Постанова ВП ВС після ЄСПЛ щодо безстрокової колективної відповідальності судді КСУ за рішення КСУ і можливість звільнення у непередбачений Законом спосіб

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 800/162/14
провадження № 11-426зва25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючогоПогрібного С. О.,

судді-доповідача Кривенди О. В.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ткача І. В., Ткачука О. С., Шевцової Н. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Біляр Л. В.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки - Бойченюка І. В.,

представника відповідача - Лаптієва А. М.,

розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бойченюк Іван Васильович, про перегляд за виключними обставинами постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 січня 2021 року в адміністративній справі № 800/162/14 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконною (протиправною) постанови, її скасування та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2014 року ОСОБА_1 подала до Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) як суду першої інстанції позов до Верховної Ради України (далі - ВРУ, Рада, парламент), у якому просила визнати незаконною (протиправною) і скасувати Постанову ВРУ від 24 лютого 2014 року № 775-VII «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» (далі - Постанова № 775-VII) у частині дострокового припинення повноважень та звільнення її з посади судді Конституційного Суду України (далі - КСУ) за порушення присяги та поновити її на цій посаді з 24 лютого 2014 року.

2. У заяві від 07 липня 2014 року ОСОБА_1 доповнила позовні вимоги й просила допустити негайне виконання рішення ВАСУ про поновлення її на посаді судді КСУ та зобов'язати ВРУ утримуватися від дій щодо призначення іншого судді КСУ до вирішення питання по суті.

3. Вимоги мотивувала тим, що Постанова № 775-VII прийнята за відсутності передбачених законодавством підстав та з порушенням процедури, визначеної Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України, затвердженим Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1861?VI, Регламент ВРУ відповідно), Законом України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України» (чинним на час ухвалення оскаржуваного рішення ВРУ; далі - Закон № 422/96-ВР), Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів»(чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VI), Регламентом Конституційного Суду України, затвердженим Рішенням КСУ від 05 березня 1997 року (далі - Регламент КСУ). Звільнення її з посади судді КСУ на підставі цієї Постанови є незаконним та політично мотивованим.

4. Позивачка покликалася на низку матеріально-правових та процедурних порушень, допущених Радою, а на підтвердження слушності своєї позиції посилається на конкретні фактичні обставини та нормативні положення, які в сукупності, на її погляд, доводять щирість і правдивість її вимог.

5. Зокрема, стверджувала, що ВРУ як орган законодавчої влади втрутилася в діяльність судової влади, порушила конституційний принцип поділу влади, звільнила суддю КСУ за порушення присяги за відсутності підстав та без дотримання встановленої Конституцією та законами України процедури, вдалася до тиску в неконституційний спосіб як на сам КСУ, так і на неї, суддю цього Суду, зокрема. Рада перебрала на себе функції контролю та нагляду за рішеннями судів України, попри те що парламент не наділений конституційними повноваженнями на здійснення цих функцій. Конституція України наділяла ВРУ повноваженнями виключно на призначення на посади та звільнення з посад третини складу КСУ, але не визначала Раду або народних депутатів як органи чи суб'єкти, повноважні вирішувати дисциплінарне провадження стосовно суддів КСУ, здійснювати правосуддя стосовно суддів КСУ та рішень цього Суду, оцінювати дії суддів як злочинні та пред'являти обвинувачення у вчиненні злочинів тощо. Вважає, що такого роду дії Ради є порушенням міжнародних стандартів незалежності суддів та міжнародно-правових актів, які стосуються статусу суддів, гарантій забезпечення їх незалежності та заборони чинити незаконний тиск на суддів під час ухвалення ними рішення і притягувати їх до відповідальності за правову позицію, висловлену ними у справі, а також порушенням фундаментальних принципів процедурної справедливості, як-от: верховенства права, незалежного та безстороннього суду, юридичної визначеності, права на розгляд справи судом, установленим законом, права бути почутою та інші, які знайшли своє вираження й конкретне розуміння в рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України».

6. Рада застосувала колективну відповідальність суддів, тоді як за приписами частини другої статті 61 Конституції України відповідальність має індивідуальний характер. На виконання цих конституційних вимог відповідач зобов'язаний був виокремити її роль і ступінь участі в настанні юридичних наслідків правопорушення, яке, з погляду автора оскаржуваної Постанови, вона вчинила, й повинен був відповідним методом кваліфікувати її дії. При цьому Рада та народні депутати України, резюмуючи абстрактну провину всього складу КСУ у порушенні присяги, не визначили конкретної провини кожного судді й проігнорували, зокрема, те, що суддя ОСОБА_1 за підсумками розгляду справ та винесення рішень, про які йдеться в оскаржуваній Постанові, винесла окрему думку, опублікувала статтю у «Віснику Конституційного Суду України» та виступила на міжнародній конференції суддів органів конституційної юрисдикції в Бухаресті (Румунія). Рада могла прореагувати на ймовірні факти порушення суддями КСУ присяги судді й поінформувати про них у передбаченому законом порядку, але не повинна була сама встановлювати, кваліфікувати їх як порушення та одночасно застосовувати заходи юридичної відповідальності.

7. Порушення відповідачем процедурних положень закону ОСОБА_1 мотивувала тим, що Рада не дотрималася порядку звільнення з посад суддів КСУ, на виконання вимог якого: не направила проєкту акта після реєстрації не пізніш як у п'ятиденний строк до комітету, який відповідно до предмета віддання є головним з підготовки та попереднього розгляду акта, а сам комітет підстав щодо звільнення суддів КСУ не обговорював і не досліджував на своєму засіданні. Рада не дочекалася висновку комітету з пропозицією про прийняття Радою щодо підготовленого проєкту одного з рішень, як правило, за процедурою трьох читань з урахуванням особливостей; не витримала строку подання народним депутатам рішення комітету та відомостей щодо суддів КСУ - не пізніш як за три дні до розгляду Радою відповідного питання; прийняла на пленарному засіданні рішення про голосування з питання звільнення суддів КСУ за скороченою процедурою обговорення всупереч положенням Конституції Українита статті 50 Регламенту ВРУ, за якими рішення про одноразове відхилення (ad hoc) від процедур, передбачених цим Регламентом, допускається, якщо процедура, одноразове відхилення від якої пропонується, зумовлена вимогами Конституції України або закону. Звільнення суддів КСУ до таких винятків чи випадків не відноситься, бо має відбуватися за процедурою, встановленою Конституцією та законами України.

8. Рада визнала джерелом доказів та/чи джерелом права висновки Європейської комісії «За демократію через право» (далі - Венеційська комісія), хоч за Конституцією та законами України ця міжнародна інституція не є органом, повноважним надавати оцінку рішенням та діям КСУ та суддям цього Суду в частині прийняття ними рішення. Акти цієї Комісії мають рекомендаційний характер і не можуть бути підставою для звинувачення у порушенні присяги.

9. Достроково припиняючи повноваження позивачки, Рада додатково врегулювала низку ще інших правовідносин, не пов'язаних із рішенням про її звільнення з посади судді, і тим самим продемонструвала, що оскаржувана Постанова не може відноситися до індивідуального акта.

10. Вважала, що має бути поновлена на посаді судді КСУ, оскільки із закінченням строку призначення на посаду суддя не втрачає свого статусу і пов'язаних з ним гарантій, а звільнення судді без дотримання визначених Конституцією і законами України підстав і процедури звільнення, яке проводить орган, що має виключні повноваження на таке рішення, автоматично не може спричинити втрату суддею свого статусу. Закінчення строку, на який суддю призначено на посаду, має своїм наслідком тільки зупинення повноважень судді зі здійснення правосуддя.

Фактичні обставини справи та короткий зміст рішень судів

11. У справі встановлено, що ВРУ Постановою від 04 серпня 2006 року № 82-V призначила ОСОБА_1 суддею КСУ. Того ж дня вона склала присягу судді цього Суду.

12. 10 грудня 2003 року КСУ у справі № 1-47/2003 про надання висновку щодо відповідності проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України», направленого Головою ВРУ, вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 76, 78, 80, 81, 82 та інших Конституції України) дійшов висновку № 3-в/2003, яким визнав проєкт Закону України «Про внесення змін до Конституції України» (реєстр. № 4180), поданий до ВРУ народними депутатами України Гавришем С. Б., Богатирьовою Р. В. , Ващук К. Т., Гапочкою М. М., Задорожнім О. В. та іншими, таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Законопроєктом пропонувалося внести у конкретні статті Конституції України зміни, згадані у висновку КСУ.

13. Приводом для розгляду справи відповідно до статті 159 Конституції України стало надходження до КСУ згідно з Постановою ВРУ від 11 липня 2003 року № 1116?IV «Про деякі питання порядку підготовки законопроєктів про внесення змін до Конституції України до розгляду Верховною Радою України» проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України» для надання висновку щодо його відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 159 Конституції України була необхідність висновку КСУ щодо відповідності проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України» вимогам статей 157 і 158 Конституції України для розгляду його парламентом.

14. 8 грудня 2004 року під час подій, які в історії отримали назву Помаранчевої революції, ВРУ прийняла Закон України від 08 грудня 2004 року № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України» (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) (далі - Закон № 2222-IV).

15. Після спливу більше трьох років 102 народних депутати України звернулися до КСУ з письмовим клопотанням вирішити питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону № 2222-IV, Закону України «Про внесення зміни до розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 04 серпня 2006 року № 79-V «Про Конституційний Суд України». Автори клопотання вважали, що Закон № 2222-IV розглянуто у спосіб, який порушує порядок, визначений розділом XIII Основного Закону України, а саме: до проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України» (реєстр. № 4180) у процесі його доопрацювання та попереднього схвалення були внесені зміни, які не перевірялися КСУ щодо їх відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України; Рада, розглянувши цей законопроєкт та прийнявши відповідно Закон № 2222-IV без висновку КСУ щодо відповідності статтям 157 і 158 Конституції України проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України» із внесеними до нього змінами, порушила конституційну процедуру його розгляду.

16. Ухвалою від 5 лютого 2008 року № 6-у/2008 у справі № 2-1/2008 КСУ відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 102 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України», Закону України «Про внесення зміни до розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Конституційний Суд України».

17. В абзацах четвертому, п'ятому пункту 3 цієї Ухвали КСУ, вирішуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі, виходив з того, що положення закону про внесення змін до Конституції України після набрання ними чинності стають невід'ємною складовою Конституції України - окремими її положеннями, а сам закон вичерпує свою функцію. З набуттям чинності Законом № 2222-IV його положення, оскаржені суб'єктом права на конституційне подання, є фактично положеннями Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року, яка діє в редакції Закону № 2222-IV.

18. 24 лютого 2014 року до порядку денного засідання Ради (четверта сесія сьомого скликання) був включений проєкт Постанови про реагування на факти порушення суддями КСУ присяги судді.

19. Згідно зі стенограмою засідання від 24 лютого 2014 року ВРУ прийняла рішення про обговорення за скороченою процедурою шляхом голосування проєкту Постанови про реагування на факти порушення суддями КСУ присяги судді («за» - 283 голоси народних депутатів, «проти» - 0, «утримались» - 0, не голосували - 93).

20. 24 лютого 2014 року Рада прийняла Постанову № 775-VII, якою, зокрема, на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України достроково припинила повноваження та звільнила з посади судді КСУ у зв'язку з порушенням присяги судді ОСОБА_1 («за» - 307 голосів народних депутатів, «проти» - 0, «утримались» - 1, не голосували - 60).

21. В основу прийняття цієї Постанови лягли такі обставини.

КСУ 30 вересня 2010 року прийняв Рішення № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України), яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон № 2222-IV у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.

22. ВРУ встановила, що цим Рішенням у неконституційний спосіб, привласнивши повноваження ВРУ як виразника установчої влади народу, КСУ змінив Конституцію України, а також порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влад.

23. КСУ Рішенням від 29 травня 2013 року № 2-рп/2013 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 136, частини третьої статті 141 Конституції України, абзацу першого частини другої статті 14 Закону України від 10 липня 2010 року № 2487-VI «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (чинного на час виникнення спірних відносин) визначив, що всі чергові вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів, обраних на чергових або позачергових виборах, відбуваються одночасно на всій території України в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень рад чи голів, обраних на чергових виборах 31 жовтня 2010 року.

24. ВРУ встановила, що КСУ фактично унеможливив проведення виборів у місті Києві та до Тернопільської обласної ради (до жовтня 2015 року) і таким чином судді КСУ порушили право громадян вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, передбачене частиною першою статті 38 Конституції України.

25. КСУ Рішенням від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України(далі - КАС України), зокрема, дозволив Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат.

26. Рада встановила, що КСУ дозволив Кабінету Міністрів України «вручну» регулювати рівень соціальних виплат, хоча раніше КСУ приймав з цього питання прямо протилежні рішення. Рада вирішила, що судді КСУ таким способом фактично порушили право громадян на соціальний захист та достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, які передбачені статтями 46 та 48 Конституції України.

27. ВРУ виснувала, що судді КСУ, зокрема й позивачка, у зв'язку з тим, що порушили приписи статей 3, 19, 147-153 Конституції України, не забезпечили верховенство Конституції України, порушили обов'язок захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина, порушили присягу судді КСУ чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді КСУ, тому відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на час прийняття Постанови) підлягають звільненню.

28. ВРУ пояснила, що оскаржувану Постанову прийняла з метою, зокрема, усунути негативні соціально-політичні та правові наслідки зміни Конституції України Рішенням № 20-рп/2010 (пояснювальна записка до проєкту зазначеної Постанови).

29. Маючи на меті відновити легітимність конституційного правопорядку в Україні після завершення Революції Гідності та самоусунення з поста Президента України Януковича В. Ф. (Постанова ВРУ від 22 лютого 2014 року № 757-VII «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України»), реалізуючи установчу владу народу, який за Конституцією України є єдиним джерелом законодавчої, виконавчої та судової влади, ВРУ як сформований цим народом шляхом прямого волевиявлення єдиний уповноважений на таку дію орган прийняла Постанову № 750-VII «Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 року із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII» (далі - Постанова № 750-VII) про визнання такими, що є чинними на території України положень Конституції України, прийнятої на п'ятій сесії ВРУ 28 червня 1996 року, зі змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII.

30. На виконання Постанови № 775-VII Генеральна прокуратура України 03 березня 2014 року внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення № 42014000000000054 за частиною першою статті 109, частиною другою статі 364, частиною другою статті 375 Кримінального кодексу України.

31. У зазначеному кримінальному провадженні триває досудове розслідування, повідомлення про підозру у вчиненні злочину судді КСУ ОСОБА_1 не пред'явили.

32. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 24 липня 2019 року відмовив у задоволенні позову. Оцінюючи в сукупності докази, аргументи сторін, цей суд установив, що Рада, коли прийняла оскаржувану Постанову, діяла в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

33. Суд першої інстанції відносно рішень КСУ від 29 травня 2013 року № 2-рп/2013 та 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, які згадуються в оскаржуваній Постанові Ради, визначився, що вони постановлені в межах виключної компетенції КСУ, передбаченої статтею 150 Конституції України. Висновки ВРУ щодо порушення присяги судді КСУ суддею ОСОБА_1, за участю якої ухвалені названі рішення, в цій частині не відповідають закону. До того ж, як зазначив суд першої інстанції, суддя КСУ ОСОБА_1 за результатами розгляду справи № 1-11/2012 не погодилася з Рішенням КСУ від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 і висловила окрему думку.

34. Водночас суд першої інстанції не визнав протиправною й не скасував Постанову № 775-VII у частині порушення ОСОБА_1 присяги при прийнятті Рішення КСУ № 20-рп/2010 у справі за поданням 252 народних депутатів України. Цим Рішенням Суд визнав неконституційним Закон № 2222-ІV нібито у зв'язку з порушенням ВРУ конституційної процедури його розгляду та прийняття і відновив дію Конституції України в редакції від 1996 року.

35. Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) постановою від 20 січня 2021 року рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2019 року змінила, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У решті рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року залишила без змін.

36. Велика Палата дійшла висновку, що КСУ Рішенням № 20?рп/2010, у прийнятті якого брала участь ОСОБА_1 , не забезпечив верховенства Конституції України, фактично змінив її, порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влади та легітимність діючих інститутів державної влади, внаслідок чого їх діяльність стала ґрунтуватися на нормах, змінених КСУ, а не парламентом як уповноваженим на це народом органом, натомість баланс сил між законодавчою владою, виконавчою владою та владою глави держави суттєво змінився.

37. Очевидна невідповідність дій ОСОБА_1 під час прийняття Рішення № 20?рп/2010 нормам Конституції України, її обов'язкам, визначеним у присязі, та наслідки цих дій дали ВРУ підстави розцінити їх як порушення присяги та застосувати конституційне повноваження зі звільнення позивачки й інших призначених парламентом суддів КСУ, які брали участь в ухваленні вказаного Рішення, саме за порушення присяги на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

38. Надаючи правову оцінку процедурі звільнення ОСОБА_1 з посади судді КСУ, Велика Палата виснувала, що Рада, яка була наділена повноваженнями щодо призначення та звільнення частини суддів КСУ, за відсутності для ВРУ іншої, ніж зазначено вище, процедури та неможливості регламентації дій ВРУ іншими актами, ніж Конституція України, закони України й інші акти самої ВРУ, у разі встановлення факту порушення суддею КСУ присяги мала право на цій підставі звільнити цього суддю з посади.

39. Конституція та закони України не наділяли КСУ на час виникнення спірних правовідносин повноваженнями приймати рішення про наявність / відсутність підстав для розгляду ВРУ питання про звільнення з посади судді КСУ, а Регламент КСУ може визначати тільки організацію його внутрішньої роботи згідно із Законом № 422/96-ВР, позаяк він є не законом України, а внутрішнім документом КСУ, що своєю чергою підводить до висновку про відсутність правових підстав для застосування його приписів.

40. Велика Палата не знайшла підстав для застосування висновку ЄСПЛ у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11), пославшись на суттєві відмінності між обставинами, які були предметом розгляду ЄСПЛ у зазначеній справі, яка стосувалася статусу судді суду загальної юрисдикції, а не судді КСУ та притягнення його до дисциплінарної відповідальності, та обставинами справи № 800/162/14. У цьому спорі до позивачки було застосоване звільнення за порушення присяги судді КСУ, що передбачено Основним Законом України. Поширення на цю підставу звільнення судді КСУ поняття дисциплінарної відповідальності не ґрунтується на законі. Таке звільнення є заходом конституційно-правового реагування, а не дисциплінарної відповідальності.

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

41. ЄСПЛ 23 жовтня 2025 року постановив рішення у справі «ОСОБА_1 проти України» (ОСОБА_1 v. Ukraine) (заява № 37358/21), відповідно до якого встановлено порушення Україною міжнародних зобов'язань, а саме пункту 1 статті 6 Конвенції щодо права заявника на вмотивоване рішення суду та статті 8 Конвенції щодо права на повагу до приватного життя.

42. Насамперед ЄСПЛ указав, що ситуація заявниці та рішення національних судів у її справі майже ідентичні рішенням щодо заявників у згаданих рішеннях у справах «Овчаренко та Колос проти України»(Ovcharenko and Kolos v. Ukraine) та «Головін проти України»(Golovin v. Ukraine) (пункт 18).

43. ЄСПЛ зазначив, що в згаданих рішеннях у справах встановив порушення статті 8Конвенції, постановивши, що: (i) нормативно-правова база щодо питання, яка поведінка судді КСУ становитиме «порушення присяги судді» згідно з українським законодавством, не мала необхідної чіткості та передбачуваності, а рішення на національному рівні, в яких було застосовано це законодавство у справах заявників, не були достатньо вмотивованими; та (ii) заявники були звільнені саме у зв'язку з результатами їхнього голосування на користь рішення КСУ від 30 вересня 2010 року, і не було достатнього роз'яснення щодо питання, чи слід було тлумачити функціональний імунітет суддів КСУ, який звільняє їх від відповідальності за результати їхнього голосування в цьому Суді, як це закріплено у статті 28 Закону України «Про Конституційний Суд України», як такий, що обмежував сферу відповідальності цих суддів за порушення їхньої присяги судді (див. згадані рішення у справах «Овчаренко та Колос проти України»(Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), пункти 98-110, та «Головін проти України» (Golovin v. Ukraine), пункти 26-31) (пункт 19).

44. Крім того, ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції в згаданих рішеннях у справах, постановивши, що рішення національних судів у справах заявників не були достатньо вмотивованими щодо питання, чи було їхнє звільнення сумісним з конституційними гарантіями незалежності судової влади, у тому числі питання функціонального імунітету суддів КСУ, який обмежував обсяг їхньої відповідальності за результати їхнього голосування (див. згадані рішення у справах «Овчаренко та Колос проти України»(Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), пункти 120-127, та «Головін проти України»(Golovin v. Ukraine), пункти 32-36) (пункт 20).

45. ЄСПЛ вважає, що наведені висновки однаково стосуються скарг заявниці за пунктом 1 статті 6 та статтею 8 Конвенції. Тому Суд не має підстав дійти інших висновків за обставин цієї справи (пункт 21).

46. Отже, за висновком ЄСПЛ, було порушено статтю 8 та пункт 1 статті 6 Конвенції (пункт 22).

Короткий зміст та обґрунтування наведених у заяві вимог

47. До Великої Палати 20 листопада 2025 року надійшла заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бойченюк І. В., про перегляд постанови Великої Палати від 20 січня 2021 року на підставі пункту 3 частини п'ятої статті 361 КАС України, а саме встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.

48. Обґрунтовуючи підставу для перегляду судового рішення за виключними обставинами, позивачка послалася на рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_1 проти України» (ОСОБА_1 v. Ukraine) (заява № 37358/21), ухвалене 23 жовтня 2025 року.

49. На думку заявниці, висновки ЄСПЛ у зазначеному рішенні свідчать про те, що Постанова № 775-VII про її звільнення з посади судді КСУ прийнята за відсутності встановлених для цього законом підстав.

50. Заявниця зазначає, що констатовані ЄСПЛ порушення, зокрема, пункту 1 статті 6 Конвенції, які полягали в ненаданні розгорнутої відповіді на ключові питання у справі, ненаведенні достатньо докладного і чіткого обґрунтування складових елементів «порушення присяги», ненаданні оцінки всім обставинам і доводам, які мали значення для правильного вирішення справи, були допущені саме Верховним Судом у судовому рішенні, про перегляд якого за виключними обставинами вона просить, а тому саме Велика Палата може виправити недоліки оцінки фактичних обставин цієї справи, щодо яких ЄСПЛ установив порушення статті 8 Конвенції в її процесуальному аспекті, шляхом ухвалення нового судового рішення про задоволення її позовних вимог повністю.

Позиція інших учасників справи

51. Заперечення ВРУ на заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами не надходили.

Рух заяви про перегляд судового рішення

52. Ухвалою судді Великої Палати від 26 листопада 2025 року відкрито провадження про перегляд за виключними обставинами постанови Великої Палати від 20 січня 2021 року в адміністративній справі № 800/162/14 за позовом ОСОБА_1 до ВРУ про визнання незаконною (протиправною) постанови, її скасування та зобов'язання вчинити певні дії. Витребувано з Міністерства юстиції України копію рішення ЄСПЛ «ОСОБА_1 проти України» (ОСОБА_1 v. Ukraine) (заява № 37358/21), ухвалене 23 жовтня 2025 року, з його автентичним перекладом українською мовою.

53. 04 грудня 2025 року до Великої Палати надійшли матеріали справи № 800/162/14 з Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

54. 10 грудня 2025 року до Великої Палати з Міністерства юстиції України надійшла копія автентичного перекладу рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_1 проти України» (ОСОБА_1 v. Ukraine) (заява № 37358/21), ухваленого 23 жовтня 2025 року.

55. Суддя Великої Палати ухвалою від 24 грудня 2025 року призначив справу № 800/162/14 до розгляду в судовому засіданні на 11 годину 00 хвилин 19 лютого 2026 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ

Щодо підстав для перегляду постанови Великої Палати від 20 січня 2021 року у справі № 800/162/14

56. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).

57. Відповідно до пункту 1 статті 46 Конвенції держава Україна зобов'язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вона є стороною.

58. Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, є частиною національного законодавства України.

59. Згідно із частиною п'ятою статті 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

60. Частинами першою, другою статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) визначено, що остаточне рішення ЄСПЛ у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

61. Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається, зокрема, Законом № 3477-IV.

62. З огляду на викладені вище положення статті 46 Конвенції та статті 2 Закону № 3477-IV ЄСПЛ є належною міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. Суд наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справ судом у розумінні пункту 3 частини п'ятої статті 361 КАС України.

63. За статтею 41 Конвенції, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

64. Відповідно до положень частини першої статті 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

65. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом (частина друга статті 10 Закону № 3477-IV).

66. При застосуванні статті 10 Закону № 3477-IV слід враховувати Рекомендацію № R(2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», відповідно до якої повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати особливо тоді, коли:

- потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

67. Виходячи з настанов ЄСПЛ у рішенні від 23 жовтня 2025 року «ОСОБА_1 проти України» (ОСОБА_1 v. Ukraine) (заява № 37358/21) Велика Палата висновує, що належним заходом індивідуального характеру для відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявниця мала до порушення Конвенції, буде розгляд справи саме Великою Палатою, яка може виправити недоліки юридичної оцінки фактичних обставин цієї справи, щодо яких ЄСПЛ установив порушення статті 8 та пункту 1 статті 6 Конвенції, переглянувши за виключними обставинами постанову Великої Палати від 21 січня 2021 року.

68. Відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.

69. Заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною (пункт 6 частини першої статті 363 КАС України).

70. ЄСПЛ у рішенні «ОСОБА_1 проти України» постановив про порушення статті 8 Конвенції, пунктом 1 якої визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2 статті 8 Конвенції).

71. Також ЄСПЛ постановив про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення) у зв'язку з правом заявника на обґрунтоване рішення у його справі.

72. Порушення пункту 1 статті 6 Конвенції Суд установив у зв'язку з правом заявниці ( ОСОБА_1 ) на обґрунтоване рішення у її справі в контексті підстав для її звільнення з посади судді КСУ за порушення присяги при чинному положенні закону про функціональний імунітет судді КСУ.

73. Керуючись висновками ЄСПЛ у рішенні від 23 жовтня 2025 року щодо сутності порушених прав ОСОБА_1 при розгляді справи № 800/162/14, перевіривши її доводи щодо підстав скасування постанови Великої Палати від 20 січня 2021 року, Велика Палата дійшла висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 .

Висновки Великої Палати за результатами перегляду постанови від 20 січня 2021 року у справі № 800/162/14

74. Як установив суд та підтверджується матеріалами справи, Постановою № 775?VII достроково припинено повноваження та звільнено ОСОБА_1 з посади судді КСУ у зв'язку з порушенням присяги судді відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - так само).

75. У Постанові № 775-VII ВРУ зазначила, що судді КСУ, зокрема позивачка, ухвалюючи рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, від 29 травня 2013 року № 2-рп/2013, від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, порушили норми статей 3, 19, 147-153 Конституції України, що є незабезпеченням верховенства Конституції України, порушенням обов'язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина та протирічить змісту присяги судді КСУ, чесному і сумлінному виконанню обов'язків судді КСУ.

76. Отже, підставою звільнення ОСОБА_1 стало порушення нею присяги судді, що мало місце і виразилося в прийнятті нею разом з іншими суддями КСУ рішень від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, від 29 травня 2013 року № 2-рп/2013, від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012.

77. Зважаючи на констатоване ЄСПЛ у справі «ОСОБА_1 проти України» порушення пункту 1 статті 6 Конвенції внаслідок того, що рішення Верховного Суду не було достатньо обґрунтоване і не містило детальної відповіді на питання, чи відповідало звільнення заявників з посади конституційним гарантіям незалежності суддів (пункт 34 рішення ЄСПЛ), здійснюючи його перегляд, Велика Палата враховує, що Венеційська комісія неодноразово звертала увагу на те, що «порушення присяги судді є занадто нечітким поняттям, щоб бути стандартом для звільнення суддів з посад» (пункт 51 Спільного висновку № 801/2015 Венеційської комісії й Директорату з прав людини (ДПЛ) Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи щодо Закону «Про судоустрій і статус суддів» і внесення змін до Закону «Про Вищу раду юстиції України», прийнятого 20-21 березня 2015 року), а також на критику ЄСПЛ і Венеціанської комісії парламентського етапу процедури звільнення з посади за порушення присяги, який «сприяв політизації процедури й посиленню невідповідності процедури принципу поділу влади» (пункт 118 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» та пункт 52 згаданого Спільного висновку Венеційської комісії і ДПЛ).

78. Отже, далі Велика Палата детально зосереджується на аналізі, який дозволить установити, чи відповідало звільнення заявниці з посади конституційним гарантіям незалежності суддів та чи була кваліфікація дій заявниці, за якою її було звільнено з посади судді КСУ, достатньо передбачуваною, щоб таке звільнення вважалось юридично обґрунтованим, а не політичним, попри те що воно здійснене парламентом.

79. Як зазначено вище, констатуючи порушення статті 8 Конвенції, ЄСПЛ у рішенні від 23 жовтня 2025 року зазначив про встановлення статтею 28Закону № 422/96-ВР функціонального імунітету для суддів КСУ. Відповідно до висновку ЄСПЛ, враховуючи факт звільнення ОСОБА_1 за результати голосування за Рішення від 30 вересня 2010року № 20-рп/2010, питання про те, чи могло це положення закону тлумачитися як таке, що обмежувало обсяг відповідальності суддів за порушення присяги, мало вирішальне значення та вимагало детального аналізу.

80. Так, відповідно до частини третьої статті 28 Закону № 422/96-ВР судді КСУ не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у КСУ та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків КСУ.

81. Ці правові положення відповідають принципу суддівської недоторканності (стаття 28 власне і має заголовок «Недоторканність особи судді Конституційного Суду України») як одного з важливих елементів статусу судді і найважливішої гарантії його професійної діяльності, що забезпечує основи системи стримувань і противаг, а також важливої гарантії реалізації принципу верховенства права.

82. Статтею 149 Конституції України у свою чергу також визначено, що на суддів КСУ поширюються гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені статтею 126 цієї Конституції, та вимоги щодо несумісності, визначені в частині другій статті 127 цієї Конституції.

83. Згідно із частиною першою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється (частина друга цієї статті).

84. КСУ у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) розтлумачив зміст правової конструкції «незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України».

85. У резолютивній частині Рішення КСУ від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004 у зазначеній справі вказано: що незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням.

Недоторканність суддів - один з елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Відповідно до положення частини першої статті 126 Конституції України зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов'язків не обмежується визначеною у частині третій цієї статті гарантією, згідно з якою суддя не може бути без згоди ВРУ затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів у разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.

Положення частини другої статті 126 Конституції України «вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється» треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв'язку зі здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо (пункти 1.1-1.3, 2 резолютивної частини Рішення КСУ від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004).

86. Наведені конституційні та законодавчі норми (в поєднанні з їх тлумаченням) закріплюють одну з основоположних гарантій суддівської незалежності - функціональний імунітет (тобто пов'язаний з виконанням посадових обов'язків) судді КСУ, коли останній не несе юридичної відповідальності за результати свого голосування при прийнятті цим Судом рішення.

87. Разом з тим інститут функціонального імунітету судді не є однорідним, складається із двох груп норм, що мають самостійне значення і ціль їх встановлення. Перша група - це норми, що дійсно забезпечують підвищений правовий захист судді, тоді як друга група - це норми, які визначають принцип невідворотності відповідальності судді за порушення посадових обов'язків.

88. Тобто функціональний імунітет, закріплюючи недоторканність судді, не звільняє тим самим його від відповідальності з підстав та у випадках, передбачених законом.

89. Гарантуючи судді КСУ функціональний імунітет, законодавець з метою недопустимості безкарності судді в разі вчинення ним при виконанні службових обов'язків проступку, який виходить за межі обов'язкової поведінки судді, визначив водночас і спеціальні підстави та особливий порядок (ускладнені і відмінні від загальноприйнятих) притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

90. Так, відповідно до статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі, зокрема, порушення суддею присяги.

91. Відповідні положення встановлені і статтею 23 Закону № 422/96-ВР, за змістом якої суддя КСУ звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі, зокрема, порушення суддею присяги.

92. Чинне на момент прийняття Постанови № 775-VII законодавство, яке регламентувало правовий статус судді КСУ, не надавало сутнісних ознак порушень, які слід було кваліфікувати як порушення присяги судді. Водночас відповідно до частини першої статті 18 Закону № 422/96-ВР статус судді КСУ визначається Конституцією України, цим Законом та законами України про статус суддів.

93. Законом, яким, окрім іншого, регулювалися й питання, що стосувалися статусу суддів (зокрема, підстави та порядок звільнення суддів, притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності), був Закон України від 15 січня 1998 року № 22/98?ВР «Про Вищу раду юстиції», статтею 32 якого визначався зміст порушення суддею присяги. Зокрема, порушенням суддею присяги є: а) вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; б) недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; в) умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; г) порушення морально-етичних принципів поведінки судді (Закон України «Про Вищу раду юстиції» втратив чинність з 05 січня 2017 року на підставі Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя»).

94. У Рішенні від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції»(справа № 1-4/2011) загострено увагу на тому, що дотримання присяги є обов'язком судді. Вказавши, що цей обов'язок кореспондується з пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України, КСУ підкреслив його конституційний правовий характер і визначив присягу як одностороннє, індивідуальне, публічно-правове, конституційне зобов'язання судді, порушення якого зумовлює застосування підстави звільнення, передбаченої пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

95. Зміст присяги судді КСУ визначався статтею 17 Закону № 422/96-ВР.

96. Так, суддя КСУ при вступі на посаду складав присягу такого змісту: «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати високі обов'язки судді Конституційного Суду України, забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина».

97. За правилами статті 17Закону № 422/96-ВР суддя КСУ вступає на посаду з дня складення ним присяги. Складає присягу суддя КСУ на засіданні ВРУ, яке проводиться за участю Президента України, а також Прем'єр-міністра України, Голови Верховного Суду України або осіб, які виконують їх повноваження.

98. Незважаючи на те, що присяга судді КСУ є текстуально відмінною від присяги, яка складається при вступі на посаду судді загальної юрисдикції, її сутність як одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання залишається незмінною.

99. Окрім того, ознаки порушення присяги суддею, викладені в частині другій статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції», сформульовані у такій спосіб, що їх можна застосувати й до суддів КСУ.

100. За таких обставин офіційне урочисте зобов'язання (присяга), яке давав суддя КСУ з нагоди отримання ним особливо відповідальної компетенції, покладало на нього обов'язок неухильно дотримуватися зазначеного зобов'язання, наслідком порушення якого могло бути звільнення судді з посади за порушення ним присяги органом, який його призначив.

101. Більше того, Велика Палата наголошує, що саме задля убезпечення дотримання суддею даної ним присяги суддя і наділяється функціональним імунітетом.

102. Функціональний імунітет судді, у тому числі й судді КСУ, є не самоціллю, а правовим засобом забезпечення незалежності судді при виконанні ним посадових обов'язків відповідно до складеної присяги. Між функціональним імунітетом судді КСУ та присягою, яку складає суддя цього Суду, існує взаємообумовлений зв'язок: функціональний імунітет забезпечує судді КСУ можливість виконання присяги; присяга ж, у свою чергу, визначає межі функціонального імунітету.

103. Лише забезпечення суддею КСУ дотримання верховенства Конституції України, обов'язок щодо якого є складовою даної ним присяги, надає йому таку гарантію його професійної діяльності, як суддівський імунітет.

104. Порушення суддею КСУ присяги, у свою чергу, не може гарантувати йому додержання функціонального імунітету.

105. На користь такого висновку про призначення та межі функціонального імунітету судді свідчать і міжнародні стандарти щодо незалежності суддів.

106. Так, у рішеннях Великої палати Суду Європейського Союзу від 24 червня 2019 року у справі № С-619/18 та від 05 листопада 2019 року у справі № С-192/18 за позовами Європейської комісії проти Республіки Польщі зазначено, що вимога про незалежність суддів має два аспекти. Перший аспект, який є зовнішнім за своєю суттю, вимагає, щоб відповідний суд виконував свої функції повністю автономно, без будь-яких ієрархічних обмежень або підпорядкування будь-якому іншому органу і не приймаючи розпоряджень чи вказівок з будь-якого джерела, захищаючись таким чином від зовнішнього втручання або тиску, які можуть вплинути на їх рішення. Другий аспект, який є внутрішнім за своєю суттю, пов'язаний з неупередженістю і має на меті забезпечити дотримання дистанції від сторін у справі та їх відповідних інтересів щодо предмета цього провадження. Цей аспект вимагає об'єктивності та відсутності будь-якого інтересу до результатів провадження, окрім суворого застосування верховенства права.

107. У Висновку КРЄС № 1(2001) від 23 листопада 2001 року (про стандарти незалежності судової влади та незмінюваність суддів) зазначено, що незалежність судової влади є умовою забезпечення верховенства права та основоположною гарантією справедливого судового розгляду. Незалежність суддів є прерогативою чи привілеєм, що надається не на користь власних інтересів суддів, а для забезпечення верховенства права та в інтересах тих осіб, які прагнуть та очікують правосуддя (пункт 10 Висновку).

108. У Висновку КРЄС № 18(2015) від 16 жовтня 2015 року (про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях), зокрема у пункті 10, зазначено, що судова влада повинна бути незалежною задля виконання своєї ролі по відношенню до інших гілок державної влади, суспільства в цілому та сторін судового процесу. Незалежність суддів не є прерогативою чи привілеєм та надається не для захисту власних інтересів судді, а для захисту верховенства права і всіх тих, хто прагне й очікує справедливості. Таким чином, незалежність є основоположною вимогою, яка дозволяє судовій владі охороняти демократію і права людини.

109. У пункті 72 Термінового спільного висновку Венеційської комісії і Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи від 11 грудня 2020 року (щодо законодавчої ситуації навколо антикорупційних механізмів після прийняття рішення КСУ № 13-Р/2020) Венеційська комісія наголошує, що боротьба з корупцією є одним із найважливіших елементів правової держави, так само як і повага до Конституції та конституційного правосуддя. Вони йдуть пліч-о-пліч. Парламент і виконавча влада повинні поважати роль Конституційного Суду як стража Конституції та виконувати його рішення. Своєю чергою, Конституційний Суд, як і будь-яка інша державна установа та суд, з одного боку, заслуговує на інституційну повагу, але, з іншого боку, повинен дотримуватися власних процедур і заради забезпечення конституційної стабільності та правової визначеності має приймати рішення, які загалом відповідатимуть його власній прецедентній практиці. Ще більш важливим є те, що Конституційний Суд повинен приймати рішення у межах його законних повноважень і юрисдикції (пункт 72 Термінового спільного висновку).

110. Ці настанови щодо ролі і відповідальності Конституційного Суду є актуальними безвідносно до темпоральних меж.

111. Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

112. Згідно зі статтею 147 Основного Закону КСУ є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. КСУ вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції Україниі дає офіційне тлумачення Конституції Українита законів України.

113. За змістом статті 150 Конституції Українидо повноважень КСУ (на дату прийняття Постанови № 775-VII) належало: вирішення питань про відповідність Конституції України(конституційність), зокрема, законів та інших правових актів ВРУ; офіційне тлумачення Конституції Українита законів України.

114. У Рішенні від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 КСУ констатував, що за змістом положень частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції Українидо повноважень КСУ належить, зокрема, перевірка на предмет відповідності Конституції України всіх без винятку правових актів ВРУ і Президента України (незалежно від того, мають вони нормативно-правовий чи індивідуально-правовий характер) як за їх юридичним змістом, так і за дотриманням конституційної процедури їх розгляду, ухвалення та набрання ними чинності. При цьому виокремив, що такі повноваження КСУ обмежуються виключно вирішенням питань щодо відповідності цих актів Конституції України, а не щодо їх законності.

115. Статтею 2 Закону № 422/96-ВР, у свою чергу, було визначено, що завданням КСУ є гарантування верховенства Конституції Українияк Основного Законудержави на всій території України, що, власне, і кореспондується зі змістом присяги судді КСУ.

116. Як уже зазначено, 30 вересня 2010 року КСУ прийняв Рішення № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон № 2222-IV у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.

117. У Постанові № 775-VII Рішенню № 20-рп/2010 від 30 вересня 2010 року надано оцінку, відповідно до якої цим Рішенням КСУ в неконституційний спосіб, привласнивши повноваження ВРУ, змінив Конституцію України, порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влади.

118. Так, у резолютивній частині Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 КСУ вирішив: «1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IVу зв'язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття. 2. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. 3. Згідно з частиною другоюстатті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» покласти на органи державної влади обов'язок щодо невідкладного виконання цього Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції Українивід 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV».

119. Відповідно до частин першої, другої статті 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням КСУ визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції Україниабо якщо була порушена встановлена Конституцією Українипроцедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність.

120. Приймаючи вказане вище Рішення, КСУ [як це зазначено в пункті 6 мотивувальної частини Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010] виходив з того, що визнання неконституційним Закону № 2222-IV у зв'язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом № 2222?IV. Це [за висновком КСУ] «…забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України».

121. Разом з тим згідно зі статтею 160 Конституції України вона набуває чинності з дня її прийняття, а відповідно до пункту 1 частини першої статті 85 Конституції Українивнесення змін до Конституції Українив межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції, належить до повноважень ВРУ.

122. Тобто саме Конституцією України визначено порядок її дії та внесення змін до неї.

123. На виключні конституційні повноваження ВРУ як єдиного органу законодавчої влади щодо вирішення питань про внесення змін до Конституції України вказав і КСУ в Рішенні від 09 червня 1998 року № 8-рп/98 (справа щодо внесення змін до Конституції України).

124. Тож покладення КСУ на органи держаної влади обов'язку щодо невідкладного виконання Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність із Конституцією України від 28 червня 1996у редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом № 2222-IV, прямо суперечить установленому Конституцією України порядку набуття чинності та внесення змін до неї.

125. Очевидним є й те, що норми Закону № 2222-IV з часу набрання ними чинності стали нормами (тілом) Конституції України. Відтак Рішення КСУ від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 фактично стосувалося самої Конституції та припинило (нівелювало) дію її норм.

126. Надаючи висновок щодо конституційної ситуації в Україні, Венеційська комісія у Висновку «Про конституційну ситуацію в Україні» від 17 грудня 2010 року зауважила, що не існує загальноприйнятого стандарту в порівняльному конституційному праві стосовно участі конституційних судів у конституційному процесі внесення змін до Конституції (254к/96-ВР)… Хоча українські Конституції (254к/96-ВР) (у обох версіях - і 1996, і 2004) явно передбачають обов'язковий попередній розгляд проєкту закону про конституційні поправки, вони нічого не говорять про можливість КСУ переглядати конституційні поправки, після того як вони вступили в силу. У 2006 році змінами до Закону про КСУ (422/96-ВР) спеціально були виключені «закони України, якими вносяться зміни до Конституції України» з юрисдикції КСУ.

127. Венеційська комісія звернула також увагу на те, що, оскільки Конституційні суди зобов'язані діяти в межах Конституції (254к/96-ВР) і не можуть стояти над нею, такі рішення порушують важливі питання щодо демократичної легітимності та верховенства права. Адже цілком очевидно, що зміна політичної системи країни, яка ґрунтується на рішенні Конституційного Суду, не має такої легітимності, яка може бути досягнута тільки в результаті звичайної конституційної процедури внесення змін до конституції і попереднього відкритого і всебічного громадського обговорення (згаданий вище Висновок).

128. Як підсумок, очевидним є те, що, ухвалюючи Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, КСУ (у складі суддів цього суду, в тому числі судді ОСОБА_1) перевищив свої конституційні повноваження і виконав непритаманну йому функцію - замість охороняти Конституцію України вдався до її ревізії, перебравши на себе функції законодавця - ВРУ, що не відповідає конституційному ладу.

129. Принагідно зазначимо, що за два роки до цього КСУ (у складі суддів цього суду, в тому числі судді ОСОБА_1) уже розглядав аналогічне питання і висловив абсолютно протилежну позицію, зазначивши в ухвалі від 05 лютого 2008 року № 6?у/2008 про відмову у відкритті конституційного провадження за поданням 102 народних депутатів щодо відповідності Конституції України Закону № 2222-ІV (вмотивованим так само ухваленням парламентом указаного Закону з порушенням конституційної процедури внесення змін до Конституції України) про невідповідність подання вимогам Конституції та Закону № 422/96-ВР.

130. Обґрунтовуючи своє рішення, КСУ тоді зазначив, що положення закону про внесення змін до Конституції України після набрання ним чинності стають невід'ємною складовою Конституції України - окремими її положеннями, а сам закон вичерпує свою функцію. З набуттям чинності Законом № 2222-IV його положення, оскаржені суб'єктом права на конституційне подання, є фактично положеннями Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року, яка діє в редакції Закону № 2222?IV.

131. Ухвалюючи Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, КСУ не навів будь-яких обґрунтувань, які чинники спричинили його кардинально протилежне рішення щодо визнання неконституційним Закону № 2222-ІV.

132. За таких обставин, ураховуючи очевидність перевищення КСУ (у складі суддів цього Суду, в тому числі судді ОСОБА_1) своїх повноважень, що призвело до внесення змін до Конституції України (припинення дії чинних норм Конституції) з порушенням конституційної процедури їх внесення, а в підсумку - до порушення конституційного принципу народовладдя, зміни конституційного ладу України та порушення конституційного принципу розподілу влади, висновок ВРУ про порушення ОСОБА_1 статей 3, 19, 147-153 Конституції України [незабезпечення верховенства Конституції України, порушення обов'язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина], що протирічить змісту присяги судді КСУ - є таким, що відповідає чинному законодавству, зокрема статті 17 Закону № 422/96-ВР. Наведені порушення Конституції України є безумовною підставою для притягнення судді КСУ до відповідальності за порушення присяги судді.

133. Велика Палата вважає за необхідне зауважити, що позивачка, склавши закріплену статтею 17 Закону № 422/96-ВР присягу та взявши тим самим на себе обов'язок неухильно дотримуватися визначеного присягою обов'язку, не може стверджувати, що не розуміла змісту присяги. У зв'язку із цим немає підстав вважати, що сутність обов'язку боронити конституційний лад був для позивачки абстрактним і незрозумілим і що вона не могла усвідомлювати меж застосування норми пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України, яка пізніше стала підставою для звільнення її з посади органом, уповноваженим на це Конституцією України.

134. Тож у цій справі з огляду на викладене вище немає підстав стверджувати, що поняття «порушення присяги» в контексті змісту присяги судді КСУ, визначеного статтею 17 Закону № 422/96-ВР, було поширене парламентом на діяння, яке з боку стороннього спостерігача і самого судді КСУ, що склав таку присягу, могло бути розцінене інакше, ніж порушення визначених присягою зобов'язань.

135. Велика Палата дійшла висновку, що діяння заявниці кваліфікується як порушення присяги з очевидністю, що була передбачуваною для неї. Юридична кваліфікація настільки істотного порушення, яке призвело до зміни конституційного ладу України, як порушення присяги судді, відповідає також засадам відповідальності судді у розвинених конституційних демократіях, де дії, які становлять «замах на спотворення законів і свобод» (англ. attempts to subvert the laws and liberties), становлять підставу для імпічменту судді, що має наслідком усунення його з посади.

136. Як зазначено вище, відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції Українита пункту 5 частини першої статті 23 Закону № 422/96-ВРсуддя КСУ звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, зокрема, у разі порушення суддею присяги.

137. Суддею КСУ ОСОБА_1 було призначено ВРУ Постановою від 04 серпня 2006 року № 82-V.

138. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

139. Порядок роботи ВРУ, її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій (депутатських груп) у ВРУ встановлено Конституцією України, Регламентом ВРУ та законами України від 04 квітня 1995 року № 116/95-ВР «Про комітети Верховної Ради України» та від 17 листопада 1992 року № 2790-XII «Про статус народного депутата України».

140. Регламент ВРУ встановлює порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради України, її засідань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій ВРУ (частина друга статті 1 Регламенту ВРУ).

141. Згідно з положеннями статті 216 РегламентуВРУ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; надалі - так само) ВРУ звільняє з посад, зокрема, суддів КСУ відповідно до частини п'ятої статті 126 Конституції Українита статті 23 Закону № 422/96-ВР.

142. Порядок звільнення з посад суддів КСУ, у свою чергу, встановлено статтею 208 Регламенту ВРУ,частиною сьомою якої регламентовано, що звільнення з посад таких осіб здійснюється відкритим голосуванням. За результатами голосування оформлюється відповідна постанова ВРУ.

143. Відповідно до частини другої статті 84, статті 91 Конституції України ВРУ приймає рішення виключно на її пленарних засіданнях після обговорення питань більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу ВРУ, крім випадків, передбачених Конституцією Українита Регламентом ВРУ(частина перша статті 47 Регламенту ВРУ).

144. Рішення про персональні обрання, призначення, надання згоди на призначення на посаду, надання згоди на звільнення з посади та звільнення з посади приймаються ВРУ шляхом відкритого поіменного голосування, крім випадків, передбачених законом та цим Регламентом, коли рішення приймаються таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів (частина п'ята статті 47 Регламенту ВРУ).

145. Отже, порядок звільнення суддів КСУ був установлений Конституцією України, Регламентом ВРУ та Законом № 422/96-ВР.

146. При цьому ані Конституція України, ані Закон № 422/96-ВРне наділяли КСУ компетенцією щодо встановлення процедури звільнення судді цього суду.

147. У зв'язку із цим Велика Палата відхиляє довід позивачки, що стосовно неї не було відповідного висновку постійної комісії з питань регламенту та етики КСУ, який (як стверджує позивачка) є обов'язковим у процедурі звільнення судді цього суду за порушення присяги, що передбачено Регламентом КСУ. По-перше, регламент є внутрішнім (локальним) актом КСУ, а не нормативно-правовим актом, і, по-друге, регламент не може наділяти орган конституційної юрисдикції більш широким обсягом повноважень, порівняно із Конституцією та законами України.

148. Приймаючи рішення більшістю голосів про звільнення судді КСУ ОСОБА_1 за порушення присяги на своєму пленарному засіданні, яке відбулося 24 лютого 2014 року, ВРУ діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

149. При цьому ухвалення Постанови № 775-VII за скороченою процедурою не суперечить положенням статті 49, частини другої статті 113 та статті 138 Регламенту ВРУ, які наділили парламент правом діяти у такий спосіб.

150. Відповідно до статті 31 Регламенту ВРУ розгляд питань за скороченою процедурою обговорення здійснюється за рішенням Ради. Таке рішення щодо розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 було прийнято 283 голосами народних депутатів України перед початком розгляду проєкту Постанови № 775-VII о 16 год 27 хв 24 лютого 2014 року (відповідно до стенограми пленарного засідання ВРУ). Щодо цього рішення як процедурного такої вимоги, як оформлення окремим документом, не встановлено. Статтею 216 Регламенту ВРУ, яка визначала порядок звільнення з посад суддів КСУ, не було передбачено також підготовки та/або попереднього розгляду відповідного питання комітетом (комітетами) ВРУ.

151. Обговорення проєкту Постанови № 775-VII за скороченою процедурою є повноцінною парламентською процедурою, яка має місце в роботі пленарного засідання парламенту, поряд із процедурою повного обговорення питань, що випливає з положень статей 30, 31 глави 5 Регламенту ВРУ. Відмінність скороченого обговорення питань на пленарних засіданнях парламенту від повного обговорення полягає у скороченні загального часу обговорення шляхом вилучення окремих етапів обговорення (замість восьми етапів скорочена процедура передбачає п'ять).

152. Установлені судом обставини свідчать, що ВРУ виконала свої повноваження у визначених Конституцією України межах та в порядку, встановленому законом. Рада включила до порядку денного пленарного засідання від 24 лютого 2014 року проєкт Постанови № 775-VII про реагування на факти порушення суддями КСУ присяги судді та прийняла рішення про обговорення проєкту Постанови № 775-VII за скороченою процедурою.

153. Обговорення проєкту Постанови № 775-VII включило виступ народних депутатів - ініціаторів внесення пропозицій, виступ представників депутатських фракцій (депутатських груп), уточнення та оголошення головуючим на пленарному засіданні пропозицій, які надійшли і будуть ставитися на голосування, тощо. Звільнення ОСОБА_1 з посади судді КСУ відбулося відкритим голосуванням, за результатами якого було отримано «за» 307 голосів народних депутатів, що становить кваліфіковану більшість голосів народних депутатів від конституційного складу Ради.

154. У цьому контексті варто зауважити, що ВРУ як орган, порядок діяльності якого не може визначатися інакше, ніж Конституцією та законами України (тобто актами самої ВРУ), і який був наділений повноваженнями щодо звільнення призначеного ним судді КСУ, за відсутності іншої, ніж викладена вище, процедури, у разі встановлення факту порушення суддею КСУ присяги мала право звільнити цього суддю з посади.

155. Велика Палата не залишає без уваги й оцінки недоліків парламентської процедури звільнення суддів, зокрема суддів КСУ, яка була чинною до 30 вересня 2016 року (дата набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401?VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»). На ці недоліки як такі, що не відповідають вимогам статті 6 Конвенції щодо незалежності та безсторонності суду, вказав і ЄСПЛ у рішенні у справі «Олександр Волков проти України», зазначивши, що пленарне засідання парламенту не було належним місцем для розгляду питань факту та права, оцінки доказів та юридичної кваліфікації фактів, адже від політиків, які засідають у парламенті, не вимагається мати будь-який юридичний або судовий досвід у встановленні складних питань факту та права.

156. На висновки в рішенні у справі «Олександр Волков проти України» посилається й ОСОБА_1 у заяві про перегляд постанови Великої Палати від 20 січня 2021 року, а саме: про відсутність у законодавстві України керівних принципів, які б визначали послідовне й обмежувальне тлумачення поняття «порушення присяги», а також відсутність належних юридичних захисних механізмів від непередбачуваності наслідків застосування відповідних положень національного законодавства; підхід, коли строк притягнення до дисциплінарної відповідальності у дисциплінарних справах, які стосуються суддів, є невизначеним, становить серйозну загрозу принципові юридичної визначеності.

157. Разом з тим Велика Палата звертає увагу на те, що, на відміну від справи «Олександр Волков проти України», у цій справі:

- встановлення факту порушення присяги суддями КСУ безпосередньо на пленарному засіданні ВРУ, яке відбулося 24 лютого 2014 року, було можливим і виправданим, враховуючи суспільно-політичну ситуацію, яка була в державі на той момент (в листопаді 2013 року - лютому 2014 року в Україні відбулася Революція Гідності проти узурпації влади колишнім керівництвом держави). З огляду на очевидність перевищення КСУ своїх повноважень при ухваленні рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, яке де-факто легітимізувало зміну форми державного правління та конституційного ладу в державі у неконституційний спосіб, народні депутати, які брали участь у цьому пленарному засіданні, будучи представниками єдиного органу державної влади, до повноважень якого належить внесення змін до Конституції України, могли самостійно і неупереджено надати кваліфіковану оцінку діянням суддів КСУ, які ухвалили зазначене рішення, на відповідність визначеним у присязі судді КСУ обов'язкам;

- визначені у тексті присяги судді КСУ обов'язки, зокрема забезпечувати верховенство Конституції України та захищати конституційний лад держави, є чіткими та не допускали надто широкого тлумачення, особливо з огляду на повноваження КСУ з правової охорони Конституції Українита її цінностей. Вступаючи на посаду судді КСУ, особа не може не розуміти змісту закріпленої в законі присяги та визначених нею обов'язків (зокрема й обов'язку захищати конституційний лад), як і не може не розуміти, що за порушення взятих на себе у зв'язку із прийняттям присяги обов'язків, за вчинення дій, спрямованих не на захист, а на зміну конституційного ладу, вона може бути звільнена із посади впродовж строку призначення органом, який її призначив, саме з цих підстав. Свобода розсуду національного органу влади (парламенту) в цьому випадку (при встановленні факту порушення присяги суддею КСУ), навіть з огляду на нечітке формулювання «порушення присяги» судді та відсутність, як зазначає ЄСПЛ (пункт 180 рішення у справі «Овчаренко та Колос проти України»), керівних принципів та практики, які б встановлювали послідовне та обмежувальне тлумачення поняття «порушення присяги», була обмежена змістом взятих суддею КСУ на себе обов'язків згідно зі складеною ним присягою. Тож лише порушення визначених у присязі судді КСУ обов'язків, а не будь-яка неналежна поведінка судді, яка мала місце у будь-який момент протягом його професійної кар'єри, за розсудом національного органу влади могло бути розтлумачене як достатня фактична підстава для обвинувачення у вчиненні такого дисциплінарного проступку, як «порушення присяги», та призвести до його звільнення з посади;

- що ж до тези у рішенні у справі «Олександр Волков проти України» про те, що найважливішою противагою неминучим дискреційним повноваженням дисциплінарного органу [дисциплінарного органу щодо суддів] була б наявність незалежного та безстороннього перегляду (так само - пункт 97 рішення у справі «Овчаренко та Колос проти України»), то Велика Палата, зважаючи на недоліки парламентської процедури звільнення судді КСУ за порушення присяги щодо встановлення факту порушення суддею присяги, як-то: мати можливість брати участь у розгляді відповідного питання, надати по суті порушених питань письмові пояснення тощо, - водночас зауважує, що, по-перше, чинне на час звільнення ОСОБА_1 законодавство не передбачало іншої процедури звільнення судді КСУ за порушення присяги; а, по-друге, зазначені вище процедурні недоліки були усунуті в процедурі судового контролю щодо законності Постанови № 775-VII під час розгляду справи за позовною заявою ОСОБА_1 .

Гарантований позивачці статтею 44 КАС України обсяг процесуальних прав надавав їй можливість брати активну участь у судовому процесі задля доведення своєї позиції, зокрема надавати пояснення та докази суду, ставити питання представнику відповідача та надавати пояснення на спростування її доводів щодо суті спору, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання про витребування додаткових доказів. Під час судового розгляду справи були встановлені обставини, які мають значення для результату цієї справи, у тому числі й для з'ясування, чи відповідає звільнення позивачки з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, зокрема функціональному імунітету суддів КСУ, а також обґрунтування змісту «порушення присяги» як підстави її звільнення. Доводів щодо неправильного встановлення судом обставин у справі ОСОБА_1 не наводить.

158. З огляду на очевидність перевищення суддями КСУ, серед яких і ОСОБА_1 , при прийнятті Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 своїх конституційних повноважень, встановлення відповідного факту та кваліфікація його як порушення цими суддями присяги самою ВРУ відповідало положенням статей 85, 126 Конституції України.

159. Велика Палата відхиляє також довід позивачки про порушення ВРУ при звільненні її з посади судді КСУ принципу індивідуальної відповідальності.

160. Відповідно до статті 63 Закону № 422/96-ВР рішення приймаються, висновки даються КСУ поіменним голосуванням шляхом опитування суддів КСУ. Судді КСУ не мають права утримуватися від голосування. Рішення і висновки КСУ мотивуються письмово, підписуються окремо суддями КСУ, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню. Підписання суддею КСУ рішення, висновку КСУ є обов'язковим.

161. Статтею 64 цього Закону передбачено право судді на окрему думку та встановлено, що окрема думка судді КСУ, який підписав рішення чи висновок КСУ, викладається суддею КСУ у письмовій формі і додається до рішення чи висновку КСУ.

162. Параграфом 53 Регламенту КСУ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) також визначено, що рішення у справі приймається, висновок дається КСУ на закритій частині пленарного засідання КСУ за участю суддів КСУ, які брали участь у розгляді справи.

163. На закритій частині пленарного засідання КСУ судді КСУ вільно викладають свою думку з питань, що обговорюються, вносять пропозиції, поправки до проєкту рішення, висновку у справі.

164. На голосування в цілому ставиться проєкт рішення, висновок у справі, підготовлений з урахуванням пропозицій та поправок, які одержали найбільшу кількість голосів суддів. Голосування проводиться поіменно шляхом опитування суддів КСУ. Судді КСУ не мають права утримуватися від голосування.

165. Рішення, висновок КСУ підписують не пізніше семи днів від дня прийняття рішення, надання висновку у справі судді КСУ, які голосували «за» і «проти» прийняття рішення, надання висновку.

166. Підписання суддею КСУ прийнятого рішення, наданого висновку КСУ за його участю є обов'язковим.

167. Виступи суддів КСУ на закритій частині пленарного засідання КСУ не протоколюються, не фіксуються технічними засобами і не можуть бути розголошені суддями КСУ.

168. За змістом наведених норм Регламенту КСУ Рішення КСУ від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 не було б прийняте, якби за це рішення не проголосували б щонайменше десять суддів. Тим більше, у прийнятті вказаного рішення брав участь увесь склад КСУ, і стосовно цього рішення були висловлені тільки дві окремі думки (судді Шишкін В. І. та Стецюк П. Б.).

169. Висловлюючи під час голосування свою думку в конкретній справі, суддя займає власну, індивідуальну позицію як щодо результату розгляду справи, так і щодо процедури ухвалення рішення, у зв'язку із чим і відповідальність суддя несе індивідуальну, обумовлену саме його позицією щодо розгляду справи.

170. Незважаючи на те, що викладення окремої думки судді КСУ є його правом, а не обов'язком, у разі незгоди цього судді із судовим рішенням саме окрема думка судді відображає його правову позицію щодо результатів розгляду справи та спрямована на заперечення, уточнення або обґрунтування висновків у рішенні суду.

171. Присяга, яку дає суддя КСУ і яка зобов'язує його захищати конституційний лад, тим самим зобов'язує його не лише голосувати «за» або «проти» рішень КСУ, а також чітко та повно усвідомлювати раціональні мотиви для такого голосування і за потреби викладати ці мотиви в окремій думці. Особливо у випадках, коли такий захист передбачає необхідність не пасивного спостереження за ігноруванням конституції держави, а професійний, службовий обов'язок активних дій щодо її захисту.

172. Отже, за відсутності окремої думки ОСОБА_1 щодо Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у парламенту не було підстав вважати, що позивачка не погоджувалася з ухваленням цього Рішення. З огляду на аргументи, які позивачка висловила під час розгляду справи, зокрема вона не наводить доводів, що у неї була інша позиція під час голосування за прийняття зазначеного Рішення, немає підстав вважати інакше й у Великої Палати Верховного Суду.

173. Звертаючись до суду за захистом своїх прав, ОСОБА_1 ні у своєму позові, ні у ході подальших судових засідань не заявляла, що, беручи участь в ухваленні Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 як суддя КСУ, вона діяла таким чином, щоб забезпечити верховенство Конституції України, захистити конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина.

174. Жодного спростування з приводу порушення нею присяги судді позивачка також не навела. Твердження ОСОБА_1 , що її поведінка при ухваленні рішення КСУ зберігається у таємниці, не обмежували і не обмежують її право публічно висловлювати свою думку з питань, що стосуються провадження у КСУ тих справ, у яких КСУ прийнято рішення чи надано висновок (частина четверта статті 19 Закону № 422/96-ВР). Підтримуючи ухвалення Рішення від 30 вересня 2010 року № 20?рп/2010, ОСОБА_1 як суддя КСУ діяла не у межах визначеного присягою судді КСУ зобов'язання забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина, що і спричинило для неї правові наслідки у вигляді відповідальності за порушення присяги судді КСУ, передбаченої пунктом 3 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

175. Та обставина, що Постановою № 775-VII, крім позивачки, звільнено й інших суддів КСУ за порушення присяги, не змінює правову природу цієї Постанови як акта індивідуальної дії та не свідчить про притягнення цих осіб, зокрема позивачки, до колективної відповідальності.

176. Установлена парламентом підстава для звільнення ОСОБА_1 відповідала вчиненому нею порушенню присяги судді як результату його індивідуальних, вольових (не обов'язково умисних) дій, які в сукупності з діями інших суддів КСУ призвели до єдиних негативних юридичних наслідків, пов'язаних із порушенням визначених у присязі обов'язків, адже якщо б окремо кожен із суддів, які входили до складу КСУ, що ухвалив Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, застосував свої повноваження на забезпечення верховенства Конституції Українита реалізацію інших статусних завдань цієї інституції, визначених статтею 1 Закону № 422/96-ВР, справедливе й добросовісне виконання яких завірив присягою, то не настали б наслідки, які охоплюються поняттям «порушення присяги».

177. Щодо строку притягненні судді КСУ до відповідальності за порушення присяги судді (як окремого доводу ОСОБА_1 про незаконність Постанови № 775-VII включно з її посиланням на висновки ЄСПЛ у рішенні «Олександр Волков проти України» з питання темпоральних меж притягнення судді до відповідальності) слід зазначити, що чинне на час ухвалення Постанови № 775-VII законодавство не визначало строку, протягом якого суддю КСУ, так само, як і суддю загальної юрисдикції, можна було притягнути до відповідальності за порушення присяги, як і за вчинення дисциплінарного проступку взагалі.

178. Цей недолік вітчизняного законодавства було усунено Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд». Цим Законом було затверджено нову редакцію Закону України від 07 липня 2020 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою (частина четверта статті 96) дисциплінарні стягнення до суддів застосовуються не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці [ці положення збережені в частині одинадцятій статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII].

179. Разом з тим відсутність у законодавстві норми, якою був би встановлений строк притягнення до відповідальності за вчинення проступку, не звільняє від відповідальності, а статус судді КСУ, з огляду на перебування на відповідній посаді не більше дев'яти років без права повторного призначення на цю посаду (стаття 148 Конституції України та стаття 9 Закону № 422/96-ВР), давав підстави притягувати суддю КСУ до відповідальності за порушення присяги впродовж строку його перебування на відповідній посаді.

180. Такий строк, упродовж якого було можливе звільнення судді КСУ за порушення присяги на час прийняття Постанови № 775-VII, зумовлений, з одного боку, виключними повноваженнями з охорони Конституції України, якими наділяється суддя суду конституційного контролю, а з іншого боку - тим, що суддя КСУ не займає посаду безстроково та не може бути призначеним на цю посаду повторно.

181. Частиною другою статті 2 КАС України установлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 😎 пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

182. Викладені вище обставини, які встановлені у цій справі, дають підстави виснувати, що Постанова № 775-VII прийнята ВРУ на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законом № 422/96-ВР, з використанням повноваження відповідно до мети, з якою це повноваження надано. Постанова № 775-VII відповідає критеріям обґрунтованості, неупередженості, добросовісності, розсудливості, принципу рівності, пропорційності, прийнята своєчасно (на час зайняття позивачкою посади судді КСУ). Та обставина, що Постанова № 775-VII була прийнята без участі позивачки у процесі її прийняття, не вплинула на її законність.

183. Проаналізувавши межі функціонального імунітету судді КСУ відповідно до висновків ЄСПЛ у рішенні від 23 жовтня 2025 року у справі «ОСОБА_1 проти України» та підсумовуючи викладені вище аргументи й мотиви щодо правомірності Постанови № 775-VII в частині звільнення позивачки з посади судді КСУ, Велика Палата погоджується з резолютивною частиною її постанови від 20 січня 2021 року. Водночас мотивувальна частина зазначеної постанови щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 підлягає зміні відповідно до висновків Великої Палати, викладених у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду заяви

184. На підставі частини другої статті 368 КАС України справа розглядається за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

185. Відповідно до частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

186. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право у визначених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-5 частини першої цієї статті.

187. Пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

188. Ураховуючи констатовані ЄСПЛ у справі «ОСОБА_1 проти України» порушення статті 8 та пункту 1 статті 6 Конвенції, заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судового рішення у справі № 800/162/14 підлягає задоволенню частково, постанова Великої Палати від 20 січня 2021 року в частині підстав відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - зміні з викладенням їх у редакції цієї постанови, в іншій частині постанова Великої Палати від 20 січня 2021 року залишається без змін.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 322, 325, 361, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 січня 2021 року в адміністративній справі № 800/162/14 задовольнити частково.

2. Постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 січня 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3. В іншій частині постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий С. О. Погрібний

Суддя-доповідач О. В. Кривенда

Судді: О. О. Банасько С. І. Кравченко

О. В. Білоконь М. В. Мазур

О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв

І. А. Воробйова Н. С. Стефанів

М. М. Гімон Т. Г. Стрелець

О. А. Губська І. В. Ткач

А. А. Ємець О. С. Ткачук

Л. Ю. Кишакевич Н. В. Шевцова

В. В. Король

Джерело:
ЄДРСР 134881272

[ANTIRAID]

Це рішення, вершина правового фарсу і політичної доцільності. Суд зазначив:

133. Велика Палата вважає за необхідне зауважити, що позивачка, склавши закріплену статтею 17 Закону № 422/96-ВР присягу та взявши тим самим на себе обов'язок неухильно дотримуватися визначеного присягою обов'язку, не може стверджувати, що не розуміла змісту присяги. У зв'язку із цим немає підстав вважати, що сутність обов'язку боронити конституційний лад був для позивачки абстрактним і незрозумілим і що вона не могла усвідомлювати меж застосування норми пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України, яка пізніше стала підставою для звільнення її з посади органом, уповноваженим на це Конституцією України.

134. Тож у цій справі з огляду на викладене вище немає підстав стверджувати, що поняття «порушення присяги» в контексті змісту присяги судді КСУ, визначеного статтею 17 Закону № 422/96-ВР, було поширене парламентом на діяння, яке з боку стороннього спостерігача і самого судді КСУ, що склав таку присягу, могло бути розцінене інакше, ніж порушення визначених присягою зобов'язань.

135. Велика Палата дійшла висновку, що діяння заявниці кваліфікується як порушення присяги з очевидністю, що була передбачуваною для неї. Юридична кваліфікація настільки істотного порушення, яке призвело до зміни конституційного ладу України, як порушення присяги судді, відповідає також засадам відповідальності судді у розвинених конституційних демократіях, де дії, які становлять «замах на спотворення законів і свобод» (англ. attempts to subvert the laws and liberties), становлять підставу для імпічменту судді, що має наслідком усунення його з посади.

136. Як зазначено вище, відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції Українита пункту 5 частини першої статті 23 Закону № 422/96-ВРсуддя КСУ звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, зокрема, у разі порушення суддею присяги.

158. З огляду на очевидність перевищення суддями КСУ, серед яких і ОСОБА_1 , при прийнятті Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 своїх конституційних повноважень, встановлення відповідного факту та кваліфікація його як порушення цими суддями присяги самою ВРУ відповідало положенням статей 85, 126 Конституції України.

159. Велика Палата відхиляє також довід позивачки про порушення ВРУ при звільненні її з посади судді КСУ принципу індивідуальної відповідальності.

160. Відповідно до статті 63 Закону № 422/96-ВР рішення приймаються, висновки даються КСУ поіменним голосуванням шляхом опитування суддів КСУ. Судді КСУ не мають права утримуватися від голосування. Рішення і висновки КСУ мотивуються письмово, підписуються окремо суддями КСУ, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню. Підписання суддею КСУ рішення, висновку КСУ є обов'язковим.

170. Незважаючи на те, що викладення окремої думки судді КСУ є його правом, а не обов'язком, у разі незгоди цього судді із судовим рішенням саме окрема думка судді відображає його правову позицію щодо результатів розгляду справи та спрямована на заперечення, уточнення або обґрунтування висновків у рішенні суду.

171. Присяга, яку дає суддя КСУ і яка зобов'язує його захищати конституційний лад, тим самим зобов'язує його не лише голосувати «за» або «проти» рішень КСУ, а також чітко та повно усвідомлювати раціональні мотиви для такого голосування і за потреби викладати ці мотиви в окремій думці. Особливо у випадках, коли такий захист передбачає необхідність не пасивного спостереження за ігноруванням конституції держави, а професійний, службовий обов'язок активних дій щодо її захисту.

172. Отже, за відсутності окремої думки ОСОБА_1 щодо Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у парламенту не було підстав вважати, що позивачка не погоджувалася з ухваленням цього Рішення. З огляду на аргументи, які позивачка висловила під час розгляду справи, зокрема вона не наводить доводів, що у неї була інша позиція під час голосування за прийняття зазначеного Рішення, немає підстав вважати інакше й у Великої Палати Верховного Суду.

175. Та обставина, що Постановою № 775-VII, крім позивачки, звільнено й інших суддів КСУ за порушення присяги, не змінює правову природу цієї Постанови як акта індивідуальної дії та не свідчить про притягнення цих осіб, зокрема позивачки, до колективної відповідальності.

179. Разом з тим відсутність у законодавстві норми, якою був би встановлений строк притягнення до відповідальності за вчинення проступку, не звільняє від відповідальності, а статус судді КСУ, з огляду на перебування на відповідній посаді не більше дев'яти років без права повторного призначення на цю посаду (стаття 148 Конституції України та стаття 9 Закону № 422/96-ВР), давав підстави притягувати суддю КСУ до відповідальності за порушення присяги впродовж строку його перебування на відповідній посаді.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів М. В. Мазура, М. М. Гімона, О. А. Губської, С. Ю. Мартєва, Т. Г. Стрелець, Н. В. Шевцової до постанови Великої Палати Верховного Суду

від 19 лютого 2026 року у справі № 800/162/14

 

 

Епіграф

"...гарантії незалежності та неупередженості передбачають існування правил, зокрема щодо складу органу, порядку призначення, строку повноважень, а також підстав для самовідводу, відводу та звільнення його членів, які дозволяють усунути будь-які обґрунтовані сумніви у свідомості осіб, що звертаються до суду, щодо невразливості цього органу до зовнішніх чинників та його нейтральності стосовно інтересів, що зіштовхуються…

…необхідна свобода суддів від будь-яких втручань або зовнішнього тиску вимагає певних гарантій, покликаних захистити особу тих, хто здійснює правосуддя, таких як незмінюваність…"

Суд ЄС (Велика палата), рішення від 05.11.2019 у справі C-192/18, European Commission v Republic of Poland, EU:C:2019:924, пункти 111-112.

Вступ

1. 23 жовтня 2025 р. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив у справі «Маркуш проти України» рішення про порушення статей 6 і 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв`язку зі звільненням у 2014 році Верховною Радою України (далі - ВРУ) судді Конституційного Суду України (далі - КСУ) за участь в ухваленні трьох рішень КСУ, одне з яких скасувало конституційну реформу 2004 року.

2. Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата, ВП ВС) за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами змінила мотивувальну частину рішення Великої Палати в її справі від 20 січня 2021 року (далі - рішення ВП ВС 2021 року), але залишила без змін її резолютивну частину.

3. На жаль, ми не можемо погодитися з таким результатом.

Обставини справи

 

4. ОСОБА_1 була призначена суддею КСУ постановою ВРУ у 2006 році.

5. 24 лютого 2014 року суддю КСУ ОСОБА_1 було звільнено з посади постановою ВРУ № 775-VII у зв`язку з порушенням присяги. Підставою для такого рішення парламент визначив участь судді у прийнятті трьох рішень КСУ.

6. Зокрема, ВРУ вважала, що ухваливши Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, яким було визнано неконституційним Закон України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України» та фактично відновлено дію Конституції України у редакції 1996 року, КСУ вийшов за межі своїх повноважень, змінивши Конституцію поза парламентською процедурою та конституційний лад України, чим порушив принципи народовладдя та розподілу влад. Інші два рішення КСУ, в ухваленні яких також брала участь ОСОБА_1 у 2012 та 2013 роках, на думку ВРУ, призвели до обмеження соціальних прав громадян та фактичного унеможливлення проведення окремих виборів.

7. На підставі цього ВРУ зробила висновок, що «судді Конституційного Суду України, які приймали вищезазначені Рішення, порушили приписи статей 3, 19, 147-153 Конституції України, що є незабезпеченням верховенства Конституції України, порушенням обов`язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина і протирічить змісту присяги судді Конституційного Суду України, чесному і сумлінному виконанню обов`язків судді Конституційного Суду України».

8. У 2014 році ОСОБА_1 оскаржила до ВАСУ Постанову ВРУ № 775-VII у частині свого звільнення, вимагаючи її скасування, поновлення на посаді судді КСУ та вжиття заходів забезпечення позову. Вона мотивувала позов відсутністю передбачених законом підстав і порушенням встановленої Конституцією та законами процедури, а також політичним характером рішення парламенту. Рішенням від 24 липня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив у задоволенні позову, вказавши, що ВРУ діяла в межах своїх повноважень. При цьому суд визнав, що участь ОСОБА_1 у рішеннях КСУ 2012 і 2013 років не могла свідчити про порушення присяги, однак погодився з висновком ВРУ щодо наявності такого порушення у зв`язку з її участю в ухваленні Рішення КСУ № 20-рп/2010.

9. ВП ВС постановою від 20 січня 2021 року, переглянувши рішення суду першої інстанції, змінила його мотивувальну частину, але залишила без змін висновок про відмову в задоволенні позову. Вона виходила з того, що участь ОСОБА_1 в ухваленні Рішення КСУ № 20-рп/2010 свідчила про порушення присяги судді, оскільки цим рішенням КСУ, на думку Великої Палати, фактично змінив Конституцію України, порушив принципи народовладдя та розподілу влад і вплинув на легітимність державних інституцій, що давало парламенту підстави застосувати передбачене Конституцією повноваження щодо звільнення судді.

10. У названій постанові Велика Палата також зазначила, що звільнення судді КСУ за порушення присяги не є дисциплінарною відповідальністю, а є заходом конституційно-правового реагування. У зв`язку з цим, вказавши на відмінність статусу судді КСУ від статусу судді судів загальної юрисдикції, яка зумовлює відповідну специфіку підстав звільнення суддів КСУ з посади, ВП ВС відхилила доводи ОСОБА_1 стосовно застосування у цій справі висновків ЄСПЛ, сформульованих у справі «Олександр Волков проти України».

Рішення ЄСПЛ

 

11. 23 жовтня 2025 року ЄСПЛ постановив рішення у справі «Маркуш проти України» (Markush v. Ukraine, заява № 37358/21), відповідно до якого встановлено порушення Україною міжнародних зобов`язань, а саме пункту 1 статті 6 Конвенції щодо права заявника на вмотивоване рішення суду та статті 8 Конвенції щодо права на повагу до приватного життя.

12. У цьому рішенні ЄСПЛ зазначив:

"18. Суд також зауважує, що ситуація заявниці та рішення національних судів у її справі майже ідентичні рішенням щодо заявників в згаданих рішеннях у справах «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine) та «Головін проти України» (Golovin v. Ukraine).

19. У згаданих рішеннях у справах Суд встановив порушення статті 8 Конвенції, постановивши, що: (i) нормативно-правова база щодо питання, яка поведінка судді Конституційного Суду України становитиме «порушення присяги судді» згідно з українським законодавством, не мала необхідної чіткості та передбачуваності, а рішення на національному рівні, в яких було застосовано це законодавство у справах заявників, не були достатньо вмотивованими; та (ii) заявники були звільнені саме у зв`язку з результатами їхнього голосування на користь рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року, і не було достатнього роз`яснення щодо питання, чи слід було тлумачити функціональний імунітет суддів Конституційного Суду України, який звільняє їх від відповідальності за результати їхнього голосування в цьому суді, як це закріплено у статті 28 Закону України «Про Конституційний Суд України», як такий, що обмежував сферу відповідальності цих суддів за порушення їхньої присяги судді (див. згадані рішення у справах «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), пункти 98-110, та «Головін проти України» (Golovin v. Ukraine), пункти 26-31).

20. Суд також встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції в згаданих рішеннях у справах, постановивши, що рішення національних судів у справах заявників не були достатньо вмотивованими щодо питання, чи було їхнє звільнення сумісним з конституційними гарантіями незалежності судової влади, у тому числі питання функціонального імунітету суддів Конституційного Суду України, який обмежував обсяг їхньої відповідальності за результати їхнього голосування (див. згадані рішення у справах «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), пункти 120-127, та «Головін проти України» (Golovin v. Ukraine), пункти 32-36).

21. Суд вважає, що наведені висновки однаково стосуються скарг заявниці за пунктом 1 статті 6 та статтею 8 Конвенції. Тому Суд не має підстав дійти інших висновків за обставин цієї справи.

22. Отже, було порушено статтю 8 та пункт 1 статті 6 Конвенції."

13. Хоча рішення у справі «Маркуш проти України» є достатньо лаконічним, воно містить пряму відсилку на дві попередні справи щодо інших трьох звільнених разом із заявницею суддів КСУ - «Овчаренко та Колос проти України» (12 січня 2023 року, заяви № 27276/15 і № 33692/15) та «Головін проти України» (13 липня 2023 року, заява № 47052/18).

14. Для повного та правильного розуміння позиції ЄСПЛ, наводимо витяги з його рішення у справі «Овчаренко та Колос проти України», яке було першим у цій серії:

«(b) Чи було втручання законним

93. Словосполучення «згідно із законом» пункту 2 статті 8 Конвенції по суті посилається на національне законодавство та встановлює зобов`язання забезпечувати дотримання його матеріально-правових і процесуальних норм...

94. До того ж словосполучення «згідно із законом» стосується якості відповідного закону та вимагає, щоб він був сумісним з принципом верховенства права і доступним для відповідної особи, яка до того ж повинна мати можливість передбачити наслідки його застосування для себе…

95. У цій справі рішення про звільнення заявників ґрунтувалося виключно на статті 126 Конституції України, яка передбачала, inter alia, що у випадку «порушення присяги» суддя має бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив. Ці законні підстави для втручання були дуже загальними і, якщо вони не обмежувалися іншими застосовними положеннями та практикою, як вбачається, вони надавали широку свободу розсуду національним органам влади.

96. Суд зазначає, що він вже розглядав аспект «якості закону» стосовно законності застосованих до суддів в Україні покарань за «порушення присяги»…

97. …Суд встановив у рішенні у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), що застосовне національне законодавство не відповідало вимогам передбачуваності та захисту від свавілля, підсумувавши свої висновки таким чином…:

«185. …відсутність керівних принципів та практики, які б встановлювали послідовне та обмежувальне тлумачення поняття «порушення присяги», а також відсутність належних юридичних гарантій призвели до непередбачуваності наслідків застосування відповідних положень національного законодавства. Виходячи з цього, цілком можна припустити, що будь-яка неналежна поведінка судді, яка мала місце у будь-який момент протягом його професійної кар`єри, за бажанням дисциплінарного органу могла бути розтлумачена, як достатня фактична підстава для обвинувачення у вчиненні такого дисциплінарного проступку як «порушення присяги» та призвести до його звільнення з посади»…

101. Суд також зазначає, що статус суддів Конституційного Суду України був визначений спеціальним законодавством, а саме: Законом «Про Конституційний Суд України». Стаття 28 цього Закону в редакції, чинній на момент подій, встановлювала функціональний імунітет для суддів Конституційного Суду України, вказуючи, зокрема, що вони не мали нести юридичну відповідальність за результати свого голосування в цьому суді. Сторони не уточнили тлумачення цього положення і, зокрема, чи забезпечувало воно імунітет не лише від кримінальної та цивільної відповідальності, але й передбачало захист від звільнення. Однак з огляду на той факт, що заявників звільнили саме за результати їхнього голосування, зокрема, за їхній суддівський висновок, відображений у Рішенні від 30 вересня 2010 року (див. пункт 17), питання, чи могло це положення Закону «Про Конституційний Суд України» тлумачитися як таке, що обмежувало обсяг відповідальності суддів Конституційного Суду України за «порушення присяги» згідно зі статтею 126 Конституції України та статтею 32 Закону «Про ВРЮ», мало вирішальне значення та вимагало здійснення детального аналізу.

102. Як вбачається, на момент подій у практиці чи іншому авторитетному джерелі не було роз`яснено ці питання.

103. За таких обставин зазвичай потрібен дуже детальний і чіткий аналіз, аби продемонструвати, що під час застосування Конституції України і законодавства всі відповідні аргументи було враховано, а спірне рішення ґрунтувалося на ретельному тлумаченні відповідних правових принципів. Верховна Рада України не навела такий аналіз та обґрунтування. Крім того, хоча ВАСУ, діючи як суд першої інстанції у справах заявників, дійшов висновку, що функціональний імунітет за статтею 28 Закону «Про Конституційний Суд України» мав пріоритет і перешкоджав звільненню заявників з посади за «порушення присяги», Верховний Суд України скасував цю постанову, не здійснивши детальний аналіз обсягу імунітету суддів, гарантованого Законом «Про Конституційний Суд України».

104. У зв`язку з цим Суд не може не наголосити на важливості чіткої та передбачуваної нормативно-правової бази щодо імунітету суддів та їхньої відповідальності для цілей забезпечення незалежності суддів. Суд посилається на порівняльно-правове дослідження (див. пункти 68-71) і міжнародні стандарти щодо незалежності суддів та вважає загалом, що відповідальність судді за зміст судової діяльності є дуже делікатним питанням, яке вимагає розмежування спірного тлумачення або застосування закону, з одного боку, та рішення чи заходу, які виявляють, наприклад, серйозне й грубе порушення закону, свавілля, серйозне спотворення фактів або очевидну відсутність законних підстав для судового заходу, з іншого. Лише остання зазначена поведінка може становити actus reus таких кримінальних правопорушень. Крім того, справи про відповідальність судді вимагають розгляду суб`єктивної сторони стверджуваної неправомірної поведінки. Слід розрізняти добросовісну судову помилку від недобросовісного проступку судді. Суд бере до уваги відповідні принципи, розроблені в Рекомендації Комітету міністрів (див. пункт 58), і вважає, що в таких справах необхідно здійснити спеціальний аналіз mens rea кожного окремого судді для встановлення індивідуального суб`єктивного аспекту такої поведінки.

105. Це стосується суддів Конституційного Суду, які, як зауважила Венеціанська комісія, повинні нести відповідальність за свої суддівські висновки у виняткових випадках крайнього відступу від принципів і стандартів верховенства права та конституційності (див. пункт 63). Порівняльне дослідження національного законодавства держав-членів щодо дисциплінарної відповідальності та звільнення суддів (див. пункти 72 і 73) вказує на існування чіткої тенденції серед держав-членів стосовно загального розуміння, що підстави для накладення покарання на суддів Конституційного Суду мають бути особливо суворими та обмеженими.

106. На думку Суду, максимальна обережність і детальне обґрунтування мають особливо важливе значення у зв`язку зі звільненням суддів Конституційного Суду та за обставин, коли рішення про їхнє звільнення ухвалює Парламент. Отже, недостатня чіткість законодавства щодо звільнення суддів Конституційного Суду, а також його застосування Парламентом і судами без детального правового обґрунтування, зокрема, складових елементів «порушення присяги» згідно з чинним законодавством, складно узгодити із самою метою, яку переслідує покарання за порушення присяги,- збереження віри у верховенство права.

107. У цій справі рішення, за ухвалення якого заявників звільнили, було спірним у конституційно-правовому аспекті, як зауважила Венеціанська комісія (див. пункт 50). Не слід забувати, що на заявників було накладено покарання за суддівський висновок зі складного правового питання, яке також було предметом серйозної дискусії в Україні та за її межами. Зокрема, це питання привернуло увагу ПАРЄ, яка висловила занепокоєння щодо способу прийняття змін до Конституції України 2004 року та закликала органи державної влади України якомога швидше вирішити це питання для забезпечення легітимності змін до Конституції України 2004 року та їхньої відповідності європейським стандартам (див. попередній пункт). Хоча наведене, безумовно, не є вирішальним у питанні, чи правильно тлумачило Конституцію та законодавство України рішення, за яке на заявників було накладено стягнення, конкретний контекст і складність питання вимагали особливої обачності та вагомих аргументів, якщо наділений повноваженнями звільняти суддів Конституційного Суду України орган - Верховна Рада України - вважав, що голосування заявників під час ухвалення рішення з таких питань становило «порушення присяги».

108. У контексті наведеного Суд вважає, що відсутність чіткості та детальних пояснень стосовно описаних обставин призвела до юридичної невизначеності, яка є неприйнятною, особливо коли йдеться про термін повноважень суддів у суді, який відіграє ключову роль у підтримці верховенства права та демократії. Хоча зрозуміло, що практика з питання стосовно сутності «порушення присяги» судді Конституційного Суду України цілком природно може бути обмеженою, особливо в такій новій демократичній державі як Україна, вимоги щодо юридичної визначеності слід розглядати як такі, які вимагають особливо чіткої юридичної аргументації з урахуванням усього чинного законодавства та його основних принципів під час застосування такого поняття як «порушення присяги», яке не застосовувалося до суддів Конституційного Суду України до оскаржуваних подій. За відсутності дуже детального та чіткого обґрунтування складових елементів «порушення присяги» у зв`язку з діями, які, як стверджується, вчинили заявники, національні органи влади скористалися своїми дискреційними повноваженнями у такий спосіб, який підірвав юридичну визначеність, а тому суперечив вимозі законності для цілей статті 8 Конвенції.

109. Суд пам`ятає конкретний контекст звільнення заявників. Масові народні протести та насильницькі події, які призвели до позачергової зміни державної влади в Україні, мали вплинути на рішення, ухвалені Верховною Радою України у той період. Проте Суду не було надано доказів, що Верховна Рада України мала діяти в умовах крайньої необхідності у зв`язку з цим конкретним питанням, і в будь-якому випадку суди, які розглядали це питання, мали достатньо часу для належного розгляду справ заявників під час подальшого судового перегляду. Отже, загальна ситуація, яка існувала на момент звільнення заявників Верховною Радою України, не виправдовувала недотримання органами державної влади основних вимог Конвенції щодо законності та передбачуваності.

110. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції…

126. …національні суди повинні були оцінити надання заявникам достатніх гарантій незалежного та безстороннього розгляду їхніх справ, і розглянути всі відповідні питання факту та права, які мали вирішальне значення для результату справи. Зокрема, вимагало детальної відповіді питання, чи відповідало звільнення заявників з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, у тому числі функціональному імунітету суддів Конституційного Суду України, яке обмежувало обсяг їхньої юридичної відповідальності за результати голосування в якості членів Конституційного Суду України. Це питання не могло бути проігнороване за замовченням і вимагало детального вивчення, щоб судовий розгляд міг вважатися «достатнім» для цілей Конвенції. У зв`язку з цим Суд нагадує свої висновки за статтею 8 Конвенції, що національні суди за обставин справ, які вони розглядали, і з огляду на важливість гарантії терміну перебування суддів на посаді для підтримання верховенства права та демократії, мали навести дуже докладне і чітке обґрунтування складових елементів «порушення присяги», яке нібито вчинив суддя Конституційного Суду України (див. пункти з 95 до 108). Оскільки цього зроблено не було, рішення про звільнення заявників не могли вважатися достатньо обґрунтованими. За цих обставин Суд не вбачає підстав також розглядати питання, чи підірвало таке недостатнє обґрунтування незалежність і безсторонність національних судів. Він також не вбачає необхідності у розгляді інших процесуальних недоліків, на які скаржилися заявники.

127. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з правом заявників на вмотивоване рішення у їхніх справах».

Постанова Великої Палати Верховного Суду

 

15. На підставі рішення ЄСПЛ у її справі ОСОБА_1 звернулася до ВП ВС про перегляд постанови Великої Палати від 20 січня 2021 року за виключними обставинами.

16. Велика Палата, як уже було зазначено вище, задовольнила цю заяву частково. Вона погодилася з висновком ЄСПЛ про те, що її попередня постанова від 20 січня 2021 року не містила належної відповіді на ключові аргументи позивачки (зокрема щодо її доводів, які стосувалися питання функціонального імунітету судді Конституційного Суду і відсутності аналізу того, чи було втручання у її права «передбачуваним»). Отже, попередня правова аргументація була недостатньою для виправдання правомірності звільнення за «порушення присяги» у світлі стандартів пункту 1 статті 6 та статті 8 Конвенції. Водночас ВП ВС вважала, що виправити цей недолік можна шляхом наведення інших мотивів, у зв`язку з чим замість скасування постанови ВРУ про звільнення ОСОБА_1 , вона вирішила викласти мотивувальну частину свого попереднього рішення у новій редакції.

17. Ключові мотиви Великої Палати в частині, яка стосувалася встановлених ЄСПЛ порушень, викладені в наступних пунктах постанови:

"102. Функціональний імунітет судді, у тому числі й судді КСУ, є не самоціллю, а правовим засобом забезпечення незалежності судді при виконанні ним посадових обов`язків відповідно до складеної присяги. Між функціональним імунітетом судді КСУ та присягою, яку складає суддя цього Суду, існує взаємообумовлений зв`язок: функціональний імунітет забезпечує судді КСУ можливість виконання присяги; присяга ж, у свою чергу, визначає межі функціонального імунітету.

103. Лише забезпечення суддею КСУ дотримання верховенства Конституції України, обов`язок щодо якого є складовою даної ним присяги, надає йому таку гарантію його професійної діяльності, як суддівський імунітет.

104. Порушення суддею КСУ присяги, у свою чергу, не може гарантувати йому додержання функціонального імунітету".

"117. У Постанові № 775-VII Рішенню № 20-рп/2010 від 30 вересня 2010 року надано оцінку, відповідно до якої цим Рішенням КСУ в неконституційний спосіб, привласнивши повноваження ВРУ, змінив Конституцію України, порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влади".

"120. Приймаючи вказане вище Рішення, КСУ [як це зазначено в пункті 6 мотивувальної частини Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010] виходив з того, що визнання неконституційним Закону № 2222-IV у зв`язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом № 2222-IV. Це [за висновком КСУ] «…забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України».

121. Разом з тим згідно зі статтею 160 Конституції України вона набуває чинності з дня її прийняття, а відповідно до пункту 1 частини першої статті 85 Конституції України внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції, належить до повноважень ВРУ.

122. Тобто саме Конституцією України визначено порядок її дії та внесення змін до неї.

124. Тож покладення КСУ на органи держаної влади обов`язку щодо невідкладного виконання Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність із Конституцією України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом № 2222-IV, прямо суперечить установленому Конституцією України порядку набуття чинності та внесення змін до неї.

125. Очевидним є й те, що норми Закону № 2222-IV з часу набрання ними чинності стали нормами (тілом) Конституції України. Відтак Рішення КСУ від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 фактично стосувалося самої Конституції та припинило (нівелювало) дію її норм".

"132. За таких обставин, ураховуючи очевидність перевищення КСУ (у складі суддів цього Суду, в тому числі судді ОСОБА_1.) своїх повноважень, що призвело до внесення змін до Конституції України (припинення дії чинних норм Конституції) з порушенням конституційної процедури їх внесення, а в підсумку - до порушення конституційного принципу народовладдя, зміни конституційного ладу України та порушення конституційного принципу розподілу влади, висновок ВРУ про порушення ОСОБА_1 статей 3, 19, 147-153 Конституції України [незабезпечення верховенства Конституції України, порушення обов`язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина], що протирічить змісту присяги судді КСУ - є таким, що відповідає чинному законодавству, зокрема статті 17 Закону № 422/96-ВР. Наведені порушення Конституції України є безумовною підставою для притягнення судді КСУ до відповідальності за порушення присяги судді".

"134. Тож у цій справі з огляду на викладене вище немає підстав стверджувати, що поняття «порушення присяги» в контексті змісту присяги судді КСУ, визначеного статтею 17 Закону № 422/96-ВР, було поширене парламентом на діяння, яке з боку стороннього спостерігача і самого судді КСУ, що склав таку присягу, могло бути розцінене інакше, ніж порушення визначених присягою зобов`язань.

135. Велика Палата дійшла висновку, що діяння заявниці кваліфікується як порушення присяги з очевидністю, що була передбачуваною для неї…".

18. Велика Палата також послалася на Висновок Венеційської комісії «Про конституційну ситуацію в Україні» (17-18 грудня 2010 року), яка зауважила, що "оскільки Конституційні суди зобов`язані діяти в рамках Конституції і не можуть стояти над нею, такі рішення порушують важливі питання щодо демократичної легітимності та верховенства права… Цілком очевидно, що зміна політичної системи країни, яка ґрунтується на рішенні Конституційного Суду, не має такої легітимності, яка може бути досягнута тільки в результаті звичайної конституційної процедури внесення змін до конституції і попереднього відкритого і всебічного громадського обговорення".

19. Зрештою Велика Палата нагадала, за два роки до рішення 2010 року КСУ уже розглядав аналогічне питання і висловив абсолютно протилежну позицію в ухвалі від 05 лютого 2008 року № 6-у/2008 про відмову у відкритті конституційного провадження за поданням 102 народних депутатів щодо відповідності Конституції України Закону № 2222-ІV.

Мотиви окремої думки

 

20. У своїй постанові Велика Палата вважала, що достатньо навести нове обґрунтування, щоб усунути встановлені ЄСПЛ порушення.

21. Однак більш уважне прочитання рішення у справі «Маркуш проти України» разом із справами «Овчаренко та Колос проти України» та «Головін проти України» явно свідчить про те, що висновки ЄСПЛ щодо неналежного обґрунтування судового рішення Великою Палатою у 2021 році, попри всю їхню важливість, мали похідний характер від оцінки обставин звільнення заявниці з посади КСУ.

22. Із наведених вище рішень видно, що ЄСПЛ врахував конкретний контекст звільнення заявників (події Революції Гідності), але не вважав, що це могло виправдати недотримання органами державної влади (зокрема, парламентом) основних вимог Конвенції щодо законності та передбачуваності. Цей Суд звернув увагу на недостатню ясність законодавства щодо «порушення присяги судді» «на момент подій», на відсутність (насамперед у рішенні парламенту) «дуже детального та чіткого обґрунтування» складових елементів «порушення присяги», на функціональний імунітет суддів КСУ і на те, що заявників було покарано за суддівський висновок «зі складного правового питання, яке також було предметом серйозної дискусії в Україні та за її межами».

23. Ми не думаємо, що нові аргументи, наведені Великою Палатою через 15 років після ухвалення рішення КСУ 2010 року та через 12 років після постанови ВРУ 2014 року, здатні виправити фундаментальний характер встановлених ЄСПЛ порушень, пов`язаних із відсутністю належної чіткості та якості нормативної бази щодо «порушення присяги» «на момент подій» та відсутністю відповідного «дуже детального та чіткого обґрунтування» в постанові ВРУ, якою заявницю було звільнено з посади.

24. Додатковим свідченням правової невизначеності, яка існувала на той момент, є те, що один із п`яти суддів КСУ, звільнених парламентом у лютому 2014 року відповідно до постанови № 775-VII, був поновлений на посаді на підставі рішень Вищого адміністративного суду України ще в червні 2014 року (див.: постанову ВАСУ від 11.06.2014 р. та додаткову постанову ВАСУ від 27.06.2014 р. у справі № 800/134/14), і жоден із семи інших суддів КСУ, яких парламент рекомендував звільнити іншим суб`єктам призначення, так і не був звільнений за порушення присяги.

25. Ми не можемо погодитися також із самою суттю наведених у постанові ВП ВС мотивів.

26. Велика Палата заявила про «очевидність перевищення КСУ… своїх повноважень», оскільки «очевидним є й те, що норми Закону № 2222-IV з часу набрання ними чинності стали нормами (тілом) Конституції України. Відтак Рішення КСУ від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 фактично стосувалося самої Конституції та припинило (нівелювало) дію її норм». Ґрунтуючись на цих міркуваннях, ВП ВС зробила висновок, що «діяння заявниці кваліфікується як порушення присяги з очевидністю, що була передбачуваною для неї», а «порушення суддею КСУ присяги, у свою чергу, не може гарантувати йому додержання функціонального імунітету».

27. По-перше, такий висновок Великої Палати неминуче передбачав самостійну правову оцінку того, чи вийшов КСУ за межі своїх конституційних повноважень, тобто оцінку, близьку за своєю природою до ревізії змісту рішення Конституційного Суду. Проте суди загальної юрисдикції не наділені повноваженнями переглядати рішення КСУ.

28. По-друге, такі висновки сильно контрастують із твердженням ЄСПЛ про те, що висновок КСУ стосувався «складного правового питання, яке також було предметом серйозної дискусії в Україні та за її межами».

29. Навіть у висновку Венеційської комісії, на який послалася Велика Палата та в якому дійсно були висловлені певні достатньо вагомі і, можливо, цілком слушні критичні міркування щодо рішення КСУ від 30.09.2010 року, відсутній категоричний висновок про «очевидну» неконституційність цього рішення або цілковиту неможливість наступного конституційного контролю щодо законів про внесення змін до Конституції після набрання ними чинності (натомість наведено міркування щодо обставин, які доцільно було би взяти до уваги при ухваленні такого рішення КСУ):

«29. Це не завдання Венеціанської комісії переглядати рішення національних конституційних судів, які мають повноваження забезпечити остаточне тлумачення Конституції. Тому Комісія утримується від висловлення позиції щодо того, чи є Рішення Суду [від 30.09.2010] правильним або ні. Тим не менше, кілька загальних зауважень видаються доцільними.

30. Не існує загальноприйнятого стандарту в порівняльному конституційному праві стосовно участі конституційних судів у конституційному процесі внесення змін до Конституції…

38. ...Принцип правової визначеності, як один з ключових елементів верховенства права, також вимагає, щоб при оголошенні конституційних змін неконституційними час, що минув з моменту їх прийняття, брався до уваги. Більше того, коли рішення суду ґрунтується тільки на формальних або процедурних підставах, основний ефект від такого рішення також повинен бути взятий до уваги. Іншими словами, остаточне рішення має бути засноване на критерії пропорційності, відповідно до якого вимога дотримання конституційності повинна бути збалансованою відносно негативних наслідків скасування конституційних змін».

30. По-третє, висновок Великої Палати про «очевидність» перевищення КСУ своїх повноважень при перевірці конституційності Закону № 2222-IV після набрання ним чинності не узгоджується із недавньою правовою позицією КСУ, викладеною в Рішенні КСУ від 1 листопада 2022 року № 2-р/2022 у справі щодо конституційного контролю змін до Конституції України після набрання ними чинності:

«2.2. Конституційний Суд України вже досліджував питання конституційного контролю - як передувального (a priori), так і подальшого (a posteriori) - щодо конституційних поправок (рішення від 9 червня 1998 року № 8-рп/98, від 26 червня 2008 року № 13-рп/2008, від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010; Ухвала від 5 лютого 2008 року № 6-у/2008).

2.3. Зі статті 159 Конституції України випливає, що нею чітко визначено обов`язковість передувального (a priori) конституційного контролю. Це підтвердив і сам Конституційний Суд України у Рішенні від 9 червня 1998 року № 8-рп/98, наголосивши, що звернення „до Конституційного Суду України з метою перевірки відповідності законопроектів про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України є обов`язковим для Верховної Ради України" (абзац шостий пункту 2 мотивувальної частини). Однак Конституція України не містить чіткої вказівки на те, що Конституційний Суд України може здійснювати подальший (a posteriori) конституційний контроль щодо конституційних поправок після набрання ними чинності.

2.4. Конституційний Суд України з урахуванням своєї юридичної позиції, висловленої в абзаці третьому підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2008 року № 13-рп/2008, та для забезпечення послідовності своєї судової практики, юридичної визначеності й конституційної стабільності наголошує на такому.

Конституція України не містить застережень щодо можливості здійснення Конституційним Судом України подальшого (a posteriori) конституційного контролю щодо закону про внесення змін до Конституції України як конституційної поправки після його ухвалення Верховною Радою України. Конституційному Суду України належить здійснювати подальший (a posteriori) конституційний контроль щодо конституційних поправок після набрання ними чинності, оскільки відсутність судового контролю за процедурою розгляду та ухвалення відповідних законів, що її визначено приписами розділу XIII Конституції України, може мати наслідком обмеження чи скасування прав і свобод людини і громадянина, ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності або зміну конституційного ладу у спосіб, не передбачений Конституцією України. Не лише дотримання встановленої Конституцією України процедури розгляду, ухвалення та набрання чинності законами, що як конституційні поправки є актами конституцієдавця, який діє через Верховну Раду України, є неодмінною умовою легітимності установчої влади народу. Як випливає зі статті 157 Конституції України, установча влада експліцитно обмежила себе тим, що не дозволила змінювати ті приписи Конституції України, що захищають „права і свободи людини і громадянина", „незалежність" і „територіальну цілісність"».

31. На тлі викладеного ми не переконані, що Великій Палаті вдалося навести «дуже докладне і чітке обґрунтування складових елементів «порушення присяги», яке нібито вчинив суддя Конституційного Суду України», а так само підстав незастосування чіткої законодавчої норми про функціональний імунітет суддів КСУ (про що говорив ЄСПЛ).

32. Насамкінець варто звернути увагу і на те, що заявниця була звільнена парламентом за участь в ухваленні трьох рішень КСУ, тоді як Касаційний адміністративний суд у 2019 році дійшов висновку, що участь ОСОБА_1 в ухваленні Рішень від 29 травня 2013 року № 2-рп/2013 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 не могла свідчити про порушення присяги, оскільки вони прийняті в межах виключної компетенції КСУ, установленої статтею 150 Конституції України (до того ж суддя ОСОБА_1 висловила окрему думку щодо Рішення № 3-рп/2012). Велика Палата не ставила цей висновок під сумнів ні у 2021 році, ні у 2026 році.

33. Водночас суди відмовилися скасувати постанову парламенту, оскільки вважали, що для висновку про порушення заявницею присяги судді КСУ цілком достатньою її участі в ухваленні лише одного з названих рішень КСУ - від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010.

34. Суди у такий спосіб фактично перебрали на себе функції «дисциплінарного» органу (яким у цьому випадку був парламент), самостійно визначивши достатні підстави для звільнення судді КСУ. Такий підхід, на нашу думку, є неправильним у контексті цієї справи, адже не можна виключати, що всі або якась частина депутатів, які голосували у 2014 році за звільнення заявниці та інших суддів КСУ, підтримали проєкт відповідної постанови через участь цих суддів у прийнятті не одного, не двох, а саме трьох рішень КСУ.

35. Отже, єдиним належним заходом restitutio in integrum у цій справі, на нашу думку, було визнання Постанови ВРУ № 775-VII протиправною в частині звільнення ОСОБА_1 та скасування попередніх судових рішень у цій справі. Тільки такий крок відповідав би суті рішення ЄСПЛ.

Судді: М. В. Мазур

М. М. Гімон

О. А. Губська

С. Ю. Мартєв

Т. Г. Стрелець

Н. В. Шевцова

Джерело:ЄДРСР 135515724