Решение Соломенского райсуда об отказе Ерсте Банку в досрочном взыскании и обращении взыскания на ипотеку

[ANTIRAID]

Цивільна справа №2-1879-1/10

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2010 року Солом’янський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Зінченко С.В.
при секретарі Шолудченко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про звернення стягнення на заставне майно та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса КМНО Авдієнко Валерія Вікторовича, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки,

в с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просило звернути стягнення на заставлене майно належне останній, а саме будинок АДРЕСА_2 в м. Києві та земельну ділянку кад. №8000000000:69:269:0012, на якій розташований вказаний будинок.

В обґрунтування поданого позову позивач вказує, що 02.02.2007 року між ним та третьою особою у справі – ОСОБА_2 було укладено кредитний договір про надання останньому кредиту в сумі 950000,00 доларів США на придбання будинку АДРЕСА_1 в м. Києві з кінцевим терміном повернення кредиту до 01.02.2017 року зі сплатою 12% річних.

В забезпечення виконання вказаного кредитного договору між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки від 22.10.2007 року, за яким іпотекодавець (відповідач) передала, а іпотекодержатель (позивач) прийняв в іпотеку наступне нерухоме майно: земельна ділянка кад. №8000000000:69:269:0012, площею 0,0457 га, та житловий будинок із спорудами загальною площею 341,60 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Як вказує позивач, відповідачем та третьою особою неналежним чином виконуються умови кредитного та іпотечних договорів в частині своєчасного погашення чергової суми кредиту та відсотків (з 30.10.2007 року), погашення відсотків, нарахованих за користування кредитом, взагалі не здійснюється з 29.04.2009 року та не поновлена дія договорів страхування предмету іпотеки та позичальника від нещасних випадків.

Також позивач зазначає, що відповідач та третя особа залишили без належного реагування неодноразові листи-вимоги позивача щодо усунення порушень кредитного та іпотечного договорів, а тому згідно умов укладеного кредитного та іпотечного договорів та на підставі Закону України «Про іпотеку» позивач має право вимагати задоволення за рахунок заставленого майна всіх своїх вимог, які з урахуванням поданих позивачем уточнень до позову (а.с. 239-246) становлять 6 683 123,24 гривень.

Крім того позивач просить визначити спосіб реалізації предмету іпотеку шляхом проведення прилюдних торгів, визначити початкову ціну предмету іпотеки в розмірі 4420058,00 гривень та пріоритет позивача, як єдиного іпотекодержателя, зобов’язати відповідача надати довідку про склад сім’ї та зареєстрованих осіб в будинку та виселитися з нього разом з усіма залежними особами, а також зобов’язати третю особу повернути оригінали документів на предмет іпотеки для забезпечення можливості реалізації предмету іпотеки.

В свою чергу відповідач під час попереднього розгляду справи пред’явила до ПАТ «Ерсте Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса КМНО Авдієнко В.В. зустрічний позов, в якому просила визнати недійсними кредитний договір разом з додатковими угодами до нього та договір іпотеки із застосуванням наслідків щодо недійсності правочинів, передбачених цивільним законодавством.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 вказала, що кредитний договір від 02.02.2007 року укладений в іноземній валюті, сторони в момент його укладання не мали відповідної індивідуальної валютної ліцензії, що в сукупності суперечить вимогам чинного на території України законодавства, а також кредитний договір містить несправедливі умови в частині того, всі ризики пов’язані зі зміною курсу валюти, у якій укладений договір, несе позичальник, що на думку ОСОБА_1 суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».

В подальшому до початку розгляду справи по суті ОСОБА_1 неодноразово уточнювала позовні вимоги та врешті остаточно просила визнати кредитний договір від 02.02.2007 року разом з додатковими угодами та договір іпотеки від 22.10.2007 року недійсними також у зв’язку з тим, що вона як дружина позичальника не давала своєї згоди на укладення договору кредиту, просила спонукати приватного нотаріуса КМНО Авдієнко В.В. зняти заборону відчуження майна та виключити з державного реєстру іпотек та реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи про обтяження майна іпотекою та заборону його відчуження, а також просила стягнути з ПАТ «Ерсте Банк» 1 527 713,01 гривень сплачених банку відсотків в якості безпідставно набутого майна.

Вказані вимоги представники ОСОБА_1 підтримали в судовому засіданні в повному обсязі та просили про їх задоволення, посилаючись на обставини викладені в зустрічному позові та уточненнях до нього.

Представник ПАТ «Ерсте Банк» в судовому засіданні підтримала власні вимоги за первісним позовом, просила про задоволення первісного позову в повному обсязі. Проти задоволення вимог за зустрічним позовом заперечувала, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність, надавши письмові заперечення щодо цього (а.с. 95-100), які приєднані до матеріалів справи.

Третя особа за первісним позовом та співвідповідач за зустрічним – ОСОБА_2 в судове засідання неодноразово не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином за зареєстрованою адресою проживання, а тому з урахуванням того, що ОСОБА_2 є чоловіком ОСОБА_1 і відповідно обізнаний про розгляд справи в суді, суд вважає його повідомленим про розгляд справи належним чином та про можливість розгляду справи за його відсутності.

Співвідповідач за зустрічним позовом – приватний нотаріус Авдієнко В.В. в судове засідання не з'явився, направив до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, а також письмові пояснення по суті позову, в яких проти позовних вимог заперечував повністю, вказавши, що оспорювані ОСОБА_1 договори укладені у повній відповідності до чинного законодавства, а тому жодних правових підстав для визнання таких договорів недійсними не має.

Заслухавши пояснення представника ПАТ «Ерсте Банк», представників ОСОБА_1 та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Так, судом встановлено, що 22 лютого 2007 року між ВАТ «АКБ «Престиж», правонаступником якого є ПАТ «Ерсте Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №014-71/734, за яким останній отримав кредит в сумі 950000,00 доларів США на придбання будинку АДРЕСА_1 в м. Києві з кінцевим терміном повернення кредиту до 01.02.2017 року зі сплатою 12% річних.

Факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів у вказаному розмірі сторонами не оспорюється.

Згідно з п. 2.1 вказаного кредитного договору кредитні кошти призначені на/для придбання будинку, загальною площею 1024,5 кв.м. та земельної ділянки площею 0,1 га, що знаходяться за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Бабушкіна, 24.

Зазначене нерухоме майно згідно п. 3.5 кредитного договору мало бути використане в якості забезпечення кредитного договору на підставі відповідного договору іпотеки.

Проте додатковими угодами від 23 липня 2007 року та 22 жовтня 2007 року змінено забезпечення кредитного договору та зазначено забезпеченням кредитного договору – договір іпотеки житлового будинку загальною площею 341,60 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці площею0,0457 га, за адресою: м. Київ, вул. постова, 49.

Вказані зміни набули чинності з дня підписання додаткової угоди від 22.10.2007 року.

Відповідно до вказаних змін основного договору між ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1, від імені якої діяв ОСОБА_2 на підставі довіреності, було укладено договір іпотеки від 22 жовтня 2007 року.

Згідно п. 1.1 договору іпотеки, ним забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору №014-71/743 від 02.02.2007 року, укладеного між іпотекодержателем та ОСОБА_2, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому, за умовами якого іпотекодержатель зобов’язується перед ОСОБА_2 надати йому кредит на умовах його забезпечення, строковості, платності та плати за користування, в сумі 950000,00 доларів США, а ОСОБА_2 в свою чергу зобов’язується повернути цей кредит до 01 лютого 2017 року, сплатити проценти за його користування в розмірі 12% річних, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також виконати всі інші умови кредитного договору та відшкодувати іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору.

Предметом іпотеки за вказаним договором іпотеки є земельна ділянка кад. №8000000000:69:269:0012, площею 0,0457 га, та житловий будинок із спорудами загальною площею 341,60 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Загальна вартість предмета іпотека визначена договором в розмірі 4420058,00 гривень.

Згідно абзацу другого п. 1.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право у випадку невиконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на умовах даного договору.

В позовній заяви (а.с. 7) позивач, посилаючись на пп. 3.1.4 договору іпотеки, вказує, що у випадку невиконання відповідачем, як іпотекодавцем, зобов’язань за договором іпотеки, а позичальником – за кредитним договором, позивач, як іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки.

Проте судом встановлено, що згідно п.п 3.1.4 розділу 3 договору іпотеки, що регламентує права та обов’язки іпотекодержателя, і на який посилається позивач, іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем зобов’язань за цим або за кредитним договорами звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до пункту 5 цього договору, та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свої вимоги, що визначені на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, комісій, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат пов’язаних з реалізацією предмета іпотеки.

Тобто, виходячи з вимог вказаного пункту договору іпотеки, право позивача на саме дострокове звернення стягнення на заставлене майно, як про те зазначає позивач, не передбачається, а натомість передбачено лише певний порядок звернення стягнення на заставлене майно, визначений пунктом 5 договору.

Як зазначено вище та згідно пункту 1.3 кредитного договору визначено кінцевий термін повернення кредиту позичальником, а саме 01 лютого 2017 року.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ст. 575 ЦК України іпотека є окремим видом застави, за якою заставлене нерухоме майно залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Також згідно ч. 2 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

З наведеного вбачається, що право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки виникає лише в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання у кінцевий строк, визначений таким зобов’язанням.

Таким чином, оскільки вказаними вище пунктами кредитного договору (1.2, 1.3), а також п. 1.1 договору іпотеки, визначено строк виконання основного зобов’язання ОСОБА_2 за кредитним договором, і який на момент звернення позивача до суду із вимогою про звернення стягнення на заставне майно не настав, то суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки до настання строку виконання основного зобов’язання позичальника.

Вказане підтверджується також положеннями п. 6.5 кредитного договору, згідно з якими кредитор має право спочатку вимагати дострокового погашення заборгованості позичальника за кредитом у певних випадках, передбачених договором, і яке здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав позичальника, тобто в певній черговості.

Суд критично ставиться до посилань позивача про порушення відповідачем умов страхування предмету іпотеки, як на підставу позовних вимог, оскільки згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов’язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з частиною першою цієї статті (вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання — звернути стягнення на предмет іпотеки), або вжити заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошт. Іпотекодавець зобов’язаний негайно на вимогу іпотекодержателя відшкодувати останньому всі витрати, понесені у зв’язку з вжиттям заходів щодо збереження та страхування предмета іпотеки.

На переконання суду порушення іпотекодавцем іпотечного договору в частині страхування предмету іпотеки не можна оцінювати як істотне порушення умов зобов’язання, таке порушення не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», а тому суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, з цих підстав.

Слід зазначити, що відповідно до п. 5.1 договору іпотеки у разі порушення основного зобов’язання, умов кредитних договорів або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менше ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на майно.

Також згідно п. 5.3 іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов’язання за кредитним договорами, забезпеченого цією іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема, у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених цим договором або кредитними договорами.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем було направлено листи №4.К.1.5-34-09-404 від 23.12.2009 року (а.с. 41) на адресу ОСОБА_2 та №4.К.1.5.34-09-405 від 23.12.2009 року (а.с. 46) на адресу ОСОБА_1, в яких позивачем зазначалось про порушення ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором, запропоновано достроково здійснити погашення заборгованості за кредитним договором та попереджено про стягнення заборгованості в судовому порядку з ОСОБА_2 та можливість звернення стягнення на заставне майно ОСОБА_1.

Згідно ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Як вбачається з наведеного чинним законодавством передбачений обов’язок іпотекодержателя надати іпотекодавцю та боржнику, якщо він відмінний від іпотекодавця, строк на добровільне виконання порушеного зобов’язання і такий строк не може бути меншим за тридцять днів.

Як встановлено судом, в обох вищевказаних листах-вимогах про усунення порушень зазначається тридцятиденний строк, але не вказується від чого такий строк необхідно відраховувати, що на думку суду не дає підстав вважати, що така вимога залишена без задоволення іпотековдацем чи боржником, оскільки такою вимогою не встановлено конкретного строку (його початку) протягом якого вимоги іпотекодержателя мають бути задоволені.

Крім того, позивачем не подано жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взагалі отримувались такі листи-вимоги, в той час як на переконання суду строк, протягом якого мають бути усунені порушення зобов’язання, має відраховуватись саме з моменту отримання боржником чи іпотекодавцем такої вимоги.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість тверджень позивача про те, що боржником та іпотекодавцем залишені без розгляду листи-вимоги про усунення порушень, оскільки позивачем не доведений факт отримання боржником та іпотекодавцем таких вимог, а зі змісту самих вимог неможливо встановити протягом якого строку боржник та іпотекодавець мали їх виконати.

Суд критично ставиться до пояснень позивача щодо інших листів, які направлялись позивачем на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки такі листи стосуються лише питань наявності поточної заборгованості та не можуть бути підставою (складовою частиною) порядку звернення стягнення на предмет іпотеки в розумінні ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

Оцінюючи доводи позивача та його представника, суд звертає увагу на те, що пунктом 1.6 кредитного договору визначено, що повернення кредиту здійснюється позичальником щомісячно в розмірі 1/114 від суми отриманого кредиту, починаючи з серпня 2007 року; погашення відсотків за користування кредитом здійснюється щомісячно. Таким чином, виходячи з розміру отриманого кредиту, ОСОБА_2 взяв на себе зобов’язання сплачувати банку 8333,33 долари США щомісячно в рахунок погашення суми кредиту, починаючи з серпня місяця 2007 року.

При цьому додатковою угодою від 12 вересня 2007 року, підписаною сторонами, пункт 1.6 доповнено новою частиною наступного змісту: «У разі дострокового погашення позичальником основної суми боргу шляхом внесення суми коштів, що є кратною розміру щомісячного платежу, визначеного частиною 1 цього пункту, за будь-який строк наперед, строк, за який сума боргу погашена зазначеним разовим платежем, не є простроченим. Сплата відсотків за користування кредитом здійснюється позичальником щомісячно.». Вказана додаткова угода набрала чинності з моменту її підписання, тобто з 12 вересня 2007 року.

Тобто вказаними змінами до основного договору позичальнику надано право вносити чергові платежі в рахунок погашення основної суми боргу наперед і при цьому такий наперед оплачений строк не вважається простроченим.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 здійснено дострокове погашення основного боргу в сумі 50000,00 доларів США – 23.07.2007 року та в сумі 199793,00 доларів США – 22.10.2007 року. Факт сплати вказаних коштів підтверджується також розрахунками заборгованості, наданими позивачем.

Тобто з наведеного вбачається, що ОСОБА_2 було здійснено оплату щомісячних платежів у встановленому договором розмірі наперед за (50000,00+199793,00=249793 долари США / 8333,33 місячного платежу = 29,9 місяців) майже 30 місяців.

Враховуючи те, що за умовами пункту 1.6 кредитного договору повернення кредиту мало здійснюватись ОСОБА_2 з серпня 2007 року, то останній, сплативши наперед вказану суму коштів майже за 30 місяців, не міг допустити прострочення сплати основної суми боргу раніше січня місяця 2010 року.

Вказане спростовує твердження представника позивача та виконаний і наданий суду позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_2, згідно з якими в останнього виникла прострочена заборгованість за основною сумою кредиту вже з серпня 2007 року, а потім після платежу в розмірі 50000,00 доларів США з листопада 2007 року, а тому суд вважає, що вимоги позивача в частині визначення розміру заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором необґрунтовані, суперечать умовам кредитного договору з додатковими угодами до нього та спростовуються матеріалами справи.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене вище та на підставі наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до остаточного висновку про необґрунтованість та безпідставність вимог позивача щодо звернення стягнення на заставлене майно відповідача, а тому вважає необхідним в їх задоволенні відмовити.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса КМНО Авдієнко Валерія Вікторовича, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, то суд приходить до наступного.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином Цивільним кодексом України встановлений перелік вимог, недодержання яких у момент вчинення правочину, є підставою для визнання його недійсним.

Як встановлено з матеріалів справи та пояснень сторін, наданих в судовому засіданні, також письмових пояснень, долучених до матеріалів справи, кредитний договір №014-71/743 від 02.02.2007 року та договір іпотеки від 22 жовтня 2007 року не суперечать цивільному законодавству та іншим правовим актам, а також моральним засадам суспільства, особи, які їх вчинили мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та їх волевиявлення були вільним і відповідало їхній внутрішній волі, вказані правочини вчинені у формі, встановленій законом, і спрямовані на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Судом також встановлено, що умови укладених договорів сторонами визнавались та виконувались відповідно до порядку встановленого такими договорами, жодних вимог щодо зміни окремих положень даних договорів сторонами не вимагалось, що підтверджує вільне волевиявлення сторін при укладанні таких договорів, повне розуміння сторонами змісту таких договорів та наслідки їх укладання.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи з обставин, на які ОСОБА_1 посилається як на підставу позовних вимог, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено перед судом їх переконливості та обґрунтованості, не подано жодних достатніх доказів на підтвердження позовних вимог, натомість доводи ОСОБА_1 та її представників спростовуються матеріалами справи, а отже в задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203, 215, 251, 253, 526, 553-554, 575, 590, 626, ст. 1050, ст.1052, ст.1054 ЦК України, ст.ст. 12, 33, 35, 39 Закону України «Про іпотеку», постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в :

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про звернення стягнення на заставне майно – відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса КМНО Авдієнко Валерія Вікторовича, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Зінченко С.В.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12363474

[ANTIRAID]

Очень грамотно расписанный отказ банку в досрочном взыскании. Учтено также и невозможность досрочного взыскания в связи с отсутствием страховки.