Постанова ВП ВС про підстави визнання дійсним рішення суду, яке не підписано всіма суддями

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

11 березня 2026 року

м. Київ

справа № 946/3565/24
провадження № 14-150цс25

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Ткачука О. С.

суддів: Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.,

розглянула цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про скасування судового наказу від 16 травня 2024 року у справі №946/3565/24, виданого за заявою ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей з ОСОБА_3

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 листопада 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 березня 2025 року,

ВСТУП

1. У цій справі суд апеляційної інстанції ухвалив постанову, вступну та резолютивну частину якої підписали всі судді, але у зв'язку зі смертю одного з них її повний текст підписали лише двоє з трьох суддів.

2. Велика Палата мала вирішити, чи підлягає в подібній ситуації застосуванню пункт 3 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), який передбачає, що судове рішення підлягає "обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд", якщо воно "не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні".

3. Ця справа була передана на розгляд Великої Палати Касаційним цивільним судом для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, який при застосуванні аналогічного за змістом п. 5 ч. 3 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) вважав, що в подібній ситуації судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ

4. Судовим наказом Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16.05.2024 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно у розмірі 1/3 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 30.04.2024 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , та в дохід держави судові витрати в сумі 302,80 грн.

5. 12 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про скасування вказаного судового наказу, обґрунтовуючи заяву тим, що даний судовий наказ порушує права спільних дітей ОСОБА_1 та боржника ОСОБА_3 : ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , оскільки не враховані їх інтереси.

6. Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 листопада 2024 року заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу повернуто без розгляду. Повертаючи вказану заяву, суд послався на відсутність підстав для задоволення заяви про скасування судового наказу, оскільки судовий наказ видано відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК.

7. Одеський апеляційний суд своєю постановою від 19 березня 2025 року залишив без змін ухвалу суд першої інстанції.

8. Своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що цивільне процесуальне законодавство не передбачає права на звернення із заявою про скасування судового наказу про стягнення аліментів як самим боржником, так і будь-якою іншою особою, і що боржник у разі незгоди вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів (припинення стягнення тощо) для захисту свого права.

ВИМОГИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

9. У травні 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 листопада 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 березня 2025 року (повний текст якої складено 14 квітня 2025 року), в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким заяву про скасування судового наказу задовольнити.

10. Право на касаційне оскарження обґрунтоване посиланням на п. 4 ч. 2 ст. 389 ЦПК (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК).

11. Так, касаційна скарга мотивована тим, що повний текст постанови апеляційного суду не був підписаний суддею Дришлюком А. І., який входив до складу колегії, через його смерть, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 411 ЦПК є підставою для скасування постанови.

12. Крім того, ОСОБА_1 послалася на неправильне застосування норм матеріального права, оскільки при видачі судового наказу суд визначив розмір аліментів, не врахувавши, що у боржника є ще двоє неповнолітніх дітей. На думку заявниці, вона мала бути залучена до участі у справі як заінтересована особа, адже вирішення заяви стосується її прав та інтересів, однак суди її не залучили.

Позиція боржника щодо доводів касаційної скарги

13. У червні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 , в якому останній просив задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 .

14. В обґрунтування послався на те, що аліментні зобов'язання визначені несправедливо, без врахування усіх осіб, які перебувають на утриманні ОСОБА_3 , зокрема не враховано наявність ще двох малолітніх дітей. Крім того ОСОБА_3 зазначав про відсутність додаткових доходів та про наявність у нього боргових зобов'язань в розмірі понад 100 000 грн.

РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МОТИВИ ПЕРЕДАЧІ СПРАВИ НА РОЗГЛЯД ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ

15. Ухвалою від 28 травня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження в цій справі та витребував її матеріали з місцевого суду.

16. Ухвалою від 09 жовтня 2025 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п'яти суддів.

17. Ухвалою від 17 грудня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 403 ЦПК.

18. Передаючи справу на розгляд Великої Палати, колегія суддів послалась на необхідність відступити від висновку викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 липня 2025 року у справі № 520/12864/24 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року у справі № 520/21767/23.

19. Так, у постанові від 24 липня 2025 року (справа № 520/12864/24 за позовом ФОП ОСОБА_7 ) Касаційний адміністративний суд зазначив, що оскільки повний текст постанови апеляційного суду не був підписаний одним із суддів через його смерть, таке рішення підлягає обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд згідно з пунктом 5 частини третьої статті 353 КАС. Аналогічного висновку Касаційний адміністративний суд дійшов і у постанові від 01 жовтня 2025 року (справа № 520/21767/23 за позовом ОСОБА_8 ), наголосивши на імперативності вимог процесуального закону. Суд вказав, що навіть якщо відсутність підпису зумовлена об'єктивними обставинами (смертю судді), які не могли бути передбачені судом апеляційної інстанції, закон зобов'язує суд касаційної інстанції скасувати судове рішення, якщо воно не підписано будь-яким із суддів, що зазначені в його складі.

20. На противагу зазначеним висновкам, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що оскільки судове рішення, як акт правосуддя, проголошений в судовому засіданні та підписаний всім складом апеляційного суду, та обставина, що один із суддів не підписав повний текст постанови у зв'язку із смертю, не є обов'язковою підставою, у розумінні пункту 3 частини першої статті 411 ЦПК, для скасування судового рішення.

21. При цьому, як наголосила колегія суддів, приписи пункту 5 частини третьої статті 353 КАС України за своїм змістом є тотожними положенням пункту 3 частини першої статті 411 ЦПК, застосування яких є предметом розгляду у цій справі.

22. Обґрунтовуючи доцільність відступу від практики Касаційного адміністративного суду, колегія суддів Касаційного цивільного суду послалася на приписи статті 129-1 Конституції України, згідно з якими судове рішення ухвалюється іменем України та є обов'язковим до виконання. Системний аналіз статей 258, 259, 265 та 268 ЦПК свідчить, що суди ухвалюють рішення та постанови негайно після закінчення судового розгляду. Хоча за загальним правилом рішення складається з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин, закон дозволяє суду під час його проголошення обмежитись лише вступною та резолютивною частинами (скорочене рішення). При цьому, відповідно до частини третьої статті 381 ЦПК, судове рішення має бути підписане всім складом суду, який розглядав справу.

23. Ухвалою від 11 лютого 2026 року Велика Палата прийняла цю справу до розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Межі розгляду справи касаційним судом

24. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК.

25. У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК (частина перша статті 402 цього Кодексу).

26. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК).

Щодо обов'язковості підписання повного судового рішення всім складом суду

27. Згідно з п. 3 ч.1 ст. 411 ЦПК, судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню судом касаційної інстанції з направленням справи на новий розгляд, якщо воно "не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні".

28. Наведені законодавчі положення дослівно відтворюються також у Кодексі адміністративного судочинства України (п. 5 ч. 3 ст. 353) і в господарському процесуальному Кодексі України (п. 3 ч. 1 ст. 310).

29. Зміст наведених норм корелює з положеннями процесуальних кодексів, які передбачають, що судові рішення підписуються "всім складом суду" (ч. 7 ст. 268, ч. 3 ст. 381, ч. 3 ст. 415 ЦПК, ч. 7 ст. 250, ч. 3 ст. 321, ч. 3 ст. 355 КАС, ч. 7 ст. 240, ч. 3 ст. 281, ч. 3 ст. 314 ГПК та ін.), і явно свідчить, що їх призначення полягає у забезпеченні легітимності судового акта як результату діяльності саме того складу суду, який розглядав справу. Вимога підписання рішення всіма суддями виконує гарантійну функцію: вона покликана підтвердити, що кожен із суддів, зазначених у рішенні, брав участь у його ухваленні та засвідчив результат судового розгляду.

30. Отже, наявність у процесуальному законодавстві такої підстави скасування судового рішення, як відсутність на ньому підпису судді, пов'язана з необхідністю усунення будь-яких сумнівів щодо складу суду, який розглядав справу, та справжнього (дійсного) змісту ухваленого цим складом суду рішення, а її імперативний характер покликаний забезпечити неухильне дотримання суддями свого обов?язку підписати судове рішення, навіть якщо вони мали щодо нього окрему думку.

31. Типовою ситуацією, коли має застосовуватися це правило, є наявність в матеріалах справи лише повного судового рішення, яке не містить усіх підписів суддів (що звичайно підриває легітимність такого рішення).

32. Однак обставини цієї справи є істотно відмінними: у цій справі не виникає жодних сумнівів у легітимності складу суду, який розглянув справу, як і в змісті ухваленого судового рішення (апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , залишено без задоволення), адже скорочене рішення суду було підписане і проголошене всім складом суду, тоді як повний текст рішення підписаний двома з трьох суддів у зв?язку з об?єктивною, непереборною й, безперечно, трагічною обставиною - смертю одного з членів колегії суддів (а не невиконанням ним обов?язку підписати судове рішення).

33. У цьому контексті Велика Палата звертає увагу, що ЦПК (а так само КАС і ГПК) містить правила, які дозволяють суду за результатами розгляду як одразу ухвалити повне судове рішення, так і відкласти складення повного тексту, обмежившись складанням вступної та резолютивної частини рішення (скорочене рішення), яке має бути підписане всім складом суду, приєднано до справи і проголошено в судовому засіданні (ч. 6 ст. 259 ЦПК). При цьому за змістом ч. 5 ст. 268 ЦПК датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

34. Таким чином, скорочене судове рішення так само є судовим актом, який фіксує результат розгляду судом справи. Хоча подальше складання повного тексту рішення, яке включає його мотивувальну частину, має істотне значення для забезпечення зрозумілості правових підстав рішення суду та для реалізації права учасників на оскарження, його виготовлення є стадією письмового оформлення вже прийнятого та проголошеного рішення, а не повторним актом волевиявлення суду.

35. Наведене дає Великій Палаті підстави для висновку про те, що п. 3 ч. 1 ст. 411 ЦПК не є застосовним у ситуаціях, подібних до обставин цієї справи, коли попри відсутність у повному судовому рішенні підпису судді, який помер (за наявності підписів інших суддів колегії), у матеріалах справи наявне скорочене судове рішення, підписане всім складом суду та проголошене в судовому засіданні.

36. Натомість протилежний висновок - про необхідність застосування п. 3 ч. 1 ст. 411 ЦПК у таких ситуаціях - призвів би до невиправданого скасування судового рішення, легітимність якого не викликає сумнівів, суто з формальних причин, що само по собі суперечило б вимозі правової визначеності як складовій верховенства права та створювало б умови для порушення прав інших учасників судового процесу.

37. Таким чином, Велика Палата відхиляє вимогу касаційної скарги про скасування постанови Одеського апеляційного суду від 19 березня 2025 року з підстави, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 411 ЦПК.

Щодо решти доводів касаційної скарги

38. У касаційній скарзі ОСОБА_1 також зазначила, що видача судового наказу про стягнення аліментів без її участі порушила її права, оскільки встановлений розмір стягнення безпосередньо впливає на рівень матеріального забезпечення її спільних з боржником ОСОБА_3 дітей. Заявниця вважає, що суд мав залучити її як заінтересовану особу на стадії розгляду заяви про видачу судового наказу.

39. Ці аргументи були обґрунтовано відхилені судами першої та апеляційної інстанцій, які правильно зазначили, що відповідно до ч.1 ст.170 ЦПК боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до нього документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 ЦПК.

40. У цій справі судовий наказ від 16.05.2024 виданий відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК, яким передбачено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

41. Відповідно до частин 7 ст. 170 ЦПК боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, а згідно з ч. 8 цієї статті судовий наказ також може бути переглянуто за нововиявленими обставинами (роз'яснення цих норм міститься в судовому наказі). Сама ОСОБА_1 також не позбавлена права стягнути аліменти з батька дітей.

42. Враховуючи вищевикладене, підстав для скасування оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій Велика Палата не встановила.

ВИСНОВОК ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

43. У разі наявності скороченого судового рішення, підписаного всім складом суду, відсутність підпису судді у повному тексті судового рішення (підписаному іншими суддями колегії, які складають більшість від складу суду) не є безумовною підставою для скасування судового рішення відповідно до пункту 3 частини першої статті 411 ЦПК (а так само аналогічних положень п. 5 ч. 3 ст. 353 КАС і п. 3 ч. 1 ст. 310 ГПК), якщо це обумовлено об'єктивними, непереборними причинами, які виникли після проголошення скороченого судового рішення (наприклад, смертю судді).

44. Таким чином, Велика Палата відступає від протилежних висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2025 року у справі № 520/12864/24 та від 01 жовтня 2025 року у справі № 520/21767/23.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 листопада 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Ткачук

Судді:О. О. БанаськоМ. В. МазурО. Л. БулейкоС. Ю. МартєвІ. А. ВоробйоваН. М. МартинюкМ. М. ГімонК. М. ПільковО. А. ГубськаС. О. ПогрібнийА. А. ЄмецьТ. Г. СтрелецьВ. В. КорольІ. В. ТкачС. І. КравченкоВ. Ю. УркевичО. В. Кривенда

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК постанову оформив суддя Мазур М.В.

Джерело:
ЄДРСР 134833422

[ANTIRAID]

На жаль вирішення ситуації саме таким чином, як на мене, не відповідає Закону. Тому треба змінювати Закон, а не намагатись обійти його порушення. Суд зазначив:

43. У разі наявності скороченого судового рішення, підписаного всім складом суду, відсутність підпису судді у повному тексті судового рішення (підписаному іншими суддями колегії, які складають більшість від складу суду) не є безумовною підставою для скасування судового рішення відповідно до пункту 3 частини першої статті 411 ЦПК (а так само аналогічних положень п. 5 ч. 3 ст. 353 КАС і п. 3 ч. 1 ст. 310 ГПК), якщо це обумовлено об'єктивними, непереборними причинами, які виникли після проголошення скороченого судового рішення (наприклад, смертю судді).

44. Таким чином, Велика Палата відступає від протилежних висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2025 року у справі № 520/12864/24 та від 01 жовтня 2025 року у справі № 520/21767/23.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ткачука О. С. та Воробйової І. А.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2026 року у справі № 946/3565/24 (провадження № 14-150цс25)

11 березня 2026 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, в якій зробила правовий висновок про те, що у разі наявності у справі скороченого судового рішення, підписаного всім складом суду, відсутність підпису судді у повному тексті судового рішення (підписаному іншими суддями колегії, які складають більшість від складу суду) не є безумовною підставою для скасування судового рішення відповідно до пункту 3 частини першої статті 411 ЦПК (а так само аналогічних положень п. 5 ч. 3 ст. 353 КАС і п. 3 ч. 1 ст. 310 ГПК), якщо це обумовлено об`єктивними, непереборними причинами, які виникли після проголошення скороченого судового рішення (наприклад, смертю судді).

З таким висновком Великої Палати Верховного Суду не погоджуємось і відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюємо окрему думку.

Стаття 265 ЦПК України визначає зміст рішення суду: рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

В описовій частині рішення зазначаються: 1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача; 2) заяви, клопотання; 3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).

У мотивувальній частині рішення зазначаються:

1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Під час проголошення повного рішення суду суд може оголосити лише його вступну та резолютивну частини та негайно вручити копії такого рішення учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні. У разі проголошення у судовому засіданні скороченого (вступної та резолютивної частин) рішення суд повідомляє, коли буде складено повне рішення. Рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи. (стаття 268 ЦПК України).

Відповідно до статті 352 ЦПУ України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається у письмовій формі. В апеляційній скарзі мають бути, зокрема, зазначені: рішення або ухвала, що оскаржуються; в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо); нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Зміст постанови суду апеляційної інстанції визначено у статті 382 ЦПК України. Закон визначає, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, із вступної частини; описової частини із зазначенням: а) короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції; б) короткого змісту вимог апеляційної скарги; в) узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; г) узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи; мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції проголошується за правилами, встановленими статтею 268 ЦПК України.

Частиною третьою статті 381 ЦПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Тобто постанова суду апеляційної інстанції (вступна та резолютивна частини, повний текст) підписується всім складом суду, що був визначений для розгляду справи. Іншого порядку підписання постанови ЦПК України не передбачає.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити судові рішення у касаційному порядку (стаття 389 ЦПК України). Підставами касаційного оскарження судових рішень є, у тому числі, неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а також якщо особа, яка подає касаційну скаргу, позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні.

Велика Палата, визнавши можливим не застосовувати зазначену норму у зв`язку зі смертю судді після проголошення скороченого рішення, фактично створила нове правило, яке не передбачене законом. Такий підхід виходить за межі тлумачення норми і становить її модифікацію.

Суд не наділений повноваженнями встановлювати винятки з імперативних процесуальних приписів, навіть за наявності об`єктивних обставин. Інакше відбувається підміна законодавчого регулювання судовим розсудом.

Відступ від прямої норми закону підриває принцип правової визначеності, який є складовою верховенства права.

Як послідовно і неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, правова визначеність передбачає передбачуваність правозастосування та однаковість підходів. Учасник процесу має право очікувати, що норма, сформульована як безумовна, буде застосована саме так, як вона викладена.

Запровадження судом винятків ad hoc означає, що застосування закону залежить не від його змісту, а від оцінки суду у конкретній справі. Це несумісно з вимогами правової визначеності.

Окремо слід зазначити, що рішення апеляційного суду, яке залишено в силі, фактично не містить мотивувальної частини.

У ньому відсутні: встановлені судом обставини справи; оцінка доказів; аналіз доводів сторін; правове обґрунтування висновків, мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Таке рішення не відповідає базовим вимогам до здійснення правосуддя.

За практикою Європейський суд з прав людини, обов`язок суду надавати мотивоване рішення є невід`ємним елементом права на справедливий суд. Саме мотиви дозволяють сторонам зрозуміти причини ухваленого рішення та ефективно реалізувати право на його оскарження.

Відсутність мотивування позбавляє це право змісту і робить судовий розгляд формальним.

Формальні вимоги процесуального закону, зокрема щодо підписання рішення та його структури, не є другорядними. Вони забезпечують: легітимність судового акта; прозорість судового розгляду; можливість оскарження судового рішення з наведених законом підстав, у випадку незгоди з рішеннями національних судів, звернутися за захистом до міжнародних судових установ чи подати конституційну скаргу. Правові позиції сформульовані у мотивувальних частинах судових рішеннях забезпечують правопорядок в суспільстві та сприяють підвищенню рівня довіри до судової влади.

Ігнорування цих вимог під приводом досягнення «справедливого результату» створює ризик довільного правозастосування.

Ураховуючи викладене, вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала скасувати постанову апеляційного суду на підставі пункту 3 частини першої статті 411 ЦПК України та направити справу на новий апеляційний розгляд.

Ткачук О. С. Воробйова І. А.

Джерело:ЄДРСР 135386641