Завідомо незаконна постанова ВП ВС після ЄСПЛ і не виконання рішення ЄСПЛ в частині незаконного перегляду остаточного рішення суду щодо компенсації при незаконному звільненні

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року

місто Київ

справа № 205/3280/14-ц
провадження № 14-36свц26

Велика Палата Верховного Суду у складі:

Головуючого судді-доповідача Погрібного С. О.,

суддів Білоконь О. В., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання Затики Д. А.,

позивачаОСОБА_1 ,

представника позивача - адвокатки Зарубіної О. О.

розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди та

УСТАНОВИЛА:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

1. ОСОБА_1 у квітні 2014 року звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (далі - ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз»), у якому просив:

- скасувати наказ від 19 березня 2014 року № 06-к за підписом незаконно призначеного голови правління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» Харитонова Н. Б.;

- поновити на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз»;

- стягнути з ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» заборгованість із заробітної плати з урахуванням компенсації за невикористану щорічну відпустку за 9 календарних днів;

- стягнути з ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 березня 2014 року до дня розгляду справи та відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.

2. Позивач обґрунтовував пред'явлений позов тим, що з 31 травня 2013 року він обіймав посаду радника голови правління управління справами апарату управління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», а з 01 листопада 2013 року був переведений на посаду заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління того самого підприємства, головний офіс якого розташований у м. Сімферополі.

3. Позивач посилався на те, що починаючи з 03 березня 2014 року, після зміни виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, відбулися спроби захоплення ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз». 04 березня 2014 року до головного офісу компанії за адресою: м. Сімферополь, пр. Кірова / пров. Совнаркомівський, 52/1 зайшли озброєні особи на чолі з призначеним самопроголошеною владою Криму новим так званим головою правління А. Ілліним та намагалися втрутитися у керівництво підприємством, проте їхні вказівки працівники товариства не виконували, продовжуючи виконувати розпорядження діючого голови правління ОСОБА_2 .

4. 11 березня 2014 року голова правління ОСОБА_2 з метою недопущення подальшого захоплення підприємства виїхав за межі АР Крим з правовстановлюючими документами та печаткою ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» і продовжував керівництво підприємством з офісу за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 26. 13 березня 2014 року до головного офісу прибув так званий віцепрем'єр самопроголошеного уряду ОСОБА_3 у супроводі озброєних осіб і представив нового керівника - самопроголошеного голову правління ОСОБА_4 , а Ілліна - як його заступника.

5. Позивач наголошував, що призначення ОСОБА_4 , як і попереднє призначення Ілліна, головою правління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» було незаконним, оскільки відповідно до підпункту 27 пункту 9.3.4 Статуту ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» це питання належить винятково до компетенції загальних зборів як вищого органу управління товариства.

6. 18 березня 2014 року ОСОБА_1 було запрошено до кабінету голови правління, де ОСОБА_4 повідомив його про те, що у складі нового підприємства його не бачить через відсутність у позивача кримської реєстрації, та запропонував написати заяву про звільнення за згодою сторін, у разі чого обіцяв провести з ним повний розрахунок із заробітної плати, а в іншому випадку погрожував звільненням за іншими підставами та «неприємностями». У таких умовах - в атмосфері морального та психологічного тиску, погроз, постійної присутності озброєних осіб фактично на робочому місці, відсутності житла у м. Сімферополі, невиплати заробітної плати та відсутності зв'язку з діючим керівництвом - позивач був вимушений прийняти рішення про звільнення та 19 березня 2014 року написав заяву про звільнення за згодою сторін на ім'я ОСОБА_4 .

7. 20 березня 2014 року ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» згідно з пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за згодою сторін, видано трудову книжку з відповідним записом, а нарахована під час звільнення заробітна плата виплачена не була. Наказ про звільнення був підписаний незаконно призначеним головою правління ОСОБА_4 , який не мав на те відповідних повноважень.

8. Правовою підставою позову позивач визначив, зокрема, статтю 36 КЗпП України, а також приписи законодавства, що регулюють поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.

Стислий виклад змісту рішення судів першої та апеляційної інстанцій

9. Рішенням від 09 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області (нині - Дніпровський апеляційний суд) від 25 червня 2015 року, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська (нині - Новокодацький районний суд м. Дніпра) позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Скасував наказ від 19 березня 2014 року про звільнення позивача за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, поновив ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління.

Стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати за березень 2014 року у розмірі 10 897,83 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 392 128,91 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн.

Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

В іншій частині вимог позову відмовив, здійснив розподіл судових витрат.

10. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виснував, що відповідно до підпункту 18 пункту 9.5.9 Статуту ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» прийом на роботу, звільнення, застосування засобів заохочення та накладення стягнень належить винятково до компетенції голови правління товариства, а згідно з пунктом 9.5.12 Статуту у разі відсутності голови правління виконання його обов'язків може покладатися наказом голови правління на заступника голови правління або на члена правління. Відповідно до статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» та пункту 9.3.4 Статуту рішення про обрання, відсторонення чи звільнення голови правління товариства приймається загальними зборами акціонерів.

11. Суд першої інстанції встановив, що жодного наказу щодо покладення виконання обов'язків голови правління на ОСОБА_4 не видавалося, що було визнано відповідачем у письмових запереченнях, а тому згідно з вимогами статті 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) доказуванню не підлягало. З огляду на це ОСОБА_4 не мав повноважень щодо прийняття рішення про звільнення позивача та підписання відповідного наказу, а наказ від 19 березня 2014 року № 06-к про звільнення ОСОБА_1 був підписаний посадовою особою, яка не наділена належними повноваженнями, отже, є незаконним.

12. Суд першої інстанції зазначив, що обставини, викладені позивачем у позові щодо подій, які мали місце у березні 2014 року, а саме зміна влади в Автономній Республіці Крим, її окупація та захоплення ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» озброєними особами, є загальновідомими, а тому згідно із частиною другою статті 61 ЦПК України доказуванню не підлягають та підтверджують посилання позивача на застосування до нього психічного тиску, під яким він був вимушений подати заяву про звільнення за згодою сторін. Ці обставини також підтвердили в судовому засіданні допитані як свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

13. Стягуючи на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції керувався частиною першою статті 235 КЗпП України, відповідно до якої у разі звільнення працівника без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, а такий орган одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Розрахунок суд першої інстанції здійснив за Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з огляду на розмір середньоденного заробітку позивача - 1 603,53 грн, та визначив, що середня заробітна плата за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня постановлення рішення складає 392 128,91 грн.

14. Стягуючи заборгованість із заробітної плати за березень 2014 року в розмірі 10 897,83 грн, суд першої інстанції керувався статтею 116 КЗпП України, згідно з якою під час звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення.

15. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в частині вимог про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку за 9 календарних днів з огляду на те, що позов у частині вимоги про поновлення позивача на роботі задоволено, а тому позивач не позбавлений можливості скористатися правом на щорічну відпустку.

16. Стягуючи на користь позивача 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції керувався частиною першою статті 237-1 КЗпП України, згідно з якою відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, та базував свої висновки на тому, що внаслідок незаконного звільнення позивач втратив єдине джерело доходу і можливість утримувати свою сім'ю, що завдало йому душевних страждань і хвилювань за майбутнє своєї родини, а захищаючи свої порушені права позивач був вимушений звернутися до суду.

17. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції зазначив, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції повно з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін і дав їм належну правову оцінку, а висновки суду першої інстанції підтверджені наявними у матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями учасників процесу.

18. Відхиляючи доводи апеляційної скарги ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» про відсутність предмета спору з огляду на те, що товариство не припиняло трудові відносини з позивачем, суд апеляційної інстанції зазначив, що стаття 43 Конституції України та стаття 51 КЗпП України гарантують громадянам захист від незаконного звільнення, тобто такого, що відбулося не на підставі закону. Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач не забезпечив позивачу умов трудового договору, наказ про звільнення позивача з роботи не скасував, хоча й визнав його незаконним, запис у трудовій книжці про звільнення не анулював, нараховану заробітну плату не виплатив, а на звернення позивача про поновлення на роботі відповів відмовою.

19. Відхиляючи доводи апеляційної скарги про неправильне визначення середнього заробітку позивача, суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з довідкою Пенсійного фонду України ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в січні 2014 року - 32 921,36 грн, у лютому 2014 року - 32 823,30 грн, а з урахуванням кількості робочих днів у січні 2014 року (20 днів) та у лютому 2014 року (21 день) суд першої інстанції правильно встановив, що середньоденна заробітна плата позивача складає 1 603,53 грн ((32 921,36 + 32 823,30) / 41 = 1 603,53). Будь-яких доказів, які б спростовували визначений судом першої інстанції розмір середньоденної заробітної плати, відповідач не надав.

20. Відхиляючи доводи апеляційної скарги про відсутність доказів завдання моральної шкоди, суд апеляційної інстанції зазначив, що самий лише факт незаконного позбавлення права позивача на виконання трудових обов'язків, отримання винагороди за працю та отримання нарахованої заробітної плати й доводять завдання позивачу моральної шкоди.

Стислий виклад змісту рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

21. Ухвалою від 28 жовтня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» відхилив, а рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська (нині - Новокодацький районний суд м. Дніпра) від 09 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області (нині - Дніпровський апеляційний суд) від 25 червня 2015 року залишив без змін.

22. Залишаючи рішення судів попередніх інстанцій без змін, суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до підпункту 18 пункту 9.5.9 Статуту товариства прийом на роботу, звільнення, застосування засобів заохочення та накладення стягнень належить винятково до компетенції голови правління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», а згідно з пунктом 9.5.12 Статуту у разі відсутності голови правління виконання його обов'язків може покладатися наказом голови правління на заступника голови правління або на члена правління. Відповідно до статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» та пункту 9.3.4 Статуту товариства рішення про обрання, відсторонення чи звільнення голови правління товариства приймається загальними зборами акціонерів.

23. Суд касаційної інстанції також послався на припис частини першої статті 21 КЗпП України, згідно з яким трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

24. Посилаючись на частини третю та четверту статті 36 КЗпП України, суд касаційної інстанції зазначив, що зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору, а у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується; припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

25. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ також процитував частину першу статті 235 КЗпП України, згідно з якою у разі звільнення працівника без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, а такий орган під час винесення рішення про поновлення на роботі одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

26. Суд касаційної інстанції зазначив, що у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши, що наказ про покладення обов'язків голови правління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» на ОСОБА_4 не видавався, останній не мав права на винесення наказу про звільнення позивача, правильно вважали, що наказ про звільнення є незаконним, а позивач підлягає поновленню на роботі. Оскільки під час незаконного звільнення позивача з ним не проведено розрахунок із заробітної плати, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість із заробітної плати, а також середній заробіток за час вимушеного прогулу.

27. Стосовно вимог про стягнення відшкодування моральної шкоди Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що незаконне звільнення та невиплата заробітної плати є порушенням законних прав працівника, що призвели до його моральних страждань і втрати нормальних життєвих зв'язків, а тому висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 2 000 грн відповідає встановленим обставинам справи, а зазначений розмір є обґрунтованим.

28. Суд касаційної інстанції зауважив, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а підстав для їх зміни або скасування немає. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам статті 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Стислий виклад заяви ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

29. ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» у травні 2016 року звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, просило допустити справу до провадження Верховного Суду України, відкрити провадження за виключними обставинами, задовольнити заяву про перегляд судових рішень, скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області (нині - Дніпровський апеляційний суд) від 25 червня 2015 року та рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська (нині - Новокодацький районний суд м. Дніпра) від 09 квітня 2015 року, ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» відмовити у повному обсязі.

30. Заяву про перегляд судових рішень ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» подало з підстав, передбачених пунктами 1 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII), а саме у зв'язку з:

- неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, - статей 116, 235 КЗпП України, статей 1, 3, пунктів 2, 3 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»;

- невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права - статей 263, 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

31. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник посилався на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року у справі № 6-36432св15, ухвалену в подібних правовідносинах за позовом ОСОБА_8 до ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

32. На підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку Верховного Суду України щодо застосування норм матеріального права заявник посилався на постанову Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-365цс16, ухвалену в подібних правовідносинах щодо застосування статей 263, 617 ЦК України та статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» в оцінці впливу обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) на виконання зобов'язань.

33. Обґрунтовуючи заяву, ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» зазначало, що в оскаржуваній ухвалі ВССУ від 28 жовтня 2015 року не було надано належної правової оцінки тим обставинам, що ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» було захоплено збройними формуваннями російської федерації та націоналізовано самопроголошеною владою Автономної Республіки Крим, у зв'язку із чим керівні органи товариства, які діяли відповідно до законодавства України, втратили можливість керувати підприємством та виконувати функції роботодавця. На думку заявника, ОСОБА_4 , який підписав наказ від 19 березня 2014 року № 06-к про звільнення позивача, не був уповноваженою особою ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» і діяв на підставі повноважень, наданих йому самопроголошеною владою Автономної Республіки Крим, легітимність яких не визнається законодавством України. За таких обставин, на думку заявника, частина перша статті 235 КЗпП України, яка передбачає поновлення працівника на роботі у разі звільнення без законної підстави, не підлягала застосуванню, оскільки в наявному складі учасників не було належного роботодавця.

34. До того ж заявник посилався на те, що тимчасова окупація території Автономної Республіки Крим становила обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), що підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України від 03 грудня 2014 року № 2018 та висновком від 04 грудня 2014 року № 5668/05-5, виданими Торгово-промисловою палатою України. На думку заявника, наявність обставин непереборної сили у розумінні статей 263, 617 ЦК України та статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» звільняла ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від відповідальності за дії, вчинені на тимчасово окупованій території, зокрема за наслідки видання наказу про звільнення позивача неуповноваженою особою.

Стислий виклад змісту рішення Верховного Суду України

35. Постановою від 12 квітня 2017 року Верховний Суд України заяву ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» задовольнив частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області (нині - Дніпровський апеляційний суд) від 25 червня 2015 року та рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська (нині - Новокодацький районний суд м. Дніпра) від 09 квітня 2015 року в частині задоволення позовних вимог про скасування наказу від 19 березня 2014 року про звільнення, поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; відшкодування моральної шкоди скасував.

Ухвалив у цій частині позовних вимог нове рішення, яким відмовив ОСОБА_1 у позові про скасування наказу від 19 березня 2014 року про звільнення, поновлення на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області (нині - Дніпровський апеляційний суд) від 25 червня 2015 року та рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська (нині - Новокодацький районний суд м. Дніпра) від 09 квітня 2015 року залишив без змін.

36. Верховний Суд України скасовував рішення судів попередніх інстанцій у відповідній частині з огляду на те, що 27 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який визначає статус Автономної Республіки Крим та міста Севастополя як території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації. Відповідно до статті 1 цього Закону датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року, а згідно з його статтею 9 будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, до того ж будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та посадовими або службовими особами на тимчасово окупованій території, є недійсним і не створює правових наслідків.

37. З огляду на наведене Верховний Суд України виснував, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що видання неуповноваженою відповідно до українського законодавства особою наказу про звільнення є підставою для припинення трудових відносин між ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» та позивачем, не відповідає законодавству України про статус тимчасово окупованих територій та нормативно-правовим актам щодо діяльності підприємств та установ на цих територіях.

38. Верховний Суд України також зазначив, що з огляду на приписи статей 117 та 235 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за незаконне звільнення та за невиплату належних працівникові сум у разі звільнення є наявність вини підприємства, у тому числі в результаті дій особи, відповідальної за звільнення. Оскільки трудовим законодавством не врегульовано, за яких обставин сторони трудових правовідносин звільняються від виконання обов'язків, приписи цивільного законодавства щодо урахування під час вирішення спорів про майнову відповідальність обставин непереборної сили можуть застосовуватись і до цих правовідносин.

39. Верховний Суд України послався на те, що під час розгляду справи суди визнали загальновідомими обставинами події, які відбулися у березні 2014 року, а саме зміну влади в Автономній Республіці Крим, її окупацію та захоплення ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» озброєними особами. Ці обставини, як зазначили суди, підтверджуються, зокрема, сертифікатом про форс-мажорні обставини Торгово-промислової палати України від 03 грудня 2014 року № 2018.

40. Посилаючись на статтю 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», пункт 1 частини першої статті 263 та статтю 617 ЦК України, Верховний Суд України зазначив, що непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла відвернути, і ця подія завдала збитків.

41. Установивши, що позивача звільнено із займаної посади 20 березня 2014 року на підставі наказу, виданого особою, уповноваженою самопроголошеною владою Автономної Республіки Крим під час проведення незаконної націоналізації майна ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», яке розташоване на території, що законами України визнана як тимчасово окупована, Верховний Суд України виснував, що суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку про те, що наказ породжує правові наслідки для відповідача, тим самим застосувавши визначені законодавством України санкції за дії, які відповідач не здійснював.

42. Верховний Суд України зазначив, що питання про неоднакове застосування інших норм трудового законодавства заявник не формулював, доводи не наводив, а тому оцінка застосування інших норм матеріального права під час розгляду інших позовних вимог (стягнення невиплаченої заробітної плати за березень 2014 року, стягнення компенсації за невикористану відпустку) не надавалася і судові рішення у цій частині не переглядалися.

Стислий виклад відомостей про виконання судових рішень на користь ОСОБА_1 .

43. Позивач через систему «Електронний суд» 04 червня 2026 року подав клопотання про долучення до матеріалів справи копій документів щодо виконання судових рішень, ухвалених на користь ОСОБА_1 , а також пов'язаних з ними процесуальних документів.

44. Згідно з доданими документами на виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська (нині - Новокодацький районний суд м. Дніпра) від 09 квітня 2015 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області (нині - Дніпровський апеляційний суд) від 25 червня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська (нині - Новокодацький районний суд м. Дніпра) 09 липня 2015 року видав виконавчий лист № 2/205/109/15 про стягнення з ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати за березень 2014 року в розмірі 10 897,83 грн, середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 392 128,91 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 грн, разом 405 026,74 грн.

45. Постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Салеомона А. А. від 11 серпня 2015 року на підставі зазначеного виконавчого листа відкрито виконавче провадження № 48411748.

46. Постановою старшого державного виконавця цього ж відділу від 19 липня 2016 року виконавчий лист повернуто стягувачу ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у відповідній редакції), з огляду на нібито відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення.

47. ОСОБА_1 оскаржив постанову про повернення виконавчого листа стягувачу до суду. Ухвалою від 26 вересня 2017 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська (нині - Новокодацький районний суд м. Дніпра) у задоволенні скарги відмовив. Ухвалою від 13 грудня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області (нині - Дніпровський апеляційний суд) апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилив, ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська (нині - Новокодацький районний суд м. Дніпра) від 26 вересня 2017 року залишив без змін.

48. Постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Федорової Д. Д. від 23 червня 2017 року виконавче провадження закінчено на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку зі скасуванням постановою Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року судових рішень, на підставі яких видано виконавчий лист, у частині задоволення позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Стислий виклад змісту рішення Європейського суду з прав людини

49. У рішенні від 12 березня 2026 року у справі «Ващенко та Третяк проти України» (Case of Vashchenko and Tretyak v. Ukraine), ухваленому за результатами розгляду, зокрема, заяви № 74213/17, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

50. Це рішення набуло статусу остаточного 12 березня 2026 року.

51. ЄСПЛ зазначив, що ця справа стосується скасування остаточних та обов'язкових судових рішень внаслідок перегляду Верховним Судом України на підставі практики, яка сформувалася після постановлення цих остаточних судових рішень.

52. ЄСПЛ встановив, що 28 жовтня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив без змін ухвалені на користь заявника рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими було визнано незаконним звільнення заявника новим керівництвом підприємства в Криму, постановлено стягнути з підприємства заборгованість із заробітної плати та середній заробіток за час вимушеного прогулу. Ці рішення набрали законної сили та підлягали виконанню.

53. ЄСПЛ також встановив, що 13 травня 2016 року головний офіс ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» в м. Києві звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд зазначених рішень на підставі іншого застосування матеріального права в інших справах, зокрема в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року та постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року, тобто в рішеннях, ухвалених через п'ять місяців після того, як рішення у справі заявника набрало законної сили.

54. Постановою від 12 квітня 2017 року Верховний Суд України задовольнив зазначену заяву про перегляд частково, скасував рішення судів нижчих інстанцій у частині щодо поновлення на посаді та відшкодування шкоди, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, а в частині щодо виплати заборгованості із заробітної плати залишив рішення без змін. Своє рішення Верховний Суд України обґрунтував посиланням на сертифікат Торгово-промислової палати України про існування форс-мажорних обставин та статтю 617 ЦК України (звільнення від відповідальності у разі існування непереборної сили).

55. ЄСПЛ повторив, що право на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції під час його тлумачення у контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності охоплює вимогу про те, що коли суди остаточно вирішили спір між відповідними сторонами, їхнє рішення не повинно ставитися під сумнів. Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень, згідно з яким жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи і її нового вирішення. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами, а відповідне рішення може бути скасовано винятково для виправлення помилки, яка має дійсно основоположне значення для судової системи.

56. ЄСПЛ нагадав, що у своїй ухвалі щодо прийнятності у справі «ПП «Вестра» та інші проти України» (Vestra, PP and Others v. Ukraine), заява № 60680/16 та 6 інших заяв, від 02 вересня 2025 року, він уже оцінив зазначений порядок перегляду у Верховному Суді України, постановивши, що він не був ефективним національним засобом юридичного захисту, оскільки сам характер підстав, на яких він міг бути застосований, породжував невизначеність: вони повністю залежали від фактора, що перебував поза контролем сторін, а саме від майбутніх гіпотетичних подій у практиці, які могли виникнути в будь-який момент протягом одного року з дати ухвалення оскаржуваного рішення касаційного суду.

57. Ураховуючи свої висновки в згаданій ухвалі щодо прийнятності у справі «ПП «Вестра» та інші проти України» (Vestra, PP and Others v. Ukraine), ЄСПЛ зазначив, що остаточні рішення національних судів у справі заявника були скасовані в межах порядку перегляду у Верховному Суді України на підставі подальшої практики, яка була постановлена через п'ять місяців після ухвалення касаційним судом остаточного рішення у справі заявника. Отож подальша практика була застосована ретроактивно до справи заявника, що було для нього непередбачуваним і призвело до юридичної невизначеності.

58. ЄСПЛ також зазначив, що ніщо не свідчить, що скасування остаточних судових рішень у справі заявника було зумовлене необхідністю виправлення помилки, яка мала дійсно основоположне значення для судової системи, або обставинами суттєвого та переконливого характеру. Це було результатом звичайного застосування приписів законодавства, які дозволяли на момент подій поставити під сумнів остаточні та такі, що підлягали виконанню, рішення лише з тієї причини, що подальша практика вказувала на інше вирішення питання.

59. З наведених підстав ЄСПЛ дійшов висновку, що скасування постановлених на користь заявника остаточних та обов'язкових рішень у результаті перегляду Верховним Судом України на підставі відмінностей у практиці, ухваленій після постановлення цих рішень, не відповідало принципу res judicata, одному з елементів принципу юридичної визначеності, а тому було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

60. Стосовно скарги за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ повторив, що борг, достатньо встановлений остаточним судовим рішенням, яке підлягало виконанню, становить «майно» для цілей цієї статті, а скасування такого рішення після набрання ним законної сили становить втручання у право власника на мирне володіння цією власністю.

61. ЄСПЛ зазначив, що внаслідок скасування Верховним Судом України остаточних та обов'язкових рішень, постановлених на користь заявника, він втратив або ризикував втратити у повному обсязі або частково первинно присуджене йому у грошовій формі відшкодування. Беручи до уваги свої висновки щодо скарги заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції, ЄСПЛ виснував, що скасування остаточних та обов'язкових судових рішень було несумісним з принципом юридичної визначеності, а тому цей захід не був «законним» згідно з Конвенцією.

62. На підставі статті 41 Конвенції ЄСПЛ присудив заявнику 14 500 євро як відшкодування матеріальної шкоди, що еквівалентно в євро сумі, присудженій йому національними судами за скасованими рішеннями, 4 700 євро як відшкодування моральної шкоди, а також 200 євро як компенсації судових та інших витрат.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Стислий зміст вимог та доводів заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

63. ОСОБА_1 10 квітня 2026 року через підсистему «Електронний суд» звернувся до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України, у зв'язку зі встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань під час вирішення справи судом.

64. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, ОСОБА_1 посилається на рішення ЄСПЛ від 12 березня 2026 року у справі «Ващенко і Третяк проти України» (Case of Vashchenko and Tretyak v. Ukraine), ухвалене за результатами розгляду, зокрема, заяви № 74213/17, у якому встановлено порушення статті 6 та статті 1 Першого протоколу до Конвенції; просить:

- прийняти та задовольнити заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами до розгляду;

- переглянути та скасувати постанову Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у заяві ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року та залишити ухвалу без змін;

- витребувати копію рішення ЄСПЛ від 12 березня 2026 року у справі «Ващенко і Третяк проти України» (Case of Vashchenko and Tretyak v. Ukraine) з автентичним перекладом українською мовою.

Узагальненийвиклад позиції інших учасників справи

65. АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» (правонаступник ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», далі також - товариство) 05 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» подало до Великої Палати Верховного Суду заяву, у якій просить відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року та залишити цю постанову в силі.

66. Відповідач зазначив, що присуджена ЄСПЛ заявнику справедлива сатисфакція є адекватним та ефективним засобом захисту його прав у розумінні статті 41 Конвенції та не потребує застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді перегляду чи скасування постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року. На обґрунтування цього доводу відповідач послався на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у справі № 758/8567/17.

67. Товариство наголосило, що рішення ЄСПЛ від 12 березня 2026 року у справі «Ващенко та Третяк проти України» не містить інформації щодо необхідності перегляду рішень національних судів і не дає підстав для висновку про те, що постанова Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року суперечила положенням Конвенції за своїм змістом. На думку відповідача, встановлене ЄСПЛ порушення пов'язане з особливостями законодавчо передбаченого на той час механізму перегляду остаточних судових рішень, а не з конкретним рішенням Верховного Суду України, ухваленим у цій справі.

68. Відповідач звернув увагу на те, що ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» у 2016 році реалізувало процесуальне право на звернення до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень за процедурою, прямо гарантованою чинним на момент подій законодавством України, у зв'язку із чим, на переконання товариства, покладення на нього додаткових несприятливих наслідків у зв'язку з використанням законного процесуального механізму суперечило б принципам правової визначеності, легітимних очікувань та справедливого балансу інтересів сторін.

69. Товариство зауважило, що рішення суду першої інстанції у частині, допущеній до негайного виконання, було товариством виконане. На виконання цього рішення наказом ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 04 листопада 2015 року № 143-к скасовано наказ від 19 березня 2014 року № 06-к про звільнення ОСОБА_1 та поновлено заявника на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» з посадовим окладом 15 410 грн.

70. Відповідач також зазначив, що після видання зазначеного наказу товариство здійснювало табелювання ОСОБА_1 як працівника, який перебуває у трудових відносинах з підприємством, проте заявник у період з 2015 до 2017 року фактично не з'являвся на робочому місці та не приступав до виконання трудових обов'язків.

71. На обґрунтування виконання рішення суду в частині грошових стягнень відповідач послався на бухгалтерську довідку ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 21 червня 2017 року, відповідно до якої ОСОБА_1 нараховано заробітну плату за березень 2014 року в розмірі 10 897,83 грн з утриманням податку на доходи фізичних осіб і військового збору. Відповідач зазначив, що листом від 29 серпня 2017 року № 828/17 він повідомив ОСОБА_1 про здійснення на його ім'я поштового переказу грошових коштів у сумі 8 772,75 грн, а 10 серпня 2017 року та 05 жовтня 2017 року двічі здійснив відповідні електронні перекази. На переконання товариства, заявник зазначені перекази не отримав за власним вибором.

72. Відповідач звернув увагу, що відповідно до постанови державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва від 23 червня 2017 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/205/109/15 від 09 липня 2015 року, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська (нині - Новокодацький районний суд м. Дніпра), закінчено у зв'язку зі скасуванням постановою Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року судових рішень, на підставі яких видано виконавчий лист.

73. Подання заявником заяви про перегляд постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року свідчить, на переконання товариства, про недобросовісне використання процесуальних прав та має ознаки зловживання процесуальними правами всупереч завданням цивільного судочинства, визначеним статтями 2, 11 та 44 ЦПК України. На думку відповідача, заявник прагне досягти повторного отримання компенсації за одні й ті самі обставини, які вже були оцінені ЄСПЛ та компенсовані шляхом присудження справедливої сатисфакції.

Стислий виклад пояснень заявника на заяву АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 05 червня 2026 року

74. ОСОБА_1 09 червня 2026 року через систему «Електронний суд» подав до Великої Палати Верховного Суду письмові пояснення на заяву АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 05 червня 2026 року, у яких просив залишити доводи відповідача без задоволення.

75. Заявник звернув увагу, що заяву АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» подано до Великої Палати Верховного Суду 07 червня 2026 року, тобто напередодні судового засідання, призначеного на 10 червня 2026 року, що, на його думку, не дало йому достатнього часу для належної підготовки пояснень.

76. ОСОБА_1 наголосив, що твердження відповідача про продовження ним трудової діяльності на ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» після 20 лютого 2014 року у структурі, сформованій окупаційною адміністрацією, є голослівними та не підтверджені жодним належним доказом.

77. Позивач зазначив, що жодних грошових переказів від ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» у період з 2015 по 2017 рік він не отримував. На підтвердження цього заявник послався на численні клопотання та скарги, спрямовані ним проти бездіяльності органів державної виконавчої служби у відповідний період, копії яких долучено до матеріалів справи.

78. Заявник звернув увагу, що наказ ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 04 листопада 2015 року № 143-к, на який посилається відповідач як на доказ виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, не був предметом дослідження ані судом першої або апеляційної інстанції, ані Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, оскільки був виданий вже після ухвалення відповідних судових рішень. Постанова Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року так само не містить жодного посилання на цей наказ. Заявник зауважив, що відповідач не надав доказів направлення йому копії зазначеного наказу або будь-якого іншого ознайомлення його зі змістом цього наказу.

79. ОСОБА_1 наголосив, що виплата ЄСПЛ справедливої сатисфакції на підставі статті 41 Конвенції сама по собі не звільняє державу від обов'язку вжити індивідуальних заходів, спрямованих на відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану особи (restitutio in integrum).

80. Заявник зауважив, що у тих випадках, коли встановлене ЄСПЛ порушення безпосередньо пов'язане зі змістом судового рішення національного суду, а наслідки цього порушення продовжуються, повторний розгляд справи або відновлення провадження у ній є найбільш ефективним, а в окремих випадках - єдиним способом відновлення попереднього юридичного стану заявника, навіть за відсутності у резолютивній частині рішення ЄСПЛ прямої вказівки на необхідність такого перегляду.

Стислий виклад пояснень представника АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз»

81. Представник АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» Варданян А. А. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у заяві товариства від 05 червня 2026 року, та просив відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року, залишивши цю постанову в силі.

82. Представник відповідача звернув увагу, що у березні 2014 року внаслідок збройної агресії російської федерації та подальшої тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим частина працівників ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» залишилася на окупованій території і продовжила виконувати трудові обов'язки на захопленому підприємстві, зокрема після його незаконної націоналізації, проведеної самопроголошеною владою Автономної Республіки Крим. Представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 було звільнено вже після незаконної націоналізації підприємства, а наказ про його звільнення підписаний особою, призначеною представниками держави-агресора, яка не мала повноважень діяти від імені ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз». На переконання представника відповідача, за таких обставин керівний склад товариства, що діяв відповідно до законодавства України, не мав можливості скасувати наказ, виданий неуповноваженою особою на тимчасово окупованій території.

83. Представник відповідача також зазначив, що станом на 2014 рік судова практика щодо правових наслідків актів, виданих на тимчасово окупованій території особами, призначеними окупаційною владою, ще не була усталеною, у зв'язку з чим суди першої та апеляційної інстанцій не мали сформованого підходу до вирішення такої категорії спорів. Послідовний підхід щодо застосування статей 263, 617 ЦК України та статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» в оцінці впливу обставин непереборної сили на трудові правовідносини сформувався пізніше, що і стало підставою для звернення ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

84. Заява ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами надійшла до Великої Палати Верховного Суду 10 квітня 2026 року.

85. Ухвалою від 15 квітня 2026 року суддя Великої Палати Верховного Суду:

- відкрив провадження за виключними обставинами;

- витребував у Міністерства юстиції України копію рішення ЄСПЛ від 12 березня 2026 року у справі «Ващенко і Третяк проти України» (Case of Vashchenko and Tretyak v. Ukraine), заява № 74213/17;

- витребував із Ленінського районного суду м. Дніпропетровська (нині - Новокодацький районний суд м. Дніпра) матеріали справи № 205/3280/14-ц.

- призначив справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на 10 год 00 хв 13 травня 2026 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

86. Від Міністерства юстиції України 24 квітня 2026 року на адресу суду надійшла копія зазначеного рішення ЄСПЛ разом із його автентичним перекладом українською мовою.

87. Також з Ленінського районного суду м. Дніпропетровська (нині - Новокодацький районний суд м. Дніпра) 28 квітня 2026 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 205/3280/14-ц.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

88. Велика Палата Верховного Суду заслухала головуючого суддю-доповідача, оцінила доводи заявника, дослідила матеріали заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами та матеріали справи, а також зміст рішення ЄСПЛ, дійшла висновку, що заява ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами підлягає задоволенню з таких підстав.

Застосовні норми права

89. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

90. Одним з міжнародних договорів щодо прав людини є Конвенція, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року (№ 475/97-ВР), набула чинності 11 вересня 1997 року і стала частиною національного законодавства, яке підлягає застосуванню.

91. Зазначена Конвенція передбачає юрисдикцію ЄСПЛ щодо заяв громадян України про порушення державою норм цієї Конвенції.

92. Міжнародним документом, що визначає правовий статус як самого ЄСПЛ, так і його рішень, є зазначена Конвенція, зокрема її розділ ІІ. Водночас стаття 46 Конвенції зазначає про безумовний обов'язок держав-учасниць виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, в яких вони є сторонами.

93. ЄСПЛ залишає за державою свободу у виборі заходів, потрібних для виконання його рішень. Згідно зі стандартами Ради Європи значення кожного з прийнятих ЄСПЛ рішень полягає в тому, що вони не тільки повинні впливати на право конкретного заявника, але також і на розвиток національного законодавства держав-учасниць Конвенції. Заходи поновлення права особи, яка зверталася до ЄСПЛ із заявою, мають значення у контексті відповідальності держави перед певною особою як санкції за порушення її права.

94. Правові норми щодо порядку виконання рішень ЄСПЛ передбачені Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»

(далі - Закон № 3477-IV).

95. Цей Закон є спеціальним та регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконувати рішення ЄСПЛ та необхідністю впроваджувати в українське судочинство європейські стандарти прав людини. Водночас чітких рекомендацій щодо правил виконання рішень ЄСПЛ національними судами Закон № 3477-IV не містить. Такі правила визначені у відповідному процесуальному законодавстві.

96. З урахуванням частини першої статті 32 Конвенції щодо поширення юрисдикції ЄСПЛ на всі питання її тлумачення і застосування, частини другої статті 19 Конституції України щодо обов'язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, частин першої та третьої статті 124 Конституції України та частини першої статті 5 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»

(далі - Закон № 1402-VIII) можна зробити висновок, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення юридичних спорів під час здійснення правосуддя в Україні є виключними повноваженнями національних судів.

97. Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі та Джюнта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Іtaly, заяви № 39221/98 і № 41963/98, параграф 249), під обов'язком Високих Договірних Сторін виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вони є сторонами, розуміється, що рішення, відповідно до якого ЄСПЛ визнав порушення, покладає на державу-відповідача обов'язок не лише здійснити на користь заявника виплати, присуджені як справедлива сатисфакція, але також і здійснити під контролем Комітету Міністрів загальні і, якщо це доречно, індивідуальні заходи, здійснення яких є необхідним у рамках внутрішньої правової системи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки такого порушення. Більше того, перебуваючи під контролем Комітету Міністрів, держава-відповідач є вільною у виборі засобів, якими вона виконуватиме свої зобов'язання за статтею 46 Конвенції, за умови, що такі засоби не суперечитимуть висновкам, які містяться у рішенні ЄСПЛ.

98. Глава 3 Закону № 3477-IV передбачає необхідність ужиття для виконання рішення ЄСПЛ, який констатував порушення Україною Конвенції, заходів індивідуального та загального характеру.

99. Згідно зі статтею 1 Закону № 3477-IV виконанням рішення є: а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

100. Якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї, і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (стаття 41 Конвенції).

101. За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.

102. Перелік додаткових заходів індивідуального характеру досить вузький. По суті, їх існування не є гарантією забезпечення відновлення порушених прав і не свідчить про досягнення у кожному випадку мети цих заходів, передбаченої законодавством.

103. Застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у ній, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною. Для цього потрібно враховувати Рекомендацію № R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини». Відповідно до цієї Рекомендації повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, потрібно застосовувати, особливо тоді:

i.коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

ii.коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що (а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або (б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

104. У пункті 16 пояснювальної записки до цієї Рекомендації зазначено, що у справах щодо перегляду або поновлення національного провадження, в яких ЄСПЛ присудив справедливу компенсацію, питання про те, як така компенсація буде взята до уваги, має вирішуватися на розсуд компетентного національного суду або відповідних органів влади з урахуванням обставин кожної справи.

105. Отже, у рішенні ЄСПЛ може прямо зазначити про неодмінність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, або із самого рішення ЄСПЛ можна виснувати про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у тій справі. Якщо інше ЄСПЛ не зазначив у рішенні, повторний судовий розгляд справи, включаючи відновлення у ній провадження, можливий, коли ЄСПЛ визнав порушення Україною зобов'язань за Конвенцією під час вирішення судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить заявник.

Щодо процесуальних підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами та меж такого перегляду

106. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.

107. Заява про перегляд судового рішення з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до Верховного Суду і розглядається у складі Великої Палати (частина третя статті 425 ЦПК України).

108. Частинами першою, другою статті 429 ЦПК України передбачено, що заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами розглядається судом у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження за виключними обставинами. Справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

109. Тож розгляд цієї заяви здійснюється за правилами, за якими відбувається касаційне провадження.

110. За частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

111. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

112. Згідно з частиною першою статті 3603 ЦПК України у відповідній редакції [повноваження Верховного Суду України] за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких постанов: 1) про повне або часткове задоволення заяви; 2) про відмову у задоволенні заяви.

113. Отже, розгляд цієї справи за заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами Велика Палата Верховного Суду здійснює в межах доводів та вимог такої заяви, що мають узгоджуватися з висновками ЄСПЛ у відповідному рішенні.

114. Велика Палата Верховного Суду як суд касаційної інстанції, розглядаючи заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

83. Такими ж повноваженнями не наділений і ЄСПЛ.

Оцінка доводів заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

115. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

116. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону № 1402-VIII).

117. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення якого констатував ЄСПЛ, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

118. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, порушення якої також констатував ЄСПЛ, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

119. Водночас в ухвалі щодо прийнятності у справі «ПП «Вестра» та інші проти України» (Vestra, PP and Others v. Ukraine), заява № 60680/16 та 6 інших заяв, від 02 вересня 2025 року, ЄСПЛ виснував, що порядок перегляду у Верховному Суді України, передбачений на момент подій статтями 353-3607 ЦПК України та статтями 235-2442 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII), не був ефективним національним засобом юридичного захисту, оскільки сам характер підстав, на яких він міг бути застосований, породжував невизначеність: вони повністю залежали від фактора, що перебував поза контролем сторін, а саме від майбутніх гіпотетичних подій у практиці, які могли виникнути в будь-який момент протягом одного року з дати ухвалення оскаржуваного рішення касаційного суду.

120. У справі, що переглядається, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська (нині - Новокодацький районний суд м. Дніпра) від 09 квітня 2015 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області (нині - Дніпровський апеляційний суд) від 25 червня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, набуло статусу остаточного та обов'язкового до виконання, а сума, стягнута заявникові, набула статусу «майна» для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

121. ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» 13 травня 2016 року звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд зазначених рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII), посилаючись на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року та постанову Верховного Суду України від 23 березня 2016 року, тобто на рішення, ухвалені вже після того, як рішення у справі заявника набрало законної сили.

122. Постановою від 12 квітня 2017 року Верховний Суд України скасував остаточні та обов'язкові судові рішення, постановлені на користь ОСОБА_1 , у частині задоволення позовних вимог про скасування наказу від 19 березня 2014 року про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в позові, обґрунтувавши таке рішення посиланням на сертифікат Торгово-промислової палати України про наявність форс-мажорних обставин і статтю 617 ЦК України.

123. Будь-яких обставин, які б свідчили про необхідність виправлення помилки, що мала б дійсно основоположне значення для судової системи, або про обставини суттєвого та переконливого характеру, що могли б виправдати відступ від принципу res judicata, у справі заявника встановлено не було. Скасування Верховним Судом України остаточних та обов'язкових судових рішень стало результатом звичайного застосування приписів процесуального законодавства, які дозволяли на момент подій поставити під сумнів остаточні та такі, що підлягали виконанню, рішення лише з тієї причини, що подальша практика вказувала на інше вирішення питання.

124. Порушення, констатоване ЄСПЛ у рішенні від 12 березня 2026 року у справі «Ващенко та Третяк проти України», полягає не в недостатності дослідження обставин справи національними судами та не в неправильному застосуванні норм матеріального права судами першої, апеляційної чи касаційної інстанцій, а в самому факті скасування Верховним Судом України остаточних та обов'язкових судових рішень на підставі практики, яка сформувалася після ухвалення цих рішень.

125. Отже, обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, повністю встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, докази досліджені та оцінені, а рішення цих судів залишені без змін судом касаційної інстанції - Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Сама наявність остаточних та обов'язкових судових рішень судів трьох інстанцій, постановлених на користь заявника, і є тим правовим станом, який підлягає відновленню для виконання рішення ЄСПЛ.

126. Велика Палата Верховного Суду враховує, що відповідно до Рекомендації № R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, потрібно застосовувати, особливо тоді, коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження.

127. У справі, що переглядається, негативні наслідки для заявника від постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року полягають у скасуванні остаточних та обов'язкових судових рішень про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що ці наслідки за своєю правовою природою є неоднорідними.

128. У частині, що стосується скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді, негативні наслідки постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року не можуть бути усунуті виключно у грошовій формі, оскільки це немайнові права, відновлення яких можливе лише шляхом повернення чинності тим судовим рішенням, якими ці права були захищені. У цій частині виплата присудженої справедливої сатисфакції після рішення ЄСПЛ не є адекватним засобом захисту прав заявника.

129. Натомість у частині, що стосується стягнення на користь заявника середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, негативні наслідки постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року полягали у позбавленні заявника грошових сум, присуджених йому судами трьох інстанцій. У цій частині ЄСПЛ у рішенні від 12 березня 2026 року у справі «Ващенко та Третяк проти України» вже присудив заявнику 14 500 євро як відшкодування матеріальної шкоди, що еквівалентно сумі, присудженій йому національними судами за скасованими рішеннями (пункт 43 рішення ЄСПЛ).

130. Велика Палата Верховного Суду враховує, що відповідно до пункту 16 пояснювальної записки до Рекомендації № R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи у справах щодо перегляду або поновлення національного провадження, в яких ЄСПЛ присудив справедливу компенсацію, питання про те, як така компенсація буде взята до уваги, має вирішуватися на розсуд компетентного національного суду або відповідних органів влади з урахуванням обставин кожної справи.

131. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду висновує, що повне скасування постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року з одночасним відновленням чинності рішень судів трьох інстанцій у повному обсязі призвело б до того, що заявник отримав би подвійне відшкодування за одне й те саме порушення: одну виплату - від держави на виконання рішення ЄСПЛ, а другу - від відповідача на виконання відновлених рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Такий результат суперечив би самій меті restitutio in integrum, яка спрямована на відновлення попереднього юридичного стану заявника.

132. За таких обставин належним способом виконання рішення ЄСПЛ є скасування постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року лише в частині, що стосується скасування наказу про звільнення та поновлення заявника на посаді, з одночасним залишенням без змін цієї постанови у частині, що стосується стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

133. Велика Палата Верховного Суду, безумовно поважаючи рішення ЄСПЛ та прагнучи належно його виконати, враховує, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ держава-учасниця у справі в принципі вільна вибирати засоби, за допомогою яких виконуватиме рішення, у якому ЄСПЛ встановив порушення, за умови, що такі засоби сумісні з висновками, викладеними в рішенні ЄСПЛ, та з правами захисту (рішення від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі та Джюнта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Italy), § 249; від 11 липня 2017 року у справі «Морейра Феррейра проти Португалії, № 2)» (Moreira Ferreira v. Portugal, № 2)).

134. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду висновує, що у цій справі належним та ефективним засобом для відновлення попереднього правового становища заявника, з урахуванням уже здійсненого ЄСПЛ відшкодування у грошовій формі, є скасування постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року в частині скасування наказу від 19 березня 2014 року

№ 06-к про звільнення ОСОБА_1 та його поновлення на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» з одночасним розглядом по суті заяви ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 13 травня 2016 року про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року в цій же частині.

Щодо доводів АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» проти задоволення заяви ОСОБА_1

135. Велика Палата Верховного Суду оцінює доводи АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», викладені у заяві від 05 червня 2026 року, з огляду на таке.

136. Аргумент товариства про те, що присуджена ЄСПЛ заявнику справедлива сатисфакція становить адекватний і достатній засіб захисту його прав та виключає потребу у вжитті додаткових заходів індивідуального характеру, не може бути сприйнятий повною мірою. У світлі статті 10 Закону № 3477-IV та Рекомендації № R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи додаткові заходи індивідуального характеру, зокрема відновлення попереднього юридичного стану заявника шляхом повторного розгляду справи, можуть здійснюватися паралельно з виплатою справедливої сатисфакції, особливо тоді, коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не є адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження.

137. Довід АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» про те, що рішення ЄСПЛ не містить прямої вказівки про необхідність перегляду рішень національних судів, не виключає такого перегляду. Відновлення попереднього юридичного стану особи може здійснюватися шляхом повторного розгляду справи і у тому разі, коли із самого рішення ЄСПЛ можна виснувати про необхідність такого відновлення. Велика Палата Верховного Суду, оцінивши зміст рішення ЄСПЛ від 12 березня 2026 року у справі «Ващенко та Третяк проти України» та характер негативних наслідків для заявника, дійшла висновку про необхідність такого відновлення у тій частині, у якій постанова Верховного Суду України скасовується цією постановою.

138. Велика Палата Верховного Суду окремо зупиняється на доводі АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» про те, що рішення суду першої інстанції у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді нібито вже виконане наказом ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 04 листопада 2015 року № 143-к.

139. Цьому доводу відповідача заявник у своїх поясненнях від 09 червня 2026 року окремо протиставив те, що відповідач не надав доказів направлення йому копії зазначеного наказу або іншого ознайомлення зі змістом цього наказу.

140. Велика Палата Верховного Суду враховує, що відповідно до висновків, послідовно сформованих Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постановах від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17, від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 та від 26 березня 2025 року у справі № 947/3496/23, належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі потрібно вважати видання роботодавцем наказу про скасування наказу про звільнення та про поновлення на посаді, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків, а виконання такого рішення вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта роботодавця.

141. Велика Палата Верховного Суду базується на тому, що поновлення на роботі за змістом частини першої статті 235 КЗпП України не зводиться до формальної дії з видання наказу. Виконання судового рішення про поновлення на роботі охоплює, як мінімум, такі взаємопов'язані елементи: видання роботодавцем наказу про скасування наказу про звільнення та про поновлення на посаді, ознайомлення працівника із цим наказом, внесення відповідного запису до трудової книжки, визначення робочого місця та фактичний допуск працівника до виконання трудових обов'язків. За відсутності доказів вчинення цих елементів виконання судового рішення не може вважатися здійсненим.

142. У справі, що переглядається, АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» не надало доказів, які б підтверджували факт ознайомлення ОСОБА_1 з наказом від 04 листопада 2015 року № 143-к, факт внесення запису про поновлення на посаді до трудової книжки заявника, факт визначення йому робочого місця, а також факт фактичного допуску заявника до виконання трудових обов'язків. Сам зміст наказу № 143-к свідчить, що на момент його видання робоче місце ОСОБА_1 ще не було визначене, а пунктом 5.1 цього наказу заступнику голови правління Кондратову А. В. лише доручено визначити робоче місце заявника у майбутньому. Посилання товариства на табелювання ОСОБА_1 у період з 2015 до 2017 року як працівника, який нібито не з'являвся на робочому місці, не підкріплене жодними доказами, які могли б бути перевірені у судовому засіданні, і за відсутності доказів про ознайомлення заявника з наказом про поновлення та про визначення йому конкретного робочого місця такі посилання не свідчать про належне виконання рішення суду.

143. Додатковим підтвердженням того, що рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді залишилося невиконаним, є зміст постанови державного виконавця від 23 червня 2017 року, якою виконавче провадження закрите не у зв'язку з фактичним виконанням рішення, а виключно у зв'язку зі скасуванням постановою Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року судових рішень, на підставі яких видано виконавчий лист.

144. За таких обставин довід АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» про те, що ОСОБА_1 нібито вже поновлений на посаді і не зазнає негативних наслідків у цій частині, є необґрунтованим. Підстави для повторного розгляду заяви ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 13 травня 2016 року у частині скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді з метою відновлення попереднього юридичного стану заявника зберігаються.

145. Довід АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» про спроби перерахування ОСОБА_1 заробітної плати за березень 2014 року стосується тієї частини позовних вимог, яка не входить до предмета розгляду Великої Палати Верховного Суду в цьому провадженні.

146. Стосовно доводу АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» про невідповідність прохальної частини заяви ОСОБА_1 вимогам пункту 1 частини третьої статті 429 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду зазначає, що незалежно від конкретного формулювання прохальної частини заяви про перегляд за виключними обставинами Велика Палата Верховного Суду розглядає таку заяву в межах своїх повноважень, визначених статтею 429 ЦПК України, і застосовує процесуальні наслідки, прямо передбачені цією нормою. Зміст процесуальних вимог заявника є зрозумілим, а застосування процесуально коректної форми вирішення справи у резолютивній частині належить до повноважень суду.

147. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що доводи АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», викладені у заяві від 05 червня 2026 року, не спростовують обґрунтованості заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року в тій частині, у якій Велика Палата Верховного Суду цією постановою її скасовує.

Щодо розгляду заяви ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

148. Скасування постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у частині скасування наказу про звільнення та поновлення заявника на посаді створює необхідність розгляду заяви ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 13 травня 2016 року у відповідній частині. Зокрема, у частині, що стосується стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, постанова Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року залишається чинною, а тому в цій частині заява ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» не підлягає повторному розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

149. Велика Палата Верховного Суду розглядає зазначену заяву ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» у межах процесуальних повноважень суду касаційної інстанції, з урахуванням висновків, викладених у рішенні ЄСПЛ від 12 березня 2026 року у справі «Ващенко та Третяк проти України».

150. Як уже зазначено, заява ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» була подана з підстав, передбачених пунктами 1 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII), а саме у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права (статей 116, 235 КЗпП України, статей 1, 3, пунктів 2, 3 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України») та невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції висновку Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права (статей 263, 617 ЦК України та статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

151. На підтвердження зазначених підстав ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» посилалося на два судові рішення, ухвалені в інших справах: ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року у справі № 6-36432св15 та постанову Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-365цс16. Обидва ці судові рішення постановлено вже після того, як 28 жовтня 2015 року ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі за позовом ОСОБА_1 набрала законної сили.

152. ЄСПЛ у рішенні від 12 березня 2026 року у справі «Ващенко та Третяк проти України» констатував, що скасування Верховним Судом України постановою від 12 квітня 2017 року остаточних та обов'язкових судових рішень, постановлених на користь заявника, на підставі практики, яка сформувалася через п'ять місяців після того, як ці рішення набрали законної сили, не відповідало принципу res judicata, одному з елементів принципу правової визначеності, та становило порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

153. З огляду на висновки ЄСПЛ застосування зазначеного порядку перегляду до судових рішень, які набрали законної сили, на підставі практики, що сформувалася вже після ухвалення цих рішень, є несумісним з принципом res judicata та юридичної визначеності, що становить невід'ємну складову права на справедливий суд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

154. У справі, що розглядається, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року

у справі № 6-36432св15 та постанова Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-365цс16, на які посилалося ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», були ухвалені майже через п'ять місяців після ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року.

155. Отже, заява ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 13 травня 2016 року ґрунтується на судових рішеннях, ухвалених після набрання законної сили оскаржуваною ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, а тому її задоволення означало б ретроактивне застосування пізнішої судової практики до правовідносин, остаточно вирішених набуттям законної сили судовим рішенням, що згідно з висновками ЄСПЛ суперечить принципу res judicata і є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Таке ретроактивне застосування пізнішої судової практики, відповідно до висновку ЄСПЛ, не було спрямоване на усунення істотної судової помилки у цій справі, а так само загалом неправильної судової практики, тому у спірних правовідносинах воно призвело до порушення принципу res judicata у зв'язку з недотриманням принципу правової визначеності.

156. За таких обставин у частині скасування наказу про звільнення та поновлення заявника на посаді заява ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 13 травня 2016 року не підлягає задоволенню, а ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року в цій частині підлягає залишенню без змін.

Загальні висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

157. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 429 ЦПК України за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами та скасувати відповідне судове рішення.

158. Велика Палата Верховного Суду виснує, що з огляду на присудження ЄСПЛ заявнику грошової компенсації, еквівалентної сумам, присудженим йому національними судами за скасованими постановою Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року рішеннями, скасування цієї постанови у повному обсязі призвело б до подвійного відшкодування. Тож постанова Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року підлягає скасуванню лише в частині скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 та поновлення його на посаді, тобто в тій частині, у якій порушення прав заявника не може бути компенсоване виключно у грошовій формі.

159. Скасування постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у зазначеній частині має наслідком необхідність вирішити по суті заяву ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 13 травня 2016 року в тій самій частині. Розгляд цієї заяви Велика Палата Верховного Суду здійснює в межах своїх повноважень як суд касаційної інстанції, з урахуванням висновків, викладених у рішенні ЄСПЛ від 12 березня 2026 року у справі «Ващенко та Третяк проти України», за результатами чого з підстав, докладно викладених у попередньому розділі цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду відмовляє у задоволенні заяви ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» у відповідній частині.

160. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне:

- заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року задовольнити частково;

- постанову Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 205/3280/14-ц скасувати в частині скасування наказу від 19 березня 2014 року № 06-к про звільнення ОСОБА_1 та поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз»;

- у цій частині ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області (нині - Дніпровський апеляційний суд) від 25 червня 2015 року та рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська (нині - Новокодацький районний суд м. Дніпра) від 09 квітня 2015 року залишити без змін;

- в іншій частині постанову Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року залишити без змін. Окремо щодо розгляду заяви ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», поданої до Верховного Суду України, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року Велика Палата Верховного Суду не вважає за доцільне повторно зазначати у резолютивній частині, обмежившись лише мотивувальною частиною у цьому судовому рішенні.

161. Такий процесуальний механізм забезпечує відновлення юридичного стану заявника у тій частині, у якій порушення прав заявника не може бути компенсоване ЄСПЛ виключно у грошовій формі, та водночас забезпечує дотримання принципу неприпустимості подвійного відшкодування за одне й те саме порушення.

Керуючись статтями 400, 416, 418, 419, 423, 429, підпунктом 1 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами задовольнити частково.

Постанову Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 205/3280/14-ц скасувати в частині висновків щодо скасування наказу ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 19 березня 2014 року № 06-к про звільнення ОСОБА_1 та поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз».

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2015 року та рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 09 квітня 2015 року в частині скасування наказу Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» від 19 березня 2014 року № 06-к про звільнення ОСОБА_1 та поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» залишити без змін.

В іншій частині постанову Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 205/3280/14-ц залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач С. О. Погрібний

Судді: О. В. Білоконь М. В. Мазур

О. Л. Булейко Н. М. Мартинюк

М. М. Гімон Н. С. Стефанів

О. А. Губська Т. Г. Стрелець

А. А. Ємець О. В. Ступак

В. В. Король М. Ю. Тітов

О. В. Кривенда І. В. Ткач

В. Ю. Уркевич

Джерело:
ЄДРСР 137606492

[ANTIRAID]

Схоже Україну чекає ще одне рішення ЄСПЛ, як це вже було, після судової реформи іноземців, про скасування і цього явно незаконного рішення. Замість врахування висновків ЄСПЛ щодо незаконності перегляду остаточного рішення, ВП ВС його все одно переглянула. ЄСПЛ зазначив:

55. ЄСПЛ повторив, що право на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції під час його тлумачення у контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності охоплює вимогу про те, що коли суди остаточно вирішили спір між відповідними сторонами, їхнє рішення не повинно ставитися під сумнів. Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень, згідно з яким жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи і її нового вирішення. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами, а відповідне рішення може бути скасовано винятково для виправлення помилки, яка має дійсно основоположне значення для судової системи.

56. ЄСПЛ нагадав, що у своїй ухвалі щодо прийнятності у справі «ПП «Вестра» та інші проти України» (Vestra, PP and Others v. Ukraine), заява № 60680/16 та 6 інших заяв, від 02 вересня 2025 року, він уже оцінив зазначений порядок перегляду у Верховному Суді України, постановивши, що він не був ефективним національним засобом юридичного захисту, оскільки сам характер підстав, на яких він міг бути застосований, породжував невизначеність: вони повністю залежали від фактора, що перебував поза контролем сторін, а саме від майбутніх гіпотетичних подій у практиці, які могли виникнути в будь-який момент протягом одного року з дати ухвалення оскаржуваного рішення касаційного суду.

Але все це випадкові люди не врахували.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Ступак О. В.,

 

у справі № 205/3280/14-ц

(провадження № 14-36свц26)

 

1. Велика Палата Верховного Суду 10 червня 2026 року розглянула справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (далі - ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

2. Велика Палата Верховного Суду заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами задовольнила частково. Постанову Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року скасувала в частині скасування наказу ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 19 березня 2014 року № 06-к про звільнення ОСОБА_1 та поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз». Заяву ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 13 травня 2016 року про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року у справі № 205/3280/14-ц у цій частині залишила без задоволення. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2015 року та рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 09 квітня 2015 року в частині скасування наказу ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 19 березня 2014 року № 06-к про звільнення ОСОБА_1 та поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» залишила без змін. У іншій частині постанову Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 205/3280/14-ц залишила без змін.

3. Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) висловлюю окрему думку з таких міркувань.

 

Історія справи

4. ОСОБА_1 у квітні 2014 року звернувся до суду з позовом до ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», у якому просив:

- скасувати наказ від 19 березня 2014 року № 06-к за підписом незаконно призначеного голови правління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» ОСОБА_2;

- поновити на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз»;

- стягнути з ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» заборгованість із заробітної плати з урахуванням компенсації за невикористану щорічну відпустку за 9 календарних днів;

- стягнути з ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 березня 2014 року до дня розгляду справи та відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.

5. Позивач обґрунтовував пред`явлений позов тим, що з 31 травня 2013 року він обіймав посаду радника Голови Правління управління справами апарату управління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», а з 01 листопада 2013 року був переведений на посаду заступника Голови Правління з економіки і інвестицій апарату управління того самого підприємства, головний офіс якого розташований у м. Сімферополі.

6. Позивач посилався на те, що починаючи з 03 березня 2014 року, після зміни виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, відбулися спроби захоплення ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз». 04 березня 2014 року до головного офісу компанії зайшли озброєні особи на чолі з призначеним владою Криму новим Головою Правління ОСОБА_4 та намагалися втрутитися у керівництво підприємством, проте їхні вказівки працівники товариства не виконували, продовжуючи виконувати розпорядження діючого Голови Правління ОСОБА_3

7. 11 березня 2014 року Голова Правління ОСОБА_3, з метою недопущення подальшого захоплення підприємства, виїхав за межі АР Крим з правовстановлюючими документами та печаткою ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» і продовжував керівництво підприємством з офісу у місті Києві. 13 березня 2014 року до головного офісу прибув віце-прем`єр Криму Рустем Теміргалієв у супроводі озброєних осіб і представив нового керівника - Голову Правління ОСОБА_2 , а Ілліна - як його заступника.

8. Позивач наголошував, що призначення ОСОБА_2 , як і попереднє призначення Ілліна, Головою Правління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» було незаконним, оскільки відповідно до підпункту 27 пункту 9.3.4 Статуту ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» це питання належить виключно до компетенції Загальних зборів як вищого органу управління товариства.

9. 20 березня 2014 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника Голови Правління з економіки і інвестицій апарату управління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за згодою сторін, видано трудову книжку з відповідним записом, а нарахована під час звільнення заробітна плата виплачена не була. Наказ про звільнення підписаний незаконно призначеним Головою Правління ОСОБА_2 , який не мав на те відповідних повноважень.

Стислий виклад змісту судових рішень

10. Рішенням від 09 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2015 року, Новокодацький районний суд м. Дніпра позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Скасував наказ від 19 березня 2014 року про звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, поновив ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління. Стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати за березень 2014 року у розмірі 10 897,83 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 392 128,91 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн. Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць. В іншій частині вимог позову відмовив, здійснив розподіл судових витрат.

11. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виснував, що відповідно до підпункту 18 пункту 9.5.9 Статуту ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» прийом на роботу, звільнення, застосування засобів заохочення та накладення стягнень належить виключно до компетенції Голови Правління товариства, а згідно з пунктом 9.5.12 Статуту у разі відсутності Голови Правління виконання його обов`язків може покладатися наказом Голови Правління на заступника Голови Правління або на члена правління. Відповідно до статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» та пункту 9.3.4 Статуту рішення про обрання, відсторонення чи звільнення Голови Правління товариства приймається загальними зборами акціонерів.

12. Суд першої інстанції встановив, що жодного наказу щодо покладення виконання обов`язків Голови Правління на ОСОБА_2 не видавалося, що було визнано відповідачем у письмових запереченнях, а тому згідно з вимогами статті 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) доказуванню не підлягало. З огляду на це ОСОБА_2 не мав повноважень щодо прийняття рішення про звільнення позивача та підписання відповідного наказу, а наказ від 19 березня 2014 року № 06-к про звільнення ОСОБА_1 був підписаний посадовою особою, яка не наділена належними повноваженнями, а отже є незаконним.

13. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції зазначив, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції достатньо повно з`ясував права та обов`язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін і дав їм належну правову оцінку, а висновки суду першої інстанції підтверджені наявними у матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями учасників процесу.

14. Ухвалою від 28 жовтня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» відхилив, а рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 09 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2015 року залишив без змін.

15. Суд касаційної інстанції зазначив, що у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши, що наказ про покладення обов`язків голови правління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» на ОСОБА_2 не видавався, останній не мав права на винесення наказу про звільнення позивача, правильно вважали, що наказ про звільнення є незаконним, а позивач підлягає поновленню на роботі. Оскільки під час незаконного звільнення позивача з ним не проведено розрахунок із заробітної плати, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість із заробітної плати, а також середній заробіток за час вимушеного прогулу.

16. Суд касаційної інстанції зауважив, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а підстав для їх зміни або скасування немає. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам статті 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

17. Постановою від 12 квітня 2017 року Верховний Суд України заяву ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» задовольнив частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2015 року та рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 09 квітня 2015 року в частині задоволення позовних вимог про скасування наказу від 19 березня 2014 року про звільнення, поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; відшкодування моральної шкоди скасував. Ухвалив у цій частині позовних вимог нове рішення, яким відмовив ОСОБА_1 у позові про скасування наказу від 19 березня 2014 року про звільнення, поновлення на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. В іншій частині ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2015 року та рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 09 квітня 2015 року залишив без змін.

18. Верховний Суд України скасовував рішення судів попередніх інстанцій у відповідній частині з огляду на те, що 27 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який визначає статус Автономної Республіки Крим та міста Севастополя як території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації. Відповідно до статті 1 цього Закону датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року, а згідно з його статтею 9 будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, до того ж будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та посадовими або службовими особами на тимчасово окупованій території, є недійсним і не створює правових наслідків.

19. З огляду на наведене, Верховний Суд України виснував, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що видання неуповноваженою відповідно до українського законодавства особою наказу про звільнення є підставою для припинення трудових відносин між ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» та позивачем, не відповідає законодавству України про статус тимчасово окупованих територій та нормативно-правовим актам щодо діяльності підприємств та установ на цих територіях.

20. Верховний Суд України послався на те, що під час розгляду справи суди визнали загальновідомими обставинами події, які відбулися у березні 2014 року, а саме зміну влади в Автономній Республіці Крим, її окупацію та захоплення ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» озброєними особами. Ці обставини, як зазначили суди, підтверджуються, зокрема, сертифікатом про форс-мажорні обставини Торгово-промислової палати України від 03 грудня 2014 року № 2018.

21. Установивши, що позивача звільнено із займаної посади 20 березня 2014 року на підставі наказу, виданого особою, уповноваженою самопроголошеною владою Автономної Республіки Крим під час проведення незаконної націоналізації майна ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», яке розташоване на території, що законами України визнана як тимчасово окупована, Верховний Суд України виснував, що суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку про те, що наказ породжує правові наслідки для відповідача, тим самим застосувавши визначені законодавством України санкції за дії, які відповідач не здійснював.

22. Рішення від 12 березня 2026 року у справі «Ващенко та Третяк проти України» (Case of Vashchenko and Tretyak v. Ukraine), ухвалене за результатами розгляду, зокрема, заяви № 74213/17, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Мотиви окремої думки

23. Не погоджуюся з висновками Великої Палати Верховного Суду щодо часткового задоволення заяви ОСОБА_1 та скасування постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року в частині скасування наказу ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 19 березня 2014 року № 06-к про звільнення ОСОБА_1 та поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз».

24. Вважаю, що заява ОСОБА_1 підлягала повному задоволенню, а постанова Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року - скасуванню.

25. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що порушення, констатоване ЄСПЛ у рішенні від 12 березня 2026 року у справі «Ващенко та Третяк проти України», полягає не в недостатності дослідження обставин справи національними судами та не в неправильному застосуванні норм матеріального права судами першої, апеляційної чи касаційної інстанцій, а в самому факті скасування Верховним Судом України остаточних та обов`язкових судових рішень на підставі практики, яка сформувалася після ухвалення цих рішень.

26. Отже, обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, повністю встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, докази досліджені та оцінені, а рішення цих судів залишені без змін судом касаційної інстанції - Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Сама наявність остаточних та обов`язкових судових рішень судів трьох інстанцій, постановлених на користь заявника, і є тим правовим станом, який підлягає відновленню для виконання рішення ЄСПЛ.

27. Велика Палата Верховного Суду врахувала, що відповідно до Рекомендації № R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, потрібно застосовувати, особливо тоді, коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження.

28. У справі, що переглядається, негативні наслідки для заявника від постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року полягають у скасуванні остаточних та обов`язкових судових рішень про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що ці наслідки за своєю правовою природою є неоднорідними.

29. У частині, що стосується скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді, негативні наслідки постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року не можуть бути усунуті виключно у грошовій формі, оскільки це немайнові права, відновлення яких можливе лише шляхом повернення чинності тим судовим рішенням, якими ці права були захищені. У цій частині виплата присудженої справедливої сатисфакції після рішення ЄСПЛ не є адекватним засобом захисту прав заявника.

30. Натомість у частині, що стосується стягнення на користь заявника середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, негативні наслідки постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року полягали у позбавленні заявника грошових сум, присуджених йому судами трьох інстанцій. У цій частині ЄСПЛ у рішенні від 12 березня 2026 року у справі «Ващенко та Третяк проти України» вже присудив заявнику 14 500 євро як відшкодування матеріальної шкоди, що еквівалентно сумі, присудженій йому національними судами за скасованими рішеннями (пункт 43 рішення ЄСПЛ).

31. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що повне скасування постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року з одночасним відновленням чинності рішень судів трьох інстанцій у повному обсязі призвело б до того, що заявник отримав би подвійне відшкодування за одне й те саме порушення: одну виплату - від держави на виконання рішення ЄСПЛ, а другу - від ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» на виконання відновлених рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Такий результат суперечив би самій меті restitutio in integrum, який спрямований на відновлення попереднього юридичного стану заявника.

32. За таких обставин належним способом виконання рішення ЄСПЛ є скасування постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року лише в частині, що стосується скасування наказу про звільнення та поновлення заявника на посаді, з одночасним залишенням без змін цієї постанови у частині, що стосується стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

33. Вважаю, що належним способом виконання рішення ЄСПЛ у цій справі є скасування постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року повністю як судового акта, ухвалення якого ЄСПЛ визнав несумісним з вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

34. У цій справі негативні наслідки для заявника після ухвалення постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року полягають у скасуванні остаточних та обов`язкових судових рішень про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.

35. Виплата заявникові Державою Україною присудженої ЄСПЛ справедливої сатисфакції за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції не відновлює порушених прав заявника в повній мірі з огляду на те, що первинною вимогою заявника, яка була предметом вирішенні у цій справі, це поновлення трудових прав, що впливає на визначення страхового стажу заявника та, відповідно, розмір призначеної йому пенсії. Трудові права, з огляду на їх характер та особливості розрахунку страхового стажу для призначення пенсії не можуть бути поновлені виключно шляхом виплати грошової компенсації.

36. Тому, на переконання авторки окремої думки, у цій справі належним та ефективним засобом для відновлення попереднього правового становища, яке заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum), є повне скасування постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року з одночасним розглядом по суті заяви ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 13 травня 2016 року про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року.

37. Такий підхід відповідає усталеному розумінню того, що у справах, де порушення Конвенції полягало у скасуванні остаточних та обов`язкових судових рішень з порушенням принципу res judicata, є відновлення чинності цих скасованих рішень шляхом скасування того судового акта, яким було допущено порушення. Такий підхід забезпечує реальне, а не лише формальне відновлення прав заявника та усуває ту саму правову невизначеність, на якій акцентував ЄСПЛ.

38. З наведених мотивів вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала підстави для повного задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами та відповідно скасування постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року.

Суддя О. В. Ступак

Джерело:ЄДРСР 137759221