Решение Роменского райсуда об отказе ОТП банку в иске к поручителю

[ANTIRAID]

Справа 2-2603/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2010 року Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючої - судді Очиргораєвої О.М.

при секретарі - Рибіній Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ромни цивільну справу за позовом акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі регіонального відділення м. Суми до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі регіонального відділення м. Суми про визнання договору вчиненим з метою приховання іншого правочину,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач – акціонерне товариство «ОТП Банк» в особі регіонального відділення м. Суми звернулося до суду з вищевказаним позовом.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 4 жовтня 2006 року між ОСОБА_2. та акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» був укладений кредитний договір № СL-СОО\112\2006 від 4.10.2006 року, згідно з яким ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 40409,00 доларів США під 12,49% річних зі строком погашення до 4.10.2012 року, що підтверджується валютним меморіальним ордером №17 від 4.10.2006 року. Погашення кредиту повинно здійснюватися поступово згідно графіку, вказаного в договорі.

4 жовтня 2006 року був укладений договір поруки №SR-COO\112\2006, згідно з яким Поручителем виступила ОСОБА_1, яка, згідно з умовами ст. 1, п.п.1.1, 1.2 договору зобов»язується відповідати за повне та своєчасне виконання Боржником його боргових зобов»язань перед Кредитором за Кредитним договором, в повному обсязі таких зобов»язань. Поручитель та Боржник відповідають як солідарні боржники.

Однак, ОСОБА_2 свої зобов»язання, передбачені кредитним договором, не виконав, порушив графік погашення кредиту та відсотків.

А відповідно до п.1.9 частини №2 Кредитного договору банк має право вимагати від позичальника повернення всієї суми кредиту, нараховані та несплачені відсотки, суми штрафних санкцій у випадку не виконання позичальником своїх зобов»язань по Кредитному договору. Станом на 29.10.2009 року залишок заборгованості відповідача по кредиту склав 9686,50 доларів США 60 центів, загальна заборгованість по відсоткам – 4741,62 долара США, а також пеня в розмірі 320,86 грн. та штраф, передбачений Кредитним договором в розмірі 75,00 грн. та судові витрати в розмірі 2150,00 грн.

Рішенням Роменського міськрайонного суду від 27 січня 2010 року по справі №2-159\2010 року, яке вступило в законну силу, задоволені вищевказані вимоги АТ «ОТП Банк» та стягнуто з ОСОБА_2 залишок заборгованості за кредитним договором № СL-СОО\112\2006 від 4.10.2006 року та відсотках в розмірі 115534,62 грн., що еквівалентна 14428,12 доларам США, пеню в розмірі 320,86 грн., штраф в розмірі 75,00 грн. заборгованість за судовими витратами позивача в розмірі 2150,00 грн., судовий збір в розмірі 1700,00 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120,00 грн.

Однак, до цього часу вищевказане рішення суду не виконане в зв»язку з відсутністю майна у ОСОБА_2 (постанова держвиконавця про повернення виконавчого документу стягувану від 23.04.2010 року).

А так як був укладений договір поруки між Банком та ОСОБА_1 2.10.2006 року, то позивач прохав стягнути всю суму заборгованості по кредитному договору від 4.10.2006 року з останньої.

Згідно до п. 1.9.1 кредитного договору № СL-СОО\112\2006 від 4.10.2006 року банк має право вимагати дострокового виконання Боргових зобов»язань в цілому або у визначеній Банком частині у випадку невиконання Позичальником та/або Поручителем та/або Майновим поручителем своїх Боргових та інших зобов»язань за цим Договором та/або умов Договору застави, та/або умов Договору поруки. При цьому виконання Боргових зобов»язань повинно бути проведено Позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання Позичальником відповідної Вимоги.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав і прохав їх задовольнити. Зустрічний позов ОСОБА_2 до АТ «ОТП Банк» про визнання договору вчиненим з метою приховання іншого правочину не визнав і пояснив, що згідно з п.1.4.1.5 кредитного договору, укладеного 4.10.2006 року з ОСОБА_2, збільшення відсотків по кредиту передбачено, якщо не страхується автомобіль, який є предметом застави.

В п. 1.4.1.5.1 кредитного договору вказано, що сторони розуміють, що таке підвищення процентної ставки буде здійснено в силу настання вищевказаних умов та не потребує укладення будь-якого додаткового договору у новій редакції та Сторони згодні з таким підвищенням по відношенню до всієї неповернутої суми кредиту. А в п. 2.3.1 договору поруки від 4.10.2006 року вказано, що поручитель ОСОБА_1 ознайомлена з положеннями Кредитного Договору, цілком розуміє його зміст та згодна виступати поручителем за Борговими зобов»язаннями. Тому повідомляти поручителя ОСОБА_1 про підвищення процентної ставки по кредитному договору Банк не зобов»язаний.

Зустрічний позов ОСОБА_1 Банк не визнає, так як ч.2 ст. 524 ЦК України передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов»язання в іноземній валюті, а тому посилання ОСОБА_1 на ст. 192 ЦК України, як підставу визнання кредитного договору недійсним, є неправомірним.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 позов не визнав, підтримав зустрічний позов і пояснив, що Кредитний договір № СL-СОО\112\2006 від 4.10.2006 року був укладений з порушенням чинного законодавства та є незаконним, оскільки сума кредиту за кредитним договором йому була надана в іноземній валюті, тоді як згідно ч.1 ст. 192 ЦК України платіжним засобом на всій території України є грошова одиниця – гривня. Надаючи йому кредит в іноземній валюті, відповідач тим самим фактично приховав договір позики речей. Також він пояснив, що, надання банком кредиту в іноземній валюті можливе лише при наявності відповідної ліцензії. Проте доказів про наявність ліцензії на час укладення договору йому надано не було. Тому в зустрічній позовній заяві прохав вищевказаний договір визнати недійсним.

Свої заперечення проти основного позову мотивував тим, що ОСОБА_1, як поручитель, не була повідомлена банком про підвищення процентної ставки і згоди вона на це не давала. Тому відповідно до вимог ч.1 ст. 559 ЦК України – порука припиняється у разі зміни зобов»язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Також прохав врахувати, що у боржника і поручителя передбачена солідарна відповідальність, а з боржника ОСОБА_2 вже за рішенням суду було стягнуто вищевказані суми заборгованості по кредиту.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що первинний та зустрічний позови не підлягають задоволенню.

Судом встановлено, що між сторонами виникли цивільні правовідносини, що витікають з кредитного договору та договору поруки.

Відповідно до кредитного договору №№ СL-СОО\112\2006 від 4.10.2006 року акціонерний комерційний банк «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» надало ОСОБА_2 кредит в розмірі 40409,00 доларів США під 12,40% річних зі строком погашення до 4.10.2012 року. Погашення кредиту повинно бути здійснюватися поступово згідно графіку, що є невід’ємною частиною договору (а.с. 6-12).

Зобов’язання ОСОБА_2 по кредитному договору від 4.10.2006 року було забезпечене договором поруки № SR-COO\112\2006, згідно ст. 1, п.п.1.1, 1.2 якого поручитель ОСОБА_1 зобов»язується відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_2 його боргових зобов»язань перед Кредитором за Кредитним договором, в повному обсязі таких зобов»язань. Поручитель та Боржник відповідають як солідарні боржники. (а.с. 15-16).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 порушив графік погашення кредиту та відсотків і свої зобов’язання, передбачені кредитним договором від 4.10.2006 року не виконав. Рішенням Роменського міськрайонного суду від 27 січня 2010 року по справі №2-159\2010 року, яке вступило в законну силу, задоволені вищевказані вимоги АТ «ОТП Банк» та стягнуто з ОСОБА_2 залишок заборгованості за кредитним договором № СL-СОО\112\2006 від 4.10.2006 року та відсотках в розмірі 115534,62 грн., що еквівалентна 14428,12 доларам США, пеню в розмірі 320,86 грн., штраф в розмірі 75,00 грн. заборгованість за судовими витратами позивача в розмірі 2150,00 грн., судовий збір в розмірі 1700,00 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120,00 грн.(а.с.18-19)

Позивач – АТ «ОТП Банк», посилаючись на те, що до цього часу вищевказане рішення суду не виконане в зв»язку з відсутністю майна у ОСОБА_2, що підтверджується постановою держвиконавця про повернення виконавчого документу стягувачу від 23.04.2010 року, прохав стягнути з ОСОБА_1, як поручителя,одну і ту ж суму заборгованості по кредиту,що вже було стягнуто за рішенням Роменського міськрайонного суду від 27.01.2010 року з боржника ОСОБА_2

Згідно ст. 554 ЦК України боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до ч.4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку,встановленого в договорі поруки.У разі,якщо такий строк не встановлено, порука припиняється.якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

З тексту рішення Роменського міськрайонного суду від 27 січня 2010 року (а.с. 13-14) про стягнення з ОСОБА_2на користь АТ «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором відомо, що попереднім рішенням Роменського міськрайонного суду від 13.05.2009 року по справі №2-103/2009 р.яке вступило в закону силу, було задоволено вимоги ЗАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2,а саме звернуто стягнення на заставлене майно – автомобіль, що належав ОСОБА_2,шляхом продажу вказаного автомобіля, а кошти отримані від продажу,направити на погашення заборгованості по кредиту та відсотків в сумі 212323,49 грн.,що еквівалентно 28407 14 дол.,США.,пені в розмірі 299.57 грн,судового збору в сумі 1700.,витрат з ІТЗ в сумі 30 грн.,а також 420 грн.витрат,понесених відповідачем в зв’язку з опублікуванням оголошення у пресі про виклик відповідача у судове засідання.Однак суми вирученої від продажу заставленого майна не вистачило для повного погашення заборгованості по кредиту та судових витрат.

З цього слідує, що АТ «ОТП Банк» ще з 2009 року був обізнаний про порушення умов кредитного договору і пред’явив вимоги про виконання зобов’язання тільки до основного боржника ОСОБА_2, а до поручителя ОСОБА_1 вимог не ставив.

В п.3.1.договору поруки від 04.10.2006 року вказано про те, що у випадку невиконання боржником боргових зобов’язань перед кредитором за кредитним договором, кредитор має право звернутись до поручителя з вимогою про виконання зобов’язань в повному обсязі чи в частині.

А відповідно до п.3.4 цього договору поруки – обов’язок поручителя виконати боргові зобов’язання виникає при отриманні від кредитора відповідної вимоги.

Як встановив суд такої вимоги позивач – кредитор до відповідачки – поручителя ОСОБА_1не направляв.

Виходячи з цього у відповідачки ОСОБА_1 не виник обов’язок виконувати договірні зобов’язання по кредитному договору укладеному з ОСОБА_2 Це по-перше.А по-друге, в данному позові позивач ставить вимогу про стягнення з поручителя ОСОБА_1 однієї і тієї ж суми боргу, що вже стягнута з боржника ОСОБА_1 за рішенням суду від 27.01.2010 року,яке було вступило в закону силу і передано для виконання до виконавчої служби . Поручитель ОСОБА_1 могла відповідати за боргові зобов’язання по кредитному договору тільки солідарно з боржником,при умові своєчасного пред’явлення вимоги до неї. А позивач в данному випадку просить стягнути борг у подвійному розмірі.

Тому вимоги позивача, АК «ОТП Банк»,на думку суду,не обгрунтовані на законі і не можуть бути задоволені.

Доводи позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 про визнання кредитного договору від 04.10.2006 року таким, що вчинено з метою приховання іншого правочину, а тому недійсним, суд вважає, такими,

Що не відповідають чинному законодавству.

Так,ч.2 ст.524 ЦК України передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Тому посилання ОСОБА_1 на ч.1 ст.192 ЦК України не є правомірним, так як в ч.2 цієї ж статті передбачено, що іноземна валюта може використовуваться в Україні у випадках і в порядку передбаченому законом.

Тому зустрічний позов ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним також не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214-218 ЦПК України, ст. ст. 524, 526, 536, 554, 559, 1049. 1051 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі регіонального відділення АТ «ОТП Банк» м. суми до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі регіонального відділення м. суми про визнання недійсним кредитного договору – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Сумської області через Роменський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення – протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя підпис:

Копія вірна

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО

МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ ОСОБА_3

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12745610

[nameless]

Решение полная ерунда.

Суд вообще ничего не исследовал, тупо формально отписал:

Бла-бла.... эвкивалент, а про лицензию - ни слова.

[у.zaporozhskiy]

Доводи позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 про визнання кредитного договору від 04.10.2006 року таким, що вчинено з метою приховання іншого правочину, а тому недійсним, суд вважає, такими, Що не відповідають чинному законодавству.

Просто у ОТП банка и у Райфайзенбанка, который купил ОТП, при оформлении кредитных договоров, для покупки машины, всегдя давались на подпсиь заявки на выдачу налички(.

А відповідно до п.3.4 цього договору поруки – обов’язок поручителя виконати боргові зобов’язання виникає при отриманні від кредитора відповідної вимоги.

Як встановив суд такої вимоги позивач – кредитор до відповідачки – поручителя ОСОБА_1не направляв.

а так банк с этим лоханулся.

Решение полная ерунда.

Суд вообще ничего не исследовал, тупо формально отписал:

Бла-бла.... эвкивалент, а про лицензию - ни слова.

чего только стоит:

Так,ч.2 ст.524 ЦК України передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Хотя бы кто-то из суддей включил макитру и открыл что-нибудт и почитал, что такое еквивалент

и что такое императивная норма.

Тому посилання ОСОБА_1 на ч.1 ст.192 ЦК України не є правомірним, так як в ч.2 цієї ж статті передбачено, що іноземна валюта може використовуваться в Україні у випадках і в порядку передбаченому законом.