Решение Суворовского райсуда о признании недействительными договоров кредита, поручительства ипотеки с Райффайзен Банк АВАЛЬ

[vekt]

Справа № 2-2169/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2010 року Суворовський районний суд м. Херсона у складі:

головуючого - судді Головко О.В.

при секретарі Дровосєкової В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк АВАЛЬ» в особі Херсонської обласної дирекції до ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного підприємства «Мегаполіс», приватного підприємства «Омега-Сервіс», товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Юг-Трейд ЛТД» про солідарне і дострокове стягнення заборгованості за кредитними договорами, у тому числі за рахунок заставного майна, а також за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк АВАЛЬ» в особі Херсонської обласної дирекції про визнання недійсними кредитних договорів, договорів іпотеки та поруки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного підприємства «Мегаполіс», приватного підприємства «Омега-Сервіс», товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Юг-Трейд ЛТД», в якому просив достроково і солідарно стягнути з відповідачів заборгованість за кредитними договорами, у тому числі за рахунок заставного майна згідно з переліком. Разом позивачем заявлена до стягнення сума боргу в розмірі 1928405,95 грн., а також вимоги про відшкодування 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем-1 ОСОБА_2 14.11.2006 року був укладений кредитний договір № 012\04-01\1022 із додатковою угодою до нього № 1 від 24.12.2008 року, згідно з яким позивач надав відповідачу-1 кредит у розмірі 220000,00 доларів США зі строком погашення до 13.11.2016 року зі сплатою 12,0% річних, з цільовим призначенням: придбання нерухомого майна.

Відповідно до п. 4 частини 1 та п. 1.5 частини 2 Кредитного договору з додатковою угодою до нього відповідач-1 взяв на себе зобов’язання щомісячно повертати кредитні кошти згідно з встановленим графіком погашення кредиту. Крім цього, відповідач-1 також повинен був сплачувати позивачу відсотки за користування кредитними коштами щомісячно із розрахунку 12% річних. На думку позивача перед ним станом на 14.12.2009 року утворилася заборгованість відповідача-1 в сумі 174476,81 доларів США, що еквівалентно 1392813,48 грн. (за курсом НБУ станом на 14.12.2009 року 1 долар США дорівнює 7,9828 грн.) та заборгованість по сплаті відсотків - 8063,75 доларів США, що еквівалентно 64371,3 грн. Також у зв’язку з цим позивач згідно з п. 4.1.1 частини 2 кредитного договору нарахував відповідачу-1 пеню за порушення строків повернення кредиту в розмірі 4487,61грн. та порушення строків повернення відсотків – 2765,96 грн.

Враховуючи наявність заставного майна за договорами іпотеки від 17.11.2006 та 12.10.2007року, керуючись ч. 1 ст. 20 Закону України «Про заставу», ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», позивач просить звернути стягнення на це майно з метою задоволення своїх майнових вимог. Крім того, враховуючи наявність договорів поруки від 14.11.2006 року, укладених з ПП «Омега-Сервіс», ПП «Мегаполіс», ТОВ «ВКФ «Юг-Трейд ЛТД», керуючись ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України та п.п. 2.1, 3.1 зазначених договорів поруки, позивач просить солідарно стягнути суму заборгованості в розмірі 1464438,35 грн. з поручителів: відповідача-2, відповідача-3, відповідача-4.

13.12.2007 року між позивачем та відповідачем-1 був укладений кредитний договір №010\04-02\1891 із додатковою угодою до нього № 1 від 24.12.2008 року. Згідно з цим договором позивачем наданий кредит відповідачу-1 у розмірі 59000,00 доларів США з кінцевим строком погашення до 12.12.2017 року із сплатою 12,5 % річних за користування кредитними коштами, з цільовим приначенням: на споживчі цілі.

Відповідно до п. 4 частини 1 та п. 1.5 частини 2 цього Кредитного договору з додатковою угодою до нього відповідач-1 взяв на себе зобов’язання щомісячно повертати кредитні кошти згідно з встановленим графіком погашення кредиту. Крім цього, відповідач-1 також повинен був сплачувати позивачу відсотки за користування кредитними коштами щомісячно із розрахунку 12,5% річних. На думку позивача перед ним станом на 14.12.2009 року утворилася заборгованість відповідача-1 в сумі 55180,17 доларів США, що еквівалентно 440492,26 грн. (за курсом НБУ станом на 14.12.2009 року 1долар США дорівнює 7,9828 грн.) та заборгованість по сплаті відсотків - 2673,21 доларів США, що еквівалентно 21339,7 грн. Також у зв’язку з цим позивач згідно з п. 4.1.1 частини 2 кредитного договору нарахував відповідачу-1 пеню за порушення строків повернення кредиту в розмірі 1218,26 грн. та порушення строків повернення відсотків – 917,38 грн.

Враховуючи наявність заставного майна за договорами іпотеки від 18.12.2007р. керуючись ч.1 ст. 20 Закону України «Про заставу», ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», позивач просив звернути стягнення на це майно з метою задоволення своїх майнових вимог.

Вимоги позивача про стягнення заборгованості з відповідачів в цілому обґрунтовані положеннями ст. 526, ч. 1 ст. 543, ст. 554, 611, 615, 1050 ЦК України, ст. 193 ГК України, ч. 1 ст.20 Закону України «Про заставу», ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку».

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та підтвердив викладені у позові обставини.

Стороною відповідачів позовні вимоги не визнані. Крім того, в процесі розгляду справи відповідачем-1 заявлений зустрічний позов до позивача, в якому він просив визнати недійсними кредитний договір № 012\04-01\1022 від 14.11.2006 року із додатковою угодою до нього № 1 від 24.12.2008року та кредитний договір № 010\04-02\1891 від 13.12.2008 року із додатковою угодою до нього № 1 від 24.12.2008 року, із застосуванням наслідків їх недійсності відповідно до ч. 1 ст.216 ЦК України.

Відповідач-1 також просить визнати недійсними договори іпотеки від 17.11.2006 року між позивачем та відповідачем-1; від 12.10.2007 року між позивачем та ПП «Омега-Сервіс»; від 18.12.2007 року між позивачем та ОСОБА_3; договори поруки від 14.11.2006 року між позивачем та ПП «Омега-Сервіс»; від 14.11.2006 року між позивачем та ПП «Мегаполіс»; від 14.11.2006 року між позивачем та ТОВ «ВКФ «Юг-Трейд ЛТД».

Вимоги зустрічної позовної заяви обґрунтовані посиланням на порушення позивачем при укладенні кредитних договорів положень ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо надання повної інформації про послуги; ст. 13, 18 Закону щодо включення до договорів несправедливих умов, зокрема, про покладення усіх ризиків знецінення національної валюти України на споживача при користуванні кредитом в доларах США; недотриманням вимог ст. 99 Конституції України, ст. 192, 198, 524, 533 ЦК України, ст. 35 ЗУ «Про Національний банк України» щодо визначення валюти розрахунків за кредитом. При цьому відповідач-1 посилається також на відсутність у позивача індивідуальної ліцензії, що дає право надання фінансових послуг з використанням іноземної валюти, що суперечить п.п. «в», «г» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». З приводу вимог про визнання недійсними договорів поруки та іпотеки відповідач-1 посилається на ч. 2 ст. 548 ЦК України.

В судовому засіданні відповідач-1 підтримав вимоги зустрічного позову в повному обсязі. Співвідповідачі не заперечували щодо задоволення цих позовних вимог. Позивач зустрічні позовні вимоги не визнав з посиланням на їх необґрунтованість згідно з наданими письмовими запереченнями.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк АВАЛЬ» в особі Херсонської обласної дирекції підлягають відхиленню, а вимоги за зустрічним позовом – підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем-1 ОСОБА_2 14.11.2006 року був укладений кредитний договір № 012\04-01\1022 із додатковою угодою до нього № 1 від 24.12.2008 року, згідно з яким позивач надав відповідачу-1 кредит у розмірі 220000,00 доларів США зі строком погашення до 13.11.2016 року зі сплатою 12,0% річних, з цільовим призначенням: придбання нерухомого майна. Факт надання кредитних коштів підтверджений матеріалами справи і сторонами не спростовується.

Відповідно до п. 4 частини 1 та п. 1.5 частини 2 Кредитного договору з додатковою угодою до нього відповідач-1 взяв на себе зобов’язання щомісячно повертати кредитні кошти згідно з встановленим графіком погашення кредиту. Крім цього, відповідач-1 також повинен був сплачувати позивачу відсотки за користування кредитними коштами щомісячно із розрахунку 12% річних.

З метою забезпечення виконання цього зобов’язання був укладений договір іпотеки від 17.11.2006 року за реєстровим № 7076, відповідно до якого ОСОБА_4 передав в іпотеку позивачу нерухоме майно, а саме: магазин літ. А, черепашниковий, загальною площею 315,7кв.м., що знаходиться за адресою: м. Херсон, вул. Суворова, 13. Обставини справи свідчать про те, що в силу ст. 654 ЦК України договір іпотеки від 17.11.2006 року, за яким відповідач-1 передав в іпотеку нерухоме майно по вул. Суворова, 13 в м. Херсоні, припинився. Між сторонами склалися такі відносини, за яких сторони не посвідчували зміни до іпотечного договору про виведення приміщення з іпотеки нотаріально. Так, за рішенням кредитного комітету позивача з іпотеки був виведений цокольний поверх магазину по вул. Суворова, 13, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна станом на 05.10.2007 року. В подальшому за домовленістю позивача та відповідача-1 було прийняте рішення про заміну першого поверху іпотечного майна по вул. Суворова, 13 на інше майно – приміщення по вул. Блюхера, 52. На підставі чого був укладений 12.10.2007 року Договір іпотеки за реєстровим № 7701, відповідно до якого приватне підприємство «Омега-Сервіс» виступило майновим поручителем та передало в іпотеку позивачу нерухоме майно, а саме: магазин літ. А, загальною площею 655,9кв.м., що знаходиться за адресою: м. Херсон, вул. Блюхера, 52. Але позивачем надалі перший поверх по вул. Суворова, 13 виведений з іпотеки не був. Однак оскільки за звичаями ділового обороту ВАТ «Райффайзен Банк «АВАЛЬ» та за практикою взаємовідносин, що утворилася між сторонами, зміни умов і припинення договорів іпотеки нотаріально не вчинялися, то в такому разі договір іпотеки від 17.11.2006 року відносно іпотеки нерухомості по вул. Суворова, 13 слід вважати таким, що припинив свою дію.

Крім того, в забезпечення виконання відповідачем-1 кредитного договору від 14.11.2006року були укладені наступні договори:

- Договір поруки від 14.11.2006 року, відповідно до якого приватне підприємство «Омега-Сервіс» виступило поручителем відповідача-1 і взяло на себе зобов’язання перед позивачем відповідати по зобов’язаннях ОСОБА_2 за цим кредитним договором;

- Договір поруки від 14.11.2006 року, відповідно до якого приватне підприємство «Мегаполіс» виступило поручителем відповідача-1 і взяло на себе зобов’язання перед позивачем відповідати по зобов’язаннях ОСОБА_2 за цим кредитним договором;

- Договір поруки від 14.11.2006 року, відповідно до якого ТОВ «ВКФ «Юг-Трейд ЛТД» виступило поручителем відповідача-1 і взяло на себе зобов’язання перед позивачем відповідати по зобов’язаннях ОСОБА_2 за цим кредитним договором.

13.12.2007 року між позивачем та відповідачем-1 був укладений кредитний договір №010\04-02\1891 із додатковою угодою до нього № 1 від 24.12.2008 року. Згідно з цим договором позивачем наданий кредит відповідачу-1 у розмірі 59000,00 доларів США з кінцевим строком погашення до 12.12.2017 року із сплатою 12,5 % річних за користування кредитними коштами, з цільовим приначенням: на споживчі цілі.

Відповідно до п. 4 частини 1 та п. 1.5 частини 2 цього кредитного договору з додатковою угодою до нього відповідач-1 взяв на себе зобов’язання щомісячно повертати кредитні кошти згідно з встановленим графіком погашення кредиту. Крім цього, відповідач-1 також повинен був сплачувати позивачу відсотки за користування кредитними коштами щомісячно із розрахунку 12,5% річних.

З метою забезпечення виконання відповідачем-1 зобов’язань за кредитним договором від 13.12.2007 року був укладений договір іпотеки від 18.12.2007 року за реєстровим № 9454, відповідно до якого ОСОБА_3 передав в іпотеку позивачу нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 60,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В подальшому між позивачем та відповідачем-1 було досягнуто згоди щодо зміни графіку погашення кредитів по обом договорам. Судом встановлено, що зміна графіку повернення кредиту не була погоджена позивачем з іншими відповідачами як поручителями за відповідними договорами, що підтверджується поясненнями самих відповідачів та не спростовується позивачем. Це призвело до збільшення відповідальності поручителів за кредитними договорами, адже розмір щомісячного платежу згідно з новим графіком погашення кредитів збільшився порівняно з попереднім. Оскільки відповідальність поручителів збільшилася у зв’язку із зміною основного зобов’язання, договори поруки припинилися в силу ч. 1 ст. 559 ЦК України. Відповідно до цієї норми порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

При зверненні з позовом про дострокове повернення кредитів за відповідними договорами позивач не врахував зміну умов договорів в частині строків повернення кредитів, оскільки на момент такого звернення відповідач-1 не допустив прострочення, що підтверджується матеріалами справи. Позивач не довів належними доказами факт прострочення повернення кредитів та процентів за їх користування. Отже, позовні вимоги заявлені безпідставно, оскільки на момент звернення з позовом такого права у позивача не виникло.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З таких підстав позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк АВАЛЬ» в особі Херсонської обласної дирекції задоволенню не підлягають.

Задовольняючи зустрічний позов відповідача-1, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, у зв’язку з чим грошове зобов’язання у договорі повинно бути виражено у національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч. 1 ст. 192 ЦК України відповідно до якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України.

Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Згідно ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок і визначення не встановлений договором або законом чи іншими нормативно-правовими актами.

Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов’язаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України, виконання грошових зобов’язань грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Згідно цієї ж статті грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймаються усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території Україні. Згідно Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банку та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. Згідно з п.1 ст. 3 Декрету валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплаті будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

У відповідності з підпунктами «а», «в» та «е» підпункту 6.1. та підпункту 6.2. Правил НБУ «Про використання готівкової іноземної валюти на території України» від 30 травня 2007 року №200, фізичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у конкретно визначених випадках.

Згідно підпункту 6.3 пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту, як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в’їзд (виїзд) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування. Згідно з п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов’язаних з торгівлею іноземної валюти з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами-резидентами.

Підпунктами «В», «Г» ч. 4 ст. 5 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребує така операція як: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті.

Згідно п. 5 ст. 5 Декрету, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

На виконання ухвали суду про забезпечення доказів позивач не надав доказів, що підтверджували б отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. На вимогу суду позивачем не була надана і генеральна ліцензія.

Таким чином суд, приходить до висновку, що при наданні позивачем та отриманні відповідачем-1 кредитів у доларах США, а також здійсненні відповідачем-1 платежів по погашенню кредитів та сплати відсотків за його користування у доларах США були порушені наступні норми закону: ст. 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; ст. 524 ЦК України, яка визначає, що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні; статтю 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України; ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 р. «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу у розрахунках на території України; статтю 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень, для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством; статтю 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яка передбачає надання індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Отже подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного з принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості.

Умови спірних кредитних договорів є несправедливими, оскільки містять істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду відповідача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту у доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, позивач, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності покладає виключно на відповідача-1 як позичальника за кредитними договорами, що є грубим порушенням ч. 3 ст. 13 ЦК України.

Таким чином, використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище відповідача-1 як споживача порівняно з позивачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право відповідачу-1 відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання в цілому такого кредитного договору недійсним.

Згідно даних НБУ на день отримання кредитів курс долара США до української гривні складав 5,05 гривні за один долар США. Станом на сьогоднішній день курс долара США до української гривні складає 7,9192 гривні за один долар США. А комерційний курс долара США до української гривні, за яким відповідач-1 придбавав долари для погашення кредитів та сплаті відсотків в деякі періоди дорівнював майже 12 гривень.

З таких міркувань заперечення позивача проти зустрічного позову є необґрунтованими і не підкріплені відповідними доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про визнання недійсними кредитних договорів, укладених між позивачем та відповідачем-1: від 14.11.2006 № 012\04-01\1022 із додатковою угодою до нього № 1 від 24.12.2008 року, від 13.12.2007 року № 010\04-02\1891 із додатковою угодою до нього № 1 від 24.12.2008 року.

З таких причин позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк АВАЛЬ» в особі Херсонської обласної дирекції до ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного підприємства «Мегаполіс», приватного підприємства «Омега-Сервіс», товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Юг-Трейд ЛТД» про солідарне і дострокове стягнення заборгованості за кредитними договорами, у тому числі за рахунок заставного майна в розмірі 1928405,95 грн. не підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на недійсних правочинах, які не створюють відповідних правових наслідків, на які посилається позивач.

Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

Отже, договори іпотеки від 17.11.2006 року за реєстровим № 7076; від 12.10.2007 року за реєстровим № 7701; від 18.12.2007 року за реєстровим № 9454, та договори поруки від 14.11.2006року (порука ПП «Омега-Сервіс»), від 14.11.2006 року (порука ПП «Мегаполіс»), від 14.11.2006 року (порука ТОВ ВКФ «Юг-Трейд ЛТД») також визнаються недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодовувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як встановив суд відповідач-1 отримав від позивача 220 000,00 доларів США, що станом на 14.11.2006 року за офіційним курсом НБУ еквівалентно 1 111 000,00 гривень.

Також 13.12.2007 року відповідач отримав від позивача 59 000,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на той день еквівалентно 297 950,00 гривень.

Таким чином відповідач-1 отримав загальну суму, що дорівнює 1 408 950,00 гривень.

Судом також встановлено, що позивач отримав від відповідача-1 грошові кошти в доларах США у сумі:

109 256,81 доларів – за кредитом від 14.11.2006 року, що у еквівалентно 595 086,37 гривень за офіційним курсом НБУ на день платежу.

15 342,89 доларів – за кредитом від 13.12.2007 року, що у еквівалентно 92 864,51 гривень за офіційним курсом НБУ на день платежу.

Таким чином позивач отримав від відповідача-1 загальну суму 124599,7долара, що дорівнює 687 950,88 гривень.

Враховуючи, що згідно ст.. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодовувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, а тому, з урахуванням взаємних зобов’язань щодо повернення грошових коштів позивача та відповідача-1 по справі, ОСОБА_2 зобов’язаний повернути ПАТ «Райффайзен Банк АВАЛЬ» в особі Херсонської обласної дирекції залишок неповернутої суми згідно офіційного курсу долара на теперішній час, тобто на момент відшкодування шкоди, по кредитному договору №010/04-02/1891 від 13.12.2007року 433794,18грн. що еквівалентно 54980,17доларів США, а також залишок по кредитному договору №012/04-01/1022 від 14.11.2006року в сумі 1373470,95грн., що еквівалентно 173676,81доларів США., а всього: 1807265,99грн.

Керуючись ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк АВАЛЬ» в особі Херсонської обласної дирекції до ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного підприємства «Мегаполіс», приватного підприємства «Омега-Сервіс», товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Юг-Трейд ЛТД» про солідарне і дострокове стягнення заборгованості за кредитними договорами, у тому числі за рахунок заставного майна в розмірі 1928405,95 грн. – відмовити.

Визнати недійсними укладені між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк АВАЛЬ» в особі Херсонської обласної дирекції кредитні договори від 14.11.2006 № 012\04-01\1022 із додатковою угодою до нього № 1 від 24.12.2008 року, від 13.12.2007 року № 010\04-02\1891 із додатковою угодою до нього № 1 від 24.12.2008 року.

Визнати недійсними:

договір іпотеки від 17.11.2006 року, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк «АВАЛЬ» та ОСОБА_2;

договір іпотеки від 12.10.2007 року, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк «АВАЛЬ» та ПП «Омега-Сервіс»;

договір іпотеки від 18.12.2007 року, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк «АВАЛЬ» та ОСОБА_3;

договір поруки від 14.11.2006 року, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк «АВАЛЬ» та ПП «Омега-Сервіс»;

договір поруки від 14.11.2006 року, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк «АВАЛЬ» та ПП «Мегаполіс»;

договір поруки від 14.11.2006 року, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк «АВАЛЬ» та ТОВ «ВКФ «Юг-Трейд ЛТД».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк АВАЛЬ» залишок неповернутої суми по кредитному договору №010/04-02/1891 від 13.12.2007року 433794,18грн. що еквівалентно 54980,17доларів США, а також залишок по кредитному договору №012/04-01/1022 від 14.11.2006року в сумі 1373470,95грн., що еквівалентно 173676,81доларів США., а всього: 1807265,99грн. (один мільйон вісімсот сім тисяч двісті шістдесят пьять грн.99коп.) .

Зобов’язати приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_5 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за договорами іпотеки від 17.11.2006 року за реєстровим № 7076; від 12.10.2007 року за реєстровим № 7701; від 18.12.2007 року за реєстровим № 9454, укладених відповідно між ОСОБА_2, ПП «Омега-Сервіс», ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк АВАЛЬ» в особі Херсонської обласної дирекції.

Скасувати ухвалу суду від 09.03.2010 року про застосування до ОСОБА_2 тимчасового обмеження виїзду за межі України.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку до Апеляційного суду Херсонської області через Суворовський районний суд м. Херсона в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11815537