Постанова ВС-КЦС про можливість зловживання правом шляхом залишення позову без розгляду після пропуску строку на подання доказів і подачі нового позову

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 756/14964/24
провадження № 61-15842св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - Комунальне підприємство «Київський іподром»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 року у складі судді Диби О. В., та постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Музичко С. Г., Сушко Л. П., за позовом комунального підприємства «Київський іподром» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2024 року Комунальне підприємство «Київський іподром» (далі - КП «Київський іподром») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 у якому просило стягнути з відповідача на свою користь грошову суму боргу у розмірі 273 944,70 грн за договором про надання послуг з утримання коней, 3856,15 грн за договором про надання ветеринарних послуг, 29 158,74 грн за надані комунальні послуги за договором про надання послуг з утримання коней, 139,16 грн за медикаменти за договором про надання послуг з утримання коней.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 року позов КП «Київський іподром» залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що:

у судові засідання, призначені на 29 квітня 2025 року та 21 травня 2025 року сторона позивача не з'явилася, позивач та його представник про розгляд справи повідомлялися належним чином, про що свідчить власноручна розписка представника позивача ОСОБА_3 про дату та час розгляду справи, яка призначена на 29 квітня 2025 року та судова повістка була направлена в особистий електронний кабінет ЄСІТС позивача;

відповідно до довідки про доставку електронного документу, 29 квітня 2025 року судову повістку про виклик у судове засідання призначене на 21 травня 2025 року доставлено до електронного кабінету позивача КП «Київський Іподром»;

позивач не звертався до суду з заявами про розгляд справи за його відсутності, про вступ у справу нового представника, а також про зміну адреси листування (місця проживання, реєстрації) суд не повідомляв;

суд звернув увагу на те, що 29 квітня 2025 року стороною позивача було подано заяву про залишення позовної заяви без розгляду, яка ухвалою суду, що занесена до протоколу судового засідання від 29 квітня 2025 року була залишена без задоволення, враховуючи стадію судового провадження. Вказані дії сторони позивача суд оцінив як небажання продовжувати судове провадження та небажання вирішення спору по суті. З огляду на викладене, враховуючи повторну неявку сторони позивача в судове засідання, суд вважав за можливе залишити позовну заяву без розгляду.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення; ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції міркував так, що:

постановляючи ухвалу про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що належним чином повідомлений представник позивача без поважних причин повторно у судове засідання не з'явився, від якого не надходила заява про розгляд справи за його відсутності. Висновки суду відповідають вимогам закону та матеріалам справи. Представник КП «Київський Іподром» повторно не з'явився в судове засідання, про його час і місце повідомлений належним чином;

доводи апеляційної скарги про те, що в судовому засіданні 21 травня 2025 року представник ОСОБА_1 не заперечувала щодо розгляду справи за відсутності КП «Київський Іподром», колегія суддів відхилила, оскільки згідно вимог пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд залишає позовну заяву без розгляду у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки. Представник КП «Київський Іподром» будучи належним чином повідомленим в судові засідання 29 квітня 2025 року та 21 травня 2025 року не з'явився. Матеріали справи не містять заяви представника позивача про розгляд справи за його відсутності.

Аргументи учасників справи

15 грудня 2025 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу у якій просив:

скасувати ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року;

передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди, залишаючи позовну заяву без розгляду, керувались пунктом 3 частиною першою статті 257 ЦПК України, яка покликана дисциплінувати сторін, в тому числі і позивача, як ініціатора судового процесу, однак, не врахували, що поведінка позивача мала ознаки недобросовісної, тобто такої, що спрямована на штучне створення умов, за яких позовна заява по справі буде залишена без розгляду з метою отримання можливості повторного звернення до суду з приводу того ж самого спору між тими самими сторонами (17 листопада 2025 року ухвалою Оболонського районного суду м. Києва відкрито провадження по справі № 756/18420/25 за позовом КП «Київський Іподром» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (зміст позовної заяви аналогічний, відмінним є те, що позивачем долучено докази, у долученні яких судом першої інстанції по справі №756/14964/24 було відмовлено через пропуск строку, а також зміст позовної заяви доповнений аргументами, які стороною сформовані після заслуховування доводів іншої сторони по справі);

залишення позову без розгляду через повторну неявку позивача в судове засідання мало б бути негативним наслідком саме для позивача, оскільки змушує його повторно вчиняти дії з метою захисту своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Однак, КП «Київський Іподром» штучно створило передумови задля залишення позовної заяви без розгляду з метою реалізації свого права повторно звернутись до суду з аналогічною позовною заявою, що вочевидь завдає шкоди інтересам відповідача, який належним чином виконав покладений на нього обов'язок щодо доведення обставин, які мають значення для справи і на які він посилався як на підставу своїх заперечень проти позову, через що справа № 756/14964/24 мала б бути розглянута по суті;

залишаючи позовну заяву без розгляду суди не взяли до уваги правові висновки Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 285/2961/21 щодо можливості розгляду справи за сукупності відповідних умов, що мали місце у даній справі, що призвело до порушення принципу процесуального рівноправ'я сторін, оскільки відповідач, не маючи ефективних засобів захисту своїх процесуальних прав та законних інтересів, вимушений брати участь у невизначений кількості судових процесів з вирішення по суті одного спору, ініційованих недобросовісним позивачем, який неналежним чином підготувався до судового розгляду та звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з аналогічною позовною заявою;

позивач скористався своїм правом на подання відповіді на відзив (однак, відповідь на відзив не була прийнята судом через порушення строку на її подання). Також, 10 березня 2025 року позивач надав письмові пояснення у справі та заявляв клопотання про долучення доказів (з пропуском строку). Тобто, позивач вчиняв дії, спрямовані на доведення обставин, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог;

суд першої інстанції неправильно оцінив процесуальну поведінку сторони позивача та не врахував, що позивач вже був у повній мірі обізнаний із позицією відповідача, ознайомився з усіма процесуальними документами по суті справи, долученими доказами, а також вислухав вступне слово сторони і відповідно здійснив порівняння їх зі своїми доказами, а також доказами, що так і не зміг належним чином долучити до матеріалів справи, проаналізував результат розгляду схожої справи № 756/8520/23 (про що зазначав в судовому засіданні під фіксацію), оцінив ризики та вочевидь спрогнозував для себе негативний результат вирішення справи. Спершу позивач подав клопотання про залишення позову без розгляду і відповідно після штучно створив умови, за яких позов має бути залишений без розгляду за ініціативою суду. А тому, в подальшому, розуміючи процесуальні наслідки своїх дій, позивач навмисно 29 квітня 2025 року та 21 травня 2025 року не з'явився у судові засідання.При цьому метою таких дій є отримання можливості повторного звернення до суду з приводу того ж самого спору між тими самими сторонами з виправленням допущених процесуальних помилок у вигляді формування більш точного та повного пакету документів до суду. Позивач отримав можливість повторного звернення до суду, яку реалізував після постановлення постанови Київського апеляційного суду, а саме: 13 листопада 2025 року до Оболонського районного суду м. Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства «Київський Іподром» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором. Така поведінка позивача є недобросовісною, та є зловживанням його процесуальними правами.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 17 грудня 2025 року указані недоліки було усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року. Відкрито касаційне провадження у справі № 756/14964/24 та витребувано справу із суду першої інстанції.

У лютому 2026 року матеріали справи № 756/14964/24 надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 січня 2026 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

Фактичні обставини

Суди встановили, що судом першої інстанції останні судові засідання у справі були призначені на 29 квітня 2025 року та 21 травня 2025 року.

29 квітня 2025 року позивач у судове засідання не з'явився, справа слуханням відкладена на 21 травня 2025 року. Про дату та час судового засідання, призначеного на 29 квітня 2025 року, представника позивача було повідомлено належним чином, що підтверджується розпискою.

29 квітня 2025 стороною позивача було подано заяву про залишення позовної заяви без розгляду, яка ухвалою суду, що занесена до протоколу судового засідання від 29 квітня 2025 була залишена без задоволення, враховуючи стадію судового провадження.

21 травня 2025 року представник позивача в судове засідання повторно не з'явився, про час та місце були повідомлені належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу до електронного кабінету КП «Київський іподром».

Позивач не звертався до суду з заявами про розгляд справи за його відсутності, про вступ у справу нового представника, а також про зміну адреси листування (місця проживання, реєстрації) суд не повідомляв.

Позиція Верховного Суду

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження № 61-3480сво21) вказано, що:

«Об'єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 761/18365/20 (провадження № 61-9164св23) вказано, що:

«основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). У справі, що переглядається: в касаційних скаргах скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, просять скасувати постанову апеляційного суду як в частині задоволених позовних вимог до них, так і в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4; інші відповідачі (ОСОБА_3, ОСОБА_4) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги.

Така процесуальна поведінка інших відповідачів (ОСОБА_3, ОСОБА_4) свідчить про їх повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них. Аналіз аргументів касаційних скарг свідчить, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не навели переконливих доводів, яким чином судове рішення апеляційного суду порушує їх права та інтереси в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, за умови, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з постановою апеляційного суду в частині позовних вимог до них. Тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4 належить залишити без змін».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) зазначено, що:

«131. У справі, що переглядається, прокурор пред'явив чотири вимоги: про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 до таких відповідачів: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Плисківської сільської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку до Плисківської сільської ради та дві вимоги про визнання договорів оренди недійсними до Плисківської сільської ради та ТОВ «Івангородське».

132. З касаційною скаргою на судові рішення в цій справі звернулося лише ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області. Плисківська сільська рада як особа, за якою зареєстроване право власності на спірні земельні ділянки, та ТОВ «Івангородське» як їх орендар своїм правом на подання касаційної скарги, а так само приєднатися до касаційної скарги не скористалися. Така процесуальна поведінка відповідачів фактично підтверджує їх повну згоду з судовими рішеннями.

133. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у касаційній скарзі не навело доводів з приводу незаконності та/або необґрунтованості судових рішень у частині задоволення позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними, а також не зазначило, як задоволення зазначених вимог порушує його права та інтереси за умови, що відповідачі, до яких пред'явлені такі позовні вимоги, судові рішення не оскаржили».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від № 686/10312/21 (провадження № 61-17196св21) вказано, що:

«позивач (ОСББ «Подільський») не скористалося своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка позивача свідчить про повну згоду з ухвалою суду першої інстанції та постановою апеляційного суду в частині залишення без розгляду позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_4 не навів переконливих доводів, яким чином оскаржені судові рішення, якими позовну заяву ОСББ «Подільський» в частині позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності залишено без розгляду порушують його права та інтереси, за умови, що ОСББ «Подільський» не оскаржило ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, тобто погодилися з цими судовими рішеннями. За таких обставин, касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін».

Див. також аналогічні висновки, зроблені, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року в справі № 757/72370/17-ц (провадження № 61-18092св23), в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2024 року в справі № 947/4615/23 (провадження № 61-10957св24)).

У справі, що переглядається:

у листопаді 2024 року КП «Київський іподром» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості;

враховуючи повторну неявку сторони позивача в судове засідання, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вважав за можливе залишити вказану позовну заяву без розгляду;

КП «Київський іподром» не скористався своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка позивача свідчить про повну згоду з ухвалою суду першої інстанції та постановою апеляційного суду про залишення позову без розгляду;

аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_1 не навів переконливих доводів, яким чином оскаржені судові рішення, якими позовну заяву КП «Київський іподром» залишено без розгляду, порушують його права та інтереси, враховуючи, що при скасуванні ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленні справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, справа розглядається спочатку, та за умови, що позивач не оскаржив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, тобто погодився з цими судовими рішеннями.

Посилання на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі №285/2961/21, необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.

За таких обставин, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Тому підстав для здійснення нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко

Джерело:
ЄДРСР 139404118

[ANTIRAID]

Окрема думка

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Дундар І. О.

19 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 756/14964/24
провадження № 61-15842св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І., розглянув справу № 756/14964/24 та ухвалив касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року залишити без змін.

Касаційний суд зазначив, що:

«у листопаді 2024 року КП «Київський іподром» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості;

враховуючи повторну неявку сторони позивача в судове засідання, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вважав за можливе залишити вказану позовну заяву без розгляду;

КП «Київський іподром» не скористався своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка позивача свідчить про повну згоду з ухвалою суду першої інстанції та постановою апеляційного суду про залишення позову без розгляду;

аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_1 не навів переконливих доводів, яким чином оскаржені судові рішення, якими позовну заяву КП «Київський іподром» залишено без розгляду, порушують його права та інтереси, враховуючи, що при скасуванні ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленні справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, справа розглядається спочатку, та за умови, що позивач не оскаржив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, тобто погодився з цими судовими рішеннями».

Не можу погодитись з зазначеним з таких мотивів.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України).

Реалізуючи на власний розсуд право на звернення до суду за захистом, особа (позивач) самостійно визначає час такого звернення, предмет та підстави позову, зміст позовних вимог, особу (відповідача), яка має відповідати за її позовом тощо.

Разом із тим, ініціювавши розгляд цивільної справи в суді, позивач зобов'язаний добросовісно користуватись наданими йому процесуальними правами та виконувати процесуальні обов'язки визначені законом або судом.

Так, принцип змагальності сторін (стаття 12 ЦПК України), зокрема передбачає, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За загальним правилом розгляд цивільної справи по суті має завершуватись вирішенням ініційованого позивачем спору в спосіб ухвалення судом рішення про задоволення (повне, часткове) чи відмову у задоволенні позову або врегулюванням спору між сторонами у спосіб затвердження судом мирової угоди сторін.

Разом із тим процесуальний закон надає можливість особі, яка звернулась із відповідним позовом до суду, припинити судовий процес за власною ініціативою шляхом подання заяви про залишення позову без розгляду або заяви про відмову від позову.

Процесуальні наслідки залишення позову без розгляду та закриття провадження у справі є різними.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина друга статті 256 ЦПК України), в той час як особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно (частина друга статті 257 ЦПК України).

З огляду, у тому числі, на наслідки закриття провадження у справі, закон надає позивачу право відмовитися від позову на будь-якій стадії судового процесу.

Натомість законодавцем у чинному ЦПК України встановлені певні процесуальні запобіжники, спрямовані на унеможливлення використання інституту залишення позову без розгляду для зловживання позивачем процесуальними правами.

Так, відповідно до пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України позивач може подати заяву про залишення позову без розгляду до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до частини п'ятої статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, коли від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України).

Системне тлумачення правил частини п'ятої статті 223 та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що вони спрямовані на дисциплінування позивача як ініціатора судового розгляду, повинні стимулювати його належно користуватися своїми процесуальними правами, щоб не допустити, у тому числі, затягування розгляду справи.

Отже залишення позову без розгляду через повторну неявку позивача в судове засідання є негативним наслідком саме для позивача, оскільки змушує його повторно вчиняти дії з метою захисту своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В той же час, наведене не може використовуватися на шкоду інтересам відповідача, який належним чином виконав покладений на нього обов'язок щодо доведення обставин, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позову, через що справа може бути розглянута по суті.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2023 року у справі № 285/2961/21, на яку є посилання у касаційній скарзі, зазначив:

«залишення позову без розгляду з ініціативи позивача можливе лише на певній стадії судового процесу, а саме до початку розгляду справи по суті. В той же час у подальшому залишення позовної заяви без розгляду за ініціативою суду, здійснюється лише за наявності підстав, зазначених в статті 257 ЦПК України, через які справа не може бути розглянута по суті.

Вказане правило є реалізацією вищенаведених принципів цивільного судочинства, спрямоване на дисциплінування сторін, в тому числі й позивача як ініціатора судового розгляду, покликано унеможливити ситуації, коли, наприклад, після початку розгляду справи по суті, особа, яка звернулась до суду, будучи обізнаною із позицією відповідача та наданими ним доказами (показаннями свідків, висновком експерта тощо), порівнюючи їх зі своїми доказами або з огляду на ненадання власних доказів, прогнозує негативний для себе результат вирішення справи і, не користуючись своїм правом на подання заяви про залишення позову без розгляду, штучно створює умови, за яких позов має бути залишений без розгляду за ініціативою суду. При цьому метою таких дій є отримання можливості повторного звернення до суду з приводу того ж самого спору між тими самими сторонами.

Вочевидь така ситуація має наслідком порушення принципу процесуального рівноправ'я сторін, оскільки відповідач, не маючи ефективних засобів захисту своїх процесуальних прав та законних інтересів, буде вимушений брати участь у невизначений кількості судових процесів з вирішення по суті одного спору, ініційованих недобросовісним позивачем або позивачем, який неналежним чином підготувався до судового розгляду.»

У справі, що переглядається:

КП «Київський іподром» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості;

залишаючи без розгляду позов КП «Київський іподром» суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, оскільки у судові засідання, призначені на 29 квітня 2025 року та 21 травня 2025 року сторона позивача не з'явилася, позивач та його представник про розгляд справи повідомлялися належним чином, позивач не звертався до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності, про вступ у справу нового представника, а також про зміну адреси листування (місця проживання, реєстрації) суд не повідомляв;

суди встановили, що судом першої інстанції останні судові засідання у справі були призначені на 29 квітня 2025 року та 21 травня 2025 року. 29 квітня 2025 року позивач у судове засідання не з'явився, справа слуханням відкладена на 21 травня 2025 року. Про дату та час судового засідання, призначеного на 29 квітня 2025 року, представника позивача було повідомлено належним чином, що підтверджується розпискою (т. 1, а. с. 188). 21 травня 2025 року представник позивача в судове засідання повторно не з'явився, про час та місце позивач повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу до електронного кабінету КП «Київський іподром» (т. 1, а. с. 195). Позивач не звертався з заявою про розгляд справи за його відсутності, про вступ у справу нового представника, а також про зміну адреси листування (місця проживання, реєстрації) суд не повідомляв;

разом з тим, позивач скористався своїм правом на подання відповіді на відзив, однак така відповідь не була прийнята судом через порушення строків на його подання, надавав письмові пояснення у справі та заявляв клопотання про приєднання доказів також з пропуском строку;

в судовому засіданні 07 квітня 2025 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити;

суд забезпечив можливість стороні позивача у відкритому змагальному процесі доводити обґрунтованість своїх вимог;

до початку розгляду справи по суті позивач не подавав заяву про залишення позову без розгляду та не повідомляв про наявність інших обставин, які б унеможливлювали вирішення спору по суті в цій справі;

в судових засіданнях сторона відповідача не заперечувала проти розгляду справи за відсутності позивача та просила ухвалити рішення по суті спору про відмову у задоволенні позову;

аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить що після ухвалення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у цій справі позивач одразу повторно звернувся до суду з тими ж самими позовними вимогами до ОСОБА_1 (справа № 756/18420/25);

враховуючи викладене, залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України у цій справі, суперечить як завданню цивільного судочинства, так і його основним засадам (принципам), передбаченим, зокрема пунктами 2, 4-6, 11 частини третьої статті 2 ЦПК України, оскільки призвело до негативних наслідків в першу чергу для відповідача, а не для позивача, який у такий спосіб, фактично з власної ініціативи, всупереч встановлених законодавцем процесуальних запобіжників, отримав можливість на повторне звернення до суду;

дії позивача у цій справі спрямовані на уникнення негативних наслідків несвоєчасного подання доказів. Використання процесуальних механізмів задля отримання права на повторне звернення до суду з тим самим предметом і підставами порушує принцип правової визначеності та заборону зловживання процесуальними правами;

на зазначені обставини та вимоги закону і посилався відповідач в касаційній скарзі, обгрунтовуючи своє порушене право оскаржуваними судовими рішеннями.

За таких обставин ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року слід було скасувати, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Судді І. О. Дундар

Джерело:
ЄДРСР 139536165

[ANTIRAID]

В цій справі, де ми брали участь на стороні відповідача, сталась цікава ситуація зі зловживанням правами, на які звернула увагу одна суддя колегії у своїй окремій думці. Суд зазначив:

Системне тлумачення правил частини п'ятої статті 223 та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що вони спрямовані на дисциплінування позивача як ініціатора судового розгляду, повинні стимулювати його належно користуватися своїми процесуальними правами, щоб не допустити, у тому числі, затягування розгляду справи.

Отже залишення позову без розгляду через повторну неявку позивача в судове засідання є негативним наслідком саме для позивача, оскільки змушує його повторно вчиняти дії з метою захисту своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В той же час, наведене не може використовуватися на шкоду інтересам відповідача, який належним чином виконав покладений на нього обов'язок щодо доведення обставин, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позову, через що справа може бути розглянута по суті.

аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить що після ухвалення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у цій справі позивач одразу повторно звернувся до суду з тими ж самими позовними вимогами до ОСОБА_1 (справа № 756/18420/25);

враховуючи викладене, залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України у цій справі, суперечить як завданню цивільного судочинства, так і його основним засадам (принципам), передбаченим, зокрема пунктами 2, 4-6, 11 частини третьої статті 2 ЦПК України, оскільки призвело до негативних наслідків в першу чергу для відповідача, а не для позивача, який у такий спосіб, фактично з власної ініціативи, всупереч встановлених законодавцем процесуальних запобіжників, отримав можливість на повторне звернення до суду;

дії позивача у цій справі спрямовані на уникнення негативних наслідків несвоєчасного подання доказів. Використання процесуальних механізмів задля отримання права на повторне звернення до суду з тим самим предметом і підставами порушує принцип правової визначеності та заборону зловживання процесуальними правами;

на зазначені обставини та вимоги закону і посилався відповідач в касаційній скарзі, обгрунтовуючи своє порушене право оскаржуваними судовими рішеннями.