож, беручи до уваги, що пункт 4 § 2 "Прикінцеві положення" розділу 4 Закону № 2147-VIII не містить чіткої вказівки стосовно того, яка з процедур продовження строку досудового розслідування (нова чи попередня) має застосовуватися для кримінальних проваджень, у яких об`єднані справи щодо злочинів, зареєстрованих у ЄРДР до і після 16 березня 2018 року, Велика Палата вважає, що застосуванню підлягає та з них, яка забезпечує вищий стандарт процесуальних гарантій для підозрюваного (тобто процедура, введена в дію 16 березня 2018 року з подальшими змінами).

По-третє, додатковим аргументом на користь такого тлумачення є те, що норми перехідних чи прикінцевих положень закону, які забезпечують ультраактивну дію попереднього законодавства, є спеціальними нормами, які передбачають виключення із загального правила щодо прямої (безпосередньої) дії чинних норм права. Тому в разі неясності чи неоднозначності відповідних перехідних чи прикінцевих положень, як правило, слід уникати екстенсивного тлумачення цих спеціальних норм, щоб запобігати розширенню сфери винятків із чинного загального правила. Тому об?єднання кримінальних проваджень не повинно слугувати способом поширення ультраактивної дії окремих норм попередньої редакції КПК на ті кримінальні правопорушення, які прямо не зазначені в пункті 4 § 2 "Прикінцеві положення" розділу 4 Закону № 2147-VIII, тобто на ті, відомості про які внесені в ЄРДР після 16 березня 2018 року. Навпаки, зміст пункт 4 § 2 "Прикінцеві положення" розділу 4 Закону № 2147-VIII явно свідчить про намір законодавця забезпечити, щоб з моменту введення в дію нових процесуальних норм щодо строків досудового розслідування, вони застосовувалися до всіх "нових" зареєстрованих кримінальних правопорушень, тоді як розслідування раніше зареєстрованих кримінальних правопорушень мало б завершуватися за "старими" правилами. Але ніщо в тексті названого прикінцевого положення не свідчить про те, що законодавець мав намір поширити дію попередньої редакції відповідних норм також і на "нові" справи.

Те ж саме стосується і справ, виділених із такого раніше об?єднаного провадження: якщо в об?єднаному провадженні мали застосовуватися нові правила щодо процедури продовження строку досудового розслідування, то виділення матеріалів не повинно слугувати штучним способом повернення до процедури, яка існувала раніше, навіть якщо виділяються матеріали щодо злочинів, відомості про які первинно були внесені у ЄРДР до 16 березня 2018 року (інакше в разі відмови слідчого судді в продовженні строку достатньо було б виділити матеріали справи в окреме провадження, щоб передати це питання знову на вирішення прокурора, що несе небезпеку ухвалення суперечливих рішень з одного питання двома різними суб?єктами - слідчим суддею і прокурором, що суперечило б принципу юридичної визначеності).

Це дає підстави зробити проміжний висновок, що в об?єднаних кримінальних провадженнях, в яких відомості про кримінальні правопорушення були внесені як до, так і після 16 березня 2018 року, а також у виділених з них провадженнях, застосовується порядок продовження строків досудового розслідування, який є чинним на час такого продовження.

Щодо наслідків застосування в об`єднаних кримінальних провадженнях "неналежної" процедури продовження строку досудового розслідування

Однак зробивши наведений вище висновок, Велика Палата не може залишити поза увагою, що він вирішує неоднозначність пункту 4 § 2 "Прикінцеві положення" розділу 4 Закону № 2147-VIII, яка існувала майже вісім років, протягом яких не тільки сторона обвинувачення, але й доволі поширена судова практика помилково виходили з того, що в подібних ситуаціях мала застосовуватися процедура, що існувала до 16 березня 2018 року.

Тому необхідно окремо розглянути питання щодо наслідків застосування "неналежної" процедури продовження строку досудового розслідування в об`єднаних кримінальних провадженнях (щодо кримінальних правопорушень, внесених у ЄРДР як до, так і після 16 березня 2018 року), якщо таке продовження мало місце до того, як Велика Палата визначила, яка з названих процедур є належною.

Ключове питання полягає в тому, чи тягне неправильний вибір процедури продовження (прокурором, а не слідчим суддею, чи в деяких випадках навпаки) автоматичну недійсність результатів відповідного процесуального рішення? На переконання Великої Палати, ні.

Хоча за змістом частини 1 статті 8 КПК "суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог" законодавства, частина 6 цієї ж статті цілком допускає випадки, коли положення КПК "не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження", указуючи на необхідність застосовування в такому разі загальних засад кримінального провадження, які включають верховенство права, рівність перед законом і судом тощо.

Однак це правило виглядає простим і безспірним допоки воно залишається абстрактним, тоді як на практиці його реалізація нерідко є досить складною справою, адже дуже часто різні учасники кримінального провадження або навіть судді, інтерпретуючи ті самі засади кримінального провадження, можуть мати діаметрально протилежні погляди на одне питання. Усвідомлюючи це, законодавець передбачив спеціальні процедури забезпечення єдності практики Верховним Судом, які включають розгляд суперечливих питань у складі палат, об?єднаних палат касаційних судів, а також ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Це безперечно дозволяє забезпечити правову визначеність і належний розвиток права в майбутньому, адже після надання відповідних роз?яснень Верховним Судом всі учасники кримінального провадження відтоді матимуть чіткий орієнтир щодо правильного тлумачення та застосування відповідних положень закону.

При цьому ретроактивне застосування зроблених Верховним Судом висновків, як правило, є природним наслідком судового тлумачення закону, адже в демократичному суспільстві сторона обвинувачення, здійснюючи досудове розслідування, має тлумачити й застосовувати правові норми добросовісно та з належною обачністю (обираючи варіант тлумачення, який найімовірніше буде підтриманий судовою практикою). Навіть у сфері матеріального кримінального права, якому притаманні більш суворі вимоги щодо меж допустимого судового тлумачення, ЄСПЛ визнає, що "незалежно від того, наскільки чітко сформульовано правову норму, в будь-якій правовій системі, включаючи кримінальне право, неминуче присутній елемент судового тлумачення. Завжди буде існувати потреба у з`ясуванні сумнівних моментів та адаптації до мінливих обставин… Стаття 7 Конвенції не може вважатись такою, що забороняє поступове роз`яснення правових норм щодо кримінальної відповідальності шляхом судового тлумачення в кожній конкретній справі, за умови, що результат такого тлумачення відповідатиме суті правопорушення і буде розумно передбачуваним" (S.W. v. the United Kingdom, 22.11.1995, заява № 20166/92, § 36).

Однак неможливо виключити ситуації, подібні до цієї справи, коли навіть при дотриманні вимоги щодо добросовісного та обачного тлумачення норм процесуального права суб?єкт правозастосування може, спираючись на певні достатньо розумні та переконливі аргументи, обрати варіант, який у подальшому буде визнаний судом неправильним. Це ставить перед нами складне питання: чи тягне добросовісна помилка при тлумаченні та застосуванні норм процесуального права ті самі наслідки, що й істотне порушення цих норм, вчинене умисно чи внаслідок грубої недбалості?

У цьому контексті варто зауважити, що за змістом ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є: "захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура".

Аналізуючи зміст цієї статті, Велика Палата раніше вже зазначала, що "послідовність викладення в диспозиції правової норми наведених вище завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду". І на підставі цього Велика Палата заявила, що "невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність" (постанова Великої Палати від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17).

Дійсно наведені вище завдання кримінального провадження вимагають, щоб кримінальне процесуальне законодавство тлумачилося та застосовувалося судом у спосіб, який забезпечуватиме належний баланс між неспівпадаючими або навіть протилежними інтересами потерпілого, суспільства і підозрюваного (обвинуваченого, засудженого). Тому концепт належної правової процедури відображає не культ форми, а змістовну гарантію від свавілля державної влади. Іншими словами, він вимагає не "ідеальної" процедури (без жодних, у тому числі найдрібніших, порушень), але процедури, яка, будучи взятою в цілому, забезпечує дотримання фундаментальних прав і свобод людини та позбавлена суттєвих недоліків, які підривають загальну справедливість процесу. Це пов`язано із тим, що люди не ідеальні, вони можуть допускати помилки і тому намагання досягти безумовної "чистоти" процесу (коли мова не йде про істотні порушення) може зробити кримінальну юстицію в цілому неефективною, а завдання щодо "захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень" - майже недосяжним.

З цієї причини, зокрема, статті 409 і 412 КПК передбачають, що підставою для скасування або зміни судового рішення є не будь-яке порушення вимог кримінального процесуального закону, а лише "істотне". Так само ст. 87 КПК передбачає, що недопустимими є докази, "отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами" (див. щодо цього постанову ВП ВС від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17).

Подібний підхід можна побачити в практиці ЄСПЛ, який при розгляді скарг за ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод більшою мірою спирається на оцінку "загальної справедливості провадження", аніж окремих порушень (за виключенням дійсно серйозних). Наприклад, у справі ЄСПЛ "Ibrahim and Others v. the United Kingdom" [GC] (nos. 50541/08 and 3 others, §§ 251) ЄСПЛ зазначив:

"Дотримання вимог справедливого судового розгляду має оцінюватися у кожній справі з урахуванням розвитку всього провадження в цілому, а не на підставі ізольованого розгляду якогось окремого аспекту чи інциденту, хоча не можна виключати, що певний конкретний чинник може бути настільки вирішальним, що дасть змогу оцінити справедливість розгляду вже на ранньому етапі провадження… Оцінюючи загальну справедливість провадження, Суд, за потреби, врахує мінімальні права, перелічені у пункті 3 статті 6, які відображають вимоги справедливого судового розгляду щодо типових процесуальних ситуацій, що виникають у кримінальних справах. Відтак їх можна розглядати як конкретні аспекти поняття «справедливий судовий розгляд» у кримінальному провадженні, передбаченого пунктом 1 статті 6… Однак ці мінімальні права не є самоціллю: їхня справжня мета завжди полягає в тому, щоб сприяти забезпеченню справедливості кримінального провадження в цілому".

У дещо іншому контексті (зокрема при розгляді скарг щодо права на доступ до суду) ЄСПЛ неодноразово зазначав, що «суди, застосовуючи процесуальні норми, повинні уникати як надмірного формалізму, який порушував би справедливість процедури, так і надмірної гнучкості, яка призводила б до скасування процесуальних умов, встановлених законами» (див., наприклад, "Dos Santos Calado and Others v. Portugal", рішення від 31.03.2020, заяви №№ 55997/14, 68143/16 та 78841/16, § 117).

Однак наведене твердження цілком може бути доречним і в ширшому контексті застосування тих чи інших процесуальних норм судом. Наприклад, у справі "R.B. v. Estonia" (рішення від 22.06.2021, заява № 22597/16) ЄСПЛ встановив порушення позитивних зобов?язань держави-відповідача за ст. 3 і 8 Конвенції через суворе застосування Верховним Судом Естонії процедурних правил, які не робили різниці між допитом дітей та дорослих, що призвело до виключення цього ключового доказу і подальшого виправдання обвинуваченого (під час допиту малолітньої потерпілої від сексуального насильства поліцейські не попередили її про обов`язок говорити правду і про право не давати свідчень проти батька, який був обвинуваченим).

Отже, загальну справедливість процесу можуть підривати обидві крайнощі - як надмірна гнучкість у застосуванні процесуального закону (яка може стимулювати недобросовісну поведінку сторони обвинувачення або інших учасників кримінального провадження), так і надмірний формалізм (коли кожна несуттєва або добросовісна помилка може мати непропорційні наслідки для відповідного учасника та/або завдань кримінального провадження в цілому).

Тому не дивно, що в різних демократичних країнах у кримінальних провадженнях суди розрізняють істотні та неістотні порушення, а також відрізняють порушення, вчинені умисно чи внаслідок грубої недбалості, від добросовісних помилок щодо фактів або права.

Наприклад, у справі "Prade v. Germany" (рішення ЄСПЛ від 03.03.2016, заява № 7215/10) заявник скаржився на порушення статті 6 Конвенції у зв?язку з його засудженням на підставі доказу (великої кількості гашишу, якої було б достатньо для понад 2600 споживчих одиниць), випадково отриманого під час виконання ордера на обшук, який було видано у зв?язку з підозрою у порушенні авторських прав і який пізніше було визнано незаконним.

Попри незаконність обшуку німецький суд посилався на практику Федерального конституційного суду, відповідно до якої незаконно отримані докази можуть бути використані в кримінальному провадженні, якщо після ретельного зважування різних інтересів, що стоять на кону, суспільний інтерес у притягненні до відповідальності не поступається праву відповідної особи на повагу до її житла і якщо права цієї особи не були порушені навмисно. Отже, на думку суду, через серйозність злочину зберігання наркотиків та значну кількість знайденого гашишу, суспільний інтерес у кримінальному переслідуванні переважав інтерес заявника до повагу до його житла. Крім того, права заявника не були навмисно порушені, обшук будинку не був свавільним, а кількість знайденого гашишу теоретично виправдала б обшук будинку.

ЄСПЛ не встановив порушення статті 6 Конвенції, вважаючи, що провадження у справі заявника, оцінене в цілому, не суперечило вимогам справедливого судового розгляду. Хоча судовий ордер на обшук після його проведення був скасований через недостатність даних, які б дозволяли запідозрити заявника у порушенні авторських прав, ЄСПЛ наголосив, що "органи влади отримали судовий дозвіл до обшуку. У цій справі немає нічого, що вказувало на те, що поліція діяла недобросовісно або навмисно порушувала формальні правила під час отримання та виконання ордера на обшук" (§ 37). Крім того, "у цій справі національні суди усвідомлювали свої повноваження виключати незаконно отримані докази, коли розглядали наявні докази. За цих обставин, а також враховуючи те, що національні суди врахували значну кількість виявленого гашишу…, їхній висновок про те, що суспільні інтереси переважають основні права заявника, був ретельно та переконливо обґрунтований і не виявив жодних ознак свавілля чи непропорційності".

Схоже питання розглянув Верховний Суд у США у справі "Michigan v. DeFillippo" (1979), де він дійшов висновку про відсутність підстав для виключення доказів (наркотиків), вилучених у пана ДеФіліппо під час арешту, здійсненого на підставі постанови міста Детройт, яку пізніше суд визнав неконституційною через її нечіткість. Як зазначено в рішенні суду, поліцейські добросовісно покладалися на цю постанову, адже поліція "зобов`язана забезпечувати дотримання законів, доки вони не будуть визнані неконституційними. Прийняття закону виключає спекуляції правоохоронців щодо його конституційності - за можливим винятком закону, який є настільки грубо і явно неконституційним, що будь-яка розсудлива людина не може не помітити його недоліки".

Пізніше Верховний Суд США розвинув цей підхід у справі "Heien v. North Carolina" (2014), що стосувалася наслідків застосування поліцейським закону, який допускав двозначне тлумачення. Зокрема, поліцейський зупинив автомобіль, оскільки в ньому не працював один з гальмівних вогнів, після чого в автомобілі були знайдені наркотики. Пізніше суд розтлумачив відповідний закон як такий, що вимагає, щоб в автомобілі був справним хоча б один "стоп-сигнал", а не обидва одразу, тож пан ОСОБА_2 посилався на те, що поліцейський не мав підстав зупиняти його транспортний засіб (оскільки інший "стоп-сигнал" працював), а тому подільший обшук є незаконним. Верховний Суд США, не спростовуючи таке тлумачення закону, звернув увагу на те, що положення цього закону об?єктивно були сформульовані таким чином, що давали розумні підстави для різних варіантів їх тлумачення: одне положення вживало термін "стоп-сигнал" в однині, а інше передбачало, що "стоп-сигнал може бути вбудований в блок з одним або кількома іншими задніми ліхтарями", та вимагало, щоб транспортні засоби "мали всі оригінальні задні ліхтарі або їх еквіваленти в справному стані". "Отже, для офіцера в положенні сержанта Даріссе, - резюмував Верховний Суд США, - було об`єктивно розумним вважати, що несправний правий стоп-сигнал Хейена був порушенням закону Північної Кароліни. А оскільки помилка в застосуванні закону була небезпідставною, існувала обґрунтована підозра, що виправдовувала зупинку".

При цьому ІНФОРМАЦІЯ_5 окремо наголосив: "наше рішення не заохочує поліцейських не вивчати закон. Четверта поправка допускає лише розумні помилки, і ці помилки - фактичні чи юридичні - повинні бути об`єктивно розумними. Ми не розглядаємо суб`єктивне розуміння конкретного поліцейського, який брав участь у справі. …офіцер не може отримати перевагу Четвертої поправки через недбале вивчення законів, які він зобов`язаний виконувати".

Хоча наведені приклади стосуються інших держав, у яких діє відмінне законодавство, вони, проте, переконливо демонструють, що в правових системах країн із усталеними демократичними та правовими традиціями суди за певних умов утримуються від визнання недійсними (для цілей кримінального провадження) результатів добросовісних дій правоохоронців, які на момент їх вчинення не мали ознак очевидної незаконності, але згодом формально набули таких ознак, зокрема внаслідок скасування судового ордера, визнання неконституційним нормативного акта, на підставі якого вони діяли, або надання судами переваги іншому варіанту тлумачення неоднозначного закону.

Узагальнюючи підходи судів в різних юрисдикціях можна зробити висновок, що концепцію добросовісної помилки, яка не тягне недійсності результатів процесуальної дії чи недопустимості доказів, слід застосовувати обережно для того, щоб не стимулювати навмисні порушення закону, недбале ставлення до службових обов?язків або недобросовісне агресивне тлумачення закону, несумісне з його змістом і цілями.

Тим не менше її застосування в деяких випадках є виправданим, оскільки надмірно суворий підхід до тлумачення (особливо ретроактивного) процесуальних правил без урахування контексту відповідної ситуації, без оцінки впливу допущених порушень або помилок на загальну справедливість процесу та без зважування протилежних інтересів суспільства, потерпілих і підозрюваних (обвинувачених), може підірвати загальну здатність правоохоронних органів виконувати своє завдання щодо захисту суспільства і громадян від протиправних посягань і навіть призвести до встановлення ЄСПЛ порушень Україною своїх позитивних зобов?язань за різними статтями Конвенції через нездатність притягнути винних осіб до кримінальної відповідальності.

Отже, при вирішенні питання про дійсність/недійсність процесуального рішення або результатів процесуальної дії, вчинених у результаті помилки, необхідно:

- чітко відрізняти добросовісну помилку щодо факту або права, яка не анулює результати процесуальної дії, від істотного порушення процесуальних норм, вчиненого умисно або внаслідок грубої недбалості;

- виходити з того, що добросовісна помилка тлумачення неоднозначного процесуального закону (або іншого закону, який стосується певної процедури) може бути врахована лише тоді, коли таке тлумачення було об`єктивно і розумно обґрунтованим ex ante (з урахуванням стану законодавства і судової практики на момент її вчинення) та не було результатом суб?єктивної помилки, обумовленої незнанням закону чи недбалістю, або недобросовісного, маніпулятивного тлумачення закону, спрямованого на отримання бажаного результату всупереч його змісту та меті та/або без належного зважування інтересів інших учасників кримінального провадження;

- оцінювати нелише безпосередню помилку, але й характер супутніх процесуальних дій/рішень сторони обвинувачення, пов?язаних із нею або обумовлених нею, зокрема, з`ясувати, чи були такі дії/рішення недобросовісними, очевидно протиправними чи свавільними на момент їх вчинення;

- ретельно зважувати різні інтереси, що стоять на кону - інтереси суспільства та потерпілого, з одного боку, та підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, з іншого;

- оцінювати з урахуванням обставин конкретної справи вплив помилки на загальну справедливість процесу з урахуванням практики ЄСПЛ - навіть добросовісна помилка не може бути прийнятою, якщо вона фактично позбавила підозрюваного/обвинуваченого змістовних можливостей реалізувати свої конституційні та конвенційні права або призвела до нерівності сторін у процесі.

На підставі викладеного, Велика Палата наголошує, що двозначність пункту 4 § 2 "Прикінцеві положення" розділу 4 Закону № 2147-VIII була обумовлена тим, що ця норма, з одного боку, розмежувала правові режими строків досудового розслідування у кримінальних провадженнях у залежності від дати внесення в ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення (до чи після введення в дію відповідних змін), але з іншого боку не визначила, який з цих двох режимів необхідно застосовувати в об`єднаних кримінальних провадженнях щодо кількох кримінальних правопорушень, відомості про які були внесені в ЄРДР як до 16 березня 2018, так і після цього.

При цьому як сторона обвинувачення, так і слідчі судді та суди протягом цих років мусили у той чи інший спосіб застосовувати спірні правові норми і очевидно не могли зупинити свою роботу в очікуванні моменту, коли Верховний Суд поставить остаточну крапку в цьому питанні. Як результат, суб`єкти правозастосування мусили обирати між двома процедурами, обидві з яких були прямо передбачені законом (старим, якому була надана ультраактивна дія, та новим, який був введений у дію 16 березня 2018 року) і на користь застосування кожної з яких наводились небезпідставні аргументи (про що, серед іншого, свідчить дещо суперечлива практика об`єднаної палати Касаційного кримінального суду).

Висновки Великої Палати, сформульовані у цій постанові, мають на меті забезпечити єдність судової практики і належний розвиток права в напрямку посилення процесуальних гарантій прав підозрюваних, як це передбачено чинним кримінальним процесуальним законом (у порівнянні з тим, що діяв до 16 березня 2018 року), але водночас не повинні тягнути для цілей кримінального провадження непропорційно несприятливі наслідки в частині оцінки процесуальних дій і рішень сторони обвинувачення щодо продовження досудового розслідування в об`єднаних кримінальних провадженнях, які хоча формально і суперечать цьому висновку ІНФОРМАЦІЯ_6 , але були вчинені внаслідок добросовісного помилкового тлумачення закону до оприлюднення цієї постанови в Єдиному державному реєстрі судових рішень (а також протягом кількох днів після цього - періоду, який об?єктивно потрібен для ознайомлення із нею всіх зацікавлених осіб).

Це означає, що в кримінальному провадженні, де були об`єднані матеріали щодо злочинів, зареєстрованих у ЄРДР як до, так і після цієї дати, а так само у виділеному з нього провадженні, оцінка судами наслідків продовження після 16 березня 2018 року прокурором строку досудового розслідування (понад 3 місяці з дня повідомлення особі про підозру) за правилами процедури, яка існувала до 16 березня 2018 року залежить, серед іншого, від об?єктивної можливості для прокурора бути обізнаним про наведені вище висновки ІНФОРМАЦІЯ_6 стосовно належної процедури, яка має бути застосована в таких справах - якщо таке продовження мало місце до публікації цієї постанови в Єдиному державному реєстрі судових рішень (плюс кілька днів після цього), воно, за загальним правилом, має вважатися таким, що здійснене в результаті добросовісного помилкового тлумачення закону через недостатню чіткість законодавства і судової практики, а тому не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і не має наслідком автоматичне визнання відповідних рішень прокурора недійсними чи незаконними, як і не тягне закриття кримінального провадження, у тому числі в тій частині, яка стосується злочинів, відомості про які були внесені до ЄРДР після 16 березня 2018 року, на підставі п.10 ч.1 ст. 284 КПК. Однак це не виключає право суду зробити протилежний висновок за умови належного обґрунтування з урахуванням конкретних обставин справи, які явно свідчать про недобросовісність дій сторони обвинувачення (скажімо, очевидно необґрунтоване об`єднання двох непов`язаних кримінальних проваджень виключно з метою створення штучних умов для застосування попередньої процедури продовження строку досудового розслідування тощо).

У будь-якому разі після публікації цієї постанови Великої Палати в ЄДРСР (плюс кілька днів, які об`єктивно необхідні для ознайомлення із нею всіх зацікавлених осіб) застосування стороною обвинувачення в таких об`єднаних кримінальних провадженнях, а також у виділених з них провадженнях, порядку продовження досудового розслідування, який існував до 16 березня 2018 року, не може бути визнаний результатом добросовісного помилкового тлумачення закону, оскільки Велика Палата усунула невизначеність закону цим висновком.

Щодо застосування п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК в об`єднаних кримінальних провадженнях

Велика Палата вище зробила висновок, що продовження прокурором строку досудового розслідування в об`єднаному провадженні (або виделеному з нього провадженні) за "старою" процедурою, кваліфіковане судом як таке, що здійснене внаслідок добросовісної помилки в тлумаченні закону, не має наслідком недійсність відповідного рішення і автоматично не тягне за собою наслідки, передбачені п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК (у чинній редакції).

Однак залишилось не вирішеним питання про наслідки закінчення строку досудового розслідування (після повідомлення особі про підозру) в об`єднаних кримінальних провадженнях у інших ситуаціях (наприклад, у разі закінчення продовженого строку, або якщо продовження відбулося в результаті недобросовісних дій прокурора, або якщо строк не було продовжено тощо): чи має бути закрите кримінальне провадження в цілому або лише в частині епізодів, відомості про які були внесені до ЄРДР після 16 березня 2018 року?

У цьому контексті Велика Палата знову звертається до тексту пункту 4 § 2 «Прикінцеві положення» розділу 4 Закону № 2147-VIII, який передбачає, що зміни до КПК, які стосувалися строків досудового розслідування і якими, зокрема, ч. 1 ст. 284 КПК було доповнено пунктом 10, "не мають зворотньої дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін".

Вживання законодавцем слова "справ" замість "кримінальних проваджень" і акцент на даті внесення в ЄРДР відомостей "про кримінальне правопорушення" достатньо явно вказують на його намір не допустити застосування наслідків, передбачених новим пунктом 10 ч. 1 ст. 284 КПК, який набрав чинності разом з деякими іншими змінами 16 березня 2018 року, до злочинів, зареєстрованих раніше цієї дати.

Хоча Велика Палата вище зробила висновок щодо неможливості одночасного застосування в межах одного провадження двох різних процедур продовження досудового розслідування (прокурором і слідчим судом) відносно різних епізодів (оскільки єдине провадження передбачає необхідність застосування єдиної процедури), це, однак, не означає неможливість застосування різних наслідків закінчення строку досудового розслідування до різних кримінальних правопорушень, які розслідуються в одному провадженні, оскільки розслідування чи розгляд кількох кримінальних правопорушень у межах одного кримінального провадження не перетворює їх на єдину неподільну сутність - суди нерідко в межах одного провадження засуджують обвинувачених з одними епізодами і виправдовують або закривають провадження за іншими.

Це дає підстави для висновку, що в разі закінчення строку досудового розслідування (який відраховується з дня повідомлення особі про підозру) в об?єднаному кримінальному провадженні, де розслідуються злочини, відомості про які внесені до ЄРДР як до, так і після 16 березня 2028 року, таке провадження підлягає закриттю лише в частині епізодів, щодо яких відомості до ЄРДР були внесені 16 березня 2018 року і пізніше.

Щодо доводів касаційної скарги

Як зазначалось вище, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необхідність закриття кримінального провадження № 42017101040000203 за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч. 1, 2 ст. 306, ч. 3 ст. 307 КК, ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 306, ч. 3 ст. 307 КК та ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 307 КК на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування після повідомлення особі про підозру, визначеного ст. 219 цього Кодексу.

Ухвалюючи таке рішення, суди виходили із того, що досудове розслідування у цьому провадженні розпочалося 19 жовтня 2017 року, а повідомлення про підозру особам було здійснено у березні - травні 2018 року. При цьому строк розслідування неодноразово продовжувався прокурором, зокрема після об`єднання проваджень, що були внесені до ЄРДР як до 16 березня 2018 року так і після цієї дати, в одне провадження.

Разом із тим за висновками судів попередніх інстанцій з 16 березня 2018 року, після введення в дію положень Закону № 2147-VIII, повноваження прокурора щодо продовження строку досудового розслідування обмежуються трьома місяцями, а рішення про продовження понад цей строк може ухвалювати лише слідчий суддя.

Враховуючи, що після цієї дати продовження строку розслідування у провадженні № 42017101040000203 здійснювалося прокурором, суди визнали такі дії незаконними. Відтак усі подальші процесуальні рішення, зокрема повідомлення про нові підозри та направлення обвинувального акта до суду, на їх думку, були прийняті після закінчення встановленого законом строку досудового розслідування, що й стало підставою для закриття провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.

Велика Палата з огляду на висновки зроблені у цій постанові, не може погодитись із такими висновками судів попередніх інстанції.

Велика Палата зауважує, що у цій справі відомості про частину кримінальних проваджень, зокрема тих, що стосувались інкримінованих обвинуваченим дій, пов`язаних із вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 307 КК, були внесені органом досудового розслідування до ЄРДР 19 жовтня 2017 року і 02 березня 2018 року, тобто до введення в дію відповідних положень, запроваджених Законом № 2147-VIII. У зв`язку із цим закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК у цій частині злочинів (відомості про які були внесені до ЄРДР до 16 березня 2018 року), у будь-якому випадку є необґрунтованим, оскільки це прямо суперечить положенням пункту 4 § 2 розділу 4 Закону № 2147-VIII.

Що стосується тієї частини кримінальних проваджень, відомості про які були внесені органом досудового розслідування до ЄРДР після 16 березня 2018 року, а саме 08 травня і 14 серпня 2018 року, і які стосувалися, зокрема, злочинної діяльності обвинувачених, пов`язаної із вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 306 КК, що згодом були об`єднані із первинним кримінальним провадженням № 42017101040000203, то суд першої інстанції має оцінити за критеріями, наведеними в цій постанові, чи було продовження прокурором строку досудового розслідування на строк понад 3 місяці з дня повідомлення особі про підозру результатом його добросовісної помилки, або ні.

Таким чином, Велика Палата доходить висновку, що у цій справі місцевий і апеляційний суди дійшли необґрунтованого і передчасного висновку про необхідність закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.

З огляду на наведене, Велика Палата дійшла висновку, що постановлені у справі судові рішення є такими, що ухвалені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому вони на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, під час якого суду необхідно врахувати викладені у цій постанові висновки, повно і всебічно дослідити всі обставини справи і постановити законне та обґрунтоване судове рішення.

Висновок про застосування норм права

Із 16 березня 2018 року правове регулювання строків досудового розслідування здійснюється за двома різними режимами залежно від дати внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Норми КПК щодо строків досудового розслідування, введені в дію з цієї дати, підлягають застосуванню лише у кримінальних провадженнях, у яких відомості про кримінальне правопорушення вперше внесені до ЄРДР починаючи з 16 березня 2018 року. Водночас пункт 4 § 2 Прикінцевих положень Закону № 2147-VIII виключив зворотну дію цих норм та забезпечив їх незастосування до кримінальних проваджень щодо правопорушень, відомості про які були внесені до ЄРДР до цієї дати.

У кримінальних провадженнях, у яких об`єднані матеріали щодо кримінальних правопорушень, відомості про які внесені до ЄРДР як до, так і після 16 березня 2018 року, не допускається одночасне застосування різних процедур продовження строку досудового розслідування до окремих епізодів, оскільки це підривало б принцип юридичної визначеності. У межах такого провадження підлягає застосуванню єдина процедура продовження строку - та, що є чинною на момент її здійснення.

Якщо до усунення цією постановою правової невизначеності продовження строку досудового розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні було здійснене за процедурою, що діяла до 16 березня 2018 року, це, як правило, має вважатися результатом добросовісної помилки у тлумаченні закону, яка не тягне автоматичної недійсності рішення прокурора про продовження строків досудового розслідування та автоматичного закриття кримінального провадження.

Водночас суд має відрізняти добросовісну помилку від порушення процесуального закону, вчиненого умисно або внаслідок грубої недбалості, а також оцінювати її вплив на права сторони захисту та загальну справедливість кримінального провадження. З урахуванням конкретних обставин справи, які свідчать про недобросовісність дій сторони обвинувачення (наприклад, у випадку очевидно необґрунтованого об`єднання непов`язаних кримінальних проваджень виключно з метою створення штучних умов для застосування попередньої процедури продовження строку), суд може, належно обґрунтувавши свої висновки, визнати застосування попередньої процедури істотним порушенням вимог КПК, яка тягне наслідки, передбачені пунктом 10 частини першої статті 284 КПК (у частині епізодів, відомості про які були внесені до ЄРДР 16 березня 2018 року або пізніше).

Оскільки цей висновок Великої Палати усуває невизначеність процесуального закону, яка раніше існувала, після оприлюднення цієї постанови подальше застосування у зазначених об`єднаних провадженнях процедури продовження строків, що діяла до 16 березня 2018 року, не може вважатися добросовісною помилкою.

У разі закінчення строку досудового розслідування після повідомлення особі про підозру в кримінальному провадженні, яке охоплює кілька кримінальних правопорушень, відомості про які внесені до ЄРДР у різні періоди, наслідки, передбачені пунктом 10 частини першої статті 284 КПК, застосовуються виключно до тих кримінальних правопорушень, відомості про які внесені до ЄРДР 16 березня 2018 року або пізніше».

Суддя ОСОБА_1

Джерело:ЄДРСР 135083084

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 лютого 2026 року

(справа № 755/15993/18, провадження № 13-20кс25)

Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата), 25 лютого

2026 року розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42017101040000203 щодо ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

За результатами перегляду оскаржених судових рішень Велика Палата винесла постанову, якою касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої та апеляційної інстанцій, задоволено. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скасовано і призначено новий розгляд провадження в суді першої інстанції.

Короткий зміст оскаржених судових рішень та фактичні обставини справи

02 березня 2018 року в порядку, передбаченому статтями 276-278 КПК України, ОСОБА_5 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України (том 8 а.с.68-74), а також ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Надалі, 04.05.2018 року, в порядку, передбаченому статтями 276-278 КПК України, було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, ОСОБА_6 .

Постановою керівника Київської місцевої прокуратури від 24 квітня 2018 року строк досудового розслідування у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_5 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 було продовжено до трьох місяців, тобто до 02 червня 2018 року.

У подальшому, 08 травня 2018 року ОСОБА_5 було повідомлено про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306 КК України, поряд з цим, цього ж дня (08.05.2018 року) постановою прокурора Київської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_9 матеріали досудових розслідувань №42017101040000203 від 19.10.2017 року було об`єднано з матеріалами досудових розслідувань №42017101040004509 від 08.05.2018 року, №42017101040004510 від 08.05.2018 року, та присвоєно об`єднаному кримінальному провадженню єдиний номер кримінального провадження №42017101040000203.

Крім того, 30 травня 2018 року постановою першого заступника прокурора м. Києва строк досудового розслідування у об`єднаному кримінальному провадженні №42017101040000203 від 19.10.2017 року щодо ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було продовжено до шести місяців.

08.05.2018 року ОСОБА_5 було повідомлено про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306 КК України.

17 серпня 2018 року ОСОБА_5 було повідомлено про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1, 2 ст. 306 КК України.

17 серпня 2018 року ОСОБА_6 було повідомлено про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.2 ст.306 КК України. Також, 17 серпня 2018 року ОСОБА_7 було повідомлено про нову підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України.

19 жовтня 2018 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42017101040000203 щодо ОСОБА_5 обвинуваченої за ч. ч. 1, 2 ст. 306, ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_6 обвинуваченого за ч. 2 ст. 306, ч. 3 ст. 307 КК України та ОСОБА_7 обвинуваченого за ч.3 ст.307 КК України, було направлено до Дніпровського районного суду м. Києва.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч. 1, 2 ст. 306, ч. 3 ст. 307 КК, ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 306, ч. 3 ст. 307 КК, ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 307 КК закрито на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року апеляційну скаргу прокурора на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року залишено без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Ухвалою від 27 березня 2025 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду передала кримінальне провадження стосовно ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на розгляд Великої Палати, оскільки, на переконання колегії суддів, у даному кримінальному провадженні є виключна правова проблема, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Великій Палаті необхідно було сформувати висновки щодо визначення суб`єкта, який уповноважений вирішити питання про продовження строку досудового розслідування у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР до введення в дію положень Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закону № 2147-VIII), та об`єднаних із тими, відомості про які в ЄРДР внесено після набрання чинності цим Законом, тобто застосування приписів ст. 294 КПК з урахуванням вказаних особливостей.

Стислий виклад та основні мотиви постанови Великої Палати

25 лютого 2026 року розглянула касаційну скаргу прокурора на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , дійшла наступних висновків, з якими ми обґрунтовано не погоджуємось.

Так, Велика Палата в своїй постанові зазначила, щовідступає від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові ОП ККС ВС від 31 жовтня 2022 року, у частині твердження про те, що суб`єктом, уповноваженим продовжувати строки досудового розслідування в об`єднаних кримінальних провадженнях, де перше розпочате до 16 березня 2018 року, є винятково слідчий суддя.

Зокрема, Велика Палата вважала, що правова позиція, викладена в постанові ОП ККС ВС від 31 жовтня 2022 року, ґрунтувалася на надмірно широкому тлумаченні ст. 5 КПК без урахування спеціального правила, визначеного в п. 4 § 2 «Прикінцеві положення» Закону № 2147-VIII. Згаданий висновок не враховував, що законодавець свідомо відступив від загального правила дії закону в часі, встановленого ст. 5 КПК, закріпивши в прикінцевих правилах Закону № 2147-VIII спеціальну норму, яка визначає порядок застосування нового правового режиму саме до «справ» (кримінальних проваджень), а не до окремих процесуальних дій.

Крім того, ВП зазначила, що суди попередніх інстанцій, застосовуючи висновок, викладений у постанові ОП ККС ВС від 31 жовтня 2022 року, не врахували спеціального правила дії закону в часі, передбаченого п. 4 § 2 «Прикінцеві положення» Закону № 2147-VIII, та неправильно застосували ст. 5 КПК до правовідносин, які регулюються спеціальною нормою. Передбачивши два різні порядки (підходи) продовження строків досудового розслідування залежно від дати внесення відомостей до ЄРДР, законодавець визначив і суб`єкта, до компетенції якого буде відноситися продовження строків досудового розслідування. Порядок обчислення та продовження строків досудового розслідування у кримінальних провадженнях, відомості про які внесені до ЄРДР до 16 березня 2018 року (до моменту набрання чинності Законом № 2147-VIII), належить до компетенції прокурора відповідного рівня.

Велика Палата виснувала, що у кримінальних провадженнях, відомості про які внесені до ЄРДР після 16 березня 2018 року, застосовується новий порядок обчислення та продовження строків досудового розслідування з урахуванням нових змін у положеннях статей 219, 244, 294 КПК. У випадку об`єднання матеріалів кількох проваджень (або виділення матеріалів) порядок обчислення та продовження строків досудового розслідування визначається залежно від дати початку досудового розслідування того провадження, яке розпочалося раніше (до 16 березня 2018 року чи після зазначеної дати), а тому і продовження строків досудового розслідування буде віднесено до компетенції відповідних осіб, повноваження яких були передбачені чинними на той момент положеннями КПК.

Зважаючи на наведене Велика Палата виснувала, що:

- суб`єктом, уповноваженим продовжувати строк досудового розслідування, є прокурор або слідчий суддя залежно від дати внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР;

- у провадженнях, розпочатих до 16 березня 2018 року (до початку дії Закону № 2147-VIII), коли діяла попередня редакція ст. 294 КПК, повноваження з продовження строків належать прокурору відповідного рівня. У провадженнях, відомості про які внесені вже після цієї дати, діє новий порядок, що передбачає необхідність звернення (у передбачених законом випадках) до слідчого судді;

- у разі об`єднання кількох проваджень, де перше розпочате до 16 березня 2018 року (до початку дії Закону № 2147-VIII), продовження строків віднесено до компетенції прокурора, тоді як у випадках, коли перше провадження розпочато після цієї дати, такі повноваження належать і слідчому судді у передбачених випадках нової редакції ст. 294 КПК;

- у тому разі, коли за часом початку першого з об`єднаних проваджень (що розпочато до 16 березня 2018 року) уповноваженим продовжувати строк досудового розслідування був прокурор, проте таку процесуальну дію вчинив слідчий суддя, то це не є таким порушенням норм процесуального права, що надалі може бути підставою для закриття такого провадження. Велика Палата такий висновок робить з огляду на те, що вчинення такої процесуальної дії слідчим суддею за формою і порядком надає більші гарантії дотримання прав та законних інтересів осіб у кримінальному провадженні.

 

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Не погоджуючись із ухваленим Великою Палатою рішенням щодо вирішення виключної правової проблеми вважаємо наступне.

Питання уповноваженого суб`єкта продовження строку досудового розслідування в об`єднаних провадженнях (у зв`язку зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року до статті 294 КПК), неодноразово ставало предметом вирішення різних колегій суддів ККС ВС, а також Об`єднаної палати Верховного Суду (далі - ОП ВС).

Так, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року Закон 2147- VIII, яким, зокрема, внесені зміни до статті 294 КПК та надано повноваження слідчому судді на продовження строків досудового розслідування у кримінальних провадженнях, відомості про які внесені до ЄРДР після введення в дію цього Закону, тобто з 16 березня 2018 року.

Зокрема, Об`єднана палата ККС ВС, у постанові від 31 жовтня 2022 року (справа № 753/12578/19, провадження № 51-206кмо22) дійшла висновку, що положення п. 4 § 2 «Прикінцеві положення» Закону № 2147-VIII щодо здійснення судового контролю за продовженням строку досудового розслідування підлягають застосуванню з урахуванням положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 58 Конституції України (далі - Конституції), статей 5, 8, 9 КПК та зазначила що суб`єктом, який наділений повноваженнями продовжувати строки досудового розслідування у таких кримінальних провадженнях є виключно слідчий суддя.

Не погоджуючись з таким висновком, колегія суддів Першої судової палати ККС ВС ухвалою від 04 червня 2024 року у справі № 755/6898/21 (провадження № 51-4645км23) передала вказане кримінальне провадження на розгляд ОП ККС ВС для відступу від висновку викладеного в постанові ОП ККС ВС від 31 жовтня 2022 року (справа № 753/12578/19, провадження № 51-206кмо22).

Об`єднана палата в постанові від 07 жовтня 2024 року (справа № 755/6898/21, провадження № 51-4645кмо23) сформулювала висновок про те, що у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР до 16 березня 2018 року, а також у тих провадженнях, що були об`єднані або виділені з інших, у яких початок строку досудового розслідування мав місце до вказаної дати, продовження строків досудового розслідування належить до компетенції прокурора відповідного рівня. Втім зазначила, що у випадку продовження строку досудового розслідування слідчим суддею, таке продовження відповідає гарантіям, визначеним кримінальним процесуальним законом, оскільки судовий контроль на етапі досудового розслідування є підвищеною гарантією контролю за дотриманням прав і свобод учасників кримінального провадження.

Не вказавши , що відступає від висновків про застосування норм права, ОП ККС ВС у постанові від 07 жовтня 2024 року фактично дійшла протилежного висновку щодо застосування тих самих норм, що викладено у постанові ОП ККС ВС від 31 жовтня 2022 року, вказавши, лише що продовження строку досудового розслідування в таких провадженнях слідчим суддею відповідає гарантіям, визначеним кримінальним процесуальним законом та забезпечує підвищений контроль з боку суду за доцільністю продовження таких строків, натомість по суті ухвалила фактично протилежне рішення за змістом, - скасувавши рішення судів першої і апеляційної інстанції , які за аналогічних обставин були залишені без змін Об`єднаною палатою ККС ВС, у постанові від 31 жовтня 2022 року.

Вважаємо, що у вказаному кримінальному провадженні щодо ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 необхідно було відступити саме від правового висновку Об`єднаної палати, викладеного нею в постанові від 07 жовтня 2024 року (справа № 755/6898/21, провадження № 51-4645кмо23) з огляду на таке.

За матеріалами кримінального провадження, яке передано на розгляд Великої Палати, Дніпровський районний суд м. Києва, з висновком якого погодився й апеляційний суд, ухвалюючи своє рішення про закриття провадження, посилався на приписи ст. 5, п. 2 ч. 1 ст. 219 КПК, ч. 4 цієї статті, Параграфа 4 Глави 24 цього Кодексу, дійшовши висновку, що суб`єктом, який наділений повноваженнями щодо продовження строку досудового розслідування, за клопотанням про продовження такого строку в об`єднаному кримінальному провадженні, де відомості про перше кримінальне правопорушення були внесені до ЄРДР до введення в дію положень Закону № 2147-VIII (16 березня 2018 року), а щодо наступних - після визначеної цим Законом дати, є слідчий суддя.

Так, положеннями ч. 2 ст. 294 КПК в редакції, яка діяла з дня набрання чинності Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» до 16 березня 2018 року, передбачалося, що, якщо досудове розслідування злочину (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у п. 2 ч. 1 ст. 219 цього Кодексу, він може бути продовжений в межах строків, встановлених пунктами 2 та 3 ч. 2 ст. 219 цього Кодексу: до трьох місяців - керівником місцевої прокуратури; до шести місяців - керівником регіональної прокуратури або його першим заступником чи заступником; до дванадцяти місяців - Генеральним прокурором чи його заступниками.

Таким чином, продовження строків досудового розслідування кримінальних правопорушень здійснювалося лише прокурорами різних рівнів.

Натомість, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі- Закон України № 2147-VIII).

Зокрема, з 16 березня 2018 року введені в дію положення ст. 294 КПК у редакції Закону № 2147-VIII, відповідно до яких, якщо з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину досудове розслідування (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у п. 4 ч. 3 ст. 219 цього Кодексу, такий строк може бути продовжений у межах строків, встановлених пунктами 2 і 3 ч. 4 ст. 219 цього Кодексу: до трьох місяців - керівником місцевої прокуратури, заступником Генерального прокурора; до шести місяців - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з керівником регіональної прокуратури або його першим заступником чи заступником, заступниками Генерального прокурора; до дванадцяти місяців - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим із Генеральним прокурором чи його заступниками.

Зазначеними змінами фактично запроваджено судовий контроль за продовженням строків досудового розслідування які обчислюються не тільки з моменту повідомлення особі про підозру а й з моменту внесення відповідних відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Водночас, зі змісту положень частини третьої статті 295-1 КПК Українислідчий суддя зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку досудового розслідування за участю слідчого або прокурора, а також підозрюваного та його захисника, у разі розгляду клопотання про продовження строку досудового розслідування після повідомлення особі про підозру.

Таким чином, з системного аналізу кримінально процесуального закону випливає, що підозрюваний набув ширших процесуальних прав на участь у судовому розгляді під час здійснення судового контролю за дотриманням вимог досудового розслідування щодо встановлення підстав продовження його строків, що свідчить про зміцнення гарантій прав, свобод і законних інтересів особи, а також про підвищення рівня захисту прав людини у сфері кримінального судочинства.

Отже, ми вважаємо, що з огляду на положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також ст. 58 Конституції України, статей 5, 8, 9 КПК та приписів Закону № 2147-VIII неправомірним є вирішення питання про продовження строків досудового розслідування на строк понад 3 місяці не слідчим суддею, а прокурором, незалежно від того, чи були в подальшому кримінальні провадженні об`єднані з тими, відомості про які внесені до ЄРДР до 16 березня 2018 року.

Положення статей 217, 219 КПК не спростовують обґрунтованості такого висновку.

Законом № 2147-VIII статтю 217 КПК було доповнено частиною сьомою, де зазначено, що днем початку досудового розслідування у провадженні, виділеному в окреме провадження, є день, коли було розпочато розслідування, з якого виділено окремі матеріали, а у провадженні, в якому об`єднані матеріали кількох досудових розслідувань, - день початку розслідування того провадження, яке розпочалося раніше.

Відповідно до пункту 4 § 2 розділу 4 Закону № 2147-VIII, зміни щодо судового контролю за продовженням строку досудового розслідування не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР після введення в дію цих змін.

Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це положення має фундаментальне значення для правової системи держави, оскільки воно відображає один із базових принципів верховенства права - принцип незворотності дії закону в часі.

Нормативно-правові акти (закони, підзаконні акти, інші регулятивні документи) регулюють лише ті правовідносини, які виникають після набрання ними чинності. Відповідно, вони не можуть змінювати чи скасовувати правові наслідки дій або подій, що відбулися до їх прийняття, оскільки це суперечило б принципам правової визначеності, стабільності та довіри громадян до держави. Виняток стосується законів, які пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи. Така норма ґрунтується на загальних засадах права і спрямована на забезпечення справедливості в умовах зміни кримінальної чи адміністративної політики держави. Якщо новий закон встановлює м`якшу відповідальність або звільняє особу від неї, його дія поширюється на минулі правопорушення, оскільки застосування більш суворого закону було б несправедливим і порушувало б гарантовані права людини.

Приписи закону, яким до КПК внесені зміни, із набранням чинності є нормами кримінального процесуального закону, а отже мають віддзеркалювати своїм змістом загальні положення і засади цього закону і застосовуватись у тій частині, яка узгоджується із ними, оскільки вони є невід`ємною складовою системи кримінальних процесуальних гарантій (способів і засобів забезпечення здійснення правосуддя), що по суті включає в себе можливість реалізації прав та обов`язків усіма суб`єктами кримінального процесу для досягнення його мети та ефективного вирішення завдань кримінального провадження.

КПК є систематизованим зведенням кримінальних процесуальних норм, які регулюють порядок досудового розслідування та судового провадження. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади такого провадження, визначені положеннями ч. 1 ст. 7 КПК (ч. 6 ст. 9 КПК).

За приписами ст. 5 КПК процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Допустимість доказів визначається положеннями цього Кодексу, які були чинними на момент їх отримання.

Питання незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі неодноразово розглядалося Конституційним Судом України, який висловлював відповідну правову позицію у своїх рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/201), за висновками якого: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп).

Відповідно до ч. 6 ст. 219 КПК загальний строк досудового розслідування при об`єднанні кримінальних проваджень у порядку, передбаченому статтею 217 цього Кодексу, визначається:

1) у провадженнях, які розслідувалися в один проміжок часу, - шляхом поглинання меншого строку більшим;

2) у провадженнях, які розслідувалися в різні проміжки часу, - шляхом додавання строків досудового розслідування по кожному із таких проваджень, які не пересікаються, в межах строків досудового розслідування злочину, який передбачає найбільш тривалий строк досудового розслідування з урахуванням можливості його продовження, передбаченої частиною другою цієї статті.

Отже, норми кримінального процесуального законодавства, викладені у статтях 217 та 219 КПК, визначають день початку досудового розслідування в об`єднаних і виділених провадженнях, а також особливості обрахування загального строку досудового розслідування таких проваджень.Водночас, Велика Палата вважає, що ці статті не містять жодних положень, що встановлювали б інший, ніж передбачений статтею 294 КПК, порядок вирішення питання про продовження строків досудового розслідування.

Таким чином, ми вважаємо, що з введенням в дію Закону № 2147-VIII скасовано дію кримінального процесуального закону, який діяв до 16 березня 2018 року (в частині застосування приписів ст. 294 КПК) , а з урахуванням вищенаведених положень Конституції України, КПК та юридичних позицій Конституційного Суду України можна стверджувати, що Закон № 2147-VIII застосовується лише до тих правовідносин, які продовжили існувати або виникли після набрання ним чинності.

Отже, Закон № 2147-VIII розповсюджує свою дію на кримінальні провадження, відомості про які внесено до ЄРДР як до 16 березня 2018 року, так і після.

Інший підхід не заснований на приписах КПК та суперечить вимогам Конституції України, КПК не містить підґрунть до встановлення всупереч приписам ст. 5 КПК окремих правових режимів здійснення кримінальних проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР як до, так і після 16 березня 2018 року, які діють одночасно відносно різних проваджень.

Порядок і підстави проведення процесуальної дії і прийняття процесуального рішення визначаються положеннями КПК, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення, а не датою внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР.

КПК не містить підґрунть до встановлення всупереч приписам ст. 5 КПК окремих правових режимів здійснення кримінальних проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР як до, так і після 16 березня 2018 року.

Незастосування положень Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року у справах, де відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР після введення в дію відповідних змін, а також у тих випадках, коли вказані провадження об`єднані із тими, де відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР до 16 березня 2018 року, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону через недотримання встановленої законом форми здійснення судового контролю за вирішенням питання про продовження строків досудового розслідування.

Вказані висновки суду повністю узгоджуються із правовою позицією ОП ККС ВС, яка міститься у постанові від 31 жовтня 2022 року у справі №753/12578/19.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У об`єднаному кримінальному провадженні № 42017101040000203 щодо ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 30 травня 2018 року постановою першого заступника прокурора м. Києва строк досудового розслідування було продовжено до шести місяців, в той час як вже діяла нова редакція ст. 294 КПК України, яка передбачала, що після 16 березня 2018 року право на вирішення питання про продовження строку досудового розслідування на строк більше трьох місяців покладалося виключно на слідчих суддів.

На момент повідомлення про нові підозри обвинуваченим ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у даному кримінальному провадженні, а також винесення подальших процесуальних рішень органами досудового розслідування, у тому числі повідомлення про завершення досудового розслідування, ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, в порядку ст. 290 КПК України, а також звернення до суду з обвинувальним актом, строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017101040000203, з якого в подальшому було виділено матеріали досудового розслідування у кримінальне провадження № 12018100000000833 від 21 серпня 2018 року та 21 серпня 2018 року було повідомлено ОСОБА_8 про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1,2 ст.306, ч.ч.1, 2 ст.307 КК України вже закінчився.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.

Спираючись на приписи ст. 5, п. 2 ч. 1 ст. 219 КПК, ч. 4 цієї статті, параграфа 4 глави 24 цього Кодексу суди першої та апеляційної інстанцій у цьому провадженні правильно встановили, що суб`єктом, який наділений повноваженням щодо продовження строку досудового розслідування за клопотанням про продовження такого строку в об`єднаному кримінальному провадженні, де відомості про перше кримінальне правопорушення були внесені до ЄРДР до введення в дію положень Закону № 2147-VIII, а щодо наступних - після визначеної цим Законом дати (16 березня 2018 року), був слідчий суддя, а отже, продовження строку досудового розслідування, здійснене першим заступником прокурора м. Києва, що не відповідало вимогам Закону № 2147-VIII.

Таким чином, враховуючи, що матеріали провадження не містили даних про те, що слідчим суддею із підстав та в порядку, передбаченому законом, був продовжений строк досудового розслідування, ми вважаємо висновки суду першої і апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття кримінального провадження у відповідності до п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України законними та обґрунтованими.

Вважаємо правильним наступний висновок:

Продовження строків досудового розслідування у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР до 16 березня 2018 року, у разі їх об`єднання з кримінальними провадженнями, внесеними після цієї дати, здійснюється виключно слідчим суддею, у межах повноважень, визначених Законами № 2147-VIII і № 2617-VIII.

Отже, на нашу думку, Велика Палата мала б касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвали суду першої та апеляційного інстанції - без зміни.

Судді: ОСОБА_1

ОСОБА_2

ОСОБА_3

Джерело:ЄДРСР 134579714