ANTIRAID Posted August 13 Report Posted August 13 ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/14152/24 Суддя (судді) першої інстанції: Білоноженко М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 серпня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., при секретарі Ковальчук І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень -, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року позов задоволено частково. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Головне управління ДПС у м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. 12 лютого 2026 року на адресу суду надійшов відзив від позивача, в якому останній просив залишити апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Заслухавши учасників справи, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що 01.05.2023 року позивач в електронному кабінеті платника податку сформував та направив до Головного управління ДПС у м. Києві податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2022 рік, яка прийнята та зареєстрована податковим органом 01.05.2023 року за № 9310895705. 31.05.2023 року посадовою особою ГУ ДПС у м. Києві проведено камеральну перевірку податкової декларації про майновий стан та доходи за 2022 рік, яка була подана ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт від 31.05.2023 року № 40709/Ж5/26-15-24-01-02-03. Указаним актом камеральної перевірки зафіксовано, що при заповненні податкової декларації платником податків ОСОБА_1 порушено: - п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України (далі ПК України), відповідно до якого ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; - п. 1.3 ст. 16-1 розділу ХХ підрозділу 10 ПК України, відповідно до якого ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 цього пункту; - пп. 8 п. 5 розділу ІІІ Інструкції, а саме: у рядку 20.1 не вказана сума податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету самостійно платником податків за результатами звітного (податкового) року; - пп. 10 п. 5 розділу ІІІ Інструкції, а саме: у рядку 21.1 не вказана сума податкових зобов'язань з військового збору, що підлягає сплаті до бюджету самостійно платником податків за результатами звітного (податкового) року. Акт камеральної перевірки був надісланий засобами поштового зв'язку за адресою зареєстрованого місця проживання позивача, проте поштове відправлення повернулось на адресу податкового органу з відміткою «за закінченням терміну зберігання». На підставі виявлених порушень 25.07.2023 року ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення: - № 50649240102, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору на 526368,75 грн, у тому числі: 421095,00 грн за податковими зобов'язаннями та 105273,75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 50650240102, яким ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 6316425,00 грн, у тому числі: 5053140,00 грн за податковими зобов'язаннями та 1263285,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями. Вказані вище податкові повідомлення-рішення також були надіслані засобами поштового зв'язку за адресою зареєстрованого місця проживання позивача, проте поштове відправлення повернулось на адресу податкового органу з відміткою «за закінченням терміну зберігання». 10.10.2023 року ГУ ДПС у м. Києві сформовано податкову вимогу № 0023230-1306-2615, у якій, у зв'язку з наявністю у ОСОБА_1 станом на 09.10.2023 року податкового боргу в сумі 6842793,75 грн, вимагалось терміново сплатити суму податкового боргу. Одночасно з вказаною вимогою, відповідачем-1 прийнято рішення про опис майна у податкову заставу № 0023230-1306-2615. Податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу були надіслані засобами поштового зв'язку за адресою зареєстрованого місця проживання позивача та були отримані членом його сім'ї. Дізнавшись про існування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, позивач разом з його представником розпочали процедуру їх адміністративного оскарження та 04.12.2024 року подали відповідну скаргу до ДПС України.. Так, рішенням ДПС від 02.02.2024 року № 2681/6/99-00-06-03-03-06 скаргу ОСОБА_1 задоволено, податкову вимогу ГУ ДПС у м. Києві від 10.10.2023 року № 0023230-1306-2615 та рішення ГУ ДПС у м. Києві від 10.10.2023 року № 0023230-1306-2615 про опис майна у податкову заставу скасовано. Під час адміністративного оскарження податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, позивачеві стало відомо про існування акта камеральної перевірки від 31.05.2023 року № 40709/Ж5/26-15-24-01-02-03 та податкових повідомлень-рішень від 25.07.2023 року № 50650240102 та № 50649240102. 28.12.2023 року позивачем було подано до ДПС України скаргу на податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 25.07.2023 року № 50650240102 та № 50649240102. Рішенням ДПС від 14.02.2024 року № 3780/6/99-00-06-03-03-06 скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві в частині визначення штрафних санкцій від 25.07.2023 року № 50650240102 у сумі 757971,00 грн, № 50649240102 в сумі 63164,25 грн, в інших частинах зазначені податкові повідомлення-рішення залишені без змін. З огляду на результати адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень від 25.07.2023 року, Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.02.2024 року: - № 50649240102/1, яким ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору на 463204,50 грн, у тому числі: 421095,00 грн за податковими зобов'язаннями та 42109,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 50650240102/1, яким ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 5558454,00 грн, у тому числі: 5053140,00 грн за податковими зобов'язаннями та 505314,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями. Позивач, не погоджуючись з такими діями відповідача, вважаючи їх протиправними, а свої права - порушеними, звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до п. 15.1 ст. 15 ПК України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Підпунктами 16.1.3, 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України установлено, що платник податків зобов'язаний: подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно з положеннями ст. 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Статтею 37 ПК України установлено, що підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов'язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов'язує сплату ним податку. Підставами для припинення податкового обов'язку, крім його виконання, є: ліквідація юридичної особи; смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом; скасування податкового обов'язку у передбачений законодавством спосіб. За визначенням пп. 14.1.55 п. 14.1 ст. 14 ПК України дохід, отриманий з джерел за межами України, - будь-який дохід, отриманий резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, спадщину, подарунки, виграші, призи, доходи від виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими та трудовими договорами, від надання резидентам в оренду (користування) майна, розташованого за межами України, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих за межами України портів, доходи від продажу майна, розташованого за межами України, дохід від відчуження інвестиційних активів, у тому числі корпоративних прав, цінних паперів тощо; інші доходи від будь-яких видів діяльності за межами митної території України або територій, непідконтрольних контролюючим органам. Відповідно до пп. 170.11.1 п. 170.11 ст. 170 ПК України у разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку - отримувача, який зобов'язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Згідно з абз. 1 пп. «в» п. 176.1 ст. 176 ПК України платники податку зобов'язані подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього Кодексу таке подання є обов'язковим. Форму податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкцію щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи затверджено наказом Мінфіну від 02.10.2015 № 859 із змінами та доповненнями. Так, згідно з пп. 12 розд. ІІІ Інструкції у рядку 10.10 вказується сума іноземних доходів, розмір яких визначається відповідно до пункту 170.11 статті 170 розділу IV Кодексу. Згідно з пунктом 164.4 статті 164 розділу IV Кодексу доходи, отримані у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), перераховуються у гривнях за валютним курсом Національного банку України, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів; у графі 3 рядка 10.10 вказується сума іноземних доходів, перерахована у гривнях, з урахуванням норм пункту 164.4 статті 164 розділу IV Кодексу; у графі 6 рядка 10.10 вказується сума податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету за ставкою, визначеною статтею 167 розділу IV Кодексу; у графі 7 рядка 10.10 вказується сума військового збору, що підлягає сплаті до бюджету, розрахована за ставкою збору, встановленою у пункті 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу. Зі змісту наведених норм слідує, що іноземні доходи є об'єктом оподаткування резидента. При цьому порядок оподаткування таких доходів визначено пунктом 170.11 ПК України, який покладає на платника обов'язок включити іноземний дохід до загального річного оподатковуваного доходу та подати відповідну податкову декларацію, заповнення якої регламентовано окремим нормативним актом. Матеріалами справи підтверджено, що 01.05.2023 року позивач в електронному кабінеті платника податку сформував та направив до Головного управління ДПС у м. Києві податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2022 рік, яка прийнята та зареєстрована податковим органом 01.05.2023 року за № 9310895705. Так, у графі 3 рядку 10.10. вказаної декларації позивачем було зазначено, що сума іноземних доходів, перерахована у гривнях, з урахуванням норм пункту 164.4 статті 164 розділу IV Кодексу, складає 28073000,00 грн. При цьому, решта граф рядку 10.10. декларації позивачем не заповнено. Суд зауважує, що відповідно до положень абз. 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з російським вторгненням на територію України ОСОБА_1 отримав тимчасовий захист в Королівстві Данія, що підтверджується посвідкою № НОМЕР_1 , виданою 19.05.2022 року Міграційною службою Данії. Згідно з річною податковою декларацією за 2022 рік, сформованою Податковим агентством Данії, позивач за період перебування на території Данії, що становить 221 податковий день, отримав оподатковуваний дохід в загальній сумі 69253,00 данських крон, який включає: р. 16 «Пенсії, виплати по безробіттю, стипендії» (власний дохід) в сумі 69241,00 данських крон та р. 31 «Процентні доходи, грошові доходи, облігації, іпотечні кредити» (капітальний дохід) в сумі 12,00 данських крон. Сума нарахованого авансового податку становить 15664,00 данських крон. Вказана сума отриманої допомоги станом на дату подання позивачем декларації еквівалентна 322026,45 грн, а сума сплаченого податку 72744,60 грн (https://minfin.com.ua/ua/currency/converter/1-dkk-to-uah/?date=01-05-2023&val). Також, з доданих позивачем до матеріалів справи банківських виписок вбачається, що на рахунок позивача, відкритий в іноземному банку, зараховувалась виключно допомога за рахунок бюджетних коштів Королівства Данія, як особі, яка скористалась правом на тимчасовий захист. При цьому, розмір указаної допомоги відповідає даним податкової декларації за 2022 рік, сформованою Податковим агентством Данії. Відповідач-1, заперечуючи проти позовних вимог стверджував, що доводи позивача про допущення ним помилки не можуть спростувати факт того, що ОСОБА_1 не визначені податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, що підлягають сплаті самостійно платником податків. Суд першої інстанції вірно не погодився із такими висновками відповідача, оскільки вказані доводи не узгоджуються з характером виплат, які отримав позивач на території Королівства Данія. Так, станом на дату подання позивачем декларації (01.05.2023 року) п. 27 підр. 1 розділу ХХ ПК України передбачав, що «До складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку за 2022 та 2023 податкові (звітні) роки не включаються доходи у вигляді суми коштів чи безоплатно наданих товарів (послуг) (далі - допомога), що надані за рахунок бюджетних коштів іноземних держав та їх державних фондів такому платнику податків та членам його сім'ї першого ступеня споріднення як особам, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України і скористалися правом на тимчасовий захист відповідно до законодавства такої іноземної держави. Дія абзацу першого цього пункту поширюється на всі форми надання зазначеної допомоги, у тому числі у разі її одержання як додаткове благо, а також від іноземних компаній, організацій, які відповідно до законодавства відповідної іноземної юрисдикції здійснюють благодійну діяльність». З 06.05.2023 року п. 27 підр. 1 розділу ХХ Прикінцевих та перехідних положень ПК України (зі змінами, внесеними Законом № 3050-IX від 11.04.2023 року), передбачав, що до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку за 2022 та 2023 податкові (звітні) роки не включаються доходи у вигляді суми коштів чи безоплатно наданих товарів (послуг) (далі - допомога), що надані за рахунок бюджетних коштів іноземних держав та їх державних фондів такому платнику податків та членам його сім'ї першого ступеня споріднення як особам, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України і скористалися правом на тимчасовий захист відповідно до законодавства такої іноземної держави. Дія абзацу першого цього пункту поширюється на всі форми надання зазначеної допомоги, у тому числі у разі її одержання як додаткове благо, а також від іноземних компаній, організацій, які відповідно до законодавства відповідної іноземної юрисдикції здійснюють благодійну діяльність. Якщо платник податку отримував доходи, передбачені цим пунктом, то його обов'язок щодо подання декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації) вважається виконаним і податкова декларація не подається. У разі якщо платник податку зобов'язаний подавати декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до інших положень цього Кодексу, то в ній поряд з іншими доходами зазначаються доходи, передбачені цим пунктом. Аналізуючи наведену норму в контексті наведених вище положень ст. 36 та ст. 37 ПК України, суд дійшов висновку, що п. 27 підр. I р. ХХ ПК України встановлює виняток із загального правила виникнення податкового обов'язку, а саме: якщо особа отримує лише визначені законом кошти (наприклад, гуманітарну допомогу чи допомогу іноземних урядів у зв'язку з війною), податковий обов'язок щодо таких доходів не виникає. Відповідно, не виникає обов'язку подачі декларації за цими коштами. У свою чергу, матеріалами справи підтверджується, що позивач скористався правом на тимчасовий захист відповідно до законодавства Королівства Данії та у 2022 році він, як особа, яка постраждала внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, отримав допомогу, що надана за рахунок коштів Королівства Данії. Жодних інших доходів, які підлягають декларуванню у 2022 році - позивач не отримував. Допитана у судовому засіданні 19.11.2025 року в суді першої інстанції свідок ОСОБА_2 підтвердила вказані обставини та пояснила, що на території Королівства Данія позивач не був працевлаштований, а отримував лише соціальні виплати. Абз. 2 пп. «в» п. 176.1 ст. 176 ПК України передбачено, що на вимогу контролюючого органу та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов'язані пред'являти документи і відомості, пов'язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку. Зі змісту положень п. 44.1 ст. 44 та пп. «в» п. 176.1 ст. 176 ПК України слідує, що особа, яка декларує отримання доходів, зобов'язана підтвердити відповідні дані документально -первинними документами, фінансовою звітністю, довідками, виписками з рахунків, договорами тощо. Формування податкової звітності на підставі непідтверджених документально даних прямо заборонено законом. Таким чином, у випадку неподання особою підтвердних документів щодо джерела іноземного доходу, у контролюючого органу відсутні об'єктивні та належні підстави вважати такі суми доходом, отриманим з джерел за межами України у значенні пп. 14.1.55 п. 14.1 ст. 14 ПК України, а відтак - і об'єктом оподаткування. Суд першої інстанції вірно звернув увагу, що під час адміністративного оскарження позивачем до скарги були надані: копія посвідки на проживання № НОМЕР_1 ; банківська довідка від 29.11.2023 року з відображенням сум допомоги за 2022 рік; річну податкову декларацію за 2022 рік, сформованою Податковим агентством Данії, зміст яких підтверджує, що доходу в розмірі 2807300,00 грн позивач не отримував. Вказані обставини не спростовані ДПС України у рішенні № 3780/6/99-00-06-03-03-06 від 14.02.2024 року. Враховуючи викладене та зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджено, що за період перебування позивача на території Королівства Данії, останній не отримував дохід в розмірі 28073000,00 грн, натомість за весь час перебування позивач отримав допомогу, що надана за рахунок коштів Королівства Данії, як особі, яка постраждала від російського вторгнення, відповідно помилково зазначена сума доходу у рядку 10.10 декларації не може бути об'єктом оподаткування у розумінні наведених вище положень ПК України. Таким чином, податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС України у м. Києві від 19.02.2024 року № 50649240102/1 та № 50650240102/1 не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, суперечать встановленим обставинам у справі, є протиправними та підлягають скасуванню, що є підставою для задоволення позовних вимог у цій частині. Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової служби України № 3780/6/99-00-06-03-03-06 від 14.02.2024 ркоу, колегія суддів зазначає наступне. Правові наслідки для позивача можуть створювати лише відповідні рішення контролюючого органу, які є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку. При цьому, рішення за результатами розгляду скарги жодним чином не впливає на матеріальні права та законні інтереси позивача. Колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, що рішення про результати розгляду скарги, само по собі не має юридичного значення для цілей створення правових наслідків для платника податків, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку. Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.12.2022 року у справі №810/2342/16, від 23.12.2022 року у справі №810/109/16, від 31.05.2023 року по справі № 640/15530/19, від 18.07.2024 року по справі № 620/3264/18, від 09.05.2025 року по справі № 520/16215/23. Зважаючи на викладене, обраний позивачем спосіб захисту права свідчить про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення, у зв'язку із чим, підстави для задоволення позову у цій частині відсутні. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя: Коротких А.Ю. Судді: Сорочко Є.О. Чаку Є.В. Повний текст виготовлено: 05.08.2026 року. Джерело: ЄДРСР 138868054
ANTIRAID Posted August 13 Author Report Posted August 13 Це наша справа. Бувають різні абсурдні ситуації і це одна з них. Особа, яка не повинна була подавати декларацію та отримувала за кордоном виключно допомогу вирішила її подати і неправильно зазначила суму доходу яку не мала взагалі. Податкова замість з'ясування цієї обставини вирішила стягнути податки з доходу якого не існувало. Суд першої та апеляційної інстанції позов задовільнили. Суди зазначили: Зі змісту положень п. 44.1 ст. 44 та пп. «в» п. 176.1 ст. 176 ПК України слідує, що особа, яка декларує отримання доходів, зобов'язана підтвердити відповідні дані документально -первинними документами, фінансовою звітністю, довідками, виписками з рахунків, договорами тощо. Формування податкової звітності на підставі непідтверджених документально даних прямо заборонено законом. Таким чином, у випадку неподання особою підтвердних документів щодо джерела іноземного доходу, у контролюючого органу відсутні об'єктивні та належні підстави вважати такі суми доходом, отриманим з джерел за межами України у значенні пп. 14.1.55 п. 14.1 ст. 14 ПК України, а відтак - і об'єктом оподаткування. Суд першої інстанції вірно звернув увагу, що під час адміністративного оскарження позивачем до скарги були надані: копія посвідки на проживання № НОМЕР_1 ; банківська довідка від 29.11.2023 року з відображенням сум допомоги за 2022 рік; річну податкову декларацію за 2022 рік, сформованою Податковим агентством Данії, зміст яких підтверджує, що доходу в розмірі 2807300,00 грн позивач не отримував. Вказані обставини не спростовані ДПС України у рішенні № 3780/6/99-00-06-03-03-06 від 14.02.2024 року. Враховуючи викладене та зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджено, що за період перебування позивача на території Королівства Данії, останній не отримував дохід в розмірі 28073000,00 грн, натомість за весь час перебування позивач отримав допомогу, що надана за рахунок коштів Королівства Данії, як особі, яка постраждала від російського вторгнення, відповідно помилково зазначена сума доходу у рядку 10.10 декларації не може бути об'єктом оподаткування у розумінні наведених вище положень ПК України. Таким чином, податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС України у м. Києві від 19.02.2024 року № 50649240102/1 та № 50650240102/1 не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, суперечать встановленим обставинам у справі, є протиправними та підлягають скасуванню, що є підставою для задоволення позовних вимог у цій частині.
Recommended Posts