Постанова ВП ВС щодо наслідків невиконання умов поставки товару та повернення передоплати за товар і можливості зменшення невиправданої суми пені

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 911/969/24
провадження № 12-38гс25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Погрібного С. О.,

судді-доповідачаБанаська О. О.,

суддівБілоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ткача І. В., Ткачука О. С., Шевцової Н. В.,

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.,

представників:

позивача (Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент Агро») - Тетері С. І.

відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрістар») - Гаврильченка Ю. О. (в режимі відеоконференції),

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент Агро»

на рішення Господарського суду Київської області від 08.08.2024,

додаткове рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2024

у складі судді Сокуренко Л. В.

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2025

у складі колегії суддів Сибіги О. М. - головуючого, Барсук М. А., Шапрана В. В.

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент Агро»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрістар»

про виконання зобов'язання в натурі та стягнення 1 294 745,79 грн

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад вимог скарги

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресіліент Агро» (далі - ТОВ «Ресіліент Агро») звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрістар» (далі - ТОВ «Агрістар») про зобов'язання відповідача поставити позивачу товар - візок для транспортування жниварок VL40 (ТМ «Volland») в кількості однієї одиниці згідно зі специфікацією № 1 до договору поставки № 13226 від 21.07.2021 та стягнення пені за порушення строків поставки товару в розмірі 1 294 745,79 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 13226 від 21.07.2021 в частині своєчасної поставки замовленого товару.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 21 липня 2021 року між ТОВ «Агрістар» (постачальник) та ТОВ «Ресіліент Агро» (покупець) укладено договір поставки № 13226 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця сільськогосподарську техніку (візок для транспортування жниварок) ТМ «Volland», надалі за текстом - товар (обладнання / техніка / машини) в асортименті, в кількості та за ціною, що вказані в специфікаціях чи інших додатках до договору, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах цьогодоговору.

4. Відповідно до пункту 1.2. договору асортимент, кількість та ціна товару остаточно узгоджується сторонами до моменту відвантаження товару покупцеві та відображається у специфікаціях до цього договору.

5. За умовами пункту 2.2 договору покупець сплачує ціну товару за кожну одиницю у такому порядку (з урахуванням термінів оплати, визначених сторонами в специфікаціях): перший платіж - передплата 20 % вартості товару сплачується покупцем протягом 2 банківських днів з дати виписки рахунку на замовлений товар; другий платіж - 80 % вартості товару сплачується покупцем після поставки товару і не пізніше 5 банківських днів після надання постачальником на електронну адресу покупця, яка зазначена у цьому договорі - [email protected], повідомлення про реєстрацію постачальником податкової накладної з ПДВ в Єдиному реєстрі податкових накладних на повну вартість поставленого товару, згідно з вимогами Податкового кодексу України (далі - ПК України) та вказівками покупця. У разі порушення постачальником порядку заповнення (оформлення) податкових накладних з ПДВ, виявлення покупцем або контролюючим органом в них помилок, зобов'язання покупця з оплати 20 % вартості поставленого товару постачальнику виникає після усунення постачальником таких порушень чи помилок та проведення належної та своєчасної реєстрації відкоригованої податкової накладної з ПДВ в Єдиному реєстрі податкових накладних на повну вартість поставленого товару згідно з вимогами ПК України та вказівками покупця. В платіжних документах покупець зобов'язується зазначити призначення платежу відповідно до рахунку (рахунків), що надаються постачальником покупцю для здійснення оплати товару.

6. Відповідно до пункту 3.2 договору постачальник зобов'язується поставити товар у строки, визначені у специфікаціях, при умові здійснення покупцем передоплати у розмірі та строки згідно зі специфікацією.

7. Згідно з пункту 5.2 договору у випадку порушення постачальником строків поставки товару постачальник зобов'язаний сплатити покупцю штрафну неустойку (пеню) у розмірі 0,4 % від ціни не отриманого від постачальника вчасно товару за кожен день прострочення поставки товару.

8. Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2022 включно, а в частині гарантійних зобов'язань постачальника до закінчення гарантійного строку та повного виконання постачальником своїх гарантійних зобов'язань. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (пункт 11.1 договору).

9. Також сторонами було підписано специфікацію № 1 до договору (додаток 1), в якій сторони визначили, що постачальник зобов'язується поставити покупцю товар -візок для транспортування жниварок VL40 (ТМ «Volland») в кількості 1 (одна) штука у строк до 30.05.2022 загальною вартістю 361 966,25 грн у т. ч. ПДВ 20 % - 60 327,71 грн, що відповідно до умов договору є еквівалентом 11 300,00 EUR, у т. ч. ПДВ 20 % - 1883,33 EUR станом на 20.07.2021 - робочий день, що передує дню підписання специфікації за даними сайту www.udinform.com (станом на 20.07.2021 курс EUR 32,0324 грн).

10. У п. 2 специфікації № 1 визначено, що оплата товару здійснюється покупцем на розрахунковий рахунок продавця на підставі специфікації та рахунку постачальника банківським переказом на умовах згідно з пунктом 2.2 договору.

11. Строк поставки товару з 15.05.2022 до 30.05.2022 (пункт 4 специфікації № 1).

12. На виконання умов договору та специфікації № 1 позивач 05.08.2021 перерахував передоплату 20 % вартості товару в сумі 72 078,41 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 878 від 05.08.2021, призначення платежу за яким «передоплата 20 % за візок для транспортування жниварки по рах. № 20483 від 04.08.2021р. у т.ч. ПДВ 20 % 12 013,07 грн».

13. Відповідач поставку товару у строк, визначений специфікацією № 1, не здійснив.

14. Позивач звернувся до відповідача з претензією № 12/22-04 від 21.12.2022 про сплату штрафних санкцій в сумі 363 690,50 грн у строк, що не перевищує 10 банківських днів.

15. У відповідь на вказану претензію відповідач листом № 28-02/23 від 28.02.2023 повідомив позивача, що невиконання зобов'язань за договором пов'язане з форс-мажорними обставинами у вигляді військової агресії російської федерації проти України та введення на всій території України правового режиму воєнного стану, посилаючись на повідомлення Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким засвідчено, що військова агресія російської федерації проти України є форс-мажорною обставиною на всій території України.

16. Відповідач 28.02.2023 здійснив повернення сплаченого позивачем першого платежу - передоплати у розмірі 20 % вартості товару в сумі 72 078,41 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 12 від 28.02.2023, призначення платежу за якою: «повернення передоплати у зв'язку із закінченням терміну дії договору № 13226 від 21.07.2021, в т.ч. ПДВ 20 % -12 013,07 грн».

Стислий виклад судових рішень судів попередніх інстанцій

17. Рішенням Господарського суду Київської області від 08.08.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Агрістар» на користь ТОВ «Ресіліент Агро» 53 156,72 грн пені та 797,35 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

18. Своє рішення суд обґрунтував тим, що повернену відповідачем передоплату, позивач без будь-яких зауважень і заперечень зарахував та здійснив реєстрацію в Єдиному державному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування до податкової накладної у зв'язку з поверненням авансового платежу ТОВ «Агрістар», що свідчить про те, що позивач своїми конклюдентними діями визнав повернення відповідачем попередньої оплати 20 % вартості товару в сумі 72 078,41 грн за договором поставки № 13226 від 21.07.2021.

19. Ураховуючи істотні умови укладеного сторонами договору, за відсутності в матеріалах справи належних і допустимих доказів виконання покупцем зобов'язання зі здійснення передоплати у розмірі 20 % від вартості товару на рахунок постачальника (після того, як він прийняв без заперечень повернення передоплати з боку продавця), суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача поставити позивачу товар задоволенню не підлягають.

20. Водночас судом визнано правомірним нарахування пені на підставі пункту 5.2 договору за порушення постачальником строків поставки товару за період прострочення: від дати виникнення прострочення з поставки товару - 31.05.2022 до дати, що передує дню реєстрації позивачем розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, тобто до 06.03.2023 включно.

21. Здійснивши власний розрахунок пені за порушення постачальником строків поставки товару, з урахуванням погодженого сторонами строку поставки товару та дати виникнення прострочення по поставці товару, обмеживши нарахування пені датою, що передує даті реєстрації позивачем розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, тобто за період з 31.05.2023 до 06.03.2023 включно, з урахуванням ціни товару в гривні станом на день, що передує дню пред'явленняпозову, а також умов договору, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені за порушення строків поставки товару за договором підлягають задоволенню частково в сумі 531 567,19 грн.

22. Доводи щодо звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої пунктом 5.2 договору, не прийняті до уваги, оскільки останнім не доведено існування документально підтверджених обставин непереборної сили у цьому конкретному випадку, які б перешкоджали йому належним чином виконати зобов'язання за договором № 13226 від 21.07.2021 в частині поставки на користь позивача товару - одного візка для транспортування жниварок VL40 (ТМ «Volland») у строк до 30.05.2022 включно в погоджене сторонами місце поставки товару за адресою: с. Матюші, Білоцерківський р-н, Київська область.

23. При зменшенні розміру пені суд першої інстанції взяв до уваги: (1) перебування відповідача та його основних засобів, матеріальних активів, адміністративних, складських, сервісних підрозділів та співробітників, а також керівного складу територіальних підрозділів з 24.02.2022 в епіцентрі активних бойових дій за зареєстрованою адресою місцезнаходження в м. Харкові та смт Пісочин, Харківського району, Харківської області, що призвело до призупинення з 24.02.2022 господарської діяльності відповідача та його служб невідокремлених структурних підрозділів на територіях м. Харкова та Харківської області на підставі наказу директора № 24/02 від 24.02.2022 «Про призупинення господарської діяльності підприємства та його служб невідокремлених структурних підрозділів на територіях м. Харкова, Харківської і Луганської областей»; (2) призупинення з 24.02.2022 до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану з працівниками сервісної служби Харківського підрозділу ТОВ «Агрістар» дії трудових договорів на підставі наказу директора № 24/03-К від 24.03.2022.

24. Додатково встановлено, що на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 762 від 12.03.2024 ТОВ «Агрістар» є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

25. Суд також врахував, що загальна ціна товару - візка для транспортування жниварок VL40 (ТМ «Volland») в кількості однієї одиниці згідно зі специфікацією № 1, станом на дату, що передує даті підписання специфікації № 1 складає 361966,25 грн, а станом на дату, що передує даті подання позову, ціна товару складає 474 613,56 грн. Водночас сума пені, яка підлягає до стягнення з відповідача за наслідком здійсненого судом розрахунку складає 531567,19 грн. Тобто сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, значно перевищує ціну товару, яка визначена з урахуванням пункту 2.4 договору, що свідчить про її надмірний характер.

26. Суд вважав слушним зауваження відповідача, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази понесення позивачем витрат (збитків) або невиконання ним своїх зобов'язань перед іншими контрагентами внаслідок того, що товар за договором поставки № 13226 від 21.07.2021 відповідачем не було поставлено. Суд наголошував на тому, що збройна агресія є об'єктивною обставиною, в якій доводиться існувати як позивачу по справі, так і відповідачу.

27. У зв'язку із викладеним зменшено присуджений стягненню розмір пені до 10 % від суми пені, що, за висновками суду, підлягає до стягнення з відповідача.

28. Додатковим рішенням від 12.09.2024 Господарський суд Київської області стягнув з ТОВ «Агрістар» на користь ТОВ «Ресіліент Агро» 33 595,12 грн витрат на професійну правничу допомогу. Також було стягнуто з ТОВ «Ресіліент Агро» на користь ТОВ «Агрістар» 33 254,32 грн витрат на професійну правничу допомогу.

29. Зазначене рішення суд мотивував тим, що позовні вимоги ТОВ «Ресіліент Агро» до ТОВ «Агрістар» визнані судом обґрунтованими в частині стягнення 531 567,19 грн пені, що у відсотковому співвідношенні до ціни позову складає 30,04 % від загального обсягу заявлених позивачем матеріально-правових вимог у справі, та з урахуванням положень частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) стосовно необхідності розподілу судових витрат є пропорційним розміру задоволених вимог, правомірним є покладення на відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 30,04 %, зокрема в сумі 33 595,12 грн (111 834,62 грн * 30,04 %).

30. Щодо клопотання ТОВ «Агрістар» від 12.08.2024 про ухвалення додаткового рішення суд першої інстанції, дослідивши надані відповідачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, встановивши фактичний обсяг наданих адвокатом послуг у межах розгляду справи, з урахуванням заперечень позивача, враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позову, виходячи з критерію розумності відповідних витрат, а також їх реальності, дійсної необхідності та неминучості саме у відповідній справі, дійшов висновку, що розмір компенсації витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката у цьому випадку має бути зменшений до 47 533,34 грн.

31. З огляду навизнання судом необґрунтованою частини позовних вимог ТОВ «Ресіліент Агро» до ТОВ «Агрістар», яка у відсотковому співвідношенні до ціни позову складає 69,96 % від загального обсягу заявлених позивачем матеріально-правових вимог, з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, обсягу наданих адвокатських послуг і виконаних робіт у межах розгляду справи, характеру спірних правовідносин та обсягу матеріалів справи, керуючись принципами співмірності та розумності судових витрат, те, що як представником позивача, так і представником відповідача під час розгляду цієїсправи у Господарському суді Київської області фактично було надано однаковий обсяг професійної правничої допомоги, а також беручи до уваги висновок суду стосовно того, що розмір компенсації витрат на професійну правничу допомогу адвоката у цьому випадку має бути зменшений, ураховуючи положення частини четвертої статті 129 ГПК України стосовно необхідності розподілу судових витрат пропорційно задоволених вимог, господарський суд дійшов висновку, що стягненню з позивача підлягає 33 254,32 грн (47 533,34 грн * 69,96 %).

32. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2025 рішення Господарського суду Київської області від 08.08.2024 та додаткове рішення цього ж суду від 12.09.2024 залишено без змін.

33. У постанові зазначено, що апеляційний господарський суд погодився з аргументами суду першої інстанції щодо суті позовних вимог. Щодо додаткового рішення суд зазначив, що зі змісту апеляційної скарги ТОВ «Ресіліент Агро» слідує, що вона не містить жодних аргументів та правового обґрунтування, які є підставою для перегляду та скасування додаткового рішення, скаржник лише посилається на те, що додаткове рішення є невід'ємною частиною оскаржуваного рішення, тому у разі його скасування суд апеляційної інстанції зобов'язаний здійснити новий розподіл судових витрат, отже, враховуючи обставини справи та зміст додаткового рішення, додаткове рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2024 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Викладені в апеляційній скарзі доводи фактично свідчать про незгоду скаржника з висновками суду щодо розподілу судових витрат, проте по суті їх не спростовують; підстав для скасування чи зміни судового рішення не містять, а тому визнаються судом апеляційної інстанції юридично неспроможними.

Стислий виклад вимог касаційної скарги

34. Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ТОВ «Ресіліент Агро» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 08.08.2024 у частині відмови у задоволенні позовних вимог, постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2025 та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Крім того, скасувати додаткове рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2024 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні клопотання ТОВ «Агрістар» про стягнення витрат на правничу допомогу у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

35. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ТОВ «Ресіліент Агро» стверджує, що суди не врахували висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 525 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладений у постанові від 24.06.2015 у справі № 904/5381/14 (провадження № 3-192гс15), висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 693 ЦК України, викладений у постанові від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, висновки Верховного Суду щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України

(далі - ГК України), статті 551 ЦК України, частини третьої статті 13, частини першої статті 74 ГПК України, що наведені у постановах від 08.05.2018 у справі № 924/709/17, від 17.09.2019 у справі № 922/3636/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 31.10.2019 у справі № 911/874/19, від 03.06.2020 у справі № 916/187/17, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 07.07.2022 у справі № 910/10458/19, від 14.06.2023 у справі № 911/683/21, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 14.03.2023 у справі № 923/878/21, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, від 02.08.2023 у справі № 916/1788/22.

36. Здійснене відповідачем повернення попередньої оплати за товар слід кваліфікувати як його односторонню відмову від виконання зобов'язання з поставки товару, яка не передбачена умовами договору поставки і порушує норми статті 525 ЦК України. Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою відсутність правових підстав для повернення відповідачем попередньої оплати за товар. Постачальник самовільно прийняв рішення про її повернення у порушення норми частини другої статті 693 ЦК України за відсутності відповідного волевиявлення покупця. ТОВ «Ресіліент Агро», навпаки, обрало інший варіант - вимагати передачі товару, пред'явивши відповідні позовні вимоги у межах цієї справи, що є належним способом реалізації такого права.

37. Скаржник стверджує, що відсутній висновок щодо застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України у контексті того, чи може наявність у боржника статусу критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, отриманого ним у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 № 76, бути підставою для зменшення розміру нарахованих йому штрафних санкцій. Позивач вважає, що набуття суб'єктом господарювання статусу критичного не може бути підставою для застосування норм статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, оскільки надання цього статусу здійснюється виключно для цілей бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час.

38. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду стосовно того, в яких випадках обставини військової агресії та введення воєнного стану можуть бути враховані судом для цілей застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України. На думку скаржника, ці обставини можуть бути враховані за умови, що вони або безпосередньо вплинули на порушення стороною своїх зобов'язань, що стало підставою для нарахування їй штрафних санкцій, або призвели до суттєвого погіршення її майнового стану, і це підтверджено відповідними доказами.

39. Суди не дослідили зібрані у справі докази і не надали самостійної оцінки обставинам справи, зокрема наданим позивачем доказам наспростування доводів відповідача щодо призупинення ним господарської діяльності у зв'язку з військовою агресією та введенням воєнного стану на території України.

40. У частині оскарження додаткового рішення скаржник стверджує, що суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01.12.2021 у справі № 910/14598/20 та додатковій постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, про те, що відсутність у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, є підставою для відмови у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат.

Позиція інших учасників процесу

41. У відзиві на касаційну скаргу та в запереченнях на відкриття касаційного провадження відповідач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить касаційну скаргу залишити без задоволення (повернути скаржнику), а рішення судів без змін.

РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

42. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 07.04.2025 відкрив провадження за касаційною скаргою, призначив її до розгляду та надав строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 25.04.2025.

43. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 17.06.2025 передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зокрема, на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

44. Спірним у межах справи № 911/969/24 є питання: чи вважається припиненим зобов'язання здійснити поставку за договором у разі повернення попередньої оплати і, як наслідок, чи виникає можливість у відповідної сторони звернутися з позовом щодо передання оплаченого товару.

45. Так, звертаючись із касаційною скаргою, позивач обґрунтовує наявність у відповідача обов'язку поставити позивачу товар - візок для транспортування жниварок VL40 (ТМ «Volland») в кількості однієї одиниці згідно зі специфікацією № 1 до договору поставки № 13226 від 21.07.2021 з огляду на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 24.06.2015 у справі № 904/5381/14 (провадження № 3-192гс15) про таке:

«Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України, ст. 202 ГК України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України.

Системний аналіз зазначених норм приводить до висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, що залишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Отже, саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.

Безпідставне повернення ТОВ ВТФ «Авіас» передоплати за спірним договором є односторонньою відмовою від виконання зобов'язання, що є прямим порушенням зобов'язального права (ст. 525 ЦК України).

Зважаючи на викладене, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку про припинення невиконаного зобов'язання в зв'язку із закінченням строку дії договору та поверненням передоплати».

46. З наведеного висновку Верховного Суду України слідує, що повернення передоплати не може припинити зобов'язання за договором, оскільки таке зобов'язання зберігається й після закінчення строку дії договору.

47. Відповідно до статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, -у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

48. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

49. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

50. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

51. Умовою застосування частини другої статті 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

52. Вказаний підхід щодо застосування статті 693 ЦК України неодноразово викладався Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, від 27.11.2019 у справі № 924/277/19, від 09.03.2023 у справі № 910/5041/22, від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.04.2024 у справі № 909/335/23, від 14.05.2024 у справі № 916/1164/23, від 16.07.2024 у справі № 910/3574/23 та інших.

53. Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. Аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).

54. Відповідно до статті 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання (частина перша).

55. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону (частина друга).

56. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язаннісвого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право, зокрема, відмовитися від виконання свого обов'язку частково або в повному обсязі (частина третя).

57. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок (частина четверта).

58. Колегія суддів звертає увагу на те, що, дійсно, приписи статті 693 ЦК України передбачають можливість покупцю самостійно обирати, чи вимагати передати оплачуваний товар, чи повертати суму попередньої оплати.

59. Зі змісту частини третьої статті 693 ЦК України слідує, що покупець має право вимагати передання саме оплаченого товару. Однак у разі, коли попередня оплата була повернута продавцем і покупець не вжив жодних дій щодо її повторного перерахування на рахунок продавця, відсутні підстави вважати такий товар оплаченим. Зокрема, як встановили суди у цій справі, позивач без будь-яких зауважень та заперечень здійснив реєстрацію в Єдиному державному реєстрі податкових накладних розрахунок коригування до податкової накладної у зв'язку з поверненням авансового платежу ТОВ «Агрістар». Аналогічним чином у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 904/5381/14 (провадження №3-192гс15) зауважено на тому, що попередню оплату також було повернуто покупцю.

60. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

61. Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

62. Згідно із частиною першою статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

63. Колегія суддів зауважує, що у випадку невиконання зобов'язання у подібних правовідносинах можливим є застосування інших правових наслідків (зокрема, стягнення неустойки / збитків), а задоволення вимоги про виконання зобов'язання в натурі шляхом передачі товару покупцю у випадку повернення попередньої оплати покупцю є помилковим.

64. Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

65. У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 викладений такий висновок:

«Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Залежно від моменту, з якого договір вважається укладеним, розрізняють консенсуальні договори - вважаються укладеними з моменту, як тільки сторони досягли згоди по всіх істотних умовах договору, що має знайти відображення у формі, яка передбачена для даного виду договору; та реальні договори - є дійсними лише після вчинення на основі досягнутої згоди певної дії з передачі предмета договору (перевезення вантажу, позика, дарування).

Договір купівлі-продажу є консенсуальним договором, який вважається укладеним з моменту досягнення згоди щодо істотних умов договору, що підтверджується його підписанням сторонами. Отже, сторона, яка не здійснила попередню оплату за договором купівлі-продажу, всупереч своїм договірним обов'язкам не може вважати договір неукладеним, а обов'язки зі здійснення попередньої оплати неіснуючими.

Якщо сторона втратила інтерес до виконання договору, зокрема до придбання товару, або не вносить попередню оплату через порушення своїх обов'язків продавцем, то така сторона може скористатися правом розірвання договору. Без здійснення відповідних дій її обов'язки з внесення попередньої оплати, передбачені договором, не є припиненими або виконаними».

66. На думку колегії суддів, застосування підходу, наведеного у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 904/5381/14 (провадження № 3-192гс15) щодо приписів статей 525, 693 ЦК України є помилковим, покладає на відповідача подвійну відповідальність, адже фактично зумовлює необхідність передати товар за відсутності на його рахунку оплати за такий товар. У такому випадку у продавця фактично відсутнє зобов'язання з передачі товару, а дії покупця щодо прийняття повернутої попередньої оплати вказують на відсутність зацікавленості у подальшому виконанні договору.

67. З огляду на викладене вище, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що справа № 911/969/24 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України через необхідність відступу від висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 904/5381/14 щодо приписів статей 525, 693 ЦК України, в частині, що стосується припинення зобов'язання у зв'язку з поверненням передоплати, шляхом його уточнення стосовно того, що не може вважатися односторонньою відмовою від договору повернення передоплати, у разі коли інша сторона не висловила заперечень щодо такого повернення.

68. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16.07.2025 прийняла до розгляду справу № 911/969/24 на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи в суді касаційної інстанції

69. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).

70. З огляду на зазначений припис Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку судові рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо правових наслідків повернення передоплати і закінчення строку договору поставки

71. Ключове питання, яке потребує вирішення Великою Палатою Верховного Суду в цій справі, полягає в тому, чи припиняється зобов'язання продавця поставити товар у разі закінчення строку дії договору та повернення покупцю суми попередньої оплати (без наявності такої вимоги з боку покупця та за відсутності інших підстав для припинення зобов'язання).

72. Колегія суддів просила відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 24.06.2015 року у справі № 904/5381/14. У зазначеній справі спір виник із договору поставки нафтопродуктів, укладеного між ПАТ «ЕК «Чернівціобленерго» (покупець) та ТОВ ВТФ «Авіас» (постачальник). За умовами договору постачальник був зобов'язаний здійснювати поставку товару партіями на підставі заявок покупця, а розрахунки здійснювалися шляхом 100 % передоплати. На виконання договору постачальник виставив рахунки на оплату товару, які покупець оплатив у повному обсязі. Як встановили суди, відповідач повинен був поставити товар до 02.04.2014 включно, але цього не зробив і 29.04.2014 повернув передоплату. Покупець двічі надсилав постачальнику претензії з вимогою поставити товар - 02 і 30.04.2014. Строк дії договору № 196 закінчився 30.04.2014. Покупець, діючи без зволікань, подав позов до суду, за яким 24.07.2014 було відкрито судове провадження.

73. Верховний Суд України у названій справі не погодився з судом касаційної інстанції, який «звільнив ТОВ ВТФ «Авіас» від обов'язку виконати умови договору на тій підставі, що передоплату повернуто, а строк дії договору закінчився". У своєму рішенні Верховний Суд України зазначив, що за змістом статей 525, 526, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і припиняється лише його належним виконанням або з інших підстав, прямо встановлених законом чи договором. "Отже, саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку". У зв'язку з цим Верховний Суд України дійшов висновку, що "безпідставне повернення ТОВ ВТФ «Авіас» передоплати за спірним договором є односторонньою відмовою від виконання зобов'язання, що є прямим порушенням зобов'язального права (статті 525 ЦК України)».

74. Дійсно, за змістом частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. При цьому одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 525 ЦК України). Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України), тоді як припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України) або в інших випадках передбачених законом. Однак чинне законодавство не містить положення про те, що зобов'язання боржника, яке виникло на підставі договору під час його дії, автоматично припиняється після закінчення строку дії договору. Зокрема, хоча частина перша статті 631 ЦК України визначає, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, проте частина четверта цієї статті передбачає, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

75. Таким чином, з огляду на наведені законодавчі положення Велика Палата Верховного Суду в цілому погоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24.06.2015 у справі № 904/5381/14, про те, що «саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку».

76. Однак Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що наступне твердження у цій постанові - «безпідставне повернення ТОВ ВТФ «Авіас» передоплати за спірним договором є односторонньою відмовою від виконання зобов'язання, що є прямим порушенням зобов'язального права (стаття 525 ЦК України)» - є не універсальним висновком про застосування норми права, а висновком щодо правової оцінки фактичних обставин конкретної справи (на що вказує наявність у цьому реченні найменування однієї зі сторін справи).

77. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на істотну відмінність між справою № 904/5381/14 і цією справою: якщо у справі, розглянутій Верховним Судом України, покупець досить швидко надіслав продавцю дві претензії з вимогою поставити товар - 02.04.2014 (день, коли мав бути поставлений товар) і 30.04.2014 (останній день дії договору і наступний день після повернення продавцем суми попередньої оплати), потім без невиправданої затримки звернувся до суду з аналогічною вимогою (провадження у справі було відкрито 24.07.2014), то у справі, яка розглядається Великою Палатою, покупець не діяв з подібною оперативністю та сумлінністю.

78. Зокрема, у цій справі товар загальною вартістю 361 966,25 грн мав бути поставлений у строк до 30.05.2022 (при цьому договір поставки діяв до 31.12.2022). Позивач звернувся до відповідача з претензією 21.12.2022, в якій вимагав сплатити штрафні санкції в сумі 363 690,50 грн, але не зазначив ані вимоги поставити товар, ані вимоги повернути передоплату. У відповідь на вказану претензію 28.02.2023 продавець листом повідомив покупця, що невиконання зобов'язань за договором пов'язане з форс-мажорними обставинами (російською агресією проти України) і в цей же день повернув суму передоплати. У зв'язку з цим 07.03.2023 позивач на підставі пункту 192.1 статті 192 ПК України зареєстрував у Єдиному реєстрі податкових накладних складений відповідачем розрахунок коригування від 28.02.2023 до податкової накладної на суми податкового кредиту, що відповідала сумі ПДВ, сплаченій позивачем у складі попередньої оплати за договором поставки, але заперечень щодо повернення суми передоплати чи вимог до продавця поставити товар позивач протягом тривалого часу не заявляв. Лише 15.04.2024 (тобто більш ніж через один рік і півтора місяці після повернення продавцем суми передоплати) до суду надійшов позов покупця з вимогами зобов'язати відповідача поставити товар і стягнути з нього пеню за порушення строків поставки товару в розмірі 1 294 745,79 грн (що в 3,5 рази перевищує визначену договором вартість товару).

79. Варто зауважити, що звернення позивача до відповідача з претензією більше, ніж через півроку після прострочення поставки товару (у грудні 2022) не розглядається Великою Палатою як ознака недобросовісної поведінки покупця, адже на той час, по-перше, не закінчився строк договору і, по-друге, продавець продовжував утримувати у себе суму передоплати.

80. На відміну від цього, після повернення суми попередньої оплати (з вказівною в платіжному документі призначення платежу: «повернення передоплати у зв'язку із закінченням терміну дії договору…») і письмової відповіді на претензію, де продавець зазначив про неможливість виконання зобов'язання через збройну агресію проти України, поведінка покупця не повною мірою відповідала принципу добросовісності. Зокрема, покупець тривалий час не заперечував проти повернення передоплати й припинення зобов'язань, не вимагав поставки товару, не заявляв про готовність повторно внести передбачену договором попередню оплату тощо, створивши цим об'єктивні підстави для продавця вважати, що повернення передоплати і достатньо явно висловлена останнім позиція щодо припинення зобов'язань були прийняті покупцем. І лише через рік покупець подав цей позов з вимогою поставити товар. У контексті обставин цієї справи така тривала бездіяльність покупця свідчить радше не про його намір якнайшвидше отримати товар, а про намагання збільшити розмір неустойки.

81. Верховний Суд (як Велика Палата, так і касаційні суди - цивільний, господарський і адміністративний) у своїх численних рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що однією з основних засад цивільного законодавства є добросовісність, а дії учасників цивільних (господарських) правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин. У зв'язку із цим Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується принципу venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), який базується на давньоримській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Основою цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

82. Подібний підхід узгоджується також із правовими концепціями, яких дотримуються вищі суди інших демократичних держав із розвинутою ринковою економікою. Зокрема, у країнах загального права діє доктрина estoppel, відповідно до якої сторона не може посилатися на право або вимогу, якщо її попередня поведінка створила в іншої сторони обґрунтоване уявлення про відмову від такого права або про інший правовий стан, і ця інша сторона діяла, покладаючись на таку поведінку. У німецькому праві споріднені висновки випливають із принципу добросовісності (Treu und Glauben) та доктрини Verwirkung, згідно з якою право не підлягає судовому захисту, якщо управнена сторона протягом тривалого часу не здійснювала його, створивши тим самим у зобов'язаної сторони обґрунтоване переконання, що таке право більше не буде реалізоване. Аналогічний зміст має іспанська doctrina de los actos propios, яка виключає можливість діяти всупереч власній попередній поведінці, а також французький принцип loyaute contractuelle, що вимагає від сторін послідовної, чесної та передбачуваної поведінки під час здійснення договірних прав і обов'язків (при цьому Касаційний суд Франції прямо застосовує принцип nul ne peut se contredire au detriment d'autrui - ніхто не може суперечити собі на шкоду іншому). Таким чином, висновок про те, що сторона не може після тривалого прийняття певного правового стану посилатися на протилежну правову позицію, відповідає загальновизнаному в сучасному приватному праві стандарту добросовісності та правової визначеності.

83. За змістом частини другої статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Хоча в цій нормі буквально сказано про право покупця «вимагати…», по суті тут йдеться про те, що саме від волі покупця, а не продавця залежить вибір між двома опціями - продовженням взаємних договірних зобов'язань, що передбачає зобов'язання продавця передати товар, а покупця здійснити повну оплату, або припиненням цих зобов'язань після повернення суми попередньої оплати.У цьому сенсі повернення суми попередньої оплати, здійснене з ініціативи продавця, але прийняте покупцем без заперечень, є рівнозначним поверненню такої суми за прямою вимогою покупця, оскільки так само відображає волю останнього щодо подальшої долі взаємних договірних зобов'язань, та має наслідком припинення зобов'язання за домовленістю сторін (частина перша статті 604 ЦК України). Ця ситуація відрізняється від повернення суми попередньої оплати з ініціативи продавця, проти чого покупець заперечив до, під час або невідкладно після такого повернення, наполягаючи на виконанні продавцем зобов'язання щодо передачі товару, - у такому разі зобов'язання сторін не припиняються та мають бути виконані належним чином (частина перша статті 525, частина перша статті 599, частина перша статті 629 ЦК України).

84. Таким чином, на підставі телеологічного, функціонального й системного тлумачення положень пункту 6 частини першої статті 3, частини другої статті 693 і частини першої статті 604 ЦК України Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що у цій справі мало місце припинення зобов'язань за домовленістю сторін, адже покупець своїми конклюдентними діями (тривалою відсутністю заперечень і чітко висловленої вимоги щодо передачі товару) продемонстрував прийняття повернутої продавцем передоплати. А оскільки це відбулося після закінчення строку договору в цій ситуації відсутні підстави ставити питання про недотримання вимог статті 654 ЦК України стосовно форми зміни або розірвання договору.

85. У зв'язку з наведеним, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги позивача про те, що повернення попередньої оплати за товар за обставин цієї справи слід кваліфікувати як його односторонню відмову від виконання зобов'язання з поставки товару.

Щодо стягнення пені

86. Як вже було встановлено, строк поставки товару є таким, що настав 30.05.2022, отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання з поставки товару з 31.05.2022.

87. Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

88. За приписами частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України).

89. У пункті 5.2 договору визначено, що у випадку порушення постачальником строків поставки товару, постачальник зобов'язаний сплатити покупцю штрафну неустойку (пеню) у розмірі 0,4 % від ціни не отриманого від постачальника вчасно товару, за кожен день прострочення поставки товару. Перерахування штрафної неустойки починається з дня, коли зобов'язання по поставці мало бути виконане постачальником та припиняється у день його повного виконання (повної оплати).

90. Позивач заявив вимоги про стягнення пені за порушення строків поставки товару в розмірі 1 294 745,79 грн. Відповідне нарахування позивач здійснив виходячи з вартості непоставленого товару на дату, що передує дню пред'явлення позову (474 613,56 грн) за період з 31.05.2022 до 11.04.2024.

91. Беручи до уваги наведені вище висновки про те, що мовчазне прийняття покупцем (про що свідчить тривала відсутність будь-яких заперечень з його боку) повернення продавцем суми попередньої оплати, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів нижчих інстанцій про те, що нарахування пені після 07.03.2023 є безпідставним.

92. Крім того, відповідно до частини четвертої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

93. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

94. Зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

95. При цьому, у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

96. В обґрунтування клопотання про зменшення штрафних санкції, яке відповідач порушував перед судом першої інстанції, зазначалося, що загальна ціна непоставленого товару не перевищує суму в розмірі 362 421,51 грн з ПДВ, а заявлена позивачем до стягнення пеня значно перевищує загальну вартість непоставленого товару. Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів понесених позивачем витрат (збитків) внаслідок непоставки товару, стягнення з відповідача пені у розмірі 1294 745,79 грн стане наслідком надмірного збагачення позивача за рахунок відповідача. Також відповідач наголошував, що згідно наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 762 від 12.03.2024 ТОВ «Агрістар» є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період військового стану. Тому стягнення з відповідача надмірного розміру штрафних санкцій (пені) призведе до істотного погіршення загального фінансового стану підприємства та матиме прямий негативний вплив на функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення у період дії воєнного стану на території України.

97. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені суд першої інстанції перш за все взяв до уваги: 1) перебування відповідача та його основних засобів, матеріальних активів, адміністративних, складських, сервісних підрозділів та співробітників, а також керівного складу територіальних підрозділів з 24.02.2022 в епіцентрі активних бойових дій за зареєстрованою адресою місцезнаходженням в м. Харкові та смт Пісочин, Харківського району, Харківської області, що призвело до призупинення з 24.02.2022 господарської діяльності відповідача та його служб невідокремлених структурних підрозділів на територіях м. Харкова та Харківської області на підставі наказу директора № 24/02 від 24.02.2022 «Про призупинення господарської діяльності підприємства та його служб невідокремлених структурних підрозділів на територіях м. Харкова, Харківської і Луганської областей»; 2) призупинення з 24.02.2022 до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану з працівниками сервісної служби Харківського підрозділу ТОВ «Агрістар» дії трудових договорів на підставі наказу директора № 24/03-К від 24.03.2022.

98. Також судом додатково було встановлено, що на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 762 від 12.03.2024 ТОВ «Агрістар» є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

99. Враховуючи, що сума пені, яка підлягає до стягнення з відповідача, значно перевищує ціну товару, яка визначена з урахуванням пункту 2.4. договору, що свідчить про її надмірний характер, зважаючи на необхідність дотримання співвідношення інтересів сторін, користуючись правом, наданим суду статтею 551 ЦК України, за відсутності доказів понесення позивачем збитків або невиконання ним своїх зобов'язань перед іншими контрагентами через непоставку відповідачем товару за договором, Велика Палата погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зменшення пені до 10 % від обґрунтованої суми пені, що складає 53 156,72 грн.

Щодо доводів позивача в частині оскарження додаткового рішення

100. ТОВ «Ресіліент Агро» в касаційній скарзі порушує питання про скасування додаткового рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2024 та ухвалення нового, яким відмовити у задоволенні клопотання ТОВ «Агрістар» про стягнення професійної правничої допомоги у повному обсязі, а заяву позивача про стягнення професійної правничої допомоги задовольнити повністю.

101. В обґрунтування позивач вказував, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01.12.2021 у справі № 910/14598/20 та додатковій постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18 про те, що відсутність у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, є підставою для відмови у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат.

102. Зазначені твердження Велика Палата Верховного Суду відкидає з таких підстав.

103. Так, суд першої інстанції при постановленні додаткового рішення виходив з того, що позовні вимоги ТОВ «Ресіліент Агро» до ТОВ «Агрістар» були задоволені частково і з відповідача було стягнуто 531 567,19 грн пені, що у відсотковому співвідношенні до ціни позову складає 30,04 % від загального обсягу заявлених позивачем матеріально-правових вимог у справі № 911/969/24.

104. Зазначене з урахуванням усіх інших аспектів і складності цієї справи, обсягу наданих адвокатських послуг і виконаних робіт у межах розгляду справи № 911/969/24, характеру спірних правовідносин та обсягу матеріалів справи, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, враховуючи те, що як представником позивача, так і представником відповідача під час розгляду даної справи у Господарському суді Київської області фактично було надано однаковий обсяг професійної правничої допомоги, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що розмір компенсації понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у цьому випадку підлягає до стягнення з позивача в сумі 33 254,32 грн (47 533,34 грн * 69,96 %).

105. Виходячи з того, що Велика Палата Верховного Суду погодилась з рішенням суду першої інстанції щодо розміру стягнутої з відповідача пені, тому Велика Палата не знаходить підстав для скасування чи зміни додаткового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

106. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

107. За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

108. Зважаючи на викладене в мотивувальній частині цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу ТОВ «Ресіліент Агро» необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Судові витрати

109. Відповідно до частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

110. Оскільки Велика Палата Верховного Суду залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, покладається на скаржника.

Висновки про застосування норм права

111. Велика Палата не знаходить підстав для відступу від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 24.06.2015 у справі № 904/5381/14, про те, що «саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку».

112. Водночас Велика Палата зробила висновок, що положення частини другої статті 693 ЦК України, яке передбачає право покупця «вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати», якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, неявно включає і право покупця прийняти повернення суми попередньої оплати, здійснене за ініціативою продавця (погодитися на пропозицію продавця щодо такого повернення) або заперечити проти цього і вимагати від продавця передачі товару.

113. У разі прийняття покупцем повернутої з ініціативи продавця суми попередньої оплати (за обставин подібних до цієї справи) взаємні зобов'язання сторін вважаються припиненими за домовленістю сторін (частина перша статті 604 ЦК України). Однак повернення суми попередньої оплати, у тому числі після закінчення строку договору купівлі-продажу (поставки), здійснене з ініціативи продавця (за відсутності передбачених законом або договором підстав), не має наслідком припинення зобов'язання продавця передати (поставити) товар, якщо покупець без невиправданої затримки недвозначно заперечив проти такого повернення і висунув вимогу передати (поставити) товар (наприклад, направив продавцю претензію, лист, подав позов до суду тощо).

114. Беручи до уваги наведені вище мотиви, керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент Агро» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 08.08.2024, додаткове рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2025 у справі № 911/969/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяС. О. ПогрібнийСуддя-доповідачО. О. БанаськоСудді:О. В. БілоконьО. В. КривендаО. Л. БулейкоМ. В. МазурІ. А. ВоробйоваС. Ю. МартєвМ. М. ГімонН. С. СтефанівО. А. ГубськаТ. Г. СтрелецьА. А. ЄмецьІ. В. ТкачВ. В. КорольО. С. ТкачукС. І. КравченкоН. В. Шевцова

Відповідно до частини третьої статті 314 ГПК України постанову оформив суддя Мазур М. В.

Джерело:
ЄДРСР 134833396

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила:

111. Велика Палата не знаходить підстав для відступу від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 24.06.2015 у справі № 904/5381/14, про те, що «саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку».

112. Водночас Велика Палата зробила висновок, що положення частини другої статті 693 ЦК України, яке передбачає право покупця «вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати», якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, неявно включає і право покупця прийняти повернення суми попередньої оплати, здійснене за ініціативою продавця (погодитися на пропозицію продавця щодо такого повернення) або заперечити проти цього і вимагати від продавця передачі товару.

113. У разі прийняття покупцем повернутої з ініціативи продавця суми попередньої оплати (за обставин подібних до цієї справи) взаємні зобов'язання сторін вважаються припиненими за домовленістю сторін (частина перша статті 604 ЦК України). Однак повернення суми попередньої оплати, у тому числі після закінчення строку договору купівлі-продажу (поставки), здійснене з ініціативи продавця (за відсутності передбачених законом або договором підстав), не має наслідком припинення зобов'язання продавця передати (поставити) товар, якщо покупець без невиправданої затримки недвозначно заперечив проти такого повернення і висунув вимогу передати (поставити) товар (наприклад, направив продавцю претензію, лист, подав позов до суду тощо).

[ANTIRAID]

18 лютого 2026 року

м. Київ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Білоконь О. В., Воробйової І. А., Короля В. В.

справа № 911/969/24

провадження № 12-38гс25

ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

1. Спір у цій справі стосувався поставки сільгосптехніки за договором від 21 липня 2021 року, відповідно до умов якого та складеної до нього специфікації Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрістар" (далі - ТОВ "Агрістар", відповідач)зобов`язалося поставити Товариству з обмеженою відповідальністю "Ресіліент Агро" (далі - ТОВ "Ресіліент Агро", позивач) візок для транспортування жниварок до 30 травня 2022 року, а позивач - здійснити оплату товару у такому порядку: 20 % його вартості у вигляді передоплати та 80 % - після отримання покупцем товару.

2. На виконання умов договору 05 серпня 2021 року покупець перерахував продавцю передоплату в розмірі 20 % вартості товару, в сумі 72 078,41 грн. Проте відповідач не виконав обов`язку щодо поставки товару у встановлений строк, що стало підставою для звернення позивача до нього з претензією від 21 грудня 2022 року № 12/22-04 про сплату пені за порушення строку поставки товару. У відповідь на неї ТОВ "Агрістар" листом від 28 лютого 2023 року повідомило, що поставка товару не відбулася до 30 травня 2022 року через форс-мажорні обставини у період з 24 лютого по 30 травня 2022 року, пов`язані з військовими діями на території міста Харків та Харківської області, та того ж дня повернуло ТОВ "Ресіліент Агро" отриману передоплату з посиланням на закінчення строку дії договору поставки 31 грудня 2022 року.

3. ТОВ "Ресіліент Агро" після отримання повернутої відповідачем попередньої оплати 07 березня 2023 року зареєструвало в Єдиному реєстрі податкових накладних складений ним розрахунок корегування до податкової накладної.

4. Оскільки ТОВ "Агрістар" не виконало вимоги претензії та не поставило товар, ТОВ "Ресіліент Агро" звернулося з позовом до суду про зобов`язання відповідача поставити товарта стягнення пені за період з дня прострочення зобов`язання з поставки товару до дня, що передує дню звернення позивача з позовом до суду.

5. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов ТОВ "Ресіліент Агро" частково. Стягнув з ТОВ "Агрістар" на користь ТОВ "Ресіліент Агро" пеню за період з 31 травня 2022 року - моменту початку прострочення зобов`язання з поставки товару до 06 березня 2023 року - дня, що передує дню реєстрації позивачем розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. У задоволенні позовних вимог в іншій частині щодо зобов`язання поставити товар суд відмовив, пославшись на те, що внаслідок невиконання позивачем обов`язку зі здійснення передоплати у розмірі 20 % вартості товару у відповідача не виник обов`язок поставити товар, оскільки мало місце прострочення кредитора.

6. Під час розгляду касаційної скарги у цій справі з урахуванням доводів та вимог касаційної скарги позивача, заперечень відповідача, змісту ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 червня 2025 року перед Великою Палатою Верховного Суду постали питання, зокрема:

? чи кваліфікується повернення постачальником (продавцем) попередньої оплати за договором поставки (купівлі-продажу) як одностороння відмова від виконання зобов`язання або припинення зобов`язання;

? чи звільняє постачальника (продавця) від виконання зобов`язання щодо поставки товару покупцю повернення попередньої оплати (в тому числі у випадку обумовлення в договорі обов`язку поставки товару за умови здійснення покупцем передоплати);

? чи підлягає захисту порушене право продавця у спосіб зобов`язання здійснити поставку оплаченого товару [частина друга статті 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)] у випадку повернення попередньої оплати.

7. 18 лютого 2026 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою залишила касаційну скаргу ТОВ "Ресіліент Агро" без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 08 серпня 2024 року, додаткове рішення цього суду від 12 вересня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 січня 2025 року у справі № 911/969/24 - без змін.

8. Поділяємо загалом висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язань сторін правочину, а також погоджуємося з відсутністю підстав для відступу від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 24 червня 2015 року у справі № 904/5381/14.

9. Водночас не можемо погодитися з результатами розгляду касаційної скарги та висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду щодо:

а) припинення за домовленістю сторін (частина перша статті 604 ЦК України) взаємних зобов`язань за договором поставки у разі прийняття покупцем повернутої з ініціативи постачальника (продавця) суми попередньої оплати шляхом конклюдентних дій щодо її прийняття;

б) тривалої бездіяльності покупця (зокрема, відсутності заперечень щодо повернення передоплати, незаявлення про готовність повторно внести попередню оплату, непред`явлення вимоги про поставку товару та незвернення з позовом), що свідчить радше не про його намір якнайшвидше отримати товар, а про намагання збільшити розмір неустойки;

10. З огляду на викладене щодо наведених висновків Великої Палати Верховного Суду висловлюємо окрему думку виходячи з таких міркувань.

Короткий зміст мотивів постанови Великої Палати Верховного Суду

11. Постанова Великої Палати Верховного Суду, з-поміж іншого, мотивована так.

Щодо правових наслідків повернення передоплати і закінчення строку договору поставки

11.1. Чинне законодавство не містить положення про те, що зобов`язання боржника, яке виникло на підставі договору під час його дії, автоматично припиняється після закінчення строку дії договору.

11.2. Велика Палата Верховного Суду в цілому погоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 904/5381/14, про те, що саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку. Однак звертає увагу на те, що наступне твердження у цій постанові - "безпідставне повернення ТОВ ВТФ "Авіас" передоплати за спірним договором є односторонньою відмовою від виконання зобов`язання, що є прямим порушенням зобов`язального права (стаття 525 ЦК України)" - є не універсальним висновком про застосування норми права, а висновком щодо правової оцінки фактичних обставин конкретної справи (на що вказує наявність у цьому реченні найменування однієї зі сторін справи).

11.3. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на істотну відмінність між справою № 904/5381/14 і цією справою: якщо у справі, розглянутій Верховним Судом України, покупець досить швидко надіслав продавцю дві претензії з вимогою поставити товар - 02 квітня 2014 року (день, коли мав бути поставлений товар) і 30 квітня 2014 року (останній день дії договору і наступний день після повернення продавцем суми попередньої оплати), потім без невиправданої затримки звернувся до суду з аналогічною вимогою (провадження у справі було відкрито 24 липня 2014 року), то у цій справі покупець не діяв з подібною оперативністю та сумлінністю.

11.4. Звернення позивача до відповідача з претензією пізніше, ніж через пів року після прострочення поставки товару (у грудні 2022 року) не розглядається Великою Палатою Верховного Суду як ознака недобросовісної поведінки покупця, адже на той час, по-перше, не закінчився строк договору і, по-друге, продавець продовжував утримувати у себе суму передоплати. Однак після повернення суми попередньої оплати і письмової відповіді на претензію, де продавець зазначив про неможливість виконання зобов`язання через збройну агресію проти України, поведінка покупця не повною мірою відповідала принципу добросовісності. Зокрема, покупець тривалий час не заперечував проти повернення передоплати й припинення зобов`язань, не вимагав поставки товару, не заявляв про готовність повторно внести передбачену договором попередню оплату тощо, створивши цим об`єктивні підстави для продавця вважати, що повернення передоплати і достатньо явно висловлена останнім позиція щодо припинення зобов`язань були прийняті покупцем. І лише через рік покупець подав цей позов з вимогою поставити товар. У контексті обставин цієї справи така тривала бездіяльність покупця свідчить радше не про його намір якнайшвидше отримати товар, а про намагання збільшити розмір неустойки.

11.5. За змістом частини другої статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Хоча в цій нормі буквально сказано про право покупця "вимагати…", по суті тут йдеться про те, що саме від волі покупця, а не продавця залежить вибір між двома опціями - продовженням взаємних договірних зобов`язань, що передбачає зобов`язання продавця передати товар, а покупця здійснити повну оплату, або припиненням цих зобов`язань після повернення суми попередньої оплати. У цьому сенсі повернення суми попередньої оплати, здійснене з ініціативи продавця, але прийняте покупцем без заперечень, є рівнозначним поверненню такої суми за прямою вимогою покупця, оскільки так само відображає волю останнього щодо подальшої долі взаємних договірних зобов`язань та має наслідком припинення зобов`язання за домовленістю сторін (частина перша статті 604 ЦК України). Ця ситуація відрізняється від повернення суми попередньої оплати з ініціативи продавця, проти чого покупець заперечив до, під час або невідкладно після такого повернення, наполягаючи на виконанні продавцем зобов`язання щодо передачі товару, - у такому разі зобов`язання сторін не припиняються та мають бути виконані належним чином (частина перша статті 525, частина перша статті 599, частина перша статті 629 ЦК України).

11.6. На підставі телеологічного, функціонального й системного тлумачення положень пункту 6 частини першої статті 3, частини другої статті 693 і частини першої статті 604 ЦК України Велика Палата Верховного Суду висновує, що у цій справі мало місце припинення зобов`язань за домовленістю сторін, адже покупець своїми конклюдентними діями (тривалою відсутністю заперечень і чітко висловленої вимоги щодо передачі товару) продемонстрував прийняття повернутої продавцем передоплати. А оскільки це відбулося після закінчення строку договору, в цій ситуації відсутні підстави ставити питання про недотримання вимог статті 654 ЦК України стосовно форми зміни або розірвання договору.

Щодо стягнення пені

11.7. Строк поставки товару є таким, що настав 30 травня 2022 року, отже, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання з поставки товару з 31 травня 2022 року.

11.8. Позивач заявив вимоги про стягнення пені за порушення строків поставки товару в розмірі 1 294 745,79 грн. Відповідне нарахування позивач здійснив виходячи з вартості непоставленого товару на дату, що передує дню пред`явлення позову (474 613,56 грн) за період з 31 травня 2022 року до 11 квітня 2024 року. Беручи до уваги мовчазне прийняття покупцем (про що свідчить тривала відсутність будь-яких заперечень з його боку) повернення продавцем суми попередньої оплати, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що нарахування пені після 07 березня 2023 року є безпідставним.

11.9. Оскільки сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, значно перевищує ціну товару, яка визначена з урахуванням пункту 2.4 договору, що свідчить про її надмірний характер, зважаючи на необхідність дотримання співвідношення інтересів сторін, користуючись правом, наданим суду статтею 551 ЦК України, за відсутності доказів понесення позивачем збитків або невиконання ним своїх зобов`язань перед іншими контрагентами через непоставку відповідачем товару за договором, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зменшення пені до 10 % від обґрунтованої суми пені, що складає 53 156,72 грн.

 

СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

12. З огляду на наведені вище заперечення щодо сформульованих Великою Палатою Верховного Суду висновків у цій справі вважаємо за необхідне в окремій думці зосередити увагу на таких питаннях.

Щодо загальних засад виконання договірних зобов`язань

13. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

14. Згідно зі статтями 174, 181 Господарського кодексу України (далі ГК- України) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір укладається в порядку, встановленому ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

15. За визначенням, наведеним у частині першій статті 509 ЦК України, зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (частина друга цієї статті).

16. Згідно із частинами першою, третьою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

17. За усталеними у цивілістичній доктрині та в судовій практиці підходами, під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади, відповідно до яких здійснюється виконання зобов`язання. Як правило, виокремлюють декілька таких принципів, зокрема: належне виконання зобов`язання, реальне виконання зобов`язання, а також справедливість, добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України) [див. постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 686/16312/22, від 19 червня 2024 року у справі № 521/7957/22, від 08 листопада 2024 року у справі № 591/1547/23, від 10 березня 2025 року у справі № 757/18297/23-ц, від 14 травня 2025 року у справі № 591/1068/23, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 904/4616/23, від 20 листопада 2024 року у справі № 915/1802/23, від 10 грудня 2024 року у справі № 910/12415/23, від 09 грудня 2025 року у справі № 904/4870/24].

18. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (подібні вимоги містить стаття 193 ГК України).

19. Тобто критерієм належності виконання договірного зобов`язання є, зокрема, виконання його сторонами відповідно до умов, визначених договором, та вимог закону. Належне виконання договірних зобов`язань - це мета, яку ставили перед собою учасники цивільних відносин, укладаючи договір, кінцевий результат, на досягнення якого за нормального розвитку подій спрямовані зусилля сторін договору.

20. Визначені статтею 526 ЦК України загальні умови виконання зобов`язання є універсальними і підлягають застосуванню до виконання як договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання цих умов призводить до порушення зобов`язання.

21. Наголошуємо, що одним із фундаментальних принципів цивільного права є обов`язковість договору для виконання сторонами. Закріплений у статті 629 ЦК України принцип pacta sunt servanda (договори мають виконуватися) покладає на сторони обов`язок дотримуватися домовленостей та виконувати взяті на себе зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (див., зокрема, постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 жовтня 2025 року у справі № 908/2136/23).

22. Окрім того, звертаємо увагу на те, що зазначений принцип разом з презумпцією правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), до спростування якої всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню, а також правилами, визначеними статтею 631 ЦК України (щодо строку дії договору, в тому числі про те, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення), та засадами цивільного законодавства - справедливості, добросовісності, розумності утворюють родову презумпцію чинності договору, за якою:

- зобов`язання є чинним протягом всього строку дії договору, про який домовилися сторони, якщо сторони не узгодили або суд не встановив інше;

- закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору;

- одностороння відмова від договірного зобов`язання однієї із сторін, крім передбаченого законом чи договором права на односторонню відмову від договору, не призводить до втрати ним чинності (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2- 1383/2010, від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17).

23. Презумпція чинності договору ґрунтується на принципі favor contractus (тлумачення договору на користь його дійсності), відповідно до якого сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися на користь збереження його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20).

Щодо односторонньої відмови від виконання зобов`язання та від договору

24. У статті 525 ЦК України законодавцем закріплено імперативний принцип недопустимості односторонньої відмови від зобов`язання (незмінності зобов`язання), згідно з яким одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

25. Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

26. Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання (див. постанову Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 905/2187/13, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі № 910/7446/18, від 19 грудня 2023 року у справі № 918/337/23, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 202/3772/19, від 04 червня 2024 року у справі № 754/19504/21).

27. Очевидним є те, що припинення договірних правовідносин відбувається внаслідок настання певних юридичних фактів (об`єктивних та суб`єктивних обставин). Настання об`єктивних обставин не залежить від волі учасників договірних відносин [поєднання боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливість виконання договору (стаття 607 ЦК України), смерть фізичної особи (стаття 608 ЦК України), ліквідація юридичної особи (стаття 609 ЦК України) тощо]. Водночас суб`єктивні обставини - є виявом волі сторін договору чи інших учасників цивільно-правових відносин, у зв`язку із цим за своєю природою є юридичними фактами - діями (відчуження, одностороння відмова (статті 525, 615 ЦК України), належне виконання (стаття 599 ЦК України), передача відступного (стаття 600 ЦК України), зарахування зустрічних однорідних вимог (стаття 601 ЦК України), угода сторін, новація (стаття 604 ЦК України), прощення боргу (605 ЦК України) тощо). Такі дії, на відміну від об`єктивних обставин, повинні бути вчинені у формі, встановленій для відповідних правочинів.

28. Тож оскільки припинення зобов`язання внаслідок суб`єктивних обставин є юридичним фактом - правочином, вважаємо, що таке припинення повинно бути оформлене відповідно до загальних положень щодо форми правочину (частина третя статті 214, частина третя статті 639 ЦК України).

29. Переконані, що односторонні дії боржника, спрямовані на припинення зобов`язання всупереч волі кредитора, за відсутності встановлених законом чи договором підстав не можуть вважатися належною підставою для припинення договірного зобов`язання.

30. Звертаємо увагу на те, що за загальним правилом зміна або припинення договірного зобов`язання можливі лише за взаємною згодою сторін, а одностороння відмова чи одностороння зміна його умов не допускається, крім випадків, передбачених договором або законом (стаття 525, частина третя статті 651, стаття 652 ЦК України).

31. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду мала врахувати, що відповідно до положень частини третьої статті 214 та частини третьої статті 639 ЦК України будь-яка домовленість про зміну, розірвання або припинення зобов`язань за договором, що був укладений у письмовій формі, має вчинятися у такій самій (письмовій) формі, а конклюдентні дії сторін не можуть замінювати письмову форму договору за відсутності прямої вказівки в законі чи договорі.

Щодо зобов`язань сторін за договором поставки та повернення попередньої оплати за ініціативою продавця і його наслідків для виконуваності договору

32. Відповідно до частини першої статті 265 ГК України, частин першої, другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

33. Згідно з положеннями статті 655, частини першої статті 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

34. Договір поставки (купівлі-продажу) за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У постачальника (продавця) - обов`язку поставити (передати) товар у власність покупця та права вимагати його оплати, а у покупця - обов`язку здійснити оплату придбаного товару та права вимагати від постачальника (продавця) його передачі.

35. За загальним правилом відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

36. Водночас сторони договору можуть погодити здійснення покупцем до моменту передачі йому товару попередньої оплати цього товару - суми, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений. Попередня (авансова) оплата - це такий само обов`язок платника, яким є будь-яка інша дія, що становить предмет зобов`язання (статті 538, 693 ЦК України).

37. Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

38. Натомість продавець згідно зі статтею 663 ЦК України зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

39. Звертаємо увагу на те, що однією з обов`язкових передумов належного виконання постачальником (продавцем) обов`язків за договором поставки (купівлі-продажу) є поставка (передача) товару покупцю у строк, встановлений договором, а якщо такий зі змісту договору неможливо визначити - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

40. Такий обов`язок продавця відповідно до частини першої статті 664 ЦК України вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар покупцеві у строк, встановлений договором.

41. Частиною другою статті 693 ЦК України визначені наслідки прострочення виконання постачальником (продавцем) обов`язку з передачі товару покупцю. Згідно із цією нормою, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

42. Тлумачення частини другої статті 693 ЦК України, на нашу думку, свідчить, що відповідно до положень наведеної норми повернення суми попередньої оплати за наслідком невиконання постачальником (продавцем) обов`язку передати попередньо оплачений товар здійснюється за вимогою покупця, тоді як можливості її повернення постачальником (продавцем) за власним волевиявленням без узгодження цих дій з покупцем диспозиція цієї норми не передбачає.

43. Проте наведене не виключає її повернення також за ініціативою безпосередньо самого продавця. У протилежному випадку - позбавлення продавця права повернути суму попередньої оплати у разі невиконання ним обов`язку передати товар покупцю фактично зумовить покладання на нього додаткового обов`язку сплатити проценти за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), що, вочевидь, за позбавлення його можливості повернути отриману передоплату, суперечитиме основним засадам цивільного законодавства, зокрема справедливості та розумності.

44. Утім законодавець у частині другій статті 693 ЦК України не встановив обов`язку продавця повернути суму попередньої оплати як наслідок невиконання ним договірного зобов`язання поставити (передати) товар у встановлений строк.

45. Так само положення частини другої статті 693 ЦК України, як і інші норми, що регулюють правові наслідки невиконання стороною зобов`язань, не закріплюють право постачальника (продавця) відмовитись від виконання зобов`язання шляхом повернення суми попередньої оплати та не визначають таке повернення як відмову продавця від договору. Винятки з цього правила встановлені окремими нормами ЦК України для цілей регулювання договорів окремих підвидів (див., зокрема, статтю 706 ЦК України, яка регулює ціну та оплату товару за договором роздрібної купівлі-продажу).

46. Звертаємо увагу на те (чого не врахувала Велика Палата Верховного Суду), що повернення постачальником (продавцем) попередньої оплати не скасовує належного виконання покупцем грошового зобов`язання і не створює для нього додаткових обов`язків відповідно до закону, якщо інше прямо не передбачене договором. Адже у разі виконання покупцем в межах строку дії договору зобов`язання з попередньої оплати його обов`язки за договором надалі зводяться лише до створення належних умов для виконання продавцем його зобов`язання з поставки (передачі) товару.

47. Водночас саме постачальник (продавець), після отримання ним визначеної договором попередньої оплати, має вживати заходів, необхідних для належного виконання ним договірного зобов`язання щодо поставки (передачі) товару покупцю.

48. Таке повернення відбувається з власного волевиявлення постачальника (продавця), який має виконувати своє зобов`язання щодо поставки товару на інших умовах, тобто без попередньої часткової оплати. Тому, на нашу думку, вважати зазначений правовий наслідок подвійною відповідальністю постачальника (продавця) немає підстав, оскільки власне ним і спричинена (створена) ситуація відсутності попередньої оплати за товар, а тому він і має нести за це негативні наслідки.

49. Відсутність у цьому випадку заперечень (зауважень) покупця щодо повернення продавцем за власною ініціативою попередньої оплати та її неповернення зворотно продавцю не є обставиною, яка має правовим наслідком звільнення продавця від виконання взятого на себе зобов`язання за договором поставки (купівлі-продажу), навіть за умови закінчення строку його дії, яке не звільняє сторони від відповідальності за порушення договору, що мало місце під час його дії (частина четверта статті 631 ЦК України).

50. Нагадуємо, що закінчення строку дії договору лише означає для його сторін, що між ними у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов`язки, які випливали з цього договору. Водночас чинним законодавством не передбачено такої підстави для припинення зобов`язання, яке залишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору. Сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку.

51. Такий висновок є усталеним у судовій практиці і неодноразово був викладений у постановах Верховного Суду, підстави для відступу від яких, на нашу думку, відсутні (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 905/2187/13, постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 904/889/18, від 05 березня 2019 року у справі № 922/409/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 908/288/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 910/19233/20, від 20 серпня 2024 року № 910/5614/23, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 202/3772/19, від 14 грудня 2021 року у справі № 201/7433/19, від 22 грудня 2021 року у справі № 639/7165/20, від 19 жовтня 2022 року у справі № 344/13915/21, від 24 квітня 2024 року у справі № 643/651/21 тощо).

52. Звертаємо увагу на те, що відповідне повернення постачальником (продавцем) попередньої оплати є виключно односторонньою дією, що знаходиться в межах його вільного волевиявлення (розсуду), але яка не може створювати обов`язки для покупця - сторони, яка не припустилася будь-яких порушень договору та добросовісно виконала свої зобов`язання, а тому вона не може нести негативні наслідки, пов`язані з поверненням коштів, вчиненим з односторонньої ініціативи постачальника (продавця).

53. Тому вважаємо, що повернення продавцем передоплати за власною ініціативою (за відсутності заперечень покупця) жодним чином не впливає на існування договірних зобов`язань між сторонами договору, які продовжують зберігати свою чинність, оскільки жодна зі сторін не вчинила дії, спрямовані на припинення зобов`язання за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), неможливістю його виконання (стаття 607 ЦК України) чи розірвання договору (стаття 651 ЦК України), в тому числі у зв`язку з істотною зміною обставин (стаття 652 ЦК України).

54. Проте Велика Палата Верховного Суду під час розгляду цієї справи наведене залишила без належної уваги та урахування, а натомість виснувала, що повернення суми попередньої оплати, здійснене з ініціативи продавця, але прийняте покупцем без заперечень, є рівнозначним поверненню такої суми за прямою вимогою покупця, та має наслідком припинення зобов`язання за домовленістю сторін (частина перша статті 604 ЦК України).

55. Вважаємо, що помилкове ототожнення дій покупця щодо прийняття без заперечень (зауважень) повернутої йому постачальником (продавцем) передоплати за договором із беззаперечним підтвердженням визнання належним та погодження ним здійснення її повернення (погодження з нездійсненням поставки) фактично дозволяє продавцю, який не виконав договірних зобов`язань, у такий спосіб уникнути виконання договірного зобов`язання і тим самим фактично захищає інтереси сторони, яка порушила умови договору.

56. Такий підхід, на наше переконання, по суті позбавляє покупця, який добросовісно розраховував на настання результатів виконання договірного зобов`язання та залишається зацікавленим у виконанні умов договору (отриманні погодженого товару), визначеного частиною третьою статті 693 ЦК України права вимагати виконання продавцем в натурі договірного зобов`язання.

57. Звертаємо увагу на те, що повернення продавцем попередньої оплати на власний розсуд нерідко (а то й часто) є наслідком свідомого порушення договору з метою ухилення від поставки товару в натурі через зміну ринкової кон`юнктури (зокрема, зростання цін чи попиту на товар або можливість укладення договору з іншим контрагентом на вигідніших умовах тощо). Такі дії продавця вочевидь спрямовані не на правомірне припинення зобов`язання, а на одержання неправомірної вигоди шляхом нівелювання обов`язковості умов чинного договору, що суперечить принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України).

58. За таких умов, на нашу думку, недоцільно вимагати від покупця як умову для пред`явлення вимоги про виконання продавцем зобов`язання в натурі, повторного перерахування попередньої оплати. Повернення цих коштів за так званим принципом "грошового пінг-понгу" в умовах, коли покупець фактично не має впевненості та об`єктивно сумнівається у намірі продавця здійснювати поставку товару, суперечить принципу розумності. Більше того, покладення обов`язку на покупця знову і знову вносити передоплату, яку продавець повертає на власний розсуд (обов`язку щодо зворотного повернення передоплати), фактично призведе до перетворення договірних відносин сторін на хаотичні та створить стан правової невизначеності, за якого продавець через одностороннє маніпулятивне повернення коштів (створення штучних перешкод, за яких поставка товару нібито стає "неоплаченою", а отже - не обов`язковою) уникатиме виконання зобов`язання на погоджених договором умовах, що робить звернення покупця до суду за захистом порушеного права формальним та неефективним.

59. Очевидно, що подібний підхід не лише нівелює принцип обов`язковості виконання умов договору та презумпцію чинності договору, а й дозволяє продавцю, який з тих чи інших причин відмовився від виконання умов договору (зокрема, через втрату інтересу у зв`язку зі зростанням ринкових або закупівельних цін на товар, можливість укладення угоди з іншим контрагентом щодо цього товару на вигідніших умовах чи інших підстав) отримати неправомірну вигоду від власної недобросовісної поведінки.

60. З урахуванням наведеного вважаємо, що повернення постачальником (продавцем) за власною ініціативою (на свій розсуд) попередньої оплати за договором поставки (купівлі-продажу) у разі, коли інша сторона не висловила заперечення щодо такого, є односторонньою відмовою від виконання зобов`язання поставити товар, що суперечить положенням статті 525 ЦК України. Таке повернення попередньої оплати не звільняє постачальника (продавця) від виконання зобов`язання щодо поставки товару покупцю, незалежно від настання строку поставки (в тому числі у випадку обумовлення в договорі обов`язку поставки товару саме за умови здійснення покупцем попередньої оплати).

Щодо захисту порушеного права продавця у спосіб зобов`язання здійснити поставку оплаченого товару у випадку повернення попередньої оплати у разі, коли інша сторона не висловила заперечень з цього приводу

61. Відповідно до частини першої статті 15, частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

62. Обрання способу захисту є правом позивача, у визначенні якого він не обмежений. Такий спосіб повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами спору.

63. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

64. Повернення постачальником (продавцем) попередньої оплати не є підставою для припинення договірного зобов`язання і, зокрема, не зумовлює розірвання договору поставки (купівлі-продажу), а факт невисловлення / висловлення покупцем заперечень проти такого повернення не має значення для дійсності цього договору та спростування прав покупця.

65. Укотре звертаємо увагу на те, що правове значення в цьому випадку має тільки волевиявлення покупця на захист свого порушеного права, яке може бути у різній формі. Таке волевиявлення, на наше переконання, може бути виражене будь-якими діями, які свідчать про незгоду покупця з кваліфікацією постачальником (продавцем) повернутої ним за власною ініціативою (розсудом) передоплати як факту, яким припиняється його зобов`язання з поставки товару, та намір отримати від постачальника належне виконання зобов`язання. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

66. Волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, а тому покупець може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (див. постанову Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 910/5444/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 924/277/19, від 15 лютого 2024 року у справі № 910/3611/23, від 09 лютого 2023 року у справі № 910/5041/22, від 14 травня 2024 року у справі № 916/1164/23, від 09 квітня 2024 року у справі № 909/335/23).

67. Ураховуючи наведене, вважаємо, що у випадку повернення попередньої оплати (в тому числі у разі, коли інша сторона не висловила заперечення щодо такого) покупець вправі за захистом порушеного права звернутися до суду з позовом про зобов`язання постачальника (продавця) здійснити поставку товару (частина третя статті 693 ЦК України).

Щодо суті позовних вимог

Щодо вимоги про зобов`язання поставити товар

68. ТОВ "Ресіліент Агро" на обґрунтування заявлених вимог позову в цій частині зазначає, що самовільна неправомірна поведінка ТОВ "Агрістар" з повернення позивачу перерахованої ним на виконання умов договору попередньої оплати товару не може бути підставою для припинення зобов`язання відповідача поставити обумовлений цим договором товар.

69. Суди попередніх інстанцій за результатом розгляду вимог позову в цій частині дійшли висновку, що позивач своїми конклюдентними діями із коригування до податкової накладної у зв`язку з поверненням авансового платежу у передбачений ПК України спосіб визнав належним та погодив зі своєї сторони здійснене відповідачем повернення попередньої оплати 20 % вартості товару в сумі 72 078,41 грн, отриманих ним як передоплати за договором, а тому за відсутності передоплати у відповідача не настало зобов`язання з поставки товару.

70. Велика Палата Верховного Суду за результатом розгляду цієї справи дійшла висновку, що в ній мало місце припинення зобов`язань за домовленістю сторін, адже покупець своїми конклюдентними діями (тривалою відсутністю заперечень і чітко висловленої вимоги щодо передачі товару) продемонстрував прийняття повернутої продавцем передоплати. А оскільки це відбулося після закінчення строку договору, в цій ситуації відсутні підстави ставити питання про недотримання вимог статті 654 ЦК України стосовно форми зміни або розірвання договору.

71. Однак, на наше переконання, Велика Палата Верховного Суду під час кваліфікації дій сторін залишила поза увагою, що сам по собі факт відсутності зі сторони покупця (позивача) заперечень проти повернення попередньої оплати постачальником (відповідачем) не впливає на припинення виконання зобов`язань сторін, що виникли за договором поставки, оскільки: по-перше, покупець не має жодного відношення до операції зарахувань банком безготівкових платежів, під час яких "заперечення / зауваження" клієнта не передбачені, по-друге, прийняття покупцем коштів, повернутих безготівковим шляхом, та реєстрація розрахунку коригування до податкової накладної у зв`язку з поверненням попередньої оплати є вимогою податкового законодавства (статті 192, 201 ПК України), яку не може не виконати покупець.

72. На нашу думку, виконання суб`єктом господарювання своїх публічних обов`язків перед державою (приведення податкового кредиту у відповідність із фактичним рухом грошових коштів) не може розглядатись як правочин, спрямований на припинення зобов`язальних відносин. Реєструючи розрахунок коригування до податкової накладної після повернення продавцем коштів, покупець, вочевидь, діє не з метою відмовитися від товару, а з метою уникнення порушення податкового законодавства та нарахування штрафних санкцій з боку контролюючих органів. Тому така реєстрація не може бути кваліфікована як конклюдентна дія, яка свідчить про згоду покупця на те, що товар не буде поставлений у майбутньому. У протилежному випадку покупець буде змушений вибирати між ризиком податкового штрафу та ризиком втрати права на товар, що безумовно суперечить визначеним статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства - справедливості та розумності.

73. До того ж визнання ТОВ "Ресіліент Агро"(про що зазначили суди попередніх інстанцій) повернення ТОВ "Агрістар" попередньої оплати не свідчить про його волевиявлення на припинення договірного зобов`язання або відмову від права вимагати його виконання та не позбавляє позивача інтересу в отриманні визначеного договором товару.

74. Вважаємо, що наведене повернення відповідачем попередньої оплати на власний розсуд (без відповідної вимоги покупця) не звільняє його обов`язку поставити покупцю визначений договором товар. Вимога про поставку товару в цьому випадку не може вважатися подвійним покладенням відповідальності на продавця (постачальника), оскільки відсутність передоплати у розпорядженні відповідача зумовлена його власними суб`єктивними діями, а сам факт прийняття позивачем повернутих коштів не свідчить про втрату його зацікавленості у виконанні договору, що підтверджується безпосередньо його позовом про виконання зобов`язання в натурі.

75. Окрім того, на наше переконання, висновок Великої Палати Верховного Суду щодо припинення зобов`язань у цій справі "за домовленістю сторін" не узгоджується з вимогами закону щодо форми правочину, оскільки відповідно до положень частини третьої статті 214 та частини третьої статті 639 ЦК України будь-яка домовленість про зміну, розірвання або припинення зобов`язань за договором, що був укладений у письмовій формі, має вчинятися у такій самій (письмовій) формі. Конклюдентні дії не можуть замінювати письмову форму договору за відсутності прямої вказівки в законі чи договорі. Тож "мовчазне прийняття" коштів не є належною формою правочину щодо припинення зобов`язання продавця з поставки товару.

76. У справі, яка переглядається, звернення ТОВ "Ресіліент Агро" з позовом до ТОВ "Агрістар" про зобов`язання поставити товар свідчить про незгоду позивача з кваліфікацією такого повернення як факту, яким припиняється договірне зобов`язання, та намір отримати належне виконання зобов`язання - обумовлений договором товар. Тобто позивач реалізував своє право, визначене частиною третьою статті 693 ЦК України, на звернення до постачальника (продавця) з вимогою виконати договірне зобов`язання (передати товар).

77. Водночас, як свідчать установлені обставини справи, ТОВ "Агрістар" не надало жодних доказів відсутності у нього (в його розпорядженні) визначеного договором товару та жодним чином не заперечило доводів позивача про те, що узгоджене сторонами місце поставки товару - село Матюші Білоцерківського району Київської області не перебувало в зоні активних бойових дій та під тимчасовою окупацією у визначені специфікацією № 1 граничні строки поставки товару.

78. Так само, на наше переконання, відповідач не спростував доводів позивача щодо наявності у нього, окрім як у Харківській та Луганській областях, також підрозділів у Полтавській області (м. Лубни, м. Полтава) та м. Києві, які не перебували в зоні активних бойових дій та під тимчасовою окупацією у строк поставки товару. Аналогічне стосується доводів ТОВ "Ресіліент Агро" про те, що відповідач протягом 2022 року (тобто в межах строку поставки товару) неодноразово та на систематичній основі поставляв на користь позивача сільськогосподарську техніку, комплектуючі та запчастини до них, у тому числі зі складу постачальника, який розташований у смт Пісочин Харківського району Харківської області, на підтвердження чого позивач долучив до позовної заяви копії видаткових накладних, підписаних між сторонами, за період з березня до жовтня 2022 року.

79. Натомість аргументи відповідача щодо непоставки товару позивачу ґрунтуються на доводах про призупинення діяльності його підрозділів на територіях м. Харкова та Харківської області до 30 травня 2022 року та відсутності здійснення попередньої оплати товару зі сторони позивача, яку ж знову-таки відповідач повернув позивачу з власної ініціативи (за власним розсудом). Ба більше, як установили суди попередніх інстанцій, ТОВ "Агрістар" у листі від 28 лютого 2023 року вих. № 28-02/23 (відповіді на претензію) запропонувало ТОВ "Ресіліент Агро" у разі, якщо станом на дату отримання листа питання придбання товару є актуальним, вчинити необхідні дії з укладення нового договору поставки товару, що додатково свідчить як про наявність визначеного договором товару у відповідача, так і про те, що непоставка товару зумовлена саме недобросовісними діями відповідача.

80. Такі дії ТОВ "Агрістар", на нашу думку, вочевидь суперечать принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) та доктрині заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Пропозиція ТОВ "Агрістар" укласти новий договір на аналогічний товар, висловлена одночасно із запереченням можливості виконати чинне невиконане зобов`язання за договором, свідчить про намір відповідача отримати неправомірну вигоду через зміну ціни товару, а не про об`єктивну неможливість його поставки. Тому вважаємо, що за цих обставин використання відповідачем обставин ведення бойових дій на територіях м. Харкова та Харківської області є лише формальним приводом для ухилення від виконання договірного обов`язку з поставки товару на вигідних для покупця цінових умовах, що є неприпустимим у господарському обороті та свідчить про недобросовісну поведінку сторони зобов`язання.

81. Звертаємо увагу на те, що чинне цивільне законодавство не обмежує покупця у праві вибору моменту звернення з вимогою про виконання зобов`язання в натурі протягом усього часу, поки таке зобов`язання не припинилося та залишається невиконаним. У цій справі ТОВ "Ресіліент Агро" звернулося до суду в межах загальної позовної давності, а тривалість очікування позивачем належного виконання договірного зобов`язання з боку відповідача (постачальника / продавця) відповідає критеріям розумності та добросовісності. Така поведінка позивача як покупця свідчить про його сталий та реальний інтерес саме в отриманні товару, а не у стягненні збитків чи поверненні попередньої оплати. У цьому разі право покупця на виконання обов`язку в натурі є пріоритетним способом захисту відновлення порушеного права, який забезпечує одночасно реалізацію принципу належного виконання зобов`язань та відповідає засадам стабільності господарського обороту.

82. Тож, на наше переконання, пред`явлення позивачем вимоги про зобов`язання поставити товар є належним способом захисту його прав як покупця товару, який не може заперечуватися односторонніми діями постачальника (продавця), не пов`язаними з поставкою (передачею) товару згідно з умовами договору.

83. З огляду на викладене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду необґрунтовано визнала відсутніми підстави для задоволення позову в частині зобов`язання поставити товар з мотивів припинення зобов`язань за домовленістю сторін.

Щодо стягнення пені за непоставку товару

84. У справі, яка переглядалася, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач необґрунтовано нарахував пеню з моменту виникнення прострочення кредитора, тобто за період прострочення з 31 травня 2022 року по 11 квітня 2024 року, а її правомірним періодом нарахування є період прострочення: від дати виникнення прострочення з поставки товару - 31 травня 2022 року до дати, що передує дню реєстрації позивачем розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, тобто до 06 березня 2023 року.

85. Велика Палата Верховного Суду, зауваживши, що мовчазне прийняття покупцем повернутої продавцем суми попередньої оплати (про що свідчить тривала відсутність заперечень з його боку) свідчить про припинення зобов`язання, погодилася з висновками судів нижчих інстанцій про те, що нарахування пені після 07 березня 2023 року є безпідставним.

86. Утім, укотре звертаємо увагу на те, що повернення попередньої оплати за ініціативою постачальника (продавця) не звільняє його від виконання зобов`язання щодо поставки товару покупцю, незалежно від обумовлення в договорі обов`язку поставки товару за у разі здійснення покупцем попередньої оплати, оскільки така дія з боку постачальника (продавця), як уже зазначалося вище, за своїми ознаками є односторонньою відмовою від зобов`язання, що не припиняє договірного обов`язку постачальника поставити товар покупцю.

87. Вважаємо необґрунтованим висновок більшості суддів Великої Палати Верховного Суду про те, що тривала бездіяльність покупця, зокрема відсутність заперечень щодо повернення передоплати, незаявлення про готовність повторно внести попередню оплату, непред`явлення вимоги про поставку товару та незвернення з позовом, свідчить радше не про його намір якнайшвидше отримати товар, а про намагання збільшити розмір неустойки, оскільки такий висновок ґрунтується на припущеннях, що є неприпустимим, адже суд не може підміняти правовий аналіз та юридичну оцінку обставин справи інтерпретацією внутрішніх мотивів дій сторін у спірних правовідносин.

88. Переконані, що покупець, який уже добросовісно виконав своє договірне зобов`язання щодо перерахування попередньої оплати, не повинен після повернення постачальником (продавцем) передоплати на власний розсуд перераховувати такі кошти знову і знову, щоб підтвердити свою зацікавленість в отриманні товару лише через те, що продавець на власний розсуд вирішив повернути перераховану йому передоплату.

89. За частиною третьою статті 205 ЦК України мовчання є виявом волі лише у випадках, встановлених законом або договором. Водночас чинне цивільне законодавство не містить норм, відповідно до яких відсутність негайного заперечення на повернення коштів прирівнюється до згоди на припинення основного зобов`язання (зокрема, зобов`язання поставити товар).

90. До того ж, на нашу думку, обмеження нарахування пені датою повернення передоплати стимулює боржників до недотримання строків поставки товару, надаючи їм фактично право в будь-який момент "зупинити" нарахування пені, повернувши попередню оплату покупцю.

91. Ураховуючи наведене, вважаємо, щоправомірним у цьому випадку є нарахування пені за прострочення поставки товару за весь період прострочення до моменту фактичного виконання основного зобов`язання незалежно від дати повернення суми попередньої оплати.

92. Водночас, на наше переконання, інструментом запобігання можливим зловживанням (так званим запобіжником збагачення) з боку покупця, пов`язаним зі штучним збільшенням строку нарахування пені (через зволікання із пред`явленням позову), є не припинення основного зобов`язання за відсутності на те волі сторін, а застосування положень статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, які надають суду право зменшувати розмір штрафних санкцій (зокрема, за власною ініціативою), якщо вони є надмірно високими порівняно зі збитками кредитора, або за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

93. Однак суди попередніх інстанцій, з висновками яких погодилася більшість суддів Великої Палати Верховного Суду, на нашу думку, помилково обмежили період нарахування заявленої позивачем до стягнення пені датою реєстрації ним розрахунку коригування, адже вчинення цієї дії стосується лише податкового обліку позивача, а не припинення його зобов`язання з поставки товару відповідачу.

94. Тож, на нашу думку, заявлена позивачем пеня у розмірі 1 294 745,79 грн за період прострочення виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару з 31 травня 2022 року по 11 квітня 2024 року є правомірною, такою, що відповідає умовам укладеного сторонами договору та вимогам чинного законодавства.

95. Водночас погоджуємося з наявністю підстав для зменшення заявленої позивачем пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України до 53 156,72 грн, оскільки її повне стягнення за наведених обставин покладе на відповідача надмірний тягар, не зумовлений потребою захисту порушеного права позивача. Такий розмір пені відповідатиме засадам справедливості, добросовісності та розумності, а також забезпечить належний баланс інтересів кожної зі сторін спору.

Щодо впливу сформованого підходу у цій справі на цивільний / господарський оборот у правовідносинах договорів купівлі-продажу

96. Переконані, що застосоване Великою Палатою Верховного Суду у цій справі тлумачення норм та кваліфікація дій постачальника (продавця) з повернення за власною ініціативою попередньої оплати за договором поставки створює небезпечну правозастосовчу практику, що загрожує стабільності цивільного / господарського обороту та фундаментально підриває довіру до інституту передоплати.

97. Подібна інтерпретація норм фактично впроваджує підхід, за якого будь-який суб`єкт господарювання, який здійснює діяльність у сфері торгівлі чи ритейлу (зокрема, від роздрібних продавців до виробників, дистриб`юторів або маркетплейсів, інтернет-магазинів тощо), отримує можливість діяти за принципом "безризикового комерційного маневру", оскільки надає такому суб`єкту право в будь-який момент в односторонньому порядку відмовитися від поставки товару та повернути кошти покупцю без настання для себе жодних правових наслідків.

98. Така поведінка постачальника (продавця), на нашу думку, вочевидь є недобросовісною та прямо суперечить фундаментальним засадам та принципам цивільного законодавства, зокрема обов`язковості договору (стаття 629 ЦК України), добросовісності та розумності (стаття 3 ЦК України), належного виконання зобов`язання (статті 526, 599 ЦК України).

99. Звертаємо увагу на те, що для покупця передоплата - це не лише спосіб розрахунку, а насамперед інструмент фіксації ціни, гарантія наявності товару та зобов`язання продавця поставити його у визначений строк.

100. Вочевидь, що покупець у таких правовідносинах зазвичай є слабшою стороною, яка об`єктивно розраховує на виконання договору в натурі. Тому, на нашу думку, неможливо оминути увагою також питання втраченої вигоди та негативних наслідків такого тлумачення норм для покупця, який, уклавши договір та добросовісно очікуючи на поставку товару, не здійснює пошуку інших постачальників, втрачає час і не використовує власні кошти для інших цілей, чим фактично надає продавцю "безвідсотковий кредит" для його операційних потреб на необмежений термін.

101. Водночас за такого підходу постачальник (продавець) товару, повернувши попередню оплату покупцю, фактично отримує можливість в односторонньому порядку та безпідставно відмовитися від поставки товару, за який здійснено передоплату (зокрема, у разі зростання попиту на товар, зміни курсу валют, ринкових цін чи інших чинників), що нівелює право покупця на отримання саме того товару, на який він розраховував при укладенні договору (право на реальне виконання зобов`язання).

102. Однак, на наше переконання, якщо постачальник (продавець) повертає покупцю попередню оплату через тривалий час (як у цій справі - через 1,5 року), він не лише залишає його зі збитками від втраченого часу, інфляції та зміни цін, а й неправомірно збагачується за рахунок тривалого користування коштами покупця.

103. Безсумнівно, таке тлумачення норм права надає недобросовісному постачальнику (продавцю) легальний шлях для маніпуляцій, що особливо гостро виявляється в умовах нестабільності цін, дефіциту товарів або різких курсових / інфляційних коливань тощо.

104. Ураховуючи наведене, вважаємо, що впроваджений підхід є деструктивним для правовідносин купівлі-продажу (як оптових, так і роздрібних покупців), оскільки він фактично робить покупця незахищеним від волюнтаризму продавців та нівелює економічну суть передзамовлень (попередньої оплати) товару як гарантії фіксації ціни, наявності товару та зобов`язання продавця його поставити у визначений строк.

105. Звертаємо увагу на те, що договір поставки має бути інструментом стабільності цивільного / господарського обороту, а не засобом зловживань та отримання односторонньої вигоди через порушення зобов`язання.

106. Натомість сформований Великою Палатою Верховного Суду підхід перетворює покупця на найбільш незахищену сторону, чиї правомірні очікування на отримання товару ігноруються на догоду комерційним інтересам недобросовісного постачальника (продавця).

107. За такого підходу покупець стає фактично "вимушеним інвестором чужого бізнесу" без права на отримання товару, тоді як продавець набуває можливість уникати виконання зобов`язань за договором, що стали йому економічно невигідними, перекладаючи всі ринкові ризики (логістичні, інфляційні, курсові тощо) на покупця.

108. Безумовно, подібне докорінно підриває довіру до інституту передоплати та створює стан правової невизначеності для значної кількості споживачів, де обов`язковість договору ставиться в залежність від суб`єктивних мотивів та оцінки вигоди однієї зі сторін - постачальника (продавця) товару, адже де-факто дозволяє недобросовісному постачальнику (продавцю) в умовах нестабільності цін, дефіциту товару або різких курсових / інфляційних коливань тощо в односторонньому порядку уникнути виконання договірного обов`язку щодо поставки товару.

109. Таким чином, наведений підхід стимулює недобросовісну поведінку, дозволяючи недобросовісному продавцю отримувати неправомірну вигоду від власного порушення зобов`язання, що є неприпустимим. Вочевидь надання постачальнику (продавцю) можливості на власний розсуд припиняти зобов`язання шляхом повернення коштів фактично легітимізує порушення договору та перетворює цивільне право на інструмент захисту порушника, а не потерпілої сторони.

110. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (див. рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії»).

111. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними [див. рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року у справі «С. В. проти Сполученого Королівства» (S.W. v. THE UNITED KINGDOM)].

112. Ураховуючи сукупність наведеного, переконані, що сформульовані Великою Палатою Верховного Суду за результатом розгляду цієї справи висновки матимуть негативний вплив на стабільність цивільного / господарського обороту, не забезпечуватимуть правової визначеності для покупців, підриваючи довіру до інституту попередньої оплати, та створюватимуть можливість для недобросовісного постачальника (продавця) отримувати переваги з власної недобросовісної поведінки.

ВИСНОВКИ

113. На наше переконання,з урахуванням наведеного вище Велика Палата Верховного Суду в ухваленій постанові щодо застосування норм матеріального права (частина друга статті 16, статті 525, 526, 655, 663, 692, частина третя статті 693, стаття 712 ЦК України) повинна була виснувати, що:

по-перше, повернення постачальником (продавцем) за власною ініціативою (на свій розсуд) попередньої оплати за договором поставки (купівлі-продажу) у разі, коли інша сторона не висловила заперечення щодо такого, є односторонньою відмовою від виконання зобов`язання поставити товар, що суперечить положенням статті 525 ЦК України;

по-друге, таке повернення попередньої оплати не звільняє постачальника (продавця) від виконання зобов`язання щодо поставки товару покупцю незалежно від настання строку поставки (в тому числі у випадку обумовлення в договорі обов`язку поставки товару лише в разі здійснення покупцем попередньої оплати), а також від відповідальності у вигляді, зокрема, пені за прострочення поставки товару (за її погодження умовами договору), яка може нараховуватися у випадку такого погодження сторонами за весь період прострочення до моменту фактичного виконання основного зобов`язання незважаючи на дату повернення суми попередньої оплати;

по-третє, у разі повернення попередньої оплати покупець управі звернутися до суду за захистом порушеного права з позовом про зобов`язання постачальника (продавця) здійснити поставку товару (частина друга статті 693 ЦК України).

114. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду, на нашу думку, мала частково задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в зобов`язанні поставити товар та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, змінити оскаржувані судові рішенняв частині позовних вимог про стягнення пені з викладенням їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови та здійснити новий розподіл судових витрат.

Судді:О. О. БанаськоО. В. БілоконьІ. А. ВоробйоваВ. В. Король

Джерело:ЄДРСР 135623895