ANTIRAID Posted July 30 Report Posted July 30 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2026 року м. Київ справа № 813/5500/14 провадження № 11-94зва26 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Погрібного С. О., судді-доповідачки Стрелець Т. Г., суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., за участю: секретаря судового засідання Рожок В. В., представника відповідача 1 - Сабадаша О. І., розглянула у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року (судді: Шарапа В. М., Бевзенко В. М., Данилевич Н. А.) у справі № 813/5500/14 за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1 - Міністерства юстиції України, відповідача 2 - Державної виконавчої служби України, відповідача 3 - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання дій неправомірними, скасування наказів, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог. Відомості про рух справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Стислий виклад змісту судових рішень 1. 30 березня 2007 року ОСОБА_1 (далі - також позивач) звернувся до суду з позовом про відновлення своїх трудових прав. 2. Залізничний районний суд м. Львова постановою від 27 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року, у задоволенні позовних вимог відмовив повністю. 3. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 липня 2012 року скасував постанову Залізничного районного суду м. Львова від 27 липня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року, а справу направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. 4. Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 6 серпня 2012 року прийняв справу до розгляду. 5. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 24 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2013 року, у задоволенні позовних вимог відмовив. 6. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 червня 2014 року скасував постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2013 року, а справу направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. 7. Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 22 вересня 2014 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без розгляду з підстав, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017), у зв'язку із повторним неприбуттям позивача у судове засідання без поважних причин. 8. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 11 листопада 2014 року скасував ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2014 року, а справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції. 9. З урахуванням неодноразово поданих позивачем заяв про зміну позовних вимог, позов ОСОБА_1 остаточно заявлений до Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України (далі - ДВС України), Головного територіального управління юстиції у Львівській області [правонаступник - Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів)], треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в якому він просив: - визнати неправомірними дії Департаменту ДВС, ДВС Львівської області щодо звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника ДВС Львівської області під час тимчасової непрацездатності; - скасувати накази Департаменту ДВС «Про звільнення ОСОБА_1 » від 29 травня 2007 року № 808, ДВС Львівської області «Про звільнення ОСОБА_1 » від 30 травня 2007 року № 441/К; - визнати неправомірними дії ГУЮ у Львівській області щодо неприйняття ОСОБА_1 на посаду заступника начальника відділу ДВС ГУЮ у Львівській області; - визнати протиправним та скасувати наказ ГУЮ у Львівській області «Про призначення ОСОБА_3 » № 112-К від 20 березня 2007 року; - визнати протиправним та скасувати наказ ГУЮ у Львівській області «Про призначення ОСОБА_4 » від 20 березня 2007 року; - зобов'язати ДВС України, ГУЮ Львівській області прийняти ОСОБА_1 на посаду заступника начальника відділу (управління) ДВС ГУЮ у Львівській області з 15 березня 2007 року шляхом переведення, про що видати наказ; - стягнути з ГУЮ у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 103 967,00 грн; - стягнути з ДВС України, ГУЮ у Львівській області на користь ОСОБА_1 як відшкодування шкоди заподіяної протиправними рішеннями та діями моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн. 10. Позовні вимоги мотивовано тим, що позивача звільнено з посади першого заступника начальника відділу ДВС Львівської області у зв'язку з ліквідацією ДВС за пунктом 1 статті 40 КЗпП України з порушенням вимог чинного законодавства. ОСОБА_1 стверджував, що фактично відбулася не ліквідація органів державної виконавчої служби, а реорганізація шляхом злиття обласних відділів державної виконавчої служби з обласними управліннями юстиції (із встановленим правонаступником). Тому, ураховуючи вимоги частини другої статті 36 КЗпП України, дія трудового договору продовжується. Вважає, що Міністерство юстиції України як правонаступник Департаменту ДВС, повинно було запропонувати позивачу аналогічну посаду заступника начальника відділу ДВС ГУЮ у Львівській області з врахуванням його стажу, досвіду та кваліфікації. Підсумовуючи викладене позивач наполягав на незаконному звільненні та просив поновити його на посаді. 11. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 27 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовив повністю. 12. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 липня 2016 року, з урахуванням внесених згодом ухвалою від 5 квітня 2017 року виправлень, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року скасував, а справу направив на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції. Підставою для скасування вказано відсутність в ухвалі суду апеляційної інстанції мотивів щодо спростування доводів позивача стосовно допущених при його звільненні порушень, що наведені в апеляційній скарзі, та необхідність суду апеляційної інстанції перевірити такі доводи у повному обсязі, а також навести мотиви їх відхилення. 13. Львівський апеляційний адміністративний суд переглянув постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року і ухвалою від 25 липня 2017 року залишив її без змін. 14. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ДВС Львівської області, яка входила до складу Департаменту ДВС, ліквідована з передачею її функцій ГУЮ як правонаступнику. Тож існували підстави для вивільнення працівників за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Суди дійшли висновку, що ГУЮ було вжито належних заходів щодо подальшого працевлаштування позивача, але останній не з'явився на розгляд цього питання. В межах судового розгляду справи досліджено, що новим штатним розписом не передбачено посади першого заступника начальника державної виконавчої служби на рівні області, яку займав до звільнення позивач, а на посаду заступника начальника відділу державної виконавчої служби прийнято іншу особу. Суди вказали, що у процесі працевлаштування осіб, які підлягають звільненню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, правила статті 42 КЗпП України не розповсюджуються. Також зазначено про необґрунтованість посилань позивача на неможливість його звільнення у період тимчасової непрацездатності, оскільки норми частини 4 статті 40 КЗпП України не поширюються на випадки ліквідації установи, що мало місце у спірних правовідносинах. Оскаржувані позивачем накази ГУЮ про призначення ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , за висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не порушують прав і свобод позивача. 15. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд, КАС ВС) постановою від 22 травня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року у справі № 813/5500/14 в частині позовних вимог про визнання протиправними дій, скасування наказів про звільнення, зобов'язання вчинити дії скасував і в цій частині ухвалив нове рішення про задоволення позову частково: - визнав неправомірними дії Департаменту ДВС, ДВС Львівської області щодо звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника ДВС Львівської області в період його тимчасової непрацездатності; - визнав протиправним та скасував наказ Департаменту ДВС «Про звільнення ОСОБА_1 » від 29 травня 2007 року № 808; - визнав протиправним та скасував наказ ДВС Львівської області «Про звільнення ОСОБА_1 » від 30 травня 2007 року № 441/К; - визнав неправомірними дії ГУЮ у Львівській області щодо неприйняття ОСОБА_1 на посаду заступника начальника відділу ДВС ГУЮ у Львівській області; - поновив ОСОБА_1 з 30 травня 2007 року в Управлінні ДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області на посаді першого заступника начальника. Допустив постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 30 травня 2007 року в Управлінні ДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області на посаді першого заступника начальника до негайного виконання. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди скасував і в цій частині позовних вимог направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. У решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року КАС ВС залишив без змін. 16. Ухвалюючи рішення КАС ВС виходив з того, що звільнення позивача з займаної посади відбулося з порушенням вимог частин 2, 4 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України, оскільки йому не було запропоновано жодних вакантних посад, які існували у ГУЮ в період з дати повідомлення останнього про наступне вивільнення і по дату його звільнення. Крім того, звільнення позивача відбулося у період його тимчасової непрацездатності. 17. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що обов'язок поновлення позивача на роботі у цьому випадку покладено на правонаступника ДВС Львівської області, яким виступає Головне територіальне управління юстиції у Львівській області. Тому ОСОБА_1 підлягає поновленню в Управлінні ДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області на посаді першого заступника начальника, з якої його було звільнено, з 30 травня 2007 року. 18. Одночасно КАС ВС визнав необґрунтованою вимогу позивача про зобов'язання ДВС, ГУЮ прийняти його на посаду заступника начальника відділу (управління) ДВС ГУЮ з 15 травня 2007 року шляхом переведення. Суд зазначив, що питання про можливість переведення позивача до ГУЮ під час реорганізації ДВС Львівської області не вирішувалося. Натомість вирішення цього питання належить до виключної компетенції роботодавця в силу положень частини 3 статті 40, статті 49-2 КЗпП України і виходить за межі правового регулювання частини 1 статті 235 КЗпП України. Крім того, трудові правовідносини з позивачем фактично припинилися саме 30 травня 2007 року, а не датою подання ним заяви про прийняття на посаду заступника начальника відділу державної виконавчої служби ГУЮ шляхом переведення з посади першого заступника начальника ДВС Львівської області - 15 березня 2007 року. 19. Що стосується вимог позивача про скасування наказів ГУЮ «Про призначення ОСОБА_3 », «Про призначення ОСОБА_4 », то суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для їх задоволення, оскільки накази безпосередньо не впливають на права, свободи та інтересів позивача і стосуються третіх осіб. 20. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 16 серпня 2021 року прийняв звіт Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про виконання постанови Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 813/5500/14, поданий 5 квітня 2021 року. 21. Суд встановив, що наказом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 5 квітня 2021 року № 800/К «Про поновлення ОСОБА_1 » позивач поновлений з 30 травня 2007 року на посаді першого заступника начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області із збереженням 6 рангу державного службовця в межах категорії «Б» посад державної служби. ОСОБА_1 з вказаним наказом був ознайомлений під підпис 5 квітня 2021 року. Жодних письмових заперечень ні щодо самого наказу про поновлення на посаді, ні щодо поданого до суду звіту боржника про виконання постанови суду ОСОБА_1 не подавав. Касаційний адміністративний суд також дослідив копію трудової книжки позивача із записом про його поновлення на посаді та копію постанови державного виконавця від 13 травня 2021 року про закінчення виконавчого провадження № 60913599 з виконання постанови Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 813/5500/14, у зв'язку з чим констатував, що судове рішення було фактично виконане боржником. Стислий виклад змісту рішення ЄСПЛ 22. 25 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) із заявою № 62835/19, у якій скаржився на порушення своїх прав за пунктом 1 статті 6 і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) при розгляді національними судами справи № 813/5500/14. 23. Справу «Гавриш та Косинець проти України»(Case of Gavrysh and Kosynets v. Ukraine) (заяви № 62835/19 та № 10392/25) було розпочато за заявами, у тому числі, ОСОБА_1 № 62835/19, на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). 24. Заявники скаржилися, головним чином, що тривалість відповідних цивільних проваджень була несумісною з вимогою «розумного строку» та у них не було ефективного засобу юридичного захисту у зв'язку з цим. Посилалися на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції. 25. 22 січня 2026 року ЄСПЛ постановив рішення у справі «Гавриш та Косинець проти України» (Case of Gavrysh and Kosynets v. Ukraine) (заяви № 62835/19 та № 10392/25). 26. Суд вирішив об'єднати заяви, оголосив заяви прийнятними та постановив: - ці заяви свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв'язку з надмірною тривалістю цивільних проваджень та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту; - (а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці в додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу; - (b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти. 27. Констатуючи порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції ЄСПЛ зазначив, що не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних виправдати загальну тривалість проваджень на національному рівні, та визнав, що тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку», тому заявники не мали у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту. 28. З інформації, зазначеній у додатку до рішення ЄСПЛ від 22 січня 2026 року у справі «Гавриш та Косинець проти України» (Case of Gavrysh and Kosynets v. Ukraine), вбачається, що ОСОБА_1 (заява № 62835/19) присуджено компенсацію у розмірі 4800 євро. Стислий зміст вимог та доводів заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами 29. 16 березня 2026 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судових рішень у справі № 813/5500/14 на підставі пункту 3 частини п'ятої статті 361 КАС України у зв'язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом. 30. У якості підстави для перегляду судових рішень за виключними обставинами, заявник називає рішення ЄСПЛ від 22 січня 2026 року у справі «Гавриш та Косинець проти України» (Case of Gavrysh and Kosynets v. Ukraine) (заява № 62835/19), яким визнано порушення Україною пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції при вирішенні судом справи № 813/5500/14. 31. В уточненій заяві про перегляд за виключними обставинами постанови КАС ВС від 22 травня 2019 року у справі № 813/5500/14, поданій 1 травня 2026 року на усунення недоліків, встановлених в ухвалах Великої Палати Верховного Суду, заявник просить: - внести зміни до постанови Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 813/5500/14 в частині визнання боржником саме Міністерство юстиції України; - зобов'язати Міністерство юстиції Україниналежно та в повній мірі виконати рішення ЄСПЛ у справі «Гавриш та Косинець проти України» (заяви № 62835/19 та № 10392/25), відновивши настільки, настільки це можливо, до попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції як правонаступник ліквідованої ДВС України; - поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області. 32. Заява мотивована тим, що до встановлених ЄСПЛ порушень, тобто до кінця травня 2007 року, ОСОБА_1 обіймав посаду першого заступника начальника ДВС Львівської області. КАС ВС визнав протиправним звільнення позивача із займаної посади та зобов'язав відповідача в особі Міністерства юстиції Українипоновити його на займаній посаді. Водночас, незважаючи на ухвалену Касаційним адміністративним судом постанову від 22 травня 2019 року та додатково встановлений судовий контроль у справі № 813/5500/14, Міністерство юстиції Українивиконало рішення суду формально. Позивача було поновлено на посаді, яка була відсутня у штатному розписі реорганізованого Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів). 33. Незважаючи на те, що право на працю і без того не було поновлено, керівництво Міністерства юстиції Українита Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у травні 2021 року перевело позивача на посаду начальника Управління державної реєстрації. А вже у січні 2023 році під час чергової реорганізації міжрегіональних управлінь зазначену посаду було також ліквідовано, а позивача знову незаконно звільнено. Зазначені обставини, на думку позивача, переконливо свідчать про упередженість та умисел керівництва Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 . 34. Тож внаслідок другого незаконного звільнення ОСОБА_1 знову був вимушений звернутися до суду за поновленням своїх трудових прав. 35. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 13 лютого 2024 року у справі № 380/18628/22 (провадження № А/857/19321/23) скасував наказ голови ліквідаційної комісії Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) № 2/К від 12 січня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів). Стягнув з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 372 193,11 грн. 36. ОСОБА_1 наголошує, що Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) четвертий рік знаходиться в стані ліквідації. Водночас його правонаступником є Львівське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, структура та штатний розпис якого є аналогічними з ліквідованим територіальним органом юстиції, в якому апеляційний суд у справі № 380/18628/22 поновив позивача. Посада начальника управління державної реєстрації зберіглася повністю без зміни назв, структури та повноважень. 37. Позивач зазначає, що факт правонаступництва додатково підтверджується також листом від 20 листопада 2025 року за підписом начальника Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України І. Титли, в якому він вказує, що отримав майно та інші товарно-матеріальні цінності від Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, а також про те, що перевів із Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 124 особи. 38. Проте ні відповідач, ні його правонаступник судове рішення у справі № 380/18628/22 добровільно та належним чином не виконали. Не поновили позивача на посаді, передбаченій штатним розписом у відповідності до статті 2 Закону України «Про державну службу». 39. ОСОБА_7 вважає, що саме Міністерство юстиції Україниповинно відновити його порушені права. 40. Проте, всупереч рішенню ЄСПЛ Міністерство юстиції Україний досі не вживає належних та ефективних заходів щодо поновлення прав ОСОБА_1 на працю. Не виконує судові рішення у справах № 813/5500/14 (яка була предметом перегляду ЄСПЛ) та № 380/18628/22. Протиправні дії мають триваючий та регулярний характер. 41. У підсумку позивач наголошує, що наведені ним вище факти переконливо свідчать про небажання найвищих посадових осіб Міністерства юстиції Українита його територіальних органів виконувати рішення ЄСПЛ та низки рішень національних судів щодо поновлення трудових прав ОСОБА_1 . Позиція учасників справи 42. Представник Міністерства юстиції України подав заперечення на заяву про перегляд справи № 813/5500/14 за виключними обставинами, в якому стверджує про відсутність передбачених законом підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 . 43. У запереченнях стверджується, що порушення Конвенції, які було встановлено ЄСПЛ у рішенні від 22 січня 2026 року у справі «Гавриш та Косинець проти України», можуть бути усунуті шляхом вжиття заходів загального характеру. Захід індивідуального характеру, на застосуванні якого наполягає ОСОБА_1 , не може бути застосований у спірному випадку, адже ЄСПЛ не встановив порушень Україною міжнародних зобов'язань саме при вирішенні національними судами справи № 813/5500/14. Рішення ЄСПЛ стосується скарг за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції у зв'язку з надмірною тривалістю цивільних проваджень та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. Своєю чергою, порушення «розумних строків» розгляду справи, встановлене ЄСПЛ, не можна усунути шляхом скасування рішень національних судів, оскільки повторний розгляд справи не призведе до відновлення порушеного права заявника на розгляд справи упродовж розумного строку та не усуне встановленого ЄСПЛ порушення Конвенції. 44. Водночас, у зв'язку із констатацією зазначених порушень положень Конвенції ЄСПЛ присудив ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 4 800,00 євро. 45. З метою виплати відшкодування, присудженого ОСОБА_1 за рішенням ЄСПЛ у справі «Гавриш та Косинець проти України», Уповноважений у справах ЄСПЛ повідомив Департамент ДВС Міністерства юстиції про ухвалення рішення від 22 січня 2026 року і надіслав документи, необхідні для відкриття виконавчого провадження. В ході виконання рішення ЄСПЛ грошові кошти перераховані ОСОБА_1 платіжною інструкцією Міністерства юстиції України від 17 березня 2026 року № 143 в розмірі 242 772,96 грн (еквівалент 4 800 євро). 46. Представник Міністерства юстиції України також вважає хибними твердження ОСОБА_1 про необхідність виконання рішень національних судів саме Міністерством юстиції України. У запереченні представник детально проаналізував рух справ № 813/5500/14 (яка переглядалася ЄСПЛ) і № 380/18628/22. 47. Зазначає, що у випадку справи № 813/5500/14, при вирішенні якої ЄСПЛ констатував порушення Україною пункту 1 статті 6 і статті 13 Конвенції, обов'язок поновлення позивача на роботі покладено на правонаступника ДВС Львівської області - Головне територіальне управління юстиції у Львівській області. В подальшому ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року, залишеною без змін ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2020 року, допущено заміну відповідача у справі з Головного територіального управління юстиції у Львівській області на його правонаступника - Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів). Іншою ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року замінено сторону у виконавчому провадженні № 60913599 з Головного територіального управління юстиції у Львівській області на Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів). Отже, як відповідачем у справі № 813/5500/14 так і боржником у виконавчому провадженні визначено територіальний орган Міністерства юстиції України, а не Міністерство юстиції України. 48. У справі № 380/18628/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 13 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково: скасував наказ голови комісії з реорганізації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 12.01.2023 № 2/к; поновив ОСОБА_1 на посаді начальника Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів). 49. За наявною інформацією відповідно до наказу голови комісії з реорганізації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 5 серпня 2024 року № 5/к «Про поновлення ОСОБА_1 » та на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № 380/18628/22 ОСОБА_1 було поновлено з 12 січня 2023 року на посаді начальника Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів). Тож Міністерство юстиції України не було суб'єктом ані звільнення позивача, ані його поновлення на роботі. 50. Підсумовуючи викладене представник Міністерства юстиції України наголосив, що судами різних інстанцій у встановленому процесуальному порядку було визначено належних суб'єктів виконання відповідних судових рішень, зокрема територіальний орган Міністерства як самостійну юридичну особу публічного права, що виключає можливість довільного покладення відповідних обов'язків безпосередньо на Міністерство юстиції України. 51. Окремо представник Міністерства юстиції України зауважив, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2022 року № 912 «Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) реорганізовано шляхом його приєднання до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) з перейменуванням у Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції. У подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2025 року № 517 «Деякі питання міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» (далі - Постанова № 517) Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції перейменовано на Івано-Франківське міжрегіональне управління юстиції Міністерства юстиції. Одночасно цією ж постановою утворено як юридичну особу публічного права Львівське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України. При цьому Львівське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України є самостійною юридичною особою та не визначено правонаступником будь-якого іншого територіального органу, у тому числі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. 52. 1 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Великої Палати Верховного Суду від Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), надійшли заперечення на заяву про перегляд справи за виключними обставинами. 53. Заперечення підписала голова комісії з реорганізації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Гетьман Людмила Петрівна. 54. Відповідач 3 зазначає, що встановлені в рішенні ЄСПЛ від 22 січня 2026 року у справі «Гавриш та Косинець проти України» конвенційні порушення, які допустила Україна під час вирішення судом справи № 813/5500/14, стосуються надмірної тривалості розгляду справи (стаття 6 Конвенції) і відсутності у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту (стаття 13 Конвенції). Водночас, ЄСПЛ у своєму рішенні не робив висновків, які б певним чином ставили під сумнів результат розгляду національними судами справи по суті. 55. Тож враховуючи встановлене у згаданому вище рішенні ЄСПЛ порушення положень Конвенції, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) вказує на відсутність підстав для застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді відновлення провадження в адміністративній справі № 813/5500/14. Наголошує, щоповторний розгляд справи не відновить порушеного права ОСОБА_1 на розгляд справи протягом розумного строку, а також права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. 56. Окремо у запереченнях відповідач 3 наголосив, що на виконання постанови Верховного Суду від 22 травня 2019 року № 813/5500/14 наказом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 5 квітня 2021 року № 800/к ОСОБА_1 поновлено на посаді першого заступника начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області з 30 травня 2007 року. Факт виконання постанови від 22 травня 2019 року № 813/5500/14 підтвердив і Верховний Суд в ухвалі від 16 серпня 2021 року коли прийняв звіт Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), поданий 5 квітня 2021 року. 57. Також у запереченнях відповідач 3 коротко навів інформацію по іншій справі № 380/18628/22. Зазначив, що на підставі наказуЗахідного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 30 квітня 2021 року № 974/к ОСОБА_1 з 5 травня 2021 року призначено на посаду начальника Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управлінняМіністерства юстиції (м. Львів) в порядку переведення з Головного територіального управлінняюстиції у Львівській області. Згодом у зв'язку з реорганізацією державного органу відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 на підставі наказу голови комісії з реорганізації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 12 січня 2023 року № 2/к було звільнено з посади начальника Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів). ОСОБА_1 оскаржив звільнення в судовому порядку в справі № 380/18628/22. На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року у іншій справі № 380/18628/22 Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) наказом від 5 серпня 2024 року № 5/К скасувало свій попередній наказ про звільнення ОСОБА_1 та поновило його на посаді начальника Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) з 12 січня 2023 року. Однак ОСОБА_1 на повідомлення Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про поновлення його на роботі досі не відреагував. 58. Додатково відповідач 3 повідомив, що ОСОБА_1 наразі працевлаштований в іншій установі. 59. Зрештою Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про перегляд за виключними обставинами справи № 813/5500/14. 60. 3 липня 2026 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 на аргументи Міністерства юстиції України. Позивач доводить, що незважаючи на рішення ЄСПЛ, Міністерство юстиції України такі і не виконало постанову Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 813/5500/14 (яка переглядалася ЄСПЛ) та не відновило право позивача на працю та інших його прав, передбачених Конституцією України. На його думку спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду. Водночас у квітні 2021 року ОСОБА_1 формально поновлено на посаді, оскільки поновлення мало місце на посаді котра не передбачена штатним розписом. Крім того, на думку позивача, його поновлено на посаді неуповноваженим на це органом - Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Львів), хоча він був прийнятий на роботу в 2005 році та звільнений з посади у 2007 році Департаментом державної виконавчої служби України, правонаступником якого є Міністерство юстиції України. Тож, ураховуючи повноваження, які позивач здійснював до звільнення з роботи у 2007 році, вважає, що його має бути поновлено на рівнозначній посаді, а саме заступника начальника Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області. Рух заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами 61. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду Стрелець Т. Г. від 18 березня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами справи № 813/5500/14 залишено без руху. 62. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду Стрелець Т. Г. від 16 квітня 2026 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків заяви про перегляд судових рішень у справі № 813/5500/14 за виключними обставинами 63. Суддя Великої Палати Верховного Суду Стрелець Т. Г. 14 травня 2026 року постановила ухвалу про відкриття провадження за виключними обставинами в адміністративній справі № 813/5500/14. Цією ж ухвалою витребувано: з Мін'юсту України рішення ЄСПЛ від 22 січня 2026 року у справі «Гавриш та Косинець проти України» (Сase of Gavrysh and Kosynets v. Ukraine, заяви № 62835/19 та № 10392/25) разом з автентичним перекладом українською мовою; з Львівського окружного адміністративного суду справу № 813/5500/14. 64. 28 травня 2026 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла копія рішення ЄСПЛ від 22 січня 2026 року у справі «Гавриш та Косинець проти України» (Сase of Gavrysh and Kosynets v. Ukraine, заяви № 62835/19 та № 10392/25) разом з автентичним перекладом українською мовою. 65. 28 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд»ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду клопотання, в якому просив замінити відповідача 3 - Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) (код ЄДРПОУ 43317547) на його правонаступника Львівське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 45813957). 66. 2 червня 2026 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли матеріали справи № 813/5500/14. 67. Ухвалою від 10 червня 2026 року суддя Великої Палати Верховного Суду Стрелець Т. Г.призначила справу № 813/5500/14 до розгляду в судове засідання на 16 липня 2026 року. 68. 15 червня 2026 року до Великої Палати Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшли заперечення Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на клопотання про заміну відповідача 3. 69. 6 липня 2026 до Великої Палати Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшла заява про долучення додаткових доказів щодо правонаступництва у справі № 813/5500/14. Заявник просить долучити до справи листи Міністерства юстиції України від 2 червня 2026 року № 80619/ПІ-Г-2299/14.3, Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 4 червня 2026 року, а також голови комісії з реорганізації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 4 червня 2026 року № 1-44/44-26. 70. 14 липня 2026 року до Великої Палати Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій він просив розглядати справу за його відсутності. 71. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16 липня 2026 року відмовила у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про заміну відповідача 3 - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на Львівське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України. 72. Присутній у судовому засіданні16 липня 2026 року представник Міністерства юстиції України просив відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ЩОДО ВИРІШЕННЯ ЗАЯВИ ПРО ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ ЗА ВИКЛЮЧНИМИ ОБСТАВИНАМИ Релевантні джерела права й акти їх застосування 73. Частина друга статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. 74. Відповідно до частин першої та другої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. 75. Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. 76. Стаття 55 Конституції України передбачає, що права і свободи людини і громадянина захищає суд (частина перша); кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (частина п'ята). 77. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції). 78. За статтею 46 Конвенції держави-учасниці зобов'язані виконувати остаточні рішення ЄСПЛ в будь-яких справах, у яких вони є сторонами. 79. В Україні порядок виконання рішень ЄСПЛ унормовано Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), згідно з абзацом дев'ятим статті 1 якого, зокрема, виконанням рішення є: виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; вжиття заходів загального характеру. 80. За правилами частини другої статті 10 Закону № 3477-IV додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні. 81. У свою чергу, частина третя статті 10 Закону № 3477-IV передбачає, що відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом. 82. При застосуванні статті 10 Закону № 3477-IV Велика Палата Верховного Суду також враховує Рекомендацію № R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після ухвалення рішень Європейським судом із прав людини (Recommendation №. R(2000)2 of the Committee of Ministers to member states on the re-examination or reopening of certain cases at domestic level following judgements of the European Court of Human Rights) від 19 січня 2000 року, відповідно до якої повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо тоді коли: - потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; - рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні. 83. Відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом. 84. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у рішенні ЄСПЛ може бути прямо вказано на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру чи з самого рішення ЄСПЛ можна зробити висновок про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у відповідній справі. 85. Якщо інше не вказано у рішенні ЄСПЛ, повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, можливий, якщо у рішенні ЄСПЛ, ухваленому на користь заявника, визнано порушення Україною зобов'язань за Конвенцією при вирішенні судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник. 86. У постановах від 20 березня 2018 року у справах № 2-3646/11 та № 2-3862/11, від 28 березня 2018 року у справі № 2-428/11, від 29 березня 2018 року у справі № 2-2119/12, від 11 червня 2019 року у справі № 2-3244/09, від 6 серпня 2019 року у справі № 219/13862/18, від 25 лютого 2020 року у справі № 18/266, від 4 грудня 2024 року у справі № 914/2823/15, від 23 квітня 2025 року у справі № 758/8567/17, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що не може застосовуватися як захід індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ перегляд судових рішень у зв'язку з виключними обставинами у випадках, якщо встановлені ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань: - мають бути усунуті лише шляхом вжиття заходів загального характеру; - не стосуються особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень; - не стосуються справи, про перегляд судового рішення в якій подана заява; - стосуються лише тривалості розгляду цієї справи чи тривалості невиконання ухвалених у ній судових рішень. 87. Касаційний адміністративний суд постановою від 22 травня 2019 року у справі № 813/5500/14 (яка переглядалася ЄСПЛ) позов ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав неправомірними дії Департаменту ДВС, ДВС Львівської області щодо звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника ДВС Львівської області в період його тимчасової непрацездатності; визнав протиправним та скасував наказ Департаменту ДВС «Про звільнення ОСОБА_1 » від 29 травня 2007 року № 808; визнав протиправним та скасував наказ ДВС Львівської області «Про звільнення ОСОБА_1 » від 30 травня 2007 року № 441/К; визнав неправомірними дії ГУЮ у Львівській області щодо неприйняття ОСОБА_1 на посаду заступника начальника відділу ДВС ГУЮ у Львівській області; поновив ОСОБА_1 з 30 травня 2007 року в Управлінні ДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області на посаді першого заступника начальника. 88. В частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди направив справу № 813/5500/14 на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. 89. Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 25 листопада 2019 року звернувся до ЄСПЛ із заявою № 62835/19, у якій скаржився на порушення своїх прав за пунктом 1 статті 6 і статті 13 Конвенції. 90. 22 січня 2026 року ЄСПЛ постановив рішення у справі «Гавриш та Косинець проти України» (Case of Gavrysh and Kosynets v. Ukraine). У цьому рішенні ЄСПЛ констатував щодо ОСОБА_1 (заява № 62835/19) порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв'язку з надмірною тривалістю цивільного провадження та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв'язку із цим (тривало 13 років 8 місяців і 1 день у трьох інстанціях). 91. Пункт 1 статті 6 Конвенції визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. 92. Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. 93. Отже, як випливає зі змісту та суті рішення ЄСПЛ від 22 січня 2026 року у справі «Гавриш та Косинець проти України» (Case of Gavrysh and Kosynets v. Ukraine), порушення конвенційних приписів полягало насамперед у тому, що національні суди розглядали справу, де ОСОБА_1 є позивачем, понад «розумний строк», у зв'язку із чим останній не мав у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту. 94. Вище зазначалось, що рішення суду може бути переглянуте в разі встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом. 95. Водночас у розумінні статті 10 Закону № 3477-IV повторний розгляд справи є засобом для забезпечення відновлення попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції, як додаткового заходу індивідуального характеру, що вживається з метою виконання рішення ЄСПЛ. 96. Отже, встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише у випадку, якщо такий перегляд забезпечить відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції. 97. ЄСПЛ, констатувавши порушення національними судами у справі № 813/5500/14 вимог «розумності строку» розгляду справ та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту, присудив ОСОБА_1 компенсацію у розмірі 4800 євро. 98. У поданих до Великої Палати Верховного Суду запереченнях Міністерство юстиції України повідомило про фактичне виконання рішення ЄСПЛ від 22 січня 2026 року шляхом виплати ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 242 772,96 грн, що еквівалентно 4800 євро, присуджених на його користь. 99. Водночас звертаючись до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд постанови Касаційного адміністративного суду від 22 травня 2019 року у справі № 813/5500/14 (яка переглядалася ЄСПЛ) за виключними обставинами, ОСОБА_1 вказує на формальне виконання територіальним органом Міністерства юстиції України судового рішення. Задля відновлення його трудових прав вважає за необхідне внести зміни до постанови Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 813/5500/14 в частині визнання боржником саме Міністерство юстиції України, зобов'язавши його належно та в повній мірі виконати рішення ЄСПЛ у справі «Гавриш та Косинець проти України» (заяви № 62835/19 та № 10392/25) шляхом поновлення ОСОБА_1 в новоутвореному органі на посаді заступника начальника Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області. 100. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що рішення ЄСПЛ від 22 січня 2026 року у справі «Гавриш та Косинець проти України» (Case of Gavrysh and Kosynets v. Ukraine) не містить констатації порушення Верховним Судом при розгляді справи № 813/5500/14 за позовом ОСОБА_1 приписів законодавства по суті позовних вимог. Те, чи було порушене конкретне, стверджуване заявником його право чи інтерес під час розв'язання касаційним судом спору по суті за описаних ним обставин, ЄСПЛ, як видно з його рішення, не досліджував і не робив із цього приводу жодних висновків. 101. Відтак можна підсумувати, що встановлені в рішенні ЄСПЛ конвенційні порушення, які допустила Україна під час вирішення судом справи № 813/5500/14, стосуються насамперед надмірної тривалості розгляду справи, порушення розумних строків її розгляду і разом з цим відсутності ефективних [законодавчих] засобів юридичного захисту, з використанням яких особа, права якої були порушені, могла захиститися від стверджуваних порушень. Натомість згадане рішення ЄСПЛ від 22 січня 2026 року не містить висновків, які б певним чином ставили під сумнів результат оскаржуваного судового рішення. 102. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що порушення «розумних строків» розгляду справи № 813/5500/14, встановлене ЄСПЛ, не можна усунути шляхом скасування рішення національного суду, оскільки ЄСПЛ зробив висновки лише щодо часу, протягом якого вирішувався цей спір, а не стосовно висновків по суті спору. 103. Таким чином, враховуючи встановлене у згаданому вище рішенні ЄСПЛ порушення положень Конвенції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді відновлення провадження в адміністративній справі № 813/5500/14, оскільки можливість перегляду судового рішення обумовлюється змістом констатованих ЄСПЛ порушень. Повторний же розгляд справи не відновить порушеного права заявника на розгляд справи протягом розумного строку, а також права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. 104. До того ж ЄСПЛ, констатуючи порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції, присудив ОСОБА_1 достатню і справедливу сатисфакцію у зв'язку з надмірною тривалістю розгляду справи та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. 105. Така правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформованим у постановах від 2 червня 2021 року у справі № 819/3118/13-а (провадження № 11-145зва21), від 2 березня 2023 року у справі № 826/7921/13-а (провадження № 11-139зва22), від 28 листопада 2024 року у справі № 826/6233/15 (провадження № 11-182-зва24), від 10 квітня 2025 року у справі № 2а-9677/08/0470 (провадження № 11-236зва24), від 16 квітня 2026 року у справі № 2а-9957/12/2670, від 9 червня 2026 року у справі № 826/10658/17 та інших. 106. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судова практика у вирішенні питань перегляду судових рішень за виключними обставинами відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 361 КАС України, що пов'язано із встановленням ЄСПЛ порушень пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції, є сталою і послідовною. 107. Випадків неоднакового застосування положень пункту 3 частини п'ятої статті 361 КАС України у розрізі констатованих ЄСПЛ «Гавриш та Косинець проти України» (Case of Gavrysh and Kosynets v. Ukraine) порушень Конвенції Велика Палата Верховного Суду не встановила. 108. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Касаційного адміністративного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 813/5500/14 (яка переглядалася ЄСПЛ) за виключними обставинами з підстави, визначеної пунктом 3 частини п'ятої статті 361 КАС України. 109. Водночас наведена ОСОБА_1 у заяві та додаткових поясненнях аргументація в контексті розгляду національними судами трудового спору в іншій справі № 380/18628/22, провадження в якій порушено коли позивача знову звільнено з органів юстиції після того, як він був поновлений на публічній службі на виконання постанови Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 813/5500/14, Велика Палата Верховного Суду відхиляє. Новий спір у справі № 380/18628/22 не впливає на результат розгляду заяви про перегляд постанови Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 813/5500/14 (яка переглядалася ЄСПЛ) за виключними обставинами. Висновки за результатами розгляду заяви 110. За змістом частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі. Керуючись статтями 361, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 813/5500/14 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання дій неправомірними, скасування наказів, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 813/5500/14 залишити в силі. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя С. О. Погрібний Суддя-доповідачкаТ. Г. СтрелецьСудді:О. О. БанаськоО. В. Кривенда О. В. БілоконьН. М. МартинюкО. Л. БулейкоК. М. ПільковО. А. ГубськаО. В. СтупакА. А. ЄмецьМ. Ю. ТітовВ. В. КорольІ. В. ТкачС. І. КравченкоВ. Ю. Уркевич Джерело: ЄДРСР 138502296
ANTIRAID Posted July 30 Author Report Posted July 30 Велика палата зазначила: 102. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що порушення «розумних строків» розгляду справи № 813/5500/14, встановлене ЄСПЛ, не можна усунути шляхом скасування рішення національного суду, оскільки ЄСПЛ зробив висновки лише щодо часу, протягом якого вирішувався цей спір, а не стосовно висновків по суті спору. 103. Таким чином, враховуючи встановлене у згаданому вище рішенні ЄСПЛ порушення положень Конвенції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді відновлення провадження в адміністративній справі № 813/5500/14, оскільки можливість перегляду судового рішення обумовлюється змістом констатованих ЄСПЛ порушень. Повторний же розгляд справи не відновить порушеного права заявника на розгляд справи протягом розумного строку, а також права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Recommended Posts