Постанова ВП ВС про відсутність повноважень у начальника ВДВС чи директора Департаменту ДВС з власної ініціативи переглядати або скасовувати постанови державних виконавців, ухвалені під час здійснення виконавчого провадження

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року

місто Київ

справа № 127/6664/14-ц
провадження № 14-92цс25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Погрібного С. О.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Уркевича В. Ю.

розглянула в порядку письмового провадження цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії (рішення) начальника Першого відділу Державної виконавчої служби (далі - ДВС) у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління юстиції (місто Київ) (далі - Перший відділ ДВС у м. Вінниці) Шуляка Володимира Олександровича, заступника начальника Першого відділу Державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління юстиції (місто Київ) Нагорного Дениса Володимировича, заінтересовані особи: Акціонерне товариство (далі - АТ) «Укрсиббанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання протиправними дій та скасування постанов

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 грудня 2024 року, постановлену суддею Медяною Ю. В., та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 лютого 2025 року, ухвалену колегією суддів у складі Матківської М. В., Сопруна В. В., Стадника І. М.,

УСТАНОВИЛА:

Вступ

1. У цій справі скаржниця вважала протиправними дії начальника ДВС щодо перевірки законності виконавчого провадження, де вона була боржницею.

2. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні її скарги, оскільки директор Департаменту ДВС може з власної ініціативи здійснити контроль за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень.

3. Велика Палата Верховного Суду, давши оцінку доводам касаційної скарги, зосередила увагу на питанні обсягу повноважень щодо перевірки законності виконавчого провадження посадовими особами державної виконавчої служби. Проаналізувала чинне та попереднє законодавство - Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) і Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність на підставі Закону № 1404-VIII, і виснувала, що, на відміну від Закону № 606-XIV, який дозволяв посадовим особам перевіряти виконавче провадження з власної ініціативи, Закон № 1404-VIII такого права не визначає.

4. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що Закон № 1404-VIII установлює винятково процедуру контролю шляхом оскарження дій або бездіяльності виконавців учасниками провадження, крім виправлення граматичних чи арифметичних помилок. Відповідно підзаконні акти, зокрема й Інструкція з організації примусового виконання рішень, яка дозволяє перевірки з власної ініціативи, не можуть розширювати законодавчо визначені повноваження керівника органу ДВС, адже це суперечить принципам верховенства права і диспозитивності, а також ієрархії нормативних актів у системі законодавства.

5. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що директор Департаменту ДВС не має права з власної ініціативи перевіряти законність дій державних виконавців чи скасовувати їх постанови, оскільки це є за межами визначених законом повноважень. Директор Департаменту ДВС може перевірити законність дій державного виконавця у виконавчому провадженні винятково за заявою (скаргою) учасника такого виконавчого провадження.

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад вимог скаржниці

6. ОСОБА_1 у червні 2024 року звернулася до суду зі скаргою на дії начальника Першого відділу ДВС у м. Вінниці Шуляка В. О., заступника начальника Першого відділу ДВС у м. Вінниці Нагорного Д. В., у якій просила:

- визнати незаконними дії Першого відділу ДВС у м. Вінниці щодо поновлення виконавчого провадження (далі - ВП) № НОМЕР_1;

- скасувати постанову начальника Першого відділу ДВС у м. Вінниці Шуляка В. О. від 19 липня 2023 року про перевірку законності ВП № НОМЕР_1;

- скасувати постанову заступника начальника Першого відділу ДВС у м. Вінниці Нагорного Д. В. від 19 липня 2023 року про відновлення ВП № НОМЕР_1.

7. Заявниця обґрунтовувала подану нею скаргу тим,що рішенням від 08 травня 2014 року у цій справі Вінницький міський суд Вінницької області стягнув із ОСОБА_2 , неї, ОСОБА_1 (скаржниці у цьому провадженні), ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь АТ «Укрсиббанк» заборгованість у сумі 8 608,30 дол. США, що еквівалентно 83 989,48 грн. На виконання цього рішення суд видав виконавчі листи.

8. ОСОБА_1 зазначила, що на виконанні Першого відділу ДВС у м. Вінниці перебувало ВП № НОМЕР_1 стосовно неї як боржника у цій справі.

9. Постановою від 05 квітня 2021 року державний виконавець Першого відділу ДВС у м. Вінниці закінчив ВП № НОМЕР_1 на підставі повного виконання виконавчого документа.

10. Скаржниця наголосила, що факт виконання виконавчого документа також підтверджено рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 жовтня 2022 року у справі № 127/31539/21.

11. Постановою від 19 липня 2023 року заступник начальника Першого відділу ДВС у м. Вінниці Нагорний Д. В. відновив ВП № НОМЕР_1 на підставі постанови начальника Першого відділу ДВС у м. Вінниці Шуляка В. О. від 19 липня 2023 року про перевірку законності ВП № НОМЕР_1.

12. ОСОБА_1 переконана, що зазначені постанови є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 травня 2014 року у цій справі виконано повністю, нині немає заборгованості за кредитним договором від 21 листопада 2005 року № 111/49.

13. Скаржниця також просила врахувати, що АТ «Укрсиббанк» пропустило строк для оскарження постанови про закінчення ВП від 05 квітня 2021 року, що підтверджує необґрунтованість його відновлення більш ніж через два роки після ухвалення цієї постанови.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

14. Ухвалою від 02 грудня 2024 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 05 лютого 2025 року, Вінницький міський суд Вінницької області відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 .

15. Суд урахував висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 08 вересня 2022 року у справі № 802/921/18-а, відповідно до яких, проаналізувавши правила статті 74 Закону № 1404-VIII у поєднанні з пунктами 1, 2 розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, у редакції, чинній на час перевірки законності виконавчого провадження у цій справі (далі - Інструкція), суд зазначив, що директор Департаменту ДВС може з власної ініціативи або на підставі заяви учасника виконавчого провадження здійснити контроль за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень та у разі встановлення порушень - скасувати постанову державного виконавця, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

16. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивував рішення тим, що оскаржувані постанови ухвалені на виконання постанови начальника Управління забезпечення примусового виконанні рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (далі - УЗПВР у Вінницькій області) Сускова А. О. від 23 червня 2023 року № 4/4-20-23 про результати перевірки законності ВП № НОМЕР_1, яка ухвалена відповідно до статті 74 Закону № 1404-VIII у поєднанні з пунктами 1, 2 розділу XII Інструкції.

17. Суд першої інстанції наголосив, що скаржниця не надала доказів на підтвердження того, що висновки, викладені в постановах від 23 червня та 19 липня 2023 року, про результати перевірки законності ВП № НОМЕР_1 є необґрунтованими та незаконними.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

18. Суди встановили, що рішенням від 08 травня 2014 року у цій справі Вінницький міський суд Вінницької області задовольнив позов Приватного акціонерного товариства «Укрсиббанк» (далі - ПрАТ «Укрсиббанк»), стягнув на його користь солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 21 листопада 2005 року № 111/49 станом на 18 березня 2014 року в розмірі 8 608,30 дол. США, що еквівалентно 83 989,48 грн, та розподілив судові витрати.

19. На виконання цього рішення Вінницький міський суд Вінницької області видав виконавчі листи, які ПрАТ «Укрсиббанк» отримало 09 липня 2014 року.

20. Головний державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби (далі - ЦВ ДВС) Вінницького міського управління юстиції Кравчук А. О. постановлю від 27 квітня 2016 року відкрив ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа від 09 липня 2014 року № 127/6664/14-ц, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області стосовно боржниці ОСОБА_1 .

21. Державний виконавець ЦВ ДВС у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Король В. В. 05 квітня 2021 року ухвалив постанову про закінчення ВП № НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону № 1404-VIII (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом).

22. Рішенням від 24 жовтня 2022 року в іншій справі № 127/31539/21, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції від 19 січня 2023 року, Вінницький міський суд Вінницької області визнав припиненими зобов'язання за кредитним договором від 21 листопада 2005 року № 111/49 та додатковою угодою про встановлення ліміту овердрафту від 21 листопада 2005 року № 1 до договору про відкриття карткового рахунку і видачу платіжної картки від 15 листопада 2005 року № 000174, укладеного ОСОБА_2 з ПрАТ «Укрсиббанк». У цій справі заявниця була залучена до участі як третя особа.

23. Начальник УЗПВР у Вінницькій області Сусков А. О. 23 червня 2023 року на виконання доручення директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС МЮУ) від 12 червня 2023 року № 75025/89177-33-23/20.3.1 провів перевірку законності ВП № НОМЕР_1, за результатами якої ухвалив постанову № 4/4-20-23. У згаданій постанові він визнав дії державного виконавця Першого відділу ДВС у м. Вінниці Короля В. В. під час здійснення ВП № НОМЕР_1 такими, що вчинені з порушенням вимог частини першої статті 18, частини четвертої статті 27, частини першої статті 28, пункту 9 частини першої статті 39, частини восьмої статті 48, статті 49 Закону № 1404-VIII, пунктів 13, 14 розділу VII Інструкції; зобов'язав начальника Першого відділу ДВС у м. Вінниці Шуляка В. О. вчинити дії, визначені абзацами другим і третім частини третьої статті 74 Закону № 1404-VIII, та повідомити УЗПВР у Вінницькій області.

24. Постановою від 19 липня 2023 року про результати перевірки законності ВП № НОМЕР_1, ухваленою на виконання постанови начальника УЗПВР у Вінницькій області Сускова А. О. від 23 червня 2023 року № 4/4-20-23, начальник Першого відділу ДВС у м. Вінниці Шуляк В. О. визнав дії державного виконавця Короля В. В. під час здійснення ВП № НОМЕР_1 такими, що вчинені з порушенням вимог частини першої статті 18, частини четвертої статті 27, частини першої статті 28, пункту 9 частини першої статті 39, частини восьмої статті 48, статті 49 Закону № 1404-VIII, пунктів 13, 14 розділу VII Інструкції; скасував постанову від 05 квітня 2021 року про закінчення ВП; зобов'язав заступника начальника Першого відділу ДВС у м. Вінниці Нагорного Д. В. вчинити дії відповідно до вимог Закону № 1404-VIII.

25. Постановою від 19 липня 2023 року заступник начальника Першого відділу ДВС у м. Вінниці Нагорний Д. В. відновив ВП № НОМЕР_1.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

26. Заявниця ОСОБА_1 10 березня 2025 року із застосуванням засобів поштового зв'язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 грудня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 лютого 2025 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її скаргу.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

27. Заявниця зазначила, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги порушення встановленого Законом № 1404-VIII порядку скасування постанов державного виконавця, зокрема той факт, що цей Закон визначає винятково один спосіб і передумову для скасування постанови державного виконавця, як-от подання скарги на таку постанову у встановленому законом порядку. Правила розділу XII Інструкції мають застосовуватися винятково сукупно і на виконання приписів статті 74 Закону № 1404-VIII, що визначає перевірку законності ВП винятково на підставі скарги, поданої у встановленому порядку сторонами, іншими учасниками та особами до суду (частина перша статті 74), або до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець; водночас дії (рішення, бездіяльність) начальника відділу, в якому працює виконавець, оскаржуються до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня (частина третя статті 74).

28. Подальше оскарження дій і рішень посадових осіб державної виконавчої служби є можливим лише в судовому порядку, оскільки закон не визначає можливості подання скарг на дії державного виконавця до вищих органів державної виконавчої служби.

29. До того ж заявниця ствердила, що суд апеляційної інстанції не зазначив норму права, яка надавала б право здійснювати перевірку ВП і скасовувати постанови (зокрема й постанови про завершення ВП) інакше як на підставі скарги на рішення, дії або бездіяльність виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби.

30. ОСОБА_1 наголосила, що натомість із тексту постанови про відновлення ВП від 23 червня 2023 року випливає, що підставою для її ухвалення є не скарга на дії (рішення) посадових осіб державної виконавчої служби, а постанова про результати перевірки законності ВП від 23 червня 2023 року № 4/4-20-23 начальника УЗПВР у Вінницькій області Сускова А. О. на виконання доручення директора Департаменту ДВС МЮУ від 12 червня 2023 року № 75025/89117-33-23/20.3.1.

31. Суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що АТ «Укрсиббанк» 13 січня 2022 року подало скаргу на постанову від 05 квітня 2021 року про закінчення ВП № НОМЕР_1. Проте ця скарга залишена без задоволення у зв'язку з пропуском установленого статтею 74 Закону № 1404-VIII строку оскарження дій та рішень державного виконавця, про що АТ «Укрсиббанк» повідомлено листом від 27 січня 2022 року № 1182 та згодом листом від 22 листопада 2022 року № 127136.

32. Суд апеляційної інстанції не врахував висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 03 жовтня 2023 року у іншій справі № 127/31539/21 (що стосується правовідносин між учасниками цього спору), про припинення зобов'язань за кредитним договором від 21 листопада 2005 року № 111/49 у зв'язку з його належним виконанням.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

33. АТ «Укрсиббанк» 22 квітня 2025 року із застосуванням засобів поштового зв'язку направило до Верховного Суду відзив, у якому просило залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 грудня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 лютого 2025 року - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

34. Ухвалою від 07 квітня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 03 червня 2025 року призначив цю справу до судового розгляду.

35. Ухвалою від 24 липня 2025 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правового висновку, викладеного у постанові колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 вересня 2022 року у справі № 802/921/18-а.

36. З метою визначення меж розгляду справи Велика Палата Верховного Суду застосовує правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які визначені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі потреби врахувати висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

37. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, згідно з якою судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

38. Велика Палата Верховного Суду перевірила у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.

Щодо меж контролю за законністю виконавчого провадження посадовими особами органів державної виконавчої служби відповідно до статті 74 Закону № 1404-VIII

39. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (частина перша статті 447 ЦПК України).

40. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частини друга та третя статті 451 ЦПК України).

41. Відповідно до частини третьої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова. Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, визначених абзацами другим і третім цієї частини.

42. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів (частина п'ята статті 74 Закону № 1404-VIII).

43. Закон № 1404-VIII у чинній редакції не містить приписів щодо контролю за законністю виконавчого провадження інакше, ніж в порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби учасниками виконавчого провадження, крім виправлення допущених у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичних чи арифметичних помилок, що може здійснюватися з власної ініціативи начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець (абзац третій частини третьої статті 74 Закону № 1404-VIII).

44. Відповідно до частини першої статті 86 Закону № 606-XIV («Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року), який втратив чинність на підставі Закону № 1404-VIII, посадові особи, зазначені у статті 84 цього Закону, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження за дорученням вищої посадової особи, з власної ініціативи або під час розгляду поданої відповідно до частини сьомої статті 82 цього Закону скарги на постанову начальника підпорядкованого органу державної виконавчої служби, винесену за результатами розгляду скарги на рішення, дії (бездіяльність) державного виконавця, інших посадових осіб державної виконавчої служби.

45. Здійснювати перевірку законності виконавчого провадження мали право: 1) директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та його заступники - щодо виконавчого провадження, яке перебуває на виконанні у будь-якому структурному підрозділі органів державної виконавчої служби; 2) заступники начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі - начальники управлінь державної виконавчої служби, їх заступники - щодо виконавчого провадження, яке перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень таких управлінь і районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділах державної виконавчої служби, підпорядкованих зазначеним управлінням юстиції (стаття 84 Закону № 606-XIV).

46. На відміну від Закону № 1404-VIII, який не містить правил щодо можливості проведення перевірки законності виконавчого провадження з власної ініціативи посадових осіб органів державної виконавчої служби, попередній Закон № 606- XIV визначав таку можливість. Зокрема, стаття 86 цього Закону встановлювала, що посадові особи, зазначені в статті 84, могли проводити перевірку законності виконавчого провадження не лише за дорученням вищої посадової особи чи під час розгляду скарги, а й з власної ініціативи. Це дозволяло забезпечувати внутрішній контроль за дотриманням законності без обов'язкової наявності зовнішнього імпульсу, такого як скарга учасника виконавчого провадження.

47. Такий підхід у Законі № 606-XIV був спрямований на посилення ролі керівництва органів державної виконавчої служби у запобіганні порушенням. Наприклад, директор Департаменту ДВС МЮУ та його заступники мали право перевіряти будь-яке виконавче провадження, тоді як заступники начальника Головного управління юстиції в регіонах обмежувалися підпорядкованими їм структурами. Це створювало багаторівневу систему контролю та нагляду, де ініціатива перевірки могла виходити від самих посадовців, сприяючи оперативному виявленню та виправленню помилок у виконавчих діях.

48. Проте зі схваленням Закону № 1404-VIII законодавець змістив акцент на дотримання принципу диспозитивності у реалізації виконавчого провадження, тобто на здійснення контролю за рішеннями, діями та бездіяльністю державних виконавців винятково на підставі скарг учасників провадження, крім випадків виправлення граматичних чи арифметичних помилок (абзац третій частини третьої статті 74 Закону № 1404-VIII). Це обмеження унеможливлює здійснення самостійних перевірок без наявності формально юридичної підстави - скарги, що спрямовано на забезпечення процесуальної незалежності виконавців у їх діяльності, їх безсторонності та неупередженості, а також рівності учасників виконавчого провадження у таких процедурах.

49. Наведена зміна парадигми правового регулювання здійснення виконавчого провадження передовсім пов'язана з тим, що в Законі № 1404-VIII проголошено такі основні засади його проведення, як-от: верховенство права; законність; диспозитивність; справедливість, неупередженість та об'єктивність; гласність та відкритість виконавчого провадження (стаття 2 Закону № 1404-VIII).

50. З огляду на наведені основні засади діяльність виконавця у виконавчому провадженні відбувається в певній визначеній законом процедурі, на підставі відповідного звернення учасника виконавчого провадження, з дотриманням вимог об'єктивності та неупередженості виконавця щодо всіх учасників такого провадження, а також за умови гарантування відкритості (прозорості) його здійснення; зрозумілості та передбачуваності діяльності виконавця у реалізації його владних функцій.

51. Тож Велика Палата Верховного Суду вважає, що така еволюція законодавства спрямована на підвищення рівня диспозитивності і гласності, а також захисту прав усіх учасників виконавчого провадження, унеможливлення потенційного зловживання повноваженнями з боку виконавців та гарантування їх незалежності і неупередженості під час реалізації ними владних функцій у тому провадженні, що перебуває на їхньому виконанні.

52. Водночас певні елементи відомчого контролю, визначені попереднім законодавством, збереглися в окремих підзаконних актах, зокрема Інструкції.

53. Відповідно до пункту 1 розділу XII Інструкції перевірити законність виконавчого провадження мають право: директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділі примусового виконання рішень в районі міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві, відділах примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень, відділах державної виконавчої служби; начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі; начальник управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у відділі примусового виконання рішень в районі міста Києва цього управління; начальник відділу примусового виконання рішень в районі міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі; начальник управління забезпечення примусового виконання рішень - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у відділі примусового виконання рішень цього управління та відділах державної виконавчої служби, що йому підпорядковані; начальник відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі; начальник відділу державної виконавчої служби - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі.

54. Пунктом 2 розділу XII Інструкції визначено, що посадові особи, зазначені у пункті 1 цього розділу, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження за дорученням керівника вищого органу державної виконавчої служби та з власної ініціативи. Посадові особи, зазначені в абзацах третьому, п'ятому, сьомому та восьмому, пункту 1 цього розділу, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження також за скаргою стягувача та інших учасників виконавчого провадження (крім боржника), а посадові особи, зазначені в абзацах другому, четвертому та шостому пункту 1 цього розділу, - за скаргою на дії та бездіяльність начальника органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Доручення керівника вищого органу державної виконавчої служби про проведення перевірки законності виконавчого провадження надається в письмовій формі.

55. Тож пункт 2 розділу XII цієї Інструкції містить правило, відповідно до якого нібито дозволяється посадовим особам проводити перевірки за дорученням керівника вищого органу чи з власної ініціативи, що, на перший погляд, частково компенсує брак аналогічних приписів у Законі № 1404-VIII. Проте таке розширення повноважень керівника органу виконавчої служби йде врозріз із засадами здійснення виконавчого провадження, проголошеними у статті 2 Закону № 1404-VIII, як-от порушує принципи диспозитивності здійснення такого виду проваджень, незалежності та неупередженості повноважних виконавців, законності, а як результат - порушує принцип верховенства права, яким передусім має керуватися виконавець у свій функціональній діяльності.

56. З огляду на наявний конфлікт між зазначеними приписами Закону № 1404-VIII та правилами Інструкції пріоритет у застосуванні має саме Закон № 1404-VIII, тому такі перевірки керівників органу виконавчої служби мають відповідати принципам статті 74 цього Закону, аби уникнути визнання їх незаконними.

57. Юридична сила закону як джерела права та його місце в системі нормативно-правових актів визначена у Конституції України. Однією з ознак, яка вирізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України визначено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

58. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений ухвалювати закони.

59. Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Стаття 92 Конституції України визначає коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані винятково законами України.

60. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам визначена у приписах Конституції України. Так, відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Згідно із частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

61. Інструментом реалізації принципу ієрархії нормативно-правових актів в Україні, який застосовується судом, є правила, визначені у частинах першій та сьомій статті 10 ЦПК України, відповідно до яких суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.

62. Отже, у разі суперечності норм підзаконного акта приписам закону потрібно застосовувати норми закону, оскільки останній має вищу юридичну силу.

63. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати приписи нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовим висновком Верховного Суду такі нормативні акти (зокрема, підзаконні нормативні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (близькі за змістом висновки містять постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 520/2098/19, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).

64. Такий самий правовий висновок був неодноразово сформульований і в постановах Верховного Суду України, зокрема в постанові від 10 лютого 2016 року у справі № 537/5837/14-а, де суд зазначив, що, керуючись принципом законності та з огляду на визначені у частині четвертій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час ухвалення судових рішень) загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2014 році потрібно застосовувати не постанову Кабінету Міністрів України, а закон.

65. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що цей принцип ієрархії нормативних актів є фундаментальним для забезпечення стабільності правової системи та захисту прав людини. У контексті виконавчого провадження це означає, що будь-які підзаконні акти, такі як, наприклад, Інструкція, не можуть розширювати повноваження посадових осіб понад те, що визначено законом, аби уникнути довільного втручання у виконавчий процес.

66. Отже, проаналізувавши приписи Інструкції у контексті Закону № 1404-VIII, Велика Палата Верховного Суду виснує, що пункт 2 розділу XII Інструкції, який дозволяє посадовим особам органів державної виконавчої служби проводити перевірку законності виконавчого провадження з власної ініціативи, суперечить нормам Закону № 1404-VIII. Останній обмежує контроль за виконавчим провадженням винятково оскарженням на підставі звернень учасників, за винятком виправлення граматичних чи арифметичних помилок.

67. Також потрібно зазначити, що аналізовані приписи Інструкції (від 02 квітня 2012 року № 512/5) були запроваджені в правову систему України до того моменту, коли набрав чинності Закон № 1404-VIII, а саме 05 жовтня 2016 року. До того ж у пункті 11 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення»

Закону № 1404-VIII зазначено, що Кабінету Міністрів України з дня набрання чинності цим Законом доручено забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом. У досліджуваних правовідносинах така діяльність реалізована повною мірою не була.

68. Згадана невідповідність виникає через те, що Закон № 1404-VIII як акт вищої юридичної сили не містить прямих приписів щодо самостійних перевірок без зовнішньої підстави, тоді як Інструкція намагається розширити повноваження посадових осіб, що виходить за межі законодавчого регулювання. Це порушує принцип ієрархії нормативно-правових актів, встановлений у Конституції України та ЦПК України.

69. Велика Палата Верховного Суду констатує, що правила Інструкції, які дозволяють перевірки з власної ініціативи, не можуть мати пріоритету над приписами Закону № 1404-VIII, що обмежує відомчий контроль лише оскарженнями на підставі скарг, забезпечуючи у такий спосіб баланс між ефективністю виконавчого провадження та захистом прав його учасників.

70. Керуючись принципом верховенства права (стаття 8 Конституції України, стаття 10 ЦПК України), суди зобов'язані застосовувати норми закону, ігноруючи суперечливі правила підзаконних актів, навіть якщо вони є чинними.

71. Відповідно у разі виявлення невідповідності Інструкції приписам Закону № 1404-VIII суд не повинен застосовувати її правила щодо перевірок діяльності державного виконавця у певному виконавчому провадженні саме з власної ініціативи. Це забезпечує захист прав учасників виконавчого провадження від можливих зловживань і гарантує дотримання волі законодавця.

Щодо відступу від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

72. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зауважила на потребі у відступі від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеного в постанові від 08 вересня 2022 року у справі № 802/921/18-а, відповідно до якого директор Департаменту ДВС може з власної ініціативи або на підставі заяви учасника виконавчого провадження здійснити контроль за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень та в разі встановлення порушень - скасувати постанову державного виконавця, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII.

73. За обставинами справи № 802/921/18-а позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту ДВС МЮУ з вимогами: зобов'язати відповідача вчинити виконавчі дії щодо відновлення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення контролю за законністю, повнотою і своєчасністю дій державного виконавця під час виконання рішення суду; зобов'язати відповідача сплатити позивачеві 50 000 грн відшкодування моральної шкоди; встановити судовий контроль за виконанням рішення суду в частині зобов'язання відповідача вчинити дії з відновлення виконавчого провадження. Обґрунтував вимоги тим, що постановою від 21 грудня 2017 року у справі № 802/292/17-а Вінницький апеляційний адміністративний суд визнав протиправною та скасував постанову головного державного виконавця Департаменту ДВС про закінчення виконавчого провадження, проте відповідач усупереч вимогам статті 41 Закону № 1404-VIII не відновив це виконавче провадження.

74. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 08 вересня 2022 року у справі № 802/921/18-а виснував, що директор Департаменту ДВС може з власної ініціативи або на підставі заяви учасника виконавчого провадження здійснити контроль за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень та у разі встановлення порушень - скасувати постанову державного виконавця, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом. Чинне законодавство не визначає критеріїв чи ознак, наявність яких вказувала б на потребу у проведенні перевірки конкретного виконавчого провадження начальником органу державної виконавчої служби.

75. У практиці Верховного Суду є декілька видів правових висновків, які він формулює за результатами розгляду справи, а саме: ratio decidendi - які стосуються суті спору (висновки щодо застосування норми права під час вирішення ключових питань, які постали перед судом при розгляді справи), і obiter dictum (латиною - «сказане між іншим»), тобто висновки не по суті спору, а як додаткова аргументація.

76. Ratio decidendi - вирішальна мотивація суду, що лежить в основі ухваленого рішення. Правова позиція - це фрагмент мотивувальної частини, що містить викладений судом висновок щодо застосування норми права, що надалі використовується іншими судами під час вирішення справ з подібними обставинами. Оbiter dictum - це висловлювання суду щодо питань, які безпосередньо не входять до предмета спору, проте вжиті для пояснення, ілюстрації та мають загальний характер.

77. У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 вересня 2022 року у справі № 802/921/18-а висновок про право директора Департаменту ДВС здійснювати контроль за рішеннями, діями державного виконавця з власної ініціативи є ratio decidendi, тобто ключовим правовим обґрунтуванням, яке безпосередньо впливає на зміст резолютивної частини постанови.

78. Цей висновок не є побіжним зауваженням (не є obiter dictum), оскільки безпосередньо вплинув на вирішення ключового питання спору: чи була правомірною бездіяльність Департаменту ДВС щодо невжиття заходів з відновлення виконавчого провадження після скасування судом постанови про його закінчення. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду прямо послався, формуючи висновок, на приписи статті 74 Закону № 1404-VIII у поєднанні з пунктами 1, 2 розділу XII Інструкції, щоб обґрунтувати обов'язок директора Департаменту ДВС діяти з власної ініціативи у разі виявлення порушень, навіть без нової скарги стягувача. Саме ці норми права - стаття 74 Закону № 1404-VIII та пункти 1, 2 розділу XII Інструкції - є ключовими й у справі № 127/6664/14-ц, рішення у якій переглядаються, в яких суди першої та апеляційної інстанцій також посилалися саме на ці приписи задля обґрунтування правомірності перевірки законності ВП № НОМЕР_1 з ініціативи керівництва ДВС.

79. Зокрема, у мотивувальній частині постанови від 08 вересня 2022 року у справі № 802/921/18-а Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив:

«Директор Департаменту ДВС може з власної ініціативи або на підставі заяви учасника виконавчого провадження здійснити контроль за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень та у разі встановлення порушень - скасувати постанову державного виконавця, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, визначеному цим Законом».

80. Цей висновок став підставою для задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльності Департаменту ДВС МЮУ щодо нездійснення контролю за законністю, повнотою і своєчасністю дій державного виконавця під час виконання постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року у справі № 802/292/17-а. Без наведеного вище тлумачення така резолютивна частина була б неможливою.

81. Велика Палата Верховного Суду повторно зазначає, що правила Інструкції, які дозволяють згадані перевірки з власної ініціативи керівника органу виконавчої служби, не можуть мати пріоритету над приписами Закону № 1404-VIII.

82. За змістом частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби можуть бути оскаржені начальнику відповідного органу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до суду. З аналізу цієї норми можна зробити висновок, що законодавець установив альтернативність порядку контролю за законністю рішень та дій виконавців - адміністративний (внутрішньовідомчий) або судовий.

83. Водночас відповідно до системного тлумачення частин першої - третьої статті 74 Закону № 1404-VIII право на перевірку законності дій чи бездіяльності державного виконавця у межах адміністративного порядку належить начальнику відповідного органу, якому підпорядкований державний виконавець.

84. Проте, Закон № 1404-VIII не містить приписів, які б надавали директору Департаменту ДВС або іншим посадовим особам повноваження суто з власної ініціативи переглядати або скасовувати постанови державних виконавців, ухвалені під час здійснення ним виконавчого провадження.

85. Надання таким посадовим особам можливості втручатися у перебіг конкретного виконавчого провадження поза визначеною законом процедурою суперечило б принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України, стаття 10 ЦПК України) та принципу незалежності виконавця у межах реалізації покладених на нього повноважень. Такий підхід міг би створити ризики вибіркового втручання у діяльність виконавців та впливу на права сторін виконавчого провадження.

86. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що Закон № 1404-VIII чітко розмежовує контрольні механізми: внутрішній контроль, який здійснюється начальником відділу, якому підпорядкований державний виконавець, або керівником органу державної виконавчої служби вищого рівня(адміністративна скарга); а також зовнішній контроль, який полягає у можливості сторони виконавчого провадження звернутися зі скаргою до суду (судовий контроль).

87. Самостійна ініціатива посадової особи Департаменту ДВС щодо перевірки матеріалів виконавчого провадження, оцінки правомірності дій державного виконавця чи скасування його постанови виходить за межі наданих законом повноважень і є проявом ultra vires («поза межами повноважень»).

88. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що таке тлумачення не обмежує права учасників виконавчого провадження на оскарження дій чи рішень виконавців у межах статті 74 Закону № 1404-VIII і не позбавляє державу ефективного контролю - такий контроль лише має відбуватися у встановленому законом порядку.

89. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що неподання скарги сторони виконавчого провадження унеможливлює правомірність ініціювання перевірки дій державного виконавця будь-якою посадовою особою органів ДВС, зокрема директором Департаменту.

90. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відмінне тлумачення, наведене у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2022 року у справі № 802/921/18-а, відповідно до якого директор Департаменту ДВС може з власної ініціативи перевіряти законність постанов державних виконавців, не відповідає системному аналізу Закону № 1404-VIII і виходить за межі наданих законом повноважень.

91. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що директор Департаменту ДВС не наділений законом повноваженнями здійснювати перевірку рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців у конкретних виконавчих провадженнях з власної ініціативи, за результатами чого скасовувати їх постанови чи зобов'язувати вчиняти певні виконавчі дії.

92. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Проте, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це потрібно чітко вказувати в рішенні (пункт 49 цього Висновку).

93. З метою формування узгодженої судової практики Верховного Суду щодо тлумачення змісту статті 74 Закону № 1404-VIII у частині меж здійснення контролю за законністю рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців посадовими особами органів державної виконавчої служби Велика Палата Верховного Суду вважає за неодмінне відступити від висновку, сформульованого Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в постанові від 08 вересня 2022 року у справі № 802/921/18-а, відповідно до якого директор Департаменту ДВС має повноваження з власної ініціативи перевіряти рішення, дії чи бездіяльність державних виконавців та скасовувати їх постанови.

94. Велика Палата Верховного Суду переконана, що такі повноваження директору Департаменту ДВС законом не надані, а здійснення ним подібного контролю виходить за межі компетенції, визначеної статтею 74 Закону № 1404-VIII.

95. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 11 жовтня 2023 року у справі № 757/3572/17-ц, від 24 квітня 2024 року у справі № 752/30324/21, від 11 вересня 2024 року у справі № 310/2210/21).

96. У разі якщо Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, згідно із частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22, від 22 травня 2024 року у справі № 760/30077/19, від 11 вересня 2024 року у справі № 310/2210/21).

Щодо вирішення спору по суті

Оцінка правомірності ведення перевірки законності дій державного виконавця

97. У касаційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема статтю 74 Закону № 1404-VIII, та не звернули уваги на відсутність законних підстав для проведення перевірки законності ВП № НОМЕР_1. Зокрема, скаржниця вказує, що Закон № 1404-VIII визначає винятково один порядок скасування постанов державного виконавця - через оскарження у встановленому порядку на підставі скарги учасника виконавчого провадження. Вона наголошує, що правила розділу XII Інструкції можуть застосовуватися лише сукупно з приписами Закону № 1404-VIII, які обмежують перевірку законності ВП винятково випадками оскарження до начальника відділу чи керівника вищого рівня на підставі скарги, а подальше оскарження - лише до суду.

98. Додатково ОСОБА_1 доводить, що оскаржувані постанови від 19 липня 2023 року (про результати перевірки законності ВП та про відновлення ВП) були винесені не на підставі скарги, а на виконання постанови начальника УЗПВР у Вінницькій області Сускова А. О. від 23 червня 2023 року № 4/4-20-23, яка, своєю чергою, базувалася на дорученні директора Департаменту ДВС МЮУ від 12 червня 2023 року № 75025/89177-33-23/20.3.1. Скаржниця стверджує, що така перевірка з власної ініціативи (або за дорученням вищого керівництва без скарги учасника) не встановлена Законом № 1404-VIII, а отже, є незаконною.

99. Ще одним аргументом скаржниці є те, що АТ «Укрсиббанк» раніше (13 січня 2022 року) подавало скаргу на постанову про закінчення ВП від 05 квітня 2021 року, але ця скарга була залишена без задоволення через пропуск строку оскарження (стаття 74 Закону № 1404-VIII), про що банк був повідомлений листами від 27 січня 2022 року № 1182 та від 22 листопада 2022 року № 127136. ОСОБА_1 переконана, що відновлення ВП через понад два роки після його закінчення без нової скарги є необґрунтованим і порушує її права, оскільки зобов'язання за кредитним договором були повністю виконані, що підтверджено рішенням Вінницького міського суду від 24 жовтня 2022 року у справі № 127/31539/21, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 19 січня 2023 року та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року.

100. Нарешті, скаржниця зазначає, що суд апеляційної інстанції не навів конкретної норми закону, яка б дозволяла проводити перевірку та скасовувати постанови про закінчення ВП інакше ніж на підставі скарги, і не врахував висновку Верховного Суду про припинення зобов'язань за кредитним договором у зв'язку з його повним виконанням.

101. У відзиві на касаційну скаргу АТ «Укрсиббанк» заперечує проти її задоволення, стверджуючи, що оскаржувані постанови були ухвалені на виконання постанови начальника УЗПВР у Вінницькій області від 23 червня 2023 року № 4/4-20-23, яка прийнята відповідно до статті 74 Закону № 1404-VIII та пунктів 1, 2 розділу XII Інструкції. Банк посилається на висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 08 вересня 2022 року у справі № 802/921/18-а, відповідно до яких директор Департаменту ДВС може з власної ініціативи здійснювати контроль за рішеннями державного виконавця та скасовувати їх у разі порушень. АТ «Укрсиббанк» наголошує, що скаржниця не надала доказів необґрунтованості висновків про порушення в діях державного виконавця Короля В. В., вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими.

102. У постанові від 26 березня 2024 року Вінницький апеляційний суд установив, що стягувач - АТ «Укрсиббанк» в період з серпня 2018 року до червня 2023 року неодноразово звертався до Замостянського відділу ДВС у місті Вінниці ГТУЮ, Центрального відділу ДВС у місті Вінниці ЦЗМУ Міністерства юстиції (м. Хмельницький) з клопотаннями щодо надання інформації про місцезнаходження виконавчих документів № 127/6664/14-ц (боржники ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ). АТ «Укрсиббанк» 13 січня 2022 року подало скаргу на дії державного виконавця ЦВ ДВС у місті Вінниці ЦЗМУ Міністерства юстиції (м. Хмельницький).

103. АТ «Укрсиббанк» стверджувало, що звернулося 05 червня 2023 року зі скаргою до директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, у якій, зокрема, просило провести перевірку законності ВП № НОМЕР_1, визнати протиправними дії державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження, зобов'язати начальника Першого ВДВС у м. Вінниці ЦЗМУ Міністерства юстиції (м. Хмельницький) вжити заходів щодо скасування постанови про закінчення ВП № НОМЕР_1. Саме тому за дорученням Департаменту ДВС МЮУ начальник УЗПВР у Вінницькій областіпровів перевірку матеріалів ВП № НОМЕР_1 щодо законності вчинення виконавчих дій.

104. Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи аргументи сторін у межах доводів касаційної скарги та встановлених судами обставин, керуючись висновками щодо тлумачення статті 74 Закону № 1404-VIII, викладеними у попередніх розділах цієї постанови, констатує, що перевірка законності виконавчого провадження посадовими особами органів державної виконавчої служби не може проводитися з власної ініціативи. Згідно із частиною третьою статті 74 Закону № 1404-VIII такий контроль можливий винятково на підставі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, ініційованого учасниками виконавчого провадження (стягувачем, боржником чи іншими учасниками, визначеними у частині першій статті 14 Закону № 1404-VIII), шляхом подання скарги до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або, у разі оскарження дій начальника відділу, - до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Закон не наділяє посадових осіб, включаючи директора Департаменту ДВС, правом на самостійні перевірки без зовнішнього імпульсу у виді скарги, оскільки це суперечило б принципам верховенства права, процесуальної дисципліни та захисту прав учасників провадження від довільного втручання.

105. Водночас перевірка законності є правомірною, якщо вона розпочата з ініціативи учасника виконавчого провадження, зокрема стягувача шляхом подання скарги, яка стала підставою для видачі доручення вищого керівництва та проведення контролю. Це випливає із системного тлумачення частин першої - п'ятої статті 74 Закону № 1404-VIII, де акцентовано на оскарженні як механізмі контролю, що активується заявою учасника, а не внутрішньою ініціативою посадових осіб.

106. Такий підхід забезпечує баланс між ефективністю виконавчого провадження та захистом прав, уникаючи зловживань повноваженнями, але дозволяючи реагувати на скарги стягувачів чи інших заінтересованих осіб. Інструкція, зокрема пункти 1, 2 розділу XII, може застосовуватися лише в межах закону як підзаконний акт і не розширює повноважень на ініціативні перевірки, але підтверджує процедуру на підставі скарг учасників виконавчого провадження.

107. У цій справі перевірка законності ВП № НОМЕР_1 була правомірною, оскільки саме учасник виконавчого провадження - стягувач АТ «Укрсиббанк» - подав скаргу від 05 червня 2023 року безпосередньо до директора Департаменту ДВС МЮУ. У цій скарзі банк просив: провести перевірку законності ВП № НОМЕР_1, визнати протиправними дії державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження, зобов'язати начальника Першого ВДВС у м. Вінниці вжити заходів щодо скасування постанови про закінчення ВП № НОМЕР_1. Саме ця скарга стала підставою для видачі доручення директора Департаменту від 12 червня 2023 року № 75025/89177-33-23/20.3.1, на виконання якого начальник УЗПВР у Вінницькій області Сусков А. О. провів перевірку матеріалів ВП № НОМЕР_1 та ухвалив постанову від 23 червня 2023 року № 4/4-20-23 про результати перевірки.

108. Тож у цій справі ініціатива з проведення перевірки походить не від посадових осіб ДВС, а від учасника провадження - стягувача АТ «Укрсиббанк», який реалізував своє право на оскарження відповідно до частини третьої статті 74 Закону № 1404-VIII. Подання скарги безпосередньо до директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції України як керівника найвищого рівня в системі ДВС є допустимим у випадках, коли оскаржуються дії посадових осіб підпорядкованих державних органів, особливо якщо попередні скарги було відхилено, втім стягувач навів нові аргументи чи обставини. Закон не обмежує подання скарг винятково до безпосереднього начальника виконавця, дозволяючи оскарження до вищого рівня для забезпечення ефективного контролю.

109. Тож доручення директора та подальша перевірка начальником УЗПВР у Вінницькій області Сусковим А. О. є не самостійною ініціативою цієї посадової особи, а реакцією на скаргу стягувача, що робить процедуру правомірною.

110. Щодо пропуску строку оскарження, то хоча попередня скарга банку від 13 січня 2022 року була відхилена через пропуск 10-денного строку (частина п'ята статті 74 Закону № 1404-VIII), але скарга від 05 червня 2023 року, подана до директора Департаменту ДВС МЮУ, містила нові аргументи щодо порушень у діях державного виконавця, що стало підставою для видачі доручення від 12 червня 2023 року № 75025/89177-33-23/20.3.1 та проведення перевірки законності ВП № НОМЕР_1. Закон № 1404-VIII не забороняє повторного оскарження за наявності нових обставин чи доказів, якщо це не суперечить принципу остаточності виконавчих дій. Тож суди попередніх інстанцій правомірно не визнали пропуск строку оскарження у 2022 році перешкодою для розгляду нової скарги від 05 червня 2023 року, оскільки вона була подана в межах повноважень стягувача та стала підставою для згаданої внутрішньовідомчої перевірки.

Оцінка правомірності дій керівників органу ДВС станом на момент ухвалення ними оскаржуваних постанов

111. Стосовно висновку про припинення зобов'язань за кредитним договором (рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 жовтня 2022 року у справі № 127/31539/21, залишене без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 19 січня 2023 року та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року), то суд апеляційної інстанції правильно не вважав його підставою для задоволення скарги ОСОБА_1 з огляду на таке.

112. Підставою для задоволення скарги на дії державного (приватного) виконавця є встановлення протиправності у його діях (рішеннях) станом на момент їх вчинення (ухвалення).

113. Станом на момент відновлення ВП № НОМЕР_1 рішення, ухвалене Вінницьким міським судом Вінницької області від 08 травня 2014 року у цій справі про стягнення заборгованості, зокрема й зі скаржниці ОСОБА_1 , підлягало примусовому виконанню, на виконання цього рішення виданий відповідний виконавчий лист, строк пред'явлення якого до примусового виконання поновлений судом.

114. Цей виконавчий лист стосовно боржниці ОСОБА_1 ухвалою суду не визнаний таким, що не підлягає примусовому виконанню.

115. Тож, оцінюючи дії начальника Першого відділу ДВС у м. Вінниці Шуляка В. О. та заступника начальника Першого відділу ДВС у м. Вінниці Нагорного Д. В., Велика Палата Верховного Суду не встановила в їхніх діях ознак протиправності.

116. Згадані судові рішення у справі № 127/31539/21 та обставини, встановлені у них, можуть бути оцінені винятково повноважним судом у разі подання ОСОБА_1 заяви про визнання виконавчого листа № 127/6664/14-ц від 09 липня 2014 року таким, що не підлягає примусовому виконанню. Державний (приватний) виконавець апріорі не має повноважень самостійно давати оцінку тому, чи припинилася порука скаржниці у згаданих цивільних відносинах, на підставі чого робити власні висновки, що він (виконавець) далі не повинен виконувати рішення суду, яке набрало законної сили та звернене до примусового виконання.

117. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про відсутність законних підстав для проведення перевірки та про порушення її прав не знайшли підтвердження.

118. Водночас суди ґрунтували свої висновки на тому, що начальник ДВС вправі здійснювати перевірку законності виконавчого провадження з власної ініціативи, що, за висновком Великої Палати Верховного Суду, є помилковим. А тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають зміні шляхом викладення їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

119. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

120. Відповідно до частин першої, третьої і четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте у визначених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

121. З огляду на висновки, зроблені в цій постанові, врахувавши межі касаційного перегляду, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу потрібно задовольнити частково: рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині - залишити без змін.

VI. ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

122. Відповідно до частини третьої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, під час здійснення контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова. Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, визначених абзацами другим і третім цієї частини.

123. Закон № 1404-VIII не містить приписів, які б надавали директору Департаменту ДВС або іншим посадовим особам повноваження з власної ініціативи переглядати або скасовувати постанови державних виконавців, ухвалені під час здійснення виконавчого провадження.

124. Самостійна ініціатива посадової особи Департаменту ДВС щодо перевірки матеріалів виконавчого провадження, оцінки правомірності дій державного виконавця чи скасування його постанови виходить за межі наданих законом повноважень і є проявом ultra vires («поза межами повноважень»).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 грудня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 лютого 2025 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. О. Погрібний

Судді: О. О. Банасько О. В. Кривенда

О. В. Білоконь М. В. Мазур

О. Л. Булейко Н. М. Мартинюк

М. М. Гімон К. М. Пільков

О. А. Губська Н. С. Стефанів

Л. Ю. Кишакевич Т. Г. Стрелець

В. В. Король О. В. Ступак

С. І. Кравченко В. Ю. Уркевич

Джерело:
ЄДРСР 136045899

[ANTIRAID]

Схоже, що пробанківське лоббі у Великій палаті знайшло черговий незаконний спосіб поновлювати строки у закритих виконавчих провадженнях. Абсолютно ганебне рішення з вигаданими підставами для поновлення виконавчого провадження у справі де вже є рішення про припинення зобов'язань, яке суди не захотіли брати до уваги і фактично порушили основоположні права. Яскравий приклад спір заради спору, а не вирішення реального спору.

Суд зазанчив:

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що неподання скарги сторони виконавчого провадження унеможливлює правомірність ініціювання перевірки дій державного виконавця будь-якою посадовою особою органів ДВС, зокрема директором Департаменту.

90. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відмінне тлумачення, наведене у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2022 року у справі № 802/921/18-а, відповідно до якого директор Департаменту ДВС може з власної ініціативи перевіряти законність постанов державних виконавців, не відповідає системному аналізу Закону № 1404-VIII і виходить за межі наданих законом повноважень.

91. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що директор Департаменту ДВС не наділений законом повноваженнями здійснювати перевірку рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців у конкретних виконавчих провадженнях з власної ініціативи, за результатами чого скасовувати їх постанови чи зобов'язувати вчиняти певні виконавчі дії.