Решение Хозяйственного суда Харьковской области о признании недействительным договора гарантии и поручительства с ВТБ банком

[vekt]

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
________________________________________________________________________

Справа № 57/167-10

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2010 р. Справа № 57/167-10

вх. № 6913/4-57

Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Карпінський С.В., дов. №602/11.5.2 від 09.08.2010р.

Представник 1-го відповідача - Лагутіна В.В., дов. від 01.02.2010р.

Представник 2-го відповідача - не з"явився;

Представник 3-го відповідача - не з"явився;

Представник 4-го відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом :

Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" м. Київ

до :

1) Приватної фірми "Валькірія", м. Харків;

2) Приватної фірми "Орнатус", м. Харків;

3) Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Пранк", м. Харків;

4) Приватної фірми "Кібела", м. Мерефа

про стягнення 509382,30 грн.

та зустрічний позов Приватної фірми "Валькірія" , м. Харків,

до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", м. Київ

про визнання договору банківської гарантії № 128-Г від 26.06.2007 року недійсним, та визнання недійсними договорів поруки

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ВАТ “ВТБ Банк” звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів Приватної фірми "Валькірія", Приватної фірми "Орнатус", Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Пранк", Приватної фірми "Кібела", в якій просить суд стягнути солідарно з боржників 509382,30 грн. заборгованості за обслуговування гарантії згідно з договором банківської гарантії №128-Г від 26.06.2007 року, також просить суд стягнути з відповідачів на свою користь судові витрати, а саме: державне мито у розмірі 5 093 грн. 83 коп., та витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 серпня 2010 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 11 серпня 2010 року о 10:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11 серпня 2010 року змінено назву позивача з Відкритого Акціонерного Товариства “ВТБ Банк” на Публічне акціонерне товариство „ВТБ Банк”, розгляд справи відкладено на "25" серпня 2010 року об 12:20 год.

25 серпня 2010 року першим відповідачем – Приватною фірмою "Валькірія" подано до суду зустрічну позовну заяву з вимогами про визнання недійсними договорів гарантії №128-Г від 26.06.2007 та поруки, укладеними між ПАТ "ВТБ Банк", ПФ "Валькірія" та ПФ "Орнатус" №128-П/3 від 23.01.09 року, між ПАТ "ВТБ Банк", ПФ "Валькірія" та ПФ "Кібела" №128-П/5 від 23.01.2009 року, між ПАТ "ВТБ Банк", ПФ "Валькірія" та ТОВ Фірмою "Пранк" №128-П/4 від 23.01.2009 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 серпня 2010 року прийнято зустрічну позовну заяву першого відповідача до спільного розгляду з первісним позовом та відкладено розгляд справи на 22 вересня 2010 року о 12 годині 30 хвилин.

25 серпня 2010 року через канцелярію господарського суду Харківської області від другого відповідача –ПФ "Орнатус" (вх. № 17314), третього відповідача – ТОВ Фірми "Пранк" (вх. № 17313), четвертого відповідача – ПФ "Кібела" (вх. № 17315) надійшли заперечення щодо первісного позову, в яких другий, третій та четвертий відповідачі наголошують на тому, що позивач за первісним позовом не має матеріально-правової підстави заявляти до них позовні вимоги з огляду на те, що сплив шестимісячний строк пред’явлення вимог до поручителів, що є підставою припинення поруки в порядку ст. 559 Цивільного кодексу України. Вказані заперечення долучені судом до матеріалів справи та подальший розгляд справи здійснюється з їх урахуванням.

У призначеному 22 вересня 2010 року судовому засіданні представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) підтримав заявлений ним первісний позов та просив суд його задовольнити, через канцелярію господарського суду надав витребувані судом додаткові документи, а також заперечення на зустрічний позов (вх. № 20100 від 22.09.2010 року), які долучені судом до матеріалів справи, проти зустрічного позову заперечував з підстав, зазначених у запереченнях на зустрічний позов.

Перший відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) – ПФ «Валькірія» у призначеному судовому засіданні заперечував проти вимог первісного позову та підтримував вимоги зустрічного позову і просив суд їх задовольнити.

Представники другого, третього та четвертого відповідача за первісним позовом у призначене судове засідання не з'явилися, про причини неявки у судове засідання суд не повідомили, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать їх підписи на повідомленнях про вручення ним поштових відправлень, які містяться в матеріалах справи.

Представники другого, третього та четвертого відповідача за первісним позовом правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористались, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізували.

Присутні в судовому засіданні 22 вересня 2010 року сторони – позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) та перший відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 червня 2007 року між позивачем за первісним позовом - ВАТ “ВТБ банк” (надалі за текстом – банк) та першим відповідачем за первісним позовом - ПФ "Валькірія" (надалі за текстом – боржник), був укладений договір банківської гарантії №128-Г (надалі за текстом – договір банківської гарантії) , відповідно до умов якого банк (позивач за первісним позовом) зобов'язався надати гарантію за боржника (першого відповідача за первісним позовом) на суму 800 000,00 Євро на строк з 27.06.2007 року по 05.02.2009 року включно перед Закритим акціонерним товариством "Індезіт Інтернешнл" ( надалі за текстом –кредитор), за виконання боржником своїх зобов'язань за контрактом № 03-18-2007 від 14.06.2007 року, що укладено з ЗАТ "Індезіт Інтернешнл" (кредитором) м. Липецьк, Росія, а боржник (перший відповідач за первісним позовом) зобов’язався сплатити банку платежі у розмірі та у терміни, встановлені договором банківської гарантії.

В свою чергу, боржник зобов’язався сплатити кредиторові грошову суму в межах суми гарантії у випадках, коли боржник не виконує свої зобов’язання перед кредитором згідно умов контракту № 03-18-2007 від 14.06.2007 року.

Пунктом 2 договору про надання банківської гарантії встановлено, що за надання банком гарантії боржник зобов’язаний перерахувати банку до 27.06.2007 року плату в розмірі 1 відсоток від суми наданої гарантії, що за офіційним курсом НБУ на день списання цього договору становить 54382,44 грн. без ПДВ, на рахунок банку № 611810001; за обслуговування гарантії банк нараховує плату в розмірі 4 відсотки річних щомісячно з 25 числа до останнього робочого дня поточного місяця, а боржник зобов’язаний щомісячно в строк з 25 до останнього робочого дня місяця перерахувати банку таку плату.

При цьому, умови договору гарантії передбачають виконання гарантійних зобов'язань банку перед кредитором шляхом перерахування гарантійного платежу (800 000,00 Євро) на рахунки кредитора у разі невиконання зобов'язання боржника за зовнішньоекономічним контрактом.

Крім того, всі розрахунки передбачені зобов’язаннями як гаранта так і боржника згідно умов договору банківської гарантії №128-Г здійснюються в валюті зобов'язання за зовнішньоекономічним контрактом, тобто в євро, що не є національною валютою.

Згідно з пунктом 3,4 договору про надання банківської гарантії, боржник зобов’язаний повідомляти банк про зміни, що вносяться до контракту № 03-18-2007 від 14.06.2007 року, протягом трьох робочих днів, після внесення таких змін; у разі сплати банком кредиторові, суми в межах виданої гарантії, боржник зобов’язаний перерахувати цю суму на рахунок банку № 290910005.980 протягом 1 дня після дати отримання письмової вимоги від банку боржником.

Відповідно до пунктів 7,8 договору про надання банківської гарантії передбачено, що у разі настання строку виконання зобов’язань, передбачених цим договором та/або у разі невиконання боржником зобов’язань, передбачених цим договором, банк має право на договірне списання з рахунків боржника суми зобов’язання/боргу на підставі меморіального ордеру, банк має право у будь-якому випадку на зворотну вимогу до боржника в межах суми, сплаченої ним кредиторові, в тому числі, але не виключно, якщо на момент сплати банком суми гарантії зобов’язання боржника буде припиненим, недійсним або сплачена сума не відповідає умовам гарантії.

Відповідно до п. 9 договору банківської гарантії №128-Г від 26.06.2007 року зобов'язання банку припиняється у разі сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію, закінчення строку, на який видано гарантію, відмови кредитора від своїх прав за гарантією.

Додатковою угодою № 1 до договору банківської гарантії, укладеної між сторонами 23.01.2009 р., продовжено строк його дії - до 31.12.2009 року, змінено п.12 Договору гарантії та доповнено пунктами 12.1, 12.2 та 12.3.

23.01.2009 року між банком – ВАТ ВТБ Банк (позивачем за первісним позовом), ПФ «Валькірія» - першим відповідачем за первісним позовом (позичальником) та ПФ «Орнатус» - другим відповідачем за первісним позовом (першим поручителем) був укладений договір поруки № 128-П/3, відповідно умов якого поручитель поручився перед банком за виконання позичальником зобов’язання щодо банківської гарантії, сплати комісії за надання гарантії, пені, штрафних санкцій, збитків та будь-яких інших платежів, розмір, термін та умови сплати і повернення яких встановлюється договором банківської гарантії № 128-Г від 26.06.2008 року та будь-якими додатковими угодами до нього.

23.01.2009 року між банком – ВАТ ВТБ Банк (позивачем за первісним позовом), ПФ «Валькірія» - першим відповідачем за первісним позовом (позичальником) та ТОВ «Пранк» - третім відповідачем за первісним позовом (другим поручителем) був укладений договір поруки № 128-П/3, відповідно умов якого поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов’язання щодо банківської гарантії, сплати комісії за надання гарантії, пені, штрафних санкцій, збитків та будь-яких інших платежів, розмір, термін та умови сплати і повернення яких встановлюється договором банківської гарантії № 128-Г від 26.06.2008 р. та будь-якими додатковими угодами до нього.

Також, 23.01.2009 року між банком – ВАТ ВТБ Банк (позивачем за первісним позовом), ПФ «Валькірія» - першим відповідачем за первісним позовом (позичальником) та ТОВ «Кібела» - четвертим відповідачем за первісним позовом (третім поручителем) був укладений договір поруки № 128-П/3, відповідно умов якого поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов’язання щодо банківської гарантії, сплати комісії за надання гарантії, пені, штрафних санкцій, збитків та будь-яких інших платежів, розмір, термін та умови сплати і повернення яких встановлюється договором банківської гарантії № 128-Г від 26.06.2008 р. та будь-якими додатковими угодами до нього.

Проте, як зазначає позивач за первісним позовом у позовній заяві, починаючи з 27.06.2007 року відповідач (позичальник) свої зобов’язання за договором гарантії належним чином не виконував, а саме, починаючи з квітня 2009 року не сплачував вчасно плату за обслуговування гарантії.

У зв’язку з тим, що позичальник та його поручителі, заборгованість за договором банківської гарантії у сумі 509382,30 грн. не сплатили, у позивача за первісним позовом виникла підстава для звернення до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України) .

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі ( присудження до виконання обов’язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ст. 224 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 200 Господарського кодексу України, гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управленої сторони у розмірі певної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо тертя особа (зобов'язана сторона) не виконує вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

З вказаної норми вбачається, що банківська гарантія є засобом виконання господарського зобов'язання і водночас окремим договірним зобов'язанням (як правило на платній основі) між гарантом і зобов'язаною стороною основного зобов'язання, щодо якого воно виступає як додаткове. Таким чином, до відносин банківської гарантії у частині, не врегульованій Господарським кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, зокрема, параграфа 4 глави 49.

Відповідно до ст. 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 561 Цивільного кодексу України, гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Відповідно до ст. 567 Цивільного кодексу України, гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Ст. 568 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; закінчення строку дії гарантії; відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією. Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії, повинен негайно повідомити про це боржника.

Тобто, враховуючи вимоги Цивільного кодексу України, Положення Про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, гарантія є одним із способів забезпечення виконання зобов’язань, який має за мету залучення до зобов’язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло б слугувати для задоволення вимог кредитора за основним зобов’язанням. За своєю юридичною природою гарантія являє закріплене в письмовій формі одностороннє зобов’язання, відповідно до якого гарант зобов’язується виконати бенефіціару - кредитору забезпечене банківською гарантією зобов’язання у разі його порушення принципалом - боржником.

Підсумовуючи викладене, надання банком гарантії є підставою виникнення у кредитора, у разі порушення основного зобов’язання боржником, права вимагати у гаранта виплати грошової суми, обумовленої умовами гарантії та як, наслідок, обов’язок гаранта нести відповідальність згідно з умовами наданої гарантії. Тобто, внаслідок видачі гарантії правовідносини виникають, перш за все, між банком та бенефіціаром.

Виходячи зі змісту ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансові послуги – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Відповідно до вимог із ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" одним із видів фінансових послуг є надання гарантії.

Згідно ч.1 ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" з урахування змісту Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, гарантія, як фінансова послуга, надається суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору.

Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: назву документа; назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності; прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; найменування, місцезнаходження юридичної особи; найменування фінансової операції; розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

За висновками суду, встановлені в договорі, умови надання гарантії, в частині виникнення у позивача за первісним позовом обов’язку надати кредитору грошову суму гарантії у випадках, коли боржник не виконує свої зобов’язання перед кредитором згідно умов контракту № 03-18-2007 від 14.06.2007 року, не відповідають приписам ст. 560, ст. 563 Цивільного кодексу України, суперечать правовій природі гарантії, в частині відповідальності гаранта саме перед кредитором.

Одночасно, як вбачається зі змісту договору, порушення зобов’язання першим відповідачем за первісним позовом перед третьою особою не тягне відповідальності банку, як гаранта. Відсутність відповідальності гаранта перед кредитором також суперечить правовій природі гарантії та положенням зазначених вище нормативно-правових актів.

Також з матеріалів справи вбачається, всі розрахунки передбачені зобов’язаннями як гаранта так і боржника згідно умов договору банківської гарантії №128-Г здійснюються в валюті зобов'язання за зовнішньоекономічним контрактом, тобто в євро.

Відповідно ж до ст. 192 Цивільного кодексу України єдиним законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна ж валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Так, відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України правочин є дійсним якщо відповідає вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

А саме, наступним вимогам:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно ж недодержання вимог встановлених ст. 203 ЦК України, є підставою в порядку ст. 215 Цивільного кодексу України недійсності правочину. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ( оспорюваний правочин).

Так, зі змісту договору гарантії №128-Г, випливає, що боржник (відповідач) має повернути грошові кошти, сплачені гарантом кредитору при невиконанні зобов'язань боржником. При цьому, у разі несвоєчасного повернення цих грошових коштів. Боржник зобов’язаний сплатити пеню у відсотках до суми боргу, який згідно з умовами договору,обраховується у Євро.

Відповідно ж до ст. 524 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити лише грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Також відповідно до ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Так відповідно до ст. 3 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і контролю", валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, а згідно зі статтею 5 вказаного Декрету, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави потребує індивідуального ліцензування, що відсутнє як у банку так і у ПФ "Валькірія".

Окрім того, відповідно до п. 18 Постанови НБУ від 15 грудня 2004 року N 639 "Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах", комісійна винагорода за надання гарантії від резидентів має утримуватися уповноваженими банками лише в національній валюті.

При цьому, норми Господарського кодексу України (стаття 198), також встановлює, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях.

Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

В даному випадку договором гарантії №128-Г передбачений обов’язок ПФ "Валькірія" сплачувати всі платежі вирахувані у відсотках до суми гарантії, при цьому гарантія визначена в іноземній валюті, що суперечить законодавству з огляду на наступне.

Відповідно до Постанови НБУ від 10.08.2005 року № 281, якою затверджено Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою (надалі "Положення") операції, пов'язані з виконанням зобов'язань за гарантіями, поруками та заставою є валютними операціями, пов'язаними з рухом капіталу.

Уповноважені банки відповідно до п. 14 Положення мають право здійснювати торгівлю іноземною валютою виключно у випадках і в порядку, передбачених цим Положенням.

Відповідно до Глави 3 Положення, резиденти мають право купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов'язань (у тому числі власних операцій суб'єктів ринку) за кредитними операціями та платежами за цими операціями (проценти, комісійні винагороди, неустойки тощо) в іноземній валюті на підставі таких документів:

- за операціями, пов'язаними із забезпеченням виконання гарантом (поручителем) зобов'язань за боржника-резидента перед нерезидентом за зовнішньоекономічним договором:

1. заяви про купівлю іноземної валюти;

2. оригіналу договору гарантії (поруки) та/або іншого документа, що передбачає виконання зобов'язань гарантом (поручителем) перед кредитором за боржника, а також їх копій;

3. оригіналу письмової претензії кредитора до гаранта (поручителя) або підтвердження кредитора про невиконання боржником своїх зобов'язань за зовнішньоекономічним договором (у тому числі за кредитним);

4. копії індивідуальної ліцензії;

5. оригіналу зовнішньоекономічного договору та оригіналу вантажної митної декларації, що підтверджує фактичне надходження в Україну товарів, а також копій цих документів.

Резидент не має права купувати іноземну валюту з метою розміщення грошового забезпечення (покриття) для виконання зобов'язань, забезпечених гарантією, договором поруки.

Резидент не має права купувати, обмінювати іноземну валюту з метою відшкодування гаранту (поручителю) - уповноваженому банку за перераховану ним кредитору іноземну валюту за договором гарантії (поруки).

З урахуванням викладеного, зміст договору гарантії №128-Г, свідчить про те, що за його умовами ПФ "Валькірія" (перший відповідач за первісним позовом) мала при виконанні гарантом обов’язку перед кредитором, здійснити купівлю іноземної валюти для повернення коштів гаранту в межах суми гарантії, таку ж процедуру мав відповідач виконати і щодо оплати 4 % нарахованих за обслуговування гарантії в грошовій одиниці - Євро, а також відповідно до п. 12.2 договору №128-Г, відповідач мав забезпечити щомісячне перерахування грошового покриття в розмірі 1/6 від суми наданої гарантії, що є порушенням норм законодавства.

Окрім того, відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є і відсутність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності. Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. При цьому, слід враховувати, що дієздатність як здатність мати та набувати права і нести обов’язки, відповідно до ст. 91, 92 Цивільного кодексу України, може виникати в деяких випадках з моменту, отримання відповідного документу, на підставі якого тільки можливо здійснювати певні види діяльності.

В даному випадку цивільна право - та дієздатність щодо надання гарантій в іноземній валюті виникає з моменту отримання банком індивідуальної ліцензії НБУ.

Так як, відповідно до п. 4 ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", Індивідуальної ліцензії потребують такі операції:

а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей

б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 3 цього Декрету;

в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;

д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України:

е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.

Виняток становлять наступні операції:

- вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України;

- вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;

- платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя;

- платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;

- вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;

- платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден, що справляється Європейською організацією з безпеки аеронавігації (Євроконтроль) відповідно до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів, вчиненої в м. Брюсселі 12 лютого 1981 року, та інших міжнародних договорів;

Відповідно до винятку, індивідуальної ліцензії не потребують операції зі здійснення платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя.

Відповідно до ст. 560 Цивільного кодексу України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Тобто зі змісту вказаної статті, випливає, що не потребують індивідуального ліцензування операції з перерахування іноземної валюти з оплати робіт та послуг самим боржником за зобов’язанням, тобто ПФ “Валькірія” (першого відповідача за первісним позовом), а не гаранта.

З аналізу зазначених норм вбачається, що оплата майнових прав (для чого не потребується індивідуальна ліцензія) та забезпечення виконання зобов’язань (гарантія) щодо оплати майнових прав – зовсім різні речі .

Отже суд приходить до висновку, що зобов’язання перед нерезидентом щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності (майнових прав) існують у резидента (позивача за зустрічним позовом), який є стороною зовнішньоекономічного контракту купівлі-продажу, а не в резидента (відповідача за зустрічним позовом), який здійснює перерахування валюти за кордон на виконання договору гарантії (банку).

З урахуванням чого, у разі перерахування валютних коштів за кордон на виконання договору гарантії оплата майнових прав не відбувається i, відповідно, проведення оплати за договором гарантії потребує індивідуальної ліцензії НБУ відповідно до п. 4 “а” ст. 5 Декрету КМУ від 19.02.93 р. № 15-93 “Про систему валютного регулювання i валютного контролю ”.

Як вбачається з матеріалів справи та наданого до суду банком відзиву за зустрічною позовною заявою, у позивача за первісним позовом - ПАТ “ВТБ Банк” відсутня індивідуальної ліцензій для надання і одержання ПФ “Валькірія” гарантій в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем гарантії в іноземній валюті, а також здійснення позивачем платежів по договору гарантії були порушені наступні норми закону: стаття 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; стаття 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні; та стаття 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України.

Відповідно до ст. 227 Цивільного кодексу, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 06.11.2009 р. № 9, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільного кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

З аналізу вищезазначених правових норм вбачається, що спірний договір банківської гарантії №128-Г від 26.06.2007 року суперечить вимогам законодавства, що є підставою для визнання його недійсним.

Враховуючи той факт, що положення спірного договору гарантії суперечать ст. 560, ст. 563, ст. 566 Цивільного кодексу України та не відповідають правовій природі гарантії, господарський суд дійшов висновку про задоволення зустрічного позову щодо визнання недійсним договору банківської гарантії №128-Г від 26.06.2007 року надання гарантії, укладеного між позивачем за зустрічним позовом та банком (відповідачем за зустрічним позовом).

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У статті 129 Конституції України закріплено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією із основних засад судочинства.

З огляду на зазначене, суд вважає вимоги позивача за зустрічним позовом щодо визнання договору банківської гарантії №128-Г від 26.06.2007 року недійсним обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача за зустрічним позовом щодо визнання недійсними договорів поруки, укладених між ПАТ "ВТБ Банк", ПФ "Валькірія" та ПФ "Орнатус" №128-П/3 від 23.01.09 року, між ПАТ "ВТБ Банк", ПФ "Валькірія" та ПФ "Кібела" №128-П/5 від 23.01.2009 року, між ПАТ "ВТБ Банк", ПФ "Валькірія" та ТОВ Фірмою "Пранк" №128-П/4 від 23.01.2009 року, як похідних зобов'язань з договору банківської гарантії, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до положень п. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст.559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідач за зустрічним позовом не надав до суду доказів звернення в порядку ст. 559 Цивільного кодексу України до поручителів в рамках шестимісячного строку з моменту настання строку виконання основного зобов'язання, з вимогами про виконання забезпеченого порукою зобов'язання, що свідчить про відсутність у банку матеріально-правової підстави звернення з позовом до поручителів –ПФ "Орнатус", ТОВ Фірми "Пранк" та ПФ "Кібела"

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги за первісним позовом не підлягають задоволенню, з огляду на відсутність матеріально-правової підстави у позивача звернення з вимогами до відповідача за первісним позовом про стягнення боргу за договором гарантії №128-Г від 26.06.2007 року, так як у відповідності до положень ст. 236 Цивільного кодексу України, договір банківської гарантії №128-Г від 26.06.2007 року є недійсним з моменту укладення, а саме з 26.06.2007 року, а тому не створює юридичних наслідків для його сторін. З зазначеного вбачається, що недійсне зобов’язання – в даному випадку - договір банківської гарантії не підлягає забезпеченню, а тому його недійсність спричиняє недійсність правочинів щодо його забезпечення – в даному випадку договорів поруки від 23.01.2009 року.

Враховуючи викладене, суд вбачає наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.

При цьому місцевий суд враховує, що така правова позиція викладена у Постановах ВГСУ у справах № 24/483-49/80, 29/36 пд, 24/483-49/80, 53/604-53/605.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 99, 124, 129 Конституції України статями 95, 192, 203, 215, 236, 546, 560, 561, 567, 610, 611 Цивільного кодексу України, статтею 207 Господарського кодексу України, Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", статтями 1, 2, 4, 12, 21, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні первісного позову відмовити.

Зустрічний позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір банківської гарантії № 128-Г від 26.06.2007 р., укладений між Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк (код ЄДРПОУ 14359319, 01004, м.Київ, бул.Т.Шевченко/вул..Пушкінська, б.8/26) та Приватною фірмою «Валькірія» (код ЄДРПОУ 25460688, 61037, м.Харків, вул..Плеханівська, 135/139).

Визнати недійсним договір поруки № 128-П/3 від 23.01.2009 р., укладений між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" (код ЄДРПОУ 14359319, 01004, м.Київ, бул.Т.Шевченко/вул..Пушкінська, б.8/26), Приватною фірмою «ОРНАТУС» (код ЄДРПОУ 241363224, 61125, м.Харків, вул..Мало-М»ясницька, 9/11) та Приватною фірмою «Валькірія» (код ЄДРПОУ 25460688, 61037, м.Харків, вул..Плеханівська, 135/139).

Визнати недійсним договір поруки № 128-П/4 від 23.01.2009 р., укладений між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" (код ЄДРПОУ 14359319, 01004, м.Київ, бул.Т.Шевченко/вул..Пушкінська, б.8/26), Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «ПРАНК» (код ЄДРПОУ 23468734, 61124, м.Харків, пр..Гагаріна, 167/1) та Приватною фірмою «Валькірія» (код ЄДРПОУ 25460688, 61037, м.Харків, вул..Плеханівська, 135/139).

Визнати недійсним договір поруки № 128-П/5 від 23.01.2009 р., укладений між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" (код 14359319, 01004, м.Київ, бул.Т.Шевченко/вул..Пушкінська, б.8/26), Приватною фірмою «КІБЕЛА» (код ЄДРПОУ 30035446, 62472, Харківський район, м.Мерефа, вул. Дніпропетровська, 283) та Приватною фірмою «Валькірія» (код ЄДРПОУ 25460688, 61037, м.Харків, вул..Плеханівська, 135/139).

Стягнути з Публічного Акціонерного товариства "ВТБ Банк" (код ЄДРПОУ 14359319, 01004, м.Київ, бул.Т.Шевченко/вул..Пушкінська, б.8/26) на користь Приватної фірми "Валькірія" (код ЄДРПОУ 25460688, 61037, м.Харків, вул..Плеханівська, 135/139) 340,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційне технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

Рішення складено та підписано 27 вересня 2010 року

справа № 57/167-10

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11934265

[у.zaporozhskiy]

Окрім того, відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є і відсутність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності. Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. При цьому, слід враховувати, що дієздатність як здатність мати та набувати права і нести обов’язки, відповідно до ст. 91, 92 Цивільного кодексу України, може виникати в деяких випадках з моменту, отримання відповідного документу, на підставі якого тільки можливо здійснювати певні види діяльності.

Відповідно до ч. 4 ст.559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

зачем об этом писать, если поручительство все равно недействительно.